Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Паливно-енергетичний комлекс України

Название: Паливно-енергетичний комлекс України
Раздел: Рефераты по астрономии
Тип: реферат Добавлен 20:18:08 26 января 2011 Похожие работы
Просмотров: 44 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Тернопільська державна сільськогосподарська академія

Кафедра економіки

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни “Розміщення продуктивних сил”

ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНИЙ КОМПЛЕКС УКРАЇНИ

Виконав: ст. 2 курсу Е-21

Самчишин Мирослава

2001 р.

Зміст

1. Сутність, роль і місце в народногосподарському комп­лексі України.

2. Паливно-енергетичний баланс і його структура.

3. Вугільна промисловість України: сучасний стан, основні проблеми та перспективи розвитку.

4. Нафтова і нафтопереробна промисловість України: сучасний стан, основні проблеми та перспективи роз­витку.

5. Газова промисловість України: сучасний стан, основні проблеми та перспективи розвитку.

6. Роль електроенергетики в господарському комплексі України та особливості її розміщення.

7. Проблеми і перспективи розвитку електроенергети­ки України.


1. СУТНІСТЬ, РОЛЬ І МІСЦЕ

В НАРОДНОГОСПОДАРСЬКОМУ КОМПЛЕКСІ УКРАЇНИ

Паливно-енергетичний комплекс — це сукупність га­лузей промислового виробництва, які здійснюють видо­буток палива, виробництво електроенергії, їх транспор­тування та використання. До складу паливно-енерге­тичного комплексу входять галузі паливної промисло­вості (вугільна, нафтова, газова, торф'яна, сланцева) та електроенергетика, що включає теплові, гідро- та атомні електростанції, а також трубопровідний транспорт і лі­нії електропередач. ПЕК — це також трубопровідний транспорт і лінії електропередач. ПЕК — це крупна між­галузева територіальна система, складова частина єди­ного господарського комплексу країни; це базовий комп­лекс важкої індустрії. Кінцева мета його функціонуван­ня — надійне забезпечення потреб населення та всього господарського комплексу в паливі та електроенергії.

Виходячи з цього, стає очевидно, що прискорений соціально-економічний розвиток країни нерозривно пов'язаний з рівнем розвитку всіх галузей паливно-енер­гетичного комплексу, вдосконалення енергетичного балансу з обов'язковим врахуванням досягнень науково-тех­нічного прогресу. Всебічна інтенсифікація виробництва ставить перед паливно-енергетичним комплексом нові завдання, збіль­шує його роль у прискоренні темпів економічного зростання, у підвищенні продуктивності праці завдяки значному зростанню її енерго- та електроозброєності.

Відомо, що ефективність та інтенсивність суспільного вироб­ництва значною мірою залежить від його енергозабезпеченості, бо енергетика створює особливі матеріальні ресурси — енергетич­ні, які обумовлюють функціонування практично всього виробни­чого апарату сучасної економіки. Тому в нових економічних умо­вах паливо і енергію слід розглядати і як матеріальний ресурс, і як матеріальний фактор суспільного виробництва.

На сучасному етапі роль паливно-енергетичного комплексу неухильно зростає. Його розвиток значною мірою обумовлює темпи, масштаби і економічні показники зростання продуктивних сил та їх розміщення, створює необхідні умови для подальшого покращання умов праці і підвищення рівня життя людей.

При цьому розвиток паливно-енергетичного комплексу необ­хідно підпорядкувати завданню стійкого забезпечення потреб України в усіх видах палива і енергії при планомірному проведен­ні в усіх галузях і сферах народного господарства цілеспрямо­ваної енергозберігаючої політики.

Енергетичний баланс і еволюція його структури характеризу­ють не лише певний рівень використання тих чи інших енергоно­сіїв, а й науково-технічні, соціальні, організаційні та виробничі зрушення в промисловості, сільському господарстві, на транс­порті, в побутовому обслуговуванні населення.

Одним з найважливіших завдань щодо вдосконалення струк­тури енергетичного балансу є підвищення ефективності викорис­тання енергоресурсів, всіляка їх економія. Подальше підвищення ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів (ПЕР) залишається надзвичайно актуальним. У зв'язку з цим дуже важ­ливо по-господарськи використовувати вугілля, природний газ, нафтопродукти тощо. Це вимагає певної перебудови в усіх галу­зях і насамперед широкого впровадження енергозберігаючої тех­ніки і технології, вдосконалення нормативів, використання мате­ріальних і моральних стимулів у досягненні економії, посилення відповідальності за перевитрати, перевищення норм та лімітів.

Численні факти свідчать про наявність значних втрат енерго­ресурсів на всіх стадіях — від їх видобутку і переробки до кінце­вого споживання. Зараз втрачається понад половини видобутого палива і виробленої енергії, що свідчить про значні резерви їх економії.

Найбільш енергомісткими сферами є промисловість і транс­порт. Промисловість споживає понад 60% усіх паливно-енерге­тичних ресурсів. На її частку припадає 80% можливої економії, яка може бути досягнута шляхом реалізації певних заходів, включаючи модернізацію виробництва і зміни в рівні споживання енергії.

В основних положеннях Програми стратегічного розвитку дер­жави до 2010 р. передбачається здійснити докорінне вдоскона­лення структури енергоспоживання за рахунок економії палива і енергії в усіх сферах народного господарства; перебудови струк­тури економіки; заміни рідкого і газоподібного палива — вугіл­лям; збільшення видів енергії, які виробляються на базі ядерної енергетики і використання вугілля; розширення використання вторинних та нетрадиційних відновлювальних джерел енергії.

На всіх етапах економічного розвитку першочергове значення завжди відводилось розвитку енергетики. В результаті в Україні була створена досить могутня паливна і енергетична база як скла­дова частина ядерного паливно-енергетичного комплексу колиш­нього СРСР, яка забезпечувала енергетичними ресурсами потре­би народного господарства республіки та експорту. Разом з тим подальше забезпечення розвитку продуктивних сил України енер­гетичними ресурсами у зв'язку з набуттям нею незалежності в 1991 р. пов'язане з певними труднощами.

Починаючи з 1991 p., у зв'язку з відсутністю відповідних ін­вестицій, став різко зменшуватися видобуток вугілля та природ­ного газу в Україні. Це стосується і виробництва електроенергії. Так, видобуток вугілля за період 1991—1997 pp. знизився з 164,8 млн. т до 76,3 млн. т, або більше ніж удвічі, видобуток при­родного газу — відповідно з 28,1 млрд. м до 18,1 млрд. м3, або на 10 млрд. м3. Виробництво електроенергії за цей же період зни­зилось на 122,0 млрд. кВт - год і становило 176,5 млрд. кВт - год. в 1997 р. До цього слід додати, що через відсутність платежів за енергоресурси розпочалося зниження поставок нафти і газу в Україну з інших регіонів колишнього Союзу, і насамперед з Росії.

Ресурси, що формують енергетичний баланс (особливо елект­роенергія), визначають темпи науково-технічного прогресу, ефек­тивний і прискорений розвиток економіки в цілому. Викорис­тання електроенергії в народному господарстві сприяє зниженню затрат суспільної праці, зменшенню фондомісткості продукції у високоенергоспоживаючих галузях, впровадженню комплексної механізації і автоматизації виробництва тощо.

Таким чином, головне завдання розробки і дотримання енер­гетичного балансу — це ефективне і надійне забезпечення потреб країни в енергії високої якості з прийнятими техніко-економічними показниками, що визначають його тісний зв'язок з масштабами, структурою і темпами розвитку всього народного господарства.

Взаємозалежність між розвитком усього народногосподарсь­кого комплексу країни і формування енергетичного балансу не вичерпуються їх взаємним впливом на масштаби, темпи розвитку і структуру енергетики та економіки в цілому. Широке застосу­вання енергії впливає на рівень енергоозброєності праці, а відтак і на його продуктивність, що має велике значення для всіх галу­зей народного господарства. Крім того, галузі, що виробляють енергію, мають районоутворююче значення, на базі їх формую­ться територіально-виробничі комплекси. Вони впливають на процеси концентрації виробництва, комбінування, промислову спеціалізацію і поглиблення територіального поділу праці.

Завдяки зазначеним вище органічним взаємозв'язкам галузей, що виробляють паливо і енергію, з іншими галузями народного господарства створюється реальна основа для системного, комп­лексного підходу до розміщення цих галузей і обгрунтування оп­тимальних шляхів їх розвитку з урахуванням народногосподар­ської загальнодержавної ефективності.

2. ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНИЙ БАЛАНС ТА ЙОГО СТРУКТУРА

Паливно-енергетичний баланс (ПЕБ) складається з прибутко­вої і витратної частин. У прибутковій частині балансу зафіксовані такі показники, як видобуток природного палива — вугілля, газу, нафти, торфу, дров (природні ресурси) і виробництво природних енергетичних ресурсів, які включають виробництво електро- і теплоенергії на теплових (ТЕС) і атомних електростанціях (АЕС). Крім того, до цієї частини балансу відносять нетрадиційні природні енергетичні ресурси (енергія вітру, сонця, геотермальна, низько-потенціальне тепло та ін.), а також відбір газу з підземних сховищ газу, імпорт енергоресурсів та залишок ресурсів на початок року.

Друга частина балансу (витратна) включає споживання енер­гетичних ресурсів і складається з таких статей витрат:

• перетворення в інші види енергії — електро- і теплоенер-гію, стиснене повітря і доменне дуття;

• виробничо-технологічні потреби, включаючи втрати при збе-і реженні, транспортуванні і формуванні держрезерву;

• закачка природного газу в підземні сховища газу;

• експорт;

• залишок у постачальників та споживачів на кінець року.

В структурі виробництва (видобутку) палива в Україні пере­важає вугілля. Питома вага вугілля становить майже 60%, тоді як на нафту припадає близько 7%, на природний газ — 25%. Разом з тим в споживанні паливно-енергетичних ресурсів домінуюча роль належить природному газу. Питома вага природного газу в загальному споживанні котельно-пічного палива становить бли­зько 54%, тоді як вугілля — лише 24%, паливного мазуту — 6%.

Таким чином, якщо в структурі виробництва власних енерге­тичних ресурсів переважає вугілля, то в структурі споживання провідна роль належить природному газу.

Розрив господарських зв'язків з республіками колишнього СРСР, який в основному і призвів до енергетичної кризи в Украї­ні, посилює негативний вплив на забезпечення країни паливно-енергетичними ресурсами. Забезпеченість потреб України у при­родному газі і нафті за рахунок власного виробництва надто ни­зька. В основному вся потреба в цих видах енергетичних ресурсів забезпечується за рахунок постачання з-за меж України (переважно з Росії та Туркменистану). Разом з тим відсутність валютних коштів на закупівлю необхідної кількості цих видів ресурсів лише по­гіршує стан в економіці. За цих умов надійне забезпечення на­родногосподарських потреб паливно-енергетичними ресурсами — найважливіша умова стійкого функціонування економіки Украї­ни. Тому концепція формування паливно-енергетичного балансу України на довгострокову перспективу повинна випливати з необ­хідності саме цієї умови. До того ж, враховуючи в цілому слабку забезпеченість України виробництвом власних паливних ресур­сів, необхідно проводити цілеспрямовану і систематичну роботу по перебудові структури виробництва з метою значного змен­шення питомої ваги енергомісткої продукції, впровадженню енергозберігаючих технологій та інших досягнень науково-тех­нічного прогресу. Зазначене стосується насамперед таких галу­зей, як чорна металургія, машинобудівна і хімічна промисловість. Структурна перебудова виробництва і науково-технічний прогрес повинні привести до істотного зменшення питомих норм витрат енергетичних ресурсів на одиницю продукції і сприяти зменшен­ню обсягів їх споживання в країні. Виходячи з оцінки запасів вугілля в Україні, основна роль у забезпеченні потреб народного господарства в паливі повинна належати вугіллю.

В результаті значного вичерпання запасів нафти і газу на ос­новних родовищах України, введення в експлуатацію переважно дрібних родовищ, а також внаслідок інших негативних факторів виникає серйозна проблема щодо збільшення обсягів видобутку цих найбільш прогресивних паливних ресурсів і, як наслідок, — необхідність їх ввезення в Україну у постійно зростаючих масш­табах. Це ускладнює економічну ситуацію і вимагає вирішення ряду нелегких питань (політичних, економічних, технічних), оскіль­ки без надходження певних обсягів нафти і газу не можна сфор­мувати прийнятний паливно-енергетичний баланс.

Для підвищення надійності паливо- і енергозабезпеченості на­родного господарства України (зважаючи на значні поставки наф­ти і газу в Україну) доцільно і необхідно розширити кількість джерел постачання нафти і газу з тим, щоб залежність від поста­чання по кожному паливному ресурсу з одного джерела не пере­вищувала 30% (з урахуванням загальних обсягів постачання).

Виробництво електро- і теплоенергії повинно збільшуватися за рахунок використання твердого палива (вугілля), що вимагає будівництва і розширення мережі електростанцій поряд з реалі­зацією заходів щодо охорони навколишнього середовища. Крім того, потрібно збільшувати потужність атомних електростанцій.

В умовах значних ускладнень у забезпеченні потреб народно­го господарства України в паливно-енергетичних ресурсах особ­ливо актуальним є використання в усе більших обсягах нетради­ційних відновлювальних джерел енергії (вітрові, сонячні, тепла землі та інших видів).

Основними стратегічними напрямами вдосконалення структу­ри паливно-енергетичного балансу України та вирішення інших проблем у цій сфері є:

• концентрація народногосподарських зусиль на всебічному прискоренні проведення енергозберігаючої політики. Цей найваж­ливіший напрям вимагає, крім проведення різноманітних заходів щодо підвищення ефективності використання палива і енергії, вдосконалення самої структури народного господарства з пріори­тетним розвитком менш енергомістких виробництв;

• вдосконалення структури балансів енергоносіїв кінцевого використання. Передбачається збільшення питомої ваги електро­енергії і тепла при зниженні частки моторного палива і котельно-пічного палива безпосереднього використання. Значно збільши­ться також частка споживання природних енергоресурсів як си­ровини, а також для інших непаливних потреб.

Генеральним напрямом розвитку електроенергетики в най­ближче десятиліття є зростання ролі атомної енергетики.

В балансі енергоносіїв кінцевого використання передбачаєть­ся подальше збільшення частки переробних і облагороджених ви­дів палива з підвищенням як якості, так і рівня переробки пер­винної сировини. Особливо характерним у цьому відношенні є розвиток нафтопереробки із зростанням потужностей по вторин­них процесах і скороченням споживання мазуту як котельно-пічного палива. Зростання затрат на видобуток нафти обумовлює економічну доцільність перевищення обсягів виробництва мотор­ного палива та інших світлих нафтопродуктів за рахунок збіль­шення глибини переробки нафти замість отримання цих продук­тів за рахунок додаткового видобування нафти при незмінній глибині переробки.

При формуванні територіальної структури паливно-енерге­тичного балансу особливого значення набуває запровадження енергозберігаючих заходів у дефіцитних на енергоресурси райо­нах, а також залучення нетрадиційних джерел палива (енергії). Ці заходи створюють можливість скорочення транспортних витрат на доставку енергоресурсів з інших районів, що забезпечує суттєвий ефект, особливо для зон, які віддалені від енергетичних баз.

3. ВУГІЛЬНА ПРОМИСЛОВІСТЬ УКРАЇНИ:

СУЧАСНИЙ СТАН, ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Запаси вугілля на території України зосереджені в основному в трьох басейнах: Донецькому, Львівсько-Волинському та Дніпров­ському (табл. 6). В загальних запасах вугілля в Україні (117,1 млрд. т) найвища питома вага належить Донецькому басейну — 87,0% (101,9 млрд. т), Львівсько-Волинському та Дніпровському — відповідно 2,0% (2,3 млрд. т) та 3,5% (4,1 млрд. т). ;

Крім того, запаси вугілля є на території Харківської і Полтавської областей — 8,7 млрд. т та Закарпатської вугленосної площі — 0,2 млрд. т. Із загальних запасів 42,5 млрд. т віднесено до прогноз­них ресурсів.

Запаси вугілля в Україні цілком достатні для задоволення влас­них потреб і забезпечення експортних поставок. Однак складні гірничо-геологічні та технологічні умови розробки вугільних ро­довищ України, в першу чергу Донбасу, суттєво впливають на економічну ефективність виробництва у вугільній промисловості.

Таблиця 1

РОЗМІЩЕННЯ ОСНОВНИХ ЗАПАСІВ ВУГІЛЛЯ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ на 01.01.1998 p.*

Запаси всього

Балансові запаси

Забалансові запаси
басейни

млрд

%

А+ В + С, С2 Всього

млрд. т

%

млрд. т % млрд. т

%

млрд. т %
Україна 117,1 100,0 45,7 100,0 11,2 100,0 56,9 100,0 17,4 100,0

Донецькуй

басейн

101,9 87,0 42,2 92,3 10,7 95,5 52,9 93,0 16,7 96,0
Львівсько-Волинський басейн

2,3

2,0

1,2

2,6

0,25

2,2

1,5

2,6

0,4

2,3

Дніпровсь­кий басейн

4,1

3,5

1,9

4,2

0,25

2,2

2,2

3,9

0,2

1,1

* За даними Державного балансу запасів корисних копалин України (вугілля).

Наведені в табл. 7 дані характеризують стан вугільних басей­нів України. Вони свідчать про те, що геологічні запаси вугілля в Донецькому басейні зосереджені переважно в тонких і надто тонких пластах потужністю до 1,2 м. Середня глибина розробки родовищ наближається до 700 м, а максимальна — становить 1400 м. На горизонтах понад 600 м функціонує майже 60% шахт, на част­ку яких припадає понад половини всього видобутого вугілля. Пласти, які вважаються небезпечними щодо раптових викидів вугілля і газу, характерні для 40% шахт.

Умови розробки вугільних пластів Львівсько-Волинського і Дніпровського басейнів більш сприятливі. Максимальна глибина розробки пластів Львівсько-Волинського басейну становить 550 м, а потужність пластів вугілля — від 1 до 1,5 м. Небезпека рапто­вих викидів вугілля і газу майже відсутня. Разом з тим зольність видобутого вугілля (47,6%) значно перевищує аналогічний пока­зник в Донбасі (36,2%) і до того ж запаси вугілля досить обмеже­ні (2,0% усіх запасів вугілля України).

В Дніпровському басейні зосереджені запаси бурого вугілля, яке на відміну від кам'яного має більш низьку теплотворну здатність і

Таблиця 2

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВУГІЛЬНИХ БАСЕЙНІВ УКРАЇНИ

(заданими 1997р.)

Показники

По Мін-вугле-прому Доне­цький басейн Львівсько-Волинсь­кий басейн Дніпров­ський басейн
Промислові запаси вугілля кат. А + В+ С1 млрд . т

45,7

42,2

1,2

1,9

Розроблювані і підготовлені до осво­єння запаси, млрд. т

23,3

21,5

0,7

0,8

Середня потужність розроблюваних пластів, м

1,18

1,06

1,24

3,27

Максимальна глибина розробки, м 1400 1400 550 100
Мінімальна глибина розробки, м 24 123 345 24
Середня глибина розробки, м 651 692 456 77
Виробничі потужності, млн. т 115,1 109,1 4,0 2,0
Видобуток вугілля, млн. т 75,9 70,9 3,6 1,4
в тому числі: коксівного, млн. т 31,6 31,6
енергетичного, млн. т 44,3 39,3 3,6 1,4
Зольність видобутого вугілля, % 36,0 36,2 47,6 21,7
Середньоспискова чисельність НИМ, тис. чол. 428,0 403,2 19,3 5,5

використовується головним чином для виробництва буро-вугільних брикетів, які споживаються населенням на комуналь­но-побутові потреби. Розробка буровугільних родовищ прово­диться підземним та відкритим способом. Частка відкритих роз­робок становить 88,2%. Глибина залягання пластів невелика — максимальна 100 м. Середня глибина розробки пластів на шахтах сягає 90 м, на розрізах — 64 м. Зольність видобутого вугілля ниж­ча, ніж у Донбасі та Львівсько-Волинському басейні і становить 21,7%, однак запаси вугілля також невеликі (3,5% від усіх запасів вугілля України).

Великий вплив на ефективність роботи галузі має стан вироб­ничих фондів шахт. Сьогодні до 40% шахт працює понад 50 ро­ків, а найбільш старі шахти мають строк служби понад 70 років. Лише 8% шахт експлуатуються менше 20 років.

Незважаючи на значний строк експлуатації шахт, обсяги ре­конструкції і будівництва нових шахт з 1975 р. стали різко змен­шуватися. За останні 15—20 років у Донбасі не було закладено жодної шахти, у Львівсько-Волинському басейні — одна, в Дніпровському басейні — один розріз. Остання масова реконструкція вугільних шахт була проведена у другій половині 60-х — на по­чатку 70-х років. Тоді вона була здійснена на 25% підприємств.

Однією з причин такого важкого стану було обмеження капі­тальних вкладень на оновлення виробничих потужностей вугіль­ної промисловості України. Це пов'язано з тим, що протягом трьох останніх десятиліть вся інвестиційна діяльність у вугільній промисловості була орієнтована на розвиток видобутку вугілля у східних регіонах колишнього СРСР.

Усе це і визначило різке гальмування процесу оновлення ви­робничих потужностей і погіршення структури шахтного фонду в Україні.

Виробничі потужності, що вибули у 1991—1997 pp., склали 78,7 млн. т. Це призвело до втрати реальної виробничої потужно­сті шахтного фонду в обсязі 77,3 млн. т і зниження видобутку ву­гілля до надзвичайно низького рівня — 75,9 млн. т в 1997 р. при 164,8 млн. т в 1990 p., або більше ніж у два рази (табл. 8).

Найбільше зниження обсягів видобутку відбулося за цей час у Дніпровському буровугільному басейні — на 84,8%, тоді як у Донецькому — на 51,1 %, а Львівсько-Волинському — на 65,7%.

Таблиця 3

ВИДОБУТОК ВУГІЛЛЯ В УКРАЇНІ у 1990—1997 pp., млн. т

1990 1991 1992 1993 1994 1995 1996 1997
Україна 164,8 135,6 133,6 115,7 94,4 83,6 71,7 75,9
Донецький басейн 145,1 120,4 119,4 103,6 85,3 76,4 66,3 70,9
Львівсько-Волинський басейн 10,5 8,0 8,4 8,0 6,4 4,9 3,8 3,6
Дніпровський басейн 9,2 7,2 5,8 4,1 2,7 2,3 1,6 1,4

* За даними Міністерства вугільної промисловості України.

Із загального обсягу постачання вугілля на територію України до 95% припадає на донецьке вугілля, з якого майже 30% стано­вить коксівне. Львівсько-Волинське вугілля і буре вугілля Дніпров­ського басейну використовується головним чином як енергетичне паливо на електростанціях та в комунальному секторі економіки.

Основним споживачем донецького вугілля є Донецька, Дніп­ропетровська, Луганська і Запорізька області, де воно використо­вується головним чином для потреб енергетики та коксохімічної промисловості. В решту областей донецьке вугілля постачається лише для теплової електроенергетики.

Львівсько-Волинське вугілля постачається у західні області (Івано-Франківська, Львівська та ін.) і до того ж лише на енерге­тичні потреби. Буре вугілля використовується головним чином для виробництва буровугільних брикетів (Кіровоградська, Черка­ська області).

Частина вугілля із Луганської, Дніпропетровської та Донець­кої областей постачається на експорт, головним чином у Молдо­ву та країни далекого зарубіжжя.

Імпорт вугілля в Україну здійснюється в основному з Росії і Казахстану (для потреб коксохімічної промисловості) та Польщі.

Першочерговим завданням розвитку вугільної промисловості є компенсація вибуваючих потужностей за рахунок завершення вже початого будівництва і реконструкції ряду шахт. Крім того, слід закрити ряд нерентабельних шахт й переглянути політику цін на вугілля і вугільну продукцію. Це дасть змогу дещо спові­льнити спад виробництва, а потім стабілізувати видобуток вугіл­ля і створити передумови для його зростання завдяки будівницт­ву нових шахт, збільшенню обсягів реконструкції діючих та при-діленню особливої уваги технічному переозброєнню галузі.

Підприємства вугільної промисловості відносяться до еколо-гонебезпечних, оскільки розробка вугільних родовищ істотно впливає на гідрохімічний режим експлуатації поверхневих і під­земних вод, посилює забруднення повітряного басейну, погіршує родючість грунтів.

Специфічним забрудненням водних басейнів республіки є скидання значної кількості високомінералізованих шахтних вод у поверхневі водойми та водостоки, а також у накопичувачі, в яких відбувається відстій шахтного водозливу та зливу збага­чувальних фабрик.

Вугільна промисловість забруднює і повітряний басейн. Ви­киди забруднених речовин в атмосферу підприємствами Мінвуглепрому становлять до 25% від викидів цих речовин по Україні. На очисні споруди направляється менше половини всіх викидів, з яких уловлюється й обезводнюється 95%. Решта викидів здійс­нюється без очистки у вигляді газоподібних та рідких речовин.

Значним джерелом забруднення повітряного басейну, поверх­невих та підземних вод, а також зниження родючості грунтів є розміщення відходів вуглевидобутку і особливо вуглезбагачення в спеціальних природних відвалах та накопичувачах — щорічно у відвали скидається 60—70 млн. м3 породи. Кількість природних відвалів становить майже 1300, з яких близько 300 — це ті, що горять. Втрата родючості земель під відвалами становить більш як 7000 гектарів.

Незадовільний екологічний стан у вугледобувних районах, особливо у Донбасі, посилюється також високим рівнем концент­рації підприємств металургійної та хімічної промисловості, що по­силює техногенне навантаження на навколишнє середовище і харак­теризує його як надзвичайно небезпечне для здоров'я населення.

4. НАФТОВА І НАФТОПЕРЕРОБНА ПРОМИСЛОВІСТЬ УКРАЇНИ: СУЧАСНИЙ СТАН, ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

На території України вперше видобуток нафти розпочато в Передкарпатті на початку XVIIст. Як галузь промислового вироб­ництва нафтова промисловість розвивалась на базі Бориславського нафтового родовища в кінці XIX— на початку XXст. із засто­суванням глибокого буріння свердловин.

У той же час було відкрито і ряд інших родовищ у Передкар­патті. Найбільшого рівня видобуток нафти досяг в цьому районі у 1909 р. (2053,1 тис. т), однак у подальшому він почав знижувати­ся і становив у 1938 р. 370 тис. т.

У повоєнні роки нафтова промисловість Передкарпаття швид­ко розвивалась. Було здійснено докорінну реконструкцію підпри­ємств галузі на новій технічній основі. В результаті значного роз­ширення обсягів геологорозвідувальних робіт на нафту й газ було відкрито нові родовища в Передкарпатті — Долинське і Північно-Долинське, Бітків-Бабчинське, Орів-Уличнянське та ін.

В результаті зосередження геологорозвідувальних робіт на наф­ту і газ у східних районах України було відкрито майже 150 наф­тових родовищ у Полтавській, Сумській та Чернігівській облас­тях, які за видобувними запасами нафти значно перевищували родовища Передкарпаття. До найбільших належать — Гнідинцівське, Леляківське, Глинсько-Розбишівське, Рибальське, Качанів-ське, Новогригорівське та ін. Розробка цих родовищ стала основною базою для розвитку нафтовидобувної промисловості республіки.

Найбільшого розвитку нафтова промисловість досягла в роки дев'ятої п'ятирічки. Так, максимального рівня видобутку нафти й газового конденсату (14,5 млн. т.) було досягнуто у 1972 р. Потім обсяги видобутку нафти стали скорочуватися, і зараз вони становлять близько 4 млн. т. за рік. Тільки за 1990—1997 pp. видобуток нафти в Україні знизився майже на 22%.

Основний видобуток нафти припадає на Східний нафтогазо­носний регіон. Його питома вага у загальному видобутку нафти в країні досягає майже 80%. У Південному нафтогазоносному регіо­ні балансові видобувні запаси становлять 3% від запасів України, тому видобуток нафти практично відсутній.

Тенденція до скорочення видобутку нафти в Україні пояснює­ться не лише вичерпністю її запасів, а й тим, що більше ніж 90% механізованих свердловин мають насоси, які можуть працювати на глибині до 2000—2500 м, в той час як середня глибина основ­них покладів нафти становить 3000—4000 м.

Крім цього, застарілим є основний фонд більшості свердловин та їхнього обладнання. Так, загальне спрацювання основних фон­дів по AT«Укрнафта» становить майже 60%, не вистачає міцних труб, насосів, агрегатів.

Подальший розвиток нафтової промисловості в Україні обу­мовлює необхідність вирішення цілого ряду проблем. Одна з найголовніших — це пошук шляхів стабілізації та подальшого приросту видобутку нафти в Україні.

Зростання глибини залягання продуктивних покладів нафти, ускладнення технології їх освоєння, зниження темпів приросту промислових запасів є стримуючими факторами щодо збільшен­ня видобутку нафти. Одночасно наявність на території України значної кількості науково обгрунтованих прогнозних запасів ви­сокоякісної нафти з низьким вмістом сірчаних сполук, високим виходом світлих фракцій, а також зросла потреба в нафтопродук­тах стимулюють розвиток нафтовидобувної промисловості. Успі­хи цієї галузі прямо залежать від результатів геологорозвідуваль­них робіт по пошуку нафти.

Необхідно відзначити, що ці роботи проводились в останні роки з низькою ефективністю та систематичним невиконанням завдань щодо приросту промислових запасів. Практично в останні роки не було відкрито жодного нафтового родовища не тільки велико-об'ємного за запасами, але й середньооб'ємного.

У нафтовидобувній промисловості країни необхідно різко збільшити обсяги експлуатаційного буріння на діючих родови­щах, значно прискорити освоєння нових родовищ, які передбача­ється відкрити в процесі геологорозвідувальних робіт, ущільнити мережу свердловин, а також впровадити комплекс методів щодо поліпшення стану заводнення та нових методів нафтовіддачі.

В Україні розміщені і функціонують шість основних нафтопе­реробних заводів (НПЗ) — Кременчуцький, Лисичанський, Херсон-140

ський, Одеський, Дрогобицький, Надвірнянський. Відносно новими і надпотужними заводами є Кременчуцький та Лисичанський. Перший з них побудований у 1966 p., його потужність з пер­винної переробки нафти становить зараз 18,6 млн. т. за рік (табл. 9). Другий побудований у 1976 р. і має потужність 16,0 млн. т за рік. Решта заводів (крім Дрогобицького) споруджені ще в довоєнні роки і мають значно меншу потужність. У повоєнний період в ре­зультаті реконструкції їх потужності зросли до 2,7—7,1 млн. т за рік (1997 p.). Разом з тим глибина переробки нафти в країні за­лишилась досить низькою — до 60%. У Західній Європі вона до­сягла узагальнено 80%, а у США — понад 90%. Зазначені дані по Україні свідчать про те, що значна частка обсягу вироблених наф­топродуктів припадає на паливний мазут. Сумарна потужність вторинних процесів (по всіх НПЗ) становить приблизно 35% по­тужності первинних процесів (близько 12% з 35% — поглиблен­ня переробки нафти, 23% облагородження нафтопродуктів), що, звичайно, недостатньо, виходячи з сучасного світового рівня роз­витку нафтопереробки.

Таблиця 4

ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ НАФТОПЕРЕРОБНИХ ЗАВОДІВ УКРАЇНИ у 1996—1997 pp .

НПЗ

Рік вводу в експлуатацію Потужність за 1997 p., млн. т/рік Чисельність ПВП за 1996 p., тис. чол.
Кременчуцький 1966 18,6 4,1
Лисичанський 1976 16,0 4,2
Херсонський 1938 7,1 1,5
Одеський 1949 3,9 1,0
Дрогобицький 1964 4,2 1,6
Надвірнянський 1907 2,7 1,5
Разом 52,5 13,9

• Примітка. Чисельність промислово-виробничого персоналу на НПЗ за 1997 р. прак­тично не змінилась. За даними об'єднання «Укрнафтохімпереробка».

Низький технічний рівень виробництва нафтопереробної про­мисловості України, недосконалість технологічних схем НПЗ, випуск неякісних нафтопродуктів викликають інтенсивне забруд­нення навколишнього середовища. Основними забрудниками від нафтопереробних заводів є сірчані сполуки, окисли вуглецю, сір­ки азоту, сажа тощо.

У зв'язку з незначним видобутком нафти в Україні обсяги її переробки значною мірою залежать від масштабів поставок її з-за меж країни. Фактична забезпеченість споживання нафтопродук­тів на території України власною нафтою за останні роки показа­на в табл. 10. Зовнішні поставки нафти здійснюються головним чином з Російської Федерації. В Україні склалася вкрай несприят­лива ситуація, коли наші нафтозаводи, маючи достатні потужно­сті для виробництва в необхідних обсягах нафтопродуктів (з усіх основних найменувань), простоюють. З 1991 р. подача нафти в Україну з Росії різко знижувалась. Відповідно скорочувалися і обся­ги нафтопереробки. Якщо в 1990 р. було перероблено 58,1 млн. т, то у 1997 р. — лише 12,3 млн. т (табл. 11). До того ж якість бага­тьох нафтопродуктів не відповідає вимогам споживачів. Разом з тим готова продукція імпортується з Росії, Білорусі та інших країн. Але орієнтація на масовий імпорт готових нафтопродуктів є марнотратною для будь-якої країни, тим більше для України в період кризи її економіки.

Таблиця 5

РІВЕНЬ СПОЖИВАННЯ НАФТОПРОДУКТІВ В УКРАЇНІ ЗА РАХУНОК НАФТИ ВЛАСНОГО ВИРОБНИЦТВА з 1990—1997 pp.*

Показники 1990 1991 1992 1993 1994 1995 1996 1997
Обсяги видобутої наф­ти (включаючи газовий конденсат), млн. т 5,2 4,9

4,5

4,2

4,2

4,1

4,1

4,1

Орієнтовний обсяг наф­ти, еквівалентний обся­гу виробництва спожи­тих нафтопродуктів, млн. т

57

51

42

27

26

23

23

24

Орієнтовний рівень за­безпеченості спожи­вання нафтопродуктів нафтою власного вироб­ництва, %

9,1

9,6

10,7

15,6

16,2

17,8

17,8

17,1

* За даними AT«Укрнафта».

Таким чином, Україна стоїть перед необхідністю вирішення складних проблем, пов'язаних з подальшим розвитком нафтопе­реробки як однієї з найважливіших галузей промисловості і всього народногосподарського комплексу, а також з раціональним та ста­більним забезпеченням НПЗ сирою нафтою (власною і привізною).

Таблиця 6

ОБСЯГИ ПЕРЕРОБКИ НАФТИ НА

ПЕРЕРОБНИХ ЗАВОДАХ УКРАЇНИ

у 1990—1997 pp., млн. т*

НПЗ 1990 1991 1992 1993 1994 1995 1996 1997
Кременчуцький 18,3 16,7 13,1 10,0 9,1 7,7 5,9 4,7
Лисичанський 21,8 19,6 10,6 4,3 4,8 2,1 2,2 3,2
Херсонський 8,2 7,6 5,6 2,3 1,6 2,2 1,5 1,7
Одеський 3,8 3,5 3,4 0,9 1,3 2,0 1,5 1,0
Дрогобицький 3,1 3,3 2,9 1,4 1,3 1,2 1,0 1,0
Надвірнянський 2,9 3,0 2,0 1,2 1.0 1,1 0,9 0,7
Разом 58,1 53,7 37,6 20,2 19,1 16,3 13,0 12,3

* За даними об'єднання «Укрнафтохімпереробка».

Найважливішим завданням розвитку нафтопереробної промис­ловості є забезпечення істотного зростання технічного рівня ви­робництва. Насамперед слід підвищити глибину переробки нафти до рівня країн, що мають розвинуту нафтопереробку, тобто до 80%. Це може бути досягнуто до 2010 р. Поглиблення переробки нафти для України має зараз першорядне значення, бо дозволяє значно економити нафту (до 30%), не зменшуючи виробництва світлих нафтопродуктів, в першу чергу найбільш споживаних — автомобільного бензину, дизельного палива, авіаційного гасу. Правда, при цьому знизяться обсяги виробництва паливного мазуту. Однак він може і повинен заміщатися іншими видами палива, насамперед вугіллям. З поглибленням переробки нафти в Україні поліпшиться загальна структура випуску нафтопродуктів та більш ефективним стане використання нафтової сировини.

5. ГАЗОВА ПРОМИСЛОВІСТЬ УКРАЇНИ: СУЧАСНИЙ СТАН, ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Розвиток газової промисловості в Україні розпочався наприкін­ці XIXст. На той час будувалися заводи з виробництва штучного газу, який використовувався переважно для освітлення вулиць, особняків, вокзалів тощо. У промисловості такий газ майже не використовувався.

Для газової промисловості України в першій половині XXст. характерними були незначні обсяги виробничого та видобувного газу, його висока собівартість та низька продуктивність праці.

Незначний розвиток газової промисловості у довоєнний пері­од пояснюється певною мірою відсутністю спеціального осна­щення для газових промислів і надто обмеженою кількістю роз­віданих газових родовищ. Разом з тим у 40-х роках XXст. були створені відповідні передумови для відокремлення газової про­мисловості у самостійну галузь паливної індустрії.

Якісно новий період у розвитку газової промисловості настав після другої світової війни, коли розпочалася інтенсивна експлу­атація вже відкритих родовищ природного газу у західних облас­тях і активізувались пошуки по всій території республіки.

Завдяки зростанню обсягів геологічної розвідки та буріння свердловин у 1946—1950 pp. було відкрито Шебелинське, Радченківське, Більче-Волицьке газові родовища, а також нові гори­зонти на Опарському та Дашавському родовищах. Було введено в експлуатацію Угерське та Хідновицьке родовища.

Відкриття і введення в експлуатацію в останні роки нових га­зових родовищ створили передумови для перебудови системи га­зотранспортних магістралей значної протяжності: Дашава — Київ, Дашава — Калуш — Галич — Добівці, Бендери — Івано-Франківськ.

Важливе значення для газової промисловості та її розвитку мало введення в експлуатацію у 1956 р. Шебелинського газового родовища в Харківській області. В подальшому були відкриті та­кі великі газові родовища, як Кегичівське, Єфремівське, Глинсько-Розбишівське, Машівське, Пролетарське та Рибальське (на схо­ді України), а також Хідновицьке, Пинянське, Бітків-Бабчинське (на заході).

Це привело до того, що в розміщенні газової промисловості республіки за 1950—1970 pp. відбулися суттєві зміни. Так, якщо раніше провідну роль відігравала західноукраїнська нафтогазо­носна область, то вже в 60-х роках акцент в розміщенні сировинних ресурсів був перенесений на схід України (Дніпровсько-Донецька западина). За двадцятиріччя (1950—1970 pp.) питома вага Східного регіону у видобутку газу зросла від нуля до 76%, тоді як доля Західного регіону зменшилась від 100% до 22,6%. Разом з тим розпочався видобуток газу і на півдні республіки.

За цей же період значно зросла кількість газифікованих міст республіки, розширилась сфера застосування природного газу. Видобуток газу збільшився з 1,5 млрд. му 1950 р. до 60,9 млрд. м3 у 1970 p., або більше ніж в 40 разів.

Найбільший обсяг видобутку газу був досягнутий у 1975 р. — 68,7 млрд. м3. У наступний період після 1975 р. мала місце тен­денція зниження видобутку газу в Україні, який зараз становить близько 17 млрд. м3 за рік (табл. 12). Разом зі зниженням видобут­ку газу в Україні, починаючи з 1991 p., спостерігається зменшен­ня споживання газу, що пов'язано із загальним спадом в промис­ловому і сільськогосподарському виробництві.

Таблиця 7

ВИДОБУТОК ПРИРОДНОГО ГАЗУ ПО НАФТОГАЗОНОСНИХ РЕГІОНАХ УКРАЇНИ у 1990—1997 рр

Регіон 1990 1991 1992 1993 1994 1995 1996 1997
Східний 25,1 21,7 18,8 17,1 16,1 15,7 15,7 15,4
Західний 1,2 1,0 0,8 0,8 0,9 1,1 1,3 1,3
Південний 0,6 0,5 0,5 0,5 0,6 0,7 0,7 0,7
Україна — разом 26,9 23,2 19,8 18,4 17,6 17,5 17,7 17,4

* За даними Державного геологічного підприємства ГЕО. 1НФОРМ.

У межах України зараз виділяється дев'ять нафтогазоносних областей, розміщення яких дозволяє об'єднати їх в три нафтога­зоносні регіони: Східний — Дніпровсько-Донецька газонафтонос-на область; Західний — Передкарпатська, Складчаті Карпати, Закар­патська і Волино-Подільська та Південний — Переддобруджинська, Причорноморсько-Кримська, Індоло-Кубанська, Азово-Березансь-ка область.

При цьому Східний регіон охоплює Сумську, Полтавську, Харківську, Дніпропетровську, Донецьку, Луганську і Чернігів­ську області; Західний — Волинську, Львівську, Івано-Франків­ську, Чернівецьку і Закарпатську області; Південний—Запорізьку і Херсонську області, а також Автономну Республіку Крим.

Запаси природного газу категорій А+В+Qстаном на 01.01.1998 р. становлять 1098,4 млрд. м3, категорії С2 — 331,3 млрд. м3 (табл. 13).

Запаси газу категорій А +В + СІ + СІ зосереджені переважно у Східному нафтогазоносному регіоні і сягають майже 82% від за­гальних запасів цих категорій в цілому по Україні. Відповідно на цей регіон припадає і найбільша питома вага видобутку газу в державі (88%).

Крім цього, Україна станом на 01.01.1998 р. має перспективні ресурси (Сз) — 711,89 млрд. м3, прогнозні ресурси (ДІ + Д2) — 2651,79млрд. м3.

Таблиця 8

РОЗМІЩЕННЯ ЗАПАСІВ ПРИРОДНОГО ГАЗУ ПО НАФТОГАЗОНОСНИХ РЕГІОНАХ УКРАЇНИ

на 01.01.1998 p., млрд. м3 *

Регіон Кількість родовищ Запаси газу по категоріях Забалансовані запаси
А+В+СІ С-, усього %
усього % усього %
Східний 155 921,9 84,0 245,1 74,0 2,8 96,6
Західний 60 118,2 11,0 27,2 8,0
Південний 26 58,3 5,0 59,0 18,0 0,1 3,4
Україна — разом 241 1098,4 100,0 331,3 100,0 2,9 100,0

* За даними Державного геологічного підприємства ГЕО. ІНФОРМ.

Забезпеченість споживання газу за рахунок власного видобут­ку в останні роки становить 21—22% (табл. 14). До того ж спо­стерігається тенденція до зростання цього показника. Це пов'я­зано в першу чергу з тим, що темпи скорочення потреб у при­родному газі дещо випереджають темпи спаду його виробництва. Частка газу, якого не вистачає Україні (а це становить майже 80%), імпортується з Росії та Туркменистану.

Найбільша частка газоспоживання в Україні припадає на промислово розвинутий Східний регіон — майже 62%, на Західний і Південний регіони — відповідно 32 та 6% загальної потреби в га­зі. При цьому у промисловості використовується майже половина спожитого в державі газу, близько 30% газу витрачається на по­треби енергетики, 18% — в комунально-побутовому секторі.

Таблиця 9

ЗАБЕЗПЕЧЕНІСТЬ СПОЖИВАННЯ ГАЗУ В УКРАЇНІ ЗА РАХУНОК ВЛАСНОГО ВИРОБНИЦТВА у 1990—1997 pp.*

1990 1991 1992 1993 1994 1995 1996 1997
Видобуток газу (вклю­чаючи супутний), млрд. м3 26,1 24,4 20,9 19,2 18,3 18,2 18,4 18,1
Споживання газу, млрд. м3 112,0 111,3 114,1 102,8 92,4 85,4 86,0 81,3

Забезпеченість споживан

ня газу за рахунок влас­ного виробництва, %

25,0

21,9

18,3

18,8

19,8

21,3

21,4

22,3

* За даними Держкомстату України.

Для вирішення сезонної нерівномірності газоспоживання особ­ливе значення мають підземні газосховища (ПГС). В Україні зараз експлуатуються 13 газосховищ з проектним обсягом 62,4 млрд. м3. Використовуються ці сховища для підвищення надійності забез­печення газом споживачів в екстремальних ситуаціях. При цьому питома вага ПГС, розміщених на сході України, становить 17,3%, на заході — 76,3%, на півдні — 6,4%.

Нерівномірність розміщення ПГС, а також відсутність гаран­тій стабільного постачання газу в Україну викликає необхідність збільшення обсягів резервування газу на сході та півдні України.

Завдяки відкриттю великих газових родовищ на сході Украї­ни, в Оренбурзькій та Тюменській областях, на Північному Кав­казі і в Середній Азії широкого розвитку набув магістральний трубопровідний транспорт. Газопровідний транспорт України розвивався як складова частина єдиної газопостачальної системи колишнього СРСР. Функціонуюча сьогодні система газопроводів України забезпечує поставку газу усім споживачам та на експорт. Загальна протяжність газопроводів у межах України досягла майже 35 тис. км. До основних магістральних газопроводів слід віднести такі, як: Уренгой—Помари — Ужгород; Острогожськ — Шебелинка; Шебелинка — Дніпропетровськ; Кривий Ріг — Із­маїл; Шебелинка — Полтава — Київ; Дашава — Київ; «Союз» та ряд ін. Пропускна здатність усіх газопроводів, що входять на те­риторію України з Росії, становить понад 2000 млрд. м газу. Че­рез територію України здійснюється транзит газу на експорт з Росії у Європу (в середньому понад 100 млрд. м~ за рік). Харак­теристики основних магістральних газопроводів України наведе­но в табл. 15.

Перспективи розвитку газової промисловості України пов'я­зані з розширенням геолого-пошукових робіт, збільшенням обся­гів пошукового буріння та прискоренням промислового освоєння відкритих родовищ. Поряд з цим слід широко впроваджувати до­сягнення науково-технічного прогресу, зокрема новітніх техно­логій і техніки.

Екологічні проблеми в газовій промисловості мають свою специфіку, яка визначається в основному відчуженням та забруд­ненням земель в районах промислової експлуатації газових родо­вищ та проведенням геолого-пошукових робіт на нафту й газ. Щодо використання природного газу в різних секторах економі­ки та галузях народного господарства, то цей вид ресурсу є най­більш екологічно чистим порівняно з такими енергетичними ре­сурсами, як вугілля, мазут, торф.

Таблиця 10

ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ МАГІСТРАЛЬНИХ ГАЗОПРОВОДІВ УКРАЇНИ

Газопровід

Діаметр, мм Пропускна здат­ність, млрд. м3 /рік Протяж­ність, KM
Шебелинка — Дніпропетровськ 33,9
І нитка 700 200
IIнитка 800 193
IIIнитка 1000 200
IVнитка 1200 200
Дніпропетровськ — Кривий Ріг 22,7
І нитка 700 129
IIнитка 1000 *29
IIIнитка 1200 129
Кривий Ріг — Ізмаїл 7,3
І нитка 700/1000 583
IIнитка 1000/800 583
Таганрог-Маріуполь 5,3
І нитка 500 56
IIнитка 700 59
IIIнитка 1000 61
Херсон — Крим 700 3,0 114
Шебелинка — Диканька — Киш 26,5
І нитка 1200 478
IIнитка 1000 478
IIIнитка 700 550
«Союз» (Оренбург — Західний кордон) 1400 26,0 1532
Уренгой — Ужгород 1400 28,0 1146
Уренгой — Помари — Ужгород 1400 28,0 1136
Торжок — Долина 1400 27,0 673

6. РОЛЬ ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИКИ В ГОСПОДАРСЬКОМУ КОМПЛЕКСІ УКРАЇНИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇЇ РОЗМІЩЕННЯ

Важлива роль енергетики у розвитку народного господарства визначається тим, що будь-який виробничий процес чи будь-який вид обслуговування населення пов'язаний з використанням енергії.

В процесі розвитку продуктивних сил безперервно змінюють­ся і вдосконалюються джерела та види споживаної енергії. У далекому минулому енергетичною базою виробництва була муску­льна сила людей, яку доповнювали силою тварин, води та вітру. З відкриттям енергії пари пов'язана промислова революція XVIIIст., наступний технічний прогрес виробництва і зростання продуктивності праці. Енергетичною основою розвитку продук­тивних сил на сучасному етапі технічного прогресу є електрична енергія. Застосування електроенергії дало змогу просторово роз'єд­нати робочі машини і первинні генератори, відокремити місце виробництва енергії від її споживачів. В результаті виробництво енергії, її передача і розподіл відокремились у самостійну галузь — електроенергетику, а споживачі енергії розосередились по різних галузях промисловості і народного господарства. Це відкрило простір для концентрації виробництва в різних галузях і роз­міщення виробництва на відстані від енергетичних джерел.

Електроенергетика є високомеханізованою галуззю промисло­вості. У зв'язку з цим в затратах на виробництво енергії відносно мала питома вага заробітної плати. Разом з тим високий техніч­ний рівень обумовлює високу кваліфікацію робітників та інженер­но-технічного персоналу.

Таким чином, електроенергетика є провідною галуззю промис­ловості, а використання її продукції — електричної енергії — за­безпечує підвищення технічної озброєності і зростання продук­тивності праці.

Створення матеріально-технічної бази існування будь-якого суспільства нерозривно пов'язане з електрифікацією і вдоскона­ленням на цій основі техніки, технології і організації виробництва. У промисловості електроенергія використовується на здійснення силових, теплових, електрохімічних процесів та на освітлення.

Великий економічний ефект дає електрифікація транспорту і сільського господарства. Перехід на електротягу дозволяє збіль­шити вагу та швидкість руху поїздів. В сільському господарстві електрифікація є основою його комплексної механізації, покра­щання умов праці і побуту.

Умови і фактори розміщення об'єктів електроенергетики за­лежно від типу генеруючих потужностей та напруги передачі електроенергії різні.

Район розміщення теплової електростанції і її потужність по­винні визначатися з урахуванням розвитку електроспоживання, наявності паливних ресурсів та відомостей щодо гідрології райо­нів. Варіант розміщення електростанції вибирається після прове­дених порівняльних розрахунків вартості перевезення палива та передачі електроенергії в район споживання. При виборі конкретного місця будівництва ТЕС, яка працює на твердому паливі, по­винна враховуватись можливість збільшення вантажопотоків по залізницях та водних шляхах сполучень. Для електростанції на рідкому чи газоподібному паливі враховується розвиток трубопро­відного транспорту. При виборі місця будівництва уточнюється можлива остаточна потужність електростанції щодо водопостачан­ня, паливопостачання та генерального плану розміщення об'єкта.

Теплові електростанції розміщуються, як правило, з орієнтаці­єю на наявність великих запасів дешевих паливно-енергетичних ресурсів та потужного споживача.

Площадки для розміщення ТЕС необхідно вибирати з ураху­ванням таких вимог:

• електростанції повинні бути максимально наближені до джерел палива і водопостачання, споживача енергії і під'їзних шляхів;

• рівень ґрунтових вод має бути нижче глибини підвалів, останні не повинні затоплюватися паводковими водами;

• не можна розташовувати станції над заляганням корисних копалин, а також на зсувних ділянках;

• ухил площадки розміщення не повинен перевищувати — 0,5°—1°;

• електростанції повинні розміщатися поблизу населеного пункту з урахуванням санітарної зони;

• шлако- і золовідвали повинні розміщатися на негожих зе­мельних ділянках, якомога ближче до площадки електростанції.

Теплові атомні станції, враховуючи великі обсяги споживання води, слід розміщувати поблизу водних об'єктів. Крім цього, атомні станції повинні будуватися на значній відстані від великих міст. ГЕС та ГАЕС розміщуються біля водних об'єктів з мі­німальним затопленням земель під водосховища.

Одним з важливих факторів розміщення об'єктів електроенергетики є екологічна безпека, додержання санітарних норм і міні­мізація екологічних втрат як при будівництві, так і при експлуатації об'єкта.

Нині в Україні експлуатуються три типи генеруючих потуж­ностей: теплові (паротурбінні та дизельні), гідравлічні (гідроелект­ростанції, гідроакумулюючі станції) та атомні.

Сумарна встановлена потужність електростанцій України на 1.01.1998 р. становила 51,87 млн. кВт, у тому числі за типами: теплові — 31,72 млн. кВт (61,2%), атомні — 12,82 млн. кВт (24,7%), ГЕС + ГАЕС — 4,69 млн. кВт (9,0%) і блок-станції про­мислових підприємств — 2,64 млн. кВт (5,1%).

Електростанціями України в 1998 р. було вироблено 172 млрд. кВт - год. електроенергії, у тому числі більше половини — на тепло­вих, близько 40% — на атомних і майже 4% — на гідроелектростан­ціях. Загальний спад виробництва електроенергії за 1991—1997 pp. складає 122,0 млрд. кВт - год. Він був спричинений переважно за­гальним зниженням споживання електроенергії галузями народного господарства (особливо в промисловості), скороченням експорту та гострою нестачею паливних ресурсів для електростанцій.

В таблицях 16 і 17 наведено дані про виробництво електро­енергії на існуючих типах електростанцій об'єднаної енергетич­ної системи України у 1990, 1995 і 1998 pp. та його розподіл по областях в регіонах.

Таблиця 11

ВИРОБНИЦТВО ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЇ ОБ'ЄДНАНОЮ ЕНЕРГЕТИЧНОЮ СИСТЕМОЮ УКРАЇНИ

у 1990,1995 та 1998 pp., млрд. кВт • год.*

1990 1995 1998
Всі електростанції системи 296,3 192,6 172,0
у тому числі: АЕС 76,2 70,5 75,2
ТЕС 201,7 104.1 77,4
ГЕС + ГАЕС 10,7 10,1 15,9
Промстанції 7,7 7,9 3,5

* За даними Міністерства енергетики України.

Таблиця 12

ВИРОБНИЦТВО ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЇ ПО ОБЛАСТЯХ УКРАЇНИ

у 1995—1997 pp., млрд. кВт год.'

1995 1996 1997
Україна 192,6 183,0 178,0
Донецький 39,6 34,9 29,9
Донецька 34,8 30,1 25,0
Луганська 4,8 4,8 4,9
Придніпровський 58,1 64,3 62,8
Дніпропетровська 19,9 16,4 14,6
Запорізька 36,5 46,5 46,5
Кіровоградська 1,7 1,4 1,7
Східний 13,4 9,6 11,0
Полтавська 1,4 1,4 1,3
1995 1996 1997
Сумська 0,6 0,7 0,6
Харківська 11,4 7,5 9,1
Центральний 21,1 20,2 12,7
Київська 19,1 18,4 10,9
Черкаська 2,0 1,8 1,8
Поліський 13,1 13,9 14,7
Волинська 0,5 0,2 0,2
Житомирська 0,2 0,2 0,2
Рівненська 11,5 12,2 12,8
Чернігівська 0,9 1,3 1,5
Подільський 13,0 9,3 12,3
Вінницька 6,4 3,7 5,0
Тернопільська 0,3 0,4 0,4
Хмельницька 6,3 5,2 6,9
Причорноморський 19,9 19,9 23,1
Автон. Респ. Крим 0,6 0,6 0,6
Миколаївська 17,3 17,4 20,5
Одеська 0,3 0,4 0,3
Херсонська 1,7 1,5 1,7
Карпатський 14,4 10,9 11,5
Закарпатська 0,2 0,3 0,4
Львівська 3,0 2,3 2,6
Івано-Франківська 10,3 7,4 7,6
Чернівецька 0,9 0,9 0,9

Розраховано за даними Держкомстату України.

Обсяги споживання електроенергії за останні роки також різко скоротилися. У 1997 р. всіма галузями народного господарства було спожито близько 178,0 млрд. кВт • год, що на 92,0 млрд. кВт. • год менше, ніж у 1990 р.

Значно змінилась і структура споживання: особливо зменши­лась частка споживання галузями промисловості та будівельним комплексом. Практично не змінилась у структурі споживання част­ка транспорту. У зв'язку з низькою якістю спожитого палива знач­но зросли витрати електроенергії на власні потреби електростан­цій та технологічні втрати електроенергії в електромережах. У загальному обсязі споживання електроенергії зросла частка кому­нально-побутового сектора економіки (табл. 18). Показники спожи­вання електроенергії в розрізі регіонів України наведено в табл. 19.

Таблиця 13

СТРУКТУРА СПОЖИВАННЯ ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЇ ГАЛУЗЯМИ НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ у 1990,1997 pp .

Галузі

1990 1997
млрд. кВт гол

%

млрд. кВт • год

%

Споживання — всього 270 100,0 178,3 100,0
у тому числі: Промисловість 147,6 54,3 75,4 42,3
Сільське господарство (на виробничі по­треби) 19,0 7,5 9,3 5,2
Будівництво 3,98 1,5 1,4 0,8
Транспорт 14,5 5,4 9,6 5,4
Комунально-побутові потреби міського і сільського населення 44,62 16,5 41,0 23,0
Споживання електроенергії на техноло­гічні потреби електроенергетики 40,3 14,8 41,6 23,3

* Розраховано за даними Держкомстату України.

В електроенергетиці України відбувається структурна перебу­дова. На першому етапі створено 4 генеруючі компанії, Державну енергетичну компанію електромереж 220—750 кВт, підприємст­во «Енергоринок».

Таблиця 14

СПОЖИВАННЯ ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЇ В РЕГІОНАХ УКРАЇНИ

у 1990—1997 pp., млрд. кВт. • год

1990 1995 1996 1997
Україна 270,0 188,0 181,0 178,3
Донецький 68,7 48,0 45,0 43,8
Донецька 44,8 32,7 31,2 30,3
Луганська 23,9 15,3 13,8 13,5
Придніпровський 75,8 49,7 47,9 48,9
Дніпропетровська 47,1 29,8 29,0 29,9
Запорізька 22,8 15,6 15,3 15,6
Кіровоградська 5,9 4,3 3,6 3,4
Східний 29,9 19,0 18,3 18,1
Полтавська 8,9 6,1 5,8 5,7
Сумська 5,5 3,4 3,4 3,2
Харківська 15,5 9,5 9,1 9,2
Центральний 16,7 11,7 11,5 10,5
Київська 10,2 6,9 6,9 6,0
Черкаська 6,5 4,8 4,6 4,5
Поліський 16,1 11,7 11,5 11,0
Волинська 2,6 1,9 1,9 1,7
Житомирська 4,3 3,1 3,0 2,9
Рівненська 5,1 3,8 3,8 3,8
Чернігівська 4,1 2,9 2,8 2,6
Подільський 13,5 11,0 10,3 10,0
Вінницька 6,0 5,1 4,7 4,7
Тернопільська 2,9 2,3 2,2 2,0
Хмельницька 4,6 3,6 3,4 3,3
Причорноморський 28,7 23,2 22,9 22,5
Автон. Респ. Крим 9,2 7,0 7,0 7,0
Миколаївська 6,2 5,2 5,2 5,1
Одеська 7,9 6,5 6,6 6,4
Херсонська 5,4 4,5 4,1 4,0
Карпатський 20,6 13,7 13,6 13,5
Закарпатська 2,9 2,3 2,1 2,1
Львівська 9,4 5,2 5,5 5,6
Івано-Франківська 6,1 4,5 4,3 4,2
Чернівецька 2,2 1,7 1,7 1,6

Розраховано заданими Держкомстату України.

Основними районами концентрації великих конденсаторних електростанцій (КЕС або ДРЕС) є: на сході України — Дніпропет­ровська, Запорізька, Донецька, Харківська та Луганська області; на Заході — Львівська та Івано-Франківська області; в центрі — Вінницька та Київська області.

Великі теплоелектроцентралі (ТЕЦ) розміщені в найбільших містах країни: Києві, Одесі, Харкові та ін. П'ять атомних станцій розміщені в Запорізькій, Київській, Миколаївській, Хмельниць­кій, Рівненській областях. Основні гідроелектростанції знаходя­ться на Дніпрі (Київська ГЕС і ГАЕС) — в Київській області, Ка­нівська ГЕС — в Черкаській, Кременчуцька — в Полтавській, Дніп-родзержинська — в Дніпропетровській, Каховська — в Херсон­ській області та Дніпрогес — в Запорізькій області. Будується Дністровська ГЕС та ГАЕС — у Львівській області.

Основну електроенергетичну базу України становлять тепло­електростанції (Запорізька, Вуглегірська, Зміївська, Трипільська, Придніпровська, Ладижинська, Бурштинська, Київська ТЕЦ-5 та ТЕЦ-6), атомні електростанції (Запорізька, Південно-Українська, Рівненська, Хмельницька, Чорнобильська) та гідроелектростанції (найбільші шість станцій Дніпровського каскаду).

7. ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИКИ УКРАЇНИ

У відповідності з розробленою Національною енергетичною програмою України до 2010 р. електроенергетика матиме кілька напрямів розвитку.

Рівень електроспоживання. Для визначення оптимальних рів­нів споживання електроенергії враховувались майбутні структур­ні зрушення в економіці України, зокрема:

розвиток промислового потенціалу для виробництва продук­ції, яка забезпечить першочергові потреби в продовольчих та промислових товарах;

прискорений розвиток агропромислового потенціалу, палив­но-енергетичного комплексу, переорієнтація машинобудування на виробництво складної наукомісткої і конкурентоспроможної продукції;

збільшення обсягів експортної продукції та імпортозамінної продукції;

зниження обсягів виробництва неконкурентоспроможної про­дукції та ін.

У відповідності з цими напрямами розвитку економічного по­тенціалу та з урахуванням прогнозу чисельності населення, жит­лового фонду, розвитку комунальної і соціально-економічної сфер найбільш імовірні обсяги споживання електроенергії можуть до­сягти в 2000 р. 185 млрд. кВт • год, 2005 р. — 200 млрд. кВт • год, 2010 р. — 225 млрд. кВт • год.

Розвиток окремих типів електростанцій. Основним напря­мом розвитку ТЕС на органічному паливі є їх реконструкція і модернізація, впровадження нових технологій, орієнтація на ви­користання низькосортного вугілля.

На період до 2000 р. намічається:

продовження на 15—20 років строку служби діючих енерго­блоків шляхом впровадження малозатратних повузлових рекон­струкцій;

підвищення ефективності, екологічної безпеки та маневренос­ті енергоблоків, спорудження газотурбінних надбудов на Вугле-гірській, Трипільській та Зуєвській електростанціях;

застосування високоефективного парогазового обладнання;

проектування ТЕС для нового будівництва;

виведення з експлуатації і демонтаж неефективних і екологіч­но небезпечних енергоблоків та іншого застарілого обладнання ДРЕС та ТЕЦ;

будівництво нових енергоблоків на існуючих ТЕС з викорис­танням нових технологій і обладнання.

На другому етапі (2001—2010 pp.) передбачається:

продовження реконструкції і модернізації існуючих електро­станцій із заміною котлоагрегатів;

впровадження високоефективних газоочисних установок на ТЕС;

будівництво комплексів «шахта — ТЕС»;

будівництво енергогенеруючих установок на базі нових тех­нологій спалювання вугілля;

будівництво на ТЕС комплексів по переробці відходів в іншу корисну для народного господарства продукцію (будівельні ма­теріали, продукцію переробки сірки, ванадію та інших рідкозе-мельних матеріалів);

будівництво нових ТЕС загальною потужністю більш як 0,3 млн. кВт.

Зростання концентрації теплових навантажень і високі ціни на паливо створюють умови для розвитку ТЕЦ та джерел теплопос-» тачання за такими напрямами:

реконструкція і технічне переоснащення більшості ТЕЦ;

введення нових потужностей на деяких ТЕЦ (Київській ТЕЦ, Харківській ТЕЦ-5, Одеській — ТЕЦ-2, Львівській ТЕЦ-2 та ін.);

спорудження котельних великої потужності, а також широке впровадження установок утилізації відведених газів.

Нестача органічного палива, а також деякі інші екологічні пе­реваги підвищують ефективність гідроенергетики. У зв'язку з цим слід збільшити частку високоманеврених потужностей в енерго­системі України, реконструювати діючі об'єкти.

Розвиток гідроенергетики в майбутніх проектах передбачаєть­ся у таких напрямах:

збільшення потужностей на ГЕС + ГАЕС до 9 млн. кВт, доведен­ня середньорічного виробництва електроенергії до 17 млрд. кВт • год;

на етапі до 2001 р. передбачається ввести в експлуатацію Дні­стровську ГЕС-2, Олександрівську ГЕС, ряд ГАЕС та дрібних гід­роелектростанцій;

на другому етапі до 2010 р. — ввести нові потужності на Канів­ській ГАЕС, на нових ГЕС в басейні р. Тиса та Верхнього Дністра.

Встановлені потужності АЕС (14 працюючих енергоблоків потужністю 12,8 млн. кВт) становлять 25% сумарної потужності електростанцій України. Основним завданням на перспективу є реконструкція діючих АЕС з метою підвищення їх надійності та безпечності, а також введення блоків високої будівельної готовності (Хмельницька — блок № 2, Рівненська — блок № 4) та блоків середньої готовності — на Хмельницькій АЕС — блок У° 3 та 4. При цьому АЕС зможуть довести виробництво електроенергії майже до 98 млрд. кВт • год в 2010 р. Необхідно також передбачити введення нових потужностей на базі нових, більш безпечних реакторів на площадках існуючих АЕС (замість реак­торів, які виробили свій ресурс).

Разом з тим подальший розвиток атомної енергетики залежить від виконання таких програм:

1. Підвищення рівня безпеки АЕС, які вимагають докорінної реконструкції автоматизованої системи управління технологіч­ними процесами, системи діагностики, введення додаткових сис­тем безпеки, проведення комплексу робіт щодо надійності і без­пеки експлуатації, модернізації протипожежних систем та ін.

2. Створення ядерно-паливного циклу в Україні на базі пере­дових технологій, який забезпечить гарантовану незалежність АЕС від імпорту ядерного палива і знизить потреби України в його закупівлі.

До складу ядерно-паливного циклу повинні входити підпри­ємства по видобутку і переробці уранової руди, виробництву цир­конієвого сплаву та його прокату, тепловиділяючих елементів та підприємства по переробці відпрацьованого ядерного палива і по його похованню.

Нетрадиційні та поновлювані джерела енергії. Одним з перс­пективних шляхів вирішення проблеми виходу з енергетичної кризи є залучення до паливно-енергетичного балансу України нетради­ційних поновлюваних джерел енергії (енергія сонця, вітру та ін.).

Оцінка потенційних можливостей використання цих видів енергії на території України свідчить, що їх запаси досить значні. Широке впровадження і використання енергії нетрадиційних дже­рел може дати до 1800 млрд. кВт • год електроенергії на рік. Ви­користання нетрадиційних джерел енергії дає змогу покращити екологічну обстановку в регіонах, замінити і зекономити дефіцит­не паливо, вирішити певні соціально-економічні проблеми сіль­ської місцевості, які не мають централізованого енергопостачання, тощо. Географічне положення України дозволяє розвивати усі напрями нетрадиційної енергетики, і особливо використання енер­гії вітру, сонця, геотермальної, біомаси.

Екологічні проблеми. Електроенергетика України являє со­бою складну організаційно-технічну систему, численні об'єкти якої (ГРЕС, ТЕЦ, ГЕС, АЕС, лінії електропередач, водойми — охолоджувачі, шлакоохолоджувачі, шлакозоловідвали, сховища радіоактивних відходів та ін.) розосереджені по території, функ­ціонують у безперервно змінних умовах природного середовища. Серед забруднювачів природного середовища найбільш масш­табними і шкідливими є газопилові викиди теплової енергетики. Небезпека об'єктів теплової енергетики для населення і природ­ного середовища України обумовлена їх розміщенням (особливо потужних ТЕС) у великих містах та густонаселених районах, а також наявністю в їх викидах, крім основних токсичних домішок (сірчистий ангідрид та окисли азоту), дрібнодисперсного попелу окису вуглецю і таких канцерогенів, як бензопірен, окис ванадію, високомолекулярних органічних сполук тощо.

Крім забруднення атмосфери, викиди енергетики інтенсивно забруднюють атмосферну вологу і опади за рахунок розчину в них окислів сірки і азоту; поверхню, грунти, рослинність — за рахунок випадання на них пилу, забрудненого дощу та снігу; по­верхню вод — за рахунок осідання на водні об'єкти шкідливих речовин та змиву їх у річки і водойми дощовими струмками. На­слідком такого забруднення земної поверхні є закислення сільсь- когосподарських земель та накопичення у грунтах важких мета­лів з вугільного попелу, що пригнічує розвиток лісових біоцено­зів, знижує урожайність сільськогосподарських культур і забруд­нює небезпечними для людини сполуками продукти харчування. Найбільш небезпечними в цьому відношенні є вугільні ТЕС, які використовують високозольне і сірчане вугілля.

З інших (крім пилогазових викидів) небезпечних для навко­лишнього середовища видів впливу ТЕС слід відзначити скиди хімічно забруднених стоків в річки і водойми, теплове їх забруд­нення, що різко змінює і погіршує термічний і гідрохімічний ре­жим поверхневих вод, пригнічує водні біоценози.

Небезпечний локальний вплив на навколишнє середовище ТЕС здійснюють і шлакозоловідвали. Вони є причиною інтенсив­ного забруднення грунтів та місцевих поверхневих і ґрунтових вод. Зараз під шлакозоловідвалами ТЕС зайнято майже 3 тис. га, на яких заскладовано понад 300 млн. т. золошлаків. Щорічне зрос­тання цих золошлаків становить 12 млн. т.

Крім хімічного забруднення, електроенергетика здійснює ряд фізичних впливів, до яких належать: теплове забруднення атмос­фери паровими викидами великих градирень охолоджуючих во­доймищ ТЕС і АЕС, що викликає негативні зміни місцевого клі­мату; значний шумовий вплив на навколишні території; утво­рення постійно діючих потужних електромагнітних полів вздовж трас високовольтних ЛЕП, а також формування під факелами ае­розольних викидів потужних ТЕС небезпечного для здоров'я лю­дини електричного поля. Серед фізичного впливу слід також відзначити і радіаційний вплив на населення і біосферу радіоак­тивних викидів атомних, деяких вугільних теплових електростан­цій, попіл яких може мати радіоактивні речовини.

Шкідливий вплив на природне середовище здійснюють і хіміч­но чисті гідравлічні та гідроакумулюючі електростанції, водойми яких призводять до затоплення і виведення з господарського ви­користання значних площ високопродуктивних земель та ріллі, формування екологічно шкідливих мілин, а також суттєвих змін гідрологічного і погіршення гідрохімічного режимів регульова­них цими водоймами рік.

З точки зору хімічного забруднення природного середовища найбільш чистими вважаються атомні електростанції. Разом з тим вони є потенційно небезпечними з точки зору радіоактивного забруднення, про що свідчить аварія на Чорнобильській АЕС, яка призвела до глобальної радіоекологічної катастрофи, негативні наслідки якої будуть відчуватися на території України, Росії, Бі­лорусі ще багато десятиліть.

Разом з тим у зв'язку з нестачею в Україні традиційних енер­гоносіїв (вугілля, нафти і особливо газу) і незначних запасів відновлюваних джерел енергії (гідро-, вітро-, біо-, геотермальної та ін.) І єдиним надійним джерелом енергозабезпечення народного госпо­дарства може бути лише атомна енергія. Однак для її викорис­тання необхідно разом з будівництвом нових високонадійних реакторів і блоків АЕС створити на території України на базі на­явних багатих покладів уранової руди власного ядерного енерге­тичного циклу, а також вирішити проблему консервації і демон­тажу АЕС, що відпрацювали свій термін і безпечного довготер­мінового зберігання радіоактивних відходів. Зараз щорічний при­ріст цих відходів становить майже 11 тис. м3. Для забезпечення енергетичної безпеки функціонування ядерно-енергетичного комп­лексу необхідно дотримуватися при його створенні і експлуатації правил ядерної безпеки, а також організації високоефективної системи радіаційного моніторингу природного середовища і всіх установок цього комплексу.

Основними шляхами забезпечення екологічної безпеки тради­ційної теплової енергетики є економія споживання електричної і теплової енергії, збагачення палива і вдосконалення процесів йо­го спалювання з метою зменшення викидів вуглецю та окислів азоту, впровадження високоефективного пило- та газоочисного обладнання, утилізація уловлених відходів та розробка економіч­них важелів екологізації енергетики.

Література

1. Герасимович В. Н., Голуб А. А. Методология зкономической оценки природних ресурсов. — М: Наука, 1988. — 140 с.

2. Глобальная знергетическая проблема /Под ред. Й. Д. Иванова. — М:МьІсль, 1985. —240с.

3.ДавьІдоваЛ. Г., Буряк А. А. Знергетика: пуги развития й перспек­тиви. — М: Наука, 1981. — 120 с.

4.Дорогунцов С. Й., Пириашвили Б. 3. Основньїе направлення фор-мирования знергетической политики УкраиньІ. — К: Зкономика Украйни. — 1992. — № 8. — С. 3—8.

5. Зонова Л. М. Знергетическая политика США. — М: Наука, 1987 — 140с.

6. Кузнецов Г. А. Зкология й будущее. — М: МГУ, 1988. — 158 с.

7. Народне господарство України у 1990 p.: Статистичний щоріч­ник. — К: Техніка, 1991. — 496 с.

8. Пириашвили Б. 3. Развитие й совершенствование топливно-знер-гетического комплекса Украинской ССР. — К: Знание, 1986. — 53 с.

9. Піріашвілі Б. 3. Якою буде енергетична політика, таким стане наше життя. — К: Віче, 1994. — С. 47-54.

10. РешетнякА. А. Зффективность развития топливно-знергети-ческого комплекса УкраиньІ. — К: Наукова думка, 1991. — 124 с.

11. Розміщення продуктивних сил: Підручник / За ред. Є. П. Качана — К.: Вища школа, 1998. — С. 112-126.

12. Формирование й реализация знергетической политики УкраиньІ. Сб. науч. тр. / Под ред. Б. 3. Пириашвили — К.: СОПС УкраиньІ ПАН УкраиньІ, 1992. — 140 с.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:12:51 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
11:08:32 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Паливно-енергетичний комлекс України

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151312)
Комментарии (1844)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru