Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Українська школа кінця XIX початку XX ст

Название: Українська школа кінця XIX початку XX ст
Раздел: Сочинения по литературе и русскому языку
Тип: реферат Добавлен 18:25:17 19 января 2011 Похожие работы
Просмотров: 35 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Реферат на тему:

Українська школа кінця XIX — початку XX ст.


Період кінця XIX — початку XX ст. характеризувався по­дальшою колонізацією українських земель, що входили до скла­ду Російської імперії. Потреби капіталістичного виробництва, економіки, торгівлі, культури вимагали розвитку народної осві­ти. Проте зростаючі потреби Росії в освіті гальмувалися пере­слідуванням української школи, наступом на її демократичні здобутки. Це викликало громадсько-педагогічний рух, в якому активну участь брали вчителі, передове студентство, учнівська молодь, діячі науки та культури, просвітні організації, широка громадськість.

Подальшого розвитку набуває педагогічна думка, що має на­ціонально-демократичну спрямованість. Естафету українських просвітителів середини та другої половини XIX ст. переймають М.С. Грушевський, І.Я. Франко, Леся Українка, С.Ф. Русова, І.М. Стешенко, М.М. Коцюбинський, П.А. Грабовський, C.B. Васильченко, Т.Г. Лубенець та ін., ідеї яких значно посилили на­ціонально-визвольний рух українського суспільства, зокрема у змаганнях за національну освіту та школу.

Початкові школи на терені України кінця XIX ст. Характери­зувалися тим, що були у підпорядкуванні різних міністерств та відомств, приватних осіб, окремих організацій. На початок 1897 р. в українських губерніях діяло 13 424 початкові школи, в яких навчалося 703 670 учнів. Ці школи розподілялися за відомства­ми так (табл. 1):

Таблиця 1. Розподіл шкіл в Україні за підпорядкованістю

наприкінці XIX ст.

Школи Кількість, од. Кількість учнів
Міністерства народної освіти 5 349 338 326
церковно-приходські 8 061 314 452
інших відомств 14 892

Проте, незважаючи на різну підпорядкованість, зміст освіти в них майже не різнився і визначався принципами православ'я, самодержавства, становості, класової, національної та статевої нерівності. До того ж мережа шкіл була нерозвиненою, значна частина дітей не могла навчатися у школі. Наприклад, у Валківському повіті Харківської губернії (теперішні Балківський, Нововодолазький і частина Харківського району) у 270 населених пунктах зовсім не було шкіл, а тому понад 7 тис. дітей у 1913 р. тут не навчалися і понад 2 тис. вибули зі шкіл через віддаленість. Дуже великим був відсів учнів з інших причин. Тільки протя­гом 1914/15 навчального року зі шкіл губернії вибули 16 тис. учнів, тобто 13 % їх загальної кількості. Через "тісноту при­міщень" і брак вільних місць у 1911 р. в губернії було відмовле­но 16,5 тис. дітей, у 1912 р. — 28 тис., а у 1915 р. — 29,5 тис. У середньому в губернії протягом багатьох років закінчувало школу не більше 10 % учнів.

Початкова школа складалася з одно- та двокласних і вищих початкових училищ.

В однокласних початкових школах учні вивчали закон Бо­жий, церковнослов'янську грамоту, російську мову (граматика, письмо, читання), арифметику, співи. При вивченні російської мови мало місце пояснювальне читання, на якому учні одер­жували елементарні відомості з історії, географії та природо­знавства.

Не набагато кращим було також становище і в початкових класах земських шкіл, де мали місце неоднакова кількість на­вчальних тижнів, дискримінація дівчаток (з різних причин) і надзвичайно великий (подекуди катастрофічний) відсів на кінець року. Наприклад, проаналізуємо навчальну діяльність у Гусарківській школі (с. Гусарківка, Олександрівського повіту Катеринославської губернії, нині Куйбишевського району Запо­різької області) (табл. 2).

Таблиця 2 . Навчальна діяльність у Гусарківській школі

Навчальні

роки

Початок

занять

Кількість учнів на початок навчального року Кількість учнів на іспитах*
хлоп­чиків дів­чаток всього 1 клас 2 клас 3 клас 4 клас
1881/82 84 11 12 13
1885/86 Жов­тень 86 9 95

44 х

7 д

18 х

1 д

24 х

1 д

1891/92 49 30 8
1893/94 82 12 94
1894/95

18

жовтня

75 10 85

9 х

2 д

6 х

1 д

3 х

-

1904/05

18

вересня

104 35 136 Всього на іспитах було 102 хлопчики і 27 дівчаток
1907/08

17

вересня

102 13 115

16 х

50 х

-

-

-

36 х

1 д

1908/09

2

жовтня

102 13 115

43 х

12 д

11 х

1 д

18 х

-

-

-

1913/14 162 28 190

51 х

6 д

67 х

11 д

18 х

3 д

15 х

* х — хлопчиків; д — дівчаток.

Дещо краще було поставлено навчання в міських та заліз­ничних школах. Тут використовувалися екскурсії на природу, до музеїв, на виставки; на уроках застосовувалися ілюстрації, демонстрації та інші методи навчання.

Вивчаючи арифметику, учні опановували чотирма арифме­тичними діями над цілими числами, ознайомлювалися з дроба­ми, нумерацією, таблицями мір довжини, ваги, часу, з мірами по­верхні й об'єму тіл, вчилися користуватися рахівницею. З метою розвитку логічного мислення та пам'яті учнів вчили усній лічбі, усному розв'язуванню складних задач тощо.

Рис. 1. Типова земська сільська школа колишнього Олександрівського повіту Катеринославської губернії

Складною була проблема змісту навчання. Наприклад, у Бальманській земській школі Олександрійського повіту Катерино­славської губернії 1896 р. з історії вивчали такі теми: виникнення держави, хрещення Русі, монголо-татарське іго, Петро І, Катерина II, оборона Севастополя, падіння кріпосного права. З географії учні вивчали: сторони світу, компас, масштаб, гори, моря, ріки, народонаселення Росії; відомості про Катеринославську гу­бернію та Олександрівський повіт.

Естетичне виховання забезпечувалося уроками церковних співів. Хоч цей предмет був обов'язковим, проте викладання його мало лише релігійну спрямованість, часто велося нефахівцями, що не сприяло розвитку в дітей естетичних смаків та уподобань.

Дещо вищого рівня знань учні набували у двокласних учи­лищах. Тут вивчалися географія з короткими відомостями про явища природи, креслення і малювання. Крім елементарної гра­моти, учні ознайомлювалися з синтаксисом, мало місце літера­турне читання.

На 1 січня 1915 р. в Україні діяло 21 104 початкових школи. У них навчалося понад 1,5 млн. учнів. 57,4 % шкіл були підпо­рядковані Міністерству народної освіти, 42,1 % — церковному відомству, 38,9 % від загальної кількості усіх початкових шкіл становили земські школи.

Вивчення рідної мови дітьми українців навіть не планувало­ся, а окремі спроби прогресивного вчительства нещадно пере­слідувалися. Звідси ознайомлення учнів початкової школи з українською культурою, літературою, фольклором, народним мистецтвом на території України було практично неможливим та досить проблематичним.

Ліпше була поставлена освіта у приватних навчальних за­кладах, які утримувалися діячами української культури та ме­ценатами. Відома діяльність шкіл Х.Д. Алчевської в селі Олексіївка Слов'яносербського повіту, М.Л. Кропивницького в садибі "За­тишок" Куп'янського повіту, М.М. Аркаса в Богданівській школі, Т.Р. Рильського в селі Романівка Сквирського повіту. В цих школах дбали про розвиток мислення у дітей, вчителі намагали­ся усунути казенно-схоластичне навчання, прищеплювали народ­ну мораль, вчили учнів рідною мовою тощо.

Особливо жорстоко царський режим розправлявся з демо­кратичними вчителями після придушення революції 1905-1907 pp. У Київському навчальному окрузі, наприклад, з 1905 до 1912 р. було звільнено 32 директори і 972 вчителів.

Репресії серед учительства хвилями проносились по всіх за­кутках України, чинилася розправа над найбільш національне зорієнтованими і свідомими учителями початкових та інших шкіл і викладачами вищих навчальних закладів.

Більшість шкіл не мали своїх приміщень і тулилися в при­стосованих при церквах, у сільських хатах тощо. Довгинцівське залізничне училище на Криворіжжі, наприклад, розміщувалося в церковному приміщенні. У ньому вчилися діти з багатьох заліз­ничних станцій, звідки їх щоденно звозили "робочими" потяга­ми. Щоб приїхати до школи зі станції Висунь, наприклад, дітям треба було вставати посеред ночі, і поверталися додому вони та­кож уночі.

Середня школа в Україні була недосконалою. Всього в 1914-1915 р. діяло 117 чоловічих, 232 жіночі гімназії, 42 реальних і 63 комерційні училища. У них відповідно навчалося 36 817, 60 292, 12 187 та 19 639 учнів. На тлі державних шкіл вигідно вирізнялися приватні середні навчальні заклади. У колегії імені Павла Ґалаґана, яка функціонувала в Києві з 1871 по 1920 pp., y навчальному процесі домінували народні духовні традиції. За рівнем науковості викладання, інтелігентності, вихованості випускників сучасники прирівнювали цей заклад до Царськосельського ліцею, Оксфордського та Кембриджського коледжів. Колегія виховала справжню плеяду вчених, діячів культури і осві­ти, серед них президент АН України В. Липський, академіки А. Кримський, Н. Котляревський, В. Грабар, К. Костюк, М. Максименко, письменники М. Драй-Хмара, П. Филипович, художни­ки М. Пимоненко, М. Мурашко та багато інших.

Проте таких навчальних закладів в Україні було мало, діяли вони нетривалий час. За свій демократизм, невизнання офіцій­них програм, викладання українською мовою та використання в навчальному процесі елементів українознавства ці школи за­кривалися, а їх вчителі переслідувалися.

Відповідно до потреб промисловості з кінця століття у про­мислових центрах відкриваються професійно-технічні навчальні заклади, їхня діяльність регламентувалася "Основними поло­женнями про промислові училища", прийнятими в 1888 р. Всі училища діяли на основі індивідуальних статутів, за навчальни­ми планами і програмами, що затверджувалися кожним навчаль­ним закладом. На вивчення загальноосвітніх предметів у них відводилося від 10,6 до 30,4 % загального часу. Відома діяльність Маріупольського нижчого механіко-технологічного училища, Горлівського гірничого училища, Слов'янського нижчого гірни­чозаводського училища, Херсонського ремісничого училища тощо. Як правило, технічні училища, в яких навчалися підлітки з 12-14 років, випускали підмайстрів. Ремісничі школи готували квалі­фікованих робітників різних спеціальностей: ковалів, токарів, слюсарів, ливарників тощо.

З початку століття відкриваються ремісничі сільськогоспо­дарські школи та навчальні заклади окремих видів професійної школи — морехідні, художньо-промислової освіти тощо.

Вища освіта в Україні також залишалася недосконалою. На початок 1917 р. на всій території України, що входила до складу Російської імперії, діяли 27 вищих навчальних закладів, у яких навчалося 35,2 тис. студентів. Серед них було три університе­ти — у Харкові, Києві, Одесі; три технічних інститути — Київ­ський політехнічний, технологічний у Харкові та Катеринославський гірничий. Діяли Харківський ветеринарний інститут, Київ­ський і Харківський комерційні інститути, Київська й Одеська консерваторії, сім вищих жіночих курсів, Ніжинський історико-філологічний інститут.

Таким чином, усі вищі навчальні заклади були зосереджені тільки у п'яти містах України, в яких провідні вчені та викла­дачі теж плекали національний дух, дбали про подальший роз­виток вітчизняної науки, культури, освіти.

У задушливій, затхлій обстановці російського великодержав­ного шовінізму та утисків царату зусиллями вчителів-просвітителів у школах різних типів відчувалась досить сильна опозиція нав'язуванню примусової русифікації українського шкільництва. Передусім з боку прогресивних вчителів пошевченкової доби, які прагнули в умовах заборони української культури здійсню­вати виховання молоді на кращих традиціях національної педа­гогіки та шкільництва.

Велику плеяду прекрасних учителів українських шкіл на­завжди вкарбовано в історію вітчизняної освіти і педагогіки.

Заслуговує теплих слів добре ім'я учителя Левка Івановича Боровиковського (1806-1889), вихованця Полтавської гімназії і Харківського університету, викладача історії латинської мови в Курській і Новочеркаській гімназіях, незабаром — у Полтав­ській гімназії.

Між іншим, Л.І. Боровиковський, крім педагогічної діяль­ності, був поетом Шевченкової доби. У передмові до однієї зі збірок він писав: "Моя мати — Україна: вона мене голубила й годувала, і на все добре наставляла. Як щира дитина, я її слу­хав — і повік не забуду, що вона мені говорила, як на все добре вчила — як з людьми жити, як на світі добре робити..." Власне, таким було і педагогічне кредо Левка Івановича.

Тож учитель-філолог, учений-фольклорист, етнограф, лінгвіст, поет-романтик Левко Боровиковський заслуговує доброї пам'яті на скрижалях історії української педагогіки і школи.

Не можна не назвати вчителя пошевченкової пори, вихован­ця історико-філологічного факультету Харківського університе­ту Василя Степановича Гнилосирова (1836-1901), який усе своє життя віддав освітянській справі, працював учителем, а з 1873 р. — директором Канівської повітової школи. B.C. Гнилосиров був прихильником демократичних перетворень у системі народної освіти, прагнув викладати рідною мовою, багато зробив у справі догляду за могилою Т.Г. Шевченка, її впорядкування та охорони. Він усе своє життя виховував учнівську молодь у по­вазі до національних святинь і символів. Увійшов відомий учи­тель до історії літератури під псевдонімом А. Гавриш-Гнилосиров. Нехай же під таким самим ім'ям талановитий учитель пошевченкової доби увійде і до історії української педагогіки.

Учитель літератури Василь Семенович Мова (1842-1891) довгий час працював у катеринославській Маріїнській жіночій гімназії. Він закінчив юридичний факультет Харківського уні­верситету кандидатом права, і, як найчастіше бувало в учитель­ських колах того часу, багато працював в літературі, між іншим, під псевдонімом В. Лиманський. Певно, під впливом місця роз­ташування рідного хутірця біля Солодкого лиману, що на Ку­бані. B.C. Мова-Лиманський походив з роду козацького сотника Чорноморського Стародерев'янківського куреня. Переконаний вільнодумець, знавець і популяризатор творчості Кобзаря, один з перших авторів поетичного перекладу "Слова о полку Ігоревім" рідною мовою, автор кількох оригінальних творів у поетичних збірках "Проліски", B.C. Мова-Лиманський мав товариські сто­сунки з багатьма прогресивними вчителями України пошевчен­кової доби.

Вихованець Чернігівської гімназії і Київського університету Микола Андрійович Вербицький (1843-1909) викладав сло­весність у Полтавській, а потім у Чернігівській гімназіях. Йому були притаманні бунтарський норов, глибоке переконання в не­обхідності демократичних перетворень у системі та змістові на­родної освіти України; у практичній діяльності прагнув вихову­вати найсвятіші людські почуття на кращих зразках україн­ського фольклору, на творах Тараса Григоровича Шевченка, бу­див серед учнівської молоді почуття гідності та гордості нале­жати до дивного українського миролюбного, працьовитого і пісен­ного народу.

Окремою і самобутньою постаттю на терені української куль­тури та просвітництва є Іван Іванович Манжура (1851-1893), життя і творчість якого пройшли здебільшого на Катеринославщині (нині Дніпропетровська область).

І.І. Манжура
Вигнаний царатом із шостого класу гімназії за "непокірну вдачу", згодом — з другого курсу Харківського ветеринарно­го інституту, до якого 1870 р. І. Манжура вступив вільним слухачем, де б він не пра­цював потім — скрізь зазнавав пересліду­вань. Визначний український поет, фоль­клорист та етнограф, історик і учитель усе доросле життя перебивався приватними уроками, мізерним підробітком у редак­ціях катеринославських журналів і газет, для яких писав статті про виховну та формуючу роль народнопоетичних творів, на­родних обрядів і традицій.

Тому, незважаючи на постійну прискіпливу увагу поліції і різних департаментів, натхненного співця і захисника покрив­джених і знедолених І.І.Манжуру обирають 1887 р. дійсним членом Харківського історико-філологічного товариства, а 1891 р. — дійсним членом Товариства аматорів природознав­ства, антропології та етнографії при Московському університеті. Збірки поезій "Степові думи та співи" (1889 р.) і фольклор­них творів "Сказки, пословицы и т. п., записанные в Екатеринославской и Харьковской губ. И.И. Манжурою" (1890 р.) ще за життя автора вивчалися в навчальних закладах Середньої Над­дніпрянщини.

Знесилений у боротьбі зі злиднями, постійними пересліду­ваннями, надломлений жахливими умовами життя і тяжкими хворобами, І.І. Манжура помер на 42-му році життя в Катери­нославі як бездомний жебрак. Його було поховано на історично­му Севастопольському цвинтарі. Лише на початку 60-х років XX ст. віднайдено могилу великого страждальця і рукописні зошити у фондах Державної публічної бібліотеки АН України. В одній з поезій мандрівного талановитого учителя і вченого є рядки "Я син твій, нене-Україно...". Такий же знедолений і зні­вечений син, якою була тоді Україна для більшості своїх дітей... Наприкінці XIX — на початку XX ст. активною діяльністю відзначилися "Просвіти", які ставили собі за мету сприяння освіті українського народу його рідною мовою. Перша організація "Про­світи" виникла в 1868 р. у Львові. Революція 1905-1907 pp. сприяла відкриттю просвітніх товариств у Києві, Одесі, Чернігові, Житомирі, Катеринославі, Кам'янець-Подільському, Миколає­ві та інших містах. Вони впроваджували в школи українську мову, історію України, дбали про видання українських підручни­ків, книг, порушували питання про відкриття українських шкіл, проводили свята за народними традиціями тощо. У цей період видавництво "Український вчитель" видало "Українську грамати­ку для школи" Г. Шерстюка, "Арифметику для українських шкіл" О. Кониського, "Граматику (Букварець)" С. Черкасенка та ін.

Значну просвітницьку роботу проводив педагогічно-освітній щомісячник "Світло", що видавався "Українським вчителем". Журнал висвітлював питання дошкільного, шкільного та поза­шкільного виховання, відстоював права української школи та української мови в ній. У журналі давалися цінні поради вчите­лям, вихователям, батькам з різноманітних освітньо-виховних проблем. Діяльності товариств "Просвіти" протидіяла вся систе­ма самодержавства з її механізмом переслідувань та репресій.

Тож прогресивні діячі освітянської ниви, громадськість кінця XIX — початку XX ст. відстоювали національну сутність, зміст і традиції українського шкільництва, педагогічної думки. Зав­дяки їх невтомній праці вдалося зберегти основи національного шкільництва і традицій, української педагогічної думки.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:00:11 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
11:33:16 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Українська школа кінця XIX початку XX ст

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151207)
Комментарии (1843)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru