Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Гнійні процеси шкіри та підшкірної основи

Название: Гнійні процеси шкіри та підшкірної основи
Раздел: Рефераты по астрономии
Тип: реферат Добавлен 13:34:08 12 января 2011 Похожие работы
Просмотров: 9 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Найпоширеніші форми гнійних інфекцій шкіри і підшкірної основи можна викласти за такою схемою.

Фурункул (furunculus) — це гостре гнійно-некротичне запалення волося­ного мішечка і сальної залози. Буває на тих ділянках, де росте волосся, де є багато сальних залоз (обличчя, спина). Спричинює його білий і золотистий стафілококи.

Розвитку фурункула сприяє низка умов: недостатня гігієна шкіри, не­значні її пошкодження (садна, розчу­хування, роздавлювання), порушення обміну речовин (цукровий діабет, не­повноцінне харчування, авітаміноз), загальне виснаження, нервово-психічна перевтома! ін.

Захворювання починається з появи на шкірі болючого утворення з волося­ним мішечком у центрі. Шкіра в цьому місці почервоніла. Згодом з'являється болючий інфільтрат з некротичним стер­жнем. Осередок некрозу розплавляєть­ся, і утворюється невеликий гнояк.

У більшості випадків фурункул зу­мовлює незначні загальні прояви (за­гальне нездужання, незначне підви­щення температури тіла, головний біль, втрата апетиту). Лише у разі по­ширення запального процесу на сусідні тканини, лімфатичні чи кровоносні судини можуть бути виражені явища інтоксикації.

Спостерігаються незначний лейко­цитоз, зсув лейкоцитарної формули крові вліво.

На 7-му- 10-ту добу гнійний стри­жень відшаровується, гній виділяєть­ся, і стан хворого поступово поліп­шується. Гнійний кратер, що зали­шається, поступово очищується і запов­нюється грануляціями.

Величина фурункула різна — від 0,5 до 2,5 см у діаметрі. Цикл розвитку і ліквідації фурункула триває в серед­ньому 8—14 діб.

На особливу увагу заслуговують фу­рункули в ділянці обличчя. Це зв'яза­но з тяжким їх перебігом і можливим усклао.ненням. Інфекція з гнійного осе­редку через v.facialis, v.angularis, V.ophthalmica, plexus pterygoideus може проникнути в кавернозний синус і спричинити гнійний менінгіт або ен­цефаліт. У хірургічній практиці описа­но випадки фурункула верхньої губи, коли смерть настала через кілька діб після початку запалення.

Хворі з фурункулами за відсутності ускладнень (за винятком локалізації фурункула на обличчі) лікуються амбу-латорно. Залежно від стадії захворю­вання місцеве лікування може бути кон­сервативним і хірургічним.

Щкіру довкола фурункула змазують 1 % саліциловим спиртом, гібітаном і накладають на неї пов'язку з емульсією, що містить будь-який антибіотик (з гру­пи пеніцилінів або синтоміцину). Де­які хірурги рекомендують присипати фурункул кристалічним саліцилово-кис­лим натрієм або саліциловою кислотою.

Під час лікування фурункула не ре­комендується застосовувати зігрівальні компреси, бо вони розм'якшують шкіру і створюють сприятливі умови для роз­множення інфекції. Не слід застосову­вати також мазьові пов'язки (за винят­ком мазей на водорозчинній основі, які містять антисептичні речовини — діок-сидонової, йодопіринової).

У початкових стадіях фурункул оп­ромінюють кварцом, УВЧ.

Не дозволяється видавлювати фу­рункул, бо це може призвести до поширення інфекції. Особливо небез­печні ці маніпуляції на обличчі.

У період гнійного розплавлення шкіру довкола фурункула змазують 70 % спиртом або 3 %розчином йоду і пінцетом видаляють гнійний стрижень. Потім фурункул лікують так само, як звичайну гнійну рану.

За наявності загальної реакції орга­нізму хворим внутрішньом'язово або внутрішньовенне вводять антибіотики, перорально — сульфаніламідні препа­рати, полівітаміни, особливо аскорбі­нову кислоту. У разі інтоксикації про­водять детоксикаційну терапію.

На особливу увагу заслуговує лікуван­ня фурункулів на обличчі (мал.67), особливо в ділянці носа і верхньої губи. Воно повинно проводитися в стаціо­нарних умовах. Показане консерватив­не лікування: великі дози антибіотиків, опромінення кварцом, УВЧ, спокій. За появи набряку обличчя, лімфангіту, лімфаденіту, головного болю, погано­го самопочуття деякі хірурги рекоменду­ють широке його розкриття, а також пе­рев'язку v.angularis, яка йде по губно-носовій складці до очної щілини.

У людей, які не дотримують особис­тої гігієни, за наявності чинників, що ослаблюють організм, авітамінозу, на шкірі різних ділянок тіла з'являються численні фурункули. Захворювання це називається фурункульозом (furuncu-losis). При цьому окремі фурункули пе­ребувають у різних стадіях розвитку (одні тільки починаються, в інших утворюєть­ся гнійний стрижень, ще інші гояться).

Під час лікування фурункульозу ос­новна увага повинна приділятись за­гальним заходам. Передусім треба з'я­сувати причину виникнення фурунку­льозу. Хворим призначають високока­лорійну їжу, дріжджі, вітаміни, анти­біотики, дають поради щодо особистої гігієни. Для лікування фурункульозу деякі автори рекомендують проводити сеанси аутогемотерапії. Кров, узяту з вени в кількості 3—5 мл, вводять у сідничні м'язи. Маніпуляцію повторю­ють через 1—2 доби. Ефективне засто­сування стафілококового анатоксину, анти стафілококової плазми, антиста-філококового углобуліну. Антибіоти­ки призначають з урахуванням чутли­вості до них мікробів. Іноді проводять переливання свіжої консервованої крові, загальне опромінення кварцом. Лікування повинно проводитися за уча­стю терапевта.

Карбункул (carbunculus) — гостре гнійно-некротичне запалення розташо­ваних поруч волосяних мішечків, саль­них залоз і тканин, що оточують їх, з некрозом шкіри і підшкірної основи. Спричинюється золотистим стафіло­коком. Особливістю карбункула є те, що він швидко прогресує, процес по­ширюється вглиб, у ділянці ураження виникає численний тромбоз дрібних судин, що призводить до некрозу тка­нин. У ділянці карбункула наявний різних розмірів інфільтрат, який під­німається над поверхнею шкіри. Шкіра в цьому місці має багряно-синій колір. Через деякий час поверхня карбункула вкривається численими дрібними не­кротичними осередками, з яких виді­ляється гній. М'які тканини довкола інфільтровані, щільні, дуже болючі.

Порушується загальний стан хворого:

виражені явища інтоксикації, до 39— 40 °С піднімається температура тіла, пульс частий (100—120 за Іхв), язик сухий, обкладений. Може бути марен­ня. У крові виявляють зміни, що ха­рактерні для запального процесу.

Карбункули частіше бувають пооди­нокими. Розміри їх різні — від 5 до 10 см у діаметрі. Виникають частіше у ділянці хронічного подразнення шкіри (поперек, потилиця).

Дуже тяжкий перебіг мають карбун­кули в ділянці обличчя (мал.68), особ­ливо у хворих на цукровий діабет.

Лікують карбункули переважно хірур-гічними методами, бо загальна та місцева терапія антибіотиками, пені­цилін-новокаїнові блокади звичайно неефективні. Процес прогресує, в гли­бині відбувається гнійне розплавлення тканин, а в центрі карбункула — некроз шкіри. Через отвір, який утворився, ііиділяється некротична маса (стриж­ні). Таких хворих треба оперувати. Підзагальним знеболенням проводять гли­бокий хрестоподібний розріз. Видаля­ють некротичні тканини, рану проми­вають антисептиком і тампонують.

Подальше лікування проводять за за­гальними принципами гнійної хірургії.

Флегмона (phlegmone) — розлите гнійне запалення підшкірної основи, яке має тенденцію до поширення. Флегмони можуть локалізуватися підшкірно, міжм'язово, заочеревин-но, в малому тазу. Розрізняють поверх­неві й глибокі флегмони. Залежно від локалізації вони мають специфічні на­зви: запалення навколониркової клітко­вини — паранефрит (paranephritis); на-вколопрямокишкової — парапроктит (paraproctitis); тканин середостіння — медіастиніт (mediastinitis); навколо лімфатичних вузлів — аденофлегмона (adenophlegmone).

Мікроби проникають у тканину ге­матогенним, лімфогенним шляхами та із сусіднього гнійного осередку. Часто причиною виникнення флегмони стає проникнення інфекції ззовні: травми, ін'єкції, проведені без дотримання пра­вил асептики. Флегмона має тенден­цію до поширення, причому як по го­ризонталі, так і вглиб через різні утво­ри у фасціях, якими проходять судини і нерви. Тоді поверхнева флегмона стає глибокою.

Розвиток флегмони має кілька стадій.

У перші 2 доби спостерігаються роз­ширення судин, вихід із них у клітко­вину рідкої частини крові і скупчення в ній лейкоцитів (серозна флегмона). Під впливом своєчасного лікування всі ці зміни можуть мати оборотний розвиток.

Протягом 3-ї і 4-ї діб утворюються окремі дрібні гнійні вогнища, які не зливаються між собою. Під час роз­криття тканин у цей час гною не вияв­ляють, тканини мають набряклий виг­ляд, іноді — жовто-зелений колір (гнійна флегмона). На цьому етапі розріз тканин може запобігти прогре­суванню захворювання.

Протягом 5-ї і 6-ї діб дрібні гнояч­ки, які утворилися, зливаються між собою, інфільтрують тканину, захоплюючи все нові ділянки. У разі роз­криття флегмони в цій стадії з тканин виділяється зелений рідкий гній. У ділянці запалення виникає тромбоз дрібних судин, що може призвести до некрозу тканин (некротична флегмона).

Флегмони можуть бути спричинені аеробною, анаеробною і гнильною інфекцією, а також введенням під шкіру — частіше з метою скалічення, хімічних речовин (штучна флегмона).

Розташовуватися флегмони можуть над- і субфасціально.

Діагностика поверхнево розташова­них флегмон не складна. Хворі скар­жаться на біль і припухлість у ділянці запалення, загальну слабкість, знижен­ня працездатності. В ділянці уражен­ня спостерігаються прогресуючий на­бряк, ущільнення тканин, почервонін­ня шкіри без чітких меж, місцеве підвищення температури і зниження функції. Згодом за рахунок гнійного розплавлення і некрозу тканин щільний інфільтрат розм'якшується і з'являєть­ся симптом флюктуації — утворюється гнояк.

Паралельно з місцевими змінами погіршується загальний стан хворого. Прискорюється пульс, до 38—39 °С підвищується температура тіла. З'яв­ляються головний біль,озноб, хворий втрачає апетит. У крові відбуваються зміни, що характерні для запального процесу.

Складніше діагностувати глибокі флегмони, коли не помітно змін на поверхні шкіри. У цьому разі часто до-помогає промацування в глибині тка­нин щільного болючого утворення. Поряд із високою температурою тіла і іншими ознаками запалення це допо­магає встановленню діагнозу. Темпе­ратура тіла при флегмонах звичайно має постійний характер.

Флегмони часто ускладнюються лімфангітом, лімфаденітом, тромбо­флебітом, бешихою, сепсисом. Залеж­но від клінічного перебігу розрізняють три види флегмон: обмежену, яка не має тенденції до поширення; прогре­суючу, що швидко охоплює все нові тканини, спричинюється стрептококомабо анаеробними мікробами; дерев'яни­сту, причиною якої є маловірулентні мікроби. Остання перебігає хронічно з надмірним розвитком сполучної ткани­ни і незначним утворенням гною. Під час пальпації уражені тканини тверді, "дошкоподібні", неболючі.

Лікування флегмон проводять у ста­ціонарних умовах. У початкових стадіях захворювання (за наявності невеликого малоболючого інфільтрату з незначною температурною реакцією і змінами в крові) можуть бути застосовані консер­вативні методи: постільний режим, іммобілізація ураженої ділянки (кін­цівки), внутрішньом'язове застосуван­ня антибіотиків, футлярні новокаїнові блокади, фізіотерапевтичні процедури (УВЧ, кварц). За умови прогресування процесу не можна зволікати з опера­цією. Під загальною анестезією, одним або кількома розрізами флегмону широ­ко розкривають, розрізують всі перетин­ки, з'єднують гнійні кишені, видаля­ють некротизовані тканини. Рану пухко тампонують, дренують. Залежно від ре­акції організму проводять загальне ліку­вання різної інтенсивності.

Деякі автори після видалення всіх нежиттєздатних тканин і промивання рани вставляють у її порожнину 2— З поліхлорвінілові трубки і накладають первинні шви. У післяопераційний період рану через трубки промивають антисептичним розчином.

Після розкриття флегмони стан хво­рого поступово поліпшується, темпе­ратура тіла знижується, біль зменшуєть­ся, набряк зникає. Згодом рана очи­щується, з'являються рожеві грану­ляції, що дає можливість у низці ви­падків (якщо великі рани) накласти вторинні шви.

Абсцес (abscessus) — обмежене за­палення із скупченням гною в різних тканинах, органах, оточене піогенною капсулою. Нагромадження гною в порож­нинах організму (плевральній, жовч­ного міхура, червоподібного відростка, суглобі) називається емпіємою.

Абсцеси можуть розташовуватися в м'яких тканинах і органах. Розрізняють поверхневі і глибокі абсцеси. Поверхневі (частіше підшкірні) абсцеси діаг­ностувати не складно, хоча клінічна картина багато в чому залежить від вірулентності інфекції і реактивності організму.

Спричинюють абсцес, як і флегмо­ну, екзогенна або ендогенна інфекція. Крім цього, абсцеси можуть виникати у разі нагноєння гематоми, введення в тканини концентрованих розчинів лікарських речовин (анальгіну, магнію сульфату, кордіаміну).

Піогенна оболонка формується в процесі розвитку гнояка і складається із сполучної тканини, вистеленої із се­редини грануляційною тканиною.

Місцеві і загальні клінічні прояви у разі поверхнево розташованих абсцесів подібні до ознак флегмони: місцева припухлість, болючість, почервоніння шкіри, підвищення температури тіла, озноб, тахікардія, зміни з боку крові тощо. Під час пальпації уражена ділян­ка м'яка, наявний симптом флюкту-ації. Ознаку цю виявляють за таким ме­тодом: по боках припухлості кладуть пальці обох рук, рівномірно натискую­чи ними на неї. Після цього, утриму­ючи пальці лівої руки в попередньому положенні, правою рукою роблять не сильні поштовхоподібні рухи.

За наявності в тканині рідини (гною) ці поштовхи відчуваються паль­цями лівої руки у зв'язку з переміщен­ням рідини.

Дещо складніше діагностувати гли­боко розташовані абсцеси. В цьому разі, крім загальноклінічних ознак, болю під час глибокої пальпації, мо­жуть допомогти спеціальні додаткові методи дослідження: ренгенологічний (абсцес легень), ультразвуковий чи комп'ютерний (абсцеси печінки). Іноді у діагностиці допомагають пункції (діаг­ностика піддіафрагмального, тазового абсцесів).

Наслідки абсцесу можуть бути різни­ми. Невеликий за розмірами абсцес за умови своєчасної повноцінної терапії може розсмоктатися, більший абсцес та несвоєчасно лікований проривається на поверхню шкіри (у разі поверхневого його розташування) або в сусідні тка­

нини, порожнисті органи, порожни­ни тіла (абсцес печінки може прорвати в черевну порожнину, абсцес легень — у плевральну порожнину). В окремих випадках абсцеси інкапсулюються. Дов­кола них утворюється товста капсула, гній згущується.

Лікування абсцесу хірургічне. Під місцевою анестезією чи різними вида­ми інгаляційного і неінгаляційного нар­козу гнояки розтинають. Якщо вони поверхнево розташовані, то цю опера­цію виконати не складно. Глибокі гно­яки іноді складно розітнути через ана­томічне розташування, близькість важ­ливих органів,великих судин тощо. Для кращого відтоку гною гнояк бажано-розтинати біля його дна. Після розти­ну гнояка і евакуації гною пальцем роз'єднують перетинки, розкривають можливі гнійні кишені. Гній беруть для бактеріологічного дослідження і визна­чення чутливості мікробів до антибіо­тиків. Порожнину абсцесу промивають антисептичним розчином і дренують гумовими смужками та поліхлорвініло-вими трубками. Якщо не вдалося спо­рожнити його через основний розріз, абсцес дренують через додаткові одну-дві контрапертури. Після розтину абс­цес лікують як гнійну рану. Розтинати абсцес треба обережно, аби не пошко­дити піогенної капсули.

Гострі гнійні абсцеси слід диферен­ціювати з так званими холодними абс­цесами. Вони зустрічаються у разі ту­беркульозу кісток або суглобів. Гній, який при цьому утворюється, розплав­ляє сусідні тканини і міжфасціальни-ми щілинами спускається, нагромад­жується в розташованих нижче ділян­ках, утворюючи абсцес (наприклад, за туберкульозного ураження хребта гній може спускатися на передню поверхню стегна). Абсцеси такі носять назву на-пливних. Оскільки вони не супровод­жуються болем, місцевим і загальним підвищенням температури, гіперемією шкіри, їх називають холодними. Для них характерний тривалий, прихова­ний, хронічний перебіг. Такі гнояки не слід розтинати, бо може приєдна­тися вторинна інфекція. Їх пунктують.

У деяких випадках у разі поверхнево роз­ташованих абсцесів можна чинити так само, як при флегмоні. Після вирізу­вання абсцесу разом із капсулою і всіма зміненими тканинами його дренують поліхлорвініловими трубками і накла­дають первинні шви. Це прискорює загоювання рани.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:17:05 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
11:11:08 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Гнійні процеси шкіри та підшкірної основи

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151359)
Комментарии (1844)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru