Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Соціальні проблеми реформування аграрного сектора національної економіки законодавча база

Название: Соціальні проблеми реформування аграрного сектора національної економіки законодавча база
Раздел: Рефераты по астрономии
Тип: реферат Добавлен 17:26:55 13 января 2011 Похожие работы
Просмотров: 9 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Реферат з правознавства

Соціальні проблеми реформування аграрного сектора національної економіки – законодавча база.


Проголошення реформування земельних відносин в Україні, як пра­вило, пов'язують зі здобуттям незалежності у серпні 1991 року, хоча ще у грудні 1990 року Верховна Рада УРСР ухвалила низку постанов: "Про земельну реформу", "Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР" та ін.

Пропоновані перетворення не мали радикального характеру, головним їх завданням був перерозподіл земель різного призначення, адже до цього часу земля належала виключно державі. Результатом прийняття названих нормативних актів стало надання землі у довічне спадкоємне володіння громадянам, у постійне володіння колгоспам, радгоспам, іншим підпри­ємствам, установам та організаціям, а також у користування (постійне чи тимчасове) певним суб'єктам ринкових відносин з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання. Монополію дер­жави на земельну власність було збережено. Право продажу землі не було надано нікому, в тому числі й самій державі. Разом із тим держава та землекористувачі набули права надання землі в оренду.

Другим кроком в напрямі реформування земельних відносин стало прийняття уже Верховною Радою незалежної України взимку 1991-1992 років низки законів, що вможливлювали певні зміни в земельних відно­синах. Це такі закони України, як "Про форми власності на землю", "Про селянське (фермерське) господарство", "Про колективне сільськогос­подарське підприємство" та "Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі", а також нова редакція Земельного Кодексу Украї­ни та Декрет Кабінету Міністрів України "Про приватизацію земельних ділянок".

У результаті ухвалення цих законів виникла принципово нова ситуація стосовно власності на землю:

— на рівні закону було проголошено запровадження, поряд з державною, колективної та приватної форми власності на землю;

— власність на землю перестала бути монополією держави — земля
надавалася на безоплатних засадах громадянам для ведення селян­ського (фермерського) господарства, присадибної ділянки, ділянки
під будівництво, а також колективним сільськогосподарським під­приємствам для ведення товарного виробництва;

—у державній власності залишилися всі землі України, за винятком
переданих у колективну та приватну власність; держава могла пере­
давати землі у приватну та колективну власність і надавати їх в
тимчасове та постійне користування, в тому числі в оренду.

Після 1992 року Верховна Рада практично не приймала законодавчих актів, котрі мали б на меті реформування сільськогосподарського вироб­ництва (аж до жовтня 2001 року, коли було ухвалено новий Земельний Кодекс України). Дальший розвиток подій був пов'язаний з указами Пре­зидента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" від 10 листопада 1994 року та "Про порядок паювання земель, переданих у колективну влас­ність сільськогосподарським підприємствам та організаціям" від 8 серпня 1995 року. Згідно з цими документами:

—паюванню підлягають угіддя, передані у колективну власність;

—право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільсько­господарського підприємства, в тому числі пенсіонери;

—у разі виходу власника земельної частки з колективного сільсько­господарського підприємства за його заявою здійснюється відведен­ня земельної ділянки на місцевості;

—власники земельних ділянок можуть добровільно: створювати на базі
належних їм земельних ділянок спільні сільськогосподарські під­приємства, асоціації, спілки, інші підприємства та організації. Зе­мельні ділянки можуть бути передані у спадок, подаровані, обміняні,
здані під заставу, надані в оренду або продані громадянам України без
зміни їх цільового призначення.

Прийняття названих вище законодавчих актів дало змогу розпочати процес реформування аграрного сектора національної економіки.

2. Соціальні проблеми сільських населених пунктів та жителів села.

Через звужений спектр можливостей працевлаштування та незадовільну якість середовища життєдіяльності відбувається інтенсивна міграція освіченої й конкурен­тоспроможної частини селян, погіршується забезпеченість працівниками агропромис­лових та інших підприємств і закладів, розташованих у сільській місцевості. Поси­люється небажання молоді постійно проживати на селі, про що свідчить, зокрема, падіння інтересу до сільськогосподарської освіти: з 1990 р. кількість поданих заяв на 100 зарахованих абітурієнтів на відповідні спеціальності до вузів усіх рівнів акреди­тації скоротилася на 29,6%.

Стрімке обмеження доступності й низька якість послуг соціальної сфери, винят­кова важливість подолання цих проблем для реформування АПК та економіки вза­галі, для поліпшення демографічної і суспільно-політичної ситуації, з одного боку, а також зміни вікової структури - з іншого, вимагають переглянути підходи до благо­устрою систем розселення, вдосконалити організаційно-економічні засади задово­лення матеріально-побутових і соціально-культурних потреб сільського населення. Коригуючи стратегію соціальної політики відповідно до розуміння села як важливої територіальної підсистеми суспільства, пріоритет слід віддати всебічному зміцненню добробуту його жителів. Підприємства аграрного сектора, розташовані в поселен­нях, краще забезпечених об'єктами соціального призначення, мають вищий рівень рентабельності. Водночас їх тісна співпраця з місцевою владою є запорукою успішного розвитку соціальної інфраструктури. Незважаючи на нагальність створення надійного ресурсного підґрунтя функціонування сільської соціальної сфери, життє­здатні механізми досі запровадити не вдалося. Іде пошук шляхів акумуляції призна­чених для неї коштів в обласних і районних бюджетах та позабюджетних регіональ­них фондах; цільових податків, які залишаться на місцевому рівні; ефективних орга­нізаційних форм надання послуг та експлуатації підприємств і закладів. Розпочато реалізацію Державної програми розвитку соціальної сфери села на період до 2005 р., в межах якої Кабміном визначено регіональні орієнтири будівництва, реконструкції та відновлення цих об'єктів. Уряд готовий спрямувати на розвиток соціальної інфра­структури села ресурси від перевиконання доходної частини місцевих бюджетів; з 2004 р. відповідні заходи фінансуватимуться державою, обласними бюджетами і гос­подарствами (кожен суб'єкт відшкодовуватиме третину витрат).

Разом з тим нинішнє ресурсне забезпечення унеможливлює оздоровлення сіль­ської соціальної сфери, призводить до руйнування, тимчасового закриття або ліквідації інфраструктури, збільшує кількість об'єктів з недоукомплектованими штатами. Част­ка клубів, дитячих дошкільних закладів, загальноосвітніх шкіл, бібліотек, фельдшер­сько-акушерських пунктів, лікарень та амбулаторій, що вимагають капітального ре­монту і перебувають в аварійному стані, досягла 47,9 - 27,9%. Не відповідає потре­бам просторове розміщення закладів інфраструктури.

Частка сіл з чисельністю жителів 1000 чол. і більше, де немає дитячих дошкіль­них закладів, становить 24,1%. Стаціонарних закладів охорони здоров'я і культури, а також пересувного обслуговування не мають, відповідно, 3,0 та 2,2% поселень з на­селенням 500 чол. і більше. Частка сіл без загальноосвітніх шкіл, де мешкало 50 і більше дітей 7-15 років, підвищилася до 6,4%. Перебуваючи на обліку, об'єкти по­декуди не експлуатуються: таких дитячих дошкільних закладів, наприклад, налічується 29,8%. Доступність об'єктів ослаблюється згортанням та браком технічних засобів для виїзного обслуговування, погіршенням транспортного сполучення, незадовіль­ним рівнем телефонізації (швидкому вирішенню останньої з перелічених проблем щодо соціально-культурних об'єктів допоможуть лише цільові видатки державних і регіональних фондів). Відсутність необхідних підприємств і закладів соціального при­значення не дозволяє комплексно розвивати системи розселення, розширювати сферу прикладання праці, підвищувати привабливість сільського способу життя, а отже сприяти подоланню негативних тенденцій трудоресурсного забезпечення АПК, зглад­жуванню різких територіальних відмінностей у рівнях життя населення.

Збереженню, вдосконаленню просторової організації та якісних характеристик соціальної сфери перешкоджає істотне сповільнення ЇЇ розвитку спричинене (поряд з браком фінансових ресурсів) ліквідацією пільг на прибуток будівельних організацій, що працюють на селі. У 2001 р. соціальні відрахування становили 0,4% витрат на виробництво сільськогосподарської продукції (в промисловості - 3,6%) проти 0,7% - в попередньому році. Обмеження соціальних видатків підприємств і організацій, зу­божіння населення, нерозвинутість кредитних механізмів викликали скорочення жит­лового будівництва, в тому числі індивідуального. З початку 90-х років обсяги вве­дення в експлуатацію житла в розрахунку на 1000 чол. знизились у 2,8 раза. Що стосується соціально-культурної інфраструктури, створення та утримання якої в сільській місцевості доцільно фінансувати переважно за кошти бюджету і робото­давців, то у 2001 р. введення в дію дитячих дошкільних закладів, клубів і Будинків культури, амбулаторно-поліклінічних закладів, лікарень, шкіл становило 1,0 - 11,0% від рівня 1990 р.

Згортання мережі об'єктів торгівлі та ресторанного господарства, практично по­вне руйнування служби побуту (її інфраструктура відсутня в 92,7 - 97,5% поселень) стали закономірною реакцією на стрімке падіння платоспроможного попиту і не ком­пенсувалися поширенням легальних форм підприємництва. Обсяг товарообороту продовольчих і непродовольчих товарів, реалізованих на селі у 2001 р. в розрахунку на 1 чол., був у 3,5 раза меншим, ніж у містах. Наближення згаданих закладів (пере­дусім колективних і приватних) до місць проживання селян є конче необхідним з точ­ки зору підвищення комфортності середовища життєдіяльності, чому сприятиме спро­щення процедури їх ліцензування та поліпшення податкових засад функціонування. Перспективи відродження зазначених ланок вимагають цільового виділення пільго­вих кредитів на оренду приміщень, на укомплектування пересувними засобами та обладнанням організацій малого і сімейного бізнесу такого спрямування; відновлен­ня практики вивчення споживчого попиту, результати якого допоможуть регіональ­ним службам зайнятості коригувати перепідготовку І професійну орієнтацію молоді та незайнятого населення.

В умовах економічної нестабільності розробка програм соціального розвитку ще не гарантує їх успішного виконання. Прикладом тому слугує регулювання житлово-комунального господарства. Незважаючи на вищу забезпеченість селян житлом (вод­ночас 8,2% будинків порожні або використовуються сезонно; загальна житлова пло­ща включає велику частку допоміжних приміщень), благоустрій житлового фонду, та, регіональних систем розселення досі є незадовільним, а показники обладнання ко­мунальними вигодами зростають повільно.

У зв'язку з реструктуризацією системи охорони здоров'я розвиток мережі медич­них закладів відображався в зростанні кількості сіп, де діяли амбулаторії (з 1990 р. на 32,8%), тим часом як число населених пунктів з лікарнями скоротилося на 36,5%. Найтісніше пов'язані із системою розселення фельдшерсько-акушерські пункти втра­тили 3,2% об'єктів (частину ліквідованих перепрофільовано в лікарські амбулаторії). Забезпеченість селян медичними закладами та кадрами, обсяги та доступність лікарсько-профілактичних послуг не відповідають потребам і нормативам, багато закладів розміщуються у штучно пристосованих приміщеннях. Велика частка апаратури (в тому числі рентгенівської, для стерилізації та дезинфекції, лабораторної) у 2- З рази перевершила свій технічний ресурс і застаріла морально. Сільських жителів обслуговує переважно середній медичний персонал. Бракує лікарів загального про­філю, зокрема педіатрів, а також "вузьких" спеціалістів - гінекологів, стоматологів. Відомий організаторам охорони здоров'я факт, що розташування закладу на відстані 5 км знижує частоту звертання пацієнтів на 40%, а понад 10 км - втричі, не відвернув збільшення кількості сіл, позбавлених цих об'єктів (хоча найближчий знаходиться на відстані 5 км і більше), до 14,1%. З них понад половину становлять віддалені на 10 км і більше. Зростання радіуса доступності лікарень (з 1995 р. на 21,5%, до 13,5 км) не компенсується його скороченням до 8,8 км для амбулаторій (або на 8,2%), тоді як чисельність населення в пересічній зоні обслуговування останніх (6,4 тис.) поки да­лека від науково обґрунтованої (4-5 тис. чол.) Спостерігаються істотні регіональні відмінності радіуса доступності закладів.

Погіршення стану здоров'я сільського населення супроводжується зменшенням реєстрованих показників захворюваності й охоплення його профілактичними огляда­ми, підвищуються рівні термінової госпіталізації та смертності, в позастаціонарних умовах.

Рівень доходів та якість життя населення сільської місцевості безпосередньо залежать від стану культурно-освітнього комплексу, що відіграє важливу роль у фор­муванні світогляду, піднесенні інтелектуального рівня та професійно-кваліфікаційних характеристик. Село зробило "головний внесок" у скорочення суспільного до­шкільного виховання: частка дітей, які відвідували дошкільні заклади, серед усіх їх потенційних вихованців за 1990 - 2001 рр. зменшилася від 43 до 18%. Непопулярність суспільного виховання, покликаного соціалізувати та розвивати особистість на ранніх етапах, пояснюється збільшенням частки незайнятих працездатних жінок (зокрема, через подовження строків відпусток по догляду за дітьми) та осіб пенсійного віку, неплатоспроможністю селян та зростанням вартості послуг, згортанням мережі за­кладів та браком позабюджетних джерел їх фінансування. З початку 90-х років кількість закладів скоротилася на 31,7%. З іншого боку, простежуються недоліки територіаль­ної організації та незадоволеність попиту: 18,3% дошкільних закладів переповнені.

Посилення значущості базової освіти в досягненні професійних успіхів і по­ліпшенні соціального статусу супроводжується зниженням рівня охоплення навчан­ням у сільських школах підлітків 15-17 років, для яких законом встановлено обов'яз­кову повну середню освіту. Брак коштів на придбання одягу, взуття, шкільного при­ладдя поряд з відсутністю в поселеннях об'єктів освіти викликають поширення за­грозливого явища, коли діти шкільного віку взагалі не відвідують школу. Залишається низьким загальний освітній рівень: повну вищу освіту мають 6,9% селян, середню спеціальну та професійно-технічну - 31,2% (з-поміж городян - 19,5 та 40,5%). По­мітно відстає сільська місцевість і за розвитком закладів, які урізноманітнюють про­позицію освітянських послуг. Частка учнів діючих тут гімназій, ліцеїв та колегіумів у загальній чисельності в Україні в 2001/02 навчальному році становила 3,5%. Водно­час на селі розташовуються дві третини всіх навчально-виховних комплексів (пере­дусім це малопотужні школи-садки), актуальних через економічну ефективність їх будівництва й експлуатації.

Важливою причиною гіршої якості знань випускників сільських шкіл є істотні не­доліки матеріально-технічної бази навчально-виховного процесу. Якщо в міських по­селеннях 87,1% шкіл мають спеціалізовані кабінети з фізики, то на селі - 71,9%, з хімії, відповідно, -81,9 і 53,0%, біології-76,4 і 48,8%, іноземної мови-78,6 і 41,7%, основ інформатики й обчислювальної техніки - 60,9 та 23,7%. Комп'ютерами осна­щено лише чверть шкіл; кабінет з інформатики налічує в середньому 10 комп'ютерів, тоді як кожен із старших класів - 18 учнів. Бракує навчальної літератури: підручники в сільських школах становлять 36,1% книжкового фонду бібліотек (проти 47,1% -у містах). Інфраструктура освіти подекуди не забезпечує комфортного часу прове­дення занять: адже 1,9% школярів продовжують навчатися в другу зміну. Учні з ряду малих поселень відвідують школи, розташовані на відстані понад пішохідну або транс­портну доступність. З метою врегулювання безплатних перевезень учнів та педаго­гічних працівників до місць навчання і додому започатковано програму "Шкільний автобус".

На послабленні позицій закладів культури у проведенні вільного часу селян по­значилися техніко-технологічна відсталість, застарілість більшості форм культурно-просвітницької діяльності, вже не цікавих споживачам, згортання виїзного обслугову­вання, незадовільна територіальна доступність об'єктів, що посилювалася із скоро­ченням їхньої кількості. У 2001 р. сільські жителі відвідали лише 1,0% кіносеансів, зареєстрованих на початку 90-х років; частка селян у загальній кількості глядачів те­атральних постановок і слухачів на концертах становила, відповідно, тільки 5,1 і 16,6%. Попри мізерну оплату праці (близько 60% зайнятих у закладах культури працюють менш як на півставки) та слабку матеріально-технічну базу, клуби продовжують підтри­мувати активність населення, що бере участь у роботі гуртків, хорів, ансамблів тощо: на селі проживає 61,6% членів таких утворень. Украй недостатні темпи оновлення бібліотечного фонду, в тому числі укомплектування літературою з ринкової економі­ки, підприємництва, новітніх інформаційних технологій, історії України та світу, зумо­вили його скорочення (на 19,1%), моральне і фізичне постаріння. Кількісно краща забезпеченість селян книжковим фондом "компенсується" гіршою відповідністю ос­таннього читацькому попиту, який у зв'язку з нижчим освітнім рівнем та специфікою способу життя тут майже на третину менший за міський.

3. Перспективи розвитку соціальної сфери в українському селі.

Поліпшенню якості сільського житлового фонду сприяло би нарощування об­сягів індивідуального будівництва, підґрунтям чого стане повноцінне фінансування бюджетом, державними і недержавними інститутами гарантій і пільг (у тому числі з цільового, довгострокового та безпроцентного кредитування), передбачених для різних категорій забудовників. Останнє створить додатковий стимул для розширення сфе­ри прикладання праці та реалізації ініціативи селян у галузі організації кооператив­них і приватних підприємств будівельної індустрії. Інший аспект підвищення комфорт­ності житла полягає в удосконаленні комунального житлового фонду, що надавати­меться малозабезпеченим на умовах оренди, і типових проектів індивідуальних та багатоквартирних будинків; у модернізації експлуатованих житлових площ, виконанні комплексу заходів з поліпшення водо-, газо-, енергопостачання та водовідведення з урахуванням сучасних технологій будівництва, санітарно-гігієнічних вимог, потреб ресурсозбереження та захисту довкілля.

Позитивні зрушення в динаміці медико-демографічних характеристик немож­ливі без трансформації охорони здоров'я на засадах загальної лікарської практики та сімейної медицини, вдосконалення матеріально-технічної баз;- і кадрового забезпе­чення центральних районних лікарень та закладів низової ланки. Поширення за­значеної форми надання медичної допомоги, розгортання мережі лікарських амбу­латорій позитивно впливає на рівень (обсяг послуг лише за рік може зрости вдвічі) та фінансові показники роботи закладів, оскільки дозволяють економити кошти, зокре­ма, завдяки альтернативним видам обслуговування (лікарня, денний стаціонар, на дому) та зменшенню (приблизно в 3 рази) кількості викликів швидкої допомоги.

Першочергові заходи в системі охорони здоров'я села включають також по­ліпшення якості медичного обслуговування дітей і підлітків, осіб фертильного віку, вагітних і породіль; максимальне наближення первинної медичної допомоги, що на­дається стаціонарно (амбулаторіями, фельдшерсько-акушерськими пунктами) та пересувними засобами, до місць проживання селян; відкриттю на базі невикористовуваного ліжкового фонду відділень медико-соціальної допомоги для обслуговуван­ня самотніх непрацездатних і осіб похилого віку; нормативно-правове та фінансове стимулювання економічно ефективних форм первинної медичної допомоги; цільове комплектування закладів сучасним обладнанням. Відмові від ієрархічної структури системи охорони здоров'я, модифікації принципів бюджетного планування та поси­ленню адресності видатків (шляхом переходу від фінансування кількісних характери­стик мережі до відшкодування вартості медичної допомоги) сприятиме виділення територіальних медичних просторів. Міжрайонний статус найповніше завантаже­них лікувально-профілактичних закладів та їх спеціалізованих підрозділів оптимізує зони обслуговування, усуває дублювання лікарняних ліжок, поліпшує роботу швидкої допомоги.

Проблеми доступності послуг освіти (зокрема, економічної) і виховання, а також створення умов для проходження населенням курсу повної середньої школи в по­єднанні з отриманням професійної освіти (в тому числі у вузах) не втрачають гостро­ти в сільській місцевості. Для їх розв'язання слід дотримуватися нормативів терито­ріальної організації дошкільних закладів і шкіл, забезпеченості навчальними площа­ми і приладдям; стимулювати органи влади до відкриття дошкільних закладів і почат­кових шкіл за пропозицією місцевих громад, впроваджувати нетрадиційні форми оп­лати праці їх персоналу; поліпшити якість виконання програм комп'ютеризації та уком­плектування шкіл кваліфікованими вчителями; розробити методику визначення дер­жавного замовлення на підготовку фахівців для аграрного сектора та соціальної сфе­ри села з урахуванням підвищення ефективності виробництва та перспектив розвит­ку господарського комплексу регіонів; задіяти доступні для споживачів механізми довгострокового кредитування освіти.

Зміцнення суспільного здоров'я і державотворчих настроїв, відродження укра­їнського села вимагають досягнення певної якості культурного життя, передумовами якої є збереження та підтримання ефективного функціонування законодавчо визна­ної необхідною мережі закладів культури; визначення статусу та повноцінне фінан­сування об'єктів історико-культурної спадщини і природно-заповідного фонду, що межують із сільськими системами розселення; забезпечення економічної доступності суспільно необхідних культурних послуг з урахуванням доходів сільського населен­ня; обов'язкове естетичне виховання школярів, фінансоване за цільовою статтею видатків; дослідження попиту на послуги культури в регіональних системах розсе­лення, який охоплює кінопокази, вечори відпочинку для молоді, гуртки для дітей і дорослих (у тому числі платні) з музики, танцю, образотворчого мистецтва, народних промислів, обслуговуючих видів праці. Максимізувати участь позабюджетних коштів (спонсорських, меценатсь­ких, благодійницьких) у поліпшенні бази галузі.

Нині соціальна сфера надає місця для 21,0% всіх працюючих на селі, в тому числі в освіті, охороні здоров'я, соціальній допомозі, готельному і ресторанному гос­подарстві зайнято 14,7%. Нарощування обсягів та поліпшення якості її послуг не лише акумулюватиме резерви економічно активного населення, а й через удосконалення середовища життєдіяльності сприятиме подальшому розвиткові перспективних на­прямів підприємництва. Передусім це - "зелений" туризм та його еко- й агрорізновиди (згадані форми рекреації включають стаціонарне проживання приїжджих у сімей­них пансіонах і селянських обійстях), малі підприємства та організації будіндустрії, роздрібної торгівлі, служби побуту тощо. Зміцненню кадрового потенціалу сільської місцевості та закладів соціального призначення, зокрема, допоможе підвищення рівня та впровадження контрактної системи оплати праці, встановлення фахівцям цільо­вих доплат і пільг щодо забезпечення житлом, оплати комунальних послуг, придбан­ня товарів тривалого користування.

Дослідження соціальної структури сільської місцевості засвідчило незадовільну доступність її послуг для широких верств населення, низькі темпи оновлення мате­ріально-технічної бази та слабку оснащеність об'єктів (насамперед соціально-куль­турних, чиє ефективне функціонування є суспільно вагомим) сучасними технічними засобами, недостатню кваліфікацію значної частини працівників. Серед причин пе­релічених явищ головними є надзвичайна обмеженість фінансування та відсутність належної уваги виконавчої влади до соціального захисту сільських жителів. Соціаль­на інфраструктура потребує вдосконалення територіальної організації та форм ро­боти, модернізації активної і пасивної частин основних фондів з орієнтацією на швид­ке досягнення нормативів і стандартів обслуговування. Порушені проблеми негатив­но позначаються на рівні життя, соціальних настроях селян, перспективах розвитку аграрного сектора. Вирішення їх за допомогою комплексу регульованих державою заходів здатне радикально змінити ситуацію з якістю життя в сільській місцевості, створити потенціал сталого розвитку економіки в цілому.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Гончарук О. Соціальні проблеми реформування аграрного сектора національної економіки // Соціологія: теорія, методи, маркетинг.-2001 - №4

2. Довжик Б. Трансформація сільської зайнятості в умовах аграрної реформи // Україна: аспекти праці. – 2003 - №4

3. Амбросов В.Я. Соціальна сфера села України: регіональний аспект (В.Я. Амбросов, І.В. Білокінь, І.Ф. Гнибіденко, О.Г. Булавка). – К.: НДУ. – 2003. – 605с.

4. Національна програма розвитку агропромислового виробництва і соціального відродження села на 1999-2010 роки (проект) // Економіка АПК. – 1999. – №6

5. Постанова Верховної Ради УРСР „Про земельну реформу” від 18 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. - №10.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:07:14 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
11:37:59 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Соціальні проблеми реформування аграрного сектора національної економіки законодавча база

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150311)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru