Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Правова держава її ознаки

Название: Правова держава її ознаки
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: реферат Добавлен 00:06:56 28 января 2011 Похожие работы
Просмотров: 25 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

З дисципліни:

Основи права

На тему:

“ Правова держава, її ознаки “

Студента групи ЗКН-31

Кантемира Євгена Володимировича

Перевірив:

Уграк Віктор Васильович

Коломия 2001

Вступ

Кінець другого тисячоліття характеризується ідеологічним і духовним розкріпаченням людства , здійснюваний шляхом утвердження гідності кожної особи , нації , а також політично плюралізму як найвищих суспільних цінностей.

Останнім часом на різних рівнях і з різних приводів часто вживають терміни “ демократична держава “ і “правова держава “. При цьому одні виходять з бажання підкреслити , що , проголосивши себе суверенною і незалежною , Україна стала й демократичною правовою державою , а інші – з прагнення довести , що побудова такої держави є справою більш віддаленої перспективи.

Насамперед дамо коротке тлумачення терміна “ правова держава “ .Це поняття з’явилося в 19 столітті , коли внаслідок Великої Французької революції 1789 року монархічний , абсолютистський режим було замінено режимом законності , що стало подією не лише дяля Франції , а й для усього людства.З цього моменту практично розпочався поділ влади ,народилася ідея правової держави. До того ж часу влада правителя над підданними була безмежною .Про це , зокрема , свідчить й відома формула Людовіка 14 : “Держава – це я “.

Взагалі ж , як ідея , концепція , теорія , а потім і практика поняття правової держави бере свій початок ще з античних часів . Воно виникло як контрбаланс автократії та свавіллю. Ще Платон зазначав , що він передбачає близьку загибель держави , де закон не має сили і перебуває у чиїсь владі. Панування ж закону над владарями – це шлях рятування держави. Цю ж ідею поділяв і розвинув Арістотель , який зазначав , що там , де немає влади закону , немає місця для жодної форми державного режиму і що закон має панувати над усім.

З часом подібні ідеї дістали розвиток у працях Ш.Монтеск’є , Дж.Локка , І.Канта та інших філософів. І.Кант сформулював філософські основи теорії правової держави ; суть цієї концепції зводиться до кількох основних положень. “ Кожний громадянин повинен бути паном сам собі “. “ Чого народ не може вирішити відносно себе , того і законодавець не може вирішити відносно народу “ . В цих положеннях йдеться по суті про юридичне закріплення прав і свобод людини. Ш.Монтеск’є обгрунтував в своєму творі “ Про дух законів “ головний стрижень законності – відому формулу поділу влади . Він вважав , що в державі існують три гілки влади – законодавча , виконавча і юридична . Політична свобода може мати місце лише в тих державах , де ці гілки не сконцентровані в одних руках.

З 18 століття ідея правової держави становить головну гарантію прав і свобод громадян . Філософська , а потім і юридична доктрина про “ Природні і невід’ємні права людини “ ( як зазначено в статті 2 програмного документа Великої Французької революції – Декларації прав людини і громадянина ) являє собою головне джерело принципів правової держави. Особливо стисло обриси останньої були представлені у німецькій доктрині другої половини 19 століття.

Принципи, на яких грунтується правова держава , найбільш повно охарактеризовані в політології. У теоретико- методологічному плані вони являють собою найважливішу частину концепції правової держави .Практичне значення концепції правової держави зумовлюється тим ,що вона концентрує, втілює прогресивні здобутки людства у державно-правовій сфері. Концепція правової держави дає відправні гуманістичні орієнтири для вдосконалення і розвитку сучасної демократичної держави ;спрямовує відповідним чином основні напрямки діяльності різноманітних державних органів. Цією концепцією можуть послуговуватися громадяни як ідеологічним джерелом своїх очікувань і сподівань стосовно держави , для обгрунтування своїх побажань , рекомендацій , вимог щодо її політики . До поняття і концепції правової держави звертаються і у таких ситуаціях :

-при організації політичних партій , інших громадських об’єднань , при формулюванні їхніх політичних вимог , розробці програмних документів ;

-при проведенні публічних політичних акцій- виборів , мітингів , демонстрацій , заснуванні друкованих органів тощо ;

-при виданні та застосуванні законів .

Приоритетна роль в концепції правової держави належить принципу верховенства закону в усіх сферах життєдіяльності держави і суспільства .

Зміст цього принципу охоплює дві сторони . Перша полягає в тому , що дозволено все , що не заборонено законом . Дія цієї сторони насамперед поширюється на відносини держави з особою , яка стає найвищою цінністю . Ці відносини мають визначатися тенденцією до самообмеження влади держави над особою , пріоритетом її інтересів перед усіма іншими цінностями .

Друга сторона верховенства закону полягає в тому , що в правовій державі найвищим принципом є безумовне підкорення усього і всіх закону . Логічним продовженням цієї мети стає принцип , згідно з яким держава , її органи і посадові особи зобов’язані діяти у повній відповідності з законом . Відступ від приписів закону має тягнути за собою як визнання нечинними правових рішень або вчинених дій , так і персональну відповідальність винних у цьому , застосування юридичних санкцій .

Для правової держави характерна кардинальна зміна відносин між нею і особою , громадянином . Зміст цього принципу охоплює такі складові : непорушність прав і свобод людини , широка система їх гарантій , соціально-правова захищеність особи , усіх її цінностей , реальність судового захисту прав та інтересів людини .

Отже , найголовнішою рисою правової держави є справжнє забезпечення верховенства закону . Ні державний орган , ні офіційна особа , ні організація , ні людина не звільняються від обов’язку підкорятися закону . Громадяни несуть відповідальність перед державою , а державна влада – перед громадянами . Права громадян надійно захищені від будь-якого свавілля влади та її представників . Тільки держава , яка здатна максимальною мірою реалізувати задачу захисту прав людини і зробити це своєю основною функцією, може називатися правовою . Отже , правова держава – це держава , в якій юридичними засобами реально забезпечується максимальне здійснення , охорона і захист основних прав людини . Саме така держава є одним з найвизначніших загально-людських політико-юридичних ідеалів .

Концепція правової держави спирається також на теоретичне розрізнення права і закону . Існують два типи праворозумінняпозитивістський , або легістський , і непозитивістський , або юридичний . Позитивісти вважають , що правом є будь-які закони , адміністративні акти , судові рішення і взагалі будь-які накази державної влади незалежно від їх змісту . Така позиція називається ототожненням права і закону . Мається на увазі закон в широкому розумінні – будь-який владний акт , виданий компетентним органом влади з дотриманням встановленої процедури , тобто акт , правильний за формою .

Протилежний тип праворозуміння – юридичний - містить в собі різні напрями правової думки , в яких наводиться розрізнення права і закона , пояснюється пріорітет права над законом . Право істинне не тому , що воно записано в законі і існує в офіційній формі , а через свій зміст . Закони повинні бути правовими , містити правові норми , але насправді закони можуть бути і неправовими . З давніх часів в розумінні людей та в різних теоріях існує представлення про справедливе природнє право , яке передує законові . Одні вважають , що природнє право іде від Бога або витікає з природи людини , природи речей , інші – що воно міститься в об’єктивних дозаконотворчих і позазаконотворчих суспільних відносинах . Природнє право , тобто сукупність дозаконотворчих і позазаконотворчих принципів , норм , потреб і закономірностей , називають по-різному : ідея права , природні права людини і , нарешті , просто право .

Легісти не признають ніякого природнього права і взагалі ніякого права поза законом . Вони визнають закон правом незалежно від того , як оцінюється його зміст з моральної , етичної , релігійної , теоретико-пізнавальної або якоїсь іншої позиції . Але якщо вважати , що право являє собою лише ті норми , які записані в законі , то виходить ,що право- це виключно продукт діяльності державного законодавця . Саме він , законодавець , робить норми правовими . Інакше кажучи , право – це те , що хоче законодавець ,влада. Але в такому випадку , що таке свавілля і чим воно відрізніється від права?

Існує лібертарна концепція розрізнення права і закону , яка пояснює , що право – особливий соціальний регулятор , який діє поряд з моральними , етичними , релігійними , політичними та іншими соціальними нормами . За своєю суттю право – історично обумовлена форма , загальна і рівна міра свободи . Правові норми і вимоги описують свободу людей , ступінь , кількість їх свободи . Тому вони повинні формулюватися в законі , закріплюватися його силою , оберігатися державою . Закон повинен служити свободі , праву . Держава і її закони необхідні для права . Але якщо закони не захищають свободи , якщо влада встановлює їх свавільно , то такі закони не є правовими , правом . Сутність права – свобода , а не насилля . Примус в суспільстві необхідний заради захисту прав від порушень , а не для придушення свободи . І закони є правом не тому , що це формально коректні акти , а тому , що вони містять правовий зміст , гарантують свободу людей . Звідси , верховенство , або господство , права передбачає державу , яка дає потрібні гарантії свободи , безпеки і власності , гарантії від свавілля , зокрема , публічно-владного .

Розмірковування про правову державу неможливі з позиції легістського праворозуміння . Позитивісти не визнають природні і невід’ємні права людини і говорять лише про даровані основні права і свободи громадян . Тому для них поняття правової держави виявляється безглуздним : влада , що дарує права , не може бути обмежена ціми правами .

На думку кандидата юридичних наук , старшого наукового співробітника Інституту держави і права РАН Четверніна В.О. ідеальна правова держава – це держава ліберальна , або “ держава – нічний сторож “ . Її протилежність – авторитарна , або поліцейська , держава .

В будь-якому ліберальному варіанті розрізняються дві відносно самостійні сфери суспільного життя – держава і громадянське суспільство . Останнє являє собою сферу вільної активності , в якій людина виступає як автономний індивід , що переслідує свої автономні цілі і інтереси . У відносинах суб’єктів громадянського суспільства діє принцип : “ що не заборонено правом – дозволено “ . В ідеалі ліберальна держава може лише мінімально втручатися в сферу громадянського суспільства , наприклад в економіку , - в разі порушення правових заборон .

Ідеальна поліцейська держава , навпаки , повинна максимально контролювати вільну соціальну активність громадян – регулювати , ліцензувати, квотувати , а також “ допомагати “ громадянському суспільству вирішувати його проблеми . Поліцейська держава обмежує права і свободи людини законами , прийнятими з міркувань спільного блага , економічної доцільності , моралі , соціальної справедливості , боротьби з злочинністю , охорони державної таємниці , державної безпеки тощо .

Насправді , як зазначає далі Четвернін , не існує ні ідеальної правової (ліберальної) , ні ідеальної поліцейської держави (остання перетворилась би в тоталітарну , що знищує всілякі прояви свободи ) . Реальні держави або ближче до правової , або до поліцейської .

Виходячи з усього вище сказаного , зрозуміло , що суттєвою рисою правової демократичної держави , покликаної виконати свою загально-людську місію , є безумовність свободи особи . Здається , нарешті людство повністю усвідомило актуальність положень Загальної декларації прав людини про те , що ігнорування і нехтування правами людини призвели до актів варварства , які збуджують людську свідомість , і що визнання гідності , притаманної всім членам дюдської сім’ї , їх рівних і невід’ємних прав становить основу свободи , справедливості та миру на землі .

Така зміна позиції відображає мудру переоцінку ролі та місця людини в суспільстві , визнання її права на життя , свободу і пошуки щастя як природного і невід’ємного .

Важливо , щоб права і свободи людини були не тільки проголошені , а й надіцно захищені . Паризька Хартія для нової Європи ( 1991 рік ) , визначаючи обов’язки держав і урядів щодо прав людини , встановила , що їх захист і підтримка є найголовнішим обов’язком урядів , додержання цих прав – це істотна гарантія недопущення зловживань владою , основа свободи , справедливості та миру .

Досвід засвідчив , що демократична правова держава може бути створена на основі принципу відокремлення державної законодавчої влади від виконавчої та судової . З точки зору логіки правової держави перевага має віддаватися законодавчій владі , оскільки саме вона формулює стандарти права та юридичні норми життя держави і суспільства , визначає основні напрями внутрішньої та зовнішньої політики .

Однак зверхність заканодавчої влади не має абсолютного характеру . Законодавець обмежений правовими конституційними принципами , а також правами людини . До того ж він перебуває під контролем народу ( демократичні вибори , проведені народом ) . Правова держава передбачає й суворий контроль за конституційністю законів , здійснюваний спеціальним органом - Конституційним Судом , який має забезпечувати реалізацію принципу поділу влади .

Вимоги до виконавчої влади добре відомі . Її функціонування має грунтуватися на законі й обмежуватись законом . Ця влада не має права присвоювати собі повноваження , не передбачені законом , і вимагати від громадян виконання обов’язків , не закріплених у законі .

Гальмом на шляху прагнення до зловживань і ексцесів , що часто виявляється виконавчою владою , є безумовне забезпечення права громадян звертатися зі скаргами на її дії до юридичних інстанцій . Інакше зловживання з боку виконавчої влади , залишаючись безкарними , відкриватимуть шлях до тиранії .

У неухильному забезпеченні вказаного права полягає одне з найвищих призначень третьої , судової влади . А щоб виконати таку місію , судові установи повинні бути незалежними . На цьому постулаті грунтується одна з основних гарантій забезпечення прав і свобод громадян – існування правової держави . Необхідність же додержання принципу поділу влади є першочерговою й основною умовою забезпечення незалежності судової владжи у правовії державі . Без цього судова інстанція обов’язково буде відчувати тиск з боку інших двох гілок влади . А без її незалежності не може бути й мови про зверхність права .

Такий зв’язок випливає з ролі арбітра , яку судова інстанція відіграє в суспільстві . Існування такої ролі визначається тим , що судова влада не тільки застосовує закони , а й активно , у різних формах бере участь у їх створенні . До того ж вона часто вдається до їх інтерпретації , грунтуючи свої рішення на дусі закону , а не тільки на його букві . Тому незалежність дозволяє судовій владі вирішувати деякі справи , виходячи зі змісту , смислу закону , якщо законодавцем ті або інші правові відносини не врегульовані .

Однак головне полягає в тому , щоб судова інстанція не перетворилась на інструмент реакції та зловживань .

Враховуючи все вище сказане можна чітко визначити ознаки правової держави , які , до речі , можна розділити на дві групи : соціально-змістовні і формальн і . Причому обидві групи настільки тісно пов’язані між собою , що утворюють певну цілісність , розчленувати яку можна у чистому вигляді лише теоретично , в абстракції .

Отже , соціально-змістовними ознаками правової держави є:

1) Закріплення в Конституції та інших законах основних прав людини;

2) Верховенство права і правових законів над підзаконними нормативними актами , політичною і фізичною силою держави і її органів;

3) Панування у суспільному і державному житті законів , які виражають волю більшості або всього населення країни , втілюючи при цьому основні загальнолюдські цінності та ідеали;

4) Урегулювання відносин між особою і державою на основі загально-дозволеного підходу , принципу “ громадянину дозволено робити все,

що не заборонено законом , а державі і її чиновникам – лише те , що дозволено;

5) Взаємоповага і взаємовідповідальність особи і держави;

6) Притаманна усім громадянам висока культура права, зокрема їх обізнаність з життєво необхідними юридичними законами , а також уміння і навички їх використання у практичному житті .

Формальні ознаки правової держави:

1) Чіткий розподіл функціональних повноважень між певними

спеціалізованими системами її органів – законодавчої , виконавчої ,

судової на основі підпорядкуванню саме закону як волевиявленню

народу або вищого представницького органу державної влади;

2) Юридичне закріплення основних прав і свобод людини , юридична захищеність особи;

3) Високозначуще становище у суспільстві і державному житті судових органів як , у певному розумінні , вирішальної , найбільш надійної юридичної гарантії прав людини;

4) Неухильне і повсюдне виконання законів і підзаконних актів усіма учасниками суспільного життя , насамперед державними та громадськими органами .

Наша держава , Україна , теж встала на цей тернистий шлях формування правової демократичної держави . В зв’язку з цим перед нею постає комплекс проблем пов’язаних із необхідністю теоретичноі розробки й практичного вирішення невідкладних завдань щодо формування суспільства .

Важливим критерієм якості теоретичного підгрунття реформ у політико-правовій галузі є дієвість зв’язку між потребами сьогодення і станом науки , яка має бути здатною не лише механічно відбивати емпіричні реалії , а й робити прогнози і в цьому певною мірою “випереджати “ дійсність . Оскільки програма побудови правової держави розрахована на майбутнє , а майбутнє в основному визначається минулим , то підходи до створення української моделі правової держави , визначення шляхів до її утвердження треба шукати в минулому і сучасному стані національних державно-правових структур і країни в цілому .

Світовий досвід практичного розв’язання проблем , пов’язанихіз державно-правовим будівництвом , показує , що не існує якогось єдиного , усталеного , класичного зразка правової держави . Натомість функціонують її історично посталі – національні чи регіональні – моделі. Але , незважаючи на цю обставину , аналіз умов діяльності та механізму функціонування абстрактної моделі корисний тим , що він подає узагальнену ідеально-типову конструкцію , з якою доцільно зіставляти реалії державного буття , визначаючи відмінність між бажаним та реально досягнутим , причини розбіжностей та шляхи їх усунення . До того ж , порівняльно-юридичний метод відкриває широкі можливості для порівняння на теоретичному рівні реального державно-правового статусу різних країн у межах одного історичногоперіоду .

Таким чином , об’єктивно між теоретичною моделлю правової держави і реально діючими державно-правовими механізмами існують певні суттєві відмінності . Важливим корелятом між теоретичною моделлю та її реальним прототипом є людський чинник у багатьох його вимірах ( притаманна кожному соціуму ментальність , рівень правосвідомості , історичні традиції тощо ) .

Поряд із національно-історичними особливостями , змінами темпів розвитку не в останню чергу при створенні правової держави в Україні має враховуватися й одна загально-соціологічна закономірність , визначена І.С. Нарським : “ сукупні результати діяльності людей не збігаються , і при тому суттєво , по-перше , з їх сподіваннями і , по-друге, з деякими “вищими цілями “ історичного процесу або взагалі магістральною лінією розвитку історії “. Згодом ідея невідповідності отриманих результатів поставленим цілям , ідеалам була розвинута Гегелем у цілісну історіософську концепцію , головна теза якої полягає в тому , що “ в загальній історії дії людей призводять певною мірою взагалі не до тих наслідків, яких вони прагнули і на які вони розраховували , а до результатів несподіваних і небажаних “.

У практиці соціалістичного будівництва в СРСР ця думка здобула блискуче підтвердження , проявившись у кричущій невідповідності цілей , проголошених Будівничими нового суспільства , і засобів , обраних ними для досягнення цих цілей Ю Тенденцію ціннісного розходження мети і засобів її досягнення у практиці більшовизму помітив один із перших послідовних критиків марксистської теорії М.Бердяєв, який вважав неприпустимим нехтування правами і свободами людини як одного із принципів правової держави в ім’я примарного “ світлого майбутнього “.

Щоб уникнути повторення пройденого , слід дотримуватися щонайменше двох важливих засад:

-визначення мети , ідеалу суспільного і державно-правового розвитку , його деталізація мають бути виваженими і вільними від утопічної творчості;

-узгодження та досягення гармонії феноменологічної й конструктивної парадигм державно-правового розвитку.

Для розробки стратегії виходу з кризи і повноцінного розвитку дуже важливо також правильно оцінювати свій і чужий досвід виживання і поступу. Одні пропонують нам забути про свій досвід і цілком покладатися на досвід інших країн. Інші наголошують на досвіді розвитку нашої країни. Треті пропонують взагалі відкинути наше минуле і сміливо експерементувати із сучасним і майбутнім.Кожна з цих позицій має свої плюси і мінуси. Останнім часом висловлювалися численні і багато в чому слушні зауваження з приводу того , що в наших умовах західні моделі не діють. Справді, механічна трансплантація будь-якої теорії не непідготовлений для цього грунт в якісно інші соціально-історичні умови неминуче призводить , як засвідчує історія , або до органічного відтворенням суспільством чужої для нього теорії , або до насильницького її впровадження “ згори “.

З огляду на це побудова правової держави в Україні повинна визначатися в першу чергу тенденціями її власного поступу, рівнем “готовності “ як суспільства , так і кожного громадянина до цих змін. Варті пильної уваги слова К.Маркса про те , що теорія втілюється в кожному народові лише настільки, наскільки вона є здійсненням його потреб.Отже, задля втілення якоїсь теорії необхідно , щоб її ідеями перейнялися широкі кола громадськості. Щоб правова держава стала дійсністю в Україні , варто цілеспрямовано й наполегливо прайювати над правовою освітою , розвитком правової культури населення , не забувати власні здобутки в цій галузі й ознайомитися із зарубіжним досвідом, прищеплюючи все корисне й повновартісне.

Висновок

Отже, нині ми стоїмо біля витоків процесу створення правової держави , для якої головним є захист особи, свободи і прав людини, у тому числі національних меншин,додержання законів і державності.Характер цієї держави мають визначати такі принципи:

1) верховенство закону в усіх сферах соціального життя;

2) обов’язковість закону для всіх державних органів,громадських організацій,офіційних осіб і громадян;

3) захист і гарантії свободи особи, її прав , інтересів, честі й гідності;

4) взаємна відповідальність особи і держави;

5) контроль і ефективний нагляд держави за додержанням законів та інших нормативних актів.

Здійснення усіх накреслених заходів,спрямованих на побудову правової держави , стане для цивілізованого світу ще одним доказом прагнення України до втілення в життя принципів гуманізму і демократії , найвищою метою якої є забезпечення прав і свобод людини, основою нашої державності.

Використана література:

1) Рабінович. Основи загальної теорії права та держави. К.,1994

2) Котюк В.О. Основи держави і права. К.,Вентурі, 1995

3) Молдаван В.В. Основи держави і права. К.,Юмана, 1996

4) Лінецький С. Ідея правової держави в сучасній Україні : проблема досвіду.\\ Нова політика.1996 №5

5) Димитров Ю. Правова держава: перспектива чи сьогоднішній день. \\ Право України. 1995 №5-6

6) Четвернин В.А. Понятие и термин “ правовое государство “.\\ США: экономика, политика, идеология.1996 №8

Зміст

Вступ …………………………………………………. с. 2

Історія становлення поняття

“ правова держава “ ………………………………….. с. 2

Поняття концепції правової

держави і її застосування ……………………………. с. 3

Принцип верховенства закону ……………………… с. 4

Два типи праворозуміння ……………………………. с. 5

Ідеальна правова держава

та її протилежність …………………………………… с. 7

Безумовність свободи особи ………………………… с. 8

Принцип поділу влади ……………………………….. с. 8

Соціально-змістовні ознаки

правової держави ……………………………………. . с. 10

Формальні ознаки

правової держави …………………………………….. с. 10

Підходи до створення

правової держави в Україні …………………………. с. 11

Висновок ……………………………………………… с. 14

Використана література ……………………………… с. 16

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:02:17 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
11:34:33 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Правова держава її ознаки

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150896)
Комментарии (1842)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru