Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Дипломная работа: Особливості фінансування видатків на соціальний захист населення і соціальну сферу в ринкових

Название: Особливості фінансування видатків на соціальний захист населення і соціальну сферу в ринкових
Раздел: Рефераты по финансам
Тип: дипломная работа Добавлен 11:00:44 28 декабря 2010 Похожие работы
Просмотров: 110 Комментариев: 2 Оценило: 1 человек Средний балл: 4 Оценка: неизвестно     Скачать

МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

БУКОВИНСЬКА ДЕРЖАВНА ФІНАНСОВА АКАДЕМІЯ

ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Кафедра фінансів, грошового обігу і кредиту

Допущено до захисту:

"__"_____2009 року

Завідувач кафедри

д.е.н., професор В.В.Прядко

ДИПЛОМНА РОБОТА

НА ТЕМУ:

"Особливості фінансування видатків на соціальний захист населення і соціальну сферу в ринкових умовах"

(на матеріалах фінансового управління Борщівської РДА)

Оцінка:_________

Науковий керівник:

_______Підгорецька В.М.

(підпис)

Виконавець:

студент V курсу групи ДФ-53

__________Іваськів В.В.

(підпис)

Спеціальність "Фінанси"

Чернівці 2009


Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичнізасади фінансового забезпечення соціальних гарантій населення та соціальної сфери

1.1 Соціальний захист населення: суть, форми, складові та джерела його фінансування

1.2 Фінансове забезпечення соціальної сфери

Розділ 2. Оцінка фінансового забезпечення програм і заходів соціальної сфери Борщівського району за 2006-2008 роки

2.1 Аналіз фінансування програм соціального захисту населення

2.2 Аналіз фінансування соціальної сфери

Розділ 3. Проблеми та перспективи реформування соціальної політики і соціального захисту в Україні

3.1 Проблеми фінансового забезпечення соціальної інфраструктури та шляхи їх вирішення

3.2 Світовий досвід у формуванні соціальної політики

Висновки та пропозиції

Список використаних джерел


Вступ

В умовах ринкової економічної системи спостерігається значна диференціація рівня доходів окремих верств населення. Як наслідок, в окремих категорій громадян не вистачає коштів для забезпечення своїх сімей життєво необхідними благами. В таких умовах питанням забезпечення всім членам суспільства прав та гарантій, встановлених Конституцією України, зокрема на відповідний рівень життя, освіту, охорону здоровя, відпочинок, повинна займатися держава як гарант виконання конституційних норм та реалізацію прав людини. Відповідно держава здійснює комплекс заходів спрямованих на забезпечення нормальної соціальної обстановки в країні, об’єднаних в рамках соціальної політики держави, яка покликана забезпечити всі потреби особистості.

Головна мета соціальної політики в умовах ринкової економіки – зняти всі обмеження на шляху вільної економічної діяльності, дати можливість кожному працівникові, кожному трудовому колективу одержувати дохід відповідно до реального внеску в збільшення суспільного багатства, задоволення потреб суспільства та населення. За цих умов повинно відбуватися відродження людської гідності, віри в свої сили і соціальну справедливість, у свою спроможність досягти кращого життя.

Соціальні проблеми нині фіксуються в сфері економіки. Саме рівень життя – для більшості громадян є критерієм оцінки ефективності економічної і соціальної політики держави. Тому серед питань, які необхідно вирішувати в першочерговому порядку, найважливішим є досягнення незворотних позитивних зрушень у зростанні добробуту людей.

Свободу сильним і захист слабким - так у загальному вигляді можна сформулювати суть соціальної політики в нових економічних умовах. Таке розуміння проблеми дозволяє підняти вирішення соціальних питань на якісно новий рівень, розмежувати заходи, які торкаються усіх членів суспільства, і заходи, адресовані окремим соціальним верствам населення.

Орієнтиром соціальної політики є людина й умови її життєдіяльності, все те, що супроводжує людину від моменту народження і протягом усього життя.

Питання соціального захисту громадян - це понад усе прерогатива державної політики. Держава вживає заходів щодо вирішення питань економічного становища і гарантій соціального захисту громадян.

Але, треба сказати відверто, що сьогодні держава не готова, внаслідок економічних обставин, забезпечити виконання програм соціально-орієнтованого напряму.

Однією з проблем соціального захисту є обмеженість бюджетних асигнувань на соціальні виплати, внаслідок чого встановлюється рівень соціальних гарантій, який не відповідає положенням відповідних нормативно-правових актів.

Актуальність даної теми пов’язана з тим, що соціальна політика України на даний момент недостатньо розвинена, незважаючи на пріоритетність цього напряму. Перш за все це пов’язано з недостатністю фінансування заходів соціальної політики, так як теперішні розміри фінансування недостатні навіть для того щоб забезпечити визначені законодавством розміри соціальних гарантій, що пов’язано з надзвичайно обмеженими фінансовими можливостями бюджетів, значною тінізацією економіки, а відповідно значні потоки фінансових ресурсів, які не перерозподіляються через централізовані та децентралізовані фонди, а отже їх частина не використовується на соціальні потреби суспільства.

Метою даної роботи є дослідження фінансування видатків на соціальний захист та соціальну сферу, їх розвитку та структури протягом останніх років, проблем наявних в даній сфері діяльності держави, перспектив розвитку та можливостей вирішення наявних проблем.

Досягнення поставленої мети передбачає необхідність виконання наступних завдань:

1) дослідження теоретичних засад фінансового забезпечення соціальних гарантій та соціальної сфери;

2) проведення оцінки фінансового забезпечення програм і заходів соціальної спрямованості Борщівського району;

3) виявлення проблем фінансового забезпечення соціальної інфраструктури, перспектив реформування соціальної політики в Україні з врахуванням світового досвіду в соціальній сфері.

При написанні цієї роботи було використані законодавчі та нормативні акти, праці провідних українських вчених та фахівців, статистичні дані, практичні матеріали фінансового управління Борщівської РДА.

Предметом дослідження є фінансові відносини органів місцевого самоврядування з приводу фінансового забезпечення програм і заходів соціального захисту та соціально-культурних закладів і установ.

Об’єктом дослідження є система соціальних гарантій населення та механізм їх реалізації органами місцевої влади Борщівського району.

В першому розділі розкрито суть, необхідність, мету соціальної політики держави, джерела фінансування, форми та складові соціального захисту населення та джерела фінансування соціальної сфери в ринкових умовах.

В другому розділі проаналізовано фінансування видатків на соціальний захист населення та соціальну сферу з місцевих бюджетів Борщівського району, зокрема структуру та динаміку розвитку їх обсягів за категоріями протягом 2006-2008 років.

В третьому розділі висвітлено проблеми, наявні сьогодні в фінансуванні видатків на соціальний захист населення і соціальну сферу, перспективи розвитку соціальної сфери, потенційні шляхи вирішення цих проблем.


Розділ 1. Теоретичні засади фінансового забезпечення соціальних гарантій населення та соціальної сфери

1.1 Соціальний захист населення: суть, форми, складові та джерела його фінансування

На державу покладено велику масу обов’язків, необхідних для виконання нею своїх функцій, що забезпечують нормальну життєдіяльність суспільства. Такими функціями є забезпечення соціальної, економічної, енергетичної безпеки населення. Це обумовлено нерівними можливостями кожного окремо взятого члена суспільства в плані забезпечення життєвими благами, як матеріальними так і духовними в мінімально необхідному обсязі для нормального життєвого рівня. Цим і визначена необхідність такого інституту як державність, яка виконує функції постійного регулятора економічного, соціального, духовного розвитку кожного громадянина.

Відповідно для виконання своїх обов’язків держава повинна здійснювати політику в усіх напрямках діяльності суспільства, створювати необхідні передумови для підвищення рівня економічного розвитку держави в цілому і окремих регіонів, культури і спорту, здоровя нації, обороноздатності країни. Відповідно однією з найважливіших складових державної політики є її соціальна політика, тобто система заходів, спрямованих на забезпечення всіх верств населення необхідними умовами для їх нормального життєзабезпечення, умовами відпочинку, реалізації спортивних амбіцій, постійного духовного розвитку.

Об’єктом соціальної політики є соціальні відносини, які регулюються за допомогою засобів, що знаходяться у розпорядженні основних сил суспільства, а суб’єктом – держава, політичні партії, громадські організації.

Головна мета соціальної політики в умовах ринкової економіки – зняти всі обмеження на шляху вільної економічної діяльності, дати можливість кожному працівникові, кожному трудовому колективу одержувати дохід відповідно до реального внеску в збільшення суспільного багатства, задоволення потреб суспільства та населення. За цих умов повинно відбуватися відродження людської гідності, віри в свої сили і соціальну справедливість, у свою спроможність досягти кращого життя.

Соціальні проблеми нині фіксуються в сфері економіки. Саме рівень життя – для більшості громадян є критерієм оцінки ефективності економічної і соціальної політики держави. Тому серед питань, які необхідно вирішувати в першочерговому порядку, найважливішим є досягнення незворотних позитивних зрушень у зростанні добробуту людей.

Головне в соціальній політиці не державна благодійність, а створення необмежених можливостей для людей працювати і заробляти на основі об’єктивної оцінки праці.

Головними цілями соціальної політики Уряду є:

1) забезпечення продуктивної зайнятості населення;

2) підвищення рівня доходів населення та його соціального захисту;

3) вирішення проблем погашення заборгованості із заробітної плати соціальних виплат;

4) поліпшення демографічної ситуації;

5) зменшення масштабів бідності;

6) удосконалення системи надання адресної допомоги найбільш вразливим верствам населення;

7) реформування системи соціального страхування та пенсійного забезпечення;

8) реалізація заходів щодо підтримки безробітних;

9) підвищення рівня безпеки праці.

Соціальна політика держави передбачає:

- регулювання соціальних відносин у суспільстві, регламентацію умов взаємодії суб'єктів економіки в соціальній сфері (у тому числі між роботодавцями і найманою робочою силою);

- вирішення проблеми безробіття та забезпечення ефективної зайнятості;

- формування стимулів для високопродуктивної суспільної праці й надання соціальних гарантій економічно активній частині населення;

- створення системи соціального захисту населення;

- забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструктури (закладів освіти, охорони здоров'я, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства і т. ін.);

- захист довкілля тощо.

Першочерговою і найважливішою складовою соціальної політики є соціальний захист населення. Право на соціальний захист громадян закріплене у ст. 46 Конституції України: громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника чи безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Соціальний захист - система матеріального забезпечення і обслуговування громадян на випадок старості, інвалідності, хвороби, в разі втрати годувальника та в інших установлених законодавством випадках.

Аналіз соціально – економічних процесів, які відбуваються в нашій країні переконливо доводить необхідність спеціальних законодавчих та організаційних заходів по соціальному захисту та підтримці населення. Інакше в умовах ринкової економіки можливі важкі наслідки, зокрема відносне, а іноді й абсолютне зниження життєвого рівня окремих верств населення.

Перехід до ринкової економіки не можливий без створення надійної системи соціального захисту населення. Соціальний захист слід розглядати як систему законодавчих, економічних, соціальних гарантій, що надає працездатним громадянам рівні умови для поліпшення свого добробуту за рахунок особистого трудового внеску, а непрацездатним і соціально вразливим верствам населення, насамперед інвалідам, пенсіонерам, багатодітним сім’ям – переваги в користуванні суспільними благами, в прямій матеріальній підтримці.

Соціальний захист є складовою соціальних гарантій населенню, які повинні забезпечуватися державою за ринкових умов відповідно до засад соціальної політики. До таких гарантій належать:

- гарантування кожному працюючому громадянину мінімального рівня заробітної плати, її індексації згідно з прожитковим мінімумом;

- задоволення освітньо – культурних потреб та належного рівня охорони здоров’я з метою всебічного розвитку особистості;

- захист купівельної спроможності малозабезпечених громадянин;

- вирівнювання рівнів життя окремих категорій населення тощо.

Без встановлення соціальних гарантій та механізмів їх реалізації не можна досягти соціальної злагоди між населенням, державою і підприємцями, а отже, й економічної стабільності в країні. Проблема соціальних гарантій є дуже складною. Вона не відображає прямих інтересів приватних власників, підприємців. Соціальні гарантії забезпечує суспільство в особі спеціальних державних органів, профспілок, громадських організацій.

Забезпечення цих гарантій можливе за умови комплексного використання різних методів і важелів, зокрема, реалізації конституційних прав громадян на працю і допомогу з безробіття, за провадження оплати праці не нижче мінімального рівня, індексації зарплати в умовах зростання цін та прожиткового мінімуму, надання державної допомоги, пільг та інших видів соціальної підтримки малозабезпеченим сім’ям та сім’ям, які мають дітей, матеріального забезпечення у разі досягнення пенсійного віку, тимчасової або постійної втрати працездатності, втрати годувальника тощо.

Отже, зміст соціальних гарантій у цілому і соціального захисту населення зокрема є методом забезпечення з боку держави задоволення необхідних потреб громадян на рівні соціально визначених норм. Форми і методи соціального захисту населення повинні забезпечити кожного громадянина життєво необхідними потребами не нижче прожиткового мінімуму. Особливістю соціального захисту є його адресна спрямованість, тобто соціальна допомога повинна надаватися тим громадянам і в таких обсягах, яких вони потребують.

Обсяг коштів, які спрямовуються на соціальний захист населення, залежить від фінансових можливостей держави, які визначаються обсягом ВВП та науково-обгрунтованим оптимальним обсягом фонду споживання. Здійснюючи соціальні виплати, держава дотримується визначених параметрів. І тому за умов економічної кризи не здатна забезпечити соціальний захист населення на належному рівні.

Соціальний захист населення України здійснюється за такими принципами:

- пріоритетності;

- законодавче визначення основних соціальних гарантій;

- загальнодоступність і гарантований рівень соціального забезпечення найнагальніших життєвих потреб для всіх громадян;

- визначення рівня наданих гарантій на підставі соціальних нормативів;

- законодавчо встановлений розподіл відповідальності між державою, роботодавцями та працівниками щодо забезпечення гарантій із соціального страхування;

- забезпечення непрацездатному населенню рівня життя, який відповідає встановленому законом прожитковому мінімуму;

- відповідність основних засад соціального захисту рівню соціально-економічного розвитку держави.

Система соціального захисту виконує дві основні функції:

- зменшення негативних наслідків бідності шляхом надання короткотермінової адресної допомоги знедоленим верствам населення;

- запобігання бідності шляхом створення умов для участі громадян в соціальному страхуванні в працездатний період.

Одним із найважливіших напрямів є допомога сім’ям з дітьми. Його правову основу визначає Закон України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми” через надання допомоги з урахуванням складу сім’ї, її доходів, віку, стану здоров’я дітей тощо. Однак фінансові можливості держави є недостатніми для забезпечення допомоги всім сім’ям з дітьми, які мають на неї право згідно із законом.

Іншою з форм соціальних гарантій населенню з боку держави є виплата пенсій. На даний час в Україні спостерігається внаслідок старіння нації значна частка пенсіонерів в загальній масі населення, тобто людей, що мають право на отримання пенсій (як трудових так і соціальних).

Для забезпечення соціального захисту малозабезпечених сімей була запроваджена державна соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям. Особливістю цієї соціальної допомоги є те, що вона - цільова, не конкретній особі, а сім’ї.

Законодавством України також передбачена індексація грошових доходів громадян, які мають втрати від зростання цін на товари та послуги.

Також в Україні передбачені соціальні гарантії громадянам, які потерпіли від аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Розміри виплат і допомоги передбачені Законами України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” і “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Соціальні гарантії на випадок безробіття надаються згідно із законом України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” шляхом створення спеціального фонду сприяння зайнятості населення за рахунок страхових внесків підприємницьких структур, громадян, надходжень із державного та місцевих бюджетів та інших надходжень.

Кошти цього фонду використовуються для фінансування професійної підготовки працівників, що звільняються, і осіб, зареєстрованих в центрах зайнятості як безробітних, сприяння їхньому працевлаштуванню, на виплату допомоги у разі безробіття, організацію додаткових робочих місць, на інші витрати, пов’язані із соціальними гарантіями прав громадян на працю.

Важливим кроком у забезпеченні соціальних гарантій громадян, які тимчасово втратили працездатність, а також з настанням певних подій (народження, поховання) було прийняття Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням” та Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”.

Для вирішення цих проблем з відповідних фондів здійснюється виплата коштів особам, що тимчасово втратили заробіток в зв’язку з хворобою, нещасним випадком на виробництві, професійним захворюванням.

Значна увага приділяється наданню соціальних гарантій певним верствам населення. Так, було прийнято Закони України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні”, де передбачене надання значної кількості пільг і привілеїв, а також додаткове матеріальне забезпечення вказаних категорій громадян.

Систему соціального захисту населення можна представити у такий спосіб (див. рис. 1.1):

В Україні держава встановлює гарантований рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів та віку дітей, який спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.



Рис. 1.1. Складові системи соціального захисту населення

Громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках і за умов, передбачених законом.

Іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, а також особи, що набули статусу біженця, мають право на державну допомогу нарівні з громадянами України на умовах, передбачених законом або міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми та перелік документів, необхідних для призначення допомоги, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до цього призначаються такі види державної допомоги сім'ям з дітьми:

- допомога у зв'язку з вагітністю і пологами;

- одноразова допомога при народженні дитини;

- допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

- допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням;

- допомога на дітей одиноким матерям.

Покриття витрат на виплату державної допомоги сім'ям з дітьми здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенції до місцевих бюджетів. Одним із шляхів забезпечення адресної соціальної підтримки найменш захищених сімей і громадян в умовах поступового підвищення частки покриття населенням собівартості житлово-комунальних послуг і енергоносіїв є реалізація Програми житлових субсидій. Субсидія є безповоротною і її отримання не пов’язане і не тягне за собою зміни форми власності житла.

Право на отримання адресної безготівкової субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, а також субсидії готівковою на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива поширюється на громадян, які проживають в житлових приміщеннях державного та громадського житлового фонду в тому числі гуртожитках, приватного житлового фонду та фонду житлово-будівельних кооперативів, житлового фонду незалежно від форм власності.Субсидії призначаються за наявності різниці між розміром плати за житлово-комунальні послуги, скраплений газ, тверде та рідке пічне побутове паливо у межах норм споживання і обсягом визначеного КМУ обов’язкового відсотка платежу.

Індексація - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів громадян, що дає можливість частково або повністю відшкодувати їм подорожчання споживчих товарів і послуг. Індексація є частиною державної системи соціального захисту громадян, спрямованою на підтримання купівельної спроможності їх грошових доходів.

Для індексації грошових доходів населення використовується індекс споживчих цін і тарифів на товари та послуги. Такий індекс обчислюється на підставі статистичних спостережень за зміною цін у роздрібній торгівлі, на ринках тощо і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, що одержуються ними в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії; соціальна допомога (сім`ям з дітьми, з безробіття, тимчасової непрацездатності тощо); стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі витрати годувальника тощо.

Індексація проводиться, якщо індекс споживчих цін перевищив 105 відсотків (величина порога індексації).

Держава надає допомогу на поховання всім громадянам. Порядок надання цієї допомоги такий:

- у разі смерті громадянина, що перебував у трудових відносинах з підприємством, установою, організацією, працівника, який втратив роботу у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, в тому числі з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників, за яким зберігалася середня заробітна плата за попереднім місцем роботи на період працевлаштування, але не більше як на три місяці, особи, яка не перебувала у трудових відносинах, але сплачувала страхові внески, аспіранта, докторанта, клінічного ординатора, студента вузу очної форми навчання, учня професійного навчального закладу виплачується допомога на поховання в розмірі чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У такому ж розмірі надається допомога на поховання особи, що перебувала на утриманні зазначених громадян. Допомога надається за рахунок коштів Фонду державного соціального страхування;

- у разі смерті пенсіонера виплачується допомога на поховання у розмірі двомісячної пенсії померлого, але не менш як чотири неоподатковуваних мінімуми доходів громадян, за рахунок коштів, з яких виплачувалася пенсія;

- у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні, виплачується допомога на поховання у розмірі чотири неоподатковуваних мінімуми доходів громадян. Допомога надається за рахунок коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення;

- у разі смерті особи, яка не належить до зазначених категорій, допомога на поховання виплачується за рішенням виконкому місцевої ради у розмірі чотирьох неоподатковуваних мінімуми доходів громадян за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Допомога на поховання виплачується сім`ї померлого або особі, яка здійснила поховання.

Держава також забезпечує соціальний захист ветеранів, громадян, що мають особливі заслуги перед державою і громадян похилого віку. Цей вид захисту надається через систему законодавчо закріплених пільг для цих категорій населення і членів їх сімей.

1.2 Фінансове забезпечення соціальної сфери

Соціальна сфера — одна з найважливіших сфер життя суспільства, в якій реалізуються соціальні інтереси всіх верств населення, відносини суспільства і особи, умови праці й побуту, здоров’я, відпочинку.

Соціальна сфера — це сукупність галузей і видів діяльності, підприємств, фірм, закладів та установ, які мають забезпечити задоволення потреб людей у матеріальних благах, послугах, відтворенні роду, створити умови для співіснування і співпраці людей у суспільстві згідно з відпрацьованими законами і правилами з метою створення мегаполісів, розвитку масових комунікацій, зміцнення держави.

Слід пам’ятати, що суть соціальної політики в Україні полягає в тому, що в країні будується соціально спрямована економіка, яка дасть людині все необхідне для нормального життя за європейськими стандартами; утворюється новий тип солідарності різних соціальних верств населення, свідома коаліція людей, які обрали шлях розбудови вільної демократичної держави.

Соціальна політика держави виходить із необхідності надання конкретної допомоги бідуючим верствам і прошаркам населення: одиноким громадянам похилого віку, тим, що втратили здатність до самообслуговування, хворим, дітям тощо.

Згідно з положеннями соціальної політики громадянам країни мають бути надані рівні стартові можливості: зрозумілі і справедливі; тільки соціальна справедливість сприяє солідарності громадян у суспільстві, створює передумови до соціального консенсусу, взаємодії та гармонії у повсякденному житті. Для її реалізації в державі існує особлива ланка національного господарського комплексу, призначена для задоволення суспільних потреб і фінансується за рахунок держави – соціальна інфраструктура.

Соціальна інфраструктура — це особливий комплекс галузей народного господарства, таких як освіта, охорона здоров’я, культура, мистецтво, спорт, житлове і комунальне господарство, торгівля та інші. Соціальна інфраструктура все більше впливає на ефективність суспільного виробництва через головну продуктивну силу суспільства — людей.

Велику роль соціальна інфраструктура відіграє у вирішенні таких соціальних завдань, як зближення за рівнем добробуту міського і сільського населення, згладжування регіональних відмінностей у рівні життя людей, посилення єдності у способі життя різних соціальних груп та прошарків населення. Активно впливає соціальна інфраструктура на формування прогресивної структури споживання і раціонального використання вільного часу працівників матеріального виробництва.

У галузях соціальної сфери використовуються значні фонди фінансових ресурсів. Вони становлять більше 30% валового внутрішнього продукту. Крім того, галузі соціальної сфери щороку отримують у своє розпорядження кошти за надані послуги та виконані роботи.

Слід зазначити, що як і в матеріальному виробництві, у соціальній інфраструктурі мають місце економічні відносини, які за своєю економічною суттю є відносинами споживчого, нематеріального виробництва. Останні виявляють себе, по-перше, як економічні відносини доведення матеріальних благ до споживання в соціальній інфраструктурі, по-друге, як економічні відносини створення в соціальній інфраструктурі послуг.

До соціальної сфери належать галузі соціальної інфраструктури та такі види діяльності:

- освіта;

- охорона здоров'я;

- культура і мистецтво;

- фізкультура та спорт;

Реалізація соціальної політики та розбудова соціальної сфери відповідно до пріоритетів національного, суспільного, культурного і духовного відродження обумовлює необхідність державного регулювання розвитку соціальної сфери.

Державні структури повинні регулювати виробництво дефіцитних товарів і послуг і не тільки не допускати згортання цього виробництва, а й добиватись його нарощування. З цією метою має здійснюватися структурна перебудова економіки у контексті досягнення практичних і зрозумілих результатів, здійснюватись конверсія оборонних галузей, їх переорієнтація на створення сучасних технологій, на переоснащення виробництва продукції під запити споживачів, а також на безпосередній випуск товарів, особливо, коли він технологічно можливий без докорінної капіталомісткої модернізації виробництва.

У сучасних умовах вимогою до державного регулювання є забезпечення залежності рівня оплати праці від її результатів з тим, щоб за допомогою цього зацікавити найманих працівників на підприємствах усіх форм власності високопродуктивно працювати, стримувати зростання невиправданих витрат на виробництво, забезпечити їх зниження і на цій основі гальмувати зростання цін та інфляцію.

Однією з найважливіших умов підвищення наукового обгрунтування планування витрат, що спрямовуються з бюджету на соціальний розвиток, є застосування довгострокових економічних нормативів та фінансових норм.

Економічні нормативи, що регулюють фінансові відносини в соціальній сфері, мають відображати можливості держави щодо задоволення потреб регіону чи установи у фінансових ресурсах для реалізації завдань поточних та перспективних планів соціального розвитку.

Освіта – це суспільне явище, яке впливає на всі сфери економічного життя суспільства та є вагомим елементом на шляху досягнення високих темпів економічного зростання та добробуту суспільства. Вона є специфічною галуззю сфери духовного виробництва, яка займається формуванням знань та вмінь підростаючого покоління, його вихованням, підготовкою кадрів.

Перехід до ринкових відносин в Україні ставить зростаючі вимоги перед сферою освіти, вимагає постійного підвищення якісного рівня загальноосвітньої та професійної підготовки кожного працівника. Освіта має значний вплив на відтворення робочої сили. Це насамперед вплив на підвищення якості робочої сили, її здатності вчасно пристосуватися до нових вимог, які ставить ринок. Розвиток творчого потенціалу працівника, який залежить від системи загальної та професійної освіти, підвищення кваліфікації, перепідготовка кадрів є суттєвими факторами зростання продуктивності праці, а також й економічного зростання держави.

Саме завдяки постійному зростанню витрат на освіту розвинені країни зберігають провідне становище у світовій економіці.

Система освіти в нашій країні є єдиним комплексом послідовно пов’язаних між собою ланок виховання і навчання: дошкільне виховання, загальна середня освіта, позашкільне виховання, професійно-технічне навчання, середня спеціальна і вища освіта. Це закріплено в Законі України “Про освіту”, прийнятому 23 травня 1991 року, та у змінах і доповненнях до нього.

Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, збагачення народного господарства кваліфікованими фахівцями.

Структура освіти в Україні включає:

- дошкільну освіту;

- загальну середню освіту;

- позашкільну освіту;

- професійно-технічну освіту;

- вищу освіту;

- післядипломну освіту;

- аспірантуру;

- докторантуру;

Фінансування установ, закладів та заходів освіти здійснюється на нормативній основі за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів, галузей економіки, підприємницьких структур, а також додаткових джерел фінансування. Одним з найважливіших факторів, що забезпечує не тільки гідне існування, а й стабільний розвиток галузі, є відповідний рівень її фінансування.

Додатковими джерелами фінансування освіти є такі:

- кошти, одержані за підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів згідно з укладеними договорами;

- плата за надання додаткових освітніх послуг;

- кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані навчально-виховним закладом на замовлення підприємств, установ, організацій і громадян;

- доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання;

- дотації місцевих органів влади;

- кредити банків;

- добровільні грошові внески, матеріальні цінності, отримані від підприємств, установ, організацій, окремих громадян.

У разі одержання коштів з інших джерел бюджетні асигнування навчально-виховних закладів, установ та заходів системи освіти не зменшуються. Бюджетні асигнування на освіту та позабюджетні кошти не підлягають вилученню.

Піклування про здоров’я людей – одна з найважливіших соціальних функцій держави. Право на медичну допомогу закріплено в Конституції України. Воно гарантоване безоплатною медичною допомогою, що надається громадянам, розширенням мережі закладів для лікування та зміцнення здоров’я, розвитком та удосконаленням техніки безпеки, виробничої санітарії, проведенням профілактичних заходів та заходів з оздоровлення навколишнього середовища.

У листопаді 1992 року прийнято Основи законодавства України про охорону здоров’я, де зазначено, що кожна людина має природне і непорушне право на охорону здоров’я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасними і майбутніми поколіннями за рівень здоров’я і збереження генофонду України, забезпечують пріоритетність охорони здоров’я, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, удосконалення медичної допомоги і пропаганди здорового способу життя.

Основи законодавства України про охорону здоров’я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров’я в Україні, регулюють суспільні відносини в цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності та довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що погіршують їхнє здоров’я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

Система закладів охорони здоров’я включає: лікарні, спеціалізовані медичні заклади, поліклініки і амбулаторії, фельдшерсько-акушерські пункти, санітарно-епідеміологічну службу.

Сьогодні фінансування охорони здоров’я здійснюється за рахунок державного та місцевих бюджетів, благодійних фондів та будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством.

Кошти державного та місцевого бюджетів, асигновані на охорону здоров’я, використовуються для забезпечення населенню гарантованого рівня медико-санітарної допомоги, фінансування державних і місцевих програм охорони здоров’я, фундаментальних наукових досліджень з цих питань.

За рахунок державного та місцевих бюджетів фінансуються загальнодоступні для населення заклади охорони здоров’я. Кошти, не використані закладом охорони здоров’я, не вилучаються і відповідне зменшення фінансування на наступний період не провадиться.

Відомчі заклади охорони здоров’я, що обслуговують окремі категорії населення за професійною, відомчою або іншою, не пов’язаною зі станом здоров’я людини ознакою, фінансуються, як правило, за рахунок підприємств, установ і організацій, які вони обслуговують. Допускається фінансова підтримка таких закладів за рахунок державного або місцевого бюджетів, якщо працівники відповідного відомства, підприємства, установи або організації становлять значну частину населення цієї місцевості.

Усі заклади охорони здоров’я мають право використовувати для підвищення якісного рівня своєї роботи кошти, добровільно передані підприємствами, установами, організаціями і окремими громадянами, а також з дозволу власника або уповноваженого ним органу, встановлювати плату за послуги в галузі охорони здоров’я.

Важливим напрямом поліпшення фінансового забезпечення охорони здоров’я може стати створення і функціонування системи медичного страхування населення. Страхування громадян здійснюється за рахунок державного бюджету, коштів підприємств, установ і організацій та власних внесків громадян. Питання організації медичного страхування населення і використання страхових коштів вирішуються згідно із законодавством.

В Україні заклади культури і мистецтва виконують велику роботу з культурного обслуговування населення, сприяють розвитку народної творчості.

У 1992 році Верховна Рада України прийняла Основи законодавства України про культуру, де визначені правові, економічні, соціальні, організаційні засади розвитку культури та її спрямованість на такі цілі:

- реалізацію суверенних прав України у сфері культури;

- відродження і розвиток культури української нації та культур національних меншин, які проживають на території України;

- забезпечення свободи творчості, вільного розвитку культурно-мистецьких процесів, професійної та самодіяльної художньої творчості;

- реалізацію прав громадян на доступ до культурних цінностей;

- створення матеріальних і фінансових умов для розвитку культури.

Фінансування культури здійснюється на нормативній основі за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів та додаткових джерел фінансування.

Надання платних послуг закладами культури і мистецтв повинно забезпечувати максимально ефективні умови їх отримання, сприяти скороченню втрат робочого часу, більш повному задоволенню культурних потреб населення, створювати сприятливе середовище для максимального залучення позабюджетних джерел фінансування їх діяльності. У разі одержання коштів з інших джерел бюджетні асигнування установ культури не зменшуються. Заклади культури можуть надавати платні послуги, які є додатковими джерелами фінансування, це зокрема:

- проведення вистав, театральних і музичних постановок, концертів, оперних і балетних спектаклів, інших постановок, діяльність артистичних груп, труп, оркестрів; проведення концертів-презентацій, фестивалів, бенефісів, естрадних шоу, циркових вистав, демонстрація кіно-відеофільмів тощо;

- навчання у школах, студіях, заняття в літературно-музичних вітальнях, ігрових кімнатах для дітей, у гуртках гри на музичних інструментах, співу, акторської майстерності, класичного, народного, бального і сучасного естрадного танцю, кіно-, фото-, образотворчого і декоративно-ужиткового мистецтва;

- навчання на курсах іноземних мов, швидкого читання, крою і шиття, в’язання, вишивки, моделювання одягу, кулінарії, машинопису, стенографії, технічної творчості, комп’ютерної підготовки, фізкультурно-оздоровчих напрямів;

- проведення спектаклів і концертів художньої самодіяльності, театралізованих свят, фестивалів, конкурсів, обрядових заходів, виставок книг і творів образотворчого мистецтва, вечорів відпочинку, танцювальних вечорів, балів, дискотек;

- розробка сценаріїв, постановочна робота і проведення заходів за заявками підприємств, установ і організацій;

- користування атракціонами, ігровими автоматами, настільними і комп’ютерними іграми, більярдами, тирами;

- обслуговування екскурсійних груп і окремих відвідувачів на територіях та в приміщеннях музеїв, виставок;

- додаткові бібліотечні послуги (позачергове користування літературою підвищеного попиту під заставу, нічний абонемент, продовження терміну користування документами, користування каталогами і журналами мод, інформаційно-бібліотечне обслуговування підприємств, підготовка аналітичних довідок, надання послуг в оформленні реєстраційних документів користувачів бібліотек);

- роздрібна торгівля сувенірами, виробами народних промислів, декоративно-ужиткового мистецтва в неспеціалізованих магазинах;

- прокат музичних інструментів, культурно-спортивного інвентаря, сценічних костюмів, театрального реквізиту, платівок, магнітофонних і відеокасет із записами, експозиційного обладнання;

- фотокопіювання, репродукування, ксерокопіювання з книжок, брошур, газет, журналів, музейних експонатів, документів з фондів бібліотек, музеїв;

Доходи, одержані від надання платних послуг, спрямовуються насамперед на відшкодування витрат, пов’язаних із наданням цих послуг, сплату податків, обов’язкових згідно чинного законодавства внесків, відрахувань, зборів, платежів. У першу чергу, доходи від надання платних послуг мають спрямовуватися на покриття потреби в коштах на заробітну плату працівників і нарахувань на неї, оплату витрат, пов’язаних із господарським утриманням закладу, інші невідкладні витрати закладу в цілому. Прибуток, який залишається після виплат вищезазначених сум, може спрямовуватися на придбання обладнання, капітальний ремонт приміщень, матеріальне заохочення працівників.

Розмір витрат на утримання закладів культури визначається на підставі затвердженого кошторису доходів і видатків.

Згідно бюджетної класифікації до закладів культури і мистецтва належать:

- мистецтво: творчі спілки, театри, філармонії, музичні колективи і ансамблі та інші мистецькі заходи;

- культура: бібліотеки, музеї та виставки, заповідники, палаци і будинки культури, клуби, школи естетичного виховання дітей;

- кінематографія;

- архівна справа;

- інші заклади та заходи у галузі культури та мистецтва.

Заходи з фізичної культури і спорту фінансуються за рахунок державного, місцевих бюджетів, коштів професійних союзів, добровільних спортивних товариств, благодійних внесків і пожертвувань.

Згідно з бюджетною класифікацією до видатків на фізичну культуру і спорт належать:

1. Фінансування заходів з фізичної культури і спорту:

- видатки на утримання національних збірних команд України;

- видатки на проведення навчально-тренувальних зборів і спортивних змагань;

- видатки на підготовку і участь національних збірних команд в Олімпійських і Параолімпійських іграх;

- видатки на утримання інвалідних центрів;

- видатки на проведення навчально-тренувальних зборів і спортивних змагань серед інвалідів;

- видатки на проведення навчально-тренувальних зборів і спортивних змагань з нетрадиційних видів спорту;

- видатки на навчально-тренувальну роботу спортивних шкіл;

- видатки на утримання апарату управління спортивних організацій;

- видатки на здійснення капітального ремонту, придбання обладнання та інвентаря для баз олімпійської підготовки;

- видатки на фінансову підтримку спортивних споруд;

- інші видатки.

2. Фінансова підтримка громадських організацій:

- видатки на проведення навчально-тренувальних зборів і спортивних змагань;

- видатки на проведення навчально-тренувальних зборів і спортивних змагань з нетрадиційних видів спорту;

- видатки на навчально-тренувальну роботу спортивних шкіл;

- видатки на утримання апарату управління спортивних організацій;

- видатки на фінансову підтримку спортивних споруд;

- інші видатки.

Зведене планування витрат на фізичну культуру і спорт здійснюється на підставі показників, які характеризують спортивний захід.

Узагальнюючи все вищесказане можна зробити такі висновки: однією з найважливіших функцій держави є її соціальна функція, яка передбачає реалізацією державою маси заходів, спрямованих на забезпечення кожній людині і громадянину належних умов життя в економічному плані добробуту та достатку доходів для забезпечення всіх життєвих потреб відпочинку, отримання відповідної освіти, медичної допомоги, матеріальної допомоги підчас критичних ситуацій, коли людина втрачає можливість належним чином піклуватися про себе та свою сім’ю. Це поняття вкладається в рамки соціального захисту та соціального забезпечення населення, тобто сукупність мір нівелювання негативних наслідків впливу ринкового механізму на рівень життя окремих категорій населення.

Також держава бере на себе відповідальність за можливість кожної людини отримати гарантований обсяг інших не менш важливих соціальних послуг через мережу соціокультурних закладів та установ. Конституцією України за кожним громадянином закріплене право на освіту, охорону здоров’я, відпочинок, заняття спортом, тощо. Відповідно держава забезпечує всім певний обсяг доступу до даних благ загальносуспільного значення за допомогою фінансування мережі установ, які власне і надають такі послуги для населення та програм освіти, медицини, культурного, спортивного розвитку.

Ці дві складові об’єднані воєдино соціальною політикою держави, головною метою якої є забезпечення належної соціальної обстановки в країні, підтримання вразливих верств населення, забезпечення культурного розвитку і самореалізації кожного громадянина, формування здорової спортивної нації, забезпечення ефективного відновлення продуктивних сил через зниження смертності та зростання рівня народжуваності.


Розділ 2. Оцінка фінансового забезпечення програм і заходів соціальної сфери Борщівського району за 2006-2008 роки

2.1 Аналіз фінансування програм соціального захисту населення

Надалі необхідно проаналізувати фінансування програм соціального захисту населення, які фінансуються з бюджетів Борщівського району. Для цього треба оцінити структуру та динаміку видатків на соціальний захист з бюджетів Борщівського району, показники виконання планових обсягів фінансування.

З бюджетів Борщівського району фінансується 4 установи соціального захисту населення, які реалізують на території району соціальну політику держави і здійснюють заходи, передбачені програмами соціального захисту населення.

Проаналізуємо питому вагу видатків на соціальний захист населення в загальній сумі видатків бюджету, використовуючи дані табл.2.1.

Таблиця 2.1

Питома вага видатків на соціальний захист населення в загальному обсязі бюджетів Борщівського району тис.грн.

Показники 2006 рік 2007 рік 2008 рік
Cума Питома вага,% Сума Питома вага,% Сума Питома вага,%
Всього видатків бюджету 69436,8 100,0 91673,6 100,0 138945,3 100,0
в т.ч. на соціальний захист і соціальне забезпечення 14470,8 20,8 21789,6 23,8 27579,0 19,8

Як видно з табл. 2.1, в 2006 році загальний обсяг видатків склав 69436,8 тис.грн. при цьому на соціальний захист та соціальне забезпечення було спрямовано 14470,8 тис. грн. або 20,8% загального обсягу. В 2007 році на соціальний захист було використано 21789,6 тис.грн. зі 91673,6 тис.грн., тобто 23,8%, а у 2008 році 27579,0 грн. або 19,8% від загального обсягу видатків. Таким чином стає помітно, що частка видатків на соціальний захист населення залишалась практично стабільною і коливання її є незначними(3-4%). Наочно динаміку зміни обсягу видатків на соціальний захист порівняно з загальним обсягом видатків показано на рис. 2.1.

Рис 2.1. Динаміка зміни обсягу видатків на соціальний захист населення з бюджетів Борщівського району.

Також оцінимо рівень фінансування видатків на соціальний захист населення порівнюючи планові та фактичні показники видатків бюджетів Борщівського району протягом 2006-2008 років. Для аналізу використаємо дані табл.2.2.

Як видно з табл.. 2.2, в 2006 році видатки на соціальний захист були виконані на 98,6%(план з врахуванням уточнень 14676,5 тис.грн., факт 14470,8 тис.грн.), в 2007 році – на 87,9% (план – 24795,4 тис.грн., факт – 21789,6 тис.грн.)

В 2008 році рівень забезпечення цієї галузі складав 92,6% (фактично виконано видатків в сумі 27579,0 тис.грн. при запланованому обсязі 29797,1 тис.грн.). Отже як ми бачимо спостерігається певне недофінансування потреби в забезпеченні реалізації соціальних гарантій населенню.

Таблиця 2.2

Аналіз виконання планових показників видатків на соціальний захист населення з бюджетів Борщівського району в 2006-2008 рр.

тис.грн.

Показники 2006 рік 2007 рік 2008 рік
Уточне-ний план Факт Рівень вико-нання плану,% Уточ-нений план Факт Рівень вико-нання плану,% Уточ-нений план Факт Рівень вико-нання плану,%
Пільги ветеранам війни 1068,3 2499,7 234,0 5044,7 3157,7 62,6 3619,2 3161,7 87,4
Пільги ветеранам військової служби 74,5 60,6 81,3 160,7 88,8 55,3 117 73,6 62,9
Пільги особам, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС 64,3 43 66,9 87,1 50,4 57,9 63,2 45 71,2
Допомога по вагітності та пологах 249,5 249,5 100,0 337,6 277,1 82,1 348 323,1 92,8
Допомога по догляду за дитиною до 3-річного віку 1387 1387 100,0 2719,9 2604,5 95,8 3138,8 3007,9 95,8
Одноразова допомога при народженні дитини 3126,9 3126,9 100,0 6071,8 5962,4 98,2 8953,6 8295,6 92,7
Допомога на дітей, що перебувають під опікою 34,6 34,6 100,0 80,8 75,3 93,2 145 125 86,2
Допомога одиноким матерям 389,5 389,5 100,0 846,1 828,5 97,9 1041,0 1000,7 96,1
Державна допомога малозабезпечегним сімям 2863,7 2863,7 100,0 2703,0 2603,7 96,3 2840,5 2566,6 90,4
Продовження таблиці 2.2
Додаткові виплати на покриття видатків на оплату житлово-комунальних послуг 291,8 283,7 97,2 667,3 507,2 76,0 652,5 489,2 75,0
Державна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам 990,2 990,2 100,0 2389,8 2276,9 95,3 3815,6 3565,2 93,4
Інші видатки на соціальний захист 4136,2 2542,4 61,5 3686,6 3357,1 91,1 5062,7 4925,4 97,3
ВСЬОГО 14676,5 14470,8 98,6 24795,4 21789,6 87,9 29797,1 27579,0 92,6

Зокрема, пільги ветеранам війни та прирівняним до них особам в 2006 році були виконані в об’ємі 234,0% (заплановано 1068,3 тис.грн., фактично здійснено 2499,7 тис.грн.); в 2007 році фактично видатків здійснено 3157,7 тис.грн., плановий показник складав 5044,7 тис.грн., тобто рівень виконання плану склав 62,6%, а у 2008 році план складав 3619,2 тис.грн., рівень виконання – 87,4%(фактично видатки виконано в обсязі 3619,2 тис.грн.). Отже, за цією статтею видатків спостерігається недовиконання планів, яке можна пояснити складністю планування цих видатків в зв’язку з скороченням кількості осіб, що мають право на отримання пільг через їх високу смертність.

Пільги особам що постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській атомній енергостанції в 2006 році були виконані на 66,9%, в 2007 році 57,9%, в 2008 році 71,2%.На виплату допомог по вагітності та пологах в 2006 році заплановано було 249,5 тис.грн., фактично виконано в обсязі 249,5 тис.грн.. рівень виконання склав 100,0%; в 2007 році рівень виконання складав 82,1% (фактичні видатки склали 277,1 тис.грн. при плановому обсязі 337,6 тис.грн.); в 2008 році плановий показник складав 348,0 тис. грн.,а фактичний 323,1 тис.грн. (план виконано на 92,8%).

На виплату одноразової допомоги при народженні дитини в 2006 році було передбачено 3126,9 тис.грн., виконано в тому ж обсязі, рівень виконання склав 100,0%, в 2007 ж році план було виконано на 98,2% (план – 6071,8 тис.грн., факт – 5962,4 тис.грн.); в 2008 році на 92,7% (фактичний обсяг 8295,6 тис.грн., плановий показник 8953,6 тис.грн.).

Видатки на виплату допомоги по догляду за дитиною до 3-х років в 2006 році були виконані в обсязі 1387,0 тис.грн., плановий показник 1387,0 тис.грн., відповідно план виконано на 100,0%; в 2007 році план за цією категорією складав 2719,9 тис.грн., фактичний показник - 2604,5 тис.грн., рівень виконання плану – 95,8%; в 2008 році план було виконано на 95,8% (фактичний обсяг виконаних видатків склав 3007,9 тис.грн. при плані в 3138,8 тис.грн.). Отже, за цією статтею рівень фінансування склав величину близьку до 100%, що є досить позитивним моментом, так як показує нам достатню підтримку державою народжуваності в країні та підтримку материнства.

Допомога на дітей, що перебувають під опікою чи піклуванням в 2006 році була профінансована на 100,0%, в 2007 році на 93,2%, в 2008 році на 86,2%. Видатки на виплату допомоги на дітей одиноким матерям виконані в розмірах 100,0%, 97,9% і 96,1% в 2006,2007 і 2008 роках відповідно. Допомога малозабезпеченим сім'ям з дітьми в 2006 році була профінансована на 100%, в 2007 році - 96,3%, в 2008 році – 90,4%. Як помітно в 2006 році за всіма видами державних допомог сім'ям з дітьми спостерігалось повне виконання планових показників, а 2007 і 2008 роках з'явилося досить значне недовиконання планів.

Додаткові виплати на покриття витрат на оплату житлово-комунальних послуги в 2006 році були заплановані в сумі 291,8 тис.грн.. фактично виконані в сумі 283,7 тис.грн., рівень виконання склав 97,2%; в 2007 році рівень виконання склав 76,0% (фактичний показник 507,2 тис.грн., плановий – 667,3 тис.грн.); в 2008 році рівень склав 75,0% (при плановому обсязі в 652,5 тис.грн. фактичний склав 489,2 тис.грн.). Таку тенденцію можна пояснити тим, що за останніх три роки рівень добробуту в країні зріс, а відповідно значно менша частка сімей має право на житлову субсидію.

Надалі проаналізуємо фінансування видатків на соціальний захист населення в динаміці протягом 2006-2008 років. Аналіз здійснено на основі табл.2.3.

Таблиця 2.3

Аналіз фінансування видатків на соціальний захист з бюджетів Борщівського району в 2006-2008 рр. тис.грн.

Показники 2006 рік 2007 рік 2008 рік Відхилення(+,-)
2007р від 2006 р 2008р від 2007 р
Пільги ветеранам війни та прирівняним до них особам 2499,7 3157,7 3161,7 658 4
Пільги ветеранам військової служби, пожежної охорони 60,6 88,8 73,6 28,2 -15,2
Пільги особам, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС 43 50,4 45 7,4 -5,4
Допомога по вагітності та пологах 249,5 277,1 323,1 27,6 46
Допомога по догляду за дитиною до 3-річного віку 1387 2604,5 3007,9 1217,5 403,4
Одноразова допомога при народженні дитини 3126,9 5962,4 8295,6 2835,5 2333,2
Допомога на дітей, що перебувають під опікою чи піклуванням 34,6 75,3 125 40,7 49,7
Допомога одиноким матерям 389,5 828,5 1000,7 439 172,2
Державна допомога малозабезпеченим сім’ям 2863,7 2603,7 2566,6 -260 -37,1
Додаткові виплати на покриття видатків на оплату житлово-комунальних послуг 283,7 507,2 489,2 223,5 -18
Державна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам 990,2 2276,9 3565,2 1286,7 1288,3
Інші видатки на соціальний захист 5039,5 3357,1 4925,5 -1682,4 1568,4
ВСЬОГО 14470,8 21789,6 27579 7318,8 5789,4

Як видно з табл.2.3, загальний обсяг видатків на соціальний захист населення в 2006 році склав 14470,8 тис.грн., в 2007 році 21789,6 тис.грн., що на 7318,8 тис.грн більше ніж в 2006, а в 2008 році 27579,0 тис.грн.(більше на 5789,3 тис.грн. порівняно з 2007 роком). Зокрема, видатки на оплату пільг ветеранам війни в 2007 зросли на 658,0 тис. грн., а в 2008 році лише на 3,9 тис.грн.

Обсяг видатків на фінансування пільг ветеранам війни в 2007 році зріс на 28164 тис.грн. з 60,6 тис.грн. до 88,8 тис.грн., а в 2008 скоротився на 15,2 тис.грн. Пільги особам, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС в 2006 році були профінансовані в обсязі 43,0 тис.грн., в 2007 році 50,4 тис.грн., що більше на 7,3 тис.грн. ніж в попередньому році, а в 2008 році 45,0 тис.грн. (на 5,4 тис.грн. менше ніж в 2007 р.).

Обсяг допомог по вагітності та пологах в 2007 році зріс на 27,6 тис.грн. з 249,5 тис.грн. в 2006 до 277,1 тис.грн. в 2007 році, в 2008 році за цією категорією було витрачено 323,1 тис.грн. (на 46,0 тис.грн. більше ніж в 2007 р.). Загальний обсяг допомоги по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку в 2006 році складав 1387,0 тис.грн., в 2007 – 2604,5 тис.грн. (зріс на 1217,4 тис.грн.), в 2008 – 3007,9 тис.грн. (приріст 403,4 тис.грн. відносно 2007 року). Зростання можна пов'язати з невеликим зростанням народжуваності в зв’язку з зростанням рівня економічної стабільності та добробуту населення.

Розміри видатків на виплату одноразової допомоги при народженні дитини становили: в 2006 – 3126,9 тис.грн., в 2007 – 5962,4 тис.грн., що на 2835,6 тис.грн. більше порівняно з 2006 роком, в 2008 – 8295,6 тис.грн.(на 2333,1 тис.грн. більше ніж в попередньому році). Зростання є дуже значним і свідчить про покращення демографічної ситуації в державі і ефективність політики держави в сфері підтримки сім’ї та молоді .

Також значно зросли видатки на виплату допомог одиноким матерям (в 2006 році 389,5 тис.грн., в 2007 році – 828,5 тис.грн., в 2008 році - 1000,7 тис.грн.), на дітей, що перебувають під опікою чи піклуванням (2006 рік – 34,6 тис.грн.,2007 рік – 75,3 тис.грн.,2008 рік – 125,0 тис.грн.), допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам (в 2006 році сума склала 990,2 тис.грн., в 2007 році 2276,9 тис.грн., в 2008 році 3565,2 тис.грн.), виплати на покриття витрат на оплату житлово-комунальних послуг (в 2006, 2007 та 2008 році відповідно 283,7 тис.грн., 507,2 тис.грн. та 489,2 тис.грн.). Певне зменшення спостерігається в частині допомоги малозабезпеченим сім'ям (зменшення на 10,4 %), однак це може бути також викликано і зменшенням кількості малозабезпечених сімей в зв’язку з підвищенням загального рівня життя всіх верств населення.

Надалі оцінимо структуру видатків на соціальний захист населення з бюджетів Борщівського району в розрізі соціальних допомог та пільг протягом 2006-2008 років. Наглядно структура проілюстрована на рис.2.2.

Як помітно, пільги ветеранам війни та прирівняним до них особам в 2006 році в загальному обсязі видатків на соціальний захист склали 17,3%, в 2007 – 14,5%, а в 2008 році 11,5%. Даний факт можна пояснити тим що зменшується кількість споживачів цих пільг в зв’язку з віком, а також в деякій мірі зростанням загального обсягу видатків бюджету загалом і зокрема видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення.

Пільги ветеранам військової служби, державної пожежної охорони, особам, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, та членам їх сімей протягом всього досліджуваного періоду складали незначну частку в обсязі видатків (менше 0,5%) і значних коливань не спостерігалось.

Відносна частка видатків на виплату допомоги по вагітності та пологах зменшилась загалом протягом 2006-2008 років на 0,5 %: 1,7 % в 2006 році, 1,3 % в 2007, 1,2 % в 2008 році, що обумовлено в першу чергу значним зростанням загального обсягу видатків на соціальний захист і відносною сталістю обсягу видатків за цією категорією.

Питома вага допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в 2006 році склала 9,6%, в 2007 12,0%, в 2008 році 10,9% загального обсягу. Тобто загалом протягом 2006-2008 років їх частка зросла на 1,3%.

Одноразова допомога при народженні дитини є однією з найвагоміших статей видатків. Так в 2006 році її частка склала 21,6%, в 2007 році 27,4%, а у 2008 – 30,1%. Такий факт пояснюється значним розміром цієї допомоги, а також деяким зростанням народжуваності, що є дуже позитивним фактом, так як сприяє покращенню демографічної ситуації і відновленню продуктивних сил нації.

Допомога на дітей, що перебувають під опікою чи піклуванням складала відповідно 0,2%, 0,3% і 0,5% в 2006, 2007 і 2008 роках відповідно.

Державна допомога малозабезпеченим сім'ям при майже сталій сумі скоротилась на 10,4%, Частка цієї статті видатків в 2006 становила 19,8%, в 2007 11,9%, в 2008 році 9,3%. Це каже про те, що кількість малозабезпечених сімей певною мірою зменшився, що свідчить про ефективність заходів державної економічної та соціальної політики в сфері доходів, зайнятості.

Державні виплати на покриття видатків на оплату житлово-комунальних послуг протягом досліджуваного періоду незначно коливались навколо середнього значення 2,0% (2,0% в 2006, 2,3% в 2007, 1,8% в 2008 році), тобто їх частка залишалась майже сталою тобто сума росла пропорційно зростанню тарифів на комунальні послуги та соціальних гарантій.

Рис.2.2.Структура видатків на соціальний захист населення з бюджетів Борщівського району

Частка державної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам зросла загалом на 6,1% (з 6,8% в 2006 році до 12,9 % в 2008).

Інші видатки на соціальний захист протягом 2006-2008 років складали: 2006 – 17,6%, 2007 – 15,4%, 2008 – 17,9%. В цю категорію включено видатки на утримання територіальних центрів та відділень соціальної допомоги населенню, виплату тимчасової допомоги дітям, реалізацію державних програм з захисту дітей, сімї та молоді.

Таким чином визначено, що найбільшу питому вагу в складі видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення населення мають наступні виплати та допомоги: одноразова допомога при народженні дитини, пільги ветеранам та прирівняним до них особам, а також особам, що мають особливі заслуги перед

Батьківщиною, державна допомога малозабезпеченим сім'ям, державна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам. Така структура є цілком нормальною,так як склад видатків вказує на те, що найбільше бюджетних коштів витрачається на захист найбільш незахищених верств населення, а також на стимуляцію народжуваності в країні, тобто в напрямках пріоритетів державної соціальної політики.

Також проаналізуємо структуру видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення населення з бюджетів Борщівського району в 2006-2008 рр. в розрізі загального та спеціального фонду на основі рис.2.3.

Рис.2.3. Структура видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення населення в розрізі загального та спеціального фондів бюджетів Борщівського району.

В 2006 році на потреби соціального захисту населення було витрачено кошти загального фонду бюджетів (понад 99%) та спеціального фонду (1%). В 2007 і 2008 році співвідношення обсягів фінансування в розрізі фондів бюджету не змінилося.

2.2 Аналіз фінансування соціальної сфери

Соціальна сфера є іншою важливою складовою соціальної політики держави, так як забезпечує потреби кожного громадянина вищого рівня, такі як потреби охорони здоровя, духовного розвитку, відпочинку та спорту.

З місцевих бюджетів Борщівського району в 2007 році фінансувалося загалом 313 установ соціальної інфраструктури, в тому числі 98 закладів освіти, 73 заклади охорони здоров'я, 140 установ культури та мистецтва, 2 заклади фізичної культури та спорту. В 2008 році фінансувалася 251 установа, зокрема: по освіті – 98, охороні здоров'я – 73, культурі та мистецтву – 78 та фізичній культурі та спорту – 2 установи. Загалом в 2006 році з місцевих бюджетів на соціальну сферу було витрачено 45945,5тис. грн., в 2007 році – 60350,6 тис.грн., а в 2008 році – 83120,5 тис.грн.

Спочатку проаналізуємо частку видатків на утримання соціальної сфери в загальному обсязі видатків місцевих бюджетів Борщівського району. Дані про це наведено в табл.2.4.

Як видно з табл.2.4, в 2006 році на фінансування соціальної сфери було витрачено 66,2% всіх видатків місцевих бюджетів, в 2007 році – 65,8%, а в 2008 році – 59,8%. Це вказує на незначне зменшення питомої ваги видатків на утримання соціальної сфери протягом досліджуваного періоду.


Таблиця 2.4

Питома вага видатків на утримання соціальної сфери в загальному обсязі видатків місцевих бюджетів Борщівського району в 2006-2008 рр. Тис. грн.

Показники 2006 рік 2007 рік 2008 рік
Сума Питома вага,% Сума Питома вага,% Сума Питома вага,%
Всього видатків бюджету 69436,8 100,0 91673,6 100,0 138945,3 100,0
в т.ч. на фінансування видатків на соціальну сферу 45945,5 66,2 60350,6 65,8 83120,5 59,8

Наглядно динаміку змін обсягів видатків на утримання соціальної сфери порівняно з загальним обсягом видатків показано на рис. 2.4.

Рис.2.4. Динаміка видатків на утримання соціальної сфери та загальних видатків місцевих бюджетів Борщівського району

Надалі необхідно проаналізувати виконання планових показників видатків на соціальний захист та соціальну сферу для того щоб оцінити якість планування цих видатків та ступеня забезпечення цих галузей необхідними обсягами фінансових ресурсів. Аналіз здійснимо на основі табл.2.5.

Таблиця 2.5

Аналіз виконання планових показників видатків на соціальну сферу з бюджетів Борщівського району в 2006-2008 рр. тис.грн.

Показники 2006 рік 2007 рік 2008 рік
Уточне-ний план Факт Рівень вико-нання плану Уточне-ний план Факт Рівень виконан-ня плану Уточнений план Факт Рівень вико-нання плану
Освіта 28620,2 28459 99,4 37233,2 37080 99,6 51440,5 51084,6 99,3
Охорона здоров’я 13691,9 13503 98,6 18184,2 18087 99,5 24052,3 23894,1 99,3
Культура та мистецтво 3448 3390,1 98,3 4731,1 4546,4 96,1 7578,5 7359,5 97,1
Фізична культура та спорт 496,6 493,9 99,5 644,5 637,3 98,9 801,1 782,3 97,7
Інші видатки 9568,3 9120,5 95,3 9994,4 9533,4 95,4 28700,2 28245,8 98,4
Всього видатків 70501,6 69437 98,5 95582,9 91674 95,9 142370 138945 97,6

Як видно з табл.2.5, загальний обсяг видатків в 2006 році складав 69436,8 тис.грн. при плановому уточненому показнику 70501,6 тис.грн., відсоток виконання плану склав 98,5%, в тому числі видатки на освіту виконані в обсязі 99,4% (28458,9 тис.грн. фактично при плані в 28620,2 тис.грн.); на охорону здоров'я заплановано було 13691,9 тис.грн., фактично виконано 13502,7 тис.грн., показник виконання плану по видатках склав 98,6%; на культуру та мистецтво було заплановано витратити 3448,0 тис.грн., фактично виконано на 98,3% ( в обсязі 14470,8 тис.грн.); на фінансування закладів фізичної культури та спорту в 2006 році було витрачено 493,9 тис.грн. при плані в обсязі 496,6 тис.грн., відсоток виконання плану склав 99,5%. Отже, з вищесказаного можна сказати заклади та установи соціальної сфери в 2006 році були недофінансовані в незначному обсязі (від 0,55% до 1,4%), відповідно потреби всіх галузей були задоволені майже в повному плановому обсязі.

В 2007 році сукупний обсяг видатків місцевих бюджетів Борщівського району з врахуванням змін та уточнень було заплановано в сумі 95582,9 тис.грн., фактично виконано видатків на суму 91673,6 тис.грн., показник виконання плану склав 95,9%, що є істотно нижчим значенням порівняно з 2006 роком. Зокрема, видатки на утримання установ та закладів освіти було заплановано в обсязі 37233,2 тис.грн. при фактичному їх виконанні 37079,8 тис.грн., що відповідає 99,6% від плану; на утримання закладів охорони здоров'я було витрачено 18087,1 тис.грн. при плановому обсязі 18184,2 тис.грн., тобто план виконано в розмірі 99,5%; на утримання закладів культури та мистецтва в 2007 році було витрачено 4546,4 тис.грн., план складав 4731,1 тис.грн., тобто план виконано на 96,1%; на утримання закладів та установ фізичної культури і спорту було заплановано видатки в сумі 644,5 тис.грн., фактично видатки виконано на 98,9% (в сумі 637,3 тис.грн.). Висновки є наступними: незадовільним обсягом профінансовано видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення населення (обсяг недофінансування склав 12,1% планового обсягу.

В 2008 році видатки місцевих бюджетів було виконано в розмірі 97,6%, плановий обсяг видатків складав 142369,6 тис.грн., фактичний обсяг – 138945,3 тис.грн. Зокрема на заклади освіти було заплановано видатки в сумі 51440,5 тис.грн., фактично виконано 51084,6 тис.грн., виконання планових показників склало 99,3%; на утримання закладів охорони здоров'я було виділено 24052,3 тис.грн. (плановий обсяг), фактично виконано в сумі 23894,1 тис.грн., тобто в розмірі 99,3% планового обсягу; планові обсяги фінансування закладів культури та мистецтва в 2008 році склали 7378,5 тис.грн., фактичний показник становив 7359,5 тис.грн., план виконано на 97,1%; заклади фізичної культури та спорту в 2008 році профінансовані на 97,7%: плановий обсяг видатків становив 801,1 тис.грн., фактичний склав 782,3 тис.грн.. Наочно проілюстровано показники виконання планів в розрізі галузей соціальної сфери на рис. 2.5.

Рис.2.5. Динаміка фінансування видатків бюджетів Борщівського району в розрізі галузей соціальної сфери

Надалі необхідно проаналізувати динаміку розвитку видатків на утримання соціальної сфери в розрізі галузей соціальної сфери. Необхідні дані для аналізу наведено в табл.2.6.


Таблиця 2.6

Аналіз фінансування видатків на утримання соціальної сфери з місцевих бюджетів Борщівського району в 2006-2008 роках. Тис. грн.

Показники 2006 рік 2007 рік 2008 рік Відхилення(+,-) Темп росту,%
2007 від 2006 р 2008 від 2007 р
Освіта,в т.ч. 28458,9 37079,8 51084,6 8620,9 14004,8 79,5
-дошкільні заклади освіти 3038,75 4478,76 6217,17 1440,01 1738,41 104,6
-загально-освітні школи 22136,1 28952,8 40069,9 6816,7 11117,1 81,0
-дитячі будинки 13 132,453 221,13 119,453 88,677 1601,0
-позашкільні заклади освіти 393,351 496,468 701,869 103,117 205,401 78,4
-інші видатки на освіту 2877,68 3019,3 3874,51 141,62 855,21 34,6
Охорона здоровя,в т.ч. 13602,7 18087,1 23894,1 4484,4 5807 75,7
-лікарні 10483,2 13396,5 18274,7 2913,3 4878,2 74,3
-поліклініки та амбулаторії 1381,15 1982,13 2738,38 600,98 756,25 98,3
-фельдшерько-акушерські пункти 956,445 1240,44 1562,12 283,995 321,68 63,3
-інші видатки на охорону здоровя 781,876 1467,99 1318,9 686,114 -149,09 68,7
Культура та мистецтво,в т.ч. 3390,09 4546,41 7359,54 1156,32 2813,13 117,1
-філармонії, ансамблі і інші мистецькі заклади 19,985 9,992 14,955 -9,993 4,963 -25,2
-музеї та виставки 18,904 23,504 31,482 4,6 7,978 66,5
-палаци та будинки культури, клуби 1170,64 1448,58 2719,64 277,94 1271,06 132,3
-школи естетичного виховання 1182,12 1703,66 2271,82 521,54 568,16 92,2
-бібліотеки 578,185 904,003 1424,57 325,818 520,567 146,4
-інші видатки на культуру та мистецтво 420,257 456,672 897,07 36,415 440,398 113,5
Фізична культура та спорт 493,859 637,306 782,285 143,447 144,979 58,4
Всього видатків на утримання соціальної сфери 45945,5 60350,6 83120,5 14405,1 22769,9 80,9

Загалом видатки на утримання соціальної сфери в 2007 році збільшились на 14405,0 тис.грн., в 2008 порівняно з 2007 – на 22770,0 тис.грн.. В сумі приріст склав 80,9% відносно 2006 року.

Зокрема видатки на освіту зросли на 79,5%: в 2006 році вони становили 28458,9 тис.грн., в 2007 – 37079,8 тис.грн., в 2008 році – 51084,6 тис.грн. В тому числі обсяги фінансування закладів дошкільної освіти зросли на 104,6%, загальноосвітніх шкіл на 81,0%, дитячих будинків на 1601,0% (що вказує на те, що держава нарешті почала приділяти більше уваги дітям, позбавленим батьківського піклування, в тому числі дитячим будинкам сімейного типу), позашкільних закладів освіти на 78,4%. Збільшення обсягів видатків на фінансування закладів освіти перш за все викликане значним зростанням видатків на оплату праці педагогічних працівників, проведенням видатків на капітальні відновлення шкіл та інших закладів освіти.

Видатки на фінансування закладів охорони здоров'я протягом 2006-2008 років зросли на 75,7%: в 2006 році на охорону здоров'я з місцевих бюджетів було витрачено 13602,7 тис.грн., в 2007 – 18087,1 тис.грн. (на 4484,4 тис.грн. більше, ніж в 2006), в 2008 році – 23894,1 тис.грн. (приріст проти показників 2007 – 5807,1 тис.грн.).Зокрема в розрізі видів установ охорони здоров'я: видатки на утримання лікарень зросли на 74,3%, поліклінік та амбулаторій – на 98,3% , фельдшерсько-акушерських пунктів – на 63,3%. Інші видатки на охорону здоров'я зросли на 68,7%.

Обсяги видатків на утримання установ культури та мистецтва є дещо скромнішими: в 2006 році – 3390,1 тис.грн., в 2007 – 4546,4 тис.грн. (на 1156,3 тис.грн. більше ніж в 2006 році), в 2008 – 7359,5 тис.грн., що на 2813,1 тис.грн. більше відповідного показника 2007 року. Загалом приріст за 3 роки склав 117,1%, зокрема видатки на утримання філармоній, ансамблів та інших мистецьких закладів зменшились на 25,2%, музеїв та виставок зросли на 66,5%, палаців, будинків культури, клубів – на 132,3%, шкіл естетичного виховання – на 92,2%, бібліотек – на 146,4%.

Видатки на фінансування діяльності установ фізичної культури та спорту в 2006 році становили 493,9 тис.грн., в 2007 – 637,3 тис.грн., що на 143,4 тис.грн. більше ніж в 2006, в 2008 – 782,3 тис.грн. (на 145,0 тис.грн. більше ніж в 2007 році), сумарний приріст склав 58,4% за останні 3 звітні роки. Невеликі обсяги фінансування пов’язані в першу чергу з тим, що наявно лише дві відповідні профілю установи, склад видатків яких обмежений видатками на виплату заробітної плати, підтримання в належному технічному стані закладів фізичної культури та спорту, придбання спортивного інвентарю. Таких обсягів недостатньо для належного розвитку цієї галузі, підтримання вітчизняного спорту, виховання юних спортивних талантів.

Отже, незважаючи на значні обсяги приросту фінансування всіх галузей, значних поступів в розвитку соціальної сфери не спостерігається так як реальні обсяги надходжень зростають незначно, відповідно з темпами зростання цін та мінімального розміру заробітної плати.

Наочно проілюстровано динаміку зміни видатків на утримання соціальної сфери з місцевих бюджетів Борщівського району в 2006-2008 рр. на рис.2.6.

Рис.2.6. Динаміку зміни видатків на утримання соціальної сфери з місцевих бюджетів Борщівського району

Надалі треба проаналізувати структуру видатків на утримання соціальної сфери з місцевих бюджетів Борщівського району в 2006-2008 рр. Даний аналіз проведено на базі табл.2.7.

Таблиця 2.7

Аналіз структури видатків на соціальну сферу з місцевих бюджетів Борщівського району в 2006-2008 рр. Тис. грн.

Показники 2006 рік 2007 рік 2008 рік
Сума Питома вага,% Сума Питома вага,% Сума Питома вага, %
Освіта,в т.ч. 28458,9 61,9 37079,8 61,4 51084,6 61,5
-дошкільні заклади освіти 3038,8 10,7 4478,8 12,1 6217,2 12,2
-загально-освітні школи 22136,1 77,8 28952,8 78,1 40069,9 78,4
-дитячі будинки 13,0 0,0 132,5 0,4 221,1 0,4
-позашкільні заклади освіти 393,4 1,4 496,5 1,3 701,9 1,4
-інші видатки на освіту 2877,7 10,1 3019,3 8,1 3874,5 7,6
Охорона здоровя,в т.ч. 13602,7 29,6 18087,1 30,0 23894,1 28,7
-лікарні 10483,2 77,1 13396,5 74,1 18274,7 76,5
-поліклініки та амбулаторії 1381,2 10,2 1982,1 11,0 2738,4 11,5
-фельдшерько-акушерські пункти 956,4 7,0 1240,4 6,9 1562,1 6,5
-інші видатки на охорону здоровя 781,9 5,7 1468,0 8,1 1318,9 5,5
Культура та мистецтво,в т.ч. 3390,1 7,4 4546,4 7,5 7359,5 8,9
-філармонії, ансамблі і інші мистецькі заклади 20,0 0,6 10,0 0,2 15,0 0,2
-музеї та виставки 18,9 0,6 23,5 0,5 31,5 0,4
-палаци та будинки культури, клуби 1170,6 34,5 1448,6 31,9 2719,6 37,0
-школи естетичного виховання 1182,1 34,9 1703,7 37,5 2271,8 30,9
-бібліотеки 578,2 17,1 904,0 19,9 1424,6 19,4
-інші видатки на культуру та мистецтво 420,3 12,4 456,7 10,0 897,1 12,2
Фізична культура та спорт 493,9 1,1 637,3 1,1 782,3 0,9
Всього видатків на утримання соціальної сфери 45945,5 100,0 60350,6 100,0 83120,5 100,0

Як видно з таблиці 2.7, структура видатків на соціальну сферу наступна: найбільша частка припадає на видатки на утримання закладів та установ освіти. На цю галузь в 2006 році було виділено 61,9% всіх видатків на соціальну сферу, в 2007 – 61,4%, в 2008 – 61,5%. Як видно, коливання питомої ваги є незначними і їх зростання в грошовому виразі пропорційне зростанню загального обсягу видатків.

В структурі видатків на освіту в 2006 році переважають видатки на утримання закладів дошкільної освіти (10,7%) та загальноосвітніх шкіл (77,8%). В 2007 році питома вага на утримання цих закладів складала відповідно 12,1% і 78,1%. В 2008 році на дошкільну освіту було витрачено 12,2% всіх видатків на утримання закладів та установ освіти, на утримання загальноосвітніх шкіл 78,4%. Отже, структура видатків на освіту в значній мірі є сталою протягом досліджуваного періоду і вагомих коливань часток окремих статей не спостерігається.

Частка видатків на утримання установ охорони здоров'я в загальному обсязі видатків на утримання соціальної сфери протягом 2006-2008 років була наступною: в 2006 році – 29,6%, в 2007 – 30,0%, в 2008 – 28,7%. Структура цих видатків за видами закладів охорони здоров'я наступна: на утримання лікарень припадало в 2006 році 77,1%, в 2007 – 74,1%, в 2008 – 76,5%, тобто наявне коливання питомої ваги навколо значення близько 75%; на фінансування поліклінік та амбулаторій: 2006 – 10,2%, 2007 – 11,0%, 2008 – 11,5% всіх видатків на охорону здоров'я; на утримання фельдшерсько-акушерських пунктів в 2006 – 7,0%, в 2007 – 6,9%, і в 2008 – 6,5%. Як помітно структура видатків на охорону здоров'я теж є досить стабільною і значних змін часток протягом 2006-2008 років не спостерігалось.

На культуру та мистецтво протягом досліджуваного періоду виділялися невеликі суми бюджетних коштів як в абсолютному грошовому виразі, так і в відносному. Так в 2006 році частка цих видатків в складі всіх видатків на утримання соціальної сфери склала 7,4%, в 2007 – 7,5%, в 2008 – 8,9%. Тобто значне зростання питомої ваги спостерігалось в лише в 2008 році. В структурі видатків на культуру та мистецтво переважають видатки на утримання палаців та будинків культури, клубів (в 2006 – 34,5%, в 2007 – 31,9%, в 2008 – 37,0%), на утримання шкіл естетичного виховання (в 2006 – 34,9%, в 2007 – 37,5%, в 2008 – 30,9%), бібліотек (2006 – 17,1%, 2007 – 19,9%, 2008 – 19,4%). Структура цих видатків теж значних помітних змін не зазнала протягом 2006-2008 років.

На утримання закладів фізичної культури та спорту в 2006 році було витрачено 1,1%, в 2007 році теж 1,1% всіх видатків на соціальну сферу, в 2008 0,9%. Такі незначні асигнування аж ніяк не сприяють розвитку вітчизняного спорту. Виділених коштів недостатньо для утримання цих закладів, підтримки спортсменів. в зв’язку з чим заклади вимушені шукати спонсорів, меценатів, коштами учнів та працівників придбавати спортивний інвентар та підтримувати належний технічний стан будівель та споруд спортивного призначення.

Наглядно структуру видатків на соціальну сферу в розрізі її галузей наведено на рисунку 2.6.

Рисунок 2.6. Структура видатків на соціальну сферу з місцевих бюджетів Борщівського району в 2006-2008 рр.

Підсумовуючи все вищесказане необхідно зробити висновки. Отож, було проаналізовано структуру та динаміку видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення населення, на утримання установ та закладів соціальної інфраструктури, реалізацію заходів з реалізації державної соціальної політики. В результаті було встановлено, що в структурі видатків на соціальний захист населення переважають видатки на виплату допомог сім'ям з дітьми, зокрема по вагітності та пологах, при народженні дитини. Значно також зросли обсяги державної підтримки дітей-інвалідів та інвалідів з дитинства і допомог малозабезпеченим сім'ям в 2007 і 2008 рр. Виходячи з цього можна сказати, що пріоритетними субнапрямами соціальної політики є державна підтримка та стимуляція народжуваності та підтримка найбільш економічно вразливих категорій населення, вагома частка доходів яких напряму залежить від державної політики забезпечення прав кожного громадянина на належний рівень життя. Динаміка розвитку обсягів видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення населення протягом 2006-2008 рр. наближено відтворює ріст загального обсягу видатків бюджетів Борщівського району, тобто зростання є пропорційним росту дохідної бази та спостерігається за всіма статтями видатків, при цьому значних змін в структурі не відбулось.

Фінансове забезпечення соціальної інфраструктури рівномірно зростало протягом досліджуваного періоду і загалом сягнуло приросту в 80,9 %. При цьому в загальному обсязі видатків його частка складала в 2006, 2007 і 2008 рр. відповідно 66,2 %, 65,8 % і 59,8 %. В структурі цих видатків переважають видатки на утримання закладів освіти (від 61,4 % до 61,9 %), охорони здоров'я (від 28,7 % до 30,0 %). На заклади культури та мистецтва протягом 2006-2008 рр. виділялося відповідно 7,4 %, 7,5 % і 8,9 % всіх видатків на фінансування установ соціальної інфраструктури. Це незважаючи на те, що загальна кількість закладів цього профілю достатньо велика. Тобто, на кожен заклад виділяють зовсім незначні суми коштів, недостатні для забезпечення відповідної матеріальної бази, організації культурно-масових заходів на належному рівні, що звісно є негативним фактом.

На фізичну культуру та спорт виділялися кошти в обсягах від 0,9 до 1,1 %, однак кількість установ цього профілю (2 одиниці), але таких сум вистачає лише на поточні витрати, але не проводити капітальні заходи.

Також на основі проведеного аналізу виконання планів можна говорити про те, що фактичні і планові показники видатків на соціальний захист та утримання соціальної сфери в 2006-2008 рр. трохи відрізнялися, в кожному з періодів спостерігається невеликий обсяг недофінансування потреб установ соціальної інфраструктури, але в 2007 і 2008 році спостерігалося значне недовиконання планових показників видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення населення.

Отже, загалом стан справ в соціальній сфері не є критичним, однак обсяги фінансування не відповідають сучасній економічній обстановці, потребам населення, але цьому є достатньо об’єктивні причини, усунення яких потребує значних обсягів ресурсів та часу. Так на даний момент держава просто об’єктивно не може в повній мірі забезпечити потребу в фінансових ресурсах програм соціального захисту населення та потреби установ соціальної інфраструктури для їх постійного розвитку та вдосконалення в зв’язку з недостатніми обсягами коштів, що перерозподіляються через бюджетну систему. Особливо це стосується місцевих бюджетів, які не мають достатніх фінансових можливостей для повного задоволення потреб соціальної сфери, в той час як на них покладено найбільшу частку витрат на утримання соціальної сфери. Також необхідно сказати про те, що навіть законодавчо закріплені економічно обгрунтовані соціальні нормативи як мінімальна заробітна плата, прожитковий мінімум на практиці не виконуються в зв’язку з недостатністю ресурсів.

Всі ці проблеми потреби потребують вирішення шляхом реформування існуючою системи, зокрема зміни структури видатків бюджетів, більш об’єктивного їх планування, зміни системи виплат допомог незахищеним категоріям населення, що на даний час є неможливим через економічну кризу, що зачепила світову економіку і сильно вдарила абсолютно по всіх верствах населення.

Розділ 3. Проблеми та перспективи реформування соціальної політики і соціального захисту в Україні

3.1 Проблеми фінансового забезпечення соціальної інфраструктури та шляхи їх вирішення

Основними проблемами економічного та соціального розвитку України протягом всього часу її незалежності були постійні нестачі фінансових ресурсів, акумульованих в централізованих та децентралізованих фондах, необхідних для виконання державою покладених на неї функцій, в тому числі обов’язків забезпечення кожній людині відповідного рівня життя та умов відпочинку, розвитку її спортивних, духовних здібностей як особистості. Це викликано в першу чергу тим, що хоча економіка України і є ринковою, однак багато елементів все ще залишилися в тій же формі в якій були успадковані від командно-адміністративної системи Радянського Союзу, що спричинило утворення макроекономічних диспропорцій. Вони в свою чергу значно зменшують ефективність бюджетного фінансування соціальної сфери.

Також на стан соціальної сфери впливають непослідовність проведення реформ виконавчими органами влади, їх неузгодженою діяльністю, а іноді і бездіяльністю, значні вади в реалізації державної соціальної політики. Все це веде до того що в Україні можна виділити низку основних проблем, які з часом приведуть до кризових явищ в соціальній інфраструктурі:

1) недостатні розміри фінансування соціальної сфери;

2) непослідовність та фрагментарність фінансування;

3) неефективна його структура (основна вага витрат припадає на заробітну плату, що веде до занепаду матеріальної інфраструктури);

4) відсутність стимулів для переходу до децентралізованого фінансування частини соціальних витрат.

Зазвичай найголовнішою проблемою здійснення соціальної політики, яка, як правило, і визначає межі її здійснення, є проблема фінансування соціальних витрат. Згідно зі світовою практикою, джерелами прямого та непрямого фінансування соціальної сфери є:

- безпосередні бюджетні видатки;

- «податкові видатки» у вигляді пільг, відшкодувань, відстрочок;

- страхові внески до державних та недержавних страхових фондів;

- усуспільнення коштів підприємств у вигляді їх зобов’язання щодо виконання соціальних функцій;

- благодійність приватних осіб, фірм та організацій;

- громадські ініціативи - різного роду фонди та збори;

- особисті кошти та зобов’язання громадян;

- кредити;

- надання державного майна для функціонування соціальної сфери, використання державної інфраструктури тощо.

Звичайно, держава в теперішніх економічних умовах не в змозі профінансувати усі соціальні гарантії в повному обсязі, проте забезпечити поступове наближення основних соціальних стандартів та гарантій (пенсій, допомоги) до прожиткового мінімуму зобов’язана. Нині ж прожитковий мінімум використовується лише для загальної оцінки рівня життя, а не як соціальний стандарт, який лежав би в основі забезпечення конституційних соціальних гарантій

Невідкладними заходами щодо реформування системи соціального захисту є вдосконалення механізмів адресної допомоги найбільш незахищеним верствам населення з одночасною поступовою ліквідацією практики надання її через дотації та пільги всім категоріям населення, що їх потребують. Основними шляхами реалізації цих заходів слід вважати такі:

¾ запровадження і фінансове забезпечення на державному рівні мінімальних соціальних гарантій (пенсій, стипендій, допомоги малозабезпеченим непрацездатним громадянам, безробітним);

¾ встановлення науково обґрунтованих пропорцій між середніми мінімальними рівнями заробітної плати і пенсій, допомогою по безробіттю та допомогою малозабезпеченим громадянам пенсійного віку і сім'ям з дітьми, різними оцінками рівнів бідності;

¾ запровадження, виходячи з динаміки споживчих цін, попереджувальних заходів соціального захисту населення, адресної допомоги і субсидій;

¾ захист купівельної спроможності малозабезпечених непрацездатних громадян і сімей.

Ці пропозиції є тактичними завданнями. Стратегічними завданнями реформування системи соціального захисту слід вважати значне зростання ролі страхових підходів у її механізмах та створення законодавчих, інституційних і фінансових засад для нової системи соціального страхування, що передбачає обов'язкове страхування, пов'язане зі стажем роботи громадянина і його участю у створенні фондів соціального страхування; державне страхування окремих категорій громадян і відповідне забезпечення гарантій, які бере на себе держава (щодо військовослужбовців та ін.), добровільне страхування. Така система соціального страхування має забезпечити більш ефективний соціальний захист населення, об'єктивну диференціацію пенсій та інших соціальних гарантій відповідно до внеску кожного громадянина, його страхового статусу та інше.

Ще однією з проблем соціального характеру є безробіття. В Україні спостерігається скорочення працюючих та зростання обсягів прихованого і відкритого безробіття. Отже, проблема неповної зайнятості і прихованого безробіття і згодом виявлятиметься як проблема часткового (тимчасового зменшення або установлення законом скороченої тривалості робочого дня) або тимчасового повного безробіття (перерви в одержанні заробітної плати або зменшення її розміру з причини тимчасового припинення виробництва без розірвання трудових відносин).

Загалом сучасному ринку праці в Україні притаманні такі ознаки:

- перевищення пропозиції робочої сили над попитом;

- низька ціна робочої сили, її невідповідність реальній вартості;

- зниження зайнятості у сфері суспільного виробництва, зростання чисельності незайнятого населення;

- низька частка офіційно зареєстрованих безробітних за великих масштабів зростання прихованого безробіття;

- наявність значних масштабів нерегламентованої зайнятості;

- зростання молодіжного безробіття;

- регіональні диспропорції між наявністю і потребою в робочій силі;

- низька професійна й особливо територіальна мобільність трудових ресурсів;

- відсутність або недостатня спрацьованість правових норм та організаційно-економічних механізмів, що регулюють трудові відносини, тощо;

- еміграція висококваліфікованої робочої сили.

Якщо вміло виділити зони виробництва екологічно чистих продуктів харчування, налагодити глибоку переробку сільськогосподарської сировини, запровадити сучасні методи товарного пакування харчових продуктів, то наші продукти будуть конкурентоспроможними. Отже, держава повинна допомогти промисловості докорінно реконструювати й модернізувати переробні підприємства, створити нові заводи й цехи із сучасною технологією в місцях виробництва сільськогосподарської сировини.

Нині обов'язковою вимогою до державного регулювання є забезпечення залежності рівня оплати праці від її результатів з тим, щоб у такий спосіб заінтересувати найманих працівників на підприємствах усіх форм власності високопродуктивне працювати, стримати зростання невиправданих витрат на виробництво, а на цій підставі обмежити підвищення цін та інфляцію. Будь-який заробіток має бути виплачений працівникові тільки за виконану роботу чи надану послугу. Як джерело коштів на оплату праці працівників підприємств може розглядатися тільки частина прибутку, одержаного в результаті їхньої господарської діяльності, що відповідно практично прямо впливає на соціальну сферу.

Перспективними методами в соціальній сфері держави можуть стати:

¾ міжнародне співробітництво на ринку праці, соціальних послуг(сюди входить соціальне навчання, навики роботи за кордоном);

¾ запровадження нових методів соціального захисту, використовуваних за кордоном(однак необхідно перед тим, добре проаналізувати що є що, і як воно буде приживатися в Україні);

¾ покращення системи обслуговування соціально незахищених громадян, створення більшої кількості організацій типу “Червоного Хреста”, “Турботи” тощо;

¾ безкоштовне медичне обслуговування для непрацездатних громадян

¾ підвищення не тільки податків, а й розмірів соціальних пенсій та виплат тощо.

Метою державного регулювання є також розбудова національної системи соціального захисту населення в період формування ринкової економіки з допомогою створення правової і нормативної бази, опрацювання механізмів захисту та державних гарантій, виходячи з реальних можливостей економіки. Засадними в системі соціального захисту мають стати такі принципи: поширення захисту на осіб, які працюють за наймом, членів їх сімей та непрацездатних громадян, диференційований підхід до різних соціально-демографічних груп населення залежно від міри їх економічної самостійності, працездатності, можливості підвищення добробуту власними силами; перерозподіл економічної відповідальності за реалізацію соціальних гарантій між державою, підприємствами і громадянами; визначення рівня соціальних гарантій на підставі системи соціальних нормативів; відповідність форм соціального захисту рівню розвитку ринкових відносин в економіці.

Одним з важливих напрямів вирішення проблеми з фінансуванням соціальної інфраструктури є вирішення проблем зв’язаних з бюджетним процесом в Україні. Першочерговою з таким проблем можна виділити відсутність в нашій державі ефективної системи планування і контролю за виконанням бюджетних програм. Доцільним як показує досвід розвинутих країн є впровадження системи середньострокового бюджетного планування. Впровадження відповідних рішень дає змогу більш ефективно і прозоро планувати видатки на соціальний захист і соціальну сферу України, що зв’язано в першу чергу з тим, що оцінити результати роботи в даних напрямах можливо лише при аналізі декількох періодів за допомогою єдиної системи взаємозв’язаних показників. Заходи, об’єднані в рамках соціальної політики, не є тимчасовими для вирішення певних нагальних потреб, а цілеспрямованим комплексом дій результат якого проявляється протягом тривалого відрізку часу, до того ж проблем в цій сфері за майже 20 років тотального дефіциту коштів накопичилося немало, а саме тому планування на середньо- і довгостроковій основі програм соціального захисту та розвитку соціальної сфери може бути одним із тих шляхів, які вирішать наявні соціальні протиріччя в суспільстві.

Інша актуальна проблема полягає в тому, що видатки бюджетів за всіма статтями є економічно необгрунтованими. Не секрет, що реальні потреби кожної з галузей соціальної сфери значно перевищують виділення коштів. Так за різними оцінками установи охорони здоров'я потребують коштів мінімум в 4-5 разів більше ніж виділяється щороку, тобто рівень забезпечення реальної потреби в коштах не перевищує 20-25 %, а звідси випливає незадовільний стан медичного забезпечення, практична відсутність реально "безкоштовної" медичної допомоги, право на яку гарантується Конституцією України, так як лікарні, амбулаторії, поліклініки та інші заклади медицини забезпечені лікарськими засобами в основному невідкладного характеру. Також на стан речей впливає скромна оплата праці в цих соціально важливих галузях, відповідно корупція, погане ставлення до осіб, що споживають освітні, медичні, культурні послуги.

Ще одним негативним явищем в сучасному стані соціальної інфраструктури є те, що обов’язки по контролю та координації роботи установ і закладів соціальної сфери розпорошені серед великої кількості управляючих структур, в зв’язку з чим їх діяльність часто є нескоординованою, а звідси невелика ефективність соціальної сфери. Доцільним видається певною мірою централізація управління всіма установами соціальної інфраструктури, так як це уможливило б збалансований розвиток соціальної інфраструктури відповідно до потреб суспільства, змін в соціально-економічній обстановці.

Також необхідно звернути увагу на структуру видатків взагалі, на співвідношення поточних та капітальних видатків. В Україні спостерігається значна перевага фінансування поточних видатків. Капітальні видатки на оновлення, ремонт основних засобів, тощо мають переважно фрагментарний характер, нерівномірність територіального їх розподілу. Несистемність таких видатків приводить до того, що занепадає матеріально-технічна база соціальної інфраструктури, стан її наближається до критичного (особливо це стосується закладів соціальної сфери в селах та селищах). Відповідно якщо такі тенденції збережуться то через певний проміжок часу можна буде констатувати кризу соціальної інфраструктури. Видатки на підтримку належного технічного стану, оновлення матеріально-технічної бази повинні бути постійними і мати відповідні обсяги, достатні для забезпечення нормального стану об’єктів соціальної галузі. Так в звичайній провінційній лікарні практично неможливо побачити нове устаткування діагностики та лікування, сільські клуби представляють собою аварійні споруди, дитсадки деінде не мають коштів для розрахунку за спожиті енергоносії та на іграшки для дітей.

Іншою перспективою розвитку соціальної сфери можна назвати залучення приватного сектора економіки до цієї галузі. В час існування Радянського Союзу, багато великих підприємств мали власну інфраструктуру, що включала дитсадки для дітей працівників, рекреаційні центри, лікувальні заклади (відомчі лікарні та профілактичні санаторії), будинки та палаци культури, стадіони, мистецькі ансамблі тощо, які фінансувалися за рахунок коштів підприємства. На даний момент існування ринкових механізмів господарювання видається доцільним стимулювання створення корпоративними структурами закладів соціальної інфраструктури всіх галузей, зокрема залучення середнього та великого бізнесу. Здійснити такі можливо за рахунок непрямих засобів впливу держави на економіку, зокрема через надання державою суб’єктам бізнесу, які беруть на себе певну соціальну відповідальність, податкових, кредитних пільг, надання переваг в тендерних торгах, державних замовленнях проектам, що передбачають реалізацію соціально важливих заходів, під час приватизації державних підприємств зобов’язувати нового власника підтримувати (створювати) і розвивати власну соціальну інфраструктуру приватизованого підприємства, тощо.

В цьому шляху вирішення проблеми фінансового забезпечення соціальної інфраструктури очевидні декілька позитивних моментів: по-перше, зменшується навантаження на бюджети всіх рівнів; по-друге, такий крок може послужити стимулом для підвищення продуктивності праці; по-третє, фінансові вигоди для соціально свідомих підприємств в вигляді державного стимулювання; по-четверте, як показує як світовий, так і вітчизняний досвід, ефективність використання корпоративних коштів на порядок вища. ніж коштів державного і місцевих бюджетів.

Такі заходи допомогли б не тільки розрядити сучасну соціальну обстановку, а й могли б покращити економічну ситуацію, так як кошти, що вивільнились, можна було б спрямувати на економічний розвиток (що розширило б фінансові можливості держави), вирішення проблеми зайнятості, соціальний захист, реалізацію інших програм переходу до соціально-орієнтованої економіки.

Однак в будь-якому випадку необхідна також і бюджетна складова соціальної інфраструктури, тому найбільш доцільним є поєднання її з недержавними закладами медицини, дошкільної освіти, культури, мистецтва та спорту. Єдиним негативним моментом є те, що в даний момент часу, коли світ покрила економічна криза, такі проекти практично неможливо реалізувати в зв’язку з недостатністю фінансових ресурсів, а також те, що такі перетворення повинні бути виключно поступовими, на основі добровільної ініціативи суб’єктів господарювання і вимагають праці на протязі не менше 8-10 років. Схожі системи в розвинених країнах створювалися протягом десятиліть, тому в один момент реалізувати їх в Україні неможливо.

Ще одну проблему виділяють власне в побудові бюджетної системи України, точніше в системі розподілу повноважень та функцій державного і місцевих бюджетів. В нашій країні надмірним є ступінь централізації влади і відповідно фінансових можливостей органів, які цю владу реалізують. Одним із принципів функціонування системи соціального захисту є його адресність тим категоріям громадян, які його дійсно потребують. Відповідно для задоволення потреби в соціальному захисті органи, що його здійснюють повинні бути якомога ближче до власне споживача цих послуг, звідси випливає необхідність децентралізації бюджетної системи, а також перегляд дохідної бази місцевих бюджетів, створення умов (законодавчих, економічних і організаційних) для більшого ступеня незалежності місцевих органів влади. Доцільним видається фінансування з державного бюджету лише видатків загальнодержавного значення, зокрема на охорону правопорядку, оборону, енергетичну і екологічну безпеку, загальнодержавне управління. Передача повноважень фінансування більшості сфер до ланки місцевих бюджетів, на мою думку, набагато збільшило б ефективність витрачання коштів, спрямування ресурсів на найбільш важливі ділянки діяльності влади з забезпечення економічного і соціального добробуту громадян, покращило б пропорційність виділених асигнувань на ту чи іншу галузь діяльності (в тому числі і соціальну сферу) реальним потребам території та відповідності виділених коштів терміновості вирішення тих чи інших проблем регіонального розвитку, а опосередковано на економічний і соціальний розвиток всієї держави, так як вона є об’єднуючою ланкою системи господарств окремих територій.

Щодо вирішення проблеми невідповідності соціальних нормативів (мінімальна заробітна плата, прожитковий мінімум, мінімальна пенсія тощо), так як мінімальна заробітна плата більше ніж на 10 % менше прожиткового мінімуму, допомога по догляду за дитиною до 3 років складає суму від 130 грн. до 501 грн. в місяць, то тут явна недостатність фінансування, викликана в першу чергу великою прогалиною в бюджеті, коштів просто не вистачає, в 2007-2008 році з бюджетів Борщівського району спостерігалося недофінансування планових видатків на соціальний захист. Відповідно одним з виходів з такого стану бачиться збільшення дохідної бази бюджетів. Однак збільшувати податкове навантаження треба надзвичайно обдумано. Зокрема, останніми роками в Україні жваво обговорюється питання введення податку на нерухоме майно, однак для того щоб такий крок не вдарив по сімейних бюджетах незахищених категорій громадян необхідно добре обгрунтувати категорії платників, системи можливих пільг, розміри бази оподаткування, налагодити систему об'єктивної оцінки ринкової вартості такого майна, зокрема диференціація ставок оподаткування житлового фонду та комерційної нерухомості і промислових об’єктів, мінімальні розміри нерухомості, що підлягає оподаткуванню, категорії громадян, які в зв’язку з низьким рівнем доходів можуть звільнятися від сплати податку.

Отож, в даному підрозділі було виділено основні проблеми фінансування соціальної інфраструктури та шляхи їх перспективного вирішення через зміни в бюджетній, податковій, регуляторній політиці. Зокрема запропоновано наступні шляхи вирішення існуючих на даний момент часу проблем:

1) впровадження системи середньострокового планування в бюджетній сфері;

2) наближення обсягів виділення коштів на утримання і розвиток соціальної інфраструктури до реальних науково обґрунтованих потреб в фінансових ресурсах;

3) усунення розпорошеності управління соціальною сферою;

4) зміна структури видатків в сторону збільшення капітальних видатків, збільшення розмірів бюджету розвитку;

5) комбінація бюджетних та корпоративних джерел фінансування соціальної інфраструктури на основі державної стимуляції соціальної діяльності суб’єктів господарювання;

6) децентралізація повноважень і функцій органів державної влади;

7) досягнення відповідності соціальних нормативів реальному рівню цін та відповідності соціальних гарантій цим нормативам;

8) розширення податкової бази надходжень бюджету.

За рахунок поступового впровадження системи таких заходів можна добитися значних результатів в плані економічного зростання і відповідного вирішення великої кількості соціальних проблем: через економічний ріст зменшиться кількість безробітних, малозабезпечених, через збільшення надходжень до бюджету зросте фінансова забезпеченість бюджетів і відповідно можливість збільшення фінансування програм соціального захисту населення і соціальної сфери.

3.2 Світовий досвід у формуванні соціальної політики

В різних державах у поняття соціальної політики вкладається різний зміст й компетенції державних органів в цій галузі є суттєво різними. Узагальнюючи можна, на нашу думку, стверджувати, що всі вони відрізняються ступенем розподілу відповідальності за долю людини між суспільством і самою людиною. В одному випадку держава бере на себе максимальну відповідальність за долю своїх громадян, в іншому ця відповідальність найбільшою мірою лежить на людині. Питання щодо найкращої системи є, мабуть, доволі схоластичним, оскільки в кожній країні вони складалися історично в силу не лише економічних причин, а й під впливом безлічі інших чинників - політичних, психологічних, національних та інших.

Як засвідчує практика, з кінця ХХ століття в країнах-учасницях ЄС сутністю соціального діалогу остаточно стало створення умов для „форуму”, на якому мають здійснюватися переговори в інтересах всіх його учасників. У наукових дослідженнях це визначалось як „складова частина загальносвітового процесу модернізації”. В ході такої модернізації відбувається ускладнення й диференціація соціальної системи, що сприяє формуванню громадянського суспільства.

Обсяг і форми участі партнерів соціального діалогу дуже різні. Йдеться, тобто, про різноманітні форми регулярних контактів і узгоджень, в першу чергу – між роботодавцями і працівниками. В цьому випадку механізм регулювання ринку праці охоплює весь спектр економічних, юридичних, соціальних і психологічних чинників, що визначають функціонування ринку праці, які реалізуються через систему соціального діалогу.

Сам термін „соціальний діалог” вказує на зміст і мету того, що відбувається в його рамках: спілкування партнерів. В сучасному демократичному суспільстві, в країнах з соціально-орієнтованою ринковою економікою соціальний діалог будується на принципах трипартизму на національному і регіональному рівнях та на принципах біпартизму на виробничому рівні. (Трипартизм – практика тристоронніх консультацій з метою вироблення компромісної угоди між профспілками, роботодавцями і представниками держави в особі органів її виконавчої влади). Так формується принципово новий тип соціально-трудових відносин та якісно новий принцип їх регулювання.

Наступною складовою, яка надає значимості всій формі процесу соціального діалогу, є безпосереднє проведення переговорів. В результаті, з точки зору інституціональної перспективи, соціальний діалог є практично цілісністю політичних і правових форм ведення колективних переговорів між суб’єктами, які репрезентують роботодавців і найманих працівників.

В Україні декларується поступовий перехід до соціально-орієнтованої економіки, як такого типу економічної системи, в якій значна увага приділяється соціальному захисту населення, розвитку соціальної інфраструктури. При побудові такої системи країна не може не брати до уваги досвід розвинених країн, які вже пройшли даний етап, та рівень життя в яких всіх прошарків населення є достатньо високим. Це обумовлено тим, що аналізуючи хід перетворень в тій чи іншій державі під час створення соціальної складової політики, можна уникнути помилок, відповідно зекономити кошти, час і водночас добитися найкращих результатів.

Міжнародний досвід свідчить, що втручання держави в трудові відносини повинно бути виваженим і програмно-плановим, ґрунтуватися на наукових прогнозах і довгостроковій політиці, враховуючи загальноекономічну кон'юнктуру. Разом з тим в розвинених країнах держава не втручається у власне підприємницьку діяльність, яка до того ж стає ефективнішою за рахунок державних програм.

Створення в 1919 р. Міжнародної організації праці і перша прийнята нею конвенція, присвячена обмеженню робочого часу на промислових підприємствах до 8 годин на день, і друга – про безробіття, по праву вважаються початком нового типу відносин між державою, роботодавцями та працівниками. Світова економічна криза 1920 - 1930-х років, поширення новаторських ідей Дж. М. Кейнса про роль трудового фактору в макроекономічному регулюванні привели до різкої зміни політики багатьох держав щодо зайнятості. Навіть ті уряди, що проводили політику невтручання у сферу зайнятості, не змогли з часом не визнати позитивних результатів цього втручання в інших країнах.

Слід сказати, що нині всі країни, які ми називаємо економічно розвиненими, і їх міжнародні організації приділяють першочергову увагу проблемам зайнятості як таким, без вирішення яких не можна забезпечити соціально-економічну стабільність. В цих країнах регулярно розробляються, фінансуються і виконуються програми зайнятості, що враховують специфіку конкретної соціально-економічної ситуації. В загальному випадку програми зайнятості можна поділити на групи активних підпрограм (сприяння зайнятості) і пасивних підпрограм (підтримання доходів).

Відомо кілька моделей ринку праці, які пов'язані з особливостями політики зайнятості, що проводиться в окремих країнах. Національна модель ринку праці складається з тієї чи іншої системи підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації працівників, системи заповнення вакантних робочих місць і способів регулювання трудових відносин з участю профспілок.

Відповідно до комбінації цих складових розрізняють японську модель ринку праці, модель США, шведську модель та ін.

Дляяпонської моделі характерна система трудових відносин, яка ґрунтується на принципі “довічного найму”, за якої гарантується зайнятість працівника на підприємстві аж до досягнення ним віку 55 – 60 років. Розміри заробітної плати працівників і соціальних винагород прямо залежать від кількості відпрацьованих років. При цьому протягом усієї трудової діяльності працівники періодично підвищують кваліфікацію у відповідних корпоративних службах, і переміщення їх відбувається суворо згідно плану. Така політика сприяє вихованню у працівників фірми творчого ставлення до виконання своїх обов'язків, підвищенню їхньої відповідальності за якість роботи. У разі необхідності скорочення виробництва підприємці здебільшого вирішують ці проблеми не шляхом звільнення персоналу, а переведенням частини працівників за їхньої згоди на інші підприємства або скороченням тривалості робочого часу на даному підприємстві.

Дляринку праці США характерна децентралізація законодавства про зайнятість і допомогу безробітним, тобто воно розробляється й ухвалюється кожним штатом окремо. У разі необхідності скорочення обсягу праці або виробництва тривалість робочого часу одного працівника не змінюється, а частина працівників може бути звільнена. Про звільнення працівників повідомляють не заздалегідь, а перед самим звільненням. Колективними договорами охоплена лише чверть усіх працівників. Системи корпоративної підготовки і перепідготовки персоналу майже немає, за винятком підготовки специфічних спеціальностей. Мобільність працівників відбувається здебільшого через переведення працівника на іншу роботу. Така політика фірм веде до високої географічної і професійної мобільності працівників, а також до вищого рівня безробіття, ніж в Японії та Швеції.

Шведську модель характеризує активна політика держави щодо зайнятості, внаслідок чого рівень безробіття в цій країні мінімально можливий за наявних економічних умов. Політика на ринку праці полягає в попередженні безробіття, а не в сприянні тим, хто вже втратив роботу. Повна зайнятість досягається за рахунок таких заходів:

¾ проведення відповідної фіскальної політики, спрямованої на підтримання менш прибуткових підприємств і обмеження прибутку високодохідних фірм, що спонукає малоприбуткові підприємства скорочувати чисельність працівників, зменшувати або припиняти свою діяльність, а високоприбуткові – обмежувати рівень оплати нижче своїх можливостей;

¾ проведення “політики солідарності” в заробітній платі для досягнення однакової плати за однакову працю незалежно від фінансового стану тих чи інших фірм, що спонукає малоприбуткові підприємства скорочувати чисельність працівників, зменшувати або припиняти свою діяльність, а високоприбуткові – обмежувати рівень оплати нижче своїх можливостей;

¾ підтримування зайнятості у тих сферах економіки, які мали низькі результати діяльності, проте забезпечували розв'язання соціальних завдань.

Якщо порівнювати власне скандинавську і європейську моделі політики зайнятості, то можна зробити висновок, що перша спрямована на забезпечення працею всіх трудящих, для чого створюються робочі місця в державному секторі з середньою оплатою праці; друга орієнтована на скорочення кількості зайнятих при підвищенні продуктивності праці й зростанні доходів працюючих. Така політика передбачає дорогу систему допомоги для більшої кількості безробітних.

Чималий інтерес для нас становить японська модель політики зайнятості. Згідно з цією моделлю кожна людина може знайти для себе роботу, навіть якщо вона не дуже цікава й корисна. У цьому полягає причина низького безробіття в Японії й економії коштів на соціальні витрати. Природно, така політика не могла б сприяти підвищенню ефективності економіки, якби не такі відомі експортні галузі Японії, як автомобілебудування, сталеливарна промисловість, виробництво автомобільних запчастин і машинобудування.

Американська політика зайнятості також спрямована на залучення до процесу виробництва якомога ширших верств активного населення. Її результатом є збільшення кількості людей з низьким рівнем доходу, який проте перевищує допомогу по безробіттю.

Заслуговує на увагу ідея щодо введення громадських робіт для тих, хто одержує допомогу. Це повинна бути добре продумана, законодавчо підкріплена система. Зокрема, рівень допомоги по безробіттю повинен стимулювати безробітних до реєстрації на біржах праці й участі у громадських роботах, інакше є ризик повернути цій системі її первісний вигляд, тобто такий, який вона мала в Англії у 1834 р., коли був прийнятий черговий Закон про бідних. Відповідно до цього Закону бідняки, які зверталися по допомогу, направлялися у робітні будинки, де панував жорсткий напівтюремний режим. Умовою перебування нужденних у цих будинках була їхня обов'язкова робота на користь добродійних товариств, парафій, у віданні яких знаходилися ці будинки.

У 30-ті роки XX ст. програми громадських робіт з'явилися у США в умовах зростання безробіття й дістали поширення у багатьох країнах. Це дало можливість на короткий час вирішити деякі економічні й соціальні проблеми безробіття, а також питання, пов'язані з розвитком інфраструктури регіонів, охороною довкілля тощо.

Соціальна держава постає як продукт тривалого розвитку. Потрібні певні передумови для її виникнення. До чинників, що обумовили виникнення соціальної держави, відносяться достатньо високий рівень економічного розвитку, що є результатом суспільної модернізації; громадянське суспільство; культура, для якої характерні солідаристські традиції і т.ін.

Наприкінці 70-х — на початку 80-х років ХХ ст. в деяких розвинутих країнах Заходу відбулася так звана неоконсервативна революція. В цей період почала ставитись під сумнів сама можливість існування соціальної держави. Головною причиною цих змін була економічна криза. Якщо взяти до уваги, що соціальна держава сформувалась у 50-60-ті роки, то вже лише через кілька десятків років вона почала переживати серйозну кризу. У цьому контексті постановка питання про можливість існування такої держави була цілком виправданою. Критика соціальної держави зводилась в основному до наступного: державне регулювання економіки менш ефективне, ніж ринкові механізми регулювання, оскільки ринок більш чутливий до попиту; соціальна держава виховує патерналізм, призводить до появи людей, які не бажають працювати, живуть за рахунок інших і т. ін.

Отже, кожній державі притаманні свої особливості формування ринку праці, зумовлені ресурсними, географічними, економічними, політичними та іншими причинами.

В Україні тривалий час існувала монополія державної власності, жорстка регламентація розмірів заробітної плати, наявність інституту прописки, що призвело до деформації ринку праці.

Характеризуючи моделі соціальної політики економічно розвинених держав слід виділити американську модель. Це найбільш лібералізований варіант, який базується на принципі відокремлення соціального захисту від вільного ринку й обмеженні захисту лише тих, хто не має інших доходів, окрім соціальних виплат. При цьому забезпечується досить високий рівень і якість життя основної частини населення. Ця ж норма стосується і всієї соціальної інфраструктури, яка побудована на принципі особистої відповідальності кожного громадянина. Медичне забезпечення кожної людини забезпечується за допомогою медичного страхування, безоплатним є лише першочергова медична допомога. Уряд США не гарантує кожному громадянину права на безкоштовну вищу освіту. Отримати вищу освіту можна за рахунок власних коштів чи за рахунок громадських організацій на конкурсній основі за отримання стипендії на навчання. Для найбільш незахищених верств, які не мають жодних доходів уряд виділяє допомогу по безробіттю. Культура та мистецтво утримуються за рахунок держави та власних надходжень бюджетних закладів.

В свою чергу шведська модель (Швеція, Норвегія, Фінляндія та інші країни) найбільш соціалізована модель, тобто економіка найбільшою мірою працює на задоволення потреб членів суспільства. Вона визначається надзвичайно високою часткою ВВП, яка розподіляється через бюджет (понад 55 %), акумулювання у руках держави значних фінансових ресурсів, домінуванням ідеї рівності та солідарності у здійсненні соціальної політики, активною випереджувальною політикою, профілактичними заходами у сфері зайнятості, жорсткою політикою доходів, високим рівнем соціального захисту населення, що забезпечується в основному за державні кошти. Соціальна політика виступає як мета економічної діяльності держави. Така модель забезпечує максимальний вплив держави на соціальну сферу, а відповідно і на рівень життя суспільства, що потребує значних обсягів ресурсів. Однією із основних позитивних рис цієї моделі побудови системи соціальних заходів держави є превентивність дій держави, її проактивна діяльність. Ця перевага реалізується через те, що економічні катаклізми менше впливають на кожного окремо взятого громадянина та його кошти і заощадження через механізм випереджувальних пом’якшувальних дій держави. На мою думку така система є справді соціально-орієнтованою, так як найбільше зусиль держави спрямовано на соціальний захист та соціальне забезпечення населення, захист їх від негативних виявів ринкового механізму господарювання та глобалізації економічної системи. Шведська модель в певному сенсі є еталоном соціальної політики в плані забезпечення рівності громадян.

Німецька модель характеризується високими обсягами ВВП, що перерозподіляється через державний бюджет (близько 50%), створенням розвиненої системи соціального захисту на основі залучення коштів держави та підприємців. Ця система є певним гібридом соціально-орієнтованої системи та в той же час достатньо ліберальної системи з переважанням все-таки рис соціально-орієнтованої системи. Основною перевагою є її гнучкість, можливість підлаштовуватися в короткі терміни до нових економічних умов. Варто також відзначити також залучення недержавних структур до заходів з соціального захисту населення.

Англосаксонська модель (Велика Британія, Ірландія, Канада) виступає як проміжна між лібералізованою американською і соціальне орієнованою шведською та німецькою моделями. Для неї характерним є активніше, ніж для ліберальної моделі, регулювання соціальних процесів з боку держави, проте нижчий, ніж в шведській і німецькій моделях, рівень оподаткування і перерозподіл ВВП через держбюджет (не більше 40%). Крім того, має місце приблизно рівний розподіл витрат на соціальне забезпечення між державою та приватним сектором, пасивна державна політика на ринку праці. Перевагою цієї системи є дуже ефективне балансування системи, високий ступінь гнучкості при високому рівні гарантованого забезпечення незахищених верств населення.

Про ефективність даних моделей говорить значно вищий рівень життя всіх без виключення верств населення в вищезгаданих країн. Ці досягнення є результатами цілеспрямованості і постійності соціальної політики, постійної роботи над покращенням соціальної інфраструктури, виділення значних сум грошових коштів на розвиток соціальної сфери.

Модель соціальної політики української держави має представляти собою симбіоз лібералізму та соціальної орієнтації. Перший дає можливість в умовах відсутності достатніх фінансових коштів у держави створити умови для самореалізації і самозабезпечення економічних суб’єктів. Друга складова передбачає формування раціональної системи соціального захисту населення.

Першочерговою складовою при побудові соціально-орієнтованої економіки є власне міцне фінансове підґрунтя, адже без нього неможливо провадити ефективну соціальну політику. В умовах недостатності коштів важко забезпечувати незахищених громадян всім необхідним для нормального життя.

Формування самих держав загального добробуту (а не окремих ідей і положень) пов’язують із високим економічним розвитком країн, який дав змогу забезпечити населенню прожитковий мінімум. Саме в цей період основною умовою соціальної політики стала вважатися відповідальність уряду за добробут і дотримання соціальних прав громадян. «Ця відповідальність не може бути перекладена на індивіда, приватне підприємство або громаду, мікрорайон. Така держава захищає людей від бідності шляхом допомоги у зв’язку з безробіттям, виплат сім’ї, грошових компенсацій, пенсій за старістю, забезпечуючи повноцінну охорону здоров’я, безоплатну освіту, громадське житло. Соціальна підтримка в цьому випадку здійснюється як державне втручання в життя людей на національному й місцевому рівнях через програми соціального забезпечення, освіти, охорони здоров’я... Фінансування цієї системи здійснюється за рахунок перерозподілу доходів через страхування та податкову політику

Саме тому спочатку в Україні необхідно створити високоефективну економічну систему з конкурентноздатною продукцією, високим рівнем ціни праці, ефективними регуляторами цін та інфляції. Цей крок вже сам по собі вирішить велику частину соціальних проблем через ліквідацію певної частки безробіття, підвищення пенсійного забезпечення, стабілізацію цін та реальних доходів громадян, зростання надходжень бюджетів всіх рівнів, а отже вирішить багато з нагальних проблем соціальних проблем.

Також при виборі елементів соціальної політики необхідно звертати увагу на ментальні національні особливості, національні та історичні традиції, так як вони мають значний вплив на державну політику. Так в Україні навряд чи прижилась би японська модель організації ринку праці в зв’язку з ментальними особливостями нації. Отож, необхідно поступово вводити окремі елементи зазначених вище моделей з одночасним пристосуванням їх до українських реалій та по можливості ці реалії змінювати.

Доцільним є впровадження окремих елементів шведської та німецької моделей, оскільки на даний момент часу окремі верстви населення потребують значної підтримки, так як в Україні спостерігається різке розшарування суспільства і наявна значна маса малозабезпечених громадян. Дані проблеми можна вирішити значним вливанням коштів як в соціальну сферу так і в розвиток економіки, зокрема на розвиток малого бізнесу, який є основою для існування середнього класу в суспільстві, що має вплив на зменшення соціально незахищених верств.

Держава також може надавати різні форми допомоги в зв'язку з безробіттям. Грошова допомога може надаватися робітникам, які працюють неповний робочий день, з метою відшкодування втрат заробітної плати. Ця допомога становить для бездітних робітників і службовців 63% фактичної зарплати, а для тих, хто має дітей - 68%. Відшкодуватися може зарплата, втрачена в зв'язку з банкрутством. Вона надається найманим працівникам, коли підприємство оголошує про своє банкрутство і вони не одержують зарплати. У цьому випадку сплачується повний фактичний заробіток останніх трьох місяців і невиплачені внески на соціальне страхування. В цілому проблема безробіття заслуговує більш докладного розгляду.

Системи "соціального захисту і забезпечення" сьогодні існують практично в усіх країнах світу. Однак, між країнами є великі розбіжності в ступені захищеності трудящих, сфері охоплення різних верств населення і ефективності діючих систем. Найсучасніші системи "соціального захисту і забезпечення" мають найбільш розвинені країни. Можна твердити, що за якісними і кількісними характеристиками цих систем визначається рівень соціального, економічного, правового і культурного розвитку країни та соціуму.

В цивілізованих країнах світу "системи захисту й забезпечення" охоплюють практично все населення і передбачають майже усі існуючі ризики. Упродовж 50-60 років минулого століття витрати на соціальні потреби в усіх розвинених країнах зростали випереджаючими темпами порівняно із темпами економічного зростання (приблизно в 1,8 рази швидше, ніж темпи зростання ВВП цих країн). На початку 21 століття років вони становили понад 17% ВВП у Канаді, 26-28% у Данії і Франції, майже 29% у Нідерландах і понад 33% - у Швеції.

Підсумовуючи викладене, можна виділити такі пріоритети соціальної політики України у сфері зайнятості населення:

- підвищення ролі держави у вирішенні проблем зайнятості й створення робочих місць;

- залучення до вирішення цього питання комерційних структур;

- державна підтримка малого і середнього бізнесу;

- організація системи підготовки й перепідготовки кадрів;

- створення системи громадських робіт;

- удосконалення системи соціального захисту безробітних.

Не слід ігнорувати досвід організації соціальної політики в сучасних "державах загального добробуту", а також аналіз поглядів західних соціологів і політологів на сутність соціальної політики. Варто було б звернути увагу на французький варіант соціальної політики "welfare pluralism", що має змішаний характер. У ній поєднуються риси різних систем - як тих, у яких одержання соціальних прав чітко пов'язане зі сплатою внесків, так і тих, у яких соціальне забезпечення є універсальним і безумовним.

Звичайно, одним кроком всіх проблем не вирішити, але шляхом поступального руху в напрямі соціальної орієнтації економічної системи можна добитися значних результатів, тому що наданий момент Україна за рівнем розвитку далеко позаду більшості країн світу (в тому числі за рівнем медичного забезпечення, освіти, культури та спорту). Причиною цьому є нестача коштів, з чого і визріває необхідність реформування системи фінансування соціальних програм в Україні.

Обираючи свій шлях, свою соціальну політику, Україна як держава не повинна сліпо копіювати закордонні моделі, але водночас не слід й ігнорувати досвід організації соціальної політики в сучасних "державах загального добробуту", а також аналіз поглядів західних соціологів і політологів на сутність соціальної політики

Отже, в умовах соціально-ринкової трансформації держава має виступити соціальним амортизатором перетворень і одночасно проводити активну соціальну політику на нових, адекватних ринковим вимогам засадах, враховуючи позитивні і негативні моменти впровадження тих чи інших елементів соціальної політики в розвинутих країнах загального добробуту.

Висновки та пропозиції

Однією з найважливіших сфер діяльності держави є її соціальна політика. ЇЇ важливість обумовлена тим, що забезпеченість всіх громадян прямо впливає на продуктивність праці, задоволеність суспільства діями влади, національну безпеку.

Пріоритетом соціальної політики є підвищення рівня життя населення яке є можливим лише на основі економічного зростання держави. Шлях до здійснення цього програмного завдання лежить перед усім через удосконалення систем політики доходів населення та оплати праці. Поки що зарплата є основним засобом утримання родин і становить майже 2/3 в структурі грошових доходів громадян.

Неможливість ліквідувати нерівність лише революційним шляхом привела до створення інституту соціального захисту населення, запровадженого в багатьох країнах. Позитивне значення цього полягає в реальній можливості практичного здійснення декларативних принципів соціальної рівності в державній політиці.

На цій базі дістали розвитку багато форм соціального захисту та підтримки населення, державного забезпечення таких прав людини, як право на працю, безкоштовну освіту, медичне обслуговування, відпочинок, а також чимало форм регулювання соціально-трудових відносин. Багато позитивних моментів практичної реалізації соціальних принципів державної політики стали орієнтиром для вивчення й уточнення цілей і завдань соціальної держави.

Соціальна держава, завдання якої полягає у створенні умов існування, гідних людини, не тільки не заперечує, а й сприяє підтримці та розвитку добровільних об’єднань, груп взаємодопомоги. Намагається так впливати на ці групи, щоб ефективніше забезпечити допомогу тим, хто її потребує. Існування добровільних благодійних організацій, груп взаємодопомоги дає змогу зменшити державні витрати на соціальні потреби. В Україні держава мало допомагає таким організаціям. Державні службовці пояснюють це не лише обмеженими фінансовими можливостями, а й тим, що відсутні механізми визначення корисної діяльності й регулювання використання соціальних послуг.

Об’єктом соціальної політики є соціальні відносини, які регулюються за допомогою засобів, що знаходяться у розпорядженні основних сил суспільства, а суб’єктом – держава, політичні партії, громадські організації.

Головна мета соціальної політики в умовах ринкової економіки – зняти всі обмеження на шляху вільної економічної діяльності, дати можливість кожному працівникові, кожному трудовому колективу одержувати дохід відповідно до реального внеску в збільшення суспільного багатства, задоволення потреб суспільства та населення. За цих умов повинно відбуватися відродження людської гідності, віри в свої сили і соціальну справедливість, у свою спроможність досягти кращого життя.

Соціальні проблеми нині фіксуються в сфері економіки. Саме рівень життя – для більшості громадян є критерієм оцінки ефективності економічної і соціальної політики держави. Тому серед питань, які необхідно вирішувати в першочерговому порядку, найважливішим є досягнення незворотних позитивних зрушень у зростанні добробуту людей.

Вже зазначалося, що за своєю суттю ринковий принцип суперництва економiчних суб'єктiв має чiткий асоцiальний змiст, оскiльки не передбачає пiдтримки тих, хто з певних причин виявився нездатним до змагання. Водночас необхiдною умовою стабiльностi господарської системи є вiдсутнiсть соцiальної напруги, i, зрештою, виявляється, що система соцiальних гарантiй, економiчно чужа ринковiй економiцi, насправді об'єктивно їй необхiдна. Соцiальна полiтика є i складовою процесу вiдтворення робочої сили, iстотно впливає на її вартiсть та якiсть. Зростання ваги особистiсного чинника вiдтворювального процесу наприкiнцi XX ст. висуває соцiальну полiтику на рiвень iнших напрямiв полiтики держави.

Соцiальна iнфраструктура, яка включає органи пiдтримки i розвитку культури, освiти, виховання, систему охорони здоров'я i фiзичної культури, пенсiї i рiзні соцiальнi виплати, полiтику робочої сили, сьогоднi розглядається як обов'язкова умова повноцiнного функціонування суспiльно-економiчної системи. В усiх розвинених країнах свiту створено мережi "банкiв робочих мiсць", стимулюється мобiльнiсть робочої сили, дiють системи пiдготовки та перепiдготовки кадрiв, здiйснюється система регулювання доходiв тощо. Однак на порядок денний висувається і проблема пошуку балансу мiж розвитком економiчної i соцiальної сфер. Сучасна економiчна наука виводить розвиненiсть соцiальної сфери з досягнутого рiвня розвитку продуктивних сил, який має бути достатнiм для того, аби пiсля вiдповiдної винагороди активним економiчним суб'єктам залишалась частина продукту, якої вистачить для пiдтримання пристойного рiвня життя пасивної частини населення. Економiчно такий рiвень розвитку вiддзеркалюється рiвнем перерозподiлу ВНП на соцiальнi потреби i ступенем розбалансованостi державного бюджету. Iншим обмеженням соцiальної полiтики держави є спiввiдношення соцiальних виплат з доходами працюючих суб'єктiв, яке не повинне пригнiчувати економiчнi стимули до працi. Оцiнка оптимального спiввiдношення залежить вiд дiючої суспiльно-економiчної моделi.

Проблема пошуку джерела коштiв залишається актуальною i вирiшується по-рiзному. Зокрема, США спираються на приватну iнiцiативу, залучаючи до соцiального страхування i фiнансування соцiальних програм кошти самих страхованих. Швецiя, навпаки, широко залучає кошти пiдприємцiв i застосовує бюджетний перерозподiл. Спiльною в цих системах є наявнiсть цiлiсної системи законiв i засобiв державного регулювання, якi забезпечують населенню необхiдний ступiнь соцiальної захищеностi. Участь пiдприємцiв у фiнансуваннi соцiальних виплат забезпечується розгалуженою законодавчою системою, яка, окрiм прямих вимог до виплати, передбачає пiльги в оподаткуваннi, амортизацiї, першочергову видачу держзамовлень тощо.

Досвiд деяких країн, зокрема ФРН, Японiї показав, що перехiд до ефективної ринкової економiки можливий лише в межах бiльш загальних соцiальних цiнностей.

Соціальна політика реалізується через систему допомог тим категоріям громадян, які цього потребують, зокрема виплата допомог по вагітності та пологах, при народженні дитини, по догляду за дитиною до 3 років, малозабезпеченим сім'ям з дітьми, надання пільг ветеранам війни, військової та пожежної охорони, громадянам, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, фінансування установ соціальної інфраструктури необхідних для забезпечення належного рівня освіти та охорони здоров'я, духовного та фізичного розвитку людини та громадянина, відпочинку, захист непрацездатних людей, соціальний захист інвалідів.

Джерелами фінансування видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення населення, соціальну сферу є кошти державного та місцевих бюджетів, кошти позабюджетних фондів.

За результатами проведеного аналізу можна узагальнити: загалом на соціальний захист і соціальне забезпечення населення з бюджетів Борщівського району було виділено кошти в сумі: в 2006 році – 14470,8 тис.грн. (20,8 % всіх видатків), в 2007 – 21789,6 тис.грн. (23,8 % загального обсягу), в 2008 – 27579,0 тис.грн.(19,8 %). В структурі переважають видатки на виплату одноразової допомоги при народженні дитини, пільги ветеранам війни та прирівняним до них особам, допомога інвалідам, допомога по догляду за дитиною до 3 років, допомоги малозабезпеченим сім'ям з дітьми.

Така структура є цілком нормальною, так як склад видатків вказує на те, що найбільше бюджетних коштів витрачається на захист найбільш незахищених верств населення, а також на стимуляцію народжуваності в країні, тобто в напрямках пріоритетів державної соціальної політики. Загалом протягом 2006-2008 рр. обсяг видатків на соціальний захист зріс на 90,6 % обсягу 2006 року, або на 13108,1 тис.грн.

В 2006 році на фінансування соціальної сфери було витрачено 66,2% всіх видатків місцевих бюджетів, в 2007 році – 65,8%, а в 2008 році – 59,8%. Це вказує на незначне зменшення питомої ваги видатків на утримання соціальної сфери протягом досліджуваного періоду. Загалом видатки на утримання соціальної сфери в 2007 році збільшились на 14405035 грн., в 2008 порівняно з 2007 – на 22769941 грн.. В сумі приріст склав 80,9% відносно 2006 року.

Структура видатків на соціальну сферу наступна: найбільша частка припадає на видатки на утримання закладів та установ освіти. На цю галузь в 2006 році було виділено 61,9% всіх видатків на соціальну сферу, в 2007 році – 61,4%, в 2008 році – 61,5%. Частка видатків на утримання установ охорони здоров'я в загальному обсязі видатків на утримання соціальної сфери протягом 2006-2008 років була наступною: в 2006 році – 29,6%, в 2007 році – 30,0%, в 2008 році – 28,7%.

Також на основі проведеного аналізу виконання планів можна говорити про те, що фактичні і планові показники видатків на соціальний захист та утримання соціальної сфери в 2006-2008 рр. трохи відрізнялися, в кожному з періодів спостерігається невеликий обсяг недофінансування потреб установ соціальної інфраструктури, але в 2007 і 2008 році спостерігалося значне недовиконання планових показників видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення населення.

Отже, загалом стан справ в соціальній сфері не є критичним, однак обсяги фінансування не відповідають сучасній економічній обстановці, потребам населення, але цьому є достатньо об’єктивні причини, усунення яких потребує значних обсягів ресурсів та часу. Так на даний момент держава просто об’єктивно не може в повній мірі забезпечити потребу в фінансових ресурсах програм соціального захисту населення та потреби установ соціальної інфраструктури для їх постійного розвитку та вдосконалення в зв’язку з недостатніми обсягами коштів, що перерозподіляються через бюджетну систему. Особливо це стосується місцевих бюджетів, які не мають достатніх фінансових можливостей для повного задоволення потреб соціальної сфери, в той час як на них покладено найбільшу частку витрат на утримання соціальної сфери.

За рахунок поступового впровадження системи заходів, реформування системи соціального захисту, зміни принципів організації соціальної інфраструктури можна добитися значних результатів в плані економічного зростання і відповідного вирішення великої кількості соціальних проблем (через економічний ріст зменшиться кількість безробітних, малозабезпечених, через збільшення надходжень до бюджету зросте фінансова забезпеченість бюджетів і відповідно можливість збільшення фінансування програм соціального захисту населення і соціальної сфери.


Список використаних джерел

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996р. – К.: Офіційне видавництво Верховної Ради України, 1996. – 115 с.

2. Бюджетний кодекс України від 21 червня 2001 р. із змінами та доповненнями згідно Закону України “Про внесення змін до Бюджетного кодексу” № 1086 - ІV від 10 липня 2003 року.

3. Закон України: Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії від 05.10.2002 р. № 2017-ІІІ // Урядовий кур’єр. – 2002.– № 206.

4. Пасічник В.А. Фінансово-бюджетна політика як інструмент впливу на структурні зміни в економіці.// Наукові праці НДФІ.–2007.–вип. 3. с.17-24.

5. Кудряшов В.П. Засади бюджетної політики розвитку. // Фінанси України. – 2007.– №7. с. 3–19.

6. Тропіна В.Б. Бюджетне забезпечення соціальної функції держави в Україні. //Фінанси України. – 2008 – №5. с.15-32

7. Азаров М.Я. Формування бюджетної політики економічного зростання. // Фінанси України. – 2006.– №9. с. 3–9.

8. Копилов В. Моніторинг реалізації бюджетної стратегії та її коригування. // Економіка України. – 2008. – №3. с.33–39.

9. Вегера С.А. Державні гарантії соціального захисту уразливих верств населення // Праця і зарплата. – 2001. – №4. – с. 18-23.

10. Дема Д.І. Державне регулювання соціального захисту населення в країнах з ринковою економікою // Фінанси України. – 2000 . –№9 . – с.59-63.

11. Шклярський Ю.Н. Соціальний захист в економічній структурі суспільства // Соціальний захист. – 2000. – №8. – с. 33-40.

12. Пасічник Ю.В. Бюджетна система України та зарубіжних країн: Навч. посіб. – 2-ге вид., перероб. доп. – К.: Знаня – Прес, 2003. – 523с.

13. Василик О.Д., Павлюк К.В. Бюджетна система України: Підручник – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 544с.

14. Булгаков С.О., Василенко Л.І., Єрмоленко Л.В., Огонь Ц. Г., Масленнікова Т.О, Чечуліна О.О. Бюджетна система України: Навч. посіб. – К.: 2002. – 288с.

15. Бюджетний менеджмент: Підручник / В. Федосов, В. Опарін, Л. Сафонова та ін.; За ред. В. Федосова. – К.:КНЕУ, 2005. – 864с.

16. Бюджетно-податкова політика. Навч. посібн. / Куценко Т.Ф. – К. : КНЕУ, 2006. – 508 с.

17. Офіційний сайт Національного банку України [сайт http://www.bank.gov.ua].

18. Офіційний сайт Міністерства фінансів України [сайт http://minfin.gov.ua].

19. Хорст Рiссе. Полiтика у галузi оподаткування i регулювання доходiв: урiвноваження федеральних та регiональних iнтересiв: система i досвiд Федеративної Республіки Німеччини. Аналiтичний матеpiал. [сайт http://www.rada.gov.ua/LIBRARY/catalog/analit/deu005.txt].

20. Офіційний сайт Рахункової палати України [сайт http://ac-rada.gov.ua].

21. Офіційний сайт Міністерства праці та соціальної політики України [сайт http://mpsp.gov.ua]

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:01:43 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
11:34:16 29 ноября 2015

Работы, похожие на Дипломная работа: Особливості фінансування видатків на соціальний захист населення і соціальну сферу в ринкових

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150859)
Комментарии (1841)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru