Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Дипломная работа: Міжнародні організації та регулювання світової торгівлі

Название: Міжнародні організації та регулювання світової торгівлі
Раздел: Рефераты по международным отношениям
Тип: дипломная работа Добавлен 04:26:03 17 июня 2011 Похожие работы
Просмотров: 8151 Комментариев: 2 Оценило: 1 человек Средний балл: 5 Оценка: неизвестно     Скачать

Дипломна робота

МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА РЕГУЛЮВАННЯ СВІТОВОЇ ТОРГІВЛІ


ЗМІСТ

ВСТУП

ГЛАВА 1 МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ РЕГУЛЮВАННЯСВІТОВОЇ ТОРГІВЛІ

1.1 Торгівельна політика: сутність і форми

1.2 Тарифні методи регулювання в торгівельній політиці різних країн

1.3 Нетарифні методи та їх місце в світовій торгівельній політиці

ГЛАВА 2 СИСТЕМА МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ТА РЕГУЛЮВАННЯ СВІТОВОЇ ТОРГІВЛІ

2.1 Сутність, причини виникнення та класифікація міжнародних організацій з регулювання світової торгівлі

2.2 Міжнародний рівень регулювання світової торгівлі у межах ГАТТ/СОТ

2.3 Особливості співробітництва України з СОТ

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ


ВСТУП

Як відомо, система господарчих зв’язків між національними економіками різних країн, яка заснована на міжнародному розподілі праці, має назву міжнародних економічних зв’язків. Вони знаходять своє конкретне вираження в інтернаціональному обміні продукцією та послугами. Головною формою міжнародних відносин являється міжнародна торгівля товарами та послугами. Отже, пануюче місце в цій системі і сьогодні займає міжнародна торгівля, яка складає близько 2/3 вартості всіх трансграничних економічних потоків.

Для будь-якої країни роль зовнішньої торгівлі не можна недооцінювати. За визначенням Дж. Сакса, «економічний успіх будь-якої країни світу засновується на зовнішній торгівлі. Ще ні одній країні світу не вдалося створити здорову економіку поза світовою економічною системою» [66].

Традиційною та найбільш розвиненою формою міжнародних економічних відносин, як вже було вказано, являється зовнішня торгівля. На долю торгівлі припадає близько 90 відсотків всього обсягу міжнородних економічних відносин.

Міжнародна торгівля – найстаріша форма міжнародних економічних відносин. Вона існувала ще до формування світового господарства та була його безпосередньою попередницею. Саме розвиток міжнародної торгівлі створив економічні умови для розвитку машинного виробництва, яке могло рости лише на базі імпортної сировини та масового іноземного попиту.

Міжнародна торгівля займає ведуче місце в системі світових економічних відносин. В умовах НТР міжнародний торговий обмін набуває все більшого значення, а розвиток торгівельних зв’язків між країнами все більше ускладнюється. Ось чому дослідження у цій області дуже важливі та закономірно викликають великий теоретичний та практичний інтерес.

В сучасних умовах активна участь країни в світовій торгівлі пов’язана зі значними перевагами: вона дозволяє більш ефективно використовувати ресурси, залучатися до світових досягнень науки та техніки, в більш короткі строки здійснювати структурну перебудову своєї економіки, а також більш повно та різноманітно задовольняти потреби населення.

Міжнародна торгівля є центральним ланцюгом в складній системі світогосподарчих зв’язків, при цьому опосередковує практично всі види міжнародного поділу праці та зв’язує всі країни світу в єдину міжнародну систему світу.

Отже, у зв’язку з необхідністю і Украні зайняти своє місце у міжнародному поділі праці, достатньо уваги слід приділяти державному регулюванню зовнішньої торгівлі, яке має використовувати економічні механізми та інструменти, серед яких найбільш цивілізованим на даний момент є митно-тарифне регулювання – найважливіший механізм державного регулювання зовнішньої торгівлі. У всьому світі воно є прикладом економічного регулювання і відповідає вимогам ринкової економіки в порівнянні з нетарифними обмеженнями, які переважно мають характер державного, силового регулювання зовнішньої торгівлі. Загалом митно-тарифне регулювання в Україні перебуває на етапі трансформації норм і правил у відповідності зі стандартами, які застосовуються в світовій спільноті. Тому всі ці питання стають об’єктом для наукових досліджень.

Дипломну роботу присвячено дослідженню міжнародного та державного рівня регулювання торгівлі. Вивченням цього питання займалися як іноземні, так і вітчизняні вчені. Дана проблема займала не аби-яке місце в наукових працях таких відомих вітчизняних науковців як Ю. Макогона, Т. Замороко, І. Майрової, А. Шишаєва, О. Киреєва, В. Ващенка, В. Гончарова, А. Зінченка, В. Дорофієнко, Л. Костенка, Т. Мельника, І. Фоміна, а також зарубіжних вчених: М. Обстфельда, П. Ліндерта, Дж. Сакса, Ф. Ларрена, Дж. Деніелса.

Питаннями з економічних досліджень розвитку світової торгівлі та процесу регулювання торгівельної політики займалися провідні вчені та економісти А. Сміт, Д. Рікардо, Ф Перру та інші.

Віссю досліджень, що стосується розв’язання світових та вітчизняних проблем, є правильний вибір торгівельної політики та удосконалення митно-тарифного регулювання. Разом з тим важливим є вирішення проблем пошуку шляхів і механізмів покращення умов міжнародної торгівлі для українських товаровиробників, а також визначення недоліків та переваг співробітництва з міжнародними організаціями.

Інтернаціоналізація господарчого життя, тісна взаємопов’язаність та взаємозалежність національних господарств, зростаючий міжнародний резонанс процесів, які відбуваються в економіках розвинутих країн світу, та зворотній вплив світогосподарчих процесів на національні економіки стимулюють міждержавне регулювання економічних процесів, яке здійснюється через систему багатьох інтеграційних об'єднань, міжнародних організацій та домовленостей.

З кожним днем більш змістовну роль у міждержавному регулюванні займають міжнародні організації. В регулюванні міжнародної торгівлі товарами та послугами особливу роль відіграє Світова організація торгівлі, головною метою якої є лібералізація світової торгівлі на основі послідовного скорочення рівня митних тарифів і усунення різних нетарифних бар’єрів. Отже, дослідження питань регулювання світової торгівлі та системи міжнародних організації з регулювання світової торгівлі є дуже актуальними для сучасного світу та України.

На підставі подій, які сталися 10 квітня 2008 року, тобто Україна стала повноправним членом Світової організації торгівлі, розкриття сутності торгівельної політики та методів регулювання торгівлі з усіма особливостями на прикладі різних країн, а також виявлення нових тенденцій та особливостей співробітництва України з СОТ, набувають елемент новизни.

Незважаючи на очевидні здобутки сучасної наукової думки щодо закономірностей розвитку світової торгівлі та міжнародних організацій, стан економічної практики в Україні свідчить про необхідність подальших досліджень з питань регулювання торгівлі взагалі і зокрема – розгляду можливостей успішного співробітництва України з іншими країнами у світовій торгівельній системі. Усе вищезазначене визначає актуальність теми дослідження в теоретичному і практичному плані.

Основною метою дипломної роботи є комплексне теоретичне і практичне дослідження поставленої проблеми – розкриття сутності міжнародних організацій та способів і методів регулювання світової торгівлі.

Об’єктом дослідження виступає міжнародний рівень регулювання світової торгівлі та роль міжнародних організацій в цьому процесі.

До завдань дипломного дослідження відносяться виявлення теоретичних основ та сутності торгівельної політики, її регулювання за допомогою тарифних і нетарифних методів, виникнення міжнародних організацій та їх призначення в сфері регулювання світової торгівлі. Також до завдань відноситься виявлення переваг та недоліків співробітництва України з СОТ.

Статистичні та фактичні дані, які збиралися у статистичних довідниках і переодичних виданнях, виступають базою для практичного дослідження ставок митних тарифів та зміни їх в процесі розвитку митно-тарифного регулювання в Україні.

Основні висновки щодо етапів розвитку митно-тарифного регулювання в Україні, в тому числі висновки щодо впливу членства в СОТ на торгівельну політику нашої країни, а також запропоновані необхідні заходи, які треба провести, щоб удосконалити митно-тарифне регулювання в Україні, викладені в «Практичних рекомендаціях».

Теоретичний матеріал із проблематики дипломної роботи й можливості його викладення у навчальному процесі у вузі представлені у вигляді «Методичних рекомендацій».

Висновки з усієї дипломної роботи дозволяють завершити дослідження обраної теми з позиції, як теоретичного, так і практичного підходів.

Список літератури, який охоплює 68 джерел, і додатки доповнюють науковий апарат, використаний у роботі.


ГЛАВА 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ РЕГУЛЮВАННЯ СВІТОВОЇ ТОРГІВЛІ

1.1 Торгівельна політика: сутність і форми

Регулювання міжнародної торгівлі припускає цілеспрямований вплив держави на торговельні відносини з іншими країнами.

Ми дослідили, що до основних цілей зовнішньоторгівельної політики відносяться:

o зміна обсягу експорту й імпорту;

o зміна структури зовнішньої торгівлі;

o забезпечення країни необхідними ресурсами;

o зміна співвідношення експортних та імпортних цін.

Розрізняють три основних підходи до регулювання міжнародної торгівлі:

o система однобічних заходів, за якої інструменти державного регулювання використовуються урядом країни в однобічному порядку без узгодження з торговим партнером;

o укладання двосторонніх угод, в яких узгоджуються заходи торгової політики між торговими партнерами;

o укладання багатосторонніх угод. Торгова політика узгоджується і регулюється країнами-учасницями (Генеральна угода про тарифи і торгівлю, що входить до системи угод СОТ, угода в сфері торгівлі країн-членів ЄС).

Держава може використовувати кожний з підходів і в будь-якому поєднанні.

Отже, основною рисою державного регулювання міжнародної торгівлі є застосування у взаємодії двох різних типів зовнішньоторгівельної політики: лібералізації (політики вільної торгівлі) і протекціонізму. Ці два типи торгової політики характеризують ступінь втручання держави в міжнародну торгівлю.

Обрання свободи торгівлі чи протекціонізму для забезпечення економічного зростання і добробуту нації завжди було і остається центральним питанням торгівельної політики.

Як виявилося в ході вивчення наукових джерел, класичні теорії міжнародної торгівлі відповідають на це питання однозначно — свобода торгівлі. Критикуючи протекціонізм прихильники торгівлі без обмежень стверджують, що він шкідливий для національної економіки, оскільки знищує конкуренцію, обмежує можливості споживачів задовольняти свої потреби, призводить до зростання цін. Свобода торгівлі, що ґрунтується на принципі порівняльних переваг, навпаки, сприяє економічному розвитку країни і світової економіки в цілому, оскільки уможливлює міжнародну спеціалізацію і завдяки цьому дозволяє повністю використати потенціал кожної країни для створення багатства, стимулює конкуренцію іобмежує монополію, розширює коло товарів і послуг, пропонованих споживачам[37, с. 301].

Класична модель вільного міжнародного обміну досить переконлива і в цілому знаходить підтвердження в торгівельній практиці, але, головним чином, промислово розвинутих країн з ринковою економікою. Після Другої світової війни ці крани послідовно усували (і продовжують усувати) обмеження на шляху взаємного обміну і досягли значного економічного та соціального прогресу. А відтак у західному світі концепція вільної торгівлі залишається переважаючою. Водночас твердження; що лише вільна торгівля оптимізує використання чинників виробництва, вже ніким беззастережно не визнається. Багато економістів-теоретиків при розгляді проблеми вибору торгівельної політики застерігають від безоглядного застосування принципів вільної торгівлі, вважаючи, що дотримання їх повинно погоджуватися з реальним станом світового господарства і реальними умовами конкретної країни.

Річ у тім, що висновки класичної теорії міжнародної торгівлі правильні лише за певних умов: вільна конкуренція рівність торгівельних партнерів. Але в реальному житті вільна конкуренція, особливо в сучасних умовах, скоріша за все є винятком, ніж правилом. Пануюча на світовому ринку олігополістична конкуренція є за своєю структурою близька до монополії (таємна змова, лідерство в цінах). Практика ведення бізнесу транснаціональними корпораціями істотно порушує принцип чистої досконалої конкуренції, а їхні антиконкурентні дії не підпадають під національні законодавства, які обмежують монополію. Ціни, що встановлюються ТНК, не відображають у кожному конкретному випадку ні витрат виробництва, ні рівноваги ринку. Вони визначаються політикою адаптування до специфіки певного національного ринку і внутрішньою стратегією максимізації прибутку (трансфертні ціни). Це — з одного боку. З іншого — партнери в міжнародній торгівлі найчастіше істотно відрізняються між собою і знаходяться в нерівному становищі: а) за рівнем економічного розвитку; б) за ступенем залежності від зовнішньої торгівлі; в) за ступенем можливості впливати на обмін, зокрема на ціни.

Виявилось, що деякі економісти (наприклад, французький економіст Ф. Перру) вважають, що світова ціна є не ціною рівноваги між попитом і пропозицією, а результатом взаємодії нерівноважних сил та інтересів, які мають лише віддалене відношення до ринкового механізму[66]. Ця обставина, природно, ставить слаборозвинуті країни, так само, як і країни з перехідною економікою, в залежне становище від сильніших країн і ТНК. За цих умов проблематичною стає можливість спромогтися економічного зростання шляхом вільного обміну, без захисту національного виробника від іноземної конкуренції. Відтак, незважаючи на теоретично доведені вигоди вільної торгівлі і той факт, що лібералізм був основною рушійною силою економічного зростання на Заході, поки що жодна країна світу не відмовилась від протекціоністської політики і тією чи іншою мірою вдається до заходів регулювання торгівлі.

Зберігаються дві тенденції в розвитку міжнародних торгівельних відносин. Одна тенденція — до розширення зони вільної торгівлі, друга — до періодичного посилення протекціоністських заходів, застосування практики "селективного протекціонізму", коли ті чи інші галузі захищаються від конкуренції. Лібералізація міжнародної торгівлі як переважаюча тенденція відноситься тільки до ПРК, і для них, головним чином, політика вільної торгівлі забезпечує значне економічне зростання. У цих країнах панує розуміння того, що розвиток національної економіки відбувається внаслідок і шляхом розвитку міжнародного обміну, що нині міжнародна торгівля є базовим моментом економічного життя країн і що, в кінцевому підсумку, лише конкурентоспроможність може слугувати єдиним справжнім арбітром в торгівлі, вона має бути головною метою економічної політики будь-якої країни.

І все ж і в цій групі країн протекціоністські тенденції ще не подолані. Лібералізація торгівлі має регіональний характер супроводиться збереженням торговельних бар'єрів між угрупованнями. Усі основні промислово розвинуті країни, за винятком Японії, входять до однієї з чотирьох груп вільної торгівлі: ЄС, ЄАВТ, НАФТА і Австралійсько-Новозеландська угода про встановлення тісніших економічних відносин. Суперечності в торгівельній політиці і протекціоністські бар'єри між цими угрупованнями не усунені. Залишається предметом суперечностей товарний обмін між країнами і в рамках регіональних зон вільної торгівлі. Держава зберігає можливість обмежувати конкуренцію шляхом надання допомоги національним виробникам. Так, усередині спільного ринку обіг товарів у принципі був вільним: він не обкладався митом і не піддавався ніяким кількісним обмеженням. Водночас Римським договором передбачені захисні застереження, котрі дозволяли тимчасово відступати від принципу вільної торгівлі всередині спільного ринку у випадку виникнення труднощів з платіжним балансом тощо.

Із середини 90-х років відбувся черговий сплеск; неопротекціонізму, ініціаторами якого були ПРК, але торкнувся він насамперед країн, що розвиваються, які обрали шлях ринкової економіки. Це проявилось у тому, що посилився двосторонній характер торгівельних відносин (у формі самообмежень компенсаційної торгівлі). Протекціонізм (крім галузей, що традиційно захищаються — енергетики, текстильної та швейної промисловості, сільського господарства), завоював, і інші галузі. Об'єктом захисних заходів стали: виробництво взуття, автомобілів, верстатів, електроніки. У кінцевому підсумку, у 1986 р. лише 20% світового обміну здійснювалось за правилами ГАТТ, тобто зовсім вільно. Чверть обсягу торгівлі була піддана квотам і дії обмежувальних угод, чверть — перебувала в руках ТНК, чверть становила предмет компенсаційних угод [33, с 257].

Живучість протекціоністських тенденцій пояснюється не лише тим, що не для всіх країні вільна торгівля приносить вигоду, й тим, що вона неоднаково впливає на економічне становище різних галузей, фірм, а також на соціально-економічне становище різних верств населення. Обмеження імпорту (наприклад, автомобілів) по-різному можуть позначитись на робітниках автомобільної промисловості (збільшення зайнятості) і на робітниках інших галузей (скорочення зайнятості у випадку прийняття заходів у відповідь з боку країн-експортерів автомобілів), споживачі автомобілів матимуть менший вибір і платитимуть більш високу ціну. Відтак конкретна торгівельна політика складається як результат боротьби між групами (лобі), що мають різні інтереси, які залежать від змін у правилах регулювання зовнішньої торгівлі. Завжди слід мати на увазі, що оцінка і вибір торгівельної політики є питанням не лише економічним, а й соціальним.

Таким чином можна конкретизувати, що входить в поняття свободи торгівлі та протекціонізму.

Отже, під свободою торгівлі розуміється політика мінімального державного втручання в зовнішню торгівлю, що розвивається на основі вільних ринкових сил попиту та пропозиції.

Таким чином, основним регулятором зовнішньої торгівлі в умовах політики лібералізації є ринок. Однак це не означає, що держава усувається від усякого впливу на торгівлю. Для надання максимальної волі своїм суб'єктам, що хазяюють, держава укладає договори з іншими країнами.

Переваги вільної торгівлі :

o позитивні політичні наслідки, оскільки країни стають більше взаємозалежними, знижується небезпека ворожих дій одного щодо іншого;

o країни, в основному економічно більш розвинуті, одержують найбільший виграш від міжнародної торгівлі.

У чистому вигляді цей напрям зовнішньоторгівельної політики ніколи і ніде не застосовувався.

Під протекціонізмом розуміється державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом використання тарифних і нетарифних інструментів торгової політики.

При протекціонізмі виключається вільна дія ринкових сил. Передбачається, що економічний потенціал і конкурентоздатність на світовому ринку окремих країн різні. Тому вільна дія ринкових сил може бути невигідною для менш розвинутих країн. Необмежена конкуренція з боку сильніших держав може призвести в менш розвинутих країнах до економічного застою і формування неефективної економічної структури.

Проведення політики протекціонізму сприяє розвитку в країні певних галузей виробництва; часто є необхідною умовою індустріалізація аграрних країн; скорочує безробіття. Однак усунення іноземної конкуренції послаблює зацікавленість вітчизняних виробників у впровадженні досягнень науково-технічного прогресу, підвищенні ефективності виробництва.

Для протекціонізму характерні такі форми:

o селективний протекціонізм, спрямований проти окремих країн чи окремих товарів;

o галузевий протекціонізм, який захищає певні галузі;

o колективний протекціонізм, який проводиться економічними інтеграційними об'єднаннями країн у відношенні країн, які до них не входять;

o прихований протекціонізм, який здійснюється методами внутрішньої економічної політики .

Вибір інструментів, застосовуються для обмеження торгівлі, залежить від двох основних чинників: співвідношення сил груп тиску, що наполягають на реалізації тих чи інших заходів, а також від можливих заходів у відповідь з боку урядів інших країн.

До інструментів державного регулювання міжнародної торгівлі можемо віднести:

o тарифні методи, що переважно регулюють імпорт і спрямовані на захист національного товаровиробника від іноземної конкуренції, тому що роблять іноземні товари менш конкурентоспроможними;

o нетарифні методи, що регулюють як імпорт, так і експорт (допомагають виводити на світовий ринок більше вітчизняної продукції, роблячи її більш конкурентоспроможною).

Для орієнтовного визначення характеру торгової політики використовується два показники:

o середній рівень митного тарифу. Він розраховується як середня ставка імпортного мита, зваженого за вартісним обсягом імпорту товарів, на які воно накладається. Цей показник визначається тільки по товарах, імпорт яких підлягає обкладанню митом;

o середній рівень нетарифних обмежень. Він розраховується як вартісна частка імпорту чи експорту, що підпадає під ці обмеження.

Режим уведених обмежень по кожному з показників вважається відкритим, якщо їхній рівень становить менше ніж 10%, помірним - 10-15 %, обмежувальним - понад 25 %, заборонним - 40-100 % [20, с. 58].

Зіставлення режимів обмежень за розглянутими показниками дає можливість орієнтовно (враховується також ступінь інтенсивності кількісних обмежень) визначити тип торгової політики держави.

Отже, ми бачимо, що обидва види торгівельної політики мають як свої недоліки, так і переваги. В основному країни використовують державну політику протекціонізму. Захист внутрішнього ринку від іноземної конкуренції здійснюється шляхом використання тарифних та нетарифних методів.

1.2 Тарифні методи регулювання в торгівельній політиці різних країн

Митний тариф є основним і найдавнішим інструментом регулювання зовнішньоторгівельної політики.

Дамо визначення поняттю митний тариф - це систематизований звід ставок мита, яким обкладаються товари й інші предмети, увезені на митну територію країни, чи які вивозяться за межі даної території.

Мито, стягнуте митницею, являє собою податок на товари й інші предмети, що переміщаються через митний кордон держави.

Визначимо такі функції мита:

o фіскальну, коли вводяться для того, щоб добути гроші для держави. Ця функція стосується як імпортних, так і експортних мит;

o протекціоністську, коли вводяться для скорочення чи усунення імпорту, тим самим обгороджуючи вітчизняних виробників від іноземної конкуренції;

o балансувальну, коли вводяться для запобігання небажаного експорту товарів, внутрішні ціни на які нижчі від світових.

Звичайно розрізняють такі види мит:

1. За способом стягування :

o адвалорне (вартісне), що нараховується у відсотках до митної вартості товарів, які обкладаються митом (наприклад, 30 % від митної вартості). Як правило, ці мита застосовуються при обкладанні товарів, що мають різні якісні характеристики в межах однієї товарної групи. Адвалорні мита дають можливість підтримати однаковий рівень захисту внутрішнього ринку незалежно від коливання цін на товар, тобто автоматично адаптуються до інфляції. При цьому змінюється тільки сума доходу в бюджет

o специфічне , яке нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів, що обкладаються митом (наприклад, 15 дол за 1 т). Специфічні мита накладаються, як правило, на стандартизовані товари. Ступінь митного захисту за допомогою специфічного мита перебуває в прямій залежності від коливання цін. Тому рівень захисту вітчизняних виробників при використанні специфічних мит з ростом імпортних цін падає, а зі зменшенням імпортних цін – збільшується. Однак при падінні імпортних цін специфічне мито підвищує рівень захисту внутрішнього ринку;

o комбіноване, що поєднує обидва ці види митного обкладання (наприклад, 30% від митної вартості, але не більше ніж 15 дол за т).

2. За об'єктом обкладання:

o ввізне (імпортне) мито , що нараховується на товари при їх ввезення на митну територію держави. Ввізне мито є диференційоване. Можуть застосовуватися ставки таких видів:

а) преференційні, які припускають зниження ставок мита чи звільнення від обкладання митом. Вони застосовуються до товарів, що надходять з держав, які створюють разом з державою, стягуючою мито, митний союз чи зону вільної торгівлі або до товарів, які надходять із країн, що розвиваються;

б) пільгові ставки, які застосовуються до товарів, що надходять з країн чи економічних союзів, які користуються режимом найбільшого сприяння;

в) повні (загальні) ставки, які застосовуються до всіх інших товарів.

Таким чином ввізні мита – це переважаюча форма мит, які застосовуються всіма країнами світу для захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції.

o вивізне (експортне) мито , що нараховується на товари при їхньому вивозі за межі митної території країни. Ця форма мит застосовується рідко, як правило, у випадках великих розходжень між внутрішніми і світовими цінами на певні види товарів, їх мета - скоротити експорт і поповнити бюджет країни.

3. За характером:

o сезонне (ввізне і вивізне) мито , що нараховується на товари сезонного характеру для оперативного регулювання міжнародної торгівлі. Термін його дії не перевищує декількох місяців на рік (в Україні - до чотирьох місяців з моменту встановлення);

o спеціальне мито . Воно застосовується державою в таких випадках:

а) як захисне, якщо товари ввозяться на митну територію країни в таких кількостях чи на таких умовах, що наносять або загрожують завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних чи безпосередньо конкуруючих товарів;

б) як запобіжний захід щодо учасників зовнішньоекономічної діяльності, які порушують державні інтереси в даній галузі, а також як захід для припинення несумлінної конкуренції;

в) як захід у відповідь на дискримінаційні дії і (чи) недружні дії з боку закордонних держав, а також у відповідь на дії окремих країн, що обмежують здійснення законних прав суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності держави.

Ставка спеціального мита встановлюється в кожному окремому випадку. Це мито сплачується імпортером товару незалежно від інших податків і зборів (обов'язкових платежів), у тому числі й мита, митних зборів і т.п.

o антидемпінгове мито , що застосовується при ввозі на митну територію країни товарів за ціною істотно нижчою, ніж у країні експорту в момент цього експорту, якщо таке ввезення завдає чи загрожує завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних або конкуруючих товарів або перешкоджає організації чи розширенню виробництва таких товарів

Розмір ставки антидемпінгового мита визначається:

- у відсотках до митної вартості товару, що є об'єктом антидемпінгового розслідування;

- або як різниця між мінімальною ціною і митною вартістю даного товару (як різниця між цінами товару на міжнародному та зовнішньому ринках). Під мінімальною ціною розуміється ціна зазначеного товару, за якої його продаж не заподіює збиток національному товаровиробникові.

Ставка антидемпінгового мита не повинна перевищувати різницю між конкурентною оптовою ціною об’єкта демпінгу в країні експортеру і заявленою ціною при його ввезені на митну територію імпортуючої країни, чи різницю між ціною об’єкта цією країною подібних чи безпосередньо конкуруючих товарів;

Антидемпінгові мита встановлюються імпортуючою країною з метою протидії демпінгу, для вирівнювання цін до рівня, що вважається нормальним.

o компенсаційне мито , що застосовується при ввозі на митну територію країни товарів, при виробництві чи експорті яких прямо або побічно використовувалася субсидія, якщо таке ввезення завдає чи загрожує завдати шкоди національним виробникам подібних чи безпосередньо конкуруючих товарів або перешкоджає організації чи розширенню виробництва таких товарів.

Компенсаційне мито нараховується після проведення розслідування й одержання об’єктивних доказів нанесення істотного збитку національній економіці.

Розмір ставки компенсаційного мита визначається:

- у відсотках до митної вартості товару, що є об'єктом антисубсидиційного розслідування;

- або різницею між мінімальною ціною і митною вартістю зазначеного товару.

Ставка компенсаційного мита не повинна перевищувати встановленого розміру субсидій.Завдяки введенню компенсаційних мит можна вирівнювати умови торгівлі.

4. За походженням:

o автономні - мита, що вводяться на підставі однобічних рішень органів державної влади країни;

o договірні - мита, установлювані на базі двосторонньої чи багатосторонньої угоди;

o преференційні - мита, з більш низькими ставками порівняно з діючим тарифом. Вони накладаються на основі багатосторонніх угод на товари, які походять з країн, що розвиваються, чи країн, що створюють разом з даною країною митний союз чи зону вільної торгівлі або утворюються в прикордонній торгівлі.

Зазначемо, що країни іноді використовують тарифну квоту , що являє собою різновид перемінних митних податків, ставки яких залежать від обсягу імпорту товару. При імпорті в межах визначених кількостей товар обкладається за базовою внутрішньоквотовою ставкою тарифу, а при перевищенні визначеного обсягу імпорту - за понадквотовою ставкою тарифу. Використання цього інструмента торгової політики дозволяє деякою мірою подолати протиріччя, що виникає між інтересами національних виробників і введенням імпортної квоти, тому що, з одного боку, товаровиробники зацікавлені в тарифі, що обгороджує їх від іноземної конкуренції, а з іншого – вони як споживачі не зацікавлені в ньому, оскільки тариф позбавляє їх можливості одержувати дешевші імпортні товари.

Тарифні ставки бувають різних видів.

За типом ставок розрізняють:

o постійні - це ставки митного тарифу, встановлені органами державної влади, що не можуть змінюватися залежно від обставин;

o змінні - це ставки митного тарифу, що можуть змінюватись у встановлених органами державної влади випадках.

За способом обчислення розрізняють ставки:

o номінальні - митні ставки, зазначені в митному тарифі;

o дійсні - реальний рівень митних ставок на кінцеві товари, обчислені з урахуванням рівня мит, накладених на імпортні вузли і деталі цих товарів.

Для захисту національних виробників готової продукції і стимулювання ввозу сировини і напівфабрикатів може використовуватися тарифна ескалація.

Тобто тарифна ескалація - це підвищення рівня митного обкладання товарів у міру росту ступеня їхньої обробки.

Чим вища відсоткова ставка імпортного тарифу в міру просування від сировини до готової продукції, тим вищий ступінь захисту виробників готової продукції від зовнішньої конкуренції. Наприклад, у США рівень митного обкладання товарів зі шкіри, вибудованих за принципом виробничого ланцюжка (шкура – шкіра – продукти зі шкіри), зростає в міру зростання ступеня обробки шкури і становить 0,8 – 3,7 – 9,2% [27, с. 63].

Нарахування, сплата і стягування мита на товари виробляються на базі їх митної вартості, тобто ціни, що фактично сплачена чи підлягає сплаті за них у момент перетинання митного кордону країни.

Митна вартість включає ціну товару, зазначену в рахунку-фактурі, а також наступні фактичні витрати, якщо вони не включені в рахунок-фактуру.

Треба зазначити, що даний метод оцінки митної вартості є основним. У тому випадку, якщо основний метод не може бути використаний, застосовуються послідовно методи на підставі ціни на ідентичні та подібні товари, що діють у ведучих країнах-експортерах зазначених товарів.

При використанні методу на основі ціни на ідентичні товари приймається до уваги, що під ідентичними розуміють товари, однакові в усіх відношеннях з оцінюваними товарами, у тому числі за такими ознаками ознакам:

o фізичні характеристики;

o якість і репутація на ринку;

o країна походження;

o виробник.

При визначенні митної вартості за цим методам повинні враховуватися витрати, зазначені в основному методі. У випадку, якщо при цьому методі виявляється більше однієї ціни угоди по ідентичних товарах, то для визначення митної вартості ввезення товарів застосовується найнижча з них.

Під подібними розуміють товари, які, хоч і не однакові в усіх відношеннях, але мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, завдяки яким вони виконують ті самі функції, що й оцінювані товари, і є комерційно взаємозамінними.

При визначенні подібності товарів враховуються такі їх ознаки:

o якість, наявність товарного знаку і репутація на ринку;

o країна походження;

o виробник.

При визначенні митної вартості за цим методом також повинні враховуватися витрати, визначені в основному методі.

Таким чином згідно з цими двома методами визначення митної вартості:

o товари не вважаються ідентичними оцінюваним чи подібними їм, якщо вони не були зроблені в тій країні, що й оцінювані товари;

o товари, зроблені не виробником оцінюваних товарів, а іншою особою, приймаються до уваги тільки в тому випадку, якщо не мається ні ідентичних, ні однорідних товарів, зроблених особою-виробником оцінюваних товарів;

o товари не вважаються ідентичними чи подібними, якщо їхнє проектування, дослідно-конструкторські роботи, їхнє художнє оформлення, креслення й інші аналогічні роботи виконані в країні імпорту.

Мито нараховується, сплачується митним органам держави і вноситься в Державний бюджет.

При визначенні митної вартості і сплаті мита іноземна валюта перераховується в національну валюту.

При митному обкладанні товарів важливим моментом є визначення країни походження товару.

Під країною походження товару розуміється країна, де товари були цілком зроблені чи піддані достатній переробці чи обробці.

Економічні наслідки введення мита впливають на виробництво, споживання, товарообіг і добробут країни, що ввела імпортний тариф, та її партнерів по торгівлі.

Введення імпортного тарифу для захисту національних виробників, що несуть збитки через наплив дешевшого товару, впливає на економіку як малої, так і великої країни. Країна вважається малою, якщо зміна попиту з її боку на імпортні товари не призводить до зміни світових цін, і великою - якщо зміна попиту на імпортні товари спричиняє зміну світових цін.

У малій країні введення імпортного тарифу не впливає на рівні світових цін, і не може змінити її умови торгівлі. Зростає лише внутрішня ціна імпортного товару на розмір мита, за що розплачується споживач.

Наслідки введення тарифу такі :

o скорочення загального обсягу попиту. Це відбувається за рахунок споживачів, які за вищою ціною не зможуть купувати даний товар;

o одержання державою додаткового доходу, який дорівнює добутку ставки тарифу на обсяг імпорту;

o збільшення внутрішнього виробництва товару. За зрослою ціною національні виробники товару, що конкурує з імпортним, зможуть поставити на ринок більшу кількість товарів;

o зменшення обсягу імпорту, що відбувається внаслідок збільшення внутрішнього виробництва і скорочення попиту;

o зниження добробуту споживачів. Скорочення споживання товару пов'язано з ростом його ціни на внутрішньому ринку;

o підвищення добробуту національних виробників імпортозамінної продукції;

o економічні втрати країни, що виникають через необхідність внутрішнього виробництва під захистом тарифу додаткової кількості товарів при більш високих витратах. Чим більше зростає захист внутрішнього ринку за допомогою ввізних тарифів, тим усе більшу кількість ресурсів, не призначених спеціально для випуску даного товару, доводиться використовувати для його виробництва. Країна могла б не зазнавати збитків, якби купувала товари по нижчій ціні в іноземного продавця. На внутрішньому ринку відбувається заміна ефективних, з погляду витрат, іноземних товарів, менш ефективними у виробництві вітчизняними товарами.

Введення імпортного тарифу великою країною зумовлює зниження рівня світових цін і здешевлення імпорту. Імпортний тариф, введений великою країною, не тільки захищає ринок від іноземної конкуренції, а й є засобом поліпшення своїх умов торгівлі з зовнішнім світом. Велика країна є великим імпортером товарів на світовому ринку. Тому якщо вона обмежує свій імпорт ввізними тарифами, то це істотно знижує сукупний попит на даний товар. Внаслідок продавці товару змушені знижувати ціни. При незмінному рівні цін на експортні товари і зниженні цін на імпортні товари умови торгівлі країни поліпшуються. Введення імпортного тарифу призведе до позитивних результатів тільки в тому випадку, якщо вони не будуть перекриті негативними економічними втратами для країни через його нарахування.

Отже, при введенні імпортного тарифу малою країною світові ціни не змінюються, і її умови торгівлі не настільки поліпшуються, щоб компенсувати негативний вплив тарифу на економіку. Результати введення імпортного тарифу великою країною приблизно такі самі, як у малої країни. Однак він впливає на зміну світової ціни і поліпшує умови торгівлі. Позитивний ефект тарифу досягається у випадку, якщо ефект умов торгівлі у вартісному вираженні більший, ніж сума втрат, що виникають внаслідок меншої ефективності внутрішнього виробництва порівняно зі світовим і скорочення внутрішнього споживання товару.

Економісти підрахували додаткові витрати споживачів, пов’язані з тарифними методами захисту торгівлі. Так, середній японський споживач щорічно витрачає на 890 дол більше через торгові обмеження на харчові продукти, косметику і продукцію хімічної промисловості. Підраховано, що в США тарифи в 21 галузі виробництва є причиною щорічних витрат у 10,2 млрд дол., або 40,8 дол на одного споживача. Потенційний доход споживачів від скасування всіх тарифів і кількісних обмежень становив би близько 70 млрд дол., або 1,3% ВВП[34, с. 99].

1.3 Нетарифні методи та їх місце в світовій торгівельній політиці

Для регулювання міжнародної торгівлі використовуються й інші види зовнішньоторгівельних обмежень - нетарифні.

Нетарифні обмеження здійснюються адміністративними, фінансовими, кредитними та іншими методами - їх понад 800.

Зазначимо, що нетарифні обмеження широко розповсюджені в торговій практиці. Більше половини світової торгівлі є об'єктом нетарифних бар'єрів, що створюють головну погрозу світовій торговій системі.

Поширення нетарифних обмежень обумовлюється тим, що їх введення є привілеєм уряду країни, і вони не регулюються міжнародними угодами. Уряди можуть вільно застосовувати будь-які види нетарифних обмежень, що неможливо у відношенні тарифів, які регулюються СОТ. Крім того, нетарифні бар'єри звичайно не призводять до негайного підвищення ціни товару і тому споживач не відчуває їх впливу як додаткового податку (при введенні тарифу ціна товару збільшується на суму мита).

При дослідженні нами данної проблеми виявлено, що у ряді випадків використання нетарифних методів при відносно ліберальному митному режимі може призвести до більш обмежувального характеру державної торгової політики в цілому.

Дослідивши багато різноманітної літератури та наукових джерел з даної теми, можемо зробити класифікацію нетарифних обмеженнь по групах: кількісні, приховані, фінансові.

До кількісних обмежень відносяться квотування, ліцензування, "добровільні" обмеження експорту.

Квота - найбільше поширена форма нетарифних обмежень.

Дамо визначення поняттю квота - це кількісна міра обмеження експорту чи імпорту товару визначеною кількістю або сумою на певний проміжок часу (наприклад, Словаччина установила для українських виробників з квітня 2003 року по квітень 2004 року квоту в розмірі 11 тис. т нітрату амонію) [34, с.101]. Найширше використовуються квоти для регулювання імпорту сільськогосподарської продукції.

Квота, встановлена в розмірі, рівному 0, означає ембарго , тобто заборона на імпорт чи експорт.

Якщо метою уряду є здійснення контролю за рухом того чи іншого товару, а не його обмеження, то тоді квота може бути встановлена на рівні вищому, ніж можливий імпорт чи експорт.

За напрямком дії квоти поділяються на:

o експортні , котрі вводяться урядом країни для запобігання вивозу дефіцитної на внутрішньому ринку продукції (в Україні, наприклад, це руди і концентрати дорогоцінних металів, коштовні та напівкоштовні камені, відходи і брухт дорогоцінних металів), а також для досягнення політичних цілей. Ці квоти застосовуються рідко;

o імпортні квоти , які вводяться урядом країни для захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції; для досягнення збалансованості торгового балансу, регулювання попиту та пропозиції усередині країни як відповідна міра на дискримінаційну торгову політику інших держав.

За масштабом охоплення квоти поділяються на:

o глобальні , котрі встановлюються на імпорт чи експорт визначеного товару на певний період часу поза залежністю від того, з якої країни він імпортується чи в яку експортується (наприклад, у США за допомогою квот регулюється імпорт сиру рокфор, окремих сортів шоколаду, бавовни, кави і т.д.). Метою введення даних квот є досягнення необхідного рівня внутрішнього споживання. Їх обсяг визначається як різниця внутрішнього виробництва і споживання;

o індивідуальні - це встановлена в рамках глобальної квоти квота кожної країни, яка експортує чи імпортує товар. Вони встановлюються на основі двосторонніх угод.

Економічні наслідки введення квот полягають у наступному:

o квоти – більш ефективний, ніж тарифи, інструмент обмеження імпорту. Їх введення дає змогу утримувати обсяги імпорту на незмінному рівні, незважаючи на зростання попиту, що, в свою чергу, збільшує ціну товару. При попередньому обсязі імпорту внутрішнє виробництво і споживання зростають;

o квоти являють собою абсолютну величину, і вони гнучкі щодо до ціни товару;

o вони більш ефективні для здійснення швидких дій адміністративних органів, ними простіше і легше маніпулювати (тарифи звичайно потребують прийняття відповідного законодавства);

o квоти є прямим джерелом монопольного прибутку; вони завжди збільшують доходи виробників імпортозамінної продукції;

o стримують імпортну конкуренцію (тарифи її звичайно допускають).

Наступним кількісним обмеженням є ліцензування. Квотування здійснюється урядовими органами на основі видачі ліцензій.

Отже, ліцензія - це дозвіл, виданий державними органами на експорт чи імпорт товару у встановлених кількостях за визначений проміжок часу.

Ліцензія видається державою через спеціальні уповноважені відомства (в Україні видачу ліцензій на імпорт здійснює Міністерство зовнішніх економічних зв'язків - МЗЕЗ і уповноважені йому органи, а на експорт - управління нетарифного регулювання МЗЕЗ).

Ліцензування може виступати у вигляді:

o складової частини процесу квотування. У цьому випадку ліцензія є документом, що підтверджує право ввезти чи вивезти товар у рамках отриманої квоти;

o самостійного інструмента державного регулювання.

Виділемо основні види ліцензій:

o разова ліцензія - дозвіл на експорт чи імпорт терміном до 1 року, видана конкретній фірмі на здійснення однієї зовнішньоторговельної операції;

o генеральна ліцензія - дозвіл на експорт чи імпорт того чи іншого товару протягом року без обмежень кількості угод;

o глобальна ліцензія - дозвіл на безперешкодний ввіз чи вивіз даного товару в будь-яку країну світу за визначений проміжок часу без обмеження кількості чи вартості;

o автоматична ліцензія - дозвіл, який видається негайно після одержання від експортера чи імпортера заявки, яка не може бути відхилена державним органом, на безперешкодний ввіз чи вивіз товару.

Ліцензії не підлягають передачі іншим юридичним особам, крім випадків виконання контракту посередником, який реалізує товари на підставі договору доручення, комісії чи агентської угоди.

Ліцензії розподіляються різними способами. Найефективнішим є відкритий аукціон, що являє собою конкурсний продаж імпортних квот. Ліцензію одержує той експортер, який пропонує за неї найбільшу ціну як за право експортувати товар у рамках імпортної квоти. Конкурсний продаж імпортних квот приносить високий доход державі і перешкоджає хабарництву та корупції.

При виборі способу розподілу ліцензій починають з найменш ринкового, що має адміністративний характер (розподіл ліцензій на поза ціновій основі) і послідовно переходять до найбільш ринкового (аукціонного).

До кількісних обмежень також відноситься "Добровільне" обмеження експорту (ДОЕ). Це кількісне обмеження експорту, що ґрунтується на зобов'язанні одного з торгових партнерів обмежити (чи не розширювати) обсяг експорту, прийнятого в рамках міжурядової угоди про встановлення квот на експорт товару.

Такі угоди укладаються, коли імпортуючи країна спонукає свого торгового партнера «добровільно» скоротити свій експорт. Наприклад, у 1981 р. Японія ввела ДОЕ (1,68 млн автомобілів) на експорт японських автомашин у США після того, як американські політики почали вимагати введення квоти на імпорт автомобілів з Японії. Японці надали перевагу ДОЕ над квотою, щоб саме Японія, а не США зберегла контроль над виконанням програми[36, с. 245].

Приводом для ДОЕ звичайно є заяви національних товаровиробників про те, що ввіз того чи іншого товару через кордон призводить до втрат на виробництво та дезорганізації місцевого ринку. Замість введення місцевих квот країна, що імпортує, робить політичний тиск на країну, що експортує, вимагаючи від неї введення обмеження на вивіз визначеного товару. Угода підписується під натиском імпортера і тому «добровільність» є поняттям відносним.

Засобом тиску на торгового партнера виступає погроза введення торгових обмежень на такому високому рівні, що буде поставлена під сумнів сама можливість міжнародної торгівлі між країнами.

У цілому економічний ефект від введення «добровільних» експортних обмежень експортером є негативним для імпортера. Однак розмір його витрат зменшується завдяки збільшенню імпорту аналогічних товарів з країн, які не наклали «добровільних» обмежень на свій експорт.

Згідно класифікації можемо виділити таку групу нетарифних методів як приховані види торгівельних обмежень. Їм приділяється істотна роль серед нетарифних методів торгової політики. Зазначемо, що їх нараховується більше 100 найменувань. За допомогою прихованих методів країни можуть в однобічному порядку обмежувати експорт чи імпорт. До них відносяться: технічні бар'єри, внутрішні податки і збори, державна закупівля, вимоги щодо вмісту місцевих компонентів.

Технічні бар'єри являють собою національні стандарти якості, економічні вимоги, санітарні обмеження, вимоги до упакування і маркірування товарів, вимоги про дотримання ускладнених митних формальностей, законів про захист споживачів і т.п. Технічні бар'єри виникають внаслідок того, що національні технічні й адміністративні правила перешкоджають ввозу товарів з-за кордону. Це відбувається у випадку невідповідності імпортних товарів обов'язковим стандартам якості, охорони здоров'я і безпеки, що застосовуються до аналогічних вітчизняних товарів, невідповідності сільськогосподарських продуктів санітарним і фітосанітарним нормам, застосовуваним для запобігання ввозу в країну шкідників і захворювань, не поширених у даній країні.

Кількість технічних регламентів у більшості країн постійно зростає. Ця тенденція є реакцією державних органів на зростання вимог громадськості до відповідності продукції мінімальним стандартам якості і безпеки, щоб вона негативно не впливала на споживачів і навколишнє середовище.

Прикладом технічних бар’єрів може бути заборона американського експорту консервованих овочів до Норвегії, оскільки ця країна не дозволяє ввозити харчові продукти, що містять окремі види солей. У свою чергу, США не дозволяє імпортувати живих тварин і свіже м’ясо з країн, де відзначені випадки захворюванням ящуром, навіть не звертаючи увагу на те, що худоба, про яку йдеться, вирощується в тій частині країни, де немає захворювання. Подібна ситуація характерна і для Аргентини. Товари, імпортовані в Канаду, повинні бути маркіровані на англійській і французькій мовах чіткими написами, які не стираються і не змиваються. Франція забороняє рекламу алкоголю, виготовленого з зерна (наприклад, шотландського віскі). В Україні заборонено використовувати окремі види харчових добавок і барвників при виробництві продуктів харчування, хоч вони використовуються в ряді європейських країн.

Міжнародні правила застосування обов'язкових технічних регламентів, санітарних і фітосанітарних норм виписано в Угоді про технічні бар'єри в торгівлі та Угоді про застосування санітарних і фітосанітарних заходів.

Також до прихованих видів відносяться внутрішні податки і збори. Державні і місцеві органи влади на імпортні товари можуть накладати податок на додаткову вартість, акцизний податок, а також вводити збори за митне оформлення, реєстрацію, портові збори тощо з метою підвищення їхньої внутрішньої ціни і скорочення конкурентоздатності на внутрішньому ринку.

Прикордонні податки на імпорт звичайно вводяться для компенсування подібного оподаткування внутрішніх товарів, щоб створити однакові стартові умови для конкуренції в ціні і якості. Однак часто ці види податків накладаються винятково на імпортні товари без одночасного обкладання подібних внутрішніх товарів. У цьому випадку вони стають дискримінаційними, але в той же час їх вважають важливою частиною захисної тарифної системи.

Деякі види податків неприкрито дискримінаційні щодо окремих зарубіжних країн. Наприклад, податок на шляхи, що базується на ємності циліндра чи потужності автотранспортного засобу, а не на його ціни, або практика, що існує у Франції, обкладати додатковим імпортним податком алкогольні напої, виготовлені з зерна, тоді як усі внутрішні напої виготовляються з фруктів.

Розміри внутрішніх податків часто перевищують за вартістю розмір імпортного мита і їх ставка може коливатися залежно від кон'юнктури внутрішнього ринку.

Прикордонне оподаткування набуває великого значення завдяки активному використанню Європейським Союзом. Відповідно до правил СОТ країна, що вводить внутрішній податок на товар з обороту, з продажу, акцизний збір чи податки на додаткову вартість, одержує дозвіл вводити додаткові пільги на експорт цього товару, а також рівноцінний податок на імпорт аналогічного товару.

Одним із видів прихованих методів являються і державні закупівлі. Політика в рамках державних закупівель полягає в тому, що державні органи і підприємства повинні купувати визначені товари тільки в національних фірм, навіть якщо ці товари дорожчі від імпортних. Це збільшує урядові витрати, що лягають тягарем на платників податків. Використання політики державних закупівель деякою мірою дискримінує іноземних постачальників.

Обсяги таких закупівель часто досягають 10-15 % ВНП країни.

Як приклад можна навести встановлене американським урядом правило: «Купуй американське», що надає внутрішнім виробникам 50% перевагу в різниці цін над іноземним виробником по контрактах міністерства оборони і 12% перевагу по інших державних закупівлях [36, с. 74].

Велика кількість товарів і послуг, безпосередньо закуповуваних національними урядами, а також вплив, який вони здійснюють за допомогою цієї політики закупівель на державні і приватні фірми, зробили преференційну державну закупівлю одним з найбільш характерних ознак торгівлі в даний час, особливо у випадках високотехнологічних товарів і послуг. Міжнародні правила по здійсненню державних закупівель відбиті в Угоді про державні закупівлі, прийнятій у рамках СОТ.

Вимоги про вміст місцевих компонентів припускають законодавче встановлення частки кінцевого продукту, що повинна вироблятися місцевими виробниками, у випадку призначення товару для продажу на внутрішньому ринку. Звичайно цей метод використовується урядами країн, що розвиваються, з метою заміни імпорту внутрішнім виробництвом, за допомогою введення місцевих вимог до певних галузей, а також щоб уникнути переміщення виробництва в країни, що розвиваються, з більш дешевою робочою силою і зберегти в результаті рівень зайнятості працюючих.

Вимога про місцеву участь не тільки обмежує імпорт, а й містить вимоги до закордонних інвесторів: зобов’язання іноземної фірми-івестора експортувати визначену частину зробленої продукції з приймаючої країни. Подібні вимоги спотворюють міжнародну торгівлю і сприяють установленню нетарифних бар’єрів.

До нетарифних обмежень відносять і фінансові методи торгівельної політики. Метою фінансування як методу регулювання міжнародної торгівлі, зокрема розширення експорту, є дискримінація іноземних компаній на користь національних виробників та експортерів на основі зниження вартості експортованого товару і підвищення його конкурентоздатності на світовому ринку. Фінансування експорту здійснюється з таких джерел: державного бюджету, банків, фондів, самих експортерів і обслуговуючих їх банків.

До фінансових методів тортової політики відносяться : демпінг, субсидії, експортне кредитування.

Поняття демпінгу визначає експорт товарів за цінами, нижчими від собівартості чи принаймні за нижчою ціною, ніж на внутрішньому ринку. Звідси демпінг є формою міжнародної цінової дискримінації.

Здійсненню демпінгу сприяють: розходження в попиті на товар у різних країнах; наявність певних передумов, що дозволяють виробнику встановлювати і диктувати ціни; торгові бар’єри і високі транспортні витрати, що дозволяє виробнику відгородити зовнішній ринок, де він продає товар за низькими цінами, від внутрішнього ринку, де відбувається продаж товару по вищих цінах.

В ході дослідження ми визначили, що у міжнародній торговій практиці розрізняють спорадичний, постійний і хижацький демпінг.

Спорадичний демпінг - це епізодичний продаж несподіваних надлишків товару на світовому ринку за нижчими цінами, ніж на внутрішньому ринку.

Цей вид демпінгу використовується у випадку виникнення у фірми надвиробництва товарів. Не маючи можливості реалізувати товар у себе в країні і не бажаючи зупиняти своє виробництво, фірма продає товар на зовнішньому ринку за нижчою ціною, ніж ціна внутрішня.

Постійний демпінг - це довгостроковий продаж товару на світовому ринку за нижчою ціною, ніж на внутрішньому ринку.

Хижацький (навмисний) демпінг - це тимчасове навмисне зниження експортних цін з метою витиснення конкурентів з ринку і наступного встановлення монопольних цін.

Демпінг може здійснюватися за рахунок коштів окремих фірм, що прагнуть заволодіти зовнішнім ринком своєї продукції, і за рахунок державних субсидій експортерам.

Незважаючи на те, що демпінг приносить країні-імпортеру певну вигоду, поліпшуючи її умови торгівлі, уряди вважають усі види демпінгу іноземних виробників формами несумлінної конкуренції. Тому він заборонений як міжнародними правилами СОТ, так і національним законодавством ряду країн. Якщо факт демпінгу доведений, то країна має право вводити торгові обмеження у вигляді антидемпінгових мит.Для законного введення антидемпінгових мит необхідна наявність двох критеріїв: продаж товару за рубіж за ціною нижчою, ніж у країнах походження, і нанесення матеріальних збитків галузі вітчизняної промисловості.

Під час роботи ми дослідили, що у світі зростає кількість антидемпінгових розслідувань. У 2002 році за даними СОТ, їх було 240. Особливо активно використовують антидемпінгові процедури країни, що лібералізували свій режим імпорту, оскільки використання антидемпінгових розслідувань є ефективним і законним інструментом захисту внутрішнього ринку.

Більше всього розслідувань розпочали в 2002 році країни Азіатського регіону - Індія (54), Таїланд (14). На третьому місці - США й Австралія (по 13). Активно застосовує антидемпінгові заходи Європейська комісія. У 2002 р. вона впровадила антидемпінгові мита в розмірі до 53,1 % на імпорт сталевих труб з Чехії, Польщі, Таїланду, Туреччини, України [59, с. 102].

Серед товарів за кількістю антидемпінгових розслідувань у світі лідирує продукція сталеливарної промисловості (46 випадків, або 19,2 %), хімічної промисловості (43, або 18 %) іпластмаси (36 чи 15 %) [66].

В Україні від антидемпінгових розслідувань в основному страждають металурги і хіміки. Зараз проти України ведеться понад 20 антидемпінгових і спеціальних розслідування у 13 країнах світу, в тому числі в Східній Європі (Чехія, Польща, Угорщина, Болгарія) 9 розслідувань по хімічній і металопродукції, у Росії - 7 розслідувань по металопрокату, кондитерських виробах, м'ясу, шпалері; у Мексиці - 1 розслідування по феросилікомарганцю, у США - 1 розслідування по нітрату алюмінію, у Перу - 1 розслідування по металопродукції, у Китаї - 1 розслідування по холоднокатаному прокату, в Індії - 1 розслідування по валках для прокатних станів, у Туреччині -1 розслідування по склу. Обсяг поставленого під сумнів експорту - понад 500 млн дол. Зонами ризику нових розслідуваньє Росія, Східна Європа (Польща, Угорщина, Болгарія, Чехія, Словаччина, Румунія), Південно-Східна Азія (Китай, Тайвань, Таїланд, Південна Корея). Усього, за різними оцінками, з 1992 по 2002 роки українські виробники втратили від торгових обмежень понад 2 млрд дол [33, с. 120].

Антидемпінгові розслідування стали головною причиною відходу українських експортерів з ринків США і ЄС на ринки Азії. Підставами для проведення антидемпінгових розслідувань проти вітчизняних виробників експерти вважають низьку ціну на українську продукцію, непогодженість постачань, роботу українських підприємств через безліч посередників, що приводить до мимовільного захоплення занадто великої частки того чи іншого ринку (щоб потрапити під розслідування, як вважають західні експерти, досить зайняти значно менше 10 % ринку США чи ЄС, а українські експерти визначають цю частку чужого ринку в 1-3 %) [ 20, с. 83].

В Україні антидемпінгові розслідування, що закінчилися відповідними санкціями, проводилися у відношенні імпорту електричних лампочок з Росії, Білорусі, Польщі, Угорщини (імпорт збільшився з 24 до 228 %), імпорту плит, аркушів, плівок, пластинок з поліуретану з ЄС, країн Балтії, Росії, Білорусії, Норвегії, Польщі, Туреччини, Чехії, Угорщини (темпи зростання імпорту перевищили 165 %); імпорту хутра і полотна з Білорусі, Литви, Латвії, Китаю, Польщі, США, Росії, Угорщини (темпи зростання імпорту досягли 258 %, при цьому темпи зростання імпорту штучного хутра - 1333 %). Термін застосування цих заходів закінчився в 2003 році. Розглядаються справи щодо імпорту магнезіальних вогнетривів з Росії, Словаччини, Німеччини, лакофарбової продукції з Росії, лимонної кислоти з Китаю (окремі партії ввозилися по 216 дол за 1 т, а на українському ринку продавалися по 800-840 дол) [22, с. 93].

Уряди багатьох країн для розвитку певних галузей і проведення необхідної експортної політики використовують субсидування , тобто державні дотації виробникам при їхньому виході па світовий ринок.

Поняття субсидії визначаєфінансову чи іншу підтримку державними органами виробництва, перероблення, продажу, транспортування, експорту товару, внаслідок чого суб'єкт господарсько-правових відносин країни експорту одержує пільги (прибутки). Така підтримка національних товаровиробників у той же час дискримінує імпортерів.

Залежно від характеру виплат розрізняють пряме і непряме субсидування.

Прямі субсидії - це безпосередні виплати експортеру після здійснення їм експортної операції, що дорівнюють різниці між його витратами й отриманим доходом. Прямі субсидії суперечать міжнародним угодам і заборонені СОТ.

Непрямі субсидії - це приховане дотирування експортерів через надання пільг по сплаті податків, пільгові умови страхування, повернення імпортних мит і т.п.

За ознакою специфічності субсидія буває:

- легітимною, котра не дає підстав для застосування компенсаційних заходів;

- нелегітимною, до якої можна застосовувати компенсаційні заходи.

Існують внутрішні і зовнішні (експортні) субсидії.

Внутрішні субсидії - це бюджетне фінансування внутрішнього виробництва товарів, що конкурують з імпортними. Вони вважаються одним з найбільше замаскованих фінансових інструментів торгової політики, а також кращим методом обмеження імпорту порівняно з імпортним тарифом і квотою, тому що не спотворюють внутрішні ціни і забезпечують менші втрати для країни.

Експортні субсидії - це бюджетне фінансування національних експортерів, що дозволяє їм продавати товар іноземним покупцям по нижчій ціні, ніж на внутрішньому ринку, і тим самим стимулювати експорт.

Експортна субсидія знижує експортну ціну товару і пропозиція товару з-за кордону збільшується. У результаті умови торгівлі країни, що експортує, погіршуються. Однак через зниження експортної ціни збільшується кількість одиниць експортованого товару. Оскільки через зростання експорту менше товару надходить на внутрішній ринок, внутрішня ціна на нього збільшується. Одержить країна, що експортує, виграш чи програє, залежить від того, чи вдасться за рахунок збільшення обсягу продажів компенсувати втрати, пов'язані з погіршенням умов торгівлі, тобто зниженням експортної ціни.

Експортна субсидія є статтею витрати бюджету, а значить додатковим податковим тягарем для платників податків (витрати на фінансування субсидій дорівнюють добутку кількості товару, експортованого після введення субсидії, на розмір субсидії).

Отже, оскільки субсидії зменшують витрати виробників, вони впливають на міжнародну торгівлю шляхом штучного поліпшення конкурентоздатності визначеної фірми на експортних ринках, чи шляхом надання переваг внутрішньої продукції перед імпортною. Субсидії можуть досягати таких обсягів, що це спотворює механізм міжнародної торгівлі. Прикладом цьому може бути ринок пшениці. Міжнародна Рада з питань торгівлі пшеницею вважає, що державні субсидії експорту впливають на 2/3 міжнародної торгівлі пшеницею [68]. Таким чином, обсяги експорту пшениці досить часто відбивають розмір державних субсидій.

Країна-імпортер при виявленні експортного субсидування (використання нелегітимної субсидії) може вводити компенсаційне мито, що стягується з товарів, які є об'єктом застосування компенсаційних заходів. Ці заходи можна застосовувати у випадку серйозного збитку, заподіяного інтересам іншої країни.

У світі зростає кількість випадків боротьби із субсидованим експортом. Однак кількість антисубсидиційних розслідувань збільшується повільнішими темпами порівняно з антидемпінговими справами. Найбільше число справ розглядається Європейською Комісією, США, Канадою, Чілі. США вважаються традиційним користувачем антисубсидиційних розслідувань (у середньому 20 розслідувань на рік). Головні країни, проти яких відкриті справи, - Індія, Тайвань, Таїланд, Індонезія.

Половина всіх антисубсидиційних розслідувань пов'язана з використанням сталевих виробів, інші справи стосуються секторів хімії, тканин, металів, продуктів харчування.

Для приховання експортних субсидій уряди використовують експортне кредитування , що передбачає фінансове стимулювання державою розвитку експорту вітчизняними товаровиробниками.

Отже, можемо зробити висновок, що кожна країна світу в своїй торгівельній політиці використовує тарифні та нетарифні методи регулювання. Нині країни намагаються все менше використовувати ці методи, бо вони стають перепонами на шляху міжнародного руху товарів. Щоб можливо було вирішити безліч проблем, що стають на заваді успішної участі у міжнародній торгівлі, країни вступають до міжнародних організацій з регулювання світової торгівлі.


ГЛАВА 2. СИСТЕМА МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ТА РЕГУЛЮВАННЯ СВІТОВОЇ ТОРГІВЛІ

2.1 Сутність, причини виникнення та класифікація міжнародних організацій з регулювання світової торгівлі

Як відомо міжнародні економічні відносини реалізуються через їх суб’єкти. До суб’єктів належать підприємства, фірми, держави, приватні особи, транснаціональні корпорації і транснаціональні банки, а також міжнародні організації. Особливістю міжнародних організацій як суб’єктів системи міжнародних економічних відносин є те, що вони, поряд з державними органами, є регуляторами цих відносин. Крім того, на відміну від державних органів, міжнародні організації виконують регулюючі функції на наднаціональному рівні. Як регулятори міжнародні організації мають великий вплив на розвиток і спрямованість міжнародних відносин, оскільки вони залучують в упорядкований процес чимало держав. По суті, майже немає в світі держави, яка не була б членом якоїсь організації; більшість країн залучена до декількох організацій.

Під поняттям міжнародна організація мається на увазі об’єднання держав, установ, фізичних осіб, що спільно реалізують програму або мету на підставі певних правил та процедур і діяльність яких виходить за національні кордони.

Зазначимо, що утворення міжнародних організацій є об’єктивним наслідком процесу розвитку світового суспільства. Серед чинників, що ведуть до їх виникнення, головні: міжнародний поділ праці, міжнародна економічна інтеграція, політичні стосунки між країнами, глобалізація міжнародних відносин.

Міжнародний поділ праці обумовлює спеціалізацію країн на виробництві певних товарів та послуг, обмін продуктами, а також неминуче призводить до міжнародного кооперування. Зростання міжнародних потоків товарів, послуг, чинників виробництва, що особливо стало відчутним з середини XIX ст., викликає потребу в регуляторах, які запобігли б тенденції перетворення цього процесу на хаотичне явище і водночас підсилили його темпи. В XX ст. процес міжнародного поділу праці суттєво поглиблюється, що пов'язано з науково-технічною революцією. Це поглиблення, зокрема, виявляється в переміщенні наголосу від поділу праці загального типу до часткового і поодиничного типів. Якщо раніше міжнародний поділ праці виявлявся переважно в формі міжнародної торгівлі, то тепер він дедалі більше охоплює сферу виробництва. Спеціалізація країн на технологічних операціях, деталях, вузлах, агрегатах сприяє встановленню стійких зв'язків між підприємствами різних країн, спонукаючи, таким чином, їх до виробничої кооперації.

Нині світова торгівля - одна з найактивніших форм міжнародних економічних відносин. Отже, поглибленняпроцесу міжнародного територіального поділу праці з другої половини XX ст. зумовило надзвичайне прискорення темпів зростання міжнародної торгівлі. Якщо за 40 років до Другої світової війни обсяг міжнародної торгівлі зріс у два рази, то за 50 післявоєнних років - більше ніж у ЗО разів[35, с. 15]. За іншими підрахунками, тільки з 1960 по 1997 рік обсяг світової торгівлі збільшився в 41 раз (у поточних цінах) і досяг майже 11 трлн дол. [58, с. 27].

При цьому середньорічні темпи зростання обсягів товарообігу протягом усього періоду перевищували темпи зростання світового виробництва.

Ця тенденція спостерігається й на початку нового століття. Темпи зростання міжнародної торгівлі, за винятком окремих років, вищі від темпів зростання світового валового продукту, про що свідчить (Додаток 1) [66].

Такий швидкий розвиток світової торгівлі не в абиякій мірі залежить від утворення в другій половині XX ст. світової системи регулювання торгівлі, основою якої стали міжнародні економічні організації. Ще до війни робилися спроби створити механізм, який упорядкував би національні норми й правила міжнародної торгівлі, призвів їх до єдиного стандарту з тим, щоб усунути тарифні й нетарифні перепони на шляху міжнародного руху товарів. Протекціонізм у міжнародній торгівельній політиці був пануючою формою. Навіть наприкінці 40-х - початку 50-х років тарифні ставки становили 40%. Спроби пом'якшити протекціоністські бар'єри робилися Лігою Націй та окремими угрупованнями країн, але всі вони закінчилися невдачею.

Тільки починаючи з другого етапу розвитку системи міжнародних організацій (з кінця 40-х років) вдалося розробити й реалізувати досить ефективний механізм регулювання світової торгівлі. Досить сказати, що середня ставка мита в адвалерному вимірі на товари знизилася з 40% до 3 % на початок 2000 року [37, с. 16]. Найважливішу роль у цьому процесі відіграли організації ГАТГ/СОТ, ЮНКТАД, ЮНСІТРАЛ, регіональні економічні комісії ООН, Міжнародна торговельна палата. Важливе місце в системі регулювання світової торгівлі посідають також міжурядові організації з регулювання окремих ринків (ОПЕК та ін.). Успіх процесу міжнародних торгівельних відносин багато в чому залежить від того, що проблеми торгівельної політики постійно знаходяться в центрі уваги Організації Об'єднаних Націй. Найавторитетніші організації цієї сфери (СОТ, ЮНКТАД і ЮНСІТРАЛ) входять до системи ООН, а МТП підтримує з нею тісні стосунки.

Нами було досліджено, що на початку XXI ст. кількість міжнародних організацій вимірюється тисячами. Вони дуже різноманітні за складом учасників, цілями, функціями, місцем в інституційному середовищі міжнародного бізнесу та впливом на міжнародні відносини. Найчисленнішими є неурядові міжнародні організації, яких налічується близько 20 тисяч. Значно менше міждержавних організацій - близько 3 тис., і їх кількість зростає чи не щороку. Таке розмаїття організацій утруднює їх класифікацію і виокремлення типів організацій за якоюсь однією схемою. Типологія міжнародних організацій відображає такі аспекти, за якими аналізується суть і діяльність організацій. Тобто, існують певні критерії визначення типу організації залежно від того, в якому аспекті ми маємо намір її розглядати.

Основними критеріями типології міжнародних організацій є:

o членство суб'єктів міжнародних відносин і юридичний статус організації;

o географічне поширення;

o функціональна спрямованість;

o характер діяльності.

Крім того, характеристику можна доповнити ознаками юридичного статусу, характеру діяльності, періоду функціонування та порядку вступу до організації (Додаток 2).

Що стосується міжнародних організацій з регулювання світової торгівлі, тобто СОТ, ЮНКТАД і ЮНСІТРАЛ, які являються найавторитетнішими, то вони за цією класифікацією відносяться до глобальних організацій, організацій спеціальної компетенції та спеціалізованих економічних організацій.

Світова організація торгівлі - головний міжнародний регулятор світової торгівлі. Вона виникла на базі Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) в 1995 році. Оскільки основні положення й принципи ГАТТ увійшли до СОТ, іноді організацію означають спільною абревіатурою: ГАТТ/СОТ.

СОТ – це об’єднання держав, спрямоване на створення і підтримку системи юридичних норм міжнародної торгівлі. СОТ сьогодні - це 152 країни світу, понад 95 % обсягу світової торгівлі, понад 90 % світового ВВП і понад 85 % населення світу. Майже тридцять держав мають у СОТ статус спостерігача і знаходяться на різних етапах процесу вступу. З країн СНД до СОТ увійшли Вірменія, Грузія, Киргизія і Молдова. Заявки до СОТ подали ще близько 30 країн.

Крім того, декілька міжнародних організацій, таких як ООН, МВФ, МБРР та ін. мають статус спостерігачів в окремих структурах СОТ.

міжнародний світовий торгівля регулювання

Стаття 3 Марракешської угоди передбачає, що СОТ повинна виконувати чотири функції: сприяти реалізації угод Уругвайського раунду і будь-яких інших угод, які укладатимуться в межах СОТ; служити міжнародним форумом для обговорення питань тлумачення і застосування угод Уругвайського раунду; виконувати функції арбітра; періодично здійснювати збір інформації про торговий режим у країнах-членах з метою перегляду торговельної політики.

ЮНКТАД – організація, яка як і СОТ, працює в сфері регулювання світової торгівлі. По суті, вони є конкурентами. Серед членів ЮНКТАД чисельно переважають країни, що розвиваються; їхнім представникам вдається втілювати принципи й рішення, які часто не в інтересах розвинутих країн (хоч би, наприклад, поширення принципу «невзаємності»). Ось чому держави, які мають беззаперечний авторитет у СОТ, намагаються надати більшу вагу в міжнародних торговельних відносинах саме цій організації. І дійсно, авторитет СОТ вищий, ніж у ІОНКТАД. Не останню роль у цьому відіграє принцип прийняття рішень: рекомендаційний їх характер у ЮНКТАД дає змогу подекуди їх ігнорувати, а це послаблює авторитет. Згодом все ж вдалося розмежувати функції двох організацій: ЮНКТАД розроблює загальні торговельно-політичні принципи в контексті розвитку, а СОТ відає суто торгівельними питаннями.

В розробці міжнародного механізму торгівельної політики важливе місце посідають заходи по визначенню преференцій для країн, що розвиваються, з усунення тарифних перепон, з поліпшення структури їх експорту. Особлива увага приділяється найменш розвинутим країнам, що не мають виходу до моря (таких багато в Африці), й острівним країнам.

Окрім суто торговельних, ЮНКТАД відає й іншими питаннями міжнародного економічного співробітництва. Це валюта і фінанси; морські перевезення; страхування передачі технологій; міжнародні інвестиції.

Нами було досліджено, що аналітична діяльність ЮНКТАД охоплює такі сфери: тенденції світової економіки та їх вплив на процес розвитку; макроекономічна політика; конкретні проблеми розвитку. Використання успішного досвіду розвитку країнами, що розвиваються, й країнами з перехідною економікою; питання, пов'язані з фінансовими потоками й заборгованостями. За результатами досліджень складається банк інформації, яка надається країнам-членам.

Міжнародний торгівельний центр ЮНКТАД/СОТ - МТЦ є спільним допоміжним органом СОТ та ООН. Був утворений у 1964 р. в рамках ГАТТ, а з 1968 року увійшов також до структури ЮНКТАД. Членами МТЦ є члени СОТ та ЮНКТАД.

Головна мета МТЦ - - усунути дублювання й паралелізм у діяльності СОТ і ЮНКТАД по сприянню розвиткові торгівлі в країнах, що розвиваються. Також функціонування МТЦ складається в наданні країнам, що розвиваються, технічної допомоги в розвитку торгівлі, насамперед в стимулюванні експорту; забезпеченні країн-членів інформацією про ринкові можливості для традиційних і нетрадиційних товарів; удосконалення техніки імпортних операцій з метою раціонального використання валютних ресурсів; навчанні урядових службовців, підприємців і викладачів технології експортно-імпортних операцій; здійсненні наукових дослідів з питань зовнішньої торгівлі.

Значна увага приділяється утворенню національної системи інформації по товарах, послугах, ринках і торговельній діяльності - підприємств та організацій; кожна країна повинна мати таку систему. Для успішного прориву на міжнародні ринки країна, що завивається, має потребу в кадрах фахівців. Для цього МТЦ сприяє їх підготовці в національних навчальних закладах (надання стипендій тощо), організує практичне навчання на торговельних підприємствах.

МТЦ розроблює і втілює національні й регіональні програми розвитку торгівлі, надає консультації з розробки національної зовнішньоторгівельної політики.

Комісія Організації Об'єднаних націй з прав міжнародної торгівлі — ЮНСІТРАЛ (заснована в 1966 році) є головним правовим органом ООН у галузі прав міжнародної торгівлі.

ЮНСІТРАЛ займається уніфікацією права міжнародної торгівлі; координацією роботи міжнародних організацій у сфері права міжнародної торгівлі; сприянням широкої участі держав в існуючих міжнародних конвенціях і розробці нових міжнародних конвенцій з права міжнародної торгівлі; підготовкою кадрів у галузі права міжнародної торгівлі, особливо для країн, що розвиваються.

Отже діяльність ЮНСІТРАЛ знаходить головне вираження в розробці й прийнятті конвенцій — документів, у яких містяться узгоджені норми, принципи й стандарти в галузі міжнародного торгівельного права.

Найбільш змістовною була Віденська конвенція про договори міжнародної купівлі-продажу товарів. Вона встановила єдині норми регулювання купівлі-продажу, що багато де в чому усунуло розходження в національних законодавствах. Єдині норми створюють передумови для повного порозуміння між торговими партнерами, визначають обов'язки продавця й покупця. Конвенція встановила перелік об'єктів купівлі-продажу, на які поширюються її ідеї, а також визначила ознаки договору, до яких Конвенція не застосовується. Конвенція надає партнерам широкі можливості для укладення взаємовигідної торговельної угоди; якщо ж взаємовідносини партнерів не врегульовані контрактом, застосовуються положення Конвенції.

Зазначимо, що положення Конвенції є нормами права; вони застосовуються тільки в угодах міжнародного характеру і не обов'язкові для внутрішніх національних торгівельних систем. Але ЮНСІТРАЛ здійснює постійну роботу щодо уніфікації національних законодавств, що регулюють купівлю-продаж товарів.

Міжнародні організації з регулювання світових товарних ринків мають за мету нормалізацію ситуації на ринках товарів, в головному ринків сировини й сільськогосподарської продукції. Вони займаються регулюванням цін на товари з тим, щоб уникнути їх різких коливань; запобігають затоварюванню на ринках відповідних товарів; встановлюють справедливе співвідношення між цінами на сировинні та промислові товари; усувають надмірну конкуренцію між товаровиробниками за рахунок розподілу ринків учасниками організації; забезпечують стабільні поставки товару на світові ринки.

Форми міжнародного регулювання товарних ринків досить різноманітні. Це - міжурядові угоди, що діють під егідою ЮНКТАД; міжурядові угоди, що об'єднують країни-експортери та країни-імпортери товару; організації країн-експортерів. Міжурядові угоди, розроблені в системі ЮНКТАД, реалізуються на підставі Міжнародних товарних угод (МТУ) і діяльності Міжнародних дослідних груп (МДГ).

Міжнародні товарні угоди спрямовані на стабілізацію цін на світових товарних ринках шляхом встановлення раціонального співвідношення між попитом і пропозицією. Для цього ЮНКТАД прийняла Інтеграційну програму для сировинних товарів (1976 р.) і заснувала Спільний фонд для сировинних товарів МТУ - це угоди в системі ЮНКТАД, і вони, по суті, не є організаціями. Щодо міжнародних організацій, то вони поділяються на такі групи:

•багатосторонні товарні організації;

•міждержавні організації виробників та експортерів сировини.

Багатосторонні організації складаються як з експортерів сировинних і сільськогосподарських товарів, так і з їхніх найважливіших імпортерів. Вони також поділяються на окремі групи: міжнародні організації; міжнародні ради; міжнародні консультативні комітети; міжнародні дослідні групи. Багатосторонні організації діють у системі ООН.

Міжнародні організації головною метою вважають запобігання різких коливань цін на товар - як у бік підвищення, так і в бік падіння. Вони регулюють такі ринки: какао; кава; натуральний каучук; цукор; зерно; тропічна деревина; джут.

Міжнародні ради складаються в рамках міжнародних товарних угод, їх метою є врегулювання відносин між учасниками угод шляхом надання інформації про стан і розвиток певних товарних ринків і узгодження світових цін. Міжнародні ради контролюють ринки оливкової олії, олова й зерна.

Міжнародні консультативні комітети також надають учасникам угод інформацію про кон'юнктуру ринку, обговорюють проблеми співвідношення виробництва й експорту товарів, сприяють врегулюванню цін. Відомі два комітети: Міжнародний комітет з бавовни й Комітет ЮНКТАД з вольфраму.

Міжнародні дослідні групи з сировинних товарів працюють під егідою ЮНКТАД. Вони аналізують тенденції на;сировинних ринках і надають відповідні рекомендації країнам-учасникам. Комітети аналізують ринки: натурального каучуку, свинцю й цинку, нікелю, міді.

Міждержавні організації країн - виробників і експортерів сировини складаються тільки з виробників та експортерів і не включають нетто-споживачів сировини. Вони представлені об'єднаннями країн, що розвиваються (за незначними винятками). Утворення організацій цього типу стало спробою протистояти диктату споживачів, якими є переважно високорозвинуті країни. Значною мірою цієї мети вдалося досягти. Сьогодні частка товарних асоціацій у поставках на світовий ринок сировини й продовольства сягає 55%, а по деяких товарах - навіть, 80 - :90%. Так, організація ОПЕК постачає 80% нафти, Асоціація країн - виробників олова - 90% цього металу, Асоціація країн - виробників натурального каучуку - 95% каучуку від усього обсягу відповідного ринку [12, с. 206].

Міжнародні організації експортерів сировини налічують майже три десятки. Найбільш відомі й впливові є Організація країн - експортерів нафти (ОПЕК); Асоціація країн - експортерів залізної руди (АІЕК); Асоціація країн - виробників олова (АТПК); Асоціація країн виробників натурального каучуку (АНРПК); Рада виробників какао-бобів; Організація з кави; Міжафриканська організація з кави (ІАКО); Федерація кави Америки; Міжнародна асоціація країн — виробників та експортерів чаю; Союз країн - експортерів бананів (УПЕБ); Група країн - експортерів цукру Латинської Америки й Карибського басейну (ГЕПЛАСЕА); Організація країн - експортерів джуту.

Отже, можна виділити такі основні міжнародні організації з регулювання світової торгівлі як СОТ, ЮНКТАД, Міжнародний торгівельний центр ЮНКТАД/СОТ та ЮНСІТРАЛ. Всі ці організації мають певні цілі, функції, засоби регулювання світової торгівлі та методи врегулювання економічних спорів з приводу торгівлі. Але панівну роль на міжнародному рівні регулювання світової торгівлі все ж таки займає Світова організація торгівлі.

2.2 Міжнародний рівень регулювання світової торгівлі у межах ГАТТ / СОТ

Ідея утворення міжнародної організації з регулювання світової торгівлі, яка б була дійовою, спромоглась, нарешті, подолати перешкоди, які створюються протекціоністською політикою держав, сягає середини 40-х років. Ініціатором виступили США, які особливо були в цьому зацікавлені. По закінченню Другої світової війни Сполучені Штати стали най-могутнішою державою світу, обсяг їх промисловості становив 51% усього виробництва несоціалістичних країн. Але американські товари не так вже й легко просувалися на закордонні ринки, оскільки скрізь наштовхувалися на тарифні й нетарифні бар'єри. Справа ускладнювалася ще й тим, що колоніальні держави (Велика Британія, Франція, Португалія та ін.) в торгівлі зі своїми колоніями застосовували преференційну систему, тобто мали необмежені пільги, вільний доступ до ринків великої кількості країн, чого були позбавлені США. Тому ще в листопаді 1945 року американці розробили "Пропозиції щодо розширення торгівлі й зайнятості", які передбачали скасування деяких обмежень у світовій торгівлі й забезпечення рівних для всіх країн можливостей щодо доступу до світових джерел сировини. На грунті цих пропозицій було розроблено статут Міжнародної торгівельної організації, головною метою якої була б лібералізація світової торгівлі.

Прийняття статуту планувалося на конференції ООН у Гавані, яка відбулася в 1947-1948 рр. Але статут так і не був ратифікований через суперечливість у його тексті й через неоднаковість підходів до вирішення проблеми серед країн, що зібрались у Гавані (їх тоді було 23). Отож, утворення МТО не відбулося. Проте залишився в силі один документ - протокол про тимчасову угоду, що регулює міжнародні торгівельні відносини до ратифікації статуту. Цей документ мав назву Генеральної угоди з тарифів і торгівлі – ГАТТ. Таким чином, тимчасова угода стала основою організації, що діяла майже півсторіччя.

Головною метою ГАТТ було забезпечення умов для розвитку міжнародної торгівлі, послаблення торговельних бар'єрів та регулювання торговельних спорів.

Можемо також зазначити, що основною формою діяльності ГАТТ було проведення міжнародних багатосторонніх торгівельних переговорів - раундів, на яких обговорювались актуальні проблеми торгівельної політики і визначались юридичні норми, правила й принципи світової торгівлі. Таких раундів (а кожний з них тривав по декілька років) до 1995 року відбулося вісім. Восьмий, - Уругвайський раунд, (1986-1993) і прийняв рішення про претворення ГАТТ у Світову організацію торгівлі (СОТ).

Головною метою СОТ є лібералізація міжнародної торгівлі, усунення дискримінаційних перешкод на шляху потоків товарів та послуг, вільний доступ до національних ринків і джерел сировини. Таким чином досягнення цієї мети забезпечить зміцнення світової економіки, зростання інвестицій, розширення торгівельних зв'язків, підвищення рівня зайнятості й доходів в усьому світі.

Можемо визначити основні принципи діяльності СОТ: принцип найбільшого сприяння, принцип національного режиму, принцип захисту національної промисловості, принцип утворення стійкої основи торгівлі, принцип сприяння справедливійконкуренції, принцип дій у найзвичайних ситуаціях, принцип регіональних торгівельних домовленостей.

Отже, сфера діяльності СОТ охоплює: митно-тарифне урегулювання; антидемпінгове урегулювання; використання субсидій і компенсацій; нетарифні обмеження; діяльність митних союзів і зон вільної торгівлі; торговельні аспекти захисту прав інтелектуальної власності; торгівлю окремими товарами (текстиль, сільгосппродукція, авіатехніка тощо); торгівельні аспекти інвестиційних заходів та ін.

Проаналізував призначення та напрями діяльності СОТ, можемо виділити міжнародні правила щодо торгівлі товарами. У практиці регулювання міжнародної торгівлі існують чотири основних правила, установлених Генеральною угодою з тарифів і торгівлі (ГАТТ), що входить у систему СОТ.

Перше правило стосується захисту національної промисловості тільки за допомогою тарифів. Незважаючи на те, що ГАТТ спрямована на поступову лібералізацію торгівлі, у ній визнається, що країни можуть бути змушені захищати національне виробництво від іноземної конкуренції. Однак вона вимагає,щоб захист здійснювався за допомогою тарифів. Застосування кількісних обмежень, за винятком небагатьох ситуацій (наприклад, труднощі з платіжним балансом), забороняється.

Друге правило визначає, що тарифні ставки повинні бути знижені і зв'язані, щоб уникнути подальшого підвищення. Від країн потрібно, щоб тарифи й інші заходи, які використовуються з метою захисту внутрішнього ринку, були знижені, а там де можна - скасовані шляхом проведення багатосторонніх торгових переговорів. Знижені в такий спосіб тарифи зв'язуються і не підлягають підвищенню, про що вказується в національному Розкладі країни. Розклад зобов'язань є невід'ємною частиною правової системи ГАТТ.

Що стосується т рет ього правил а, товоно визначає торгівлю на підставі положень режиму найбільшого сприяння (РНС). Суть положень цього режиму зводиться до того, що торгівля не повинна бути дискримінаційною. РНС - умова, закріплена в міжнародних торгових угодах, що передбачають надання договірними сторонами один одному всіх прав, переваг і пільг, якими користується і(чи) буде користуватися будь-яка третя держава. Іншими словами, якщо країна-член СОТ надає іншій країні який-небудь тариф чи інші переваги щодо будь-якого товару, то вона повинна відразу і безумовно надати такий самий режим аналогічним товарам інших країн. Можемо сказати, що зобов'язання про надання РНС не обмежуються тільки тарифами. Вони стосуються також:

o будь-яких зборів, пов'язаних з імпортом чи експортом;

o методики застосування тарифів, зборів;

o правил проведення експортних чи імпортних операцій;

o внутрішніх податків і зборів на імпортні товари, а також законів, постанов і вимог, що впливають на їхній продаж;

o застосування кількісних обмежень (наприклад, розподіл квот між країнами-постачальниками на недискримінаційній основі), де такі обмеження дозволяються.

Однак існують деякі винятки з правил РНС. Так, одним з винятків є торгівля між учасниками регіональних торгових угод, у відношенні яких застосовується преференційний чи безмитний режим, а іншим винятком - Генеральна система преференцій.

Країни в рамках регіональних угод можуть зменшувати тарифи й інші торгові бар'єри на преференційній основі. Нижчі чи нульові тарифні ставки, які застосовуються в торгівлі між сторонами регіональних угод, не повинні поширюватися на інші країни.

Щоб захистити торгові інтереси країн, які не є учасниками регіональних угод, ГАТТ накладає строгі обмеження на укладення домовленостей.

Домовленості можуть мати форму митних союзів, зон вільної торгівлі. В обох випадках торгівля між країнами-членами відбувається на основі звільнення від сплати мита, у той час як торгівля з іншими країнами ґрунтується на правилах РНС.

Четверте правило відноситься до національного режиму. Принцип національного режиму доповнює принцип РНС і припускає, що імпортний товар, який перетинає кордон після оплати мита й інших зборів, повинен одержувати режим не менш сприятливий, ніж режим, який одержують аналогічні товари, виготовлені вітчизняними товаровиробниками. Тому країна не може накладати на імпортні товари, після того як товар надійшов на територію країни після оплати мита на кордоні, внутрішні податки (наприклад податок із продажу) по вищих ставках, ніж ті, що застосовуються до подібних вітчизняних товарів. Аналогічно правила, які регулюють продаж і закупівлю товарів на вітчизняному ринку, не повинні бути більш жорсткими щодо імпортних товарів.

СОТ також регулює міжнародну торгівлю послугами. В основі міжнародного регулювання послуг лежать такі принципи: лібералізація торгівлі послугами, ринкова конкуренція, режим найбільшого сприяння, специфічне і диференційоване відношення до країн, що розвиваються.

У системі регулювання міжнародної торгівлі послугами істотну роль відіграють:

o двосторонні угоди як галузеві (наприклад, з транспорту, зв'язку), так і торгівельноекономічні, в яких розглядаються окремі аспекти торгівлі послугами й інвестицій у цю сферу;

o багатосторонні угоди всередині інтеграційногооб'єднання (наприклад, у ЄС знято обмеження на взаємнуторгівлю послугами);

o регулювання в рамках міжнародних організацій. Підготовкою угод з цих питань займаються спеціальні міжурядові організації, а також міжнародні торгівельноекспортні організації (СОТ, ЮНКТАД, ОЕСР). Міжнародною торгівлею послугами займається близько 40 організацій.

Особливе місце посідає міжнародне регулювання сфери торгівлі послугами на основі Генеральної угоди про торгівлю послугами (ГАТС) у рамках СОТ. Угода спрямована на сприяння економічному зростанню усіх торговельних партнерів через розширення торгівлі послугами.

ГАТС містить загальні концепції, принципи і правила з торгівлі послугами, а також конкретні зобов'язання щодо лібералізації торгівлі в секторах і підсекторах послуг [43, с. 293].

До найважливіших загальних зобов'язань відносимо:

1) прозорість правил торгівлі послугами: створенняінформаційних і контактних пунктів;

2) взаємне визнання кваліфікації, необхідної для наданняпослуг;

3) розширення режиму найбільшого сприяння (РНС) івикористання національного режиму;

4) заходи, спрямовані на лібералізацію торгівлі, зокрема назабезпечення більшої участі країн, що розвиваються.

Конкретні зобов'язання - це зобов'язання, що беруть на себе окремі країни щодо тих чи інших секторів послуг. У кожному з обраних секторів послуг країна зобов'язана брати зобов'язання щодо доступу на ринок, національного режиму та інші зобов'язання.

Виділемо види умов, які можуть ставити країни, беручи на себе зобов'язання щодо доступу на ринок:

o обмеження кількості постачальників послуг;

o обмеження загальної вартості операцій з послугами;

o обмеження загальної кількості операцій з надання послуг або загальної кількості наданих послуг, тобто введеннякількісних квот на імпорт іноземних послуг;

o обмеження загальної кількості іноземних постачальників послуг, які можуть залучатися до конкретного сектора послуг;

o вимоги до специфічного типу юридичної особи, які надає послуги;

o обмеження на участь іноземного акціонерного капіталу.

Зобов'язання, що бере на себе країна, заносяться до Розкладу зобов'язань ГАТС.

Країни можуть вводити обмеження на використання національного режиму нерезидентами. Держава застосовує такі інструменти внутрішньої економічної політики, які дискримінують на вітчизняному ринку іноземних виробників послуг порівняно з місцевими.

Зазначимо, що у ряді випадків для обмеження торгівлі послугами використовують такі самі методи регулювання, як і для торгівлі товарами. Це пов'язано з тим, що торгівля окремими видами послуг супроводить торгівлю товарами і тому підпадає під обмеження, що накладаються на торгівлю цими товарами.

Також на данному етапі розвитку ринку технологій стає важливим його регулювання. Предметом міжнародного регулювання на ринку технологій є насамперед охорона прав на винахід, промислові зразки, товарні знаки, що являють собою об'єкти інтелектуальної власності. Будь-яке несанкціоноване використання інтелектуальної власності є порушенням прав власника. Стандарти, які приймаються різними країнами для захисту своїх винаходів, промислових зразків, товарних знаків, а також ефективність, з якою їх застосовують, впливають на розвиток міжнародного технологічного обміну.

Можемо підкреслити, що проблемами захисту прав інтелектуальної власності займаються такі міжнародні організації, як Європейська патентна організація (ЄПО), Світова організація інтелектуальної власності (СОІВ), Світова організації торгівлі (СОТ).

У правовій системі Світової організації торгівлі одним із трьох її складових, крім ГАТТ і ГАТС, є Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угода ТРІПС).

Угода ТРІПС доповнює розроблені СОІВ угоди щодо захисту прав інтелектуальної власності [43, с 308].

Передумовами прийняття Угоди ТРІПС є наявність значних розходжень у стандартах, які регулюють охорону і реалізацію прав інтелектуальної власності, а також відсутність багатосторонніх правил, які стосуються міжнародної торгівлі підробленими товарами, що стало джерелом зростаючої напруженості в міжнародних економічних відносинах.

Угода ТРІПС визначає мінімальні стандарти і періоди, на які надається захист різних ПІВ. Від країн вимагається не вдаватись до дискримінації між іноземцями, а також між іноземцями та вітчизняними громадянами щодо набуття, обсягу і збереження прав інтелектуальної власності (поширення режиму найбільшого сприяння і національного режиму). Важливою рисою Угоди є те, що закладений конвенціями СОІВ стандартний захист одержав правовий статус.

До основних стандартів захисту прав на патенти, товарні знаки, промислові зразки, ноу-хау, відносяться такі.

Будь-який винахід, на який має бути зареєстрований патент , повинен бути новим, включати винахідницьку стадію та бути придатним для промислового застосування.

Країни повинні видавати патенти на винаходи в усіх сферах технологій як для товарів, так і для процесів, включаючи ті, котрі застосовуються для виробництва товарів. Крім того, патенти повинні видаватися без дискримінації щодо місця винаходу, і незалежно від того, чи товари імпортовані, чи вироблені на внутрішньому ринку.

Патенти дають їх власникам ексклюзивні права власності. Це дозволяє власникам попереджати використання захищених винаходів іншими. Виробники, які бажають використовувати запатентовані винаходи, повинні одержати відповідні ліцензії чи дозволи від власників таких патентів, які, як правило, вимагатимуть сплати належних роялті.

Якщо предметом патенту є товар, то треті особи можуть виробляти, продавати або імпортувати такий товар лише за згодою власника патенту. Якщо ж процес запатентовано, треті сторони не можуть застосовувати його без згоди власника відповідного патенту. Вони також не можуть без такої згоди продавати або імпортувати товари, які безпосередньо отримані з використанням запатентованого процесу.

В Угоді передбачається примусове ліцензування, якщо власник патенту відмовляється ліцензувати використання запатентованого винаходу, висуваючи необґрунтовані умови. Законодавством багатьох країн передбачається, що у випадку, коли запатентованого товару немає в наявності, або коли є в наявності за непомірними цінами, то уряд, виходячи з державних інтересів, може дозволити зацікавленому виробнику використовувати патент за умови виплати власникові патенту адекватних роялті. Однак Угода закладає жорсткі умови для такого виду ліцензування з метою забезпечення того, щоб примусові ліцензії видавалися лише у виняткових ситуаціях і на об'єктивній основі.

Незважаючи на те, що власники патенту мають ексклюзивні права власності на свої винаходи, вони не можуть приховувати технічну інформацію на ці винаходи. Законодавство більшості країн вимагає від заявників на патенти розголошувати таку інформацію на товари чи процеси, які підлягають патентуванню, оскільки це дає можливість технічно кваліфікованим фахівцям зрозуміти і використовувати її для подальшої дослідницької роботи або для промислового використання після закінчення дії патенту. Така інформація може бути отримана будь-якою зацікавленою особою від патентного офісу після сплати необхідних платежів.

Власники зареєстрованих товарних знаків мають виняткові (ексклюзивні) права не дозволяти третім сторонам використовувати ідентичні чи подібні знаки на товари, що схожі на ті, стосовно яких зареєстрований товарний знак, якщо таке використання призвело б до ймовірної плутанини.

Угода ТРІПС вимагає від країн-членів не запроваджувати щодо використання товарних знаків спеціальних вимог, які, наприклад, могли б нанести шкоду їх здатності відрізняти товари чи послуги одного підприємства від товарів чи послуг інших підприємств. Угода також зобов'язує країни скасовувати практику надання дозволів на використання іноземних товарних знаків тільки тоді, коли вони поєднуються з іншим товарним знаком вітчизняного походження.

Країни-члени мають можливість вільно визначати умови ліцензування і передачі прав на товарні знаки. Однак власники зареєстрованих товарних знаків не повинні бути зобов'язані давати ліцензію на використання товарних знаків. Крім того, вони мають право передавати права на товарний знак з передачею підприємства, якому належить товарний знак або без такої передачі.

Захист, що надається власникові зареєстрованого товарного знаку, ґрунтується на припущенні, що він використовуватиме його в торгівлі. Закони більшості країн передбачають скасування товарного знаку, якщо він не використовується упродовж визначеного часу.

Угода ТРІПС закладає деякі положення, які варто дотримуватись при скасуванні товарних знаків через їх невикористання. Вона передбачає, що будь-який зареєстрований товарний знак може бути анулюваним лише через безперервний термін невикористання його, щонайменше упродовж трьох років. При цьому необхідно враховувати обставини, які виникають незалежно від волі власника іноземного товарного знаку, наприклад, торговельні обмеження на імпорт товарів і послуг, що охороняються товарним знаком. Більше того, використання, наприклад, ліцензіатом повинно визнаватися як використання власником товарного знаку.

Угода ТРІПС зобов'язує країни-члени забезпечувати охорону промислових зразків , які повинні бути новими чи оригінальними. Власник захищеного зразка має виняткове (ексклюзивне) право на його використання і може перешкоджати третім сторонам, які не одержали його згоди створювати, продавати чи імпортувати вироби, скопійовані чи значною мірою скопійовані із захищеного зразка.

Також Угода ТРІПС передбачає охорону закритої інформації . В Угоді містяться положення, які потребують, щоб закрита інформація - комерційна таємниця чи ноу-хау - користувалися захистом. Такий захист вживається до інформації секретної, що має комерційну цінність через свою таємність, і яка підпадає під розумні заходи, щоб тримати її в секреті. Угода не вимагає, щоб закрита інформація трактувалася як форма власності, проте вона застережує, що особа, яка на законних підставах має контроль над такою інформацією, повинна мати можливість перешкоджати її розголошенню, одержанню чи використанню іншими особами без її згоди таким чином, що не суперечить комерційній практиці.

Права інтелектуальної власності обмежені за термінами. Мінімальний період охорони відрізняється залежно від країни.

Визначимо мінімальний період охорони:

o патентів - 20 років з моменту подачі заяви на патент;

o товарних знаків - 7 років з моменту початкової реєстрації і кожного поновлення реєстрації. Реєстрація відновлюється на невизначений термін;

o промислових зразків - щонайменше 10 років.

Власники прав інтелектуальної власності втрачають своє право, якщо закінчується термін захисту. Після цього ПІВ можуть використовуватися будь-яким членом суспільства, без звертання за дозволом до будь-якого власника права власності.

З метою забезпечення того, щоб поліпшений і посилений захист ПІВ не позначався негативно на передачі технологій на розумних комерційних умовах, передбачається, що країни можуть вживати відповідні заходи, включаючи заходи законодавчого характеру, для запобігання власниками інтелектуальної власності зловживанню своїми правами, а також прийняттю практики, яка стримує торгівлю чи несприятливо впливає на передачу технологій.

В Угоді сформульовані зобов'язання урядів країн-членів передбачати у своєму національному законодавстві процедури і гарантії, спрямовані на те, щоб забезпечити ефективну реалізацію ПІВ.

Виконання Угоди і дотримання урядами положень, що містяться в ньому, контролює Рада з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності.

Уряди різних країн часто прагнуть обмежити з тих чи інших причин передачу технологій. Так, обмеження експорту новітньої технології пояснюється бажанням утримати технологічне лідерство на світовому ринку чи міркуванням національної безпеки. Обмеження імпорту технологи часто пов'язано з необхідністю зниження іноземної конкуренції, збереження робочих місць чи невідповідністю національних стандартів іноземним технологіям.

З метою виконання умов міжнародних угод країни-учасниці вводять державний контроль за продажем технічних досягнень, що можуть бути використані для створення хімічної, бактеріологічної, ракетної зброї. Особливому контролю піддається вивіз технологій, призначених для створення продукції, що має мирне призначення, але які можуть бути використані і для виробництва зброї масового знищення.

Державні механізми міжнародного технологічного обміну бувають прямі, що здійснюються органами експортного контролю, методами митного і прикордонного контролю, і непрямі, які здійснюються через державну систему реєстрації патентів і торговельних знаків.

Отже, міжнародний рівень регулювання світової торгівлі у межах ГААТ/СОТ охоплює торгівлю товарами, послугами та ринок технологій. Захист цих сфер здійснюється та регулюються угодами, договорами, преференційними домовленостями та конвенціями, що дозволяє всім країнам-учасницям безперешкодно здійснювати торгівлю на міжнародному ринку. Нині Україна теж вступила до СОТ, що характеризується деякими особливостями. Це співробітництво має на даному етапі свої переваги та недоліки.


2.3 Особливості співробітництва України з СОТ

Співробітництво України з СОТ є складовою комплексної соціально-економічної стратегії, спрямованої на побудову ефективної, конкурентоспроможної, соціально орієнтованої економіки.

На нашу думку вступ України до Світової організації торгівлі є одним із пріоритетів зовнішньоекономічної політики України і розглядається як системний фактор розвитку національної економіки, лібералізації зовнішньої торгівлі і створення передбачуваного прозорого середовища для залучення іноземних інвестицій.

Процес приєднання України до системи ГАТТ/СОТ почався 30 листопада 1993 року, коли до Секретаріату ГАТТ було направлено офіційну заяву Уряду про намір країни приєднатися до ГАТТ. Робочу групу з питань розгляду заяви України створено 17 грудня 1993 року. Наступним кроком відповідно до процедури стало представлення на розгляд Робочої групи Меморандуму про зовнішньоторгівельний режим України [62].

Процес приєднання України до СОТ тривав більше чотирнадцяти років і передбачав:

o узгодження з країнами - членами Робочої групи графіків зниження імпортного мита та режиму доступу до ринку послуг. До Робочої групи з розгляду заявки України про вступ до СОТ входили 44 члени СОТ (враховуючи основний склад Європейського Союзу);

o проведення багатосторонніх переговорів з країнами – членами Робочої групи та узгодження проекту Звіту Робочої групи;

o гармонізацію законодавства з нормами та вимогами СОТ.

За цей час було проведено 17 офіційних засідань Робочої групи з розгляду заявки України про вступ до СОТ. 25 січня цього року було проведено фінальне засідання країн-членів Робочої групи з питань розгляду заявки про вступ України до СОТ, на якому було схвалено оновлений проект Звіту Робочої групи з розгляду заявки України про вступ до СОТ, Консолідований розклад по тарифах, Консолідований розклад по послугах та подальші кроки щодо завершення технічного оформлення вступу України до СОТ [51, 185].

Проведено та завершено переговори з доступу до ринку товарів і послуг із 52 членами Робочої групи: Австралія, Аргентина, Болгарія, Бразилія, В’єтнам, Вірменія, Гватемала, Гондурас, Грузія, Домініканська Республіка, Еквадор, Естонія, Єгипет, ЄС, Нова Зеландія, Держава Ізраїль, Індія, Індонезія, Ісландія, Канада, Киргизстан, КНР, Колумбія, Південна Корея, Куба, Латвія, Литва, Малайзія, Марокко, Мексика, Молдова, Монголія, Норвегія, Панама, Парагвай, Перу, Польща, Румунія, Сальвадор, Словаччина, Словенія, США, Таїланд, Тайвань, Туреччина, Угорщина, Уругвай, Хорватія, Чехія, Швейцарія, Шрі-Ланка, Японія.

В частині законодавчого забезпечення процесу вступу України до СОТ, Верховною Радою України протягом 2005-2007 років в цілому було прийнято 49 законів України, в тому числі 11 – у 2007 році [61].

Зазначимо, що прийняті закони врегульовують такі сфери, як інтелектуальна власність, вивізне мито на сільськогосподарську продукцію, страхова та банківська діяльність, ввезення транспортних засобів на територію України, оподаткування сільськогосподарських підприємств, ветеринарна медицина, а також вдосконалення митного законодавства, застосування експортних мит на брухт чорних та кольорових металів, сільськогосподарської діяльності, режиму ліцензування (вартості ліцензії), обіг генетично модифікованих продуктів, перехід на нову систему опису та кодування товарів, побудовану на міжнародній системі ГС 2002 тощо.

Відповідно до домовленостей досягнутих українською делегацією з країнами-членами СОТ, Україною забезпечено під час ратифікації у Верховній Раді України Протоколу про вступ до СОТ прийняття низки законів, які знайшли своє відображення у зобов’язаннях Звіту Робочої групи [63].

5 лютого поточного року на засіданні Генеральної Ради СОТ було підписано Протокол про вступ України до СОТ. Відповідно до типової процедури приєднання до СОТ після засідання Генеральної Ради Протокол про вступ України до СОТ з додатками ратифіковано Верховною Радою України. На 30-й день після ратифікації Україна стає повноправним членом СОТ. Сьогодні, 16 травня 2008 року, набрав чинності ратифікований Верховною Радою 10 квітня поточного року Протокол про приєднання України до Марракеської Угоди про створення Світової організації торгівлі і Україна стала повноправним 152-м членом цієї організації [67].

Ми дослідили, що вступ до СОТ означає для України:

1) інтеграцію до міжнародної ринкової економіки, створення правових засад для стабільного і передбачуваного ведення бізнесу і міжнародної торгівлі.

Послідовна гармонізація законодавства з вимогами СОТ поступово готує вітчизняних підприємців до "гри за єдиними правилами". Відмова від дискримінації і рівноправна торгівля - основні вимоги і, разом з тим, переваги СОТ. Утім, члени організації не відмовляються від застосування механізмів захисту внутрішнього ринку. Угоди СОТ дозволяють країнам вживати обмежувальних заходів проти імпорту, який завдає значної шкоди вітчизняній економіці, але відбувається це за чітко визначеними правилами.

2) доступ до міжнародного механізму вирішення торгових спорів.

Після набуття членства в СОТ Україна отримає можливість захищати інтереси своїх виробників відповідно до процедури розгляду торгових спорів СОТ.

3) створення сприятливого клімату для іноземних інвестицій.

Світовий досвід демонструє, що вступ до СОТ звичайно супроводжується зростанням прямих іноземних інвестицій. Це добре видно на прикладі країн Центральної та Східної Європи, які стали членами СОТ після 1995 року. Зокрема, прямі іноземні інвестиції в Болгарії зросли в наступному після вступу до СОТ році майже в 4 рази, в Словенії - майже в 2 рази. В Естонії приплив іноземних капіталів збільшився після вступу країни до СОТ в 2 рази [65].

4) більш широкий вибір товарів і послуг.

Завдяки збільшенню потоку іноземних товарів, послуг і інвестицій на український ринок виробник матиме доступ до дешевших комплектувальних матеріалів, устаткування і сировини, а споживач - ширший вибір товарів, послуг і цін. Це створює умови для підвищення якості і конкурентоспроможності вітчизняної продукції.

5) отримання Україною статусу повноправного учасника міжнародної торгівлі, що збільшить її можливості брати участь у регіональних союзах і обєднаннях.

Зокрема, членство в СОТ - необхідна умова лібералізації режиму торгівлі з ЄС і початку переговорів про створення зони вільної торгівлі.

Став членом СОТ, Україна може позиціонувати себе на світовій арені як надійного торгівельного партнера і привабливого об’єкта для інвестицій.

Також ми можемо визначити і негативні наслідки членства України в СОТ:

o загострення проблеми низької конкурентоспроможності національної продукції, яка посилиться через неможливість використання вітчизняними виробниками пільг, що суперечать угодам СОТ;

o найбільших втрат зазнають окремі підприємства, господарська діяльність яких здійснюється неефективно та з використанням різноманітних пільгових умов. Скасування цих пільг у цілому позитивно відіб'ється на структурі та загальному стані економіки України:

o використання України розвиненими країнами як ринку збуту своєї продукції;

o зменшення золотовалютних резервів, пов’язане із збільшенням обсігів імпорту;

o можливою є втрата окремими національними виробниками внутрішнього ринку, що призведе до закриття збиткових підприємств, особливо тих, що мають обмежені фінансові ресурси для структурної перебудови. Зокрема, це стосується сектору фінансових послуг, може зазнати втрат і сектор зв'язку;

o на ринку праці слід відзначити поглиблення невідповідності у структурах попиту і пропозиції робочої сили, зростання структурного безробіття, а також поглиблення диференціації регіональних ринків праці всередині країни внаслідок посилення поляризації регіонів-лідерів та депресивних регіонів.

Отже, можемо зробити висновок, що співробітництво України зі Світовою організацією торгівлі призведе як до позитивних наслідків, так і до неготивних. Тому головною метою перебування України в СОТ повинно бути прагнення до якомого ефективнішого використання потенційних переваг членства та зменшення шкідливого впливу потенційних загроз.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Виходячи з теми нашої дипломної роботи, можемо проаналізувати торгівельну політику України, розвиток митно-тарифного регулювання та процес зміни їх на різних етапах розвитку торгівельних відносин до і після вступу до СОТ. Також пропонуємо необхідні заходи, які треба провести, щоб удосконалити митно-тарифне регулювання в Україні.

Митно-тарифне регулюванняв Україні почало розвиватися з 1991 року. Правовою основою його став Закон України "Про Єдиний митний тариф", прийнятий 5 лютого 1992 року. Період 1991-1993 років характеризується досить ліберальним зовнішньоторговельним режимом. На більшість товарних позицій імпортні тарифи були на рівні 0-10 %. Тільки на незначну частину товарів накладалася ставка 15-30 %, а максимальний рівень становив 50 % (алкогольні і тютюнові вироби) [64]. Рівень ставок ввізного мита визначався залежно від ступеня оброблення й економічної доцільності ввозу того чи іншого товару. На товари, імпортовані з країн, що розвиваються, не накладалися мита, а на товари з промислове розвинутих країн, з якими Україна мала угоду про РНС, оподатковування здійснювалося за пільговими ставками.

Можемо зазначити, що період 1994-1995 років характеризується ліберальною експортною та імпортною політикою. У 1994 році кількісні експортні обмеження за багатьма видами товарів були скасовані. Виключенням були товари, що підлягають "добровільним" експортним обмеженням у рамках міжнародних угод (текстиль, сталь), а також деякі стратегічні товари, внесені до списку "спеціального" експортного режиму (сталь, вугілля, нафто-продукти, електроенергія, дорогоцінні метали і камені). У той же час ставки ввізного мита були значно підвищені у фіскальних цілях на високоліквідну продукцію і підакцизні товари. Таким чином, механізм регулювання був спрямований насамперед на одержання податкових надходжень і насамперед – на захист національного виробника. Значна кількість пільг, наданих законодавством окремим суб'єктам ЗЕД, створила неоднакові умови конкуренції на внутрішньому ринку.

Період 1996-1999 років характеризується протекціоністською політикою захисту національного товаровиробника. Посилення протекціонізму відбувається поряд із заходами для зміни системи митно-тарифного регулювання у зв'язку з переговорним процесом про вступ України до СОТ. Скасовується національна система преференцій. Механізм тарифного регулювання спрямований на захист вітчизняного товаровиробника. Мають місце фіскальні надходження від тарифів переважно за рахунок підвищення ставок на імпорт високоліквідної на українському ринку продукції (в основному, підакцизні товари), а також за рахунок заходів, пов'язаних з визначенням митної вартості, тарифної позиції і країни походження товару.

Для постачання сировини для виробничих потреб вводяться мінімальні ставки ввізного мита. На експорт деяких видів продукції вводиться експортне мито, що має переважно заборонний характер (вовна, шкіра тварин, чорні і кольорові метали й ін.). Продовжують застосовуватися пільги окремим категоріям суб'єктів ЗЕД. Активно використовується режимвільної торгівлі з країнами СНД і Балтії. У зв'язку з обмеженістю заходів тарифного регулювання (стосуються лише близько ЗО % імпорту) і нетарифного регулювання поступова перевага віддається адміністративним і технічним заходам.

Таким чином, Україна прийшла до висновку про передчасність лібералізації зовнішньої торгівлі і зробила ставку на політику протекціонізму. Вирішальну роль у прийнятті такого рішення відіграли два фактори: зменшення ємності внутрішнього ринку і різке падіння обсягів національного виробництва.

В період 2000-2007 років застосовується політика селективного протекціонізму.

У зв'язку з поновленням переговорного процесу про вступ України у СОТ і переговорами з ЄС по зменшенню рівня ввізного мита на текстиль і одяг, у 2000 році поступово зменшено загальний рівень імпортних тарифів. Розмір максимальнихставок, ввізного мита був зменшений до 25 %. Також були зменшені ставки імпортного мита до рівня 0-17 % на різноманітний асортимент товарів і продукції легкої промисловості (середньоарифметична ставка дорівнювала 6,9 %) [67].

Були внесені зміни у ставки ввізного мита на продукцію хімічної промисловості, окремі види сільськогосподарської техніки і запасних частин до неї, товари широкого вжитку, які не виготовлялися чи виготовлялися в недостатній кількості в Україні. Зменшилася кількість підакцизних товарів. Знижено митні тарифи, на текстиль і одяг відповідно до домовленостей з ЄС. Почали використовуватися антидемпінгові заходи.

Для того щоб в останній час Україна удосконалила систему митно-тарифного регулювання відповідно до норм СОТ потрібно поступово лібералізувати імпортний режим. Це, зокрема, пов'язано з необхідністю виконувати зобов'язання перед міжнародними фінансовими організаціями з лібералізації зовнішньоторговельного режиму. Поступово скасувати застосування ставки мінімальної митної вартості. Істотно зменшити кількість рішень по зміні ставок ввізного мита. Прийняти рішення, спрямовані на стимулювання внутрішнього виробництва, тобто знизити ставку мита на сировину, підвищити на готову продукцію, аналоги якої випускаються в Україні. Треба знизити ставки імпортного мита на значну номенклатуру товарів текстильної промисловості відповідно до зобов'язань перед ЄС. Створити законодавчу базу щодо приєднання до Конвенції по гармонізованій системі опису і кодування товарів, оптимізувати тарифну номенклатуру.

Період сьогодення потребує ще багато змін у митно-тарифному регулюванні України, оскільки вона стала членом СОТ.

З моменту вступу України у СОТ Україна отримала режим найбільшого сприяння у торгівельному просторі всіх країн-членів СОТ, тобто одночасне покращання умов торгівлі з 151 країною світу, на які припадає понад 95% світової торгівлі; зменшення тарифних і нетарифних обмежень доступу українських товарів на товарні ринки країн-членів СОТ; можливості захисту інтересів українських виробників згідно з процедурою розгляду торгівельних спорів Світової організації торгівлі; набуття офіційного статусу переговорного процесу з створення зони вільної торгівлі з ЄС; скасування квот на експорт української продукції металургії до ЄС; доступ до дешевших комплектувальних, устаткування і сировини; забезпечення недискримінаційного транзиту товарів та послуг.

Зокрема, зменшення тарифів вигідне для секторів, які були відносно незахищеними, або мали велику частку проміжного попиту (а тому виграють від зниження цін на фактори виробництва), а покращання доступу до ринків сприятливе для експортно-орієнтованих секторів, що стикаються зі значними торгівельними обмеженнями на зовнішніх ринках.

Поряд із лібералізацію торгівельного режиму та відкриття своїх ринків для імпортної продукції, угодами СОТ передбачено розгалужений механізм захисту внутрішнього ринку, який передбачає: спеціальні захисні заходи у випадку різкого зростання імпорту; антидемпінгові заходи у випадку імпорту за демпінговими цінами; компенсаційні заходи у випадку використання заборонених СОТ субсидій; підвищення ставок митного тарифу та застосування квот у разі суттєвого погіршення платіжного балансу країни; надання державної підтримки вітчизняним виробникам, у тому числі експортерам; використання субсидій, які не створюють негативного впливу на конкуренцію і спрямовані на підвищення конкурентноздатності вітчизняних виробників, у тому числі експортерів; надання внутрішньої підтримки для розвитку сільського господарства, зокрема, застосування спеціального режиму оподаткування.

Отже, ми можемо зазначити, що Україна пройшла певний період формування і змін в стратегії торгової політики та стала на новий етап розвитку міжнародних торгівельних відносин.


МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА РЕГУЛЮВАННЯ СВІТОВОЇ ТОРГІВЛІ

План-конспект семінарського заняття для

студентів 4 курсу економічного факультету

з курсу «Економічна інтеграція та глобальні економічні проблеми»

Модель: безпосереднє навчання


ТЕМА: МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА РЕГУЛЮВАННЯ СВІТОВОЇ ТОРГІВЛІ

Мета заняття: перевірка знань, умінь та навичок у студентів здобутих на лекційному занятті з цієї ж теми та здатність застосовувати їх на практиці.

Поняття і терміни: основні типи торгівельної політики, тарифні та нетарифні методи регулювання міжнародної політики, мито та його види, тарифна квота та ескалація, демпінг, ліцензування, субсидії, технічні бар’єри, торговий договір, ГАТТ та СОТ.

Цілі:

· перевірити знання змісту основних понять з теми вивченої на лекції;

· визначити основні види тарифних і нетарифних методів регулювання міжнародної торгівлі;

· виявити здобуті уміння та навички за допомогою розв’язання задач, вправ та тестів з данної теми.

Потрібний час: 2 години.

Матеріали : роздатковий матеріал 1, 2.

План заняття:

І. Ознайомлення з темою семінару та розкриття його задач (15 хв.)

ІІ. Перевірка та детальне розкриття основних понять (40 хв.)

III. Розв’язання економічних задач, вправ і тестів (50 хв.)

ІV. Підведення підсумків семінару та виставлення оцінок (15 хв.)

Хід семінару

1. Привітання з аудиторією, визначення відсутніх.

2. Повідомлення теми та задач заняття.

3. Перевірка у студентів здобутих знань. Викладач пропонує присутнім відповісти на такі питання:

- Які форми державного регулювання міжнародної торгівлі вам відомі? Яка з цих форм діє в Україні?

- У чому відмінність політики лібералізації зовнішньої торгівлі й протекціонізму?

- Що таке митний тариф?

- Які методи відносяться до нетарифних?

- Чи здатна Україна торгувати на міжнародному ринку товарів та послуг без перешкод з боку інших країн?

- У чому відмінність впливу тарифу на економіку малої та великої країни?

- Які методи торгової політики дозволено міжнародними договорами, а які заборонено?

- Який аргумент на користь протекціонізму в зовнішній торгівлі є основним? Чому?

- Які ви знаєте міжнародні організації з регулювання світової торгівлі?

- Як вплине вступ до СОТ на економічне становище України? Переваги та недоліки.

4. Викладач пропонує студентам розв’язати:

· тест, вибравши одну правильну відповідь (роздатковий матеріал 1);

· вправу, для цього треба вставити пропущене слово (роздатковий матеріал 2).

5. Підведення підсумків заняття. Оцінювання викладачем здобутих студентами знань та навичок після розв’язання вправ з даної теми. Оголошення викладачем оцінок та їх аналіз.

РОЗДАТКОВИЙ МАТЕРІАЛ 1

ТЕСТ

Вибрати одну вірну відповідь.

1. Форми протекціонізму:

а) селективний, галузевий, колективний, прихований;

б) тарифний та нетарифний;

в) односторонній, двосторонній, багатосторонній.

2. До тарифних методів торгової політики належать:

а) мита, субсидії та квоти;

б) мита, квотування, ліцензування;

в) мита та тарифні квоти.

3. До прихованих методів торгової політики належать:

а) субсидії, кредитування, демпінг;

б) державні закупівлі, вимоги про вміст місцевих компонентів, технічні бар'єри, податки і збори;

в) торгові угоди, правові режими, технічні бар'єри, субсидії.

4. Введення тарифу на імпорт пшениці в малій країні приведе:

а) до зростання світових цін на пшеницю;

б) падіння світових цін на пшеницю;

в) не вплине на рівень світової ціни на пшеницю.

5. За правилами ВТО експортні субсидії:

а) дозволені;

б) не дозволені;

в) дозволені, якщо торговий партнер використовує імпортний тариф;

г) заборонені, але можуть використовуватися за згодою з торговим партнером.

6. Державне регулювання міжнародної торгівлі може бути:

а) тарифне та нетарифне;

б) одностороннє, двостороннє, багатостороннє;

в) селективне, галузеве, колективне, приховане.

7. До фінансових методів торгової політики належать:

а) субсидії, кредитування, демпінг;

б) торгові угоди, правові режими, технічні бар'єри, субсидії;

в) субсидії, кредитування, ліцензування.

8. До кількісних методів торгової політики належать:

а) квотування, ліцензування, правові режими, добровільні обмеження;

б) квотування, ліцензування, добровільні обмеження;

в) субсидії, кредитування, ліцензування.

9. "Добровільне" обмеження, експорту передбачає:

а) введення експортного мита експортером;

б) квотування експорту експортером;

в) квотування імпорту імпортером;

г) квотування експорту імпортером.

10. Яка з означених форм торговельних бар'єрів не створює суттєвих перешкод для вільної торгівлі:

а) "добровільні" експортні обмеження;

б) мито на імпорт;

в) ліцензії на експорт;

г) ліцензії на імпорт;

д) всі відповіді правильні;

е) всі відповіді неправильні.

11. Демпінг — це:

а) продаж товарів на ринках інших країн за цінами, нижчими від витрат виробництва (собівартості цих товарів), для отримання конкурентних переваг в експорті на тому чи іншому ринку;

б) державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції за допомогою використання тарифних інструментів торговельної політики;

в) плата за товар, який перетинає митний кордон.

12. Протекціонізм — це:

а) продаж товарів на ринках інших країн за цінами, нижчими від витрат виробництва (собівартості цих товарів) для отримання конкурентних переваг в експорті на тому чи іншому ринку;

б) державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції за допомогою використання тарифних і нетарифних інструментів торговельної політики;

в) плата за товар, який перетинає митний кордон.

13. Специфічні митні тарифи —- це:

а) мита, які стягуються з певних товарів державного споживання;

б) мита, які нараховуються у встановленому розмірі на одиницю продукції;

в) мита, які встановлюються на імпорт продукції спеціальними органами влади;

г) мита, які нараховуються у встановленому розмірі на одиницю вартості продукції;

д) мита, які встановлюються на імпорт продукції з найбільш дружніх країн;

є) всі відповіді правильні;

є) немає правильної відповіді.

14. Ефективні митні тарифи:

а) ефективно захищають внутрішній ринок від імпорту;

б) встановлюються тільки на критично важливу під кутом точки зору національної безпеки продукцію;

в) встановлюються тільки у випадку початку торгової війни;

г) обчислюються з урахуванням рівня мит, що накладені на імпортні вузли і деталі кінцевої продукції;

д) мають невизначений смисл, що придумали журналісти, які пишуть на економічні теми.

15. Якщо уряд встановив розмір мліти в 10 % митної вартості товару, то таке мито називається:

а) адвалорне;

б) специфічне;

в) номінальне;

г) комібноване;

д) сезонне;

є) ефективне;

є) преференційне;

ж) правильні відповіді а і в .

РОЗДАТКОВИЙ МАТЕРІАЛ 2

ВПРАВА

Вставте пропущене слово:

1._________________________— приховані методи торгової політики, спрямовані на збільшення внутрішньої ціни імпортного товару і зниження тим самим його конкурентоспроможності на внутрішньому ринку.

2.__________________________ — зустрічна торгівля двох країн одним і тим самим товаром за заниженими цінами.

3.___________________________ — метод фінансової нетарифної зовнішньоторгової політики, який передбачає фінансове стимулювання державою розвитку експорту національним фірмам.

4.___________________________ — реальний рівень мит на кінцеві товари, розраховані з урахуванням рівня мита, накладеного на імпортні вузли і деталі цих товарів.

5.___________________________ — встановлюється на експорт або імпорт певного товару на певний період часу і не залежить від того, з якої країни він імпортується або в яку країну він експортується.

6.____________________________— дозволи, які видають державні органи на експорт або імпорт товарів у встановлених кількостях за певний проміжок часу.

7.____________________________ — мита, які вводяться на основі односторонніх рішень органів державної влади країн.

8._____________________________ — рівень мита, який забезпечує максимізацію і ивня національного економічного добробуту.

9._____________________________ — державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом використання тарифних і нетарифних інструментів торгової політики.

10._____________________________ — умова, яка закріплена в міжнародних торговихї угодах, що передбачає надання країнам, які домовляються, одна одній усіх прав, переваг і пільг, котрими користуються і/або буде користуватись інша третя держава.

11._____________________________ — політика мінімального державного втручанні в зовнішню торгівлю, яка розвивається на основі вільних ринкових сил попиту і пропозиції.

12._____________________________ — найбільш прихований фінансовий метод торгової політики і дискримінація проти імпорту, яка передбачає бюджетне фінансування виробництва всередині країни товарів, які конкурують з імпортом.

13.________________________________ — збільшення рівня митного оподаткування товарів за ступенем зростання їх обробки.

14.________________________________ — приховані методи торгової політики, які виникають'у зв'язку з тим, що національні технічні, адміністративні та інші норми і правила побудовані так, щоб перешкоджати ввозу товарів з-за кордону.

15.________________________________ — вид міждержавних угод, який встановлює принципи і режими двосторонньої торгівлі.

ВІДПОВІДІ

ТЕСТ

1) а

2) в

3) б

4) в

5) б

6) б

7) а

8) б

9) б

10) е

11) а

12) б

13) б

14) г

15) ж

ВПРАВА

1.Вимога про дотримання місцевих компонентів. 2.Внутрішні податки. 3.Державні закупки. 4.Експортне кредитування. 5.Квота. 6.Кількісні обмеження. 7.Ліцензування. 8.Мито. 9.Оптимальний митний тариф. 10.Протекціонізм. 11.Режим найбільшого сприяння. 12.Субсидії. 13.Тарифна ескалація. 14.Технічні бар'єри. 15.Торговий договір.


СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Воронкова А.Е., Єрохіна Л.В., Рябенко Л.І. Міжнародні економічні організації:Навчальний посібник. – К.:ВД «Професіонал», 2006. – 352 с.

2. Козак Ю.Г., Ковалевський В.В., Ржепішевський К.І. Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях. Навчальний посібник. – Київ, 2004, - 676 с.

3. Міжнародна економіка: Підручник/А.П. Румянцев, К.Н. Кменко, В.В. Рокоча та ін.; За ред.. А.П. Румянцева – К.: Знання-Прес, 2003. – 447 с.

4. Міжнародні організації: Навч. посібник/За ред. Козака Ю.Г., Ковалевського В.В., Кутайні З. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 440 с.

5. Міжнародні організації: Навч. посібник за ред. Циганкова Т.М., Гордєєва Т.Ф. – К.: КНЕУ, 2001.- 340 с.

6. Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України.:Підручник. – К.: КНЕУ: 2003. – 948 с.


ВИСНОВКИ

Інтернаціоналізація господарчого життя, тісна взаємопов’язаність та взаємозалежність національних господарств, зростаючий міжнародний резонанс процесів, які відбуваються в економіках розвинутих країн світу, та зворотній вплив світогосподарчих процесів на національні економіки стимулюють міждержавне регулювання економічних процесів, яке здійснюється через систему багатьох інтеграційних об'єднань, міжнародних організацій та домовленостей.

З кожним днем більш змістовну роль у міждержавному регулюванні займають міжнародні організації. В регулюванні міжнародної торгівлі товарами та послугами особливу роль відіграє Світова організація торгівлі, головною метою якої є лібералізація світової торгівлі на основі послідовного скорочення рівня митних тарифів і усунення різних нетарифних бар’єрів. Отже, дослідження питань регулювання світової торгівлі та системи міжнародних організації з регулювання світової торгівлі є дуже актуальними для сучасного світу та України.

Регулювання міжнародної торгівлі припускає цілеспрямований вплив держави на торговельні відносини з іншими країнами.

Основною рисою державного регулювання міжнародної торгівлі є застосування у взаємодії двох різних типів зовнішньоторгівельної політики: лібералізації (політики вільної торгівлі) і протекціонізму. Ці два типи торгової політики характеризують ступінь втручання держави в міжнародну торгівлю.

До інструментів державного регулювання міжнародної торгівлі відносяться:

o тарифні методи, що переважно регулюють імпорт і спрямовані на захист національного товаровиробника від іноземної конкуренції, тому що роблять іноземні товари менш конкурентоспроможними;

o нетарифні методи, що регулюють як імпорт, так і експорт (допомагають виводити на світовий ринок більше вітчизняної продукції, роблячи її більш конкурентоспроможною).

Нині країни намагаються все менше використовувати ці методи, бо вони стають перепонами на шляху міжнародного руху товарів. Щоб можливо було вирішити безліч проблем, що стають на заваді успішної участі у міжнародній торгівлі, країни вступають до міжнародних організацій з регулювання світової торгівлі.

Під поняттямміжнародна організація мається на увазі об’єднання держав, установ, фізичних осіб, що спільно реалізують програму або мету на підставі певних правил та процедур і діяльність яких виходить за національні кордони.

Утворення міжнародних організацій є об’єктивним наслідком процесу розвитку світового суспільства. Серед чинників, що ведуть до їх виникнення, головні: міжнародний поділ праці, міжнародна економічна інтеграція, політичні стосунки між країнами, глобалізація міжнародних відносин.

На початку XXI ст. кількість міжнародних організацій вимірюється тисячами. Таке розмаїття організацій утруднює їх класифікацію і відокремлення типів організацій за якоюсь однією схемою. Типологія міжнародних організацій відображає такі аспекти, за якими аналізується суть і діяльність організацій. Тобто, існують певні критерії визначення типу організації залежно від того, в якому аспекті ми маємо намір її розглядати.

Основними критеріями типології міжнародних організацій є:

o членство суб'єктів міжнародних відносин і юридичний статус організації;

o географічне поширення;

o функціональна спрямованість;

o характер діяльності.

Що стосується міжнародних організацій з регулювання світової торгівлі, тобто СОТ, ЮНКТАД і ЮНСІТРАЛ, які являються найавторитетнішими, то вони за цією класифікацією відносяться до глобальних організацій, організацій спеціальної компетенції та спеціалізованих економічних організацій.

Організації з регулювання світової торгівлі мають певні цілі, функції, засоби регулювання світової торгівлі та методи врегулювання економічних спорів з приводу торгівлі. Але панівну роль на міжнародному рівні регулювання світової торгівлі все ж таки займає Світова організація торгівлі.

Головною метою СОТ є лібералізація міжнародної торгівлі, усунення дискримінаційних перешкод на шляху потоків товарів та послуг, вільний доступ до національних ринків і джерел сировини. Таким чином досягнення цієї мети забезпечить зміцнення світової економіки, зростання інвестицій, розширення торгівельних зв'язків, підвищення рівня зайнятості й доходів в усьому світі.

Сфера діяльності СОТ охоплює: митно-тарифне урегулювання; антидемпінгове урегулювання; використання субсидій і компенсацій; нетарифні обмеження; діяльність митних союзів і зон вільної торгівлі; торговельні аспекти захисту прав інтелектуальної власності; торгівлю окремими товарами; торгівельні аспекти інвестиційних заходів та ін.

У практиці регулювання міжнародної торгівлі існують чотири основних правила, установлених Генеральною угодою з тарифів і торгівлі (ГАТТ), що входить у систему СОТ.Перше правило стосується захисту національної промисловості тільки за допомогою тарифів.Друге правило визначає, що тарифні ставки повинні бути знижені і зв'язані, щоб уникнути подальшого підвищення.Що стосуєтьсятретього правила, товоно визначає торгівлю на підставі положень режиму найбільшого сприяння (РНС). Четверте правило відноситься до національного режиму.

Ще СОТ регулює міжнародну торгівлю послугами, а на данному етапі розвитку ринку технологійстає важливим і йогорегулювання.

Захист цих сфер здійснюється та регулюються угодами, договорами, преференційними домовленостями та конвенціями, що дозволяє всім країнам-учасницям безперешкодно здійснювати торгівлю на міжнародному ринку. Нині Україна теж вступила до СОТ, що характеризується деякими особливостями. Це співробітництво має на даному етапі свої переваги та недоліки.

Співробітництво України з СОТ є складовою комплексної соціально-економічної стратегії, спрямованої на побудову ефективної, конкурентоспроможної, соціально орієнтованої економіки.

Вступ України до Світової організації торгівлі є одним із пріоритетів зовнішньоекономічної політики України і розглядається як системний фактор розвитку національної економіки, лібералізації зовнішньої торгівлі і створення передбачуваного прозорого середовища для залучення іноземних інвестицій.

16 травня 2008 рокунабрав чинності ратифікований Верховною Радою 10 квітня поточного року Протокол про приєднання України до Марракеської Угоди про створення Світової організації торгівлі і Україна стала повноправним 152-м членом цієї організації.

Вступ до СОТ означає для України інтеграцію до міжнародної ринкової економіки, створення правових засад для стабільного і передбачуваного ведення бізнесу і міжнародної торгівлі, доступ до міжнародного механізму вирішення торгових спорів, створення сприятливого клімату для іноземних інвестицій, більш широкий вибір товарів і послуг, отримання Україною статусу повноправного учасника міжнародної торгівлі, що збільшить її можливості брати участь у регіональних союзах і обєднаннях.

До негативних наслідків членства України в СОТ відносимо наступні: загострення проблеми низької конкурентоспроможності національної продукції, яка посилиться через неможливість використання вітчизняними виробниками пільг, що суперечать угодам СОТ; найбільших втрат зазнають окремі підприємства, господарська діяльність яких здійснюється неефективно та з використанням різноманітних пільгових умов (скасування цих пільг у цілому позитивно відіб'ється на структурі та загальному стані економіки України); використання України розвиненими країнами як ринку збуту своєї продукції; зменшення золотовалютних резервів, пов’язане із збільшенням обсігів імпорту; можливою є втрата окремими національними виробниками внутрішнього ринку, що призведе до закриття збиткових підприємств, особливо тих, що мають обмежені фінансові ресурси для структурної перебудови (зокрема, це стосується сектору фінансових послуг), може зазнати втрат і сектор зв'язку; на ринку праці слід відзначити поглиблення невідповідності у структурах попиту і пропозиції робочої сили, зростання структурного безробіття, а також поглиблення диференціації регіональних ринків праці всередині країни внаслідок посилення поляризації регіонів-лідерів та депресивних регіонів.

Таким чином головною метою перебування України в СОТ повинно бути прагнення до якомого ефективнішого використання потенційних переваг членства та зменшення шкідливого впливу потенційних загроз.

Отже, зробив теоретичні узагальнення, можемо зазначити, що реалізацію поставлених завдань виконано в повній мірі, визначено актуальність та новизну проблематики з обраної теми, а їх ґрунтовне розкриття може бути використано для подальших досліджень в цій сфері. В практичному плані на прикладі України, аргументовано розглянуті етапи розвитку митно-тарифного регулювання та досліджені результати впливу членства у СОТ на торгівельну політику вцілому. Методичні розробки, тобто план-конспект семінару за темою дипломної роботи, може бути використаний для студентів економічних факультетів вищих навчальних закладів.


СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України № 332 – ХІУ від 22.12.98 р. «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україні».

2. Закон України «Про єдиний митний тариф» (станом на 1 жовтня 1998 р.). – К.: Парламентське видавництво, 1998.

3. Закон України № 330 – ХІУ від 22.12.98 р. «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту».

4. Закон України № 331 – ХІУ від 22.12.98 р. «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту».

5. Закон України № 2371 – ІІІ від 5 квітня 2001 року «Про Митний тариф України».

6. Закон України № 2470 від 15 березня 2005 року «Про внесення змін до Митного тарифу України».

7. Указ Президента України № 255 від 6 квітня 1996 року «Про концепцію трансформації митного тарифу України на 1996-2005 роки відповідно до системи ГАТТ/СОТ».

8. Указ Президента України № 797 від 5 вересня 2001 року «Про додаткові заходи щодо прискорення вступу України до Світової організації торгівлі».

9. Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения. – М., 1999. – 280 с.

10. Балабанов И.Т., Балабанов А.И. Внешнеэкономические связи. – М. 1998. – 320 с.

11. Внешнеэкономическая деятельность предприятия/Под ред. Л.Е. Стровского. – М. 1999. – 318 с.

12. Воронкова А.Е., Єрохіна Л.В., Рябенко Л. І. Міжнародні економічні організації: навчальний посібник. – К.: ВД «Професіонал», 2006. – 352 с.

13. Герчикова И.Н. Международные экономические организации. – М.: Консалтбанкир, 2000. – 382 с.

14. Данильцев А.В. Международная торговля: инструменты регулирования. – М., 1999. – 276 с.

15. Дорофієнко В. Про деякі аспекти економічних наслідків приєднання України до СОТ //Економіст, № 8, 2007, с. 66.

16. Ефективність державного управління. Практикум /За заг. ред. І. Розпутенка. – К.: К.І.С., 2002. – 214 с.

17. Замороко Т. Інтеграція до СОТ – наслідки для легкої промисловості // Маркетинг в Україні, № 4, 2005, с. 31.

18. Киреев А. Международная экономика. Ч. 1. – М.: Международные отношения, 1998. – 416 с.

19. Киреев А. Международная экономика. Ч. 2. – М.: Международные отношения, 1999. – 436 с.

20. Козак Ю.Г., Лук’яненко Д.Г., Макагон Ю.В. та ін. Міжнародна економіка: Навч. Посібник. – Вид. 2-ге, перероб. та доп. – Київ: Центр навчальної літератури, 2004. – 672 с.

21. Козак Ю.Г., Ковалевський В.В., Ржепішевський К.І. Міжнародна економіка в питаннях та відповідях: Навч. посібник. – Київ: «Центр навчальної літератури», 2004. – 676 с.

22. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес, 2002. – 406 с.

23. Козик В.В, Панкова Л.А., Григор'єв О.Ю., Босак А.О. Міжнародна економіка та міжнародні економічні відносини: Практикум. – К.: Вікар, 2003. – 368 с.

24. Костенко Л.В. Соціально-економічні аспекти вступу України в СОТ // Економіка в школах України, № 3, 2006, с. 5.

25. Кругман П.Р., Обстфельд М. Международная економика, 5-е изд. – СПб.: Питер, 2003. – 832 с.

26. Кузнєцова Н.В. Регулирование внешнеэкономической деятельности в Украине: Практ. Пособие. – К., 1998. – 286 с.

27. Мануха С.М. Україна в міжнародних економічних відносинах в умовах глобалізації. – Харків, Пегас, 2003. – 352 с.

28. Международное право /Под. ред. Колосова Ю.М., Кузнецова В.И. – М.: Международные отношения, 1998. – 436 с.

29. Международные экономические отношения/Под. ред. В.Е. Рыбалкина. – М.: ЮНИТИ, 1999. – 372 с.

30. Международные экономические отношения/Под. ред. Е.Ф. Жукова. – М.: ЮНИТИ, 1999. – 268 с.

31. Международные экономические отношения: учеб. пособие для вузов/Под ред. проф. Л.Е. Стровского. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003. – 461 с.

32. Мельник Т. Проблеми і питання розвитку зовнішньої торгівлі та економічного зростання в Україні // Економіст, № 4, 2007, с. 46.

33. Миклашевская Н.А., Холопов А.В. Международная экономика. – М., 1998. – 472 с.

34. Миклашевская Н.А., Холопов А.В. Международная экономика: учебник/Под общ. ред. д.э.н., проф. А.В. Сидоровича; МГУ им. М.В. Ломоносова. – 3-е изд., перераб. и доп. М.: Издательство «Дело и Сервис», 2004. – 356 с.

35. Міжнародні організації: Навч. посібник /За ред. Козака Ю.Г., Ковалевського В.В., Кутайні З. - К.: Центр учбової літератури, 2007. – 440 с.

36. Міжнародна економіка: Навч. посібник /За ред. Козака Ю.Г., 2002. – 436 с.

37. Міжнародна економіка: Підручник /А.П. Румянцев, Г.Н. Климко, В.В. Рокоча та ін.; за ред.. А.П. Румянцева. – К.: Знання-Прес, 2007. – 447 с.

38. Міжнародні стратегії економічного розвитку. Навч. Посібник /За ред. Козака Ю.Г., Єханурова Ю.І., Ковалевського В.В. – К.: ЦНЛ, 2005. – 346 с.

39. Митний кодекс України. – Х.: ТОВ «Одісей», 2002. – 224 с.

40. Нешатаева Т.Н. Международные организации и право. Новые тенденции в международно-правовом регулировании. – М.: Дело, 1999. – 429 с.

41. Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України. Підручник. – К.: КНЕУ, 2003. – 328 с.

42. Овчинников Г. Международная экономика. – СПб: Изд-во Михайлова В.А., 1999. – 390 с.

43. Основи міжнародної торгівлі: Навч. посібник /За ред. Ю.Г. Козака, Н.С. Логвинової, Н.І. Ржепішевського. - 2-ге вид., перероб. та доп. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 656 с.

44. Пахомов Ю.М., Лук’яненко Д.Г., Губський Б.В. Національні економіки в глобальному конкурентному середовищі. – К.: Смолоскип, 2002. – 234 с.

45. Покровская В.В. Организация и регулирование внешнеэкономической деятельности. – М., 1999. – 385 с.

46. Савельєв Е.В. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів: Підручник для магістрантів з міжнародної економіки і державної служби. – Тернопіль: Економічна думка, 2002. – 580 с.

47. Сакс Дж.Д., Ларрен Ф.Б. Макроэкономика. Глобальний подход: Пер. с англ. – М., 1998. – 314 с.

48. Світова економіка: підручник /Під. ред. А.С. Філіпченко, 2006. – 581 с.

49. Семенов К.А. Международные экономические отношения. – М., 1998. – 215 с.

50. Система світової торгівлі: Практичний посібник – К.: К.І.С., 2002. – 348 с.

51. Україна і Світова організація торгівлі: Збірник офіційних документів. Укладачі: Варналій З.С., Панфілова Т.О., Петреченко Ю.А., Фещенко В.В. – К., 2002. – 384 с.

52. Україна і світове господарство. Взаємодія на межі тисячоліть: Навч. посібник /За ред. С.В. Головко. – К., 2002. – 470 с.

53. Управління зовнішньоекономічною діяльністю /За ред. А.І. Кредісова. – К., 1998. – 486 с.

54. Фомичев В.И. Международная торговля. – М.: ИНФРА-М, 2001. – 446 с.

55. Фомін І. До питання вдосконалення системи тарифного регулювання імпорту в Україні // Економіка України, № 10, 2005, с. 25.

56. Циганкова Т.М., Гордєєва Т.Ф. Міжнародні організації: Навч. Посібник. – Вид. 2-ге, перероб. і доп. – К.: КНЕУ, 2001. – 340 с.

57. Циганкова Т.М. Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ. – К.: КНЕУ, 2003. – 240 с.

58. Циганкова Т.М., Гордєєва Т.Ф. Міжнародні організації. Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни. – К.: КНЕУ, 2003. – 348 с.

59. Шишаев А.И. Регулирование международной торговли товарами. – М., 1998. – 258 с.

60. Шреплер Х.-А. Международные экономические организации. Справочник. – М.: Международные отношения, 1999. – 406 с.

61. http://www.rada.gov.ua

62. http://www.zakon.rada.gov.ua

63. http://www.minjust.gov.ua

64. http://www.ukrstat.gov.ua

65. http://www.sta.gov.ua

66. http://www.ekonomika.com.ua

67. http://www.businesskiev.ua

68. http://www.financialblog.ru


ДОДАТКИ

Додаток 1

Щорічні темпи приросту міжнародної торгівлі й світового валового продукту, %

Міжнародна

торгівля

Пересічно за 1997 – 2002 рр. 2003 р. 2004 р. 2005 р. 2006 р. 2007 р.
6,5 0,1 3,1 4,5 6,8 6,6
Світовий валовий продукт 2,0 2,2 4,2 5,1 4,9 4,7

Додаток 2

Типізація міжнародних організацій

Критерії типізації Типи організацій
Членство держав

1) міждержавні (міжурядові)

2) недержавні

3) змішані

Географічне охоплення

1) глобальні (всесвітні)

2) регіональні

3) субрегіональні

Компетенція (функціональне охоплення, спрямованість)

1) універсальні (загальної компетенції)

2) спеціальні (вузької компетенції)

Характер повноважень (юридичний статус)

1) міжнародні

2) наднаціональні

Характер діяльності

1) регульовані

2) контрольні

3) координаційно-інформаційні

4) консультативні

Період функціонування

1) тимчасові

2) постійні

Порядок вступу до організації

1) відкриті

2) закриті


МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА РЕГУЛЮВАННЯ СВІТОВОЇ ТОРГІВЛІ – Дипломна робота з економічної теорії

Діканської Світлани Сергіївни. – Харків: ХНУ. – 2008 - 89 с.

На підставі подій, які сталися 10 квітня 2008 року, тобто Україна стала повноправним 152-м членом Світової організації торгівлі, автор дипломної роботи намагається розкрити сутність торгівельної політики та методів регулювання торгівлі з усіма особливостями на прикладі різних країн, а також головні особливості співробітництва України з СОТ. Аналізуються причини виникнення, класифікація міжнародних організацій з регулювання світової торгівлі та міжнародний рівень регулювання світової торгівлі у межах ГАТТ/СОТ. На прикладі України, аргументовано розглядаються етапи розвитку митно-тарифного регулювання та результати впливу членства у СОТ на торгівельну політику в цілому, з якими пов’язані практичні рекомендації. В роботі викладені методичні рекомендації: план-конспект семінару для студентів економічних факультетів вищих навчальних закладів за темою дипломної роботи.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:01:37 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
11:01:30 29 ноября 2015

Работы, похожие на Дипломная работа: Міжнародні організації та регулювання світової торгівлі

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150531)
Комментарии (1836)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru