Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Конституційні інститупи безпосередньої демократії

Название: Конституційні інститупи безпосередньої демократії
Раздел: Рефераты по астрономии
Тип: реферат Добавлен 11:05:16 20 января 2011 Похожие работы
Просмотров: 2 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Курсова робота

Конституційні інститупи безпосередньої демократії

Зміст

Вступ

1. Виборче право

2. Виборча система

3. Організація і порядок проведення виборів

4. Референдум і народна законодавча ініціатива

Висновки

Література

Вступ

Для розбудови правової держави та громадянського суспільства в Україні важливим є формування нового, вищого рівня правосвідомсті та правової культури населення. Великого значення набуває розробка теоретичних і практичних питань конституційного права України, зокрема питань пов’язаних з реалізацією безпосередньої демократії народу України.

Керівним принципом розбудови української державності за умов сьогодення є реалізація безпосередньої демократії народу. Вона характеризується цілою низкою безсумнівних достоїнств, що робить цю ідею вельми популярною в усьому цивілізованому світі. Демократія цілком справедливо вважається ефективним компромісом між економічно пануючими шарами суспільства і всім іншим населенням, своєрідною формою соціально-політичного консенсусу, який стосується керівництва суспільно-історичними процесами. Демократичний устрій суспільства давно і переконливо довів здатність забезпечити динамічний розвиток економіки, культури, науки, став важливою гарантією соціальної справедливості і неухильного підвищення добробуту людей. А тому, здавалося б, нам тепер досить запровадити в Україні світовий досвід безпосередньої демократії і не утруднювати себе подальшими теоретичними пошуками тих аспектів правової теорії, які стосуються демократії як державно-політичного ладу.

Уважний та неупереджений аналіз засвідчує, що вона має складну внутрішню структуру і обтяжена внутрішніми суперечностями. Їх суть полягає у намаганні поєднати майже несумісне: з одного боку - максимально повне волевиявлення народу і пов’язане з ним широке народне представництво в органах державної влади, а з другого - вимога високого професіоналізму і компетентності керівництва суспільними процесами.

Метою даної роботи є розкриття питання про функціонування конституційних інститутів безпосередньої демократії. Актуальність цієї теми зумовлена реаліями сучасного політичного розвитку України, проблемами розбудови дійсно правової держави.

Досягнення поставленої мети передбачає розкриття слідуючих питань: виборче право і виборча система; організація і порядок проведення виборів та особливості проведення референдуму.

1. Виборче право

Найбільш поширеною формою прямого народовладдя є вибори, які на відміну від інших його форм - референдумів, плебісцитів, постійно і періодично застосовуються у більшості країн світу. Шляхом виборів формуються різні органи публічної влади, як державні інституції - парламенти, посади глав держав, іноді уряди, судові органи, так і представницькі органи місцевого самоврядування.

У вітчизняній науці конституційного права існує декілька підходів до визначення виборів, зокрема як акту самоврядування народу[1] .

У загальному вигляді вибори можна визначити як волевиявлення народу з метою формування органів державної влади або місцевого самоврядування шляхом голосування[2] .

За умов демократичного суспільства вибори за своєю суттю - це прояв реальної воолі народу, процес виявлення і здійснення такої волі. Суспільство як асоціація вільних та рівноправних людей для підтримки свого оптимального функціонування й постійного відтворення мусить певним чином самоорганізуватись і структуризуватись. Таким чином, за умов саме демократичного суспільства існує постійний і самостійний напрям у його діяльності - періодичне формування власних владних структур, які б задовільняли інтереси і прагнення кожного члена суспільства, а також раціональне існування і всього суспільства загалом. Волевиявленням народу задається насамперед суспільний або публічний, і політичний характер виборів.

Зміст виборів як політичного суспільно-правового інституту полягає в тому, що волею народу здійснюється конституювання та відтворення органів державної влади і органів місцевого самоврядування. Це дає підстави характеризувати вибори як державотворчу функцію народовладдя.

Отже, вибори в Україні - це передбачена Конституцією та законами України форма прямого народовладдя, яка є волевиявленням народу шляхом таємного голосування щодо формування конституційного якісного і кількісного складу представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування[3] .

2. Виборча система

Під виборчою системою України розуміється передбачений законом порядок формування представницьких органів держави. Усі норми законодавства, які регламентують цей порядок, у сукупності складають виборче право. Основними його джерелами є Конституція України, Закони України “Про вибори народних депутатів України” від 24 вересня 1997 р., “Про вибори Президента України” у редакції від 24 лютого 1994 року, “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” від 14 січня 1998 року.

У цих номативно-правових актах сформульовано такі головні принципи виборчого права: загального, рівного і прямого виборчого права за таємного голосування; вільного й рівноправного висування кандидатів у депутати; гласності й відкритості; рівності можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої кампанії; неупередженості до кандидатів з боку державних органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування; свободи агітації.

Принцип загальності означає, що право обирати мають усі громадяни, яким на день голосування виповнилося 18 років. Це право називається активним виборчим правом і тлумачиться так тому, що будь-які прямі або непрямі пільги чи обмеження щодо виборчих прав громадян України залежно від походження, соціального й майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, роду й характеру занять, непередбачені цим законом, забороняються.

Що ж до права бути обраним, тобто пасивного виборчого права, то виборчим законодавством воно розглядається по-різному. Так, народним депутатом України може бути обраний громадянин України, який має право голосу, на день виборів досяг 21-річного віку і постійно проживає на території України протягом останніх п’яти років. Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг 35 річного віку, має право голосу, проживає в Україні протягом останніх 10 останніх перед виборами років і володіє державною мовою. А депутатом сільської, селищної, міської, районної в місті та обласної ради народних депутатів може бути обраний громадянин України, який на день голосування досяг 18-річного віку, має виборчі права і постійно проживає або працює на території відповідної ради.

Принцип рівного і прямого виборчого права означає, що громадяни України беруть участь у виборах народних депутатів на рівних засадах і депутати обираються безпосередньо виборцями.

Таємність голосування на виборах означає, що ніякі форми контролю за волевиявленням виборців не допускаються, а само голосування відбувається у спеціально обладнанній для цього кабіні чи кімнаті. Під час заповнення бюлетеня в кабіні чи кімнаті для голосування може знаходитись тільки голосуючий.

Принцип вільного і рівноправного висунення кандидатів передбачає, що всі громадяни України, які мають право голосу, мають право висувати кандидатів. Вони можуть реалізувати це право як безпосередньо, так і через політичні партії та їхні виборчі блоки і трудові колективи.

Гласність і відкритість виборчого права означає, що завжди підготовка і проведення виборів депутатів здійснюється відкрити і гласно.

Рівність можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої кампанії як принцип виборчого права повинен розумітися так, що всім кандидатам опісля офіційної їх реєстрації надається можливість участі у виборчій кампанії на рівних засадах, вони мають рівне право на використання державних засобів масової інформації на території України, у них рівні можливості щодо матеріально-технічного і фінансового забезпечення їх участі у виборчій кампанії з боку держави.

Принцип неупередженості до кандидатів з боку державних органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування вживається та обумовлює існування таких інститутів виборчого права, як звільнення кандидата від виробничих та службових обов’язків із збереженням середньо заробітньої плати за місцем роботи: кандидати під час виборчої кампанії не можуть бути звільнені з роботи, а також переведені на іншу роботу або посаду без їх згоди, притягнуті до кримінальної відповідальності, заарештовані або піддані заходам адміністративного стягнення, що накладаються в судовому порядку без згоди відповідних державних органів.

До того ж особи, які насильством, обманом, погрозами або в інший спосіб перешкоджають вільному здійсненню громадянином України права обирати і бути обраним, вести передвиборну агітацію, публічно закликають або агітують за бойкотування виборів, також члени виборчих комісій, службові особи державних і громадських органів, які вчинили підробку виборчих документів, неправильний підрахунок голосів, порушили таємницю голосування або допустили інше порушення виборчого законодавства, несуть відповідальність, передбачену цим законодавством. До певної відповідальності притягуються також особи, які опублікували або в інший спосіб розповсюдили завідомо неправдиві відомості про кандидата.

І, нарешті принцип свободи агітації передбачає, що всі громадяни України, їхні об’єднання, трудові колективи, довірені особи кандидатів мають право вільно та безперешкодно обговорювати програми кандидатів, їхні якості та платфоми, програми тих партій, блоків, зборів, що їх висунули. При цьому дозволяється вести агітацію як за, так і проти кандидата у всіх засобах масової інформації.

У свою чергу, кандидати також мають право на зустрічі з виборцями - як безпосередньо, так і через довірених осіб. Кандидати можуть здійснювати передвиборчу агітацію в будь-яких формах і будь-якими засобами тощо.

Вибори надзвичайно багатогранне суспільне явище.

Залежно від підстав розрізняють такі види виборів.

Зокрема за територіальною ознакою вибори поділяються:

1) загальнонаціональні, такі, що здійснюють на всій території країни (вибори до Верховної Ради, вибори Президента);

2) місцеві (вибори до органів місцевого самоврядування).

За об’єктом, що передбачає органи або посади, до яких входять або на які обираються представники народу, зокрема:

1) вибори до Верховної Ради;

2) вибори Президента України;

3) вибори да представницького органу територіальної автономії (вибори Верховної Ради Автономної Республіки Крим);

4) вибори представницьких органів місцевого самоврядування міських, сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад;

вибори на посади сільських, селищних, міських голів.

За часовою ознакою вибори поділяються:

- чергові;

- позачергові або дострокові;

- повторні;

вибори замість депутатів, голів (сільських, селищних, міських рад), які вибули;

- вибори, що проводяться в разі утворення нової адміністративно-територіальної одиниці.

За кількістю виборців, які приймають участь у виборах, вони подяляються на:

- загальні, основні, коли за законом у них приймають участь виборці усієї країни;

- часткові (додаткові), коли поповнюється склад Верховної Ради України, місцевих рад в разі дострокового вибуття деяких депутатів, або визнання виборів недійсними.

З огляду на правові наслідки вибори поділяються:

- дійсні, такі, що проведені у відповідності і з дотриманням чинного законодавства про вибори.

- недісні, такі, під час проведення яких були допущені суттєві порушення чинного законодавства про вибори, що вплинули на підсумки виборів.

За порядком визначення результатів виборів розрізняють такі виборчі системи:

- мажоритарна;

- пропорційна;

- змішана.

В Україні парламент обирається на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування за змішаною мажоритарно-пропорційною системою. Усього обирається 450 (враховуючи наслідки Всеукраїнського референдуму їх кількість повинна скоротитись). Із них 50 % - в одномандатних округах на основі відносної більшості, а решту 50 % - за списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва.

3. Організація і порядок проведення виборів

Організація і проведення виборів (виборчий процес) регламентуються Конституцією України, Законами України “Про вибори народних депутатів України” від 24 вересня 1997 р., “Про вибори Президента України” у редакції від 24 лютого 1994 року, “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” від 14 січня 1998 року. Слід зазначити, що законодавство України про вибори найближчим часом зазнає суттєвих змін пов’язаних з імпламентацією результатів референдуму.

Виборчий процес - це врегульована законом специфічна діяльність уповноважених органів і громадян, спрямована на формування якісного і кількісного складу органів державної влади і місцевого самоврядування.

Слід виділити кілька стадій проведення виборів, передбачених законом[4] .

Перша стадія - проголошення або призначення виборів. Зокрема, відповідно до ст. 77 Конституції України чергові вибори до Верховної Ради проводяться в останню неділю березня четвертого року повноважень Верховної Ради. А позачергові вибори до ВР призначаються Президентом і проводяться в період шістдесяти днів з дня опублікування рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради. Відповідно до Конституції чергові вибори Президента проводяться в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень Президента тощо.

Оголошення про початок виборчої кампанії здійснює Центральна виборча комісія відповідно до термінів, визначаних Конституцією та законами України[5] .

Друга стадія - затвердження або утворення виборчих одиниць. Ними виступають виборчі округи і виборчі дільниці. Сьогодні для кожного виду виборів запроваджено окремий порядок формування виборчих округів. Так під час виборів народних депутатів утворюється один багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, територією якого є вся україна, а його центром - місто Київ, і 225 одномандатних виборчих округів.

Третя стадія - утворення виборчих округів, на які закон покладає керівництво всім виборчим процесом. Серед них розрізняють:

- територіальні, включаючи Центральні виборчі комісії;

- окружні - комісії, що діють у виборчих округах;

- дільничні комісії, що діють у виборчих дільницях.

Створення системи виборчих комісій завжди залежить від виду виборів і адміністративно-територіального устрою держави.

Відповідно до Закону України “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” для проведення виборів утворюються: територіальні виборчі комісії - сільські, селищні, районні, міські, районні у містах, обласні виборчі комісії по виборах депутатів та голів рад; окружні виборчі комісії - по виборах депутатів обласних, Київської і Севастопольської міських рад. Окружні виборчі комісії можуть утворюватись також по виборах депутатів районних, міських (міст обласного підпорядкування), районних у містах рад; дільничні виборчі комісії.

Четверта стадія виборів - складання списків виборців. Списки виборців складаються безпосередньо виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (де вони утворені) рад, а у містах Києві і Севастополі - відповідними місцевими державними адміністраціями, передбаченими конституцією, по кожній виборчій дільниці.

До списків виборців включаються всі громадяни України як мають право голосу.

Наступна (п’ята) стадія виборчого процесу є стадія висування і реєстрації кандидатів на виборчі посади. Існує кілька способів висунення кандидатів:

-самовисунення;

- висування групами виборців;

- висування політичними партіями або іншими громадськими об’єднаннями.

Шоста стадія виборчого процесу передбачає проведення передвиборчої агітації. Завершення цієї стадії незалежно від виду виборів, законодавець пов’язує з переднем виборів.

Найголовніша сьома стадія виборчого процесу - стадія голосування.

Восьма стадія виборчого процесу включає підрахунок голосів і визначення результатів виборів, а також підбивання підсумків виборів. Закон встановлює термін тривалості цієї стадії, порядок підрахунку голосів, перелік виборчої документації з цих питань. Кінцеві загальні результати виборів встановлюються Центральною або територіальними виборчими комісіями і публікуються в офіційній пресі.

Стадії виборчого процесу не є раз і назавжди сталими для різних типів виборів. На їх кількість, зміст, правові форми, терміни впливають багато факторів, але чи не найголовнішим є характер виборчої системи як способу визначення результатів виборів тією мірою, якою від нього залежатиме порядок розподілу депутатських мандатів і механізм голосування.

4. Референдум і народна законодавча ініціатива

Народовладдя в Україні реалізується на основі конституції України через інститути безпосередньої (прямої) чи представницької демократії. До інститутів безпосередньої демократії, які забезпечують прийняття державного рішення прямим волевиявленням народу, відносять: референдум; обговорення проектів нормативних актів; участь у виборах органів державної влади; загальні збори (збір) громадян; звіти депутатів і виконавчих органів перед населенням.

Представницька демократія - засіб реалізації волі народу через обраних ним представників в органи влади - насамперед, народних депутатів, президента[6] .

Референдум - голосування населення всієї держави (загально-державний референдум) або певної частини її населення (місцевий референдум) з метою вирішення найважливіших питань державного і суспільного життя. Референдум і вибори мають загальний метод здійстнення - голосування, але різняться своїм предметом. Вибори проводяться для визначення особи, яка, на думку більшості виборців, найбільш гідна обіймати виборну посаду. Завдання референдуму - вирішення важливих питань, не пов’язаних зіз наданням юридичної сили мандатам якихось осіб. Це можуть бути затвердження, зміна чи скасування законів, вирішення проблем територіального устрою в межах держави тощо.

У науковій літературі та законодавчій практиці поряд із терміном “референдум” інколи застосовується термін “плебісцит”. У багатьох випадках їхній зміст рівнозначний. Але між ними вдачають і різницю, яка полягає в тому, що референдум регламентується нормами конституційного права певної держави і його предметом може бути досить широке коло питань. Підстави і порядок проведення плебісциту в основному врегульовуються міжнародно-правовими нормами, і його предметом у більшості випадків є вирішення територіальних суперечок між різними державами.

Залежно від тих чи інших ознак референдуми поділяються на певні види. Зокрема розрізняють імперативний і консультативний, конституційний і законодавчий, обов’язковий і факультативний.

Імперативний і консультативний референдуми розрізняються за їхніми юридичними наслідками. Рішення, винесене імперативним референдумом, має загальнообов’язкове значення і не потребує ніякого затвердження. Імперативним, зокрема був, був референдум 1 грудня 1991 року, під час якого визначалося бути чи не бути Україні незалежною державою. Результати консультативного референдуму юридичної сили не мають. Його призначення полягає в установленні думки виборців щодо певного питання. Ця думка може бути врахована, але не є обов’язковою для вирішення державними органами відповідної проблеми. У деяких країнах консультативний референдум здіснюється під назвою “всенародного обговорення”.

Конституційним називається референдум, унаслідок якого змінюється, приймається або відхиляється конституція. Якщо ж ці питання вирішуються стосовно до звичайного закону, то референдум називають законодавчим.

Обов’язковий референдум - це референдум, проведення якого є обов’язковим для вирішення визначених конституцією проблем.

Відповідно до ст. 73 Конституції України обов’язковим є всеукраїнський референдум для вирішення питань щодо зміни території України. В інших країнах предметом обов’язкового референдуму визначаються наприклад, затвердження статутів автономних територій (Іспанія), затвердження Конституції та зміни до неї, розв’язання протиріч між палатами парламенту (Швейцарія) тощо[7] .

Якщо ж референдум визначається як один із можливих, але необов’язкових способів вирішення певних питань, то він називається факультативним. Це може стосуватися, наприклад, затвердження законів, міжнародних угод тощо.

Попри те, що референдум розглядається як форма волевиявлення народу, міжнародна державно-правова практика свідчить про юридичну і політичну недоцільність вирішення певних питань референдумом. Звідси конституції ряду країн забороняють виносити на референдум певне коло питань. У більшості випадків це стосується законів і рішень, пов’язаних із фінансово-бюджетними проблемами, наданням громадянства, амнісіями, помилуваннями тощо.

Такий підхід виправданий. Легко передбачити результати референдуму з затвердження бюджету чи встановлення нових податків. Зокрема, Конституція України ст. 74, встановлює, що в Україні не допускається проведення референдумів щодо законопроектів з питань податків, боджету та амнісії.

Всеукраїнський референдум може призначатися Верховною Радою або Президентом, але тільки в межах визначених Конституцією повноважень. Так, Верховна Рада уповноважена призначати всеукраїнський референдум для вирішення питань про зміну території України. Президент має право призначати його щодо законопроектів про внесення змін до розділів І, ІІ, ХІІ Конституції, а також проголошує референдум за народною ініціативою.

Ініціатива щодо проведення референдуму визнається народною, а значить обов’язковою до втілення в життя, якщо відповідна вимога виходить не менш як від трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу. Аби ця ініціатива відображала прагнення народу України, Конституція встановлює, що підписи під вимогою про призначення референдуму повинні бути зібрані не менш як у двох третиних областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній з них. Такий порядок надає певним групам виборців і різним громаським об’єднанням можливість спробувати реалізувати свої політичні ідеї у випадках протидії з боку державних структур завдяки наданню цим ідеям через референдум усенародної підтримки.

Конкретні питання, пов’язані з організацією та проведенням референдуму, регламентуються законом України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми” від 3 липня 1991 року.

Висновки

Таким чином, найбільш поширеною формою прямого народовладдя є вибори, референдуми, плебісцити тощо. Вибори на відміну від інших його форм - референдумів, плебісцитів, постійно і періодично застосовуються у більшості країн світу. Шляхом виборів формуються різні органи публічної влади, як державні інституції - парламенти, посади глав держав, іноді уряди, судові органи, так і представницькі органи місцевого самоврядування.

Зміст виборів як політичного суспільно-правового інституту полягає в тому, що волею народу здійснюється конституювання та відтворення органів державної влади і органів місцевого самоврядування. Це дає підстави характеризувати вибори як державотворчу функцію народовладдя.

Вибори в Україні - це передбачена Конституцією та законами України форма прямого народовладдя, яка є волевиявленням народу шляхом таємного голосування щодо формування конституційного якісного і кількісного складу представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Під виборчою системою України розуміється передбачений законом порядок формування представницьких органів держави. Усі норми законодавства, які регламентують цей порядок, у сукупності складають виборче право.

Законодавство України визначає головні принципи виборчого права: загального, рівного і прямого виборчого права за таємного голосування; вільного й рівноправного висування кандидатів у депутати; гласності й відкритості; рівності можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої кампанії; неупередженості до кандидатів з боку державних органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування; свободи агітації.

В Україні парламент обирається на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування за змішаною мажоритарно-пропорційною системою. Усього обирається 450 (враховуючи наслідки Всеукраїнського референдуму їх кількість повинна скоротитись). Із них 50 % - в одномандатних округах на основі відносної більшості, а решту 50 % - за списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва.

Виборчий процес - це врегульована законом специфічна діяльність уповноважених органів і громадян, спрямована на формування якісного і кількісного складу органів державної влади і місцевого самоврядування.

Народовладдя в Україні реалізується на основі конституції України через інститути безпосередньої (прямої) чи представницької демократії. До інститутів безпосередньої демократії, які забезпечують прийняття державного рішення прямим волевиявленням народу, відносять: референдум; обговорення проектів нормативних актів; участь у виборах органів державної влади; загальні збори (збір) громадян; звіти депутатів і виконавчих органів перед населенням.

Таким чином, конституційні інститути безпосередньої демократії явище багатогранне. Законодавство, що регламентує проведення виборів народних депутатів, Президента, проведення референдумів тощо, перебуває в стадії свого формування. Оскільки після проведення Всеукраїнського референдуму 16 квітня 2000 року, виникла нагальна потреба змін чинного законодавства про вибори.

Література

1. Конституція України - К., 1996.

2. Закон України “Про вибори народних депутатів України” //Урядовий кур’єр. - 1998. - 20 січня.

3. Закон України “Про вибори Президента України” у редакції від 24 лютого 1994 року. - К.: Парламентське видавництво, 1994.

4. Закон України “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” від 14 січня 1998 року. - К.: Парламентське видавництво, 1998.

5. Алексеев С.С. Теория права. - 2-е изд., перераб. и доб. - М.: БЕК, 1995.

6. Андрусяк Т. Теорія держави і права. Львів: Фонд "Право для України", 1997.

7. Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє. - К., 1993.

8. Гегель Г. Философия права. - М., 1990.

9. Ильин И.А. Путь к очевидности. - М., 1993.

10.Кистяковский Б. В защиту права. - М., 1990.

11.Корнієнко М.І. Виборче законодавство для органів місцевого самоврядування // Політологічний вісник, - Вип. 1. - К., 1993.

12.Котюк В.О. Теорія права. Курс лекцій. Навчальний посібник для юридичних факультетів вузів. - К.: Вентурі, 1996.

13.Лавринович О. Конституційне забезпечення народовладдя в Україні // Віче. - 2000. - № 2. - С. 3-11.

14.Локк Дж. О государственном правлении. Избранньіе фило-софские произведения. - М., 1960. - Т. 2.

15.Политологический энциклопедический словарь. - М., 1993.

16.Рабінович П. Основи загальної теорії права та держави. - К., 1994.

17.Реферативний огляд чинного законодавства України: Закон про вибори. - К., 1998.

18.Сурилов А.В. Теория государства и права. Учебное пособие. - К. Одесса: В. шк., 1989

19.Теорія держави і права. - К.: Юрінком, 1998.

20.Українська державність: перспективи розвитку народовладдя //Дзвін. - 1995. - № 10. - С. 84-89.

21.Федоренко В. Юридична сила референдумів, плебісцитів // Віче. - 2000. - № 8. - С. 57-69.

22.Четвертин В.А. Демократическое конституционное государство. Введение в теорию. - М., 1993.

23.Шаповал В. Основний Закон України і референдум: до питання про стабільність Конституції // Право України. - 2000 - № 2. - С. 3-5.


Звернути особливу увагу на народну законодавчу ініціативу. Дане питання не відображено у курсовій роботі

Д.О.


[1] Корнієнко М.І. Виборче законодавство для органів місцевого самоврядування // Політологічний вісник, - Вип. 1. - К., 1993. - С. 18.

[2] Конституційне право України - К.: Наук.думка, 1999. - С. 309.

[3] Конституційне право України - С. 310.

[4] Закон України “Про вибори народних депутатів України” //Урядовий кур’єр. - 1998. - 20 січня.

[5] Закон України “Про вибори народних депутатів України” //Урядовий кур’єр. - 1998. - 20 січня.

[6] Правознавство - К., 1998. - С. 130.

[7] Правознавство - С. 132.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:05:40 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
11:36:48 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Конституційні інститупи безпосередньої демократії

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151112)
Комментарии (1843)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru