Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Сучасне соціально-демографічне становище в Україні

Название: Сучасне соціально-демографічне становище в Україні
Раздел: Исторические личности
Тип: реферат Добавлен 01:29:47 02 февраля 2011 Похожие работы
Просмотров: 26 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Пошукова робота

на тему:

Сучасне соціально-демографічне становище в Україні


Поява у 2000-2001 роках стійких ознак грошово-фінансової стабілізації і зростання економіки України, позитивна динаміка ВВП, промислового та сільськогосподарського виробництва, зростання реальних грошових доходів населення засвідчили наявність вихідних передумов для поступового поліпшення рівня та умов життя населення. Проте не слід забувати, що, за даними Держкомстату, протягом 1990-1999 років обсяг ВВП скоротився на 59,2 %, промислового виробництва на 48,9 %, виробництва продукції сільського господарства на 51,5 %. Навіть з урахуванням тіньової складової економіки, яка за цей час суттєво зросла та сягає нині, за різними оцінками, від третини до половини сукупного економічного потенціалу, реальне скорочення ВВП за роки реформ є надзвичайно значним і склало близько 40 %. Наведені цифри засвідчують глибину кризових процесів, а відтак - реальні масштаби втрат та, відповідно, простору для дій з відновлення економічного потенціалу та рівня життя українських громадян.

Викликає занепокоєння також сучасний стан низки складових національної економічної системи. Зберігаються вагомі передумови відновлення інфляційних процесів та зниження курсу національної валюти. Спостерігаються труднощі з наповненням дохідної частини державного бюджету. Практично не поліпшується фінансове становище більшості підприємств. Зменшення обсягів прямих іноземних інвестицій в Україну в першій половині 2001 року засвідчує збереження несприятливого інвестиційного та підприємницького клімату в Україні.

Вищезазначені чинники не могли не здійснити негативний вплив на рівні зайнятості та доходів населення.

Зайнятість та ринок праці в Україні

Чисельність економічно активного населення в останні роки залишалась в Україні практично незмінною. У 2000 році до його складу входило близько 23,1 млн осіб, або 63,6 % від загальної чисельності населення у віці від 15 до 70 років. В той же час, в самому складі економічно активного населення відбулися суттєві структурні зміни. Так, за останні п’ять років чисельність осіб у працездатному віці, які припадали на кожних 100 зайнятих осіб старшого віку та підлітків, скоротилася з 850 до 700. Це стійка ознака поступового зростання навантаження на працездатних осіб з боку тієї частини населення, яка в силу існування певних фізіологічних обмежень не може бути повноцінно зайнятою в суспільному виробництві.

Процес формування сучасного ринку праці відбувається в умовах його адаптації до економічної ситуації та державної політики щодо структурної перебудови економіки. Основними факторами, що визначають відповідні зміни у сфері зайнятості населення, є роздержавлення власності, темпи й ефективність приватизації, розвиток малих та середніх форм бізнесу, державні пріоритети щодо розвитку окремих галузей і територій, інвестиційна та фіскальна політика, а також демографічна структура населення і зміни вартості робочої сили в різних секторах економіки.

Згідно з даними офіційної статистики, чисельність населення, зайнятого в усіх сферах економічної діяльності, скоротилася протягом 1991-2000 рр. на 4,6 млн чоловік і становила у 2000 році 20,4 млн чоловік. У 2000 році порівняно з 1999 роком вона зменшилася на 2,5 %. В галузевому розрізі також відбувається поступовий перерозподіл робочої сили між видами діяльності. Так, у 2000 році у порівнянні з попереднім роком найпомітнішим було зменшення чисельності зайнятих в торгівлі, громадському харчуванні (на 10,8 %), будівництві (на 8,0 %), промисловості (на 5,6 %). Водночас намітилася позитивна динаміка в зміні чисельності зайнятих в сільському і лісовому господарствах (включаючи зайнятих в особистому підсобному сільському господарстві). Чисельність зайнятих в цих галузях збільшилась з 4,93 млн осіб у 1999 році до 4,94 млн осіб у 2000 році, що свідчить про поступову активізацію сільського населення у напрямі розширення масштабів виробництва в рамках особистого підсобного господарства, розвитку самозайнятості.

Останнім часом спостерігається тенденція до поступового скорочення частки зайнятих на підприємствах державної форми власності та відповідного збільшення зайнятих в недержавному секторі економіки. Так, частка зайнятих на державних підприємствах за 2000 рік зменшилася з 35,5 % до 34,4 %, на підприємствах колективної форми власності (колективних та орендних (сільськогосподарських) підприємствах) з 38,7 % до 36,1 %. Водночас відбувається процес інтенсивного переливу зайнятих у приватний сектор економіки, зростає чисельність працюючих на приватних, сімейних підприємствах, в фермерських господарствах та самозайнятих.

Поряд із змінами пропорцій в розподілі зайнятих за формами власності, відбуваються значні зрушення у розподілі працюючих за статусом зайнятості. Частка осіб, які працювали не за наймом (зайняті самостійною діяльністю, в особистому підсобному сільському господарстві, роботодавці та інші) зросла з 23,8 % у 1999 році до 25,6 % у 2000 році (на 225,5 тисяч осіб). Кількість же працюючих за наймом в галузях економіки скоротилася на 1,7 процентного пункту, або на 780,7 тисяч осіб.

За даними вибіркового обстеження промислових підприємств, третина підприємств (33,8 %) могла б виробляти запланований обсяг продукції з меншою чисельністю працівників. При цьому надлишкова чисельність працівників на підприємствах, за оцінкою керівників, становила в середньому 25 % зайнятих. Незважаючи на це, переважна більшість підприємств продовжує утримувати надлишкову чисельність зайнятих. Це пояснюється, в першу чергу, скрутним фінансовим становищем більшості підприємств, що робить неможливою виплату вихідної допомоги при скороченні кадрів, а також бажанням керівників підприємств зберегти кваліфіковану робочу силу та зменшити майбутні видатки на відновлення кадрового потенціалу в разі поліпшення фінансового становища.

Адміністрація підприємств почала широко використовувати такі заходи, як надання неоплачуваних відпусток, скорочений режим робочого дня чи тижня, тимчасове призупинення виробництва. В результаті застосування цих заходів формальні обсяги зайнятості зберігаються, проте така «зайнятість» вже не забезпечує працівникам належних ресурсів для існування та відтворення робочої сили. Характерно, що в стані прихованого безробіття перебувають переважно працівники з високим рівнем освіти і кваліфікації. Підприємства не зацікавлені у збереженні низькокваліфікованої робочої сили, проте висококваліфіковані спеціалісти є необхідними для можливої технічної реорганізації та технологічного переозброєння виробництва.

Незважаючи на застосування вищезгаданих заходів, чисельність безробітних протягом 2000 року продовжувала зростати. У першому кварталі 2001 року вона становила 1149,2 тисяч осіб (рівень безробіття 4,2 %). Протягом першого кварталу 2001 року дo дepжaвнoї cлyжби зaйнятocтi по дoпoмoгу в пoшyкax poбoти звepнyлocя 122,1 тисяч гpoмaдян, щo нa 20,7 % бiльшe, нiж за відповідний період 2000 pоку. Бiльшy чacтинy з ниx cклaдaли жiнки (52,6 %), майже 33,3 % - молодь у вiцi дo 28 poкiв. Найбільш швидкими темпами продовжує збільшуватися чисельність безробітних, які проживають у сільській місцевості. Протягом цього ж періоду 2001 року їхня чисельність збільшилась на 9,7 %. У складі безробітних, які перебували на обліку, майже 52,2 % становили особи, які займали робочі місця, а особи, які займали посади службовців, - 30,9 %.

В той же час, за даними щоквартальних обстежень домогосподарств у першому кварталі 2001 року реальний рівень безробіття в Україні становив 12,1 % від економічно активного населення у віці 15-70 років, або 2754,9 тис. осіб (за той же період 2000 року 11,5 %, або 2607,2 тис. осіб).

Зростає чисельність безробітних, основною причиною безробіття яких є реорганізація, ліквідація, конверсія виробництва, скорочення штатів. Їхня чисельність збільшилась від 1047,1 тис. чоловік у 1999 році до 1088,5 тис. чоловік у 2000 році (на 3,9 %). Звільнення за власним бажанням назвали причиною свого безробіття 806,9 тис. чоловік (29,8 % від загального числа безробітних).

Станом на кінець 2000 року з кожних ста безробітних громадян 32 мали професійно-технічну, 29 - повну загальну середню, 23 - базову вищу, 11 - повну вищу освіту. У 2000 році чисельність безробітних, вивільнених у зв’язку з реорганізацією та скороченням штатів, які мають базову вищу та професійно-технічну освіту, збільшилась у порівнянні з 1999 роком на 2,6 %. Продовжує також збільшуватися чисельність непрацевлаштованих після закінчення середньої школи, ПТУ та ВУЗу випускників. Так, вона збільшилась у 2000 році на 4,9 % у порівнянні з 1999 роком. Безробіття серед молоді поступово стає однією з найбільш гострих соціальних проблем, оскільки є джерелом зростання соціальної напруги в суспільстві. Не в останню чергу цьому сприяє відсутність державного регулювання напрямів та масштабів підготовки майбутніх спеціалістів.

Безробіття набуває все більш застійного характеру. Згідно з даними обстежень, тривалість пошуку роботи безробітними складала у 2000 році 10 місяців проти 9 у 1999 році, а тривалість їхньої незайнятості була удвічі більшою. Якщо на 1 січня 1996 року частка осіб, які залишалися без роботи понад рік, становила 14,8 %, то на 1 січня 2001 року вже 33,3 %. Причому середньомісячна чисельність тих безробітних, які не мали роботи понад рік, збільшилася порівняно з 1999 роком на 10,4 % та становила 1370,9 тис. осіб. Наростання цієї тенденції загрозливий процес, оскільки тривале перебування в стані безробіття призводить до поступової декваліфікації робочої сили, втрати набутих професійних звичок, зниження мотивації до продуктивної праці, а також невпинного погіршення рівня життя та зниження соціального статусу людини. За даними обстежень, вже у 1998 році в Україні нараховувалося більш як 20 млн осіб, яких відносять до маргінальних груп. Це становить понад 40 % населення у віці 15 і більше років. До маргіналів, крім безробітних більше 1 року, відносять: зайнятих та пенсіонерів, зарплати та пенсії яких нижчі за межу малозабезпеченості; працюючих, які перебувають у вимушених відпустках, жебраків та бродяг, зневірених осіб. Процес маргіналізації суспільства призводить до створення нової, соціально відокремленої системи цінностей, якій притаманні ворожнеча до існуючих суспільних інституцій, антагоністичні форми соціальної нетерпимості, схильність до спрощених і здебільшого радикальних рішень, крайній індивідуалізм або відчуття «стадності». Маргінали та неомаргінали складають суттєвий потенціал соціальної нестабільності та громадської непокори в країні.

Позитивна економічна динаміка, яка спостерігається в Україні два останніх роки, сприяла певному поліпшенню ситуації. Деяке підвищення попиту на робочу силу та одночасне зменшення її пропозиції у 2000 році обумовили зменшення навантаження незайнятих громадян на вільні робочі місця за рік з 24 до 17 осіб. З липня 2000 року по липень 2001 року чисельність громадян, які мали статус безробітного, скоротилася на 12,5 % і становила на початок серпня 1015,3 тис. осіб. Рівень зареєстрованого безробіття знизився з 4,2 % на 1 серпня 2000 року до 3,7 % працездатного населення працездатного віку на цю ж дату 2001 року.

За січень-грудень 2000 року кількість вакантних посад зросла на 34,7 % і на 1 січня 2001 року становила 68,2 тис. одиниць. За цей період часу було введено в дію 133,5 тис. нових робочих місць. Переважна більшість нових робочих місць та вакантних посад була введена в дію на підприємствах колективної (56,6 %) та приватної (32,5 %) форм власності. При цьому кошти Державного фонду зайнятості на створення нових робочих місць практично не залучалися. Створення робочих місць відбувалося в основному з ініціативи та за рахунок коштів підприємств і не пов’язане із заходами державної політики зайнятості. Переважна більшість нових робочих місць введена в дію за рахунок розвитку малого та середнього підприємництва.

Важливим напрямком діяльності Державної служби зайнятості з послаблення напруги на ринку праці є організація громадських робіт. На таких роботах у 2000 році було зайнято 353,0 тисяч осіб, що на 41,4 % більше, ніж за відповідний період минулого року.

Урядом розроблена і чекає на затвердження Верховною Радою України Державна програма зайнятості населення на 2001-2004 роки. Програма є механізмом реалізації державної політики щодо сприяння зайнятості населення в Україні на період до 2004 року і спрямована на виконання завдань щодо регулювання ринку праці, визначених в Указах Президента України «Про основні напрями соціальної політики на період до 2004 року» і «Про основні напрями розвитку трудового потенціалу на період до 2010 року». Мета Програми полягає у проведенні державної політики сприяння зайнятості населення і запобігання масовому безробіттю внаслідок структурної перебудови економіки, підтримки соціально вразливих верств населення та соціального захисту безробітних в умовах запровадження системи загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

Не менш важливим напрямом часткового вирішення проблем зайнятості населення є орієнтація на самозайнятість та залучення незайнятого населення до підприємницької діяльності. Цілком закономірно постає питання про те, які категорії зайнятого населення відносити до категорії самозайнятих. У вітчизняній практиці термін «самозайнятість» стосується, насамперед, зайнятих в особистому підсобному господарстві, які виробляють сільськогосподарську продукцію не лише для власного споживання, а й для продажу (або обміну). Особи, які залучають до виконання певних видів робіт членів своїх сімей на безоплатній основі, також займають проміжну позицію між індивідуально зайнятими та підприємцями. Невеликі колективні підприємства, по суті, є об’єднаннями групи самозайнятих осіб. Це дозволяє виділити самозайнятість як різновид підприємницької діяльності, яка не потребує регулярного (постійного або періодичного) залучення найманих працівників або членів сім’ї. Сегмент самозайнятості в економічній системі України охоплює офіційно зареєстрованих індивідуалів, значну частину неформального сектора економіки, а також сегментарно перетинається з «тіньовим» сектором економіки. В умовах відсутності обов’язковості та складності процедури реєстрації деяких видів діяльності певна категорія самозайнятих не реєструється. Це означає, що самозайняті є потенційним резервом поповнення неформального сектора. Значна частина «прихованих» безробітних також зайнята незареєстрованою діяльністю. Поступова зміна економічної ситуації змусить цю частину економічно активного населення вийти на загальнонаціональний ринок праці та поповнити лави безробітних.

Значних масштабів набула незареєстрована зайнятість як основна стратегія виживання для більшості населення. Низький рівень оплати офіціальної праці призводить до поширення неформальної, «тіньової» та кримінальної зайнятості населення. За оцінками, саме у неформальному секторі сьогодні виробляється близько половини ВВП України, а загальна частка зайнятих у неформальній економіці сягає 11 млн осіб.

Аналіз динаміки змін чисельності самозайнятих в Україні за останні роки загалом свідчить про позитивні тенденції розвитку цього сегмента зайнятості. Чисельність самозайнятих у 2000 році збільшилась на 18,1 % та становила 1634 тис. чоловік, або 7,1 % економічно активного населення, а станом на кінець першого півріччя 2001 року 1679 тис. чоловік, або 7,3 % економічно активного населення. Водночас, розвиток цього виду зайнятості населення не можна вважати визначальним, оскільки його питома вага в загальній структурі населення, зайнятого економічною діяльністю, залишається незначною.

Рівень та структура доходів населення України

Доходи населення є визначальним чинником рівня життя громадян і важливим показником соціального становища в державі. На жаль, доводиться зазначити, що утримання у стані зайнятих в народному господарстві не означає автоматично збереження належного рівня життя громадянина. Адже навіть отримання заробітної плати не гарантує від перебування як працюючого, так і членів його сім’ї за порогом бідності.

Протягом десяти років рівень зростання доходів громадян і, в першу чергу, заробітної плати в декілька разів відстає від росту цін на товари і тарифів на послуги. За 1990-1999 рр. при зниженні ВВП в 2,5 раза, продуктивності праці у 1,5 раза, реальні грошові доходи зменшилися у 4,4 раза, реальна пенсія у 6,5 раза, реальна заробітна плата - в 4 рази (табл. 1). У цей період відбулися суттєві зміни в структурі доходів населення: значне скорочення частки оплати праці з 70,7 % у 1990 році до 48,9 % у 2000 році, зростання питомої ваги пенсій, допомог, стипендій відповідно з 15,8 % до 21 %. Інші надходження в грошових доходах становили 8,1 % у 1990 році і 20 % у 2000 році.

Відбувається різка поляризація населення за доходами. Якщо у 1990 році середній дохід 10 % найзаможніших громадян України в 4 рази перевищував відповідний показник 10 % найбідніших, то у 1996 році вже у 67 разів. 10 % населення України отримують сьогодні 40 % усіх доходів, причому, за експертними оцінками, 2 /3 цих доходів мають кримінальне походження. Поляризація населення за доходами призводить до зростання соціальної напруги в суспільстві.

Низькою є питома вага заробітної плати у ВВП. Якщо в країнах Європи вона становить 50-60 %, то в Україні у 1998 році 48,6 %, у 2000 році 44,6 %. Натомість питома вага матеріальних витрат у ВВП постійно зростає.

Таблиця 1

Динаміка індексів реальної заробітної плати
(темп приросту за рік),%

1993

1994

1995

1996

1997

1998

1999

2000

-40,1

-15,2

-10,6

-3,4

-3,4

-3,8

-8,9

-0,9

Джерело: Україна за роки незалежності 1991-2001. // К.: Адміністрація Президента України, 2001. С. 241.

Майже чверть працівників отримують заробітну плату, нижчу за межу бідності, а близько 70 % меншу за прожитковий мінімум. За підрахунками, середня зарплата працюючих, яка забезпечувала б прожитковий мінімум всім членам домогосподарств, мала б складати 824 гривні. У грудні 2000 року таку зарплату отримали менше 6 % працюючих, а середня зарплата за грудень 2000 року (296 гривень) складала 36 % цієї величини. Розмір середньомісячної номінальної заробітної плати протягом 2000 року становив 45 доларів США, що нижче відповідних показників Казахстану в 2,1 раза, Росії - в 1,8 раза, Білорусі в 1,6 раза.

Незважаючи на позитивні тенденції в економіці, середньорічний індекс реальної заробітної плати у 2000 році становив 99,1 % порівняно з 1999 роком (у 1999 році по відношенню до 1998 року він складав 91,1 %). У 2000 році близько 22,3 % від загальної кількості зайнятих в галузях економіки працівників було нараховано заробітну плату, нижчу від рівня мінімальної заробітної плати (остання в законодавчому порядку була встановлена на рівні 118 гривень).

Серед найважливіших причин, які обумовили різке падіння реальної заробітної плати в попередні роки, слід відзначити випереджаюче зростання цін на товари і послуги при відсутності механізмів захисту доходів від інфляції, різку трансформацію безкоштовних соціальних благ в платні, масові і довготривалі затримки виплати зарплати, підвищення рівня реального безробіття. Загроза безробіття примушує людей погоджуватися на мізерну заробітну плату, навіть із затримками.

Падіння реальної заробітної плати відбувалось також внаслідок відсутності відповідної системи її індексації з урахуванням темпів інфляції. Так, за період з 1998 по 2000 рр. ціни підвищились на 179 %, а доходи населення були проіндексовані лише на 17 %.

Позитивні тенденції розвитку економіки в 2001 році сприяли певному поліпшенню становища. За січень-липень реальні грошові доходи громадян збільшилися на 8,7 % порівняно з відповідним періодом 2000 року. У липні 2001 року середня заробітна плата становила 327,31 грн. і зросла в номінальному вимірі на 37,2 % порівняно з липнем 2000 року та на 29,2 % з початку року. Реальна заробітна плата за 7 місяців зросла на 17,7 % проти відповідного періоду попереднього року.

Водночас, зберігаються галузеві диспропорції в оплаті праці. У більшості галузей нарахована заробітна плата (навіть при умові своєчасної виплати) суттєво нижча від його рівня. Це стосується, передусім, сільського господарства (178,11 грн.), громадського харчування (177,64 грн.), охорони здоров’я (197,14 грн.), соціального забезпечення (1665,76 грн.), культури (158,87 грн.), освіти (227,27 грн.). В той же час, рівні заробітної плати в таких галузях, як промисловість (433,19 грн.), транспорт (499,04 грн.), інформаційно-обчислювальне обслуговування (557,69 грн.), фінансування, кредитування та страхування (813,91 грн.), апарат органів державного управління (468,67 грн.) значно перевищують рівень прожиткового мінімуму. Співвідношення між мінімальною і максимальною заробітною платою в галузях економіки за 2000 рік становило 6,5 раза, тоді як у 1990 році - 2,5 раза.

У бюджетній сфері рівень заробітної плати є найнижчим. Фактично не виконуються норми Закону України «Про освіту» та Основ законодавства України про культуру, де зазначено, що середня зарплата в цих сферах має бути не нижчою за середню в промисловості. Підвищення заробітної плати працівникам бюджетних установ протягом 2001 року сприяло деякому поліпшенню становища у цій сфері. Проте, разом з підвищенням заробітної плати було здійснено спробу скорочення кількості працівників соціальної сфери загалом на 330 тисяч осіб. Проект відповідної постанови було скасовано під натиском громадськості, але доведені бюджетним установам ліміти фінансування все одно змушують їх вдаватися до скорочення штатів для забезпечення підвищення зарплати. Низький рівень оплати праці в соціальній сфері не лише послаблює мотивацію до праці, але й призводить до значного відтоку кваліфікованих та досвідчених кадрів з цих сфер економіки. В майбутньому це матиме відчутні наслідки, оскільки саме ці галузі визначають освітньо-культурний потенціал нації.

Затримка виплат заробленої заробітної плати працівникам підприємств, установ та організацій залишається украй серйозною проблемою. З вересня 1998 року Державною інспекцією праці Мінпраці України було розпочато суцільну перевірку підприємств - боржників по заробітній платі. До кінця 2000 року було перевірено 62 тисяч підприємств (96 %), погашено заборгованості на суму 2,3 млрд гривень, притягнуто до відповідальності майже 14 тисяч посадових осіб, які порушили законодавство про оплату праці, розірвано контракти з 192 керівниками підприємств-боржників.

У 2000 році заборгованість із заробітної плати скоротилася майже на 1,5 млрд гривень, у тому числі в бюджетній сфері - більш як наполовину. Заробітної плати в грошовій формі було виплачено на 7,7 млрд гривень більше, ніж у 1999 році. Бюджет 2001 року дозволив зробити перші реальні кроки щодо підвищення заробітної плати в бюджетній сфері. Постановами Кабінету Міністрів з 1 лютого 2001 року підвищено рівень оплати праці в середньому на 25 % працівникам Національної академії наук, а з 1 березня - іншим працівникам бюджетної сфери. Таким категоріям бюджетників, як вчителі, лікарі, артисти, оклад підвищено на 27-35 %. Розпочато виплату надбавок за вислугу років і допомоги на оздоровлення при наданні щорічних відпусток працівникам освіти. Розпочалося підвищення пенсій. Проектом бюджету на 2002 рік передбачається збільшення частки соціальних видатків до 50 %, подальше підвищення заробітної плати окремим категоріям працівників бюджетної сфери. Соціальну політику оголошено головним пріоритетом у діяльності нового складу Кабінету Міністрів України.

За 7 місяців 2001 року заборгованість із виплати заробітної плати в Україні зменшилась на 1 млрд 308 млн гривень (на 31 %), причому у липні виплачено 520,4 млн гривень заборгованості, що на 11,8 % більше у порівнянні з червнем. З початку року обсяг невиплаченої заробітної плати зменшився на 20,9 %, або на 1031,2 гривень.

Проте, незважаючи на ці позитивні тенденції, істотних зрушень на краще не відбулося. За січень-липень 2001 року не виплачено 7,4 % нарахованої заробітної плати, причому більшість боргів накопичено у двох галузях: вугільній промисловості (36,7 %) та машинобудуванні й металообробці (31,1 %). Станом на 10 серпня 2001 року загальна сума заборгованості з заробітної плати склала 3,9 млрд гривень. Незважаючи на титанічні зусилля двох складів уряду, за період з 10 липня 2000 року, тобто за 13 місяців, суму заборгованості вдалося зменшити лише на 11,8 %, а у промисловості - на 2,2 %. 66,4 % заборгованості припадає на підприємства недержавної форми власності, що засвідчує низьку ефективність державного регулювання трудових відносин. За терміном найтривалішу заборгованість із зарплати серед усіх галузей економіки має сільське господарство: більш ніж половині працівників зарплату не виплачено за півроку і більше. В цілому третина боргів по зарплаті - це борги селянам. При цьому в результаті реформування на селі багато господарств, створених на основі колгоспів, не стали правонаступниками, а значить, не взяли на себе борги по заробітній платі.

Як і раніше, значна частина оплати праці здійснюється у натуральній формі. У 2000 році працівникам було сплачено продукцією 3,5 млн гривень. (11,2 % нарахованої заробітної плати), а за січень-липень 2001 року - 1,4 млрд гривень. Працівникам сільського господарства у липні 2001 року продукцією сплачено 98 % (!) нарахованої заробітної плати.

Досі не організовано належним чином виконання законів України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», «Про індексацію доходів громадян», указів Президента України від 7 серпня 1999 року Ў 969 «Про основні напрями політики щодо грошових доходів населення України», від 24 травня 2000 року Ў 717 «Про Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року», від 25 грудня 2000 року Ў1 375 «Про Концепцію дальшого реформування оплати праці в Україні» та інших, спрямованих на розв’язання окремих проблем соціальної сфери. Положення Закону України «Про оплату праці», прийнятого ще 24 березня 1995 року, щодо відповідності мінімальної заробітної плати рівневі прожиткового мінімуму, було формально виконане лише у липні 2000 року.

Внаслідок цього не вдається суттєво поліпшити ситуацію з погашенням заборгованості з заробітної плати. Триває недофінансування видаткових статей бюджету, що ускладнює остаточне погашення заборгованостей з заробітної плати та інших соціальних виплат в бюджетній сфері. Недостатнім є зростання реальних доходів населення, яке за січень-липень 2001 року відстає від зростання ВВП (відповідно 8,7 та 10,5 %).

У зв’язку із необхідністю докорінних змін у сфері оплати праці на сучасному етапі з метою створення умов для її випереджаючого зростання Президентом України 25 грудня 2000 року було затверджено Концепцію подальшого реформування оплати праці. Нею визначено напрями державного колективно-договірного регулювання оплати праці, передбачено заходи, спрямовані на посилення захисту прав працівників на своєчасне отримання заробітної плати, збільшення платоспроможного попиту.

Значна увага приділяється пошуку джерел зростання заробітної плати, відновленню основних її функцій. Створюються правові умови для забезпечення працівникові за рахунок заробітної плати достатніх обсягів споживання матеріальних благ і послуг для розширеного відтворення його фізичної та інтелектуальної здатності до праці.

В умовах перехідної економіки України цілком закономірно постає питання про необхідність роздержавлення організації заробітної плати та послідовне застосування принципів соціального партнерства при розвитку договірних засад її регулювання. У відповідності до прийнятого Закону України «Про оплату праці», організація заробітної плати повинна базуватися на прийнятих законодавчих та нормативних актах, генеральній угоді, прийнятій на рівні держави, галузевих та регіональних угодах, укладених колективних та трудових договорах. Станом на 31 грудня 2000 року колективними договорами було охоплено близько 10,4 млн осіб, що складає 81,4 % персоналу, працюючого за наймом (без урахування малих підприємств).

Водночас, в силу недосконалості існуючої системи соціального партнерства та неадекватності законодавчого забезпечення договірного регулювання заробітної плати, потенціал галузевих та регіональних угод, колективних договорів використовується не повною мірою. Так, соціальні пільги працівникам, які охоплені колективними договорами, надаються переважно працівникам тих галузей, підприємства яких стабільно працюють. В основному, це підприємства морського транспорту, де на кожного працівника витрачено близько 784 гривень, метрополітену 552 гривні та авіаційного (322 гривні) транспорту. Що ж стосується працівників найменш оплачуваних галузей, які фінансуються переважно коштами бюджету (охорона здоров’я, соціальне забезпечення, освіта, мистецтво), організації та установи, в яких вони працюють, були не в змозі виконати свої зобов’язання по наданню їм соціальних пільг в рамках укладеного колективного договору.

Це означає, що система соціального партнерства, яка існує в Україні, не може вважатися сформованою та цілісною, оскільки її правова, нормативна та організаційна бази ще недостатньо розвинені. Саме тому проведення цілеспрямованої політики щодо соціального захисту працюючих потребує чіткої координації дій органів законодавчої та виконавчої влади, профспілок та організацій роботодавців у напрямі чіткого розмежування основних функцій суб’єктів управління, удосконалення існуючої системи договірного регулювання, прийняття ряду законодавчих актів, які б забезпечували підвищення ролі трудових колективів у регулюванні соціально-трудових відносин.

Згідно з заявами прем’єр-міністра А. Кінаха, найближчими пріоритетами в реформуванні оплати праці в Україні будуть:

1) погашення до кінця 2001 року боргів із заробітної плати;

2) створення умов для підвищення заробітної плати за рахунок:

· запровадження погодинної оплати праці з встановленням її мінімальної межі;

· зменшення податкового навантаження на фонд оплати праці, трансформації системи оподаткування доходів громадян таким чином, щоб вона стимулювала їхнє зростання;

· розробки низки законодавчих та інших нормативно-правових актів, що гарантували б своєчасну індексацію зарплат, пенсій стипендій тощо.

Рівень життя населення

Уявлення про реальну вагу доходів, отримуваних населенням України, можна скласти за допомогою аналізу структури сукупних витрат. Так, у домогосподарствах, розташованих у міських поселеннях, частка сукупних витрат на харчування у 2000 році становила 62 %, витрати на непродовольчі товари складали 11,4 %, а оплата послуг - 17,1 %. Водночас, в сільській місцевості частка витрат на харчування становила 71,5 %, тоді як витрати на непродовольчі товари становили 10 %, а на оплату послуг 8,4 %.

Проаналізовані за даними вибіркового обстеження сукупні ресурси та сукупні витрати домогосподарств дозволяють оцінити рівні споживання населення, умовно визначити вартість спожитої продукції, отриманої з особистого підсобного господарства. Так, у 2000 році питома вага грошових доходів займала в структурі загальних доходів одного домогосподарства 72,4 %, тоді як частка спожитої продукції, отриманої з особистого підсобного господарства, становила 18,2 %. В містах частка грошових доходів в структурі загальних доходів становила близько 75,3 %, а частка спожитої продукції, отриманої з особистого підсобного господарства, - 8 %. У сільських поселеннях ці показники становили, відповідно, 54,0 % та 34,9 %. Це свідчить про те, що в аграрних регіонах грошові доходи не визначальні в структурі загальних доходів, отримуваних домогосподарством. Вони несуть майже таке ж навантаження в структурі загальних доходів, як і частка вартості спожитої продукції, отриманої з особистого підсобного господарства.

У містах частка грошових витрат на продовольчі товари в структурі грошових витрат домогосподарства становила близько 64,5 %, частка грошових витрат на непродовольчі товари - 13,7 %, на послуги - 16,4 %, а на особисте підсобне господарство - близько 1,6 %. Водночас, у сільських поселеннях частка грошових витрат на продовольчі товари становила близько 57,2 %, частка грошових витрат на непродовольчі товари становила 16,1 %, частка грошових витрат на послуги складала 10,2 %, а частка витрат на особисте підсобне господарства складала близько 10,7 %. Слід зауважити, що в сільських регіонах, як правило, більш дешеве продовольство, а тому витрати на їжу значно нижчі, ніж у регіонах з більш високими доходами.

Оскільки більшість регіонів України переважно аграрні, можна припустити, що мінімальний рівень додаткових доходів забезпечується прямим споживанням чи продажем продукції з приватних господарств як на ринках, так і перекупникам. Для регіонів цієї групи офіційні дані про невисокий рівень доходів населення найбільше близькі до дійсності. Більш низький рівень цін на споживчі товари в регіоні може дозволяти знижувати витрати виробництва за рахунок можливості встановлення більш низького рівня заробітної плати, і з цієї точки зору сприяє здешевленню виробленої в регіоні промислової продукції, підвищуючи її конкурентоспроможність як на внутрірегіональному, так і на зовнішніх по відношенню до регіону ринках.

Аналіз динаміки доходів населення за останні роки дає підстави для однозначного висновку про погіршення якості життя населення України у два (для пенсіонерів) півтора (для працюючих) рази. Співвідношення між середнім розміром пенсії і середньою заробітною платою працівників, зайнятих в галузях економіки, знизилось з 39 % у 1999 році до 31,4 % у листопаді 2000 року (табл. 2). Підвищення розмірів пенсій, що розпочалося 1 грудня 2000 року, лише певною мірою компенсує втрати від інфляції 2000 року.

Таблиця 2

Основні показники рівня життя населення України

1995

1996

1997

1998

1999

2000

Зміна реального ВВП, %

-12,2

-10,0

-3,0

-1,9

-0,4

+6,0

Індекс споживчих цін, %

281,7

139,7

110,1

120,0

119,2

125,8

Доларовий еквівалент (за готівковим курсом): - середньої заробітної плати (на грудень)

67,26

80,15

86,94

49,17

39,81

42,05

- середньої пенсії

26,28

28,32

28,05

24,76

16,68

13,40

- середніх грошових доходів на душу населення на місяць

28,98

35,77

44,03

36,63

24,89

26,69

Як наслідок, в Україні поширюється й поглиблюється бідність. Напередодні урочистостей з приводу святкування десятої річниці незалежності, 15 серпня 2001 року Президент України підписав Указ «Про стратегію подолання бідності в Україні», де фактично вперше на офіційному рівні визнано існування бідності в Україні як загальнонаціональної проблеми.

За даними Стратегії, до категорії бідних в Україні у 2000 році належали 26,7 % населення, до категорії вкрай бідних 14,7 %. Основну частину бідних 75 % становлять сім’ї з дітьми, 44,5 % бідних сімей це сім’ї, у складі яких є пенсіонери. Майже 78 % усіх бідних становлять сім’ї, в яких хтось із дорослих працює. Значна частка бідних домогосподарств 37 % в сільській місцевості.

В країні поширюються прояви абсолютної бідності: безпритульність, жебрацтво, дитяча бездоглядність. За оцінками, в Україні понад 26 тисяч волоцюг, з них майже 10 тисяч молодь. На обліку в органах внутрішніх справ майже 90 тисяч осіб, які допускають немедичне вживання наркотиків та психотропних речовин.

Скорочення реальних грошових доходів більшості населення, його платоспроможного попиту зумовило погіршення структури споживання населення. Зниження доходів населення спричинило скорочення обсягів споживання. За останні 10 років споживання продуктів харчування на душу населення скоротилося в 1,5-2 рази. Енергетична цінність раціону харчування 10 млн осіб (тобто майже п’ятої частини населення країни) є нижчою за 2100 ккал., що, за визначенням Світової організації охорони здоров’я, є порогом бідності. Порівняно з 1989 роком споживання на душу населення м’яса зменшилось на
53 %, молока на 46 %, яєць на 41 %, рибних продуктів на 53 %, фруктів - на 34 %. Енергетична цінність добового раціону однієї особи з найбідніших 30 % населення країни становить 1924 ккал., а фактичне споживання 2000 року у відношенні до раціональних норм складає: м’яса і м’ясопродуктів - 39-44 %, молока і молочних продуктів - 50 %, яєць - 56 %, риби і рибопродуктів - 41 %, цукру - 76-88 %, олії та інших рослинних жирів - 73 %, картоплі - 108 %, овочів та баштанних - 63 %, фруктів, ягід, горіхів, винограду - 33 %, хлібу і хлібних продуктів - 121 % (табл. 3).

Таблиця 3

Динаміка споживання продуктів харчування населенням України
(в середньому на місяць в розрахунку на особу, кг)

Раціональні норми*

Норми мінімального споживчого бюджету*

Норми фізіологічного мінімуму*

1989 рік

1999 рік

2000 рік

М’ясо і м’ясопродукти

6,1-6,9

3,8

1,8

5,7

3,7

2,7

Молоко і молочні продукти

32,9

29,3

15,0

30,6

18,5

16,5

Яйця, штук

24,3

19,7

15,0

23

19

13,6

Риба і рибопродукти

1,7

1,2

0,1

1,5

1,3

0,7

Цукор

3,2-3,7

2,2

1,8

3,9

2,7

2,8

Олія та інші рослинні жири

1,1

0,7

0,6

1,0

1,5

0,8

Картопля

10,3

7,5

11,3

10,6

10,1

11,1

Овочі та баштанні

13,4

8,8

6,7

8,9

9,9

8,4

Фрукти, ягоди, горіхи, виноград

7,5

5,1

3,1

3,8

2,0

2,5

Хліб і хлібні продукти

8,4

7,8

9,2

11,5

9,1

10,2

* Джерело: Україна у цифрах у 1997 р. // К.: Наукова думка, 1998. - С. 82.

Звернемо увагу на те, що у 2000 році у порівнянні з 1999 роком скоротилося споживання значної номенклатури продуктів (підвищене споживання картоплі та хлібу є загальновизнаним критерієм бідності населення), в тому числі споживання м’яса знизилося майже на 30 %. Це свідчить про те, що оголошене зростання реальних доходів населення у 2000 році не торкнулося більшості громадян, а було відчуте лише досить вузьким колом осіб. Доходи ж «пересічних українців» виявилися недостатніми для відшкодування втрат від інфляції 2000 року.

Із погіршенням рівня життя пов’язане зниження якості самозбережної поведінки населення, ступеня піклування про своє здоров’я. Економічна скрута обумовлює неможливість раціонально організувати витратну частину сімейного та особистого бюджету громадян. За даними проведеного Держкомстатом у жовтні 2000 року дослідження з питань, пов’язаних із доступністю для населення послуг охорони здоров’я та лікарських препаратів, третина сімей, члени яких потребували медичної допомоги, не змогла задовольнити ці потреби. Основною причиною цього переважна більшість вказала занадто високу вартість ліків, виробів медичного призначення, послуг охорони здоров’я. Висока вартість виробів медичного призначення, протезування, відвідування стоматолога, проведення медичних обстежень, отримання лікувальних процедур спричинила вимушену відмову від цих видів медичної допомоги переважною частиною господарств (88-95 %), члени яких їх потребували.

В результаті за індексом людського розвитку, розрахованим ПРООН, Україна перемістилася з 54 місця в світі у 1992 році на 91 місце у 1997 році, 74 місце у 1999 році.

Демографічне становище

Негативні тенденції в динаміці зайнятості, доходів та споживання населення знайшли своє відображення у погіршенні основних показників відтворення населення, стану його здоров’я і, в результаті, зниження демографічного, трудового та соціального потенціалу країни. Сьогодні можна констатувати, що, крім економічної, Україна переживає ще й глибоку соціально-демографічну кризу, яка загрожує країні непередбачуваними наслідками у майбутньому.

При цьому навряд чи можна вважати обгрунтованими твердження про обумовленість демографічної кризи чинниками, які сформувалися ще до
90-х рр. Адже динаміка чисельності населення наочно ілюструє вплив трансформаційної кризи на демографічні процеси (рис. 1). Цей висновок підтверджується й прикладом Білорусі, де зберігається високий рівень соціального захисту. Населення там скорочується в середньому щорічно на 30 тисяч чоловік, або на 0,3 %, тоді як в Україні - на 0,8 %. У 1996-2000 рр. чисельність населення України скорочувалася приблизно на 400 тисяч чоловік щороку. Зокрема, у 2000 році чисельність населення скоротилася на 420 тисяч чоловік.

Рис. 1. Основні показники відтворення населення України

Все це є наслідком погіршення умов життя через зниження реальних доходів, згортання системи соціального захисту, зростання злочинності, розповсюдження негативних очікувань тощо.

Вихідними чинниками, які обумовлюють проблемні аспекти формування сучасної соціально-демографічної ситуації в Україні та створюють загрозу перспективам стабільності держави, є:

· падіння рівня народжуваності, який сьогодні майже на 40 % нижче зареєстрованого на початку 90-х рр. і склав у 2000 році 7,8 осіб на 1000 чоловік населення (рис. 1);

· втрата традицій багатодітності. Динаміка показника сумарної плідності, або кількості дітей, яких народжує жінка за своє життя (сьогодні - 1,1 дитини на одну жінку) свідчить про те, що рівень народжуваності вже давно став недостатнім для заміщення старих поколінь новими (для чого потрібно 2,2 - 2,3 дитини на одну жінку). В результаті чисельність дитячого населення скоротилася з 1990 до 1999 року майже на 800 тисяч чоловік;

· інтенсифікація смертності населення - з 1990 по 2000 рр. рівень смертності зріс майже на 30 % і складає зараз 15,3 чоловік на 1000 населення;

· депопуляція внаслідок перевищення кількості померлих над кількістю народжених, яка на сьогодні вимірюється втратами в чисельності населення країни більш як на 2,5 млн чоловік. На 1 квітня 2001 року населення країни склало близько 49,1 млн чоловік;

· різке зменшення кількості шлюбів, яка протягом 10 останніх років скоротилася з 9,3 до 5,5 на 1 тисячу населення (тобто на 41 %) при зростанні за той же час з 3,7 до 4,0 на 1 тисячу осіб рівня розлучень. Таким чином, у суспільстві зростає орієнтація на неформальні шлюбно-сімейні стосунки. Збільшується частка бездітних та однодітних родин, зростає кількість дітей, народжених поза шлюбом, а також матерів, які виховують дітей без чоловіка, що ще більше погіршує демографічні перспективи держави;

· старішання населення - частка осіб похилого віку у 1999 році склала в цілому по Україні понад 20 %, а в селах - навіть 1 /3 всього населення. Демографічне навантаження на 1000 чоловік працездатного віку непрацездатними особами пенсійного віку складає в середньому по Україні 409 осіб, у сільській місцевості 578, а в містах 342 особи;

· тенденції до трудової еміграції працездатного населення країни. Інтелектуальні втрати незалежної України склали загалом близько 500 докторів наук, переважно молодих і здібних. Це становить приблизно п’яту частину сучасної чисельності докторів наук віком до 50 років. Країна постійно втрачає також менш кваліфіковану робочу силу, яка відбуває на тимчасові місця роботи за кордон. Новим проявом кримінальної міграції стала торгівля жінками, в основному молодого та середнього віку, процес, який призводить до ще одного виду демографічних втрат населення країни. Соціологічні обстеження показують, що в основі причин цього процесу лежать соціальні негаразди у суспільстві.

Негативні зміни відмічаються не лише в кількісних, але і в якісних показниках розвитку населення. Погіршення стану здоров’я населення, що спостерігається від покоління до покоління українських громадян, негативно впливає на формування людського потенціалу країни, зокрема, нових контингентів робочої сили, демографічних перспектив нації, оскільки хворе населення не може відтворювати здорових членів суспільства.

Має місце зростання захворюваності та смертності населення від інфекційних та паразитарних хвороб, стала реальною загроза епідемії туберкульозу більш як 600 тисяч громадян України хворіють сьогодні на цю хворобу. Зростають масштаби соціально небезпечних хвороб в Україні нараховується 1,2 млн психічно хворих осіб, 720 тисяч хворих на алкоголізм, 56 тисяч наркоманів, 740 тисяч онкологічних хворих. В Україні спостерігаються найвищі в Європі темпи поширення ВІЛ/СНІД. Особливу тривогу викликає те, що найбільшу частину інфікованих складає молодь, серед якої 15 % - діти та підлітки. Розраховано, що, якщо не вжити запобіжних заходів, до 2010 року ВІЛ буде інфіковано близько 1,5 млн українців, а його розповсюдження стане практично неконтрольованим.

Ще більше погіршує демографічні перспективи нації незадовільний стан здоров’я материнського та дитячого населення країни, основні показники якого материнська та дитяча смертність залишаються вищими, ніж у інших розвинених країнах. Основними причинами такого становища є загальне ослаблення організму як матерів, так і новонароджених, зумовлене проблемами соціально-економічного розвитку та низьким середнім рівнем життя населення.

Погіршення здоров’я як результуючий показник погіршення генофонду нації та негативного впливу соціального оточення в широкому контексті відображається у такому узагальнюючому демографічному показникові, як середня очікувана тривалість життя. Станом на 2000 рік вона становила 68,1 року для усього населення та 63,2 і 73,8 року для чоловіків і жінок відповідно. У 1990 році очікувана тривалість життя в Україні була більшою майже на 2,5 року і становила 70,5 року.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:08:48 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
11:39:14 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Сучасне соціально-демографічне становище в Україні

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150908)
Комментарии (1842)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru