Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Власність як економічні відносини та право

Название: Власність як економічні відносини та право
Раздел: Рефераты по астрономии
Тип: реферат Добавлен 21:04:38 15 января 2011 Похожие работы
Просмотров: 5 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації

НТУУ „КПІ”

Реферат

на тему Власність як економічні відносини та право.

Виконав ст-т гр.4301

Литвиненко О.М.

Перевірив Павленко

Київ-2002-

План.

1. Економічне і юридичне розуміння власності;

2. Привласнення та відчуження;

3. Особливість землі як засобу виробництва;

4. Тип власності, форма власності;

5. Юридична форма, правова форма

Соціально-економічною основою функціонування економічної системи є відносини власності. Власність як комплекс відносин, багатомірне та багаторівневе явище, і соціально-економічний про­цес характеризується поліфункціональністю і полірезультативністю.

Структурна складність відносин власності виявляється у багатоаспектності процесу її історичного розвитку. Розрізняють соціальні, політичні, морально-психологічні та, навіть, ідеологічні аспекти власності. Однак найважливішими є економічне і юридичне розуміння власності, які не слід ні ототожнювати, ні протиставляти.

Власність в економічному розумінні є історично і логічно визна­ченою. Як соціально-економічна категорія вона визначається сту­пенем розвитку продуктивних сил і характеризується системою об'єктивно обумовлених, історично мінливих відносин між суб'єк­тами господарювання в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання благ, що характеризуються привласненням засобів виробництва та його результатів.

Інакше кажучи, соціально-економічна сутність власності розкри­вається і реалізується в площині взаємодії "людина — людина".

Власність же в юридичному розумінні відтворюється системою зв'язків "людина — річ". Як юридично-правова категорія власність відображує майнові відносини, свідомі, вольові взаємозв'язки юри­дичних і фізичних осіб з приводу привласнення благ, що закріпля­ються системою відповідних прав власності.

Для аналізу економічного змісту власності важливе значення має розуміння взаємозв'язку і розмежування відносин власності та економічних відносин. Часто ці поняття ототожнюються, що не є виправданим.

По-перше, відносини власності є сутнісними, системоутворюю­чими, тобто визначають характер функціонування і розвитку ком­плексу відносин відтворення, пронизують кожний його елемент, але не відбивають усієї різноманітності їхніх вторинних та інших похідних форм.

По-друге, власність характеризує діалектику взаємозв'язку економічних та юридичних відносин і форм, соціально-економіч­ної сутності та матеріально-речового змісту. В такому розумін­ні власність більш містка категорія, ніж система економічних від­носин.

Повніше і глибше зрозуміти сутність відносин власності допо­може аналіз їхньої структури. Структура власності, як і будь-якої складної системи, багатобарв­на і різноманітна. Розглянемо її класифікацію за основними систе­моутворюючими і структуро-визначальними критеріями: внутрішньо-генетичним; суб'єктами і економічними рівнями; об'єктами; типа­ми, формами та видами власності.

Найважливішою для розкриття сутності відносин власності і водночас найскладнішою для розуміння є структура власності з внутрішньо-генетичної точки зору.

Відносини привласнення засобів виробництва та його результа­тів — основа відносин власності.

Привласнення — це економічний процес, спосіб перетворення предметів, явищ природи і суспільства, їхніх корисних властиво­стей на реальні умови життєдіяльності економічних суб'єктів. Скла­довими привласнення є відносини володіння, розпорядження і ко­ристування.

Володіння характеризує не обмежену в часі належність об'єкта власності певному суб'єкту, фактичне панування суб'єкта над об'єк­том власності.

Розпорядження — здійснюване власником або делеговане ним іншим економічним суб'єктам право прийняття планових і управ­лінських рішень з приводу функціонування і реалізації об'єкта влас­ності.

Користування (використання) — процес виробничого застосу­вання і споживання корисних властивостей об'єкта власності, а також створених за його допомогою благ.

Слід зауважити, що суб'єкт привласнення власності є одночас­но володарем, розпорядником і користувачем. Володар реалізує також права розпорядника і користувача. Розпорядник може бу­ти користувачем, але далеко не завжди реалізує себе як володар. Користувач окремих благ може функціонувати, зовсім не реалізуючи прав володаря і розпорядника. Проте тільки в комплексі від­носини володіння, розпорядження і користування становлять про­цес привласнення власності. Однак сутність відносин власності не слід обмежувати відносинами привласнення, хоча вони і є визна­чальними.Парною категорією привласнення є відчуження.

Відчуження — процес перетворення діяльності та здібностей людини на самостійну силу, оречевлення результатів функціоную­чої індивідуальної та суспільної праці з перетворенням власності суб'єктів на об'єкти економічних відносин.

Поряд з власником завжди присутній невласник. Привласнити можна тільки те, що відчужується. Акт привласнення об'єкта влас­ності одним суб'єктом є одночасно моментом відчуження його для іншого суб'єкта.

Отже, процеси привласнення і відчуження — це дві діалектичні сторони сутнісних відносин власності. Протиріччя в системі "при­власнення — відчуження" є внутрішнім джерелом саморозвитку відносин власності. Саме в цьому полягає могутній позитивний за­ряд цього діалектичного зв'язку.

Обирати ті чи інші форми привласнення і відчуження економіч­них суб'єктів спонукають як об'єктивні, так і суб'єктивні обстави­ни. Механізм примусу ґрунтується на сукупності економічних і позаекономічних методів. Переважання тих чи інших методів визначає політику "пряника" чи "батога" з боку власника до невласника.

За суб'єктами, тобто носіями і реалізаторами відносин власності, розрізняють індивідуальну, колективну та державну власність. 5). З розвитком суспільства відбувається кількісне і якісне зростання суб'єктів власності. Носіями різновидів індивідуальної власності є індивіди, домашні (сімейні) господарства найрізнома­нітнішої функціональної спрямованості.

Колективна власність реалізується через діяльність корпорацій, кооперативів, релігійних і громадських об'єднань та організацій, трудових колективів різних форм господарювання тощо.

Урізноманітнюються форми державних суб'єктів власності. Се­ред них розрізняють загальнодержавні (урядові, центральні струк­тури, національний банк тощо), територіально-регіональні (кому­нально-муніципальні служби та інші органи місцевого самовряду­вання), галузеві (міністерства та відомства).

Систему суб'єктів власності можна розглядати і за поділом їх на юридичних і фізичних осіб, на вітчизняні та іноземні, спільні й змішані структури.

Розуміння природи власності доповнює аналіз системи об'єктів власності. Об'єктами власності є засоби виробництва, земля, її на­дра, рослинний і тваринний світ, робоча сила та результати її ді­яльності — предмети матеріальної та духовної культури, цінні па­пери, гроші тощо. Визначальними серед цього різноманіття є засо­би і фактори виробництва. Саме власність на засоби виробництва характеризує сутність усієї сукупності відносин власності, в тому числі механізм розподілу і привласнення результатів виробництва, доходів господарської діяльності.

Власник засобів виробництва значною мірою привласнює і ре­зультати виробництва.

Кожному типу цивілізації притаманний специфічний для умов її існування домінуючий об'єкт власності, який найповніше відбиває спосіб взаємодії людини з природою, досягнутий рівень продук­тивності суспільної праці, особливості привласнення засобів і ре­зультатів виробництва.

Для доцивілізаційного етапу розвитку людства таким об'єктом було природне середовище — земля, тваринний і рослинний світ, які у своїй цілісності органічно зливалися з суб'єктом їх привлас­нення — первісною людиною.

Домінуючим об'єктом власності аграрної цивілізації стала зем­ля, яка завдяки розвитку продуктивності суспільної праці поступо­во перетворилася з колективної основи існування людини на від­окремлений засіб її виробничої діяльності.

Особливість землі як засобу виробництва полягає в тому, що вона не є результатом людської праці. Відомий англійський економіст XIX ст. Дж. С. Мілль писав: "Оскільки основоположний при­нцип власності полягає в наданні людям усіх гарантій на володіння тим, що створено їхньою працею і нагромаджено завдяки їхній ощадливості, цей принцип неможливо застосувати до того, що не є продуктом праці — до оброблюваної субстанції землі» *. Земля не створена людиною і тому має бути надбанням усіх людей. Якщо це буде інакше, то щойно народжений на світ побачить, що всі дари природи вже привласнені іншими, а тим, хто щойно з'явився, не залишилося місця. Зрозуміло, що це вже є певною несправедливіс­тю. Тому "держава може виступати у ролі єдиного землевласника, а землероби мають бути орендарями, що отримують свої ділянки на підставі строкового чи безстрокового договору" .На ранніх ступенях розвитку людського суспільства земля не була об'єктом індивідуального, приватного привласнення. Л. Морган зазначав, що колективна власність на землю була загальним явищем у варварських племен. М. Ковалевський у "Нарисі поход­ження і розвитку сім'ї та власності" (М., 1939, с. 56) також писав, що етнографія та історія свідчать, що індивідуального присвоєння землі та її продуктів на перших ступенях розвитку людства не існу­вало.

Проте в історичних межах аграрної цивілізації у різних районах земної кулі відповідно до природнокліматичних та інших умов ви­робництва сформувалися три локальні цивілізації — азіатська, ан­тична і германська, яким була притаманна специфіка щодо влас­ності на землю.

В умовах азіатської цивілізації зберігалася суспільна (племінна чи общинна) власність на землю. В античній цивілізації панівною була приватна власність на землю. У германській цивілізації дістала розвиток змішана форма власності — власником землі виступали одночасно община (сім'я) та глава сім'ї. Зазначена диференціація в подальшому зумовила й специфіку різноманітних локальних форм аграрної цивілізації, за якої власність на землю стала основою всієї економічної структури.

Принцип різноманітності форм власності на землю як важливо­го засобу виробництва сприяє стабільному розвитку економічної системи. Про це не слід забувати в умовах сьогодення України — країни з великими потенційними можливостями розвитку сільсько­господарського виробництва, коли точаться гострідискусії щодо власності на землю.

У період розвитку індустріальної цивілізації, зокрема машинно­го виробництва, вперше в історії домінуючим об'єктом власностістали створені людиною предмети виробничого призначення і пе­редусім їхня найреволюційніша частина — знаряддя праці. Кон­центрація індустріальних засобів виробництва прискорила розрив між працею й власністю, відокремлення робочої сили від об'єктив­них умов її продуктивного використання. Засоби виробництва, від­чужені від робочої сили, набули форми капіталу, що перетворився на основу виробничих відносин індустріального суспільства. Відпо­відно до цього приватна власність на засоби виробництва стала панівною у економічній системі.

Принципово нових рис набувають відносини власності у зв'язку з розвитком сучасної технологічної революції та становленням пост-індустріальної структури виробництва. Йдеться передусім про те, що домінуючим об'єктом власності стає інформація, яка втілює у собі переважно витрати інтелектуальної робочої сили. Остання на відміну від робочої сили, що використовується у традиційних га­лузях економіки, поступово втрачає здатність відчуження від свого носія, перестає бути товаром у традиційному розумінні. Водночас і в структурі інформаційної економіки відбуваються зміни, проце­си деконцентрації, індивідуалізації виробництва та інші перетво­рення, що у сукупності призводять до все більшого знецінення економічних засад, на яких в епоху індустріалізму ґрунтується від­чуження від трудівника продуктивної сили праці, всебічно розви­вається індивідуально-приватна власність капіталу на засоби ви­робництва.

Отже, логіка розвитку країн, що досягли найвищого рівня еко­номіки, вказує на історичну обмеженість класичної за своїм зміс­том індивідуально-приватної власності на засоби, виробництва. Біль­ше того, докорінна перебудова економічних відносин у країнах соціальне орієнтованої ринкової економіки здійснюється на ґрунті глибоких якісних змін передусім у структурі саме цієї форми влас­ності. Йдеться про її еволюційно позитивне самозаперечення і формування на її місці економічних відносин прямого поєднання робочої сили та засобів виробництва. Насамперед, це відбувається в процесі "дифузії", "розпорошення" власності внаслідок поши­рення відносин акціонування, корпоратизації.

Експертні оцінки західних спеціалістів доводять, що якщо робіт­никам корпорацій належить менше ніж 15 відсотків акцій, то ефективність функціонування підприємства знижуватиметься. Са­ме поєднання праці та власності є могутнім стимулом економічно­го зростання, основою розвитку особистості людини і запорукою для виходу економічної системи на рівень загально цивілізаційних принципів розвитку.

Поширеною є структура власності за її типами, формами і вида­ми. Цю структуру можна охарактеризувати як інтегральну щодо попередньо розглянутих структур. Тип, форму, вид власності не можна зрозуміти без аналізу відносин привласнення, взаємодії суб'єктів власності, системи її об'єктів.

Тип власності визначає найбільш узагальнені принципи її функ­ціонування, сутність характеру поєднання робітника з засобами виробництва.

Форма власності — це стійка система економічних відносин, господарських зв'язків, що обумовлює відповідний спосіб та ме­ханізм поєднання робітника із засобами виробництва.

Вид власності характеризується конкретним способом привлас­нення благ та методами господарювання. сучас­на економічна система характеризується багатоманітними форма­ми власності, її змішаними різновидами.

Слід розмежовувати форму власності і форму господарювання. Форма господарювання — один з методів реалізації форми влас­ності, що являє собою сукупність конкретних важелів, способів, впливу економічного суб'єкта на навколишнє середовище з метою його перетворення і отримання доходу. Одна й та ж форма влас­ності може реалізовуватись через різні форми господарювання. Так, наприклад, приватна власність функціонує і реалізує себе в таких організаційних формах, як одноособове володіння, партнерство, корпорація. Сьогодні з'явились нові можливості реалізації приват­ної власності: венчурний бізнес, підприємницькі мережі тощо.

Водночас одна й та сама форма господарювання може реалізу­ватися різними формами власності. Це стосується, наприклад, орен­ди, акціонування.

Сучасна система власності характеризується не уніфікацією, а ускладненням структури, багатоманітністю форм власності і госпо­дарювання. У зв'язку з цим природно постає питання: в чому ж сенс істо­ричної еволюції сутнісної основи власності? Відповідь на нього можна дати лише з урахуванням загальної спрямованості цивілізаційного прогресу, який підпорядкований інтересам людини. Йдеть­ся про те, що кожний новий, більш високий за своїм змістом сту­пінь у розвитку відносин власності має розглядатися з позицій якіс­ної зміни у способі взаємодії людини з природою та привласнення засобів і результатів праці в інтересах розвитку людської особис­тості. З цих самих позицій слід аналізувати розвиток функціональ­них форм власності. Кожна функціональна форма власності має оцінюватися залежно від того, чи містить її структура можливість утворення з урахуванням досягнутого рівня продуктивності праці людини оптимальних умов для підпорядкування виробничого про­цесу інтересам її всебічного розвитку. Говорити про конкретний механізм функціонування відносин власності на тому чи іншому відрізку часу можна лише на підставі аналізу всієї сукупності форм власності, що діють у відповідній структурі економічних відносин. Що ж становить основу розвитку процесу формоутворення влас­ності, які об'єктивні фактори визначають структуру й принципи утворення її функціональних форм і видів?

Кожна функціональна форма власності має відображати пере­дусім рівень зрілості суспільного поділу праці, бути адекватною структурі й ступеню складності її суспільної продуктивної сили, що використовується у виробництві. Форма власності має визначати­ся специфікою суспільної продуктивної сили праці як об'єкта інди­відуальної власності людини. У процесі формоутворення власності будь-які "забігання" вперед (як і відставання) порівняно з досягну­тим рівнем продуктивності суспільної праці негативно впливають на розвиток останньої і, врешті-решт, гальмують соціально-еконо­мічний прогрес.

Водночас положення про об'єктивну зумовленість процесу фор­моутворення власності рівнем і характером розвитку суспільної продуктивної сили праці людини не повинно абсолютизуватися. Економічні явища і процеси мають багатовимірну структуру. Таки­ми самими є й причинно-наслідкові зв'язки, що визначають логіку їх розвитку. Відносини власності не є винятком. Вони зазнають впливу не одного, а широкого спектра соціально-економічних і політичних, внутрішніх та зовнішніх факторів, а також культурно-національних умов і традицій того чи іншого суспільства.

Утворювані форми власності реалізують себе не в чистому виг­ляді. Кожна з них неодмінно несе в собі риси нового й старого у процесі економічного розвитку.

Кожна форма власності за своєю природою історична. Вона життєздатна лише у визначених межах. Коли дія факторів, які зу­мовили її виникнення, припиняється, вона має бути замінена на іншу, прогресивнішу форму. Будь-яка консервація форм власності неодмінно призводить до застійних явищ, затримання розвитку про­дуктивних сил. Це стосується всіх без винятку форм власності, у тому числі й приватної.-

Слід звернути увагу на часто декларований принцип рівності форм власності в ринкових умовах. Про економічну рівність форм власності говорити не можна. Вони характеризуються різними кіль­кісними і якісними параметрами, сферами функціонування і цільо­вою спрямованістю. Йдеться про законодавчу рівність форм влас­ності, що означає діяльність суб'єктів в однаковій системі прав, обов'язків і відповідальності. Однак на практиці цей принцип та­кож не завжди реалізується. Наприклад, держава системою пільг сприяє розвитку форм малого бізнесу і обмежує за певних умов діяльність монополістичної власності.

Власність в дії — це процес її реалізації в економічній і соціаль­ній сферах, в життєдіяльності суспільства в цілому. Процес реалі­зації відносин власності включає два взаємопов'язані і взаємообумовлені аспекти, результативність руху власності та постійне від­творення умов і факторів її розвитку.

Результативність власності залежить від реалізації прав власності. Економічна теорія прав власності є однією з найбільш відомих тео­рій сучасного напряму економічного аналізу — неоінституціоналізму.

Право власності — це зовнішня форма, що законодавчо, інституціонально закріплює реальні економічні процеси.

Юридична форма, правова форма самі по собі з'явитись і існува­ти не можуть. Вони лише закріпляють реально існуюче чи потенцій­но можливе економічне явище.

Забезпечення гарантій прав власності і створення умов їх ефек­тивного забезпечення є фундаментом економічної політики держави. Визначення і розмежування прав власності фіксують основоположні принципи взаємовідносин господарських суб'єктів з при­воду привласнення об'єктів власності. Це свого роду "правила гри" — правила коректної економічної поведінки щодо майнових відно­син, котрі пронизують усі сфери економічного життя. Якщо такі правила сформульовані нечітко або неконкретне (наприклад, взаємо суперечливі чи залишають поза увагою деякі сфери майнових відносин, перешкоджають ефективному перерозподілу прав влас­ності), то наслідками цього є ерозія господарської мотивації, а зго­дом і самої економічної системи.

Основою ринкової економіки є пріоритетний розвиток в умовах багатоманіття форм власності різновидів приватної власності. Вона реалізується через найбільш повну взаємопов'язану систему еко­номічних прав, визначених відомими західними економістами (Р. Кроузом, А. Алчіаном, А. Оноре та ін.) ще на початку 60-х років нашого століття:

право володіння, тобто право виключного фізичного контролю над благами;

право користування, тобто право застосування корисних влас­тивостей благ для себе;

право управління, тобто право вирішувати, хто іяк буде забез­печувати використання благ;

право на доход, тобто право володіння результатами від вико­ристання благ;

право суверена, тобто право на відчуження, споживання, зміну або знищення блага;

право на безпеку, тобто право на захист від експропріації благ і від шкоди з боку зовнішнього середовища;

право на передачу благ у спадок;

право на безстроковість володіння благом;

заборона на використання способом, що наносить шкоду зов­нішньому середовищу;

право на відповідальність у вигляді стягнення, тобто можливість стягнення блага на сплату боргу;

право на залишковий характер, тобто право на існування про­цедур та інституцій, що забезпечують поновлення порушених повно­важень.

Комбінації перелічених прав з урахуванням того, що ними воло­діють різні фізичні та юридичні особи, можуть бути різноманітними. Саме це є основою різноманітності видів приватної форми власності.

Основними функціями відносин власності є визначення цільо­вої спрямованості виробництва; характеру розподілу, обміну і спо­живання його результатів і доходів; формування суспільної форми праці; реалізації і узгодження системи економічних інтересів різ­них господарських суб'єктів; визначення всього суспільного уст­рою виробництва, соціальної ієрархії, становища людини в су­спільстві, системи її соціальних і моральних цінностей.

Іншими словами, власність — це ті відносини, з яких виростає вся економічна, соціальна і політична структура суспільства. Саме це і визначає власність як соціально-економічну основу функціо­нування господарської системи.

Література

За редакцією докторів екон. Наук, професорів Г.Н. Климка, В.П. Несторенка. Основи економічної теорії (політ-економічний аспект). – Київ: „Вища школа”- „Знання” ,1999.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:16:11 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
11:10:32 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Власність як економічні відносини та право

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150072)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru