Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Політичні партії та суспільні організації і рухи

Название: Політичні партії та суспільні організації і рухи
Раздел: Рефераты по астрономии
Тип: реферат Добавлен 11:20:15 17 января 2011 Похожие работы
Просмотров: 27 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Реферат на тему:

ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ

ТА СУСПІЛЬНІ ОРГАНІЗАЦІЇ І РУХИ

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Політичні партії та громадські організації і рухи є складовою частиною політичної системи суспільства. На сучасному етапі в тому чи іншому вигляді вони існують у всіх країнах світу. Через партії та суспільно-політичні організації і рухи відбувається участь народу в управлінні суспільними справами.

Мета лекції - проаналізувати специфіку партій ісуспільнополітичних організацій та рухів як елементів політичної системи, визначити їх роль і місце в якості органів і форм здійснення демократії. Розглянути цю проблему доречно за таким планом:

1 ПОЛІТИЧНА ПАРТІЯ ЯК ОРГАНІЗАЦІЯ.

ФУНКЦІЇ ТА ТИПОЛОГІЯ ПАРТІЙ

Отже, що таке політична партія? У перекладі з латинської слово “партія” означає “осередок”, “частина”. У визначенні суті партії до цього часу ведеться полеміка між різними політологічними школами й існує безліч її визначень. Це пояснюється складністю самого явища - політична партія із різним розумінням призначення та функцій політичної партії. В цілому, вони зводяться до визначення партії:

· як групи, об`єднаної єдиними ідеологічними цінностями, що створюються для проведення виборчих кампаній;

· як передовий загін класу, що представляє їхні інтереси;

· як вираз політичного конфлікту в суспільстві й зброя вирішення обумовлених ним конкретних проблем;

· як специфічний вид організації.

Політологічний енциклопедичний словник (1997р) визначає політичну партію як - “добровільне об¢єднання людей, котрі прагнуть домогтися здійснення ідей, які вони поділяють, задоволення спільних інтересів; організована певним чином частина якоїсь соціальної верстви, класу, покликана висловлювати і захищати інтереси цієї спільності, домагатися їх дотримання і виконання, бути її політичним “голосом”, “уособленням” окремих групових інтересів.”

Перші політичні партії, відомі історії, виникли в Стародавній Греції. Це були малочисельні та вузькі за складом групи. Політичні партії існували і в середні віки. Справжня історія політичних партій починається з часів Великої французької революції наприкінці ХVІІІ століття.

В історії політичних партій багато дослідників згоджуються з М. Вебером і виділяють три етапи: партії як аристократичні групи політичної еліти; партії як політичні клуби, що намагаються заохочувати до активної політичної діяльності впливових людей; сучасні масові партії. Першою масовою партією було Ліберальне товариство реєстрації виборців в Англії, засноване в 1861р. В науковій літературі відзначається, що в дійсності всі три етапи пройшли тільки дві англійські партії: лібералів (віги) і консерваторів (торі). Більшість сучасних партій оформилася у вигляді масових партій.

В США партії організуються у 30-х рр. ХІХ століття при президенті Джонсоні, у Франції та інших європейських країнах - в період революції 1848р. В Росії та Україні - у 90-х рр. ХІХ століття.

У наш час стає усе більш очевидною суперечлива сутність політичної партії як явища політичного життя суспільства. У природі всякої партії вада, яку виявив і описав ще німецький соціолог Роберт Міхельс (1876-1939р.р.).Будучи створені як засіб досягнення соціально-групові мети, партії самі невдовзі стають метою самих себе, починають переважно дбати про власний добробут і успіх.

У структурному відношенні в партії можна виділити три рівні.

Перший – прихильники партії, які систематично голосують за неї на виборах.

Другий – сама офіційна партійна організація. Майже всі сучасні політичні партії мають партійний апарат, що складається з групи людей, які професійно займаються організаційними питаннями політичної діяльності партії.

Третій – це партія в системі володарювання, яка складається з посадових осіб у державному апараті, що одержали свої посади в силу приналежності до даної партії. До них відносяться: президенти, губернатори, члени парламенту, законодавчих органів тощо. Безумовно, така ієрархія має свою національну специфіку. Наприклад, в консервативній партії Великобританії парламентська фракція в організаційному відношенні складає самостійний структурний елемент – парламентську консервативну партію. Лідер парламентської фракції є водночас лідером партії у загально - національному масштабі. По суті, центральні органи партії – виконавчий комітет, центральне бюро – представляють собою дорадний орган при лідері.

Справжня політична партія не може бути витвором самого тільки бажання або зусиль навіть дуже здібних і впливових людей. Вона виникає не на грунті чистої політики, а на відповідній соціальній базі:

Зрозуміло, утворення політичних партій обумовлюється рядом факторів. По - перше, різні погляди з приводу політичного устрою суспільства та інших політичних питань. По - друге, незадоволення частини суспільства існуючим становищем та відповідна потреба у діях, щоб змінити становище, і викликало необхідність створення політичних партій. По - третє, однією з умов створення політичних партій є причини національного характеру. Тенденції до створення політичних партій на основі національної ідеї наявні багатьом країнам Латинської Америки, Африки, Східної Європи.

Політичні партії в сучасному суспільстві виконують життєво необхідні функції. Безумовно, вони мають конкретно-історичний характер.

Політологи виділяють такі функції партій:

· політична, яка полягає в боротьбі за владу в країні або досягнення максимальної кількості місць в законодавчих органах влади, одержанні права на формування державних виконавчих органів, уряду;

· функція представництва інтересів тих чи інших соціальних груп чи верств суспільства;

· ідеологічна фіксується у програмі партії, рішеннях з`їздів, конференцій і має за мету переконати у своїй ідейній правоті якомога більше людей. Результатом реалізації цієї функції є ідейно-політична доктрина або ідейно-теоретична концепція;

· організаторська - в практичній реалізації програми й рішень партії, вона знаходить свій вираз у діяльності з розширення членського складу, розвитку взаємовідносин з іншими партіями.

Існують й інші функції політичних партій. Саме через функції виявляється сутність, соціальне призначення, роль партій в суспільстві. Критерієм функціональної діяльності правлячої партії виступають політичні, економічні, соціальні результати, досягнуті партією відповідно до цілей, які вона ставила, а також задоволення інтересів тих соціальних верств і груп, які вона представляла. Не випадково одним із аспектів в науковоїметодології виступає вимога судити про політичні партії по їх справах, а не заявах.

Ведучи постійну боротьбу з опозицією політична партія формує економічні і політичні платформи, виробляє стратегію і тактику їх здійснення. Механізм міжпартійної конкуренції не дозволяє політичним партіям жити старим багажем і примушує їх оперативно реагувати на зміни, що відбуваються в країні і світі.

Важливу роль в теорії політичних партій займає питання про інституціоналізацію (правове визначення). Відомо, що багато партій на початку ХХ століття діяли нелегально.

Законодавствокожної країни по-своєму регулює (або ні) статус партії. В більшості країн світу за ними закріплено право висувати кандидатів на виборні державні посади.

Вони мають право вільно розповсюджувати інформацію про свою діяльність, пропагувати свої ідеї. Найбільш великі повноваження у парламентських партій. Вони мають право утворювати фракції. Фракція (від лат. Fraktio– розламування, подрібнення) – це група членів тієї чи іншої партії в складі парламенту, яка організовано проводить установки своєї партії. Фракційна діяльність у парламенті країн з багатопартійною системою – це нормальне й корисне явище, що забезпечує відображення та захист інтересів різних соціальних груп і верств населення.

В деяких країнах (Німеччині, Італії, Швеції) широко розповсюджена практика фінансування діяльності партії із державного бюджету. Чому? Тому, що вважається, партія, виконуючи конституційні функції, сприяє формуванню здорового суспільства, а тому має право на одержання державних дотацій.

Характер і набір функцій партій безпосередньо пов`язаний з їх типологією. Політологами пропонуються різні критерії класифікації політичних партій. Марксистський підхід наголошує на класових критеріях і розрізняє: робітничі, буржуазні, селянські партії тощо. За ідеологічними критеріями відрізняють революційні, реформістські, консервативні партії. По відношенню до влади партії поділяють на правлячі і опозиційні, або авангардні і парламентські. Парламентські виконують дві головні функції – підготовку виборців схилення їх на свій бік та контроль за здійсненням парламентського курсу. Авангардні не обмежуються участю в передвиборній боротьбі та представницьких органах влади, а й використовують інші форми політичної діяльності: маніфестації, мітинги, демонстрації, пікети тощо. Проте в сучасних демократичних країнах кожна партія має намір стати парламентською.

У західній політології широко визнається типологія, яка враховує критерії чисельності і внутрішньої структури партії. Це так звана “бінарна” типологія: партії кадрові і масові. До кадрових відносяться такі, в яких партійний склад формується навколо групи політичних діячів. Такі партії мають вільне членство і діють, як правило, тільки під час виборів. Кадровими є більшість європейських партій консервативної орієнтації, республіканська і демократична партії США. Масові партії являють собою централізовані організації із статутним членством, більш дисципліновані, приділяють більше уваги ідеології. Вони існують, головним чином, завдяки членським внескам. Члени партії не тільки сплачують внески, але й беруть участь у справах партії. Це, як правило, ліві партії комуністичної, соціалістичної і соціал-демократичної орієнтацій.

Дуже поширеним є спосіб класифікації партій за ознакою прогресивності або консервативності їх політичних програм. Це – партії – ліві, праві і центристи. Така класифікація зліва направо веде свою історію з засідань Французької національної асамблеї 1789 р., коли по різні сторони від спікера розташовувались консерватори, які виступали за збереження монархії (праворуч) і радикали, що відстоювали ідеї загальної рівності (ліворуч); помірковані ж займали місця в центрі. Ця традиція збереглася і в наші часи. Проте, такий поділ відносний, бо ті партії, що сьогодні є лівими, завтра можуть стати правими і навпаки.

Взагалі кожна типологія відносна. Як правило, ліберальні, комуністичні, соціал-демократичні, або будь-які партії можуть бути правлячими і опозиційними, легальними і нелегальними, революційними і консервативними, авангардними і парламентськими тощо.

Розрізняють організаційно оформлені партії, члени яких одержують партійні білети і платять членські внески і організаційно не оформлені партії, які характеризуються відсутністю офіційного членства. Типовими прикладами перших є комуністичні партії, а других – республіканська і демократична партії США, консервативна партії Великобританії. Розрізняють ще й партії з прямим і непрямим членством. У першому випадку прийом в члени партії здійснюється в індивідуальному порядку, а у другому та чи інша людина стає членом партії в силу того, що входить в будь-яку організацію, яка пов`язана з цією партією. Так, в лейбористську партію Великобританії, соціал-демократичні партії Швеції, Норвегії, Ірландії профспілки входять на колективних початках, тобто члени профспілок є колективними членами даних партій. Для комуністичних характерно виключно пряме членство.

У міру поступового перетворення держави із засобу панування у механізм узгодження інтересів соціально-економічних, національно-культурних і регіональних груп, що її складають, поступово змінюється й характер політичних партій, які, являючи собою політичне завершення піраміди сучасного громадського суспільства, сприяють його всебічному розвитку.

2 СУЧАСНІ ПАРТІЙНІ СИСТЕМИ

У сучасному світі налічується понад 800 політичних партій, які об`єднують у своїх лавах близько сотні мільйонів членів та, мабуть, ще більше число прихильників. Партійні системи є механізмом міжпартійної взаємодії, а також партій з державою та іншими складовими частинами політичної системи. Вони надають стабільності цій системі і залежать за своїм характером від історичних і політичних традицій даної країни, особливостей її економічного життя, гостроти соціальних конфліктів, тощо.

Демократичним країнам притаманна багатопартійна система. Це така система, де реальну боротьбу за владу ведуть кілька політичних партій. Історично склалися три типи багатопартійної системи:

· біпартизм - система, в якій визначальну роль відіграють дві основні політичні партії, які, перемагаючи на виборах, по черзі приходять до влади (США, Великобританія, Канада);

· “двох з половиною партій”, коли жодна з двох найбільших партій не може отримати більшості в парламенті й одна з них утворює коаліцію з третьою для формування уряду (типова для сучасної Німеччини);

· поліпартизм - три і більше партій з приблизно однаковим за кількістю електоратом, жодна з яких не здатна на тривалий час одержувати підтримку більшості в парламенті й змушена формувати урядові коаліції (Італія, Бельгія, Франція, Данія та ін. країни).

Проте в деяких країнах в умовах багатопартійності вирішальну роль у формуванні органів влади і здійсненні їх політики відіграє одна - дві досить впливові політичні партії. Наприклад, у Китаї такою партією стала комуністична. В Японії - ліберально - демократична. В політології така багатопартійна система називається партійною системою з укладом домінації.

Для тоталітарних, авторитарних політичних режимів характерна однопартійна система. Вона існувала в 20 - 40-х роках в Італії, в 30 - 40-х в Німеччині, 20 - 80-х у Радянському Союзі. Сьогодні ще продовжує існувати на Кубі, в Північній Кореї, Індонезії, а також в деяких країнах Африки.

Основний недолік однопартійної системи в тому, що правляча партія використовує своє монопольне становище в системі влади, самоізолюється від критики і побажань, тим самим позбавляє себе припливу нових ідей, конструктивних пропозицій, що веде до догматизму і прирікає партію на втрату нею політичного впливу.

Політична практика свідчить, що в сучасних умовах існує стабільна тенденція до зменшення кількості політичних партій у державах з політичною та економічною стабільністю. А яка оптимальна кількість партій в суспільстві ? А. Лінкольн на це питання відповів так: 2-1/2 партії. Одна - при владі, друга в опозиції і третя, що тільки народжується.

В утвердженні тієї чи іншої партійної системи велику роль відіграє тип політичного режиму. Так, у США і деяких інших країнах, влада і вплив інституту президентства має величезне значення і ніяка партія не може досягнути своєї стратегічної мети, якщо вона не матиме контролю над президентською владою. Такий контроль, безумовно, потребує підтримки більшості виборців. Коаліційного президента не існує. На виборах партія одержує все або нічого. Тому бажання завоювати посаду президента і об`єднує республіканців і демократів в єдині партії.

Політична історія ХХ століття свідчить, що багатопартійність (якщо вона не декоративна) утворює благонадійні умови для демократизації суспільства.

В Україні в період боротьби за незалежність на арену політичного життя вийшло багато різноманітних партій. Партійно - політична палітра сьогодення строката й мінлива. Вибори у вищий законодавчий орган влади - Верховну Раду 29 березня 1998 року показали, що із тридцяти політичних партій, які брали участь у виборах, вісім переступили 4% бар¢єр і, таким чином, склали інститут парламентських партій. Це такі партії:

· комуністична партія України - 24,7%;

· народний рух України - 9,4%;

* виборчий блок соціалістичної партії України та селянської партії Україні - 8,5%;

· партія зелених України - 5,5%;

· народно-демократична партія - 5%;

· всеукраїнське об¢єднання “Громада” - 4,7%;

· прогресивна соціалістична партія України - 4,03%;

· соціал-демократична партія Україні (об`єднана) - 4,01%;

Вважається, що сьогодні вже не можливо користуватися лише лінійним виміром при намаганні класифікації політичних партій в Україні. Дихотомія “праві - ліві” не може спрацьовувати в умовах, коли в Україні досягнуто консенсусу з основних принципових питань суспільного буття, коли має місце порозуміння з найважливіших для всього соціуму політичних питаннях.

Із зростанням політичної культури багатопартійність в Україні має шанс трансформуватися в ту систему, яку завбачав Лінкольн і яка існує сьогодні в деяких цивілізованих країнах.

3 ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ І РУХИ

Партії виростають із суспільних рухів і організацій. Суспільні рухи і організації утворюють те соціальне середовище, в якому діють політичні партії. Вони доповнюють дії партій або перешкоджують розповсюдженню їх впливу на суспільство, виступають базою для перебудови існуючих партій або появі нових. Приклади тому: “Солідарність” - у Польщі, Народний Рух початку 90-х рр. - в Україні, Національний фронт - у Чехословаччині, тощо.

Громадська організація - це добровільне об¢єднання людей, яке має внутрішню структуру знизу доверху, фіксоване членство.

Громадський рух - це теж добровільне формування громадян, яке виникає внаслідок вільного їх бажання на основі спільності інтересів і немає фіксованого членства.

Різниця між організаціями і рухом відносна. Кожна масова організація функціонує як суспільний рух. Наприклад, профспілковий, жіночий, молодіжний тощо.

Характерною особливістю сучасних масових суспільних рухів і організацій є те, що вони, як правило, пов`язані безпосередньо з політикою, або побічно впливають на якість діяльності політичних інститутів.

Дослідники масових демократичних рухів і громадських організацій виділяють такі причини їх виникнення:

· зростання кризових явищ в різних сферах суспільного життя;

· загроза війни та використання хімічної зброї;

· зростання загрози економічної катастрофи;

· необхідність захисту прав, свободи та життєвого рівня людини;

· подолання регіональних військових та міжнаціональних конфліктів;

· зростання освітнього та культурного рівня різних прошарків населення.

Польський політолог Є.Вятр виділяє чотири стадії, які проходить громадське формування у своєму розвитку. На першій створюються передумови виникнення суспільного об’єднання і створюється ініціативна група. Друга включає формування програмних документів, які віддзеркалюють об`єднані індивідуальні прагнення. Третя – це перевірка життєздатності громадського об’єднання, його відповідності потребам людей. Четверта – це затухання діяльності, коли завдання виконані, або життя довело неможливість реалізації цілей.

Таким чином, громадські організації і рухи – це суспільні сили, які намагаються змінити існуючі умови чи закріпити їх шляхом впливу на владні структури.

Суспільно - політичний рух і організації, в залежності від їх зв`язку з політичною системою, можуть бути інституціональними (формальними) і неінституціональними (неформальними). Перші, якщо можна так сказати, визнані політичною системою в якості її складової частини і функціонують за комплексом формальних правил. Другі діють поза системою, за правилами, що не передписані нею.

Масові громадські організації і рухи та велика кількість дрібних організацій і груп діють на різних рівнях: міжнародному, релігійному, в межах політичної системи тієї чи іншої країни, на місцевому рівні. Організації розрізняються за професійними ознаками (об¢єднання письменників, юристів, акторів, тощо). Але найбільш поширеною є класифікація по цілям і напрямкам діяльності, на підставі якої можна виділити:

· суспільно - політичні;

· миротворчі і правозахисні;

· економічного напрямку;

· національні, національно-культурологічні;

· екологічні;

· милосердя та охорони здоров¢я;

· інтернаціональні та інші.

Найбільш масовою громадською організацією є профспілки. Діяльність профспілок регулюється спеціальним законодавством. Вони мають свої міжнародні організації, наприклад, Всесвітня федерація профспілок (ВФП). В сучасні часи профспілки активно заявляють про себе твердою позицією в захисті трудових і соціально - економічних прав і інтересів своїх членів. Велика кількість страйків, що суттєво впливають на політичний процес в суспільстві, тому доказ.

Спектр суспільно - політичних організацій достатньо різноманітний – це спілки молоді, ветеранів війни, комітет солдатських матерів, спілки жінок тощо. Вони рішуче включаються в політичне життя, організують свої друковані видання, збори, мітинги.

Якими б різноманітними не були суспільні організації і рухи, вони виконують дві головні функції:

· висловлюють й реалізують групові інтереси;

· забезпечують участь своїх членів в управлінні.

Таким чином, політична функція суспільних організацій і рухів полягає не в боротьбі за владу, а у здійсненні тиску на неї з метою реалізації інтересів своїх учасників.

Відповідно суспільно - політичними організаціями можна вважати тільки ті із багаточисельних об¢єднань і груп за інтересами, які здійснюють тиск на центри влади. В західній політології їх так і називають - групи тиску або групи інтересів.

Типовими засобами тиску суспільних об¢єднань на органи влади являються:

· безпосереднє висування своїх членів до складу представницьких і законодавчих органів влади, а також в якості функціонерів адміністративного апарату;

· участь членів організації в роботі парламентських комісій;

· підтримка особистих контактів з членами парламенту, уряду, чиновниками державного апарату.

В багатьох країнах широко практикується така форма тиску на законодавців, як лобізм (від англ. Lobby- кулуари ). Лобізм виник як специфічний інститут політичної системи США для впливу конкретних приватних та громадських організацій на процес ухвали рішень органами влади з питань внутрішньої і зовнішньої політики. Політична практика американського лобізму активно поширюється в інших країнах, в тому числі й в Україні.

Хто ж займається лобіюванням ? Найбільш придатними на роль лобістів вважаються колишні чиновники законодавчих і виконавчих органів влади, які підтримують зв`язки зі своїми колишніми колегами, а також досвідчені адвокати, які близько знайомі із закулісним життям законодавчих та урядових установ. Послуги лобістів високо сплачуються. Діапазон засобів, які вони вживають для досягнення своїх цілей, величезний. Виділимо групи засобів лобістів:

· засоби лобізму інформаційного ракурсу: збирання інформації, її блокування або надання зацікавленим особам; пропагандистські кампанія з рекламою або антирекламою певної акції; кампанії тиску з місць (телеграми, листи тощо);

· засоби лобіювання, пов`язані з фінансовим його забезпеченням: фінансування виборної кампанії, надання “потрібним особам” різного роду “послуг” (гонорар за виступ тощо), влаштування для чиновників різного роду розваг за рахунок зацікавлених організацій тощо.

Для багатьох лобізм є синонімом корупції і, як бачимо, не без підстав. Проте лобізм - це не тільки підкуп, шантаж, а й вагоміший метод стратегічного розв`язання політичних, економічних, регіональних проблем, оскільки на нього працюють високопрофесійні експерти, котрі пропонують і здійснюють соціально - конструктивні ідеї.

Як вже підкреслювалось, лобізм здобув у деяких країнах світу статус соціальної інституції, став організаційною установою. Його діяльність здобула легітимність та легальність. У США в 1946 р. був прийнятий федеральний закон про регулювання лобізму. Згідно з ним особи та організації, які є лобістами, зобов`язані офіційно реєструватися й надавати відомості про те, на кого вони працюють.

Групи тиску можуть бути офіційно зареєстровані, як у США або діяти нелегально. Характерним прикладом кримінальної групи тиску є мафія. Становлення конституційних і цивілізованих форм впливу груп тиску на органи державної влади та їх участь у політичному процесі є однією з найважливіших умов демократизації суспільства, його нормального і стабільного розвитку.

Таким чином, суспільно - політичні організації і рухи в демократичних країнах є невід`ємним компонентом політичного життя. Вони доповнюють раціональний плюралізм, посилюють ефективність багатопартійності, конкуренцію в середовищі різних політичних сил. Політичні партії, уряд, законодавці не можуть не рахуватися з суспільно - політичними організаціями і повинні постійно шукати шляхи взаємодії та діалогу з ними. Але особливістю громадських організацій є те, що вони не ставлять собі за мету завоювати державну владу, що є характерним для політичних партій. Вони створюють системи груп тиску, під впливом яких формується державна політика.

ВИСНОВКИ

Розглянувши основні проблеми, які сформовані на початку лекції, можна стверджувати, що в цьому світі політичні партії створюються для боротьби за владу, для реалізації своїх передвиборних програм і їх роль в політичних системах різних країн світу значна. Вони висловлюють потреби, інтереси, цілі певних соціальних груп і верств населення. Партії беруть активну участь у формуванні і функціонуванні механізму політичної влади.

Також багатогранне значення мають суспільно - політичні об¢єднання. Вони відіграють суттєву роль у структуруванні політичних систем. На їх грунті можуть виникати нові політичні партії. “Непартійна сфера” також формує і поповнює правлячу еліту, створює систему тиску на державні інститути влади. Об¢єднання виступають як інституціолізовані канали залучення людей до політики і, тим самим, впливають на формування політичної культури в суспільстві.

Крім того, політичний процес в нашій країні свідчить про те, що партії залишаються реальністю сучасності, їх потенціал ще не вичерпаний, й ще багато десятиріч вони виступатимуть головним об`єктом політики.


СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Гаджиев К.С. Введение в политическую науку. – М., 1997.

2. Зеркин Д.П. Основы политологии. – Ростов - на - Дону., 1996.

3. Лазоренко О.В., Лазоренко О.О. Теорія політології. – К., 1996.

4. Мельник В.А. Политология. – Минск., 1996.

5. Мальцев В.А. Основы политологии. – М.,1997.

6. Назаренко С.И. Политические партии и партийные системы. Методическое пособие для самостоятельной работы студентов. – Х.: ХГУ, 1996.

7. Перегудов С., Холодковский К. Политическая партия, мировой опыт и тенденции развития. – М., 1991.

8. Рубан В.В., Серегина Н.С. Политические партии и движения в Украине. – Х., 1996.

9. Шмакова Т.В. Мир политических партий.// Полис, 1992, №1 - 2.

10. Україна багатопартійна, – К., 1991.

11. Енциклопедичний політологічний словник. – К., 1997.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:01:30 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
11:34:07 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Політичні партії та суспільні організації і рухи

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150884)
Комментарии (1841)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru