Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Неугуманізм В Гумбольд та його освітні проекти

Название: Неугуманізм В Гумбольд та його освітні проекти
Раздел: Рефераты по астрономии
Тип: реферат Добавлен 07:38:03 20 января 2011 Похожие работы
Просмотров: 5 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Реферат з педагогіки

НЕУГУМАНІЗМ. В.ГУМБОЛЬД ТА ЙОГО ОСВІТНІ ПРОЕКТИ


В середині XVIII століття в Німеччині сформувалась буржуа­зна педагогічна течія - неогуманізм, яка сприяла відродженню інтересу до культури античного типу. Неогуманізм був свого ро­ду "другим Відродженням". Захоплення грецькою культурою і римським правом, ідеал всебічного розвитку, культ людини - ось деякі з характерних рис неогуманізму. У протилежність форма­льному дотриманню букви письменників-класиків і мертвому псевдокласицизмові ХУП-ХУПІ ст., неогуманізм закликав проникнутись духом старогрецької культури.

Вільгельм Гумбольдт (1767-1835), друг Гете і Шіллера, ні­мецький філолог і громадський діяч, був представником пізнього неогуманізму. Найосвіченіша людина свого часу, він очолював у 1809-1810 рр. відомство народної освіти в Прусії. Тут було про­ведено солідну реформу шкільної гімназії, що внесла живий струмінь у затхлу атмосферу середньої школи. У 1810 році для отримання звання вчителя гімназії було встановлено особливий екзамен. Цим було покладено початок оновлення складу вчителів гімназій і підірвано залежність гімназичного викладання від ду­хівництва.

В.Гумбольдт прагнув того, щоб юнацтво засвоїло досконало не лише стародавні мови, але й думку античних народів. Неогу-маністи розширили зміст традиційної німецької школи (класич­ної гімназії) і ввели викладання математики, природознавства та історії, обмеживши вивчення релігії, виключивши її навіть з ек­заменів на атестат зрілості.

Необхідно зазначити, що провідною думкою при формуванні нового навчального плану у неогуманістів була ідея різносторонньої загальної освіти, що складає фундамент у вигляді класичних і німецької мов для дальших університетських занять з філології, з одного боку, і для занять математикою і природознавством - з іншого боку. Ця система набула назви утраквізму . Новий навчальний план відповідав вимогам буржуазії щодо поси­лення математики і викладання фізики, природознавства та нових мов.

Гімназія неогуманістичного зразка дозволяла отримувати ґрунтовні знання з класичних мов і математики. На відміну від гуманістів Відродження, неогуманісти в освітньому плані грецьку мову ставили вище від латині. Це пояснювалось тим, що у в грецькій літературі періоду розквіту Афінської держави, сильне відображення отримали ідеї рівності всіх імущих. Значною мірою політична організація рабовласницьких демократій Стародавньої Греції здавалась молодій німецькій буржуазії ідеалом державно­го устрою.

Отже, неогуманізм був прогресивним рухом,тіснопов'язаним з демократичними тенденціями, з прагненням до на­ціональної самостійності, з боротьбоюіз залишками феодалізму.

ДИДАКТИКА Ф. ДІСТЕРВЕГА

Фрідріх-Адольф-Віпьгельм Дістервег (1790-1866) народи­вся в місті Зігені (Німеччина) в сім'ї чиновника-юриста. Вчив­ся в середній латинській школі, де панував дух муштри і зу­бріння. У 1808 році вступив до Герборнського університету, потім вчився в Тюбінгенському університеті, який закінчив у 1811 році, здобувши вчений ступінь доктора філософських наук. У студентські роки захо­плювався не лише філософією, а й історією, математикою. За­кінчивши університет, працю­вав викладачем (фізики і математики в середніх школах Франкфурта-на-Майні і Ельберфельда. У 1820 році прусський уряд в Мерсі, біля Дюссельдорфа відкрив учительську семінарію, поставивши на чолі цієї установи Дістервега. Він викладає там математику, педагогіку, німецьку мову, працює вчителем дослідних початкових шкіл при семінарії, створює курси для удосконалення учителів і видає цікавий жур­нал "Рейнські листки для виховання і навчання". Дістервег реда­гував його сорок років і помістив в ньому понад 400 статей.

З 1832 році він керував Берлінською учительською семінарією, яку перетворив у центр учительської освіти. В цей час він підготував 20 підручників для народної школи і кілька методич­них керівництв. В 1835 році вийшла його двотомна праця "Керів­ництво до освіти німецьких учителів" (1 том був присвячений загальним питанням дидактики, 2 містив методики викладання окремих предметів). Книга набула широкої популярності. В 1832-1841 рр. він створив у Берліні 4 учительських товариства, а в 1848 році був обраний головою "Загальної німецької вчитель­ської спілки". Того ж року разом з прогресивними депутатами прусських національних зборів підписав "Записку 23", в якій за­суджував конфесійні школи і ставив вимоги створення єдиної школи для всіх дітей націй. У 1847 році Дістервег був усунутий з посади директора семінарії за таке вільнодумство, а в 1850 р. зві­льнений у відставку, але він не припиняв літературно-педагогічної і громадської діяльності, видав журнал "Педагогіч­ний щорічник".

У 1854 році були видані реакційні "Правила про викладання в учительській семінарії і в початковій школі, які відкинули шко­лу далеко назад. Дістервег вів боротьбу проти них у пресі, в па­латі депутатів, куди був вибраний учительством в 1858 році.

Боротьба Дістервега проти "Правил" мала великий впливнаучительство і громадську думку. Дістервег продовжував свою діяльність до кінця свого життя, він помер у 1866 році.

Метою виховання Дістервег вважав підготовку гуманних і свідомих людей. Виховання любові до всього людства і до свого народу, на його думку, має бути головним завданням виховання дітей і молоді. Основними принципами виховання Дістервег вва­жав: природовіповідність, культуровідповідність, самодіяльність. Під природовідповідністю він розумів здійснення виховання від­повідно з природним ходом розвитку дитини, враховуючи її віко­ві та психологічні особливості. Як і Песталоцці, Дістервег вва­жав, що людина має природні задатки, яким характерне прагнен­ня до розвитку. Завдання виховання - збудити задатки,щоб вонимогли самодіяльне розвиватись.

Суть принципу культуровідповідності полягає в тому, щоб у процесі виховання дітей, що відбувається в умовах певного часу, місця та розпитку культури, передавати молодому поколінню досяг­нення культури даної історичної епохи.

Самодіяльність, під якою Дістервег розумів активність, ініці­ативу, вважав важливою рисою особистості. В розвитку дитячої самодіяльності він бачив і кінцеву мету і неодмінну умову всякої освіти. А положення про те, що "розум наповнити нічим не мож­на. Він повинен самодіяльне все охопити, засвоїти і переробити", є актуальним і в наші дні.

- Найголовніша мета виховання,на думку Дістервега, полягає в тому, щоб розвинути в підростаючого покоління "самодіяльність в служінні істині, красоті і добру".

Головне завдання навчання, за Дістервегом, збуджувати пі­знавальні нахили вихованця, щоб вони розвивались у засвоєнні і пошуках істини. Виховувати означає збуджувати розумову акти­вність учнів - таке головне положення його дидактики розвиваючого навчання, що лежить в основі цілої системи дидактичних правил. Він був прихильником розвивального і виховального навчання. Ці засади сформульовані ним у 33 правилах ("від бли­зького до далекого", "від простого до складного", "від більш лег­кого до більш тяжкого", "від відомого до невідомого"). Цим пра­вилам. сформульованим Коменським, Дістервег дає психологічне обґрунтування і застерігає вчителів від їх формального викорис­тання. Неодмінною умовою успішного засвоєння навчального матеріалу він вважає доступність його для учнів. "Нічого не учи передчасно". А щоб знання були міцними, Дістервег радить учителю турбуватись про те, щоб учні не забували вивченого матері­алу: "Учити й забувати - означає руйнувати пам'ять". Він вима­гав, щоб учителі боролись за високу культуру мови.

Говорячи про необхідність розумової активності учнів у про­цесі навчання, Дістервег зауважує, що поганий учитель підносить істину, а хороший учить її знаходити. Потрібно виховувати у кожного учня глибоке переконання в тому, що ніхто інший не може М нього думати, що він повинен сам всього досягти. Прагнення осмислити матеріал повинно стати внутрішньою потребою учнів. Справжній учитель прагне розкрити і розвинути духовні сили своїх учнів. Це – стрижень всієї книги Дістервега "Керівництво освіти німецьких учителів".

Аналізуючи розвиток дітей, Дістервег накреслив три ступені його ступінь відчуття (чуттєве пізнання), коли духовна діяльсть» пов'язана із зовнішнім збудженням; ступінь раціонального пізнання (мислення, його розвиток, творча уява); ступінь самоді­яльності (творчості).

Серед методів навчання він реалізовував ті, які збуджують роботу думки учнів, їх розумову самодіяльність, евристичний спосіб викладання, не повідомлення учням нових знань, а споча­тку підведення їх до них в процесі живої бесіди. Для середньої і вищої школи перед слухачами відтворюється в головних рисах процес дослідження, показується, як, яким шляхом наука прийш­ла до певних положень. Таким чином наука подається не прямо в своїх сучасних результатах, а як "живий процес мислення". Ус­пішне навчання, підкреслював Дістервег, носить виховуючий ха­рактер.

Загалом вся педагогіка Дістервега спрямована на піднесення морального рівня, загальної, спеціально-наукової і педагогічної культури учителів. За цим вченим, священний обов'язок ножного вчителя - цс постійна праця над собою, над своєю освітою, бо він лише до тих пір сприятиме освіті інших, поки продовжує працю­вати над своєю освітою.

ТЕОРІЯ НАВЧАННЯ Й ВИХОВАННЯ Й. ГЕРБАРТА

Французька буржуазна рево­люція стала поштовхом до бо­ротьби німецького народу про­ти феодалізму. Великою заслу­гою німецького освітнього ру­ху стала розробка і популяри­зація цілої низки цінних для того часу педагогічних ідей, а саме ідеї національного вихо­вання, ідея про роль держави у здійсненні національного вихо­вання, ідеї щодо організації освіти, змісту національного, морального, фізичного вихо­вання, ро­зумової освіти.

Прогресивні педагоги того часу, до яких відносяться І.Г.Камне, П.Вілауме, К.П.Лахман, І.Ф.Гербарт та ін. ставили пе­ред вихованням завдання вільного розкриття всіх якостей людсь­кої особистості, яке (завдання) може бути реалізоване тільки в освітньо-виховних закладах, що будуть незалежні від абсолюти­стської держави.

Одним з найвидатніших представників німецького освітнього руху був Іоганн Фрідріх Гербарт (1776-1841), послідовних Песталоцці. Він вчився в Ієнському університеті на філософському факультеті, і з 1797 по 1800 роки працював домашнім вчителем у сім'ї знатного швейцарця. Тут почала складатися його педагогіч­на система. Коли І.Ф.Гербарт познайомився з досвідом Песталоцці, з його "психологізацією навчання", вії: почав посилено ви­вчати його праці і широко пропагувати ідеї Песталоцці в Німеч­чині.

Після дворічної підготовки до професури І.Ф.Гербарт з 1802 року читав курс педагогіки у Геттінгенському університеті. По­чинаючи з 1806 року написав ряд праць: "Загальна педагогіка, виведена з цілей виховання" (1806), "Головні пункти метафізики" (1808), "Загальна практична філософія" (1808). Потім він зайняв кафедру філософії і педагогіки в Кенігсберзькому університеті, яку раніше займав Кант. Тут він створив педагогічний семінарій і дослідну школу (гімназію) з інтернатом і сам брав велику участь у практичній підготовці майбутніх педагогів. У 1816 р. випустив підручник "Психологія", у 1925 - солідну працю "Психологія як наука, що Грунтується на досвіду метафізики і математики". У 1833 році знову переїхав до Геттінгена, де видав ряд праць з пси­хології, філософії, етики і педагогіки. Тут вийшла друга його ос­новна педагогічна праця "Нарис педагогічних читань" (1835).

І.Ф.Гербарт вважав, що мета виховання полягає у формуванні доброчесних людей, які вміють пристосовуватись до існуючого суспільно-політичного ладу і підкорятися йому. Сам педагог по­винен ставити перед вихованцем ті цілі, які той поставить перед собою, коли стане дорослим. Ці цілі можуть бути поділені на цілі можливі і цілі необхідні.

Він - перший, хто спробував структурувати педагогіку як на­уку, чим зробив значний внесок в її розвиток. Особливістю його підходу було встановлення доцільного співвідношення між теорією і практикою. І.Гербарт ввів у педагогіку категорію "педагогічний такт".

У багатьох своїх працях І.Гербарт вимагав від вихователя "Науковості і сили думки". Наука про виховання служить педаго­гуочима, що дають йому можливість чітко бачити, що він робить.

Щодо процесу виховання, то він у Гербарта складається з трьох складових частин: 1) виховуюче навчання; 2) керування; 3) моральне виховання. Гербарт вважав, що освіта нероздільна з вихованням. Однак він неправомірно підмінив складний процес виховання навчанням, не враховуючи вплив соціального середо­вища і значення емоцій в моральному вихованні.

На думку І. Гербарта, навчання має ґрунтуватися на багато­сторонності інтересів, які спираються на досвід, котрий розумі­ється ним як ознайомлення з навколишніми предметами і стосун­ками з людьми.

І.Гербарт виділяє натуралістичний і історичний інтереси. На­туралістичний інтерес складається з емпіричного інтересу (який відповідає на питання "що це таке?" і збуджує прагнення до спо­стереження), умоглядного (спекулятивного) інтересу (який від­повідає на питання "чому це так?" і настроює на роздуми), есте­тичного інтересу. До історичного інтересу відносяться симпатичний інтерес (спрямований на членів своєї сім'ї і найближче коло знайомих), соціальний інтерес (спрямований на більше коло лю­дей, на суспільство, свій народ), релігійний інтерес (спрямований на спілкування з Богом). Навчання жмає прагнути до всебічного розумового розвитку.

Спробу класифікації інтересів І.Гербартом можна визнати штучною. Так, природознавство, географія, хімія, фізика, які він помістив в рубрику емпіричного інтересу, трактуються як суто описові предмети.

Педагогіку І.Гербартаможна по праву назвати педагогікою інтересу. Він вважав необхідним так вести викладання, щоб назу­стріч новим враженням, які повідомляє учитель, у душі учнів під­німалося уявлення, що в них уже є. Засвоєння нових уявлень на основі досвіду, що с в учнів, він назвав апперцепцією.

Основою інтересу І.Гербарт вважав увагу. Дітям спочатку властива примітивна увага, яка є першим видом мимовільної уваги. Другим видом мимовільної уваги є апперцептивна увага, які немов би висилає уявлення, потрібні для засвоєння і закріплення нових. Від мимовільної уваги він відрізняє довільну увагу, яка залежить від прийнятого раніше наміру, від зусиль самого учня.

Розглядаючії умови, що сприяють збудженню у дітей інтересу до шкільних занять, І.Гербарт вказував на необхідність система­тичного, зв'язаного викладу матеріалу вчителем, причому виклад не повинен бути розтягнутим, одноманітним, надмірно спрощеним, гак як знижує інтерес учнів і розсіює їх увагу. І.Гербарт до­бивався, щоб викладення було вільним від будь-якої штучної ма­нірності. У викладенні слід широко користуватися наочністю.

Розкладаючи інтерес на частини, І.Гербарт виділяє різні сту­пені: враження, очікування, вимога, дія. Викладання у зв'язку з цим повинно: показувати (відноситься до ясності), пов'язувати (відноситься до асоціації), повчати (відноситься до системи), фі­лософські обґрунтовувати (відноситься до методу), бути наочним (відноситься до враження), зв'язним (відноситься до очікування). таким, що підносить (відноситься до вимоги), таким, що захоп­лює дійсність (відноситься до дії).

Процес навчання, зокрема й урок, за Гербартом, здійснюється за 4 ступенями:

1. Ясність (виразність) - це заглиблення в навчальний матеріал у стані спокою. У психологічному плані тут вимагається мобілі­зація уваги учнів.

2. Асоціація - це заглиблення в учбовий матеріал у стані руху уявлень. Новий матеріал вступає у зв'язок з наявними уявлення­ми учнів, отриманими раніше на уроках. Так як учні не знають, що вийде в результаті пов'язування нового зі старим, І.Гербарт вважав, що в психологічному плані тут має місце чекання. В ди­дактичному плані - краще проводити бесіди, невимушені розмо­ви з учнями.

3. Система - це усвідомлення навчального матеріалу в стані спокою душі. Характеризується зв'язним викладом нового мате­ріалу з виділенням основних положень, з виведенням правил і формулюванням законів. Психологічно цей ступінь відповідає,заГербартом, "пошуку". В галузі дидактики - це формулювання висновків, правил, визначень.

4. Метод - це усвідомлення навчального матеріалу в стані ру­ху душі, застосування отриманих знань на практиці. Психологіч­но цей ступінь вимагає дії, дидактичне ж - це навчальні вправи, що вимагають від учнів широкого застосування отриманихзнань.

І.Гербарт розробив теорію видів навчання: описового, аналітичного і синтетичного. Описова форма має обмежене застосу­вання. Вона ставить своїм завданням виявити досвід дитини і до­повнити його шляхом живої образної розповіді вчителя, що використовує при цьому наочні засоби. Аналітичне навчання має здійснюватись через розподіл навчального матеріалу на окремі Його складові частини і ознаки, надає уяві учнівпевної системи. Синтетичне навчання є узагальненням учнями вже відомого їм навчального матеріалу, зведення його до певної системи.

Він обґрунтував принципи керування у шкільному закладі, які мають своїм завданням зовнішнє дисциплінування учнів, при­вчання їх до порядку. Дитина, на думку І.Гербарта, проявляє "ди­ку пустотливість", що кидає її в різні сторони, вона має тенден­цію порушувати встановлені в школі порядки. Для цього й потрі­бно приборкати дикість у дітей, тобто керувати ними. В рамках принципу керування Гербарт рекомендував такі засоби керуван­ня: погроза, нагляд, накази і заборони, покарання (в тому числі і тілесні), уміння зацікавити дітей і заповнити їх час, авторитет і любов. Останній принцип, він вважав, виходить за межі керуван­ня.

Моральне виховання у педагогіці І.Гербарта пов'язане з на­вчанням. Його метою є формування характеру. Воно повинно прагнути зробити пануючими у вихованця п'ять моральних ідей, які начебто охоплюють всю етику. Це ідея внутрішньої свободи (що робить людину цілісною істотою, усуває внутрішню бороть­бу між судженнями і вчинками), ідея вдосконалення (яка поєднує силу і енергію волі та забезпечує "внутрішню гармонію" людини, повноту життя, вимагає настирливості, організованості), ідея приязні (яка сприяє погодженості волі однієї людини з волею ін­ших), ідея права (яка має вирішальне значення в розв'язуванні конфліктів між волею людей, регулює ці конфлікти), ідея спра­ведливості (якою треба керуватися, визначаючи нагороду тому, хто зробив добру послугу суспільству, або покарання тому, хто порушив закони і правила).

У моральному вихованні Гербарт використовував опору на позитивне у вихованцеві, тобто він на перший план ставив те позитивне, яке є в кожного учня від природи. Позитивне тут постає відправною точкою для руху вперед.

Окрім навчання (як головного засобу морального виховання) І.Гербарт виділяє й додаткові засоби: строгий розпорядок дня;

схвалення або засудження поведінки дітей; відвернення дітей від всього, що може подіяти на них збуджуюче; дотримання раз назавжди встановлених правил поведінки; вироблення релігійного почуття смирення і залежності від "вищих сил".

Отже, педагогічна теорія І.Гербарта зробила великий вплив на розвиток теорії і практики виховання в багатьох країнах світу.

Р.ОУЕН ПРО ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ

Роберт Оуен (1771-1858) народився в сім'ї ремісника в Анг­лії. Його шкільна освіта обмежилась початковою школою, яку він закінчив на восьмому році життя. Потім протягом двох років він виконував обов'язки помічника шкільного учителя. З 10 ро­ків, почавши самостійне життя, Оуен, завдяки своїй енергії і силі розуму, зумів пробити дорогу в життя, доповнюючи свою освіту читанням книг і роздумами. У віці 20 років він стає управляючим однієї з найбільших паперопрядильних фабрик Манчестера, піз­ніше, у 1800, став на чолі Нью-Ленаркської фабрики в Шотландії, де серед робітників панувало пияцтво, злидні, розпуста, крадіж­ки.

Р.Оуен був впевнений, що людина є продуктом обставин і намагався створити для робітників задовільні умови життя, на­вчити їх "раціонально" мислити, а також виховати в такому дусі і підростаюче покоління.

Після того як у 1814 році Р.Оуен випустив працю "Новий по­гляд на суспільство, чи досліди про утворення характеру", у 1816 році "Новий інститут" було відкрито. Після чотирирічної тяганини у 1819 році було прийнято законопроект про заборону роботи дітей на фабриках до 10-річного віку. Активні виступи Р.Оуена проти приватної власності, існуючої форми шлюбу і ре­лігії привели до того, що від нього відсахнулися його друзі і по­кровителі. Р.Оуен вирішив перенести свою пропаганду у США, де мав намір створити показову комуністичну общину, яка мала дослідне довести всі переваги і вигоди рекомендованого їм ладу.

Придбавши в штаті Індіана маєток у 1825 році, Р.Оуен органі­зував общину "Нову Гармонію'"' на соціалістичних, а потім на ко­муністичних засадах. Згідно з конституцією общини власність проголошувалась суспільною, встановлювалась загальна праця і у відповідності із якою розподілялись її продукти. Але цей екс­перимент виявився невдалим.

Р.Оуен повернувся в Англію у 1828 році і знаходить там на­ростаючий кооперативний рух (у вигляді виробничих і спожив­чих кооператорів), що був результатом практичної діяльності його послідовників. Він включився в цей рух. В 30-х роках задумує створення єдиного загального союзу трейд'юніоністів, сподіваючись через нього здійснити перехід до нового ладу. Його пропа­ганда мала грандіозний, але короткочасний успіх: створений "Ве­ликий національний союз професій" швидко розпався. Р.Оуен зробив новий досвід створення комуністичного селища Гармоні-Холл (1839). де відкрив школу, що базувалася на поєднанні на­вчання з продуктивною працею. Діяльність школи базувалася на принципах, які були розроблені Р.Оуеном в праці "Новий по­гляд...". Основним рушієм людських вчинків тут визнається пра­гнення до щастя. Засобом для досягнення цієї мети є знання, що люди здобувають завдяки своїй природі, здібності "сприймати, повідомляти і порівнювати ідеї"'. Ця здібність і складає розум людини. Але процес утворення людського характеру, на думку Р.Оуена та французьких матеріалістів, визначається середови­щем. Саме від нього залежить вироблення характеру людини. Тому велике місце у формуванні характеру він відводить вихо­ванню.

Р.Оуен вказував, що для виховання раціональної людини не­обхідно забезпечити достатні умови для того, щоб ця організація була належним чином розвинена. Серед них він виділяв вихован­ня у дитини суспільних почуттів до ближніх і всього людства, всебічне пізнання самої себе, пізнання суспільства і природи на основі фактів, здорове чергування фізичних і розумових занять, регулярні вправи на відкритому повітрі тощо.

Під вихованням Р.Оуен розумів культивування і вправляння всіх здібностей нашої природиза допомогою всіх обставин, включаючи і осіб, які оточують індивідуума, починаючи від його народження в утробі матері і до його смертного часу. Виходячи з ідей французьких матеріалістів про співпадання особистісного інтересу з суспільним і про формування характеру середовищем, Р.Оуен прийшов до висновку про необхідність створення умов,заяких особистий інтерес індивіда співпав би з суспільним інтере­сом.

Можна стверджувати про два основні періоди діяльності Р.Оуена - період Нью-Ленаркський і соціалістичний. Третій пе­ріод включає роки, коли він і його послідовники проводили сис­тематичну пропаганду своїх ідей серед широких робітничих верств, застосовуючи робітничі інститути, будинки науки, видаючи відповідну літературу.

Діяльність Р.Оуена в Нью-Ленарку, можна вважати її філантропічно-реформаторською. Підводячи підсумки, можна виділити такі основні принципи системи Р.Оуена цього періоду: 1) вихо­вання і освіта повинні бути спрямовані на формування раціона­льного характеру; 2) характер дитини починає окреслюватися головним чином створюється у перші два-три роки її життя; 3) дитині в колективі може бути наданий будь-який характер; 4) ди­тину в ранньому віці слід вилучати з сімейної обстановки; 5) їй слід з першого року життя навіювати правила альтруїзму на ос­нові вчення про утворення характеру; 6) гра повинна стати одним з основних освітньо-виховних засобів; 7) всі види покарань і на­город повинні бути вилучені із системи; 8) не повинно існувати твердо встановлених годин занять в класних кімнатах школи; учитель має чергувати розумові і фізичні вправи; 9) поєднання навчання з продуктивною працею; 10) надання великого значен­ня науці як освітньому і виховному засобу.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:58:26 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
11:32:13 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Неугуманізм В Гумбольд та його освітні проекти

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150580)
Комментарии (1836)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru