Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Соціальне планування

Название: Соціальне планування
Раздел: Рефераты по социологии
Тип: реферат Добавлен 21:57:51 19 февраля 2011 Похожие работы
Просмотров: 8 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

РЕФЕРАТ

На тему:

Соціальне планування


Складовою соціального управління є соціальне планування. За своїм походженням планування є соціалістичною ідеєю. її пропо­нували представники утопічного соціаліз­му — А. Сен-Сімон і Ж. Фур'є, а Р. Оуен навіть зробив спробу її реалізувати. Спо­чатку планування поширювали тільки на економічну сферу в межах великих вироб­ничих утворень — трестів, концернів, фірм. Згодом планування розповсюдилося в межах усього суспіль­ства, зокрема в соціальній сфері.

У колишньому СРСР спроби ширшого трактування плановос­ті, можливості планового регулювання суспільних процесів ро­били одразу після революції 7 р. Уже в першому п'ятиріч­ному плані був розділ «Соціально-економічні проблеми». Сам термін «соціальне планування» був ужитий Ф. Рузвельтом у його «Новому курсі», що розроблявся для виведення США із кризи по­чатку 30-х рр. Згодом американські вчені почали вживати цей тер­мін у зв'язку з розглядом форм і методів здійснення соціальної по­літики, зокрема забезпечення соціального захисту населення.

Незважаючи на те що ідею плановості було висунуто соціаліста­ми, у нашій країні до кінця 90-х рр. її було повністю дискредитова­но. На думку відомого соціолога Ж. Тощенка, це сталося внаслідок:

· поступового відходу практики планування від потреб люди­ни, що виявилося в технократизмі, у втратах навіть тих невели­ких соціологічних надбань, що були властиві теорії і практиці 20-х рр.;

· доведення до абсурду ідей розподілу всіх ресурсів, що від­билося в суцільній регламентації економіки й виробництва;

· абсолютизації методів директивного командування і нехту­вання методами непрямого регулювання, відмови від створення сфери свободи для розгортання потенційних можливостей суспі­льства.

Усі плани до 60-х рр. було орієнтовано на збільшення обсягів виробництва, і лише за умов їх виконання передбачалося задово­лення потреб людей. Проте життя брало своє, і об'єктивна необ­хідність задоволення потреб людини почала реалізовуватися че­рез трудові колективи. З ініціативи ленінградських підприємств у 60-ті рр. почали розробляти плани соціального розвитку. Ідею соціального планування було навіть закріплено в 7 р. в Конс­титуції СРСР. Однак за показники соціального розвитку, як і ра­ніше, ніхто не відповідав, а техніко-економічні показники дося­галися в основному за рахунок добробуту людей.

Практика соціального планування показала, що його об'єктом мають бути всі рівні, починаючи від трудових колективів і закін­чуючи суспільством у цілому, усі сфери життєдіяльності суспіль­ства, усі соціальні процеси і явища.

Отже, соціальне планування — це науково обґрунтоване ви­значення перспектив і показників розвитку соціальних інститу­тів, організацій, явищ і процесів, а також розробка заходів для досягнення бажаного на всіх рівнях формування соціальних від­носин.

Перший рівень соціального планування — це планування со­ціального розвитку трудових колективів. Основною метою цих планів було спонукання людини до праці з повною самовіддачею і створення умов для такої праці. Розробляючи плани, виходили з того, що людина може зробити для розвитку виробництва і як вона буде змінюватися під впливом прогресу, що може зробити колектив для підвищення добробуту людини, як змінити органі­зацію стимулювання праці, щоб посилити матеріальну заінтере­сованість кожного працівника в поліпшенні показників діяльнос­ті всього колективу, як залучити членів колективу до громадських справ, тобто до керування взаємодією людини із суспільством.

Проблемами соціального планування на регіональних рівнях стало регулювання міграційних процесів, використання трудових ресурсів, управління розвитком національних відносин, розподілом і викорис­танням культурних цінностей, а отже, вирівнювання соціального роз­витку і створення сприятливих умов для функціонування соціальних організацій. Щодо окремих сфер діяльності, утворених у результаті поділу праці, то соціальне планування охоплювало такі питання, як умови і зміст праці, професійно-кваліфікаційна підготовка кадрів, престижність професійної діяльності, співвідношення робочого і ві­льного часу, задоволення насущних потреб працівників тощо.

Існує ціла низка методів соціального планування. У старій сис­темі домінував балансовий метод, що забезпечував зв'язок між потребами суспільства і його можливостями за обмежених ресур­сів. З переходом до ринкових відносин, коли важливо бачити соці­альні наслідки рішень, що приймаються, уміти узгоджувати ін­тереси всіх учасників перетворень, надаючи умови для виявлення їхньої творчої активності, більш важливими стають такі методи:

· нормативний, коли нормативи є засадничими для визначен­ня показників соціального розвитку;

· аналітичний, що поєднує аналіз і узагальнення. За допомо­гою цього методу соціальний прогрес поділяється на складові і визначаються основні напрямки реалізації програми;

· варіантний, що полягає в розгляді різних варіантів рішень і виборі найоптимальнішого;

· комплексний, який передбачає врахування всього комплексу чинників у визначенні темпів і пропорцій раціонального розвит­ку, характеристиці основних його параметрів;

· проблемно-цільовий, згідно з яким визначають ключові за­вдання незалежно від відомчого підпорядкування;

· соціального експерименту, який полягає у перевірці механіз­му дії на прикладі якогось одного об'єкта;

· економіко-математичний (лінійне програмування, моделю­вання, багатофакторний аналіз, теорія ігор тощо), що передбачає кількісний аналіз під час використання вищезгаданих методів.

Для оцінки відповідності реального стану науково обґрунто­ваним вимогам у плануванні використовують соціальні показни­ки. Вони є кількісними і якісними характеристиками стану, тен­денцій і спрямувань соціального розвитку й розраховуються на підставі статистичних даних. Для глибшого вимірювання прово­дяться соціологічні дослідження.

Для характеристики рівня соціального розвитку користуються двома видами показників:

· загальні, зіставлення з якими показує, випереджає, відстає чи перебуває на тому самому рівні розвитку досліджуване явище чи процес;

· нормативні, порівнюючи з якими, можна встановити відпо­відність реального стану розвитку науково обґрунтованим нор­мативним вимогам.

Зіставляючи соціальні показники різних об'єктів, можна ви­значити місце певного об'єкта (явища, процесу) в суспільстві. У процесі вивчення соціальних показників можна з'ясувати рі­вень, напрямки і тенденції соціального розвитку.

Отже, правильне розуміння соціальних показників сприяє всебічному обґрунтуванню управлінських рішень, піднесенню ефективності планування.

В Україні через її глибоку кризу соціальне планування втратило свою актуальність. На думку Ж. Тощенка, можливості, що від­кривалися на етапі становлення нашої держави, практично вичер­пано. Оживити соціальне планування, на його думку, можуть соці­альні нормативи — науково обґрунтовані кількісні та якісні характеристики оптимального стану соціального процесу (чи яко­гось із його аспектів), одержані на підставі об'єктивних закономір­ностей суспільного розвитку і можливостей суспільства та спрямо­вані на максимальне задоволення матеріальних і духовних потреб

людини. Соціальні нормативи відбивають потреби і можливості суспільного розвитку на певному етапі, тому в перспективі вони змінюватимуться. Соціальні нормативи мають кількісну і якісну визначеність, яка є величиною, котра характеризує ідеальну мету розвитку процесу, що планується.

У тих сферах життєдіяльності суспільства, де суспільні відноси­ни практично не піддаються кількісній оцінці (культура, сім'я, по­бут), використовується поняття «соціальний орієнтир», що виражає найбільш можливу раціональну величину розвитку суспільних про­цесів, виходячи з показників розвитку аналогічних явищ. Іноді соці­альним орієнтиром є найліпші показники діяльності провідних фірм, організацій. Удосконаленню планування сприяє використання соці­альних карт регіонів і соціальних паспортів організацій, дані яких доповнюються матеріалами соціологічних досліджень.

Соціальний паспорт уперше почали розробляти в 6 р. за зразком техніко-економічного. Соціальні показники паспорта є діагностичними «інструментами», тобто вони віддзеркалюють вихідний стан об'єкта управління і соціальних проблем. З допо­могою паспортів провадиться орієнтовне зондування структури об'єкта, який вивчається, динаміки і факторів його розвитку, ви­значення його місця в системі зовнішніх зв'язків. Головне при­значення соціального паспорта — виявлення проблемної ситуації.

Аналізуючи показники соціального паспорта, з'ясовують, які проблеми виходять за межі компетенції адміністрації (наприклад, зміна графіка роботи міського транспорту, послугами якого корис­туються працівники підприємства), які з них з часом зникнуть самі собою.

Запровадженням запланованих заходів не завершується реалі­зація системи практичних дій. Потрібен контроль за виконанням плану. Реалізація плану мак бути завершена не звітом керівника, а оцінкою того, які реальні зміни відбулися в умовах і змісті праці, соціальній структурі колективу, інтересах і мотивах працівників, в їхньому ставленні до виконуваних обов'язків після нововведень. Із цією метою й використовуються соціологічні дослідження. З їх­ньою допомогою контролюють процес реалізації плану, відхилен­ня від намічених цілей, виявляють нові проблемні ситуації, розши­рюють межі планування. Ці дослідження мають бути локальними, невеликими за обсягом і проводитися в найкоротші строки. Отже, особливе місце в соціальному управлінні посідають соціологічні дослідження, за допомогою яких збирають інформацію, потрібну для розробки найоптимальніших варіантів соціального розвитку, будують прогнози, оцінюють результати нововведень.

Складовими механізму соціального управління, окрім плану­вання, проектування, прогнозування, є також соціологічні методи управління соціальними процесами — соціальна діагностика, со­ціальні технології, моделювання тощо.

Якщо соціальна діагностика має за мету (з допомогою різних методів) виявляти соціальні резерви, то метою соціальних тех­нологій є практичне засвоєння, реалізація соціальних резервів че­рез оптимізацію управління соціальними процесами. З огляду на це важливо з'ясувати сутність соціальної технології, принципи її розробки, способи досягнення очікуваного ефекту, важливість суб'єктивного фактора для її запровадження тощо.

Під соціальною технологією слід розуміти сукупність при­йомів, методів і діянь, що застосовуються для досягнення постав­лених цілей у процесі вирішення різних соціальних проблем (удосконалення організації управління, цілеспрямоване діяння на громадську думку через засоби масової інформації, прискорення професійної адаптації, запобігання безробіттю тощо).

За К. Поппером, соціальна технологія — це спосіб застосу­вання теоретичних висновків соціології з практичною метою.

У системі соціального управління соціальні технологи — це засіб регуляції життєдіяльності трудового колективу, оптимізації соціальних відносин і процесів, що відбуваються в ньому.

Застосування соціальної технології зв'язане з опрацюванням певних принципів розвитку, функціонування відповідних соціаль­них процесів і використання ефективних методів впливу на них для реалізації цих принципів і досягнення певних цілей. При цьому використовуються такі поняття, як «процедура» і «операція». Про­цедура — це сукупність дій (операцій), за допомогою яких здійс­нюється процес (фаза, етап), що відбиває сутність відповідної тех­нології. Операція — безпосередній практичний акт розв'язання завдання в межах певної процедури, однорідна, логічно неподільна частина процесу управління.

На практиці найчастіше соціальні технології розробляються за моделлю, що містить чотири процедури і низку операцій.

Класична модель соціальної (і будь-якої іншої) технології включає такі процедури:

· формулювання мети;

· прийняття рішення;

· організація соціальної дії;

· аналіз результатів.

Важливим у такому підході є те, що в процесі соціального управління застосовується технологічний принцип: процес поділяється на складові — операції, які детально описуються. Керів­ник, чітко додержуючись послідовності дій і умов, передбачених технологією, має можливість досягти заданих результатів.

Структура соціальної технології включає три складові:

1) характеристика мети, завдань і основних положень технології;

2) перелік (з описом) технологічних операцій; 3) додаток: зміст основних документів, інформаційні таблиці та інші, необхідні для реалізації технології, матеріали.

Розробляючи соціальні технології, слід додержувати певні принципи. Так, принцип багаторівневого аналізу потребує всебіч­ного врахування рівня соціального розвитку трудового колективу під час ранжирування та визначення найважливіших соціальних резервів. Цю процедуру здійснюють методами експертного опи­тування та рангової кореляції, аналізу даних соціальної статисти­ки, вивчення колективної думки. Згідно із цим принципом кож­ному рівню соціального розвитку колективу відповідає певний пакет соціальних технологій.

Принцип цілевизначення передбачає ретельне визначення ці­лей і завдань соціальної технології, узгодження їх з ресурсами, матеріальними можливостями підприємства. Орієнтація на соці­альні результати дає можливість уникати стереотипів технокра­тизму й економічного раціоналізму, коли соціальний розвиток колективу здійснювався за залишковим принципом, а людина розцінювалася як виробничий фактор.

Принцип комплексності потребує врахування всіх чинників, що впливають на розвиток соціальних процесів у трудовому колективі.

Крім того, соціальна технологія повинна мати свого адреса­та, розроблятися для конкретного структурного підрозділу. Для її розробки й обґрунтування потрібна інформаційна база. Ефек­тивність, успіх її опрацювання й реалізації значною мірою зале­жить від заінтересованості керівника, його уміння правильно сформулювати соціальне замовлення, його соціологічного мис­лення і культури.

Найбільш відомими у вітчизняній практиці були технології з таких питань: робота із працівниками, що звільняються, управ­ління адаптацією нових працівників, профілактика порушень трудової та громадської дисципліни, професійна орієнтація шко­лярів, формування резерву і вибори керівників, організація гнуч­кого режиму роботи, вивчення і поліпшення міжособистісних відносин у колективі та деякі інші.

Як уже було сказано, трудові колективи різняться за рівнем розвитку. Більшість колективів перехідного періоду до ринкової економіки мають перший рівень. Для нього необхідним є передо­всім пакет соціальних технологій для соціальної стабілізації тру­дового колективу.

Головними напрямами такої стабілізації можуть бути: подолан­ня безгосподарності, поліпшення організаційного порядку і дисцип­ліни праці; механізація, автоматизація та комп'ютеризація праці, збагачення її змісту; розвиток самоврядування тощо. Усі ці напря­ми соціологічної роботи мають конкретизуватися в соціальних технологіях. Розробка й адаптація соціальних технологій до управ­лінської діяльності конкретного трудового колективу — завдання досить складне.

Наприклад, навіть за умов масового безробіття серед окремих категорій працівників є так звана потенційна плинність кадрів, тобто незадоволення роботою, готовність змінити місце роботи, як тільки з'явиться така можливість. Ця ситуація найчастіше зу­мовлюється незадовільними умовами праці, низькою її змістов­ністю, поганою оплатою, низькою оцінкою результатів роботи. Відомо, що люди старанно, з повною віддачею працюють там, де не тільки суворо вимагають, а й піклуються про них.

Уперше соціальну технологію «Робота з працівниками, що звільняються» було розроблено та впроваджено на КАМАЗі. Во­на складалася з 6 операцій.

1-ша — бесіда працівника, що звільняється, з інженером від­ділу кадрів та заповнення бланка «Заява про звільнення» із зазна­ченням причини звільнення та деяких даних про себе.

2-га — співбесіда у відділі кадрів, а також на раді колективу з обговоренням ситуації звільнення.

3-тя — уточнення причин звільнення соціологом або праців­ником відділу кадрів з використанням різних соціологічних спо­собів збору контрольної інформації.

4-та — проведення засідання відповідних службових осіб з метою обговорення одержаної інформації та розробки відповід­них заходів.

5-та — оформлення заяви про звільнення.

6-та — підготовка соціологами на підставі всіх цих даних що­квартального бюлетеня для керівництва «Аналіз причин плинності».

Спільною проблемою для всіх підприємств була й залишаєть­ся проблема успішної адаптації в перші два роки роботи, на які припадає найбільша кількість невдоволених. Цілеспрямована ро­бота з адаптантом у цей період суттєво впливає на формування його професійного інтересу, набуття відповідних практичних на­вичок. У зв'язку із цим розробка й реалізація соціальної технології

«Адаптація в колективі» має на меті створення оптимальних умов для адаптації нових членів колективу, реалізації їхніх жит­тєвих планів, творчих задумів, формування стійкого інтересу до обраної професії, встановлення контактів з керівником і членами колективу, повного розкриття особистості.

З огляду на це технологія передбачає такі процедури:

· знайомство адаптанта з колективом, його нормами, органі­заційним порядком, із традиціями, що склалися в колективі;

· професійне й духовне становлення адаптанта, оволодіння про­фесією, виховання почуття відповідальності за спільну справу;

· сприяння самовираженню і самоствердженню молодого пра­цівника в колективі;

· контроль адаптації молодих працівників у колективі.

На жаль, соціальних технологій у вітчизняній практиці дуже мало. Це пояснюється як складністю соціальних процесів, що за­важає повністю їх уніфікувати, технологізувати і запропонувати типові методи вирішення різних соціальних проблем, так і недо­статнім розвитком вітчизняної соціологічної науки.

Література

1. Васильєв Ю. П. Управление развитием производства: опыт США. — М., 9.

2. Грепсон Дж., О'Делл К. Американский менеджмент на пороге XXI века. — М., 1.

3. Дворецька Г. В. Соціологія праці: Навч. посібник. — К., 1.

4. Дворецкая Г. В., Махнарылов В. П. Социология труда. — К., 0.

5. Кравченко А. И. Прикладная социология и менеджмент. — М., 5.

6. Полторак В. А. Соціологія: Основи соціології праці та управління. — К., 2.

7. Радугин А. А., Радугин К. А. Введение в менеджмент: социология организаций и управления. — Воронеж, 5.

8. Слепенков И. М., Аверин Ю. П. Основи теории социального управления. — М, 0.

9. Соціологія праці та управління: Термінологічний словник-довідник / Відп. ред. В. А. Полторак. — К., 3.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:09:16 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
11:05:57 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Соціальне планування

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150699)
Комментарии (1839)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru