Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Напрямки залучення іноземних інвестицій у вітчизняне виробництво

Название: Напрямки залучення іноземних інвестицій у вітчизняне виробництво
Раздел: Рефераты по экономике
Тип: реферат Добавлен 21:24:22 13 января 2011 Похожие работы
Просмотров: 71 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Зміст.

Вступ...................................................................................................................2

1. Інвестиції. ...............................................................................................3.

1.1 Поняття, види інвестицій та інвестиційний процес. ..........................3

1.2 Економічний зміст, мета та завдання інвестиційної діяльності........6.

1.3 Необхідність створення сприятливого інвестиційного клімату.......9

1.4 Іноземний інвестиційний капітал як каталізатор економічної активності......................................................................................................................12

2. Політика держави щодо інвестиційної діяльності в Україні.. ...........15

2.1 Пріоритетні сфери, зони та об'єкти іноземного інвестування в Україні. ..........................................................................................................................15

2.2 Фактори, що перешкоджають притоку капіталу та іноземних інвестицій в економіку України. ................................................................................19

2.2 Політика держави та основні напрямки по залученню іноземних інвестицій.......................................................................................................................24

2.4 Іноземні інвестиції, які можуть залучатися через холдингові системи..28

3. Тенденції і перспективи іноземного інвестування в Україну. .............33

3.1 Стратегія підвищення інвестиційної привабливості економіки України для іноземного капіталу................................................................................................33

3.2 Польсько – українські інвестиційні відносини . Переваги та недоліки....36

3.3. Міжнародне кредитування. Тенденції та перспективи прямого іноземного інвестування...............................................................................................38

Висновки............................................................................................................42

Додатки ...............................................................................................................43

Вступ

Зараз настав етап відродження української економіки, але різкий ріст цін, низька інвестиційна активність не сприяють цьому відродженню. Почалось послаблення деструктивних процесів. Перш за все це виявилось у значному скороченні у порівнянні з попереднім періодом річного рівня інфляції і стабілізації місячних об'ємів виробництва. Став більш насичений споживацький ринок, підвищились доходи населення, підвищилась схильність до заощаджень. Суттєвою передумовою для підвищення ділової активності в економіці являється подальший розвиток процесу приватизації державної власності.

Ці і деякі інші позитивні тенденції в господарській динаміці свідчать про рух економіки України до стабілізаційної фази перехідного періоду. Однак, стійкість даного руху, який забезпечується здебільшого засобами грошово-кредитної політики, залишається недостатньо міцною при відсутності необхідних структурних зрушень в реальному секторі економіки.

Таким чином, у зв'язку з продовженням нестабільності в економічному стані України багато ведучих економістів пов'язують майбутнє нашої держави з залученням в широких масштабах в українську економіку іноземних інвестицій, що являє довгострокові цілі створення в Україні цивілізованого суспільства, яке характеризувалося б високим рівнем життя населення.

Іноземний капітал може внести в країну досягнення науково-технічного прогресу та передовий досвід управління. Крім того, залучення іноземного капіталу в матеріальне виробництво набагато вигідніше отримання кредитів для закупок необхідних товарів, які лише помножують загальний державний борг.

Приток зарубіжних капіталовкладень життєво важливий для досягнення середньострокових цілей, таких як вихід з сучасного кризового стану, початковий підйом економіки. При цьому, звичайно, українські громадянські інтереси не співпадають з інтересами іноземних інвесторів, отже, важливо залучити капітали так, щоб не лишити їх власників власних мотивацій, одночасно направляючи дії останніх на благо суспільних цілей. Ця задача має рішення, що підтверджується світовим досвідом (наприклад утворення нових індустріальних країн), але для знаходження яких-небудь визначальних дій по її здійсненню потрібно в першу чергу вивчити конкретний стан у сфері залучення іноземних інвестицій у справжніх українських умовах, розглянути економічну і законодавчу бази, які забезпечують інвестиційний клімат в країні. Адже зараз такий могутній інструмент по залученню іноземного капіталу як законодавство одночасно є основною причиною, утримуючою інвесторів від великих вкладів.

Моя курсова робота розкриває проблеми залучення іноземного капіталу у вітчизняне виробництво. У роботі розглядаються загальні теоретичні питання та основні види і поняття інвестицій. Також приділено певну увагу інвестиційному клімату держави, політичних та законодавчих проблем та суперечностей. В структурі іноземних інвестицій, які надходять до України розглядаються види інвестицій в залежності від галузевої направленості, їх кількісного виміру, та по країнам - інвесторам.. Також висвітлюються основні перешкоди, які не дають економіці України вільно розвиватися та стати більш привабливою для іноземного інвестора.

Як приклад у курсовій роботі надана структура інвестиційних взаємовідносин між Україною та Польщею, і показана можливість залучення інвестиційного капіталу через холдингові системи.

Зараз Україна намагається перейти від планової економіки, до ринкової. Ця стадія характеризується певними труднощами. Ці труднощі можливо подолати при ефективному залученні і використанні іноземного капіталу. Ось в чому полягає актуальність даної курсової роботи.

1. Інвестиції.

1.1 Поняття, види інвестицій та інвестиційного процесу.

Терміни "інвестиції", "інвестування", "інвестиційний процес", "інвестиційна діяльність", "інвестиційна політика" стали вживатися в нашій країні порівняно нещодавно. Тому поняття та сутність цих термінів в нашій економіці трактується по-різному. Так, наприклад, поняття "інвестиції" ототожнюють з капітальними вкладеннями, "інвестиційна діяльність з інвестуванням . Хоча ці поняття за своєю суттю є неоднозначні .

Економічна діяльність окремих гос­подарюючих суб'єктів та країни в ціло­му значною мірою характеризується об­сягом здійснюваних інвестицій.

Термін "інвестиції" означає вкладення коштів. У більш широкій трактовці інвестиції являють собою вкладен­ня капіталу з метою подальшого його збільшення. Інвестиції мають фінансове та економічне визначення.

(схема 1)[1]

Зафінансовим визначенням, ІН­ВЕСТИЦІЇ - це всі види активів (кош­тів), що вкладаються в господарчу діяльність з метою отримання доходу. Економічне визначення інвестицій можна сформулювати таким чином:

інвестиції - це видатки на створення, розширення, реконструкцію та техніч­не переозброєння основного капіталу, а також на пов'язані з цим зміни обо­ротного капіталу, оскільки зміни у то­варно-матеріальних запасах здебіль­шого залежать від рухувидатків на основний капітал.

Термін "інвестиції" походить від латинського слова "invest", що означає вкладення коштів.

Для того, щоб мати уявлення про інвестиції, спочатку звернемось до основних понять, розглянемо структуру інвестиційного процесу, його учасників, типи інвесторів а також інвестування.

Цінні папери, або фондові цінності – це інструменти вкладання грошей, які представляють собою боргові зобов’язання або забезпечують право участі в компанії в якості власника, право покупки або продажу долі в компанії. Майнові вкладення – це вкладення в реальні активи компанії або реальне власне майно. Реальні активи – це земля, будівлі та все те, що “прив’язане” до землі. Реальне власне майно – це золото, антикваріат, мистецькі твори та інші колекційні предмети.

Інвестиції в об`єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних формах, з метою обліку, аналізу та планування інвестиції класифікуються за різними ознаками.

1. За об`єктами вкладень виділяються реальні та фінансові інвестиції.

Під реальними інвестиціями розуміють вкладення коштів у реальні активи, як матеріальні, так нематеріальні (інноваційні інвестиції). Під фінансовими інвестиціями розуміють вкладення коштів у різні фінансові активи, серед яких найбільш значну частку посідають вкладення у цінні папери.

2. За характером участі в інвестуванні виділяються прямі і непрямі інвестиції. Під прямими інвестиціями розуміється безпосереднє вкладення коштів інвестором в об`єкти інвестування Або прямі інвестиції - це форма вкладень, яка дає інвестору безпосереднє право власності на цінні папери та майно. Під непрямими інвестиціями розуміється інвестування, опосередковане іншими особами (інвестиційними або фінансовими посередниками).Або також говорять, що непрямі інвестиції це вкладення ресурсів до портфеля, інакше кажучи, набір цінних паперів або майнових цінностей. Наприклад, інвестор може придбати акцію взаємного фонду, який представляє собою диверсифікований набір цінних паперів, що випускаються іншими фірмами. Зробивши цю покупку, інвестор не буде мати право управління активами окремо взятої компанії, але буде мати долю у портфелі.

3. За періодом інвестування розрізняють короткострокові та довгострокові інвестиції. Під короткостроковими інвестиціями розуміють звичайно вкладення капіталу на період, не більше одного року (наприклад, короткострокові депозитні внески, купівля короткостроковихощадних сертифікатів тощо). Під довгостроковими інвестиціями розуміють вкладення капіталу на період більше одного року.

4. За формами власності інвесторів розрізняють інвестиції приватні (акціонерні), державні, іноземні та спільні.

5. За регіональною ознакою інвестиції виділяють в середині країни та за кордоном. Під внутрішніми інвестиціями розуміють вкладення коштів у об`єкти інвестування, розміщені в межах даної країни. Під інвестиціями за кордоном (іноземні інвестиції) розуміють вкладення коштів у об`єкти інвестування, розміщені за межами даної країни.

6. Інвестиції розрізняються також за ступенями ризику. Так, ми знаємо високо-ризикові та мало ризикові інвестиції. Інвестиції з низьким рівнем ризику – це вкладення, які вважаються безпечним засобом для отримання прибутку. Інвестиції з високим рівнем ризику – це вкладення, які вважаються спекулятивними з точки зору гарантії отримання прибутку. Спекуляція – це операція придбання та продажу фінансових інструментів, вартість та прибутковість яких, у майбутньому, будуть невизначеними величинами.

Таким чином, інвестиції – це будь-який інструмент, в який можна вкласти гроші, з розрахунком на збільшення їх вартості або забезпечити позитивну величину прибутку. Незалученні грошові кошти не є інвестицією, так як цінність готівкових грошей може бути “з’їдена” інфляцією, та вони не можуть забезпечити ніякого доходу. Якщо ту ж суму помістити на ощадний рахунок до банку, то їх можна назвати інвестицією, так як рахунок гарантує деякий дохід.

В цілому інвестиційний процес – це механізм, що об'єднує попит та пропозицію, тобто тих, хто пропонує гроші, і тих, хто пред’являє попит на інвестицію. Звичайно, обидві сторони зустрічаються в фінансових інститутах або на фінансовому ринку.. Фінансові інститути – це такі організації, які приймають вкладення та дають залученні гроші в борг або інвестують в інших формах. Фінансові ринки – це механізм, який служить для укладання угод зводить разом тих, хто має гроші, з тими, хто їх шукає. Ринкова ціна – це ціна, яка зрівнює інтереси продавців та покупців. Ринок капіталів – це довгострокових фінансовий ринок, на якому переважають різні форми угод з цінними паперами. Грошовий ринок – це сегмент фінансового ринку, де ресурси купують та продають на короткий строк. У моєму випадку, всі ці поняття ототожнюються з поняттями “міжнародний” або “світовий”.

Головні учасники інвестиційного процесу – це держава, її компанії та фізичні особи, при чому, кожний з них може брати участь в інвестиційному процесі як на стороні попиту, так і на стороні пропозиції. Більш того учасники часто взаємодіють на міжнародному рівні. Такі іноземні капіталовкладення також можуть існувати між іноземною державою та вітчизняним підприємством, між іноземним підприємством і підприємством даної країни.

В цілому держава – це чистий споживач грошових ресурсів, це означає, що держава більше використовує ресурси, ніж дає. Подібно державі, компанії, в цілому, являються чистими покупцями грошових ресурсів. Фізичні особи – це чисті постачальники грошей, інакше кажучи, вони дають інвестиційному процесу більше, ніж беруть. Оскільки, держава та компанії є чистими покупцями грошових ресурсів, роль індивідуальних інвесторів у наданні грошей для фінансування економічного росту та розвитку, дуже велика та значна, особливо у випадку інвестування іноземного капіталу.

1.2. Економічний зміст, мета та завдання інвестиційної діяльності.

Україна потенційно може бути однією з провідних країн по залученню іноземних інвестицій як прямих так і портфельних. Цьому сприяє її величезний внутрішній ринок, порівняно кваліфікована і в водночас дешева робоча сила, значний науково-технічний потенціал, великі природні ресурси та наявність інфраструктури, хоч і не надто розвиненої.

Проте притоку в інвестиційну сферу іноземного та приватного національного капіталу перешкоджають політична нестабільність, недосконалість законодавства, нерозвиненість виробничої та соціальної інфраструктури, недостатнє інформаційне забезпечення, та ще однієї дуже важливої причини корупції. Саме через корупцію і бюрократію у світі склався негативна думка про нашу державу, додамо до цього нашу систему оподаткування і ось ми маємо результат - Україну віднесли до групи країн з найбільшим інвестиційним ризиком.

Сьогодні ще остаточно не вирішено, якою буде податкова політика держави, на що можуть розраховувати інвестори, які бажають увійти до українського ринку. Вони повинні мати впевненість, що нові підходи не погіршать економічного стану об`єкту їх інвестицій. Тому, зараз важливо надати їм відповідні гарантії. Не обов`язково нові закони ввести в дію вже сьогодні, проте ключові позиції вже повинні бути офіційно задекларовані. Потрібно зауважити, що процес внесення інвестицій повинен мати певний пільговий режим. Непоодинокі випадки, коли грошові кошти, які перераховуються інвесторами на розвиток підприємств, оподатковуються за звичайною ставкою податку на прибуток. Гроші, які надходять за цільовим призначенням не повинні розглядатися, як “дар”, це гроші націлені на розвиток української економіки в цілому. Відомо, що кожен долар інвестицій може збільшувати національний продукт на декілька доларів. Тому, не можна різати курку, що несе золоті яйця державі.

Інвестиційна діяльність являє со­бою сукупність практичних дій юридич­них осіб, держави та громадян щодо реалізації інвестицій. Нинішня правова система України складається з більше ніж 100 законів та інших нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяль­ність.

Серед них слід насамперед відзна­чити Закон України "Про інвестиційну діяльність", Закон України "Про іноземні інвестиції", Закон України "Про державну програму заохочення іноземних інвести­цій в Україні", Закон України "Про цінні папери та фондову біржу", які створюють правову основу інвестиційної діяльності.

Законодавство визначає, що всі су­б'єкти інвестиційної діяльності незалеж­но від форм власності та господарювання

мають рівні права в частині здійснення цієї діяльності; самостійно визначають цілі, напрямки, види та обсяги інвести­цій; залучають для їх реалізації на дого­вірній основі будь-яких учасників інвес­тиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів та торгів.

Об'єктами інвестиційної діяльності в Україні є:

• новостворювані та ті, що реконструю­ються, основні фонди, а також обігові кош­ти в усіх галузях народного господар­ства;

• цінні папери (акції, облігації та ін.);

• цільові грошові внески;

• науково-технічна продукція та інші об'єкти власності; майнові права та права на інтелектуальну власність.

Аналогічні об'єкти має і діяльність зарубіжних інвесторів, якщо вона не суперечить законодавству України. Іно­земні інвестори мають право здійсню­вати інвестування на території України шляхом:

• пайової участі спільно з юридичними та фізичними особами України у створен­ні підприємств;

• створення підприємств, цілком належ­них іноземним інвесторам, а також фі­ліалів підприємств іноземних юридич­них осіб;

• придбання підприємств, будівель, спо­руд, паїв, акцій, облігацій та інших цінних паперів, а також іншого майна, яке за за­конодавством України може належати іноземним інвесторам;

• придбання прав користування землею та іншими природними ресурсами;

• надання позик, кредитів, майна та май­нових прав.

Суб'єктами інвестиційної діяльності є:

• інвестори (замовники);

• виконавці робіт (підрядники);

• користувачі об'єктів інвестиційної ді­яльності;

• постачальники товарно-матеріальних цінностей, обладнання та проектної про­дукції;

юридичні особи (банківські, страхові та посередницькі організації, інвестиційні фонди та компанії та ін.);

• громадяни України;

- іноземні юридичні та фізичні особи, дер­жави та міжнародні організації.

Інвесторові надане право володіти, користуватись та розпоряджатись об'єк­тами та результатами інвестиційної ді­яльності, у тому числі здійснювати торго­вельні операції та реінвестування. Інвес­тор може придбати необхідне йому майно за цінами та на умовах, що визначаються за домовленістю, без обмежень щодо обсягу та номенклатури, якщо такі угоди не суперечать законодавству України. Ін­вестор може передати за угодою (контрак­том) свої права щодо інвестицій, їх резуль­татів юридичним та фізичним особам, державним та муніципальним органам.

Учасники інвестиційної діяльності повинні мати у своєму розпорядженні ліцензію або сертифікат на право її здійс­нення.

Інвестиційна діяльність є найважли­вішою складовою частиною підприєм­ницької діяльності компанії (фірми), під­приємства.

Основною метою інвестиційної ді­яльності є забезпечення найбільш ефективних шляхів реалізації інвес­тиційної стратегії компанії (фірми), підприємства на окремих етапах їх розвитку.

У процесі реалізації цієї основної мети інвестиційна діяльність спрямована на вирішення таких найважливіших зав­дань розвитку економіки:

1. Визначення шляхів прискорення реа­лізації інвестиційних програм та проек­тів. Вирішальна роль у реалізації інвести­цій належить галузям інвестиційного комплексу, передусім будівництву. Тому основним завданням інвестиційної діяль­ності є визначення шляхів розвитку цих галузей. Розвинений інвестиційний комп­лекс дозволяє забезпечувати стійкі тем­пи зростання народного господарства, за­проваджувати найновітніші досягнення технічного прогресу, реалізовувати великі соціально-економічні завдання.

2. Забезпечення високих темпів еконо­мічного розвитку підпри­ємства. Стратегія розвитку будь-якого підприємства від моменту їх створення передбачає по­стійне економічне зростання за рахунок збільшення обсягів результатів підпри­ємницької діяльності, а також галузевої, асортиментної та регіональної диверсифі­кації цієї діяльності. Це економічне зро­стання забезпечується насамперед за ра­хунок інвестиційної діяльності, у процесі якої реалізуються довгострокові стратегіч­ні цілі підприємства.

3. Забезпечення максимізації доходів від інвестиційної діяльності, Прибуток є основним показником, що ха­рактеризує результати не тільки інвес­тиційної, але й усієї підприємницької ді­яльності підприємства.

4. Забезпечення мінімізації інвестицій­них ризиків. Сучасне ринкове середови­ще немислиме без ризику. За певних не­сприятливих умов ці ризики можуть ви­кликати втрату не тільки прибутку та додаткового доходу від інвестицій, але й частини інвестованого капіталу. Ці об­ставини зумовлюють необхідність пошу­ку шляхів та способів зниження ризику при реалізації інвестиційних проектів.

5. Забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності під­приємства у процесі здійснення інвести­ційної діяльності.

Усі перелічені завдання інвестицій­ної діяльності тісно взаємопов'язані та взаємозумовлені. Забезпечення ви­соких темпів розвитку підприємства може бути досягнуте за рахунок добору високопри­буткових інвестиційних проектів, та за рахунок прискорення реалізації інвестиційних програм, передбачених на тому чи іншому етапі її розвитку. У свою чергу максимізації прибутку.

Мінімі­зація інвестиційних ризиків є одночасно найважливішою умовою забезпечення фінансової стійкості та платоспромож­ності компанії у процесі здійс­нення інвестиційної діяльності.

Виходячи з цього, серед розгляну­тих завдань інвестиційної діяльності пріо­ритетною є не максимізація доходу (при­бутку) від інвестиційної діяльності, а за­безпечення високих темпів економічного розвитку компаній (фірм) та підприємств при достатній їхній фінансовій стійкості.

1.3 Необхідність створення сприятливого інвестиційного клімату.

Інвестиційний клімат держави — це сукупність політичних, правових, економічних та соціальних умов, що забезпечують та сприяють інвестиційній діяльності вітчизняних та закордонних інвесторів. Сприятливий інвестиційний клімат має забезпечити захист інвестора від інвестиційних ризиків.

Іноземні інвестори відчувають деяку невпевненість і з причини постійних змін підходу держави до процесу залучення інвестицій. Прийняття Верховною Радою України рішення щодо скасування пільг для спільних підприємств, які могли користуватися ними ще щонайменше декілька років, такої впевненості не додало. Зрозуміло, що бажано залучити до державного бюджету України додаткові кошти від оподаткування таких підприємств, що такі пільги ставлять у дещо нерівні умови хазяйнування іноземних і вітчизняних підприємців. Проте, про це потрібно розмірковувати під час створення законодавчих актів, а не після їх введення в дію. Фірми, які прийняли рішення про вхід в Україну, базуючись на розрахунках, які були зроблені на основі діючого законодавства, сподіваються, що вже нічого не буде заважати розвитку їх бізнесу. До того ж вони отримали і державні гарантії. Зараз, прийняття законів, які суттєво погіршують стан інвесторів, підтверджує сумну репутацію України, як країни з одним з найвищих рівнів ризику для інвесторів.

Але для нашої країни, яка знаходиться в стані переходу до ринкових відносин дуже важливі інвестиції, внесені іноземними суб’єктами, тому що ми зараз не маємо можливостей в повному обсязі здійснювати внутрішнє інвестування. Ось чому велику увагу треба приділяти вдосконаленню клімату, який відповідає за залучення іноземного капіталу.

Та незважаючи на помилки та перешкоди, українська держава намагається створити сприятливі рамкові умови для розвитку інвестиційної сфери. Здійснено перехід до управління інвестиціями на базі ринкових відносин. Формується багато секторна система капітального будів­ництва. Ліквідовані будівельні міністерства. Розукрупнені та приватизуються будівельні організації. У макроекономічній по­літиці наголос робиться на створенні передумов зростання інвес­тицій — послаблення інфляції, забезпечення оптимальних про­центів за депозитами і вкладеннями, зниження відсоткових ста­вок за кредитами, скорочення заборгованості та зростання спо­живчого попиту населення. Все це поліпшує не тільки вітчизняне. А й іноземне інвестування.

Чинники, що формують інвестиційний клімат держави. (табл..1)[2]

До чинників, що забезпечують подолання або зниження ризиків для інвесторів в Україні, належать:

1) рівень розвитку продуктивних сил та стан ринку інвестицій;

2) правове поле держави (законодавча база);

3) політична воля усіх гілок влади;

4) стан фінансово-кредитної системи;

5) статус іноземного інвестора;

6) інвестиційна активність населення.

За умов економічної кризи важливе значення має державна під­тримка реалізації інвестиційних проектів розвитку пріоритетних виробництв, а також впровадження еко­номічних регуляторів активізації внутрішньої інвестиційної ак­тивності.

Рівень розвитку продуктивних сил держави — один з найваж­ливіших чинників, що впливає на покращення інвестиційного клімату. Тому що ВВП являє собою один з головних показників економічного стану країни. Постійно зростаюче багатство країни є сигналом її розвитку. А це є привабливим для іноземного інвестування. Крім того інвестування з – за кордону стає менш ризиковим. На жаль, до 1997 р. ми маємо стійке падіння цих показників. Ретро­спективна картина погіршується тим, що наша методика визна­чення ВВП суттєво відрізняється від світової, на що вказує ше­рег вітчизняних і зарубіжних вчених. Зараз ми маємо ліпшу картину, але все ще дуже далеку від сприятливої стабільному економічному зростанню.

Важливим чинником, що впливає на інвестиційний клімат, є рівень розвитку інвестиційної сфери, особливо активних її еле­ментів — підприємств і організацій будівельного комплексу.

Підприємства мають зношене та морально заста­ріле обладнання, але при першочерговому їх переозброєнні мо­жуть стати впливовим чинником активізації інвестиційних про­цесів в Україні. Приватизація цієї сфери з залученням іноземних інвестицій також сприятиме цим процесам.

Одним з найважливіших чинників покращення інвестицій­ного клімату в Україні є створення адекватного ринковій еконо­міці правового поля, яке цілком залежить від політичної волі за­конодавчої та виконавчої гілок влади. Так, наприклад, реалізація угоди про вільну торгівлю між Україною та РФ дозволила вес­ти торгівлю з Росією без стягування ПДВ, що значно покращило інвестиційний клімат.

Загальне правове поле інвестиційної діяльності регулюється законами, більшість з яких прийняті ще в 1991 р.

Існує багато шляхів залучення іноземного капіталу для ін­вестування економіки країни, які обумовлені поліпшенням інвестиційного клімату держави. Найважливіші з них:

— прямі інвестиції через створення підприємств з іноземним капіталом, в тому числі спільних підприємств;

— портфельні інвестиції шляхом продажу іноземним рези­дентам і нерезидентам цінних паперів;

— кредити, позики та Гранти міжнародних фінансових інсти­туцій, країн, державних установ, міжнародних фондів, експорт­них агентств, банків тощо.

Державна політика щодо залучення іноземного капіталу здійснюється Кабінетом Міністрів України спільно з НБУ і ре­гулюється Верховною Радою України. Неабияку роль в цьому процесі відіграє Адміністрація Президента. Указами Президента України створена певна кількість державних інституцій, що без­посередньо займаються залученням іноземних інвестицій в Ук­раїну:

— Українська державна кредитно-інвестиційна компанія;

— Національне агентство України по реконструкції і розвитку;

— Державний інвестиційно-кліринговий комітет;

— Палата незалежних експертів з питань інвестицій;

— Консультативна рада з питань іноземних інвестицій в Ук­раїну;

— Валютно-кредитна рада Кабінету Міністрів;

— Координаційна рада з питань інвестиційно-клірингового спів­робітництва.

В липні 1996 р. Указом Президента було створено Національне агентство України по реконструкції і роз­витку, завданням якого є участь в формуванні державної політи­ки при взаємодії з міжнародними фінансовими організаціями і закладами для залучення кредитів, грантів, міжнародної гумані­тарної і технічної допомоги, іноземних інвестицій. Згідно з По­ложенням про Агентство, воно має статус міністерства і повинно здійснювати контроль за ефективністю використання коштів, що надходять з-за кордону.

Державний інвестиційно-кліринговий комітет та Координа­ційна рада з питань інвестиційно-клірингового співробітництва розглядають питання, пов'язані з залученням фінансових і інвес­тиційних ресурсів в рамках інвестиційно-клірингових відносин.

Палата незалежних експертів з питань іноземних інвестицій функціонує згідно з Положенням і є постійно діючим консультативно дорадчим органом при Президентові України, метою яко­го є запобігання конфліктів між іноземними інвесторами і орга­нами виконавчої влади.

Консультативна рада з питань іноземних інвестицій створена при Президентові для розробки і реалізації державної політики по залученню і використанню іноземних інвестицій.

Рішення про надання державних гарантій при залученні іно­земних кредитів приймає валютно-кредитна Рада Кабінету Міні­стрів України.

Перші спільні підприємства в Україні почали створюватись в 1991 р. Цей процес регулюється нормативними актами різної юридичної сили в яких обумовлюється порядок реєстрації іно­земних інвестицій, надання або відміна пільг спільним підпри­ємствам, умови розподілу та реінвестування прибутків, їх опо­даткування тощо. Взагалі діяльність іноземних інвесторів в Україні регулюєть­ся близько 70 нормативними актами різного рівня, якими, як вже говорилося, іно­земному інвестору досить важко керуватися в зв'язку з неодно­значністю положень. Крім цього, до діючого Законодавства пос­тійно вносяться зміни і доповнення, які часто значно погіршу­ють існуючі положення та умови діяльності іноземних інвесто­рів. Тому для створення сприятливого для іноземного інвестора клімату потрібно розв’язати протиріччя, які насамперед пов’язані з недосконалим законодавством.

1.4 Іноземний інвестиційний капітал як каталізатор економічної активності

Сьогодні від ефективності інвестиційної політики залежить стан виробництва, положення та рівень технічного оснащення основних фондів підприємств народного господарства, можливості структурної перебудови економіки, рішення соціальних та екологічних проблем. Інвестиції являються основою для розвитку підприємств, окремих галузей та економіки у цілому. Під час економічної кризи інвестиційна діяльність в Україні значно знизилась.

Інвестиції являються як би воротами науково-технічного прогресу. Науковий потенціал країни, який раніше відрізнявся світовим рівнем досягнень в різних сферах фундаментальної науки і техніки, з відновленням інвестиційної активності отримає нове дихання. Ефективно вирішити проблему зниження ресурсо - і енергоємності можна тільки шляхом широкого упровадження нових технологій сучасної техніки, з'єднати докупи інтереси наукових досліджень і практики через потреби ринку.

В ринкових умовах на нових технологіях і новій техніці можна тільки тоді заробити гроші, коли вони сприяють покращенню життя. При цьому вченим в нових для них умовах міжнародної конкуренції на відкритих ринках слід пам'ятати, що час являється головним фактором в сучасній економіці. Однак, як не дивно, більшість розглядають час як невичерпний ресурс.

Сучасні умови економічного розвитку вимагають проведення активної політики по залученню прямих іноземних інвестицій

Проте, не дивлячись на утворену певну законодавчу базу, інституційну інфраструктуру, привабливість економічного потенціалу України( порівняно багаті природні ресурси, вигідне географічне положення, наявність кваліфікованих "дешевих" робочих кадрів, досягнення в наукових дослідженнях, значний об'єм внутрішнього ринку), надходження іноземних інвестицій в Україну - незначне. У порівнянні з країнами Східної Європи об'єм іноземних інвестицій, які надходять в економіку України, в 3-7 раз менше.

При сучасному постійно прогресуючому рівні інтеграції світової господарчої діяльності інвестиційна активність та, відповідно, економічний ріст у багатьох країнах, причому, не тільки тих, що розвиваються, але й розвинених, підтримується та посилюється участю іноземного інвестиційного капіталу. Наприклад у США накопичений обсяг прямих іноземних інвестицій, що становив у 1976 році близько 30 млрд. дол., зріс до кінця 80-х років більше ніж у 10 разів. Загальний же обсяг іноземних активів у економіці перевищив до цього часу 1,5 трлн[3] . дол. За наявності у США розвиненої системи економічного регулювання інвестиційної діяльності такий потужний рух іноземного капіталу більшою мірою сприяв подальшому підйому економіки країни на основі, передусім, підвищення продуктивності праці та розвитку конкурентноздатного експортного потенціалу.

Аналіз економічного росту промислово-індустріальних країн, таких як Японія, ФРН, Великобританія, Франція та інших, свідчить, що періоди найбільш високих темпів підйому економіки в усіх випадках виникали через відповідний час, після періодів найвищої інвестиційної активності. Наприклад, у Японії при збільшенні обсягів капіталовкладень у 1966-1970 рр. у два рази валовий національний продукт збільшився на 70% у порівнянні з попереднім п'ятирічним періодом, у ці ж роки у ФРН, Франції зростання валового національного продукту становило 25-30%.

Досить активну роль іноземного капіталу у підйомі економіки виразно видно й у нових індустріальних країнах Південно-Східної Азії (Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Гонконг, Таїланд). За його безпосередньою участю (загальний обсяг прямих іноземних інвестицій у ці відносно невеликі країни до кінця 80-х років перевищив 20 млрд. дол.) вони прискорено поминули роки, що стали вже класичними етапами сучасної індустріалізації: розвиток імпортозаміщуючих галузей (60-ті роки), створення експортного потенціалу (70-ті роки) та розвиток наукомістких галузей (80-ті роки та початок 90-х). У результаті по виробництву деяких видів продукції, включаючи наукомісткі, нові індустріальні країни вийшли на передові рубежі у світовому господарстві.

Як видно з наведених прикладів, різні країни, при всій їх диференціації за можливістю та умовами економічного розвитку, в стосунках з іноземним капіталом дійсно виявляють багато спільного. Головне тут те, що іноземні інвестиції в економіку тієї чи іншої країни стають свого роду каталізатором прискорення економічного та соціального розвитку. Однак було б неправильним зводити всю справу до створення на основі іноземного інвестування якогось нового виробництва, хоч це, звичайно, теж дуже важливо. Та ще важливіша роль таких інвестицій як фактора, що активізує включення в господарчий процес раніше погано використовуваного природного, виробничого, трудового потенціалу. Іноземний капітал, органічно з'єднується з національними зусиллями та ресурсами, генерує за принципом ланцюгової реакції високий інтегральний ефект на основі застосування більш прогресивних засобів праці, підвищення кваліфікації працівників та поліпшення використання існуючих виробничих ресурсів.

В Україні до цього часу основною формою участі іноземного капіталу в економіці є створення спільних підприємств. Їх кількість поки що невелика й реалізації товарів і послуг, що виробляються ними, на внутрішньому та зовнішньому ринках незначна, а тому серйозно впливати на економіку в Україні вони поки що не можуть. Хоча вже існують і досить переконливі приклади їх ефективної та прибуткової діяльності. У цілому ж іноземний капітал в Україні робить поки що дуже обережні кроки.

2. Політика держави щодо інвестиційної діяльності в Україні.

2.1 Пріоритетні сфери, зони та об'єкти іноземного інвестування в Україні.

Іноземний капітал сьогодні особливо необхідний у тих сферах економіки, активізація яких допоможе вивести її з кризового стану, зняти наростаюче соціальне напруження у суспільстві. Це насамперед виробництво продуктів харчування, товарів широкого попиту, та послуг, ліків та іншої життєво важливої продукції. І справа тут не лише в тому, щоб забезпечити населення необхідними товарами та послугами, але й у тому, щоб здійснити їх імпортозаміщення звільнивши валютні ресурси, що витрачаються зараз на імпорт товарів народного споживання або сировини для їх виробництва.

У реконструкції та модернізації за участю іноземного капіталу має потребу практично все агропромислове господарство України, як і всіх республік колишнього СРСР - від первинних виробничих процесів у сільському господарстві до випуску кінцевого продукту, доведення його до споживача. Тут вкрай необхідно підняти продуктивність та знизити втрати, забезпечити більш глибоку та комплексну переробку первинної сировини з метою значного збільшення виходу кінцевої продукції та підвищення її споживчих якостей. Через технологічну відсталість у агропромисловій сфері економіки щорічно не доходять до споживача мільйон тонн м'яса, не використовується близько половини молочного білка, пропадає до 30-40% овочів та фруктів. У величезних кількостях втрачається або нераціонально використовується й вирощена зернова продукція.

Зниження витрат сільськогосподарської сировини та поглиблення її переробки стосується тих сфер, де за участю іноземного капіталу можна в короткі строки одержати значний економічний ефект, зокрема шляхом створення порівняно невеликих підприємств, що не потребують великих вкладень і забезпечують швидку окупність початкових затрат при невисокому ступені ризику для іноземних інвесторів. Бажана участь іноземного капіталу й у переведенні агропромислового виробництва на сучасну технологічну базу, в тому числі з використанням потужного науково-технічного та виробничого потенціалу оборонних галузей, що підлягають конверсії.

У великомасштабному іноземному інвестуванні зараз відчувають гостру потребу й паливно-енергетичні галузі, що впродовж багатьох років несуть величезне навантаження не тільки щодо енергопостачання виробництва та соціальної сфери, але й щодо забезпечення експорту. Залучення інвестицій із-за кордону в цю галузь було б дуже корисним при розв'язанні ряду вузлових завдань. Серед них:

- активізація використання існуючого виробничого потенціалу по видобуванню та переробці енергоресурсів, особливо в тих ланках, де можна в короткі строки здобути хорошу віддачу від вкладених коштів, наприклад, при інвестуванні комплексу заходів щодо введення в експлуатацію великого масиву сьогодні недіючих вугільних шахт Донецького, Придніпровського та Львівсько-Волинського басейнів з покриттям видатків за рахунок виручки від продажу додатково видобутого вугілля;

- різке зниження питомих видатків палива та енергії у народному господарстві на основі переходу до енергозберігаючих технологій;

- комплексна модернізація діючих і створення нових виробничих фондів і процесів на базі сучасної техніки та прогресивних технологій, що забезпечують стійке зростання ефективності та безпеки виробництва, а також докорінне поліпшення умов праці;

- зниження негативного впливу металургійного та нафтохімічного комплексів на навколишнє середовище на основі застосування екологічно чистих технологічних процесів у виробництві, транспортуванні та споживанні енергоресурсів.

Участь іноземного капіталу могла б істотно активізувати конверсію військового виробництва. Це, перш за все, освоєння на конверсованих підприємствах виробництв товарів народного споживання, машин та обладнання для агропромислового комплексу та легкої промисловості, міського транспорту, літаків для цивільної авіації, нафтогазового обладнання, приладів медичного та екологічного призначення та багато іншого. Сюди ж можна віднести інвестиційну співпрацю із зарубіжними фірмами в питанні адаптації до цивільних цілей військової електроніки, радіотехніки, виробництва засобів та систем зв'язку.

Пріоритетними зонами для іноземних інвестицій в Україні є: .Західний регіон (Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Тернопільська, Волинська області), де ефективним може бути створення виробництва з використанням місцевих природних ресурсів -сірки, калійної та кухонної солі, вугілля, нафти та газу, а також розвиток мережі оздоровчих курортно-туристичних комплексів.

.Донецько-Придніпровський регіон (Донецька, Луганська, Запорізька, Дніпропетровська області), де необхідно здійснити реконструкцію та технічне переобладнання шахт, металургійних, хімічних виробництв на базі безвідходних, маловідходних та екологічно чистих технологій; дати потужний імпульс розвитку малоенергомістких виробництв середнього та точного машинобудування, автомобіле - та літакобудування.

.Південний регіон (Одеська, Миколаївська, Херсонська області), де найбільш вигідним є проведення реконструкції та технічного переоснащення портового господарства, розвиток виробництва обладнання для харчової промисловості, розширення мереж оздоровчих курортно-туристичних комплексів.

.Регіони України забрудненні внаслідок аварії на Чорнобильській атомній електростанції, у яких, поряд із запровадженням унікальних наукових досліджень, необхідно впровадити найновіші технології та здійснити комплекс заходів щодо екологічного, економічного та соціального відродження територій.

Одночасно з пріоритетними сферами та зонами для іноземного капіталу визначаються об'єкти з особливими умовами інвестування, куди іноземні інвестиції залучаються з дозволу уряду України. До таких об'єктів належать:

- підприємства атомного машинобудування;

- підприємства та об'єднання паливно-енергетичного комплексу, у тому числі вугільно-, нафто- та газопереробні підприємства;

- об'єкти нафтопродуктозабезпечення, нафтосховища міжобласного та республіканського значення;

- підприємства залізничного, морського, річкового, авіаційного та автомобільного транспорту загального користування;

- підприємства та об'єкти електроенергетики, гідростанції, теплоелектростанції;

- об'єкти освіти, науки, що фінансуються з державного бюджету;

- автомобільні дороги загального користування;

-метрополітени;

- магістральні лінії електропередач;

- нафто- та газопроводи, трубопровідний транспорт;

- соледобуванні підприємства та багато інших;

До числа пріоритетних напрямків іноземного інвестування слід віднести й створення в Україні сучасної інфраструктури, включаючи транспорт, технічно оснащене складське господарство, телекомунікації, ділову інфраструктуру (офіси, ділові центри банки даних та інші об'єкти) та побутовий сервіс. Без цього практично не можливі перехід до повноцінного ринку та широкий розвиток міжнародної інвестиційної діяльності. Розвиток цієї сфери не тільки актуальний, але й досить привабливий для зарубіжних інвесторів, оскільки в ній, як правило, у відносно короткі строки окупаються початкові затрати й одночасно створюється сприятлива матеріальна основа для подальшої ділової активності іноземного капіталу.

Акцент на коротких строках окупності початкових витрат при розгляді пріоритетів іноземного інвестування продиктований відомими причинами. Сьогодні, як ніколи, потрібна швидка віддача від вкладених коштів з тим, щоб максимально сприяти найшвидшому виходу економіки з кризового стану. У той же час це буде підтримувати авторитет міжнародної інвестиційної співпраці на території СНД. Проте така орієнтація в жодному разі не спрямована проти довгострокових інвестиційних програм та проектів з високим потенційним ефектом у перспективі. Наприклад, були б дуже корисними розробка та реалізація у межах інвестиційної співпраці проекту енергетики 21-го сторіччя зі створенням якісно нових енергетичних технологій та видів палива для світового і внутрішніх ринків. Подібні проекти необхідні не тільки для вирішення великих науково-технічних, економічних та екологічних завдань, але й для підтримання сталості інвестиційної діяльності та зовнішньоекономічних зв'язків на тривалу перспективу. Інтеграція зусиль та інвестиційних ресурсів зарубіжних і вітчизняних інвесторів на реалізацію великих довгострокових проектів дозволить і тим, й іншим заощадити не тільки матеріальні та фінансові ресурси, але й час.

Поруч із зазначеними сферами, зонами та об'єктами для пріоритетного залучення іноземного капіталу все більшого значення та актуальності набувають екологічні проблеми національного, регіонального та глобального характеру.

Інвестиції формують виробничий потенціал на новій науково-технічній базі й зумовлюють конкурентні позиції на світових ринках. При цьому далеко не останню роль для багатьох держав, особливо тих, що вириваються з економічного та соціального неблагополуччя, відіграє залучення іноземного капіталу у вигляді прямих капіталовкладень, портфельних інвестицій та інших активів.

2.2 Фактори, що перешкоджають притоку капіталу та іноземних інвестицій в економіку України.

Особливого значення для посилення інвестиційної активності набувають законодавчі гарантії для інвесторів. Закон про іноземні інвестиції гарантує захист їх від примусових вилучень (націоналізації, реквізиції або конфіскації), окрім передбачених законодавчими актами виняткових випадків і тільки в суспільних інтересах.

Проте механізми реалізації правових гарантій поки що недостатньо відпрацьований. До того ж відсутні достатні судові засоби для забезпечення дотримання законних прав інвесторів та врегулювання спорів. Окрім того, для іноземних інвесторів більш приваблива така інстанція для вирішення суперечок, яка не залежала б від уряду країни-господаря. У зв'язку з цим велике значення надається приєднанню України до багатосторонньої конвенції по врегулюванню інвестиційних спорів між державою та фізичними і юридичними особами інших країн. Конвенція передбачає можливість звернення іноземних інвесторів до юрисдикції Міжнародного центру по врегулюванню інвестиційних спорів.

Особливу роль в активізації інвестиційної діяльності повинно мати страхування інвестицій від не комерційних ризиків. Важливим кроком у цьому напрямку стане приєднання України до Багатостороннього агентства по гарантіях інвестиціям (БІГА), що здійснює їх страхування від політичних та інших некомерційних ризиків. Капітал, що інвестується в Україну, зможе застрахуватись від ризику громадянської війни та експропріації, втрат від переведення українського карбованця в іншу валюту, від недотримання українським урядом узятих зобов'язань. Гарантії БІГА поширюються на прямі та портфельні інвестиції, середньо- та довгострокові позики.

Важлива умова, необхідна для приватних капіталовкладень (як вітчизняних, так і іноземних),- постійний та загальновідомий набір норм та правил, сформульованих таким чином, щоб потенційні інвестори могли розуміти та передбачати, що ці правила будуть застосовуватись до їх діяльності. В Україні ж, яка перебуває у стадії безперервного реформування влади, правовий режим непостійний.

Донедавна на різних рівнях влади безперервно вводились у дію закони та правила, що часто суперечили один одному. Додатковим джерелом нестабільності було надання законам та інструкціям зворотної сили. Така практика серйозно турбувала іноземних інвесторів, особливо коли законодавство зачіпало вже існуючі капіталовкладення.

У найближчій перспективі законодавча база функціонування іноземних інвестицій буде вдосконалена прийняттям нової редакції закону про інвестиції, Закону про концесії та Закону про вільні економічні зони. Велике значення матиме також законодавче визнання прав власності на землю.

Для забезпечення доступу іноземних інвесторів до інформації про становище на українському ринку інвестицій необхідне створення державного інформаційного центру сприяння інвестиціям, що формує банк пропозицій української сторони щодо об'єктів інвестування. Створення такого банку даних особливо важливе для регіонів, яким самостійний пошук зарубіжного інвестора не під силу через нерозвиненість їх ділової інфраструктури.

Залишається невирішеною проблема забезпечення зарубіжних інвесторів інформацією про чинне стосовно іноземних інвестицій законодавство. Тексти законів та інструкцій недосяжні для ознайомлення. Практично немає єдиного підходу до статусу та відміни попередніх законів, тому важко визначити, які закони зберігають чинність, а які були анульовані. Щоб дати зарубіжним інвесторам уявлення про правовий режим в Україні стосовно іноземного капіталу, потрібно організувати регулярний випуск бюлетеня, що містить відповідну інформацію кількома мовами.

В Україні інвестиції можуть здійснюватись шляхом:

- створення підприємств з пайовою участю іноземного капіталу (спільних підприємств);

- створення підприємств, цілком належних іноземним інвесторам, їх філіалів;

- придбання прав користування землею та іншими природними ресурсами, а також інших майнових прав;

- придбання іноземним інвестором у власність підприємств, майнових комплексів, будівель, споруд, паїв участі в підприємствах, акцій, облігацій та інших цінних паперів;

- надання позик, кредитів, майна та майнових прав і та ін.

Однак, незважаючи на всі зусилля (або, швидше, заклики) державних органів, притік підприємницького капіталу в Україну невеликий.

Проблема полягає у стимулюванні ефективного притоку іноземного капіталу. У зв'язку з цим постає два питання: по-перше, у які сфери притік має бути обмежений, і, по-друге, у які галузі та в яких формах слід насамперед його залучати.

Україна дуже зацікавлена у притоці прямих інвестицій, оскільки вони не збільшують зовнішній борг (а навпаки, сприяють одержанню коштів для його погашення), забезпечують ефективну інтеграцію національної економіки у світову завдяки виробничій та науково-технічній кооперації, слугують джерелом капіталовкладень, причому у формі сучасних засобів виробництва, залучають вітчизняних підприємців до передового господарчого досвіду.

На мій погляд, іноземний капітал може мати доступ у всі сфери економіки (за винятком тих, що перебувають у державній монополії) без шкоди для національних інтересів. Галузеві обмеження повинні поширюватись тільки на притік прямих інвестицій у галузі, пов'язані з безпосередньою експлуатацією національних природних ресурсів (наприклад, трубопроводи, видобувні галузі, придбання у власність землі), у виробничу інфраструктуру (енергомережі, дороги і т. ін.), телекомунікаційний та супутниковий зв'язок, галузі ВПК. Подібні обмеження закріплені в законодавствах багатьох розвинених країн, зокрема США.

У перелічених галузях доцільно використати альтернативні прямим іноземним інвестиціям форми залучення іноземного капіталу. Це можуть бути зарубіжні кредити та позики. Хоча вони й збільшують тягар державного боргу, залучення їх є виправданим, по-перше, з точки зору національних інтересів, а по-друге, маючи на увазі швидку окупність капіталовкладень у названі сфери. Проте для цього потрібно створити ефективну систему управління та контролю їх використання. Альтернативою прямим іноземним інвестиціям може стати одержання фінансових ресурсів та прогресивних технологій через підписання компенсаційних угод на бартерній основі. Перспективним напрямком є залучення у стратегічні галузі приватних портфельних інвестицій.

Зарубіжний капітал у формі підприємств із 100-відсотковою іноземною участю доцільно залучати у виробництво та переробку сільськогосподарської продукції, виробництво будівельних матеріалів, будівництво (у тому числі житлове), для випуску товарів народного споживання, у розвиток ділової інфраструктури.

Через спільні підприємства Україна могла б отримати доступ до нових технологій. Їх формування доцільно в тих самих галузях, що й підприємств зі 100-відсотковою іноземною участю, а також у галузі наукомістких виробництв, при приватизації оборонних підприємств, що підлягають конверсії, та у сферах діяльності, які ми називаємо "екологозберігаючими". Величезні можливості для спільної діяльності, відкриває залучення у господарчий обіг техногенних мінеральних утворень при видобуванні та переробці корисних копалин. По численних гірничодобувних та переробних підприємствах України розкидані ресурси різних матеріалів, включаючи рідкісні та благородні, що містяться у накопичених роками техногенних мінеральних утвореннях. До того ж, при освоєнні таких утворень відбувається екологічна очистка території та рекультивація земель.

Притік портфельних інвестицій слід стимулювати у всі галузі економіки. Вони забезпечують притік фінансових ресурсів без втрати контролю української сторони над об'єктом інвестування. Це перевага для країни, насамперед, такої, що пов'язана з видобуванням ресурсів з надр. Проте сьогодні залученню портфельних інвестицій приділяється мало уваги, й їх в Україні практично нема. Тим часом акумулювати такі кошти можна було б через мережу регіональних та галузевих фінансово-промислових компаній, що мають статус інвестиційних. Ці компанії могли б створюватись з ініціативи державних та місцевих органів для фінансування регіональних та галузевих інвестиційних програм (проектів). Компанії повинні мати форму акціонерних товариств відкритого типу. При цьому обов'язкова участь у них регіональної влади або уряду, що буде свідчити про їх готовність проводити часткове бюджетне фінансування програми та послужить певним гарантом захисту інтересів акціонерів.

Акціонерами таких компаній можуть бути українські та іноземні громадяни, підприємства, організації та фінансові інститути. Участь українських акціонерів у компанії не повинна обмежуватись, не слід обумовлювати й частку акціонерного капіталу, який може перебувати в іноземному володінні. Однак має бути обмежена частка акцій з правом голосу, яка може перебувати у власності іноземних осіб (юридичних та фізичних) та українських підприємств, що перебувають під іноземним контролем.

Формування фінансово-промислових компаній буде сприяти також здійсненню конкретних великих інвестиційних проектів. У цьому випадку пропозиція про створення компанії може бути зроблена тендерним комітетом підприємств, які виявили готовність брати участь у реалізації проекту, або з ініціативи самих підприємств. У випадку створення компанії для здійснення конкретного проекту вона може бути зареєстрована й як акціонерне товариство закритого типу.

У даний час видано Указ Президента України "Про створення фінансово-промислових груп в Україні". Указом Президента України затверджено й "Положення про фінансово промислову групу в Україні" (ФПГ). Учасниками ФПГ можуть бути українські та іноземні юридичні особи, що є суб'єктами підприємницької діяльності всіх форм власності, незалежно від їх відомчої або галузевої належності, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. До складу ФПГ можуть входити структурні підрозділи підприємств, організацій, об'єднань, інші суб'єкти підприємницької діяльності, а також комерційні банки. Прийняття Закону та Положення про ФПГ будуть сприяти розвитку економіки України, прискоренню науково - технічного прогресу, підвищенню конкурентноздатності товарів українського походження та залученню іноземних інвестицій в економіку України. Проте в цих законодавчих актах не передбачається можливість додаткового залучення капіталу шляхом випуску та продажу акцій.

Серйозні питання викликає стимулювання притоку іноземних інвестицій шляхом надання їм пільгового режиму в порівнянні з національними. Залучаючи іноземний капітал, не можна допускати дискримінації стосовно національних інвесторів. Не слід надавати підприємствам з іноземними інвестиціями податкові пільги, яких не мають українські, зайняті в тій самій сфері діяльності. Як показав досвід, такий захід практично не впливає на інвестиційну активність іноземного капіталу, але приводить до виникнення на місці колишніх вітчизняних виробництв підприємств із формальною іноземною участю, що претендують на пільгове оподаткування.

Притоку іноземного підприємницького капіталу в Україну заважають і причини здебільшого суб'єктивні. Це процвітаюче в Україні піратство в галузі інтелектуальної власності, бюрократизм та корупція. Це, зрештою, труднощі зі зв'язком, офісами, готелями, візами і т. ін.

Ці об'єктивні та суб'єктивні причини впливають на інвестиційну ситуацію, яка оцінюється як не дуже сприятлива.

Одночасно із ввезенням Україна вивозить капітал. Здебільшого це відбувається у межах втечі капіталу. Нелегальна втеча капіталу складається з непереведеної з-за кордону експортної виручки, контрабандного вивозу, а також через формально втрачену вигоду по бартерних операціях. Таких грошей, що втекли за кордон, (за даними Інституту світової економіки та міжнародних відносин) на початок 1995 року було близько 15 млрд. дол. У той час як, за деякими оцінками, в готівковому обороті в Україні перебувало 10-12 млрд. дол.[4]

Вивіз підприємницького капіталу з України невеликий, обсяг накопичених за кордоном прямих інвестицій становить декілька мільйонів доларів. Переважно ці інвестиції розміщені в Західній Європі з метою створення товарно- та послуга - провідної мережі й часто мають форму офшорних компаній. Передбачається, що в майбутньому найважливішим регіоном розміщення українського капіталу можуть стати такі країни, як Росія, Узбекистан, Туркменістан, що пов'язано з їх домінуванням у зовнішньоекономічних зв'язках країни (імпорт нафти, газу, лісу, бавовни; експорт - обладнання, металопрокат, цукор). Цьому може сприяти й капіталізація боргу колишніх радянських республік Україні, тобто обмін їх боргових зобов'язань на їх власність.

2.3 Політика держави по залученню іноземних інвестицій.

Державна політика у сфері іноземних інвестицій здійснюється Кабінетом міністрів України разом з Національним Банком і регулюється Верховною Радою України. Іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації, а їх реквізиція може бути здійснена лише у випадках стихійного лиха. І навіть в цих випадках передбачені оскарження в судах і компенсації. До того ж всі витрати і збитки іноземних інвесторів відшкодовуються з державного бюджету або інших джерел, встановлених КМУ в поточних ринкових цінах на основі оцінок незалежних аудиторів, і в тій валюті, в якій здійснювались інвестиції або іншій валюті прийнятній для інвестора. З моменту виникнення права на компенсацію і до моменту її виплати на компенсовану суму інвестицій нараховуються відсотки, відповідні тим, по яким лондонські банки надають позики першокласним клієнтам на ринку євровалют.

У випадку припинення інвестиційної діяльності іноземний інвестор має право на повернення на протязі 6 місяців своїх інвестицій, а також доходів по ним в грошовій або речовій формі по реальним ринковим цінам, сформованим в момент припинення інвестиційної діяльності. Після виплати обов'язкових зборів, платежів і податків іноземним інвесторам гарантується безперешкодне переведення за кордон одержаних на законних підставах засобів в іноземній валюті. Порядок переведення встановлюється НБУ. При переведені або вивозі іноземних інвестицій податок складає 15%.Доход або прибуток від інвестиції іноземний інвестор має право реінвестувати в економіку України в будь-якій валюті, а також зберігати їх на поточних розрахункових рахунках або на депозитах. Іноземні інвестори мають право на придбання паїв і цінних паперів у відповідності з валютним законодавством і законами про цінні папери та фондову біржу, приймати участь в приватизації майна державних підприємств і незавершеного будівництва, в конкурсах і аукціонах. Надання майна в аренду іноземним інвесторам на суму більш як 10 млн. доларів здійснюється за рішенням Фонду держмайна України.

Інвестиційний клімат для іноземного інвестора в Україні переважно визначається впливом таких факторів, як політична, правова та економічна нестабільність. З цієї причини Україну розглядають за кордоном як зону підвищеного ризику для крупних інвестицій. Нерішучість, обережність у прийнятті кінцевих рішень потенційними інвесторами в такій ситуації - з'ясоване явище. Закон України "Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні" скерований на заохочення и підсилення припливу іноземного капіталу в пріоритетні сфери економіки держави шляхом надання різного роду страхових гарантій, особливо по найбільш важливим інвестиційним програмам і проектам, покращення правового регулювання іноземного інвестування, розвитку інфраструктури міжнародного бізнесу.

В завдання "Програми" входить залучення додаткових джерел інвестування прогресивних структурних зрушень та інших якісних перетворень в економіці України за рахунок коштів іноземних інвесторів, формування експортного потенціалу, росту технічного рівня виробництва, скорочення енергоємності продукції. Неодмінною умовою формування сприятливих умов для притоку іноземних інвестицій буде розвиток ринкової інфраструктури міжнародного бізнесу, для чого передбачається:

- значно покращити роботу таких ділянок інвестиційної діяльності, як фондові біржі, комерційні банки, страхові компанії, інвестиційні компанії і інвестиційні фонди, трастові та консалтінгові, холдінгові та аудіторські фірми;

- утворити державний реєстр іноземних інвесторів і банк даних про об'єкти іноземного інвестування в Україні, автоматизовану інформаційну систему, яка забезпечувала б оперативний пошук іноземних та вітчизняних інвесторів, та надання консультацій з питань техніко-економічного обґрунтування та реалізації інвестиційних проектів;

- утворити Український банк реконструкції та розвитку, на який покласти функції по пільговому кредитуванню та фінансуванню проектів та національну страхову компанію по страхуванню ризиків вітчизняних та іноземних інвесторів;

- здійснити організацію статистичної звітності про іноземних інвесторів, вдосконалити систему обліку відповідно до міжнародних стандартів, здійснити публікацію нормативних актів України та іншої інформації, яка цікавить іноземних інвесторів на іноземних мовах;

-визначити навчальний заклад в Україні та за кордоном для підготовки та підвищення кваліфікації кадрів, що працюють над проблемами залучення іноземних інвестицій в Україну.

Важливу роль в розширенні іноземного інвестування повинно відіграти агентство міжнародного співробітництва та інвестицій, головним завданням якого є з надання допомоги підприємцям України:

- в пошуку іноземного партнера;

- в правильному оформленні документів інвестиційної заявки

- в складенні бізнес-плану;

- в розробці інвестиційного проекту по методології, прийнятій в країнах з розвиненою економікою.

Слід зазначити важливість Закону України "Про правовий статус іноземців". В ньому підтверджується право іноземних громадян як фізичних осіб займатися інвестиційною діяльністю. Законом України передбачена рівність прав і обов'язків всіх суб'єктів у сфері економічної діяльності.

Світова практика свідчить про ефективність імпорту капіталу шляхом створення вільних (офшорних) зон.

Законодавство України виділяє спеціальні (вільні) економічні зони без обмеження характеру їх діяльності. З усієї сукупності можна виділити слідуючи ВЕЗ: комплексні виробничі, фінансово - банківські і страхові, технополіси, експортні, митні, транзитні, туристсько-рекреаційні та ін.

При розгляді Закону "Про загальні умови створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" і Декрета Кабінету Міністрів України "Про режим іноземного інвестування" розроблена Концепція створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні.

Концепція передбачає створення сприятливого інвестиційного клімату в ВЕЗ, для чого необхідно:

- забезпечити довгостроковий та передбачуваний характер економічної політики;

- матеріалізувати умови переміщення капіталів та товарів;

- сформувати ефективні форми взаємодії місцевих органів державної влади, органів місцевого та регіонального самоврядування та органів управління зоною;

- забезпечити умови виробництва, торгівлі, які б відповідали світовим стандартам, та тверді правові гарантії захисту прав власності.

Для ВЕЗ характерні як цінові, так і нецінові методи конкуренції. Вивчення конкурентоспроможності ВЕЗ передбачає використання біля трьохсот параметрів з залученням максимальної кількості експертів. Можна виділити приблизно 10 груп таких параметрів:

-політична, соціально-економічна, територіальна ситуація;

- вплив держави на інвестиційний клімат, податковий та правовий режим;

- гнучкість фінансово-кредитної системи;

- об'єм внутрішнього ринку;

- забезпеченість природно-сировинними ресурсами;

- наявність трудових ресурсів та рівень їх кваліфікації;

- економічний потенціал, його склад та структура;

- рівень розвитку науки і техніки;

участь в міжнародному розділі праці;

- ефективність промислового виробництва.

Утворення ВЕЗ вимагає поглибленого аналізу її меж, державних та етнічних. Розвиток ВЕЗ тягне за собою міграційні процеси, вимагає більших додаткових затрат, може стати джерелом конфліктів на етнічній підставі.

В цих умовах прикордонні сторони переслідують різні цілі. Менш розвинуті країни прагнуть випустити трудові ресурси для заробітку за кордоном валюти з послідуючим її притоком в країну. Більш розвинена країна намагається цього не допустити, щоб не загострювати безробіття. Тому створення ВЕЗ в трансетнічних прикордонних регіонах повинно буту спрямовано, у першу чергу, на рішення цієї проблеми.

З 25 областей України 15 граничать з іншими державами. Ще 4 області прилягають до морського кордону. Значна кількість прикордонних регіонів, їх розвиток по принципам ВЕЗ вимагає рішення цілого ряду проблем.

Це - інтенсифікація розвитку виробничої та соціальної інфраструктури, трансформація системи розселення, реконструкція шляхів сполучення, прикордонних переходів, створення нової комунікаційної інфраструктури.

Світовий досвід свідчить, що територіально ВЕЗ суворо обмежені ( не більш ніж 10 км. кв.) Опираючись на це адміністративна область або велике місто не можуть бути ВЕЗ. У зв'язку з цим багато вчених обґрунтовують створення так званих точечних зон вільного підприємництва.

Вільна зона - це обмежена частина території країни, для якої характерний спеціальний режим функціонування економічних суб'єктів, Механізм функціонування ВЕЗ, як правило, включає специфічний економічний, організаційний, податковий, митний та правовий статус господарчих агентів та всієї ВЕЗ, яка дуже слабко взаємодіє з економікою держави. У відповідності з цим механізм функціонування ВЕЗ включає:

1) інвестиційний клімат

2) валютно-фінансовий і митний режим

3) організаційно-правовий режим.

Інвестиційний клімат - це, перш за все, сукупність економічних передумов функціонування суб'єктів існування, а саме система як загальних, так і специфічних умов підприємницької діяльності.

Загальні умови універсальні для вільних зон і зв'язані з так названими "нульовими витратами". Це зниження податків на прибуток або їх скасування, в деяких випадках можливе введення без встановленого терміну низької податкової ставки. Можливе зниження податків на особистий прибуток, на переведення прибутку за кордон, надання пільгових кредитів, тимчасова відміна сплати податку клопотальним суб'єктам. Передбачається також довгострокове кредитування в національній валюті, цільові субсидії або пільгові займи, повернення раніш виплачених податкових сум у випадках, коли інвестиції направляються в приоритетні галузі. Додатковою перевагою є можливість самостійно встановлювати терміни і порядок амортизації основних фондів.

Як правило, в зоні передбачається розвиток спільного підприємництва як іноземних, так і національних партнерів із позазональних територій з ціллю забезпечення технічного та інформаційного обміну. Для цього вводиться ослаблений податковий режим для спільних підприємств із значною долею капіталу іноземних інвесторів (більше 40%).Законодавством може також передбачатися стимулювання участі імпортерів в акціонуванні підприємств приймаючої держави за межами зони, механізм заохочення реінвестування як безпосередньо у зоні, так і за її межами.

Програма розвитку ВЕЗ і адекватних їм офшорних зон повинна бути створена під егідою НБУ.

Перша в Україні вільна економічна зона "Сіваш" створена Указом Президента від 30 червня 1995 року. Зона знаходиться в адміністративних межах міст Красноперекопськ, Армянськ і Красноперекопського району Автономної Республіки Крим. Для підприємств, працюючих в умовах експерименту в зоні, податки знижуються в середньому на 60% у співвідношенні до ставок, діючих в Україні. Для інвесторів з країн СНД, які утворюють свої підприємства в зоні, передбачено повне звільнення від всіх платежів за умови реінвестування виробництва.

2.4 Іноземні інвестиції, які можуть залучатися через холдингові системи.

Економічні перетворення в Україні повинні бути націленими на вирішення найважливішого завдання - це радикальні зміни в системі управління економікою як на макрорівні, так і на мікрорівні (рівні підприємств і об'єднань). Зміни на мікрорівні полягають в перебудові організаційної структури управління діяльність підприємств, створенні промислово-фінансових груп, холдингових компаній. Необхідність створення і розвитку нових в Україні форм підприємництва об'єктивно обумовлена потребою підприємств у більш гнучких структурних формах, здатних адаптуватися до швидких змін зовнішнього середовища.

Розв’язання проблем трансформації національної економіки України на ринкових засадах, перехід до нових прогресивних технологічних процесів вимагає залучення значних обсягів інвестицій. За оцінками спеціалістів для створення повноцінної експортноорієнтованої економіки Україні необхідно 40-50 млрд.дол. США. Внутрішні можливості інвестування наразі обмежені і залежать від загальноекономічної ситуації в Україні, яка на сьогодні негативно позначається на всіх інвестиційних процесах. В нинішніх умовах господарювання практично припинився процес оновлення основних фондів - коефіцієнт їх вибуття становить менше 1%. Знос основних фондів в ряді галузей становить 70-80[5] %. Це свідчить про зниження технічного рівня та конкурентноздатності виробництва. За оцінками фахівців Україна має потенційні можливості для ефективного освоєння зовнішніх інвестицій у сумі 2-2,5 млрд. дол. США за рік. Така сума достатня для реконструкції пріоритетних галузей економіки впродовж 5 років. А при орієнтації лише на власні резерви цей процес неминуче триватиме 20 і більше років.

З вище сказаного випливає, що на сьогодні в Україні потрібні дієві механізми залучення іноземних інвестицій, інвестицій з високотехнологічних держав заходу. Саме таким механізмом вважається холдингова система.

Однією з найпоширеніших структур, характерних для розвинутої ринкової економіки, є така форма організації, як холдинг (холдингова система). Функціонування холдингових систем, з одного боку, має ряд переваг перед звичайними акціонерними товариствами, а з іншого боку - характеризуються особливостями, що породжують нові проблеми і труднощі, що не є характерні для окремих компаній.

В Україні немає великого досвіду формування холдингових систем. За даними Антимонопольного комітету України за період з 1994 по 2000 роки в Україні було сформовано з дозволу Комітету близько 900 холдингових компаній та об’єднань підприємств, що мали ознаки холдингової системи. Ефективність процесу створення холдингів залежить від державного регулювання підприємницької діяльності та від розробки і впровадження в практику відповідних сучасним холдингам інструментів менеджменту організацій. Важливим складовим менеджменту в даному випадку є механізм інвестиційної взаємодії холдингу і дочірніх компаній, методи планування інвестицій, організаційного забезпечення інвестиційної діяльності та розподілу прибутків.

Такі питання, як формування структури холдингової компанії у взаємозв'язку з її життєвим циклом, створення ефективного механізму взаємодії холдингової групи з інвесторами, активізація діяльності менеджерів у розробці і реалізації інвестиційних проектів, потребують розвитку з урахуванням особливостей національної економіки України.

Підхід до притягнення іноземних інвесторів через використання можливостей холдингу може бути застосований на загальнодержавному та регіональному рівнях при розробці заходів відповідних для регулювання інвестиційної діяльності.

Як показує досвід таких країн як Польща, Угорщина створення холдингових компаній при переході до ринкової економіки єнаслідком проведених економічних реформ. Основу розвитку холдингових компаній складає акціонерна власність, тому створення і розвиток цих компаній тісно пов'язані з такими процесами, як приватизація, корпоратизація, створення ринкової інфраструктури.

Аналізуючи холдингові компанії, слід розглядати перспективи розвитку її материнської (головної) фірми та холдингової групи (системи), що включає поряд із головною також дочірні фірми. Останні, у свою чергу, теж можуть бути пов'язані взаємним володінням акціями (капіталом).

Життєздатність та чисельність холдингових компаній у країнах з розвинутою ринковою економікою пов’язані з рядом переваг цієї форми організації бізнесу, використання яких істотно знижує ступінь ризику діяльності холдингів у порівнянні з окремими компаніями.

У постсоціалістичних країнах у період реформування економіки утворення холдингів сприяє вирішенню не тільки внутрішньо організаційних, але і ряд загальнодержавних задач, характерних для цих країн:

1. Концентрація науково-технічного потенціалу.

2. Підтримка технологічних зв'язків і кооперації.

3. Підвищення координації діяльності різних галузей економіки і їх фінансової стійкості.

4. Інтеграція національної економіки у світову систему.

Механізм утворення холдингових груп в Україні має особливості, характерні для багатьох постсоціалістичних європейських країн, і дещо відрізняється від практики країн із розвинутою ринковою економікою. Формування холдингів в Україні й інших країнах СНД почалося шляхом реорганізації колишніх відомств і головкомів. У процесі акціонування підприємств відбувалося об'єднання контрольних пакетів і передача їх центру - материнській компанії, що по суті заміняла формально скасоване відомство. Це об'єднання здійснювалося, як правило, адміністративними методами, зберігаючи і закріплюючи підпорядкованийстатус акціонерних товариств.

Інвестиційна діяльність холдингових компаній здійснюється на базі й у рамках заходів державного регулювання цієї діяльності взагалі й іноземного інвестування зокрема. Аналіз цих заходів у постсоціалістичних країнах показує, що державне регулювання не було послідовним. Відмова від жорсткого регулювання зовнішньоекономічної діяльності й утворенняспільних підприємств, надання їм значних пільг на початку реформ не призвели в Україні до реального притоку іноземних інвестицій.

Процес купівлі підприємства хронологічно можна представити як набір послідовних дій, починаючи з формування стратегії компанії покупця та закінчуючи введенням об’єкту купівлі у систему діяльності компанії-покупця. Купівлю підприємств пропонуємо розглянути в більш широкому змісті цього терміну. А саме в сенсі взаємного злиття або поглинання підприємницьких структур. Вивчення літературних джерел, досвіду західних та вітчизняних корпорацій дозволяє виділити наступні фази купівлі підприємств (див. мал. 1):

Важливу роль в процесі злиття (поглинання) має стан менеджменту, який доцільно оцінювати за напрямами:

· Досліджується структура апарату управління, склад категорій працівників.

· Перевіряється добросовісність роботи менеджерів.

· Вивчається можливість матеріального заохочення менеджерів.

· Аналізуються комунікаційні зв’язки

· Аналізується організаційна структура управління компанією.

· Вивчаються механізми прийняття управлінських рішень.

При створенні дочірньої фірми холдинг разом із контрольними функціями бере на себе значну частку ризику, що єсприятливою умовою для іноземного партнера. Нова фірма, подолавши труднощі початкового етапу діяльності, доводить свою життєздатність і характеризується сприятливим прогнозом росту: стає достатньо привабливим об'єктом для іноземного інвестора. Інвестор буде зацікавлений в посиленні свого впливу й у збільшенні контролю над цією фірмою.

Холдингова компанія, продаючи свою дочірню фірму або свою частку в ній, має можливість реалізувати в ціні продажу її потенційні можливості. При продажі фірми, що розвивається, холдинг реалізує не тільки вартість активів, але і її гудвіл, що може значно підвищити продажну ціну.

Таким чином, холдингова компанія має можливість одержати винагороду за ризик початкового етапу, який вона брала на себе при створенні дочірньої фірми.

Вище описаний процес можна зобразити у вигляді схеми (див. мал. 1).[6]

Сучасна холдингова група (система) являє собою багаторівневу структуру, у якій підприємства можуть виступати одночасно холдингами і дочірніми фірмами стосовно різних членів групи. Дочірні підприємства в холдинговій системі можуть утворювати стосовно материнської компанії (центрального холдингу) декілька рівнів, сполученихвертикальними і горизонтальними зв'язками.

Злиття та поглинання підприємств дозволяють зміцнити і посилити їх позиції на ринку, але можуть призвести до обмеження конкуренції на певних товарних ринках. Це стосується також холдингових систем зокрема. На певних етапах розвитку окремих товарних ринків процеси злиття стають об'єктивною необхідністю для забезпечення економічної ефективності, конкурентноздатності, а часто і простого виживання окремих підприємств в умовах посилення конкурентної боротьби на цих ринках чи погіршення загальноекономічної ситуації та поширення кризових явищ.

Динаміку процесів злиття (поглинання) підприємств в Україні можна проаналізувати за даними річних звітів Антимонопольного Комітету України. Адже існує механізм, що зобов’язує суб’єктів господарювання отримувати дозвіл даного Комітету, щодо заключення угод такого типу щодо здійснення реорганізації.

Отже побудуємо графік, що відображає динаміку процесів злиття (поглинання) в Україні (мал. 2).[7]


3.Тенденції і перспективи іноземного інвестування в Україну.

3.1 Стратегія підвищення інвестиційної привабливості економіки України для іноземного капіталу.

Інвестори охоче вкладають кошти у не капіталомісткі галузі, які можуть забезпечити за певних обставин швидку окупність капіталу. Рівень інвестування у капіталомісткі галузі (машинобудування, металообробка) щорічно падає.. таким чином, роль вкладень іноземного походження у структурному оновленні українського виробництва ще недостатня.

Станом на початок 2000р. іноземні інвестиції вкладено у діяльність 7362 підприємств (1890 із них – виробничі). За повідомленням державного Комітету промислової політики, в галузях промисловості зареєстровано 1480 підприємств із іноземними інвестиціями, з них 855 випускали продукцію. Обсяг вкладених іноземних інвестицій у сектор промисловості становив 1103,6 млн. дол..

Середній обсяг прямих іноземних інвестицій, накопичених на одному підприємстві з іноземними інвестиціями становив 441 тис. дол.., у тому числі в промисловості – 1,3 млн. дол.. (у паливній промисловості – 4,1, харчовій – 1,9, у машинобудівній та металообробці – 1,8, легкій промисловості – 0,2 млн. дол..)

Серед країн лідерами прямого інвестування в українську економіку є США(509 млн. дол.., або 18% від загального обсягу), Нідерланди (264 млн. дол.., 10%), Німеччина (232 млн. дол.., 8%).[8] Наведені дані свідчать, що кілька років лідерами прямого інвестування в українську економіку залишаються промислово розвинуті країни. За даними статистики, більшість вкладень здійснено суб’єктами з Європи – це наслідок полюсного розміщення міжнародних інвестицій. Порівняно значні вклади зроблено інвесторами з невеликих країн (Нідерланди, Кіпр, Ліхтенштейн, Швейцарія).

Аналіз даних таблиці дає змогу зробити висновок, що прямі інвестиції не відіграють значної ролі у відтворювальних процесах. Відношення прямих іноземних інвестицій до ВВП коливається на рівні 1,12 – 1,69%(у розвинутих країнах – 5 – 7% і навіть більше) Незначна частка прямих іноземних інвестицій у обсязі валових інвестицій. Проте у цьому треба винити не іноземного інвестора, а мало привабливий інвестиційний клімат української економіки.(таб.2)[9]

Окремо слід зупинитися на регіональній структурі іноземного інвестування в Україні. Річ у тім, що, як свідчить практика, іноземні ділові кола враховують регіональний фактор під час прийняття рішення про інвестування. Значні прямі інвестиції у конкретну галузь у регіоні найчастіше пов’язані з упровадженням великого проекту. Київська область – “Кока – Кола Аматі” (харчова промисловість), Запорізька область – ДЕУ (машинобудування), на Тернопільщині канадським інвестором реалізується великий проект щодо виробництва будівельних матеріалів, а на Чернігівщині – проект англійського інвестора у харчовій промисловості.

На надходження прямих іноземних інвестицій у конкретний регіон впливає також його розташування. Так, у західних областях України велику питому вагу мають прикордонні або близько розташовані держави – Угорщина. Чехія, Польща, Словаччина.

Інвестори з таких країн. Як США, Великобританія, Німеччина. Віддають перевагу Дніпропетровській, Донецькій. Одеській і Черкаській областям.

Інвестори з інших країн ще вимогливіші до вибору регіону інвестування. Так російські інвестори основну частину своїх капіталів спрямували у Крим (і зокрема у Севастополь), у галузі: охорона здоров'я (будівництво санаторіїв і будинків відпочинку), будівництво житла.

Нідерландські інвестори охоче вкладають капітали у Київську і Львівську області, де їх цікавить харчова промисловість. Вибірково вкладають кошти бізнесмени з Кіпру. Основна частина інвестицій припадає на Одеську, Дніпропетровську, Львівську, Миколаївську і полтавську області. Обсяг інвестування з цієї країни такий великий, що має у кожному українському регіоні найпитомішу вагу. Наприклад, 36% іноземних інвестицій, вкладених у Миколаївську область, надійшли з Кіпру. Для порівняння: частка США-2%, Німеччини – 3%.

Можна припустити, що у вигляді іноземних інвестицій з Кіпру сюди повертається український капітал. Капітали з Кіпру надходять у такі галузі, як машинобудування і металообробка, внутрішня торгівля, хімічна і паливна промисловість, харчова промисловість, фінанси, сільське господарство.

Усі заходи, які пропонуються для підвищення інвестиційної привабливості української економіки для капіталу нерезидентів, можуть поділятися на дві великі групи: заходи, що впливають на усіх інвесторів, і заходи, що впливають тільки на іноземних інвесторів. Найгостріші проблеми підвищення інвестиційної привабливості української економіки виникають у макроекономічній сфері. Розв’язувати їх слід з урахуванням інтересів і внутрішніх, і іноземних інвесторів.

Економіка України мало приваблива для іноземного капіталу. В попередніх главах курсової роботи розглядалися чинники, що перешкоджають розвитку інвестування. Органи державної влади в Україні, особливо на місцевому рівні, ще недооцінюють ролі іноземного інвестування у зростанні економіки.

Збільшення обсягів залучених іноземних інвестицій і удосконалення їх структури буде неможливим без активізації інвестиційної сфери та поліпшення стану інвестиційного клімату вітчизняної промисловості. Шлях до залучення іноземного капіталу лежить, хоч як це парадоксально звучить, через вітчизняного товаровиробника. У країні має бути сформований платоспроможній внутрішній попит, у тому числі на продукцію промислового призначення. Залучення іноземних інвестицій допоможе розв’язати внутрішні проблеми, у тому числі соціальні та науково – технічні.

З метою подолання бюрократичних перепон, які мають місце під час реалізації інвестиційних проектів, необхідно забезпечити постійні робочі контакти між українською та відповідною іноземною стороною. На ставлення до України потенційного інвестора відчутно впливає взаєморозуміння між українським урядом та міжнародними фінансовими організаціями. Відсутність довгострокової стратегії співробітництва з МВФ та перерва у співпраці насторожують потенційних інвесторів.

Було б доцільно створити державне агентство, яке б виконувало роль інвестора при недостатності коштів у нерезидента для реалізації інвестиційного проекту. Наприклад, таке агентство могло б фінансувати частину (але не більш як половину) окремого проекту на засадах партнерства. Ризик і результати інвестування розподіляються відповідно до вкладених у проект коштів.

Крім того, від практики адміністрування органам державної влади слід переходити до ефективних методів регулювання.. Необхідно прийняти нагальні заходи з метою подальшої оптимізації та спрощення процедур отримання ліцензій, дозволів, свідоцтв тощо. Також потрібно розробити чіткий та прозорий механізм пільг іноземним інвесторам.

Необхідно реформувати і земельні відносини. І хоча на сьогоднішній день ми маємо новий земельний кодекс, в ньому ще досить недоліків з цього питання.

Державі варто заохочувати портфельні інвестиції. Проте це викликає потребу у розвитку фондового ринку.

3.2 Польсько – українські інвестиційні відносини . Переваги та недоліки.

Для повного уявлення ситуації на Україні щодо іноземного капіталовкладення треба розглянути детальний приклад, на якому можна побачити всі переваги та недоліки української політики, яка регулює інвестиції, а також зробити деякі висновки у майбутньому. Розглянемо взаємовідносини України та ближчого до неї розвинутого європейського сусіда – Польщі.

Останнім часом у співробітництві України та Польщі з’являються перші ознаки інвестиційно – виробничої моделі. Так, обсяг інвестицій з Польщі в українську економіку за 1994 – 1999рр. зріс у 6,5 раза, досягнувши у 1999р. 54,4 млн. дол.. З усіх варіантів вкладення капіталу польські бізнесмени віддають перевагу прямому інвестуванню, яке гарантує участь у прийнятті рішень і є менш ризикованим порівняно з придбанням акцій вже існуючих фірм, особливо коли врахувати невисокий рівень розвитку українського фондового ринку.

У 1999р. в Україні діяло 633 підприємства з польським капіталом, з них 478 – спільні, що становить близько 12% від усіх зареєстрованих СП. Проте для польських підприємств створення СП з українськими партнерами становить тільки 9, 68% загальної вартості всіх форм економічної співпраці, тим часом як експорт в Україну перевищує 45%. Вкрай низькою є роль обміну ноу – хау і технологіями (менше 2%) І саме на це слід звернути особливу увагу. Бо коли одна з головних цілей інвестицій – сприяння НТП – просто не працює, то про ефективність таких капіталовкладень можна говорити з великим сумнівом.

На жаль, і за обсягом ПІІ Польща поступилася іншим країнам: якщо у 1992р. вона за цим показником посідала 10 – те місце, то у 1999 – 14 – те. (46,2 млн. дол..) Це свідчить про спадаючий інтерес польських резидентів щодо України.

Детальний аналіз процесу залучення польських інвестицій в Україну дозволяє виявити ряд негативних тенденцій:

1 . Низькі обсяги надходжень не відповідають дійсним можливостям. Так, потреби української економіки в іноземних інвестиціях, що оцінюються експертами в 40 – 50 млрд. дол.. станом на 1999 р. задовільне ні тільки на 6 – 7%, досягнувши 2781,1 млн. дол. ..При цьому Польща зробила незначний внесок у подолання інвестиційної напруженості в Україні порівняно з іншими інвесторами – США, Нідерландами, Німеччиною, Великобританією, Республікою Кореєю та Кіпром.

2 . Галузева структура польських інвестицій не враховує пріоритетів української економіки. Так, обсяги фінансових вкладень з Польщі в українську промисловість становлять 30%, у сільське господарство – 0,7%, зате у сферах, що забезпечують швидкий обіг капіталу – торгівлі та громадському харчуванні, у фінансовому посередництві, - відповідно,21, 4 і 40,3% (таб.3)[10]

Інвестування, в основі якого лежить мотив максимізації поточного прибутку, не може справити позитивний вплив на довгострокове зростання економіки.

3 . Середній розмір інвестицій у конкретні проекти надто низький, що унеможливлює кардинальне поліпшення загальної економічної ситуації. Ця тенденція, тісно пов’язана з попередньою, свідчить про небажання польських інвесторів вкладати великі суми в бізнес країни, що за рівнем ризику посідає 126 місце в світі (Польща - 42). Крім того, інвестування у великих обсягах передбачає довгостроковий і здебільшого виробничий характер фінансових вкладень, що в основному доступне великим ТНК, тим часом як серед польських інвесторів в Україну переважають малі та середні фірми.

4. Форма залучення польських інвестицій залишається недосконалою. Більшість інвестицій з Польщі здійснюється у вигляді нерухомого і рухомого майна, причому часто не найкращої якості. Це пояснюється тим, що ризик вкладення грошових активів у середовищі значної господарської та макроекономічної нестабільності оцінюється як високий. Результативність залучення польських інвестицій у формі створення СП також слабка: за даними НБУ, у 1998р. на території України діяло 170 виробничих українсько – польських СП.

5. В ідносно висока концентрація польських інвестицій спостерігається лише в небагатьох регіонах України. Лідирує серед реципієнтів львівська область, яка відзначається сприятливим інвестиційним кліматом. У загальному обсягу іноземних інвестицій у Львівську область частка інвестицій з Польщі становить 18,5%. Досить значна частка польського капіталу направляється у Волинську область.

6 . Незадовільною, є участь польських інвесторів у розвитку інноваційних процесів та освоєні високих технологій в Україні. Так. На 1 жовтня 2000р. у сферу інформаційно – обчислювального обслуговування надійшло 61,9 тис. дол.., а у народну освіту 0,07 тис. дол..

Насамперед, в Україні фактично відсутня система економічної безпеки для приватного підприємництва, в тому числі для іноземних інвесторів.

Фактором, який стримує надходження польських інвестицій, є також низький рівень економічної свободи в Україні, індекс якого за 5 – ти бальною системою становить 4,0

Однією з інституційних проблем, що безпосередньо впливає на іноземні інвестиції, є неефективність нашої фінансово – кредитної системи. Отже треба звернути увагу на залучення коштів у банківську систему. Станом на 2000р. в Україні налічувалося 28 банків з іноземним капіталом, з них 4 - з польським.

Циркулюванню капіталу на вищому рівні заважає відсутність достатньої кількості інституцій для страхування зовнішньо – економічних операцій, а також спільного страхового бізнесу. Це в свою чергу знижує інвестиційні потоки між країнами.

Приблизно таким станом характеризуються інвестиційні відносини Польщі та України і на сьогоднішній день. Нажаль негативні сторони іноземних капіталозалучень притаманні не тільки по відношення до Польщі, але до всіх країн, які на будь – яких засадах вносять свої кошти в економіку України. Тому дуже важливо налагодити ефективні зовнішні відносини з Польщею. Аналіз цих взаємовідносин дасть змогу не допустити тяжких помилок у майбутньому, стосовно інших, більш важливих в плані залучення капіталу для України країн.

3.3. Міжнародне кредитування. Тенденції та перспективи прямого іноземного інвестування.

Світовий досвід доводить, що країни з перехідною економікою не в змозі вийти з економічної кризи без залучення та ефективного використання іноземних інвестицій. Акумулюючи підприємницький, державний та змішаний капітал, забезпечуючи доступ до сучасних технологій і менеджменту, іноземні інвестиції не тільки сприяють формування національних інвестиційних ринків, а й активізують інші факторні ринки та ринки товарів та послуг.

Зрозуміло, що активізація міжнародного інвестування має стати одним із головних пріоритетів економіки України.

Розвиток спільної із закордоном інвестиційної діяльності у цілому характеризується певною динамікою, розширенням масштабів, видів і сфер діяльності, географічною диверсифікацією.

В український економіці працює близько 2,7 млрд. лол. США прямих іноземних інвестицій. Це не багато, однак динаміка іноземного інвестування в економіку України досить велика. Так, чистий приріст прямих іноземних інвестицій становив(млн.. дол.)

1992 – 80,56

1993 – 102,7

1994 – 129.13

1995 – 237,13

1996 – 258,5

1997 – 326,3

1998 – 352,6

1999 – 388,4

2000 – 501,3

Отже, досить очевидною є тенденція до стійкого збільшення обсягів прямих іноземних інвестицій в Україну. Однак обсяги іноземно8го інвестування не задовольняють навіть невеликої частини наявного попиту.

Основні форми інвестицій – це внески у формі рухомого і нерухомого майна.(70%)і грошові внески (27%). Іноземні інвестори представлені в Україні

1) транснаціональними корпораціями

2) аутсайдерами, що не витримали конкуренції в своїх країнах

3) фірмами з обмеженими фінансовими можливостями, які розраховують на швидку віддачу.

Географічна структура іноземного інвестування в Україні формується під впливом двох взаємопов’язаних груп факторів. З одного боку, її розвиток визначається глибиною зовнішньоекономічних зв’язків із традиційними партнерами, а з другого – потребою диверсифікації перш за все міжнародної інвестиційної діяльності.

Для географічної структури прямого іноземного інвестування характерним є збереження провідної ролі США, Німеччини, Великобританії, Кіпру, Швейцарії, РФ тощо.(табл..4)[11]

Протягом останніх років, на відміну від географічної та регіональної структур, відбулися зміни в галузевій структурі надходження прямих іноземних інвестицій. Знизилися обсяги надходження іноземних інвестицій у виробництво. І . зокрема, в промисловість. Причинами такого зменшення обсягів надходження є низька інвестиційна привабливість промислових підприємств через значну застарілість основних фондів, обмежені можливості для іноземних інвесторів щодо приватизації цілісних майнових комплексів, ненадійність правового базису.

Галузева структура іноземних інвестицій формується переважно за рахунок внутрішньої торгівлі, харчової промисловості, машинобудування і металообробки, фінансових послуг. (мал..3)[12]

Швидкі темпи розвитку іноземної інвестиційної діяльності в Україні значно ускладнюють проведення її повноцінного економічного аналізу. Однак сьогодні вже можна говорити про наявність певних рис іноземного інвестування в економіку України. Це:

1) переваження партнерів з країн, що розвиваються, - за кількістю іноземних інвестицій і партнерів з промислово розвинутих країн – з огляду на розмір інвестицій; поступове збільшення частки інвестицій із країн СНД у загальному обсязі інвестицій;

2) нерівномірність розподілу інвестицій за галузями та регіонами України, їх зосередження у промислових центрах.

3) Реалізація спільних інвестиційних проектів, як правило, на двосторонній основі;

4) Велика частка майнових внесків іноземних інвесторів у загальний обсяг інвестицій, слабке використання механізмів фінансового ринку для інвестування;

5) Орієнтація підприємств з іноземними інвестиціями на виробництво товарів, якими світові ринки практично насичені

6) Небажання західних інвесторів здійснювати значні за обсягами інвестиції, яке зумовлено політичною та економічною нестабільністю, відсутністю надійних гарантій захисту інвестицій, втручання часто неправомірного втручання місцевих органів влади у діяльність інвесторів тощо;

7) Орієнтація більшості іноземних фірм на проведення разових, часто суто посередницьких або відверто спекулятивних операцій з високим рівнем віддачі при досить незначних обсягах інвестування.

Знову ж таки ключовим моментом активізації іноземного інвестування в економіку України залишається питання формування елементів сприятливого інвестиційного клімату. Важливим його елементом є активізація співпраці з міжнародними економічними інституціями, вплив яких на фінансові потоки в системі світового господарства досить значний.

Серед багатьох причин, пов’язаних із низьким рівнем іноземних інвестицій в Україну, недостатньою ефективністю використання коштів міжнародних фінансових організацій, кредитів окремих країн та їх угрупувань, слід у першу чергу назвати не тільки раніше перелічені фактори, а ї повільність процесу приватизації. Процеси приватизації та іноземного інвестування у країнах із перехідною економікою розвиваються взаємопов’язано. Наприклад. У Чехії, Румунії та Польщі, де приватизація досягла значних успіхів, в останні два роки відзначається й інтенсифікація іноземної інвестиційної діяльності. Для сприяння процесові іноземного інвестування в українську економіку необхідно забезпечити рівні конкурентні умови приватизації для національних та іноземних інвесторів.

Для усунення негативних тенденцій і стимулювання іноземного інвестування в економіку України доцільно вдатися до комплексу загальних і спеціальних заходів, орієнтуючись на такі принципи:

- незмінності основних законодавчих положень щодо умов іноземного інвестування;

- диференційованого підходу до податкових та інших пільг іноземним інвесторам з огляду на обсяги іноземних інвестицій, види, форми й сфери інвестування та з урахуванням відповідних пріоритетів розвитку економіки України;

- надійного, доступного й оперативного організаційно та інформаційно – методичного забезпечення, залучення і здійснення іноземних інвестицій.

.

Висновки.

Значний вплив на розвиток економіки здійснюють іноземні інвестиції. При досягненні макроекономічної стабільності, активізації міжнародного економічного співробітництва можливо очікувати підвищення припливу іноземних інвестицій в розвиток економіки.

Стримуючим фактором тут являється інвестиційний клімат, який продовжує залишатись несприятливим із-за політичної та економічної нестабільності, високого рівня криміногенності в підприємницькій діяльності, що змушує іноземних інвесторів здійснювати обережну політику у сфері інвестиційного співробітництва з Україною.

Вище названі проблеми перевищують такі риси України, як багаті природні ресурси, потужний, хоча технічно застарілий виробничий потенціал, наявність дешевої та кваліфікованої робочої сили, високий науково-технічний потенціал.

Іноземний капітал сьогодні особливо необхідний в тих сферах економіки активізація яких допоможе вивести її з кризового стану, зняти наростаюче соціальне напруження в суспільстві. Це насамперед виробництво продуктів харчування, товарів широкого попиту та послуг, ліків та іншої життєво важливої продукції.

У реконструкції та модернізації за участю іноземного капіталу має потребу практично все агропромислове господарство України - від первинних виробничих процесів у сільському господарстві до випуску кінцевого продукту та доведення його до споживачів.

У великомасштабному іноземному інвестуванні зараз відчувають гостру потребу паливно-енергетичні галузі що впродовж багатьох років несуть величезне навантаження не тільки щодо енергопостачання виробництва та соціальної сфери, але й щодо забезпечення експорту.

Отже, необхідні додаткові заходи, по зниженню дії негативних факторів на стан інвестиційного клімату в Україні. Серед яких в якості першочергових виділю:

Досягнення національної згоди між різноманітними соціальними групами, політичними партіями з приводу рішення загальнонаціональної проблеми виходу України з економічної кризи.

Вирівнювання економічних показників та боротьба з інфляцією.

Уважна розробка правової бази інвестування.

Радикалізація боротьби із злочинністю.

Створення конкретного механізму надання податкових пільг банкам, іноземним інвесторам, їдучим на довгострокові інвестиції з метою компенсації втрат по уповільненню обороту капіталу у порівнянні з іншими оборотами їх діяльності.

Дані міри не абсолютні, але вони, на мій погляд, можуть відіграти позитивну роль в становленні вітчизняної економіки.

В заключенні відзначу, що інвестиції внутрішні і зовнішні являють собою складний багатоступінчастий механізм, здатний в значній мірі збільшити економічний потенціал держави, тому успіх, досягнений в даній сфері, в значній мірі визначить реалізацію всієї реформи в цілому.

Список використаної літератури.

1. Закон України "Про інвестиційну діяльність" ВВР 1991, №47 зі змінами і доповненнями.

2. Інструкція про порядок реєстрації представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні затверджено наказом МЗЕЗторгу України від 18.01.96 року №30.

3. Постанова КМУ №928 від 7.08.96 року "Про затвердження Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій"

4. Указ Президента України "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії" №55 від 19.02.94 року.

5. Гітман Л. Дж., Джонк М. Д. Основи інвестування. Пер. з англ. Москва: Дело, 1998 рік.

6. Шевчук, Рогожин “ Основи інвестиційної діяльності” Київ видавництво “ Генеза” 1999

7. Кузьмін О.Є., Шуляр Р.В. Злиття (поглинання) підприємств як фактор активізації інвестиційної діяльності, Зовнішньоекономічний кур’єр №7-8 1999 – с.28-29.

8. РеньиГабор. Управление инвестиционной деятельностю холдинговой компании. Авт. дис. Хорьков. 1999 р.

9. Щукін Б.М. Інвестиційна діяльність: Методичний посібник. – К.: МАУП, 2000. – 68 с.

10. . Ф. Рут, А. Філіпенко “Міжнародна торгівля та інвестиції”, К., 1999.

11. Р. Бланк “Інвестиційний менеджмент” К., 1998;

12. Гойко А. Ф. “Организация рынка финансового капитала и инвестиций в Украине”. К., Будівельник.. 1998;

13. Шевчук В, Рогожин П. “Основи інвестиційної діяльності” 1997;

14. Писаренко С. Роль окремих іноземних інвестицій у формуванні національної економіки України. “Проблеми економічної інтеграції України в Європейський союз: інвестиційні аспекти.:” Матеріали 4 Міжнародної конференції.

15. Федоренко С.В. Іноземне інвестування в Україні. Лютий 1999 р.

16. М’яких О. В.Вплив іноземного інвестування на процес економічної трансформації в країнах, що розвиваються, 2000

17. Зозуля Т.О. Міжнародне кредитування і формування сприятливого інвестиційного клімату і Україні. // Фінанси України № 12 2000р. стр. 104 – 111

18. Даниленко А. А. Тенденції і перспективи прямого іноземного інвестування у промисловість України. // Фінанси України № 9 2001р. стр. 50 – 55

19. Писаренко С. Інвестиційні взаємовідносини України і Польщі. // Економіка України №5 2000р. стр. 76 – 79

20. Тіньова економіка України: причини існування та шляхи подолання.// “Зовнішньоекономічний кур’єр” №1 – 2,2000


Схема 1.

Структура інвестицій.


Таблиця1 Чинники, що формують інвестиційний клімат держави.

Рівень розвитку продуктивних сил та стан інвестиційного ринку Стан та структура виробництва
Рівень розвитку робочої сили
Стан ринку інвестицій і інвестиційних товарів, фондового ринку
Політична воля влади та правове поле держави Створення відповідної законодавчої і норма­тивної бази
Досягнення стабільності національної грошо­вої одиниці. Валютне регулювання
Забезпечення привабливості об'єктів інвестування
Стан фінансово-кре­дитної системи та діяльність фінансо­вих посередників Інвестиційна діяльність банків, її рівень
Рівень розвитку та функціювання парабан-ківської системи
Інвестиційна політика Національного банку
Статус іноземного інвестора Режим іноземного інвестування
Діяльність міжнародних фінансово-кредитних інституцій
Наявність вільних економічних та офшорних зон
Інвестиційна актив­ність населення Відносини власності в державі
Стан ринку нерухомості
Виконання державної програми приватизації

Таблиця2. Частка прямих іноземних інвестицій у ВВП та інвестиціях у основний капітал.

Показник 1996 1997 1998 1999
ВВП млн.грн.. 54520 81519 93365 103869
Приріст прям. інв. (ПІІ) млн.дол. 413,4 543,1 625,4 718,1
Приріст ПІІ, млн.грн. (у перерах.) 608,9 993,6 1164,3 1758,9
Відношення приросту ПІІ до ВВП,% 1,12 1,22 1,25 1,69
Відношення ПІІ до ін вест. в осн. кап.% 5,2 4,0 5,3 4,2

Таблиця3. Галузева структура інвестицій з Польщі в економіку України.

На 1 січня 1999р. На 1 жовтня 1999р.
Тис. дол % Тис. дол %
Всього 45664,53 100 54376,24 100
Промисловість 15979,93 35 16097,55 30
С/г 372,39 0,8 364,36 0.7
Лісове госп. 0,12 0,0003 0,12 0.0002
Транспорт 752,84 1,6 769.36 1,4
Будівництво 1275,02 2,8 1267.32 2.3
Фінанси, кредит 12827,7 28,1 21891,56 40.3
Торгівля 12066,81 26,4 11619.92 21.4

Таблиця 4.Географічна структура прямих інвестицій зарубіжних країн в економіку України у 1996-1999 рр. (млн.. дол..)

Країна 1996 1997 1998 1999
Німеччина 101,3 156,9 166,5 184,7
США 96,6 183,3 263,0 381,2
Вели кобр. 33,8 53,9 100,3 149,9
Італія 14,6 19,3 31,4 51.5
Канада 14,8 19,4 23,5 35.8
Кіпр 28,5 51,5 86,1 125,6
Ліхтенштейн 1,7 19,3 96,6 123,4
Нідерланди 11,8 46,5 119,6 214,0
Польща 13,1 20,5 25,4 37,2
РФ 19,1 50,0 106,2 150,4
Угорщина 13,7 20,0 26,4 34,2
Швейцарія 21,3 38,4 49,7 79,5
Швеція 3,6 19,1 22,1 40,8
Інші країни 109,6 198,9 321,4 445,6
Всього 483,5 896,9 1438,9 2053,8


Мал. 1. Послідовність здійснення купівлі підприємств.

Мал..3 Структура прямого іноземного інвестування в економіку України.

Мал2.Динаміка злиття (поглинання) підприємств в Україні в період з 1994 по 1999 роки.



[1] Шевчук В, Рогожин П. “Основи інвестиційної діяльності” 1997;

[2] Щукін Б.М. Інвестиційна діяльність: Методичний посібник. – К.: МАУП, 2000. – 68 с.

[3] Ф. Рут, А. Філіпенко “Міжнародна торгівля та інвестиції”, К., 1999.

[4] М’яких О. В.Вплив іноземного інвестування на процес економічної трансформації в країнах, що розвиваються, 2000

[5] РеньиГабор. Управление инвестиционной деятельностю холдинговой компании. Авт. дис. Хорьков. 1999 р.

[6] Кузьмін О.Є., Шуляр Р.В. Злиття (поглинання) підприємств як фактор активізації інвестиційної діяльності, Зовнішньоекономічний кур’єр №7-8 1999 – с.28-29.

[7] Кузьмін О.Є., Шуляр Р.В. Злиття (поглинання) підприємств як фактор активізації інвестиційної діяльності, Зовнішньоекономічний кур’єр №7-8 1999 – с.28-29.

[8] М’яких О. В.Вплив іноземного інвестування на процес економічної трансформації в країнах, що розвиваються, 2000

[9] М’яких О. В.Вплив іноземного інвестування на процес економічної трансформації в країнах, що розвиваються, 2000

[10] Писаренко С. Інвестиційні взаємовідносини України і Польщі. // Економіка України №5 2000р. стр. 76 – 79

[11] Зозуля Т.О. Міжнародне кредитування і формування сприятливого інвестиційного клімату і Україні. // Фінанси України № 12 2000р. стр. 104 – 111

[12] Зозуля Т.О. Міжнародне кредитування і формування сприятливого інвестиційного клімату і Україні. // Фінанси України № 12 2000р. стр. 104 – 111

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:26:06 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
11:16:33 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Напрямки залучення іноземних інвестицій у вітчизняне виробництво

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150370)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru