Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Дипломная работа: Психологічні особливості конфліктів батьків і дітей

Название: Психологічні особливості конфліктів батьків і дітей
Раздел: Рефераты по психологии
Тип: дипломная работа Добавлен 19:21:30 09 декабря 2010 Похожие работы
Просмотров: 251 Комментариев: 1 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичне вивчення проблеми конфліктності у родинах

1.1 Основні причини конфліктів у сім’ї

1.2 Розуміння у контексті батьківського ставлення до дитини

1.3 Вплив стилю сімейного виховання на формування ставлення довіри дітей до батьків

1.4 Порушення стосунків дитини і дорослого як першоджерело соціальної дезадаптації

1.5 Розбіжність батьківського образу з Я-Концепцією дитини як причина конфліктних відносин між батьками й дітьми

1.6 Особливості роботи психолога із сім’ями

Розділ 2. Експериментальне вивчення особливостей конфліктів у родинах

2.1 Процедура та методики дослідження

2.1.1 Методика схильності особистості до конфліктної поведінки К. Томаса

2.1.2 Методика діагностики батьківського ставлення А. Я. Варга, В. В. Століна

2.2 Аналіз особливостей стилю поведінки досліджуваних сімей в конфліктній ситуації

2.3 Аналіз особливостей батьківського ставлення досліджених подружніх пар

2.4 Дослідження математично-статистичної взаємодії отриманих показників за допомогою коефіцієнту лінійної кореляції Пірсона

Розділ 3. Корекційна програма для покращення показників батьківського ставлення до дитини

3.1 Сутність та завдання психологічної корекції

3.2 Психокорекційна програма для членів досліджуваних сімей

3.3 Аналіз ефективності обраного корекційного комплексу занять

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Актуальність проблеми. У даний час Україна переживає складні соціально-економічні зміни, які істотно відбиваються на становищі всіх елементів соціальних структур, зокрема сім’ї. Сім’я є найменшим осередком суспільства, що постійно відчуває на собі безпосередньо чи опосередковано ті зміни, які відбуваються у країні та відповідно сама накладає відбиток на розвиток суспільства. Процес формування, становлення та розвитку сучасної української сім’ї проходить у складних і суперечливих умовах, на фоні яких відбувається погіршення фізичного і психічного стану здоров’я людей, зростання міжособистісної ізоляції, агресивності, нездатності розв’язувати проблеми і конфлікти, що виникають на їх життєвому шляху. Сьогодні сім’я стикається з цілою низкою нових проблем, значною мірою втрачає здатність виконувати життєво необхідні функції і стоїть на порозі кризи. З огляду на це, можна говорити, що ситуація з внутрісімейними стосунками поступово погіршується внаслідок збільшення протиріч і конфліктів у суспільстві. Ці обставини можуть мати негативні наслідки не лише для сім’ї, але й для країни загалом.

Батьківство відіграє значну роль у житті конкретної особистості. Протягом всього життя батьки залишаються значимою фігурою для індивіда. Батьківство включає феномени материнства й батьківства, але не зводиться до їхньої простої сукупності.

Родина є першим інститутом соціалізації дитини. Саме сімейне виховання є найбільш природним і відіграє визначальну роль у розвитку й формуванні особистості. Вибираючи свій стиль поведінки у взаємодії з дитиною, батьки виявляються в ситуації невизначеності й можуть відчувати непевність у собі, почуття провини і так далі. Невірний вибір стилю взаємодії між батьками і дітьми провокує конфліктні ситуації у сім’ї. Все це визначає потребу в психологічному супроводі родини і сімейного виховання.

Психологічна робота з батьками – досить складний напрямок. Нерідко батьки не сумніваються у своїй компетентності, обвинувачуючи у випадку виникнення труднощів у дитячо-батьківських відносинах школу, суспільство. Часто батькам складно визнати помилковість своїх думок, почуттів, дій. На тлі цього усередині родини між батьком і матір'ю нерівномірно розподіляється виховна активність. У більшості випадків, вихованням, емоційним спілкуванням з дітьми займається мати, батько ж робить це «за настроєм». У підсумку, у родині не спостерігається системності впливів. Батьки для дитини рідко виступають єдиним цілим.

Причину конфліктності у родинах викликає вікова різниця між батьками і дітьми, відмінність характерів, що утруднює взаєморозуміння. Причина непорозумінь лежить у площині цінностей, стандартів поведінки, адже діти сьогодення ростуть в умовах, відмінних від тих, в яких їхні батьки. Нерідко батьки трактують своє ставлення до дітей так, ніби існує якийсь договір між ними і їхньою дитиною.

Проблеми сімейних взаємовідносин привертали увагу багатьох вчених, зокрема: Е. Р. Ейдеміллера, що досліджував психологічні особливості згуртованої сім’ї: турбота про кожного члена родини, що сприймається як найпростіший і природніший спосіб задоволення власних потреб; розвинена довіра членів сім’ї один до одного; симпатія. У Сатир – цікавився особливостями розвитку зрілих сімей і виділив основні властивості: високу самооцінку, ясну і чесну комунікацію, гнучкі і гуманні правила поведінки. У такій родинні, на думку вченого, її члени орієнтовані на зростання, соціальні установки позитивні і відкриті.

Конфлікт між батьками та дітьми у сім’ї — один із самих розповсюджених у повсякденному житті. Однак він деякою мірою обійдений увагою фахівців — психологів і педагогів. Саме це, а також факти викладені вище і обумовили вибір бакалаврського дослідження «Психологічні особливості конфліктів у системі родинних відносин «батьки-діти».

Об’єкт дослідження – конфліктиу стосункахміж батьками і дітьми.

Предмет дослідження – психологічніособливості конфліктів у стосунках між батьками і дітьми.

Мета – виявити причини, які викликають появу напруження, а згодом і конфлікти у стосунках між батьками та дітьми.

Завдання:

1. Узагальнення теоретичних поглядів на проблему конфліктів у родинах.

2. Підбір тестових матеріалів для діагностики типів сімейних відносин.

3. Виявлення ступеню конфліктного напруження у сім’ї.

4. Встановлення характеру причин, що викликають появу конфлікту на особистісному рівні.

5. Проведення та визначення ефективності колекційної роботи для зменшення конфліктних ситуацій у сім’ї між батьками та дітьми.

Методологічну і теоретичну основу дослідження склали: науково-психологічні уявлення про особливості сімейних взаємин (М.А. Абалкіна. Т.В. Андрєєва, Ю.А. Бакуліна, І.В. Гребенніков, Т.А. Гурко, Е.Г. Ейдеміллер, Е.С. Калмикова, С.В. Ковальов, М.М. Обозов, Ю.Н. Олійник, Л.Б. Шнейдер, В.В. Юстіцкіс), про причини виникнення конфліктів у сім'ї (Ю.Е. Альошина, Н.В. Грішина, С.В. Ковальов, С. Кратохвіл, Д. Кустар, В.А. Сисенко).

Для розв’язання поставлених завдань у дослідженні було використано такі методи :

1. Теоретичні – аналіз, систематизацію, узагальнення, класифікацію матеріалів фахової літератури з окресленої проблематики.

2. Емпіричні – тестування, психологічний експеримент, кількісний та якісний аналіз отриманих результатів.

Організація і база дослідження. Дослідження проводилося на молодих сім'ях, жителях м. Дубровиця. Загальна кількість досліджуваних сімей становила 30 (пар).

Дослідження проводилося у три етапи.

На першому етапі було здійснено аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми сімейних конфліктів у площині батьки-діти. На другому етапі було проведено опитування 30 сімейних пар за допомогою підібраного комплексу психодіагностичних методик. На основі цього було здійснено кількісний та якісний аналіз отриманих результатів. На третьому етапі дослідження були розроблені психологічні тренінги для зменшення конфліктогенності у взаєминах батьків і дітей та розроблені рекомендації членам сімей щодо оптимізації взаємин та оформлення матеріалів дослідження.

Практичне значення дослідження визначається розробкою рекомендацій членам сім’ї – батькам та дітям, що спрямовані на налагодження ефективної взаємодії у сім'ї. Також результати та матеріали курсової роботи можуть бути використані студентами для написання наукових, курсових, дипломних робіт з даної проблематики.

Структура бакалаврської роботи. Дослідження складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (57 джерел) та додатків.

Розділ 1. Теоретичне вивчення проблеми конфліктності у родинах

1.1 Основні причини конфліктів у сім’ї

Конфлікт (лат. conflictus - зіткнення) – це зіткнення різноспрямованих цілей, інтересів, позицій, думок, та поглядів окремих індивідів чи груп. Конфлікт ґрунтується на суперечностях, зумовлених протилежними позиціями сторін або різними цілями чи засобами їх досягнення, а також не збіганням інтересів, бажань, прагнень індивідів тощо. Зазвичай конфлікт виникає, коли одна зі сторін починає діяти, ігноруючи інтереси іншої [7, 176-177].

Сімейні конфлікти — одні із самих розповсюджених у повсякденному житті. Однак вони деякою мірою обійдені увагою фахівців — психологів і педагогів, які не розглядають проблему конфлікту поколінь, що набагато ширше й активно розробляється соціологами. З більш ніж 700 психолого-педагогічних робіт із проблеми конфлікту навряд чи набереться з десяток інших публікацій, у центрі яких стояла б проблема конфліктів між батьками і дітьми. Вона, як правило, вивчається в контексті більш великих досліджень: сімейних відносин, вікових криз, впливу подружніх конфліктів на розвиток дітей та ін. Але неможливо знайти таку родину, де б були відсутні конфлікти між батьками і дітьми. Навіть у забезпечених родинах у більш ніж 30% випадків відзначаються конфліктні взаємини (з погляду підлітка) з обома батьками [6, 76-80;25, 547].

Чому ж виникають конфлікти між батьками і дітьми? Крім загальних причин, які породжуючих конфліктність взаємин людей, що розглянуті вище, виділяють психологічні фактори конфліктів у взаємодії батьків і дітей:1. Тип сімейних відносин . Виділяють гармонічний і дисгармонійний типи сімейних відносин. У гармонічній родині встановлюється рухлива рівновага, що виявляється в оформленні психологічних ролей кожного члена родини, формуванні сімейного «Ми», здатності членів родини дозволяти протиріччя.Дисгармонія родини — це негативний характер подружніх відносин, що виражається в конфліктній взаємодії подружжя. Рівень психологічної напруги в такій родині має тенденцію до наростання, приводячи до невротичних реакцій її членів, виникненню почуття постійного занепокоєння в дітей [25, 548-549].2. Деструктивність сімейного виховання. Виділяють наступні риси деструктивних типів виховання:• розбіжності членів родини з питань виховання;• суперечливість, непослідовність, неадекватність;• опіка і заборони в багатьох сферах життя дітей;• підвищені вимоги до дітей, часте застосування погроз, осудів.3. Вікові кризи дітей розглядаються як фактори їх підвищеної конфліктності. Вікова криза являє собою перехідний період від одного етапу дитячого розвитку до іншого. У критичні періоди діти стають неслухняними, примхливими, дратівливими. Вони часто вступають у конфлікти з оточенням особливо з батьками. У них виникає негативне ставлення до зобов’язань, які вони раніше виконували, що призводить до впертості. Найбільш часто конфлікти в батьків виникають з дітьми підліткового віку, з цим пов’язана підліткова криза 15-17 років. Психологи виділяють наступні типи конфліктів підлітків з батьками: конфлікт нестійкості батьківського відношення (постійна зміна критеріїв оцінки дитини), конфлікт гіперопіки, конфлікт неповаги прав на самостійність ( тотальність вказівок і контролю ), конфлікт батьківського авторитету ( прагнення домогтися свого за будь-яку ціну ).4. Одним з можливих факторів, що спричиняє конфлікти у родинах є Особистісний фактор. Середовище особистісних особливостей батьків, що сприяють їхнім конфліктам з дітьми, виділяють консервативний спосіб мислення, прихильність застарілим правилам поведінки і шкідливих звичок (вживання алкоголю тощо), авторитарність суджень, ортодоксальність переконань і т. п. Серед особистісних особливостей дітей називають такі, як низька успішність, порушення правил поведінки, ігнорування рекомендацій батьків, а також неслухняність, упертість, егоїзм і геоцентризм, самовпевненість, лінощі і т. п. Таким чином, розглянуті конфлікти можуть бути представлені як результат помилок батьків і дітей [12; 25].

1.2 Розуміння у контексті батьківського ставлення до дитини

Кожна людина хоче, щоб її розуміли. Особливо це потрібно дітям, навіть якщо ця потреба ними ще не усвідомлюється. Без уміння батьків розуміти своїх дітей неможливо уявити успішність міжособистісного спілкування, повноцінний психічний розвиток дітей, розкриття і збагачення їхнього інтелектуального, духовного і творчого потенціалу, особистісне становлення. Ефективна спільна діяльність неможлива без взаєморозуміння, яке вимагає від суб’єктів здатності ідентифікуватися, високого рівня емпатійності, рефлективності, вміння долати стереотипи сприйняття, мислення, поведінки тощо. Зразок розуміючого ставлення людини до людини мали б подавати дітям батьки (щоб, крім всього іншого, з часом розраховувати на взаємність). Однак реалії батьківсько-дитячих стосунків засвідчують їх доволі високу проблемність.

Основи наукової теорії розуміння людини людиною у вітчизняній психології найбільш повно розроблені в дослідженнях О.О. Бодальова і його співробітників. Встановлено, що розуміння іншої людини полягає в розв’язанні складної мислительної задачі, спрямованої на виявлення її індивідуальності, індивідуально-неповторної своєрідності її особистості.

Процес пізнання індивідуальності дуже складний. Глибина, повнота, адекватність проникнення у внутрішній світ іншої людини залежить перш за все від рівня сформованості людини як особистості, як суб’єкта праці, пізнання, спілкування, від установок, еталонів, стереотипів та інших чинників.

Батьківські ставлення до дітей мають багату палітру проявів, а отже, і глосарій цієї проблеми теж чималий. Найчастіше використовуються поняття “виховання”, “сімейне виховання”, “батьківське виховання”, “тип виховання”, “стиль виховання”, “батьківська позиція”, “батьківсько- дитячі стосунки” тощо. Виховання трактується як діяльність з передачі новим поколінням суспільно-історичного досвіду; планомірний і цілеспрямований вплив на свідомість і поведінку людини з метою формування певних установок, понять принципів, ціннісних орієнтацій, які забезпечують необхідні умови для її розвитку, підготовки до суспільного життя і виробничої праці [7, 65].

Основна мета виховання – допомогти дітям стати повноправними членами свого суспільства, носіями його культури – однакова у всьому світі, тим не менше в різних культурах абсолютно різні уявлення про те, як найкраще її досягнути. Але і в рамках однієї культури сім’ї не завжди складаються із матері, батька і дітей, а отже, різні структури сім’ї можуть впливати на сімейну динаміку.

Не завжди однаково розуміюче батьки ставляться до дітей. Сімейне виховання розглядається в літературі не лише як цілеспрямована система впливів батьків на дитину, але і як характер поводження з нею. Як правило, поняття “сімейне виховання” “батьківське виховання” вживаються як синоніми. Хоча поняття “сімейне виховання” ширше, оскільки може передбачати, крім впливу батьків, виховні впливи інших членів сім’ї: бабусь, дідусів, братів, сестер і ін. Оскільки виховання, в тому числі сімейне, здійснюється через спілкування, психологи вбачають можливим перенесення структури спілкування на структуру виховання.

Зауважимо, що вслід за В.М. М’ясищевим, всередині спілкування прийнято виділяти три основні компоненти: когнітивний, емоційний і поведінковий [21, 119]. О.О. Бодальов у своїх роботах виділяє ці ж складові в структурі міжособистісних стосунків. Таким чином, в структурі виховання також виділяють три компоненти: когнітивний – уявлення батьків про дитину, емоційний – ставлення до неї і поведінковий – характер поводження з дитиною [21, 123].

Як варіанти когнітивного компонента в структурі батьківського виховання ряд авторів (А.І. Захаров [21, 123], А.Я. Варга [13], А.С. Співаковська [44], В.В. Столін [21, 123] і ін.) виділяють адекватне і неадекватне уявлення про дитину. Адекватне уявлення про дитину – найбільш повне і об’єктивне знання психічних і характерологічних особливостей дитини, її інтересів, захоплень, нахилів, врахування індивідуальної своєрідності дитини. До неадекватних уявлень належить інвалідизація (приписування хворобливості), інфантилізація (нав’язування дитині уявлень про її безпорадність, залежність), соціальна інвалідизація (приписування соціальної неуспішності).

В емоційному компоненті батьківського ставлення також виділяють складові. В.В. Столін виділив три основи емоційно-ціннісного ставлення людини до людини: “симпатія – антипатія”, “повага – неповага ”, “близькість – віддаленість”. А.С. Співаковська описує вісім типів батьківської любові: дієва любов, відсторонена любов, дієва жалість, любов за типом поблажливого відсторонення, відкинутість, презирство, переслідування, відмова [44, 18].

Багато дослідників виділяють такі виховні впливи, як контроль, покарання, заохочення. Є. Маккобі включає до батьківського контролю такі моменти: обмеження, вимогливість, довільний прояв влади, послідовність.

Поєднання батьківського контролю, емпатії, доброзичливості, підтримки самостійності у дітей Д. Баумунд називає моделлю авторитетного батьківського контролю. Друга виділена нею модель – владна – характеризується жорстким контролем, строгістю, меншою теплотою, розумінням і співчуттям, зменшенням часу спілкування з дітьми. І третя модель – поблажливої поведінки – властива невимогливим, неорганізованим батькам, які мало уваги звертають на розвиток незалежності дитини і її впевненості в собі. Автор прийшла до висновку, що діти авторитетних батьків мають найвищий рівень незалежності, зрілості, впевненості у собі, стриманості, активності і допитливості, тоді як у поблажливих батьків діти зовсім не допитливі і не вміють стримувати себе.

Г.А. Стадник (1992) експериментально виявила кілька модифікацій способу впливу батьків на розвиток пізнавальної активності дошкільників: конструктивний, імперативний, індиферентний [21, 125].

Конструктивний спосіб впливу характеризується емоційно позитивним, зацікавленим ставленням дорослого до дитини, стимуляцією її пошукових дій, заохочувальними та конструктивними оцінними судженнями, створенням у дитини впевненості у досягненні успіху при розв’язуванні пізнавальних задач.

Імперативний спосіб впливу на дитину характеризується вказівками дорослого, які жорстко регламентують дії дитини та пригнічують її ініціативу і самостійний пошук, відсутністю заохочувальних і конструктивних оцінних суджень.

Індиферентний спосіб впливу відзначається байдужим ставленням дорослих до пізнавальної діяльності дитини; відсутністю вказівок і звертань, що стимулюють самостійний пошук нового; надмірним застосуванням зауважень деструктивного характеру, які констатують невдалі дії дитини. Дослідниця робить висновок, що тільки в атмосфері любові і взаєморозуміння дитина може повністю розкритися, проявити свої індивідуальні особливості, тобто повноцінно розвиватися. Уявлення про дитину і ставлення до неї – це внутрішня основа типу виховання.

Таким чином, під типом (стилем) сімейного виховання розуміють різні системи впливів і способів поводження батьків з дитиною, види ставлення до неї, а також уявлення про неї. У психології існує велика кількість класифікацій типів сімейного виховання, хоча єдиної основи класифікації немає. Іноді за основу брався емоційний компонент виховання, іноді способи впливу на дитину і ін.

Е.Г. Ейдеміллєр виділив основні характеристики типів виховання дитини: рівень гіперпротекції; задоволеність потреб; вимоги, які висуваються до дитини; санкції, які накладаються на неї; виховна невпевненість батьків. На основі цих характеристик подається опис типів виховання.

Розглянемо класифікацію стилів виховання підлітків, запропоновану Є.А. Личком і Е.Г. Ейдеміллєром [56, 72].

1. Гіпопротекція. Характеризується нестачею опіки і контролю. Дитина залишається без нагляду. До підлітка проявляють мало уваги, немає зацікавленості у його справах, часто мають місце фізична занедбаність і недоглянутість. При прихованій гіпопротекції контроль і турбота мають формальний характер, батьки не включаються у життя дитини. Невключеність дитини в життя сім’ї призводить до асоціальної поведінки через незадоволеність потреби в любові і прихильності.

2. Домінуюча гіперпротекція. Проявляється у підвищеній, загостреній увазі і турботі про дитину, надмірній опіці і дріб’язковому контролі поведінки, стеженні, заборонах і обмеженнях. Дитину не привчають до самостійності, подавлюють розвиток її почуття самостійності і відповідальності. Це призводить або до реакції емансипації, або до безініціативності, невміння постояти за себе.

3. Спотворююча гіперепротекція. Так називають виховання “кумира сім’ї”. Батьки прагнуть звільнити дитину від найменших труднощів, задовольняють всі її бажання, надмірно обожнюють і опікують, захоплюються її мінімальними успіхами і вимагають такого ж захоплення від інших. Результат такого виховання проявляється у високому рівні домагань, прагненні до лідерства при недостатній наполегливості і опорі на власні сили.

4. Емоційне відторгнення. Дитина є для батьків тягарем. Її потреби ігноруються. Деколи з нею поводяться жорстоко. Батьки (чи ті, хто їх заміняє: мачуха, вітчим та ін.) вважають дитину тягарем і проявляють загальну незадоволеність нею. Часто зустрічається приховане емоційне відторгнення: батьки прагнуть завуалювати реальне ставлення до дитини підвищеною турботою і увагою до неї. Цей стиль виховання найбільш негативно впливає на розвиток дитини.

5. Жорсткі взаємини. Можуть проявлятися відкрито, коли на дитині зривають злість, застосовуючи насилля, або бути прихованими, коли між батьками і дитиною стоїть стіна емоційної холодності і ворожості.

6. Підвищена моральна відповідальність. Від дитини вимагають чесності, порядності, почуття відповідальності, не відповідно до віку. Ігноруючи інтереси і можливості підлітка, покладають на нього відповідальність за благополуччя близьких. Йому насильно приписують роль голови сім’ї. Батьки сподіваються на особливе майбутнє своєї дитини, а дитина боїться їх розчарувати. Часто їй доручають доглядати за молодшими дітьми чи престарілими.

В.М. Дружинін вважає, що запропонована Є.А. Личком і Е.Г. Ейдеміллєром класифікація швидше засвідчує аномалії стилів виховання [3]. На думку В.І. Гарбузова, існує три типи “неправильного виховання”: тип А – неприйняття, емоційне відторгнення; тип Б – гіперсоціалізація; тип В – егоцентричне виховання (“кумир сім’ї”) [56, 75].

Наукові дослідження А.І. Захарова (1982) і ін. показали, що авторитарний тип батьківського виховання , “умовна любов”, гіперопіка, гіпоопіка або зневажання, непослідовний тип батьківського виховання несприятливі для розвитку особистості дитини.

Вважається, що сприятливим типом сімейного виховання є прийняття і любов. Батьки з теплом ставляться до дитини, стараються допомогти їй в її проблемах, але не нав’язливі, віддають перевагу поясненню, а не наказу. Схвалюють незалежність дитини, приймають її індивідуальність.

Найбільш сприятливим способом організації виховання в сім’ї, на думку А.В. Петровського, є співробітництво. Співробітництво завжди вибудовується за принципом діалогу, діалогічного спілкування, основними характеристиками якого, за Г.А. Ковальовим, є “емоційне і особистісне розкриття партнерів зі спілкування, психологічна спрямованість на актуальний стан один одного, безоціночність, довірливість і щирість у вираженні почуттів і станів” [28, 142].

Таким чином, “дитина навіть в найменшому віці стає не об’єктом виховних виливів, а союзником в сімейному житті, в певному сенсі її творцем” [8, 31]. Рівність позицій означає визнання активної ролі дитини в процесі виховання, її виховного впливу на батьків.

Під “батьківською позицією” мається на увазі установка батьків на той чи інший тип виховання. Як синонім до поняття “батьківська позиція” вживається поняття “ставлення батьків до дитини” чи “батьківське ставлення”: “ставлення батьків до дитини або батьківська позиція – реальна спрямованість виховної діяльності, сукупність установок батьків” [1].

А.Я. Варга (1987) батьківське ставлення визначає як цілісну систему різноманітних почуттів до дитини, поведінкових стереотипів, що практикуються у спілкуванні з нею, особливостей сприйняття і розуміння характеру дитини, її вчинків [13, 37]. Дослідниця зазначає, що батьківське ставлення є багатомірним утворенням, у структурі якого виділяються три складові:

1) інтегральне емоційне прийняття або неприйняття дитини;

2) міжособистісна дистанція у спілкуванні з дитиною;

3) форма і спрямованість контролю за поведінкою дитини.

У батьківських позиціях або установках виділяють мотиваційний і ціннісно-орієнтаційний компоненти. Батьківські позиції вивчаються також у декількох планах: реальна взаємодія батьків з дитиною; відрефлексоване батьками ставлення до дитини і взаємодія з нею; ставлення батьків до дитини, підпорядковане впливу неусвідомлюваної мотивації батьків.

Реалізуються батьківські позиції у трьох аспектах: емоційному, когнітивному і поведінковому. Основними властивостями батьківської позиції, сприятливими для розвитку дитини, на думку А.С. Співаковської [44, 34], є :

- Адекватність – рівень орієнтації батьків у сприйнятті індивідуальних особливостей дитини, її розвитку, співвідношення якостей, об’єктивно притаманних дитині, і якостей, помічених і усвідомлених батьками. Це найбільш близька до об’єктивної оцінка психічних і характерологічних особливостей дитини. Адекватність описує когнітивний компонент батьківської позиції.

- Динамічність (гнучкість) – рівень рухливості батьківських позицій, здатних до змін. Динамічність може проявлятися у декількох аспектах:

1) у сприйнятті дитини, здатності до вимальовування все більш поглиблених і змінних портретів дитини;

2) в гнучкості у взаєминах з дитиною, здатності змінювати форми і методи впливів у зв’язку з віковими змінами дитини;

3) у мінливості впливів на дитину відповідно до різних ситуацій. Динамічність або гнучкість описує поведінковий когнітивний компоненти батьківської позиції.

- Прогностичність – властивість, яка тісно пов’язана з гнучкістю. Це здатність батьків передбачити перспективи подальшого розвитку дитини і здібність до побудови взаємодії з дитиною із врахуванням цього передбачення. Прогностичність описує як когнітивний компонент батьківської позиції, так і її поведінковий компонент.

Емоційний компонент пронизує всі три прояви батьківської позиції. Він виражається в емоційному забарвленні образу дитини, в домінуванні того чи іншого фону у взаємодії з нею, в емоційній реакції стосовно всіх виховних дій. Дане уявлення про батьківську позицію вважаємо особливо цінним у контексті розуміння батьками обдарованої дитини.

Поєднання в батьківській позиції високого рівня адекватності, динамічності і прогностичності дозволяє, на нашу думку, назвати таку позицію розуміючою і розглядати її як еталонну модель. Дуже важливо бачити в дитині не себе і можливість здійснити свої нереалізовані мрії, а її саму – з її внутрішнім світом, потенціалом, бажаннями.

І.Д. Бех [9, 28], розкриваючи наукову сутність нової освітньої філософії – особистісно зорієнтованого виховання, – виділяє такі виховні позиції, як розуміння дитини, визнання дитини, прийняття дитини. Гадаємо, про них доцільно говорити і в площині батьківських позицій. Зупинимося на їхній характеристиці більш детально.

1. Виховна позиція – розуміння дитини. Автор відзначає, що “одна з найгостріших людських потреб – бути зрозумілим, прийнятим, визнаним. Людина бажає, щоб її розуміли і приймали у кожному своєму стані, у кожному своєму прояві, з визнанням усіх наявних переваг і поблажливості до наявних недоліків. Тому позиція, що враховує ці потреби, має бути домінантою особистісно зорієнтованого виховання” [9, 31].

І.Д. Бех пише про необхідність розвивати соціальний інтелект як здатність розуміти стан інших людей і передбачати розвиток різних соціальних ситуацій. Якості, якими, на думку вченого, повинен володіти вихователь для результативного розуміння вихованців, вкрай необхідні, вважаємо, також і батькам: здатність сприймати і адекватно психологічно інтерпретувати поведінку дитини безпосередньо в кожен момент спілкування, фіксувати зміни в почуттях і вчинках, визначати причини, які ці зміни викликають; сформованість широкого набору оцінних критеріїв, які б дозволили порівнювати характер змін, у вербальній і невербальній поведінці вихованців, і своєчасно робити з цього приводу правильні висновки; уміння постійно усвідомлювати і правильно реагувати на те, як сприймають і психологічно інтерпретують його образ і поведінку діти; глибокі знання про типові помилки типу “стереотипізації”, “нав’язування суб’єктивного бачення” тощо.

2. Виховна позиція – визнання дитини. “Визнання – це передусім право дитини бути самою собою, індивідуальністю, яка має свою позицію щодо тих чи інших явищ, ситуацій, проблем. Вимога пізнання дитини ґрунтується на вірі в її можливості, а значить – у самовдосконалення, на розумінні безкінечності пізнання людини, навіть коли вона ще зовсім мала” [9, 42]. Вчений звертає увагу на те, що завдання вихователя полягає не в стиранні дитячої індивідуальності, а в доцільному її формуванні.

3. Виховна позиція – прийняття дитини. “Прийняття означає безумовне позитивне ставлення до дитини незалежно від того, тішить вона дорослих в даний момент чи ні. Прийняття – це не позитивна оцінка, це визнання того, що інший має право бути таким, яким він є” [9, 46]. Прийняття дитини передбачає поблажливе, терпляче, доброзичливе, співчутливе, “тепле”, поважне і, разом з тим, принципове і вимогливе ставлення. Тобто “любов мусить бути розумною”.

Таким чином, батьківське ставлення є багатогранним утворенням , в структурі якого містяться такі складові: інтегральне емоційне прийняття або неприйняття дитини; міжособистісна дистанція; форма і напрямок контролю за поведінкою дитини.

Кожна складова батьківського ставлення поєднує у собі в різній пропорції емоційний, когнітивний і поведінковий компоненти. На успішність процесу розуміння дітей впливають особистісні позиції батьків. Моделлю розуміючого ставлення можна вважати таку батьківську позицію, яка поєднує в собі адекватність, динамічність і прогностичність. Критерієм розуміння може виступати успішність спілкування батьків і дітей та ефективність їхньої спільної діяльності.

1.3 Вплив стилю сімейного виховання на формування ставлення довіри дітей до батьків

Майбутнє людства розпочинається з сім’ї, а майбутнє кожної дорослої людини – з дошкільного віку, найбільш вразливого та найбільш яскравого етапу життя. Його цінність не тільки в неповторності, а й у тому життєвому досвіді, якого набуває дитина у світі людських стосунків через спілкування з батьками, а далі – з великим світом, що її оточує. Основний інтересу нас викликають дослідження, у яких розглядається спілкування між дорослими та дітьми, що побудоване на довірі (його ще називають довірливим, дружнім, інтимним), та вплив на його формування стилю сімейного виховання.

Актуальність проблеми формування довірливих відносин батьків та дітей зумовлена часом: у більшості сучасних сімей панують напружені стосунки, невдоволення, недовіра. Вони руйнують сім’ю із середини, провокують конфлікти, шкодять здоров’ю її членів, закладають недоброзичливість та ворожість у їхні взаємини. Існують національні, культурні, соціальні відмінності в цілях, які ставлять перед собою батьки та методах їх реалізації. Тому важливо вивчити стиль виховання як фактор формування ставлення довіри дітей до оточуючих їх дорослих.

В одних сім’ях дорослі вважають, що малюки повинні у всьому погоджуватися з дорослими, виявляти абсолютну слухняність. В інших – цінують прагнення дитини до самостійності, самоствердження. В одних сім’ях вимоги, які ставляться до дітей, відповідають тому, чого очікують від дитини вихователі, вчителі; у інших - часто протиставляється принципам, функціонуючим у дошкільних та шкільних виховних закладах. Дитина, стикаючись з протилежними вимогами, переживає ці протиріччя, не може визначити власну життєву позицію, розвиток її особистості деформується, у неї виробляється подвійна ціннісна система і здатність до маніпулювання як обставинами, так і людьми. Тому дуже важливо, щоб батьки оволоділи всією мудрістю виховання, навчились обирати оптимальні засоби педагогічного впливу. Очевидним є той факт, що результат педагогічного впливу буде залежати від тактики або стилю спілкування батьків з дітьми.

Під стилем або тактикою (А.В.Петровський) спілкування ми розуміємо індивідуальну форму комунікативної поведінки людини, яка проявляється в умовах взаємодії в ділових та особистих відносинах, виховних бесідах з дітьми, способах здійснення рішень, в обраних прийомах педагогічного впливу, методах вирішення конфліктів (Куніцина В.М.). Психолого-педагогічні дослідження пропонують декілька класифікацій стилів спілкування. Так психолог Аргентова Т.Є. виділяє гнучкий, регідний, партнерський та не партнерський стиль спілкування; демократичний, авторитарний та ліберальний стилі виділяє К.Левін; деякі дослідники поділяють спілкування на директивне, колегіальне та анархічне. Крім цього, всі стилі взаємодії дорослих та дітей поділяються на категорії: імперативні (однозначні настановки та їх контроль) та інструктивні (обґрунтування бажаної моделі поведінки та особистий приклад). Саме інструктивний стиль стверджує в дитині віру в себе та підтримує довіру до оточуючих, ініціативу й самостійність [56, 148].

Виходячи з того, що основу гуманних взаємин у родині складає наявність у них довіри, ми розглядаємо тактику виховання дитини як один із факторів формування довірливих відносин.

А.В.Петровський виділив чотири тактики виховання в сім’ї та чотири типи сімейних взаємовідносин які відповідають їм [56, 149]. Передумовою та результатом їх виникнення є: диктат, опікування, невтручання та співробітництво. Розглянемо докладніше типи сімейного виховання та їх вплив на формування ставлення довіри дітей до батьків.

Диктат у родині виявляється в систематичному пригніченні одними членами родини ініціативи та почуття власної гідності в інших. У таких сім’ях батьки всім видам взаємодії з дітьми віддають перевагу наказу та насильству, стикаються із протидією дитини, яка відповідає на тиск та погрози власними контрзаходами: лицемірством, обманом, грубістю, а іноді і ненавистю. Але під час протиборства з дорослими в дітей знищуються цінні особистісні якості: самостійність, почуття власної гідності, ініціативність, віра в себе та ін. Безапеляційна авторитарність батьків, ігнорування інтересів та точки зору дитини, систематичне позбавлення її права голосу під час вирішення питань, що стосуються дитини, - все це гарантія серйозних порушень у розвитку особистості та побудові довірливих відносин між членами родини. Р.Бернс в роботі „Розвиток Я – концепції та виховання” доводить, що жорсткі методи виховання як і вседозволеність, мають небажані наслідки. „ Милі”, загалом, діти як у жорстоких, так і надмірно поблажливих батьків можуть перетворюватися в егоїстичних, безвідповідальних підлітків. В умовах диктату діти в очах дорослого набувають ряду негативних рис. Якщо з їхнього боку немає прямого та послідовного бунту, деспотизм батьків зустрічає інші форми прихованого незадоволення та протесту, тому сприяє розвитку негативних емоційних реакцій („Цуценя, а дозволяє собі огризатися”). В таких умовах дитина має нульовий соціальний статус, тому її права не визнаються взагалі.

Важко передбачити долю молодої особи, яка виховувалася в умовах диктату. Може бути, що виросте підлабузник, пристосуванець, боягуз; може – хам, цинік, деспот. Може, і виправитися під впливом яких-небудь поза-сімейних впливів. Але, безумовно, які б цілі виховання не переслідували батьки, що дотримуються тактики диктату, ці цілі не досяжні – із сина або доньки вийде те, чого вони ніяк не очікували.

Опіка в родині - це система відносин, за якої батьки, забезпечують власною працею задоволення всіх потреб дитини, оберігають її від будь-яких обов’язків та труднощів, беруть їх на себе. Імпульс „я сам”, що виникає в ранньому дитинстві, поступається в’ялій байдужості („ нехай мама або тато допоможуть”). Іноді можливий „диктат знизу” - деспотизм дитини як оборонна реакція на надмірне опікування. Виникає позиція „маленького божка”. При опікуванні дитини питання активного формування її особистості відходить на другий план. Головним завданням батьків стає задоволення потреб маляти. Опіка як виховна тактика – відвертий ворог трудового виховання. Крім того, діти, які зростали в умовах опіки, виявляються найбільш непридатними, суб’єктивно та об’єктивно неблагополучними, не здатними до особистої та колективної відповідальності. За дослідженнями А.В.Петровського, саме ця категорія підлітків дає найбільшу кількість нервових зривів, що починаються в процесі відстоювання своїх прав [56, 154]. Бунт проти зайвої опіки батьків за своїми наслідками мало відрізняється від бунту проти диктату. Форма протесту може бути різною – від холодної ввічливості, відсторонення до грубого, безжального відпору.

Система міжособистісних відносин у сім’ї, що будується на основі визнання можливостей та доцільності незалежного існування світу дітей і дорослих, що не може переходити демаркаційну лінію, породжується тактикою невтручання . Відмежованість світів дорослих і дітей часто декларується: нехай дитина росте самостійною, вільною, розкутою. Головною рисою такої стратегії є пасивність батьків як вихователів, що ухиляються від активного втручання в життя та долю дитини, або страх втратити свій авторитет та престиж в очах дитини.

Спостерігаючи за спілкуванням батьків з дітьми, можна помітити, що взаємовідносини в них часто проходять із роздратуванням та гнівом, тому що у безпомічних дорослих емоції стають головним виховним засобом. Формуючи індивідуаліста, батьки пожинають результати індивідуалізму. Тоді сім’я як центр буття для дитини втрачає цінність. Життя батьків, їхні переживання та негаразди залишаються закритими для дітей. Переконавшись у нездатності своєї дитини співчувати та допомагати, дорослі скаржаться на емоційну холодність свого чада.

Четвертий тип взаємовідносин у сім’ї, що є передумовою та результатом діючої в ній тактики, називається співробітництвом. Воно передбачає опосередкованість відносин в сім’ї загальними цілями та задачами спільної діяльності, її організацією та високими моральними цінностями. Саме в ситуації співробітництва долається егоїстичний індивідуалізм дитини. Така сім’я стає групою людей високого рівня розвитку – колективом. Співробітництво – це спосіб організації зв’язків та взаємодії старшого й молодшого покоління, який для здійснення цілей морально виправданого виховання є більш оптимальним, на відміну від диктату, опікування та невтручання. Співробітництво не зводиться лише до участі дітей у домашній праці (прибиранні, закупівлі продуктів харчування, митті посуду, догляді за молодшими братами та сестрами), хоча цей бік спільної діяльності дорослих і дітей визнається суттєвим. Ще один важливий аспект співробітництва – це розвиток „співучасті” (або колективістської ідентифікації). Свого часу А.Н.Радищев, з приводу людських якостей, говорив:”...людина більше всього є істота співучасна.” Співучасть – емоційне включення у справи іншого, активна допомога, співпереживання – цементує взаємозв’язок поколінь у сім’ї, не залишаючи місця для егоїзму, черствості. Чутливість у бідах та проблемах, бажання миттєво відгукнутись – форма прояву „ співучасті” та свідчення готовності до співпраці й підтримки. Гармонія сімейних відносин передбачає взаємність у прояві співучасті та визнання прав дитини, а саме: бути улюбленою без будь-яких сумнівів; рости в безпечному фізичному і психологічному середовищі; мати необхідні умови для вчасного фізичного, інтелектуального, морального, емоційного, естетичного і соціального розвитку; бути вислуханою і почутою; мати повагу до своїх почуттів; мати право на серйозне, уважне і шанобливе ставлення до її особистості; на самовираження. Реалізацію прав дитини забезпечують такі умови:

- розвиток ціннісного ставлення до життя, до кожної конкретної особистості;

- формування потреби в розумінні іншої людини, поваги до її гідності і самоповаги;

- включення всієї сім’ї у стосунки, в основі яких піклування один про одного, про інших; наповнення життя доброчинними справами;

- нагромадження досвіду гуманних взаємин і поведінки в емоційно насичених ситуаціях, які вимагають співчуття, співпереживання і збереження власної гідності;

- використання кращих традицій національної етнопедагогіки, народної мудрості виховання.

Спільні переживання, радість, горе, надія, мрії – все це єднає сім’ю, її основи. Сім’я може стати центром буття малої дитини залежно від того, якого характеру набувають стосунки між батьками та дітьми. Якщо дорослі забезпечать своїм нащадкам дійсну турботу про їхнє благо й одночасно ставитимуть до них об’єктивні вимоги, можна буде говорити про наявність у родині тактики співробітництва. Крім того, співробітництво в сім’ї характеризується здатністю дорослих:

- „наближуватись” до дитини, ставати на її позицію, дивитись на життя сина чи доньки їхніми очима, не забуваючи про те, що рівноправне спілкування починається з довіри;

- стимулювати ініціативу та самостійність дитини, за умови усвідомлення межі продуктивної та небезпечної активності;

- разом з дитиною планувати діяльність, довіряти дитині ставити близькі та далекі цілі свого життя, розділяти з нею відповідальність за результати;

- розвивати в дитини відповідальність за себе: вчити її робити вибір: куди і навіщо рухатись у житті, як діяти самостійно;

- зберігати добрі, дружні відносини, залишаючись при цьому старшими, мудрими, здатними забезпечити безпеку та захищеність.

Справжнє мистецтво сімейної педагогіки досягається тоді, коли забезпечуються умови для особистісного розвитку батьків і дітей, використовуються педагогічно доцільні методи виховання, одним з яких є виховання довірою або авансування довірою. Через довіру виявляється повага до особистості. Адже, якщо батьки вірять у чесність, доброту, відповідальність малюка, вірять у те, що він здатен подолати труднощі, виправляти свою поведінку, ця віра надає дитині наснаги, окрилює її, і вона прагне до того, щоб виправдати цю довіру, стати кращою, такою, якою її бачать. Розглянемо дві ситуації. В одній сім’ї дитині, яка прагне прибрати зі столу, помити підлогу або зліпити пиріжки, не тільки дозволять батьки це робити, а й стимулюють її, називаючи справжньою помічницею. У цієї дитини підвищується почуття відповідальності за доручені справи та гордості за досягнення. В інших сім’ях будь-які спроби дитини помити посуд або підлогу викликають типову реакцію батьків: ” Ти ще мала, не чіпай чашку, розіб’єш її”. Якщо дитина дійсно розбила чашку, то вона почує: „ Ну, що я казала? Тобі не можна нічого довірити.” Дитина буде намагатися уникнути домашніх справ та відповідальності за них. Недовіра викликає образу, озлоблення, впертість, бажання зробити „на зло” батькам.

Ефективність використання довіри як методу сімейного виховання залежить від того, наскільки добре батьки знають своїх дітей, враховують їхній вік, орієнтуються в тому, на які риси характеру краще спиратись. Дорослі повинні виходити з єдиної моральної норми - ставитись до себе як до іншого, до іншого - як до себе. Такий тип відношень, найбільшою мірою відповідає справжній гуманності та загальнолюдським моральним цінностям.

Таким чином, являючись для дитини першою моделлю суспільства, сім’я є для неї зразком ставлення до себе, до інших людей, навколишнього світу. Тому сім’я повинна мати в очах дитини такі характеристики, які сприяли б створенню оптимальної атмосфери взаєморозуміння й довіри. Без сумніву, досвід перших років життя, проведених у сім’ї, зберігає фундаментальне значення, полегшує духовне самовдосконалення або гальмує його. Тому важливо, щоб здатність довіряти виховувалася з раннього віку.

1.4 Порушення стосунків дитини і дорослого як першоджерело соціальної дезадаптації

Стиль виховання дітей у сім’ї визначається не тільки любов’ю матері до них, але й культурними традиціями, вимогами суспільства, настановами батька щодо міри суворості до дітей. За традиціями вітчизняної культури, виховання будується в рамках парадигми заохочення – покарання. За добрі вчинки дитину хвалять, виконують її бажання; якщо ж дії дитини суперечать уявленням вихователя про хорошу поведінку, вони розцінюються, як погані, і така дитина має бути покарана.

Негативна оцінка дорослих викликає у дитини негативні емоційні переживання, що підштовхує її до перегляду своїх дій, коригування вчинків у тому напрямку, який заданий вимогами вихователів або рекомендується соціальними нормами[5, 48-50].

Стійка негативна оцінка поведінки дитини (а тим більше – її особистості в цілому) є для вихованця тяжкою психотравмуючою ситуацією. Оскільки досягнення задоволення соціальних потреб видається дитині неможливим тими засобами, які їй пропонує дорослий (а саме - шляхом оволодіння соціальними нормами ), вихованець із полегкістю взагалі відмовляється від діяльності, яка не принесла йому успіху. Це пояснюється тим, що психотравмуюча ситуація є занадто болісною, навіть нестерпною для дитини. Тому, сам того не усвідомлюючи, вихованець прагне вийти з неї і, не знаходячи можливості подолати перешкоди, що виникли перед ним на шляху до оволодіння соціальними нормами, оцінює ситуацію, що склалася, як ситуація неможливості. У цьому випадку, стан психічної напруженості знижується, емоційний комфорт відновлюється, але, водночас, припиняється спроба дитини наполегливо дотримуватися нормативної поведінки, долаючи перешкоди, що виникають.

Потреба у позитивній оцінці дорослих, потреба у спілкуванні з однолітками, прагнення здобути гідне становище в системі міжособистісних стосунків колективу класу є базовими, провідними для підлітка. Невдалі спроби їх задоволення створюють для учня психотравмуючу ситуацію, яка, за відсутності психологічної допомоги, переходить у ситуацію неможливості задоволення життєво важливих соціальних потреб [5, 50].

Ситуація фрустрації завжди пов’язана з емоційною напругою, що спричинює прагнення людини позбутися психотравмуючих факторів. Центральною характеристикою фрустраційної поведінки є втрата суб’єктом початкової мети, поведінка фрустрованої людини втрачає цільову орієнтацію. Наприклад, для учня першочергова ціль - добре вчитися, гарно себе вести – втрачається, і перед ним постає інша мета – позбавитися негативних емоційних переживань, що викликані негативними оцінками значущих дорослих.

Через те, що внутрішній світ підлітка, а тим більше – молодшого школяра, розвинутий недостатньо, ще не збагачений досвідом переживання критичних ситуацій, проблеми, що виникли на шляху до задоволення цього життєво важливих соціальних потреб, не стимулюють його активності, спрямованої на їх подолання. Підліток ще не спроможний вийти з кризової ситуації шляхом саморозвитку, само актуалізації та самовдосконалення особистості. Тому, звичайно, діяльність його самосвідомості спрямовується лише «по лінії найменшого опору», що й детермінує виникнення захисних механізмів-мимовільних, неусвідомлювальних процесів, які покликані позбавити індивіда від сприйняття небажаної психотравмуючої інформації, усунути тривогу та напруженість [5, 51].

Незадоволення потреби викликає емоційну напруженість, оскільки відбувається своєрідне блокування психічного акту. Це може мати різні наслідки: або стимулює прискорення розвитку особистісних якостей при розв’язанні суперечностей, тобто, перехід їх на більш високий рівень саморегуляції, що спостерігається в разі продуктивного виходу з ситуації, або (якщо особистість незріла, а емоційна напруженість надто велика) відбувається зрив, дезінтеграція психічних функцій. Для запобігання такій дезінтеграції, й існує психологічний захист. Якщо ж цей захист виявляється неефективним, виникає невроз.

Психологічний захист являє собою одну з функцій психіки, метою якої є пристосування до динамічних змін навколишнього середовища. Обов’язкова умова виникнення захисних проявів – конфлікт між потребою і неможливістю її задоволення. Зріла, психологічно захищена особа володіє великим арсеналом засобів захисту, але користується ним тільки в екстремальних ситуаціях. Тут спрацьовують ті механізми, які відповідають ситуації, що робить поведінку такої особи гнучкою і адекватною [5, 52].

Думка про несправедливість оточуючих викликає у дитини почуття образи, дає їй підстави вважати себе несправедливо скривдженою, виявляти агресивність щодо тих, хто низько оцінює її діяльність. Так, причиною негативної поведінки учня може бути незадоволення його прагнення утвердити себе в бажаній позиції. Зухвала поведінка підлітка є виявом протесту проти не влаштовуючої його оцінки з боку оточуючих. Упертість, негативізм, протиставлення себе вчителям спричинюється неможливістю здобуття становища «гарного» учня, до якого внутрішньо прагне школяр[ 5, 53-54].

1.5 Розбіжність батьківського образу з Я-Концепцією дитини як причина конфліктних відносин між батьками й дітьми

Багато дослідників акцентують увагу на тому, що основною рисою дитячо-батьківських відносин, а особливо у підлітковому віці є їх конфліктність. Вихідною характеристикою напружених відносин, які часто зустрічаються в родинах, розглядається ступінь і характер емансипації, що намітилася. Не можна не відзначити, що більшість сучасних батьків вважають цю емансипацію неминучою й з появою перших її ознак або безсило опускають руки, або починають “боротися” за своїх дітей за допомогою заборон. Але за відомою динамікою відносин дітей з батьками, які можна описати формулою “обійми міцніше - пусти - відстань”, проглядається трохи більше, ніж дитяча невдячність, а саме пов'язана з віком зміна функцій цих відносин - батько як друг.

Однак з досягненням дітьми юнацького віку позиція батьків зводиться до однієї із двох крайностей. Відповідно до першого батьки починають побоюватись дітей, які дорослішають і поступово капітулюють перед ними.

У відповідності із другою батьки переконують себе в тому, що влада над дітьми “дана від бога” і починають деспотично нав'язувати свої думки, оцінки, судження.

Обидві позиції не можуть забезпечити повноцінне спілкування між батьками й дітьми, внаслідок цього батьки не мають можливості побачити зміни в особистості своєї дитини. Звідси недооцінка підлітків, або негативна оцінка їхніх прагнень, учинків.

Можна сказати, що виникнення в підлітка уявлення про себе не як про дитину, а більш дорослу людину, має важливі наслідки, тому що в нашому суспільстві діти й дорослі представляють дві різні групи й мають різні права, обов'язки й привілеї. Відносини дорослих між собою й дорослих з дітьми будуються на основі різних норм, причому багато норм і вимог фіксують несамостійність дитини, її підпорядкування, нерівноправне положення.

Багато чого існує як доступне для дорослих, але заборонне для дітей. У безлічі обмежень для дітей зафіксована відмінність їхнього положення в порівнянні з дорослими. У дитинстві дитина опановує нормами й вимогами, які існують у суспільстві для дітей. Перехід у групу дорослих припускає зміну прав, обов'язків, привілеїв. Однак момент “офіційного” переходу перебуває за межами підліткового віку і є дуже невизначеним й відносним, оскільки як критерії його визначення можуть виступати різні показники сугубо соціального порядку (закінчення освіти й початок професійної діяльності, матеріальна незалежність від батьків, право вступу в шлюб і т.д.).

Виникнення в підлітка уявлення про себе, як такого, що вже переступив границі дитинства визначає його переорієнтування з одних норм на інші - з “дитячих” на “дорослі”, а також появу специфічної соціальної активності, яка міститься у великій сприйнятливості до засвоєння різних норм, цінностей, способів поведінки, які існують у суспільстві саме для дорослих. Засвоєння різних зразків дорослості відбувається в практиці відносин з дорослими й однолітками. Рівняння підлітка на дорослих проявляється в прагненні походити на них зовні, прилучитися до різних сторін їхнього життя, набути їхні особливості, якості, уміння й привілеї, причому насамперед ті, у яких найбільше зримо виступають відмітні риси дорослих і переваги в порівнянні з дітьми.

Насамперед, це стосується тих прав, володіння якими виділяє дорослих по зовнішньому вигляді й манері поведінки. У сукупності вони представляють відмітні ознаки зовнішньої дорослості (паління, специфічний лексикон, доросла мода в одязі й зачісках, способи відпочинку й т.д.). Набуття таких зовнішніх ознак дорослості робить підлітка дорослим у власних очах і, як йому здається, в уявленнях навколишніх. Вона здобувається шляхом наслідування. Це - найлегший спосіб досягнення помітної для всіх дорослості. Саме тому він часто є першим за часом появи, найпоширенішим, стійким, і таким, що погано піддається розвінчанню.

Далі, рівняння підлітка на дорослого проявляється в прагненні набути його якості. Хлопчики починають шляхом самовиховання розвивати в собі якості “справжнього чоловіка” (силу, сміливість, волю й ін.). Заради цього вони займаються спортом. Багато з них прагнуть опанувати дорослими вміннями (водити машину, полювати, фотографувати). У дівчаток теж існує готовність опанувати деякими жіночими вміннями. У цілому вони орієнтуються на ідеал жінки.

Нарешті, претензії підлітка на нові права поширюється на всю сферу відносин з дорослими, що чітко виявляється в причинах конфліктів з дорослими й в образах підлітка. Він протестує, коли його опікують, направляють, контролюють, не зважають на його бажання, інтереси, підкоряють встановленому режиму, тобто коли у відношенні дорослих до підлітка реалізуються специфічні норми й способи їхньої поведінки з дітьми саме як з дітьми (відповідно до їх соціального й правового положення у світі дорослих). Такий тип відносин стає для підлітка неприйнятним, таким, що не відповідає його уявленню про рівень власної дорослості. Права дорослого він обмежує, а свої розширює й претендує на повагу своєї особистості й людського достоїнства, на довіру й розширення самостійності в різних напрямках, тобто на відому рівноправність із дорослим, і намагається домогтися визнання ними цього. Протест і непокора підлітка є засобами, за допомогою яких підліток хоче домогтися зміни колишнього типу відносин з дорослим на новий, специфічний для спілкування дорослих людей [48, 23].

У дорослих відсутня готовність до переходу до нового типу відносин і, зокрема, до розширення прав підлітка. Розширення прав зазвичай представляється природним тільки тоді, коли міняється положення людини. Однак у дійсності суспільне становище підлітка не міняється в порівнянні з дитинством: він був і залишається учнем, школярем. Крім того, зберігається повна матеріальна залежність підлітка від батьків, а в батьків - роль вихователів.

Інше гальмо розширення прав підлітка - інерція колишнього досвіду дорослого у вигляді звички постійно направляти й контролювати дитину. Адже розширюючи самостійність підлітка, дорослий при цьому повинен обмежувати свої власні права відносно дитини й ламати власний досвід спілкування з нею, а це важко навіть при усвідомленні необхідності змін.

Третє гальмо пов'язане з відсутністю в дітей, особливо на початку підліткового віку, уміння діяти самостійно, що часто приводить до того, що претензії підлітка перевищують його можливості, і тому виникає об'єктивна необхідність у керівництві й контролі дорослих. Все це створює міцну основу для збереження в дорослих відношення до підлітка ще як до дитини, що повинна підкорятися й слухатися, і виправдує недоцільність і непотрібність розширення прав і самостійності підлітка.

Таким чином, на початку підліткового періоду складається ситуація, яка загрожує виникненням протиріч, якщо в дорослого зберігається відношення до підлітка як до дитини. Таке відношення, з одного боку, вступає в протиріччя із завданнями виховання дітей цього віку і є гальмом розвитку соціальної зрілості підлітка, а з іншого боку, воно вступає в протиріччя з уявленнями підлітка про ступінь власної дорослості і його претензій на нові права. Саме це протиріччя є джерелом конфліктів і труднощів у відносинах дорослого й підлітка.

Першими й самі значимими людьми в житті дитини є батьки. Їхній вплив не тільки найсильніший й всеосяжний, але й тривалий. Стиль виховання в родині накладає незгладимий відбиток на особистість. Зіставивши рівень самоповаги підлітків з умовами їхнього сімейного виховання, психологи прийшли до висновку, що найбільшою самоповагою володіють люди, батьки яких сполучили тепле емоційне відношення до дітей (моральна підтримка, перевага позитивних впливів) із чітко певними правилами поведінки, у межах яких дітям був наданий простір для особистісної ініціативи.

При своїй тязі до самостійності підліток має потребу в життєвому досвіді й допомозі старших. Батьки залишаються для них еталоном поведінки. Більша частина підлітків хочуть бути схожими на своїх батьків.

Проте реальні взаємини підлітків з батьками часто обтяжені конфліктами, пов'язаними з відсутністю або недоліком взаєморозуміння. У дослідженнях юнацької дружби фіксувалося, як оцінюють підлітки рівень розуміння з боку батьків, легкість спілкування з ними й своєю власною відвертістю з ними. Виявилося, що по всіх цих показниках батьки уступають одноліткам і що ступінь психологічної близькості з батьками різко знижується від 7 до 9 класу. Однак відносини батьків до дітей характеризується поступовим зростанням переживання психологічної близькості. У міру дорослішання дітей відношення батьків до них переживається як усе більш близьке. Відношення ж дітей до батьків не містить у собі тенденції до збільшення близькості. Навпроти, період спілкування з 12-13 років відрізняється переживанням більшої віддаленості від батьків. Цей період характеризується також більше диференційованим відношенням до батька й матері: якщо до 8-літнього віку різниця в психологічній близькості до батьків не перевищує п'яти балів, то в 16 років вона досягає 20 балів. Можна помітити, що періодами найбільшого віддалення від батьків є 13 і 16-19 років. Труднощі 13-ти років виникають у відносинах з матір'ю, в 16 років - віддалення від батька. У цілому діти, які дорослішають ближче для батьків, ніж батьки для цих дітей [48, 24].

Конфліктні відносини між підлітками й дорослими можна розглядати як слідство невірних вимог дорослих. Так, нерозуміння або недооблік дорослими щирих мотивів поведінки підлітків, реагування лише на зовнішній результат або приписування підліткам невідповідних дійсності мотивів приводить до внутрішнього опору підлітка виховним впливам, до негативних реакцій на них. Це явище ряд психологів називають значеннєвим бар'єром, який з'являється тоді, коли підліток не приймає вимоги дорослих, тому що ці вимоги, навіть абсолютно правильні, не мають для нього справжнього змісту.

Однак термін “значеннєвий бар'єр” спотворює в цьому випадку суть справи. Підліток, як правило, розуміє зміст вимог дорослих. Розуміючи зміст вимоги, підліток інакше їх сприймає, дає їм оцінку, відмінну від понять, вкладених у вимоги самими дорослими. І причина криється в невідповідності того, як оцінюють підлітків дорослі люди, і тим, як підліток оцінює сам себе, як він взагалі ставиться до себе, своїх можливостей.

Старий тип відносин з дорослими все-таки витісняється новим, причому труднощі й конфлікти можуть бути зведені до мінімуму, якщо дорослий перешкоджає виникненню й розвитку протиріччя, яке породжує їх. Коли ж дорослий власними діями створює й поглиблює протиріччя, труднощі й конфлікти неминучі.

Характер зміни колишнього типу відносин на новий багато в чому залежить від того, хто є ініціатором цієї зміни. При ініціативі дорослого існує принципова можливість управляти цим процесом і уникнути труднощів. При ініціативі ж підлітка ймовірність виникнення конфліктів велика й залежить від існуючого відношення до підлітка - як до дитини або як до дитини, яка дорослішає. Підліток стає ініціатором зміни відносин, коли в нього виникає “почуття дорослості”, а відношення дорослого до нього, у порівнянні з дитинством, не міняється. Як уже говорилося, така розбіжність в оцінці підлітка виступає як протиріччя, здатне породити конфлікт. Воно може мати три варіанти розвитку з різними картинами в динаміку відносин підлітка й дорослого.

Перший варіант характеризується поступовим поглибленням протиріччя й розвитком конфлікту, що має тенденцію бути великим і тривалим. Його початок породжується відношенням дорослого до претензій підлітка на більшу самостійність, довіру й повагу як до необґрунтованого. Однак прагнення дорослого зберегти колишній стиль відносин викликає опір з боку підлітків у вигляді різних форм протесту й непокори. Існування в підлітка й дорослого протилежних тенденцій, їхній опір один одному визначають виникнення зіткнень, які при незмінності відносини дорослого стають систематичними. У результаті збереження такої ситуації ламання колишніх відносин може затягтися на весь підлітковий вік і мати форму хронічного конфлікту. При цьому розвиток деяких сторін дорослості підлітка може гальмуватися, а особистість - здобувати такі риси, як агресивність, облудність і ін. Як правило, швидко росте відчуженість підлітка. Дорослий втрачає авторитет, і до нього може виникнути відношення як до “пережитку минулого”, що виправдує в очах підлітка неприйняття їм вимог, оцінок, поглядів дорослого.

Другий варіант виникає тоді, що коли протиріччя, яке породжує конфлікт існує, але проявляється епізодично, будучи замаскованим специфічною поведінкою дорослого: під напором підлітка, але всупереч власним поглядам, він починає дозволяти те, що не дозволяв раніше. Завдяки цьому зіткнень стає менше, але їхня можливість є постійною через незмінність сутності відносини дорослого до підлітка. Ця незмінність у сполученні з поступками визначає непослідовність поведінки дорослого: те саме то дозволяється, то забороняється. Така невизначеність, що стосується меж доступного й можливого для підлітка, існує досить часто, може зберігатися довгий час і сприяє розвитку дорослості підлітка в руслі наявних у нього інтересів і прагнень, тому що кожний минулий відступ дорослого підліток використовує проти нього як засіб для досягнення бажаного [48, 24-25].

Третій варіант складається у випадках, коли дорослий згодом, починає бачити в підлітку не дитину, а більше дорослого й відповідно міняє відношення. Тому протиріччя, що породжувало труднощі в їхньому спілкуванні, зменшується й міняється первісна картина у відносинах: конфлікт стає менше й може зникнути взагалі [48, 26].

1.6 Особливості роботи психолога із сім’ями

Уявлення про суть і природу людини мають фундаментальне значення для виховання, освіти батьків і роботи психолога з сім'єю. «Цілісний філософський образ людини можна розглядати як ідеал освітньої системи, що конкретизується щодо її головного суб'єкта — особистості, що розвиваються» [4, 215].

Спроба надати кваліфіковану психологічну допомогу сім'ї і дитині у процесі її становлення, неможливо здійснити без опори на систему теоретичних переконань. Наявність усвідомленої концепції діяльності для психолога дозволяє пояснити різноманіття існуючих явищ, передбачати наслідки різних подій, сприяти пошуку нових фактів і закономірностей, узагальнювати накопичену інформацію. Тому у психології виділяють такі підходи до проблеми конфліктності у родинах :

1. Психоаналітичний

У основі психоаналітичного підходу до виховання лежать наступні уявлення суть людини визначається психічною енергією сексуальної природи і досвідом раннього дитинства. Основу структури особи складають три інстанції: Ід, Его, Супер-Его. Поведінка мотивується агресивними і сексуальними імпульсами. Патологія і відхилення в поведінці виникають із-за витіснених в дитячому віці конфліктів. Нормальний розвиток ґрунтується на чергуванні стадій психосексуального розвитку і інтеграції [2, 422-481].

У сучасному психоаналізі акцентується роль дитинства в розвитку особистості, аналізується вплив міжособистісних відносин соціокультурних чинників на її становлення, ставиться питання про емоційне навчання батьків. Таким чином, психоаналітичний підхід має безумовну цінність для теорії і практики роботи психолога з сім'єю [16].

2.Біхевіористичний

Біхевіористи зосередилися на суворому об'єктивному підході, надаючи особливе значення стимульно-реактивному навчанню, як головному поясненню людської поведінки.Особа - це сума діяльностей, кінцевий продукт системи засвоєних навиків [1, 430].

Інтерес американських психологів Э. Торндайка, Дж. Уотсона, До. Халла, К.Спенса, Б. Скіннера (30—40-і роки XX в.), пізніше Дж. Долларда і Н.Міллера (50-і роки XX ст.), А. Бандури (60—70-і роки XX ст.) був направлений на спостереженні параметрів поведінки, на зовнішні дії. У психології були уведені поняття «Позитивне і негативне підкріплення»[1,33].

К. Халл увів формулу «стимул — реакція», в якості проміжної ланки потреби організму, яка додає поведінці енергію. Головний принцип виховання, із його точки зору : чим частіше і інтенсивніше редукується потреба, тим більша сила навику. Мотивуючим чинником при цьому виступає підкріплення кожної правильної реакції. У роботах Б. Скіннера запропонована програма модифікації поведінки особи.

У практиці виховання широко використовуються ідеї біхевіоризму. Виховуючи дитину, дорослі використовують систему заохочень і покарань. Причому чим різноманітніша ця система, тим більше ефективне виховання. Відмова дитині в увазі, усмішка батька або вчителя, подарунок за тих або інших досягнень — лише деякі методи, що заохочують бажану поведінку дитини або що зупиняють її. Значне місце у вихованні має механізм наслідування. Саме біхевіористи звернули увагу на те, що дорослий виступає по відношенню до дитини як об'єкт для наслідування. Діти швидко засвоюють від дорослого демонстровані зразки поведінки. Важливе значення для виховання мають ідеї операціоналізації поведінки, що припускають позначення конкретних, досяжних, привабливих для дитини цілей і визначення методів їх досягнення. Після того, як цілі і методи їх досягнення виявлені, створюються умови для тренування поведінки. Так, якщо дитина соромлива, бентежиться в розмові з незнайомими людьми - дорослий разом з ним формулює цілі (хочу бути упевненим, а це означає — умію проявляти ініціативу, це означає — не боюся першим вступати в контакт і т. д.). Після цього здійснюється репетиція і відробіток навику упевненої поведінки [57, 457-494].

В той же час необхідний відзначити, що для біхевіористів характерний «погляд на людину як на навчений, програмований компонент соціальної системи, як на об'єкт самих різних маніпуляцій, а не як на особу для якої характерні не тільки самодіяльність, але і свобода по відношенню до можливого простору діяльності».

У концепції екзистенціально–гуманістичного підходу до виховання особистості головним вважається створення у сім’ї таких умов, за яких дитина змогла б зосередитися на собі, своїх думках, бажаннях.

Таким чином, процес виховання зводиться до формування у людини інтересу до себе, як наслідок — поява інтересу до навколишніх людей. Основним методом виховання представники даної концепції вважають метод вільного діалогу, головним змістом якого служать питання поставлені вихователем, з тим щоб розвивати у дитини критичний розум здатність обґрунтовувати свій вибір. Цей метод відомий ще з часів Сократа, який називав себе повивальною бабцею, присутньою при народженні думки [26,103-151].

З точки зору об’єктивного підходу о сновною перевагою суб'єктного підходу є надання дитині можливості осмислено будувати свою поведінку на основі узгодження індивідуальних цінностей і соціальних вимог. Таким чином, знімається небезпека надмірної індивідуалізації дитини (яка властива системам вільного виховання), так і беззастережного некритичного проходження соціальним нормам (недолік традиційного навчання). Дитина розглядається як самостійна, унікальна людина, яка будує власну систему знань і цінностей на основі досвіду подієвих зустрічей з навколишніми людьми і культурою [9, 10, 12].

Розділ 2. Експериментальне вивчення особливостей конфліктів у родинах

2.1 Процедура та методики дослідження

Дослідження проводилося у ЗОШ №1 І- ІІІ ст. міста Дубровиці з учнями 8- х класів та їхніми батьками. У діагностичному обстеженні прийняло участь 30 сімейних пар та їх діти підліткового віку. Для комплексного дослідження були підібрані такі методики, як: методика діагностики особливостей реагування в конфліктній ситуації К. Томаса [24, 95-97] (Див. Додаток А.1) та методика діагностики батьківського ставлення А. Я. Варга і В. В. Століна [24, 166-167] (Див. Додаток А.2).

Мета дослідження : вивчити психологічну схильність до створення конфліктів та особливостей поведінки у конфліктних ситуаціях членів сім’ї – батьків та їх дітей.

Завдання дослідження: - провести серію тестувань членів родини;- проаналізувати отримані емпіричні дані;- зробити узагальнення й висновки.Методи дослідження . Для одержання повноцінних і достовірних результатів використалися методи: тестування, кількісний й якісний аналіз отриманих даних.Етапи дослідження:

Процедура емпіричного дослідження проходила в три етапи.

1. На підготовчому етапі була визначена основна вибірка дослідження. На підготовчому етапі був здійснений відбір традиційних методик, які представлені зокрема такими: методика схильності особистості до конфліктної поведінки К. Томаса (Див. Додаток А.1) та методика діагностики батьківського ставлення А. Я. Варга і В. В. Століна (Див. Додаток А.2).

2. На діагностичному етапі були вивчені якісні характеристики схильності членів сім’ї до конфліктних ситуацій, було досліджено взаємовплив різноманітних чинників на створення, провокування конфлікту та поведінки у конфліктному середовищі, вивчені показники батьківського ставлення до дітей.

3. На третьому етапі – заключному – відбувалося підведення підсумків, розробка психологічних рекомендацій для корегування та уникання конфліктних ситуацій в стосунках членів сім’ї, оформлення матеріалів дослідження.

2.1.1 Методика схильності особистості до конфліктної поведінки К. Томаса

Методика К.Томаса по виявленню типових форм поведінки особистості в конфліктних ситуаціях описує кожний з п'яти можливих варіантів поводження індивіда й дозволяє діагностувати рівень конфліктності особистості.

Методика діагностики особливостей реагування в конфліктній ситуації, запропонована К. Томасом, спрямована на визначення домінуючого стилю поведінки обстежуванних у конфліктних або близьких до напруження ситуаціях в процесі взаємовідносин з оточуючими ( системі відносин: батьки – діти ). Ця методика дає можливість з’ясувати домінуючі стилі поведінки і спосіб реагування різних людей на дію фрустрованних чи близьких до напруження ситуаціях. На це може впливати міра, в якій прагнуть задовольнити свої інтереси респонденти, діючи при цьому активно чи пасивно, та інтереси іншої сторони, діючи спільно чи індивідуально. Ця методика корисна тим, що дозволяє кожній людині створити свій власний стиль вирішення конфлікту.

Існують п'ять основних стратегій поведінки в конфліктній ситуації. В основу їх покладена система, яка називається методом Томаса - Кілменна. Метод був розроблений К.У. Томасом і Р.Х. Кілменном в 1972 році. Система дозволяє створити для кожної людини свій власний стиль вирішення конфлікту. Стиль поведінки в конкретному конфлікті визначається тією мірою, у якій член колективу хоче задовольнити власні інтереси (діючи активно або пасивно) - напористість й інтереси іншої сторони (діючи спільно або індивідуально) - кооперація. При аналізі конфліктів на основі розглянутої моделі потрібно мати на увазі, що рівень спрямованості на власні інтереси або інтереси суперника залежить від трьох обставин:

· змісту предмета конфлікту;

· цінності міжособистісних відносин;

· індивідуально-психологічних особливостей особистості.

Особливе місце в оцінці моделей і стратегій поведінки особистості в конфлікті займає цінність для неї міжособистісних відносин із протиборчою стороною. Якщо для одного із суперників міжособистісні відносини з іншим (дружба, любов, товариство, партнерство й т.д.) не представляють ніякої цінності, то й поведінка його в конфлікті буде відрізнятися деструктивним змістом або крайніми позиціями в стратегії (примус, боротьба, суперництво). І, навпаки, цінність міжособистісних відносин для суб'єкта конфліктної взаємодії, як правило, є істотною причиною конструктивної поведінки в конфлікті або спрямованістю такої поведінки на компроміс, співробітництво, відхід або поступку [16, c. 258].

2.1.2 Методика діагностики батьківського ставлення А. Я. Варга, В. В. Століна

Методика діагностики батьківського ставлення А. Я. Варга, В. В. Століна являє собою психодіагностичний інструмент, орієнтований на виявлення батьківського ставлення в осіб, що звертаються за психологічною допомогою з питань виховання дітей і спілкування з ними.

Батьківське ставлення розглядається як система різноманітних почуттів стосовно дитини, поведінкових стереотипів, що практикуються у спілкуванні з нею, особливостей сприйняття і розуміння характеру та особистості дитини, її вчинків.

Головна мета методики – це визначити атмосферу внутрішньо-родинних відносин: батьківське ставлення до дитини.

Батьківське виховання розуміється, як система різноманітних почуттів по відношенню до дитини, поведінкові стереотипи, особливості сприймання і розуміння характеру особистості дитини, його вчинки.

Опитувальник складається з 5 шкал:

1. Прийняття відторгнення - шкала відображає інтегрально емоційне ставлення до дитини.

2. Кооперація соціально бажаний образ батьківського ставлення. Змістовно ця шкала розкривається як зацікавленість батьків в дитячих справах.

3. Симбіоз шкала відображення міжособистісної дистанції в спілкуванні з дитиною.

4. Авторитарна гіперсоціалізація відображає форму і спрямованість контролю за поведінкою дитини.

5. Маленький невдаха відображає особливості сприймання і розуміння дитини батьками.

2.2 Аналіз особливостей стилю поведінки досліджуваних сімей в конфліктній ситуації

Стиль уникання, що припускає відхід від конфлікту, пов'язаний з відсутністю особистої наполегливості й бажання кооперуватися з іншими при його вирішенні. Він притаманний двом чоловіка та чотирьом жінкам нашої вибірки. Зазвичай в цьому випадку людина намагається стояти осторонь від конфлікту, прагне стати нейтральною. Цей стиль використовується, коли проблема не так важлива, коли людина не хоче витрачати сили на її вирішення, коли людина почуває себе неправою або коли інша людина має більшу владу. Використання такого стилю може означати рішення індивіда дати конфлікту можливість розвиватися. Даний стиль також може бути пов'язаний з неприйняттям напруженості й розладу. В окремих випадках спроба уникнути конфлікту може знизити його інтенсивність. Однак ігнорування незгоди може викликати ще більше невдоволення. При такому підході до конфлікту програють обидві сторони.

Стиль конкуренції або вирішення конфлікту силою характеризується великою особистою включеністю й зацікавленістю в усуненні конфлікту, однак, без урахування позицій іншої сторони. Він притаманний трьом чоловіка та двом жінкам нашої вибірки. Це стиль типу "виграш-програш". Для застосування даного стилю необхідно володіти владою або фізичними перевагами. Такий стиль може в окремих випадках допомогти в досягненні індивідуальних цілей. Він вимагає від людини використання вольових якостей. Однак у навколишніх складається несприятливе враження про індивіда, що використовує цей стиль.

Стиль співробітництва відрізняється як високим ступенем особистої включеності в нього, так і сильним бажанням об'єднати свої зусилля з іншими для вирішення міжособистісного конфлікту. Він притаманний п’ятьом чоловікам та чотирьом жінкам нашої вибірки. При такому підході виграє кожна зі сторін. Люди, які використають даний стиль, зазвичай мають наступні характеристики:

- розглядають конфлікт як нормальну подію, яка допомагає й навіть якщо нею правильно управляти, веде до більш творчого рішення;

- при цьому проявляють довіру й відвертість у відношенні інших;

- визнають, що при такому взаємовдовольняючому результаті конфлікту, всі його учасники як би беруть на себе зобов'язання в рамках загального рішення;

- вважають, що кожен учасник конфлікту має рівні права в його вирішені й точка зору кожного має право на існування;

- думають, що ніхто не повинен бути принесений у жертву в інтересах усіх.

Часто такі індивіди вважаються динамічними натурами, про які в інших складається сприятлива думка.

Стиль пристосування, яка спонукує зважити на становище іншої сторони, являє собою поведінку, в основі якої лежить прагнення кооперуватися з іншими, але без внесення в цю кооперацію свого сильного інтересу. Він притаманний двом чоловікам та трьом жінкам нашої вибірки. Цей стиль носить типу "невиграш - виграш" носить відтінок альтруїзму. Даний стиль може виражати довгострокову стратегію з метою розвитку в інших орієнтації на кооперацію з вирішення міжособистісного конфлікту. Даний стиль допомагає в прагненні реалізувати бажання інших. Власники такого стилю в цілому оцінюються навколишніми позитивно, однак сприймаються іншими як слабкі натури, що легко піддаються чужому впливу.

Стиль компромісу полягає в такій поведінці в ході вирішення міжособистісного конфлікту, яка помірковано враховує інтереси кожної зі сторін. Він притаманний п’ятьом чоловікам та трьом жінкам нашої вибірки. Реалізація даного стилю пов'язана із проведенням переговорів, у ході яких кожна зі сторін іде на певні поступки. Компроміс широко використовується в вирішені конфлікту й ті, хто має такий стиль, оцінюються навколишніми в цілому сприятливо. Це стиль типу "непрограш - невиграш". У багатьох ситуаціях стиль компромісу дозволяє досягти швидкого вирішення конфлікту, особливо у випадках, коли одна зі сторін має явні переваги.

Таким чином, конфлікт - це усвідомлене протиріччя, що супроводжується спробами його вирішити на тлі емоційних відносин. Для вирішення конфліктів різні особистості користуються певними стратегіями поведінки, а саме стратегією суперництва, пристосування, уникання, компромісу й співробітництва.

Для того, щоб проаналізувати ймовірність розгортання конфліктної ситуації у тій або іншій досліджуваній сім’ї, потрібно співставити стилі схильності до конфлікту кожного члена родини (Див табл. 2.1. Додаток Б.).

У сім’ї під № 1 всі члени, згідно дослідження, за своїм характером партнери. Завжди і за будь – яких обставин прагнуть віднайти рівновагу між власною метою та зацікавленістю в реалізації інтересів іншого, організувати рівноправне співробітництво.

Сімейна пара під № 2 характеризується здатністю поступатись один одному у спірних питаннях і пошуку спільних шляхів виходу із проблемних ситуацій.

Для сімейної пари - № 3 властивий суперницький стиль, низькі показники за шкалами – «Компроміс», « Уникання» доводять і вказують на «внутрішню» боротьбу кожного члена родини за право домінування.

Члени сім’ї №4 розділилися за позиціями та ролями у конфліктних ситуаціях. Так, батько виявляє тенденцію до «Суперництва», схильність до силових стратегій – при вирішенні проблемної ситуації, наближеної до конфліктної. Мати воліє уникати конфліктних ситуацій, а дитина більш схильна до знаходження компромісної позиції, а тактику жорстокості,як спосіб впливу у конфліктній ситуації вважає не дієвою.

Сімейна пара № 5 виявляє тенденцію до вибору компромісного та уникального стилю реагування в конфліктних ситуаціях. Відповідно до показників, можна припустити, що дитина і батько часто знаходяться у напружених стосунках, оскільки мають високі показники за шкалою «Суперництво», але схильні до улагоджування непорозумінь за рахунок наявного стилю «Пристосування».

Результати дослідження сімейної пари під номером 6 виявили, що і мати і батько належать до людей, які у конфліктній ситуації обирають стиль співробітництва. Вони розглядають конфлікт як нормальну подію, яка допомагає й навіть якщо нею правильно управляти, веде до більш творчого рішення. Що ж стосується дитини, то вона володіє різними тактиками спілкування в конфліктній ситуації, за певних умов, може піти на компроміс і, навпаки, повести себе жорстоко, безкомпромісно.

Відповідно до результатів обстеження пари № 7, були виявлені високі показники за шкалами «Пристосування», наявного «Компромісу» (особливо останній стиль добре виражений і у батька, і у дитини ). Відповідно до отриманих результатів по даній парі, можна висловити наступне припущення: всі члени сім’ї ідуть на компромісні вчинки у виникаючих родинних конфліктах аби уникнути негативних депресивних почуттів.

Дослідження сімейної пари №8, встановило, що матір вибирає суперницький стиль вирішення проблемних ситуацій, а батько – співробітницький; дитина ж намагається уникати будь – яких конфліктів.

Якісний аналіз отриманих у ході тестування даних сім’ї №9 встановив, що батько у конфліктній ситуації притримується стилю конкуренції, мати використовує тактику співробітництва, а дитина воліє пристосовуватися під виниклі обставини.

А сімейна пара № 10, відзначається домінуючою роллю матері у родинні, яка менш схильна до співробітництва, проте, за необхідності, іде на компроміс; батько ж і дитина поступаються їй, прагнучи уникнути напруженості у стосунках один з одним. Результати свідчать, що члени родини схиляються до таких виборів, як: співробітництво, пристосування, компромісу, що свідчать про прагнення батьків та дитини поступатися один одному і діяти у вигідній позиції для всіх.

Сім’я №11 — жінці притаманний стиль уникання, чоловікові — співробітництва. Можна припустити, що у конфліктних ситуаціях вони будуть прагнути скорішого примирення, або взагалі їх недопускання. Дитина у цій сім’ї використовує у конфліктних ситуаціях стиль пристосування.

Сім’я №12 — жінці притаманний стиль пристосування, чоловікові конкуренція, а дитині – уникання. Можна припустити, що у конфліктних ситуаціях, жінка буде йти на поступки чоловікові, навіть якщо буде вважати себе не винною і правою.

Сім’я 13 — матері і дитині притаманний стиль конкуренція, батькові — уникання. У цій сім’ї, чоловік буде намагатися уникнути конфлікту, або ж відмежуватися від нього, тоді як, мати та дитина будуть виступати в ролі «розпалювачів», і скоріше за все не йтимуть на поступки один одному та батькові.

Сім’я 14 — матері та батькові притаманний стиль співробітництво, дитині - пристосування. Тому, ймовірно, конфлікти по мірі їх виникнення ця сім’я буде вирішувати полюбовно.

Сім’я 15 — жінці притаманний стиль співробітництво, чоловікові — конкуренція. Дитина зазвичай використовує у конфліктних ситуаціях тактику компромісу. Ймовірно, у конфліктних ситуаціях мати буде намагатися проявити певну лояльність та розважливість по відношенню до дитини, тоді, як батько буде стояти на своїй заявленій позиції.

Сім’я 16 — матері притаманний стиль уникання, батькові — співробітництво, дитині – пристосування. Так само, як і в парі 11, можна припустити, що у конфліктних ситуаціях вони будуть прагнути скорішого примирення, або взагалі їх недопускання.

Сім’я 17 — і мати і батько у конфліктних ситуаціях будуть проявляти компромісну поведінку, що буде сприяти швидкому примиренню, та гармонійному психологічному клімату у сім’ї. На відміну від них дитина проявляє конкурентну поведінку у конфліктах.

Сім’я 18 — матері притаманний стиль пристосування, батькові — уникання, дитині - співробітництва. В цій ситуації, можна припустити, що конфліктні ситуації не будуть набувати великих розмірів, адже мати буде проявляти лояльність та пристосовуваність до вимог чоловіка та проблем дитини у конфлікті, а батько, буде намагатися відійти від конфліктної ситуації.

Сім’я 19 — матері та дитині притаманний стиль конкуренції, батькові — компроміс. В цій сім’ї при виникненні конфліктних ситуацій батько буде шукати альтернативні шляхи до примирення, в той час як дитина та мати будуть відстоювати свою позицію.

Сім’я 20 — матері притаманний стиль уникання, батькові — компроміс, дитині - співробітництво. За такої поведінки при вирішення конфлікту буде переважати здоровий глузд та розважливість, також будуть мати місце поступки один одному.

Сім’я 21 — матері притаманний стиль пристосування, батьку — співробітництво, дитині - конкуренції. Поведінка матері та батька при вирішення конфлікту свідчить про бажання об'єднати свої спільні зусилля для вирішення міжособистісного конфлікту. Що ж стосується дитини, то у конфлікті з батьками вона не буде шукати компромісу або поступатися.

Сім’я 22 — матері притаманний стиль конкуренція, батькові — пристосування, дитині - співробітництво. Можна припустити, що в цій сім’ї конфлікти можуть мати нетривалий характер, якщо їх ініціатором буде мати, тому що чоловік буде йти їй на поступки, а дитина шукати шляхи полюбовного вирішення. Але, якщо ситуація буде мати протилежний характер, тобто конфлікт буде спровокований чоловіком або дитиною, то жінка, навряд чи, буде шукати легкі шляхи примирення.

Сім’я 23 — матері притаманний стиль компромісу, батькові — пристосування. Дитина поводить себе у конфліктних ситуаціях у стилі співробітництва. Судячи з таких стилів поведінки у конфліктній ситуації, вони матимуть нетривалий характер, усі члени сім’ї будуть лояльно відноситися один до одного у них.

Сім’я 24 — матері притаманний стиль співробітництво, батькові та дитині — компроміс. Ці два стилі поведінки сильно корелюють один з одним, що буде сприяти швидкому вирішенню конфлікту.

Сім’я 25 — жінці притаманний стиль уникання, чоловікові — співробітництва, дитині – компроміс. Можна припустити, що у конфліктних ситуаціях вони будуть прагнути скорішого примирення, або взагалі їх недопускання.

Члени сім’ї №26 розділилися за позиціями та ролями у конфліктних ситуаціях. Так, мати виявляє тенденцію до «Суперництва», має схильність до силових стратегій – при вирішенні проблемної ситуації, наближеної до конфліктної. Дитина воліє уникати конфліктних ситуацій, а батько більш схильний до знаходження компромісної позиції, а тактику жорстокості,як спосіб впливу у конфліктній ситуації вважає не дієвою.

Сімейна пара № 27 виявляє тенденцію до вибору компромісного (мати), пристосування (батько і дитина) стилю реагування в конфліктних ситуаціях. Відповідно до показників, можна припустити, що дитина і батько часто знаходяться у напружених стосунках, оскільки мають високі показники за шкалою «Суперництво», але схильні до улагоджування непорозумінь за рахунок наявного стилю «Пристосування».

Дослідження сімейної пари №28, встановило, що дитина вибирає суперницький стиль вирішення проблемних ситуацій, а мати – співробітницький; батько ж намагається уникати будь – яких конфліктів.

Сім’я № 29 — батькові притаманний стиль уникання, дитині — співробітництва. Можна припустити, що у конфліктних ситуаціях вони будуть прагнути скорішого примирення, або взагалі їх недопускання. Мати у цій сім’ї використовує у конфліктних ситуаціях стиль пристосування.

Сім’я №30 — батькові притаманний стиль співробітництво, дитині — конкуренція. Мати зазвичай використовує у конфліктних ситуаціях тактику конкуренції. Ймовірно, у конфліктних ситуаціях батько буде намагатися шукати компромісне вирішення та проявити лояльність та розважливість по відношенню до дитини, тоді, як мати буде стояти на своїй заявленій позиції.

Таким чином, підводячи підсумок проведеному дослідженню, можна констатувати, що з усіх тридцяти досліджуваних молодих сімей жодна не має явно вираженої схильності до важкого вирішення конфліктних ситуацій. Адже навіть, якщо один з членів подружжя і проявляє стиль конкуренції, то інший член сім’ї своїм стилем, будь то уникання, співробітництво, пристосування, або ж компроміс, ніби нівелює його.

Що ж стосується відносин батьки-діти у вирішенні конфліктів, то можна припустити, що в сім’ях під номерами 3, 13, 17, 19, 21, 28, 30, дитина може сама провокувати конфлікти та не йтиме на поступки у їх вирішенні у силу суперницького (конкурентного) стилю поведінки у конфліктних ситуаціях.

2.3 Аналіз особливостей батьківського ставлення досліджених подружніх пар

Результати дослідження за методикою діагностики батьківського ставлення А. Я. Варга і В. В. Століна представленні у додатку Б.

Шкала "Прийняття / Відкидання "

Високі бали по шкалі (від 24 до 33) – говорять про те, що в даного випробуваного є виражене позитивне відношення до дитини. Дорослий у цьому випадку приймає дитину такою, якою вона є, поважає й визнає її індивідуальність, схвалює її інтереси, підтримує плани, проводить з нею досить багато часу й не жалкує про це.

Низькі бали по шкалі (від 0 до 8) – говорять про те, що дорослий випробовує стосовно дитини в основному тільки негативні почуття: роздратування, злість, досаду, навіть іноді ненависть. Такий дорослий вважає дитину невдахою, не вірить у її майбутнє, низько оцінює її здатності й нерідко своїм відношенням третирує дитину.

Шкала "Кооперація "

Високі бали по шкалі ( 6-7 балів) – є ознакою того, що дорослий виявляє щиру цікавість до того, що цікавить дитину, високо оцінює здатності дитини, заохочує самостійність і ініціативу дитини, намагається бути з нею на рівних.

Низькі бали по даній шкалі (1-2 бали) – говорять про те, що дорослий стосовно дитини поводиться протилежним чином.

Шкала "Симбіоз "

Високі бали по шкалі (6-7 балів) – достатні для того, щоб зробити висновок про те, що дана доросла людина не встановлює психологічну дистанцію між собою й дитиною, намагається завжди бути ближче до неї, задовольняти її основні розумові потреби, відгородити від неприємностей.

Низькі бали по шкалі (1-2 бали) – є ознакою того, що дорослий, навпроти, встановлює значну психологічну дистанцію між собою й дитиною, мало піклується про неї.

Шкала "Контроль "

Високі бали по шкалі ( 6-7 балів) – говорять про те, що доросла людина поводиться занадто авторитарно стосовно дитини, жадаючи від неї беззастережної слухняності й задаючи їй строгі дисциплінарні рамки. Він нав'язує дитині майже у всьому свою волю. Така доросла людина далеко не завжди може бути корисним, як вихователь, для дітей.

Низькі бали по шкалі (1-2 бали) – навпроти, свідчать про те, що контроль за діями дитини з боку дорослої людини практично відсутні. Це може бути не дуже добре для навчання й виховання дітей. Найкращим варіантом оцінки здатностей дорослої людини по цій шкалі є середні оцінки, від 3 до 5 балів.

Шкала "Відношення до невдач дитини "

Високі бали по шкалі ( 6-7 балів) – є ознакою того, що доросла людина вважає дитину маленькою невдахою й ставиться до неї як до нетямущої істоти. Інтереси, захоплення, думки й почуття дитини здаються дорослій людині несерйозними, і вона ігнорує їх.

Низькі бали по шкалі ( 1-2 бали), навпроти, свідчать про те, що невдачі дитини дорослий вважає випадковими й вірить у неї.

Провівши тестування серед досліджуваних 30 подружніх пар по кількості тверджень по таких параметрах (par) як: I - "прийняття - відкидання"; II - "кооперація"; III - "симбіоз"; IV - "авторитарна гіперсоціалізація"; V - "маленький невдаха" ми одержали наступні результати (Див табл. 2.2. Додаток В. та табл. 2.3.Додаток В.1).:

Згідно тестових балів, які були отриманні у результаті співставлення з ключем, можна говорити про наступне: більшість сімейних пар, за показниками шкали «Прийняття-відторгнення», отримали високі показники, що свідчить про сприйняття батьками своєї дитини як пристосованої, успішної. Виявляють високий степінь довіри, схвалюють її інтереси і плани.

А згідно шкали «Кооперація», 21 пара визнала прагнення допомогти своїй дитині у починаннях. Батьки співчувають їй, намагаються підтримати ініціативу, самостійність дитини, інколи пристають на її точку зору у спірних питаннях. Але пари № 3, 6, 20, 26 не виявили свою зацікавленість у справах власної дитини (прагнуть підтримати за необхідності, але не нав’язливо, щоб дитина знаходила самостійні шляхи виходу з проблемних ситуацій ).

Близько 30 – % обстежуваних батьків показали низькі показники за шкалою «Симбіоз», які свідчать про їхній панівний вплив на дитину: прагнення відгородити її від самостійності і критично реагують на будь – які спроби до автономії, оскільки вважають, що дитина є надто малою і беззахисною.

Щодо шкали «Авторитарна гіперсоціалізація», то думки матерів і батьків розійшлися: пара № 7, 13, 17, 20, 27 (батьки намагаються при вихованні використовувати демократичний стиль, а матері – авторитарний ). У сімейній парі № 4, 9, 19, 24 – батько і мати проти нав’язування дитині своєї думки, поглядів, не вимагають слухняності у всьому). Проте, у більшості пар, як мати, так і батько притримуються не строгих авторитарних методів виховання, а скоріше, лояльних, більш схожих на демократичні методи, тобто не вимагають від дитини беззастережної слухняності і дисципліни.

Відповідно до шкали «Маленький невдаха» - 70 % респондентів висловили свою любов до дитини, яка проявляється у визнанні її успішною, здібною, приймають вік своєї дитини як належно: не прагнуть продовжити свою молодість, хоч уявно, визнаючи дитину молодшою у порівнянні з її реальним віком. Лише матері пар № 1, 12, 17, 20, 23, 26, батько пари № 9 – не готові прийняти свою дитину, як індивідуальну особистість, яка матиме право самостійно розпоряджатися своїм життям.

Таким чином, можемо констатувати, що більшість досліджуваних нами батьків та матерів поважають самостійність, ініціативність своєї дитини, на ставлять її в жорсткі рамки дисципліни,приймають дитину такою, якою вона є, поважають й визнають її індивідуальність, схвалюють її інтереси, підтримують плани.

Лише незначна кількість досліджуваних дорослих (близько 30 %) показала низькі показники по параметру «Симбіоз», тобто вони встановлюють значну психологічну дистанцію між собою й дитиною, мало піклується про неї. Чотири сімейні пари (№ 3, 6, 20, 26) не виявили свою зацікавленість у справах власної дитини, можливо в силу того, що вони воліють, аби вона стала більш самостійною уу вирішенні власних проблем.

Абсолютна більшість матерів і батьків (за виключенням сімох) вважають невдачі дитини випадковими й вірять у неї.

За таких показників, отриманих при тестуванні досліджуваних за методикою діагностики батьківського ставлення А. Я. Варга і В. В. Століна, можна припустити, що більша половина наших випробуваних не відчувають у сім’ї емоційного дискомфорту і у вирішенні конфліктних ситуацій між батьками та дітьми керуються здоровим глуздом, почуттями любові та поваги до власної дитини.

2.4 Дослідження математично-статистичної взаємодії отриманих показників за допомогою коефіцієнту лінійної кореляції Пірсона

Для визначення наявності взаємодії або кореляції даних було обрано неексперементальну дослідницьку стратегію, а саме стратегію зіставлення, що дало можливість зіставити отримані за різними методиками результати та порівняти поведінку в конфліктних ситуаціях та особливості батьківського ставлення досліджуваних подружніх пар, за допомогою коефіцієнта лінійної кореляції Пірсона.

Коефіцієнт лінійної кореляції Пірсона розраховується за наступною формулою

Коефіцієнт кореляції (позначається «r») змінюється від -1 до +1. Показники близькі до +1 говорять про те, що при збільшенні значення однієї змінної збільшується значення іншої змінної. Показники близькі до -1 свідчать про зворотний зв'язок, тобто при збільшенні значень однієї змінної, значення іншої зменшуються.

Визначивши коефіцієнт кореляції Пірсона, стосовно даних, отриманих у обраних психодіагностичних методиках, ми отримали наступні результати (Див табл. 2.4. Додаток Д.1.).:

У нашому випадку рівень ступеню свободи df=2, рівень значимості 10. Одержуємо критичний коефіцієнт r=0.90. Згідно з результатами, у абсолютної більшості матерів (25 жінок) виявилася позитивна (значима) кореляція стилю відношення до дитини та поведінки у конфліктних ситуаціях із нею. І лише двоє чоловіків показали наближений до 0.90 рівень кореляції досліджуваних якостей.

Такі результати дають можливість припустити, що на стиль поведінки жінки в конфліктній ситуації з власною дитиною у значно більшому ступені, ніж на чоловіків, впливає її відношення до дитини (прийняття - не прийняття, кооперація, симбіоз, «авторитатна гіперсоціалізація», «маленький невдаха»). Тобто, якщо мати вважає, що її дитини «маленька невдаха», то у конфліктній ситуації ця установка буде відбиватися на її поведінці, від цього залежить чи буде вона шукати компроміси чи ні. Так само, якщо мати приймає свою дитину такою якою вона є, то при виникненні конфліктів між ними, її поведінка буде більш лояльною та поступливою.

Отже, можемо зробити висновок, що для жінки стиль поведінки під час конфлікту, більшою мірою взаємовідносятися з її очікуваннями та установками щодо власної дитини. Що наглядно проявилося під час якісного аналізу отриманих даних з відповідних психодіагностичних методик. Що стосується чоловіків, то їх лінія поведінки під час виникнення конфліктів з дитиною, майже не корелює зі стилем батьківського ставлення, і, можна припустити, більше залежить від типу характеру та темпераменту ніж від очікувань і установок щодо власної дитини.

Таким чином, вважаємо за потрібне провести психокрекційну програму з тими сім’ями яких батьківське ставлення до дитини негативно відбивається на вирішенні конфліктних ситуацій, і, взагалі на емоційному кліматі у сім’ї.

Розділ 3. Корекційна програма для покращення показників батьківського ставлення до дитини

3.1 Сутність та завдання психологічної корекції

Батьківське ставлення розглядають як складну систему, яка включає в себе різноманітні почуття батьків стосовно дитини, їхні поведінкові стереотипи в спілкуванні з дитиною, а також особливості сприйняття й розуміння ними характеру і особистості дитини та її вчинків.

Порушення взаємовідносин батьків з дитиною, особливо підлітком, може бути зумовлене різними чинниками, які можна розділити на зовнішні і внутрішні. До зовнішніх чинників можна віднести матеріально-побутові умови, склад сім'ї (повна чи неповна сім'я, кількість дітей). До внутрішніх - ціннісні орієнтації сім'ї; рівень педагогічної культури батьків, їхні особистісні риси.

Особливі труднощі в процесі корекційної роботи з дітьми, що мають особливості розвитку, викликають неправильні, викривлені батьківські установки на проблеми дитини. На жаль, більшість батьків орієнтується на окремі симптоми порушення поведінки. Такий формальний, поверхневий погляд на проблеми формує в декого з батьків споживацьке ставлення до психологічної допомоги: відповідальність за результат допомоги дитині вони повністю покладають на психолога.

Корекція такої позиції батьків, зміна як їхніх установок стосовно психокорекційного процесу, так і власної в ньому ролі принципові для будови психокорекційної програми. Перед психологом стоїть завдання переорієнтації уваги батьків з окремого симптому на особистість дитини в цілому. Досягти цього можна шляхом бесід з батьками з обов'язковим знайомством їх із результатами психодіагностичних даних, а також через проведення спільних занять з дітьми. Організація такої роботи забезпечує особистісне зростання кожного учасника через набуття ним нового унікального досвіду соціальної взаємодії.

Сімейну психокорекцію і психодіагностику розглядають як комплекс впливів, скерованих на гармонізацію особистісної структури дитини і сімейних взаємовідносин, а також на вирішення основних психотравмуючих проблем, зумовлених порушеними стосунками в родині. З урахуванням складної багаторівневої структури поведінкових порушень, пов'язаних із проблемами сімейного виховання, виділяють такі блоки психокорекційної роботи з дитиною і сім'єю: гностичний, конструктивний, організаційний, комунікативний і реконструктивний.

Основна мета гностичного блоку - формування в дітей та їхніх батьків адекватного уявлення про особистісні особливості, переживання і потенційні можливості та стилі сімейного виховання. Цей блок у психокорекційному комплексі є дуже важливим. Усередині цього блоку виділяють такі фази:

Первинна психодіагностика (аналіз батьківських скарг).

Психологічна діагностика батьків та дитини з використанням ігрових методів психокорекції.

Знайомство з батьками й дитиною починається під час першої зустрічі, у процесі якої психолог аналізує ситуацію візуально, вислуховує скарги і складає враження про дитину й батьків на основі їхньої поведінки та характеру спілкування між ними. Саме ці джерела інформації є основними підставами для первинної діагностики батьківсько-дитячих відносин.

Психолог обов'язково повинен звернути увагу на мотивацію звернення до нього. Традиційно виділяють три основні мотиваційні орієнтації у батьків:

Ділова орієнтація, що існує в двох формах:

а) адекватна ділова орієнтація, коли батьки дійсно зацікавлені у вирішенні своєї проблеми і повністю довіряють педагогу;

б) неадекватна ділова орієнтація, яка відрізняється від попередньої тим, що батьки перебільшують можливість педагога.

2.Споживацька орієнтація, коли батьки всі свої проблеми перекладають на консультанта і орієнтовані на швидке їх подолання.

3.Ігрова орієнтація , коли батьки звернулися по допомогу не з метою вирішення своїх проблем, а для встановлення з психологом певних стосунків, щоб з'ясувати рівень його компетентності. Така орієнтація характерна для батьків, які в галузі дитячої психології і педагогіки вважають себе спеціалістами.

На цьому етапі роботи треба ефективно оцінити зміст скарг. Трапляються:

· скарги на особливості поведінки;

· скарги на особливості емоціонального розвитку (страхи, тривожність, нервозність, нестійкий сон тощо);

· скарги на індивідуальні психологічні особливості (відлюдькуватість, брехливість тощо);

· скарги на відхилення в поведінці.

Серед скарг трапляються необумовлені (частково і абсолютно). Частково необумовлені, як правило зумовлені психологічною безграмотністю батьків. У випадку абсолютно необумовлених нерідко виникає питання про психологічні особливості самих батьків, і їхні скарги можуть бути своєрідною проекцією вже їхніх проблем. Скарги можуть бути направлені і на об'єкт, і на конкретну поведінку. Важливим є правильне формулювання педагогом питання для виявлення суті скарги. Це сприяє формуванню довіри батьків до спеціаліста. Ефективність інформації при першій зустрічі значною мірою залежить не лише від правильно поставлених питань, але і від вміння спеціаліста аналізувати спонтанні висловлювання під час розмови педагога з батьками і батьків з дитиною.

Таким чином, для формулювання первинного психологічного-педагогічного висновку необхідно з'ясувати зміст і структуру скарги, виявити явний і прихований її зміст, після чого проаналізувати підтекст скарги.

Важлива складова гностичного блоку - психологічна діагностика типів сімейного виховання. У багатьох дослідженнях вітчизняних і зарубіжних науковців підкреслюється, що саме сімейні відносини можуть бути джерелом формування дисгармонії розвитку особистості.

Ейдеміллер і Юстицький виділили такі стилі сімейного виховання, що мають негативний вплив на формування особиёстості:

Потуральна гіперпротекція - сім'я прагне до максимального задоволення потреб дитини, яка є "епіцентром" її існування. Такий тип родинного виховання сприяє вихованню демонстративних і гіпертимних якостей.

Домінувальна гіперпротекція - дитина перебуває в центрі уваги, але батьки позбавляють її самостійності, встановлюючи різноманітні обмеження й заборони.

Підвищена моральна відповідальність - високі вимоги до дитини з пониженою увагою до її потреб призводить до формування акцентуації тривожності.

Емоційна ізоляція - ототожнення дитини з негативними періодами в житті батьків, у результаті чого дитина сприймає себе за перешкоду, що спричиняє виникнення емоційних бар'єрів між нею й батьками. Часто це супроводжується покараннями, навіть побиттям дитини.

Гіпопротекція - батьки не контролюють дитину, ігноруючи її потреби, не виявляють інтересу до її успіхів, надають максимум самостійності, бар'єрів не існує.

У попередньому розділі за допомогою методики дослідження батьківського ставлення А.Я Варга т В.В.Століна, ми виявили 5 основних складових ставлення батьків до дитини:

· міра емоційного ставлення до дитини;

· бажаний образ батьківського ставлення;

· рівень міжособистісної дистанції в спілкуванні з дитиною;

· форма і спрямованість контролю за поведінкою дитини;

· особливості сприйняття і розуміння дитини батьками.

Конструктивний блок психолого-педагогічної корекції спрямований на добір засобів і методів корекційних впливів з урахуванням індивідуально психологічних особливостей дитини та її батьків. Перед фахівцем стоять такі завдання:

· оцінка психологічної готовності сім'ї до участі в психокорекційному процесі;

· обговорення загальних питань процесу (визначення часу, стабільність складу, місце занять);

· робота з сім'єю.

Ефективність такої роботи значною мірою зумовлена сильною та стійкою мотивацією всіх членів родини до участі в ній. Спеціаліст повинен розказати членам сім'ї про організацію психологічної корекції, часові витрати, відповідальність кожного учасника. Важливо оцінити реакцію батьків на такі повідомлення. Важливо також обґрунтувати необхідність і значення такої допомоги. Для визначення психологічної готовності членів родини до заняття варто використовувати запропонований Франком метод "парадоксальної інтенції".

Основна мета організаційного блоку - практична реалізація психокорекційних задач.

Формування в батьків і дитини вміння об'єктивно оцінювати складні для них життєві ситуації, вміння дивитися на них ніби «збоку».

Активізація учасників у процесі співпраці.

Розширення діапазону можливих варіантів поведінки за певних ситуацій.

Комунікативний блок «відповідає» за встановлення оптимальних відносин між всіма членами корекційного процесу. Це досягається за допомогою сюжетно - рольових ігор.

3.2 Психокорекційна програма для членів досліджуваних сімей

Мета: Покращення зваємовідносин в сім'ї.

Задачі: Позбавлення агресивних проявів поведінки підлітка, засвоєння членами сім'ї навичок ефективної комунікації, розвиток вміння відкрито обговорювати наявні питання та вільно висловлювати свої почуття.

Тактика проведення: Групова робота.

Позиція психолога: Партнерська.

Методики та техніки: Спостереження, бесіда, сімейна дискусія, рольова гра, тест Розенцвейга, домашні завдання, ведення щоденника та ін.

Загальний час: 1,5 місяця (6 зустрічей).

Частота зустрічей: 1 раз на тиждень.

Тривалість зустрічей: 1,5 години (90 хвилин).

Перша зустріч

1) Створення сприятливої, доброзичливої атмосфери - 10 хв.

2) Знайомство зі членами досліджуваних сімей – 10 хв.

3) Перед тим, як залишити корекційний кабінет, члени сім'ї отримали домашнє завдання - спробувати кожен вечір (а якщо буде змога, то і вдень) спілкуватися через листування, про що необхідно кожен день звітувати в спеціальному щоденнику (кожен в своєму). Пояснення, якщо є питання – 10 хв.

Орієнтовний план 2-ї зустрічі:

1) Створення сприятливої, доброзичливої атмосфери - 10 хв.

2) Обмін враженнями від виконання домашнього завдання (висловлюється кожен). Дискусія про переваги та недоліки сімейного листування - 20 хв.

3) Програвання ситуацій вибору (довільний вибір теми типу «Наступні вихідні - театр чи «пікнік» у лісі?».

Обговорення основних моментів та аналіз помилок - 20 хв.

4) Програвання ситуацій вибору, виконуючи ряд положень (уважно слухаю інших, не перебиваю, повторюю своїми словами точку зору іншого і лише потім - доводжу свій погляд, уникаю підвищення голосу тощо). Обговорення: які зміни з'явилися в процесі дискусії? Чи легше було домовитись? Що на це вплинуло? Обмін враженнями - 20 хв.

5) Сумісне вироблення основних прийомів при обговорення будь-якого питання. Домашнє завдання - закріплення вироблених прийомів у повсякденному житті, про що звітувати в щоденниках - 10 хв.

6) Враження від проведеної зустрічі (зворотній зв'язок). Що сподобалось? Побажання на майбутнє - 10 хв.

Орієнтовний план 3-ї зустрічі:

1) Враження від виконання домашнього завдання. Розповісти про 3 найбільш цікаві ситуації останнього тижня. Акцент на позитивних досягненнях - 15 хв.

2) Індивідуальне (не спілкуючись між собою) проходження тесту Розенцвейга (вибірково 5-7 ситуацій). Зачитування результатів. Згадати 5-7 аналогічних ситуацій з сімейного життя і розіграти 2-3 з них. Обговорення - 25 хв.

3) «Як ще можна вчинити?» Вибір 1 запропонованих фруструючих ситуацій типу «Розбита чашка з довгоочікуваною кавою». Кожен окремо записує 10-15 різних варіантів поведінки в даній ситуації від імені кожної дієвої особи. Зачитування варіантів. Дискусія про найбільш оптимальний спосіб поведінки, а також «Чи варто вміти побачити декілька варіантів вирішення проблемної ситуації, діяти «не так, як завжди»?» - 20 хв.

4) Програвання конфліктних ситуацій від себе, а потім від імені інших членів сім'ї. Грають почергово дві людини, третя - «сторонній спостерігач» - відмічає та записує позитивні та негативні сторони, аналізує. Зміна ролей. Обмін враженнями (думки, почуття). Вміння подивитись на ситуацію очима іншої людини - 15 хв.

5) Сумісне вироблення основних принципів ефективного розв'язання конфліктних ситуацій на основі типових помилок з виконання минулого завдання. Домашнє завдання - втілення вироблених принципів в повсякденному житті, ведення щоденників - 10 хв.

6) Обмін враженнями про зустріч. Побажання на майбутнє - 5 хв.

План наступних зустрічей розробляється у відповідності з проходженням попередніх.

Ігри, які застосовувались під час зустрічей:

1) “Сімейна скульптура”. Це метод виявлення місця індивіда в сімейній системі взаємовідносин, в реально існуючій ситуації чи уявній, ідеальній. Зміст даної методики полягає в тому, що розташування людей та об'єктів повинно фізично символізувати внутрішньосімейні стосунки на даний час, визначаючи те, яким сприймається місце кожного індивіда в сімейній системі. Кожен член сім'ї створює живий портрет сім'ї, розташовуючи найближчих родичів відповідно до власного бачення дистанції між ними. Таким чином, досвід кожного втілюється в живій картині і проектується на неї.

Головною перевагою даної методики є її невербальний характер, який дозволяє зняти різноманітні захисти, проекції та звинувачення, що часто існують в сімейній системі.

Будування скульптури вимагає від кожного члена сім'ї узагальнення свого особистісного досвіду, осмислення його, а потім і інтерпретації. Для проведення методики необхідні члени сім'ї, меблі і предмети, що легко пересуваються і можуть бути використані в якості заміни відсутніх членів сім'ї. Скульптура може зображувати як теперішнє, так і минуле сім'ї і може містити будь яку кількість членів розширеної сім'ї.

Перед початком виконання завдання психолог пояснює членам сім'ї, що ця методика дозволяє відчувати, що значить бути членом сім'ї. І це буває легше показати, ніж розказати. Тому кожний член сім'ї повинен по черзі показати своє розуміння внутрішньосімейних відносин, зображуючи їх у вигляді живої скульптури так, щоб пози і розміщення в просторі відображали дії та почуття членів сім'ї по відношенню один до одного.

Психолог пропонує члену сім'ї, який виступає в ролі скульптора, ставитися до інших членів сім'ї так, наче вони зроблені з глини. Тобто він повинен поставити їх у таку позицію, яка могла б найповніше відобразити його відношення до даних членів сім'ї. Будування триває до того часу, коли скульптор не буде задоволений своїм результатом. Важливо, щоб інші члени сім'ї дозволили йому вільно поводитися з собою, як з матеріалом, знаючи. Що вони потім поміняються місцями. Кожний член сім'ї повинен створити свою реальну сімейну скульптуру, що буде відображати емоційний стан сім'ї на даний момент. Під час виконання завдання психолог на папері фіксує трикутники, альянси і конфлікти, що з'являються і наглядно та символічно зображуються скульптором. Після того, як кожен член сім'ї створив свою скульптуру, відбувається обговорення результатів. Причому обговорюється не лише вся скульптура в цілому, але й окремі її частини. Ставляться запитання як кожному члену сім'ї, так і сім'ї в цілому. Наприклад:

· скульптору: “Придумайте назву вашому витвору”;

· кожному члену сім'ї: “Як ви почуваєте себе на цьому місці серед ваших родичів?”;

· всій родині: “Чи згідні ви з тим, що ваша сім'я функціонує саме так, як зображено в скульптурі?”;

· скульптору чи родині: “Які зміни в житті сім'ї ви хотіли би бачити?”

2) Варіантом цієї методики є методика “Сімейна хореографія”. Вона спрямована на перебудову взаємовідносин в нуклеарній сім'ї; виявлення негативних зразків поведінки та припинення їх дії, послідовно зображаючи поведінкові акти, що призводять до посилення конфлікту. Об'єднання симптомів підлітків та зразків взаємин їх батьків забезпечує членів родини невербальними каналами комунікації, що дозволяють відкрито виказати свої почуття. Одного з членів сім'ї просять построїти всіх інших на сцені таким чином, щоб картина відображала внутрішні сімейні стосунки в контексті будь-якої події чи проблеми, а потім зіграти цю сценку. Кожного члена сім'ї просять так розташуватися у просторі, щоб це найкращим чином демонструвало проблему сім'ї. Потім члени сім'ї повинні показати сценку без слів, оживити її і програти. Потім членам сім'ї пропонується зобразити ідеальну ситуацію в стосунках, таку, якою вона бачиться в даний момент, і розіграти її. Для обговорення пропонується відповісти на питання: “Як вам перебування в такому становищі і сім'ї і які почуття виникають у даного члена сім'ї по відношенню до інших членів сім'ї?” Дана процедура є досить гнучкою і може бути змінена в залежності від конкретних зразків взаємодії, що існують в даній родині.

3) Ефективною в сімейній психокорекції вважається техніка “програвання ролей один одного” . Вона складається з послідовних дій: психолог висуває пропозицію “спробувати зіграти що-небудь”; він пояснює, як це зробити, докладає зусилля, щоб переконати членів сім'ї у необхідності зробити це; члени сім'ї програють свої ролі; після чого психолог певним чином коментує їх. Сукупність дій, що входять до складу техніки, може бути досить суттєвою, але й може обмежуватись однією дією чи навіть навмисною бездією, наприклад, “мовчання” за Х. Пересом.

Вся сукупність дій, що входять до складу техніки, застосовується для вирішення певного завдання чи декількох різних завдань. “Програвання ролей” застосовується у випадку необхідності збільшити рівень емпатії членів родини. “Обмін ролями” між батьками та дітьми застосовується для покращення їх взаєморозуміння та співчуття.

4) Вказівки (директиви) - прямі та конкретні вказівки психолога на необхідність певних дій з боку всій сім'ї або окремих її членів для того, щоб вони досягли своїх цілей. Відомий сімейний психотерапевт Ф. Баркер запропонував просту класифікацію директив:

· вказівка членам сім'ї робити щось;

· вказівка робити щось інакше, ніж до цього часу;

· вказівка не робити того, що вони робили до цього часу.

Більше всього проблем виникає при необхідності застосування директив припинити робити щось.

5) Сімейна дискусія - один з методів, що найбільш часто застосовуються в сімейній психокорекції. Це, в першу чергу, дискусія в сімейних групах - обговорення членами сім'ї широкого кола проблем, що стосуються життя сім'ї, та способів вирішення різноманітних сімейних питань. Дискусія може переслідувати різноманітні цілі: корекція неправильних уявлень про різні аспекти сімейних взаємовідносин: про способи вирішення сімейних конфліктів, про планування та організацію сімейного життя, про розподіл обов'язків в сім'ї та інше. Особливо на початкових етапах сімейної психокорекції важливою є корекція неправильних уявлень про сім'ю методом участі у дискусії, в ході якої клієнт з дивуванням дізнається, що деякі речі, що здавались йому очевидними, для інших людей такими не є. Участь в груповій дискусії послаблює стійкі уявлення, змушує знову перевірити їх правильність. Сумнів в правильності своїх переконань, що зародився в ході сімейної дискусії, є дуже сприятливим фактором для подальшої психокорекції.

Навчання членів сім'ї методам дискусії. В ході обговорення сімейних проблем члени сім'ї звичайно обговорюють питання, що здаються їм найбільш важливими. При цьому вони застосовують ті методи обговорення, до яких звикли. Психолог використовує це для формування у членів сім'ї більш широкого погляду на різні сімейні питання та корекції шкідливих звичок, що ускладнюють виявлення істини в ході дискусії. Виділяють спеціальні правила ведення дискусії, котрі обговорюються з учасниками групи і які вони намагаються наслідувати. Наприклад: “Мета дискусії - не довести свою правоту, а спільно знайти істину”,“Перед тим, як заперечувати, подумай, в чому все ж таки правий той, кому ти збираєшся заперечувати, спробуй розвинути те, в чому він правий”.

За власне сімейної дискусії особливо велике значення набуває навчання формуванню адекватного уявлення про той чи інший аспект сімейного життя, де важливу роль відіграє корекція тих особливостей взаємовідносин членів сім'ї, котрі перешкоджають цьому.

В практиці сімейної психокорекції нерідко доводиться спостерігати парадоксальне явище: при роздільній роботі з членами сім'ї всі вони з допомогою психолога приходять до спільної думки з певного питання. Але варто розпочати сумісне обговорення цього питання, як думки враз поляризуються і члени сім'ї знову займають діаметрально протилежні позиції. Ця поляризація відбувається у відповідності з особливими внутрішньосімейними ролями (“песиміст” - “оптиміст”, “теоретик” - практик” та ін.).

Управління сімейною дискусією вимагає від психолога чималого мистецтва. Вартий уваги зазначений Х. Пересом опис основних прийомів, які використовують психотерапевти при веденні сімейної дискусії [21]: ефективне використання мовчання, вміння слухати, навчання за допомогою запитань, повторення, узагальнення, конфронтація з певною думкою члена сім'ї та інше.

6) Корисними є домашні завдання клієнтам (ведення щоденника самоспостереження; завдання, які передбачають бесіди на задані теми, що їх мають вести члени сім'ї протягом певного часу; завдання фіксувати за заданим планом позитивних і негативних реакцій на дії інших членів сім'ї; завдання застосовувати певний час ті форми спілкування, відсутність яких призвела до складної сімейної ситуації) допомагають їм закріпити позиції і навички, засвоєні під час консультування.

У реконструктивному блоці вирішуються такі задачі: корекція неадекватних емоціональних реакцій, навчання самостійного знаходження потрібних форм емоційного реагування. Можна запропонувати психодраматичні розігрування.

Перераховані блоки утворюють єдиний психокорекційний комплекс.

Будь-яка родина може бути щасливою, якщо в ній панують взаєморозуміння й довіра. Якщо в такій сім'ї є дитина з психофізичними вадами, потрібно створити умови для найефективнішого її розвитку, сприяти її соціалізації, адаптації в суспільство. Саме через це психологи, педагоги, дефектологи великої уваги надають діагностуванню сім'ї, виявленню її особливостей, факторів, які домінують, стилів виховання тощо. Їхня спільна мета - створення моделі допомоги родині й навчання батьків, адже, озброєні знаннями, вони, зможуть долучитися до загального корекційного процесу стосовно їхньої дитини.

Усе починається з родини, від неї залежить, як швидко дитина з особливими потребами піде на контакт з оточуючими і зможе, в силу своїх можливостей, вести активний спосіб.

Для визначення ефективності обраної колекційної програми ми обрали 5 сімей, з яких діти виявили суперницький стиль поведінки під час конфліктної ситуації, а батьки або матері, згідно з результатами досліджень, мають неадекватне (не прийняття, авторитарна гіперсоціалізація, «маленький невдаха») батьківське ставлення до власної дитини, яке заважає їх знаходити спільну мову під час вирішення суперечок.

Проводячи з ними корекційну програму, ми очікуємо змінення в кращу сторону досліджуваних показників: стилю поведінки в конфліктній ситуацій у дитини, та зміна батьківського ставлення у матері або батька.

3.3 Аналіз ефективності обраного корекційного комплексу занять

Для оцінки ефективності обраної корекційної програми потрібно свівставити результати, отримані у ході діагностування методичним матеріалом досліджених сімейних пар. У корекціній роботі брали учать чотири сімейні пари № 3, 13, 19 і 30.


Таблиця 3.1 Результати психодіагностичного комплексу до і після проведення колекційної програми.

До корекційної програми Після корекційної програми
Сім’я 3 Стиль поведінки у конфлікті Батьківське ставлення Стиль поведінки у конфлікті
Дитина суперництво (8 балів) - Компроміс (8 балів) -
Мати суперництво (8 балів) «маленький невдаха» співробітництво (7 балів) прийняття
Батько суперництво (9 балів) «маленький невдаха» компроміс (7 балів) «маленький невдаха»
Сім’я 13
Дитина суперництво (9 балів) - пристосування (6 балів) -
Мати суперництво (8 балів) авторитарна гіперсоціалізація компроміс (7 балів) кооперація.
Батько уникання (9 бал) «маленький невдаха» уникання (8 бали) кооперація.
Сім’я 19
Дитина суперництво (9 балів) - пристосування (7 балів) -
Мати суперництво (8 балів) авторитарна гіперсоціалізація. уникання (9 бали) симбіоз
Батько компроміс (6 балів) «маленький невдаха» компроміс (7 балів) симбіоз
Сім’я 30
Дитина суперництво (9 балів) - компроміс (7 балів) -
Мати суперництво (8 балів) «маленький невдаха» пристосування (8 балів) кооперація
Батько співробітництво (6 балів) авторитарна гіперсоціалізація. співробітництво (9 балів) прийняття

Таблиця 3.2. Результати набраної кількості балів за методикою діагностики стратегій поведінки особистості в конфлікті К. Томаса (до та після колекційної програми

№ сім’ї Суперництво Співробітництво Компроміс Уникнення Пристосування
Сім’я 3 до після до після до після до після до після
Дитина 8 4 3 6 4 8 2 6 5 4
Мати 8 4 6 7 5 5 4 5 4 6
Батько 9 5 8 5 4 7 5 5 4 6
Сім’я 13
Дитина 9 5 5 6 4 6 3 6 3 6
Мати 8 3 4 7 4 7 6 6 5 5
Батько 1 2 6 8 7 7 9 8 7 4
Сім’я 19
Дитина 9 4 4 5 4 6 5 7 4 7
Мати 8 4 4 6 7 6 6 9 5 6
Батько 1 3 4 5 6 7 7 8 7 8
Сім’я 30
Дитина 9 2 5 6 4 7 3 5 5 7
Мати 8 3 4 7 7 5 6 7 5 8
Батько 1 2 6 9 4 7 6 6 3 7

Таблиця 3.3 Зміна кількості балів набраних за тестом-опитувальником батьківського відношення (А. Я. Варга, В. В. Столін) серед сімей що проходили корекційну програму

№ сім’ї Прийняття-відкидання Кооперація. Симбіоз. Авторитарна гіперсоціалізація. Маленький невдаха»
Сім’я 3 до після до після до після до після до після
Мати 24 29 3 4 3 5 3 2 3 1
Батько 19 23 6 6 3 4 1 1 3 3
Сім’я 13
Мати 14 25 3 7 5 6 6 2 4 1
Батько 19 27 6 7 3 5 1 1 3 2
Сім’я 19
Мати 30 30 6 6 4 6 1 1 2 1
Батько 24 26 5 6 4 6 1 1 3 1
Сім’я 30
Мати 23 27 8 8 6 6 2 1 2 1
Батько 11 26 3 6 2 5 3 2 1 1

Таким чином, аналізуючи результати отримані після проведення колекційної програми серед чотирьох досліджених пар, можна зробити висновок, що тренінг виявився ефективним, показники конфліктності у членів сімей зменшилися, а батьки, які, в певному ступені завищували вимоги до власної дитини, та вважали її невдахою, змінили своє батьківське ставлення, в сторону покращення.

Висновки

Батьківство відіграє значну роль у житті конкретної особистості. Протягом всього життя батьки залишаються значимою фігурою для індивіда. Батьківство включає феномени материнства й батьківства, але не зводиться до їхньої простої сукупності.

Причину конфліктності у родинах викликає вікова різниця між батьками і дітьми, відмінність характерів, що утруднює взаєморозуміння. Причина непорозумінь лежить у площині цінностей, стандартів поведінки, адже діти сьогодення ростуть в умовах, відмінних від тих, в яких їхні батьки. Нерідко батьки трактують своє ставлення до дітей так, ніби існує якийсь договір між ними і їхньою дитиною.

На діагностичному етапі були вивчені якісні характеристики схильності членів сім’ї до конфліктних ситуацій, було досліджено взаємовплив різноманітних чинників на створення, провокування конфлікту та поведінки у конфліктному середовищі, вивчені показники батьківського ставлення до дітей.

Батьківське ставлення розглядається як система різноманітних почуттів стосовно дитини, поведінкових стереотипів, що практикуються у спілкуванні з нею, особливостей сприйняття і розуміння характеру та особистості дитини, її вчинків.

Дані, які були отриманні під час дослідження сімейних відносин за методиками – діагностики особливостей реагування в конфліктній ситуації К. Томаса і діагностики батьківського ставлення А. Варга і В. Століна, виявили наступні особливості: у більшості родин – 80 % домінуючу роль відіграють матері, а батьки з дітьми намагаються пристосуватися і повністю віддають «кермо» управління родинними справами. Було встановлено що якщо наявна конкуренція і напруження у стосунках дитини з батьком – матері займають позицію «доброго судді», який намагатиметься улагодити будь – які прояви агресії з боку чоловіка і дитини. У більшості піддослідних була виявлена тенденція до копіювання моделі стилю реагування в конфліктних ситуаціях.

Таким чином, дитина у родинні, в основному, перебирає той стиль вирішення конфліктної ситуації, що властивий їхнім батькам (що ще раз підтверджує думку про те, що діти імітують поведінку батьків у ранньому дитинстві а коли дорослішають, то починають привласнювати її собі, копіюючи. Можна з впевненістю визнати той факт, що батьки у більшості випадків, застосовують демократичний стиль виховання і не обмежують свою дитину в ініціативності, завжди готові, за необхідності, допомогти, підтримати. Прагнуть, щоб їх діти були слухняними, любили і поважали їх, проте не усвідомлюють, що гіперопіка несе за собою зворотній процес. Саме це і призводить до появи основних причин, які викликають появу конфлікту на особистісному рівні.

Таким чином, підводячи підсумок проведеному дослідженню, можна констатувати, що з усіх тридцяти досліджуваних молодих сімей жодна не має явно вираженої схильності до важкого вирішення конфліктних ситуацій. Адже навіть, якщо один з членів подружжя і проявляє стиль конкуренції, то інший член сім’ї своїм стилем, будь то уникання, співробітництво, пристосування, або ж компроміс, ніби нівелює його.

Аналізуючи показники, отримані при тестуванні досліджуваних за методикою діагностики батьківського ставлення А. Я. Варга і В. В. Століна, можна припустити, що більша половина наших випробуваних не відчувають у сім’ї емоційного дискомфорту і у вирішенні конфліктних ситуацій між батьками та дітьми керуються здоровим глуздом, почуттями любові та поваги до власної дитини.

Також, можемо зробити висновок, що для жінки стиль поведінки під час конфлікту, більшою мірою взаємовідносятися з її очікуваннями та установками щодо власної дитини. Що наглядно проявилося під час якісного аналізу отриманих даних з відповідних психодіагностичних методик. Що стосується чоловіків, то їх лінія поведінки під час виникнення конфліктів з дитиною, майже не корелює зі стилем батьківського ставлення, і, можна припустити, більше залежить від типу характеру та темпераменту ніж від очікувань і установок щодо власної дитини.

Таким чином, психокрекційна програма проводилася з тими сім’ями, в яких батьківське ставлення матері або батька до дитини негативно відбивається на вирішенні конфліктних ситуацій, і, взагалі на емоційному кліматі у сім’ї.

Психологічна робота з батьками – досить складний напрямок. Нерідко батьки не сумніваються у своїй компетентності, обвинувачуючи у випадку виникнення труднощів у дитячо-батьківських відносинах школу, суспільство. Часто батькам складно визнати помилковість своїх думок, почуттів, дій. На тлі цього усередині родини між батьком і матір'ю нерівномірно розподіляється виховна активність. У більшості випадків, вихованням, емоційним спілкуванням з дітьми займається мати, батько ж робить це «за настроєм». У підсумку, у родині не спостерігається системності впливів. Батьки для дитини рідко виступають єдиним цілим.

Таким чином, аналізуючи результати отримані після проведення колекційної програми серед чотирьох досліджених пар, можна зробити висновок, що треніг виявився ефективним, показники конфліктності у членів сімей зменшилися, а батьки, які, в певному ступені завищували вимоги до власної дитини, та вважали її невдахою, змінили своє батьківське ставлення, в сторону покращення.

Список використаної літератури:

1. Адлер А. Воспитание детей. Взаимодействие полов. – Ростов - на - Дону, 1998. – 448 с.

2. Али Акбар Фурутан Отцы, матери, дети. –М. : «Прогрес» 1992. – 155 с.

3. Ананьев Б. Г. Человек как предмет познания / Б. Г. Ананьев – СПб., 2000. – 324 с.

4. Андреева Т.В. Семейная психология. - Санкт-Перербург, 2004. – 264 с.

5. Анцупов А.Я., Шипілов А.И. Конфліктологія: Підручник для вузів. – М.: ЮНіТі, 1999. – 487 с.

6. Асеев А. Г. Психология личности. М. : Из – во Моск. Ун – та, 1990. – 317 с.

7. Баскина Ю.В. Методика диагностики родительского отношения (методика включенного конфликта). – Автореф канд.... психол. н. – М., 1992. – 24 с.

8. Бестужев-Лада И. Ступени к семейному счастью //Семья и школа. –1996. –№3. – С.30-33.

9. Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання. – К.: ІЗМН, 1998. – 204 с.

10. Бойко В.В. Счастье, семья, дети. – М.: Пр., 1980. – 97 с.

11. Бойко В.В. Если ты жена и мать. – М.:Пр., 1985. – 136 с.

12. Бондарчук О.І. Психологія сім”ї. – М: Питер, 2000. – 382 с.

13. Варга Д. Радость родительских забот. – М.:Пр., 1983. – 155 с.

14. Дмитрієв А., Кудрявцев В., Кудрявцев С. Введення в загальну теорію конфліктів. – М., 1993. – 219 с.

15. Дональдсон М. Мыслительная деятельность детей. – М. : Педагогика, 1985. – 153 с.

16. Дружинин В.Н. Психология семьи: 3-е изд. – СПб.: Питер, 2005. – 176 с.

17. Егорова М. С. Психология индивидуальных различий /М. С. Егорова – М., 1997. – 216 с.

18. Жигалин С.С.Влияние родительских позиций на воспитательный потенциал семьи подростка // Социально-психологические аспекты формирования личности: Материалы межрегиональной научно-практической конференции. – Шадринск, 2004. - С.164-171.

19. Жигалин С.С., Овчарова Р.В. Родительская позиция как психологический феномен //Экономика, психология, бизнес. – Красноярск, 2004. - № 2. – С.166-182.

20. Жигалин С.С. Родительская позиция и ее роль в психологической структуре родительства //Психолого-педагогические проблемы этической психологии: Материалы межрегиональной научно-практической конференции. - Шадринск, 2003. Ч. I. − С. 163-164.

21. Забродський М. М. Основи вікової психології. Навчальний посібник. – Тернопіль: Богдан, 2009. – 498 с.

22. Ішмуратов В.А. Конфлікт і злагода – К :Наука, 1999. – 99 с.

23. Канатаев Ю.А. Психологія конфлікту. – М.: ВАХЗ, 1992. – 243 с.

24. Карелин А. Большая энциклопедия психологических тестов. — М.: «Эксмо», 2007. — 416 с.

25. К вопросу о компонентах феномена родительства// Психологическое сопровождение личности в педагогическом процессе: Сб. научных трудов. – Курган, 2002. – 81с.

26. Клюева Н. В. Психолог и семья: диагностика, консультация, тренинг. –Ярославль, 2002. – 56 с.

27. Ковалев Г.А. Три парадигмы в психологии – три стратегии психологического воздействия. // Общение и диалог в практике обучения, воспитания и психологического консультирования: Сб. научн. тр. / Под ред. А.А. Бодалева. – М.: Изд-во АПН СССР, 1987. – С. 4 – 16.

28. Ковальов С.В. Психологія сімейних стосунків. – Наука , К 2001. – 277 с.

29. Кондаков И.М., Сухарев А.В. Методологические основы зарубежных теорий профессионального развития // Вопр. психологии. 1989, №5, С. 158 – 164.

30. Кон И. С. Введение в сексологию / И. С. Кон – М., 1988. – 198 с.

31. Кон И. С. Пол и идентификация // Психология индивидуальных различий / Под редакцией Ю. Б. Гиппенрейтера и В. Я. Романова. – М., 2000. – 194 с.

32. Кочубей Б. И. Мужчина и ребёнок. – М.: Знание, 1990. – 104 с.

33. Красовский А. С. Будущий муж и отец / А. С. Красовский – Минск, 1986. – 158 с.

34. Лисенко О.В. Модификация методики исследования особенностей межличностного восприятия в конфликтной ситуации // Практична психологія та соціальна робота. – 2005. – №5. – С. 23–27.

35. Максимова Н. Ю., Мілютіна К. Л., Піскун В. М. Патопсихологія підліткового віку. – Главник, 2008. – 335 с.

36. Мухина В.С. Возрастная психология: феноменология развития, детство, отрочество. – М.: Academia, 2000. – 456 с..

37. Немов Р.С. Экспериментальная педагогическая психология и психодиагностика. – М.: Просвещение, 1995. – 512 с.

38. Овчарова Р. В. Психология родительства. – М; “Академия”, 2005. – 261 с.

39. Овчарова Р. В. Справочная книга школьного психолога. – М. : Просвещение, 1996. – 315 с.

40. Психологический словарь /Под общ. Ред.. А.В. Петровського, М.Г. Ярошевского. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Политиздат, 1990. – 494 с.

41. Реан А. А. Практическая психодиагностика личности. Учебное пособие. – СПб, 2001. – 218 с.

42. Симптоматика, динамика и этиология конфликта. Конфликты: борьба, взаимодействие, сотрудничество. Под ред. Г.М. Потанина. —. Белгород, 1996. — С 32-49.

43. Сисенко В.А. Подружні конфлікти. – М.: Думка, 1989. – 99 с.

44. Спиваковская А.С. Как быть родителями. – М.: Педагогика, 1986. – 160 с.

45. Степанов О. М. Психологічна енциклопедія. – Київ, 2006. – 733 с.

46. Тархова Л. Мальчик, мужчина, отец. – М.: Знание, 1992. – 76 с.

47. Торндайк Э. Принципы обучения, основанные на психологи. – М., 1999. – 138 с.

48. Причины и сущность конфликтов подростков с родителями. Социальная профилактика правонарушений в молодежной среде. — Белгород, 1996 —. С. 23-30.

49. Психология как наука о поведении / Дж. Уотсон. – М. : АСТ-ЛТД, 1998. –704 с.

50. Психология семьи. Хрестоматия: Учебное пособие для факультетов психологии, социологии, економики и журналистики/ Ред. Д.Ф. Райгородский. – Самара: БАХРАК. – М., 2002. –752 с.

51. Трофімов Ю. Л. Психологія. – К. : Либідь, 2003. – 504 с.

52. Фрейд З. Психоаналитические этюды. – Минск : Попурри, 1998. – 608 с.

53. Фром Э. Кризис психоанализа. – СПб., 2000. – 166 с.

54. Хорни К. Самоанализ. – СПб, Питер, 2002. – 480 с.

55. Шнейдер Л.Б. Психология семейных отношений. Курс лекций. – М.: Апрель-Пресс, издательство ЭКСМО-Пресс, 2000. – 447 с.

56. Щербань П. Психологія сучасної сім’ї та педагогіка сімейних взаємин//Рідна школа. – 2005. – С.14-15.

57. Эйдемиллер Э.Г., Юстицкис В. Психология и психотерапия семи. — СПб.: Питер, 1999. – 656 с.

Додатки

Додаток А

Методика діагностики стратегій поведінки особистості в конфлікті К. Томаса.

1А. Іноді я надаю можливість іншим взяти на себе відповідальність за рішення спірного питання.

Б. Чим обговорювати те, у чому ми розходимося, я намагаюся звернути увагу на те, з чим ми обоє згодні.

2 А. Я намагаюся знайти компромісне рішення.

Б. Я намагаюся залагодити справу з урахуванням інтересів іншого і моїх власних.

3 А. Звичайно я наполегливо прагну домогтися свого.

Б. Я намагаюся заспокоїти іншого і головним чином зберегти наші відносини.

4 А. Я намагаюся знайти компромісне рішення.

Б. Іноді я жертвую своїми власними інтересами заради інтересів іншої людини.

5 А. Улагоджуючи спірну ситуацію, я увесь час намагаюся знайти підтримку в іншого.

Б. Я намагаюся зробити все, щоб уникнути марної напруженості.

6 А. Я намагаюся уникнути виникнення неприємностей для

себе.

Б. Я намагаюся домогтися свого.

7 А. Я намагаюся відкласти рішення спірного питання для того, щоб згодом вирішити його остаточно.

Б. Я вважаю за можливе в чомусь уступити, щоб домогтися іншого.

8 А. Зазвичай я наполегливо прагну домогтися свого.

Б. Я першою справою намагаюся ясно визначити те, у чому складаються всі порушені інтереси і питання.

9 А. Думаю, що не завжди варто хвилюватися через якісь виникаючі розбіжності.

Б. Я прикладаю зусилля, щоб домогтися свого.

10 А. Я твердо прагну досягти свого.

Б. Я намагаюся знайти компромісне рішення.

11 А. Першою справою я намагаюся ясно визначити те, у чому складаються всі порушені інтереси і питання.

Б. Я намагаюся заспокоїти іншого і головним чином зберегти наші відносини.

12 А. Найчастіше я уникаю займати позицію, що може викликати суперечки.

Б. Я даю можливість іншому в чомусь залишитися при своїй думці, якщо він також йде мені назустріч.

13 А. Я пропоную середню позицію.

Б. Я наполягаю, щоб було зроблено по-моєму.

14 А. Я повідомляю іншому свою точку зору і запитую про його погляди.

Б. Я намагаюся показати іншому логіку і переваги моїх поглядів.

15 А. Я намагаюся заспокоїти іншого і головним чином зберегти наші відносини.

Б. Я намагаюся зробити все необхідне, щоб уникнути напруженості.

16 А. Я намагаюся не зачепити почуттів іншого.

Б. Я намагаюся переконати іншого в перевагах моєї позиції.

17 А. Звичайно я наполегливо намагаюся домогтися свого.

Б. Я намагаюся зробити все, щоб уникнути марної напруженості.

18 А. Якщо це зробить іншого щасливим, я дам йому можливість настояти на своєму.

Б. Я даю можливість іншому в чомусь залишитися при своїй думці, якщо він також йде мені назустріч.

19 А. Першою справою я намагаюся ясно визначити те, у чому складаються всі порушені інтереси і спірні питання.

Б. Я намагаюся відкласти рішення спірного питання для того, щоб згодом вирішити його остаточно.

20 А. Я намагаюся негайно перебороти наші розбіжності.

Б. Я намагаюся знайти найкраще сполучення вигод і втрат для нас обох.

21 А. Ведучи переговори, я намагаюся бути уважним до бажань іншого.

Б. Я завжди схиляюся до прямого обговорення проблеми.

22 А. Я намагаюся знайти позицію, що знаходиться посередині між моєю позицією і точкою зору іншої людини.

Б. Я відстоюю свої бажання.

23 А. Як правило, я заклопотаний тим, щоб задовольнити бажання кожного з нас.

Б. Іноді я представляю можливість іншим узяти на себе відповідальність за рішення спірного питання.

24 А. Якщо позиція іншого здається йому дуже важливою, я постараюся піти назустріч його бажанням.

Б. Я намагаюся переконати іншого прийти до компромісу.

25 А. Я намагаюся показати іншому логіку і переваги моїх поглядів.

Б. Ведучи переговори, я намагаюся бути уважним до бажань іншого.

26 А. Я пропоную середню позицію.

Б. Я майже завжди заклопотаний тим, щоб задовольнити бажання кожного з нас.

27 А. Найчастіше я уникаю займати позицію, що може викликати суперечки.

Б. Якщо це зробить іншого щасливим, я дам йому можливість настояти на своєму.

28 А. Зазвичай я наполегливо прагну домогтися свого.

Б. Улагоджуючи ситуацію, я звичайно намагаюся знайти підтримку в іншого.

29 А. Я пропоную середню позицію.

Б. Думаю, що не завжди варто хвилюватися через якихось виникаючих розбіжностей.

30 А. Я намагаюся не зачепити почуттів іншого.

Б. Я завжди займаю таку позицію в спірному питанні, щоб ми разом з іншою зацікавленою людиною могли домогтися успіху.

Кількість балів, набраних індивідом по кожній шкалі, дає представлення про виразність у нього тенденції до прояву відповідних форм поведінки в конфліктних ситуаціях.

КЛЮЧ:

Суперництво Співробітництво Компроміс Уникнення Пристосування
1 А Б
2 Б А
3 А Б
4 A Б
5 А Б
6 Б А
7 Б А
8 А Б
9 Б А
10 А Б
11 А Б
12 Б А
13 Б А
14 Б А
15 Б А
16 Б А
17 А Б
18 Б А
19 А Б
20 А Б
21 Б А
22 Б А
23 А Б
24 Б А
25 А Б
26 Б А
27 А Б
28 А Б
29 А Б
30 Б А

Тест-опитувальник батьківського відношення (А. Я. Варга, В. В. Столін)

Методика роботи

Тест-опитувальник батьківського відношення (ОРО) являє собою психодиагностичний інструмент, орієнтований на виявлення батьківського відношення в осіб, що звертаються за психологічною допомогою з питань виховання дітей і спілкування з ними.

Батьківське відношення розуміється як система різноманітних почуттів стосовно дитини, поведінкових стереотипів, практикуємих у спілкуванні з ним, особливостей сприйняття й розуміння характеру й особистості дитини, його вчинків.

Структура опитувальника була побудована на основі математичного виявлення значимих факторів. У результаті факторизації даних загальної вибірки випробуваних було отримано 4 значимих фактори: "прийняття-відкидання", "кооперація", "симбіоз", "авторитарна гіперсоціалізація».

Зміст матеріалу:

1. Я завжди співчуваю своїй дитині.

2. Я вважаю своїм обов'язком знати все, що думає моя дитина.

3. Я поважаю своєї дитини.

4. Мені здається, що поводження моєї дитини значно відхиляється від норми.

5. Потрібно довше тримати дитину осторонь від реальних життєвих проблем, якщо вони його травмують.

6. Я випробовую до дитини почуття розташування.

7. Гарні батьки обгороджують дитину від труднощів життя.

8. Моя дитина часто неприємна мені.

9. Я завжди намагаюся допомогти своїй дитині.

10. Бувають випадки, коли знущальне відношення до дитини приносить йому більшу користь.

11. Я випробовую досаду стосовно своєї дитини.

12. Моя дитина нічого не доможеться в житті.

13. Мені здається, що діти потішаються над моєю дитиною.

14. Моя дитина часто робить такі вчинки, які, крім презирства, нічого не коштують.

15. Для свого віку моя дитина трошки незрілий.

16. Моя дитина поводиться погано спеціально, щоб досадити мені.

17. Моя дитина усмоктує в себе все дурне як "губка".

18. Моєї дитини важко навчити гарних манер при всьому старанні.

19. Дитини варто тримати у твердих рамках, тоді з нього виросте чимала людина.

20. Я люблю, коли друзі моєї дитини приходять до нас.

21. Я беру участь у своїй дитині.

22. До моєї дитини "липне" все дурне.

23. Моя дитина не доможеться успіху в житті.

24. Коли в компанії знайомих говорять про дітей, мені небагато соромно, що моя дитина не така розумна і здатна, як мені б хотілося.

25. Я жалую своєї дитини.

26. Коли я порівнюю свою дитину з однолітками, вони здається мені доросліше й по поводженню, і по судженнях.

27. Я із задоволенням проводжу з дитиною весь свій вільний час.

28. Я часто жалую про те, що моя дитина росте й взрослішає, і з ніжністю згадую його маленьким.

29. Я часто ловлю себе на ворожому відношенні до дитини.

30. Я мрію про те, щоб моя дитина досягла всього того, що мені не вдалося в житті.

31. Батьки повинні пристосовуватися до дитини, а не тільки вимагати цього від нього.

32. Я намагаюся виконувати всі прохання моєї дитини.

33. При прийнятті сімейних рішень варто враховувати думку дитини.

34. Я дуже цікавлюся життям своєї дитини.

35. У конфлікті з дитиною я часто можу визнати, що він по-своєму прав.

36. Діти рано довідаються, що батьки можуть помилятися.

37. Я завжди зважаю на дитину.

38. Я випробовую до дитини дружні почуття.

39. Основна причина капризів мій дитину-егоїзм, упертість і лінь.

40. Неможливо нормально відпочити, якщо проводити відпустку з дитиною.

41. Саме головне, щоб у дитини було спокійне й безтурботне дитинство.

42. Іноді мені здається, що моя дитина не здатна ні на що гарне.

43. Я розділяю захоплення своєї дитини.

44. Моя дитина може вивести із себе кого завгодно.

45. Я розумію прикрості своєї дитини.

46. Моя дитина часто дратує мене.

47. Виховання дитини - суцільне нервування.

48. Стругаючи дисципліна в дитинстві розвиває сильний характер.

49. Я не довіряю своїй дитині.

50. За строге виховання діти дякують потім.

51. Іноді мені здається, що я ненавиджу свою дитину.

52. У моїй дитині більше недоліків, чим достоїнств.

53. Я розділяю інтереси своєї дитини.

54. Моя дитина не в змозі що-небудь робити самостійно, а якщо й зробить, то обов'язково не так.

55. Моя дитина виросте не пристосованим до життя.

56. Моя дитина подобається мені таким, який він є.

57. Я ретельно стежу за станом здоров'я моєї дитини.

58. Нерідко я захоплююся своєю дитиною.

59. Дитина не повинен мати секретів від батьків.

60. Я невисокої думки про здатності моєї дитини й не приховую цього від неї.

61. Дуже бажано, щоб дитина дружила з тими дітьми, які подобаються його батькам.

Ключі до опитувальника.

Прийняття-відкидання: 3, 4, 8, 10, 12, 14, 15, 16, 18, 20, 24, 26, 27, 29, 37, 38, 39, 40, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 49, 52, 53, 55, 56, 60.

Образ соціальної бажаності поводження: 6, 9, 21, 25,31,34,35,36.

Симбіоз: 1, 5, 7, 28, 32, 41, 58.

Авторитарна гіперсоціалізація: 2,19, 30,48, 50,57,59.

"Маленький невдаха": 9,11,13,17,22,28, 54, 61.

Порядок підрахунку тестових балів.

При підрахунку тестових балів по всіх шкалах ураховується відповідь "вірно".

Високий тестовий бал по відповідних шкалах інтерпретується як:

відкидання,

соціальна бажаність,

симбіоз,

гіперсоціалізація,

інфантилізація (інвалідизація). Тестові норми приводяться у вигляді таблиць процентильных рангів тестових балів по відповідних шкалах.

Інтерпретація основних шкал опитувальника:

1. "Прийняття-відкидання".

Шкала відбиває інтегральне емоційне відношення до дитини. Зміст одного полюса шкали: батькові подобається дитина таким, який він є. Батько поважає індивідуальність дитини, симпатизує йому. Батько прагне проводити багато часу разом з дитиною, схвалює його інтереси й плани. На іншому полюсі шкали: батько сприймає своєї дитини поганим, непристосованим, невдачливим. Йому здається, що дитина не доможеться успіху в житті через низькі здатності, невеликого розуму, поганих нахилів. По більшій частині батько випробовує до дитини злість, досаду, роздратування, образу. Він не довіряє дитині й не поважає його.

2. «Кооперація».

Шкала відбиває соціально бажаний образ батьківського відношення. Змістовно ця шкала розкривається так: батько зацікавлений у справах і планах дитини, намагається у всьому допомогти дитині, співчуває йому. Батько високо оцінює інтелектуальні й творчі здатності дитини, випробовує почуття гордості за нього. Він заохочує ініціативу й самостійність дитини, намагається бути з ним на рівні. Батько довіряє дитині, намагається встати на його точку зору в спірних питаннях.

3. "Симбіоз".

Шкала відбиває міжособистісну дистанцію в спілкуванні з дитиною. При високих балах по цій шкалі можна вважати, що батько прагне до симбіотичних відносин з дитиною. Змістовно ця тенденція описується так - батько відчуває себе з дитиною єдиним цілим, прагне задовольнити всі потреби дитини, відгородити його від труднощів і неприємностей життя. Батько постійно відчуває тривогу за дитину, дитина йому здається маленьким і беззахисним.

Тривога батька підвищується, коли дитина починає автономізуватися в силу обставин, тому що по своїй волі батько не надає дитині самостійності ніколи.

4. "Авторитарна гіперсоціалізація".

Шкала відбиває форму й напрямок контролю за поводженням дитини. При високому балі по цій шкалі в батьківському відношенні даного батька чітко проглядається авторитаризм. Батько жадає від дитини беззастережної слухняності й дисципліни. Він намагається нав'язати дитині у всьому свою волю, не в змозі встати на його точку зору. За прояв свавілля дитину суворо карають. Батько пильно стежить за соціальними досягненнями дитини, її індивідуальними особливостями, звичками, думками, почуттями.

5. «Маленький невдаха».

Шкала відбиває особливості сприйняття й розуміння дитини батьком. При високих значеннях по цій шкалі в батьківському відношенні даного батька є прагнення інфантилізувати дитину, приписати їй особисту й соціальну неспроможність. Батько бачить дитину молодшим у порівнянні з реальним віком. Інтереси, захоплення, думки й почуття дитини здаються батькові дитячими, несерйозними. Дитина представляється не пристосованим, не успішним, відкритим для дурних впливів. Батько не довіряє своїй дитині, досадує на його неуспішність і недотепність. У зв'язку із цим батько намагається відгородити дитину від труднощів життя й строго контролювати її дії.


Додаток Б

Таблиця 2.1 Результати дослідження стилів поведінки у членів сімей


Стиль поведінки у конфліктній ситуації

Пара 1 Пара 2 Пара 3 Пара 4 Пара 5 Пара 6 Пара 7 Пара 8 Пара 9 Пара 10 Пара 11 Пара 12 Пара 13 Пара 14 Пара 15 Пара 16 Пара 17 Пара 18 Пара 19 Пара 20 Пара 21 Пара 22 Пара 23 Пара 24 Пара 25 Пара 26
Уникання Ч + +
Ж + + + + + +
Д + + +
Конкуренція Ч + + + + +
Ж + + + + + +
Д + + + + +
Співробітництво Ч + + + + + + + +
Ж + + + + + +
Д + + +
Пристосування Ч + + +
Ж + + + + +
Д + + + + + +
Компроміс Ч + + + + + + +
Ж + +
Д + + + + + + + +

Додаток В

Таблиця 2.2. Дослідження батьківського ставлення до дитини

Параметр I - "прийняття - відкидання"; II - "кооперація"; III - "симбіоз"; IV - "авторитарна гіперсоціалізація"; V - "маленький невдаха" (par)

№ Сім’я I par II par III par IV par V par
1
Мати 11 балів 5 б. 5 б. 6 б 6 б.
Батько 15 балів 4 б. 2 б. 5 б. 1 б.
2
Мати 25 б. 5 б. 4 б. 2 б. 1 б.
Батько 14 б. 5 б. 4 б. 2 б. 2 б.
3
Мати 24 б 3 б. 3 б 3 б 3 б
Батько 19 б 6 б 3 б 1 б 3 б
4
Мати 21 б 8 б 3 б 2 б 1 б
Батько 26 б 5 б 5 б 0 б 2 б
5
Мати 27 б 7 б 5 б 1 б 1 б
Батько 18 б 3 б 4 б 2 б 2 б
6
Мати 18 б 3 б 3 б 3 б 2 б
Батько 17 б 4 б 3 б 4 б 2 б
7
Мати 13 б 8 б 3 б 6 б 2 б
Батько 5 б 4 б 3 б 2 б 0 б
8
Мати 22 б 7 б 6 б 2 б 1 б
Батько 19 б 6 б 5 б 1 б 2 б
9
Мати 17 б. 6 б 4 б 1 б 2 б
Батько 22 б 3 б 4 б 1 б 4 б
10
Мати 28 б 7 б 6 б 3 б 3 б
Батько 17 б 3 б 4 б. 3 б 1 б
11
Мати 22 балів 5 б. 2 б. 2 б 2 б.
Батько 19 балів 5 б. 3 б. 2 б. 1 б.
12
Мати 25 б. 5 б. 4 б. 2 б. 1 б.
Батько 24 б. 6 б. 4 б. 2 б. 2 б.
13
Мати 14 б 3 б. 5 б 6 б 4 б
Батько 19 б 6 б 3 б 1 б 3 б
14
Мати 22 б 6 б 5 б 2 б 2 б
Батько 16 б 4 б 4 б 3 б 3 б
15
Мати 25 б 5 б 4 б 2 б 3 б
Батько 29 б 6 б 6 б 1 б 2 б
16
Мати 21 б 5 б 5 б 1 б 2 б
Батько 18 5 4 3 3
17
Мати 15 б 3 б 4 б 4 б 4 б
Батько 25 б 6 б 5 б 2 б 1 б
18
Мати 29 б 5 б 5 б 1 б 2 б
Батько 23 б 7 б 5 б 2 б 1 б
19
Мати 30 б. 6 б 4 б 1 б 2 б
Батько 24 б 5 б 4 б 1 б 3 б
20
Мати 15 б 3 б 6 б 6 б 4 б
Батько 9 б 2 б 4 б. 3 б 1 б
21
Мати 30 балів 5 б. 5 б. 2 б 1 б.
Батько 25 балів 4 б. 4 б. 2 б. 2 б.
22
Мати 25 б. 6 б. 5 б. 2 б. 1 б.
Батько 24 б. 5 б. 4 б. 2 б. 2 б.
23
Мати 19 б 4 б. 4 б 4 б 4 б
Батько 29 б 6 б 5 б 1 б 3 б
24
Мати 24 б 7 б 4 б 2 б 1 б
Батько 26 б 5 б 5 б 0 б 2 б
25
Мати 25 б 5 б 4 б 1 б 1 б
Батько 19 б 4 б 4 б 2 б 2 б
26
Мати 12 б 3 б 3 б 3 б 4 б
Батько 28 5 6 1 1
27
Мати 30 б 6 б 4 б 6 б 2 б
Батько 28 б 5 б 5 б 2 б 0 б
28
Мати 19 б 7 б 6 б 4 б 1 б
Батько 27 б 5 б 5 б 1 б 2 б
29
Мати 24 б. 6 б 4 б 3 б 2 б
Батько 23 б 8 б 5 б 1 б 2 б
30
Мати 23 б 8 б 6 б 2 б 2 б
Батько 11 б 3 б 2 б. 3 б 1 б

Таблиця 2.3 Найвищі показники по відповідним параметрам

Батьківське відношення до дитини Пара 1 Пара 2 Пара 3 Пара 4 Пара 5 Пара 6 Пара 7 Пара 8 Пара 9 Пара 10 Пара 11 Пара 12 Пара 13 Пара 14 Пара 15 Пара 16 Пара 17 Пара 18 Пара 19 Пара 20 Пара 21 Пара 22 Пара 23 Пара 24 Пара 25 Пара 26
Прийняття Ч
Ж
Ч
Кооперація Ж
Ч
Симбіоз. Ж
Авторитарна гіперсоціалізація Ч
Ж
Маленький невдаха. Ч
Ж

Додаток Д

Математично-статистична обробка отриманих даних за допомогою коефіцієнту лінійної кореляції Пірсона

Отриманий коефіцієнт кореляції перевіряється на значимість за допомогою таблиці критичних значень. Для цього обчислюємо кількість ступенів волі df=N-2, де N, це вибірка (кількість досліджуваних), і на перетинанні з необхідним рівнем значимості знаходимо критичне значення коефіцієнта.

Таблиця критичних значень для коефіцієнту лінійної кореляції Пірсона

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:59:17 19 марта 2016

Работы, похожие на Дипломная работа: Психологічні особливості конфліктів батьків і дітей

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150314)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru