Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Формування доходів місцевих бюджетів

Название: Формування доходів місцевих бюджетів
Раздел: Рефераты по финансам
Тип: реферат Добавлен 01:57:26 29 октября 2010 Похожие работы
Просмотров: 7 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Східноєвропейський університет

економіки та менеджменту

Реферат

на тему: «Сучасні проблеми розвитку комунального сектору та фінансове вирівнювання за кордоном»

2008-2009

План

1. Сучасні проблеми розвитку комунального сектору.

2. Фінансове вирівнювання за кордоном.


1. Сучасні проблеми розвитку комунального сектору

У комунальній сфері нині нагромадилося багато складних проблем, які потребують якнайшвидшого вирішення, без чого неможливі подаль­ший розвиток нашої країни, інтеграція її у світове господарство, фор­мування соціально орієнтованої і демократичної держави. Комуналь­ний сектор економіки потребує докорінного реформування з метою за­безпечення його розвитку, формування ринкових механізмів господа­рювання, зміцнення матеріально-технічної та фінансової бази, забезпе­чення прибутковості комунальних підприємств.

Основними напрямами реформування галузі мають бути:

—формування ринку послуг, створення конкурентного середовища у комунальному секторі;

—істотне підвищення якості послуг, які надають комунальні підприємства, розширення їхнього переліку;

—проведення економічно обґрунтованої цінової політики;

—підвищення ефективності управління об'єктами комунальної власності;

—формування соціального партнерства підприємств з органами місцевого самоврядування, активізація роботи відповідних дорадчих і консультаційних служб.

Комплексне дослідження цих проблем як теоретично, так і на прак­тиці дасть змогу істотно поліпшити фінансовий стан та оптимізувати ро­боту підприємств комунального господарства, максимізувати їх внесок у наповнення місцевих бюджетів, а головне — вирішити низку важли­вих соціальних проблем.

Одним з основних напрямів реформування комунальної сфери, як підтверджує зарубіжний досвід, може стати її корпоратизація. Однак рівень корпоратизації комунального сектору вітчизняної економіки за­лишається надзвичайно низьким, що зумовлено, зокрема, й недостат­ньою увагою до цієї проблеми у вітчизняній науковій літературі.

Підходи до розвитку корпоративних відносин у комунальному секторі мають істотно відрізнятися від загальноприйнятих підходів, які застосовуються в інших сферах економічної діяльності. При цьому головна увага приділяється вирішенню тих важливих завдань місцевого значення, створенню тих суспільних благ, яким в ієрар­хії цінностей територіальної громади належить найважливіше місце, незалежно від того, в якій формі вони надаються.

Позитивний вітчизняний і закордонний досвід свідчить про те, що стратегічні галузі комунального господарства мають перебувати під контролем органів місцевого самоврядування. Підтвердженням цього може бути також сучасний досвід закордонних корпорацій.

Разом з тим поряд зі стратегічними сферами діяльності муніципалітетів, до яких належать водо-, енерго- і теплопостачання, освіта, охоро­на здоров'я, соціальний захист, екологія, водопровідно-каналізаційне господарство та ін., які забезпечують задоволення найнагальніших по­треб громадян, функціонують також галузі менш пріоритетного значен­ня. З метою ефективнішого розвитку останніх в умовах ринкової конку­ренції місцева влада може реалізувати частину контрольного пакета ак­цій, що одночасно буде й істотним джерелом бюджетних надходжень.

До таких галузей можна зарахувати побутове обслуговування населення, торгівлю, переробку сміття і твердих відходів, будівництво та рекон­струкцію муніципальних шляхів, будівництво житла тощо.

Вітчизняні підприємства комунальної власності, які становлять ос­нову комунального сектору економіки, працюють переважно збитково. Неістотною залишається роль комунальних підприємств у формуванні доходів місцевих бюджетів. Надходження від об'єктів комунальної влас­ності в сукупних доходах місцевих бюджетів України загалом незначні — 3—4 %.

В таких складних умовах важливо обрати правильну стратегію розвитку комунального сектору економіки, насамперед шляхом реформування об'єктів комунальної власності, кількість яких, незважаючи на низькі показники роботи, залишається значною. До того ж структура об'єктів комунальної власності показує, що частка потенційно прибутко­вих підприємств (у сферах промисловості, торгівлі, будівництва, транс­порту) загалом мізерна. У власності територіальних громад перебуває багато об'єктів, які в нинішніх умовах є хронічно збитковими. Водно­час органи місцевого самоврядування усунуті від процесів приватизації більшості прибуткових підприємств, внаслідок чого такі об'єкти, як пра­вило, повністю перейшли у приватну власність.

Функціонування підприємств-монополістів, заснованих виключно на комунальній формі власності, зумовлює їх інертність, що стримує про­цеси впровадження нових технологій та нових методів управління, об­межує стимули до підвищення рівня збирання платежів за надані по­слуги. Тому визріла необхідність масштабних інституційних перетво­рень у комунальному секторі економіки та широкого залучення в цей сектор приватного капіталу. Підтвердженням доцільності цього може бути, зокрема, позитивний зарубіжний досвід Польщі, Угорщини, Чехії та інших країн постсоціалістичного простору.

Незважаючи на певний позитивний досвід корпоратизації окремих сфер комунального господарства України, рівень її все ще залишається низьким. Акціонерними товариствами є лише 5 % підприємств, які на­дають послуги з тепло-, водопостачання та водовідведення менш ніж 4 млн. громадян. Темпи корпоратизації комунального господарства та­кож не можна назвати задовільними.

Сам по собі процес корпоратизації не стане засобом поліпшення робо­ти комунального господарства, якщо не буде вирішено комплексу про­блем, пов'язаних із підвищенням ефективності механізмів корпоратив­ного управління у цій галузі. Адже відомо, що досконале управління сьогодні у світі вважається одним з найважливіших чинників забезпе­чення конкурентоспроможності корпорацій. Ефективне управління дає змогу вдосконалити використання капіталу та зберегти довіру інве­сторів. Крім того, воно допомагає корпораціям забезпечити інтереси ши­рокого кола клієнтів та мешканців регіонів, у яких вони здійснюють

свою діяльність, а також підзвітність наглядовим органам та акціонерам. Це, у свою чергу, забезпечує здійснення корпораціями діяльності на благо суспільства загалом.

Передумовою ефективного корпоративного управління є досконале забезпечення правових основ такої діяльності. В Україні сформовано правове поле, що забезпечує діяльність у сфері корпоративного управ­ління. Незважаючи на окремі неврегульовані питання та суперечності, нормативна база створена і поступово вдосконалюється з урахуванням вітчизняного досвіду та кращих прикладів унормування корпоратив­них відносин у зарубіжних країнах.

Разом з тим розвиток корпоративних відносин у комунальному сек­торі, який характеризується особливою специфікою та тісним взаємо­зв'язком із системою місцевого самоврядування, досі належним чином не регламентований. Нині перспективи вдосконалення нормативно-пра­вового врегулювання корпоративного управління у цій галузі пов'язу­ють із прийняттям Закону України "Про право комунальної власності та управління об'єктами права комунальної власності". Справді, проект такого Закону, що перебуває на розгляді у Верховній Раді України, за­слуговує на увагу. Він дасть змогу визначити основні засади та встано­вити порядок управління об'єктами комунальної власності, в тому чис­лі комунальними корпоративними правами. Однак навіть ухвалення цього документа не дасть змоги повністю вирішити проблеми правового врегулювання корпоративних відносин у сфері комунального госпо­дарства. Є необхідність повнішого, чіткішого та прозорішого визначен­ня на законодавчому рівні принципів і ключових положень корпоратив­ного управління у комунальному секторі з урахуванням специфіки та­кої діяльності.

На сьогодні у світі є велика кількість стандартів (принципів, рекомендацій, кодексів) у сфері корпоративного управління. Найавторитетнішим серед цих документів є Принципи корпоративного управління Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), які були розроблені в 1999 р. з ініціативи кількох міжнародних організацій та 22 розвинутих країн світу, включаючи країни Великої сімки. У грудні 2003 р. До таких принципів слід зарахувати такі:

1. Корпоративне управління в комунальній сфері має сприяти досяг­ненню головних його цілей, якими є:

—максимізація доходів акціонерів;

—збільшення прибутку корпорації та забезпечення її стабільного функціонування і розвитку;

—забезпечення максимально якісного та повного задоволення потреб членів територіальної громади в товарах, роботах, послугах та інших благах, у сфері задоволення яких здійснюється діяльність корпорації;

—наповнення місцевих бюджетів стабільними доходами, в тому чис­лі від управління корпоративними правами місцевого самоврядування.

2. На відміну від корпорацій приватного сектору економіки, діяльність яких спрямована переважно на збільшення прибутку товариства та зростання добробуту акціонерів, пріоритетною метою корпоративних утворень у комунальній галузі може бути вирішення соціальних, еко­номічних, екологічних та інших завдань територіальної одиниці, в ме­жах якої функціонує корпоративне підприємство.

3. Жодна з головних цілей корпоративного управління у цій сфері не може набувати пріоритетного значення, якщо це істотно перешкоджає досягненню будь-якої з інших головних цілей корпорації. Вектор роз­витку корпорації має враховувати необхідність досягнення всіх основ­них її цілей.

4. Корпорація має враховувати у своїй діяльності законні інтереси зацікавлених осіб, у тому числі територіальної громади, органів самоврядування та місцевої виконавчої влади.

5. Діяльність корпорацій має бути відкритою та прозорою. Звіти корпорації та інша суттєва інформація про її діяльність мають обов'язково публікуватися в місцевих засобах масової інформації. Можливості досту­пу до інформації для всіх акціонерів мають бути однаковими.

6. Представники органу місцевого самоврядування обов'язково ма­ють бути включені до складу наглядової ради корпорації, а один з них має очолювати наглядовий орган.

7. З метою забезпечення можливості дієвого впливу на прийняття управлінських рішень і попередження негативних наслідків діяльності корпорації для територіальної громади частка власності громади в корпоративному капіталі товариства має становти не менше 25 %.

8. У корпораціях, які здійснюють діяльність у стратегічних (з погля­ду значимості для територіальної громади) сферах діяльності, зокрема в галузях водо-, енерго- і теплопостачання, водопровідно-каналізаційно­го господарства, освіти, охорони здоров'я, соціального захисту, екології та ін., частка комунальної власності має становити не менше ніж 50 % корпоративного капіталу.

9. Представники органів місцевої влади та самоврядування мають забезпечувати відстоювання інтересів корпорацій, учасниками яких вони є, в органах судової влади, в тому числі під час розгляду справ про банк­рутство товариств.

10.З метою ефективного управління на професійній основі власні­стю територіальної громади в корпоративному капіталі орган місцевого самоврядування може делегувати повноваження щодо управління ко­мунальною власністю недержавним структурам, відбір яких доцільно здійснювати шляхом проведення конкурсів.

11.Межі регулятивного впливу держави на діяльність суб'єктів при­родних монополій у сфері тепло-, газо-, електро-, водопостачання і водо- відведення та ін. мають бути чітко законодавчо визначені.

12.Органи місцевого самоврядування мають забезпечувати комплекс­ний, об'єктивний і професійний контроль за фінансово-господарською діяльністю корпорації, здійснювати постійний моніторинг функціону­вання корпорації.

Розвиток корпоративних відносин у комунальному секторі є однією з необхідних умов підвищення ефективності функціонування житлово-комунального господарства. Корпоратизація комунальної сфери повин­на відбуватися з урахуванням специфіки галузі. Тільки в такому разі можна буде поліпшити фінансовий стан й оптимізувати діяльність ко­мунальних підприємств і водночас підвищити їхню соціальну ефектив­ність завдяки зростанню якості та доступності суспільних послуг. Спе­цифіка комунального сектору вимагає застосування окремих підходів до корпоративного управління в цій галузі, що має бути втілено в особ­ливих принципах корпоративного управління. На основі системи таких принципів можна буде сформувати єдину, добре вивірену стратегію роз­витку корпоративних відносин у комунальному секторі економіки, що дасть змогу впевнено рухатись у напрямі до підвищення ефективності функціонування вітчизняного житлово-комунального господарства.


2. Фінансове вирівнювання за кордоном

Свідченням значної уваги, що приділяється питанням фінансового вирівнювання в країнах Європи, є норми, закріплені в Європейській хартії місцевого самоврядування. З цього документа передбачає необ­хідність захисту фінансово слабших органів місцевого самоврядування шляхом запровадження процедур фінансового вирівнювання, що дають змогу усунути наслідки нерівномірного розподілу потенційних джерел фінансування цих органів та їхніх витрат. Такі заходи не повинні обме­жувати самостійність органів місцевого самоврядування у вирішенні питань, віднесених до їх компетенції.

Ні єдиного трактування терміна "фінансове вирівнювання", ні загальносхвалених підходів до його здійснення в зарубіжній практиці та науковій літературі немає. В кожній країні тривалий історичний розви­ток та особливості організації міжурядових відносин заклали основи для автентичного розуміння цього поняття та сприяли виробленню влас­них механізмів усунення диспропорцій у фінансовому забезпеченні ок­ремих територій. Разом з тим світові інтеграційні та глобалізаційні тен­денції все більшою мірою нівелюють національні відмінності в органі­зації процедур фінансового вирівнювання, що й досі мають місце, та сприяють поширенню кращого досвіду, набутого в окремих розвинутих демократичних державах.

Досвід фінансового вирівнювання в зарубіжних країнах всебічно дослідив відомий український вчений професор В.І. Кравченко. Значний внесок у його вивчення зробила також В.В. Зайчикова, яка, зокрема, сформулювала одне з найточніших його визначень. Вона зазначає, що за кордоном під фінансовим вирівнюванням розуміють "систему інстру­ментів та заходів щодо усунення фіскальних дисбалансів шляхом пере­розподілу фінансових ресурсів по вертикалі системи бюджетів і по гори­зонталі між територіальними одиницями".

Фінансове вирівнювання — система інструментів та заходів щодо усунення вертикальних і горизонтальних фіскальних дис­балансів шляхом перерозподілу фінансових ресурсів між органа­ми регіональної та місцевої влади.

Вертикальні фіскальні дисбаланси — це невідповідність між обся­гами фінансових ресурсів, що перебувають у розпорядженні органів певних рівнів субнаціональної (регіональної чи місцевої) влади, та від­несеними до їх компетенції завданнями й обов'язками, виконання яких здійснюється за рахунок цих коштів. Завдяки зменшенню вертикаль­них дисбалансів забезпечується спроможність кожного субнаціонального рівня виконувати свої повноваження та створюються умови для пов­ного та своєчасного фінансування відповідних, закріплених за ним, су­спільних послуг. Однак внаслідок відмінностей у розвитку адміністра­тивно-територіальних одиниць, які тією чи іншою мірою характерні для переважної більшості зарубіжних країн, наявності так званих "бідних" і "багатих" територій, усунення вертикальних фіскальних дисбалансів повністю не вирішує проблему забезпечення всіх субнаціональних орга­нів влади достатніми фінансовими ресурсами. Цим обґрунтована необ­хідність зменшення горизонтальних фіскальних дисбалансів, які ви­никають у межах одного рівня управління та зумовлені неоднаковими фінансовими можливостями та потребами окремих регіональних або міс­цевих урядів. Саме в усуненні вертикальних і горизонтальних фіскаль­них диспропорцій у фінансовому забезпеченні окремих територій поля­гає головна мета фінансового вирівнювання.

Мета фінансового вирівнювання — зменшення вертикаль­них і горизонтальних дисбалансів у фінансовому забезпеченні ор­ганів регіональної та місцевої влади.

Заслуговує на увагу визначення мети фінансового вирівнювання, яке досить вдало висвітлене в одній із праць шведських науковців. Сьорен Хегрут, Кай Кронваль, Курт Рібердаль і Карін Рюдебек, зокрема, заува­жують, що "метою фінансового вирівнювання є досягнення ситуації, ко­ли обсяг місцевих податків відтворює лише результат власного вибору громади, але ніяк не відбивається на рівні наданих місцевою владою послуг, на ефективності використання ресурсів чи на економічному ре­зультаті діяльності місцевої влади.

Починаючи з середини минулого століття проблеми фінансового вирівнювання в зарубіжних країнах набули неабиякої актуальності. Це пов'язано з поглибленням децентралізаційних процесів у багатьох розвинених державах світу. Фіскальна децентралізація не лише сприяла посиленню ролі місцевих бюджетів, а й зумовила необхідність пошуку нових підходів до фінансового вирівнювання.

Організація фінансового вирівнювання в демократичній державі потребує попереднього розгляду, погодження та закріплення в договорах або законодавчих актах низки ключових положень. Центральний і міс­цеві уряди повинні досягнути згоди з приводу того, що підлягає вирів­нюванню, ступеня вирівнювання, прийомів та інструментів вирівнюван­ня, способів визначення фіскальних дисбалансів тощо. Індикатором правильності обраної політики фінансового вирівнювання є схвалення її більшістю населення країни, що виявляється, головним чином, під час виборів до органів представницької влади всіх рівнів.

У світовій практиці розрізняють два основні види систем фінансово­го вирівнювання. Перша передбачає зосередження коштів, призначену державі. Організація другої полягає в об'єднанні зусиль ор­ганів місцевої влади певного рівня для створення спеціальних фондів фінансового вирівнювання, за рахунок яких усуваються горизонтальні фіскальні дисбаланси.

У зарубіжних державах застосовуються різні способи фінансового вирівнювання. Кожен з них передбачає використання одного чи одно­часно кількох інструментів — різних видів прямих трансфертів, як за­гальних, так і спеціальних; непрямих трансфертів, тобто переданих по­датків або відрахувань від регулюючих доходів; фондів фінансового ви­рівнювання тощо.

Основним інструментом фінансового вирівнювання за кордоном є прямі міжурядові трансферти, які здійснюються на безоплатній і безповоротній основі. У зарубіжній практиці сформувалися два основні підхо­ди до їх класифікації. Згідно з першим, визначеним Міжнародним валютним фондом, усі трансферти поділяються на субсидії та гранти. Суб­сидіями відповідно до цієї класифікації вважаються виключно ті транс­ферти, що надаються органами державної влади підприємствам або ін­шим суб'єктам господарювання. Гранти — це необов'язкові трансфер­ти, що передаються від одних інституційних одиниць сектору суспіль­ного управління до інших або між органами державного управління та міжнародними організаціями. Залежно від призначення вони поділя­ються на поточні та капітальні, а за типом органу, який їх надає, — на гранти від урядів іноземних держав, міжнародних організацій та інших органів суспільного управління10 . Таким чином, згідно з класифікацією Міжнародного валютного фонду, трансферти, за допомогою яких здійс­нюється фінансове вирівнювання місцевих бюджетів, іменуються гран­тами.

Субсидії загального призначення використовуються без обмежень, як і будь-які власні доходи органів місцевої влади. Єдине обмеження може стосуватися спрямування певної частини таких трансфертів на капітальні цілі, однак це не зобов'язує місцеві уряди витрачати одер­жані кошти на виконання конкретних програм капіталовкладень. Суб­сидії загального призначення поділяються на ті, що розподіляються на основі об'єктивних критеріїв, та на дискреційні субсидії.

Перерахування дискреційних субсидій не обумовлено певними об'єктивними критеріями. Органи влади вищого рівня надають їх у тому ра­зі, коли розраховані із застосуванням формалізованих процедур суми трансфертів окремим місцевим урядам є недостатніми для задоволення їхніх фіскальних потреб. Досить часто рішення про виділення таких субсидій приймається у політичній площині. Іншою підставою для пе­рерахування дискреційних субсидій може бути настання непередбаче­них випадків — стихійних лих, техногенних катастроф тощо. В більшо­сті європейських країн частка цього виду субсидій є незначною і, як пра­вило, не перевищує одного відсотка від сукупного обсягу одержаних трансфертів.

Субсидії спеціального призначення мають бути витрачені на кон­кретно визначені цілі. Вони можуть призначатися на інвестиційні або по­точні цілі. Крім того, вони можуть бути обумовленими або безумовними.

Для отримання обумовленої (часткової) субсидії орган місцевої вла­ди зобов'язаний профінансувати певну частку сукупних витрат, пов'яза­них з наданням певного виду послуг або реалізацією окремих проектів і програм. Сума такого трансферту прямо залежить від обсягу видатків, виділених на такі цілі місцевим урядом. Часткові субсидії бувають від­критими та обмеженими. Загальна сума відкритої часткової субсидії не лімітується.

За рахунок субсидій спеціального призначення можуть відшкодовуватися або всі фактичні витрати місцевого органу влади, або тільки нормативні витрати. В останньому випадку в разі перевищення нормативних витрат субсидія не надається зовсім, або надається в неповному обсязі.

Частка субсидій спеціального призначення в різних іноземних державах суттєво відрізняється і залежить насамперед від того, наскільки сильно уряд вищого рівня намагається контролювати структуру видат­ків місцевих органів влади. Однак спільною для переважного числа зару­біжних країн, особливо європейських, є тенденція до зменшення частки цільових субсидій і збільшення трансфертів загального призначення.

Іншою дуже поширеною світовою тенденцією є використання формульного методу розрахунку вирівнювальних трансфертів, який передбачає врахування об'єктивних факторів і критеріїв. Його застосування сприяє раціональному та справедливому розподілу фінансових ресурсів між територіями та запобігає прийняттю суб'єктивних рішень. У за­рубіжних країнах використовуються різні формули, які досить часто враховують не тільки загальноприйняті соціальні стандарти, а й певні національні особливості та пріоритети. В одних країнах вирівнюється лише дохідна спроможність територіальних одиниць (Канада, Естонія) або видаткові потреби (Іспанія, Італія), в інших — одне і друге (Авст­ралія, Велика Британія, країни Скандинавії, Японія). Формули бува­ють простими, які враховують тільки найважливіші критерії, та складними (в Нідерландах береться до уваги більше як ЗО факторів), іноді ба­гатоступінчастими (Німеччина). В Австралії шляхом застосування формульного підходу розраховується "стандартний бюджет" та визначається неспроможність громади його реалізувати.

У країнах, де вирівнюються і дохідна спроможність територій, і видаткові потреби місцевих органів влади, формула розрахунку загально­го трансферту, що перераховується до місцевого бюджету, як правило, має такий вигляд:

де — сума трансферту для і- того місцевого бюджету;

— розрахункова видаткова потреба г-го місцевого бюджету на одну особу населення;

— розрахункова дохідна спроможність і-го місцевого бюджету на одну особу населення;

— кількість населення і- ї територіальної одиниці.

Коефіцієнт , як правило, встановлюється в межах від 0 до 1 та визначає ступінь бажаного фінансового вирівнювання.

У деяких державах намагаються застосовувати всі вимоги наведеної вище базової формули. До таких країн, зокрема, належать Австралія, Велика Британія, Німеччина та Японія.

Ресурсною основою фінансового вирівнювання в зарубіжних країнах здебільшого є асигнування з центрального бюджету та бюджетів органів

регіональної влади, кошти, передані з "багатих" місцевих бюджетів, і відрахування від загальнодержавних податків.

Основними критеріями розподілу коштів у процесі фінансового вирівнювання в зарубіжних державах є, як правило, сума податкових надходжень на одного мешканця, чисельність і структура населення, площа територіальних одиниць. Крім них, враховується широкий спектр по­казників, які суттєво відрізняються в різних країнах. Наприклад, в Іс­панії поряд з іншими критеріями може братися до уваги показник рів­ня безробіття; в Люксембурзі — розмір основного окладу службовців місцевих органів влади та сума витрат на обслуговування місцевого бор­гу в розрахунку на одного мешканця; в Нідерландах — площа смуги водної поверхні вздовж берегової лінії моря; в Норвегії — сума поточ­них витрат на прибирання снігу взимку; в Португалії — кількість цер­ковних приходів; у Швеції — клімат.

Великого поширення за кордоном набула практика функціонування спеціальних фондів фінансового вирівнювання. Так, в Австрії за раху­нок внесків органів влади різних рівнів було створено окремі фонди для розподілу інвестиційних субсидій, призначених для фінансування різ­них видів капітальних витрат у сфері охорони здоров'я, громадського транспорту та комунального господарства. У Бельгії фонд комун утво­рено для розподілу загальних субсидій між регіонами. Фонди фінансо­вого вирівнювання функціонують також у Німеччині, Португалії, Росій­ській Федерації, Японії та інших державах.

Досвід зарубіжних країн підтверджує переваги застосування науко­во обґрунтованих формалізованих механізмів фінансового вирівнюван­ня. Однак для цього формула вирівнювання має відповідати певним ви­могам, головними з яких є стабільність, безумовність, урахування ос­новних об'єктивних критеріїв і простота обчислень.


Список використаної літератури

1. Місцеві фінанси Підручник / За ред. О.П. Кириленко. — К.: М65 Знання, 2008.— 677 с.

2. Державні фінанси в розвинених та перехідних країнах / Пер. З англ. — К.: К.І.С., 2007. — 400 с.

3. Бюджетний кодекс України. Закон України від 21.06.2001

4. Всесвітня декларація про місцеве самоврядування // Місцеве самоврядування. — 1997. — № 1—2. — С. 95—97.

5. Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 № 280/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — №24. — С. 379—429.

6. Бюджетна система: Навч. посіб. / Керів. авт. кол. і наук. ред. проф. Л.О. Омелянович. — X.: ВД "ІНЖЕК", 2004. — 256 с.

7. Василик О.Д., Павлюк К.В. Бюджетна система України: Підруч­ник. — К.: Центр навч. л-ри, 2004. — 544 с

8. Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України: Підруч­ник. — К.: Центр навч. л-ри, 2003. — 608 с.

9. Дем'янишин В.Г. Бюджетне планування та його особливості в умовах демократичних перетворень // Світ фінансів. — 2004. — № 1. — С. 62—71.

10. Державні фінанси в транзитивній економіці: Навч. посіб. / М.І. Карлін, Л.М. Горбач, Л.Я. Новосад та ін.; За заг. ред. М.І. Карліна — К.: Кондор, 2003.— 220 с.

11. Бюджетний менеджмент: Підручник / В. Федосов, В. Опарін, Л. Сафонова та ін.; За заг. ред. В. Федосова. — К.: КНЕУ, 2004. — 864 с.

12. Бюджетний процес і міжбюджетні відносини на рівні місцевих бюджетів району: Навч. посіб. / СІ. Мельник, В. Серск, С.Б. Ільїних та ін. — К.: Міленіум, 2003. — 266 с.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:07:14 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
11:38:00 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Формування доходів місцевих бюджетів

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(149897)
Комментарии (1829)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru