Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Августин Волошин

Название: Августин Волошин
Раздел: Исторические личности
Тип: реферат Добавлен 22:35:33 02 июля 2011 Похожие работы
Просмотров: 189 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Народився 18 березня 1874 р. в гірському селі Келечин, нині Міжгірського району Закарпатської області, в сім’ї греко-католицького священика. Як відзначають біографи А. Волошина, він «виніс з дому знання руської мови і любов до родного слова». Проте «по-мадярськи мало знав, так що, коли прийшов до Ужгородської гімназії, з мадярською мовою мав труднощі». Від 1883 до 1892 р. навчався в гімназії, а в 1892–96 рр. – в Ужгородському теологічному інституті.
У березні 1897 р. А. Волошин був висвячений і почав служити капеланом в Ужгороді. В 1899 р., після успішного закінчення Вищої педагогічної школи в Будапешті, одержав диплом професора математики й фізики, що відкрило йому дорогу до викладацької роботи.
З 1900 р. він починає працювати викладачем. У 1912–38 рр. – директор Ужгородської вчительської семінарії. Цей період найбільш плідний в житті А. Волошина. «Саме в ці роки, – зазначають сучасні дослідники його діяльності, – він зарекомендував себе як видатний педагог, активний просвітянин, видавець книг, газет і журналів, чудовий господарник. Саме в цей час А. Волошин активно займається політичною діяльністю, утворивши власну партію і представляючи інтереси виборців у чехословацькому парламенті. Уся його різнобічна діяльність була спрямована на благо свого народу, і завдяки їй А. Волошин здобув величезний авторитет в народі, з яким не могли не рахуватися навіть його недруги. Всенародна любов закарпатців до Августина Волошина проявилася в тому, що його називали Батьком. До цього такої пошани удостоївся тільки Олександр Духнович».
А. Волошин насамперед дбав про піднесення освіти й культури в Закарпатті. Адже культурно-освітній рівень народу внаслідок тривалої політики мадяризації краю був низький. Зважаючи на відсутність підручників з багатьох дисциплін, йому довелося невтомно працювати в царині видавничої справи. Всього підготував і видав, головним чином на власні кошти, 42 книги. Серед них – «Методическая грамматика карпаторусского языка для народных школ» (1899, 1921, 1923), «Читанка для угро-русской молодежи» (кілька видань, починаючи з 1900 р.), «Азбука» (1904), «Азбука і перша читанка для 1 класу народних шкіл на русском язиці» (1905,1913), «Малая Библия для низших кл. народных школ» (1904), «О письменном язиці Подкарпатських русинов» (1920), «Педагогика и дидактика для учительских семинарий» (1920), «Фізика» (1921), «Наука стилізації» (1923), «История педагогики для учительских семинарий» (1923), «О соціальном вихованню» (1924), «Педагогика и дидактика» (1924), «Педагогічна психологія» (1935), «Логіка» (1935), «Подкарпатська Русь» (1936) тощо.
Отже, А. Волошин забезпечив учнів народних шкіл та студентів учительських семінарій найголовнішими підручниками. Його роль у розвитку шкільництва в міжвоєнному Закарпатті важко переоцінити: у 1924 р. він заснував і очолював Педагогічне товариство Підкарпатської Русі, в 1929 р. був організатором «Учительської Громади». Він автор популярних і політичних праць, віршів, оповідань, п’єс. Його п’єсу «Марійка-Верховинка» (1931) сучасники вважали «найкращою дотеперішньою карпато-українською драмою».
У становленні А. Волошина як педагога й культурно-громадського діяча, а згодом і як політика, істотну роль відіграли плодотворні творчі зв’язки з представниками національно свідомої української інтелігенції Галичини. Поїздки А. Волошина в Галичину спричинили справжній переворот у його свідомості, з’ясуванні ним багатьох питань національної історії України, розвитку визвольних змагань українського народу. А. Волошин як педагог і вчений невіддільний від А. Волошина-політика. «Саме на прикладі його життя, – вважають О. Мишанич і П. Чучка, – можна простежити, як угорські русини поступово усвідомили себе закарпатськими українцями, частиною єдиного українського народу. З іменем А. Волошина колишні темні й забиті чужоземною неволею підкарпатські русини інтегрувалися у загальноукраїнський визвольний рух, заявили перед усім світом про своє існування і свої державотворчі змагання».
У 1902 р. А. Волошин заснував в Ужгороді акціонерне товариство «Уніо», при якому працювали друкарня та книгарня. Товариство почало видавати газету «Наука» (1903–14), а також різноманітну релігійну літературу народною мовою, зокрема щорічник «Місяцеслов» (1901–21). Після Першої світової війни організував і очолив перші в Закарпатті Підкарпатський банк і Кооперативний союз.
Після краху багатонаціональної Габсбурзької монархії і проголошення на її території незалежних держав, зокрема Угорської Народної Республіки, Чехословацької Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки, відкритим залишалося питання про долю Закарпаття. В самому краї поступово викристалізувалися три основні політичні орієнтації щодо його майбутнього – проугорська, прочехословацька й українська. Відповідно їх репрезентували три найбільш впливові народні ради – Ужгородська, Пряшівська і Хустська.
А. Волошин став одним із керівників створеної на початку листопада 1918 р. в Ужгороді «Ради угорських рутенів». Вона виступала за збереження Закарпаття в складі Угорщини із забезпеченням прав «нашого угрорусского народа». Він також підтримав закон угорського уряду «Про національну автономію русинів, що проживають в Угорщині» від 21 грудня 1918 р. 8 Однак на початку 1919 р. поступово переконався, що оптимальним за тих умов рішенням щодо майбутнього Закарпаття є його приєднання до Чехословаччини.
8 травня 1919 р. взяв активну участь в об’єднанні трьох вищеназваних рад в єдину Центральну Руську Народну Раду і став одним з її керівників. Рада прийняла рішення про приєднання Закарпаття до Чехословацької Республіки на правах автономії. Волошин у складі обраної делегації закарпатців 20 травня у Празі в урочистій обстановці передав це рішення президенту ЧСР Т. Масарику. Тобто, А. Волошин був безпосередньо причетний до подій, що визначили подальшу долю його краю майже на цілих 20 років. «Було то собитіе не лиш исторично-важное, – згадує він у своїх споминах, – но і щиротеплое, братское! Золота Прага торжественно привитала русинов, щиро погостила и ми з надеею на лепшу будучность вернулися до дому».
Після включення Закарпаття до складу демократичної республіки у 1919 р. створилися принципово більш сприятливі умови для громадсько-політичного й національно-культурного розвитку краю. Згідно з «Генеральним статутом про організацію адміністрації Підкарпатської Русі» від 18 листопада 1919 р., що став першим нормативним актом, який визначав правовий статус органів державного управління на Закарпатті, Рада міністрів ЧСР створила тимчасовий автономний орган (ліквідований у квітні 1920 р.) – Директоріум, членом якого був А. Волошин. Він стає одним з авторитетних громадсько-політичних діячів, загальновизнаним лідером українського національно-культурного напряму в Закарпатті, який, завдяки його наполегливій повсякденній праці, з кожним роком зміцнював свої позиції в краї.
В утвердженні української національної ідеї, поширенні писемності та знань, вихованні національної свідомості особлива, якщо не визначальна, роль належить заснованому у травні 1920 р. товариству «Просвіта». Одним з основоположників його був А. Волошин, який став його почесним головою. Завдяки його авторитету й наполегливості, у роботі товариства найактивнішу участь брали його однодумці й соратники Ю. і М. Бращайки, В. Бірчак, Е. Невицький, В. Желтвай, С. Клочурак, О. Маркуш, І. Панькевич, А. Штефан, М. Долинай, В. Гаджега, Й. Бокшай та ін. Багатогранна діяльність філій і читалень «Просвіти» охопила значні сили українського населення краю: у 1937 р. членами близько 250 структурних осередків українського товариства були понад 16,5 тис. закарпатців.
У жовтні 1928 р. в Ужгороді відбулося урочисте відкриття народного будинку «Просвіти», збудованого на кошти населення (певну суму пожертвував президент ЧСР Т. Масарик). На ньому з патріотичною промовою виступив А. Волошин, який підкреслив: «Сей народний дом має бути серцем дальшої культурної еволюції нашої, котра своїми органами розсилає кров народного життя, знаннє самого себе, свого язика, своєї літератури, знань народного генія, знань красот краю, знань і любов до всего, что є наше, народне». А. Волошин – активний учасник практично усіх масових заходів «Просвіти» та інших українських товариств і об’єднань, його яскраві промови, зокрема на з’їздах учителів, патріотичної молоді краю, надихали присутніх на активну національно-культурну працю. Особливе значення в цьому плані мав його виступ на Всепросвітянському з’їзді, що відбувся 17 жовтня 1937 р. в Ужгороді. Понад два десятки політичних партій, союзів і товариств – організаторів з’їзду виступили з «Маніфестом до українського народу Підкарпаття». У ньому, зокрема, було чітко проголошено: «Ми добровільно прилучилися до Чехословацької Республіки, ми є вірними громадянами нашої демократичної держави, але в мовних і культурних справах ми були й будемо частиною великого 50-мільйонного українського народу і цієї нашої народної та культурної єдності ніколи нізащо не зречемося…».
Протягом 20–30-х рр. ім’я А. Волошина не сходить зі сторінок таких закарпатських видань, як «Русин», «Підкарпатська Русь», «Українське слово», «Учительський голос», «Альманах», «Місячник», «Кооператив», «Пчілка». Писали про нього і його діяльність галицькі газети, періодичні видання української еміграції в ЧСР.
У 1922 р. побачили світ перші номери газети «Свобода», а також місячника «Благовісник», адресованого вірникам греко-католицької конфесії. Завдяки тому, що видавцем і редактором названих видань був А. Волошин, вони мали неабияку популярність у значної частини українського населення Закарпаття. Зокрема, зримо зростала кількість передплатників щоденної газети «Свобода», що виходила за редакцією А. Волошина. Будучи фактично видавцем цієї популярної газети, він об’єднав навколо неї молоді сили, сприяв становленню закарпатської журналістики. Газета інформувала своїх читачів про роботу в осередках «Просвіти», подавала оглядові матеріали з народознавства і краєзнавства, статті про «мовну проблему» в Закарпатті тощо. Нерідко тут містилися повідомлення про життя українців в Галичині, а також про події, що відбувалися в СРСР, зокрема, голодомор 1932–1933 рр. в Україні й сталінські репресії. Газета «Свобода» (від 15 червня 1938 р. – «Нова Свобода»), за слушною оцінкою літературознавця Ю. Балеги, спочатку «мала переважно культурницький характер, але поступово все більше і більше втягувалася в політику, як і її видавець».
У 1923 р. А. Волошин заснував і до початку 1939 р. очолював народно-християнську партію. Від неї у 1925– 29 рр. був послом парламенту Чехословацької Республіки, де відстоював інтереси свого народу і краю. Однак на вершину державно-політичного життя вийшов у 1938–39 рр.: 11 жовтня 1938 р. він член першого автономного уряду Закарпаття – Кабінету міністрів Підкарпатської Русі на чолі з А. Бродієм; 26 жовтня, після відставки і арешту останнього, його призначають прем’єр-міністром другого автономного уряду Підкарпатської Русі – Карпатської України.
Дослідник історії Закарпаття М. Болдижар так пояснює вибір чехословацьким урядом на посаду голови автономного уряду краю політичного лідера українського напряму: «Цьому сприяв ряд факторів: по-перше, призначаючи А. Волошина прем’єром, центральний уряд враховував, що він був освіченою для того часу людиною, мав духовну та світську освіти, і сподівався, що в своїй діяльності він буде керуватися принципами нейтральності та релігійно-етичними нормами і не братиме участі в політичних інтригах; по-друге, уряд добре знав про політичну орієнтацію інших можливих кандидатів у прем’єри і не бажав більше ризикувати, «обпікшись» уже на кандидатурі А. Бродія; по-третє, кандидатура каноника А. Волошина була підтримана прем’єром словацького автономного уряду католицьким священиком Й. Тісо. Отже, волею випадку та в зв’язку з названими вище обставинами А. Волошин вийшов на арену активної політичної діяльності».
Можна погодитися з тим, що А. Волошин дійсно не готувався до такої високої політичної кар’єри. Він сам відверто про це говорив в грудні 1938 р. кореспондентові львівської газети «Діло»: «Сьогоднішня моя праця є такого характеру, про який раніше я ані не думав. Все своє життя я працював як педагог. Переконався я в тому, що наш народ є цілком так інтелігентний, як і інші європейські народи, і що лише гноблення робило його апатичним. Тепер він чудом скинув з себе апатичність, і ця дійсність дає мені силу й відвагу до тієї праці, яку виконую».
Отже, насамперед, саме довголітня плідна праця А. Волошина серед народу, його переконання, що закарпатці заслуговують на краще майбутнє, і готовність заради цього на нові пожертви, а також високий авторитет і народна підтримка А. Волошина, як і його в цілому лояльне ставлення до Чехословацької Республіки, підтримка її конституційних основ і демократичних інститутів та прагнення «забезпечити самостійність Карпато-Української держави в рамках федерації», зумовили вибір його кандидатури на пост прем’єра. І цей вибір був не випадковий, а закономірний. З приводу цього призначення чеська газета «Недєльні Ліст» 27 листопада 1938 р. в статті «Хто є Волошин» писала: «Людина на свойому місці. Мало маємо людей такої ваги, як о. д-р Волошин. Українській нарід Підкарпаття виявив для нього таку любов і таке признання, що назвав його «батьком народу». Цієї назви не устійнив ніякий закон – вона створена народом. Його поява має в собі щось, що захоплює. Хоч уже не молодий, зумів пережити всю свою й свого народу трагедію. Прем’єр Волошин лишив на території, окупованій мадярами, все своє майно. Його дім в Ужгороді мадяри сконфіскували й назвали «Домом ім. Регента Горті». Та він, махнувши рукою на своє власне добро, почав рятувати народ. Вже у Відні під час арбітражної конференції приймає багатьох журналістів і кореспондентів, з’ясовує їм проблему Підкарпаття… Назначуючи його прем’єром, влада зробила найщасливіший крок». Цікаву характеристику прем’єрові Карпатської України дала французька газета «Ле Пті Парізієн», яка 5 лютого 1939 р. писала: «Часто його представляли як типового духовного політика-дипломата з часів Ренесансу. Але цей образ цілком фальшивий. Отець Волошин не подібний до того багатого рафінованого духовенства, яке засліплювало європейські королівські двори своїм блеском, коштовностями, знаннями та відважними думками. Батько Волошин, – так його кличуть селяни, – дуже приємний, вирозумілий, розумний і реаліст. То ані мрійник, ані фанатик». А глава греко-католицької церкви в Західній Україні, галицький митрополит й архієпископ Львівський А. Шептицький, гаряче підтримуючи новий уряд Карпатської України і щиро вітаючи о. А. Волошина з призначенням на пост прем’єра, писав: «Трудно представити Вам ентузіязм і радість, з якою ціла наша суспільність, увесь український народ у Галичині… прийняли відомість, що Ваша Ексцеленція обняли владу в Карпатській Україні. Уважаємо премудрим зарядженням Божого Провидіння, що Вас вибрало на провідника народові Закарпаття. Тому народові потреба й апостольської любови священика і мудрого проводу педагога, який би його виховував. Такого апостола, християнського педагога дав тому народові, дав нам усім Всевишній у Вашій особі. Зо страхом Господнім і встримуючи неразвіддих, слідимо за кожним Вашим кроком, свідомі небезпек, якими Ви з усіх сторін оточені, і безконечно важкого Вашого завдання».
Завдання, що стояли перед автономним урядом А. Волошина, були дійсно складні. У першому після призначення інтерв’ю редактору газети «Нова свобода» 30 жовтня 1938 р. прем’єр А. Волошин досить детально розкрив їх: «Завдань багато. Числимо на сили свої та на сили громадянства, яке мусить все зробити, щоб закріпити здобутки. Але перше завдання – це оборонити цілість нашого краю, забезпечити спокій і порядок, забезпечити добробут народних мас… Вже влада має 230 вагонів кукурудзи для бідних і безробітних… Думаю, що народні маси нашого краю здобудуть від своєї молодої держави все, що потрібно для усунення голоду… План публічних робіт маємо широкий... Після встановлення й закріплення наших границь негайно мусимо провадити планову розбудову нашої господарки. То вимагає великої кількості працівних сил та велику суму грошей. Але наші природні багатства є такі великі, що ми вдержимось та забезпечимо собі рівноправне співробітництво з іншими країнами, які нам допоможуть розбудувати промисел та інтенсифікувати хліборобство, скотарство, садівництво та огородництво. Будемо будувати фабрики, щоб зпрацьовувати наші сирівці, будемо зпрацьовувати мінеральні поклади, що стільки їх ховає в собі наша багата земля… Ми всіх шануємо, але вимагаємо, щоб і нас шанували, нікого не будемо кривдити, кожний громадянин без різниці народності й віри буде мати рівне право. Вибороли ми свободу не лише для себе, але для всіх, хто йде з нами й має добру волю до співпраці на нашій землі. Теперішня хвиля диктує нам всім виявити працівність і дисципліну, полишити національні, мовні та політичні суперечки і всім стати до творчої праці, якої вимагає від нас обов’язок перед рідним народом».
На жаль, ці завдання через цілу низку суб’єктивних і об’єктивних обставин уряду А. Волошина так і не судилося здійснити. Після свого тріумфу як політика, що припадає на 15 березня 1939 р., коли вперше обраний закарпатцями сойм Карпатської України одноголосно обрав А. Волошина президентом самостійної держави, він уже ввечері того дня разом з членами сойму і нового уряду змушений був емігрувати. Угорщина з дозволу Гітлера почала окупацію Закарпаття. «Німці ганебно нас обманули…», – так відверто реагував екс-президент Карпатської України на ці події, визнаючи цим практично і своє фіаско як політика.
На цьому політична кар’єра А. Волошина закінчилася. Після кількох днів перебування спочатку в Румунії, а потім Югославії він через Відень прибув до Берліна, де прожив півтора місяці. У квітні 1939 р. тут відбулася зустріч А. Волошина з колишнім гетьманом Української Держави П. Скоропадським, на якій обговорювалися останні події в Карпатській Україні та її майбутнє. А. Волошин відмовився продовжувати в подальшому переговори на цю тему, не погодився також і на пропозицію про співпрацю із закордонною організацією «Українське національне об’єднання». Він відмовився і від запропонованої провідником українських націоналістів А. Мельником у вересні 1939 р. під час зустрічі в Італії ідеї приєднання Карпатської України до інших українських земель з метою створення самостійної України. В усіх випадках відповідь карпатоукраїнського президента у вигнанні українським діячам на еміграції була ідентична: «…моя мета полягає в тому, щоб удалити венгрів з території Карпатської України і зберегти її автономію».
У травні 1939 р. він переїхав до окупованої німцями Праги – поближче до рідного краю, де повністю присвятив себе педагогічній та науковій діяльності. До закінчення війни викладав в Українському вільному університеті, (УВУ) де пройшов шлях від професора педагогіки до декана філософського факультету (1939–1940) і ректора (1945) цього першого українського вищого учбового закладу за кордоном. Серед студентів було чимало закарпатських юнаків і дівчат.
Після вступу радянських військ до Праги УВУ було ліквідовано (його діяльність була відновлена в 1946 р. у Мюнхені). 21 травня 1945 р. органи НКВС заарештували його ректора А. Волошина і вивезли до Москви. Після жорстоких допитів у Лефортівській в’язниці стан здоров’я А. Волошина різко погіршився. Його перевели у Бутирську в’язницю, де 19 липня 1945 р. 71-річний екс-президент Карпатської України помер.

Августин Волошин

Виконала

учениця 11-А класу

СЗШ І-ІІІ ступенів №1

смт Крижопіль

Майданик Вікторія

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:19:06 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
11:12:20 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Августин Волошин

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150031)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru