Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Основні міжнародні правові акти про економічні та культурні права людини

Название: Основні міжнародні правові акти про економічні та культурні права людини
Раздел: Рефераты по астрономии
Тип: реферат Добавлен 12:41:34 23 января 2011 Похожие работы
Просмотров: 18 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Міністерство Освіти України

Івано-Франківський інститут права,

економіки та будівництва

Кафедра теорії держави та права

Курсова робота

з теорії держави і права

Тема " Основні міжнародні правові акти про економічні та культурні права людини "

Виконав: ст. гр. Ю - 98 - 1

Фіалковський Р.С.

Науковий керівник:

доц. Васькович Й.В.

Івано-Франківськ

1998р.

Зміст

Вступ

1. Поняття прав людини.

2. Права людини та їхня відмінність

від інших прав.

3. Визначення і характеристика економічних,

політичних і соціальних прав людини.

4. Міжнародно-правові стандарти

та джерела прав людини.

5. Міжнародно правові документи про економічні,

політичні та культурні права.

5.1. Міжнародно правові документи,

які захищають економічні права людини.

5.2. Міжнародно правові документи,

які захищають політичні права людини.

5.3. Міжнародно правові документи,

які захищають культурні права людини.

6. Міжнародно-правові організації з прав людини.

6.1. Всесвітні.

6.2. Регіональні.

7. Основні тенденції розвитку прав людини.

8. Міжнародно-правові стандарти з прав людини та законодавство України.

Висновки

Список використаних першоджерел

Вступ

У сучасному світі немає суспільства, в якому не використовувалися б, не культивуалося б поняття права. Тому правильне розуміння тих явищ, які цим поняттям відображаються, набуває безпосередньо світоглядного значення. Світогляд людини не може бути повним, досконалим, якщо у ньому відстні знання щодо сутності права.

Прте «участь» у форсуванні світогляду людини - не єдиний прояв реального значення положень, викладених у даній курсовій роботі.

Немає, ясна річ, такої людини, яка у своєму буденному житті не використовувала б таких слів, як «право», «права», «свобода», «обов’язок» та ін. Адже саме до цих термінів (точніше - до понять, що ними позначаються) вдаються тоді, коли виникає потреба довести обгрунтованість своїх вимог, очікувань, виправдати свої вчинки, дії. А переконливість, ефективність застосування у таких випадках, зазначених понять і термінів відчутно посилюється, якщо їх розуміння грунтується на наукових аргументах, висновках..

1. Поняття прав людини.

«Ми, народи Об’єднаних націй, повні рішучості... знову утвердити віру в основні права людини, в достоінство і цінність людської особистості, в рівність прав чоловіків та жінок і в рівність прав великих і малих націй» - Преамбула Статуту Організації Об’єднаних Націй, створеної в 1945 р.

Концепція прав людини включає у себе два поняття цієї ідеї, дві групи прав. Перше полягає в тому, що невід’ємні і невідчужувані права належать людині тому, що вона людина. Це моральні, або природні права, які випливають з самої людської природи кожного індивіда, і призначення їхнє у тому, щоб підтримувати в людині почуття власної гідності. До другого понятя належать юридичні права, які встановлюються відповідно до нормотворчих процесів, які відбуваються як на національному, так і на міжнародному рівні. Основою подібних прав є згода тих, на кого вони розповсюджуються, тобто згода суб’єктів права, у той час, як основупершої групи прав складає природний порядок.

Основні права людини - це певні можливості людини, які необхідні для її існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, об’єктивно вивчаються досягнутим рівнем розвитку людства (економічним, духовним, соціальним) і мають бути загальними й рівними для кожної людини[1] .

Права людини - це невідчужувані свободи і права особи, які індивід отримує в силу вого народження, основне поняття природного і, взагалі, будь-якого права в світі[2] . Права охоплюють громадянські права і політичні свободи, економічні і культурні права, а також права спільнот, тобто дітей, жінок, національних меншин, народів тощо. До певної міри, можна гворити і про права людства. При розповсюдженні прав людини на спільноти вони не відчужуються від індивіда, вихідним залишається ивзнання самоцінності всіх індивідів, що складають ту чи іншу спільноту.

2. Права людини та їхня відмінність

від інших прав.

Права людини принципово відрізняються від інших правза двома аспектами. По-перше, вони характеризуються тим, що:

- належать кожній людині тільки через її людську природу (нема необхідності їх купувати чиотримувати від когось);

- у визначених законом межах вони є невід’ємними;

- всі можуть їх застосовувати і користуватися ними рівною мірою.

По-друге , основні обов’язки, щовипливають з прав людини, покладені на держави та їхні уряди, а не на інших людей[3] .

Основним у характеристиці прав людини є те. що вони повинні бути під захистом закону. Більше того, будь-які суперечки стосовно цих прав мають розглядатися компетентним. Безстороннім і незалежним судом, який застосовуватиме процедури, що забезпечать повну рівноправність та справедливість щодо всіх сторін, і вирішуватиме суперечку згідно з існуючими законами, що відому громадськості та відкрито проголошені.

3. Визначення і характеристика економічних, політичних і соціальних прав людини.

Термін «права людини» використовуються для визначеня широкого спектру прав - від права на життя до права на культурну самобутність. Вони включають усі елементарні передумови існування, відповідного людській гідності. Ці права можуть упорядковуватися і називатися по різному. На міжнародному рівні, як правило, існує відмінність між громадянськими та політичними правами, з одного боку, та економічними, соціальними та культурними правами, з іншого. Ідея сформувати основні права виникла з потреби захистити людину від тиранічного використання державної влади. Тому спочатку увага була зосереджена на тих правах, які зобов’язують державну владу втримуватися від певних дій. Права людини цієї категорії, звичайно, називають фундаментальними свободами. Саме ці ідеї слугують орієнтирами для законодавчого забезпечення умов життя, гідних людини.

Специфічна природа прав людини, як суттєвої передумови розвитку людства, впливає як на відносини між людиною та державою, так і на стосунки між самими людьми. Перший тип впливу відомий, як «вертикальний ефект» прав людини.

Проте, хоча первинною метою прав людини є встановлення правил відносин між людиною і державою, деякі з цих прав також є важливими у стосунках між людьми. Цей, так званий «горизонтальний ефект», крім всього іншого, означає, що держава в особі своїх органів не тільки зобов’язання утримуватися від порушення прав людини, але й мусить захищати людину від зазіхань інших людей.

Є тільки класифікації прав людини. Одна з класифікацій поділяє права на «класичні» та «соціальні».

Перші включають громадянські та політичні права й спрямовані головним чином, на обмеження влади держави над людиною. Другі включають економічні, соціальні та культурні права. Вони, як правило, вимагають від держави активних дій для створення умов, необхідних для задоволення тих чи ніших прав, зокрема у тих галузях, як зайнятість, овіта та охорона здоров’я. Іншими словами, класичні права пов’язані з обов’язком держави (державної влади) утримуватися від певних дій, а соціальні права зобов’язують її надавати певні гарантії. Тобто, перші - класичні права - обов’язок досягнення даного результату, а соціальні права - обов’язок надати для цього засоби. При розгляді класичних і соціальних прав людини завжди виступає питання пріорітету, важливості. Чи є соціальні права передумовою для повноцінного користування класичними правами, чи, навпаки, класичні права є фундаментом, на якому побудоване все інше?

У той же час, необхідно підкреслити, що між класичними та соціальними правами неможливо провести чітку межу. Різні обов’язки, які вони накладають на уряд (так буде більш правильного говорити, оскільки держава включає в себе і всіх громадян, а її обов’язки супроти громадянина виконує саме уряд) не завжди є паралельними. Іншими словами, існують класичні права, що справді зобов’язують уряд утримуватися від певних дій, але також є й класичні права, які зобов’язуть його давати гарантії. Деякі громадянські і політичні права вимагають від уряду значних фінансових витрат. Право на справедливий суд, наприклад, вимагає освічених суддів, прокурорів, адвокатів, працівників інших правоохоронних органів. Іншим прикладом є забезпечення виборчого права, що теж вимагає значних коштів.

У той же час існують соціальні права, які забороняють уряду робити деякі речі. Одним з таких прав є право утворювати профспілки і вступати до них. Уряд, власне, не повинен втручатися в цей процес. Це право знайшло детальне регламентування в Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права людини. Проте, насправді, право утворювати профспілки та вступати до них є просто продовженням свободи зборів та асоціацій - одного з прав, яке традиційно вважається класичним.

Європейська співдружність та держави, які є її членами, не раз засвідчвали, що вони поділяють ту точку зору, що обидві категорії є однаково важливими: гідне людське існування є можливими тільки за умови існування як класичних, так і соціальних прав.

Отже до класичних прав належать громадянські і політичні права. До громадянських прав належать права, викладені у перших вісімнадцяти статтях Всесвітньої декларації прав людини 1948 р.

Хоча і не повністю, право на цілісність, або на однакове ставлення та захист за законом підходить підвизначення громадянського права. У той же час, це право відіграє велику роль у реалізації економічних, соціальних та культурних прав (перші вісімнадцять статей ВДПЛ). Інша група громадянських прав об’єднується збірним терміном «право на належний процес». Це право на публічне слухання незалежним та безстороннім судом, «презумпція невинності», принцип «ne bis in idem» (ніхто не повинен бути вдруге засуджений чи покараний за злочин, за який він був уже остаточно засуджений), право на юридичну допомогу ( ст. 9, 10, 14, 15 Пакту про громажянські та політичні права).

Політичні права включають свободу слова, свободу зборів й асоціацій, право брати участь в управлінні своєю країною, право обирати і бути обрним на чесних періодиних виборах, що проводяться шляхом таємного голосування[4] .

Політичні права - це можливості людини брати участь у державному і громадянському житті, впливати на діяльність різноманітних державних органів, а також громадських об’єднань політичного спрямування (зокрема права: на громадянство та правосуб’єктивність, участь у формуванні представницьких органів державної влади та місцевого самоврядування, участь у державному управлінні суспільством; створення й участь у діяльності громадських об’єднань; державний захист від від порушень прав і свобод людини)[5] .

Соціально-економічні права забезпечують умови, необхідні для процвітання і благополуччя. Вони включають право виконувати роботу, яку людина вільно обирає чи приймає, право на справедливу платню і розумне обмеження робочого часу, право на об’єднання у профспілки, на медичне обслуговування, право на адекатний стандарт життя (включає соціальне забезпечення) та освіту[6] .

Економічні права - це можливості людини реалізувати свої здібності і здобувати засоби до існування, беручи участь у виробництві матеріальних та інших благ (зокрема права: на власність щодо засобів виробництва; здобуття професій; вибір та здійснення трудової або іншої діяльності; сприятливі умови і справедливу оплату праці; відпочинок і дозвілля)[7] .

Культурні права - це, перш за все, право вільно брати участь у культурному житті суспільства, науковому прогресі, користування його благами, право на захист моральних і матеріальних інтересів автора будь-якої наукової, літературної чи художньої продукції[8] .

Культурні (гуманітарні) - це можливості доступу до духовних здобутків своєї нації та всього людства, їх засвоєння, використання та участі у подальшому їх розвитку (зокрема, права на освіту та виховання; користування надбаннями культури і мистецтва; наукову, технічну і художню творчість, авторство; збереження і розвиток національної самобутності)[9] .

Права першого, другого та третоьго покоління. Існує також класифікація, що поділяє права людини на права першого, другого та третього поколіня. До прав першого покоління належать громадянські та політичні права. Правами другого покоління є соціально-економічні та культурні права. Правами третього покоління є так завні права «солідарності», які включають право на мир, на чисте навколишнє середовище, на рівне користування спільною спадщиною людства і т.д. Усі ці права є колективними. Концепція прав третього покоління викликає певні заперечення. Протягом післявоєнного часу утворено солідарний комплекс міжнародно-правових актів з питань прав людини. Певні досягнення в галузі забезпечення правлюдини неминуче призводять до розширення і подальшого вдосконалення системи прав людини. Це, у свою чергу, породило тенденцію вводити до неї цілком нові права, значна частина належить саме до прав людини «третього покоління», до прав «солідарності».

Права людини не мають обмежувального характеру, вони також не є незмінними: вони, за своєю природою, динамічні, хоча, разом з тим, вони у будь-якому випадку мусять мати фундаментльну природу та бути націленими на захист гідності людини. Крім того, будь-яке право людини має бути чітко визнчене і розмежоване. Тобто, воно має бути таким, що конкретна людина чи група людей на практиці мала змогу звернутися до цього права, щоб були установи, до яких можна було б звернутися зі скаргою напорушення цього права, тобто необхідним є передбачення механізму узгодження цього права з існуючими правами людини та впровадження і захисту.

4. Міжнародно-правові стандарти

та джерела прав людини.

Права людини стають окремою системою у міжнародному праві тільки в 20 столітті. У традиційному міжнародному праві відносини між людиною і державою, звичайно, визначалися, як національні інтереси держави. Тільки в 20 ст. з’являється право прав людини. Хоча ще в 1906 р. у Берні підписано Конвенцію щодо захисту жінок від роботи в нічну зміну, першим справді міжнародним договором з прав людини вважається Конвенція протирабства, яка була прийнята у 1926 р. і набула чинності наступного року.

Саме піля другої світової війни, з утвореням таких міжнародних установ як ООН. Рада Європи, Організація Американських країн, виникли нові можливості для прийняття норм прав людини та їхнього забезпечення.

Джерелами міжнродно-правових норм з прав людини є:

- міжнародні конвенції як загального так і спеціального характеру. За післявоєнний період було укладено і набрало чинності більше 40 великих міжнародних конвенцій щодо захисту прав людини;

- міжнародне звичаєве право та загальні принципи права;

- рішення міжнародних органів, якщо договір, яким засновано даний орган, надає йому повноваження приймати обов’язкові для виконання рішення;

- судові рішення та наукові розробки найбільш висококваліфікованих спеціалістів з міжнродного права;

Серед міжнародних документів найбільш важливими є:

- Статут ООН (Сан-Франциско, 1945 р.);

- Американська декларація прав людини (ООН, 1948 р.);

- Загальна декларація прав людини (ООН, 1948 р.)

- Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод (Рим, 1950 р.);

- Європейська соціальна хартія (Турин, 1961 р.);

- Пакт про економічні, соціальні і культурні права (ООН, 1966 р.);

- Пакт про громадянські і політичні права (ООН, 1969 р.);

- Американська Конвенція про права людини (Коста-Ріка, 1969р.);

- Заключний акт Наради з безпеки співробітництва в Європі - НБСЄ (1975 р.);

- Підсумковий документ Віденської зустрічі держав - учасниць НБСЄ (1989 р.);

- Хартія основних соціальних прав робітників Європейського Економічного Співробітництва (Страсбург, 1989 р.);

- Паризька Хартія для Нової Європи (1990 р.);

- Документи Конференції по людському вимірюванню загальноєвропейського процесу держав - учасниць НБСЄ: Паризької (1989 р.), Копенгагенської (1990 р.), Московської (1991 р.)[10] .

Усі сучасні держави залежно від стану дотримання ними основних прав людини можна розподілити на три групи:

1. Диктаторські, тоталітарні держави, які відверто нехтують правами людини (М’янма (Бірма), Ірак, Судан, Заїр, Таїті).

2. Держави, які декларують, визнають в принципі права людини, проте не створили належних механізмів для їх здійснення (Україна, Росія, деякі країни східної Європи, ряд держав Центральної і Латинської Америки, які звільнилияс від диктатур).

3. Держав, де досить розвинуті правові інститути по захисту прав громадян, хоча й там мають місце порушення прав тих чи інших меншостей, імігрантів (ФРН, Франція)[11] .

5. Міжнародно правові документи про економічні, політичні та культурні права.

Серед найважливіших міжнародно-правових документів з прав людини слід, у першу чергу. Назвати Міжнародний білль про права людини (Міжнародну хартію прав людини), який складається з наступних докментів:

- Загальна декларація прав людини, яка була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року. Вона є базисом для чисельних конвенцій та національних конституцій. Загальна декларація була прийнята, як завдання. Довиконання якого повинні прагнути всі народи і всі держави.

Декларація, як така, не є юридично обов’язковим документом, проте вона «відображає загальну домовленість народів світу і є зобов»язанням для членів міжнародного співтовариства». Юридичних санкцій, які б змушували державу дотримуватися таких зобов’язань, не існує. Як і в інших галузях міжнародного права і міжнародної практики, єдиною санкцією, яка є в даному випадку у світового співтовариства, є висловлення недовіри тим державам, які ухиляються від взятх на себе зобов’язань.

Після прийняття Декларації Комісія ООН з прав людини почала опрацьовувати документи, які б були юридично обов’язковими для держав, що їх ратифікували. В 1966 році були прийняті документи, які захищають економічні, політичні та культурні права людини:

- Міжнородний пакт про громадянські та політичні права.

- Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права.

- Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права[12] .

При прийнятті цих документів члени міжнародного мпістовариства досягли згоди не тільки стосовно змісту кожного з викладених у Декларації прав, але й стосовно тих умов, за яких держави можуть відмовитися від надання цих прав або обмежувати їх.

Пакти, на відміну від Декларації, є юридично обов’язковими договорами. Погоджуючись стати сторонами-учасниками Пактів, держави беруть на себе зобов’язання дотримуватися процедур, обумовлених у відповідних статтях. Включаючи подання доповідей про дотримання ними положень Пактів. Пакти набули чинності в 1976 році, коли були ратифіковані необхідною кількістю держав (35). Пакти є обов’язковими тільки для держав, які є їхніми учасниками. Україна є учасником всіх трьох договорів.

І останній документ, який складає Міжнародну хартію прав людини - другий факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права про відміну смертної кари, який було прийнято в 1989 році. На березень 1993 року його учасниками стало 17 держав.

Крім Міжнародної хартії прав людини є ще цілий ряд інших всесвітніх документів, прийнятих ООН або іншими міжнародними організаціями.

5.1. Міжнародно правові документи які захищають економічні права людини.

Соціально-економічні права містяться у ст. 22-26 ВДПЛ і у ст. 6-14 МПпЕСіКП є правами, що забезпечують умови, необхідні для процвітання і благополуччя. Вони включають право виконувати роботу, яку людина вільно обирає чи приймає, право на справедливу платню і розумне обмеження робочого часу, право на об’єднання у профспілки, на медичне обслуговування, право на адекватний стандарт життя (включає соціальне забезпечення) та освіту.

У Загальній Декларації Прав Людини в захист соціально-економічних прав людини присвячено ряд статей, в яких говориться слідуюче:

- кожна людина як член суспільства, має право на соціальне забезпечення і на здійснення необхідних для підтримання її гідності і вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресірсів кожної держави.

- кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

- кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату, на рівну працю;

- кожний працюючий має прав на справедливу і задовільну винагороду, яке забезпечує гідне людини існування, її та її см’ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення;

- кожна людина має право створювати професійні спілки і входити до професійних спілок для захисту своїх інтересів;

- кожна людина має право на відпочинок і дозвілля, включаючи право на розумне обмеження робочого дня та на оплачувану періодичну відпустку;

- кожна людина мє право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування який є необхідним для підтримання здоров’я і добробуту її самої та її сім’ї, і право на забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, старості чи іншого випадку втрати засобів до існування через незалежні від неї обставини.

- материнство і дитинство дають право на особливе піклування і допомогу. Всі діти народжені у шлюбі або поза шлюбом, повинні користуватися одинаковим соціальним захистом;

- кожна людина має право на освіту. Освіта повинна бути безплатною, хоча б початкова і загальна. Початкова освіта повинна бути обов’язковою. Технічна і професійна освіта повинна бути загальнодоступною, а вища освіта повинна бути однаково доступною для всіх на основі здібностей кожного;

- освіта повинна бути спрямована на повний розвиток людської особи і збільшення поваги до прав людини і основних свобод. Освіта повинна сприяти взаєморозумінню, терпимості і дружбі між усіма народами, расовими або релігійними групами і повинна сприяти діяльності Організації Об’єднаних Націй по підтриманню миру.

- батьки мають право пріорітету у виборі виду освіти для своїх малолітніх дітей[13] .

В захист економічних прав людини також ведеться мова у Міжнародному Пакті про економічні, соціальні і культурні права де сказано слідуюче:

- держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право на працю, що включає право кожної людини дістати можливість заробляти собі на життя працею, яку вона вілбно обирає або на яку вона вільно погоджується, і зроблять належні кроки до забезпечення цього права.

- заходи, яких повинні вжити держави - учасниці цього Пакту з метою повного здійснення цього права, включають програми професійно-технічного навчання і підготовки, шляхи і методи досягнення продуктивної зайнятості в умовах, що гарантують основні економічні свободи людини;

- держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожного на справедливі ісприятливі умови праці, включаючи зокрема:

а) винагороду, що забезпечувала б мінімум усім трудящим:

І) справедливу зарплату і рівну винагороду за працю рівної цінності без будь-якої різниці, причому, зокрема, жінкам повинні гарантуватися умови праці, не гірші від тих, якими користуються чоловіки, з рівною платою за рівну працю;

ІІ) задовільне існування для них самих та їхніх сімей відповідно до постанов цього Пакту;

б) умови роботи, що відповідають вимогам безпеки та гігієни;

с) однакову для всіх можливість просування в роботі на відповідні більш високі ступені виключно на підставі трудового стажу і кваліфікації;

д) відпочинок, дозвілля і розумне обмеження робочого часу та оплачувану періодичну відпустку, так само, як і винагороду за святкові дні.

- держави, які беруть участь у цьому Пакті, зобов’язуються забезпечити:

а) право кожної людини створювати для здійснення ізахисту своїх економічних і соціальних інтересів професійні спілки і вступати до них на свій вибір при єдиній умові додержання правил відповідної організації. Коритсування зазначеним правом не підлягає жодним обмеженням, крім тих, які передбачаються законом і які є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах державної безпеки чи громадського порядку або для захисту прав і свобод інших;

б) право професійних спілок утворювати національні федерації чи конференції і право цих останніх засновувати міжнародні професійні організації або приєдуатися до них;

с) право профечійних спілок функуціонувати безперешкодно без будь-яких обмежень, крім тих, які передбачаються законом і які є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах державної безпеки чи громадського порядку або для захисту прав і свобод інших;

д) право на страйки при умові його здійснення відповідно до законів кожної країни.

- держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування;

- держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають, що:

1) сім’ї, яка є природним і основним осередком суспільства, повинні надаватися по можливості якнайширша охорона і допомога, особливо при її утворенні і поки на її відповідальності лежить турбота про несамостійних дітей та їх виховання. Шлюб повинен укладатися за вільною згодою тих, хто удружується.

2) особлива охорона повинна надаватися матерям протягом розумного періоду до і після пологів. Протягом цього періоду працюючим матерям повинна надаватись оплачувана відпустка або відпустку з соціальною допомогою по соціальному забезпеченню.

3) особливих заходів охорони ідопомоги має вживатися щодо всіх дітей і підлітків без будь-якої дискримінації за ознакою сімейного походження чи за іншою ознакою. Дітей і підлітків має бути захищено від економічної і соціальної експлуатації. Застосування їх праці в галузі, шкідливій для їх моральності і здоров’я чи небезпечній для життя або такій, що може завдати шкоди їх нормальному розвитку, повинно бути карано за законом. Крім того, держави повинні встановити межі віку, нижче яких користування платною дитячею працею забороняється і карається законом.

- держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожного на достатній життєвий рівень для нього і його сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг і житло, і на неухильне поліпшення умов життя. Держави-учасниці вживуть належних заходів до забезпечення здійснення цього права, визнаючи важливе значення в цьому відношенні міжнародного співробітництва, основаного на загальній згоді;

- держави, які беруть участь у цьому Пакті, визначаючи основне право кожної людини на свободу від голоду, повинні вживати необхідних заходів індивідуально і в порядку міжнародного співробітництва, які б включали проведення конкретних програм, для того щоб:

а) поліпшити методи виробництва, зберігання і розподілу продуктів харчування шляхом широкого використання технічних і наукових знань про принципи харчування і вдосконалення або реформи аграрних систем так, щоб досягти найбільш ефективного освоєння і використання природних ресурсів, і

б) забезпечити справедливий розподіл світових запасів продовольства відповідно до потреб і з урахуванням проблем країн як імпортуючих, так і експортуючих харчові продукти.

- держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожної людини на найважливіший досяжний рівень фізичного і психічного здоров’я;

- держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожної людини на освіту. Вони погоджуються, що освіта повинна прямовуватись на повний розвиток людської особи та усвідомлення її гідності і повинна зміцнювати повагу прав людини і основних свобод. Вони, далі, погоджуються в тому, що освіта повинна дати можливість усім бути корисними учасниками вільного суспільства, сприяти взаєморозумінню. Терпимості і дружбі між усіма націями і всіма расовими, етнічними та релігійними групами і сприяти роботі Організації Об’єднаних Націй по підтриманню миру;

- держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають, що для повного здійснення цього права:

а) початкова освіта повинна бути обов’язкова і безплатна для всіх;

б) середня освіта в її різних формах, включаючи професійно-технічну середню освіту, повинна бути відкрита і зроблена доступною для всіх шляхом вжиття всіх необхідних заходів і, зокрема, поступового запровадження безплатної освіти;

с) вища освіта повинна бути зроблена одинаково доступною для всіх на основі здібностей кожного шляхом вжиття всіх необхідних заходів, і зокрема, поступового запровадження безплатної освіти;

д) елементарна освіта повинна заохочуватися або інтенсифікуватися по можливості для тих, хто не проходив чи не закінчив повного курсу своєї початкової освіти;

е) має активно проводитися розвиток мережі шкіл усіх ступенів, повинна бути встановлена задовільна система стипендій і повинні постійно поліпшуватися матеріальні умови викладацького персоналу;

- держави, які беруть участь у цьому Пакті, зобов’язуються поважати свободу батьків і у відповідних випадках законних опікунів обирати для своїх дітей не тільки запроваджені державними властями школи, а й інші школи, що відповідають тому мінімуму вимог для освіти, який може бути встановлено чи затверджено державою, і забезпечувати релігійне та моральне виховання своїх дітей відповідно до своїх власних переконань;

- ніяка частина цієї статті не повина тлумачитись у розумінні приниження свободи окремих осіб та установ створювати навчальні заклади і керувати ними при незмінній умові додержання принципів, і вимоги, щоб освіта, яку дають у таких закладах, відповідала тому мінімуму вимог, що його може бути встановлено державою.

- кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті і яка на час свого вступу до числа учасників не змогла встановити на території своєї метрополії або на інших територіях, що перебувають під її юрисдикцією, обов’язкової безплатної освіти, зобов’язується протягом двох років виробити і прийняти докладний план заходів для поступового втілення у життя - протягом розумної кількості років, яка повинна бути зазначена у цьому плані, - принципу обов’язкової безплатної загальної освіти[14] .

5.2. Міжнародно правові документи які захищають політичні права людини.

Політичні права включають свободу слова, свободу зборів й асоціацій, право брати участь в управлінні своєю країною, право обирати і бути обрним на чесних періодиних виборах, що проводяться шляхом таємного голосування (ст. 18-21 ВДПЛ, і ст. 18, 19, 21, 22 ПпГта ПП).

У Загальній Декларації Прав Людини в захист політичних прав людини присвячено ряд статей, в яких говориться слідуюче:

- кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх волеиявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів;

- кожна людина має право на свободу мирних зборів і асоціацій;

- ніхто не може бути примушений вступати до будь-якої асоціації;

- кожна людина має право брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо або через вільно обраних представників;

- кожна людина має право рівного доступу до державної служби в своїй країні;

- воля народу повинна бути основою влади уряду; ця воля повинна виявлятися у періодичних і нефальсифікованих виборах, які повинні провадитись при загальному і рівному виборчому праві шляхом таємного голосування або ж через інші рівнозначні форми, що забезпечують свободу голосування[15] .

Також захист політичних прав людини найшов своє відображення у деяких статтях Міжнародного Пакту про громадянські і політичні права , в яких ведеться мова про слідуюче:

- кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії. Це право включає свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір і свободу сповідувати свою релігію та переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приавтно, у відправленні культу, виконанні релігійних і ритуальних обрядів та вчень;

- ніхто не повинен зазнавати примусу. Що принижує його свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір;

- свобода сповідувати релігію або переконання на свій вибір;

- свобода сповідувати релігію або переконання підлягає лише обмеженням, які встановлено законом і які є необхідними для охорони суспільної безпеки, порядку, здоров’я і моралі, так само, як і основних прав та свобод інших осіб;

- держави, які беруть участь у цьому Пакті, зобов’язуються поважати свободу батьків, у відповідних випадках законнних опікунів, забезпечувати релігійне і моральне виховання своїх дітей відповідно до своїх власних переконань;

- кожна людина має право безперешкодно дотримуватися своїх поглядів;

- кожна людинамає право на вільне вираженя свого погляду; це право включає свободу шукати, одержувати і поширювати будь-яку інормацію та ідеї незалежно від державних кордонів, усно, письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження чи іншими способами на свій вибір;

- користування передбаченими в пункті 2 статті 19 правами накладає особливі обов’язки і особливу відповідальність. Воно може бути, отже, пов’язане з певними обмеженнями, які, однак, мають встановлюватися законом і бути необхідними:

а) для провадження прав і репутації інших осіб;

б) для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров’я чи моральноті населення;

- будь-яка пропоганда війни повинна бути заборонена законом;

- будь-який виступ на користь національної, расової чи релігійної ненависті, що являє собою підбурювання до дискримінації, ворожнечі або насильства, повинен бути заборонений законом;

- визнається право на мирні збори. Коритування цим правом не підлягає ніяким обмеженням, крям тих, які накладаються відповідно до закону і які є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах державної чи суспільної безпеки, громадського порядку, охорони здоров’я і моральності населення або захисту прав та свобод інших осіб;

- кожна людинамає право на свободу асоціації з іншими, виключаючи право створювати профспілки і вступати до них для захисту своїх інтересів;

- користування цим правом не підлягає ніяким обмеженням, крім тих, які передбачаються законом і які є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах державної чи суспільної безпеки, громадянськогопорядку, охорони здоров’я і моральності населення або захисту прав і свобод інших осіб. Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень користування цим правом для осіб, що входять до складу збройних сил і поліції;

- ніщо не дає права державам, які беруть участь у Конвенції Міжнародної організації праці 1948 року щодо свободи асоціацій і захисту прав на організацію, приймати законодавчі акти на шкоду гарантіям, передбаченій у зазначеній конвенції, або застосовувати закон так, щоб завдавалося шкоди цим гарантіям;

- кожний громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації і без необгрунтованих обмежень право і можливість:

а) брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за представництвом вільно обраних представників;

б) голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах, які проводяться на основі загального і рівного виборчого права при таємному голосванні і забезпечують свободу волевиявлення виборців;

с) допускатися у своїй країні на загальних умовах рівності до державної служби[16] .

5.3. Міжнародно правові документи які захищають культурні права людини.

Культурні права - це, перш за все, право вільно брати участь у культурному житті суспільства, науковому прогресі, користування його благами, право на захист моральних і матеріальних інтересів автора будь-якої наукової, літературної чи чи художньої продукції (ст. 27 ВДПЛ).

У Загальній Декларації Прав Людини в захист культурних прав людини присвячена стаття, в якій говориться слідуюче:

- кожна людина має право вільно брати участь у культурному житті суспільства, втішатися мистецтвом, брати участь у науковому прогресі і користуватися його благами;

- кожна людина має право на захист її моральних і матеріальних інтересів, що є результатом наукових, літературних або художніх праць, автором яких вона є[17] .

Також захист культурних прав людини найшов своє відображення у статті 15 Міжнародного Пакту про громадянські і політичні права , в якій ведеться мова про слідуюче:

- держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають правокожної людини на:

а) участь у культурному житті;

б) користування результатами наукового прогресу та їх практичне застосування;

с) користування захистом моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з будь-якими науковими, літературними чи художніми працями, автором яких вона є;

- заходи, яких повинні вживати держави - учасниці цього Пакту для повного здійснення права, включають ті, які є необхідними для охорони, розвитку і поширення досягнень науки та культури;

- держави, які беруть участь у цьому Пакті, зобов’язуються поважати свободу, безумовно необхідну для накуових досліджень і творчої діяльності;

- держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають користь, що її дають заохочення і розвиток міжнародних контактів та співробітництва в науковій і культурній галузях[18] .

6. Міжнародно-правові організації з прав людини.

6.1. Всесвітні.

В 1946 році була створена Комісія ООН з прав людини, в обов’язки якої входила підготовка Міжнародного білля про права людини, який би визначав права і свободи, задекларовані Статутом ООН. Першим таким документом стала Загальна декларація прав людини.

Крім комісії, як передбачено ст. 28 Пакту про громадянські і політичні права, було створено Комітет з прав людини, який має право здійснювати контроль за дотриманням полодень Пакту:

1) розглядаючи періодичні доповіді, які подаються країнами-учасниками Пакту;

2) розглядаючи скарги однієї держави на другу про порушення прав людини;

3) з врахуванням положень Факультативного протоколу може приймати і розглядати скраги окремих осіб, які стверджують, що вони стали жертвами порушень даною державою-учасницею певного із закріпленого у Пакті прав.

Контроль за дотриманням державами-учасницями положень Пакту про економічні, соціальні і культурні права здійснює Комітет з економічних, соціальних і культурних прав, створений Економічною і Соціальною Радою ООН в 1985 році. Механізм його діяльності аналогічний до Комітету з прав людини.

Існує ще ряд інщих Комітетів ООН, зокрема Комітет з ліквідації расової дискримінації. Комітет з ліквідації дискримінації стосовно жінок та ін.

В ООН є ряд установ, які в межах своєї компетенції володіють певним механізмом захисту тих чи інших прав людини. До них належать:

- Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО). В коло повноважень цієї організації входять питання, які стосуються прав, пов’язаних з освітою, наукою, культурою, засобами маової інформації, включаючи свободу переконань і їхнього висловлювання. В рамках організації створений Комітет з конвенцій і рекомендацій ЮНЕСКО.

- Міжнародна Організація Праці існує з 1919 року і має на меті досягнення соціальної справедливості як у соціальній сфері, так і в трудовій діяльності. В рамках організації також створений Комітет із застосування конвенцій і рекомендацій.

6.2. Регіональні.

У світі існують дві регіонльні організації, які мають у своєму розпорядженні постійні установи, покликані зхищати права людини, це:

1) Рада Європи;

2) Організація американських держав.

В Раді Європи вперше створені ефективні механізми забезпечення і захисту прав людини. Це:

1) Європейська комісія з прав людини;

2) Європейський суд з прав людини;

3) Кабінет Міністрів.

Організація американських держав у своєму складі має Міжамериканську комісію з прав людини.

Європейсь Комісія по правах людини з часу свого утворення розглянула 17,5 тисяч скарг громадян. Європейський суд по правах людини зафіксував понад 200 випадків порушення прав людини в державах - членах Ради Європи[19] .

Наведене свідчить про інтенсифікацію процесу міжнародного визнання і забезпечення прав людини, що безперечно має гуманістичне, прогресивне значення.

7. Основні тенденції розвитку прав людини.

- Все ширше запрвадженя у суспільну свідомість уявлення про те, що саме людина є первинний, головний суб’єкт права.

- Все ширше запровадження у сіспільну свідомість розуміння прав людини як соціально-історичного явища.

- Поширення принципу правової рівності на все ширше коло людей.

- Збільшення, розширення «каталога» прав людей (як результат зростання потреб), якому не завжди відповідають реальні можливості задоволення деяких прав, (тобто в ряді випадків права людини «достроково», «випереджувально» фіксуються у законодавстві).

- Збільшення кількості країн, які допускають наддержавний (міжнародний) контроль за станом дотримання прав людини.

У зв’язку з тим, що після другої світової війни права людини поступово перестали бути лише внутрішньою справою держав, виникла і далі міцніє, поширюється ідея утворення нового міжнародного порядку. Серед найважливіших його характеристик, рис слід відзначити такі:

- Універсалізація концепції прав людини, поширення її на більшу кількість держав.

- Поширення примату, «верховенства» норм міжнародного права щодо норм внутрішньодержавного законодавства з питань прав людини.

- Об’єктивна проінформованість світової громадскості про стан дотримання прав людини у різних державах.

- Утворення і розгортання діяльності неурядових (громадських та інших) організацій по захисту прав людини, державна підтримка таких правозахисних організацій.

- Підвищення ефективності міжнародних контрольних механізмів захисту прав людини.

8. Міжнародно-правові стандарти з прав людини та законодавство України.

10 грудня 1991 року було прийнято закон «Про дію міжнародних договорів на території України», в якому, закрема, підкреслено: «виходячи з пріорітету загальнолюдських цінностей, загальновизнаних пинципів міжнародного права, прагнучи забезпечити непорушність прав і свобод людини, включатись у системи правових відносин між державами на основі взаємної поваги до державного суверенітету і демократичних засад міжнародного співробітництва, встановити, що укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід’ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства»[20] .

Висновок.

В даній курсовій роботі, тема якої «Основні міжнародні правові акти про економічні, політичні та культурні права людини», ми дали визначення поняттю прав людини, охарактеризували економічні, політичні і соціальні права, описали джерела прав людини, дали перелік міжнародно-правових документів про економічні, політичні та культурні права.

З викладеного в даній курсовій роботі матеріалу можна зробити слідуючі висновки:

- права людини - це невідчужувані свободи і права особи, які індивід отримує в силу вого народження, основне поняття природного і, взагалі, будь-якого права в світі;

- права людини повинні бути під захистом закону;

- політичні права включають свободу слова, свободу зборів й асоціацій, право брати участь в управлінні своєю країною, право обирати і бути обрним на чесних періодиних виборах, що проводяться шляхом таємного голосування;

- економічні права - це можливості людини реалізувати свої здібності і здобувати засоби до існування, беручи участь у виробництві матеріальних та інших благ (зокрема права: на власність щодо засобів виробництва; здобуття професій; вибір та здійснення трудової або іншої діяльності; сприятливі умови і справедливу оплату праці; відпочинок і дозвілля);

- культурні права - це, перш за все, право вільно брати участь у культурному житті суспільства, науковому прогресі, користування його благами, право на захист моральних і матеріальних інтересів автора будь-якої наукової, літературної чи художньої продукції;

- основні міжнародно-праві документи, які захищають економічні, політичні та культурні права людини:

- Загальна декларація прав людини.

- Міжнородний пакт про громадянські та політичні права.

- Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права.

- Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права

- існує ряд міжнародних організацій, які проводять контроль за дотриманням державами-учасницями відповідних Пактів прав людини.

Список використаних першоджерел.

1. Права людини. Основні міжнародно-правові документи: 35 док. / Упоряд. Ю.К. Качуренко.

2. Загальна декларація прав людини. - Тернопіль: Збруч, 1991 р.

3. Міжнародна Хартія прав людини. Зб. док. / відп. ред. А.М.Шленаков, К.: Наукова думка, 1991 р.

4. Закон України «Про дію міжнародних договорів на території України» від 10 грудня 1991 року .

5. Котюк В.О. Теорія права. Курс лекцій. Навчальний посібник для юридичних факультетів вузів. - К.: Вентурі, 1996 р.

6. Загальна теорія держави і права: Навч. посібник:/ За ред. В.В. Копейчикова, - К.: Юрінком Інтер, 1998 р.

7. Андрусяк Т. Теорія держави і права. Львів: Фонд "Право для України", 1997 р.

8. Рабінович М.П. Основи загальної теорії права та держави. Посібник для студентів спец. "Правознавство".-Бородянка, 1993 р.

9. Молдован В.В. Основи держави і права: опорні конспекти: Навчальний посібник, - К.: Юмана, 1997 р.

10. Джоніє М. та інші. Європейське право у галузі прав людини: джерела іпрактика застосування. /К.: Артек; Будапешт: Ін-т Конст. та Закон. політики, 1997 р.

11. Арбузов В.А., Шахновський А.А. Знай и используй свои права. / Л.: Лениздат. 1989 г.

12. Мюллерсон Р.А. Права человека: идеи, нормы, реальность. /М.: Юрид. лит., 1991 г.

13. Жарков Б.Н. Права человека в современном мире: проблемы и решения. К 40 летию принятия Генеральной Ассамблеей ООН Всеобщей декларации прав человека. / М.: Знание, 1988 г.

14. Общая теория прав человека. Ин-т гос. и права РАН; Отв. ред. Е.А.Лукашёва. / М.: Норма, 1996 г.

15. Забигайло В.К. Право на права. - К.: Политиздат Укр., 1989 г.

16. Межнародное сотруднечество государств в области прав человека (проблемы защиты прав человека в услових боротьбы за мир и безопасность) Отв. ред. В.Н.Денисов. / К. Наук. думка, 1987 г.

17. Малов Б.Г. ООН и содействие осуществлению соглашений о правах человека. / М.: Наука, 1986 г.

18. Копейчиков В.В. Права человека: мифы и реальность./ К.: Вища школа. 1987 г.

19. Декларацияя прав и реальность. К 200-летию Декларации прав человека и гражданина. / М.: Межнародные отношения, 1987 г.


[1] Рабінович М.П. Основи загальної теорії права та держави. Посібник для студентів спец. "Правознавство".-Бородянка, 1993 р. - ст. 7.

[2] Андрусяк Т. Теорія держави і права. Львів: Фонд "Право для України", 1997 р. - ст. 62.

[3] Андрусяк Т. Теорія держави і права. Львів: Фонд "Право для України", 1997 р. - ст. 66.

[4] Андрусяк Т. Теорія держави і права. Львів: Фонд "Право для України", 1997 р. - ст. 69.

[5] Рабінович М.П. Основи загальної теорії права та держави. Посібник для студентів спец. "Правознавство".-Бородянка, 1993 р. - ст. 8.

[6] Андрусяк Т. Теорія держави і права. Львів: Фонд "Право для України", 1997 р. - ст. 69.

[7] Рабінович М.П. Основи загальної теорії права та держави. Посібник для студентів спец. "Правознавство".-Бородянка, 1993 р. - ст. 8

[8] Андрусяк Т. Теорія держави і права. Львів: Фонд "Право для України", 1997 р. - 69

[9] Рабінович М.П. Основи загальної теорії права та держави. Посібник для студентів спец. "Правознавство".-Бородянка, 1993 р. - ст. 8

[10] Права людини. Основні міжнародно-правові документи: 35 док. / Упоряд. Ю.К. Качуренко.

[11] Джоніє М. та інші. Європейське право у галузі прав людини: джерела іпрактика застосування. /К.: Артек; Будапешт: Ін-т Конст. та Закон. політики, 1997 р.

[12] Права людини. Основні міжнародно-правові документи: 35 док. / Упоряд. Ю.К. Качуренко.

[13] Загальна декларація прав людини. - Тернопіль: Збруч, 1991 р. стаття 22-26.

[14] Міжнародний Пакт про економічні соціальні і культурні права. стаття 6-14.

[15] Загальна декларація прав людини. - Тернопіль: Збруч, 1991 р. стаття 18-21.

[16] Міжнародний Пакт про громадянські і політичні права. стаття 18-21.

[17] Загальна декларація прав людини. - Тернопіль: Збруч, 1991 р. стаття 27.

[18] Міжнародний Пакт про економічні соціальні і культурні права. стаття 15.

[19] Джоніє М. та інші. Європейське право у галузі прав людини: джерела іпрактика застосування. /К.: Артек; Будапешт: Ін-т Конст. та Закон. політики, 1997 р.

[20] Закон України «Про дію міжнародних договорів на території України» від 10 грудня 1991

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:12:41 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
11:41:51 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Основні міжнародні правові акти про економічні та культурні права людини

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151048)
Комментарии (1843)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru