Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Боротьба з контрабандою 2

Название: Боротьба з контрабандою 2
Раздел: Рефераты по таможенной системе
Тип: реферат Добавлен 06:47:39 28 июня 2011 Похожие работы
Просмотров: 96 Комментариев: 3 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Міністерство освіти і науки України

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

Економічний факультет

Кафедра фінансів

Індивідуальна робота

на тему:

„Боротьба з контрабандою”

Студентки V курсу

економічного факультету

групи Ф-магістри

Дорундяк Ірини Василівни

Івано-Франківськ

2011

ПЛАН

ВСТУП

1. Боротьба з контрабандою в Україні у 20-ті роки

2. Організаційно-правові засади боротьби з контрабандою на сучасному етапі

Висновки

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Контрабанда є одним із головних чинників дестабілізації економічної системи України. Як правопорушення вона зафіксована у XIV–XVI ст. — у періодактивізації товарно-грошових відносин. Для встановлення контролю над перевезенням товарів через кордони та стягування митних зборів було створено митниці. Порушення встановлених державою законів перевезення товарівта приховування їх від митного контролю дістало назву «контрабанда». Митна політика була частиною зовнішньої політики держави, а контрабанда виникла і розвивалась як протидія цій політиці. Зовнішня політика держави тавнутрішня економічна ситуація визначали причини контрабанди, ассортиментта канали транспортування контрабандного товару. Контрабанда завдавалазбитків не лише фінансовій системі держави, з нею тісно були пов’язані таківиди злочинів, як хабарництво, спекуляція, грабіж. Нерідко контрабандистіввикористовували сусідні держави для збору розвідувальної інформації. Сааметому проблема контрабанди завжди була в центрі уваги державних установ, іборотьбі з нею приділялась велика увага.

Ввезення на територію нашої держави контрабандних товарів сприяє неконтрольованому насиченню внутрішнього ринкупродукцією іноземного виробництва та витісненню українських товарів. У результаті цього значних збитків зазнають вітчизняні підприємства, в першу чергулегкої та переробної промисловості, продукція яких стає не конкурентоспроможною, а контрабандисти виводять у тіньовий обіг значні суми коштів, призначених для сплати митних платежів.

Сучасна контрабандна діяльність, особливо продуктів харчування характеризується високим ступенем організованості, широкими міжрегіональними і міжнародними злочинними зв’язками та корумпованістю державних службовців різного рівня.

1. Боротьба з контрабандою в Україні у 20-ті роки

У 20-ті рр. контрабанда в Україні набула нечуваних розмірів. Якщо в1913 р. вартість усієї затриманої в Російській імперії контрабанди дорівнювала 729338 крб., а її середньорічні показники на західних кордонах становили до 1-ї світової війни 350 тис. крб., то в 1922/1923 господарському році наукраїнській ділянці європейського кордону СРСР лише за попередньою вартістю було затримано товарів на суму 2 282307 крб. (за іншими джерелами —3 240 914 крб.), у 1924/1925 р. — на суму 3 885 217 крб. (6 513 120 крб. Заіншими джерелами). Ринкова ціна товару в прикордонній смузі була приблизно на 25% вищою від вартості, що встановлювалася державою (по мірівіддалення від кордону ціни на іноземні товари ще зростали). Враховуючи,що затримана контрабанда становила приблизно 8–10% від усього нелегального імпорту (за правилами підрахунку контрабандного товару в довоєнніроки), можна припустити, що реальна ціна нелегального товару була разів у10–11 вище зазначених цифр. Це означає, що щорічно на ринок країни поступав товар на суму 20–30 млн крб., який не обкладався жодними податками.

Контрабанда поділялася на експортну та імпортну. Абсолютна її більшістьприпадала на імпорт. Наприклад, за 11 місяців 1924 р. в УСРР було зареєстровано 10609 випадків затримання контрабанди, з них при ввезенні товару —10076 (95% всіх затримань), при вивезенні — 533 затримань (5%) . Частково це пояснювалося тим, що предмети контрабанди, які ввозилися до країни,затримувалися як при їх перевезенні через кордони, так і в межах країни,тоді як предмети, що вивозилися — лише при їх вивезенні.

Контрабандним шляхом ввозилася в основному мануфактура (в 1925 р.вона становила 25% імпортної контрабанди): бавовняна, вовняна (особливоцінувалася тонка вовна), шовкова; тонка шкіра (12,5% контрабанди), різнігалантерейні товари (близько 21%), парфуми, спиртні напої тощо.

Серед експортної контрабанди переважали золото, дорогоцінне каміння,срібло, валюта, тютюн, сало, а також сировина: прядиво, роги, щетина, конячіхвости тощо. Експортна контрабанда визначалася попитом зовнішнього ринкута наявністю тієї чи іншої сировини в прикордонних областях. Контрабанднимшляхом за кордон переправлялися також музейні та архівні цінності, предметистаровини: картини, бронза, старовинний фарфор, що мав музейну цінність,гобелени. У 1922 р. при вилученні церковних цінностей за кордон почали спливати золоті хрести, паникадила, рідкісні церковні книги.

Проблема контрабанди в 20-ті рр. була настільки небезпечною для розвитку економічної, фінансово-кредитної, і навіть політичної системи радянської держави, що голова ГПУ РСФРР Ф.Е.Дзержинськийставив контрабандистів на одну площину з контрреволюціонерами як найнебезпечнішимиворогами радянської влади. У зверненні до делегатів ІІ-го з’їзду політпрацівників військ ГПУ у 1923 р. він зазначав: „Питання охорони кордонів на даний момент стоїть особливо гостро. Кордон СРСР повинен бути закритимдля контрреволюціонерів і контрабандистів. … Прикордонники охороняютьекономічну незалежність Рад та оберігають радянську землю від проникнення бандитів і шпигунів”.

Справжній „вибух” контрабанди в 20-ті рр. та асортимент контрабандного товару були зумовлені, насамперед, економічною ситуацією, що склаласяв Україні в цей період та особливостями проведення нової економічної політики (НЕП). У роки 1-ої світової та громадянської воєн економіка Українизазнала великих збитків. Виплавка чавуну становила 0,8%, виробництво паровозів — 9,9%, видобуток вугілля — 18,4 % довоєнного рівня. У стані глибокого занепаду перебували і провідні галузі легкої та харчової промисловості. Так, цукрові заводи України, які в довоєнні часи виробляли 85 млн. пудів цукру, в 1920 р. випустили лише 4 млн. пудів, близько 4,8% зазначеногорівня. Виробництво паперу та картону становило 0,4% довоєнного рівня.

Обмеженість товарообігу у 1920–1921 рр. досягла максимуму. На внутрішньому ринку відчувався справжній товарний голод. До цього додався страшнийголод, який охопив південні губернії України в 1921–1923 рр. Ситуацію, щосклалася у співвідношенні цін на продукцію промисловості та сільського господарства називали „диктатурою хлібних цін”.

Наприкінці 1923 р. співвідношення цін на внутрішньому ринку почалозмінюватися на протилежне. За рахунок підвищення податків та акцизів, подорожчання кредиту, підвищення залізничних тарифів, вартість промислової продукції за 1922/1923 господарський рік зросла на 18%, за 1923/1924 р. — вдвічі.

Уряд намагався регулювати ціни шляхом заниження відпускних цін на промислові вироби та підняттям закупівельних цін на сільськогосподарські продукти. Проте ціни на промислову продукцію, надто на товари широкого вжитку, залишалися досить високими: у жовтні 1923 р. в Україні пара чобіт коштувала70 пудів жита, 1 пуд цвяхів — 60 пудів пшениці (до революції — 3,5 пудівпшениці). Так звані „ножиці цін”було ліквідовано лише в 1924 р.Навіть у середині 20-х рр., коли у багатьох галузях виробництва республіка досягла довоєнного рівня, говорити про насиченість внутрішнього ринкубуло ще рано. Вчені-економісти 20-х років В.Базаров, В.Громан, Н.Кондратьєв, аналізуючи економічну ситуацію в країні, наполягали на необхідності збільшення виробництва товарів широкого вжитку, що дало б змогузабезпечити промисловість обіговими коштами, накопичити матеріальні запаси. Проте перемогла офіційна точка зору щодо необхідності першочергової реконструкції важкої промисловості. Саме тому не були задоволені потреби населення в товарах легкої промисловості, попит набагато перевищувавпропозицію. За перше півріччя 1925/1926 господарського року купівельнаспроможність населення збільшилась до 1 млрд 240 млн крб. Але державнапромисловість, підприємства недержавного сектора разом з офіційним імпортом товарів могли задовольнити потреби населення товарами широкого вжитку та продуктами харчування лише на суму 750 млн. крб. Дефіцит заповнювався продавцями нелегального імпортного товару. Таким чином, відсутністьв країні розвинутої промисловості, дороговизна і низька якість вітчизнянихтоварів сприяли збільшенню імпортної контрабанди.

До причин збільшення контрабанди можна віднести і неналагодженістьлегального товарного обігу в прикордонній смузі — відсутність тут сільськихкооперативів. Саме тому серед затриманих контрабандистів було багато місцевих селян, які займалися самозабезпеченням — перевозили товар через кордон не для продажу, а для власного користування в обмін на сільськогосподарську сировину.

Збільшенню контрабанди сприяла і політика держави у зовнішній торгівлі.22 квітня 1918 р. декретом Ради Народних Комісарів (РНК) РСФРР було введено монополію на зовнішню торгівлю. Голова уряду В.І.Ленінпояснювавце необхідністю захистити слабку вітчизняну промисловість від напливу товарів іноземного походження. Він вважав, що ні державний контроль надзовнішньою торгівлею, ні митна політика, ні охорона кордонів не захистятьрадянську економіку від іноземного капіталу. НЕП не відмінила монополіюзовнішньої торгівлі, хоча в першій половині 20-их рр. точилися гострі дискусії з цього приводу. Держава сама, через спеціально створений Наркомат зовнішньої торгівлі (НКЗТ), вирішувала, кому і в яких обсягах надавати правоздійснювати експортно-імпортні операції; вирішувати, що та в якій кількостіможе бути завезено до країни та вивезено з неї.

З метою насичення товарами внутрішнього ринку, збільшення його товарообігу, в структурі імпорту на початку 20-х рр. значне місце посідали споживчі товари. У 1920 р. промислові товари широкого вжитку становили 58,3%всього імпорту, тоді як машини, обладнання та сировина разом узяті — 24,1%.

Ситуація змінилася у 1923/1924 господарському році: в абсолютних цифрахта в процентному відношенні починає зростати виробничий імпорт (в 1923/1924 р. — 65,1%, в 1925/1926 р. — 83,4%, в 1927/1928 р. — 86,4%). Водночас значно зменшився імпорт споживчих товарів: у 1924/1925 р. — 30,8%, в1926/1927 р. — 12,5% .

Така зміна у структурі імпорту пояснювалася необхідністю спочаткузбільшити товарообіг на внутрішньому ринку, який був можливий лише привключенні в товарно-грошові відносини якнайбільшого числа споживачів, тобтоза рахунок товарів широкого вжитку. Коли цієї мети було досягнуто, посталозавдання реконструкції народного господарства, і в першу чергу важкої промисловості. Це зумовило таку закономірність: при зменшенні імпорту товарівлегкої промисловості та збільшенні імпорту обладнання та сировини —збільшилась імпортна контрабанда споживчих товарів (див. вище цифри вартості затриманої контрабанди у 1922/1923 і 1924/1925 рр.).

Серед імпортної контрабанди переважали тканини, трикотаж, галантерейнівироби. І тут також необхідно звернутися до проблеми імпорту даних видівтовару. В 1920 р. білизна, трикотаж та галантерейні вироби взагалі не імпортувалися, в 1925/1926 господарському році їх імпорт був настільки незначний, що статистика навіть не називає кількості товару (статистика передбачає облік даного виду товару в тисячах квадратних метрів), а визначає лишейого вартість. Імпорт вовняних тканин в 1920 р. становив 1,6 млн. метрів, в1925/1926 р. — 0,6 млн. м; шовкових тканин — в 1920 р. — був відсутній, в1925/1926 р. становив 0,1 млн. м.

Державні організації, що мали право здійснювати експортно-імпортніоперації, не могли повною мірою задовольнити потреби населення в певнихвидах товарів. Це призвело до того, що контрабандним шляхом ввозився ітовар, який офіційно закуповувала держава за кордоном. У 1923 р. відсотокконтрабандного товару по відношенню до товару, що імпортувався легальним шляхом, становив: парфюмерія — 34%, спиртні напої — 91%, галантерейні вироби — 47%, фотографічний папір — 106%, трикотаж — 539%, тютюн — 629 %, опій — 990%, сахарин — 4118%.

Контроль за здійсненням монополії зовнішньої торгівлі покладався намитну систему. Декретом РНК РСФРР від 23 лютого 1922 р. при НКЗТ булозасновано Митно-тарифний комітет, на який покладалися розробка та змінамитно-тарифних ставок, перегляд списків товарів, заборонених до ввезення,тощо. Митні органи оглядали товар, що переміщувався через кордони країни, та обкладали його митом і митними зборами у відповідності до офіційних тарифів. Мита були одним із засобів протекціонізму та слугували економічним важелем регулювання зовнішньої торгівлі. У 20-ті рр. було прийнято3 митних тарифи, що регламентували експортно-імпортні операції: 1-й затверджено 14 лютого 1922 р., 2-й — щодо європейської торгівлі — 8 січня1924 р., 3-й — 11 лютого 1927 р. Стимулюючи розвиток вітчизняної промисловості і сільського господарства, митні тарифи надавали суттєві пільги виробничому імпорту (деякі його категорії взагалі не обкладалися митом). Високі тарифні ставки було встановлено на товари легкої промисловості (основнітовари імпортної контрабанди). У порівнянні з тарифами дореволюційноїРосії значно були підвищені мита фіскального значення, особливо на предмети розкоші. До цього додавався і високий залізничний тариф. Наслідкомтакої політики ставали високі відпускні ціни на іноземні товари в торговельніймережі (див.табл.1).

Таблиця 1

Найменування товару

Собівартість з митом

без накладних витрат

Відпускна роздрібна

ціна в СРСР

Гудзики перламутрові (1 гр.) 1 крб. 10 коп. 12 крб.
Кнопки (1 гр.) 0 крб. 45 коп. 1 крб. 80 коп.
Леза «Жилет» (1 дюж.) 1 крб. 10 коп. 5 крб. 40 коп.

Економічна політика, яка обмежувала імпорт товарів широкого вжиткупри неможливості забезпечити споживачів товарами вітчизняного виробника, сприяла збільшенню контрабанди саме на товари легкої промисловості.

Займатися контрабандою було дуже прибутково ще й через те, що ціни наконтрабандний товар зростали в міру віддалення пункту продажу від кордону. За даними Одеської митниці за 1924 р. ціни на контрабандні товари змінювалися в залежності від відстані від кордону (див. табл. 2).

У 20-ті рр. в країні існувала можливість продажу контрабандного товарув крамницях та магазинах, що були у приватній власності. В 1923 р. Їхкількість, у порівнянні з 1922 р., збільшилась на 40%. У 1923 р. в СРСР булозареєстровано 400–420 тис. приватних торговців, через яких здійснювалосядві третини міського товарообігу. Враховуючи той факт, що в 20-ті рр. проводилася політика обмеження приватного капіталу, в тому числі фінансово-податковими заходами, приватні торговці були зацікавлені у продажу дефіцитного, дешевого (у порівнянні з вітчизняним) іноземного товару, навітьякщо на нього не було спеціальних документів і митного клейма.

Найменування

товару

За кордоном (крб.)

В прикордонній смузі

(крб.)

Відстань до

200 верст від

кордону (крб.)

Відстань понад

200 верст від

кордону (крб.)

Шовкові панчо-

хи (1 дюжина)

18 25 40 до 60
Трикотаж (м) 2 3 5 6

Кофта в’язана

(1 шт.)

10 18 30 40

В умовах господарської розрухи, реорганізації прикордонної охорони невистачало матеріальних і воєнних ресурсів щодо надійного закриття державних кордонів від провезення через них контрабандного товару.

Вздовж кордонів УСРР на польській території в містах Острозі, Рівно,Здолбунові, Соколі та інших було створено спеціальну мережу контрабандних контор, які контролювали плинність товарів. Існували подібні транзитнікрамниці і в прикордонній смузі на території СРСР, зокрема в УСРР їх налічувалось 57. Часто вони ставали трактирами та конторами для обміну спирту,кокаїну (в 1923–1924 рр.), мануфактури, галантереї (1925–1926 рр.) на вітчизняну сировину. Важливими контрабандними пунктами в УСРР були Волочиськ, Бережанка, Гусятин, Чорнокозинці, Жабиці, Ямпіль, Тетарщино, Дубосари, Тираспіль та інші. Канали транспортування контрабандного товарутериторією УСРР проходили через Острог — Бердичів — Козятин — Київ;Кам’янець-Подільський — Проскурів — Київ. З Києва товар переправлялидо Харкова, Ростова-на-Дону та Москви. У 20-ті рр. великі партії контрабандного товару доставлялися морем на турецьких суднах у порти Криму та Одеси, звідти намагалися вивозити золото та валюту.

Контрабандний товар перепродувався в окремих магазинах у великихмістах. Для збуту товару існували і так звані „чорні біржі”— місця нелегальних операцій — купівлі-продажу валюти, золота, платини тощо.

Товар переправлявся човнами, бричками, прикритий гноєм, сіном, абомішками з борошном; мануфактурою огортали тіла контрабандисти, перевозячи таким чином за один раз до 70–80 аршин тканини. 200% чистого прибутку давав експорт живої худоби, яку переводили через кордони начебто наводопій. Контрабандою промишляли окремі особи або групи осіб, часто використовували дітей у віці 12–15 років.

Затримання контрабандистів на кордоні ускладнювалося тим, що у 20-ті рр.кордонами стали не географічні чи національні, а політичні розподіли держав: нерідко було розділено колись єдині округи, населені пункти. Населення, що проживало вздовж прикордонної смуги по обидва боки знали однеодного, навіть були родичами, пов’язаними між собою економічно. Це полегшувало перевезення товару. Саме тому серед затриманих прикордонниками контрабандистів 50% складали жителі прилеглих до кордону сіл.

У містах до продажу контрабандного товару були причетні торговці, комісіонери, власники приватних підприємств (80%). З’явилися окремі групинаселення, для яких контрабандний промисел став професією, зокрема організовані групи контрабандистів, які мали тісні стосунки з іноземним капіталомі користувалися за кордоном широким кредитом для закупівлі товару для контрабандного ввезення.

Зв’язки з контрабандистами мали і окремі відповідальні працівники радянських органів. Наприклад, у 1924 р. у справі оперативної розробки контрабандистів „Даешь Варшаву” проходив завідуючий економічним відділомТоргового представництва СРСР у Польщі — Блих. Того ж року було встановлено причетність до перевезення великих партій контрабандного товарудо УСРР Станиславського-Любинського М.О., колишнього співробітника Закордонного відділу ЦК КП(б)У і Польського бюро ЦК, на момент йоговикриття — уповноваженого Іноземним відділом ОГПУ в УСРР Вайнштейна Я., колишнього співробітника ГПУ та інших. Подільським губвідділомГПУ в 1923 р. були викриті деякі контролери радянської митниці, причетнідо перевезення контрабандного товару (їх було знято з посад, заарештованота передано до суду).

Кількість контрабандистів і вартість затриманого товару зростали: за неповними даними у 1923/1924 господарському році на всіх ділянках західного кордону з контрабандним товаром було затримано 22808 осіб, а в 1925/1926 рр. — 32160 осіб .

За 11 місяців 1924 р. на українській ділянці кордону загалом було затримано контрабандного товару на суму 1 млн 140 тис. крб. Найбільша кількістьзатримань припадала на українсько-польський кордон — 6993 (близько 70%)на суму близько 607 тис. крб. За той же проміжок часу на українсько-чорноморській дільниці було зареєстровано 1060 затримань (122301 крб.), у Київському районі — 1668 (250488 крб.), у Харківському — 467 (131892 крб.).

З метою приховування нелегального товару, контрабандисти нерідко виготовляли фальшиві митні преси, на яких друкували фальшиві пломби митниць. Так, у 1923 р. Контррозвідувальним відділом (КРВ) Київського губвідділу ГПУ було ліквідовано групу контрабандистів, що виготовили фальшивийпрес Олевківської митниці та друкували на ньому фальшиві пломби, які збували в різних містах України (справа Лєйкіна та ін.). Того ж року в Києвібуло вилучено фальшивий прес Мінської митниці (справа Караулова).

Існувала і так звана „напівлегальна” контрабанда у вигляді посилок громадянам СРСР з-за кордону від родичів та колег, що виїздили у відрядження.

Видача посилок відбувалася після сплати посилочних зборів без особовогодозволу на пропуск товарів. Якщо ж у посилках були товари, які призначалисяне для особистого користування одержувачем, а для продажу, до них застосовувалися загальні правила пропуску через кордони товарів за дозволом органівНКЗТ . Контрабандисти вміло використовували можливість отримання контрабандного товару з-за кордону таким шляхом. Ними створювалась широкамережа так званих агентів, якими виступали родичі, знайомі, на ім’я яких надходили посилки з-за кордону без особового дозволу. Інколи контрабандистимали близько 100 осіб таких агентів. Таким чином вони отримували товариіноземного виробництва для продажу без сплати додаткових зборів.

З метою перекриття такого шляху переправки товару з 15 березня 1926 р.почали діяти нові норми для закордонних посилок — не більше 5 кілограмів вкожній. Це призвело до значного зниження кількості відправлених до СРСРпосилок. Якщо в січні 1926 р. надійшла 15981 посилка, у лютому — 16645, уберезні — 20617, то у квітні — 7498, травні — 3544, червні — 3758.

Контрабандний товар часто перевозили співробітники іноземних місій вСРСР, які користувалися правом безоглядового провозу дипломатичної пошти 26 та особистого багажу. Так, у 1923 р. КРО Київського губвідділу ГПУ отримало інформацію, що Польська місія та її дипкур’єри, що їздили за маршрутом Москва — Харків — Київ — Варшава, займалися вивозом за кордонкоштовностей, валюти, творів мистецтва. Водночас вони під виглядом дипломатичного багажу репатріантам ввозили до країни контрабандний товар, якийзбували у Москві та Києві. У червні того ж року група по боротьбі з контрабандою КРВ вилучила у магазині Золотницького на Хрещатику близько 8 пуд.шовку, завезеного співробітниками польської місії контрабандним шляхом підвиглядом дипломатичної пошти, та іншого контрабандного товару на суму1 трлн крб. грошовими знаками. Дипкур’єри, причетні до цього, були звільненіз посад польським урядом і виїхали з України (справа „Діос ІРЕ”).

Майже водночас було виявлено, що польським дипкур’єром Биньковським привезено до Києва 720 кг контрабандного товару на суму близько 6 тис.доларів США начебто для польського кооперативу. Товар змогли затриматилише під час переправки його до Москви (раніше він зберігався в приміщенніПольської місії).

Напівлегальну контрабанду використовували і деякі іноземні благодійніорганізації, скориставшись, зокрема голодом, що охопив у 1921–1923 рр.Південь України та Середнє Поволжя. У березні 1922 — червні 1923 рр. ДоУСРР надходила допомога продуктами харчування, одягом, медичним обслуговуванням від багатьох міжнародних організацій. Ця допомога була дужесуттєвою і врятувала багато людей. Так, „Міжнародний комітет робітничоїдопомоги” (Міжробдоп) надав голодуючим України 383 тис. пайків, місіяполярного дослідника Ф.Нансена — 12,2 млн, Американська адміністраціядопомоги (АРА) — 180,9 млн пайків.

Для сприяння роботі іноземних організацій, які надавали допомогу голодуючим, ВУЦВК та РНК УСРР 16 червня 1922 р. прийняли спеціальну постанову про безмитний та безакцизний пропуск продуктів харчування, одягу,мила, медикаментів за умови їх безкоштовного розподілу серед населення.

Однак АРА, скориставшись ситуацією, змогла надавати допомогу і отримувати при цьому прибутки. За повідомленнями Особливого відділу (ОВ) Київського губвідділу ГПУ Київської губернії, в Києві існував такий порядок отримання продуктових (як їх називали „10-доларових”) пайків. Мешканці міста,які мали знайомих або родичів у США, заповнювали спеціальні бланки, девказували їхні адреси. Бланки переправлялися адресатам, і у разі внесенняними 10 або більше доларів на рахунок АРА, до Київської філії надходилорозпорядження про видачу пайка особам, пайок яких було оплачено. Такимчином, продовольчі пайки ставали не благодійними з боку АРА, до того ж заїх перевезення через кордон не треба було сплачувати ніякого мита. Подібнапрактика існувала і в інших містах України, і приносила АРА непогані прибутки. Дехто з представників Американської місії скуповував за безцінькоштовності та золото з метою відправки їх за кордон, користуючись тим,що закордонним благодійним організаціям надавалися права перевезеннябагажу без митного огляду, як і іноземним дипломатам.

Контрабанда завдавала збитків не лише фінансово-кредитній системі країни. Дуже часто конспіративність контрабандистів та їх знання прикордонноїмісцевості використовувалися розвідувальними органами Польщі та Румунії.

Так, відомий київський контрабандист Гольберг, що підтримував «ділові» стосунки з Варшавською кампанією «ЗГХ» (отримував 30% виручки від перевезеного ним товару), як з’ясувалося пізніше, був водночас агентом 2-го відділуПольського Генштабу, який займався розвідувальною діяльністю на територіїУкраїни. Часто розвідувальні служби використовували контрабандистів«всліпу», як кур’єрів для переправлення через кордон важливої інформації.

З польськими розвідувальними органами співпрацювала група контрабандистів Зільбермана (м. Кам’янець-Подільський). Ці відомості було використано Подільськім губвідділом ГПУ для проникнення до спецслужб Польщі.

Один із таємних співробітників прикордонного посту перевербовав зв’язкового Зільбермана і через нього передав листа начальнику постерунку (розвідпоста в Польщі) Махницькому з проханням зустрітися з ним для особистихпереговорів. На цій зустрічі таємний співробітник представився завідуючимконторою Донбасторгу в м. Кам’янці і запропонував Махницькому свої послуги на користь Польщі, пославшись на своє польське походження. Пізнішеін був представлений начальнику експозитури 5 у Львові майору Чеховському, після чого отримав завдання розвідувального характеру по військовій лінії.

У 1921–1925 рр. лише 5 прикордонних загонів на західному кордоні країни затримали 2742 порушника кордону, серед яких було виявлено 675 агентів іноземних спецслужб.

У 1917–1921 рр. урядом Радянської Росії було прийнято низку документів, що регламентували охорону її кордонів, перевезення через них різних видів товарів, коштовностей, історичних цінностей тощо. (Постанова РНК РСФРР від 29 грудня 1917 р. «Про дозвіл на ввезення та вивезення товарів»; Інструкція НКВД «Про правила в’їзду та виїзду з Росії» (грудень 1917 р.); Декрети РНК від 28 травня 1918 р. про організацію прикордонної охорони, від 29 травня «Про розподіл прав центральної і місцевої Радянської влади по збиранню мит та регулюванню діяльності місцевих митних установ», «Про заборону вивозу за кордон предметів мистецтва та старовини» (вересень 1918 р.); постанова Ради Праці та Оборони (РПО) від 19 березня 1920 р. Про виділення спеціальних частин Червоної Армії для створення прикордонної охорони, постанова РНК від 4 грудня 1920 р. «Тимчасові правила про ввезення з-за кордону та зворотне вивезення за кордон іноземних товарів» та інші). Після припинення воєнних дій в Україні, ці законодавчі та нормативні акти набули чинності і на її території.

Декретом РНК РСФРР від 28 травня 1918 р. при Наркоматі фінансів було засновано Головне Управління прикордонної охорони, на яке покладалися боротьба з контрабандою та таємними переходами державного кордону, захист багатств в прикордонних та територіальних водах від крадіжок, захист населення від нападів злочинців тощо. Декретом РНК від 29 червня 1918 р. охорону кордонів було доручено Наркомату торгівлі та промисловості.

Того ж року з метою боротьби з контрреволюцією, спекуляцією, шпигунством та контрабандою в прикордонній смузі при пропускних пунктах почали створювати надзвичайні комісії (ЧК). 17 липня 1920 р. заступник голови ВЧК В.Р.Менжинськийпідписав «Інструкцію про охорону державного кордону», у відповідності до якої на кордонах Республіки було засновано інститут прикордонних органів ОВ ВЧК. Ці органи мали здійснювати нагляд за особами та товарами, що перетинали кордон, шляхом перевірки документів та присутності під час огляду багажу та товарів. Згодом охорона кордонів повністю перейшла до відома ВЧК.

24 листопада того ж року постановою РПО це завдання покладалося на ОВ ВЧК по охороні кордонів, до завдань якого входило не допустити проникнення на територію країни «політично-воєнної контрабанди» та «слідкувати за непропуском економічної контрабанди…, за винятком тих міст, де існували спеціально створені рогатки Наркомату зовнішньої торгівлі».

З метою більш успішної протидії контрабандному провезенню товарів через кордони, РНК УСРР 30 серпня 1921 р. ухвалила рішення про залучення до боротьби з контрабандою, крім митних установ та особливих відділів ВУЧК, волосних виконкомів, сільрад та комітетів незаможних селян (комнезами) прикордонних районів. За сприяння у затриманні контрабандного товару надавалася премія грошова або натуроплатою. Розмір премії становив 20% вартості затриманого товару за середніми кооперативними цінами даної місцевості при контрабандному вивезенні та 15% — при ввезенні.

Декретом РНК РСФРР від 8 грудня 1921 р. «Про боротьбу з контрабандою», при ВЧК створювалася Центральна комісія по боротьбі з контрабандою з представників ВЧК, Революційної військової ради Республіки та НКЗТ.

Подібні комісії створювалися при особливих відділах по охороні кордонів для нагляду за організацією місцевими органами боротьби з контрабандою, а також боротьби з особливо тяжкими видами контрабанди: озброєною контрабандою; контрабандою, якою займалися посадові особи; контрабандою у вигляді промислу; контрабандою заборонених предметів (зброя, вибухові речовини, радіопередавальні пристрої тощо). Ці види контрабанди визначалися як кваліфікована контрабанда, і справи щодо них направлялися для розгляду до революційних трибуналів. Покаранням за кваліфіковану контрабанду було позбавлення волі з суворою ізоляцією терміном не менше 3 років, а за обтяжуючих обставин — вища міра соціального захисту — розстріл. Така суворість покарання свідчила про серйозність небезпеки для держави даного виду злочину.

Після перетворення ВЧК на ГПУ, охорона кордонів покладалася на Відділ (з 1926 р. — Головне управління) прикордонної охорони і головної інспекції військ ОГПУ, а також на особливі відділи ГПУ (після їх реорганізації у травні 1922 р. — на КРВ та аналогічні відділи в губвідділах ГПУ). При цьому в межах 7,5-кілометрової прикордонної смуги мали право діяти лише прикордонна охорона та КРВ ГПУ. Саме вони здійснювали до 50–52% затримань контрабанди. З метою покращання їх роботи та у зв’язку із зменшенням фінансування (з переходом підприємств на госпрозрахунок дедалі важче ставало добитися від них коштів на утримання бюджетних організацій, у т.ч. і на правоохоронні та прикордонні органи) на з’їзді начальників органів ГПУ УСРР у червні 1925 р. було прийнято резолюцію про відрахування на рахунок прикордонників 17% вартості затриманого товару.

Для боротьби з контрабандою використовувалися різні методи: затримання на кордонах, масові операції-рейди по вилученню контрабанди з квартир та магазинів, створення спеціальних загороджувальних загонів у місцях провозу товару, нагляд за особами, які підозрювалися у протиправній діяльності, перлюстрація кореспонденції, агентурне проникнення тощо. Створювалася і мережа інформаторів у прикордонних селах. Співпрацювати з органами ГПУ їх заохочували шляхом виплати певних відсотків від вартості затриманого товару або в примусовому порядку. До боротьби з контрабандою залучалися й економічні відділи губвідділів ГПУ. Вони виявляли контрабандний товар у магазинах та на складах, слідкували за чорними біржами та ін.

3 квітня 1926 р. РПО прийняла Постанову про зосередження боротьби з контрабандою в органах ОГПУ (митні органи вели цю боротьбу лише в місцях їх постійної діяльності). Передбачалися заходи щодо посилення прикордонної охорони, покращання побуту прикордонних військ, їх технічного забезпечення. Питання боротьби з контрабандою розглядалося і на засіданні Президії ЦВК СРСР 3 травня 1926 р. Було прийнято рішення надати Особливій нараді при ОГПУ терміном 6 місяців повноваження щодо вислання, заслання та утримання у концтаборах до 3-х років затриманих та підозрюваних у контрабандній діяльності осіб. До осіб, які при затриманні вчинили збройний опір, органам ГПУ надавалося виключне право позасудової розправи, аж до розстрілу. Зазначалося, що розширення прав ГПУ у боротьбі з контрабандою було пов’язане з надзвичайним її зростанням. Нагляд за діяльністю органів ГПУ здійснювала прокуратура. Після встановленого терміну Особлива нарада повинна була звітувати перед ЦВК СРСР щодо результативності впроваджених заходів і доцільності їх подальшого проведення.

Поряд з посиленням охорони державних кордонів і удосконаленням роботи митних установ подальшого розвитку набула розробка нормативно-правової бази боротьби з контрабандою. Визначення поняття контрабанди як злочину було дано у декреті РНК РСФРР «Про митну охорону» (1 вересня 1922 р.). У Кримінальному кодексі (КК) РСФРР 1922 р. склад контрабанди було сформульовано лише у загальних рисах. Ст.97 регламентувала відповідальність за просту та кваліфіковану контрабанду. Розширенню контингенту осіб, причетних до контрабанди, сприяла Постанова Президії ЦВК СРСР 1926 р. про зміну Ст. 260 Митного статуту щодо визначення поняття видів збуту контрабандного товару.

Важливе значення для кваліфікації контрабанди як злочину мав КК УСРР в редакції 1927 р. Ст. 114 визначала контрабанду як переміщення через державний кордон цінностей, майна та інших предметів повз митні установи або через митниці, але приховавши їх від митного контролю, тобто без сплати мита, а також встановлювала більш чітку регламентацію між простою контрабандою (міра покарання розглядалася в адміністративному порядку) та кваліфікованою (покарання — в кримінальному порядку). При затриманні простої контрабанди з контрабандистів стягувався штраф, а при повторному скоєнні злочину передбачалося вислання в адміністративному порядку за межі 5-кілометрової прикордонної зони. Практикувалося також вислання найбільш злісних контрабандистів з великих міст. У «Положенні про злочини державні», прийнятому ЦВК і РНК СРСР 25 лютого 1927 р., кваліфікована контрабанда була віднесена до державних злочинів.

Посилення кримінально-правової відповідальності за контрабанду, здійснення заходів, спрямованих на покращання охорони кордонів, обмеження приватного капіталу в промисловості та торгівлі, збільшення випуску товарів народного споживання призвело до деякого спаду контрабанди наприкінці 20-х рр. Однак вона продовжувала завдавати значних збитків монополії зовнішньої торгівлі та економіці УСРР. Її збільшенню сприяли особливості соціально-економічного розвитку республіки, зокрема дефіцит та дорожнеча товарів широкого вжитку на внутрішньому ринку.

Боротьбою з контрабандою займалися різні державні органи та установи: спецслужби, прикордонна охорона, митниці, місцеві органи радянської влади. Проте, ця боротьба здійснювалася не шляхом удосконалення та виправлення помилок у керівництві економікою, а посиленням силових та адміністративних методів. Можливо тому у 20-ті рр. контрабанда залишалася одним із провідних видів економічної злочинності.

2. Організаційно-правові засади боротьби з контрабандою на сучасному етапі

Аналіз стану боротьби з контрабандою свідчить про те, що хоча заходи, передбачені Державною програмою протидії контрабанді “Контрабанда-СТОП” здебільшого й були виконані, проте не були вирішені основні завдання програми, а саме усунення економічних передумов, які сприяють контрабандній діяльності; підвищення ефективності митного і прикордонного контролю. Сучасна контрабанда в Україні давно вже “переросла” свої ранні, класичні форми і сьогодні має такі ознаки: вона є однією зі складових економічної злочинності і тісно пов’язана з іншими видами злочинності (так для певної частини населення, яка проживає у прикордонних, районах, контрабанда набула характеру “промислу”); контрабанда набуває дедалі більш витончених та організованих форм (контрабанду дедалі частіше вчинюють не окремі особи, а організовані злочинні угруповання; координація контрабанди, наприклад, у галузі наркобізнесу, відбувається на транснаціональному рівні); контрабанда нерозривно пов’язана з корупцією в органах влади і управління, правоохоронних і судових органах, банківських структурах тощо і, насамперед, в органах митної служби; схеми контрабанди є доволі гнучкими, правопорушники постійно коригують механізми і тактику протиправної діяльності відповідно до зміни правил оформлення ввезення на територію України і вивезення з неї товарів; контрабандисти розробляють нові заходи протидії правоохоронним органам у виявленні та документуванні контрабанди [14, 18].

Однією з головних причин, що найбільш суттєво впливає назагальний рівень контрабанди, є корупція. Так аналіз статистичних даних Державної митної служби України свідчить про те, що основними підставами для складення щодо працівників митної служби адміністративних протоколів про корупційнідіяння або порушення спеціальних обмежень, передбачених Законом України“Про боротьбу з корупцією”, у 2007 р. були: незастосування заходів тарифногота нетарифного регулювання при переміщенні окремих груп товарів через митнийкордон України; незаконне одержання особою, уповноваженою на виконанняфункцій держави, матеріальних благ, сприяння, використовуючи своє службовестановище, юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності,надання незаконних переваг юридичним особам під час прийняття рішень; порушення технологічних схем порядку проведення митного контролю й митногооформлення при переміщенні товарів і транспортних засобів через митний кордонУкраїни; недотримання вимог чинного законодавства під час надання дозволу наздійснення митного оформлення із застосуванням тимчасової митної декларації;порушення порядку процесуальних дій у справах про порушення митних правил;надання неповної інформації на запити правоохоронних органів; недотриманнявимог ст. 90 Митного кодексу України щодо заборони заповнення посадовимиособами митних органів граф вантажної митної декларації, заповнення якихналежить до компетенції декларанта; надання недостовірної або неповної інформації при декларуванні доходів членів сім’ї тощо [14, 18].

Основні чинники, які обумовлюють існування контрабандної діяльності:низький рівень забезпеченості населення, високий рівень безробіття в країніта прикордонних регіонах, де контрабанда для значної частини мешканців перетворилася на основне джерело доходів;недосконалість митного та податкового законодавства;висока прибутковість цього виду злочинного бізнесу; „прозорість” державного кордону з країнами СНД;недостатньо ефективний рівень митного та прикордонного контролю;недосконалість державної системи контролю за походженням і реалізацієюпродукції та сплатою податків [13, 119].

Діяльність держави у сфері забезпечення раціонального харчування має бутисконцентрована на виконанні таких завдань: вивчення стану фактичного харчування населення; проведення моніторингу стану інфекційної та неінфекційноїзахворюваності, пов’язаної з харчуванням; забезпечення систематичного перегляду норм фізіологічних потреб населення в основних харчових речовинах таенергії; розширення пропаганди серед населення принципів раціонального харчування; підвищення рівня культури харчування з урахуванням національнихтрадицій і світового досвіду.

У Європейському Союзі діє система контролю на всіх етапах виробництвата переміщення продуктів харчування. Така продукція підлягає жорсткому контролю та відповідному маркуванню, що відповідає її належній якості, а відсутністьмаркування на товарах призводить до недопущення їх на споживчий ринок і єобов’язковим для всіх суб’єктів діяльності Європейського Союзу.

На відміну від європейських країн, норми безпеки в Україні, які повинні міститися в державних стандартах залишаються незмінними вже тривалий час. Тому,для підвищення ефективності діяльності державного контролю необхідно запровадити принципово нові вимоги та стандарти якості продукції з метою припинення ввозу на територію України товарів сумнівної якості, або таких, які заборонені за їх хімічним складом до споживання в інших країнах світу.

Законом України «Про безпечність та якість харчових продуктів» від 08.09.2005 р. визначено правовий порядок забезпечення безпечності й якості харчовихпродуктів, що виробляються, знаходяться в обігу, імпортуються, експортуються.

Цей Закон вказує на необхідність розроблення нових вимог до безпеки й якостіпродукції, адже й досі основним нормативним документом з якості продукції єзастарілі «Медико-біологічні вимоги до якості і безпеки харчових продуктів»,розроблені та затверджені у 1989 р. Стандарти безпеки й якості продуктів вУкраїні давно не відповідають вимогам сучасності, а Міністерство охорони здоров’я, на яке Законом покладена функція розроблення нових стандартів, ще незапропонувало відповідного документа.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів безпека харчових продуктів – це стан харчового продукту, що є результатомдіяльності з виробництва та обігу, яка здійснюється з дотриманням вимог, встановлених санітарними заходами та/або технічними регламентами, забезпечуєвпевненість у тому, що харчовий продукт не завдає шкоди здоров’ю людини (споживача), якщо він спожитий за призначенням; обов’язковими параметрами безпечності є науково обґрунтовані та затверджені у встановленому законодавствомпорядку параметри (санітарні нормативи), недотримання яких у харчових продуктах може призвести до шкідливого впливу на здоров’я людини.

Ефективна протидія контрабанді та захист внутрішнього ринку, попередження зловживань службових осіб працівників митних органів можлива приумові вжиття ряду додаткових організаційно-практичних заходів.

Зокрема, для покращання митного та прикордонного контролю доцільно:

1) включити території прикордонно-контрольованих районів, що розташованіпоза пунктами пропуску, але в зоні діяльності митниці, до зони митного контролюз метою підвищення ефективності виявлення вантажів, ввезених на територіюУкраїни з порушеннями митного законодавства;

2) поновити практику митного оформлення суб’єктів зовнішньоекономічноїдіяльності, в тому числі і фізичних осіб, на внутрішніх митницях за місцем їхреєстрації, що дозволить правоохоронним органам оперативніше здійснюватипроцесуальне документування фактів контрабанди;

3) внести зміни до наказу Державної митної служби України від 22.11.2001р.№763 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.12.2001 р. №1020/6211), який затвердив порядок декларування валютних цінностей, що переміщуються через митний кордон України. Зокрема, запровадити практикузаповнення громадянами декларацій у 2-х примірниках, один з яких залишався бна зберігання на термін не менше 3-х років у відповідному митному органі;

4) запровадити практику проведення митного оформлення з обов’язковимнаданням оригіналу експортної вантажної митної декларації (ВМД) (як булопередбачено Постановою Кабінету Міністрів України №1598 від 5.10.1998 року)країни відправлення вантажу, що сприятиме недопущенню фактів проведеннямитного оформлення на підставі товаросупровідних документів, які містятьнеправдиві відомості про вартість, кількість, найменування товару та інші реквізити.

Для покращання взаємодії правоохоронних органів по протидії контрабандінеобхідно:

1) облаштувати всі пункти пропуску через державний кордон України відповідною інформаційного системою Держприкордонслужби України;

2) запровадити міжвідомчу базу даних правоохоронних органів про осіб,причетних до створення та діяльності фіктивних підприємств;

3) на підставі інформації правоохоронних органів та органів, що здійснюютьконтроль за провадженням господарської діяльності, запровадити міжвідомчиймоніторинг діяльності суб’єктів господарювання, які здійснюють експортно-імпортні операції [13, 120];

4) запровадження комплексного контролю за реалізацією товарів на внутрішньому ринку держави шляхом створення ефективної системи супроводженняруху товарів від кордону до споживача, розроблення механізму застави в повному обсязі товарів, що транзитом перевозяться територією держави, з подальшим її поверненням після підтвердження факту ввезення товару на митнутериторію України; внесення змін до ст. 201 КК України щодо зменшеннявстановленої грошової суми, з якої настає кримінальна відповідальність [14, с. 19].;

5) поліпшення технічного оснащення пунктів пропуску через державний кордон України засобами об’єктивного контролю (великотоннажними терезами,сканерами, рентгенівськими установками, системами зчитування номерів тавідеоспостереження);

6) забезпечення ефективної взаємодії органів державної влади з метоюзапобігання незаконному переміщенню товарів та транспортних засобів черезмитний кордон України, ухиленню від сплати митних платежів, протиправномувідшкодуванню ПДВ в результаті фіктивних експортних операцій [14, 20].

Ефективно вирішити це питання можна лише за умови налагодження правоохоронними органами механізму взаємодії з питань документування злочинноїдіяльності міжнародних економічних кримінальних формувань на стадіях проведення оперативно-розшукових та процесуальних заходів. Для цього необхідносформувати з числа практичних працівників міжнародну організацію по боротьбіз економічними злочинами (МОБЕЗ), до функцій якої віднести:

1) приведення правових форм кожної із країн — учасників організації до єдиної, виходячи із потреб боротьби зі зловживаннями в сфері міжнародних фінансово-господарських операцій;

2) створення банку даних для своєчасного отримання інформації по тих чи інших суб’єктах зовнішньоекономічної діяльності чи напрямках діяльності;

3) координацію роботи оперативно-слідчих груп для попереднього документування і розслідування конкретних економічних злочинів міжнародного характеру.

Ураховуючи те, що контрабанда не належить до злочинів проти національної(державної безпеки), передбачених Розд. 1 Особливої частини КК України, а єзлочином у сфері господарської діяльності (Розд. VII КК України), вона повиннаналежати до повноважень ОВС та митних органів. Належність її до компетенціїСБ України - це рудимент радянської доби.

Висновки

У зв’язку зі зміною повноважень у сфері боротьби з контрабандою, повинно бути посилено інформаційно-аналітичне та методичне забезпечення митних органів та ОВС щодо оперативно-розшукового документуваннята досудового розслідування контрабанди. У цих відомствах повинні бути створені підрозділи інформаційно-аналітичної (стратегічної і тактичної) розвідки длязабезпечення інформацією підрозділів, що здійснюють ОРД та досудоверозслідування, які б давали можливість виявляти, а в де-яких випадках і прогнозувати контрабандну діяльність. У зв’язку із проблемою якості та безпекипродуктів харчування держава повинна вирішити такі завдання у сфері забезпечення продовольчої безпеки та побудови вітчизняної системи раціональногохарчування: здійснювати постійний контроль за станом харчування дитячого ідорослого населення; активізувати пропаганду серед населення принципів раціонального харчування; на законодавчому рівні здійснити перегляд фізіологічних норм з урахуванням результатів вивчення стану харчування, проведеннящорічного моніторінгу відповідності показників фактичного споживання за основними групами харчових продуктів раціональним нормам харчування, прискорення прийняття законопроекту «Про загальну безпеку продукції» від 28листопада 2008 р. № 3421, який розроблено в контексті входження України доСвітової організації торгівлі та ЄС з метою впровадження в національне законодавство вимог Директиви Європейського Парламенту та Ради ЄС 2001/95/ЄС«Щодо загальної безпеки продукції» від 3 грудня 2001 р.

А також обмеження поширення контрабанди продуктів харчування можливешляхом подальшого вдосконалення існуючої системи контрольно-наглядовихта правоохоронних органів, перегляд їх завдань і повноважень, покращеннямеханізму взаємодії та співпраці між ними.

Необхідно на державному рівні стимулювати розвитоквітчизняного агропромислового сектору економіки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУР И

1. Макотинский М. Борьба с контрабандой и надзор прокуратуры. // Вестник советской юстиции. — 1925. — № 8. — С. 329.

2 Кондурашкин И.С. Частный капитал перед советским судом. Пути и методы накопления по судебным и ревизионным делам. 1918-1926. — М.-Л., 1927. — С. 133.

3 Жигалко П. Украинская промышленность в условиях новой экономической политики. — Харьков, 1925. — С. 11.

4. Крумин Г. Некоторые итоги и перспективы. // Экономическая жизнь. — 20 червня 1926 р.

5. Колдаев В.М. Из истории организации борьбы с контрабандой в СССР (1917–1930 гг.) // Известия вузов. Правоведение. — 1970. — № 6. — С. 101.

6. Угаров Б. У таможенного барьера. — М., 1975. — С. 93.

7. Таможенный устав. — Хабаровск, 1925. — Ст. 29, 208, 209, 211.

8. Цит. за: Кульчицький С. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919–1928). — К., 1996. — С. 201.

9. Из истории войск ВЧК и пограничной охраны. 1917–1921. Документы и материалы. — М., 1958. — С. 14–15.

10. Костін М.І. Контрабанда. Доказування обставин вчинення злочину на досудовому слідстві: Монографія. - К: ДІЯ, 2003.-185 с.

11. Шевчук В.М. Методика розслідування контрабанди: проблеми теорії та практики: Монографія. - X.: Гриф, 2003. - 280с.

12. Калугін В.О. Виявлення та особливості розслідування контрабанди, що вчинена наморському кордоні: Монографія. -. Одеса: ОДУВС, 2007. - 203 с.

13. Кравчук С.Й. Економічна злочинність в Україні. Курс лекцій. Навчальний посібник. –К.: Кондор, 2009. – 282 с.

14. Погорецький М.А. Підвищення ефективності боротьби з сучасною контрабандою //Південноукраїнський правничий часопис. - № 1. – 2009. – С.18-21

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Робота , принаймі перша її частина, є статею С.Гнітько без посилання на автора.
21:36:46 02 ноября 2016
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:19:32 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
11:12:34 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Боротьба з контрабандою 2

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151310)
Комментарии (1844)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru