Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Соціальна система дії, взаємодії, конфлікти

Название: Соціальна система дії, взаємодії, конфлікти
Раздел: Рефераты по социологии
Тип: реферат Добавлен 21:35:10 04 марта 2011 Похожие работы
Просмотров: 3 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

РЕФЕРАТ

На тему:

Соціальна система: дії, взаємодії, конфлікти


Як уже було сказано, існує багато теоре­тичних парадигм суспільства, різних тлумачень його сутності. Проте спільним є системний підхід до розгляду суспільс­тва як цілісної сукупності елементів, що перебувають у тісному взаємозв'язку. Система — це певним чином упорядкована множинність вза­ємозв'язаних між собою елементів, які утворюють єдине ціле.

Соціальна система — це ключове поняття сучасної соціології, воно має великі пізнавальні можливості. Щоб не вивчати все розмаїття різних соціальних груп (колективів, спільнот), кожна з яких має свої специфічні риси, соціологи використовують за­гальне поняття «соціальна система», яке виражає найсуттєвіші риси різних соціальних груп. Суспільство також аналізується як особливий тип соціальної системи — макросистема. Основою су­спільства як соціальної системи є індивіди, соціальні дії, взаємо­дії та відносини, що є стійкими і відтворюються в історичному процесі, переходячи з покоління в покоління.

Засадничим у системному підході до вивчення суспільства є прагнення об'єднати різні знання про суспільство в цілісну сис­тему, яка б могла стати універсальною теорією суспільства.

Проте яке б тлумачення не бралося в основу соціологічного аналізу, усі вони одностайні в тім, що функціонування суспільст­ва можливе тільки за умови дії індивідів. За влучним висловом К. Маркса, суспільство є результатом цієї дії. Жодні соціальні системи, жодні зіткнення інтересів не спричиняться до жодних змін, аж поки не почнуть діяти їх суб'єкти-індивіди. Отже, головною ді­йовою особою соціальної системи є індивід, що виконує в межах даної системи певну соціальну роль. Проблеми соціальних зв'язків індивідів, їхні дії і взаємодії є центральними в соціологічній науці.

Соціальні зв'язки зумовлюють спільну діяльність індивідів у конкретних спільнотах у конкретний час для досягнення конкрет­них цілей. Вони мають об'єктивний характер, оскільки їх дикту­ють соціальні умови, в яких діють індивіди і які диктуються ни­ми, а їхня сутність проявляється у змісті й характері цих дій.

Соціальна дія є одним з найпростіших елементів соціальної системи, одиницею соціологічного аналізу.

Поняття «дія», «соціальна дія» уперше запровадив і обґрунтував М. Вебер. Дія, за Вебером, — людська поведінка, якій суб'єкт надає певного сенсу (мотивації). Соціальною дією вчений назвав дію, яка за своїм сенсом, що вкладає в неї діючий індивід чи група, орієнтована на відповідну поведінку інших співучас­ників взаємодії, тобто на певні очікування.

Отже, на думку М. Вебера, соціальна дія має принаймні дві необхідні ознаки: по-перше, вона повинна мати суб'єктивну мо­тивацію індивіда чи групи, бути усвідомленою; по-друге, орієн­тованою на минулу, нинішню чи очікувану в майбутньому пове­дінку інших людей (друзів, рідних, колег тощо).

Соціальні дії зумовлюються невдоволеністю (невідповідністю між тим, чого потребує людина й тим, що вона має), тобто потребою.

Невдоволеність виявляється в різних формах: голод, матері­альний дискомфорт, тривога, творчий неспокій. Рівень невдово­леності зміниться, якщо буде досягнуто мети. Мета — це очіку­ваний наслідок задоволення потреби.

Формування особистої мети, .спрямованої на задоволення влас­ної потреби з урахуванням можливої реакції оточення, є моти­вом соціальної дії.

У реальному житті, за М. Вебером, наявні різні типи дій:

· цілераціональні, орієнтовані на очікування певної поведінки інших людей і стану об'єктів зовнішнього світу, побудовані на сві­домому виборі засобів досягнення усвідомлених цілей з визначен­ням усіх можливих побічних наслідків власної поведінки. Вони характеризуються досконалим розумінням, чого саме хоче людина, якими засобами буде цього досягати, які можуть бути наслідки;

· ціннісно-раціональні, пов'язані з вірою в етичну, естетичну, релігійну чи якусь іншу самодостатню цінність (гідність, добро, обов'язок, честь) певної поведінки незалежно від її успіху.

· традиційні, що базуються на звичках людей, а не на сенсі, і відбуваються за давно засвоєним взірцем. Вони частіше перебу­вають на межі або й за межами неусвідомленого і є автоматич­ною реакцією на звичні подразники згідно з певною установкою. Це настільки глибоко засвоєні стереотипи поведінки, що вони вже не потребують перевірки на істинність;

· афективні, що ґрунтуються на емоціях і є реакцією на не­сподівані, незвичні подразники, однак, нерідко виступають як свідома емоційна розрядка. їм притаманний потяг до невідклад­ного задоволення пристрасті, прагнення негайної помсти тощо.

Зазвичай цілеспрямовані дії створюють найбільше шансів для ефективного розв'язання проблем. Проте ймовірність реалізації того чи того типу мотивації соціальної дії залежить як від особ­ливостей індивіда, його культури, освіти, інтелектуальних мож­ливостей, так і від типу суспільства, соціокультурного середови­ща, масовості поширення певних видів мотивацій. Мотиви стимулюють одні дії та стримують інші. Кожній своїй дії людина надає певного сенсу, мотиву. Який сенс людина бачить, на які цінності орієнтується, такий світ вона творить.

У кожному суспільстві домінує один із цих кількох різновидів дій, він і визначає відносини панування, підпорядкування, а та­кож характер самого суспільства. Домінування традиційних і афективних дій формує традиційне суспільство, цілеспрямованих і ціннісно-раціональних — індустріальне.

Для ліпшого розуміння функціонування суспільства треба до­кладніше розглянути його взаємодію з індивідами, взаємодію са­мих індивідів і груп.

Вихідним у визначенні соціальної системи є тлумачення її як «системи соціальної взаємодії множинності індивідів». Соціаль­ними взаємодіями є взаємозумовлені соціальні дії, пов'язані при­чинною залежністю, за якої дії одного суб'єкта є одночасно при­чиною і наслідком відповідних дій інших суб'єктів.

Отже, окремі соціальні дії є ланками системи, яка називається взаємодіями. У них кожна соціальна дія зумовлена попередніми і зумовлює наступну дію. Людина, спілкуючись з друзями, роди­ною, колегами, знайомими і незнайомими людьми, стає суб'єк­том соціальних взаємодій.

Соціальні взаємодії — це форма соціальних зв'язків, що реа­лізуються в обміні діяльністю, інформацією, досвідом, здібнос­тями, уміннями, навичками та у взаємному впливі людей, соці­альних спільнот. Об'єктивною основою соціальної взаємодії є спільність чи розбіжність інтересів, близьких чи віддалених цілей,

поглядів. її посередниками, проміжними її ланками, наприклад у сфері праці, є знаряддя і предмети праці, матеріальні й духовні блага та досвід. Для позначення соціальної взаємодії в соціології використовується спеціальний термін «інтеракція». Інтеракція — динамічна взаємодія і співвідношення між двома чи більше пе­ремінними, коли величина одної перемінної впливає на величи­ну інших перемінних. Головна особливість соціальної взаємодії полягає в тім, що вона є процесом впливу індивідів один на од­ного. Інакше кажучи, у процесі взаємодії має місце вплив сві­домості, інтересів, потреб, поведінкових установок однієї лю­дини на іншу та навпаки. Соціальні взаємодії за формами прояву є складнішими за соціальні дії. До соціальних взаємодій належать окремі соціальні дії, статуси, ролі, відносини, симво­ли тощо.

Соціальна взаємодія відрізняється від дії зворотним зв'язком. Дія індивіда може бути спрямованою і не спрямованою на іншого індивіда. Тільки дію, спрямовану на іншу людину (а не на фізич­ний об'єкт), ту, яка породжує зворотну реакцію, слід кваліфіку­вати як соціальну взаємодію.

Отже, взаємодія двобічний процес обміну діями між: людьми.

Дії поділяються на такі види:

· фізичні (передавання книжки, написання листа);

· вербальні, чи словесні (образа, привітання);

· жести (усмішка, рукостискання);

· розумові (внутрішні міркування, роздуми).

Перші три види відповідають критеріям соціальних дій М. Ве­бера: вони усвідомлені, мотивовані, орієнтовані на іншого. До соці­альних взаємодій не входить останній вид дій (хіба що крім прямого передання думок телепатами). У цьому контексті соціальні взаємодії поділяються на фізичні, вербальні, жести.

Соціальні взаємодії здійснюються в різних сферах: економіч­ній, професійній, сімейно-родинній, демографічній, політичній, релігійній, територіально-поселенській.

Взаємодія є способом, за допомогою якого партнери узго­джують свої цілі й засоби їх досягнення, здійснюють розподіл дефіцитних ресурсів (дефіцитними вони стають, оскільки є обмеженими і тому не можуть бути поділені порівну між усі­ма) тощо.

Прийнято розрізняти такі форми взаємодій: кооперацію, кон­куренцію, суперництво і конфлікт.

Кооперація — це взаємодія індивідів чи груп, об'єднаних розв'язанням спільних завдань. Кооперація виникає там і тоді, де і коли стає очевидною перевага об'єднаних зусиль над індивіду­альними. Кооперація передбачає поділ праці.

Конкуренція — це нормативно регульований соціальний про­цес, в якому індивіди чи групи прямують до тієї самої мети, до­сягнення якої одними (на відміну від кооперації) вилучає інших. Конкуренція — це особливий тип боротьби, морально і юридич­но визнаної суспільством, метою якої є отримання певного зиску, прибутку, доступу до дефіцитних цінностей (грошей, популярно­сті, престижу, влади).

Суперництво — боротьба за суспільне (групове) визнання особистих досягнень і якостей.

Конфлікт (від лат. conflitus — зіткнення) — це будь-які ви­ди боротьби між спільнотами чи індивідами з метою досягнен­ня або утримання якихось об'єктивних цінностей (засобів виро­бництва, економічної позиції, статусу, влади тощо), підкорення, нейтралізації чи усунення дійсного або уявного суперника; чи­нення опору існуючим у суспільстві відносинам панування та підлеглості тощо. Основою розвитку конфлікту є зіткнення протилежних інтересів, цілей, поглядів, ідеологій між індивіда­ми, соціальними групами, намагання задовольнити власні ін­тереси за рахунок інтересів інших. Конфлікти можуть виникати і в кооперації, і в конкуренції. Змагання переходить у зіткнення, коли конкуренти намагаються перешкодити або усунути один одного від боротьби за володіння дефіцитними цінностями. Ко­ли рівні суперники, наприклад держави, змагаються за ринки збуту, за дефіцитні ресурси мирним способом — це конкурен­ція, а коли це відбувається за допомогою зброї, то виникає кон­флікт — війна.

Близьким до поняття «конфлікт», але не зовсім тотожним за змістом є поняття «ворожість». Ворожість — це радше психо­логічна установка, готовність до конфліктної поведінки.

Широке використання всіх цих термінів як фактичних синонімів пояснюється насамперед тим, що виокремити їх у «чистому» вигляді в поведінці людини чи соціальної групи практично неможливо. За будь-якого конфлікту ми завжди натрапляємо й на конкуренцію (су­перництво) когось із кимось і на ворожість до когось тощо.

Соціальні конфлікти бувають різними (див. рис.) та існують на різних суспільних рівнях. На макрорівні вони виникають на підставі об'єктивних суперечностей. На мікрорівні конфлікти зу­мовлені зіткненням групових чи особистих інтересів у процесі діяльності окремих індивідів, які додержуються різних ціннісних орієнтацій чи норм поведінки.

Класифікація конфліктів

Як уже зазначалося, індивіди є основою суспільства. Кожен з них має власні інтереси і прагне у своїх діях більшої свободи. Од­нак умовою ефективного функціонування суспільства є його ста­більність, котра забезпечується запровадженням єдиних норм, правил, принципів, законів соціальної поведінки, які певною мі­рою обмежують свободу дій окремих індивідів. У цьому полягає основна суперечність у взаємовідносинах індивіда й суспільства; вона властива будь-якому типу суспільства, і кожне суспільство вирішує її по-своєму. За тоталітарної системи особистий інтерес підпорядковувався суспільному, який у свою чергу ототожнювався не тільки із загальнодержавним, а часто навіть і з груповим. На­слідком стала деформація як особистих, так і суспільних інтересів. З демократизацією суспільства робиться спроба розв'язати цю суперечність розмежуванням цивільного права, що захищає ін­тереси особистості, її свободу, і державного права, яке захищає національно-державні інтереси, утворюючи відповідні інститути. Досить глибокими також є суперечності між структурою по­треб особистості, яка швидко змінюється, і схильною до стабіль­ності соціальною структурою суспільства. її складові — соціаль­ні інституції, ціннісно-нормативні системи — мають бути стій­кими, щоб забезпечити умови соціалізації особистості, засвоєння нею нагромадженого досвіду, знань. А потреби людей під впли­вом НТП, розвитку принципів плюралізму, демократизації суспі­льних відносин змінюються і кількісно, і якісно. Старі соціальні структури тиснуть на особистість, не дають їй змоги задовольни­ти нові потреби і цим викликають невдоволення, а воно може спонукати індивідів до активних дій.

Конфлікти на макрорівні часто проявляються в різноманітних формах класової боротьби, війнах, національно-визвольних ру­хах, політичних кризах тощо. Соціальний конфлікт може спри­чиняти різні наслідки: він або стає чинником прогресивного роз­витку суспільства, або породжує соціальний хаос.

Досвід радянського суспільства не сприяв формуванню куль­тури конфлікту. Тоталітарний режим, що мав один центр влади — державу, формував ставлення до конфлікту як до безсумнівно шкідливого явища незалежно від його суті та форми. У плюраліс­тичному модернізованому суспільстві конфлікт — це звичайне явище, і його розв'язують спеціальні інституції, які намагаються зняти напруження на ранніх стадіях конфлікту через компроміс, домовленість сторін, формування нової соціальної якості тощо. Держава втручається тільки тоді, коли конфлікт загрожує прямим насильством одних членів суспільства над іншими.

Природу конфліктів вивчали ще М. Вебер і Е. Дюркгейм. Нині заслуговує на особливу увагу концепція Р. Дарендорфа. Конфлікт Р. Дарендорф розглядає в контексті соціального, тобто тих функціональних та нормативних аспектів, які відбивають структуру людських цінностей. Будуючи концептуальну модель конфлікту, учений виокремлює три типи змінних:

· група;

· вид суперечності;

· причина.

Під групою розуміють сукупності людей, реальні чи можливі взаємовідносини яких стосуються цілей, потреб і ресурсів. При­кладом можуть бути сім'ї, трудові колективи, класи, нації. Отже, конфліктуючими групами є об'єднання людей, які безпосеред­ньо чи опосередковано беруть участь у конфлікті і ставлять собі соціально значущі цілі.

Агентами конфлікту є:

· первинні групи, що безпосередньо конфліктують;

· вторинні групи, що підбурюють і розпалюють конфлікт, а самі намагаються не брати прямої участі в ньому, хоча згодом можуть і безпосередньо втягнутися в конфлікт, тобто перейти в первинну групу;

· треті сили—заінтересовані в успішному розв'язанні конфлікту. Дуже важливою в усіх типах конфліктів є сутність, соціальна

· значущість суперечностей, які спричинили конфлікт. Саме це ви­значає ставлення сторін до конфлікту, ступінь його запеклості й непримиренності.

Можливі різні варіанти поведінки сторін у конфлікті:

· досягнення мети за рахунок іншої групи, а отже, посилення конфлікту;

· підпорядкування іншій групі, що трохи послаблює, але не розв'язує конфлікт;

· зовні мирне завершення конфлікту, але зі збереженням зони агресивності, що загрожуватиме відновленням конфлікту будь-якої хвилини;

· активна співпраця для розробки рішення, що повністю задо­вольнило б обидві сторони.

Велике значення має аналіз причин конфліктів. Учені виокрем­люють три види таких причин:

1) створення умов, що посилюють чи заохочують ворожнечу між індивідами (групами);

2) агресивні настанови, що безпосередньо призводять до кон­фліктної поведінки;

3) психологічні процеси, що призводять до взаємного войов­ничого неприйняття групових (особистісних) соціальних, ідеоло­гічних, культурних, релігійних та інших цінностей.

Сприятливими умовами для розгортання конфлікту є також структурна диференціація, особистісні відмінності, порушення нормальних комунікативних структур, деціфит ресурсів, ідеоло­гічні суперечки, потяг до соціального домінування тощо.

Остання умова з давніх-давен цікавила всіх дослідників люд­ського суспільства. З наявного в будь-якому суспільстві нестрим­ного прагнення окремих особистостей чи соціальних груп до со­ціального домінування вчені зробили такі висновки:

· людські істоти від природи схильні формувати соціальну ієрархію і боротися за пріоритетні позиції в ній;

· будь-якій ієрархії соціального домінування завжди при­таманна певна міра внутрішнього напруження, а тому в суспі­льстві завжди будуть незадоволені цією ієрархією, котрі нама­гатимуться її змінити;

· природна схильність до соціального домінування змушує людей конкурувати за право посісти ліпшу позицію безпосеред­ньо в соціальних організаціях;

· дії для досягнення соціального домінування можуть при­звести до соціального конфлікту.

Дія чи протидія в соціальному конфлікті ґрунтується на здат­ності та бажанні його учасників використовувати силу. Сила — це статус, кошти, союзники. Усе те, що допомагає індивідам реа­лізувати їхні цілі, уможливлює втручання в дії інших людей, є потенційним ресурсом. Це соціальні навички індивідів, особлива привабливість, можливість контролю за заохочуваннями й пока­раннями, уміння переконувати тощо.

У розвитку конфлікту розрізняють такі стадії — передконфліктну, конфліктну і післяконфліктну. Треба завжди мати на увазі, що соціальний конфлікт, хоч як вдало його було б розв'язано, завжди залишає після себе певні соціально-психо­логічні наслідки, впливаючи насамперед на структуру й ефек­тивність функціонування спільноти, у межах якої цей конфлікт сформувався.

Соціальні конфлікти виконують такі функції:

· сигнальну, тобто таку, що сповіщає про якісь негативні явища;

· інноваційно-творчу, яка полягає в подоланні перешкод на шляху економічного, соціального та духовного розвитку;

· інформативну, оскільки в процесі конфлікту обидві його сторони намагаються здобути якнайповнішу інформацію одна про одну, що дасть їм змогу найімовірніше передбачити страте­гію й тактику супротивника.

Самий лише перелік цих функцій переконливо підтверджує вже згадувану тезу про подвійні — позитивні й негативні — на­слідки будь-яких конфліктів. Які наслідки переважатимуть — це залежить від способу, глибини та своєчасності розв'язання конфліктів.

Література

1. Головаха Є. І., Паніна Н. В. Тенденції розвитку українського суспіль­ства (1994—1998 рр.)- Соціологічні показники. — К., 1998.

2. Головаха Є. І. Суспільство, що трансформується. Досвід соціологіч­ного моніторингу в Україні — К., 1999.

3. Дав ы дов Ю. К. История теоретической социологии. Введение // Со-цис — 1993.—№5.

4. Дюркгейм Е. О разделении общественного труда. Метод социоло­гии. — М., 1991.

5. Комаров М. С. Размышление о предмете и перспективах социоло­гии // Социс. — 1991. — № 11.

6. Павленко Ю. Підсумки цивілізаційного розвитку людства // Соціо­логія: теорія, методи, маркетинг. — 2000. — № 4.

7. Радугин А. А., Радугин К. А. Социология: Курс лекций. — М, 1995.

8. Социология: наука об обществе. — Харьков, 1996.

9. Українське суспільство на порозі третього тисячоліття. — К., 1999.

10. Фролов С. С. Социология. — М., 1997.

11. Чорноволенко В. Соціологія як суспільна та гуманітарна наука // Со­ціологія: теорія, методи, маркетинг. — 1998. — № 1—2.

12. Яницкип О. Н. Альтернативная социология // Социол. журн. — 1994. — №1.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:09:39 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
11:06:23 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Соціальна система дії, взаємодії, конфлікти

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(149878)
Комментарии (1829)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru