Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Темперамент і характер, їх прояви у мовленні

Название: Темперамент і характер, їх прояви у мовленні
Раздел: Рефераты по психологии
Тип: курсовая работа Добавлен 14:25:53 06 июня 2011 Похожие работы
Просмотров: 14749 Комментариев: 2 Оценило: 2 человек Средний балл: 5 Оценка: неизвестно     Скачать

Вступ

Актуальність дослідження

Кожна людина – неповторна індивідуальність.Однак, спостерігаючи за ставленням людини до інших людей, до себе, до своєї справи, до речей, способами реакції, поведінкою людей, їх діями і намагаючись їх пояснити, були виділені такі поняття як темперамент («те, що робить з людини природа») і характер («те, що вона сама робить із себе» (7, с. 423)).

«Більшість підлітків можна віднести до холериків і сангвініків, не виключаючи, звичайно, наявності серед них флегматиків і меланхоліків (але в набагато меншій кількості). Учителі ж, пройшовши певний життєвий шлях, належать переважно до флегматиків і меланхоліків. Тому підлітки не завжди витримують розмірений темп уроку, утомлюються від монотонної роботи і починають відволікатися. Учителеві доводиться чергувати різні види робіт. При цьому урок має бути насиченим, але не втомливим і нудним. Складні завдання чергуються з досить простими, усні з письмовими. Але вся складність полягає у тому, що у класі обов’язково є кілька учнів меланхоліків або флегматиків, що не можуть устигати за занадто швидким темпом роботи класу і відстають. І тому вчителеві необхідно врахувати ці індивідуальні особливості підлітків і намагатися не випустити учнів з поля зору під час уроку, коригувати темп і характер завдань під час уроку.

Якщо вчитель не враховує особливості темпераменту учнів на уроці, холерики й сангвініки, виконавши завдання (швидко, але не завжди якісно), починають гратись і заважати іншим учням. Це викликає невдоволення вчителя й зауваження на адресу учнів. Меланхоліки й флегматики, не встигаючи за всім класом, обурюються швидким темпом і великою кількістю завдань або просто перестають працювати на уроці. Тому при плануванні і проведенні уроку, повинні враховуватися індивідуальні особливості учнів класу».

Характер не можна ототожнювати з темпераментом, який більш безпосередньо пов'язаний з властивостями вищої нервової системи. Темперамент людини оцінюється на основі того, чи він розумно спрямований і контролюється волею, тобто в кінцевому підсумку – як він підпорядкований характеру.

Але і риси темпераменту – продукт не лише природного впливу, але й впливу середовища. Нерідко характерна якісна зміна темпераменту відбувається під впливом характеру, а сам він змінюється в процесі виховання. На шляху подолання темпераменту характером можливі тимчасові конфлікти, протиріччя.

З другого боку, й особливості темпераменту можуть протидіяти або сприяти розвитку відповідних сторін характеру. Наприклад, міжособистісні стосунки в класі, групі створюють сприятливі умови для розвитку у холериків більшої стриманості і самокритичності, у сангвініків – слухняності, у флегматиків – активності.

Отже, характер і темперамент органічно пов’язані і взаємодіють з іншими властивостями особистості і впливають на їх вияв і міру вираженості та розвитку.

Об’єкт дослідження – характер та темперамент людини.

Предмет дослідження – прояви у мовленні темпераменту та характеру.

У даній роботі розглядаються темперамент, характер та прояви їх у мовленні, надаються рекомендації по діагностиці цих проявів у школярів (і не тільки), поради по роботі з дітьми різних темпераментів, по вихованню характеру, оскільки ця проблема є актуальною і має велике практичне значення.


Розділ І. Темпераментальні та характерологічні особливості людини як предмет вивчення

1.1 Загальна характеристика темпераменту

Не треба бути дуже спостережливим, щоб зауважити, що люди незалежно від настрою, самопочуття різняться за активністю в поведінці і роботі. Одні – енергійні, стрімкі, швидкі, інші навпаки – повільні, інертні. Крім того, люди різняться і за емоційністю. Одні швидко радіють і швидко засмучуються, другі більше радіють, ніж сумують, треті дуже виразно виявляють свої почуття. А ще є відмінність між людьми за рухами, зокрема їх швидкістю, розмахом, різкістю. Саме в цих відмінностях виявляє себе темперамент.

Темперамент належить до таких психологічних понять, про які ніби всі знають. Даючи характеристику своїм знайомим, ми часто використовуємо назви різних темпераментів. Про одного твердимо: “типовий холерик”, другого називаємо “сангвініком”, третього “флегматиком”, четвертого “меланхоліком”. Однак, за цими твердженнями не лежить наукове розуміння.

Уперше більш чи менш докладно описав темпераменти видатний старогрецький лікар Гіппократ. Він вважав, що відмінності між людьми пояснюються співвідношенням різних рідин у тілі. Таких рідин, як вважав Гіппократ, у людини чотири, а саме, кров, два сорти жовчі – чорна і жовта, слиз або лімфа. Гіппократ думав, що в сангвініків переважає кров (латинською - “сангвін”), у холериків переважає жовта жовч (холе), а у флегматиків переважає слиз або лімфа (“флегма”). І нарешті, меланхоліки – це люди, у яких переважає чорна жовч (“меланхоле”).

Сьогодні не існує загально визнаного визначення темпераменту. Але в найбільш узагальненому виді його визначають як закономірне, природно зумовлене поєднання стійких властивостей людини, які характеризують різні сторони динаміки психічної діяльності та поведінки людини.

Характеризуючи роль темпераменту, психолог В.С.Мерлін наводить цікаве образне порівняння. “Уявіть собі, - пише він, - дві ріки – одну спокійну, рівнинну, другу – бурхливу, гірську. Течія першої ледве помітна, вона плавно несе свої води, у неї нема яскравих сплесків, бурхливих водоспадів, засліплюючи бризок. Течія другої – повна протилежність, вона швидко несеться, вода в ній гримить, бурлить, клекоче і, вдаряючись до каменю, перетворюється в клоччя піни”.

Дещо подібне можна спостерігати в динаміці (особливостях перебігу) психічної діяльності різних людей. Це насамперед, індивідуальний стиль активності, ритмічність психічних процесів і діяльності, ступінь стійкості почуттів, напруженість вольового зусилля тощо.

Дві складові темпераменту “активність” та “емоційність” є головними ознаками (вимірами) темпераменту. Як писав В.Д.Небилицин, активність поведінки людини характеризує міру енергійності, стрімкості, швидкості чи, навпаки, повільності, інертності.

Емоційність проявляється в особливостях розвитку емоцій і почуттів та їх якості і знаку (радість, горе, страх, гнів тощо).

Однак, особливості активності й емоційності також зумовлені іншими психологічними чинниками – мотивами діяльності, поставленим завданням, вимогами ситуації, знаннями, вміннями, навичками тощо. Але якщо ці чинники можуть змінюватися то властивості темпераменту – стійкі індивідуальні особливості. Вони виявляються вже у ранньому дитинстві, зберігаються багато років, часто все життя, та проявляються у різних сферах поведінки, діяльності людини. Динамічні особливості активності, які зумовлені зазначеними вище причинами, менше стійкі.

Крім активності й емоційності часто згадується у літературі ще одна сфера прояву темпераменту – моторика (рухові вияви). Сюди відносяться особливості рухів, жестів, міміки, зокрема їх швидкість, різкість, амплітуда. У деяких людей рухи швидкі, енергійні, жести повні, рухи і міміка виразні. Цим людям характерна жвавість, рухливість. У інших людей рухи повільні, плавні. жести скупі, міміка маловиразна. Таким людям притаманна рухова стриманість. Цю складову темпераменту (моторику) легше, ніж інші (активність і чутливість) спостерігати і оцінювати. Темперамент проявляється у мовній моториці (швидкості мовлення, виразності, голосності).

Темперамент, як писав Б.Г.Ананьєв, належить до первинної форми вищого психічного синтезу, що характеризує особистість. Але він не визначає змістову сторону особистості – її світогляд, ціннісні орієнтації, спрямованість спонукальної сфери. Люди різних темпераментів мають одну й ту ж соціально-моральну цінність. Одночасно, темперамент може як сприяти формуванню певних рис особистості, так і не сприяти їх формуванню (воля, мислення). Це пов’язане з тим, що середовище, виховні впливи, іноді навіть одні ї ті ж педагогічні прийоми виявляють зовсім різну, іноді прямо протилежну дію на учнів, що володіють різним темпераментом.

Отже, темперамент не є зовнішнім проявом у поведінці, наприклад, в особливостях моторики та емоційності, а органічно вплітається в структуру особистості, забезпечуючи їй найкращий спосіб рівноваги із зовнішнім середовищем. Відтак недоречно розглядати темперамент окремо від особистості.

Таким чином, система узагальнених властивостей темпераменту може бути представлена у такій схемі:

1. Активність людини, проявляється в: а) енергійності, б) пластичності, в) швидкості.

2. Емоційність, що проявляється у виразності, силі та спрямованості емоційних переживань.

3. Соціабельність, що виявляється у: а) домінуванні, б) потребі у спілкуванні, в) покладання відповідальності у локусі контролю тощо.

Виділяють такі психологічні особливості темпераменту:

1. Чутливість або сензитивність. Про неї судять по тому, яка найменша сила зовнішнього впливу необхідна для того, щоб у людини виникла та чи інша психічна реакція – відповідь (репліка, емоція, рух, міміка тощо), я якою швидкістю ця реакція виникає. Іншими словами, якою має бути сила впливу, щоб до людини «дійшло».

2. Реактивність (величина відповіді, реакції на вплив, на репліку). Ця властивість виявляється в тому, з якою силою і енергією людина реагує на той чи інший вплив (критичне зауваження, погрозу, різкий неочікуваний звук). Про людину з високою реактивністю говорять: «Спочатку зробить, а потім подумає», «заводиться з півоберту», а з низькою реактивністю: «Сім раз відміряє, а тільки потім відріже», «не розумієш чи зрадів, чи засмутився. Реактивність у людини тим вища, чим людина:

а) більше готова відповідати, не подумавши, на будь-яке запитання і тому часто вона відповідає невпопад;

б) у прикрості і роздратуванні легше та частіше «виходить із себе», проявляє запальність, вступає у конфлікт;

в) захоплюючись якоюсь розповіддю, швидше приходить в стан крайнього збудження, перебиває розповідь різними вигуками, виявляє нетерплячість.

3. Активність. Про цю властивість судять з того, з якою мірою активності (енергійності) людина впливає на зовнішній світ, долає перешкоди при досягненні цілей. Сюди належать цілеспрямованість та наполегливість у досягненні мети, зосередженість уваги під час тривалої роботи тощо. Активність тим вища, чим людина:

а) більш енергійна у подоланні труднощів та перешкод на шляху до досягнення мети;

б) довше зберігає бадьорість і не «опускає руки» у важких умовах і ситуаціях;

в) більш схильна доводити почату справу до кінця.

4. Співвідношення реактивності та активності. Одні люди діють в основному під впливом випадкових зовнішніх або внутрішніх причин («забажалось»), інші свідомо визначають лінію своєї поведінки.

5. Темп реакції як швидкість перебігу психічних процесів і реакцій (рухи, мова, винахідливість, швидкість розуму тощо). Темп реакції тим вищий, чим:

а) швидкі та енергійні рухи;

б) швидше, впевненіше розмовляє;

в) швидше відповідає на запитання, згадує щось.

6. Емоційна збудливість. Про емоційну збудливість судять з тогою якої слабкості вплив необхідний для виникнення емоційного відгуку (позитивного чи негативного), і з якою швидкістю він виникає. Емоційна збудливість тим вища, чим:

а) швидше в виразніше реагує (зміна виразу обличчя, жестикуляції тощо) на підтримку теплим словом, дисциплінуючий вплив;

б) легше викликати посмішку, сміх, пожвавлення жартом чи дотепним словом;

в) швидше і виразніше проявляє почуття радості та задоволення, коли досяг чогось, наприклад оволодів навчальною навичкою.

7. Екстравертованість – інтровертованість. Екстраверсія – це спрямованість психічної активності особистості назовні, до якої спонукають враження, що зумовлені впливом зовнішніх обставин в даний момент. Інтроверсія – це спрямованість психічної активності особистості всередину, ніби на себе, що спонукається враженнями, які мали місце в минулому або думки про майбутнє. Іншими словами, вплив навколишньої обстановки, зовнішні враження, все те, що відбувається в даний момент і в даному місці, великою мірою визначають поведінку екстраверта. Поведінка ж інтроверта переважно залежить від його внутрішнього світу: почуттів, думок, образів того, що з ним було чи ще буде; людина ніби заглиблена в себе, в минуле і майбутнє. Екстравертованість тим вища, чим людина:

а) з більшою зацікавленістю слідкує за тим, що відбувається навколо неї в дану хвилину, менше схильна заглиблюватися у спогади, «заходити» в себе;

б) їй більше подобається виконувати «живу» роботу (з ким-небудь про щось домовлятися, комусь щось показати, пояснити тощо);

в) легше запам’ятовує обличчя людей, деталі і факти з чиєї-небудь біографії, різні справи, що відбуваються в класі, групі, а гірше – смисл теорії, формули тощо.

8. Ригідність і протилежна якість – пластичність. Вони проявляються в тому, наскільки людина пристосовується до зовнішніх впливів (пластичність) або, навпаки, важко пристосовується до умов, наскільки інертна і млява її поведінка, звички, судження (ригідність).Ригідність виявляє себе тим більше, чим:

а) з більшими труднощами людина звикає до нових людей (наприклад, після того, як вперше прийшла в бригаду, студентську групу, клас) та з більшими труднощами відвикає від старих друзів, приятелів по навчанні (довго згадує, розповідає про них);

б) повільно відвикає від попередніх життєвих умов, оточуючих предметів; з великими труднощами розстається зі своїми речами (листами, фотографіями, звичним одягом), не любить змінювати розташування меблів у помешканні, предметів на своєму робочому місці тощо);

в) важче і повільніше відбувається переключення з одних дій на інші, важче змінити місце свого постійного перебування, але після цього, як звикне до нової дії, нової роботи, здатна до тривалого її виконання, навіть якщо ця робота їй не цікава;

г) важче виробляє рухові навички;

д) повільніше і важче відбувається переключення з однієї емоції на іншу.

Про пластичність треба говорити все навпаки.

10. Тривожність, що проявляється в схильності людини переживати найрізноманітніші ситуації, як такі, що їй чим-небудь загрожують та відчувати при цьому незвичайний страх і неспокій, що не спрямований на певний предмет або явище. Тривожність тим вища, чим:

а) людина більше роздумує про можливу особисту невдачу у відповідальній справі, ніж про саму справу;

б) намагається уникати різних життєвих помилок, навіть незначних, наприклад, схильність неодноразово перевіряти ще раз результати своїх дій (може вернутися додому з половини дороги, перевірити чи замкнені двері, чи вимкнене світло, вода і газ тощо);

в) важче переносить різні чекання: в чергах, транспорті тощо;

г) не впевнена в собі і в своїх діях, легше впадає в сум, недовірлива, схильна завчасно виконувати навчальні завдання, підвищена відповідальність і навіть певна «занудність» при виконанні громадських доручень тощо.

10. Товариськість як відносно незалежна від змісту і ситуації спілкування психічна властивість темпераменту, що характеризує динамічну сторону активності людини в спілкуванні, а саме: частоту встановлення контактів з людьми, легкість їх перебігу, широту кола знайомств. Людина тим більш товариська за темпераментом, якщо:

а) легше і швидше знайомиться з новими людьми;

б) більше говорить сама, ніж слухає інших;

в) має багато друзів та приятелів, з якими систематично спілкується.

Звичайно, товариськість сама собою не забезпечує людині сприятливе становище в системі стосунків у групі, класі, серед людей. Вона позитивно впливає на становлення перших контактів, коли людина входить у нову групу. А потім починають «працювати» більш важливі якості людини, наприклад: розум, сумління, знання, вміння. І нерідко надзвичайно балакуча людина може викликати прикрощі і роздратування.

11. Опірність як рівень опору людини втомі, чи іншим несприятливим умовам праці (наприклад, стресу), як працездатність. Опірність тим вища, чим:

а) вище працездатність протягом навчального дня;

б) менше піддається відволікаючим впливам;

в) менше впливає на діяльність зміни настрою;

г) більша опірність стресові (психічному напруженню).

За конкретним психологічним змістом охарактеризовані вище психологічні властивості темпераменту дуже відмінні. Що їх пов’язує, у чому вони подібні? Існує декілька таких ознак. Кожна психологічна риса темпераменту:

а) рано проявляється в дитинстві (деякі дослідники темпераменту відзначають, що критерії раннього дитинства – один із найбільш надійних у розпізнаванні рис темпераменту);

б) властивості темпераменту характеризують міру динамічної напруги і ставлення до людей, світу, себе, діяльності (до процесу, а не до результату);

в) вони стійкі протягом тривалого періоду життя людини (не міняються або проявляється дуже мала зміна відносної величини, наприклад: активність психічної діяльності в дорослого відрізняється від дитячого, але відносне рангове місце активності залишається майже однаковим у різному віці у своїй віковій групі);

г) ці риси універсально проявляються у всіх сферах діяльності та життєдіяльності (незалежно від зміни життєвих ситуацій);

д) вони не залежать від змісту діяльності та поведінки, тобто є незалежними від мотиву, цілі тощо, а високо корелюють з особливостями нервової системи та іншими властивостями організму, наприклад: з емоційною збудливістю та слабкістю нервової системи, між ригідністю та інертністю нервової системи;

е) є спадковими;

є) чим органічніше зв’язаний темперамент з характером, тим гармонійніше, розкутіше людина.

Як проявляється у поведінці дитини темперамент?

- У її активності – міра, темп, частота, з якою динамічний аспект виступає у поведінці;

- Ритмічність – регулярність прояву основних біологічних функцій (сну, прийняття їжі, спорожнення);

- Перша реакція дитини на нові стимули та ситуації: наближення чи віддалення;

- Адаптованість – наскільки легко дитина здатна змінити початкову реакцію в потрібному напрямі;

- Інтенсивність реакцій;

- Особливості настрою: співвідношення кількості позитивних реакцій (сміх, радість, задоволення) щодо негативних (плач, хвилювання, страх);

- Поріг чутливості, реактивність;

- Рівень відволікання (якою мірою зовнішні подразники змінюють поведінку);

- Концентрація уваги (час, протягом якого дитина здатна займатися однією справою, не дивлячись на відволікаючі впливи).

Із віком дещо зменшується роль темпераменту в регуляції поведінки дитини, зростає регулююча функція характеру.

У зарубіжній психології, зокрема в дослідженнях К.Гілфорда, виділено прояви темпераменту, які проявляються у психіці та діяльності людини.

Насамперед, це безпосередні, прямі прояви (фактори першого порядку: емоційність – сила «Я»; збудливість (емоційна незрілість); власність; динамізм; сила – «над»Я» (сумління); комунікативність; емоційна вразливість; конформізм; параноїдальні тенденції, циклотимія-шизотимія; егоцентризм; рафінованість-наївність; скупість; радикалізм-консерватизм; задоволеність; упевненість в собі – почуття неповноцінності; терпимість-критичний дух; серйозність – веселість, безтурботність.

Крім того, виділено більш віддалені, не безпосередні прояви темпераменту (фактори другого порядку): екстраверсія-інтроверсія; тривожність-інтеграція (пристосованість); емоційна лабільність; здатність до адаптації до своєї тілесної конституції (20).

До особливостей темпераменту слід віднести тільки ті індивідуально-психологічні особливості, які задовольняють усю сукупність виділених ознак. В.С.Мерлін розробив наступну схему опису психологічних проявів темпераменту:

Сангвінік (сильний, врівноважений, рухливий)

Понижена сензитивність, високий поріг чутливості (дуже слабкі звуки і світлові подразники не зауважує), підвищена реактивність. З незначного приводу голосно сміється, несуттєве може дуже розсердити. Жваво і з великим збудженням відгукується на все, що оволоділо його увагою. Жива міміка та виразні рухи. За його обличчям легко відгадати, який у нього настрій, яке у нього ставлення до людини або предмету, події. Швидко зосереджує увагу.

Підвищена активність. Дуже енергійний та працездатний, часто тягне руку на уроці, може довго працювати, не втомлюючись, енергійно береться за нову справу. Активність і реактивність врівноважені. Його легко дисциплінувати. Він добре стимулює прояви своїх почуттів і мимовільні реакції. Швидкі рухи, швидкий темп мови, швидко переключається на нову роботу. Швидко думає, винахідливий.

Висока пластичність. Почуття, настрої та прагнення дуже мінливі. Він легко сходиться з новими людьми. Легко звикає до нових вимог та обставин. Швидко переключається з однієї роботи на іншу. Швидко засвоює і перебудовує навички. Має гнучкий розум.

Екстравертований. Більшою мірою відгукується на зовнішні враження, ніж на образи та уявлення про минуле та майбутнє.

Холерик (сильний, неврівноважений, інертний)

Мала сензитивність (чутливість), висока реактивність, переважає над активністю. Тому він неприборканий, нетерплячий, гарячковий, менш пластичний і більш ригідний, ніж сангвінік. Звідси велика стійкість прагнень та інтересів, велика наполегливість, труднощі в переключенні уваги, швидкий психічний темп.

Флегматик (сильний, врівноважений, інертний)

Низька сензитивність, мало емоційний. Його важко розсмішити, розгнівати або засмутити. Коли всі в класі голосно сміються з якої-небудь причини, він залишається незворушливим. При великих неприємностях залишається спокійним. Міміка бідна, рухи невиразні. Енергійний, відзначається працездатністю. Висока активність значно переважає над малою реактивністю. Відзначається терплячістю, витримкою, самовладанням. Повільний темп рухів і мови. Повільно зосереджує увагу. З труднощами перебудовує навички і звички. Інтровертований. Дуже важко сходиться з новими людьми, з труднощами відгукується на зовнішні враження.

Меланхолік (слабкий)

Висока сензитивність, підвищена чутливість (невисокі пороги відчуттів: зауважує дуже слабкі звуки та світлові подразники). Незначний привід може викликати сльози в очах. Надмірно образливий, болісно чутливий. Мала реактивність. Міміка і рухи невиразні. Голос тихий. Може заплакати на весь голос. Понижена активність. Дуже рідко піднімає руку на уроці, невпевнений у собі, скований, незначні труднощі змушують опускати руки, неенергійний, ненаполегливий, легко втомлюється і мало працездатний. Легко відволікається і має нестійку увагу. Повільний психічний тон. Ригідний. Інтровертований.

За дослідженнями Б.Й.Цуканова, порядок розташування відомих типів темпераменту відповідає запропонованому Гіппократом (холерик-сангвінік-меланхолік-флегматик), а не за І.П.Павловим (холерик-сангвінік-флегматик-меланхолік), Г.Айзенком (колова схема: холерик-сангвінік-флегматик-меланхолік-холерик). Б.Й.Цуканов виділяє чотири «t-типи», що відповідають чотирьом класичним типам темпераменту, і додає до них ще один, проміжний, середній, або, як він назвав його, «врівноважений» тип. Ці п’ять типів віддалені один від одного на 0,1 сек (t=0,7 сек -холерики; t=0,8 сек - сангвініки; t=0,9 сек - врівноважені; t=1,0 сек - меланхоліки; t=1,1 сек - флегматики). В індивідів з тикими значеннями «t-типів» ступінь вираженості показників «екстраверсія-інтраверсія», «емоційна стабільність-невротизм», «збудження-гальмування» «рухливість» сягають найбільшого, середнього або найнижчого рівня.

«Індивіди з t=0,9 сек знаходяться начебто на умовному нулі, в якому функції займають середня рівні збудження і гальмування, вони виявляють себе як амбіверти і названі вченим «врівноважені». Примітно, що до відкриття цього типу темпераменту майже впритул підійшов І.П.Павлов, однак порушення ним природного порядку організації типів темпераменту не дало змогу відкрити його.

Цукановим був підрахований кількісний склад типологічних груп. Найбільше у людській популяції виявилося сангвіноїдів (у т.ч. й «чистих» сангвініків) – 44%. Друга за чисельністю група – меланхолоїди, яких нараховується 29%. Третя за обсягом – холероїди, їх 14% Четверта у цьому ряду – група флегматоїдів, їх 9%. А найменшою є група врівноважених, яких зустрічається всього 4%. Можна вважати, що ці числа вказують на вірогідність зустрічі з представниками того чи іншого типу темпераменту в репрезентативній людській вибірці».

1.2 Загальна характеристика характеру

Кожній людині крім динамічного боку дій, що виявляється в темпераменті, властиві істотні особливості, які позначаються на її діяльності та поведінці. Про одних говорять, що вони працьовиті, дисципліновані, скромні, чесні, сміливі, колективісти, а про інших – лінькуваті, хвалькуваті, неорганізовані, честолюбні, самовпевнені, нечесні, егоїсти, боягузи. Ці й подібні до них риси виявляються настільки виразно й постійно, що становлять собою «типовий вид особистості, індивідуальний стиль її соціальної поведінки. Такі психологічні особливості особистості називають рисами характеру. Ці риси характеризують і цілі, до яких прагне людина, і способи досягнення цілей. Знати це важливо, оскільки особистість характеризується не тільки тим, що вона робить, а й тим, як вона це робить. Сукупність таких стійких рис становить характер особистості» (4, с.20). Характер дозволяє людині діяти досить послідовно і звільнятися від прийняття кожен раз нових і обдуманих рішень.

Людина може влаштувати своє життя відповідно свого характеру, він виконує також функцію відбору ідей і цінностей. Так як більшості людей здається, що «ідеї незалежні від їх емоцій і бажань, а є результатом логічної дедукції, їм уявляється, що їх життєву позицію підтверджують їх ідеї і оцінки, а насправді останні є таким же результатом характеру, як їх вчинки. Характер також дає основу для пристосування індивіду до суспільства. Характер дитини – це зліпок з характеру батьків, він розвивається у відповідь на їх характер. А батьки і методи їх виховання дитини в свою чергу залежать від соціальної структури їх культури» (17, с. 53- 54).

Основою становлення характеру є інтеграція переживань, впливів, вражень індивіда, що одержані ним від соціального середовища, і стають стійкими його ставленнями. Характер складається з певних складових. Серед них провідними є світогляд, переконання, система ставлень до життя, ставлення до людей, а в поведінці обов’язково практично розв’язуються моральні проблеми.

Характер – це цілісне утворення особистості, що визначає особливості діяльності, поведінки та спілкування людини і проявляється у типових ситуаціях, в її стійких ставленнях до різних сторін діяльності (матеріальних цінностей, інших людей, самої себе).

Якщо розглядати властивість характеру як стійке утворення, то можна сказати, що в його основі є динамічний стереотип. У цьому плані певну роль відіграє друга сигнальна система: вона сприяє вихованню певних рис характеру і різних способів дій.

Розглянемо психологічну структуру характеру. Характер – це специфічне поєднання різноманітних і взаємопов’язаних рис. Риса характеру це стійка форма або шаблон поведінки, які виникають в певних ситуаціях з достатньо високою ймовірністю, так що можна передбачити цю поведінку. Знаючи одну, дві головні риси характеру, можна передбачити ряд інших. Скромний – значить і поступливий, добрий – значить і чуйний. Лінива людина є нечесною, безвідповідальною, несамокритичною

Кожна якість має складну психологічну структуру. В українському словнику є більше 2500 слів, за допомогою яких можна охарактеризувати людину. У психології об’єднання системи взаємопов’язаних якостей називають симптокомплексами рис характеру.

У цьому зв’язку за Б.М.Тепловим виділяють чотири системи рис характеру, що виражають ставлення людини до:

1) інших людей, до груп, до суспільства загалом;

2) праці;

3) речей, матеріальних цінностей;

4) самого себе.

У ставленні до людей, груп проявляються соціальні та духовні потреби особистості. Моральна позиція особистості визначає прояв таких якостей як товариськість, радість за успіхи інших, готовність допомогти, гуманізм, людяність. Негативними якостями у цьому плані є: заздрість, злорадство, розрахунок та ін.

Ставлення до праці, громадської роботи пов’язується з такими рисами особистості як працьовитість, сумлінність, ініціативність або негативні: лінощі, неохайність, безініціативність.

У ставлення до речей, матеріальних цінностей також проявляються важливі риси характеру. Вони тісно пов’язані із спрямованістю особистості, зокрема з її ціннісними орієнтаціями, уявленнями про життя тощо. До цієї групи відносяться такі якості як актуальність, економність, скупість, щедрість та ін.

Дуже важливою групою якостей є якості, в яких виражається ставлення людини до своєї особистості. Кожна людина контролює свої дії, осмислює їх з позиції сумління моралі, особистих переконань свого «Я». Правильність оцінок, серйозне ставлення до думки людей і групи допомагають людині вдосконалювати характер, виховувати таки якості як власну гідність, скромність, самокритичність, самодисципліну. Ставлення до самого себе багато в чому визначає прояв характеру людини. Скромність, самокритичність повинні поєднуватися з почуттям гідності та усвідомлення своєї користі. Скромність не повинна бути перешкодою для відстоювання своєї думки.

Особистість постійно ніби вимірює свої справи та успіхи справами та успіхами інших людей. Оцінка людиною самої себе може бути правильною і спотвореною. Іноді людина може давати собі завищену оцінку, перебільшувати свої заслуги, успіхи, знання.

Є багато людей, яким завжди здається, що ніби їх постійно недооцінюють і оточуючі до них завжди несправедливі. Це дуже важкі і для себе і для оточення особи. Вони постійно скаржаться, псують настрій собі та іншим. Часом доходить і до бурхливих вибухів, коли вони починають доводити свою правоту. Найчастіше, це – люди, у яких завищена самооцінка і невиправдано високий рівень домагань. Вони не вміють себе оцінювати, а навчитися цьому дуже важливо.

Структура характеру визначається не тільки взаємозв’язком окремих рис, але і такими властивостями, які притаманні характеру як цілому. До таких загальних властивостей відносяться: глибина, цілісність, стійкість, мінливість, активність та сила характеру.

Глибина характеру виражає стійкий внутрішній зв'язок його рис з головними інтересами, зі спрямованістю особистості. Більш глибокими рисами є ті, що визначаються її головними стосунками. Вони пов’язані з дуже широкою системою інших рис. Наприклад, ті, які визначають ставлення до інших людей і ставлення до своєї справи. Саме ці якості накладають відбиток на риси, які характеризують ставлення людини до себе, до речей. Характеристика людини повинна відображати властивості людини, які визначають її загальний психічний склад. Це і гуманізм, патріотизм, сумлінність, відповідальність, дисциплінованість та ін.

Цілісність характеру – це його внутрішня єдність, відсутність у ньому суперечних рис, як наприклад, добрий тільки до рідних і злий до решти людей, відповідність між спрямованістю потреб, інтересів, діяльністю і свідомістю та вчинками.

Стійкість характеру дозволяє стверджувати про його визначеність. Стійкий характер проявляється в тому, що поведінка особистості у всіх випадках відповідає її переконанням, основній спрямованості, сенсу її життя та діяльності. Про людину зі стійким характером можна наперед сказати, як вона себе буде поводити в тих чи інших ситуаціях. Так, якщо людина чесна, то можна передбачити, що незважаючи на неприємні для неї наслідки, вона буде казати правду і на зговір із сумлінням не піде.

Мінливість характеру проявляється як особлива піддатливість його рис змінам, що викликані як зовнішніми умовами, так і роботою людини над собою. Певна мінливість (пластичність) характеру є необхідною умовою його розвитку, виховання. Але надто висока піддатливість характеру зовнішнім умовам призводить до його невизначеності.

Активність характеру виявляється як постійна потреба людини бути в діяльному стані. Така людина не може сидіти, склавши руки, коли інші працюють. Вона відразу включається в роботу бригади, групи або займається своєю. Ця властивість характеру виявляється в діяльності, спрямованій на досягнення важливих цілей. Нецілеспрямована активність не досягає мети, коли людина одночасно береться за багато справ, та нічого не доводить до бажаного результату. Це є суєтлива особистість.

Протилежною до активності є пасивність характеру. Серед сучасних школярів є багато пасивних у навчанні. Вони краще спишуть завдання у однокласників, ніж виявлять активність у самостійному засвоєнні знань.

Повнота характеру стосується різнобічності потреб і інтересів, прагнень і захоплень, різноманітність діяльності людини. Одні люди відрізняються багатогранністю своєї активності, інші вузькістю, однобічністю та обмеженістю розвитку.

Визначеність характеризується твердістю і цілісністю поведінки у відповідності з переконаннями, морально-політичними уявленнями.

Сила характеру визначає енергію, з якою людина переслідує поставлені цілі, здатна пристрасно захоплюватися і розвивати велике напруження сил при зустрічі з труднощами, перешкодами, вмінням їх перемагати.

Врівноваженість характеру – це найбільш сприятливе для діяльності і спілкування з людьми співвідношення витриманості і активності, рівність поведінки, обумовленої або природними, типологічними особливостями людини, вихованням вольової витриманості, яка дозволяє індивіду тримати себе у складних умовах на висоті своїх засобів (І.Павлов). Іноді властивості характеру знаходяться у складних, іноді суперечливих зв’язках.

Врівноваженість характеру проявляється як автоматизованість дій та безпосередність, невимушеність вчинків, які здійснює людина у важких, критичних ситуаціях, коли необхідно швидко чинити або утриматися від дій. Безпосередність поведінки виникає на основі свідомих поглядів, переконань та велінь сумління. У таких випадках неможлива суперечність між світоглядом і характером. Невимушеність виробляється в процесі практичної реалізації людиною своїх переконань у відповідних діях і вчинках.

На основі морально-психологічної природи риси характеру поділяють на моральні, вольові, емоційні та інтелектуальні.

Важливе значення для характеру людини має її моральна спрямованість. Оцінюючи характер людини, ми беремо до уваги ті цілі, які вона ставить перед собою, наскільки вони важливі з соціально-духовного погляду. Розуміння і знання спрямованості характеру потребує аналізу інтересів особистості (стійкі, широкі, глибокі) та ідеалів. До спрямованості можна віднести і значущі переживання людини, наприклад, сенсу життя, задоволеність від нього, радості від самоствердження, самовираження та самореалізації тощо.

Не можна недооцінювати роль пристрастей, неусвідомлених потягів, що впливають на свідомість і діяльність людини, а одночасно, і на її характер, а саме, дають енергію для діяльності людини, а свідомість контролює, спрямовує і регулює діяльність.

Характер, безумовно, проявляється в діяльності (грі, навчанні, праці, поведінці). Це, зокрема, виражається в умінні ставити мету і дотримуватись її у мотивації діяльності, прояві вольових якостей, в умінні виконувати ту діяльність, у здатності до саморегулювання тощо.

Як поєднується характер з розумом і здібностями людини? Так, мислення впливає на прояви і властивості характеру, що проявляється у постановці та розв’язування життєвих проблем (самостійно чи не самостійно), які мислительні операції, способи розв’язування задач переважають. Одні намагаються знайти відповідь, інші – хочуть відразу її знати, без зусиль.

Спостережливість, уміння орієнтуватися, передбачати результати у поєднанні з волею роблять характер творчим, принциповим. Іноді інтелектуальні можливості не реалізуються, коли особистість здібна, але лінива. Люди з сильною волею часто бувають і розумними. Дуже добре, коли глибокий розум поєднується з наполегливістю. Нерозумна наполегливість перетворюється у впертість.

Завдяки сильному характеру розвиваються здібності людини. Особливо важливе місце займає творче ставлення до діяльності, позитивне ставлення до себе (вимогливість, правильність самооцінки). Одночасно, високомірність може закрити дорогу розвитку здібностей, тоді як інтерес стимулює діяльність. Дійовий інтерес, який пов'язаний з волею, навіть при наявності невисоких здібностей призводить до значних творчих досягнень. У свою чергу, наявність задатків, здібностей стимулює появу інтересу. Але може бути і так, що здібності не породжують інтересу. Значить, у цьому випадку є причини, або людина не вірить у свої можливості, або невисоко оцінює сферу діяльності, до якої має здібності. Здібності розвиваються у процесі напруженої діяльності.

Як пов'язаний характер з психічними процесами? Відомо, що психічні процеси людини мають свої індивідуальні особливості.

Як відзначає Б.Ананьєв, організація психічних процесів впливає на формування здібностей і характеру. Функціонування органів чуття, особливості сприймання не є характерологічними. Вони швидше входять у структуру здібностей. Але є такі властивості, які стають характерологічними. Так при спостереженні одні люди пасивно сприймають, інші активно спостерігають, виділяють не тільки те, що кидається у вічі. В одних поведінка імпульсивна, інші, навпаки, розглядають подію під певним ракурсом, зосереджують свій погляд, дають оцінки, проявляють інтерес, наполегливість, працюють планомірно. Одні при сприйманні світу деталізують і узагальнюють, інші в цьому випадку швидкі і точні. Є особи, які фіксують тільки те, що є, інші – виражають своє бачення, своє ставлення. Ще інші проявляють впевненість і самостійність у запам’ятовуванні та відтворенні. Так, емоції, переживання впливають на запам’ятовування і відтворення, що залежить не тільки від значущості матеріалу, але й від спрямованості особистості.

Характер тісно пов'язаний з уявою. Є люди-фантазери, а є тверезомислячі – реалісти. Є особи з активною або, навпаки, пасивною уявою, з однобічною чи сміливою уявою.

Який зв'язок між психічними станами і характером? Так, є люди, які часто переживають стреси, фрустрації, стан тривожності. У деяких часто змінюється настрій з оптимістичного на песимістичний, інші проявляють рішучість чи нерішучість.

Характер виявляє себе у зовнішності, в тому числі виразі обличчя, його визначають за почерком. Риси характеру відзеркалюються у посмішці, у жестах, у одязі.

1.3 Вивчення характеру людини у вітчизняній та зарубіжній психології

Проблема характеру займає визначне місце у психології, починаючи з давніх часів. Так, у 18 ст., розгорнулася цікава полеміка про походження характеру і продовжувалася в 19 ст. (англійські вчені Мілль, Гальтон, Бен; французькі Пере, Фульте, Рібо, Полон, Маланер; німецькі вчені Штерн, Кречмер, Евальд та ін.). Популярність вивчення характеру зумовлена тим важливим значенням, яке він має в житті людей.

Характер постійно привертає увагу моралістів, художників, медиків. Значне місце проблема характеру займає у вітчизняній психології, зокрема у працях Лесгафта, Ушинського, особливо Лазурського. Останній навіть пропонував створити самостійну науку про характер. Характер – це не проста сукупність рис, аналітичне утворення, а він є цілісний, індивідуально неповторний.

Слово “характеристика” для опису індивідуальних особливостей людини вперше вжив грецький філософ Теофест (IV-ІІІ ст.. до н.е.). Він першим не тільки поставив дану проблему, а й написав свою книгу “Характер”. Його описи характеру, в основному стосуються морального обличчя людини Пізніше мислителі висували здогадки, що характер – це індивідуальні особливості інтелекту або волі, почуттів (Бен, Рібо, Лесгофт, 19 ст.). У 20 ст. під характером стали розуміти не особливості окремих властивостей психіки, а особливості цілісної особистості.

Більшість учених розглядали характер як набуті якості, однак, існує і протилежний підхід. Так французький вчений Рібо вважав, що характер зумовлений природними чинниками. Інші вчені стверджували його повну залежність від умов життя. Боротьба цих поглядів продовжується і зараз.

В історії психології постійно ставиться проблема типології особистостей і типології характерів. Так А.Кречмер вважав, що певний тип тіла пов’язаний з розвитком певних рис характеру. Він виділив три основні типи:

1. Пікнічному типові з характерною перевагою поперечних розмірів тіла властиві товариськість, колективізм, екстраверсія.

2. Астеніку-шизотиміку з перевагою вертикальних розмірів тіла властиві такі риси як самозадоволеність і недостатній реалізм, утруднений контакт з людьми і предметним світом.

3. Атлетичному типові з характерною міцною коренастою структурою тіла притаманний спокійний характер, але це не означає, що такі особи не здатні вибухати.

Подібного погляду дотримувався Б.Шелдон. Він вважав, що в залежності від того, як розвинуті частини тіла (екзодерми – органи травлення, мезодерма - кістки, м’язи, легені; ектодерма – шкіра, волосся, ніс та мозок) були виділені такі типи:

1. Екзоморфний, якому характерний великий живіт, сильно розвинуті внутрішні органи, слабкі та короткі ноги і руки. Такі люди прагнуть постійного задоволення потреб.

2. Мезоморфному типові, що володіє широким могутнім тілом, притаманний неспокійний і агресивний характер.

3. Ентоморфному типові, що відзначається худорлявістю, розвиненою нервовою системою, властивий інтровертований характер.

Психоаналітики виділяли типи характерів у залежності від того, на якій стадії зафіксувався розвиток дитини.

Однією із сучасних типологій характеру є типологія, запропонована Ле Сенсом і розвинута та завершена французькою школою психологів, де характер розглядається як сукупність (в різних вираженнях) таких властивостей як-от:

а) емоційність (виразна емоційність (Е+), дуже слабка емоційність (Е));

б) активність (+А), пасивність (-А);

в) первинність (П) як безпосередність у переживаннях, швидка відповідь-реакція на зовнішні і внутрішні стимули, імпульсивність і вторинність (В), навпаки, повільна відповідь-реакція на стимули-подразники, рефлексивність, здатність до глибокого самоаналізу.

Виділено 8 основних типів:

1. нервовий (Е+, А-, П);

2. сентиментальний (Е+, А-, В);

3. активний, бурхливий (Е+, А+, П);

4. пристрасний (Е+, А+, В);

5. сангвінічний (Е-,А+,В);

6. флегматичний (Е-, А+, В);

7. аморфний або безпечний (Е-, А-; П);

8. апатичний (Е-; А-; В).

Наведемо якісну характеристику цих типів.

Нервовий (Е+, А-, П). Для таких осіб характерна розвинута сильна і неконтрольована емоційність. Це нервова людина, раб теперішнього. Вона непостійна, схильна до жорстокості та підозрілості, але легко змиряється. У неї живий, але методичний розум, характерна імпульсивна, нерівна і непостійна активність. Нервова людина чуйна, але її бажання співпадають з необхідністю, тільки періодично. Вона завжди проявляє силу, є збудженою, постійно знаходиться в пошуках нового та привабливого. Їй незручно перебувати довго в сімейному колі і тому вона потребує багато чисельних і різноманітних друзів поза домом. Така особистість мало рахується з минулим, говорить і робить те, що їй вигідно в даний момент. Вона часто може говорити неправду, недовірлива, легко допускає те, що інші поступають так само, як вона. Задоволена собою і любить, коли інші це підтверджують. ЇЇ вплив на групу незначний. ЇЇ необхідно стримувати, вказувати як і що робити і не боятися йти на зіткнення, так як вона легко йде на примирення.

Сентиментальна (Е+, А-, В) людина наділена великою чутливістю, важко відволікається від своїх вражень, радощів, довго їх переживає, пам’ятає про них і постійно до них повертається у спогадах. Це глибока, мрійлива і постійна натура. Вона любить одинокість і має одного чи двох приятелів. Особистість з таким типом характеру достатньо працьовита, але рішення приймає з труднощами. “Вторинність” сентиментального зумовлює глибоке переживання всього, що з ним діється, всього, що йому говорять. Тому зміни в настрої повільні, але глибокі. Така людина не є рабом подій і пробує їх тверезо оцінювати, рідко живе теперішнім, добре пам’ятає минуле і думає про майбутнє. Вона дотримується своїх стійких звичок і не любить змін. Сильна емоційність сентиментальної людини вимагає поводитися з нею з великою обережністю. Грубе звертання – спосіб змусити її бути ще більш замкненою. Нерішуча й непрактична, чуйна, вона потребує до себе м’якого і доброзичливого ставлення. У розмові з нею необхідно бути тактовним, постійно показувати, що з нею рахуються. Не можна йти наперекір її звичкам.

Активний, бурхливий тип (Е+, А+, П). Завдяки своїй первинності цей характер відрізняється великою силою, відважністю, потребою у свободі. Його ефективність і активність інколи набувають невгамовного характеру. Це імпульсивна, приваблива людина, яка часто не відрізняє незалежність від анархії. Така особистість із співпереживанням ставиться до інших і не приховує своїх симпатій. Вона відкрита, але мінлива, життєрадісна і завжди перебуває у доброму настрої. Це душа компанії і фантазер, але може бути і грубою. ЇЇ не лякають перешкоди, які вміло вона обходить завдяки своїй винахідливості. Дуже часто це хвалько, що любить все прикрасити, але одночасно і довірлива, не капризна і не злопам’ятна людина. Вона з бажанням бере участь у загальній справі та виконує все, що від неї вимагають. Їй необхідно відчувати симпатію навіть у докорах. Не слід публічно вичитувати, принижувати її не тому, що вона буде довго переживати, а тому що це швидко викликає сильне обурення. Вона здатна енергійно взятися за роботу, але потрібно постійно підтримувати її зацікавленість до неї.

Пристрасний (Е+, А+, В). Це люди однієї ідеї, які з великим бажанням віддані своїй роботі, люблять порядок. Їх дії рішучі, але не вибухові. Вони вибухають лише у тих випадках, коли їх пориви досить довго та часто стримуються. Тоді вони справедливо падають у гнів. Їх розум швидкий і надійний. Успіх переживають тихо і скромно. Вони не люблять змінювати своїх переконань. Тому при призначенні на керівну посаду, людині, яка має такий характер, слід переконатися, що її погляди не розходяться з позицією вищого керівництва. Не слід також доручати одну й ту ж справу двом таким людям, які згодом не зможуть прийти до спільного рішення.

Сангвінічний тип (Е-,А+,В). Це практичний тип людей. Він легко і швидко адаптується, покладистий і оптимістичний. Це ділова людина. Вона мало збудлива і “первинна”, а тому неспокійна і смілива. Її розум широкий, здатний до узагальнення, любить точність, об’єктивність. Її думки ясні та відкриті до будь-яких проблем. До доручень ставиться з великою відповідальністю.

Флегматичний (Е-, А+, В). Найбільш виразною рисою цього характеру є його холоднокровність та виключний спокій. Флегматик належить до тих людей, які завжди повільні, холодні, без будь-яких емоцій. Він не любить приятелювати з великим загалом, а любить одинокість. Не балакучий, у розмові зводить усе до головного. Вірний собі, сказати неправду може лише у крайньому випадку. У роботі любить порядок і виконує її спокійно та методично. Любить чистоту, любов до неї може стати манією і перетворитися у педантизм. Не боїться працювати з повною віддачею. Розум його працює досить повільно, але надійно. Повільність пояснюється бажанням знати причини того, що твориться. Флегматика можна переконати тільки доводами і конкретними аргументами. Треба допомагати йому позбавлятися одинокості. Його краще всього використовувати на стадії проектування роботи і в підготовчий період. Там дуже корисними стають його організаторські здібності, спокійність і стриманість.

Аморфний або безпечний (Е-, А-; П). Це дуже інертний тип. Він ніколи не робить більше того, що йому сказано. Розум його також не активний. Людина з таким типом характеру готова відкладати все, що можна легко зробити сьогодні. Її вчинки не мають елементарної пунктуальності.

Апатичний (Е-; А-; В). Цей тип, як і попередній, також байдужий до того, що робить. Він здатний задовільно виконувати повсякденну роботу, яка потребує необхідного порядку. Він отримує певне задоволення від одинокості. Але його одинокість бідна. Люди, наділені такими рисами характеру, найменш послужливі і найбільш байдужі до інших.

Це, звичайно, «чисті» типи, які рідко зустрічаються в дійсності. Але орієнтуючись на них нам краще буде визначити «змішані типи», з якими ми частіше зустрічаємось у повсякденному житті.

Крім цього, на ці риси характеру мають вплив національні, культурні, релігійні, моральні чинники, котрі посилюють або послаблюють їх у залежності від обставин та їх потреб. Ця типологія має практичне значення, особливості цих типів необхідно враховувати у спільній діяльності, у вихованні.

Дуже цікавою типологією характеру є типологія, запропонована американським психологом Е. Шостромом. Він поділяє людей за характером на маніпуляторів (маніпулятивний характер) та актуалізаторів. Вчений виходить з тої тези, що парадокс сучасної людини полягає у тому, що, будучи не просто розумною, але й освіченою, вона сама себе заганяє у стан неусвідомленості та низького рівня життєвості, коли торгові менеджери, сектанти, навіть її знайомі вишукано й ефективно маніпулюють нею. Е. Шостром виділяє вісім типів маніпуляторів, яких легко відшукати серед людей.

«Диктатор», який, безумовно перебільшує свою силу, домінує, наказує, цитує авторитетів, одним словом, робить усе, щоб керувати своїми жертвами (Начальник, Бос, Настоятель).

Навпаки, маніпулятор типу «Шмата», що є жертвою диктатора та прямою його протилежністю, розвиває велику майстерність у взаємодії з диктатором, перебільшуючи свою співчутливість. «Шмата» використовує такі прийоми: забула, не чула, промовчала (Хамелеон, Конформіст, Відступник, Дурень, Довірливий).

«Калькулятор», що перебільшує необхідність все і всіх контролювати, обдурює, ухиляється, прагне, з одного боку, перехитрити, а з другого – перевірити інших (Ділок, Аферист, Гравець в покер, Працівник реклами, Шантажист).

«Липучка», що є полярною протилежністю «калькулятору», зі всіх сил перебільшує свою залежність, прагне бути предметом турботи, дозволяє і приховано змушує інших робити за неї роботу (Паразит, Нило, Вічна дитина, Іпохондрик, Безпорадний).

«Хуліган», що перебільшує свою агресивність, жорстокість, недоброзичливість, керує іншими з допомогою різноманітних погроз (Ображальник, Ненависник, Гангстер, Сварлива Баба).

«Славний хлопець», що перебільшує свою турботливість, уважність, «вбиває» інших своєю показаною добротою. Відтак, у деякому сенсі сутичка з ним важча, ніж з хуліганом, бо ви не зможете боротися зі славним хлопцем. Дивно, але у будь-якому конфлікті зі славним хлопцем перший програє (Угодник, Доброчинець, Мораліст, Людина компанії).

«Суддя», що перебільшує свою критичність, нікому не вірить, повний звинувачення, невдоволення, з труднощами прощає провини інших (Всезнайка, Звинувачувач, Поборник Прав, Збирач Досьє, Експерт, Месник, Той, хто ганьбить, змушує визнати вину).

«Захисник», що протилежний судді, надзвичайно підкреслює свою підтримку і поблажливість до помилок інших, псує їх, співчуваючи понад усяку міру, відмовляється дозволити тим, кого захищає, стати на власні ноги та зростати самостійним. Замість того, щоб зайнятися власними справами, він турбується про потреби інших (Покровитель, Мученик, Квочка з Курчатами, Самовідданий, Потішник).

Маніпулятор дуже зайнята людина, бо контролює інших і тому не бачить і не чує багато з того, що відбувається навколо. Сам процес маніпулювання непомітно робить таку людину сліпою, бо втрачає здатність по-справжньому переживати, по-справжньому радіти, нормально та повноцінно жити.

Для маніпуляторів характерна фальшивість, неусвідомленість справжнього сенсу життя, яке для них є шаховою грою, цинізм, недовіра до всього. Усіх людей вони ділять на дві категорії: тих, кого контролюють і тих, хто контролює.

Актуалізаторам, як протилежності маніпуляторам, характерна чесність, щирість, автентичність. Вони здатні бути чесними у будь-яких переживаннях. Їм притаманна чистосердечність та виразність. Вони усвідомлено відгукуються на життєві події, добре бачать і відчувають себе та інших, здатні мати свої погляди про твори мистецтва, про музику, про життя. Актуалізатори володіють свободою вираження своїх потенцій, вони володарі свого життя, вони суб’єкти. Ці люди глибоко вірять в інших та самих себе, весь час прагнуть встановити зв'язок з життям та долати його труднощі тут і зараз.

Актуалізатор знаходиться у більшій безпеці, ніж маніпулятор, оскільки розуміє по-перше, те, чим він є неповторним, а по-друге, те, що його неповторність – це цінність. Маніпулятор, навпаки, заганяє свою індивідуальність глибоко всередину свого єства та повторює, копіює, тиражує чиїсь способи поведінки. Він старається, пирхає, дряпається вверх, але вже по освоєних горах. На жаль, навіть психологічне знання професійно використовується часом психологами для маніпуляції іншими людьми, що, звичайно, є не гуманно.

«Практично всі автори типологій підкреслювали, що характер може бути більш і менш виражений. Уявіть собі вісь, на якій зображена інтенсивність проявів, характерів. Тоді на ній позначаться наступні три зони (мал. 1); зона абсолютно «нормальних» характерів, зона виражених характерів (вони одержали назву акцентуації) і зона сильних відхилень характерів, або психопатії. Перша і друга зони відносяться до норми (у широкому значенні), третя — до патології характеру. Відповідно, акцентуації характеру розглядаються як крайні варіанти норми. Вони, у свою чергу, підрозділяються на явну і приховану акцентуацію.


Мал. 14. Вісь ступеня вираженості характеру: I — «середні» характери; II — акцентуйовані характери: а — прихована акцентуація; б — явна акцентуація; III — психопатії. Позначення: Н — норма, П — патологія

Розрізнення між патологічними і нормальними характерами, що включають акцентуацію, дуже важливе. По одну сторону межі, що розділяє другу і третю зони, виявляються індивіди, що підлягають веденню психології, по іншу — малої психіатрії. Звичайно, «межа» ця розмита. Проте існують критерії, які дозволяють її приблизно локалізувати на вісі інтенсивності характерів.

Таких критеріїв три, і вони відомі як критерії психопатій Ганнушкіна Кербікова.

У разі акцентуації характеру може не бути жодної з ознак психопатій, принаймні ніколи не присутні всі три ознаки відразу. Відсутність першої ознаки виражається у тому, що акцентуйований характер не проходить «червоною ниткою» крізь усе життя. Звичайно він загострюється в підлітковому віці, а з подорослішанням згладжується. Друга ознака — тотальність — також не обов'язкова: риси акцентуйованих характерів виявляються не в будь-якій обстановці, а лише в особливих умовах. Нарешті, соціальна дезадаптація при акцентуації або не наступає зовсім, або буває нетривалою. При цьому приводом для тимчасових розладів з собою і з оточенням є не будь-які скрутні умови. (як при психопатіях), а умови, що створюють навантаження на місце якнайменшого опору характеру.

Введення поняття «місця якнайменшого опору» (або «слабкої ланки») характеру, а також опис цих місць стосовно кожного типу — важливий внесок в психологічну теорію характеру. Слабкі місця кожного характеру треба знати, щоб уникати неправильних кроків, зайвих навантажень і ускладнень в сім'ї і на роботі, при вихованні дітей, організації власного життя» (5).

Як уже було сказано, не всі якості характеру особистості розвинуті однаково. Крім того, якість може бути посилена більше норми, бути акцентованою. Німецький психолог К.Леонгард виділив ряд типів акцентованих особистостей, для яких характерне посилення рівня визначення рис.

1. Демонстративні особи, для них характерна велика, аномальна здатність до витіснення. Багато таких особистостей працюють у сфері торгівлі. Тут виділено два підтипи: а) істерики – у них велике бажання до визнання (викликати до себе увагу), недостатність витримки, необдуманість вчинків; б) авантюристичні – це ті особи, що роблять грубі помилки в очах об’єктивного спостерігача і відмовляються від цих помилок.

2. Педантичні особи, в яких, навпаки, слабо представлені механізми витіснення. Виділяються такі підтипи:

а) анаксти – особи, що зволікають з прийняттям рішення навіть тоді, коли стадія попереднього і кінцевого аналізу завершена, для них характерна велика нерішучість; б) особи з неврозом нав’язливих станів, наприклад, великого страху, що змушує бачити у ледь складних обставинах велику загрозу; оскільки здатність до витіснення недостатня, то це напруження підсилює нав’язливі уявлення, що ведуть до “розкачування”, яке збільшує страх до краю; в) іпохондрики, для яких характерні дуже сильні переживання про власне здоров’я; г) “втеча у хворобу”, коли після невеликих невдач, конфліктів, внутрішніх переживань, фрустрації головних потреб, особистість симулює хворобу (“Я погано себе почуваю”, “У мене поганий настрій”), хоч до цього немає певних явних об’єктивних передумов, але є суб’єктивні. Однак, через деякий час справді можуть з’явитися симптоми хвороби.

3. Застрягаючі. Основою застрягаючого, параноїдального типу акцентуації характерна стійкість афекту. Така людина захоплена однією ідеєю, яка всепоглинаюче заволоділа нею. Причиною виникнення такої акцентуації є так зване маятникове виховання, коли батьки то хвалять дитину, то її карають, а сама дитина не може передбачити, як поставляться батьки до неї в тій чи іншій ситуації.

4. Збудливі особи, особливою ознакою для способу життя і поведінки яких є нерозсудливість, нелогічний аналіз своїх вчинків, а головною причиною їх поведінки є потяги, інстинкти, неконтрольовані спонуки.

5. Тривожні особи, що здатні до частих та інтенсивних переживань.

Усі виділені вище акцентуації можуть проявлятися уже в підлітковому віці. У психодіагностиці є спеціальна методика для виявлення акцентуацій підлітків.

Класифікація акцентуації характерів у підлітків, яку запропонував Лічко, виглядає таким чином:

1. Гіпертимний тип. Підлітки цього типу відрізняються рухливістю, товариськістю, схильністю до пустощів. У події, що відбуваються навколо, вони завжди вносять багато шуму. Люблять неспокійні компанії однолітків. При хороших загальних здібностях вони проявляють непосидючість, недостатню дисциплінованість, вчаться нерівно. Настрій у них завжди хороший. З дорослими – батьками і педагогами – у них нерідко виникають конфлікти. Такі підлітки мають багато різноманітних захоплень, але ці захоплення, як правило, поверхневі і швидко проходять. Підлітки гіпертимного типу часто переоцінюють свої здібності, бувають дуже самовпевненими, прагнуть показати себе, хвастнути, справити враження на оточуючих . Самооцінка адекватна.

2. Циклоїдний тип. Характеризується підвищеною дратівливістю і схильністю до апатії. Підлітки даного типу вважають за краще знаходитися вдома самим, замість того щоб десь бувати з однолітками. Вони важко переживають навіть незначні неприємності, на зауваження реагують украй роздратовано. Настрій у них періодично міняється від піднесеного до пригніченого (звідси назва даного типу) з періодами приблизно в два-три тижні. Самооцінка варіативна, переміщується з високого до низького рівня, нестійка, неадекватна.

3. Лабільний тип. Цей тип украй мінливий в настрої, причому він часто непередбачуваний. Приводи для несподіваної зміни настрою можуть виявитися найнікчемнішими, наприклад кимось випадково сказане слово, чийсь непривітний погляд. Всі вони здатні зануритися в смуток і похмурий настрій за відсутності яких-небудь серйозних неприємностей і невдач. Поведінка цих підлітків багато в чому залежить від настрою. Такі підлітки, знаходячись в пригніченому настрої, дуже потребують допомоги і підтримки з боку тих, хто може поправити їх настрій, здатний відвернути, підбадьорити і розважити. Вони добре розуміють і відчувають відношення до них навколишніх людей. Самооцінка адекватна можливостям, вирізняється щирістю та вмінням правильно підмітити риси свого характеру.

4. Астено-невротичний тип. Цей тип характеризується підвищеною недовірливістю і примхливістю, стомлюваністю і дратівливістю. Особливо часто стомлюваність виявляється при виконанні важкої розумової роботи. При стомлені афективні спалахи виникають внаслідок мізерних приводів. Емоційна нестабільність легко змінюється роздратуванням і сльозами. Адаптація низька, самооцінка неадекватно занижена і відображає іпохондричні установки.

5. Сензитивний тип. Йому властива підвищена чутливість до всього. Ці підлітки не люблять великих компаній, азартних і рухливих пустотливих ігор. Вони звичайно сором’язливі та боязкі при сторонніх людях, чому часто справляють враження замкнутості. Вони відрізняються слухняністю і виявляють велику прихильність до батьків. У юнацькому віці у таких підлітків можуть виникати труднощі в спілкуванні з однолітками, а також комплекс неповноцінності. Разом в тим у цих же підлітків досить рано формується почуття обов'язку. Вони розбірливі у виборі друзів, знаходять велику прихильність до дружби, обожнюють друзів, які старші за них по віку. Самооцінка вирізняється високим рівнем об’єктивності.

6. Психоастенічний тип. Такі підлітки характеризуються прискореним і раннім інтелектуальних розвитком, схильністю до роздумів і міркувань, до самоаналізу і оцінок поведінки інших людей. Такі підлітки, проте, нерідко бувають сильні тільки на словах, а не на ділі. Самовпевненість у них поєднується з нерішучістю. Самооцінка завжди занижена.

7. Шизоїдний тип. Його найважливішою рисою є замкнутість, відлюдькуватість. Ці підлітки не дуже тягнуться до однолітків, вважають за краще бути одному, знаходитися в компанії дорослих. Душевна самота зовсім не обтяжує шизоїдного підлітка, який живе в своєму світі, своїми незвичайними для дітей цього віку інтересами. Такі підлітки нерідко демонструють зовнішню байдужість до інших людей, відсутність до них інтересу. Вони погано розуміють стани інших людей, їх переживання, не вміють співчувати. Їх внутрішній світ часто наповнений різними фантазіями, особливими захопленнями. У зовнішньому прояві своїх відчуттів вони достатньо стримані, не завжди зрозумілі оточуючим, перш за все для своїх однолітків, які їх, як правило, не дуже люблять. Самооцінка завищена, але з констатацією негативних рис: замкнутості, неконтактності, нерозуміння оточуючих.

8. Епілептоїдний тип. Ці підлітки часто плачуть, виводять оточуючих, особливо в ранньому дитинстві. Такі діти, - люблять мучити тварин, бити і дратувати молодших і слабших, знущатися з безпорадних і нездатних дати відсіч. У дитячій компанії вони претендують не просто на лідерство, а на роль володаря. У групі дітей, якими вони управляють, такі підлітки встановлюють свої жорсткі, майже терористичні порядки, причому їх особиста влада в таких групах тримається в основному на добровільній покірності інших дітей або на страху. В умовах жорсткого дисциплінарного режиму вони відчувають себе нерідко на висоті, вміють догодити начальству, добитися певних переваг, заволодіти постами, що дають в руки владу, встановити диктат над іншим. Самооцінка надто одностороння, більш конформні на вигляд, ніж є насправді.

9. Істероїдний тип. Головна риса цього типу - егоцентризм, жадання постійної уваги до своєї персони. У підлітків даного типу виражена схильність до театральності, позерства. Такі діти насилу виносять, коли в їх присутності хвалять їх товариша, коли іншим приділяють більше уваги, ніж їм самим. Бажання привернути до себе погляди, вислуховувати захоплення і похвали стає для них насущною потребою. Для таких підлітків характерні претензії на виняткове положення серед однолітків, і щоб впливати на оточуючих, привернути до себе увагу, вони часто виступають в групах в ролі заводіїв. Разом з тим, будучи нездатними виступити як справжні лідери і організатори справи, завоювати собі неформальний авторитет, вони часто і швидко терплять фіаско. Самооцінка завищена, як правило, подають себе такими, якими вигідно бути в даній ситуації.

10. Нестійкий тип. Його іноді невірно характеризують як слабовільний, що пливе за течією. Підлітки даного типу проявляють підвищену схильність і потяг до розваг, причому без розбору, а також до неробства і лінощів. У них відсутні які-небудь серйозні, зокрема професійні інтереси, вони майже не думають про своє майбутнє. Самооцінка неадекватно завищена, майже завжди приписують собі риси конформності чи гіпертимності.

11. Конформний тип. Даний тип демонструє бездумне, некритичне, а часто кон'юнктурне підпорядкування будь-яким авторитетам, більшості в групі. Такі підлітки звичайно схильні до моралізаторства і консерватизму, а їх головне життєве кредо - “бути, як всі”. Це тип пристосуванця, який ради своїх власних інтересів готовий зрадити товариша, покинути його в скрутну хвилину, але, що б він не зробив, він завжди знайде виправдання своєму вчинку, причому часто не одне. Самооцінка адекватна.

Акцентуація характеру при дії несприятливих умов може привести до патологічних порушень і змін поведінки особи, до психопатії.

На закінчення розглянемо проблему «нормального» характеру. Чи існує нормальний характер, і якщо так, то як він виявляється?

Формальна відповідь на це питання неначе очевидна; нормальний характер, звичайно, існує: це характер без відхилень. Звернемося до принциповіших міркувань, які примушують поставити під сумнів саме поняття «нормальний характер». Одне з них було виказане П. Б. Ганнушкіним, а ще раніше — цитованим їм Т. Рібо. Ці автори звертають увагу на внутрішню суперечність словосполучення «нормальний характер». По суті, воно означає «невідмінну індивідуальність» або «нехарактерну характерність». Адже характер — це вже сама по собі відмінність, особливість, індивідуальність.

Людина з нормальним характером: рівно поводиться, правильно спілкується, не створює проблем. І ось таку «нормальність» народна свідомість визначає як «безхарактерність», узгоджуючись тим самим з точкою зору Ганнушкіна, і Рібо! Мабуть, і для народної свідомості характер це, якщо можна так виразитися, «гострі кути», які проступають в поведінці людини. Якщо таких кутів немає, то немає і характеру — людина «безхарактерна» (і заслуговує усіляких похвал). Іншими словами, «нормального» характеру не буває.

У разі гармонійної (з погляду характеру) людини для опису її індивідуальності необхідно перейти з мови властивостей характеру на мову властивостей особистості. І тоді виявиться маса унікальних її особливостей, серед яких і властивості її мотиваційної сфери, і її моральність, і світогляд, і її внутрішні проблеми, і досягнутий рівень розвитку особи, і потенціал її подальшого зростання, і багато що інше.

К. Юнг запровадив поняття екстраверсії і інтроверсії для визначення двох протилежних типів особистості. Інтровертовані особистості замкнуті, свої думки та переживання спрямовують на самих себе, на свій внутрішній світ, уникають контактів з іншими, не пристосовані до обставин. Вважають, що аутизм підлітків більше властивий інтровертованим особам.

Екстравертовані особистості прагнуть до спілкування, контактів з іншими, багато говорять про себе, хвалькуваті, зосереджуються переважно на зовнішніх явищах, а не на собі, схильні погоджуватися з усім, що їм пропонують.

У громадському і особистому життя людина знаходить джерело своєї спрямованості та волі. У навчанні, праці і спілкуванні, самоаналізі не тільки проявляються, але і розвиваються риси характеру. Характер є одночасно стійким і динамічним. Змінюється характер конкретної людини в конкретних умовах. Риси характеру, які мають сформуватися у дитинстві, можуть не виховатися в старшому віці. Кожна дитина 7-ми років має характер у розумінні специфічності складу, але не можна у цьому віці мати характер у плані певної волі і спрямованості.

Становлення характеру як психічного утворення невіддільне від становлення людини як особистості, її спрямованості і волі.

Риси характеру найповніше проявляються у поведінці. Але в той же час не так легко правильно визначити рису характеру. Дійсна риса може маскуватися тими, що є яскравіше виражені, але не є головними. Наприклад, за зовнішньою грубістю, різкістю, може маскуватися велика чуйність, доброта, а за зовнішньою уважністю – байдужість, черствість. Іноді риси характеру маскуються психічними властивостями.

Визначення рис характеру іноді потребує часу і вивчення в різних видах діяльності, в різних ситуаціях. Знаючи домінуючі риси характеру, можна передбачити, як поведе себе людина в тих чи інших обставинах.

Щоб знати характер, потрібно виділити головні його складові, особливості поведінки особистості. Враховується і динаміка рис характеру. У різних ситуаціях можуть мати місце різні риси, іноді і протилежні.

1.4 Вивчення темпераменту людини у вітчизняній та зарубіжній психології

Що ж складає основу темпераменту? В історії психологічної науки існувала не одна система пояснень її сутності. Найдавнішими є гуморальні теорії, які пов’язують темперамент із властивостями організму.

Латинське «темпераментум» означає «пропорція, належне співвідношення частин». Цей термін запропонували римські лікарі. Зокрема, ним користувався римський анатом і лікар Гален, що жив в ІІ столітті до н.е., який вперше дав розгорнену класифікацію темпераментів, що включала 13 типів. Сам Гален опирався на думку давньогрецького вченого Гіпократа (V ст. до н.е.), який вважав, що співвідношення рідини в організмі (крові, жовчі, слизі) визначає індивідуальну своєрідність людського організму. На основі цієї теорії поступово формувалося вчення про чотири типи темпераменту: сангвінічного (переважання крові – по латинськи «сангвіс»), холеричного (переважання жовтої жовчі – «холе»), меланхолічного (переважання чорної жовчі «меланхоле»), флегматичного (переважання слизі або лімфи – «флегми»). Ця термінологія стала широко застосовуватись. Найбільш яскраві представники гуморальної точки зору на органічну основу темпераменту Кант, Гален. Арістотель, в цілому приймаючи цю теорію, вважав, що типологічні особливості людини в більшій мірі визначаються якостями його крові: різною густиною і теплотою. Ця точка зору панувала в науці до середини ХVІІІ століття. Німецький філософ І.Кант розширив психологічні характеристики окремих типів темпераменту. Він писав, що у сангвініка основним прагненням є поривання до насолоди, поєднане з легкою збудливістю почуттів і з їх малою тривалістю. Сангвінік захоплюється всім, що йому приємно. Нахили його не постійні і не можна надто на них розраховувати. Довірливий і легковірний, він любить будувати проекти, але швидко про них забуває.

У меланхоліка домінуючим, панівним є нахил до смутку. Бездіяльність його гнітить, йому постійно здається, що ним нехтують. Його бажання мають відтінок смутку, а страждання здаються йому нестерпними і понад усі муки.

Холеричний темперамент виявляє надзвичайну силу в діяльності, енергію і наполегливість, коли знаходиться під впливом якої-небудь пристрасті. Його пристрасті швидко загострюються від найменшої перешкоди, а його гордість, мстивість, честолюбство, сила його почуттів не знають меж, коли його душа перебуває під впливом пристрасті. Він роздумує мало і діє швидко, тому, що така його воля.

На думку філософа, флегматиком почуття не оволодівають швидко. Йому не треба робити великих зусиль, щоб зберегти свій спокій. Для нього легше, ніж для інших утримуватися від швидкого рішення, щоб обдумати його наперед. Він важко роздратовується, рідко скаржиться, переносить свої страждання терпляче і не переймається муками іншого.

Поділяв гуморальну теорію темпераменту і російський лікар, і педагог П.Ф.Лесгафт, який пояснював відмінності в темпераменті особливостями кровообігу, що в свою чергу залежать від діаметру кров’яних судин, товщини і гнучкості їх стінок.

Не слід вважати, що подібні погляди – просто данина історії. Так, до сьогодні в науці існує гуморальний напрямок, що пояснює індивідуальні відмінності особливостями функціонування ендокринної системи організму, яка, в свою чергу, впливає на склад крові чи будову кровоносної системи. Отримані переконливі данні, які свідчать про те, що деякі ознаки, визначаючі той чи інший тип темпераменту (реактивність, емоціональна врівноваженість, чутливість), дійсно залежать від функціонування гормональної системи. Деякі психологи (наприклад, японський вчений Т.Фуракава) пропонували навіть діагностувати тип темпераменту по хімічному складу крові, відшукуючи кореляційні залежності між психічними особливостями людини і групою його крові.

З середини ХVІІІ століття інтенсивно розвиваються напрямки, згідно яким основні типологічні відмінності людини залежать від його соматичних ознак (будови тіла) – конституційна теорія, і від особливостей його нервової системи.

Активно розвиваються типології, що зв’язують психологічні особливості людини з будовою його тіла. В якості прикладу можна привести типологію Ежена Лєдо. В своєму «Трактаті про людську фізіономію» він виказав думку, що будова тіла людини відповідає в основному п’яти геометричним фігурам: чотирикутнику, кругу, овалу, трикутнику і конусу.

Кожен тип включає в себе скриті здібності. інстинкти і пристрасті, які приводяться в дію або залишаються нереалізованими в залежності від розвитку особистості, її життєвого шляху. Неузгодженість між темпераментом, що задається типом тіла, і тими психологічними особливостями, що сформувалися у людини в процесі життя, служать джерелом виникнення внутрішніх конфліктів – протиріч в почуттях, бажаннях, вчинках; внаслідок цього виникають певні відмінності характеру.

Лєдо дав психологічні характеристики кожному типу будови тіла:

Чотирикутний тип – показник енергійної натури і твердості характеру. Люди такого типу відрізняються рішучими думками і діями, у них особливо розвинений практичний зміст. Свої наміри вони доводять до кінця завдяки терпінню, наполегливості і старанності. Вони здібні до точних наук, філософії і математики, володіють солідною ерудицією, але відсутність уяви і нездатність до ідеального робить їх непридатними для мистецтва. З них виходять хороші винахідники, механіки, будівельники, працівники сільського господарства, в цілому сфери матеріального виробництва. Переважаючі риси характеру: любов до власності, розрахунок, честолюбство, сімейність.

Трикутний тип вказує на енергію, однак вона звичайно проявляється поштовхами і спалахами, без послідовної наполегливості. Представники цього типу звичайно спішать приводити до виконання свої плани, не даючи їм досягнути повної зрілості. Вони обережні, хитрі, можуть збрехати, винахідливі і дотепні. Одночасно вони схильні до меланхолії: пориви енергії і ентузіазму змінюються швидким упадом сил. Їх розумові здібності дуже різноманітні, а нерідко і суперечні. Вони можуть бути і мрійниками, і мислителями, ідеалістами і реалістами. Оскільки по натурі вони непокірні, то з трудом переносять дисципліну.

Круглий тип відрізняється великою ініціативою і енергією. Основа індивідуальності таких людей – постійно діяти і щось виробляти. Вони толкові і розумні, але роздуми часто йдуть услід за діями. Їх звичайні якості – непередбачливість і нерозсудливість – часто причиняють їм багато турбот і викликають значні труднощі. В професійній діяльності схильні до торгівлі, так як товариські і експансивні. Прихильники комфорту, гурмани, оскільки в них дуже розвинена чутливість. Володіють достатньою долею честолюбства і пихатості.

Овальний тип характеризується великою рухомістю і розвиненою вразливістю. Люди даного типу живуть в постійній нестійкості, безустанну змінюючи ідеї, бажання, смаки. Володіють живим розумом, талановиті, але ліниві для фізичних дій. Мають звичку починати тисячі справ не закінчуючи жодного. Недостатньо хоробрі, піддаються страху. Серед них зустрічається багато поетів і художників, а також засновників і перетворювачів різних вчень і релігій. Їх склад розуму такий, що вони швидше відгадують, ніж пізнають що-небудь. Мають добре розвинену інтуїцію.

Конусоподібний тип має найбільш розвинену рису – практичний зміст. Його представники – невиправні реалісти, які однаково володіють деякою витонченістю розуму і великим тактом. По натурі вони консервативні, прихильники авторитету, люди розрахунку, надають перевагу експлуатації інших, ніж робити щось самим. Честолюбці, тому люблять показуватися на публіці, головувати на різних зборах. Володіють веселою вдачею, люблять спілкуватися, але боязливі. Схильні до порядку і правильному, впорядкованому способу життя. З їх числа виходять хороші адміністратори.

На перший погляд, така класифікація виглядає дещо надуманою. Однак певні тези даної концепції знайшли сьогодні відображення в так званих психогеометричних тестах, які базуються на виборі фігур (наприклад, для вибору пропонується квадрат, прямокутник, круг, зигзаг), Характер вибору дозволяє судити про характерологічні особливості людини, її психічний стан на момент дослідження.

В 20-ті роки ХХ століття французький лікар К.Сіго виділив чотири основних типи будови тіла: дихальний, травний, мускульний і мозковий. Більш інтенсивний розвиток однієї з цих систем, вважав він, приводить до збільшення долі відповідних реакцій в характері реагування індивіда на зміну оточуючого середовища, тому кожному типу будови тіла відповідають певні типологічні особливості реагування і поведінки (тобто темпераменту).

Ідеї конституційних основ темпераменту розвинув далі німецький психіатр Е. Кречмер. Він запропонував струнку, що знаходить і зараз прихильників, теорію залежності психічного складу індивіду від його тіло будови, загальної тілесної конституції, яка, в свою чергу, залежить від хімічного складу крові і гормонів, що виділяються органами внутрішньої секреції. При цьому люди з певним типом будови тіла не тільки мають певний темперамент, але і проявляють стійку схильність до специфічних для кожного типу психічних захворювань.

Е. Кречмер виділив чотири конституційних типи:

1. Лептосоматик (від грецького leptos – слабкий, soma – тіло). Зовнішні ознаки цього типу: делікатна будова тіла, високий зріст, довгі верхні і нижні кінцівки, худорлявість, продовгувате лице, довгий ніс. Астенічні жінки звичайно худорляві і низькорослі, схильні до передчасного старіння.

Цей тип назвали ще астенічним (astenos- слабкий).

2. Пікнік (pyknos – товстий, повний). Зовнішні ознаки: велика кількість жирової тканини, надмірна повнота, малий або середній зріст, великий живіт, кругла голова, коротка шия, широке лице.

3. Атлетик (athlon боротьба). Зовнішні ознаки: добре розвинена мускулатура, міцна будова тіла, високий або середній зріст, широкі плечі, вузькі стегна, випуклі лицьові кістки.

4. Диспластик (dys – погано, platos – сформовані). Зовнішні ознаки: будова тіла безформна, неправильна, спостерігаються різні деформації тіла (наприклад, надміру маленький або високий зріст).

В реальному житті «абсолютні» типи зустрічаються рідко, тому існують «змішані» типи (пікнічно-атлетичні, пікнічно-астенічні, астеніко-атлетичні).

Виявилось, що в залежності від типу будови тіла у людей стійко проявляються схожі психологічні особливості.

Пікніки порівняно легко переключаються з однієї справи на іншу, вступають в контакт з іншими людьми. У них хороша короткочасна пам’ять, тому більш результативно вони вирішують поточні, оперативні завдання. Але внаслідок того, що вони швидко і енергійно включаються в роботу, у них швидше починає падати інтерес до роботи, розвивається втома.

У астеніків більш розвинена довгочасна пам'ять, їм підходить робота, що вимагає довгих роздумів, класифікації фактів, систематизації розрізнених фактів. В роботі вони потребують довгого розкачування, але потім рідко роблять паузи. Астенікам важче встановлювати контакти з іншими людьми.

Атлетики – це проміжний тип тілобудови і реактивності. Тому в їх діяльності важко виявити певний стиль. Частіше, ці особи займаються спортом, досягаючи високих результатів.

В залежності від будови тіла, навіть у здорових людей, проявляються психічні якості, які в більш вираженій формі характерні для певних психічних захворювань. В відповідності до цього виділені три типи темпераменту:

1. Шизотимічний – об’єднує осіб з лептосоматичною і астенічною конституцією тіла. Це звичайно замкнені, нелюдяні, вперті люди з ригідними установками і поглядами, схильні до значних перепадів емоцій – від роздратування і сухості до абстракцій. При розладах психіки виявляють схильність до шизофренії.

2. Циклотимічний – з пікнічною будовою тіла. Циклотиміки легко контактують з іншими людьми, мають оптимістичні погляди, живо, емоційно реагують на всі події в широкому діапазоні – від радості до смутку. При порушеннях психіки проявляють схильність до маніакально-депресивному психозу.

3. Іксотомічний – з атлетичною будовою тіла. Іксотиміки звичайно спокійні, не дуже ранимі, їх міміка і жести недостатньо виразні, гнучкість мислення невисока, важко пристосовуватися до нових ситуацій. При психічних розладах схильні до епілепсії.

Якщо концепція Е.Кречмера виникла і отримала визнання в Європі, то в Америці аналогічні ідеї в 40-ві роки ХХ століття розвивав В.Шелдон. На його думку, будова тіла і темперамент нероздільні. Психічні якості людини визначаються перевагою функцій певних органів тіла, причому ці відмінності починають закладатися ще в період розвитку людського ембріону. Виділені наступні конституційні типи:

1. Вісцеротонія (від лат. viscera –нутрощі).

2. Соматотонія (від грецького soma – тіло).

3. Церебротонія (від лат. сerebrum- мозок).

Відповідно людей з переважанням того чи іншого типу названо вісцеротоніками, соматотоніками і церебротоніками. Виділяють також змішаний тип, що включає осіб , у яких в будові тіла прояв тих чи інших ознак має приблизно однакову вираженість.

На сьогодні ряд дослідників продовжують наукові пошуки в області вивчення взаємозалежності типу діяльності поведінки людини від типу будови тіла. Дослідження, розпочаті Б.Г. Ананьєвим і продовжені М.М. Обзоровим, дозволили розширити погляди Е. Кречмера і В. Шелдона. Доказано, що працездатність, мобільність і ригідність поведінки дійсно багато залежать від будови тіла.

Однак, на сьогодні найбільш значимим фактом, що визначає індивідуально-психологічні особливості людини, признається властивий їй тип вищої нервової діяльності.

Положення про типи вищої нервової діяльності як основу темпераменту було сформульоване І.П. Павловим в 20-30 роки. Психіка – є властивістю нервової системи, тому й індивідуальні властивості психіки, в тому числі властивості темпераменту, зумовлені індивідуальними властивостями нервової системи. І. Павлов виділив два процеси нервової системи: процес збудження і процес гальмування.

Було виділено три основні властивості нервової системи: сила нервової системи, врівноваженість процесів збудження і гальмування, а також рухливість цих процесів.

Сила нервової системи – це працездатність нервових клітин, здатність нервової системи витримувати велике навантаження без зниження працездатності чи настрою. Наприклад, в умовах лабораторії силу нервової системи визначають за швидкістю вироблення нервових зв’язків при дії дуже сильних подразників, наприклад, нестерпно гучна сирена або звуку гучної тріскачки. Нервові процеси збудження і гальмування можуть бути приблизно однакової сили або якийсь із них переважатиме, домінуватиме.

Рухливість нервових процесів – це здібність швидко змінювати характер реагування в відповідності до змін умов в зовнішньому середовищі. Іноді від ситуацій повної мобілізації слід переходити до довгого очікування, і навпаки, довге вимушене очікування повинно бути замінене миттєвою бурхливою реакцією на несподівано виниклий подразник. Тому процеси збудження і гальмування повинні змінювати один одного з достатньою швидкістю, яка звичайно суттєво відрізняється у окремих індивідів. Одні люди швидко змінюють стратегії і тактики взаємодії з впливами середовища, для інших необхідність навіть незначного відхилення від звичного алгоритму дій виявляється важкою.

Таким чином, рухливість нервових процесів (швидкість збудження і гальмування) зовнішньо проявляється як здібність змінювати поведінку в відповідності до зміни умов оточуючого середовища або задачами, що ставить перед собою індивід, швидко переходити від одного виду діяльності до другого, від пасивного стану до активного і навпаки. Якістю, протилежною рухливості, є інертність нервових процесів.

Врівноваженість нервових процесів залежить від співвідношення сили збудження і сили гальмування, від їх балансу. Якщо переважають гальмівні реакції, то людину можна віднести до гальмівного типу, якщо вони рівні – до врівноваженого, коли переважає збудження – до збудливого.

Кожен з показників в свою чергу ділиться на наступні підгрупи:

а) в залежності від сили нервових процесів на сильних і слабких;

б) по ступені врівноваженості – на врівноважених і неврівноважених;

в) в відповідності з рухливістю – на рухливих і інертних.

Виходячи із різного сполучення цих трьох показників, І.П.Павлов створив зручну класифікацію індивідів по типах вищої нервової діяльності. Теоретично можливим є набагато більша кількість сполучень, однак серед них по степені вираженості, чіткості відмінностей і частоті зустрічей явно домінують чотири типи:

1. Сильний врівноважений рухомий.

2. Сильний врівноважений інертний.

3. Сильний неврівноважений.

4. Слабкий.

В даній класифікації переважають сильні типи. Це пояснюється тим, що на фоні загальної слабкості нервової системи всі решта відмінності (по врівноваженості і рухливості) якби стираються, і домінують загальні поведінкові прояви: метушливість, неспокійність, нездатність долати запорогові подразники, швидка виснажливість. Індивіди, що відносяться до сильного типу, суттєво відрізняються один від одного по загальній схемі поведінки, стійкості до впливів середовища, збудливості, рухливості.

З точки зору І.П.Павлова, темперамент є однією з головних характеристик індивідуальних особливостей людини, яка так чи інакше виявляється у всіх її поведінкових актах і діяльності. Тип нервової системи людини (чи генотип) в онтогенезі майже не змінюється, на нього слабо впливають зовнішні подразники і виховання.

І.П. Павловим були запропоновані і психологічні характеристики окремих типів. Згідно них, сангвінік – це палкий, врівноважений, продуктивний тип, але лише тоді, коли в нього багато цікавих справ, які його збуджують. Флегматик – звичайно врівноважений, наполегливий, продуктивний працівник. Холерик – яскраво бойовий тип, забіяка, легко і швидко збуджується. Меланхолік – гальмівний тип нервової системи. Для нього кожне явище в житті є гальмівним агентом, він недовірливий, тривожний, завжди і у всьому підозрює погане і небезпечне.

Дослідження В.М. Теплова і В.Д. Небиліцина показали, що існує ще цілий ряд властивостей нервової системи, наприклад: лабільність, що характеризує легкість виникнення збуджень і гальмування під час вироблення умовних рефлексів. Крім того, було встановлено, що структура основних властивостей нервової системи набагато складніша, а число комбінацій набагато більше, ніж передбачалося І. Павловим.

Крім того, в дослідженнях останніх десятиліть показано, що природними основами темпераменту є не лише властивості нервової системи, а й інші показники. Так, 1985 року Б.Й. Цукановим було зроблено наукове відкриття закономірного зв’язку між суб’єктивною помилкою у відтворенні часових інтервалів («t-типом») і типом темпераменту, була обґрунтована власна одиниця часу у структурі психіки людини як показник її темпераменту. У подальших дослідженнях ученим створена повноцінна теорія темпераменту як базової підструктури особистості. Цікава його гіпотеза про механізм виникнення типів темпераменту Він пов’язує цей механізм «із циклічними геофізичними умовами існування живих істот, починаючи з першої клітини, що виникла на планеті Земля. Адже геофізикам відомий факт, що добовий цикл обертання Землі не завжди дорівнював 24 години, оскільки це обертання поступово уповільнюється приблизно на 1 секунду у 100 років. Тому головною, глобальною причиною диференціації суспільного спектру «t-типів» та його розподілу на типологічні групи вчений визнає природний процес уповільнення обертання Землі навколо власної вісі. Це уповільнення призводило до зміни, збільшення циркадианного, тобто добового циклу (день-ніч) існування живих систем у різні геологічні епохи. Приміром, живі істоти (еукаріоти) початку нижнього Рифея, тобто 1,73 млрд років тому , існували у добовому періоді 16,8 годин. Щоб узгодити свій циркадианний період із періодом обертання Землі, в еукаріотів повинен бути «крок» для вимірювання власної доби, що дорівнює 0,7 сек. Через 576*106 років (1,15*109 років тому, Верхній протерозой) у механізмі глобального біологічного годинника з’являються еукаріоти, котрі змушені вимірювати період уповільненого обертання Землі (19,2 години) з «кроком», що дорівнює 0,8 сек. Ще через 576*106 (початок Кембрія) період обертання Землі становить 21,6 години і з’являються еукаріоти, які вимірюють свою добу власною одиницею часу, що дорівнює 0,9 сек. Якщо врахувати щорічне уповільнення в обертанні Землі на кожну 0,01 сек, то легко отримати увесь спектр еукаріотів у діапазоні 0,7сек<t<1,1сек. Як відомо, людина відноситься до еукаріотів найвищої організації.

Зрозуміло, що «t-тип» у такому разі є ще й показником геофізико-біопсихічної інтеграції природи і людини, механізмом екологічної єдності людини з планетою Земля, на якій вона перебуває. З позицій цієї глобально-генетичної гіпотези походження темпераменту, найстародавнішим серед чотирьох типів темпераменту є холероїдний тип, найсучаснішим – меланхолоїдний тип, а флегматоїдів можна віднести до типологічного авангарду всього людства, який адаптує останнє до подальшого уповільнення ритму обертання Землі» (19).

Одночасно активно продовжуються дослідження, що виявляють співвідношення вроджених і набутих властивостей. На сьогодні окремі дослідники вважають, що і спадкове важливе на 100%, і набуте важливе на 100%. Звичайно, така відповідь мало кого задовольнить, тому що, виходячи з поглядів вітчизняних дослідників – С.Л. Рубінштейна та Б.М. Теплова, треба розглядати співвідношення між спадковим, вродженим та набутим в організації психіки індивіда та особистості. Згідно з поглядами С.Л. Рубінштейна, набуте у психіці особистості виникає завдяки заломленню зовнішнього через внутрішнє. Внутрішнє, відповідно до поглядів Б.М. Теплова, зумовлене вродженими властивостями психіки, а не спадковими (генетичними) механізмами. Завдяки зусиллям цих учених ще раз було підтверджене положення про те, що «все спадкове є вродженим, але не все вроджене – спадковим» (19). Отримані переконливі докази того, що індивід може набувати властивості, властиві тому чи іншому типу темпераменту, в результаті умов життя.

Отже, ознаки темпераменту повинні бути не лише психофізіологічні, але й психологічні та поведінкові. При цьому ці ознаки повинні бути функціональними. Риси темпераменту виконують таку функцію в психологічній діяльності, яку виконують риси загального типу нервової системи у фізіологічній діяльності мозку. Загальний тип нервової системи виконує регулятивну роль ВНД. Від нього залежить динаміка умовнорефлекторних процесів. Темперамент реалізує регулятивну роль у психічній діяльності, цілеспрямованій поведінці та практичній діяльності, спілкуванні.

Зіставляючи окремі властивості нервової системи з поведінкою людини, психолог В.С.Мерлін виділив ряд психологічних властивостей темпераменту, що зіставляються із загальними типами нервової діяльності.

Властивості темпераменту – це найбільш стійкі індивідуальні властивості, які виникають в ранньому дитинстві, зберігаються все життя і виявляються в поведінці, спілкуванні, діяльності, прояві емоцій і почуттів. Темперамент тісно пов'язаний з іншими властивостями особистості. Він ніби є природною канвою, на яку життя наносить візерунки характеру, визначаючи перш за все динаміку, а не зміст психічного життя людини.

темперамент характер мовлення індивідуальний

Розділ ІІ . Вивчення особливостей темпераменту і характеру та проявів їх у мовленні

2.1 Особливості темпераменту та прояви їх у мовленні

Одним з інформативних показників сили чи слабкості нервової системи дітей є їх мова. Представник сильної нервової системи, оцінюючи свої переживання, частіше користується крайніми, полярними виразами від «дуже погано» і «жахливо» до «дуже добре», «чудово», «краще всіх». Слабкий вибирає середні оцінки типу «по-різному», «так собі», уникаючи крайнощі. Правда, чим молодше дитина, тим частіше вона використовує полярні вирази.

Щоб не спутати вікові и типологічні мовленєві особливості, краще порівнювати мову ровесників, причому бажано однієї статі, так як у хлопчиків і у дівчаток є своя специфіка. В другій половині дня всі працівники, що мають дітей-школярів, телефонують до дому і задають чергове запитання: «Ну, як справи?». Один шестикласник щоденно бадьоро рапортує: «Нормально!» Другий спокійно відповідає: «Нічого». Третій сьогодні кричить радісно і дзвінко: «Окей! Клас!», а назавтра сумовито і тихо промовляє: «Гірше не буває». Він навіть вмудряється на мамине привітання: «Добрий день», відповісти: «Нічого не має і не може бути доброго». Чим більше діапазон, перепад між плюсом і мінусом, значить, тим виносливіша нервова система, яка дозволяє подібні коливання. Слабкий тип як би наперед себе страхує, оберігає і тому відповідає рівніше, радіє не так безоглядно і в відчай впадає не так стрімко.

Необхідно відмітити, що при діагностиці властивостей темпераменту слід не випускати з виду таку обставину. Властивості нервової системи, особливо в дитячому віці, знаходяться в залежності від впливів середовища, оточення дитини, атмосфери сім’ї. Про вплив умов життя і виховання на зовнішні ознаки темпераменту читаємо у М.Г.Чернишевського: «Ті люди, яким їх старші рідні і знайомі вселюють привичку тримати себе з гідністю, майже всі з ранніх років привикають до плавності рухів і мови; навпаки, в тих шарах, де вважаються потрібними різкість рухів і мовлення, майже всі з молодості привикають до сильної і швидкої жестикуляції, до проникливого і швидкого тону мови».

Сангвінік – любить піджартовувати, беззлобно посміятися над іншими, хоча не завжди схильний прийняти критику і насмішки в свою адресу. Досить швидко забуває образи. Неприємних ситуацій (суперечок, вияснювання відносин) він звичайно намагається уникнути. Люди сангвінічного типу легко встановлюють контакти, доброзичливі, привітливі. Це приємні співбесідники, з якими легко і цікаво. Однак, сангвінік звичайно відкладає все, що йому не подобається або потребує додаткових зусиль, «на потім». Викладач-сангвінік любить спілкуватися зі студентами не лише по учбових проблемах, розпитує їх про життя, відчуває задоволення, отримуючи підтвердження своєї популярності у студентів. В ситуації формальних відносин він пробує спочатку оживити обстановку, тому часто представникам інших типів здається легковажним. Отримавши зауваження або впевнившись, що його зусилля марні, він в’яне, втрачає свою дотепність, живість. Лекції не любить читати по конспекту, полюбляє імпровізувати. Деколи на заняттях його «заносить», і він відходить далеко в сторону від програми, і власних намірів, пускаючись в роздуми на загальні теми.

Якщо ж процес роботи примушує сангвініка робити щось, що не зовсім йому приємне, то він швидше змінить місце роботи, ніж обмежить свої потреби в дружньому спілкуванні, різноманітності.

Флегматик – студент звичайно спокійний, непоспішаючий. Він частіше за все врівноважений, рівний у спілкуванні, не любить в пусту базікати. Однак, люба зміна обстановки (особливо необхідність вступати в контакт з новими, незнайомими людьми, проявляти при цьому ініціативу) приносить флегматику додатковий дискомфорт.

Повільність і зовнішня байдужість флегматика нерідко провокують оточуючих робити його об’єктом для самоствердження. На ньому відточуються жарти, гострі репліки, його можуть дразнити, попрікати в ліні, пасивності, рівнодушності. Дійсно, довгий час здається, що він взагалі не здатен ні на що реагувати. Однак, в один прекрасний день терпіння флегматика виснажується, і він зовсім втрачає над собою контроль. Зупинити оскаженілого флегматика часто неможливо – він втрачає всяку здібність тверезо контролювати ситуацію.

Несправедливо ображений флегматик стає злопам’ятним, він не схильний так легко, як сангвінік, змінювати партнерів по спілкуванню або забувати непорозуміння. Спілкуючись з флегматиком, слід бути обережним, щоб не заторкнути його життєві цінності. При зовнішній незворушності він буде довго пам’ятати про розбіжності, неспівпадання поглядів, нетактовності в свою адресу. Але це – тоді, коли відповідні вчинки оточуючих перевищили певну межу його терпіння.

Працюючи разом з сангвініками і холериками (більш динамічними типами), флегматик може зводити їх з розуму своєю повільністю і незворушливістю. Одночасно, це найбільш вдалий партнер для меланхоліка, який черпає в ньому відчуття сили і впевненості.

Холерик – людина, що відрізняється високою поривистістю, збудженістю. У всіх його діях проявляється прямолінійність, спалахуваність, агресивність. В момент упаду настрій у холерика різко падає, він стає нервовим, роздратованим, не терпить жодних зауважень і заперечень. Необхідно зауважити, що в спілкуванні, навіть у хвилини підйому, холерик схильний допускати різкість, спалахуваність, роздратованість, грубість. Він легко впадає в стан аффекту – особливо якщо оточуючі його не розуміють або не погоджуються з ним. Холерик-студент може братися за всі доручення, захоплюватися ними, однак не терпить критики навіть в вигляді дружніх зауважень. В подібних ситуаціях він ображається, і може кинути все, що розпочав, заявивши: «Ну, якщо вам не подобається, робіть самі». Буває, що він може спалахнути по незначному приводу, наговорити зухвалостей.

Каючись потім в своїй поведінці, він з гордості і самолюбства не зробить першого кроку до примирення. В аналогічній ситуації знову буде вести себе точно так само виклично, так як нічого з собою поробити не може. Холерик зовсім не схильний до дипломатії, він спочатку висловлюється, а потім починає думати.. Це приводить до частих сварок з однокурсниками.

Холерик-викладач звичайно нетерпимий до помилок студентів, щиро не здатен зрозуміти, чому їм не все ясно в його предметі, не усвідомлює, що своєю манерою спілкування часто блокує їх активність, що деякі студенти його починають просто боятися (побоюються стати об’єктом різких, нетактовних зауважень, неконструктивної критики).

Особи меланхолійного типу в спілкуванні з холериком постійно отримують травми, тоді як сам він при цьому навіть не підозрює, що щось сталося, не помічає ні своєї нетактовності, ні реакції співбесідника. Краще йде взаємодія з сангвініками, які в силу своїх особливостей досить поверхово відносяться до того, що відбувається, схильні прощати і забувати образи. При взаємодії з флегматиком холерик може дійти до білого каління, вважаючи, що цей діє так повільно з єдиною метою – насолити йому. В свою чергу його безцеремонність може стати фактом, визначаючим накопичення у флегматика образи з наступним емоційним зривом.

Меланхолік – найбільш делікатне і легко раниме створіння. Вони сором’язливі і боязкі, необхідність вступати в контакт з незнайомими людьми, особами більш високого соціального і професійного статусу для них вкрай болюча. Любе зауваження сприймається ними вкрай загострено, вони схильні подовгу «застрягати» на його осмисленні, на розгляді можливих аспектів відповідної ситуації. Меланхолік-викладач при найменшій невдачі схильний перебільшувати розмір і значимість того, що сталося, обвинувачувати себе в недостатній компетентності, робити висновки про неправильний вибір професії.

За сприятливих обставин (тихій, спокійній обстановці, дружньому оточенні, цікавій роботі) меланхолік розкриває свої найбільш цінні якості: вразливість, високу емоційну чутливість, загострене сприйняття, м’якість, тактовність, делікатність. Саме тонкість сприйняття дозволяє їм краще, ніж інші схоплювати найтонші відтінки оточуючого світу, відношення і почуття інших людей. Однак види діяльності, пов’язані зі спілкуванням з широким колом осіб, даються їм важко. «Виконуючи педагогічну роботу, вони надзвичайно переживають з будь-якого приводу, отримують психосоматичні захворювання. Тому колеги з іншою типологією повинні делікатно відноситися до них, не експлуатувати їх готовність завжди прийти на допомогу, а в свою чергу, підстраховувати їх від стресових ситуацій».

В ситуаціях спілкування, поряд з дистанцією, голос людини є дуже характерною рисою, яка дозволяє скласти більш загальне враження про неї. В масових дослідженнях було отримано від 60 до 90% правильних суджень відносно величини тіла, повноти, рухливості, внутрішнього стану і віку, що базувалися лише на голосі і манері говорити. А..Штангль приводить наступні характеристики людського голосу:

«Швидкість мови: жвава, манера говорити, швидкий темперамент мови свідчить про жвавість, імпульсивність співрозмовника, його впевненість у собі; спокійна повільна манера вказує на незворушність, розсудливість, ґрунтовність ; помітні коливання швидкості мовлення виявляють недостачу врівноваженості, впевненості, легку збудливість людини;

Голосність: велика голосність голосу, як правило, властива істинній життєвій силі або чванливості і самовдоволенню; мала голосність вказує на стриманість, скромність, такт або недостатність життєвої сили, слабкість людини; сильні зміни в голосності свідчать про емоціональність і хвилювання співбесідників.

Артикуляція: ясна і чітка вимова слів вказує на внутрішню дисципліну, потребу в ясності в на нестачу живості.; неясна розпливчата вимова властива поступливості, невпевненості, м’якості, в’ялості волі.

Висота голосу: фальцет властивий людині, в якої мислення і мова більше виходять з інтелекту; грудний голос – мислення і мова з участю емоційного, природні, а не свідомо створені; високий пронизливий голос – ознака страху і хвилювання, а низький тон голосу – це спокій, розслабленість і гідність.

Режим або плинність мови: ритмічне говоріння (рівна плинність слів з легкими періодичними коливаннями) – багатство почуттів, врівноваженість, швидше хороший основний настрій; строго циклічне, правильне говоріння – сильна свідомість, що переживається; напруженість волі, дисципліна, педантичність, холодність почуттів, округло-текуча манера говорити (типова для пікніків) – глибоке, сповнене емоційності життя; кострубато-відривиста манера говорити (типова для шизотиміків) – тверезе цілеспрямоване мислення».

Прояви у мовленні різних типів темпераменту:

Холерик Сангвінік Флегматик Меланхолік

«Мова голосна, нерівномірна

Швидка, пристрасна, з нерівномірними інтонаціями

Виразна міміка»

«Мова голосна, жива, плавна

Швидка, чітка, супроводжується жестами, виразною мімікою»

«Мова монотонна, повільна

Спокійна, рівномірна, з зупинками, без різко виражених емоцій, жестикуляції і міміки;

Мовчазність, не балакає попусту»

«Мова тиха, з затиханням

Слабка, іноді понижується до шепотіння

Стриманість і приглушеність моторики і мови» (21)

«Характерна мінливість: то не зупинити, то слова із них не витягнеш» «Люблять жартувати, дотепні» «Мовлення спокійне, без емоцій» «Голос тихий, мовлення уповільнене» (15, с.30)
«Мова виразна, з правильними інтонаціями і наголосами, супроводжується емоційним підйомом» (22, с. 89).

Діагностика типу темпераменту

Темперамент виявляється в будь-яких реакціях, незалежно від їхнього змісту. При цьому властивості темпераменту можуть виявлятися в рухах, емоційних реакціях, мовленні, розумових діях, причому з різною силою. Для правильного оцінювання особливостей темпераменту потрібно, по-перше, оцінювати їх у різних видах реакцій дітей; по-друге, знати, в яких саме реакціях особливо яскраво виявляється темперамент.

Як правило, темперамент виявляється в способах, а не в ефективності дій. Тому треба аналізувати шлях дитини, що привів її до результату.

Властивості темпераменту можуть бути замасковані навичками, що сформувалися в процесі індивідуального розвитку, звичками, рисами особистості. Тому їх оцінка може залежати від умов ситуації виконання діяльності.

Схема спостереження властивостей темпераменту, що виявляються у поведінці і мовленні дитини (2, с. 49-51)

1. У ситуації, коли потрібно швидко діяти:

а) легко включається в роботу;

б) діє з пристрастю;

в) діє спокійно, без зайвих слів;

г) діє непевно, боязко.

2. Як реагує дитина на зауваження вихователя (учителя).

а) говорить, що більше так робити не буде, але через якийсь час знову робить те саме;

б) обурюється, що їй зауважують;

в) вислуховує і реагує спокійно;

г) мовчить, але ображена.

3. Під час обговорення з товаришами питань, що її дуже хвилюють, говорить:

а) швидко, запально, але прислухається до висловлень інших;

б) швидко, із пристрастю, але інших не слухає;

в) повільно, спокійно, але впевнено;

г) з великим хвилюванням і сумнівом.

4. У ситуаціях, коли потрібно здавати роботу, а вона ще не закінчена, чи зроблена, як з’ясовується, з помилкою:

а) легко реагує на ситуацію, що створилася;

б) квапиться закінчити роботу. Обурюється з приводу помилки;

в) вирішує спокійно, поки вчитель не підійде до неї і візьме роботу, із приводу помилок говорить мало;

г) здає роботу без розмов, але виражає невпевненість, сумнів у правильності рішення.

5. При рішенні важкої задачі (чи завдання), якщо вона відразу не виходить:

а) кидає, потім знову продовжує вирішувати;

б) вирішує завзято і наполегливо, але час від часу різко виражає своє обурення;

в) спокійно;

г) виявляє розгубленість, невпевненість.

6. У ситуації, коли учень поспішає додому, вчитель чи активіст класу пропонує йому залишитися в школі після уроків для виконання конкретного завдання:

а) швидко погоджується;

б) обурюється;

в) залишається, не говорячи ні слова;

г) виявляє розгубленість.

Для школярів це питання можна вилучити.

7. У незнайомій обстановці:

а) виявляє максимум активності, легко і швидко отримує потрібну інформацію для орієнтування, швидко приймає рішення;

б) виявляє активність у одному певному напрямку, через це не одержує необхідних даних, але рішення приймає швидко;

в) спокійно придивляється до того, що відбувається навколо, з рішенням не поспішає;

г) обережно знайомиться з обстановкою, рішення приймає непевно.

Примітка: літери перед варіантами поведінки означають: а – сангвінік, б – холерик, в – флегматик, г – меланхолік.

Приклад оформлення результатів спостереження

Ситуація Темперамент А Б В Г
1. +
2. +
3. +
4. +
5. +
6. +
7. +
Разом 1 4 1 1
холерик

Опираючись на дослідження Б.Й.Цуканова (19, с.43-44), можна визначити тип темпераменту, ставлячи запитання: «Вам вистачає часу у житті?», в окремих випадках можна доповнити такими запитаннями: «Ви відчуваєте хід часу? Він йде швидко чи повільно?»

По результатах опитування психологічна відносність перебігу часу може бути описана так:

у групі межово «поспішних» суб’єктів (холероїдна група) час «летить»;

у групі «поспішних» (сангвіноїдна група) – «біжить»;

у групі дещо «поспішних» (поблизу «врівноваженого» типу) – «рухається»;

у групі «непоспішних» осіб (меланхолоїдна група) час «стоїть, не рухається з місця»,

в групі «повільних» суб’єктів (флегматоїдна група) він «рухається повільними кроками».

Визначення темпераменту по руці і мовленню (15, с. 30,31)

- гарячі і сухі руки належать сангвінікові, або ж дитина перебуває у піднятому, добродушному настрої. Такі діти легкі на підйом, діяльні, товариські, у розмові активно жестикулюють;

- гарячі й вологі руки належать холерикові. Можливо, дитина перебуває у збудженому, трохи дратівливому стані. Такі діти бурхливо реагують на все, що відбувається навколо них, неврівноважені, можуть різко розсміятися або раптово розстроїтися. Мають категоричні судження;

- холодні руки належать флегматикові. Як правило, при відповіді зважують кожне слово, говорять повільно, як би знехотя. Їх складно вивести із себе, вони поводяться незворушно і врівноважено;

- холодні й вологі руки належать меланхолікові. У розмові таких дітей легко ранити, причому вони довго переживають і прокручують у пам’яті цю бесіду. Їх складно загітувати на що-небудь, вони будуть всіма правдами і неправдами відмовлятися, зсилаючись на те, що в них нічого не вийде. Також такі руки можуть бути у пригніченої чим-небудь або розстроєної дитини.

2.2 Характерологічні особливості характеру і прояви їх у мовленні

«Характер проявляється у мовленні і поведінці. Наприклад, є люди, які багато говорять, а інші – мало або зовсім мало говорять, мовчазні. Є люди, які говорять красиво і змістовно, а є просто балакучі, які захоплені не змістом, а самим процесом спілкування. У цьому випадку проявляються різні риси характеру: у красномовних – самовпевненість, бажання похизуватися, самозакоханість, а може і уважність до людей, бажання бути приємним, невміння стримати себе, нерозуміння, відвертість, бажання бути прийнятим. Мовчазність може виражати велику відповідальність за свої слова («Слово – срібло, мовчання – золото»). Іноді це пояснюється хитрістю, бажанням приховати свої думки, почуття, іноді – замкнутістю, боязкістю, підозрілістю.

У кожного є свій стиль і зміст мовлення (тематика, сюжет, про що говорять і як говорять). Особливої уваги заслуговують внутрішні монологи, бо вони мають характерологічне значення. Але треба мати на увазі, що особливості мовлення зумовлені типом характеру. Так спілкування сангвініка з іншими людьми значно відрізняється від такого ж спілкування меланхоліка».

«Важливим джерелом пізнання характеру є мовне спілкування людей. «Пізнаємо птаха за пір’ям, а людину за розмовами», - говорить прислів’я. Наприклад, за тембром, інтонацією голосу можна судити про щирість людини, яка говорить, про її схильність до доброти, розсудливості, суворості та ін. Багато може сказати, наприклад, голос пишномовний, скрадливий, ласкавий, несміливий, злісний, схвильований, торжествуючий, солодкуватий, ніжний…».

«Мова – один з найважливіших засобів, що є в розпорядженні людини. Мова дає людям можливість обмінюватися поглядами, зближуватися, долати мирним шляхом розходження у поглядах, розв’язувати суперечності. З другого боку, сказане слово може бути причиною незгод, сварок, засобом інтриг та наклепів. Красномовність, поєднана з поганим характером в одній особі, може спричинити багато зла. Етика розмови - не допустити зловживання вмінням говорити» (23, с.34).

Найчастіше голос є нашою першою візитною карткою. У тому випадку, коли йде розмова по телефону, люди складають враження з голосу. Суб’єктивно голос може бути «гарним або поганим».

Гарний Поганий
спокійний скрипливий
вібруючий гугнявий
з перевагою низьких тонів шепелявий
добре модульований хрипкий
оксамитовий боязкий
керований уривчастий
владний гучний
інтонаційно забарвлений ледь чутний
виразний безбарвний
природний помпезний
звучний плаксивий
доброзичливий високого тембру
довірчий монотонний
турботливий невпевнений
теплий нудний
слабкий
напружений

Голос має силу, висоту і забарвлення.

По голосу можна судити і про характер людини. Боязкі люди говорять тихо, тоді як енергійні (або агресивні) майже завжди голосно. Говорити тихо і боязко – це такий самий недолік, як і надмірна голосність. У першому випадку у людей складається враження, що перед ними людина, що не має достатньої віри ні в себе, ні в те, що вона говорить. У другому – люди думають, що людина надмірною голосністю намагається довести те, чого не може зробити аргументами. Різні народи користуються в розмові різною силою голосу. Наприклад, в арабському світі розмова досягає такого рівня напруження голосу, що в нашому суспільстві вона сприймалася б як вияв агресивності або сварки. Проте самі араби вважають гучність голосу за вияв сили і щирості, а тихий голос – за вияв слабкості.

Кожен індивід має своє власне забарвлення голосу, яким він відрізняється від інших людей і по якому ми його впізнаємо, навіть не бачачи. Це можна було б використовувати так само, як відбитки пальців у дактилоскопії. Забарвлення голосу часто відповідає характерові людини. Бездушні люди мають, як правило, безпристрасний, байдужий голос, тоді як голос веселої людини звучить бадьоро і радісно. Забарвлення голосу може мінятися залежно від внутрішнього стану людини. Якщо мовець перебуває у стані депресії, слухач відчує це так само, як і його радісний настрій. Фонетисти розрізняють вроджене забарвлення голосу, що притаманне природі людини, і штучне, яке змінюється залежно від ситуації.

Зміна висоти й сили голосу, тобто його модуляція, допомагає мовцеві утримувати увагу слухачів.

Голос підвищують тоді, коли ставлять запитання, висловлюють нерішучість або сумнів. Якщо ж треба висловити рішучість, довір’я, переконання в необхідності зробити якусь справу чи відповісти на запитання, то висота голосу падає.

Швидкість мови залежить від характеру людини. Нерішучі люди говорять повільніше, так само як і меланхоліки або флегматики. Натомість люди, що мають жвавий і веселий характер, говорять швидко. Жінки говорять швидше, ніж чоловіки. Темп мовлення в різних народів неоднаковий. Відомо, що, наприклад, представники романських народів (італійці, французи) говорять набагато швидше, ніж народи скандинавських країн. Темп мовлення може змінюватися залежно від ситуації, а також від значення інформації.

Кожна людина має свій, властивий лише їй стиль мови, який відрізняється від стилю інших людей. Цей стиль відносно постійний, усталений щодо конкретної людини. Тому нерідко по стилю можна здогадатися, хто виголосив промову. За кордоном проводили дослідження, мета яких полягала в тому, щоб з-поміж багатьох письмових робіт студентів вузів визначити ті, які написав один і той самий студент. В експерименті брало участь 70 студентів. Кожен з них написав десять робіт на дев’ять тем. Завданням рецензентів було зібрати докупи роботи, автором яких виступала одна людина. Успіхи були неабиякі, хоч самі рецензенти і не могли пояснити, за якими ознаками вони зробили висновок про схожість стилю.

Стиль окремих авторів чи промовців характеризують обсяг словникового запасу та довжина речень, що виражається загальною кількістю складів у них. Так, встановлено, що в діалогах театральних вистав на один прикметник припадає дев’ять інших частин мови. В науковому тексті цей показник 1:3. У романах на один прикметник припадають три дієслова. На основі цих показників деякі психологи роблять висновки про емоційну врівноваженість дітей. Емоційно неврівноважені діти вживають, як правило, більше дієслів (за допомогою яких завжди виражається дія або діяльність), ніж прикметників (які частіше вживаються при описуванні).

Дуже важливим у спілкуванні є дружнє ставлення до інших. Така людина першою привітається і посміхнеться. На її обличчі з’являється радість від зустрічі, вся розмова ведеться в дружньому тоні. Дружнє ставлення полегшує спілкування між людьми лише тоді, коли воно щире. Корисливі цілі інші люди дуже швидко розгадують.

Слово «я» - одне з тих слів, що їх людина вживає найчастіше, хоч би якою мовою вона говорила. Мова деяких людей просто таки нашпигована цим словом. Якщо в розмові ви надто часто вживаєте його, то навряд чи викличете симпатію у свого співрозмовника. Адже в останнього теж є своє «я», і воно для нього набагато важливіше, ніж ваше. І чим більше ви наголошуєте на своєму «я», тим більше зневажаєте його «я». Характер людини значною мірою виявляється у частоті вживання в розмові займенників «я», «ми», «ви»: чи вона егоїст, чи визнає заслуги інших, додаючи їм упевненості в своїх силах.

Деякі люди спочатку говорять, а потім думають. А треба зважити, чи нікого не образить те, що ви хочете сказати, а вже тоді говорити. Треба бути тактовним, поєднувати вміння говорити з вмінням вчасно помовчати, не бути надокучливим відвідувачем.

Щоб позбутися ніяковості і сором’язливості, треба планомірно встановлювати контакти з людьми, говорити, тренуватися в розмові.

Неприємне враження на співрозмовника справляє менторський тон, коли промовець надто багато моралізує і повчає присутніх, який здебільшого властивий учителям та викладачам вузів, що звикли повчати учнів і студентів. Враження, що ви хочете повчати слухачів, виникає тоді, коли ви говорите про загальновідомі речі так, ніби ніхто нічого про них не знає.

Коли нову тему починають обговорювати без будь-якого вступу, то це свідчить про невисокий рівень тих, хто бере участь у розмові, навіть у тому випадку, якщо попередня тема вичерпана і настала мовчанка. Будь-яке відхилення від теми і постановка питань, які не мають ніякого відношення до суті справи, шкодять обговоренню, свідчать про брак досвіду того, хто виступає, або навіть про безладність його мислення.

Є люди, які підкреслюють як позитивну рису свого характеру те, що вони всім говорять правду. Але насправді вони бувають при цьому нетактовні, грубі, агресивні. Тому люди відвертаються від таких.

Вплив мови значною мірою залежить від її характеру. Якщо мова суха, невиразна, монотонна, то навряд чи схвилює когось із слухачів. Якщо ж промовець сповнений натхнення, то він неодмінно викличе інтерес у слухачів, передасть частину свого натхнення їм.

Є люди, які намагаються підкорити в розмові інших і для цього застосовують так звані домінантні прийоми: вони виражаються в тому, що владна особа диктує темп розмови, говорить голосно і швидко, перебиває інших, говорить тоном, який не терпить заперечень, ігнорує спроби інших виявити ініціативу в розмові. Якщо ці прийоми застосовує особа, яка займає керівну посаду, то підлеглі не мають змоги звільнитися з-під впливу таких домінантних прийомів. Проте якщо особа з владним характером зустрічається з людьми, які від неї не залежать, то їй не залишається нічого іншого, як змінити прийоми, бо тоді ці люди намагаються уникати розмов з нею або навіть поривають стосунки.

Якщо один із співрозмовників має владний характер, а другий охоче йому підкорюється, то обидва стилі поведінки, зумовлені цими характерами, добре узгоджуються між собою. Коли ж стикаються двоє людей з владними характерами, кожен з яких прагне підкорити іншого, то між ними виникають конфлікти.

Були проведені експерименти з групами, до складу яких входило багато людей з владними характерами. Ці групи виявлялися неспроможними оперативно виконати роботу, яка потребувала співробітництва, оскільки їх члени, маючи владний характер, починали боротьбу за лідерство.

Практичний висновок цих психологічних експериментів, а також повсякденного життя полягає в тому, що група, сформована тільки з осіб з владним характером, не виправдає сподівань, які на неї покладаються.

Успіх виступу залежить від тону голосу промовця, застосування якого залежить від характеру промови. Тон може бути приятельський, агресивний, театральний, повчальний, урочистий, діловий, миролюбний, саркастичний, розмовний або лекційний.

«Г. Айзенком була розроблена методика визначення ступеня екстра- і інтравертованості і ступеня нейротизму. Відповідно до цієї теорії, екстраверти – це люди «звернені зовні», товариські, балакучі, які люблять гучні компанії, веселі, рухливі, запальні, часом агресивні, що не контролюють свої почуття і емоції. На відміну від них, інтроверти – «звернені в себе», орієнтуються на власні почуття, стримані, сором’язливі, віддають перевагу книзі, аніж живому спілкуванню, серйозні у прийнятті рішень, контролюють свої емоції, рідко агресивні, цінують етичні норми.

Крім того, людина з підвищеним рівнем невротичності і тривожності дуже вразлива, тяжче й довше переживає сварки й конфлікти, їй важко «узяти себе в руки», вона часто пригнічена й засмучена, постійна тривога виснажує й не дає радуватися життю, коло друзів звужується і вона менше може спілкуватися.

Тому при спілкуванні людей з такими протилежними характерами мимоволі виникають непорозуміння, проблеми, конфлікти. І важливо, щоб вчитель, як більш грамотний і досвідчений, ураховував дані розбіжності й особливості дітей і намагався попередити або вирішити всі непорозуміння і конфлікти, не загострюючи і не поглиблюючи їх».

2.3 Висновки та рекомендації для вчителя

2.3.1 По врахуванню індивідуальних особливостей темпераменту

Реалізуючи індивідуальний підхід, учитель повинен особливу увагу приділити учням із слабкою та інертною нервовою системою. Ось, приклади навчальних ситуацій, що сприятливі для учнів зі слабкою нервовою системою.

1. Ситуації, які вимагають монотонної, але легкої роботи, наприклад, коли вимагається розв’язати велику кількість задач одного типу, чи виконати кілька подібних вправ з мови.

2. Такі учні легше діють за шаблоном, схемою.

3. Ситуації, які вимагають послідовної та планомірної роботи.

4. Виконання учнем роботи, яка вимагає попередньої підготовки, наприклад, попереднього складання плану.

5. Ситуації, де необхідне розуміння та знання предмета поза шкільною програмою. “Слабкі” схильні самостійно проникати у більш глибші зв’язки та відношення всередині навчального матеріалу. Вони також схильні до систематизації знань.

6. У ситуаціях, коли вчитель вимагає виконання наочного зображення. Тоді вони проявляють свою перевагу над сильними. Різноманітні види наочного зображення – графіки, схеми, малюнки, діаграми, таблиці – полегшують їх навчальну діяльність.

7. “Слабкі” схильні ретельно контролювати виконання навчального завдання та перевіряти одержані результати.

Одночасно у навчанні зустрічаються ситуації, в яких виникають труднощі для учнів із слабкою нервовою системою.

1. Довга напружена праця (як домашня так і на уроці) “Слабкий” швидко втомлюється, втрачає працездатність, починає помилятися, повільно засвоює матеріал.

2. Відповідальна самостійна, контрольна чи екзаменаційна робота, яка вимагає емоційного, нервово-психічного напруження, особливо тоді, коли її виконання обмежено часом.

3. Ситуація, коли вчитель у швидкому темпі задає запитання і вимагає негайної відповіді.

4. Вчитель ставить несподіване запитання і вимагає усної відповіді. Відтак, для «слабкого» сприятливіша ситуація письмової відповіді, а не усної.

5. Робота після невдалої відповіді, яку оцінили негативно.

6. Ситуації, коли є різноманітні відволікання, наприклад: репліки, фрази вчителя, відповіді іншого учня тощо.

7. Робота в ситуації, яка вимагає розподілу уваги або її переключення з одного виду діяльності на інший, наприклад, під час пояснення вчитель одночасно опитує учнів пройдений матеріал, використовує різноманітний дидактичний матеріал (карти, слайди, підручник), змушує робити записи у зошиті, слідкувати за підручником, знаходити по карті тощо.

8. Гамір, неспокійна обстановка в класі.

9. Робота після нетактовного зауваження вчителя чи суперечки з однокласником тощо.

10. Робота на уроці у запального, нестримного педагога.

11. Ситуація, коли на уроці треба засвоїти багато різноманітного за змістом матеріалу.

Особливої уваги потребують учні з інертною нервовою системою. Позитивні особливості діяльності учнів з інертною нервовою системою є наступні.

1 Вони можуть довго працювати, не відволікаючись на репліки вчителя, на роботу учня, який виконує завдання біля дошки.

2. Відзначаються високим рівнем самостійності при виконання завдань.

3. Хоч вони є повільні, але довго зберігається активність.

4. Вони схильні до одноманітної роботи, успішно виконують роботу протягом тривалого часу.

5. Інертні учні вміють до кінця вислухати пояснення вчителя, а потім почати виконувати завдання.

6. У вправах на кмітливість беруть участь лише в тому випадку, коли мають достатньо часу для роздумів.

7. Вони активні в роботі над вивченням матеріалу.

8. У них краще розвинута довготривала пам’ять, ніж короткочасна чи оперативна.

9. Такі школярі швидко виконують завдання, якщо мають можливість довільно організувати свою діяльність. Вони досягають швидкості за рахунок спеціальної організації діяльності, наприклад, коли не треба відволікатися на спілкування з учителем, сусідом по парті тощо.

10. Для них самостійна робота легша за фронтальне опитування.

Приклади навчальних ситуацій, в яких виникають труднощі в учнів з інертною нервовою системою.

1. Коли вчитель пропонує класу завдання, що різні за змістом та способами розв’язання.

2. Вчитель пояснює матеріал у досить швидкому темпі і їм не зрозуміла послідовність запитань.

3. Час роботи обмежений, а невчасне виконання її загрожує негативною оцінкою.

4. Коли потрібно часто відволікатися на репліки вчителя, контролювати відповідь на запитання іншого учня та одночасно виконувати інше завдання.

5. Вчитель ставить не послідовно запитання і вимагає швидкої відповіді.

6. Необхідно швидко переключати увагу з одного виду діяльності на інший.

7. Оцінюється якість засвоєння матеріалу відразу, на перших порах його заучування.

Психологи пропонують учням застосовувати компенсаційні прийоми учнів, що дозволяють долати труднощі навчання.

Для учнів із слабкою нервовою системою:

1. Швидку втомлюваність компенсують частими перервами для відпочинку, оптимальною організацією діяльності, режимом дня.

2. Недостатню зібраність і схильність до відволікання уваги – посиленим контролем і перевіркою роботи після виконання.

3. Повільний темп розумової роботи компенсують ретельно проведеною попередньою підготовкою до роботи, що дає можливість слабким на перших порах випереджати сильних.

4. Попередня підготовка, глибокий усесторонній аналіз і обдумування інформації, яка засвоюється, її систематизація, складання плану відповіді дозволяє слабким дещо зменшити нервово-психічне напруження, яке виникає в них у відповідальні моменти їх навчальної діяльності (контрольна робота, іспит).

Для учнів з інертною нервовою системою можна рекомендувати такі прийоми:

1. Спочатку давати неповну відповідь із доповненням після невеликої паузи. Така тактика дозволяє виділити деякий час для обдумування, коли вчитель швидко задає запитання і вимагає негайної відповіді.

2. Давати випереджуючі відповіді, коли вчитель у швидкому темпі дає завдання, послідовність яких зрозуміла, наприклад, завдання, записані на дошці, можуть збільшити швидкість роботи за рахунок виконання наступного завдання, пропускаючи попереднє.

Випереджаючі відповіді – це спеціальна організація діяльності, яка властива лише інертним, оскільки актуальна діяльність (розв’язання тільки тих завдань, які пропонують в даний момент), найчастіше виявляється для них безрезультатною.

3. Виконують превентивні дії у підготовці відповідей – перш, ніж відповісти на задане запитання, інертний попередньо підготується і відповідає тільки після того, як форма відповіді вже готова, бо підготовка відповіді під час виступу пов’язана для них з великими труднощами (20).

Темперамент як індивідуально-психологічна риса виконує регулятивну функцію в поведінці, зумовлює використання людиною своїх енергодинамічних можливостей, їх адаптацію до умов. Властивості темпераменту не визначають діяльність, а лише задають обмеження, оберігають організм від великого чи, навпаки, малого використання енергії.

«Вважається, що в діадній взаємодії, малих групах (в тому числі в сім’ї) найбільша сумісність досягається при поєднанні людей з протилежними темпераментами. Найбільш ефективна робота здійснюється в парах: холерик-сангвінік, сангвінік-меланхолік, меланхолік-флегматик» (1).

Психологи рекомендують розсаджувати за партами учнів, приймаючи до уваги тип темпераменту, наступним чином (за О. Костенко):

Флегматик – Сангвінік

Сангвінік – Меланхолік

Флегматик – Флегматик

Сангвінік – Холерик

Флегматик – Меланхолік

Сангвінік - Сангвінік

Рекомендації до роботи з учнями,

які мають різні типи темпераменту (18, с. 24) :

Сангвінік

Підтримка високого рівня працездатності за допомогою:

· Додаткових завдань:

· Надання допомоги слабшому;

· Завдання у формі змагань;

· Прихильність до творчої діяльності;

· Завдання з елементами пошуку і творчості;

· Шляхом генерації ідей (запропонувати і зафіксувати за короткий проміжок часу якомога більше ідей для вирішення складної задачі, ситуації);

· Постановка евристичних питань, які підштовхують до дослідницької діяльності;

· Залучення до конкурсів, вікторин;

· Чіткі критерії оцінки за кожен вид діяльності для попередження схильності до переоцінки своїх можливостей.

Холерик

Контроль над регуляцією, поступове формування наполегливості, старанності, послідовності через:

· Попередження перезбуджування (спокійний, врівноважений стиль взаємодії, відмова від різних видів змагань);

· Використання вправ на релаксацію, які сприяють закріпленню в нервовій системі процесів гальмування;

· Використання цікавих додаткових завдань, проте за умови якісного виконання основної роботи;

· Дозовані завдання, інструктаж, алгоритми для виконання завдань;

· Для звільнення зайвої енергії пропонувати на уроці додаткові завдання, які припускають елементарні фізичні дії: підготувати наочність, роздати посібники.

Флегматики

Терпиме ставлення до сповільненого темпу роботи, допомога у важких ситуаціях:

· Під час відповіді надання часу на роздуми; пропозиція питань і завдань наперед;

· Дозвіл виконати не всі завдання або збільшення часу на їх виконання;

· Відмова від порівняння з успішнішими однокласниками;

· Уникнення ситуацій несподіваного питання;

· Оцінка не тільки результату, але й старання;

· Допомога при виконанні складних вправ схемами-опорами або зразками, використання вправ, які розвивають мислення, уяву, фантазію;

· Залучення до нетривалих змагань;

· Пропозиція самостійних робіт частіша, ніж іншим;

· Допомога в організації робочого місця.

Меланхолік

Створення тепличних умов – ключова умова виховання:

· При спілкуванні вираз співпереживання і розуміння їх відчуттів, станів, сумнівів, страхів;

· Заохочення діяльності в різних формах;

· Привчання до планування діяльності, розумного розподілу часу і збалансованості тривалості роботи і відпочинку;

· Допомога у подоланні сором’язливості, знаходження способів знайти себе ( залучення до спільної діяльності з дорослими, виконання простих потокових доручень, наприклад, перевірка робочих місць);

· Пропозиція частіша, ніж іншим і в більшій кількості, навчальних завдань цікавого характеру (через схильність до апатії);

· Робота у повільному темпі.

2.3.2 Програма роботи по коректуванню проявів темпераменту

Програма роботи приводиться по А.С.Прутченкову (21, с.177-179), який на основі результатів, отриманих з допомогою методики визначення темпераменту методом самооцінки, пропонує систему розвивальних ігор для осіб з переважанням того чи іншого типу темпераменту.

Вправи для холериків

Вправа «Флегматик»

Навчіться на час перетворюватися в людину іншого темпераменту, наприклад, флегматика. Візьміть собі за правило деякий час бути флегматиком. Говоріть рівним і тихим голосом, повільно і спокійно, обдумуючи свої слова. Так само спокійно ведіть себе з іншими людьми. Розпочніть з десяти хвилин протягом дня і доведіть цей час до 3-4 год. Обов’язково проаналізуйте свої відчуття і почуття, які Ви відчули, спілкуючись з людьми в цій ролі.

Вправа «Попелюшка»

Як би Вам не було важко, під час дружньої вечірки або в дружній компанії цілу годину (краще дві, а ще краще три) постарайтеся сидіти в стороні, мовчки спостерігаючи за всім, що відбувається. При цьому Вас, звичайно, будуть просити прийняти саму активну участь в загальному дійстві, але зішліться на втрату «кришталевої туфельки» і залишіться в стороні.

При цьому постарайтеся поспостерігати за присутніми. Як вони себе ведуть? Що роблять? Як говорять? Чи не впізнаєте Ви себе в деяких з них? Якщо так, то, можливо, щось хочете змінити в собі?

Вправи для сангвініків

Вправа «Ведеться»

Під час ділової бесіди або простої розмови постарайтеся періодично передавати ініціативу Вашому співрозмовнику, наприклад, запитуйте його: «А як Ви вважаєте? Що Ви думаєте з цього питання?» Ще краще, якщо Ви будете говорити про те, що цікаво і що хвилює Вашого співрозмовника.

Не робіть жодних зауважень з приводу манери спілкування Вашого співрозмовника, навпаки, - похваліть його. Але зробити це слід без іронії, доброзичливо.

Вправа «Повний лад»

Візьміть собі за правило – періодично наводити лад з своїми книгами, підручниками, своїми записами. Для початку наведіть елементарний порядок у себе на столі. Визначте кожному предмету конкретне місце і в подальшому постарайтеся класти його саме туди.

«Навести лад» в своїх думках Ви зможете з допомогою щоденника або тижневика, в якому слід записувати свої основні справи на наступний день і ввечері перевіряти, чи все Ви виконали з того, що було намічено. Намагайтеся виконувати всі намічені справи.

Вправи для флегматиків

Вправа «блазень»

Свідомо грайте роль блазня в любій компаній, де Вам приходиться бувати. Розказуйте веселі історії (Вам їх прийдеться завчити або придумувати), вивчіть смішні пісні разом з друзями, розказуйте анекдоти (хоч це Вам, звичайно, дається важко).

При цьому Вам потрібно постаратися відчувати себе комфортно, хоч це спочатку важкувато. Але кожну нагоду Вам потрібно використовувати для того, щоб знову і знову грати роль блазня. Ця роль допоможе Вам побачити світ не таким похмурим, а людей не такими вже і поганими.

Вправи для меланхоліків

Вправа «Оратор»

Під час бесід і розмов з своїми друзями свідомо намагайтеся бути Оратором (саме з великої букви). Для цього Вам потрібно говорити голосно, чітко, використовуючи різні ораторські прийоми, щоб привабити увагу співрозмовника. Не забудьте, що ваша промова повинна бути зрозуміла співбесіднику (час від часу запитуйте у нього: «Ти розумієш, про що я говорю?»)

Вправа «Масовик»

В дружній компанії або на вечірці не сидіть збоку, а спробуйте зіграти роль масовика. Запропонуйте всім учасникам вечірки зіграти яку-небудь гру або іншу цікаву справу. Важливо не просто запропонувати цікаву гру, але і організувати її проведення.

2.3.3 По урахуванню індивідуальних особливостей характеру

Характер формується поступово завдяки систематичним послідовним вимогам, впливам, дотримання яких стає способом життя дитини.

Передумовами становлення характеру є особливості нервової системи, тип темпераменту, задатки, здоров’я тощо. Вирішальними умовами у становленні характеру є соціальні умови, насамперед, умови життя конкретної сім’ї ( цінності, матеріальне становище, стосунки), а також стиль сімейного виховання. Конкретними соціальними умовами виховання є також групи, у яких перебуває дитина (шкільний клас, референтна група, коло друзів). Основними психологічними механізмами виховання характеру є:

Психічне зараження, наслідування дорослих та ровесників, ідентифікація, емпатія чи здатність до співпереживання, рефлексія, інтериорізація-екстеріоризація зовнішніх вимог, оцінювання поведінки, підкріплення поведінки, самооцінювання та ін.

Стихійними чинниками становлення характеру виступають:

1) неконтрольоване спілкування дитини з старшими та ровесниками;

2) соціальне научіння як результат спостереження за поведінкою дорослих т ровесників, ідентифікація з ними;

3) засоби масової інформації.

Керованими (нестихійними) чинниками становлення характеру є цілеспрямоване виховання дитини з раннього віку, що полягає в:

1) Постановці вимог до поведінки та діяльності дитини, що постійно ускладнюється, створення умов для дотримання цих вимог, корекція поведінки, постійне підкріплення позитивної поведінки і після вироблення позитивної звички. Самі вимоги повинні бути систематичними, послідовними, що поступово стають складовими (звичками) способу життя дитини.

2) Особливе значення у формуванні характеру має фізична праця, виконання дитиною доручень, обов’язків, у процесі чого формуються вольові риси характеру, моральні риси (працьовитість, чесність, гуманізм). Діти, які не займаються фізичною працею, характеризуються неохайністю, схильністю підміняти виконання справи розмовою, не доводять справу до кінця. В організації діяльності необхідно створити умови для самореалізації, самоствердження та самовираження особистості.

3) В умовах навчання виховується самокритичність, наполегливість, відповідальність та інші якості.

4) Керування міжособистісними стосунками особистості: друзі, приятелі, товариські групи.

5) Організація самовиховання шляхом переведення контролю у самоконтроль, звертання на форму прояву власної поведінки (ефективність, повільність, імпульсивність тощо). Дитина повинна самостійно корегувати негативні прояви, уміти регулювати своєю поведінкою згідно правил і норм поведінки, виробляти у себе звички, манери, стиль поведінки, ставити себе й інших у відповідні умови, які б стимулювали й практикували потрібний стиль поведінки. Необхідно допомогти дитині у виборі ідеалу, складанні програми самовиховання та доборі способів її реалізації.

6) Вчасна корекція поведінки дитини у випадку відхилень від норм, ідеалів.

7) Попередження негативного впливу стихійних чинників (неформальне спілкування з дітьми, що мають відхилення у поведінці, попередження негативного впливу засобів масової інформації, соціального научіння на вулиці). Якщо в дитинстві було допущено навіть незначну помилку у вихованні, то згодом у житті людини виявляють себе такі риси характеру, які заводять її в тупик, заважають їй та її близьким жити

Характер – лише одна із сторін особистості, але не вся. Людина, яка поставлена в екстремальну ситуацію або просто в ситуацію вибору, здатна піднятися над обставинами, в тому числі і над власним характером. Тою мірою, якою людина здатна на це, в ній на перший план виступає не конкретно-характерне, а загальнолюдське начало. І тою мірою, в якій вона не здатна на це, особистість дійсно вичерпується своїм характером, типовими індивідуальними характеристиками. Людина, яка керується психологічними засадами добрих взаємин з іншими людьми, такими як приязність, уміння стати на місце іншого, ввічливість, тактовність, приємний зовнішній вигляд, гарні манери, сприяє тим самим створенню умов для покращення стосунків між членами свого колективу, для усунення суперечок і непорозумінь, встановленню в колективі нормальної трудової атмосфери. Інколи вистачить навіть і однієї такої людини для забезпечення нормального психологічного клімату в ньому. На завершення приведу цитату Марка Аврелія: «Жити щодня так, наче цей день останній, ніколи не метушитися, ніколи не бути байдужим, ніколи не приймати театральних поз – ось досконалість характеру.».

Список використаних джерел

1. Адаптація дитини до школи/ Упоряд.: С.Максименко, К.Максименко, О.Главник – К.: Мікрос-СВС, 2003. – 111 с. –(Психол. інструментарій). Бібліогр.: с.109-110.

2. Боговарова О. Психологічна готовність дитини до навчання в школі// Психолог. – 2003. - № 29-32.

3. Визуальные тесты. Сборник /Сост. Г.В.Щекин. – К.: МЗУУП, 1992.- 167с.

4. Войцихова А.І. Характеристика індивідуально-типологічних особливостей та їх вплив на взаємостосунки з оточуючими// Психологічна газета. – 2006. - № 14. – С 18-26.

5. Гиппенрейтер Ю.Б. Введение в общую психологию. М.: Изд-во МГУ, 1988. – С.257-280.

6. Глівник О.П. Батькам про особливості психічного розвитку дитини// Психологічна газета. – 2004. - № 9. – С. 1-5.

7. Загальна психологія: Навч. посібник / О.Скрипченко, Л.Долинська, З.Огороднійчук та ін. – К.: Просвіта, 2005 – 464 с.

8. Коломинский Я.Л. Человек: психология: Кн.. для учащихся ст. классов. – 2-е изд., доп. – М.: Просвещение, 1986. – 223 с.: ил.

9. Леонгард К. Акцентуированные личности. – К.: Вища школа, 1989.

10. Маценко В. Технологія іміджу. – К.: Главник, 2005. – 96 с. – (Психол. інструментарій). –Бібліогр.: с. 94.

11. Невінчана Н.В. Мозаїка думки// Завуч. – 2006. - № 29. – С. 1.

12. Орлов Ю.М. Самопознание и самовоспитание характера: Беседы психолога со старшеклассниками: Кн.. для учащихся. – М.: Просвещение, 1987. – 224 с.

13. Основи психології: Підручник/За заг. ред. О.В.Киричука, В.А.Роменця. – 3-тє вид., стереотип. – К.: Либідь, 1997. – 632 с.

14. Психічне здоров’я дитини/ Упоряд. Т.Гончаренко – К.: Редакція загально педагогічних газет, 2003. – 112 с. –(Бібліотека «Шкільного світу»).

15. Психологія виховання// Виховна робота. – 2006. - № 9. – С. 30-33.

16. Психопрофілактика/ Упоряд. Т.Гончаренко – К.: Редакція загально педагогічних газет, 2003. – 112 с. –(Бібліотека «Шкільного світу»).

17. Райгородский Д.Я. (редактор-составитель) Психология и психоанализ характера. Хрестоматия по психологии и типологии характеров. – Самара: Издательский Дом «БАХРАХ», 1997 – 640 с.

18. Реутенко О. Такі традиційні конкурси// Директор школи. – 2007. - № 2. – С.22-24.

19. Рибалка В.В.Індивід та особистість у психологічній теорії часу Бориса Цуканова// Психологія і сусільство. – 2006.-№ 3. – С.32-57.

20. Савчин М.В. Загальна психологія: навчальний посібник. У двох частинах. Частина І. Видавнича фірма «Відродження», 1998. – 159 с.

21. Семиченко В.А.. Психологія: Темперамент. – К.: Видавець О.М.Ешке, 2006. – 200 с. – Рос. мовою.

22. Титаренко Т.М. Такие разные дети. – К.: Рад. шк., 1989. – 144 с.

23. Томан І. Мистецтво говорити: Пер. З чес. – 2-е вид. – К.: Політвидав України, 1989. – 293 с., іл.

24. Щекин Г.В. Визуальная психодиагностика и ее методы. Учебно-методическое пособие. Часть І. Основы визуальной психодиагностики. – К.: ВЗУУП, 1992. – 119 с., ил.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:57:38 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
10:58:57 29 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Темперамент і характер, їх прояви у мовленні
Дослідження дії темпераменту на індивідуальні особливості реакції ...
ВСТУП Щодня, включаючи телевізор, ми стаємо мимовільними свідками того, що в світі відбуваються війни, теракти, авіакатастрофи, природні катаклізми ...
Можна сказати, що люди холеричного темпераменту більш придатні для активної ризикованої діяльності ("воїни"), сангвініки - для організаторської діяльності ("політики"), меланхоліки ...
Таким чином, ми можемо говорити про те, що отриманий коефіцієнт кореляції статистично значимо, тобто існує зв'язок між типом темпераменту і спрямованістю (стилем поведінки).
Раздел: Рефераты по психологии
Тип: дипломная работа Просмотров: 1938 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Психологічні умови розвитку уваги у молодших школярів
Міністерство освіти і науки України Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка Кафедра психології ДИПЛОМНА РОБОТА ...
Розробляючи принцип домінанти, він доводив, що збудження розподіляється у нервовій системі нерівномірно, і кожна інстинктивна діяльність, як і умовно-рефлекторна, може викликати в ...
не оптимальний темп ведення навчального заняття (за надмірно швидкого темпу роботи можуть з"являтися помилки, за повільного - робота не захоплює дитину);
Раздел: Рефераты по педагогике
Тип: дипломная работа Просмотров: 16317 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 1 человек Средний балл: 5 Оценка: неизвестно     Скачать
Розвиток функціональних особливостей пам'яті в процесі навчальної ...
Вступ Усе, що людина безпосередньо відображає за допомогою відчуттів і сприймань, фіксується, зберігається в її мозку, утворюючи індивідуальний досвід ...
Прокладений нервовий зв"язок достатньо мiцний i в разi потреби здебiльшого легко й точно актуалiзується.
Для запам"тання коротких вiршiв тим самим групам досліджуваних потрiбна була така кiлькiсть повторень: сангвiнiкам - 2,7, холерикам - 3,9, флегматикам - 4,3, сильним типам разом ...
Раздел: Рефераты по педагогике
Тип: дипломная работа Просмотров: 389 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Формування навички швидкого читання у молодших школярів
... державний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка Кафедра рідної мови та методики її викладання Дипломна робота Формування навички ...
Якщо дитина не може швидко повторити речення, вона має право подивитись в книжку.
Так, холерики говорять і читають швидко, а флегматики й меланхоліки - значно повільніше.
Раздел: Рефераты по педагогике
Тип: дипломная работа Просмотров: 26986 Комментариев: 3 Похожие работы
Оценило: 2 человек Средний балл: 5 Оценка: неизвестно     Скачать
Вплив темпераменту на успішність навчальної діяльності молодшого ...
... особливості молодшого шкільного віку 1.1 Особливості навчальної діяльності молодших школярів 1.2 Темперамент в індивідуальному стилі навчальної ...
флегматики не витримують значних фізичних навантажень, якщо змушені виконувати їх у швидкому темпі, тому вправи на уроках фізкультури, фізкульт-хвилинки дозволяємо виконувати ...
Дитина-флегматик ухиляється від конфліктів, її важко образити, але коли вступає в конфлікт, то переживає глибоко, хоч зовні це не виявляється так яскраво, як у дітей вищезгаданих ...
Раздел: Рефераты по педагогике
Тип: курсовая работа Просмотров: 6161 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 1 человек Средний балл: 5 Оценка: неизвестно     Скачать
Зв'язки між типами вищої нервової діяльності та типом темпераменту
Вступ Психологія, як і будь-яка наука, відрізняється особливостями свого предмета. Складність полягає в тому, що явища, що вивчаються психологією ...
Коли говорять про темперамент, то мають на увазі багато психічних відмінностей між людьми - розходження по глибині, інтенсивності, стійкості емоцій, емоційної вразливості, темпу ...
Було б неправильно, проте, ізолювати ендокринну систему від нервової і перетворювати її на самостійну основу темпераменту, оскільки сама гуморальна діяльність залоз внутрішньої ...
Раздел: Рефераты по психологии
Тип: курсовая работа Просмотров: 1295 Комментариев: 4 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Експериментальне дослідження особливостей прояву ревнощів у людей з ...
Міністерство освіти й науки України Слов'янський державний педагогічний університет Курсова робота Експериментальне дослідження особливостей прояву ...
Основні компоненти темпераменту утворять в актах людського поводження та своєрідна єдність спонукання, дії й переживання, що дозволяє говорити про цілісність проявів темпераменту й ...
Сильний, урівноважений, рухливий тип нервової системи розглядався їм як відповідний темперамент сангвініка; сильний, урівноважений, інертний - темперамент флегматика; сильний ...
Раздел: Рефераты по психологии
Тип: курсовая работа Просмотров: 980 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Психологічні основи врахування типів темпераменту у молодшому ...
МІНІСТЕРСВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ КРЕМЕНЧУЦЬКЕ ПЕДАГОГІЧНЕ УЧИЛИЩЕ ІМ. А.С.МАКАРЕНКА Кафедра: педагогіки та психології Курсова робота з основ ...
Зважаючи на ці показники, виокремлюють чотири основні типи вищої нервової діяльності, які відповідають певному типу темпераменту: а) сильний, урівноважений, рухливий (сангвінік); б ...
Діти, яким притаманний сангвістичний тип темпераменту, енергійні, активні, життєрадісні, комунікабельні, поступливі, швидко схоплюють нове і цікаве, легко переносять невдачі.
Раздел: Рефераты по психологии
Тип: курсовая работа Просмотров: 7989 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 1 человек Средний балл: 3 Оценка: неизвестно     Скачать
Темперамент в структурі особи
ПЛАН ТЕМПЕРАМЕНТ В СТРУКТУРІ ОСОБИ ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ПРО ТЕМПЕРАМЕНТ ОСНОВНІ КОМПОНЕНТИ ТЕМПЕРАМЕНТУ З ІСТОРІЇ ВЧЕНЬ ПРО ТИПИ ТЕМПЕРАМЕНТУ ТЕМПЕРАМЕНТИ ...
Розрізняють чотири основні типи темпераменту : сангвінік, холерик, флегматик і меланхолік.
Основні компоненти темпераменту утворюють в актах людської поведінки те своєрідна єдність спонукання, дії і переживання, яке дозволяє говорити про цілісність проявів темпераменту і ...
Раздел: Рефераты по психологии
Тип: контрольная работа Просмотров: 182 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Формування у молодших школярів навичок швидкочитання як засобу ...
ДИПЛОМНА РОБОТА: "Формування у молодших школярів навичок швидкочитання як засобу усвідомленого сприйняття художнього твору" Зміст Вступ Розділ І ...
Дитина в процесі слухання художніх творів повинна навчитися орієнтуватися в темі та змісті тексту, виражати свої судження щодо прослуханого з тим, щоб надалі здійснювати подібну ...
Якщо дитина не може швидко повторити речення, вона має право подивитись в книжку.
Раздел: Рефераты по педагогике
Тип: дипломная работа Просмотров: 3173 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Все работы, похожие на Курсовая работа: Темперамент і характер, їх прояви у мовленні (5139)

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150904)
Комментарии (1842)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru