Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Духовно-моральне обличчя соціального працівника

Название: Духовно-моральне обличчя соціального працівника
Раздел: Рефераты по социологии
Тип: курсовая работа Добавлен 22:31:52 16 июня 2011 Похожие работы
Просмотров: 1629 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Духовно-моральне обличчя соціального працівника


Зміст

1. Духовно-моральне обличчя людини, що працює в соціальній сфері

2. Гуманістична сутність соціальної роботи

3. Основоположна роль моралі в соціальній роботі

Бібліографічний список


1. Духовно-моральне обличчя людини, що працює в соціальній сфері

У соціальній роботі поряд з професійними знаннями особливо велику роль відіграють особистісно-моральні якості фахівця, які є визначальним фактором успішності та ефективності їх діяльності. Стиль поведінки соціального працівника, обумовлений сукупністю його особистісно-моральних якостей, його ціннісними орієнтаціями та інтересами, у вирішальній мірі впливає на систему міжособистісних відносин. Тому виховання духовно-моральної культури має займати важливе місце в процесі підготовки соціальних працівників. Тільки оптимальне поєднання професійних знань і навичок з високою духовно-моральної культурою фахівця є необхідною умовою його високої кваліфікації.

Моральність, як духовне якість людини, її потреба приносити людям благо, є ядром особистості соціального працівника. Саме моральні якості фахівця багато в чому визначають поведінку клієнта, його соціальне самопочуття та психологічний стан. Розглянемо моральні й душевні якості, які характеризують духовно-моральне обличчя соціального працівника.

Совість соціального працівника проявляється як моральне почуття, що дозволяє визначати цінність власних вчинків у відповідності зі своїми особистими уявленнями про добро, благо і справедливості і містить в собі як раціональні, так і емоційні компоненти. Совість як якість особистості являє собою індивідуалізовану форму відображення вимог до неї суспільства і професійної групи. Совість нагадує соціальному працівнику про його моральні обов'язки, про відповідальність, яку він несе перед іншими людьми і перед самим собою. Як морального регулятора совість виражає відповідальність людини перед самим собою як суб'єктом вищих і загальнозначущих цінностей і вимог і спонукає до творчої діяльності, що виключає формальне виконання моральних і професійних норм.

Чесність є важливою якістю соціального працівника. Чесність як ділове, практичне якість виражається у відкритості думок, почуттів і намірів фахівця для інших людей. Чесність повинна виявлятися й у словах і в практичних діях. Він зобов'язаний виконувати обіцянку, дану клієнту. Соціальний працівник зобов'язаний правдиво інформувати клієнта про шляхи та можливості вирішення наявної проблеми, не приховуючи труднощів і зроблених помилок.

Уважність і спостережливість, безсумнівно, властиві хорошому фахівцю. Соціальний працівник повинен відчувати і розуміти всю гаму почуттів і переживань, які долають клієнтом. Він зобов'язаний безпомилково оцінити внутрішній стан клієнта та організувати взаємодію з урахуванням його самопочуття, настрою та бажань. Уважність і спостережливість дозволяють соціальному працівнику своєчасно і правильно прийняти найбільш оптимальне рішення в тій чи іншій ситуації.

Терпимість є необхідною якістю особистості соціального працівника. Вона виражається у фахівців у свідомому придушенні почуття неприйняття всього іншого, наявного у клієнтів. Терпимість зумовлює шанобливе ставлення до чужого способу життя, поведінки, звичаїв, почуттів, інтересам, думок, ідей, звичкам, вірувань інших людей. У той же час терпимість не означає примирення соціального працівника з негативними ідеями або діями клієнта, які здатні завдати шкоди самому клієнту, оточуючим його людям або суспільству.

Тактовність: в силу специфіки своєї діяльності соціальні працівники мають справу з людьми слабкими, хворими, соціально неадаптованими, самолюбство яких часто страждає від усвідомлення того, що вони, потрапивши у скрутне становище, самі не можуть вирішити свої проблеми і змушені отримувати соціальну допомогу. Тому тактовність як якість особистості соціального працівника життєво необхідна і обумовлена його діяльністю. Соціальний працівник зобов'язаний передбачити всі об'єктивні наслідки своїх вчинків або дій та їх суб'єктивне сприйняття клієнтом, колегами, іншими людьми.

Саме завдяки професійному такту, виробленому на основі тактовності як особистісної якості, соціальний працівник може прогнозувати всі можливі обставини, що ведуть до небажаного для клієнта розвитку подій, визначати міру корисності конкретних вчинків і дій. Спеціаліст повинен передбачати і виключати такі ситуації, в яких би був принижений або поставлений в незручне становище клієнт, зачепили його самолюбство.

Витримка і самовладання - ці якості особистості соціального працівника, які значною мірою визначають успішність його професійної діяльності. Спілкуючись з клієнтами, соціальний працівник завжди має враховувати їхній емоційний стан. Він зобов'язаний зберігати спокій, вміти керувати своїми емоціями навіть у тому випадку, якщо по відношенню до нього з боку клієнта буде проявлятися грубість, агресія та інші негативні емоційні прояви. Якщо соціальний працівник не буде вміти регулювати свій емоційний стан, в цьому випадку він не зможе адекватно оцінити ситуацію і прийняти правильне рішення.

Доброта соціального працівника діяльна і реалізується в турботі про людину, створенні сприятливих умов для його життєдіяльності, позитивного емоційного настрою, в умінні надати своєчасну допомогу і створити необхідні умови, в яких клієнт сам зміг би впорається зі своїми труднощами. Доброта не означає угодовства і покори всім примхам клієнта. Соціальний працівник в інтересах справи повинен вміти принципово ставитися до клієнта, говорити навіть неприємну інформацію.

Об'єктивність: соціальний працівник повинен прагнути до ігнорування своїх симпатій і антипатій. Він зобов'язаний об'єктивно оцінювати ситуацію, потенційні можливості клієнта і відповідно до цього будувати свою подальшу роботу. Об'єктивність потрібна і при оцінці необхідності надання допомоги групі клієнтів. Соціальний працівник не повинен допускати помилки в оцінці сукупності обставин кожного з клієнтів і надавати одному клієнту більш значну допомогу на шкоду іншому. Кожен клієнт повинен отримувати допомогу, адекватну ситуації, що склалася.

Любов до людей допомагає соціальному працівнику долати нерозуміння, відчуженість, недовіра з боку клієнта, створювати в процесі спілкування дружню і довірчу морально-психологічну атмосферу. Зустрічаючись з людьми які не завжди викликають симпатію, соціальний працівник, тим не менш, повинен акцентувати свою увагу на позитивних рисах і якостях клієнта, дивитися на людей через призму любові. Почуття любові дозволяє соціальному працівнику дієво впливати на внутрішній світ клієнта, стимулювати розвиток його особистості. Байдуже ставлення до людини різко знижує рівень взаємодії соціального працівника і клієнта.

Самокритичність сприяє вдосконаленню професійної майстерності соціального працівника. Спеціаліст повинен систематично аналізувати свої вчинки і дії, виявляти помилки і власні недоліки. Критичне ставлення до себе і своєї поведінки дає можливість спеціалісту розвивати позитивні риси і якості. Разом з тим соціальний працівник не повинен брати на себе всю провину за невдалий розвиток подій, закривати очі на негативний вплив в них інших людей. Надмірне самобичування може викликати у фахівця безвихідь, песимізм і невпевненість в собі і своїх силах.

Терпіння є необхідною якістю соціального працівника. Йому доводиться спілкуватися з людьми, які в силу вікових (ослаблення пам'яті тощо) і емоційних (дратівливість, упертість тощо) особливостей важкі в спілкуванні. Соціальний працівник зобов'язаний з готовністю і розумінням вислухати клієнта навіть у тому випадку, якщо його висловлювання носять маячний, фантастичний характер, повторити якщо необхідно кілька разів одне й те саме і т.д. Таким чином, фахівець повинен прагнути до досягнення взаєморозуміння, довіри клієнта. Тільки в цьому випадку діяльність соціального працівника може принести позитивні результати.

Комунікабельність - одне з головних якостей соціального працівника. Комунікабельність є запорукою успішної професійної діяльності, тому що саме в процесі спілкування відбувається знайомство з клієнтом і його проблемами, визначаються план спільних дій, шляхи і засоби його реалізації, обговорюється хід реалізації прийнятих рішень і кінцеві результати, здійснюється у разі потреби коригування в спільній діяльності. У процесі спілкування з колегами соціальний працівник знайомиться з кращим досвідом роботи, використовує його у своїй практиці і сприяє широкому поширенню, обговорює загальні проблеми і актуальні питання своєї роботи. Спілкування з представниками державних і комерційних установ дає можливість вирішити організаційні питання, необхідні для нормальної діяльності соціальної служби.

Оптимізм необхідний соціальному працівнику в силу специфіки роботи, яка рясніє великою кількістю стресових ситуацій і вимагає особливого душевного настрою. Незважаючи на те, що фахівець часто стикається зі злом і несправедливістю, бачить нещасних, страждаючих людей він не повинен втрачати надію і впадати в зневіру, а зобов'язаний зберігати душевний спокій, віру у справедливість і торжество добра, нести людям радість, надію і віру в краще. Відсутність оптимізму у соціального працівника деморалізує клієнта, створює атмосферу песимізму, недовіри в поліпшенні існуючого положення, що негативно впливає на результати роботи. Враховуючи важливу роль психологічного настрою клієнта в процесі вирішення існуючих проблем слід визнати оптимізм обов'язковою рисою особистості соціального працівника.

Сила волі в практичній діяльності соціального працівника відіграє надзвичайно важливу роль. Розвиток вольових якостей спеціаліста відбувається в процесі професійної діяльності, глибокого усвідомлення свого боргу. Воля соціального працівника проявляється в умінні доводити почату справу до кінця, не пасувати перед труднощами, мобілізовуватися для вирішення поставлених завдань, долаючи себе і свої слабкості. Сила волі фахівця справляє позитивний вплив на клієнтів, долаючи їх невпевненість, нерішучість, розчарованість. Вольове вплив соціального працівника допомагає клієнту повірити в свої сили, підвищити самооцінку, зжити ставлення до себе, як до невдахи, не здатному змінити життя на краще, підвищити особистісний потенціал і соціальну активність.

Емпатія є необхідною рисою особистості соціального працівника. Здатність до співпереживання і співчуття розвивається в процесі накопичення фахівцем життєвого і професійного досвіду. Для людей, які звернулися по допомогу до соціальних служб, прояв співчуття, співчуття, співпереживання до них з боку соціальних працівників відіграє першорядну роль. Навіть високопрофесійне виконання обов'язків без прояву співчуття і співчуття викликає почуття незадоволення у клієнтів. Навпаки, соціальному працівнику, небайдужій, щиро і глибоко проявляє участь у житті клієнта, прощаються вади в професіоналізмі. Такі фахівці проводять більш сприятливе враження і користуються довірою і любов'ю клієнтів.

Прагнення до самовдосконалення у соціального працівника в процесі професійної діяльності повинно виявлятися постійно. Це якість необхідно кожній людині, але в діяльності соціального працівника відіграє особливо важливу роль. Постійний самоаналіз своєї діяльності та поведінки, моральний пошук сенсу життя і свого місця в ньому, прагнення до вищих цінностей сприяє зростанню професіоналізму, духовності та моральності соціальних працівників. Прагнення фахівця до професійного та духовно-морального вдосконалення є наочним прикладом для клієнта і сприяє розвитку його моральних якостей, соціальної активності. Якщо ж соціальний працівник не приділяє належної уваги самовдосконалення, в такому випадку він не може розраховувати на шанобливе ставлення клієнта. Його особистісний потенціал буде не розкритий, що негативно позначиться на якості його роботи.

Творче мислення необхідно соціальному працівнику для оптимального взаємодії з клієнтом, так як в соціальній практиці зустрічаються найрізноманітніші клієнти і ситуації, Кожен конкретний випадок вимагає від фахівця гнучкого, неординарного відносини, що враховує всі особливості розв'язуваної проблеми. Нестандартне і сумлінне ставлення до виконання своїх обов'язків дозволяє соціальному працівнику досягати найвищих результатів у своїй роботі. Відсутність творчого мислення знижує ефективність діяльності фахівця. У цьому випадку, діючи шаблонно й одноманітно, не враховуючи своєрідності клієнта і ситуації, соціальний працівник може викликати образу і розчарування людей.

Як видно, роль особистісних якостей соціального працівника надзвичайно велика в його професійній діяльності. Духовні цінності суспільства та професії мають вплив на формування і розвиток духовно-моральних якостей фахівця. У той же час практичне прояв високої духовно-моральної культури соціальних працівників благотворно впливає на моральний клімат соціуму, сприяє підвищенню рівня суспільної моралі.

соціальний моральний душевний співчуття

2. Гуманістична сутність соціальної роботи

У більшості країн з різними специфічними соціально-культурними та економічними умовами праця соціальних працівників не є високооплачуваним. Тому гуманістичні переконання і ідеали, альтруїстична спрямованість особистості відіграють роль головного спонукального мотиву при виборі професії соціального працівника.

Термін «гуманізм» використовується багатьма авторами досить широко. Іноді його використовують як синонім доброти і милосердя. Для того, щоб більш повно зрозуміти значення і зміст гуманізму, розглянемо його походження і зміст.

Гуманізмом в конкретно-історичному сенсі слова називають потужне літературно-філософське і культурний рух, що розгорнувся в XIY-XYI століттях, в період Відродження. В умовах кризи феодалізму, актуалізації всебічних перетворень в європейських країнах сформувалося, на основі ідейної спадщини античних мислителів, новий світогляд, в центрі якого була людина, його стосунки з суспільством. Громадському увазі був запропонований людина, вільний від станових і соціальних обмежень. Було проголошено, що сам по собі людина вільна від обмежує, спотворює впливу соціального середовища.

На противагу аскетичним релігійним догматам возрожденческий гуманізм відстоював право людини на щастя в реальному житті, а не в потойбічному світі. Причому земні, тілесні радості повноправно входили в поняття щастя. Повнота буття людини не мислилася без жіночої краси та плотської любові, смачної їжі, дружнього спілкування. Основним регулятором людської поведінки зізнавався вільний розум, а не репресивна, заборонна церковна мораль. Людина розглядався як осередок світу, творець земного буття, як міра всього сущого. Гуманізм цієї епохи стверджував права, свободи і гідність особи, характеризував їх як природні умови функціонування цивілізованої суспільного життя. Значення такого роду гуманізму підкріплювалося вірою в природний прогрес суспільства, заснований на розвитку економіки, індустріального виробництва освіти та освіти.

Ідеї ренесансного гуманізму лежать в основі традицій європейського раціоналізму епохи Просвітництва і наступних періодів, які збагачували засноване на розумі розуміння природи людини та її взаємовідносини з суспільством. Визнання природних, природжених людині прав, послужило ідейною основою як для антифеодальних революційних рухів, так і для формування гуманістичної традиції, гуманістичного світогляду в широкому сенсі слова.

Слід зазначити, що є складовою частиною ідеології та світогляду особистості і суспільства, гуманізм має конкретно - історичний зміст, що визначається соціально-економічними умовами і характером суспільних відносин. Як духовно-культурне явище, гуманізм становить головний зміст цивілізаційного процесу, проявляючись у вигляді етичної норми, соціального ідеалу, духовної цінності, свободи волі, взаємодопомоги та співробітництва, поваги до прав і гідності особи, рівності і рівноправ'я, справедливості і т.д.

Для всіх гуманістів було притаманне повагу до гідності людини, турбота про благо людей, їх всебічному розвитку, прагнення створити сприятливі умови для життя людини в суспільстві і захисту його прав. Їх об'єднували ідеї свободи людської особистості, рівності і братерства, право на задоволення життєво важливих матеріальних і культурних потреб людей на право розвитку їх «природної природи», фізичних і духовних здібностей.

До середини ХХ століття в основних законах більшості країн і міжнародних документах права людини, проголошені гуманістами, отримали правове визнання. У зв'язку з цим слід згадати Загальну декларацію прав людини, прийняту в 1948 році Організацією об'єднаних націй, Європейську Конвенцію із захисту прав людини та основних свобод, Міжнародні пакти про громадянські і політичні права, а також про економічні, соціальні та культурні права людини.

Соціальна робота є тим соціальним механізмом, який трансформує потенційно проголошені права в актуально реалізовані. Сенс соціальної роботи полягає в компенсації тих чи інших соціальних збитків, вирівнюванні можливостей різних індивідів, сімей, груп у користуванні своїми соціальними правами.

Основним показником цивілізованості суспільства завжди були ставлення до людини, наявність у нього певних прав і свобод, рівень духовності і зміст духовних цінностей. У кожній цивілізації було своє розуміння гуманізму, що втілювалося в соціальне життя властивими їй засобами і механізмами.

Таким чином, гуманізм - це історично змінюється система поглядів, що визнає самоцінність людини як особистості, його право на свободу, щастя, розвиток і прояв своїх здібностей.

З позицій сучасного гуманізму, благо людини є критерієм оцінки всіх соціальних явищ дійсності, а сама людина може бути для іншої людини лише метою, але не засобом, предметом для маніпуляції або придушення. Гуманістичний світогляд відображає соціальну дійсність не з точки зору сущого, а з точки зору належного: гуманізм як би пред'являє суспільству і кожній окремій людині високі вимоги, відповідати яким непросто і в соціальному плані, і в особистісній практиці. Гуманізм є потужним духовним фактором, що з'єднує особистість і суспільство. Але джерелом розвитку суспільства він стає лише в тому випадку, коли перетворюється на переконання всіх людей, діяльність яких спрямовується на створення досконалішого за своїм змістом буття. Гуманізм передбачає наявність у кожної особистості певних соціальних і духовних якостей: високу свідомість, широких знань, культури, професіоналізму, відповідальності, моральності та ін.

За своєю природою соціальна робота орієнтована на гуманістичні цілі. Гуманістична орієнтація означає, що життя людини є абсолютною цінністю, що право на повагу й гідне існування має кожна людина незалежно від його національних, расових, релігійних, вікових, статевих, індивідуальних чи соціальних особливостей. Відповідно до цього принципу наркоман, злочинець, психічно хворий виступає насамперед як людина, що потрапила в біду і потребує допомоги. Якщо основою всіх прав людини є визнання його права на життя, гідне людини, то в світлі цього зрозуміла постійна актуальність гуманістичного принципу соціальної справедливості протягом всієї історії людства. Цей принцип має велике значення, так як без гармонізації соціальних інтересів, усунення явної несправедливості в розподілі суспільного багатства між людьми, неможливо стабільний розвиток суспільства.

Соціальні працівники, сприяючи індивідам, сім'ям і групам у здійсненні своїх соціальних прав, нерідко зустрічають прохолодне ставлення з боку керівних працівників до справи соціального забезпечення людей, мають проблеми в забезпеченні своєї діяльності необхідними ресурсами. Тим не менше, навіть беручи до уваги всю складність соціально-економічної ситуації, що склалася в даний час в суспільстві, соціальні працівники повинні у своїй діяльності протидіяти порушенню прав людини, послідовно і неухильно проводити в життя принцип соціальної справедливості. В іншому випадку це буде вести до зростання соціальної нестабільності, дегуманізації суспільних відносин.

Іншим важливим принципом є визнання права кожної людини на самовизначення, тобто жити у відповідності зі своїми бажанням і волею, виходячи з особистих потреб і переваг. Практичне втілення цього принципу в практику соціальної роботи означає відмову від нав'язування клієнту способів вирішення проблем, максимальне врахування його побажань.

Соціальний працівник повинен уникати зла і прагнути до добра. Суттєвий зміст добра в кінцевому підсумку полягає в тому, що через підтримку прогресивного і гуманістичного в сьогоденні, перед суспільством, групою, особистістю ставиться завдання на майбутнє, і ця перспектива дає можливість жити, переносячи труднощі і терплячи позбавлення. Якщо у людей в перспективі відсутня гідна мета, тоді не реалізується їх творчий потенціал, слабшає тонус життєдіяльності.

Моральне утримання соціальної роботи визначає виникнення певних моральних колізій, які постійно доводиться вирішувати кожному фахівцю у своїй роботі. У соціальній практиці, в кожній конкретній ситуації не можна догматично і однобічно трактувати добро і зло, оскільки вони можуть переходити один в одного, міняти свої полюси при різних точках зору і на різних етапах розвитку соціальної ситуації. Ласкаво несе в собі зародок своєї протилежності, а зло містить потенцію добра. Тому соціальний працівник зобов'язаний робити ретельний аналіз соціальної проблеми і особливостей особистості клієнта. При цьому він зобов'язаний уникати нав'язування людині, що надає допомогу, своїх суб'єктивних уявлень про моральні норми, як єдино вірних.

Соціальна робота як професія виникла на основі благодійної діяльності, яка була оголошена християнським богоугодною справою, так як вона випливала із сутності Бога, що є не що інше, як любов до всіх людей. Безумовно, прояв співчуття, милосердя, доброзичливості є необхідною умовою надання допомоги нужденним.

Соціальна робота є специфічним видом діяльності, соціальним за своїм історичним генезисом, сутності, умов протікання і наслідками, особливим видом людських взаємин. Сутність соціальної роботи полягає у відновленні соціальної справедливості і рівності. Діяльність соціального працівника спрямована на розкриття потенційних можливостей клієнта, розвиток його психологічних, моральних і соціальних якостей, які дозволили б йому самостійно вирішувати свої проблеми. У цьому полягає особливість і відмінність соціальної роботи від благодійності.

Соціальна робота в суспільстві являє собою особливий вид соціальної діяльності, спрямованої на формування і реалізацію гуманістичних цінностей та ідеалів в результаті якої відбувається перетворення соціальної дійсності і створення можливостей досягнення гуманістичного ідеалу і благополуччя особистості і суспільства.

Безпосередніми практичними завданнями соціальної роботи є поліпшення соціального самопочуття людини, вдосконалення умов його життя, забезпечення гідного соціального існування, а її основна мета полягає в гармонізації всієї системи відносин - у сім'ї, колективі, нації, суспільство в цілому.

Соціальна робота є показником рівня моральності та гуманності суспільства по відношенню до людей, які мають труднощі у здійсненні життєдіяльності. Вона висловлює соціальне самосвідомість нації, рівень культури і цивілізованості держави.

3. Основоположна роль моралі в соціальній роботі

Велике значення в соціальній роботі має високий рівень моральності соціального працівника, який є необхідною умовою успішної професійної діяльності, так як тільки високоморальна людина здатна найбільш адекватно, відповідно до ситуації зрозуміти іншу людину і тактовно надати йому необхідну допомогу. Таким чином, рівень моральності є визначальною характеристикою особистості соціального працівника. Моральність працівника соціальної сфери, визначаючись моральною свідомістю, реалізується в його моральному поводженні. Тому так важливо вивчення моральної свідомості і поведінки соціального працівника.

Розглянемо структуру моральної свідомості. Моральна свідомість соціального працівника складається з трьох компонентів: моральні знання, моральні переконання і моральна потреба.

Почнемо з розгляду ролі моральних знань у поведінці і діяльності соціальних працівників.

У середніх спеціальних і вищих навчальних закладах, а також на курсах і факультетах підвищення кваліфікації соціальні працівники опановують основами знань з області моралі. У процесі навчання майбутні фахівці знайомляться з історією етичних навчань, пізнають суть і структуру моралі. Отримані знання допомагають їм краще зрозуміти моральні проблеми в сучасному суспільстві, зіставити особисті моральні нормативи з професійними, сформулювати свої моральні принципи і моральну позицію, виробити навички моральної поведінки у професійній діяльності.

Соціальні працівники, які не отримали необхідну етичну підготовку в навчальних закладах, на курсах і факультетах підвищення кваліфікації та займаються тільки практичною діяльністю, надходять відповідно до свого розуміння добра і зла, соціальної справедливості, заснованому на суспільних цінностях і особистому життєвому досвіді. У цьому випадку зростає можливість розбіжності особистих і професійних моральних установок.

Разом з тим моральні знання мають самостійність в тому сенсі, що можуть застосовуватися в конкретних моральних вчинках частково, повністю або не використовуватися. Бувають випадки, коли соціальний працівник, теоретично добре знаючи норми загальної та професійної моралі, ігнорує їх на практиці. Таким чином, хоча моральні знання і є необхідною умовою моральної поведінки, але не гарантують його обов'язковою і автоматичної реалізації на практиці. На закінчення слід зазначити, що тільки соціальний працівник, що має високий рівень духовно-моральної культури і постійно самовдосконалюється протягом усього життя, однозначно здатний органічно втілювати свої моральні знання і установки в практичній діяльності.

Моральні переконання - стійка сукупність поглядів соціального працівника на норми загальної та професійної моралі. Вони формуються в результаті життєвої та професійної діяльності та приймаються особистістю соціального працівника як єдино вірних. Моральні переконання характеризують моральний і професійний вигляд соціального працівника і є основою для його свідомої професійної діяльності. Вони сприяють розвитку вольових якостей і вироблення стабільних форм морального ставлення до явищ соціального життя. Як і моральні знання, моральні переконання мають відносну самостійність, тому що не завжди, в силу різних причин соціальний працівник поступає відповідно до власних переконань.

Моральна потреба є найвищим рівнем моральної свідомості соціального працівника. Для неї характерна наявність моральної потреби в дотриманні вимог професійної етики. У цьому випадку проходження нормам і вимогам професійної моралі перетворюється у внутрішню потребу фахівця, який організовує свою поведінку і діяльність відповідно до вимог моральності. Постійне дотримання норм та вимог професійної моралі стає якістю особистості, що надає велике мобілізуючий вплив на особистість соціального працівника. Поведінка і діяльність соціального працівника, обумовлені його моральної потребою, як правило, не залежить від ситуативних випадковостей і відрізняються моральної спрямованістю, прагненням до добра і соціальної справедливості.

Моральність соціального працівника формується під впливом норм моральної поведінки, прийнятих в даному трудовий колектив і впливом моральних відносин, які панують у соціумі. При цьому слід зазначити, що у визначенні моральної позиції соціального працівника особливо важливу роль грає професійна мораль, що служить орієнтиром при оцінці та реалізації тих чи інших дій в суспільстві. Зв'язок моральних знань, переконань і потреб з практичною діяльністю проявляється в різному ступені і моральні потреби в найбільшій мірі забезпечують її стійкість.

Моральну поведінку в професійній діяльності, у тому числі й у сфері соціальної роботи, аж ніяк не забезпечується умовами і змістом праці, хоча визначається і передбачається в деякій мірі професійними обов'язками. Професійна діяльність не може обмежитися тільки пунктуальним виконанням функціональних обов'язків. Обов'язки, що стали моральним обов'язком, виконуються фахівцем з внутрішнім переконанням свідомо і творчо, без зовнішнього впливу і стимулювання. Ефективна організація соціальної роботи немислима без високої творчої активності фахівців, у процесі якої роль мотивування професійної діяльності міркуваннями морального боргу зростає. Моральну поведінку соціального працівника пов'язане з творчим сумлінним виконанням професійних обов'язків, що супроводжується усвідомленням особистої відповідальності за результати своєї діяльності.

Розглянемо поняття обов'язку і відповідальності в соціальній роботі. Борг є найважливішою категорією як загальної, так і професійної етики, Остання висловлює громадські та професійні зв'язки фахівця і являє собою сукупність його обов'язків перед державою, суспільством, колегами, професією, клієнтами, перед собою і відповідальність перед ними. Поведінка фахівця, дотримання певних норм моралі в повсякденній практичній діяльності багато в чому залежить від ставлення його до своєї справи. На відміну від професійних обов'язків, які сприймаються фахівцем як зовні задані, професійний обов'язок висловлює внутрішню моральну потребу і моральну необхідність належної поведінки. Таким чином, борг соціального працівника можна розуміти як моральну необхідність, фіксовану як суб'єктивного принципу поведінки стосовно конкретної ситуації. Сукупність правових і моральних вимог, що пред'являються до професії соціального працівника, складають зміст його професійного боргу. Професійний борг обумовлений об'єктивними (обов'язки) і суб'єктивними факторами (почуття, переконання, мотиви професійної діяльності тощо), що впливають на поведінку фахівця.

Борг виражає імперативність моралі і змушує людину діяти у відповідності зі своїми моральними цінностями і обов'язками. Почуття обов'язку владно вимагає від соціального працівника всі свої вчинки, дії і відносини в конкретних ситуаціях погоджувати з вимогами та нормами професійної моралі. Свідоме і творче ставлення до виконання професійного обов'язку є запорукою успішної діяльності соціального працівника.

Якщо моральні вимоги висловлюють ставлення суспільства до людини, то борг - це ставлення особистості до суспільства. Особистість виконує певні моральні обов'язки перед суспільством. Категорія «борг» найповніше виражає соціальний характер діяльності соціального працівника і нормативний характер професійної етики. Моральний обов'язок виступає як глибоко усвідомлена необхідність визначеної лінії поведінки, обумовленої прагненням до досягнення соціальної гармонії і справедливості. Він формується на основі професійного обов'язку і високий рівень його розвитку є необхідною умовою професійної придатності соціального працівника. Виконуючи свій моральний борг, соціальний працівник до своїх обов'язків ставиться творчо, у більш широкому обсязі, ніж це диктується вимогами професійного обов'язку.

Поведінка і діяльність соціального працівника, професійним і моральним обов'язком, реалізується відповідно з юридичними і професійними вимогами, з урахуванням можливих реакцій з боку суспільства, професійної групи і клієнта на виконання чи невиконання ним свого обов'язку. У той же час поведінка соціального працівника характеризується проявом наступних характеристик:

а) свобода. Із системи суспільних моральних нормативів соціальний працівник вибирає такі норми, які найбільше відповідають його внутрішнім прагненням і уявленням про добро і благо;

б) свідомість. Прийняття того чи іншого рішення здійснюється в результаті усвідомлення необхідності, обумовленої конкретною ситуацією, вибору найбільш оптимального варіанта;

в) добровільність проявляється в тому, що почуття обов'язку стає внутрішнім переконанням і основним мотивом поведінки і діяльності соціального працівника в повсякденній практиці.

Якщо борг соціального працівника полягає в тому, щоб усвідомити, застосувати до окремого положення, в якому він знаходиться, і практично реалізувати моральні вимоги, то питання, якою мірою це завдання виконується або якою мірою людина винен у її невиконанні, - це питання про особистої відповідальності фахівця. Відповідальність і обов'язок взаємопов'язані і ніколи не розглядаються ізольовано.

Відповідальність соціального працівника характеризує його особистість з точки зору моральних вимог, що пред'являються до неї в частині професійно-кваліфікаційних і особистісних якостей і діяльності. Відповідальність виступає як засіб регуляції поведінки особистості соціального працівника з боку суспільства, так і з позиції боргу, совісті, честі самої людини.

Для діяльності соціального працівника характерна висока ступінь самостійності і моральної відповідальності. Відповідальність нерозривно пов'язана з творчістю і самостійністю, з уважним ставленням соціального працівника до оточуючих людей, з якими він спілкується в процесі професійної діяльності.

Відповідальність соціального працівника оцінюється конкретно, з урахуванням органічної єдності прав і посадових обов'язків. Міра відповідальності соціального працівника збільшується у зв'язку із зростанням його соціальних повноважень і можливостей.

Нерідко соціальний працівник потрапляє в ситуації, коли стандартно, без творчого підходу неможливо вирішити ту чи іншу проблему. Дотримуючись внутрішньої потреби чинити завжди морально, соціальний працівник повинен враховувати наявну в суспільстві систему моральних норм і цінностей.

У той же час реалізація моральних принципів соціальної роботи на практиці часто представляє етичну проблему. Реалізуючи етичні принципи у своїй діяльності, соціальний працівник повинен відповісти на запитання «як?», Яким чином використовувати їх у конкретній ситуації. Відповідаючи на питання «чому?», Він так чи інакше надходить в конкретній ситуації в умовах вибору дій, соціальний працівник обґрунтовує свою поведінку виходячи з вищих принципів. Подібного роду конфлікти виступають в практичної соціальної роботи як етичні дилеми. Етична дилема - це ситуація, в якій соціальний працівник стоїть перед вибором двох рівноцінних можливостей. Необхідність вибору визначається тим, що суб'єкти соціальної роботи мають різні, але мають однаково важливе значення, інтереси, вимоги і цінності. До того ж особисті та професійні цінності соціального працівника можуть вступати в протиріччя.

Відомі такі проблемні області, в яких виникають етичні дилеми.

1) випробування лояльності соціального працівника відбувається на стику конфлікту інтересів: самого соціального працівника і клієнта; окремого клієнта та інших людей; групи клієнтів; групи клієнтів і решти суспільства; систем установ і груп клієнтів; системи (установи) спостерігача і соціальних працівників; різних груп професіоналів;

2) сам факт діяльності соціального працівника в якості помічника і в якості контролера. Виступаючи в ролі контролера з боку держави, соціальний працівник зобов'язаний усвідомити етичні моменти цієї ролі і ступінь придатності її у відповідності з основними етичними принципами соціальної роботи;

3) протиріччя між обов'язком соціального працівника захищати інтереси клієнта і необхідністю діяти ефективно і раціонально. Проблема актуалізується в зв'язку з використанням інформаційної технології в сфері соціальної роботи.

Етичні дилеми створюють для соціальних працівників значні труднощі. Так, наприклад, соціальний працівник, вважаючи незалежність однієї з базових цінностей, будь-який вплив на поведінку клієнта буде вважати неприпустимим і суперечить гуманістичної структурі професії.

Нерідко в практиці соціальної роботи зустрічаються етичні дилеми, пов'язані з конфіденційністю та інтересами суспільства; необхідністю говорити правду і інтересами клієнта; патерналізмом і самовизначенням; зобов'язанням дотримуватися законів і захистом клієнта; принципом рівності і нерівним розподілом обмежених ресурсів; співвідношенням між особистими і професійними цінностями. Розглянемо деякі з них.

Конфіденційність та інтереси суспільства.

Серед соціальних працівників відсутня єдина думка про те, в яких випадках можливе порушення права клієнта на збереження та нерозголошення відомостей про себе. У той же час вважається можливим порушення конфіденційності у виняткових випадках (наприклад, коли є можливість нанесення шкоди клієнтом іншій людині та ін.)

Необхідність говорити правду і інтереси клієнта.

Більшість соціальних працівників вважають, що правдиву інформацію не можна спотворювати або приховувати від клієнта, хоча деяка частина соціальних працівників дотримується думки про можливість відступу від цього правила в деяких ситуаціях.

Зобов'язання дотримуватися законів та безпека клієнта.

Більшість соціальних працівників вважають неприпустимим ігнорування законів і постанов, хоча частина їх колег вважає можливим порушення законів і етичних норм в інтересах добробуту клієнта.

У кожному окремому випадку, перш ніж прийняти рішення, соціальний працівник повинен зважити зобов'язання перед клієнтом, роботодавцем, професією і суспільством. Вищенаведені приклади наочно показують складність і неоднозначність діяльності соціальних працівників. Тому важливою умовою її успішного та адекватного виконання є висока духовно-моральна культура соціальних працівників.

Таким чином, інститут соціальної роботи, як гаранта соціальної допомоги нужденним людям, покликаний бути також носієм високої духовності та моральності, найважливішим етичним чинником суспільного розвитку.


Бібліографічний список

1. Абу аль Маудуді. Спосіб життя в ісламі. - М.: Наука, 2010.

2. Бербешіна З.А. Етика та практика соціального працівника / Теорія і практика соціальної роботи: проблеми, прогнози, технологія .- М.: Знание, 2009.

3. Бердяєв Н.А. Сенс творчості. - М.: Наука. 2009.

4. Бердяєв Н.А. Філософія вільного духу. - М.: Наука, 2008.

5. Вейс Ф.Р. Моральні основи життя. - Мінськ, 2008.

6. Шадріков В.Д. Духовність як реалізація особистісного сенсу буття. / / Школа духовності. - 2010. - № 2.

7. Гаранджа В.І. Релігієзнавство: Навчальний посібник. - М.: Наука, 2010.

8. Гессен Ю. Історія єврейського народу в Росії. - М.: Наука, 2008.

9. Гуревич П.С. Філософія культури: Підручник для вищої школи. - М.: NOTA BENE, 2009.

10. Гусейнов А.А., Апресян Р.Г. Етика: Підручник. - М.: Гардарики. - 2009.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:59:44 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
11:00:12 29 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Духовно-моральне обличчя соціального працівника

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151318)
Комментарии (1844)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru