Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Основні поняття науки. Наукова комунікація. Фундаментальна або філософська методологія

Название: Основні поняття науки. Наукова комунікація. Фундаментальна або філософська методологія
Раздел: Рефераты по маркетингу
Тип: реферат Добавлен 15:46:15 22 июля 2011 Похожие работы
Просмотров: 2935 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА ПРАВА

Інститут заочно-дистанційної освіти

КАФЕДРА МЕНЕДЖМЕНТУ

Iндивi дуальна робота

З дисциплiни:«Методологія і організація наукових досліджень»

Тема : «Основні поняття науки.Наукова комунікація.

Фундаментальна або філософська методологія.Моделювання

Та формалізація. Критерії результативності»

гр. : МГ-06-1зс

студентки:Кудлай Ольги Петр i вни

викладач:доц . Шелест Володимир Сергійович

Днiпропетровськ

2010

1. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ НАУКИ

Кожен фахівець повинен мати уявлення про методику й організацію науково-дослідницької діяльності, про науку та основні її поняття. Наука — це сфера людської діяльності, спрямована на ви­роблення нових знань про природу, суспільство і мислення. Як специфічна сфера людської діяльності вона є результа­том суспільного розподілу праці, відокремлення розумової праці від фізичної, перетворення пізнавальної діяльності в особливу галузь занять певної групи людей. Необхідність наукового підходу до всіх видів людської діяльності змушує науку розвиватися швидшими темпами, ніж будь-яку іншу галузь діяльності. Поняття "наука" включає в себе як діяльність, спрямова­ну на здобуття нового знання, так і результат цієї діяль­ності — суму здобутих наукових знань, що є основою науко­вого розуміння світу. Науку ще розуміють як одну з форм людської свідомості. Термін "наука" застосовується для на­зви окремих галузей наукового знання. Закономірності функціонування та розвитку науки, струк­тури і динаміки наукового знання та наукової діяльності, взаємодію науки з іншими соціальними інститутами і сфера­ми матеріального й духовного життя суспільства вивчає спеці­альна дисципліна — наукознавство.Одним з основних завдань наукознавства є розробка кла­сифікації наук, яка визначає місце кожної науки в загальній системі наукових знань, зв'язок усіх наук. Найпоширенішим є розподіл усіх наук на науки про природу, суспільство і мис­лення. Наука виникла в момент усвідомлення незнання, що в свою чергу викликало об'єктивну необхідність здобуття знан­ня. Знання — перевірений практикою результат пізнання дійсності, адекватне її відбиття у свідомості людини. Це — ідеальне відтворення умовною формою узагальнених уявлень про закономірні зв'язки об'єктивної реальності.

Мал. 1.1. Двоконтурна структура процесу пізнання

Процес руху людської думки від незнання до знання на­зивають пізнанням, в основі якого лежить відбиття і відтво­рення у свідомості людини об'єктивної дійсності. Наукове пізнання — це дослідження, яке характерне своїми особли­вими цілями і задачами, методами отримання і перевірки нових знань. Воно сягає сутності явищ, розкриває закони їх існування та розвитку, тим самим вказуючи практиці мож­ливості, шляхи і способи впливу на ці явища та зміни згідно з їхньою об'єктивною природою. Наукове пізнання покли­кане освітлювати шлях практиці, надавати теоретичні осно­ви для вирішення практичних проблем. Основою і рушійною силою пізнання є практика, вона дає науці фактичний матеріал, який потребує теоретичного осмислення. Теоретичні знання створюють надійну основу розуміння сутності явищ об'єктивної дійсності. Діалектика процесу пізнання полягає в протиріччі між обмеженістю наших знань і безмежною складністю об'єктив­ної дійсності. Пізнання — це взаємодія суб'єкта й об'єкта, результатом якого є нове знання про світ. Процес пізнання має двоконтурну структуру: емпіричні і теоретичні знання, які існують в тісній взаємодії та взаємозумовленості. Знання зводяться до відповідей на декілька запитань, які схематично можна зобразити таким чином:

Що? скільки? чому? яке? як? — на ці запитання має дати відповідь наука.

Як зробити? — на це запитання дає відповідь методика.

Що зробити? — це сфера практики.

Відповіді на запитання зумовлюють безпосередні цілі нау­ки — описування, пояснення і передбачення процесів та явищ об'єктивної дійсності, що становлять предмет її ви­вчення на основі законів, які вона відкриває, тобто у широко­му значенні — теоретичне відтворення дійсності. Істинні знання існують як система принципів, законо­мірностей, законів, основних понять, наукових фактів, теоретичних положень і висновків. Тому істинне наукове знання об'єктивне. Разом з тим наукове знання може бути відносним або абсолютним. Відносне знання — це знання, яке, будучи в основному адекватним відображенням дійсності, відрізняється певною неповнотою збігу образу з об'єктом. Абсолютне знання — це повне, вичерпне відтворення уза­гальнених уявлень про об'єкт, що забезпечує абсолютний збіг образу з об'єктом. Безперервний розвиток практики уне­можливлює перетворення знання на абсолютне, але дає змогу відрізнити об'єктивно істинні знання від помилкових по­глядів. Наука, як специфічна діяльність спрямована на отриман­ня нових теоретичних і прикладних знань про закономірності розвитку природи, суспільства і мислення, характеризується такими основними ознаками:

• наявністю систематизованого знання (наукових ідей, теорій, концепцій, законів, закономірностей, принципів, гіпо­тез, основних понять, фактів);

• наявністю наукової проблеми, об'єкта і предмета дослі­дження;

• практичною значущістю як явища (процесу), що ви­вчається, так і знань про нього.

Розглянемо основні поняття науки .

Наукова ідея — інтуїтивне пояснення явища (процесу) без проміжної аргументації, без усвідомлення всієї сукуп­ності зв'язків, на основі яких робиться висновок. Вона ба­зується на наявних знаннях, але виявляє раніше не помічені закономірності. Наука передбачає два види ідей: конструк­тивні й деструктивні, тобто ті, що мають чи не мають значу­щості для науки і практики. Свою специфічну матеріаліза­цію ідея знаходить у гіпотезі.

Гіпотеза — наукове припущення, висунуте для пояснен­ня будь-яких явищ (процесів) або причин, які зумовлюють даний наслідок. Наукова теорія включає в себе гіпотезу як вихідний момент пошуку істини, яка допомагає суттєво еко­номити час і сили, цілеспрямовано зібрати і згрупувати фак­ти. Розрізняють нульову, описову (понятійно-термінологіч­ну), пояснювальну, основну робочу і концептуальну гіпотези. Якщо гіпотеза узгоджується з науковими фактами, то в нау­ці її називають теорією або законом.

Гіпотези (як і ідеї) мають імовірнісний характер і прохо­дять у своєму розвитку три стадії:

• накопичення фактичного матеріалу і висунення на його основі припущень;

• формулювання гіпотези і обґрунтування на основі при­пущення прийнятної теорії;

• перевірка отриманих результатів на практиці і на її основі уточнення гіпотези;

Якщо при перевірці результат відповідає дійсності, то гіпо­теза перетворюється на наукову теорію. Гіпотеза висуваєть­ся з надією на те, що вона, коли не цілком, то хоча б частково, стане достовірним знанням.

Закон — внутрішній суттєвий зв'язок явищ, що зумов­лює їх закономірний розвиток. Закон, винайдений через здо­гадку, необхідно потім логічно довести, лише в такому разі він визнається наукою. Для доведення закону наука викори­стовує судження.

Судження — думка, в якій за допомогою зв'язку понять стверджується або заперечується що-небудь. Судження про

предмет або явище можна отримати або через безпосереднє спостереження будь-якого факту, або опосередковано — за допомогою умовиводу.

Умовивід — розумова операція, за допомогою якої з пев­ної кількості заданих суджень виводиться інше судження, яке певним чином пов'язане з вихідним.

Наука — це сукупність теорій. Теорія — вчення, систе­ма ідей, поглядів, положень, тверджень, спрямованих на тлу­мачення того чи іншого явища. Це не безпосереднє, а ідеалі­зоване відображення дійсності. Теорію розглядають як су­купність узагальнюючих положень, що утворюють науку або її розділ. Вона виступає як форма синтетичного знання, в межах якого окремі поняття, гіпотези і закони втрачають колишню автономність і перетворюються на елементи цілісної системи.

До нової теорії висуваються такі вимоги:

• адекватність наукової теорії описуваному об'єкту;

• можливість замінювати експериментальні досліджен­ня теоретичними;

• повнота опису певного явища дійсності;

• можливість пояснення взаємозв'язків між різними ком­понентами в межах даної теорії;

• внутрішня несуперечливість теорії та відповідність її дослідним даним.

Теорія являє собою систему наукових концепцій, принципів, положень, фактів. Наукова концепція — система поглядів, теоретичних по­ложень, основних думок щодо об'єкта дослідження, які об'єд­нані певною головною ідеєю. Концептуальність — це визначення змісту, суті, смислу того, про що йде мова. Під принципом у науковій теорії розуміють найабстракт-ніше визначення ідеї. Принцип — це правило, що виникло в результаті об'єктивно осмисленого досвіду. Поняття — це думка, відбита в узагальненій формі. Воно відбиває суттєві й необхідні ознаки предметів та явищ, а та­кож взаємозв'язки. Якщо поняття увійшло до наукового обігу, його позначають одним словом або використовують су­купність слів — термінів. Розкриття змісту поняття нази­вають його визначенням. Останнє має відповідати двом най­важливішим вимогам:

• вказувати на найближче родове поняття;

• вказувати на те, чим дане поняття відрізняється від інших понять.

Поняття, як правило, завершує процес наукового дослі­дження, закріплює результати, отримані вченим особисто у своєму дослідженні. Сукупність основних понять називають понятійним апаратом тієї чи іншої науки.

Науковий факт — подія чи явище, яке є основою для висновку або підтвердження. Він є елементом, який у сукуп­ності з іншими становить основу наукового знання, відбиває об'єктивні властивості явищ та процесів. На основі науко­вих фактів визначаються закономірності явищ, будуються теорії і виводяться закони. Рух думки від незнання до знання керується методоло­гією. Методологія наукового пізнання — вчення про прин­ципи, форми і способи науково-дослідницької діяльності. Метод дослідження — це спосіб застосування старого знан­ня для здобуття нового знання. Він є засобом отримання на­укових фактів. Наукова діяльність — інтелектуальна творча діяльність, спрямована на здобуття і використання нових знань. Вона існує в різних видах:

1) науково-дослідницька діяльність;

2) науково-організаційна діяльність;

3) науково-інформаційна діяльність;

4) науково-педагогічна діяльність;

5) науково-допоміжна діяльність та ін.

Кожен із зазначених видів наукової діяльності має свої специфічні функції, завдання, результати роботи. У межах науково-дослідницької діяльності здійснюються наукові дослідження. Наукове дослідження — цілеспрямо­ване пізнання, результати якого виступають як система по­нять, законів і теорій. Розрізняють дві форми наукових досліджень: фундамен­тальні та прикладні. Фундаментальні наукові досліджен­ня — наукова теоретична та (або) експериментальна діяль­ність, спрямована на здобуття нових знань про закономірності розвитку та взаємозв'язку природи, суспільства, людини. При­кладні наукові дослідження — наукова і науково-технічна діяльність, спрямована на здобуття і використання знань для практичних цілей. Наукові дослідження здійснюються з метою одержання наукового результату. Науковий результат — нове знан­ня, здобуте в процесі фундаментальних або прикладних нау­кових досліджень та зафіксоване на носіях наукової інфор­мації у формі наукового звіту, наукової праці, наукової до­повіді, наукового повідомлення про науково-дослідну роботу, монографічного дослідження, наукового відкриття тощо. На­уково-прикладний результат — нове конструктивне чи технологічне рішення, експериментальний зразок, закінчене випробування, яке впроваджене або може бути впроваджене у суспільну практику. Науково-прикладний результат може мати форму звіту, ескізного проекту, конструкторської або технологічної документації на науково-технічну продукцію, натурного зразка тощо.

2.НАУКОВА КОМУНИКАЦ ІЯ

У розвитку сучасного суспільства важливу роль відіграє наукова інформація, отримана в результаті наукового пізнан­ня, її отримання, поширення та використання мають суттєве значення для розвитку науки. Наукова інформація поширюється в часі та просторі пев­ними каналами, засобами, методами. Особливе місце в цій системі належить науковій комунікації. Наукова комуніка­ція (НК) — обмін науковою інформацією (ідеями, знаннями, повідомленнями) між ученими і спеціалістами. Сучасні ав­тори теорії комунікації К. Шеннон та У. Вівер дають таке визначення комунікації: "Це всі дії, коли один розум впли­ває на інший". У процесі НК виділяють п'ять основних елементів:

1) комунікант — відправник повідомлення (особа, яка генерує ідею або збирає, опрацьовує наукову інформацію та передає її).

2) комунікат — повідомлення (фіксована чи нефіксова-на наукова інформація, закодована певним чином за допо­могою символів, знаків, кодів).

3) канал (спосіб передачі наукової інформації).

4) реципієнт — отримувач повідомлення (особа, якій при­значена інформація і яка певним чином інтерпретує її, реа­гує на неї).

5) зворотний зв'язок — реакція реципієнта на отримане наукове повідомлення.

Елементарна модель наукової комунікації подана на МАЛ. 1.2.

мал. 1.2. Модель наукової комунікації

Вивчення комунікаційних процесів та інформаційних по­токів у науковій галузі здійснюють фахівці в галузі науко­вих комунікацій і бібліометрії. Бібліометрія — наукова дис­ципліна, яка використовує статистичні методи для аналізу наукової літератури з метою виявлення тенденцій розвитку предметних галузей, особливостей авторства і взаємного вили­ву публікацій. Бібліометричні зв'язки, такі як цитування, взаємне цитування і взаємні посилання, авторське співциту-вання і колективне авторство, забезпечують документне підтвердження комунікацій у межах наукових галузей і між ними. Наукова комунікація починається з комуніканта, який генерує наукову ідею чи концепцію. Це можуть бути як окремі вчені, так і колективи авторів, такі як дослідницькі групи, наукові школи, установи, інститути, регіони чи країни. За­лежно від наукового статусу установи, наявності наукового ступеня, вченого звання, кількості публікацій, стажу науко­вої роботи визначається науковий статус комуніканта, рівень його впливу на НК. Особливу роль у комунікації відіграють видатні вчені. Сформулювавши наукову ідею, автор безпосередньо ділить­ся нею з колегами, науковим керівником, котрі допомагають визначити подальший напрям її розвитку. Потім інформа­ція поширюється серед широкого кола фахівців у формі нау­кової доповіді (повідомлення) на конференціях, симпозіумах, оформляється у вигляді наукового звіту, препринта чи статті (в письмовому чи електронному вигляді). Документована і (або) недокументована наукова інформа­ція — це те, що передається, тобто комунікат. Наукові по­відомлення найчастіше передаються за допомогою мови, зоб­ражень, дії. Зображення використовують як доповнення до мовних комунікацій (графіки, плакати). Дії підтверджують словесні висновки науковця. Найчастіше інформація передається за допомогою мови — природної (мова людського спілкування) чи штучної (мова машинного програмування). Комунікант кодує інформацію за допомогою знаків, символів кодів, а реципієнт декодує (роз­шифровує, перекладає) інформацію. Наукова комунікація відбувається лише за умови, що мова наукового повідомлен­ня зрозуміла реципієнту. Часто дослідники не можуть вико­ристати іншомовну публікацію, не володіючи відповідною мовою. Читацька аудиторія буває досить обмеженою, якщо праці видаються недостатньо поширеною мовою. У цьому випадку допомагають переклади. Між комунікантом та реципієнтом встановлюється ка­нал комунікації, без якого неможливий зв'язок (спосіб об­міну, передачі інформації). Це — зустрічі, конференції, радіо, телебачення, Іпіегпеі, видавництво, редакція журналу, бібліо­тека та інші канали, що забезпечують можливість безпосе­редньої чи опосередкованої наукової комунікації. Наукова комунікація функціонує ефективно за умови існу­вання зворотного зв'язку — реакції реципієнта на отрима­не повідомлення. Інтерес до повідомлення залежить від бага­тьох чинників: мають значення зміст проблеми, наукової ідеї, доступність інформації, місце, час видання, тираж журналу (монографії), мова, рівень і стиль публікації. Проявами зво­ротного зв'язку реципієнта можуть бути цитування, поси­лання, відгук, рецензія, написання огляду, реферату, статті, включення ідей автора у відповідну дисципліну як базове знання та ін. Одним з основних показників значення наукового резуль­тату є індекс цитування, який визначає кількість посилань на ту чи іншу статтю, автора, журнал, установу, країну. Чим вищий цей показник, тим авторитетнішим є автор, тим ви­щий його науковий рейтинг. Посилання свідчать про рівень поширення ідеї, її наукове і практичне значення, зростання людських знань, реальне здійснення наукової комунікації.

Є багато підходів до класифікації наукової комунікації, її поділяють на пряму (безпосереднє спілкування фахівців, зайнятих у науково-дослідницькому процесі); опосередковану (комунікація між ученими через їхні наукові публікації); вертикальну (між науковим керівником і дисертантом); горизонтальну (пов'язує здобувача з представниками нау­кової школи) та ін. Однак найпоширенішим є поділ науко­вих комунікацій на формальні і неформальні, документні і недокументні, між якими встановлено тісний взаємозв'язок.

Формальна НК — обмін науковою інформацією через спеціально створені структури для генерації, оброблення і поширення наукового знання. Це — видавництва, редакції газет і журналів, науково-дослідні установи, вищі навчальні заклади, радіо, телебачення, бібліотеки, інформаційні центри, музеї, архіви тощо. В наукознавстві формальну комунікацію часто розглядають як опублікування статті в журналі або наукової монографії і посилання. Пряме цитування одного автора іншим свідчить про створення формального каналу комунікації між ними — від цитованого автора до того, хто цитує. Якщо два дослідники цитують третього, то створюєть­ся формальна комунікація між першим і третім автором шляхом цитування. Ефективність формальної НК визна­чається кількістю та якістю опублікованих наукових резуль­татів.

Неформальна НК — це комунікація, що встановлюється між комунікантом (відправником) і реципієнтом (отриму­вачем) шляхом особистих контактів, зустрічей, бесід, теле­фонних розмов, листування тощо. Позитивним аспектом такої комунікації є економія часу, забезпечення глибшого взаєморозуміння. Ефективність неформальних НК визна­чається через самозвіти, опитування, спостереження. Окремі неформальні обміни науковою інформацією стають очевид­ними, коли науковці у співавторстві публікують результати свого дослідження.

Документна НК — комунікація, опосередкована науко­вим документом, побудована на обміні документованою інфор­мацією (ідеями, повідомленнями, знаннями). Науковий до­кумент — це публікація результатів теоретичних і (чи) експериментальних досліджень, а також підготовка науков­цями до публікації пам'яток культури, історичних документів та літературних текстів. Він містить зафіксовану на матері­альному носієві наукову інформацію для передачі її в про­сторі і часі.

У системі НК науковий документ набуває статусу комуні-ката. Він може бути у вигляді опублікованих тез, тексту наукової доповіді, статті, опису винаходу, монографії, звіту про НДР, дисертації, автореферату дисертації, аналітичного огляду, реферату тощо. Наукова інформація може передава­тися у формі книги, брошури, журналу, дискети та ін. Пере­ваги таких комунікацій:

• добре збереження наукової інформації;

• можливість вивчення, багаторазового перечитування інформації;

• ґрунтовність підготовки;

• можливість доведення до багатьох реципієнтів;

• можливість встановлення права інтелектуальної влас­ності.

Недоліки документних НК: складність поновлення, об'єм­ність інформації.

Недокументна (усна) НК — передача наукової інфор­мації в незакріпленій на матеріальному носієві формі. Це — телефонні розмови, публічні виступи, наради, конференції, симпозіуми, безпосереднє спілкування, бесіди тощо. Позитив­ним аспектом усних комунікацій є економія часу, можливість більшого порозуміння між науковцями. З розвитком комп'ютерних і телекомунікаційних кана­лів комунікації можливості вільного дистанційного обміну науковими ідеями розширюються. Автор може сам ство­рити оригінальний рукопис в електронній формі, через ме­режу Internet передати його безпосередньо в редакцію жур­налу і відразу ж опублікувати його. Мережеві канали спри­яють оперативному формальному і неформальному обміну інформацією між ученими. Деякі електронні бази даних крім статей (рефератів) містять також адреси авторів. Це дозволяє звернутися безпосередньо до автора і встановити з ним контакт. Електронний журнал є місцем інтегрованої НК, в якій автори, редактори і видавці працюють в одній системі. Науковець повинен знати переваги та недоліки кожної форми наукової комунікації, вміти відшукати оптимальні шляхи її використання та уникати

3.ФУНДАМЕНТАЛЬНА АБО ФІЛОСОФСЬКА МЕТОДОЛОГІЯ

Методологія (гр. methodos - спосіб, метод і logos - на­ука, знання) - вчення про правила мислення при створенні теорії науки.

Питання методології досить складне, оскільки саме це поняття тлумачиться по-різному. Багато зарубіжних науко­вих шкіл не розмежовують методологію і методи досліджен­ня. У вітчизняній науковій традиції методологію розгля­дають як учення про науковий метод пізнання або як систе­му наукових принципів, на основі яких базується досліджен­ня і здійснюється вибір сукупності пізнавальних засобів, мето­дів, прийомів дослідження. Найчастіше методологію тлумачать як теорію методів дослідження, створення концепцій, як си­стему знань про теорію науки або систему методів дослі­дження. Методику розуміють як сукупність прийомів дослі­дження, включаючи техніку і різноманітні операції з фак­тичним матеріалом.

Методологія виконує такі функції:

визначає способи здобуття наукових знань, які відобра­жають динамічні процеси та явища;

направляє, передбачає особливий шлях, на якому досягається певна науково-дослідницька мета;

забезпечує всебічність отримання інформації щодо про­цесу чи явища, що вивчається;

допомагає введенню нової інформації до фонду теорії науки;

забезпечує уточнення, збагачення, систематизацію термінів і понять у науці;

створює систему наукової інформації, яка базується на об’єктивних фактах, і логіко-аналітичний інструмент науково­го пізнання.

Ці ознаки поняття "методологія", що визначають її функції в науці, дають змогу зробити такий висновок: методоло­гія - це концептуальний виклад мети, змісту, методів дослідження, які забезпечують отримання максималь­но об’єктивної, точної, систематизованої інформації про процеси та явища.Методологічна основа дослідження, як правило, не є само­стійним розділом дисертації або іншої наукової праці, однак від її чіткого визначення значною мірою залежить досягнен­ня мети і завдань наукового дослідження. Крім того, в розді­лах основної частини дисертації подають виклад загальної методики і основних методів дослідження, а це потребуе ви­значення методологічних основ кваліс1эікаційної роботи.Під методологічною основою дослідження слід розуміти основне, вихідне положення, на якому базується наукове дослідження. Методологічні основи даної науки завжди існу­ють поза цією наукою, за її межами і не виводяться із самого дослідження.Методологія - вчення про систему наукових принципів, форм і способів дослідницької діяльності - має чотирирів­неву структуру. Нині розрізняють фундаментальні, загаль­нонаукові принципи, що становлять власне методологію, кон­кретнонаукові принципи, що лежать в основі теорії тієї чи іншої дисципліни або наукової галузі, і систему конкрет­них методів і технік, що застосовуються для вирішення спеціальних дослідницьких завдань.

Філософська, або фундаментальна, методологія є ви­щим рівнем методології науки, що визначає загальну стра­тегію принципів пізнання особливостей явищ, процесів, сфер діяльності.Розвиток методології - одна зі сторін розвитку пізнання в цілому. Спочатку методологія ґрунтувалася на знаннях, які диктувала геометрія як наука, де містилися нормативні вка­зівки для вивчення реального світу. Потім методологія висту­пала як комплекс правил для вивчення всесвіту і перейшла у сферу філософії. Платон і Арістотель розглядали методологію як логічну універсальну систему, засіб істинного пізнання.Тривалий час проблеми методології не посідали належно­го місця в науці через механістичність або релігійність тих чи інших поглядів на світ. 3разком пізнання були принци­пи механіки, розроблені Г. Галілеєм і Ф. Декартом. Емпіризм протягом багатьох століть виступав вихідною пози­цією при розгляді всіх проблем.Ідеалісти І. Кант і Г.В.Ф. Гегель дали новий поштовх роз­виткові методології, спробували розглянути закономірності в самому мисленні: сходження від конкретного до абстракт­ного, суперечності розвитку буття і мислення та ін.Усі досягнення минулого були опрацьовані у вигляді діа­лектичного методу пізнання реальної дійсності, в основу якого було покладено зв'язок теорії і практики, принципи пізнанності реального світу, детермінованості явищ, взаємодії зовнішнього і внутрішнього, об’єктивного і суб’єктивного.Діалектична логіка пізнання стала універсальним інстру­ментом для всіх наук, при вивченні будь-яких проблем пізнання і практики.Діалектика як метод пізнання природи, суспільства і мис­лення, розглянута в єдності з логікою і теорією пізнання, є фундаментальним науковим принципом дослідження бага­топланової і суперечної дійсності в усіх її проявах. Діалек­тичний підхід дає змогу обґрунтувати причинно-наслідкові зв'язки, процеси диференціації та інтеграції, постійну супе­речність між сутністю і явищем, змістом і формою, об’єктив­ність в оцінюванні дійсності. Досвід і факти є джерелом, ос­новою пізнання дійсності, а практика - критерієм істин­ності теорії. Діалектика як фундаментальний принцип і ме­тод пізнання має величезну пояснювальну силу. Однак вона не підмінює конкретнонаукові методи, пов'язані зі специфі­кою досліджуваної сфери. Діалектика виявляється в них і реалізується через них відповідно до вимог спадкоємності і непротиріччя в методології.

Філософська методологія виконує два типи функцій. По-­перше, вона виявляє смисл наукової діяльності та її взаємо­зв'язки з іншими сферами діяльності, тобто розглядає науку стосовно практики, суспільства, культури людини. Це - філо­софська проблематика. Методологія не е особливим розділом філософії: методологічні функції щодо спеціальних наук ви­конує філософія в цілому. По-друге, методологія вирішує зав­дання вдосконалення, оптимізації наукової діяльності, вихо­дячи за межі філософії, хоча й спирається на розроблені нею світоглядні й загальнометодологічні орієнтири та постулати.Отже, фундаментальні принципи базуються на узагальню­ючих, філософських положеннях, що відбивають найсуттєвіші властивості об’єктивної дійсності і свідомості з урахуванням досвіду, набутого в процесі пізнавальної діяльності людини. До них належать принципи діалектики, що відбивають взає­мозумовлений і суперечливий розвиток явищ дійсності, де­термінізму – об’єктивної причинної зумовленості явищ, ізоморфізму - відношень об’єктів, що відбивають то­тожність їх побудови та ін. Безумовно, змістова інтерпрета­ція цих принципів варіюється відповідно до специфіки до­сліджуваного матеріалу (порівняємо, наприклад, розуміння ізоморфізму в математиці, геохімії і мовознавстві, природни­чих науках). Від тлумачення філософських принципів залежить обґрунтування методологічного підходу в дослідженні тієї чи іншої галузі.

4.МОДЕЛЮВАННЯ ТА ФОРМАЛІЗАЦІЯ. КРИТЕРІЇ РЕЗУЛЬТАТИВНОСТІ

Кінцева мета моделювання - ухвалення рішення, яке повинне бути вироблене на основі всебічного аналізу отриманих результатів. Цей етап вирішальний - або дослідження триває (повернення на 2 або 3 етапи), або закінчується.
Основою для виробленнярозв'язкуслужать результати тестування й експериментів. Якщо результати не відповідають цілям поставленого завдання, виходить, допущені помилки на попередніх етапах. Це може бути занадто спрощене побудова інформаційної моделі, або невдалий вибір методу або середовища моделювання, або порушення технологічних приймань при побудові моделі. Якщо такі помилки виявлені, то потрібне редагування моделі, тобто повернення до одному з попередніх етапів. Процес триває доти , поки результати моделювання не будуть відповідати цілям моделювання.
Під формалізацією розуміється відомістьдеякогозмісту до обраної форми.
У процесі пізнання й спілкування ми зустрічаємося з формалізацією майже на кожномукроці: формулюємо думки, оформляємо звіти, заповнюємо всілякі формуляри й форми, перетворимо формули.
Можливість формалізації опирається на фундаментальне положення, яке будемо називати основною тезою формалізації. Суть його полягає в принциповій можливості поділу об'єкта і його позначення (імені об'єкта).
Суть об'єкта не міняється від того, як ми його назвемо. Це значить, що ми можемо називати його як завгодно, додати його імені будь-яку форму, яка, на наш погляд, краще відповідає даному об'єкту.
Приклад.
Обладнання для автоматичної обробки інформації можна назвати комп'ютером, електронно-обчислювальною машиною, персональним комп'ютером, а можна дати йому яке-небудь ласкаве ім'я.
З основної тези формалізації випливає сама ідея моделювання. Оскільки об'єкт потрібно якось позначати, то необхідно ввестидеякий набір знаків для позначення. Знак - це елемент кінцевої безлічівідмінних друг від друга елементів. Оскільки позначення вибирається досить довільно, те можливі набори знаків можуть бути найрізноманітнішими .
Приклади.
1) А, Б, В, Г - знаки для позначення звуків російської мови;
2) +, -, *, / - знаки для позначення арифметичних операцій.
3) - знаки для позначення операцій надÏ, Î. Í, È, Çбезлічами.
Поняття знака є одним з базисних понять науки (також, як поняття "інформація", "безліч". "об'єкт"), тому дати його точне визначення не представляється можливим. Але можна вказати деякі основні риси знака:
1) здатність знака виступати заступником позначуваного (позначуване в семіотиці - науці про знаки позначуване називають денотантом);
2) нетотожність знака й денотанта - знак ніколи не може замінити позначуване повністю;
3) багатозначність відповідності "знак - денотант".
Перші дві особливості цілком зрозумілі, останню пояснимо на наступномуприкладі.
Приклад.
Зоровому образу Р може бути доданийзміст:
1) буква "ер" російської мови;
2) буква "pi" латинської мови;
3) хімічний елемент фосфор;
4) дорожній знак "стоянка для автомобілів"
Таким чином, той самий знак можна використовувати для позначення різних об'єктів.
З іншого боку, той самий об'єкт може бути позначений різними знаками. Наприклад, день, що передує сьогоднішньому, можна назвати "учора", "напередодні", "вівторок" (якщо сьогодні середовище) і т.д.
Свобода вибору позначень і багатозначність відповідності "знак - денотант" створюють проблему розуміння, який об'єкт позначається даним знаком у конкретній ситуації. При чому це розуміння повинне бути однозначним для різних людей, а якщо ні, то спілкування не можливе. Отже, щоб забезпечити нормальне спілкування, потрібно домовитися про правила використання знаків, тобто розробити мова.
Мова - знакова система, використовувана для цілей комунікації й пізнання.
Усімови можна розділити на природні й штучні.
Природніми називаються "звичайні", "розмовні" мови, які складаються протягом тривалого часу.
Штучні мови створюються для спеціальних цілей або для певних груп людей. Приклади штучних мов: мова математики, морський семафор, абетка Морзе, мова програмування. Характерною рисою штучних мов є однозначна визначеність їх словника, правил утворувиражень і правил додання їм значень.
Отже,мовахарактеризується:набором використовуваних знаків;правилами утвору із цих знаків таких язикових конструкцій, як слова, фрази й тексти (у широкімтлумаченні цих понять);набором синтаксичних, семантичних і прагматичних правил використання цих язикових конструкцій.Упорядкований набір знаків, використовуваних у мові, називається алфавітом. Мова виступає інструментом, за допомогою якого можна створювати різні конструкції для опису об'єктів, їх властивостей, структури, поведінки і т.д. Такі конструкції є інформаційними моделями.
Будь-яке спілкування неможливе без того або іншого рівня формалізації інформації. Будь-якамова, як природній, так і штучний) є одним зі способів формалізації інформації. Різниця в тому, що спеціальні мови - це строго формалізовані системи, а природні мови - частково формалізовані системи.

Критеріями оцінки результативності діяльності наукових організацій є:
По напряму "науковий потенціал і ефективність наукових досліджень" :
1)загальна характеристика наукового потенціалу; 2) активність публікації; 3) об'єкти інтелектуальної власності.
По напряму "залученість наукової організації в національне і світове науково-освітнє співтовариство": 1) участь в міжнародній науково-технічній співпраці;2) інтеграція науки і освіти.
По напряму "комерціалізація і прикладне значення результатів досліджень" 1)використання інноваційних технологій;
2)взаємодія з реальним сектором економіки;
3)інноваційна інфраструктура.
По напряму "кадрова забезпеченість наукової організації" :
1) забезпеченість дослідниками і їх структура;
2) підготовка наукових кадрів.По напряму "ресурсна забезпеченість наукової організації": :
забезпеченість науковим устаткуванням і необхідними умовами наукової роботи. По напряму "стан фінансової діяльності наукової організації" :
1) прибутки організації; 2) витрати організації; 3) структура внутрішніх витрат на дослідження і розробки.

ЛІТЕРАТУРА:

1.Балов Л.А. , «Поняття та класифікація науки»,К.,2008,242 с.

2.Осенко О.К., «Наукова комунікація», К., 2010,303 с.

3.Хроменко Г. О., «Моделювання та формалізація»,Л.,2001,555 с.

4. http://buklib.net/

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:57:41 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
11:31:44 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Основні поняття науки. Наукова комунікація. Фундаментальна або філософська методологія

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151334)
Комментарии (1844)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru