Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Конфесійно-етнографічний ареал України

Название: Конфесійно-етнографічний ареал України
Раздел: Рефераты по религии и мифологии
Тип: реферат Добавлен 09:27:36 21 мая 2011 Похожие работы
Просмотров: 9 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Міністерство агропромислового комплексу України

Вінницький державний сільськогосподарський інститут

Обліко-фінансовий факультет

Р е ф е р а т

З курсу : Релігієзнавство

На тему : ” Конфесійно-етнографічний ареал України ”

Виконала студентка

групи 33-ОА

Семчук О.В.

Перевірив

Левчук К.І.

Вінниця 1999 рік


Тема: Конфесійно-етнографічний ареал України

З М І С Т

1. Зв'язок релігійного і національного в етноісторичному процесі України.

2. Етнічний склад населення і конфесійна різноманітність в Україні

3. Поліконфесійний склад населення України

4. Географічна мережа віруючого населення України

1. Зв'язок релігійного і національного в етноісторичному процесі України.

Релігія як соціальне явище безпосередньо впле­тена в етнічну структуру суспільства, через що не могла існувати поза такими історичними формами спільностей людей, як рід і плем'я (племінні куль­ти), народність (політеїстичні релігії), нації (іудаїзм, індуїзм та ін.). Не звільнилися від етніч­ного впливу і світові релігії, попри їхній універ­салізм і космополітизм. Це обумовлено тим, що всі релігії в минулому виникли як племінні (родові), а згодом, ставши національними релігіями, не втратили своїх зв'язків з етносом, оскільки вирос­ли із соціально-політичних умов кожного народу. Отже всі релігії так чи так поєднані з етносом (на­родністю, нацією), його культурою і психологією.

В етноісторичному процесі України такий взаємозв'язок релігійного й національного виявив­ся:

в асиміляції елементів племінних культів, віру­вань наявних етнографічних груп тощо (наприк­лад, у давнину греко-візантійське православ'я змі­шалося з політеїстичними віруваннями слов'ян на території Київської Русі, а потім українського ет­носу, що привело до трансформації його в україн­ську національну форму православ'я);

у засвоєнні національних форм побуту, тра­дицій, звичок, психічного складу українського ет­носу, що відобразилося на появі та еволюції різно­манітних форм релігійної культової практики, тобто обрядів, ритуалів, свят та ін.;

у використанні в релігійній церковній практиці національних елементів мистецтва, зокрема живопису в іконографії, музики, виконуваної на народ­них інструментах, національних мелодій у церков­но-хоровому співі (скажімо, знаменитий київ­ський розспів, пройнятий мотивами народної об­рядової пісні), української архітектури в церков­ному будівництві та інших національних ціннос­тей матеріальної та духовної культури. Важливо також відзначити, що в релігійно-церковній прак­тиці досить часто використовуються культурні цінності етнічних груп, із яких складається ук­раїнський народ. Це веде до розмаїття в оформ­ленні культових споруд, проведенні релігійних свят та обрядів;

у процесі пристосування тих чи тих вірувань, релігійного культу до певних елементів духовної культури етносу (традицій, свят, звичаїв), внаслі­док чого релігійне стає надбанням культури всього етносу або народу. Приміром, святки Зеленої не­ділі відповідають християнському святу Трійці.

Релігія не тільки пов'язана з національним ду­ховним життям народу, а й вплетена в широкий діапазон напіонально-етнічних процесів. Так, в Україні релігія і церква, зокрема православ'я, бра­ли активну участь у житті нації та в міжна­ціональних відносинах, пробуджували за певних історичних умов національну свідомість народних мас, активізували національно-визвольну бороть­бу, обстоювали національне відродження, суве­ренітет і незалежність української державності то­що. З іншого боку, релігія і церква можуть відігра­вати негативну роль у національних процесах, бу­ти додатковим джерелом суперечок у міжнаціо­нальних відносинах, служити розпаленню релігій­но-націоналістичних або шовіністичних пристрас­тей та ін.

Відомі також випадки, коли церква і кон­фесійні громади, опанувавши національні звичаї й традиції, пристосувавши їх до своєї практики, зберігають самобутність національної культури етнічних меншин, служать засобом і формою задо­волення потреб у національному, земляцькому чи сімейному спілкуванні.

Слід відзначити і той факт, що взаємозв'язок релігії та етносу веде до створення певних історич­них спільностей — етноконфесійних груп і мен­шин. Етноконфесійні групи — це відособлена час­тина народу, культурно-побутові, мовно-етнічні та інші особливості яких є наслідком політико-територіальної та історично-географічної ізоляції на релігійно-політичній, релігійно-культурній, релі­гійно-світоглядній основі. В етнополітичній історії України етноконфесійні групи переплітали релі­гію, культуру, політику, ідеологію та мораль у ту­гий вузол гострих проблем людського життя, вна­слідок чого виникали політико-неврологічні ситу­ації, конфліктні зони і т. ін. Етноконфесійні мен­шини — це обособлена частина народу чи нації зі своєрідною культурою, побутом, психічним скла­дом, які утворилися внаслідок ізоляції, пов'язаної з релігійною належністю. Відносини її членів час­то регулюються особливою системою соціального контролю: церковними статутами і релігійною системою права, думками віруючих, нормами релігійної моралі та ін.

2. Етнічний склад населення і конфесійна різноманітність в Україні

Для глибшого розуміння відмінностей обрядо­во-культової практики конфесій і церков в Ук раїні, навіть у межах одного віросповідання, доцільно розглянути етнічний склад населення України, а також вплив поліетнічного складу ук­раїнського народу на утворення конфесійного різноманіття.

Попри наявність загальнонаціональних рис ук­раїнського народу, його культура і побут зберігають певні відмінності, що знаходить відоб­раження в ритуально-культовій практиці, оформ­ленні церковної архітектури, проведенні релі­гійних свят та обрядів. Безперечно, це обумовлено насамперед характером історичного розвитку ок­ремих районів України, природно-географічними умовами, соціально-етнічними особливостями формування населення та ін. Як відомо, територія України поділяється на низку окремих історико-етнографічних зон — Наддніпрянщина, Поділля, Полісся, Слобожанщина, Волинь, Прикарпаття та Закарпаття. Наведений умовний поділ території на етнографічні зони має особливості, що характе­ризують, своєю чергою, культуру й побут тих чи інших груп населення. Історично на зазначених територіях склалися такі найвідоміші етно­графічні групи: українські горяни (гуцули, лемки, бойки) в західноукраїнських областях; поліщуки, пінчуки, литвини — на Поліссі; севрюки — у східноукраїнських областях тощо. Історично обу­мовлена поліетнічна структура населення України доповнювалася різноманітними етнонімами, полі-тонімами, антропонімами та іншими групами. Інколи внаслідок віросповідного забарвлення етнічної самосвідомості, тобто підміни етноніма конфесіонімом, виникали навіть певні віросповід­ні групи. Так, на Буковині існувало населення — як романомовне, так і українське, що звалося во­лохами через православну належність. Етно-соцільна структура ускладнювалася також завдя­ки переселенцям із інших регіонів і країн. Так Україна визначально формувалась як поліетнічна країна, що не могло не вплинути на забарвлення релігійної визначеності.

На сучасному етапі населення України також залишається поліетнічним. Приблизно 85% його становлять українці, які рівномірно населяють те­риторію держави. Решта населення — росіяни, білоруси, євреї, поляки, молдовани, румуни, угор­ці, болгари, греки, німці, татари, вірмени та інші етнічні групи. Процес виникнення і формування багатьох етнічних груп на території України був зумовлений не тільки складними соцільно-полі-тичними факторами, багатовіковими міжетнічни­ми стосунками, спільністю історичної долі, а й релігійними факторами — церковними міжусоби­цями, міжконфесійними конфліктами, гонінням на іновірців у суміжних країнах.

Зокрема, певна частина росіян переселилася в Україну в 60-х pp. XVII ст. після релігійної рефор­ми патріарха Никона, через переслідування ста­ровірців із боку Російської церкви та держави. Но­ву хвилю російських переселенців в Україну, цього разу в XIX ст., було спричинено пересліду­ванням сектантів російського православ'я — духо­борів і молокан. Завдяки цьому в Україні з'явили­ся не лише російські поселення, а й нові релігійні громади —старовірів, духоборів, молокан та ін.

Розселення поляків в Україні було пов'язане спершу зі Східною Галичиною, а потім із Правобе­режжям, де в межах українського етнічного маси­ву з XIV ст. формувалися найчисленніші польські етнорелігійні громади католиків. Масове пе­реміщення польського населення у XVII—XVIU ст. до Правобережної України, засилля польських поміщиків і католицького духовенства призвели до масового покатоличення місцевого українсько­го населення, а відтак — до створення католицької церкви.

Поселення євреїв в Україні з'явилися ще за часів Київської Русі, де існували громади слов'я-номовних євреїв (кенаани). З XVI ст. тут оселяли­ся ашкеназі — вихідці з Польщі, які розмовляли мовою германської групи індоєвропейської сім'ї (ідиш). Розселені спорадично, окремими етно-релігійними громадами на Правобережжі, євреї започаткували тут іудаїзм, а згодом і його течію — хасидизм.

Румунізація українського населення Північної Буковини, чому сприяла особлива організація цер­ковного управління і шкільної освіти, а також на­лежність румунів та українців до православ'я, зу­мовили формування етноконфесійної групи — во­лохів (православна віра на Буковині називалася в народі волоською).

З XVIII ст. на території України селилися західноєвропейські колоністи (німці, французи, голландці, швейцарці, австрійці та ін.), які зазна­вали у своїх країнах переслідувань за релігійні пе­реконання. Це зумовило виникнення на території країни протестантських громад менонітів, мето­дистів, лютеран та ін. Поширенню протестантизму сприяло те, що землі на півдні України, які нале­жали Запорозькій Січі, після її знищення безкош­товно передавались у користування західноєвро­пейським колоністам, значний прошарок яких становили протестанти.

Отже, поліетнічний склад населення України, що формувався протягом століть, сприяв історич­ному існуванню різноманітних конфесій та релігійних течій. Деякі з них існують дотепер, інші трансформувались і злилися з новими кон­фесіями. Але поміж різноманітних конфесій домінуюче становище посідало православ'я, що його сповідували більшість українців, росіян, білорусів та інших груп населення, і лише в Західній та Правобережній Україні мільйони при­хильників мала греко-католицька церква, послі­довниками якої були українці.

Важливо також відзначити, що історія Ук­раїнської держави не знала гострих міжрелігійних війн, значних міжконфесійних і міжцерковних конфліктів. Щоправда, траплялися суперечки між уніатами та православними. В Україні в минулому панувала певна віротерпимість, що дозволяло зна­ходити тут притулок від переслідувань різно­манітним послідовникам релігійних конфесій, члени яких виборювали свою незалежність від панівної церкви. Тому сучасні конфесійні та міжцерковні конфлікти, що виникають спорадич­но в окремих регіонах України, не мають історич­них коренів, а обумовлені певними політичними чинниками.

3. Поліконфесійний склад населення України

Україна — поліконфесійна держава, що зумов­лено поліетнічним складом населення. Існуюче різноманіття конфесій у сучасних її кордонах можна умовно розділити на традиційні, що скла­лись у процесі етноісторичного формування країни, та нетрадиційні релігії, які виникли у XX ст. на засадах традиційних і поширились ос­таннім часом в Україні. Наявні релігійні ор­ганізації можна також умовно розділити на грома­ди національної церкви, конфесії національних меншин, церкви (громади) східних віросповідань. Можливий поділ конфесій за іншими критеріями.

Найбільшою за кількістю релігійних громад, масовим впливом на національно-духовні процеси в Україні є православна церква, прихильниками якої є українці, росіяни, білоруси, румуни, молдо­вани, болгари, албанці, греки, гагаузи, представ­ники інших етнічних груп. Її громади, організації та об'єднання рівномірно розташовані на всій те­риторії держави. Православна церква в умовах поліконфесійного суспільства не є одноманітною. Вона, як зазначалося вище, складається з таких основних утворень: Українська православна церк­ва — Київський патріархат. Українська право­славна церква Московського патріархату. Ук­раїнська автокефальна православна церква, які разом з іншими православними громадами об'єд­нують понад 9,5 тис. організацій, що становить майже 53% всієї релігійної мережі України. Таке різноманіття православних утворень обумовлено процесом національного державотворення, полі­тичними чинниками, наявністю представників різноманітних етнічних груп, які традиційно на­лежали до певних православних релігійних гро­мад, та ін.

Хоч окремі православні утворення виникли на межі 80—90-х pp. XX ст., історично існування православ'я в Україні було започатковано ще за часів Київської Русі, з прийняттям християнства та утворенням Київської митрополії під .юрис­дикцією Константинопольської патріархії. Згодом українське православ'я було приєднане до Російської православної церкви, яка визначала до­лю православних громад на теренах України. Після утворення суверенної Української держави, широкої демократизації суспільства і значного поліпшення державно-церковних стосунків в Ук­раїні сталися зміни в монопольному становищі російського православ'я. На національно-тери­торіальних засадах відновила діяльність УАПЦ, а з часом завдяки об'єднанню частини релігійних громад і духовенства УПЦ МП та УАПЦ утвори­лась УПЦ—КП. Управління церквою здійснює Ви­ща церковна рада на чолі з патріархом київським і всієї Русі-України.

У стосунках між трьома гілками православ'я загалом спостерігаються напруженість і часті су­перечки, що інколи призводять до міжцерковних конфліктів. Власне, розпад православ'я на три са­мостійні, недружні церкви, які претендують на монопольну презентацію всього православ'я в Ук­раїні, є виявом небувалої в історії нашої країни кризи православ'я. До того ж цю кризу поглиблює грубе втручання у внутрішньоцерковні справи представників політичних партій та рухів, а також сприяння конфліктній ситуації з боку окремих за­рубіжних релігійних центрів, які виборюють "свої канонічні українські території".

Українська греко-католицька церква започат­кована Берестейською (1596) та Ужгородською (1649) уніями.\ 3 моменту легалізації (1989 p.) УГКЦ відновила свою структуру, а за кількістю громад (3200) посідає нині друге місце після пра­вослав'я в Україні. Переважна більшість парафій (97%) знаходиться в західних областях України. До цієї церкви належать і 19 греко-католицьких єпархій, що діють серед української діаспори. Очо­лює церкву (опріч Мукачівської єпархії, безпосе­редньо підпорядкованої Ватикану) верховний архієпископ.

Хоча процес відбудови УГКЦ перебігає ста­більно, ця церква втягнута у складні та гострі про­тиріччя з православ'ям. Історично склалося так, що територією сучасної України пролягала межа між зонами домінування православ'я і католициз­му. На цій межі й точилася боротьба за вплив на громади УГКЦ. Греко-католики боронили свою не­залежність і від православних, і від католиків, що обумовило сучасні конфліктні ситуації.

Загалом УГКЦ активно впливає на національне відродження, розвиток національної свідомості й культури народу. Важливою ознакою суспільної діяльності УГКЦ є зусилля з подолання застарілої міжконфесійної ворожнечі між греко-католиками і православними. Між ними поступово налагоджую­ться нормальні цивілізовані контакти, їхні ієрар­хи беруть участь у спільних заходах (церемоніях і святах), висловлюють прагнення до християнської єдності, створюють в окремих областях Еку­менічні ради для погодження міжконфесійних і міжцерковних непорозумінь (Івано-Франківськ, 1997 p.) за участю представників облдержадміні­страцій тощо.

Римсько-католицька церква існує на території України з XIV ст. внаслідок утворення Католиць­кої митрополії та поширення католицизму в XVI ст. переселенцями з Польщі. РКЦ практично закінчила свою розбудову, утворивши Львівську архідієцезію як її духовний центр, відповідні уп­равлінські та духовно-навчальні структури. У підпорядкуванні нунція (посла) Ватикану в Украї­ні автономно діє структура РКЦ у Закарпатті — Закарпатська апостольська адміністрація Рим­сько-католицької церкви. Нині більш як 700 като­лицьких громад діють у всіх областях України.

Основні зусилля церкви на сучасному етапі спрямовані на відродження церковної мережі, що існувала в період найбільшого впливу католициз­му в Україні — у XVIII—XIX ст. Водночас като­лицькі громади беруть активну участь у розбудові національної державності, духовного відродження народу, в подоланні міжконфесійної ворожнечі, яку постійно роздмухували всі попередні режими. РКЦ стає, зрештою, повноправним членом нашого церковно-громадського життя. Її ієрархи та вищі духовні особи беруть участь у роботі Всеук­раїнської ради церков і релігійних організацій, які є прообразом майбутнього єднання віруючих різ­них конфесій.

Іслам — одна з конфесій національних мен­шин, представники яких на теренах України з'явилися ще за часів формування етнічної групи кримських татар, які прийняли мусульманську віру. Згодом громади послідовників ісламу були утворені переселенцями з Поволжя (татари). Се­редньої Азії (узбеки, туркмени, казахи тощо), Кавказу (азербайджанці, чеченці тощо). Кількість му­сульманських громад в Україні зросла до 200, про­те єдиної церковної структури ця конфесія не на­була. Нині офіційно діють три зареєстровані са­мостійні центри у Києві, Донецьку, Криму. Ство­рено мусульманську політичну партію.

Мусульмани України активно підтримують політику національного державотворення, беруть участь у збереженні культурної самобутності національних меншин. Проте певна напруженість у мусульманському середовищі характерна для Криму, де зосереджено основну масу прихиль­ників цієї конфесії. В основному загострює її відсутність достатньої кількості кваліфікованих служителів культу і відповідних культових спо­руд, що обумовлено, насамперед, тимчасовими складнощами в облаштуванні кримських татар.

Досить широко представлені в Україні церкви протестантського напрямку. Вони об'єднують близько 4 тис. релігійних громад. Разом із право­славними, греко-католиками й католиками хрис­тиянські течії об'єднують понад 17 тис. релігійних організацій, що діють в Україні. У протестант­ських церквах є необхідні управлінські структури, що діють на підставі статутів, зареєстрованих в установленому законом порядку. Тут панують спокій і діловитість, відсутні гострі протиріччя між громадами, активно ведеться релігійно-просвітницька, морально-виховна, місіонерська та благодійна робота. Найбільше поширені такі про­тестантські церкви:

Церква євангельських християн-баптистів (Союз ЄХБ України), послідовники якої з'явили­ся на теренах України в 60—70-х pp. XX ст. У 1961 p. від Всесоюзної церкви ЄХВ відкололася громада баптистів-ініціативників, утворивши потім Раду церков ЄХБ. Послідовники останньої є і в Україні. У 1990 p. після розпаду Всесоюзної церкви ЄХБ послідовники баптизму в Україні от­римали самостійність.

Церква християн віри євангельської (ХВЄ, або п'ятидесятники) — одна з течій п'ятидесятників не тільки в світі, а й на теренах України. Послідов­ники американської церкви Асамблеї Бога з'яви­лися на території нашої країни у 20-х pp. XX ст. Зокрема, на території Тернопільської області було започатковано віросповідання ХВЄ, а в Одесі під впливом проповідника І. Воронаєва, місіонера аме­риканської церкви п'ятидесятників, започаткова­но віросповідання християн євангельської віри (ХЄВ, або воронаєвпі). Окремо від зазначених цер­ков існує ще велика кількість відрубних релігійних громад п'ятидесятників (ХВЄ). Нині в Україні діє Всеукраїнський союз ХВЄ (п'ятидесят­ників) України та Союз вільних церков ХВЄ Ук­раїни.

Церква Свідків Єгови, послідовники якої в Ук­раїні з'явилися після возз'єднання західних зе­мель, де у 20—30-х pp. XX ст. було засновано перші громади. Це — пізня течія у протестан­тизмі, що виникла в 70-х pp. XIX ст. (офіційна назва існує з 1931 p.). Після довгого невизнання з боку держави наприкінці 80-х pp. цю церкву було, зрештою, юридичне оформлено. Українські гро­мади Свідків Єгови підпорядковані центру в Брукліні (СІЛА).

Церква адвентистів сьомого дня (АСД) — одна з найбільших течій в адвентизмі, послідовники якої в Україні (Криму та Запоріжжі) з'явилися 1887 p. Внаслідок розколу в АСД від них відійшли громади адвентистів реформаційного руху, які все ж таки залишились у межах віросповідання. Гро­мади адвентистів у нашій країні об'єднано в Українську уніонну конференцію АСД. Загалом, вищезгадані протестантські церкви справляють помітний вплив на всі сфери суспільного життя і, передусім, на духовність народу.

Церкви окремих національних меншин в Ук­раїні представлені такими релігійними кон­фесіями:

Закарпатська реформатська церква (угор­ська) має своїх послідовників серед угорців (ма­дярів), які проживають головно в Закарпатській області. Реформатське віровчення близьке до дог­матів ортодоксального кальвінізму, започаткова­ного у 20-х pp. XVI ст. в період Реформації. Послідовники реформатського віровчення з'яви­лися на теренах України внаслідок угорської ко­лонізації Закарпаття, що мала місце в період за­гарбання Угорщини Оттоманською імперією, та витіснення звідти українського населення. Слід зазначити, що частину послідовників реформат­ської церкви складають чехи, а певна частина угорців є послідовниками католицизму. Взагалі, протестантські течії, що набули поширення в Ук­раїні, беруть активну участь у суспільному житті, відродженні української духовності та держави.

Російська православна старообрядницька церк­ва (Білокриницької згоди) та Російська право­славна старообрядницька церква (Безпопівської згоди) сформувалися на території України серед російських переселенців, які тікали від релігійних переслідувань після церковної реформи XVII ст. у Російській державі. Перші поселення старовірів виникли на Чернігово-Сіверщині у 60-х pp. XVII ст. У XVIII ст. старовірські поселення з'яви­лися в Подільській губернії (засновані пилипівця-ми) та в межах Північної Буковини (засновані ли-пованами).

Серед релігійних організацій російських національних меншин варто відзначити й громади молокан, які виникли на теренах України в першій третині XIX ст. через переслідування їхніх

прихильників з боку Російської православної церкви. Трохи раніше в Україні заснували свої се­лища православні сектанти-духобори, які також тікали від переслідувань. Нарешті, на початку 30-х pp. XX ст. в Україні серед російського насе­лення утворилися секти прихильників Істинно-православної церкви (ІПЦ).

Об'єднання релігійних громад іудейського віро­визнання мають своїх послідовників з-поміж єврейської національної меншини. Поселення євреїв в Україні обумовлено історично. Серед єврейського населення є також прихильники су­часних течій в іудаїзмі, що про них йшлося вище. Іудаїстськими громадами в Україні керують два центри.

Вірмено-григоріанська апостольська церква, послідовниками якої є представники вірмен. Перші вірменські колонії виникли на сучасній те­риторії України (в Криму) ще в XI ст., але ком­пактні поселення з'явились у XV—XVII ст. на західноукраїнських землях. Серед вірмен є й по­слідовники Вірмено-католицької церкви.

Караїми — народ, який живе переважно в Кри­му; походить від послідовників секти іудаїзму, що виникла ще у VIII ст. у Вавилоні та не визнавала Талмуду. Все це обумовило існування в Україні етноконфесійної групи — караїмів.

Кримчаки — етнічна група, що живе також пе­реважно в Криму і е нащадками давнього місцево­го населення Криму, яке згодом прийняло іудаїзм (за іншою версією, це нащадки кримських євреїв і генуезців, які перейняли тюркську мову). Це обу­мовило існування в Україні етноконфесійної гру­пи — кримчаків.

Серед інших національних меншин, які насе­ляють територію нашої країни, трапляються послідовники Німецької євангелічно-лютеранської церкви. Шведської євангелічно-лютеранської церкви, Корейської методистської церкви та інші конфесії.

На теренах України набули поширення релігійні громади нових культів, або релігії нового віку. Щ нові релігійні утворення 60-х pp. XX ст. виникли спершу у СІЛА, а згодом поширились у Західній Європі та Україні (80—90-і pp.). Умовно нові релігії поділяють на три групи:

1) культи, що виникли на запозичених христи­янських ідеях і пропонують власний шлях до спасіння ["діти Бога", Місцева церква. Церква об'єднання (уніфікації) тощо];

2) культи, що виникли на основі східних віру­вань (рух "Харе Кришна", віра Багаі, "Місія бо­жественного світла" тощо);

3) культи, що практикують медитації, духовні вправи, психічні сеанси тощо (Церква сайєнтології, Товариство трансцендентальної медитації та ін.).

Розгляньмо найбільш поширені в Україні нові культи зі стислим викладом змісту їхніх догматів та особливостей культу. Істотного впливу на за­гальну релігійну ситуацію в Україні вони не мають, хоча діяльність окремих із них сприй­мається неоднозначне.

Серед нетрадиційних культів (нові релігії 60-х pp. XX ст.) в Україні найпомітнішим є Товариство свідомості Кришни, яке має свої громади в бага­тьох містах країни. Керівники ятр (організацій кришнаїтів) мають зв'язки зі Шведським регіо­нальним центром МТСК1 , звідки отримують куль­тову атрибутику та літературу. Гуру — наставни­ком українських кришнаїтів та інших організацій є член Всесвітньої ради МТСК американець Р. Кампаньйола (духовне ім'я Шріла Вішнупад). Формування кришнаїтських організацій в Україні

Міжнародне товариство свідомості Кришни. 273 відбувалося в останні 10 років завдяки місіонерам зі США. Після довгого перебування в напівлегаль­ному становищі громади кришнаїтів офіційно ви­знані нашою державою.

Джерелом віровчення і культу кришнаїзму бу­ли вірування:

1) індуїзму (індуїстські поняття:

карма — причинний зв'язок між діями людини та її долею; інкарнація — реалізація духовної суб­станції бога Кришни; гуру — вчитель; індуський пантеон Богів — Шива, Вішна, Кришна тощо);

2) бхактизму (бхакті — любов, ушанування) — антифеодальний рух XV—XVI ст., який про­повідував рівність усіх перед богом, боровся проти кастового поділу, пропагував любов до людини. Стати бхакті у кришнаїтів — це бути відданим по­слушником бога Кришни; 3) вішнуїзму — релігійно-філософська традиція, що йде від рефор­матора Чайтаньї (XVI ст.). Реформуючи індуїзм, він закликав відмовитися від схоластики у тлума­ченні Ведант індуїзму, а частіше й невтомно бла­гословляти бога Кришну. Чайтанья встановив обов'язкове багаторазове колективне розспівуван­ня мантри "Харе Кришна", щоб отримати спасіння від бога.

Власне, свідомість Кришни — це позначення надприродного духу, який пронизує ввесь світ. Завдання членів громади — пристосуватися, при­лучитися, приєднатися до Кришни, трансцендент­ного буття. Святим письмом кришнаїтів є "Бгага-вадгіта" ("Пісня бога") та "Бгагавата Пурана" — частини великого індійського епосу "Махабхарата". Інколи його називають "Гіта" ("пісня").

Культ у кришнаїтів зводиться до бхакті-йоги — спасіння через любов і відданість богові Кришні. Цей культ реалізується, зокрема, у розспівах (най­частіше колективних) мантри "Харе Кришна". Обов'язковий мінімум декламації — 1728 повто­рень святої великої мантри ("Харе Кришна, Харе Кришна, Харе Кришна, Харе, Харе, Харе, Рама, Харе, Рама, Рама, Рама, Харе, Харе"). Відлік ве­деться за допомогою ритуальних чоток (108 зерен перебираються 16 раз). В Індії число 108 ува-жається магічним. Мантра розспівується перед кожним уживанням їжі, під час спільних бого­служінь, після всіляких дій тощо (наприклад, після статевих контактів — 50 тис. раз). Вва­жається, що 16 слів мантри відтворюють певну трансцендентальну вібрацію звуку, що допомагає людині прилучитися до Кришни. Послідовники релігії повинні постійно роздумувати про бога Кришну, від двох до шести разів на добу викону­вати обряд “аратрика” (вітання Господа).

Прихильники Кришни дотримуються певних свят і постів. Три найвідоміші свята — Дні явлен­ня Кришни, Радхи і Прабхупаді. Їхні статуї, одяг­нуті в шовк і прикрашені коштовностями, помі­щають у храмах, їм поклоняються, доглядають за ними, миють, змінюють одяг тощо.

Кришнаїти поклоняються священному дереву — туласі деві (базилік, за повір'ям, очищає від гріхів та хвороб), подрузі Кришни — Радхі. У приміщен­нях кришнаїтів є вівтарі з зображенням Кришни й fypy Прабхупаді (засновника громад МТСК).

Згідно з "Керівництвом до джапа-медитації" послідовник громади повинен наслідувати: 1) чо­тири принципи духовного розвитку (не вживати в їжу м'яса, риби, яєць, не вживати дурманних ре­човин, не грати в азартні ігри, не вступати в ста­теві відносини поза шлюбом, а в шлюбі — лише для зачаття дитини); 2) систематично читати "Бга-гавад-Гіту"; 3) вживати лише вегетаріанську їжу;

4) жертвувати плоди своєї діяльності Кришні;

5) спілкуватися переважно з одновірцями. Перед вступом до громади необхідно пройти "ашраму" (колективне поселення одновірців).

В Україні громади кришнаїтів зареєстровано в державних органах згідно з Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації".

До нетрадиційних релігій в Україні можна віднести РУН-віру (Рідну українську національну віру). Її засновником і реформатором є Лев Силен-ко, американський громадянин українського по­ходження.

Послідовники Рун-віри закликають поклоня­тись і вірити в бога слов'ян Дажбога, який є свідомістю світу, з якого виникла людина. "Даж-бог, — пише Л. Силенко, — це свята Правда, Спра­ведливість, життєтворче світло, святий дух, Во­ля". Заповіти РУН-віри такі: 1) розумій і люби сво­го бога; 2) не поклоняйся чужим богам; 3) само-вдосконалюй розум, душу й тіло; 4) вір у себе;

5) люби своїх рідних; 6) виховуй дітей у дусі РУН-віри; 7) шануй духовність своїх нащадків; 8) ша­нуй свята РУН-віри та ін.

РУН-віра вчить: щоби мати рай у душі (за РУН-вірою, рай і пекло знаходяться в душі людини) не­обхідно жити за законами праведного життя. Ось вони: 1) правильне мислення: воля, мета, подвиг;

2) правильне бажання: любов, справедливість, послідовність; 3) правильне виконання, відпові­дальність, точність, дисципліна; 4) правильна їжа, якісна їжа, національні страви, обрядність тощо. Символом РУН-віри є білий прапор із зображен­ням сонця і написом "РУН-віра". Громади послі­довників цого культу офіційно зареєстровані в дер­жавних органах.

Церква об'єднання (уніфікації) — одна з най-впливовіших серед сучасних нових культів. Засно­вана преподобним Сан М'ян Муном (корейським проповідником) 1954 p. як "Товариство Святого Духа з об'єднання світового християнства". У Ко­реї цю організацію називають "Церква Тонг-іль". За легендою Муна, йому явився сам Ісус і доручив виконати до кінця місію спасіння, тообто стати но­вим месією. Канонічним текстом віровчення гро­мад Муна стала праця "Божественний принцип", яка, власне, заступила християнську Біблію.

Теологія Муна зосереджена на вченні про трьох Адамів і трьох Єв. Перша пара їх була створена Богом, щоб вони породили досконале людство. Але Єва вчинила перелюб із сатаною (Люцифером) і прирекла людський рід на довгі страждання. Нащадком Єви від Люцифера був Каїн, який, на думку Муна, уособлював комунізм. Авель був си­ном Єви від Адама і символом демократії. Другим Адамом був Ісус Христос, який не виконав своєї божественної місії, бо не приніс людям духовного й фізичного спасіння. Третій Адам має принести людям фізичне спасіння, тому що він є "Господь другого пришестя". Завдяки витлумаченню текстів Біблії й футурології Мун зробив висновок, що "Господь другого пришестя" народився в Кореї 1920 p. (сам Мун народився тоді ж).

Послідовники релігійного вчення Муна досить активно проводять місіонерську діяльність. Про­пагуючи прийдешність месії, мирне об'єднання людей тощо, вони намагаються залучити якомога найбільше людей у свої громади, де проводяться колективні молитви і співи. Віруючі дотримують­ся догмату, за яким спасіння можна досягти влас­ними зусиллями людини, заслугами її перед гро­мадою, оскільки новий месія виноситиме свої рішення на суді згідно зі ставленням людей до церкви Муна.

У комунах послідовників вчення Муна заборо­нено вживати алкоголь, тютюн, наркотики тощо, заохочується одноманітність в одежі (уніформа), скромність у побуті, а також практикується суворе дотримання розпорядку дня. Віруючі зобов'язані постійно працювати, щоб дістати матепіальні засоби для об'єднання людей всіх віросповідань у єди­ну божественну сім'ю.

Громади Церкви об'єднання (уніфікації) актив­но діють на теренах України, намагаючись залучи­ти якомога більше прихильників.

Організація віри Багаї (Бахаї). Започаткована в середині XIX ст. в Ірані, ця релігія об'єднує понад 5 млн послідовників у 166 країнах. Її засновником уважається один із лідерів релігійного руху бабітів Баха-Улла (Бага-Улла), якого 1863 p. публічно проголосили месією всіх релігій. Оскільки це зроб­лено було у Багдаді в саду Різван з 21 квітня по 2 травня, то цей період увійшов в історію релігії як свято Різван (відзначається прихильниками на перший, третій і дев'ятий день травня).

Головний догмат віровчення Багаї — принцип "світової єдності людства", що нібито є останньою стадією соціального розвитку людства на його шляху до зрілості. Світова єдність стосується кож­ного, в ній кожен може знайти вираз своїх праг­нень та ідеалів. Такого стану розвитку людства бу­де досягнуто, коли люди усвідомлять, що "світ — єдина країна і всі люди — її громадяни".

Послідовники віри Багаї шанують усі релігії світу, а їхніх засновників уважають божественни­ми посланцями. Кришна, Аврам, Зороастр, Мой-сей, Будда, Ісус, Мухаммед, Баха-Улла створили не лише релігії, а й надихнули до розвитку са­мостійну цивілізацію. Всі великі релігії світу бо­жественні за походженням, а святі книги цих релігій — священні. За переконаннями прихиль­ників віри Багаї, їхній учитель є останнім за часом пророком Бога на землі, і його місія — реалізувати єдність релігій світу. Віра — найперший фактор миру і справжнього прогресу людства. Істинна віра і наука не суперечать одна одній, позаяк вони є засобом духовного зростання і матеріального прогресу. Кожна людина має вдосконалювати свою духовну природу, щоб пізнати Бога. Духовна сутність, душа людини — вічна, тіло розпадається зі смертю.

Етична доктрина віри Багаї вимагає від вірую­чих справ, а не слів, пропонує будувати своє життя на основі вчення Баха-Улли і демонструвати цей приклад іншим людям. Забороняється аскетизм — людина повинна користуватися всіма життєвими благами, що надані Богом. Віруючим також забо­ронено вживати алкоголь і наркотики, мати поза­шлюбні зв'язки, вдаватися до азартних ігор, жеб­рацтва, работоргівлі, крадіжок, жорстоко поводи­тися з тваринами, сповідати гріхи та обдурювати людей, злословити, вбивати й цілувати руки.

Серед послідовників віри Багаї відсутні про­фесійні служителі культу, оскільки кожному не­обхідно бути вчителем своєї релігії та поширювати вчення. Для цього всі повинні бути освіченими. Взагалі слід набувати знання тих наук, ремесел і мистецтв, які можуть принести користь людям і покращити їхнє життя на Землі. Незнання є при­чиною забобон і марновірства.

Культ віри Багаї має 9 свят, під час яких при­пиняються всілякі роботи. Одне свято встановлене на пам'ять про Декларацію Баба, де оголошено по­чаток нової ери світу і всесвітнього братства (ство­рено 22 травня 1844 p.). Три свята — на пам'ять про Декларацію Баха-Улли. Інші свята присвячені дням народження та в пам'ять про кончину Баба і Баха-Улли. Дев'яте свято — Новий рік. Взагалі ба-хаїстський рік має 19 місяців по 19 днів у кожнім. Між 18 і 19 місяцями додатково розміщують 4 або 5 днів, щоб мати повний рік. Початок і скінчення доби визначаються заходом сонця. На початку кожного місяця віруючі проводять свої збори або свято Дев'ятнадцятого дня, на яких співають, чи­тають і декламують обрані місця зі святих книг, звітують про діяльність Духовної ради та її комітетів, проводять спільну трапезу. Зібрання послідовників віри Баха-Улли проводяться у Бу­динках поклоніння.

Верховним і центральним органом управління міжнародною організацією віри Багаї є Всесвітній дім справедливості. З 1968 p. існує 11 Континен­тальних колегій радників (по одній у Європі та Австралії, по три в Африці, Північній та Півден­ній Америці), які співпрацюють із Національними духовними радами, що обирались на національних з'їздах під час свята Різван. Національна духовна рада організації віри Багаї існує і в Україні. Місцем її перебування є Київ. Вона організовує зустрічі, лекції, збори віруючих, на яких розпов­сюджують віровчення та відповідну літературу.

Серед новітніх релігійних культів, що зараз на­були поширення і в Україні, певний інтерес ви­кликають, а надто серед молоді, окультизм, або окультні релігії. Слово "окультний" означає "таємний", тому всім окультним релігіям властива таємна, секретна для широкого загалу, природа вірувань і ритуалів. Утім, це не перешкоджає бра­ти участь в обрядах і ритуалах цих релігій усім бажаючим. Тому сучасна молодь у пошуках нових образно-чуттєвих, екзотичних вірувань звер­тається інколи до окультизму. Дедалі частіше про ці культи почали писати на сторінках преси. Є по­треба в науковому роз'ясненні широкому загалові та, зокрема, працівникам правоохоронних орга­нів, особливостей окремих окультних вірувань, їхньої сутності й проявів.

Особливу зацікавленість серед вірувань окуль­тизму викликає культ сатанізму. Сатанізм — це наслідок обожнення диявола, образ якого створено релігіями іудаїзму та християнства. Послідовники сатани — сатаністи — вважають, що перебувають з ним у зв'язку (в буквальному чи символічному значенні). Вони щиро визнають, що звертаються за допомогою до демонічних сил або ж до могут­ності самого сатани. Серед сатаністів є групи своєрідних ортодоксів, які вважають сатану реаль­но духовною істотою, наділеною розумом, волею і почуттями. Інші сатаністи, помірковані, розгляда­ють сатану лише як символ темних сил природи, що їх людина, маючи певні навички, може вико­ристати у власних цілях.

Відродження сатанізму відбулося на початку XX ст. завдяки Алістеру Кроулі (1875—1947), який, за переказом, уклав договір із сатаною та на­зивав себе "великим звіром Об'явлення" (звір, що виходить із безодні). У 60-х pp. у СІЛА виникла Церква сатани, яку заснував Антон Лавей (Ентоні Лабей). Він же написав "Біблію сатани". Послідов­ники церкви вважають сатану символом сили, яка дозволяє досягти влади та успіху. Церква сатани діє цілком легальне, має свою ієрархію; щоби ста­ти її членом, необхідно пройти складний обряд ви­пробування і посвячення. До громади прихиль­ників сатани у США, яка практикує чорну магію, входять люди з різноманітних верств населення.

Сатанізм безпосередньо є спотворенням христи­янства, його, так би мовити, зворотним боком (на­приклад, сатаністи вшановують чорний колір, що символізує тілесні спокуси, на відміну від біло­го — символу чистоти і трансцендентності у хрис­тиянстві'). Сатана є "князь світу цього" (їв., 12:31; 16:11), він протиборствує Богові та вимагає, щоб демони й люди поклонялися йому. Тому сатаністи вшановують "князя світу", як Творця і Бога, мо­ляться йому, вдаються до чудотворств і пророцтв. Вони гадають, що тоді як сила християнського Бо­га (якщо Він іще не вмер) убуває, сила сатани зрос­тає. Ісус Христос зображується ними як таланови­тий містифікатор, що обманув безсильних і розгуб­лених людей, обіцяючи їм спасіння в обмін на покірність. Тим, хто вступає до громади сатаністів, пропонують звільнитися від почуття вини й комплексу неповноцінності, навіяних іудео-хрис-тиянським світорозумінням, користуватись усіма радощами й насолодою життя.

Члени таких громад збираються щотижня чи щомісяця на "служби" (збори), найчастіше в кількості 13 осіб (чоловіки й жінки), пародіюючи в такий спосіб Тайну Вечерю. Вважається, що сатана і сили зла надають перевагу темряві, тому збори починаються опівночі й тривають до ран­ку. Керує зборами верховний жрець — "князь темряви".

Під час зборів проводяться ритуальні по­клоніння сатані, каяття за добрі справи, трапези, молитви тощо. За трапезою настає "чорна меса" з певним ритуалом. Вона відкривається загальним колективним паплюженням Бога та Ісуса Христа, потім настає "богохульна служба", в якій викорис­товуються різноманітні релігійні предмети, як-от: чорні ряси, свята вода (розбавлена сечею), чорні свічки (виготовляють інколи з людського жиру), перевернуті розп'яття, смолоскипи з сірчаним пломенем тощо. Часто використовують украдеш з християнських храмів предмети. Наприклад, са-таністи наповнюють чашу для причащання сумішшю вина і крові та розпивають її, передаючи по колу. Учасники "чорної меси" кремсають но­жем проскури, а інколи "причащаються" чорними трикутними облатками.

Використовується також молитовник (рукопис­ний чи друкований), переплетений інколи в люд­ську шкіру (часто шкіру нехрещеного малюка). Нерідко присутні на "чорній месі" співають хрис­тиянські гімни, наперед спотворюючи слова й ме­лодію. Якщо "чорна меса" проходить у домі, "служба" проводиться у спеціально підготовлених приміщеннях із жертовником, укритим чорною тканиною, і чорними стінами, на яких розвішано зображення диявола. Особливого значення са-таністи надають знущанню над хрестом та іншими символами християнства, щоб звільнитися, за їхнім переконанням, від страху перед цими симво­лами. Цьому сприяє й те, що зібрання супрово­джується найчастіше гнівом і люттю, мстивими закликами на адресу своїх ворогів, насамперед християн та їхніх пастирів, знищенням виготовле­них із тканини чи воску ляльок, що символізують ворогів. Буває, що під час чи після таких "чорних мес" скоюються тяжкі злочини (скажімо, вбивство людини чи дитини як жертвоприношення сатані).

Важливим моментом сатанинських культів є залучення й посвячення нових прихильників. Во­но передбачає укладення договору з сатаною. До­говір цей може бути усним чи письмовим; в остан­ньому випадку адепт підписує його власною кров'ю. Останній вважається священним і непо­рушним. Інколи нові послідовники сатани викрес­люють свої імена з церковних книг і вписують їх у "книгу сатани", яка зберігається в тайнику "го­ловним жерцем" або "великим майстром". Якісь договори укладаються навічно, інші — на певний час. "Новонавернений" до сил зла проходить "хре­щення" (здійснюють сумішшю з води, солі та сірки), та отримує нове ім'я. Часто його помічають особливим знаком сатани на прихованій від сто­ронніх частині тіла.

Взагалі в сатанинському культі велику роль відіграють забобони, марновірство та психічні роз­лади у їхніх послідовників. Культ сатани грун­тується на природних інстинктах людини, виховує в неї помсту, заздрість, агресивність тощо і тому шкідливо впливає на духовний розвиток особи. Часто сатаністи вчиняють тяжкі злочини. Через це культ сатани заборонено в багатьох країнах світу.

Окрім культу сатанізму, існує ще ряд окульт­них вірувань: астрологія, спіритуалізм, кабала тощо. Їхні доктрини знайшли відображення у релігієзнавчій літературі.

4. Географічна мережа віруючого населення України

У роки розбудови суверенної Української дер­жави, загальної демократизації суспільних відно­син та нормалізації державно-церковних стосунків розпочався бурхливий процес відродження релігійного життя серед населення України. Про це нагадують факти статистичного обліку кон­фесійних організацій. Усього в Україні 1997 p. налічувалося майже 17,6 тис. зареєстрованих і 870 незареєстрованих релігійних організацій, що їх обслуговували до 17 тис” священнослужителів. На теренах України — понад 170 монастирів, а в 68 духовних навчальних закладах — близько 11 тис. слухачів. У нашій країні зареєстровано 65 різно­манітних конфесій, деномінацій, їхніх напрямків і тлумачень, понад 25 із яких з'явилися на почат­ку 90-х pp. У користуванні поліконфесійного насе­лення країни — до 11 тис. культових споруд і мо­литовних будинків.

Характерною рисою динаміки релігійних ор­ганізацій є зростання їхньої чисельності й масове поширення в усіх регіонах та областях України. Про це свідчать порівняльні дані кількості релігійних організацій Державного комітету у справах релігій.

За останні роки в декілька разів збільшили свою чисельність православна конфесія, окремі протестантські церкви (баптисти, п'ятидесятники, адвентисти, єговісти), мусульмани та іудеї. Ряд окремих релігійних течій, відновлених чи за­реєстрованих вперше на теренах України, набули масового поширення серед населення (наприклад, УПЦ—КП) або стали домінуючими серед населен­ня окремих областей (скажімо, УГКЦ серед насе­лення Львівщини). Знайшли відгук в Україні й нетрадиційні культи (неорелііії). Серед них: гро­мади новоапостольської церкви (38), громади ха-ризматичного напрямку (63), громади іудео-хрис-тиян (6), громади церкви повного Євангелія (99), громади Товариства свідомості Крішни (23) тощо. Крім того, в Україні діють релігійні громади буд­дистів (24), даосистів (3), а також десятки інших релігійних громад східних культів.

Найвпливовішим і найбільш масовим серед різноманітних конфесій залишається православ'я. Кількість релігійних організацій православних утворень складає: Українська православна церк­ва — Київський патріархат — понад 1,5 тис.;

Українська автокефальна православна церква — майже 1170; Українська православна церква Мос­ковського патріархату — близько 6,9 тис. Загалом православ'я налічує серед населення України май­же 9,6 тис. громад [без громад Російської право­славної старообрядницької церкви (39) та інших православних церков (39)]. У поєднанні з греко-ка-толицькими громадами українське православ'я пе­ревищує в декілька разів кількість громад подіб­ного віровизнання в Росії, а також у десятки разів такі православні церкви, як Константинопольська, Александрійська, Антіохійська, Єрусалимська ра­зом узяті. Ці церкви є першими в диптиху Вселен­ського православ'я апостольськими церквами.

За географічною ознакою найбільші масиви ре­лігійних громад і організацій — в областях Західної України: Львівській (2425/77), Тернопільській (1492/22), Закарпатській (1108/324), Івано-Фран­ківській (1159/41) та Рівненській (945/33). Тут представлені громади майже всіх традиційних релігій­них конфесій, а також окремих віровчень нетрадицій­них і східних культів. Провідне становище серед ві­руючого населення тут посідають православ'я, греко-католицька церква, а також протестантські конфе­сії — баптисти, п'ятидесятники, єговісти тощо.

У 1996 p. серед населення набули найбільшого поширення такі протестантські течії: євангельські християни-баптисти в Чернівецькій (116), Київ­ській (109/6), Вінницькій (84/13) та Хмельниць­кій (93) областях; п'ятидесятники — в Рівнен­ській (166/5), Волинській (100/5) і Тернопільській (66/3); єговісти — в Закарпатській (39/188), Львівській — (31/45) та Івано-Франківській (20/32);

адвентисти — в Чернівецькій (76/8), Вінниць­кій (56) областях. Окрім того, в Закарпатській області діють реформатські громади (101).

Найменшу кількість релігійних громад зареє­стровано в південних регіонах України — Херсон­ській (256), Запорізькій (277/23), Кіровоградській (241/20) областях і в Криму. Перевагу серед по­слідовників конфесій тут мають громади право­славних та окремих протестантських церков (бап­тисти, п'ятидесятники тощо).

У центральних областях і в східному регіоні України представлено майже всі існуючі в країні релігійні конфесії. За кількістю релігійних громад вирізняються центральні області — Київська (729), Полтавська (269/18) і Черкаська (451/6). Значно менше релігійних громад у східних облас­тях України — Донецькій (446/65) та Луганській (296/2). Досить поширені в центральному регіоні православні громади, тоді як на сході представлені здебільшого протестантські.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:12:01 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
11:07:54 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Конфесійно-етнографічний ареал України

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150582)
Комментарии (1836)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru