Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Теоретична система та економічна програма Дж М Кейнса

Название: Теоретична система та економічна програма Дж М Кейнса
Раздел: Рефераты по астрономии
Тип: реферат Добавлен 00:18:11 08 января 2011 Похожие работы
Просмотров: 19 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Реферат

на тему:

Теоретична система та економічна програма Дж. М. Кейнса


Кейнсіанство — одна з провідних течій сучасної економічної думки. Свою назву отримала від автора основних її концепцій — Джона Мейнарда Кейнса (1883 — 1946), англійського економіста, державного й політичного діяча.

Кейнс був сином відомого англійського економіста Джона Не-вілла Кейнса, автора книжки «Предмет і метод політичної еконо­мії», опублікованої 1890 p. Отримав освіту в Ітоні та Кембріджі. Спочатку вивчав математику та теорію ймовірності, але згодом за­цікавився економікою. 1905 р. А.Маршалл написав Кейнсу-батьку:

«Ваш син чудово працює в галузі економічної науки. Я сказав йому, що був би дуже радий, якби він вирішив присвятити себе кар'єрі професійного економіста».

Проте Кейнс був не тільки економістом. Він був неймовірно ак­тивною, різнобічне обдарованого людиною. Посідав високі держав­ні пости, особливо у галузях, де треба було вирішувати внутрішні та зовнішні фінансові проблеми англійського уряду в період між двома світовими війнами. Кейнс був представником Британського казна­чейства на Паризькій мирній конференції під час першої світової війни, заступником канцлера казначейства, членом ради директорів Англійського банку, казначеем у Королівському коледжі, очолював Національне товариство зі страхування життя, був керуючим інвес­тиційною компанією. Крім того, він редагував Кембріджський «Еко­номічний журнал», очолював журнали «Нейшн» та «Нью стейтс-мен», був головою Ради з підтримки музики та мистецтва та ін.

У своїх наукових творах він розглядає широке коло проблем, зо­крема, проблеми теорії ймовірності, монетарної економіки, наслідки мирної угоди, укладеної після першої світової війни. Проте його головною працею є «Загальна теорія зайнятості, процента і гро­шей» (1936p.), про яку Дж. Гелбрейт у свій час писав, що «вона є абсолютно незрозумілою, погано написаною та передчасно опуб­лікованою».

Однак ідеї цієї книжки були із захопленням сприйняті в колах великої буржуазії. Книжку назвали «біблією кейнсіанства». Західні економісти навіть проголосили «кейнсіанську революцію», яка на­решті переможе марксизм. А американський історик економічної думки Селігмен поставив книжку Кейнса поряд з «Багатством наро­дів» Сміта та «Капіталом» К. Маркса.'

Учення Кейнса стало своєрідною реакцією на неокласичну шко­лу й маржиналізм, які панували в економічній науці до нього і до яких колись належав і він сам як учень А. Маршалла і кембрідж-ської школи. Економічна криза 1929—1933 pp. різко змінила погля­ди Кейнса, він рішуче й безоглядно пориває з поглядами А. Маршалла, його ідеями фритредерства й висловлює думку про те, що капіталізм доби вільної конкуренції вичерпав свої можли­вості та пішов у непам'ять.

Попередниками Кейнса, які розробляли ті чи інші функціональні зв'язки процесу відтворення і положення яких він розвиває далі, можна вважати так звану стокгольмську школу — Б. Умена, Е. Лін-даля; Ф. Кана у Великобританії та А.Ханта у Німеччині. Однак тільки Кейнс чітко сформулював новий напрям економічної те­орії — теорію державного регулювання економіки.

На відміну від інших буржуазних економістів, які зосереджували свою увагу на діяльності окремих господарських одиниць, Кейнс значно розширив рамки дослідження, роблячи спробу розглянути національне капіталістичне господарство в цілому, оперувати пере­важно агрегатними категоріями — споживання, нагромадження, заощадження, інвестиції, зайнятість, тобто величинами, котрі визна­чають рівень та темпи зростання національного доходу. Та голов­ним у методі дослідження Кейнса було те, що, аналізуючи сукупні народногосподарські величини, він прагнув встановити причинно-наслідкові зв'язки, залежності та пропорції між ними. Це поклало початок такому напрямку економічної науки, який сьогодні називають макроекономічним. «Кейнс, мабуть, повинен посісти постійне місце в історії економічної думки як перша особа, котра розробила повністю обгрунтовану теорію того, що ми називаємо зараз макро-економікою» .

У докейнсіанській політекономії панував мікроекономічний під­хід, тобто аналіз економіки з погляду окремих економічних оди­ниць. Умови процвітання окремої фірми ототожнювалися з умовами процвітання нації в цілому, примноження її національного багатст­ва, Тому у центрі аналізу була окрема фірма, проблеми мінімізації її витрат та максимізації прибутку як джерела нагромадження ка­піталу. Головна відмінність між макро- та мікроекономічним під­ходами полягає не в тім, що перший ігнорує інтереси окремих фірм, а другий — національну економіку. Відмінність зв'язана з тим, якому фактору — інтересам окремої фірми чи загальним умовам відтворення — надається вирішального значення для економічно­го зростання країни. Кейнс віддав перевагу загальноекономічним факторам.

На відміну від теорій Кларка, Маршалла, Пігу та інших, Кейнс дійшов висновку, що всі життєво важливі проблеми високорозвину-того капіталістичного суспільства слід шукати не у сфері пропозиції ресурсів (їхньої рідкісності, цінності, найбільш ефективного поєд­нання для отримання максимуму продукції, «винагородження» фак­торів виробництва і т.п.), чим займалася до цього часу неокласична економічна думка, а у сфері попиту, що забезпечує реалізацію цих ресурсів. Відповідно до закону Сея, котрий став засадним для всієї неокласичної політекономії, сам процес виробництва товарів ство­рює дохід, що точнісінько дорівнює вартості вироблених товарів. Це, у свою чергу, означає, що виробництво будь-якого обсягу про­дукції автоматично забезпечує дохід, необхідний для закупівлі всієї продукції на ринку. Пропозиція породжує свій власний попит — ось головний постулат названого закону.

Кейнс заперечив дію автоматичного механізму як на ринку това­рів, так і на ринку робочої сили та капіталу.

По-перше, він поставив під сумнів існування за умов монополіс­тичного капіталізму (до речі, сам Кейнс не вживав цього словоспо­лучення, але саме його мав на увазі) вільного руху цін у напрямі зниження. Досвід показував, що ціни залишаються незмінними на­віть за умов зниження зарплати та спаду виробництва.

По-друге, Кейнс показав неможливість постійного зниження норми процента з метою стимулювання інвестицій. Є певна межа, нижче за яку економічні суб'єкти віддадуть перевагу не передаван­ню своїх заощаджень у позичку, а триматимуть їх у вигляді ліквідних засобів з метою страхування себе у разі різних непередбачених ускладнень.

По-третє, Кейнс поставив питання про неможливість зниження заробітної плати у зв'язку з наявністю сильних профспілок, що за­хищають економічні інтереси робітничого класу.

Таким чином, Кейнс намагався показати, що механізм автомати­чного зрівнювання попиту та пропозиції, що на ньому грунтується неокласична теорія, є утопією.

Критикуючи закон Сея, Кейнс на перше місце висунув проблему «ефективного попиту». Сучасний рівень виробництва або націо­нального доходу, за Кейнсом, залежить від сукупного ефективного попиту, тобто попиту, що забезпечений грошима, інакше кажучи, від реальних витрат на придбання товарів та послуг. У зв'язку з цим Кейнс звертає увагу на проблему реалізації та показує, що неузго­дженості у сфері попиту і створюють у капіталістичному суспільстві головну перешкоду для використання ресурсів: труднощі з реаліза­цією саме і призводять до порушень процесу відтворення.

Відповідно до концепції Кейнса «ефективний попит» є тотожним національному доходу, який витрачається на споживання й нагро­мадження, тобто складається з особистого та виробничого попиту. Перший — це витрати суспільства на споживчі блага, другий — на інвестиції (капітальні блага).

Особисте споживання — найбільш значна категорія витрат — становить близько 2/3 усіх закуплених товарів та послуг. Отже, фак­тори, що визначають споживання, можна взяти за відправну точку для дальших міркувань.

Кейнс розглядав дохід, що є у розпорядженні суспільства, як першочерговий фактор, котрий визначає структуру споживацьких витрат. Відповідно до теорії Кейнса витрати на споживання зрос­тають мірою збільшення цього доходу. Проте величина їхнього зростання дещо відстає від абсолютного збільшення доходу, тобто кожний додатковий долар останнього хоч і збільшує споживання, але на суму меншу за цей долар. Кейнс назвав частку кожного до­даткового долара даного доходу, яка використовується на спожи­вання, граничною схильністю до споживання. З допомогою цього показника можна визначити, якою мірою приріст доходу впливає на приріст споживання, ураховуючи, що зі зростанням доходу цей показник зменшується, а відтак зменшується і частка споживання в доході. Відставання споживання від темпів зростання доходу, що є у суспільному розпорядженні, зв'язане з тим, що частина націо­нального доходу зберігається, заощаджується, не повертаючись у господарський оборот. Підстави цієї закономірності Кейнс бачив не в соціальних, класових стосунках, а у психології людини, яка нібито схильна споживати менше в міру збільшення її доходу. Це його твердження відоме під назвою «основний психологічний за­кон суспільства».

Другий компонент «ефективного попиту» — виробничий попит, за Кейнсом, є показником бажання капіталістів інвестувати свої капіта­ли. Він відображується в інвестиціях, рівень яких визначається, го­ловне, станом довгострокових очікувань, зумовлених тим, «якою мо­же бути очікувана структура майбутніх доходів підприємця, якщо ... він бажає збільшити своє капітальне майно». Основними факторами, що впливають на обсяг інвестицій, на думку Кейнса, є норма процен­та й норма очікуваного прибутку. Інакше кажучи, інвестиції можуть здійснюватися лише в тім разі, коли очікуваний прибуток перевищу­ватиме позичковий процент. Величину процента Кейнс ставив у зале­жність від пропозиції грошових засобів та попиту на них.

Необхідна умова для нормального розвитку економіки та досяг­нення її рівноважного стану, за Кейнсом, полягає в тім, щоб вакуум, утворений унаслідок розриву між рівнем доходу та споживання (згадаємо «психологічний закон»), заповнювався збільшенням інве­стиційних витрат, котрі покликані поглинути обсяги заощаджень, що постійно зростають. Це, однак, є можливим тільки тоді, коли ін­вестиції дорівнюватимуть заощадженням.

Докейнсіанська економічна думка виходила з того, що інвестиції автоматично пристосовуються до рівня заощаджень за допомогою норми процента, і між ними не може виникати стійкої невідповідно­сті. Кейнс же висловив думку про те, що насправді величина інвес­тицій зазнає впливу певних факторів, які не допускають такого ав­томатизму. Населення завжди використовує на споживання лише певну частку своїх доходів, а решту — заощаджує. Рішення про за­ощадження, таким чином, приймаються паралельно з рішеннями про частку споживацьких витрат у загальному обсязі доходу і ціл­ком незалежно від вирішення фірмами (приватним бізнесом) питан­ня про рівень інвестицій. Економісти до Кейнса не звертали особли­вої уваги на той факт, що заощаджують споживачі, а інвестують — виробники, тобто рішення про заощадження та інвестиції прийма­ють різні люди, не погоджуючи їх між собою. Кейнс зробив цей ви­сновок одним з центральних пунктів свого аналізу. Саме заоща­дження населення можуть бути єдиним фінансовим джерелом інвестицій підприємств, а отже, величини заощаджень та інвестицій в економіці в кінцевому підсумку збігаються. Але це зовсім не так на стадії планування витрат.

Кейнс указував на існування трьох мотивів, здатних спонукати людину зберігати гроші, а не активи, що дають дохід (земля, будів­лі, акції, облігації). До них належать: трансакційний мотив (бажання мати готівку для непередбачених платежів), мотив перестороги та спекулятивний мотив (острах втратити капітал).

Третій мотив є дещо відмінним від перших двох. Кейнс вважав, що господарські агенти триматимуть частину портфеля своїх акти­вів у ліквідній формі, коли вони вважатимуть, що володіння актива­ми в іншій формі є ризикованим. Нездатність підприємств забезпе­чити рівномірний потік інвестицій для того, щоб заповнити створений заощадженнями «потенційний розрив» між виробницт­вом та споживанням, Кейнс приписує втраті «довіри», порівнюючи цю нездатність з небажанням гравця, що втратив надію на успіх, ро­бити дальші ставки. Якщо «розрив» неможливо закрити запланова­ними інвестиціями, він закриється автоматично небажаними інвес­тиціями, що матимуть вигляд накопичених запасів споживчих товарів; пізніше «розрив» так само автоматично зменшиться внаслі­док скорочення виробництва, зайнятості та доходу.

Цілісну картину економічної системи відповідно до кейнсіансь-кої теорії можна подати за такою схемою. Сукупний попит стано­вить суму витрат суспільства на споживання та очікуваних витрат суспільства на інвестиції. Існує тільки один, стверджує Кейнс, рі­вень національного доходу, за якого сукупні витрати суспільства (сукупний попит) дорівнюють національному продукту (сукупній пропорції). Це і є шуканий рівень рівноваги національного доходу.

Економічна система не зможе досягти рівноваги за будь-якого іншого рівня національного доходу, оскільки в цьому разі плани по­купців не будуть відповідати діям виробників. Припустімо, що наці­ональний дохід упаде нижче за рівень рівноваги, планові витрати теж зменшаться, але не адекватно зменшенню національного дохо­ду. Зменшення сукупних витрат становитиме лише частину змен­шення національного доходу, решта витраченого доходу зменшить заощадження та податкові виплати. Це призведе до того, що покупці вимагатимуть більше товарів, ніж вироблятимуть фірми.

В іншому разі, якщо національний дохід збільшиться, то зросте сукупний попит, але на величину меншу ніж зростання національ­ного доходу. Деяка частина додаткового доходу піде у заощаджен­ня, ще якась частина — урядові у вигляді податків. А це означає, що ділові підприємства вироблятимуть товарів та послуг більше, ніж планується закупити. Сукупний попит не здатний буде перекрити сукупну пропозицію, стверджує Кейнс. Така ситуація свідчитиме про перенасичення ринку товарів та послуг, про затоварення і сигналізуватиме про необхідність скорочення обсягів виробництва. Цей процес, у свою чергу, супроводжуватиметься безробіттям, не­повним використанням обладнання, а в окремих випадках — тимча­совим скороченням або остаточним припиненням виробничої діяль­ності окремих підприємств. Спад виробництва триватиме доти, доки значення сукупного попиту не буде збалансовано із сукупною про­позицією.

Отже, саме недостатнім попитом Кейнс пояснює циклічний ха­рактер виробничого процесу. На думку Кейнса, не варто зв'язувати економічні коливання виключно із зовнішніми факторами — вій­ною, посухою та іншими катаклізмами. Навпаки, причини інфляції та безробіття пояснюються браком синхронності у прийнятті деяких основних економічних рішень, зокрема, рішень щодо заощаджень та інвестицій. Кейнс визнає, що в сучасній капіталістичній економіці рівновага між заощадженнями та інвестиціями є недосяжною, бо інвестиції, як правило, відстають від зростання заощаджень, вияв­ляються меншими за останні, в результаті чого утворюються над­лишкові заощадження, має місце відносне перенагромадження, і су­спільство зазнає кризи або тривалої стагнації.

Виходячи з цієї концепції, Кейнс намагається з'ясувати і причи­ни безробіття. Кейнсіанська теорія зайнятості дуже відрізняється від класичного підходу, за яким існує рівноважна ціна для будь-якого виду товару, у тім числі товару робоча сила: якщо починає бракува­ти або створюється надлишок будь-яких товарів, то достатньо від­повідно підвищити або знизити ціни на них, для того щоб знову на­стала рівновага.

На відміну від неокласиків, Кейнс поставив безробіття в залеж­ність не від заробітної плати, а від браку «ефективного попиту». При цьому він не спростовує повністю неокласичної теорії, погоджуючись з тим, що за умов рівноваги, коли всі трудові ресурси залучено у виробництво, заробітна плата визначається «граничною складністю праці». Кейнс не заперечує, що заробітна плата «перебуває у цілком визначеній (оберненій) кореляції з обсягом зайнятості» . Проте обсяг зайнятості Кейнс узалежнює не від руху заробітної плати, а від рівня виробництва «національного доходу», тобто від сукупного ефектив­ного попиту на споживчі та капітальні блага. Останній же має тенде­нцію до відставання, до неврівноваженості, що робить повну зайня­тість за умов капіталізму явищем винятковим.

Чимало попрацював Кейнс, щоб довести помилковість викорис­тання заробітної плати як засобу лікування безробіття. Стосовно економічних наслідків скорочення заробітної плати Кейнс міркував так: по-перше, попит на працю і рівень зайнятості визначаються ре­альною, а не номінальною заробітною платою, як учили економісти-класики; по-друге, зниження номінальної заробітної плати завжди супроводжується еквівалентним зниженням реальної, оскільки ціни за умов конкуренції визначаються прямими граничними витратами, котрі в короткостроковому періоді складаються виключно з трудо­вих витрат; по-третє, оскільки реальне споживання є функцією са­мого тільки реального доходу і реальна схильність до споживання у працівників менша за одиницю, вони після зниження заробітної плати витрачатимуть на споживання менше ніж раніше; по-чет­верте, хоча трудові витрати й ціни знизилися, наступне зниження ставки процента буде нездатним стимулювати інвестиції, відтак зниження заробітної плати призведе тільки до зниження сукупного попиту, а безробіття або збільшиться, або, у ліпшому випадку, за­лишиться на тому самому рівні. Ось чому, стверджує Кейнс, змен­шення заробітної плати, навіть якщо це можна зробити, не здатне зменшити безробіття. Практично така ситуація неможлива, оскільки працівники не будуть жертвувати власною заробітною платою зара­ди працевлаштування якогось невідомого безробітного. «Найрозум­ніша політика, — пише Кейнс, — полягає, зрештою, у підтримуван­ні стійкого загального рівня грошової заробітної плати».

Убивчий висновок кейнсіанської теорії полягає в тім, що за капі­талізму не існує жодного механізму, який гарантував би повну за­йнятість. Кейнс стверджує, що економіка може бути збалансованою, тобто може досягти рівноваги сукупного обсягу виробництва за ви­сокого рівня безробіття та інфляції. Кейнс визнає, що безробіття — органічно притаманне капіталізму явище, яке «неминуче супрово­джує сучасний капіталістичний індивідуалізм»2 та зумовлюється ор­ганічними вадами системи вільної конкуренції.

Повна зайнятість (скоріше, випадкова, аніж закономірна) не за­безпечується автоматично. «Ефективний попит, що поєднується з повною зайнятістю, — це поодинокий випадок, що настає тільки тоді, коли схильність до споживання і спонукання інвестувати пере­бувають у певному відношенні одне до одного... Таке може існувати лише за умови, якщо випадково або навмисно поточні інвестиції зу­мовлюють попит, що дорівнює надлишкові сукупної ціни пропози­ції продукції над тим, що суспільство бажає витрачати на спожи­вання, коли в ньому панує повна зайнятість».

У стислому вигляді кейнсіанське трактування макроекономіки можна подати так.

Основоположним у теорії Кейнса, як уже зазначалося, є твер­дження про те, що ціни на продукцію та заробітна плата в коротко­строковому періоді є нееластичними щодо зниження, тобто падіння сукупного попиту не справляє впливу на їхній рівень. Це призво­дить до того, що крива сукупної пропозиції стає горизонтальною лі­нією, котра розміщується праворуч від нульового рівня реального обсягу виробництва, нижче його рівня за повної зайнятості або рів­ня потенційного обсягу виробництва. Відповідно до кейнсіанської теорії, як тільки досягнуто рівня повної зайнятості, крива сукупної пропозиції перетворюється на вертикаль.

Функціонування економіки на горизонтальному відрізку кривої сукупної пропозиції означає значний надлишок виробничих потуж­ностей і велике безробіття, тому розширення сукупного попиту пе­редовсім збільшуватиме реальний обсяг виробництва і зайнятості, а не рівень цін.

Кейнсіанці вважають, що сукупний попит є нестабільним, навіть тоді, коли не відбувається жодних змін у пропозиції грошей. Зокрема, такий компонент сукупного попиту, як інвестиції, постійно зазнає ко­ливань, у зв'язку з чим змінюється положення кривої сукупного по­питу. Зниження сукупного попиту вплине лише на обсяг виробництва та зайнятість (обсяг виробництва знизиться). При цьому реальний об­сяг виробництва може залишатися нижче за рівень виробництва з по­вною зайнятістю невизначений час, доти, доки не відбудеться випад­кового врівноважуючого розширення сукупного попиту.

Відмінність від класичних поглядів є очевидною. Для економіс­тів-класиків сукупний попит є стабільним, поки не відбувається значних змін у пропозиції грошей. У разі, коли сукупний попит зни­зиться, еластичність цін і заробітної плати забезпечить роботу авто­матично вбудованого механізму, за допомогою якого підтримується функціонування капіталістичної економіки на рівні її потенційного обсягу виробництва і природної норми безробіття.

У кейнсіанській теорії мінливість сукупного попиту та нееласти-чність цін означають, що безробіття може збільшуватися і зберіга­тися в ринковій економіці тривалий час. Щоб уникнути величезних втрат від спадів та криз, необхідним є активне макроекономічне ре­гулювання сукупного попиту з боку держави.

Саме такий висновок з аналізу макроекономічних процесів уперше сформулював Д. Кейнс. Запропонована ним модель розвит­ку процесів виробничої діяльності була першим серйозним аргумен­том для проведення державної політики, спрямованої на ліквідацію негативних наслідків, що виникають з причин недостатнього попиту.

Конкретні напрямки державного втручання в економіку і держа­вного регулювання випливають з положень моделі відтворення Кейнса і охоплюють три основні сфери: грошовий обіг та грошову політику, нагромадження капіталу та інвестування і реалізацію ви­роблених товарів.

У своїй книзі «Загальна теорія зайнятості, процента та грошей» Кейнс відкинув класичну кількісну теорію попиту на гроші, віддав­ши перевагу власним теоретичним побудовам, в яких головну роль відіграє поняття норми процента. Він розглядав гроші як один з ти­пів багатства і стверджував, що та частина портфелів активів, яку економічні агенти бажають зберігати у вигляді грошей, залежить від того, наскільки високо вони оцінюють вищезгадану властивість лік­відності. Тому й кейнсіанську теорію попиту на гроші називають теорією «переваги ліквідності». Ліквідність у Кейнса— це можли­вість продати за одиницю часу за максимальною ціною будь-яке майно. Економічні агенти, купуючи активи, віддають перевагу більш ліквідним, тому що побоюються значних фінансових втрат за зниження ділової активності.

Уже було названо три причини, які, на думку Кейнса, спонука­ють людей зберігати хоча б частину їхнього багатства у вигляді лік­відних грошових активів, таких як готівка, поточні рахунки до запи­тання, а не у вигляді активів менш ліквідних, але таких, що дають дохід (наприклад облігації). І саме цей спекулятивний мотив формує зворотний зв'язок між величиною попиту на гроші та нормою пози­чкового процента: попит на гроші поступово зростає з падінням норми позичкового процента на ринку цінних паперів.

Таким чином, Кейнс розглядає попит на гроші як функцію двох змінних величин. За інших однакових умов збільшення номінально­го доходу породжує збільшення попиту на гроші, що зумовлено іс­нуванням трансакційного мотиву та мотиву обережності. Зниження норми позичкового процента також збільшує попит на гроші через спекулятивні мотиви.

Кейнс був прихильником наявності великої кількості грошей в обігу, що, на його думку, мало впливати на зниження процентно'і ставки. Це, у свою чергу, стимулювало б зменшення «обережності ліквідності» та зростання інвестицій. На думку Кейнса, високий процент є перешкодою для перетворення грошових ресурсів на ін­вестиції, тобто він захищав необхідність максимального зниження рівня процента як засобу заохочення використання нагромаджень на виробничі цілі.

Саме від Кейнса значною мірою бере початок концепція дефіци­тного фінансування, або штучного накачування грошей в економіку, створення «нових грошей», що є доповненням до загального потоку витрат і, тим самим, компенсує недостатній попит, зайнятість та прискорює зростання національного доходу. Дефіцитне фінансу­вання на практиці означає відмову від політики збалансованого бю­джету та систематичне зростання державного боргу, що, у свою чергу, передбачає використання інфляційних тенденцій як засобу підтримування ділової активності на високому рівні.

Основним стратегічним напрямом економічної політики держа­ви, згідно за Кейнсом, має стати підтримка інвестиційної діяльності, сприяння максимальному перетворюванню заощаджень на катта- ловкладення. Саме зменшення рівня інвестиційної діяльності Д. Кейнс та його послідовники вважали основною причиною «Ве­ликої депресії» 30-хpp. Щоб подолати основну слабкість капіталістичної економіки — недостатню схильність до інвестування — держава мусить не тільки створити найсприятливіші умови для ін­вестиційної діяльності підприємців (зниження норми процента, де­фіцитне фінансування інфляційного зростання цін та інше), а й взя­ти на себе функції безпосереднього капіталовкладника. Як одну з форм таких інвестицій Кейнс розглядав організацію громадських робіт, навіть у тому разі, коли вони непотрібні суспільству.

З найважливіших заходів, здатних компенсувати відставання по­питу, активізувати «схильність до споживання», Кейнс називає та­кож фіскальну політику, що регулює величини чистих податків та державних закупівель.

Д. Кейнс та його прихильники сподівалися пом'якшити негатив­ні наслідки ділових циклів за допомогою планомірного проведення контрциклічної фіскальної політики. На їхню думку, за загрози еко­номічного спаду уряд може протидіяти цьому скороченням подат­ків, збільшенням трансфертних платежів чи підвищенням витрат на оборону, розвиток інфраструктури або інші цілі. І навпаки, за загро­зи інфляції уряд може збільшити податки, зменшити трансфертні платежі, відкласти заплановані державні закупівлі.

Характеризуючи кейнсіанську модель макроекономічної рівно­ваги, обов'язково слід звернути увагу на теорію мультиплікатора. Важливим моментом цієї моделі є те, що зміна рівня рівноваги наці­онального доходу більша за зміни того вихідного рівня автономних витрат, що його спричинили. Це поняття у макроекономічній теорії відоме як мультиплікаційний ефект. Його дію можна наочно пока­зати на прикладі залежності між приростом інвестицій та націо­нальним доходом: збільшення капіталовкладень веде до зростання обсягів виробництва товарів та послуг. Але у Кейнса ця залежність розглядається через призму формування індивідуального грошового доходу. Логіка такого підходу полягає ось у чім: національний дохід складається з індивідуальних доходів, а отже, необхідно з'ясувати, як інвестиції впливають на величину цих індивідуальних доходів.

Зрештою, кожна інвестиція перетворюється на суму доходів ін­дивідів і коли б ці доходи не витрачалися, то приріст національного доходу за певний проміжок часу дорівнював би, як ми вже зазначи­ли, приросту інвестицій. Але на практиці отриманий дохід витрача­ється і перетворюється на нові доходи, які, у свою чергу, знову ви­трачаються і т. п. У кінцевому підсумку приріст національного доходу через певний час буде значно більшим, ніж приріст початко­вих інвестицій, тобто він стає помноженою величиною початкових капіталовкладень. Сам же множник, або мультиплікатор, залежить від того, яку частку своїх доходів суспільство витрачає на спожи­вання: чим вища схильність до споживання, тим більший мульти­плікатор, і навпаки.

Мультиплікатор витрат визначається як відношення відхилень від рівноважного доходу до початкової зміни у витратах (на інвес­тиції), ЩО спричинили цю зміну:

де DY— приріст доходу;

DI — приріст інвестицій, що спричинив приріст доходу;

r — «гранична схильність до споживання»;

це і є величина мультиплікатора, що виражена через«граничну схильність до споживання».

«За даних обставин, — стверджує Кейнс, -— може бути встанов­лене певне співвідношення між доходом та інвестиціями, яке слід назвати мультиплікатором». Виходячи з цієї формальної алгебраїч­ної залежності, Кейнс стверджує, що зростання інвестицій автома­тично веде до зростання зайнятості та до пропорційного зростання національного доходу, а коефіцієнтом пропорційності є величина мультиплікатора.

Аналогічно проявляється мультиплікаційний ефект стосовно ін­ших видів витрат, зокрема державних витрат. За недостатнього по­питу підвищення державних витрат приводить до посилення економічної діяльності. При цьому покриття різниці між пропозицією й попитом не потребує повного еквівалентного підвищення держав­них витрат саме завдяки присутності мультиплікаційного ефекту.

Починаючи з Кейнса проблема факторів, що визначають величи­ну споживання та нагромадження як основних компонентів націо­нального доходу, взаємозв'язку між ними та національним доходом, висувається на перший план.

Значення теорії Кейнса як вихідної бази розвитку теорії макро­економічної динаміки зумовлюється багатьма суттєвими моментами:

по-перше, це макроекономічний метод дослідження;

по-друге, він висуває на перший план проблеми реалізації, або «ефективного попиту», яка поклала початок розвитку динамічної теорії циклу;

по-третє, його теорії національного доходу в цілому та мульти­плікатора органічно увійшли в післякейнсіанські теорії економічно­го зростання;

по-четверте, він поєднав економічну теорію та економічну полі­тику в одне ціле, що покликане сприяти підтримуванню життєдія­льності капіталістичної системи господарства.

Кейнсіанська революція поклала край досі неподільному пану­ванню доктрини «laisserfaire, laisserpasser» («дайте змогу робити, дайте змогу іти») — цього полум'яного заклику економістів XVIu ст., звернутого до держави. Це була справжня революція в економічно­му мисленні: відбулася раптова й дивовижно швидка трансформація усієї теоретичної сфери, включаючи метафізичне «бачення» еконо­мічного процесу, з якого починалися всі попередні теорії. Кейнс збудив віру в те, що уряди можуть ліквідувати депресію та безробіт­тя, регулюючи державні витрати та податки.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:00:07 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
11:33:13 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Теоретична система та економічна програма Дж М Кейнса

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151281)
Комментарии (1843)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru