Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Ринкова модель підприємства

Название: Ринкова модель підприємства
Раздел: Рефераты по астрономии
Тип: реферат Добавлен 07:28:01 18 января 2011 Похожие работы
Просмотров: 17 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Тема 2: Ринкова модель підприємства

2.1.Форми підприємств

2.2. Порядок створення нового підприємства, фірми

2.3. Керування новим підприємством

2.4 Зміст і порядок розробки бізнес плану

2.5. Маркетинг на промисловому підприємстві

2.6. Підприємство на ринку цінних паперів

2.1.Форми підприємств

Підприємство — це самостійний суб'єкт, що хазяює, створений для виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг з метою задовольняння суспільних потреб і одержання прибутку. Підприємство самостійне здійснює свою діяльність, розпоряджається продукцією, що випускає, одержуваним прибутком, що залишається в його розпорядженні після сплати податків і інших обов'язкових платежів.

Для здійснення своєї діяльності підприємство формує майно, що може належати йому по праву власності.

Джерелами майна підприємства є:

¾ грошові і матеріальні внески засновників підприємства;

¾ доходи від реалізації продукції, робіт і послуг;

¾ цінні папери і доходи від цінних паперів;

¾ капітальні вкладення і дотації від бюджетів різного рівня;

¾ безплатні чи благодійні внески;

¾ пожертвування організацій, підприємств і громадян;

¾ викуп майна державних підприємств шляхом конкурсу, аукціону, тендера;

¾ викуп майна державного підприємства шляхом акціонування;

¾ інші джерела, не заборонені законодавством.

У залежності від форм власності діють приватні, муніципальні і державні підприємства, а також підприємства змішаної форми власності, засновані на об'єднанні майна, що знаходиться в приватній муніципальній і державній власності, власності іноземних держав, іноземних юридичних осіб і громадян, а також у власності громадських організацій.

Індивідуальне (сімейне) приватне підприємство засноване на власності громадян. В економічно розвитих країнах питома вага таких підприємств істотна, особливо одноособове володіння поширене в США.

Одноособова форма має наступні переваги :

· простота в організації;

· повна самостійність;

· воля, оперативність дії; максимум спонукальних мотивів;

· конфіденційність діяльності;

· низькі організаційні витрати;

· гнучкість.

До її недоліків варто віднести труднощі залучення великих капіталів, невизначеність термінів діяльності, необмежену відповідальність за кредити, недолік спеціалізованого менеджменту, функціональні недоліки.

Орендне підприємство створюється на основі договору оренди з власником майна і трудовим колективом, що взяв майно в оренду.

Державне підприємство засновується органом державної влади. Майно державного підприємства утвориться за рахунок бюджетних засобів чи внесків інших державних підприємств, отриманих доходів.

Муніципальне підприємство засновується місцевими органами влади. Майно таких підприємств також утвориться за рахунок бюджетних асигнувань відповідного рівня чи інших муніципальних підприємств.

2.2. Порядок створення нового підприємства, фірми

Для створення нового підприємства необхідно пройти ряд обов'язкових етапів.

На початковому етапі створення нового підприємства визначається склад засновників, і розробляються установчі документи . У залежності від типу підприємства існують наступні установчі документи:

1) Приватне підприємство

a) Рішення власника майна чи уповноваженого їм органа про створення.

b) Статут такого підприємства.

2) Сімейне підприємство – (до слова сказати, рідко використовуваний тип підприємства):

a) Рішення власників майна чи уповноважених ними органів про створення.

b) Статут підприємства.

3) Спільне підприємство:

a) Рішення власників майна чи уповноважених ними органів.

4) ЗАТ, ОАО, ТДВ, ТОВ – створюються і діють на підставі установчого договору і Статуту.

У сукупності установчі документи (Статут і Установчий договір) повинні містити наступну інформацію:

¾ про вид підприємства (чи суспільства);

¾ про предмет і цілі його діяльності;

¾ про склад засновників і учасників;

¾ про найменування і місцезнаходження;

¾ про розмір і порядок утворення статутного фонду;

¾ про порядок розподілу доходів і збитків;

¾ про склад і компетенцію органів товариства (підприємства);

¾ про порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна одноголосність чи більшість голосів;

¾ про порядок внесення змін в установчі документи;

¾ про порядок ліквідації і реорганізації товариства (підприємства).

Крім того, у Статут можуть включатися положення, пов'язані з особливостями діяльності підприємства (товариства):

¾ про трудові відносини, що виникають на підставі членства;

¾ про повноваження, порядок створення підрозділів (філії, представництва) підприємства; про товарний знак і т.п.

Поряд з цим оформляється протокол № 1 зборів учасників товариства про призначення директора і голови ревізійної комісії. Потім відкривається тимчасовий рахунок у банку, куди протягом 30 днів після реєстрації підприємства повинно надійти не менш 50% статутного капіталу. Далі підприємство реєструється по місцю свого розташування в місцевому органі влади. Для державної реєстрації у відповідний орган представляються наступні документи:

1) заява засновника (чи засновників) про реєстрацію;

2) Статут підприємства;

3) Рішення про створення підприємства (постанова зборів засновників);

4) Договір засновників про створення і діяльність підприємства;

5) свідчення про оплату державного збору.

Після завершення реєстрації й одержання свідчення про реєстрацію вся інформація про нове підприємство передається в Міністерство фінансів для включення підприємства до Державного реєстру підприємств. Тут підприємству привласнюються коди Загальносоюзного класифікатора підприємств і організацій.

На заключному етапі створення нового підприємства учасники його повністю вносять свої внески (не пізніше чим через рік після реєстрації), відкривають постійний розрахунковий рахунок у банку, підприємство реєструється в районній податковій інспекції, замовляє й одержує круглу печатку і кутовий штамп. З цього моменту підприємство функціонує як самостійна юридична особа.

Якщо підприємство створюється як акціонерне товариство, то його засновники повинні здійснити підписку на акції. При відкритій підписці засновники публікують повідомлення про майбутню підписку, в якому вказують предмет, мети і терміни діяльності майбутнього акціонерного товариства, склад засновників і дату проведення установчої конференції, намічуваний розмір статутного фонду, кількість і види акцій, їхню номінальну вартість, терміни початку і закінчення підписки на акції й іншу необхідну інформацію. Ті хто підписалися на акції зобов'язані внести до дня скликання установчої конференції не менш 30% номінальної вартості акцій. Якщо ж всі акції розподіляються між засновниками, то внесок повинний скласти не менш 50%. Цілком же викупити акції акціонер зобов'язаний не пізніше року після реєстрації акціонерного товариства.

Потім проводиться установча конференція. До її задач входить рішення наступних питань:

¾ про створення акціонерного товариства (АТ);

¾ утвердження Статуту АТ;

¾ про розмір статутного фонду після завершення підписки на акції;

¾ вибори керівних органів АТ.

Після успішного завершення установчої конференції здійснюється реєстрація знову створеного акціонерного товариства, і воно може починати функціонувати.

Державна реєстрація здійснюється у виконавчому комітеті (виконкомі) міської чи районної Ради народних депутатів, або, якщо Ви житель міст Києва чи Севастополя, – у районній чи міській державній адміністрації цих міст (це пов'язано з особливим правовим статусом зазначених міст). Важливим моментом державної реєстрації є те, що остання повинна проводитися винятково за місцем перебування суб'єктів підприємництва, інакше кажучи, – юридичній адреси.

Місцезнаходженням суб'єкта підприємницької діяльності вважається:

· для юридичної особи – місцезнаходження його постійно діючого керівного органа (дирекції, правління);

· для громадян , що виявили бажання зайнятися підприємницькою діяльністю без утворення юридичної особи, – зареєстроване у встановленому порядку постійне чи тимчасове місце його проживання.

6) рішення власника майна чи уповноваженого їм органа про створення суб'єкта підприємницької діяльності (якщо таких власників два і більш, те таким рішенням буде установчий договір);

7) статут (якщо він необхідний);

8) документ, що засвідчує сплату реєстраційного збору;

9) документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску в Статутний фонд підприємства (товариства) у розмірі, передбаченому законодавством (для цих цілей відкривається тимчасовий розрахунковий рахунок);

N0TA BЕNЕ ! Такий розмір складає 1250 мінімальних зарплат для АТ і 625 мінімальних розмірів зарплат для ТОВ. На момент реєстрації для АТ повинно бути сформоване не менш 50% Статутного фонду, а для ТОВ – не менш 30% таких засобів. Що стосується статутного фонду для приватного підприємства, то поспішаємо вас порадувати – на сьогоднішній день законодавчо не встановлений мінімальний розмір статутного фонду, однак, виходячи зі здорового глузду, порадимо вписати суму, що, принаймні, забезпечить витрати на реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності (екв. 200 – 300 $).

Характерним для установчих документів є те, що вони не повинні містити яких-небудь положень, що суперечать законодавству. У противному випадку відповідальність за невідповідність закону установчих документів несе власник чи уповноважений їм орган. Розмір відповідальності складає:

· для громадян-підприємців – 1,5 неоподатковуваних мінімальних доходів громадян (тобто 1,5 х 17 грн. = 25,5 грн.;

· для юридичних осіб – 7 неоподатковуваних мінімальних доходів громадян (7x17=119 грн.).

Установчі документи повинні бути складені на українській мові. Крім того, установчі документи найкраще мати у виді 7–8 запасних зареєстрованих комплектів (7 Статутів, 7 Установчих договорів).

Орган державної реєстрації не має права жадати від Вас представлення інших документів, не передбачених законодавством чи оформлених якось по-іншому, а не так, як передбачає процедура реєстрації.

Через п’ять робочих днів (тобто звичайний тиждень) від дати здачі цих документів у виконком, останній зобов'язаний зробити державну реєстрацію.

Після виконкому необхідно побувати в органах статистики (як правило, в обласних управліннях Державного комітету статистики України). Безпосередньо в органах статистики вас попросять надати інформацію про ваше підприємство, що потім буде занесена в комп'ютер, у так називаний Єдиний державний реєстр підприємств і організацій України (ЕДРПОУ).

Для включення до Державного реєстру суб'єкт господарської діяльності у десятиденний термін після державної реєстрації (чи перереєстрації), представляє в органи державної статистики заповнену облікову картку встановленого зразка, а також нормативні й установчі документи. Облікову картку видають в органах статистики, як правило, вона заповнюється на місці при наявності всіх необхідних даних..

Отже, у випадку включення підприємства як суб'єкта господарської діяльності до Державного реєстру, привласнюється ідентифікаційний код і код класифікаційних ознак. Ідентифікаційний код, якщо так можна виразитися, восьмизначне число, що є єдиним для всього інформаційного простору України і зберігається за підприємством протягом усього періоду його існування.

Класифікаційний код – це дані про галузеву, територіальну, відомчу належність, форму власності й організаційно-правовій формі господарювання.

Завершальним етапом відвідування органів статистики є одержання спеціальної довідки про внесення до Державного реєстру. Вона видається в керуванні в п'ятиденний термін. Цю довідку, як говориться, видадуть на руки.

Повертаючи ще раз до застосування ідентифікаційного коду, варто підкреслити, що використання ідентифікаційного коду з Державного реєстру є обов'язковим для усіх видів звітних і облікових документів, що використовуються за межами суб'єктів господарювання (це і заповнення «платіжних доручень» у банківській установі, здача всіляких звітів і балансів у податкову, звіти перед Пенсійним фондом, висновок договорів і т.д.; наявність коду також обов'язково для печатки, кутового штампа і фірмових бланків вашого підприємства). Немаловажним у цьому відношенні є те, що всі звітні й облікові документи, у яких відсутній ідентифікаційний код, вважаються недійсними, і їхнє використання спричиняє відповідальність відповідно до законодавства (у даному випадку може постраждати головний бухгалтер, якщо ж такого немає, тоді посадова особа підприємства (директор).

2.3. Керування новим підприємством

На початковій стадії своєї діяльності підприємець зустрічається з багатьма проблемами. Перша з них — знайти себе в господарському просторі, тобто свою «господарську нішу». Підприємець повинен вивчити стан ринкової пропозиції та попит на ті чи інші товари в цікавлячій його галузі, регіоні. Варто передбачити можливі перешкоди й обмеження, вивчити можливість одержання пільг позикових, податкових і ін. Таким чином, визначаються загальні умови інвестування засобів.

Усі ці дані відкриті, доступні, містяться в публікаціях, у статистичній інформації, законодавчих актах. Доповнити цю інформацію можуть обізнані приватні особи. Цієї нерідко дуже коштовною інформацією не слід зневажати.

Визначивши, таким чином, свою «господарську нішу», підприємець може встановлювати спеціалізацію свого підприємства. Для цього буде потрібно оцінити майбутніх споживачів, довідатися всі можливі інформація про конкурентів; вирішити питання про техніка і технологію, за допомогою яких буде вироблятися продукція.

Немаловажне значення має вибір форми підприємництва, у першу чергу вибір між підприємництвом індивідуальним і колективним. Обравши індивідуальну форму, підприємець діє на свій страх і ризик. У випадку невдачі власник несе повну відповідальність по зобов'язаннях підприємства і розплачується своїми засобами, своїм майном.

Зробивши вибір на користь колективної форми, підприємець поділяє відповідальність з партнерами по підприємству. Така форма дозволяє зменшити ризик, залучити додаткові ресурси.

Наступний крок — формування виробничої бази. Підприємцю треба придбати чи узяти під оренду виробничі і складські приміщення, устаткування, верстати, інструмент, придбати сировину і матеріал, напівфабрикати, що комплектують вироби, залучити робочу силу. Підприємство вступає у відносини з виробниками устаткування, постачальниками сировини і матеріалів, з посередницькими фірмами. Потребу в працівниках можна забезпечити шляхом особистого підбора, на біржі праці, через оголошення в пресі й інших шляхах.

Важливий етап — залучення фінансових засобів. Власних засобів у підприємця для початку і розвитку справи, як правило, недостатньо. Дефіцит коштів можна перебороти шляхом випуску акцій, тобто частковою передачею прав на участь у прибутку підприємства; випуску власних кредитових зобов'язань і, нарешті, одержанням позик комерційних банків. Тут підприємство вступає у взаємини з юридичними і фізичними особами, що купують його акції чи кредитові зобов'язання, а також з комерційними банками. Кредити банку підрозділяються на короткострокові, середньострокові і довгострокові. Специфіка перехідного періоду до ринку в нашій країні привела до того, що найбільший інтерес для обох сторін — і підприємства, і банку представляють короткострокові позички, що видаються банками, як правило, на 30, 60 і 90 днів, тобто до трьох місяців.

Надання банками кредитів підприємствам нерідко супроводжується різними видами страхових операцій. Страхуванню можуть підлягати будинку, запаси матеріальних цінностей і ін. У цьому випадку підприємства вступають у ділові взаємини зі страховими компаніями.

Випускаючи акції, облігації, інші цінні папери чи здобуваючи їх, підприємства звертаються до фондового ринку — ринку цінних паперів. Перелік організацій, з якими підприємства вступають тут у взаємини, досить великий. Насамперед, це різні фондові біржі, кредитно-фінансові інститути, інвестиційні фонди, індивідуальні інвестори.

Сучасне управління — це особлива сфера економічних відносин, що має свою логіку розвитку.

Відомий англійський економіст Альфред Маршал (1842— 1924) виділив управління в окремий фактор виробництва поряд із трьома традиційними — капіталом, працею, землею.

Суть управлінської діяльності полягає у впливі на процес через прийняття рішень. Необхідність управління пов'язана з процесами поділу праці на підприємстві і відокремленням управлінської праці від виконавчої.

Зростання значення фактору управління в епоху науково-технічної революції послужило основою для появи концепції „менеджеріальної революції", згідно з якою влада переходить від власників до управлінців.

Основоположником управління вважається американський інженер і дослідник Ф. Тейлор (1856—1915) . Запропонована ним раціоналізація праці і відносин на виробництві дозволила корінним чином змінити організацію і управління, а значить і ефективність виробництва. Ф. Тейлор розглядав управління як „мистецтво знати точно, що слід зробити і як це зробити найкращим і найдешевшим способом".

На сьогоднішній день у світовій практиці використовують три інструменти управління :

¾ ієрархію;

¾ культуру;

¾ ринок;

Кожен з них є домінуючим в тій чи іншій економічній системі, наприклад, ієрархія в адміністративно-командній економіці.

Наука управління за останні два — три десятиріччя пережила більш глибокі зміни, ніж за весь попередній період свого розвитку. Вдосконаленню управлінської практики посприяв прогрес в оргтехніці і те, що відбувається сьогодні в теорії і практиці управління, називається „тихою управлінською революцією ". Її початок співпав із вступом західного суспільства в інформаційну стадію. На зміну старій раціоналістичній концепції управління приходить нова неформальна, яку прийнято називати маркетинговою, інформаційною.

Суть раціоналістичної концепції полягає, в переконанні, що успіх фірми залежить від раціональної організації виробництва, зниження затрат за рахунок використання внутрівиробничих резервів, ефективності використання виробничих ресурсів, тобто від внутрішніх факторів. Фірма розглядається як закрита система, мета і завдання якої є заданими і стабільними протягом тривалого періоду часу. Основа стратегії такої фірми — поглиблення спеціалізації виробництва, організаційна структура будується за функціональним принципом, вирішальне значення має контроль.

Неформальна концепція має за основу ситуаційний підхід до управління. Фірма розглядається як живий організм, як відкрита система і головна передумова її успіху лежить поза нею. Успіх пов'язується з тим, наскільки успішно фірма вписується в зовнішнє середовище (економічне, соціально-політичне, науково-технічне) і пристосовується до нього. Ситуаційний підхід до управління означає, що вся внутрішня будова системи управління є відповіддю на різні впливи зовнішнього середовища. Організаційні механізми пристосовуються до нових проблем і виробітки нових рішень.

Реалізацією цього нового підходу стало стратегічне управління, яке передбачає врахування майбутніх станів середовища у розробці стратегії розвитку фірми.

Принципи управління, актуальні і сьогодні, розробив сучасник Ф. Тейлора француз А. Файоль. Всі здійснювані на підприємстві операції він поділив на шість груп:

¾ технічні;

¾ обчислювальні;

¾ комерційні;

¾ охорона майна і осіб;

¾ фінансові;

¾ адміністративні.

Власне до управління він відніс останню групу і вважав, що процес управління полягає в тому, щоб передбачати, організовувати, узгоджувати, розпоряджатися, контролювати.

В управлінні сучасною економікою зазвичай керуються такими принципами:

¾ чіткого розподілу праці;

¾ додержання дисципліни і порядку;

¾ повноваження і відповідальність;

¾ використання мотивації високопродуктивної праці;

¾ забезпечення рівної справедливості для всіх;

¾ впевненості в постійності і стабільності роботи;

¾ дотримання взаємовідносин із співробітниками згідно ієрархічного ланцюга;

¾ заохочення ініціативи.

Основою використуваних методів управління є закони, закономірності і принципи суспільного виробництва, науково-технічний рівень розвитку фірми, підприємства, соціальні, правові і психологічні відносини між людьми.

Методи управління поділяються на:

¾ економічні;

¾ адміністративно-правові;

¾ соціально-психологічні.

Економічні методи управління — це прийоми і способи управління, які мають в своїй основі використання економічних законів, економічних інтересів і показників. Ці методи включають:

¾ матеріальну відповідальність;

¾ стимулювання;

¾ ціноутворення;

¾ податки;

¾ державне регулювання.

Адміністративно-правові методи управління передбачають юридичний (правовий) і адміністративний вплив на відносини людей в процесі виробництва, поскільки ці відносини регулюються певними правовими нормами:

¾ законодавчими актами;

¾ положеннями;

¾ інструкціями;

¾ наказами і розпорядженнями.

Адміністративно-правові методи передбачають і застосування відповідних матеріальних, адміністративних і карно-правових санкцій.

Соціально-психологічні методи управління реалізують мотиви соціальної поведінки людини, поскільки традиційні форми матеріального заохочення поступово втрачають свій стимулюючий вплив. Ці методи передбачають вивчення соціальних запитів та інтересів членів колективу, середовища виробництва, громадської думки.

Всі ці методи повинні поєднуватись і створювати необхідний арсенал засобів для найефективнішого управління фірмою.

Кожна фірма є унікальною, тому не існує єдиної моделі управління. Нижче наводяться фактори, що визначають вибір цієї моделі.

Фактори, що визначають її вибір

¾ розмір фірми;

¾ характер продукції, що випускається;

¾ характер середовища.

Система управління повинна бути простою і гнучкою, забезпечувати ефективність і конкурентоздатність функціонування фірми. Вона повинна мати такі характеристики :

¾ невелике число рівнів управління;

¾ наявність небагаточисельних підрозділів, що мають висококваліфікованих працівників:

¾ якість продукції і всі процедури роботи повинні бути орієнтовані на споживача.

Існують різні типи організаційних структур управління , основними з яких є:

1. Лінійна — це така структура, між елементами якої існують лише одноканальні взаємодії, кожен підлеглий має лише одного лінійного керівника, який виконує всі адміністративні та інші функції у відповідному підрозділі. Використовується у невеликих підприємствах з нескладною технологією виробництва. Перевагами такої структури є:

a) чіткість взаємовідносин;

b) оперативність і несуперечливість управлінських рішень;

c) надійний контроль.

Недоліком є те, що керівник повинен виконувати, крім основних координуючих функцій, цілий ряд робіт по обліку, роботі з кадрами, контролю якості тощо.

2. Лінійно-штабна структура передбачає створення при лінійному керівництві спеціальних функціональних служб (штабів), які допомагають йому вирішувати певні виробничі завдання і формувати відповідні управлінські рішення. При цьому штаби не дають безпосередніх розпоряджень лінійним керівникам. Головна перевага такої структури в тому, що лінійні керівники мають можливість сконцентрувати увагу на поточному лінійному керівництві, а недоліки — ріст управлінських витрат, зниження оперативності. Така структура є ефективною в масовому виробництві з незначними технологічними змінами.

3. Функціональна структура також передбачає наявність штабів, але їх персонал має не лише дорадчі права, а й право керівництва і прийняття рішень. Тому кожний виробничий підрозділ отримує розпорядження одночасно від декількох керівників функціональних підрозділів підприємства. Функціональна структура забезпечує компетентне керівництво по кожній функції управління. В цьому її головна перевага, а недоліками є можлива суперечливість і неузгодженість рішень, зниження оперативності.

4. Дивізіональна структура управління будується не за функціональними ознаками, а за принципами групування виробничих підрозділів за продуктами, групами споживачів, за місцем розташування. Виникнення цієї структури пов'язане із поглибленням поділу управлінської праці, тобто вищі ланки управління займаються лише загальними питаннями (фінансовими, юридичними, кадровими), а решту своїх функцій делегують виробничим підрозділам (відділенням), які мають свою власну структуру управління і можуть автономно функціонувати. Розповсюдження цієї структури пов'язано з процесом диверсифікації виробництва і виникненням корпорацій, конгломератів.

5. Матрична структура передбачає створення поряд з лінійними керівниками та функціональним апаратом управління тимчасових проектних груп, які формуються із спеціалістів функціональних підрозділів і займаються створенням нових видів продукції. Після завершення робіт над проектом спеціалісти повертаються до своїх функціональних підрозділів. Керівник проекту виконує роль лінійного керівника по відношенню до членів групи.

6. Множинна структура управління використовується сучасними компаніями, які включають ряд підприємств. В її основі лежить поєднання різних організаційних структур управління. Таке багатоструктурне рішення буде все більше використовуватись в майбутньому.

Вдосконалення управління підприємством повинно здійснюватись за певними напрямами.

¾ вдосконалення управління підприємствами

¾ вдосконалення структури управління виробництвом;

¾ покращення управління виробничими ресурсами;

¾ вдосконалення управління науково-технічним прогресом і якістю продукції;

¾ поліпшення системи планування як основної ланки управління підприємством.

При створенні раціональної структури управління фірмою необхідно вірно встановити чисельність зайнятих в сфері управління підприємством. Чисельність працівників функціональних підрозділів підприємства визначається на основі відповідних нормативів. В залежності від виконуваних функцій такими підрозділами можуть бути відповідні відділи, бюро, групи. Нормативи встановлюються науково-дослідними інститутами праці і відображаються в основних методичних рекомендаціях. На підприємствах найчастіше чисельність управлінського персоналу встановлюється у відсотках до чисельності робітників і фіксується у штатному розписі підприємства.

2.4 Зміст і порядок розробки бізнес плану

Бізнес-план — план розвитку підприємства (підприємницької діяльності) на визначений період; план-програма здійснення угоди з метою одержання прибутку; система заходів, спрямованих на досягнення заданої мети. Його змістом є виконання комплексу маркетингових і техніко-економічних досліджень, спрямованих на удосконалювання і розвиток виробництва.

Розробляють Бізнес-план і при техніко-економічному обґрунтуванні інвестиційних і приватизаційних проектів. У цьому випадку він необхідний:

¾ інвестору — для визначення доцільності (ефективності) вкладення капіталу;

¾ підприємцю — для вироблення програми дії в процесі реалізації проекту;

¾ державним органам — для регулювання і контролю кредитних взаємин, приватизації.

Він може використовуватися для проведення санації (заходів щодо запобігання банкрутства великих підприємств за допомогою банків чи держави); рестрикції (обмеження виробництва, продажу й експорту з метою збільшення цін на товари й одержання прибутку, скорочення кредитів); приватизації підприємств і для одержання зовнішніх інвестицій.

Бізнес-план може бути складений на рік з детальним розглядом господарської діяльності підприємства в майбутні 12 місяців і укрупнено характеризувати періоди на 1—4 роки; при підготовці інвестиційних проектів — на період їхнього здійснення. Такий план включає:

¾ опис підприємства;

¾ опис його потенційних можливостей;

¾ оцінку внутрішнього і зовнішнього середовища в бізнесі і часі;

¾ конкретні дані про стратегію маркетингу і розвиток бізнесу.

У ньому відзначаються можливості ризику, тобто показується, що його існування враховане в плані і намічені заходи для його зниження. Основна вимога до бізнес-плану— його реальність . Його складанню повинні передувати аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства, ринку і техніко-економічні дослідження різних альтернатив розвитку підприємства на основі загальновизнаних стандартів.

Джерелами засобів для фінансування розробки бізнес-плану підприємства, науково-технічних і інвестиційних проектів, виконання їхньої незалежної експертизи можуть бути:

¾ власні засоби підприємств, організацій і установ;

¾ позабюджетні фонди міністерств, асоціацій, союзів;

¾ засоби потенційних інвесторів.

Бізнес-план виконує наступні основні функції :

· використовується для розробки концепції бізнесу, що життєво необхідно як у період створення підприємства (фірми), так і для вироблення (вибору) нових напрямків дії;

· функція планування дозволяє оцінити можливості розвитку нового напрямку діяльності, контролювати процеси розвитку підприємства, виконання намічених цілей;

· залучення до реалізації планів потенційних партнерів, що зможуть укласти власний капітал чи наявні в них новітні технології;

· визначення і розширення джерел фінансування (наприклад, за рахунок позички, кредитів).

Підприємство самостійне визначає структуру й обсяги розділів бізнес-плану, але при їхній підготовці потрібно враховувати наступні фактори: особливості застосовуваної (освоюваної) технології, ринку, конкурентноздатності і новизни продукту (послуг), ступінь пропрацьованності тих чи інших питань.

Зразкова структура бізнес-плану підприємства може бути наступною (по розділах):

1) резюме (складається після розробки всіх розділів плану) — викладається суть плану, його переваги, підсумки маркетингових досліджень і фінансово-економічних розрахунків (обсягу продажу, виторгу від реалізації, витрат на виробництво, прибутку, окупності й ін.);

2) опис підприємства — його реквізити, галузева належність, форма власності, прізвище, ім'я, по батькові керівника, основні напрямки і мети діяльності підприємства, історія створення, розвитку і сучасний стан, досягнення і невдачі;

3) продукція і послуги — опис продукції й області її застосування, споживачі, відмітні якості чи унікальність, ліцензії, патентні права, переваги конкурентів;

4) план маркетингу — виконується аналіз ринку і здійснюється планування маркетингу, що є ключовими моментами для визначення обсягів інвестиційної і виробничої програми, виробничої потужності, необхідних технологій і т.п., формулюється стратегія маркетингу і дається оцінка зовнішнього середовища підприємства;

5) науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи — описати оптимальні рамки проекту, обґрунтувати його вибір, привести перелік компонентів, визначити відповідні технології і т.п.;

6) виробничий план — підбивається економічний, технологічний і трудовий потенціал підприємства, матеріально-технічне забезпечення і т.д.;

7) організаційний план керування підприємством – у ньому розглядається проблема виробничого менеджменту, приводиться принципова схема прийняття управлінських рішень, гнучкість системи керування у випадку зміни ринкових умов і ін.;

8) реалізація проекту — підбиваються основні результати, отримані від реалізації проекту фінансові й інші наслідки;

9) фінансовий план — найважливіший розділ бізнес-плану, що підбиває достовірні підсумки його здійснення, де повинні визначатися як інвестиційні, так і виробничі витрати, а тому включає ряд підрозділів, таких, наприклад, як план по прибутку, руху грошових потоків, аналіз беззбитковості, рентабельності й окупності, оцінка ризику (необхідно хоча б орієнтовно оцінити можливі втрати від імовірності їхнього здійснення) і ін.;

10) юридичні аспекти — розділ, де розглядаються правові питання здійснення проекту, права та обов'язки сторін, інформація про реєстрації, взаємини з бюджетом і ін.;

Всі матеріали, що доповнюють основні розділи, виносяться в додаток, а також дані про інвесторів, експертів, рекламі й ін.

2.5. Маркетинг на промисловому підприємстві

Маркетинг — комплексна система організації і керування господарською діяльністю підприємства (фірми, об'єднання і т.п.). заснована на вивченні стану і перспектив розвитку ринку, що забезпечує цілеспрямоване формування попиту на продукцію (товар, послуги) споживчого і виробничого призначення. Це сукупність організаційно-технічних, фінансових, комерційних і інших функцій підприємства по розробці нової продукції, її виробництву і збуту на основі усебічного вивчення і прогнозування попиту, цін, використання реклами, стимулювання виробництва, застосування сучасних способів збереження і транспортування, технічного й іншого видів обслуговування, активно сприяючому просуванню товарів до споживача.

Маркетинг — це і спосіб керування підприємством, де кожне рішення приймається з урахуванням того впливу, що воно буде мати на замовника, споживача продукції; це і координація, керування, планування всієї діяльності підприємства, спрямовані на зростання прибутку, повне задоволення потреб замовників і споживачів.

Функції маркетингу — це види діяльності, що включають вивчення і прогноз розвитку ринку, планування виробництва товарів (послуг), ціни, збуту, сервісне обслуговування, контроль і аналіз отриманих результатів. Маркетинг орієнтує виробника на випуск такої якості і кількості продукції і послуг, необхідних споживачу, які повинні постійно користатися і підтримуватися попитом на ринку.

Виник він на початку нинішнього сторіччя (спочатку в США), але активно впроваджуватися в діяльність провідних компаній (фірм) капіталістичних країн став тільки з 50-х років. Це була їхня своєрідна реакція на складну ринкову ситуацію, спроба вирішити проблему реалізації (збуту) усі зростаючої маси товару (продукції) самотужки, активно впливати на її попит у вигідному для себе напрямку. Як ефективний засіб для досягнення визначених цілей ринку він застосовний до будь-якої економічної системи.

Його основна мета не тільки одержання максимального прибутку, але і задоволення попиту ринку (людей, фірм, підприємств) на товари (роботи, послуги) за допомогою обміну, прискорення просування товарів до споживача і підвищення ефективності виробничо-комерційної діяльності. Але тактика конкурентної боротьби може ставити й інші, часто проміжні, мети, наприклад упровадження на новий ринок, витиснення конкурентів, мінімум комерційного ризику й ін.

Стратегія маркетингу — вибір перспективної мети виробничо-збутової діяльності фірми (підприємства), форм конкуренції, концепції маркетингу, розрахованих на досягнення в майбутньому: максимальної ефективності намічуваних заходів (одержання максимального прибутку, задоволення попиту на ринку і т.п.). Включає пошук, ринкової ніші і конкретного споживача, визначення термінів початку і закінчення діяльності підприємства на даній ділянці ринку, виявлення факторів конкурентноздатності і прибутковості.

Маркетингова діяльність — діяльність підприємства (фірми, підприємця і т.п.), зв'язана з усебічним вивченням і прогнозуванням попиту, цін, використання реклами, стимулювання виробництва, застосування сучасних способів збереження і транспортування, технічних і інших видів обслуговування, що активно впливають на просування товарів до споживача. Її основні елементи:

¾ комплексне вивчення ринку з метою виявлення попиту і збуту даної продукції, а також складу покупців, на чиї запити буде орієнтуватися її виробництво;

¾ організація виготовлення цієї продукції, зорієнтованої по кількості і якості на різні групи споживачів;

¾ розробка цін, що стимулюють випуск і реалізацію продукції, організацію відповідної реклами й інших заходів для формування попиту;

¾ вибір посередника на шляху руху товару до споживача, матеріально-технічне забезпечення цього процесу.

Підприємство, стосовно до конкретного виду продукції (товару, виробу) і контингенту її споживачів, акцентує своя увага на визначених елементах. Так, наприклад, для споживчих товарів велике значення має реклама через засоби масової інформації, а для продукції виробничого призначення — організація ремонтного обслуговування, постачання запасними частинами.

Керування маркетингом — цілеспрямований вплив за допомогою аналізу, планування, перетворення в життя і контролю за здійсненням заходів, розрахованих на встановлення і підтримку ефективного попиту заради досягнення заданої мети наприклад, одержання прибутку, ріст обсягу збуту, збільшення частки ринку і т.д.).

Включає керування:

¾ середовищем підприємства;

¾ ринком;

¾ споживачами;

¾ асортиментом і якістю товарів і послуг;

¾ збутом;

¾ просуванням товарів;

¾ цінами;

¾ рекламою;

¾ маркетинговими дослідженнями (в області ринку, попиту і конкуренції, збуту і розподілу, реклами, тактики і стратегії фірми, ін.).

Його задача полягає у впливі на рівень, час і характер попиту таким чином, щоб це допомогло фірмі (організації, компанії) у досягненні мет, що коштують перед нею. Інакше кажучи, керування маркетингом — це керування попитом. Той, хто займається маркетингом повинний уміти впливати на рівень, час і характер попиту, оскільки існуючий попит може не збігатися з тим, якого бажає для себе фірма. Керуючі по маркетингу - це. посадові особи фірми, що займаються аналізом маркетингової ситуації, перетворенням у життя намічених планів і (чи) здійснюючі контрольні функції. До них відносять керуючих і співробітників служби збуту, керівників відділу реклами, фахівців зі стимулювання збуту, дослідників маркетингу, керуючих по товарах і фахівців з ціноутворення.

Система маркетингової інформації — постійно діюча система взаємозв'язку людей, устаткування і методичних прийомів, призначених для збору, класифікації, аналізу, оцінки і поширення актуальної своєчасної і точної інформації, використовуваної розпорядниками сфери маркетингу з метою удосконалювання планування, перетворення в життя і контролю за виконанням маркетингових заходів. У ході виконання своїх обов'язків по керуванню маркетингом керівники мають потребу у величезній кількості інформації. Необхідні ним інформація часто відсутні, надходять занадто чи пізно не заслуговують довіри. Усе більше число фірм усвідомлюють про недоліки інформаційного забезпечення і вживають заходів по його удосконалюванню. До складу добре спланованої Системи маркетингової інформації звичайно включають чотири складові її системи (частини):

Перша — система внутрішньої звітності, що відбиває показники поточного збуту, суми витрат, обсягу матеріальних запасів, рух готівки, дані про дебіторську і кредитну заборгованість. Це дозволяє фірмам створити системи внутрішньої звітності, здатні забезпечувати одержання значного обсягу інформації в більш короткий термін.

Друга — система збору зовнішньої інформації являє собою набір джерел і методичних прийомів, за допомогою яких керівники одержують повсякденну інформацію про події, що відбуваються в комерційному середовищі. Підвищенню якості такої інформації сприяють добре навчений штат продавців, спеціальних співробітників, що відповідають за її збір, придбання (покупку) зведень у “централізованих постачальників даних, установа (відділ) по зборі інформації.

Третя — система маркетингових досліджень, що включає систематичне визначення кола даних, необхідних у зв'язку з поставленою перед підприємством (фірмою, компанією) маркетинговою ситуацією, їхній збір, аналіз і звіт про результати. До типових задач, розв'язуваним дослідниками маркетингу, варто віднести: вивчення характеристик ринку, його потенційних можливостей, аналіз розподілу часткою ринку між фірмами (підприємствами і т.п.), аналіз збуту, вивчення товарів конкурентів, короткострокове і довгострокове прогнозування, вивчення реакції на новий товар, політики цін і ін.

Четверта — система аналізу маркетингової інформації, що використовує сучасні методики статистичної обробки даних і моделі, що полегшують діячам ринку процес прийняття маркетингових рішень. Основу будь-якої системи такого аналізу складають: статистичний банк — сукупність сучасних методів статистичної обробки інформації, що дозволяють найбільше повно розкрити взаємозалежність у рамках добірки даних і установити ступінь їхньої надійності; банк моделей — набір математичних моделей, що сприяють прийняттю більш оптимальних маркетингових рішень діячами ринку.

2.6. Підприємство на ринку цінних паперів

В умовах ринкової економіки поряд із традиційними формами нагромадження інвестицій на підприємстві набирає сили і фактор фондового ринку, тобто ринок цінних паперів. До цього розташовує і така організаційно-правова форма підприємства, як акціонерне товариство, де статутний капітал поділений на частині, і підприємство одержує можливість випускати цінні папери у вигляді акцій і облігацій.

З погляду інтересів підприємства випуск (емісія) цінних паперів — це важливий важіль акумуляції капіталу. Підприємство може виступати як емітентом, тобто випускати акції, облігації, векселя, так і інвестором — вкладати: свої вільні засоби в цінні папери інших підприємств і одержувати дивіденди (доходи), володіючи цінними паперами інших емітентів.

Вкладаючи засобу в цінні папери інших чи підприємств банків, як комерційних, так і державних, підприємство тим самим формує портфель інвестицій, що може бути:

· консервативним, коли підприємство зацікавлене в стабільному доході,

· агресивним, коли підприємство націлене на високий доход і ріст капіталу з великим ризиком утратити свої капітали.

Підприємство-інвестор, вкладаючи засобу в цінні папери, переслідує:

¾ безпека вкладень,

¾ прибутковість вкладень,

¾ ріст капіталу.

Між цими цілями існують протиріччя, оскільки безпека вкладень, як правило, несумісна як із прибутковістю, так і ростом капіталу. Для досягнення компромісу необхідно диверсифікувати вкладення, тобто розподілити капітал між безліччю цінних паперів і компаній.

Інвестиційний портфель підприємства може бути:

¾ диверсифіцированним, коли в кожен вид цінних паперів вкладено 10% цінних паперів від загальної вартості усіх вкладень, і ця цифра може знижуватися до 5%;

¾ слабко диверсифіцированним, коли відсоток перевищує 10, і чим він вище, тим диверсифікованість слабкіше.

Наприклад, підприємство розподілило свій інвестиційний портфель так: 15% — в акції нафтовидобувних підприємств; 20% — в акції нафтопереробних підприємств; 17% — в акції підприємств, що займаються транспортуванням і реалізацією нафти і нафтопродуктів, 13% — в акції підприємств, що роблять хімічну продукцію на основі нафтопродуктів. Усі ці підприємства зав'язані в єдиний технологічний цикл. Чи можна вважати удалим формування такого портфеля інвестицій? Швидше за все, немає. Крім високого відсотка вкладень у кожне конкретне підприємство, засоби вкладені й у підприємства, що утворять єдиний технологічний цикл. І єдиним виправданням для такого роду вкладень підприємства є те, що, вони зроблені в сировинний комплекс — нафтовий, потреба в продукції якого надзвичайно гостра.

Вкладення в цінні папери досить ризиковані, тому необхідно постійно відслідковувати кон'юнктуру фондового ринку, щоб збільшити прибутковість чи вкладень узагалі не втратити останні засоби.

Відслідковувати кон'юнктуру фондового ринку підприємство може самостійно або за допомогою особливих компаній, що називаються трасовими. Трасова компанія — це підприємство, що забезпечує найбільш вигідне і надійне вкладення засобів інвестора, охороняє його інтереси, стежить за фінансовим положенням тих підприємств, у чиї цінні папери вкладені засоби інвестора, забезпечує своєчасне одержання відсотків від вкладених коштів.

Таким чином, існує цілий ряд правил, якими повинно керуватися підприємство-інвестор, вкладаючи свої засоби в цінні папери.

· Вкладаючи гроші в цінні папери, варто пам'ятати, що це самі ризиковані вкладення.

· Гроші сьогодні коштують дорожче, ніж гроші завтра, оскільки отримані гроші можна інвестувати знову.

· Доход від вкладень завжди прямо пропорційний ризику, на який готовий йти інвестор заради одержання доходу.

· Щоб згладити протиріччя між ризиком вкладень і прибутковістю, необхідно диверсифікувать вкладення, як серед цінних паперів, так і серед емітентів.

· Кращі вкладення — у цінні папери компаній, на продукцію яких постійно не задовольняється попит.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:12:12 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
11:41:31 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Ринкова модель підприємства

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150926)
Комментарии (1842)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru