Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Контрольная работа: Політична еліта України в структурі сучасної політичної системи

Название: Політична еліта України в структурі сучасної політичної системи
Раздел: Рефераты по политологии
Тип: контрольная работа Добавлен 16:23:40 05 июня 2011 Похожие работы
Просмотров: 990 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Контрольна робота з політології на тему:

Політична еліта України в структурі сучасної політичної системи


Вживання терміну "еліта" стосовно верхівкових груп українського суспільства, як і дослідження походження, ролі та значення еліти в структурі сучасної політичної системи України пов’язане із загальним процесом нашого модерного державотворення. Початок 90-х років ХХ ст. не лише збурив енергію народних "низів", але й поставив на порядок денний як нагальне питання про створення власне української еліти нового типу. За спрощеною схемою, на рівні буденної свідомості нашого суспільства мова йшла про владу, яка була б здатна зберегти і зміцнити незалежність України, здійснити необхідні трансформаційні процеси по шляху переходу від командно-адміністративної до ринково-демократичної системи, від авторитарно-консервативної до соціально-правової держави. Незвичайність і складність завдань вимагала поєднання практики державотворення з теоретичною розробкою різнопланових проблем становлення і формування еліти в Україні. Вагоме місце серед них зайняло питання про специфіку, функції та роль політичної еліти.

Під політичною елітою, в тому числі й в Україні, найчастіше мають на увазі "меншість суспільства, що становить собою достатньою мірою самостійну, вищу, відносно привілейовану групу, наділену особливими психологічними, соціальними і політичними якостями, яка бере безпосередню участь у прийнятті і здійсненні рішень, пов’язаних з використанням державної влади або впливом на неї". Як складова частина правлячої еліти пострадянського типу вона поділяється на відкриту і тіньову групи. Відкрита або "прозора" еліта в Україні – це, насамперед, публічні політики, які займають певні позиції у державній владі: народні депутати, члени уряду, державні службовці високого рангу. Під тіньовою елітою мають на увазі людей, які справляють сильний вплив на прийняття державних рішень завдяки своєму багатству або неординарним особистим якостям, але діють не публічно, а кулуарно, іншими словами "в тіні". Найчастіше, на відміну від представників "прозорої" еліти, "тіньовики" знаходяться "збоку" від закону і застосовують його на власний розсуд.

Згідно іншої точки зору, носії політичних рішень в Україні на момент проголошення незалежності в 1991 р. не були політичною елітою. Це пояснюється тим, що вони не могли виконувати властивих для неї основних функцій, а саме – ефективного управління, прийняття оптимальних рішень, політичного керівництва, прогнозування, планування, формування кадрового складу тощо. Звідси, доцільно використовувати два схожих функціональних поняття еліти відносно українських владних сил:

"еліти – це всі ті особи та групи, які займають провідні позиції у великих або найбільш багатих на ресурси організаціях і рухах нації та мають можливість забезпечувати значний і систематичний вплив цих організацій і рухів на політичні рішення";

"політична еліта – це еліта у вузькому розумінні слова, коли йдеться про еліту як таку, що займається політикою, яка здобула собі атрибути політичного представника своєї сили і яка об’єднується навколо цінності, якою є політика. До політичної еліти належать найбільш впливові та політично активні члени правлячої верстви, що включає функціонерів політичних організацій цієї верстви, інтелектуалів, які формують політичну ідеологію, лідерів цих організацій, тобто людей, які безпосередньо приймають політичні рішення та виражають сукупну волю верстви".

Нарешті, заслуговує на увагу сприйняття еліти як соціального явища населенням України, відоме як феноменологічний аспект. Соціологічні опитування свідчать, що в українському суспільстві поняття політичної еліти асоціюється з верхівкою виконавчої та законодавчої гілок влади (42 % респондентів відносять їх до еліти), а також з "багатими людьми" – підприємцями і керівниками банків (вони користуються підтримкою 44 % опитаних). Водночас на запитання "що Ви відчуваєте по відношенню до правлячої еліти?", 21 % заявили – "образу", 13 – "ворожість", 54 – "байдужість". Це вкрай несприятливі для зміцнення паростків демократії та вкорінення засад громадянського суспільства в Україні показники. У населення нашої держави склався переважно негативний образ політичної (правлячої) еліти. Даний факт пояснюється тим, що остання не виконує найважливіших ролей і функцій – ролі референтної групи, взірця суспільної поведінки, морально-психологічного мобілізатора й провідника мас.

Наведені вище міркування змушують нас зупинитися на виявленні основних функцій політичної еліти в Україні. При всій палітрі підходів до даного питання можна виокремити три з них – найголовніші – зі своїми підфункціями.

По-перше, з’ясування інтересів різних суспільних груп у політичному житті. Це передбачає

1) субординацію інтересів і

2) відображення їх у політичних настановах.

По-друге, формування політичних програм, доктрин, ідеологій. Тут треба мати на увазі

1) розробку відповідних програмних документів,

2) їх "лобіювання" на різних рівнях – владному, інформаційному, буденної свідомості – з метою "оволодіння широкими масами",

3) вироблення та втілення в життя політичних рішень.

По-третє, створення механізмів реалізації політичних програм.

Воно ґрунтується на

1) формуванні інститутів політичної системи,

2) висуненні політичних лідерів,

3) підборі та призначенні державних службовців.

Головна особливість формування політичної еліти в Україні полягає в тому, що воно переживає трансформаційний етап, який ще далеко не завершився. Це підтверджується наступними вагомими фактами:

по-перше, неусталеністю політичної структури суспільства, одним із показників чого є продовження процесу створення політичних партій (зараз їх понад 120) та об’єднань (останній приклад – оформлення низки виборчих блоків партій – "Наша Україна", "За єдину Україну", Блок Юлії Тимошенко тощо;

по-друге, незавершеністю структуризації правлячої еліти у різних ешелонах влади, що підтверджується, зокрема, приходом до влади "більшості" у Верховній Раді, постійними змінами у складі депутатських груп;

по-третє, публічно непрозорою політичною спрямованістю представників правлячої еліти. Особливо властива кон’юнктурна зміна власних поглядів для другого ешелону сучасних партійних діячів, хоча вона не обминула й лідерів цих організацій. Сутність політичної кон’юнктури полягає в тому, що насправді той чи інший діяч не має глибоко усталених світоглядних, політичних позицій і намагається якомога швидше і безболісніше пристосуватися до поточного політичного моменту;

по-четверте, початковістю, незавершеністю формування, а також недосконалістю існуючих механізмів утримання та передачі влади, а особливо її відповідальності перед суспільством (останнє фактично тільки задекларовано). Треба зауважити, що великий вплив у сенсі формування сучасної української політичної еліти на її соціальне представництво, якісний склад, професійну компетентність і результативність роботи справляє система її рекрутування або відбору. На жаль, незважаючи на очевидний прогрес у цій сфері політичного, державного життя, за роки незалежності у державі почали складатися певні – як позитивні, так і негативні – принципи формування нової еліти, зокрема:

1) особиста відданість як головний критерій добору на керівні посади;

2) земляцтво, досвід попередньої спільної роботи, взаємна зобов’язаність;

3) клановість;

4) протекціонізм.

Відзначені нами принципи формування еліти характерні для системи гільдій, яка властива насамперед для авторитарно-адміністративних суспільних систем. Значно ефективнішою для України, що підтверджує досвід демократичних держав, може бути антрепренерська (підприємницька) система, для якої характерні:

1) відкритість, широкі можливості для представників будь-яких суспільних груп претендувати на місця в політико-адміністративних структурах;

2) невелике число формальних вимог до претендентів на посади;

3) широке коло електорату, до якого можуть належати всі виборці країни;

4) пріоритет особистих якостей;

5) висока конкурентність відбору, гострота суперництва за керівні посади;

по-п’яте, своєрідним "підвішеним" станом частини найвпливовіших представників сучасної української політичної еліти, яким особисто або в особі найближчого оточення інкримінуються серйозні правопорушення чи навіть злочини (яскравий приклад – спроба впливати на політичну поведінку тепер уже колишнього віце-прем’єра Ю.Тимошенко, тримаючи під вартою її чоловіка і т.п.);

по-шосте, знесиленням центральної влади через міжкланові та внутрішньо-кланові вияснення стосунків і, відповідно, зміцненням позицій частини регіональних лідерів. Небезпека в тому, що це посилює поки що частіше приховані суперечності між Києвом і регіонами, а також між окремими регіонами.

Все це навіть дало підстави науковцям та аналітикам говорити про "кризу еліт" в українському суспільстві, "необмежену владу номенклатури, що повністю контролює засоби масової інформації, політичний клімат у державі".

Світовий досвід і практика українського державотворення свідчать про те, що на позитивний результат у вихованні модерної політичної еліти можна сподіватися тільки тоді, коли її формування буде відбуватися:

- на всіх рівнях ієрархічної "драбини влади";

- із врахуванням курсу на соціальний компроміс, соціальну злагоду в суспільстві (між різними етносами, конфесіями, професійними групами), чого вимагають потреби побудови соціальної держави;

- з прерогативою на створення нормативно-інтегрованої владної суспільної меншості, що передбачають канони правової держави;

- шляхом формування сучасного ліберально-демократичного стилю правління з орієнтацією на високу ефективність результатів управлінських рішень;

- на основі сприйняття сучасних ідеологічних цінностей.

Для українського суспільства і вітчизняної політичної еліти такою ідеологічною домінантою міг би стати комплекс принципів, які ґрунтуються на кращих зразках кількох ідейно-політичних доктрин сучасності – лібералізму, націонал-традиціоналізму та соціал-демократизму. Пріоритет має належати таким ідеологічним постулатам: 1) роль держави полягає у розв’язанні спірних питань між групами, нормуванні умов вільного доступу до влади, дотриманні "правил гри" (лібералізм); 2) суспільство – це система норм, звичаїв, традицій, інститутів, що сягають корінням в історію; при цьому приватна власність виступає гарантом особистої свободи і соціального порядку (націонал-традиціоналізм); 3) органічне поєднання державного регулювання економіки і розвитку ринкових механізмів з опорою на соціальне партнерство та соціальну захищеність мас (соціал-реформізм).

Певними гарантіями ефективного функціонування політичної еліти в Україні повинні слугувати, на думку політологів, наступні чинники:

по-перше, широка гласність – свобода слова, відсутність монополії на засоби масової інформації, наявність альтернативних органів друку, радіо, телебачення;

по-друге, політичний плюралізм – свобода конкуренції, суперництва політичних еліт, зокрема правлячої політичної еліти та контреліти (під контрелітою мають на увазі політичну еліту, яка вже відлучена або ще лише намагається прийти до влади. Це, насамперед, лідери політичних партій, які перебувають в опозиції до правлячого режиму, частина інтелектуальної та художньої еліти, яка не поділяє пануючих або тих, що підтримуються правлячою елітою політичних, ідеологічних, філософських, соціальних, духовно-культурних концепцій);

по-третє, розподіл влад – рівновага, компроміс, баланс інтересів різних соціальних сил як важливі елементи сучасного поліархічного типу правління;

по-четверте, відкритість еліт для соціальної мобільності – встановлення терміну перебування при владі виборних та призначених осіб;

по-п’яте, суворе дотримання законності, демократичних процедур політичного процесу.

Регіональна еліта Рівненщини загалом розвивається та функціонує відповідно до всеукраїнських тенденцій формування політичної еліти. Основу її складають представники наступних груп.

1. Вищий ешелон керівництва державними та виборними органами області, міст, районів (голови та їх заступники обласної, міських і районних держадміністрацій, а також відповідних Рад).

2. Лідери впливових на теренах області політичних партій, насамперед Аграрної, СДПУ (о), УНР, "Жінки за майбутнє", ПЗУ, "Батьківщина", Дем ПУ, НРУ, НДП, КПУ, СПУ. При цьому частина керівних політичних фігур належить одночасно до першої та другої групи; наприклад, Микола Сорока – голова ОДА і керівник обласної організації АПУ, Петро Саух – заступник голови ОДА і керівник обласної організації СДПУ (о), Віктор Чайка – міський голова м. Рівного і симпатик новоствореної (на початку листопада 2001 р.) партії "Єдність".

3. Представники депутатського корпусу від Рівненської області у Верховній Раді України. Тут також є особи, які належать і до інших груп. Так, нардеп Василь Червоній водночас очолював обласну організацію Українського народного руху.

4. Деякі керівники потужних в області підприємств, організацій і фірм. Як приклад, можна навести прізвища керівника фірми "Реноме" і депутата облради Віктора Матчука.

Такий поділ загалом підтверджують аналіз виступів на зорганізованій обласним Форумом інтелектуальної еліти 8 грудня 2001 р. регіональній науково-практичній конференції "Майбутнє України: проблеми та перспективи" і матеріали довідника "Хто є хто в Рівному та Рівненській області", виданому при сприянні обласної організації партії "Демократичний Союз".

Безумовно, на політичну еліту Рівненської області визначальний вплив справляє загальна соціально-політична ситуація в державі та регіоні. Насамперед активізувалася на обласних теренах діяльність численних політичних партій, в тому числі нових. Тільки за 2001 рік зареєстровано 15 новостворених організацій політичних партій в області, що є найвищим показником за 10 років незалежності. Загальна кількість членів усіх парторганізацій Рівненщини становить майже 46 тис. осіб станом на листопад 2001 р. (зростання на 20 % за 10 місяців поточного року). Зрозуміло, що найвпливовіші політичні партії – АПУ, СДПУ (о), Дем ПУ, НДП, ПДС, "Єдність", "Жінки за майбутнє" – активно співпрацюють з органами влади, а їхні керівники представляють політичну еліту області. Головне, щоправда, щоб у боротьбі за омріяний владний Олімп політична еліта не забувала перейматися турботами пересічних громадян, завдяки яким і для яких, власне кажучи, й існує.

Можна констатувати, що елітарна природа управління суспільними процесами характерна як для демократичних, так і авторитарно-тоталітарних політичних систем. Спроби створення замкнених систем відбору політичного керівництва призводить до корпоративізму – формування обмеженого кола осіб або груп, що об’єднуються за спільними інтересами. Для демократичної держави насамперед характерно не намагання підпорядкувати еліту суспільству (це можливо лише до певної міри за допомогою самоврядування), а конструктивне формування корисної для суспільного прогресу політичної еліти шляхом забезпечення її демократичного соціального представництва та своєчасного якісного оновлення. Критеріями ефективної діяльності політичної еліти виступатимуть досягнутий рівень прогресу та добробуту нашого народу; політична стабільність українського суспільства; національна безпека держави; авторитет України на міжнародній арені; оптимальне співвідношення між громадянським суспільством і державою.


Висновки

політичний еліта влада антрепренерський

Особливе місце в контексті розвитку Української держави на межі тисячоліть та в близькій і віддаленій перспективах відводиться адміністративній реформі та реформі політичної системи суспільства.

Адміністративна реформа в Україні виступає важливою складовою, однією з основних ланок реформування всієї політичної системи та спрямована на підвищення ефективності здійснення політичної влади. На практиці адміністративне реформування переслідує три основні цілі:

поетапне створення такої системи державного управління, яка б забезпечила становлення України як високорозвиненої, демократичної, правової європейської держави;

формування системи державного управління, головним пріоритетом якої буде служіння життєвим інтересам народу;

розбудова системи державного управління, що ґрунтується на наукових принципах, адекватна фінансово-економічному стану держави, підконтрольна народу та здатна ефективно розв’язувати назрілі проблеми.

Водночас адміністративна реформа покликана доповнити та забезпечити ефективне втілення в життя пріоритетних напрямків розвитку політичної системи України. Її реформування передбачає здійснення наступних основних кроків:

побудову розвиненої демократичної, правової та соціальної держави з ефективно діючими парламентом, урядом, незалежними судовими органами, чітким розподілом повноважень між гілками влади;

формування сильного громадянського суспільства як спілки вільних людей і їх самодіяльних організацій, насамперед профспілок і політичних партій;

зростання політичної свідомості та формування нової політичної культури, яка акумулює вітчизняні історичні традиції та світовий досвід створення відкритого демократичного суспільства;

утвердження нової правової системи на базі Конституції України та міжнародного права;

завершення політичної структуризації суспільства через подальший розвиток політичних партій, формування адекватної сучасному розподілу політичних сил партійної системи;

максимальне вивільнення простору для самоврядування на всіх рівнях соціально-політичної організації суспільства, підтримка ініціативи громадян, забезпечення реалізації їх прав і свобод;

утвердження принципів політичного та ідеологічного плюралізму, законності, децентралізації, гласності, інших засад демократичної політичної системи.

Загалом, у контексті проблеми реформування політичної системи України мова йде про те, що необхідно не просто усунути її недоліки, а перетворити в систему, здатну, з одного боку, забезпечувати відновлення суспільства, впровадження цивілізованого механізму його реформування, а, з другого, до саморозвитку, постійного відновлення політичних механізмів, приведення у відповідність з вимогами часу. Важливе значення має поступова еволюція від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської моделі політичної системи, курс на яку продекларував глава нашої держави у серпні 2002 р.


Література

1. Абетка української політики: Довідник. – К., 2001.

2. Бей О. Як облаштувати федеративну державу. До питання адміністративної реформи в Україні // Політика і час. – 2000. – № 3-4.

3. Веніславський Ф. Взаємодія гілок державної влади як принцип конституційного ладу України // Право України. – 1998. –№ 3.

4. Видрін Д., Табачник Д. Україна на порозі ХХІ ст. Політичний аспект. – К., 1995.

5. Вовканич С. Посттоталітарний розвиток // Нова політика. – 1997. – № 2.

6. Гаєвський Б.А. Сучасна українська політологія. – К., 1999.

7. Державна влада в Україні (структура та повноваження): Довідник. – К., 1997.

8. Заєць А. Український парламентаризм. Формування й удосконалення // Віче. – 1998. – № 2.

9. Здіорук С.І., Бичек В.В. Проблеми функціонування політичних партій України в системі владних відносин: Монографія. – К., 2001.

10. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К., 1996.

11. Крамаревський О. Політичні партії і організації України: Довідник. – К., 1999.

12. Кривенко Л. Президент України: еволюція конституційно-правового статусу // Віче. – 1998. – № 10.

13. Кульчицький С. Еволюція державного устрою в Україні: від тоталітаризму до демократії // Віче. – 1997. – № 1.

14. Лагутін А. Концептуальні засади політичного реформування в Україні: постановка проблеми // Політична думка. – 2002. – № 1.

15. Ладиченко В. Механізм влади: світ і Україна // Нова політика. – 1997. – № 6.

16. Литвин В. Політична арена України: дійові особи та виконавці. – К., 1994.

17. Литвин В. Украина: политика, политики, власть. На фоне политического портрета Л.Кравчука. – К., 1997.

18. Мас-медіа України: Довідник. – К., 1995.

19. Медведчук В. Державна влада в Україні: сучасний стан та перспективи розвитку // Право України. – 1998. – № 8.

20. Михальченко Н. Украинское общество: трансформация, модернизация или лимитроф Европы? – К., 2001.

21. Місцеве самоврядування в Україні: проблеми і прогнози. – К., 1997.

22. Парламент України: вибори – 98. – Ч. 1-2. – К., 1998.

23. Політична система сучасної України: особливості становлення, тенденції розвитку / Редкол.: Ф.М.Рудич та ін. – К., 1998.

24. Політичні партії України: Довідник. – К., 2001.

25. Порівняльний аналіз політичних структур Австрії та України: Збірник доповід. і рефер. – Львів, 1997.

26. Про підготовку проекту Концепції реформування політичної системи України: Розпорядження Президента України від 27. 03. 2001 № 73/2001 // Урядовий кур’єр. – 2001. – 3 квітня.

27. Пуфлер Е. Партійна система незалежної України: особливості формування // Нова політика. – 1997. – № 1.

28. Рудакевич О.М., Гутор М.С. Політичне відродження українського народу. – К.-Тернопіль, 1998.

29. Рудич Ф.М. Чи багато потрібно владі? (Україна в контексті трансформації політичних структур в країнах СНД і Балтії, Центральної і Східної Європи). – К., 1998.

30. Рябчук М. Демократія та "партія влади" в Україні // Політична думка. – 1996. – № 3.

31. Семиволос В. Україна посттоталітарна: шляхи розвитку // Сучасність. – 1993. – № 6.

32. Слюсаренко А., Томенко М. Історія Української Конституції. – К., 1993.

33. Сташук В. Конституційний процес в Україні та проблеми формування демократичного політичного режиму // Нова політика. – 1996. – № 5.

34. Сурмін Ю.П. Проблеми інноваційних механізмів політичної системи України // Матеріали "круглого столу" на тему "Зовнішні та внутрішні чинники розвитку політичної ситуації в Україні. – Дніпропетровськ, 2001.

35. Томенко В. Самоозначення України: від історії до політики (державна стратегія сучасної України в контексті історичних традицій та світового досвіду). – К., 1998.

36. Томенко М.В. Українська перспектива: історико-політологічні підстави сучасної державної стратегії. – К., 1995.

37. Українська державність у ХХ столітті: Історико-політологічний аналіз. – К., 1996.

38. Якушик В. Політична система та політичний режим / Україна посткомуністична: суперечності та перспективи соціально-політичного розвитку // Політична думка. – 1993. – № 1.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:53:59 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
10:56:32 29 ноября 2015

Работы, похожие на Контрольная работа: Політична еліта України в структурі сучасної політичної системи

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150484)
Комментарии (1831)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru