Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Застосування водолікувальних процедур в реабілітації хворих при захворюваннях травної системи

Название: Застосування водолікувальних процедур в реабілітації хворих при захворюваннях травної системи
Раздел: Рефераты по медицине
Тип: курсовая работа Добавлен 23:17:46 26 мая 2011 Похожие работы
Просмотров: 275 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Курсова робота

Застосування водолікувальних процедур в реабілітації хворих при захворюваннях травної системи


Содержание

ВСТУП

РОЗДІЛ 1.Фізіологічні основи механізму дії мінеральних вод

1.1 Критерії оцінки лікувальних мінеральних вод, внутрішнє вживання, фізіологічне і лікувальне значення окремих їх елементів

1.2 Механізм дії мінеральних вод при внутрішньому їх вживанні

РОЗДІЛ 2. Методи і методика внутрішнього вживання мінеральних вод

2.1 Показання лікування мінеральними водами при внутрішньому вживанні

2.2 Методика внутрішнього вживання мінеральних вод

2.3 Спеціальні методи внутрішнього вживання мінеральних вод

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


ВСТУП

Актуальність

Проблема реабілітації хворих з захворюваннями травної системи на даний момент є актуальною, тому що спостерігається тенденція до збільшення випадків захворюваності. Так «виразковим колітом щорічно в Європі і США хворіють 10 людей із 100 тисяч» [1,с.159] і це лише статистика в розвинених країнах Європи , де рівень життя вищій ніж в нашій країні. «Вважаеться , 80-90% населення всього світу мають хронічний гастрит, але не завжди діагноз ставиться, в зв’язку з нечіткою картиною»[15,с.6].Хронічний гастрит дуже часто виникає у дітей «у більшості ніж 80% дітей хронічний гастрит пов,язаний з персистекцією у слизовій оболонці переважно вихідного відділу шлунку h.pilori і перебіг захворювання такий, як при гелікобактерасоційованному астральному гастриті»[7,с.386].

Перенесення деяких інфекційних захворювань травної системи може викликати виникнення виразкової хвороби шлунку, так вважається, що одним із факторів виникнення є збудник h.pilori.За статистикою «виразкову хворобу шлунку діагностують в 11-13% пацієнтів, подвійної локалізації (у шлунку і 12-ти палій кишці) у 4-6%» [8,с.155].»Поширеність виразкової хвороби у дітей в Україні становить 1,5-2,8%,її у 7 разів частіше виявляють у дітей шкільного віку, у 2 рази частіше у містах, поширеність виразкової хвороби у школярів останні 10 років збільшилась втричі»[3,с.215].

Окрім захворювань шлунку збільшилась кількість випадків захворювання тонкого та товстого кишечника. Так «слизова коліка товстої кишки зустрічається у 20% населення, із них половина жінки віком 20-30 років»[10,с.343].В наш час на першому місті за летальністю стоять онкологічні захворювання .Спостерігається збільшення кількості випадків виникнення раку органів травлення, так «до передракових станів шлунку відносять атрофічний гастрит після його резекції з приводу виразкової хвороби»[11,с.7].

Збільшилося число випадків захворювань печінки і жовчного міхура. За статистикою «захворювання жовчного міхура та жовчовивідних шляхів спостерігаються з частотою 4-5%»[5,с.504].Також збільшилась частота аномалій та вад травної системи. Так, наприклад, «аномалій та вади розвитку жовчовивідних шляхів та жовчного міхура становить 6-8% всіх аномалій внутрішніх органів»[2,с.412].

Виникнення інфекційних захворювань травної системи, незважаючи на суспільний прогрес, не лише не зменшилося, а й почастішало. «За даними ВООЗ, понад 33% населення світу інфіковані вірусом гепатиту В, сьогодні 5% з них, тобто, понад 350 млн. є хронічними носіями цієї інфекції» [9,с.4].

Мета дослідження – визначити і обґрунтувати фізіологічну і лікувальну дію різних видів водолікування на систему травлення.

Завдання наукового дослідження:

1.Проаналізувати і опрацювати методику застосування водолікування при захворюваннях травної системи,

2.Визначити і обґрунтувати механізм дії, фізіологічну і лікувальну дію водолікування на систему травлення.

Об,ект наукового дослідження – система водолікувальних заходів при захворюваннях системи травлення.

Предмет наукового дослідження – зміст водолікувальних процедур в реабілітації хворих при захворюваннях травної системи.


РОЗДІЛ 1. ФІЗІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ МЕХАНІЗМУ ДІЇ МІНЕРАЛЬНИХ ВОД

1.1 Критерії оцінки лікувальних мінеральних вод внутрішнього застосування, фізіологічне і лікувальне значення окремих їхніх елементів

мінеральна вода лікування травна система

По загальній мінералізацій (сума всіх аніонів і катіонів, недисоційованих молекул у грамах на 1 л.)мінеральні води розділяють на води малої мінералізації (1,5-2,5 г/л),середньої мінералізації (5-15 г/л), високої мінералізації (15-35 г/л),розсоли (води з мінералізацією понад 35 і до 150 г/л) і міцні розсоли (з мінералізацією понад 150 г/л).

Води з більш низькою мінералізацією (менш 1,5-2 г/л) також можуть бути віднесені до лікувальних, якщо вони містять специфічні біологічно активні інгредієнти. Загальна мінералізація визначається геохімічними закономірностями і залежить від ступеня розчинності різних солей при вилужуванні гірських порід різними по хімічному складі мінеральними водами.

Для питного лікування використовують мало мінералізовані води і води середньої, але частіше останні. Води високої мінералізації застосовуються (у розведенні) як проносний засіб, наприклад мінеральна вода Баталінська (М=21,44 г/л), що також використовується для дренажу жовчних шляхів, при ожирінні. Мінеральна вода Лугела з мінералізацією 52 г/л призначається усередину як десенсибілізуючій засіб.

Води високої мінералізації і розсоли використовуються тільки для зовнішніх процедур, для внутрішнього застосування – у розведенні з прісною чи мало мінералізованою водою.

Для оцінки фізіологічної і терапевтичної дії мінеральних вод крім загальної мінералізації велике значення має іонний склад, це найчастіше аніони гідрокарбонати (НСО-3),хлор (СІ-), сульфати (SО4 2-), а також катіони – натрій (Na+),кальцій (Ca2+),магній(Mg+),калій (Ka+).

З гідрокарбонатів у мінеральних водах частіше зустрічаються двовуглекислі солі натрію, магнію і кальцію, що утворяться при вилужуванні доломітів, вапняків, мергелів. Гідрокарбонати гальмують кислотворення в шлунку (перша фаза дії). Реагуючи зі шлунковим соком, вони утворюють двоокис вуглецю (друга фаза дії), трохи стимулюючу шлункову секреція. Під впливом гідрокарбонатно-натрієвих вод зменшується кількість водневих іонів, що разом з іонами хлору є складовими частинами хлористоводневої кислоти. Нейтралізація кислого секрету шлунку цими водами обумовлює більш швидке спорожнювання шлунку і, отже, зменшення секреції гастрична, тому їх рекомендують при підвищеному рівні кислототворення, при наявності спазму воротаря, явищ ацидозу. Доведено їхній сприятливий вплив на жовчотворну і жовчовидільну функції. Протизапальна дія лугу мінеральних вод обумовлює розрідження (видимої) поверхні слизу при підвищеному утворенні її в шлунку і кишках. Показано дані води і при цукровому діабеті, тому що вони поліпшують вуглеводний обмін і нормалізують кислотно – основний стан в організмі. Сприятлива дія зазначених вод на нуклеїновий обмін дозволяє рекомендувати їх при сечокислих діатезах.

Гідрокарбонати поліпшують засвоєння мікро- і мікроелементів, підвищують окисні процеси, підсилюють діурез, заповнюють недолік карбонатів крові, чим підвищують лужні резерви організму.

До гідрокарбонатних вод відносяться Боржомі, Саірме, Луганська, Поляна Купіль, Поляна Квасова (Закарпатська область) і багато інших.

Хлор у підземних водах утворюється з хлориду натрію і сильвініту. При питному лікуванні іон хлору стимулює секреторну і моторну функції шлунка, жовчовиділення і панкреатичну секрецію, видільну функцію нирок. Він є вихідним субстратом утворення хлористоводневих кислот шлункового соку і стимулює утворення її в шлунку. Хлоридні води показані при хронічних гастритах із секреторною недостатністю, при ряді інших захворювань травного апарата (хронічні коліти і ентероколіти, хронічні холецистити, гепатити та ін.).

З хлоридів у мінеральних водах зустрічаються хлориди натрію (найчастіше),кальцію, калію, значно рідше – хлорид магнію.

До хлорид них вод відносяться: мінеральні води джерела № 2 курорти Трускавець, Друскининкай, Миргородська Куяльник і інші; розсольні джерела №6 курорту Моршин, джерела Усольє, Мальта (Іркутська область), Бар бара (курорту Трускавець).

Сульфати в підземних водах утворюються в результаті вилужування порід, що містять гіпс, і при розщепленні органічних речовин, багатих з,єднаннями сірки. Ряд анаеробних бактерій редукують іони сульфату до сірководню. Сульфати в мінеральних водах зустрічаються у виді сульфатів кальцію (Країнка, Кисловодський сульфатний нарзан, Слов,янське і Смирновське джерела), натрію (Феодосія), магнію (Баталінська в Ставропольському краї).

Сульфатні мінеральні води впливають на функціональний стан печінки, вони сприяють відновленню функції гепатоцитів, підсилюють моторику жовчного міхура, сприяючі його спорожненню, попереджаючи застій жовчі, поліпшують холестериновий білковий обміни. Варто особливо підкреслити, що холекінетичний ефект настає поступово, не викликаючи больових відчуттів. Сульфатні мінеральні води сприяють процесам усмоктування в кишках, перистальтику і секрецію, що обумовлює проносну дію.

Натрій відіграє важливу роль у регуляції водяного обміну й осмотичного тиску в тканинах, робить стимулюючу дію на секреторну функцію залоз травної системи, підсилює перистальтику кишок, стимулює жовчотворну і жовчовидільну функції гепатобіліарної системи.

Калій є основним мінеральним катіоном, що міститься в кожній живій клітці. Гідрокарбонати калію відіграють важливу роль у регуляції осмотичного тиску. Іон калію активізує ряд ферментів, підсилює тонус і моторну функцію шлунку і кишок, бере участь у процесі синтезу глікогену в печінці, що є одним з основних депо калію. Важлива роль належить калію і у регуляції секреції хлористоводневої кислоти.

Зниження вмісту калію в організмі супроводжується порушеннями з боку харчового каналу – зниженням апетиту, блювотою, зниженням перистальтики кишок.

Мінеральна вода, що містить калій, надходить зі скважини №6 курорту Моршин, джерела Келечін.

Магній у мінеральних водах зустрічається рідше і у менших кількостях, чим інші катіони. Він є складовою частиною рідин тканини організму. Іони магнію всмоктуються в шлунку й у початкових відділах тонкої кишки, попадають у печінку, де частково депонуються. Сприятливий вплив магнію на функціональний стан гепатобіліарної системи пов,язано з його жовчогінною дією і здатністю знижувати рівень холестерину в крові і у жовчі. Солі магнію володіють спазмолітичною дією на жовчний міхур і сфінктер Одді. Магній бере участь у всіх важливих для клітинного метаболізму ферментативних процесах, зокрема відкладаючись в м,яза, активізує анаеробний обмін вуглеводів. Розчини солей магнію каналізують діяльність ряду ферментів травного каналу – трипсину і ери псина, знижують збудливість центральної нервової системи, роблять виражений послаблюючий ефект.

З вод, що містять понад 20 мг/л магнію, відзначимо Баталінську, Кримський нарзан, Московську, води типу кисловодських.

Кальцій у підземних водах утворюються з вапняку і порід, що містять хлорид натрію і сильвініт.

При захворюваннях травної системи показані мінеральні води, що містять кальцій, лікувальна дія якого багато в чому пов,язана з анти спастичним ефектом. Відіграють визначну роль і в,язкі властивості кальцію, його зневоднюючи дія. Мінеральні води, що містять кальцій, активізують ряд ферментів, знижують проникність клітинних мембран за рахунок їхнього ущільнення, перешкоджаючі утворенню ексудату. Вони також підвищують діурез. До вод, що містять кальцій, відносяться: Краінка (Тульська область), Буковинська, Амурська (Амурська область), Железноводські води, Іжевські мінеральні води.

Мінеральні води, що містять мікроелементи, відносяться до спеціальних вод. Незважаючи на те що у водах мікроелементи присутні в невеликих кількостях, фармакодинамічна дія їх значна. Виділено дві групи мікроелементів, що по характеру фармакологічної дії чітко відрізняються. До першого відносять миш,як, залізо, кобальт, мідь, марганець, і інші важки метали, до другого – йод і бром.

Марганець виявляється у всіх тканинах організму, він бере участь в окисно – відновних процесах і регуляції кровотворення, білковому і вуглеводному обмінах, сприяє виділенню азотистих речовин, впливає на вміст таких вітамінів, як аскорбінова і нікотинова кислоти. Мають дані про сприятливий вплив його на статевий розвиток. Терапевтичний ефект мінеральних вод, що містять марганець, при патології травного апарата обумовлений і тим, що він входить до складу протеолітичних ферментів.

До мінеральних вод, що містять марганець, відносяться води курортів Кваси, Шаян, Келечін (Закарпатська область).

Як відомо, бор знижує окисні процеси, що варто враховувати при призначенні мінеральних вод, що містять цей елемент. З мінеральних вод, що містять цей елемент. З мінеральних вод, що містять бор, слід зазначити такі, як Поляна Квасова, Драговська, Свалявська (Закарпатська область).

Кремнієва кислота в мінеральних водах знаходиться в калоїдній недісоційованій формі, чим підрозуміваються адсорбційні, в,язкі, протизапальні властивості цих вод. У слабомінералізованих термальних водах прийнятий критерій змісту кремнієвої кислоти – 50 мг/л. Вони показані при патології травної системи.

До кременистих мінеральних вод відносяться Березовська, Харківська №2, води курортів Рай – Єлєновка (Харківська область), Шаян, Кваси (Закарпатська область), Капал – Арасан.

В оцінці лікувальної дії мінеральних вод велике значення належить газовому складу і їх газонасиченості. В усіх мінеральних водах містяться природні гази.

Найчастіше зустрічаються вуглекислі води (містять вугільний ангідрид СО2), сульфідні (містять сульфіди Н2S – НS), сірководневі при рН <6,5 (при рН 6 практично всі сульфіди знаходяться у формі молекулярного сірководню, при рН 8,0 – у виді гідро сульфідного іону). Азотні (містять N2).

Для питного лікування основне значення мають води, що містять двоокис вуглецю; використання радонових вод обмежено.

В оцінці лікувальної дії мінеральних вод особливу роль грає ступінь газонасиченості мінеральних вод - вміст газів у 1 л даної води. Так, вода вважається сульфідною, якщо кількість сульфідів у ній не нижче 10 мг/л.

Критерії вмісту двоокису вуглецю у водах для питного лікування – не менше0,5 г/л. Кількість вуглекислого газу в шлунку збільшується за рахунок гідрокарбонатних іонів, що майже завжди знаходяться у вуглекислих водах. Пляшкові мінеральні води газують, насичуючи їх двоокисом вуглецю, що дає можливість протягом тривалого часу зберігати хімічний склад води і підвищувати їхні смакові якості (двоокис вуглецю обумовлює велику розчинність солей і запобігає випаданню їх в осад). При прийомі усередину вуглекислі води стимулюють секреторну функцію шлунку, підвищують рухову функцію шлунку і кишок. Тому при хронічних гастритах із секреторною недостатністю показані вуглекислі хлоридно-натрієві води. При підвищеному рівні кисло утворення показані лужні мінеральні води.

Вуглекислі води численні і різноманітні. Води типу Нарзан (сульфатно – гідрокарбонатно – магнієво – кальцієві і магнієво – кальцієві) – курорт Кисловодськ (Ставропольський край); джерела Аршан №6 (Читинська область). Води типу Боржомі (гідрокарбонатно – натрієві) – Поляна Квасова, Свалява, Лужаньська, Плосковська (Закарпатська область). Води гідрокарбонатно – сульфатно – натрієві – кальцієві – Смирновська, Слав,яновська. Води типу Єсентуки (гідрокарбонатно – хлоридно – натрієві) – Єсентуки №4, №17, джерела №14 П,ятигорська (Ставропольський край), джерела Істі – Су (верхній), Драговська. Води джульфінського типу (вуглекислі мишковисті – Квасовська (Закарпатська область); Авадхара. Води типу Арені (хлоридно – гідрокарбонатно – натрієві) більш високої мінералізації – Яворницька (Закарпатська область) Анкаван, Сойми (Закарпатська область).

Фізіологічна і терапевтична дія мінеральних вод визначається характером активної реакції (рН) мінеральних вод, що має особливе значення при призначенні їх усередину.

Важливе значення в лікувальній дії мінеральних вод мають температурний фактор, газовий склад, вміст сірководню, радіоактивності та ін. Температура мінеральної води є обов,язковим критерієм її оцінки. Температура підземних мінеральних вод залежить від умов формування і циркуляції їх у надрах земної кори – вони можуть бути на глибині від декількох метрів до декількох кілометрів. Генетично з високою температурою пов,язаний ряд властивостей мінеральних вод і їх склад – висока лужність, збагачення кремнієвою кислотою, перенасиченість азотом і ін.

З великої кількості мінеральних вод для питного лікування, зрошень, промивань шлунку і кишок, крім мінералізованих вод, що містять фізіологічно активні елементи й органічні речовини, застосовуються найчастіше лужні, солоно-лужні, солоні, сульфатно-кальцієві води.


1.2 Механізм дії мінеральних вод при внутрішньому їх застосуванні

Мінеральні води відносяться до числа складних фізико-хімічних подразників і підкоряються загальним і фізіологічним закономірностям, установленим вітчизняною фізіологічною школою.

При прийомі мінеральної води у середину спостерігається реакція цілісного організму, що виявляється значними зрушеннями в різних системах і органах. Виділяють три фази в дії мінеральних вод на організм: 1) складно-рефлекторну, 2) нервово-хімічну, 3) фазу післядії. Разом з тим рефлекторний механізм має місце при здійсненні всіх трьох фаз так само, як складно-рефлекторна фаза пов,язана з участю гуморальних факторів. У реалізаццції рефлекторного акта беруть участь ацетилхолін і катехоламін, гістамін та ін.

Мінеральна вода, прийнята усередину, впливає безпосередньо на інтерорецептори всього харчового каналу, визначає зміну секреторної, моторної, всмоктувальної і інших функцій. Потрапивши в кровоносне русло, інгредієнти мінеральних вод впливають на інтерорецептори судин. У механізмі дії мінеральних вод при внутрішнім застосуванні їх має значення цілий ряд факторів – нервові, гуморальні, гормональні.

Характер впливу мінеральних вод на травну систему багато в чому визначається особливостями реакції інтерорецепторів на зовнішній подразник, а також фізико-хімічними особливостями даної мінеральної води і методикою її прийому. Виниклі під впливом мінеральних вод рефлекторні і нейрогуморальні процеси викликають функціональні зрушення травних залоз. Цікаво, що мало мінералізовані води підвищують рефлекторні реакцій хеморецепторів внутрішніх органів, високомінералізовані – знижують їх чи навіть псують. Установлено також, що мінеральні води, що містять органічні речовини, стимулюють кислотоутворюючу, секреторну, протеолітичну функції шлунку, підвищують холерез.

Значення рефлекторних реакцій у механізмі лікувальної дії мінеральних вод при їхньому внутрішнім застосуванні підтверджується численними фактами. Насамперед це швидкість реакції всього харчового каналу у відповідь на введення мінеральної води. Установлено також, що при зіткненні мінеральної води зі слизистою оболонкою одного з органів у відповідну реакцію включаються і інші органи системи травлення. Новокаїнизація чи атропінізація, порушуючи рефлекторну дугу, обумовлює чітку зміну реакції даного органа у відповідь на введення мінеральної води.

Вивчення умовно – рефлекторної діяльності тварин при впливі мінеральної води на слизову оболонку харчового каналу підтверджує роль кори великого мозку в механізмі фізіологічної і лікувальної дії мінеральної води. Участь кори великого мозку в рефлекторному механізмі дії мінеральних вод доведено дослідами на тваринах, у яких під впливом мінеральної води підвищується умовно – рефлекторна діяльність.

Зміни у функціональному стані центральної нервової системи обумовлюють зрушення в характері відповідних реакцій органів травлення при впливі на них мінеральних вод. Мінеральні води рефлекторним шляхом впливають на багато фізіологічних процесів в організмі – хімічні, біохімічні, ферментативні, окиснювально – відновні. Підтверджена також роль вегетативної нервової системи в механізмі лікувальної дії мінеральних вод.

У розвитку складно – рефлекторної фази дії мінеральних вод велика роль належить гормональній ланці. В даний час не викликає сумнівів, що стимуляція секреторної діяльності шлунка (пілоричний ефект) при прийомі мінеральних вод за 30 хв. до їжі багато в чому обумовлена виділенням гормону гастрична.

Надходження великої кількості різних аніонів і катіонів істотно змінює водно – сольовий обмін, впливає на кислотно – основний стан. Ці зміни (трансмінералізація) істотно впливають на функціональний стан органів травлення. У нервово – хімічній фазі дії мінеральних вод велика роль належить біологічно активним речовинам – ацетилхолінам і катехоламінам, гістаміну і серотоніну, кортикостероїдам і ін. Так, у період прояву рухової активності шлунка і кишок знижують чутливість холінергічних структур до холіно- і симпатоміметичних речовин.


РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ І МЕТОДИКА ВНУТРІШНЬОГО ВЖИВАННЯ МІНЕРАЛЬНИХ ВОД

2.1 Показання лікування мінеральними водами при внутрішньому вживанні

Хвороби органів травлення

А. Хвороби стравоходу

1. Рефлекс - езофагіт: болючий, диспептичний , дисфагічний і змішаної форми, легкого і середнього ступеня, поза фазою загострення.

Б.Хвороби шлунка.

1. Хронічний гастрит із секреторною недостатністю, а також зі збереженою і підвищеною секрецією, поза фазою загострення. Гастро дуоденіт з порушеною секреторною і моторною функцією шлунка.

2. Виразкова хвороба шлунка, виразкова хвороба дванадцятипалої кишки, гастроєюнальна виразка у фазі ремісії, неповної чи ремісії згасаючого загострення без рухової недостатності шлунка, схильності до кровотеч, пенентрації в підозрі на можливість злоякісного переродження.

3. Хвороби оперованого шлунка: із приводу виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки не раніше, ніж через 1 – 2 міс.після операцією з наявністю демпінг- і гіпоглікемічного синдрому легкого і середнього ступеню, астенічного синдрому, при зміцнілому післяопераційному рубці і задовільному загальному стані.

В. Хвороби кишечнику

1. Хронічні коліти і ентероколіти легкого і середнього ступеня, крім стенозуючих, туберкульозних, виразкових, бацилярних і амебних форм поза фазою загострення.

2. Функціональні розлади кишечнику: дискенезії з явищами кишкового стазу чи діареєю поза фазою загострення.

Г. Хвороби печінки, жовчних шляхів і підшлункової залози

1. Залишкові явища хвороби Боткіна після закінчення жовтушного періоду в неактивній фазі чи фазі загасання активності (чи відсутність слабкого вираженого больового синдрому, збільшення печінки не більше ніж на 1-2 см, нормальні розміри селезінки, нормальна температура, не різко виражені зміни крові, невеликі відхилення функціональних проб печінки.

2. Хронічні гепатити, залишкові явища після токсично - хімічних поразок печінки в неактивній фазі при незначних відхиленнях функціональних проб печінки, при загальному задовільному стані.

3.Хронічні холецистіти, холангіти, ангіохоліти різної етіології без схильності до частих загострень, без явищ жовтяниці і при нормальному ШОЄ.

4. Після оперативного втручання на печінці і жовчних шляхах не раніше чим через 4-6 тиж. При задовільному загальному стані і зміцнілому післяопераційному рубці.

5. Дискенезії жовчних шляхів і жовчного міхура.

6. Панкреатит хронічний (крім туберкульозного) при відсутності схильності до частих загострень.

7. Перигастрити, перидуоденіти, перигепатити, перихолецестити, пери коліти, що розвивалися на грунті хронічних запалень (не туберкульозного походження) після операцій і травм черевної порожнини.

2.2 Методики внутрішнього застосування мінеральних вод

Методики питного лікування при патології органів травлення визначаються діагнозом захворювання, стадією плину його, характером функціонального стану органа, наявністю супутніх захворювань, реактивністю організму в цілому, віком хворого.

При розробці диференційованих методик питного лікування необхідно враховувати наступні положення.

Місце і час прийому мінеральної води. На курортах питне лікування мінеральними водами приводиться безпосередньо з джерела. Установлено , що при правильному збереженні пляшкових мінеральних вод склад їх не змінюється і тому фізіологічна дія їх на організм не відрізняється від такого при прийомі води безпосередньо в джерела. Однак загальна терапевтична ефективність комплексного лікування хворих з патологією органів травлення на курортах більш висока. Разом з тим відомо, що деякі мінеральні води в значній мірі втрачають лікувальні властивості при короткочасному збереженні.

Варто рекомендувати пити мінеральну воду безпосередньо в бюветі, роблячи прогулянки, що сприяє кращому усмоктуванні мінеральної води. Іноді прийом води з джерела протипоказаний ослабленим хворим, при загостренні захворювання.

Має значення і темп питва мінеральної води. Наприклад, при хронічному гастриті із секреторною недостатністю мінеральну воду рекомендують пити повільно, ковтками, що сприяє більш тривалому контакту мінеральної води зі слизистою оболонкою рота і шлунка і , їх рецепторним апаратом. Крім того, у цих випадках подовжується пілорична фаза дії води, що впливає на виділення гастрина.

З огляду на те, що в ряді випадків ( наприклад, при наявності супутніх захворювань гепатобіліарної системи, схильності до поносів і ін.) воду треба пити в теплому виді, а при повільному прийомі іде швидке остигання її, необхідно спочатку випити частину води, а залишок замінити новою теплою водою, не змінюючи загальної кількості на прийом. Для проносної дії, воду варто пити швидко, залпом.

Велике значення має час прийому мінеральної води стосовно прийому їжі. Особливість фізіологічної дії і лікувальний ефект мінеральних вод різні в залежності від того, чи прийнята мінеральна вода до, під час чи після їжі. Для одержання вираженого терапевтичного ефекту прийом мінеральної води варто рекомендувати натще. Мінеральна вода, прийнята натще, швидше евакуюється зі шлунка і швидше досягає тонкої кишки.

Призначаючи мінеральну воду натще, припускають, що вона зробить безпосередній вплив на рецептори шлунка і залозистий апарат його, стимулюючи виділення гастрична, компоненти її будуть швидше всмоктуватися в харчовому каналі.

При зіткненні мінеральної води з пілоричним відділом шлунка виділяється гастрит, і чим довше буде затримуватися вона в шлунку, тим довше буде гуморальна (гастринова) фаза секреції. Подовженню останньої сприяє також змішування в шлунку мінеральної води з їжею. Час прийому мінеральної води стосовно прийому їжі багато в чому визначається характером секреторної функції шлунка. При знижені секреторної функції шлунка ворона призначається за 30 хв. до вживання їжі.

При евакуації мінеральної води зі шлунка і надходження її в дванадцятипалу кишку настає гальмування шлункової секреції, що і обумовлює гальмівний ефект.

Прийом мінеральної води за 1 ч. 30 хв. до їжі розрахований на те, що до моменту надходження їжі в шлунок вода успіє евакуюватися в дванадцятипалу кишку, і з,являється гальмівний дуоденальний рефлекс, що приводить до зниження рівня кислоутворення.

Таким чином, виявилися обґрунтованими рекомендації з прийому мінеральної води хворим з підвищеною секреторною функцією за 60-90 хв. до їжі.

Частота прийому і дозування мінеральної води. Звичайно мінеральну воду приймають 3 рази в день. Однак при захворюваннях, що протікають з підвищеною секреторною функцією шлунку, вираженою печією, число прийомів збільшується до 6 на добу (загальна кількість води при цьому не перевищує загально прийнятих норм).

При схильності до послаблення стулу ранковий прийом мінеральної води, особливо на початку курсу лікування, не рекомендується.

При сполученні захворювань травного апарата і серцево – судинної системи з явищами порушення кровообігу частота прийомів зменшується до двох чи одного разу на добу.

При визначенні однократного дозування завжди варто пам,ятати про індивідуальну непереносимість, підвищеній чутливості окремих хворих до питного лікування мінеральними водами, а також враховувати функціональний стан інших органів і систем організму.

Дозування мінеральної води залежить також від її хімічного складу, загальної мінералізації. При малій і середній мінералізації (до 15 мг/л) кількість мінеральної води на прийом складає до 200-250 мол. У ряді випадків кількість мінеральної води на прийом може бути зменшено. Води з мінералізацією вище 15 г/л, а тим більше розсоли розводять прісною водою.

При деяких захворюваннях кількість води на прийом змінюється. При виразковій хворобі, що протікає з різко підвищеною секрецією, печією, особливо на початку курсу лікування, мінеральну воду варто призначати в кількості не більш 100 мол. при гарному перенесенні поступово підвищують до 200-250 мол. При хронічних гастритах із секреторною недостатністю і схильність до послаблення стулу ранковий прийом мінеральної води до початку курсу лікування скасовується і кількість її на кожен прийом скорочується до 50-100 мол.

Невеликі кількості мінеральної води показані показані також при порушенні евакуаторної функції шлунку, при захворюванні кишок, що супроводжуються поносом. Зменшена кількість мінеральної води на прийом рекомендується і при загостренні хронічного панкреатиту, що особливо супроводжується поносом чи болем.

Води високої мінералізації, що застосовується при запорах і для дуоденальних дренажів, завжди призначається в невеликих кількостях (від столової ложки до 80-100 мол.).

Температура мінеральної води відіграє важливу роль. В даний час вважається помилковою точка зору, що мінеральну воду варто приймати «натуральної» температури, тобто такий, який вона знаходиться в джерелі. При необхідності мінеральної води підігрівають, а дуже гарячі прохолоджують до необхідної температур. Тепла мінеральна вода робить болезаспокійливу і спазмолітину дію і поліпшує моторно – евакуаторну функцію шлунку, нормалізує тонус шлунка і дванадцятипалої кишки, сприяє зниженню секреторної функції шлунка у хворих виразковою хворобою. Підігрів води забезпечує дегазацію (видалення надлишку вугільної кислоти).

Мінеральну воду в теплому виді варто пити при наступних захворюваннях шлунка: виразкової хвороби, пілородуоденіті, при захворюваннях печінки, жовчних шляхів і кишок, що супроводжується поносом чи спастичним запором. Холодну мінеральну воду рекомендується пити при атонії кишок.

При хронічних гастритах із секреторною недостатністю мінеральна вода призначається кімнатної температури (при супутніх захворюваннях і печінки і жовчних шляхів і схильності до поносу рекомендується тепла мінеральна вода).

Тривалість питного лікування в умовах санаторію 24 дні. У деяких випадках. Коли на початку курсу лікування кількість мінеральної води на прийом було зменшено або по визначених причинах (загострення) хворий пив воду протягом короткого часу. Можна рекомендувати продовжити курс лікування будинку тією же водою, якщо вона розливається, або іншою водою аналогічного хімічного складу.

У домашній обстановці тривалість курсу лікування мінеральною водою при визначених показаннях може бути збільшена до 6 тижнів. Повторні курси лікування варто проводити не раніше чим через 3 мес. Звичайно досить двох курсів протягом року. Вибір часу для проведення повторного курсу лікування визначається станом хворого, особливостями плину захворювання. При хронічному пілородуоденіті і деяких інших захворюваннях прийом мінеральної води включається в загальний комплекс проти рецидивного лікування.

2.3 Спеціальні методи внутрішнього застосування мінеральних вод

До спеціальних методів внутрішнього застосування мінеральних вод відносяться наступні.

Промивання шлунка. Серед різноманітних методів внутрішнього застосування мінеральних вод широко використовується промивання шлунка. Промивання шлунка проводять товстим шлунковим зондом. Після введення зонда витягають весь шлунковий уміст. Потім до зовнішнього кінця зонда прикріпляють скляну лійку (обсяг до 500 мол). Лійку опускають нижче рівня шлунка хворого і заповнюють мінеральною водою. Поступово піднімають лійку вище рівня голови хворого, і вода повільно надходить у шлунок. Необхідно, щоб у лійці залишалася невелика кількість води, потім лійку швидко опускають у низ, і вода через зонд виливається разом з промивними водами, зі шлунка віддаляються залишки їжі, слиз і т.п. При проведенні промивання шлунка необхідно пам’ятати:

- одномоментно в шлунок варто вводити не більш 500 мол води;

- кількість мінеральної води на одне промивання коливається від 2 до 4-5 л;

- на курс лікування 4-6, іноді 8 промивань;

- при наявності застою їжі, уповільненої евакуації промивання варто призначати після вечері;

- вода для промивання повинна бути теплою;

- після промивання шлунка мінеральною водою черговий прийом мінеральної води варто пропустити.

Іноді промивання шлунку роблять без зонда, при цьому хворий випиває 3-4 склянки мінеральної води і потім штучно викликає блювоту.

Замість мінеральної води промивання шлунка можна проводити содовим розчином (10 м на 1 л води), розчином натрію хлориду, калію перманганату.

Хворим після резекції шлунка промивання кукси шлунка мінеральною водою призначають обмежено, тільки при порушенні функції анастамозу (анастомози), при наявності вираженого гастриту, синдрому петлі. Промивання шлунку в цих хворих проводять за щадною методикою: одномоментне введення не більш 250-300 мол води під малим тиском, загальна витрата води – 1,5-2 л одну процедуру в 5-6 прийомів, 1-2 рази в тиждень, всього 3-4 процедури на курс лікування. Промивання кукси шлунки впливає на плин запального процесу, поліпшує моторику кукси шлунка.

Показання до промивання шлунка: уповільнення евакуації зі шлунка _ атонія, стеноз воротаря; запальні процеси в шлунку з великим утворенням слизу; виражені явища ацидизму (печія, відрижка кислим);харчове отруєння; зазначенні вище хвороби оперованого шлунку; явища шлункового стазу після ваготомії.

Слід зазначити, що при ряді захворювань промивання шлунку протипоказаний – цироз печінки, гіпертонічна хвороба, дивертикул стравоходу, виразкова хвороба зі схильністю кровотеч, виражені форми хвороби Менетрії, поліпоз шлунка, геморагічні і ерозивні гастрити.

Промивання шлунка є лікувальною процедурою, що робить виражений сприятливий вплив на функціональний стан шлунка й інших органів травної системи. Мінеральна вода, введена в шлунок, впливаючи на механорецептори, терморецептори, хеморецептори, викликає складні відповідні рефлекторні реакції. Визначена кількість мінеральної води залишається в шлунку і всмоктується, роблячи вплив на весь організм , однак основна кількість води залишається в шлунку і всмоктується в тонкій кишці. Поліпшується моторика шлунка, спостерігається посилення жовчовиділення, підвищується зовнішньо – секреторна функція підшлункової залози.

При промиванні шлунка відбувається видалення з нього застояних харчових мас, бактерій, слизу, що сприяє зменшенню запальних явищ у слизовій оболонці шлунка. Клінічно відзначається зникненням відрижки, печії, почуття ваги в надчеревній області. Зрошення шлунка. У шлунок хворого вводиться спарений зонд, що складається з двох тонких зондів (один трохи ширше іншого). Процедура проводиться в положенні хворого на правому боці. Через тонкий зонд, з,єднаний із градуйованою судиною, тепла мінеральна вода (37 – 38 С) зі швидкістю 1 л протягом 5-6 хв. надходить у шлунок і з тією же швидкістю через широкий зонд виливається в підставлений таз. Тривалість процедури до 20 хв. За цей період через шлунок може бути пропущено 3-4 л води. Процедура проводиться через день, на курс 4-8 зрошень.

Транс дуоденальне промивання кишок – мінеральна вода, минаючі шлунок, безпосередньо надходить у дванадцятипалу кишку. Перевага даного методу полягає в тому, що слизову оболонку дванадцятипалої кишки впливає незмінена мінеральна вода необхідної температури.

Введений у дванадцятипалу кишку тонкий зонд з,єднують з бічною трубкою 3-4-літрові судини, що містить підігріту до 40-45 С мінеральну воду. Посудину поміщають на висоту до 2 м з таким розрахунком, щоб протягом 10-12 хв. у кишки надходить 1 л води. Більш 1 л мінеральної води при першій процедурі вводити не слід. При гарному перенесенні обсяг рідини збільшують до 3 л. Транс дуоденальні промивання проводять через 2 дні на 3-й, на курс – 4-6 процедур.

При схильності до поносів призначають мало мінералізовану воду більш високої температури – до 40-45 С. При атонії кишок (при відсутності захворювань жовчних шляхів) рекомендується вода середньої мінералізації, температури 32-35 С.

У відповідь на введення в дванадцятипалу кишку мінеральної води настає посилення виділення дуоденального вмісту з підвищеним змістом панкреатичних ферментів, відбувається спорожнювання жовчного міхура, нормалізується моторна функція дванадцятипалої кишки, зменшується в ній запальні процеси.

Дуоденальний дренаж – через тонкий зонд уводять безпосередньо в дванадцятипалу кишку 200-300 мол мінеральної води. Потім дуоденальний вміст тим же шляхом виводять назовні. Можна ще раз увести ту ж кількість мінеральної води для промивання кишки. Проводять дві процедури в тиждень, 6-8 на курс лікування.

Тюбаж (беззондове зондування) застосовується при захворюваннях печінки і жовчних шляхів. Хворий натще випиває 200 мол мінеральної води, потім лежить на правому боці з грілкою протягом 30-60 хв

Останнім часом з цією метою успішно використовують 20% розчин ксиліту чи сорбіту. З урахуванням складності і неможливості проведення дуоденального зондування в хворих, які перенесли резекцію шлунку по способу Більрот ІІ, при патології гепатобіліарної системи і при синдромі петлі, що приводить, дана процедура широко показана. Вона проводиться мало мінералізованою водою з додаванням до першої порції холекінетичних засобів, наприклад ксиліту чи сорбіту в кількості 15-20 гр. У методиці проведення цієї процедури в даних хворих маються особливості. Хворий повинний лежати не на правому, а на лівому боці з метою кращого відтоку вмісту дванадцятипалої кишки, зокрема жовчі, у петлю анастомозу, що відводить – по ходу пасажу їжі. Таким хворим тюбаж рекомендується проводити 1 раз у 5-7 днів, на курс - 3-4 процедури. Особливо показані тюбажі при поразках гепатобіліарної системи, дуоденостазах (гіпокінетична і гіпотонічна дискенезії), хворим після вагатомії.

Ректальні методи введення мінеральної води. Введенні в кишки мінеральної води роблять не тільки, місцеве, але і загальний вплив. Останнє обумовлено, впливом інгредієнтів мінеральної води на рецепторний апарат кишок, з іншої – всмоктуванням їх у струм крові. Видалення з кишок запальних елементів (бактерії, токсинів) помітно зменшує явища аутоінтоксикації. Промивання кишок крім вимивання надлишку слизу і запальних елементів зі слизуватої оболонки кишки впливає на їхню моторну функцію, будучі як би своєрідною гімнастикою для м,язів кишок, що сприяє ліквідації засікши і нормалізації їхніх відправлень. Біологічно активні елементи мінеральної води обумовлюють приплив крові до слизуватої оболонки товстої кишки, робить протизапальну дію, знижують проникність клітинних мембран, тим самим чи запобігаючи значно зменшуючи надходження токсичних речовин з кишок в організм. Одночасно ця процедура сприяє рефлекторному відтоку жовчі, поліпшуючі функціональний стан жовчного міхура і жовчовивідних шляхів. Ректальне введення мінеральної води призначають після попереднього ректророманоскопічного, а іноді і рентгенологічного (ірігоскопія) обстеження. Після процедури відзначається поліпшення загального самопочуття, чи зникнення значне зменшення здуття кишок і болю. Для промивань застосовують ті ж мінеральні води, що і питного лікування, тобто мало мінералізовані, що не роблять дратівної дії на нервово – м,язовий апарат кишок. Перед промиванням призначається очисна клізма.

Клізми поділяються на очисні (послаблюючі), всмоктувальної і змішаної дії.

Очисна клізма. Процедуру проводять у положенні хворого на лівому боці з зігнутими в колінах і притиснутими до живота ногами для максимального розслаблення м,язів живота. Кружку обсягом до 1 л заповнюють мінеральною водою необхідної температури, потім через трубку пропускають воду, щоб видалити повітря. Затиск закривається і наконечник змазаний вазеліном, вводять в пряму кишку. Якщо спостерігаються атонічні запори, то температура води повинна бути 20-25 С, якщо спастичні, - 40-42 С. Для посилення ефекту до мінеральних вод малої чи середньої мінералізації додають 20% розчин магнію чи сульфату, натрію сульфату, іноді додають 10% розчин повареної солі, Моршинську ропу або Баталінську воду.

Для очисної клізми застосовують також звичайну теплу воду. Гарний проносний ефект, дають масляні клізми – на одну клізму 50-100 мл теплої (37-38С) рослинної олії ( соняшникове, прованське, лляне). Клізму ставлять на ніч і залишають до ранку.

Широке поширення одержали ромашкові клізми. Одну столову ложку сухої ромашки заливають склянкою окропу, дають охолонути, проціджують, потім у кількості 3-5 склянок вводять у пряму кишку. Така клізма має протизапальну дію, зменшується газоутворення.

Сифонне промивання кишок, За 30-40 хв. до процедури хворому ставлять очисну клізму. У пряму кишку вводять гумову трубку, з,єднань з лійкою ємністю до 500 мл. Теплу (38-40 С) мінеральну воду вводять через лійку, підняту на 1 м, у кількості до 1 л одно моментно. Потім лійку опускають до підлоги, разом з водою відходять калові маси, слиз, гази. Уведення води приводять 3-5 разів протягом однієї процедури. На одну процедуру витрачається 3-5 л мінеральної води. На курс – 6-8 процедур. Мінеральну воду не слід уводити швидко, тому що це може привести до виникнення болючих відчуттів.

Сифонні промивання кишок рекомендують при запорах, метеоризмі, хронічному коліті.

Клізми для всмоктування мінеральної води через слизову оболонку кишок застосовують порівняно рідко, звичайно в тих випадках, коли протипоказано питне лікування, - стеноз воротаря, різко виражена атонія шлунка і ін. Після попередньої очисної клізми в кишки вводять за допомогою гумового балона 150-250 мл мало мінералізованої води в теплому виді (38-40 С), тому що введення холодної, а також води більшої мінералізації може обумовити спорожнювання кишок у результаті роздратування інтерорецепторів слизової оболонки його. При необхідності можна цю процедуру повторювати 3-4 рази в день, чи щодня через день, на курс 14-16 процедур.


ВИСНОВКИ

1.Існують два основних методи застосування водолікування, зовнішнє (ванни, душі, компреси, обливання, обтирання, укутування і т.д.) та внутрішнє (вживання мінеральної води внутрішньо, промивання шлунку, зрошення шлунку, транс дуоденальне промивання кишок і т.д.).

2. В практиці застосування водолікувальних процедур при лікуванні захворювань органів травлення застосовують внутрішнє вживання мінеральної води.

3. Мінеральні води гальмують кисло творення (І фаза) і стимулюють секрецію (ІІ фаза впливу). Хлоридні води стимулюють виділення шлункового соку.

4.Фізіологічна і терапевтична дія мінеральних вод визначається характером активної реакції (рН), що має особливе значення при призначенні їх усередину.

5.Важливе значення в лікувальній дії мінеральних вод мають температурний фактор, газовий склад, вміст сірководню, радіоактивності та ін.

6.У механізмі дії мінеральних вод на організм людини виділяють три фази: 1)складно-рефлекторну, 2)нервово-хімічну, 3)фазу післядії.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Абрахалис Питер. Иллюстрированная медицинская энциклопедия для всей семьй. Справочник по медицине : /пер. с англ. – М.: БММАО, 2006 – с. 256

2.Саєнко А. Рак шлунку.// Медицина і здоров,я. 2007 - №8 – с. 7.

3.Атаман А.В. Паталогическая физиология в вопросах і ответах; Учебное пособие. – К.: Вища шк.., 2000. – с. 506

4. Білоусов Ю.В. Гастроентерологія дитячого віку. К.: СПД. Коляда О.П., 2007. – с. 440.

5.Епифанова В.М. Гастрит – это излечимо? //Медицинский весник. 2002 - №14 – с. 9.

6. Зайко М.М., Биць Ю.Б., Атаман О.Б. Паталогічна фізіологія. /За ред. М.М. Зайко, Ю.Б. Биць. – К.: Вища шк..,1995 – с. 546.

7. Люзмер Л.Ю. Цитологіческие механизми восстановлений внутренних органов. М.: В. шк..,1973 – с.394.

8. Мухин М.А., Моисеев В.С. Основы клинической діагностики внутренних болезней. Учебник. – М.: Медицина, 1997 – с.418

9. Олефиренко В.Т. Водотеплолечение. М.: Медицина, 3-е изд., 1986 – с.286.

10. Пшенична М. Вірусний гепатит у дітей// Медицина і здоров,я. 2007 - №13 – с.4.

11. Попов С.М. Физическая реабілітація. Ростов н/Д: Фенікс, 3-е изд., 2005.-с.566.

12.Сербрина Л.А., Кенц В.В., Горчакова Г.А. Водтеплолечение. К.: Здоровье, 1983. – с.163.

13. Сперанский А.П. Учебное пособие по физиотерапии /Под ред. А.П. Сперанского. М.: Медицина, 1975.- с.280.

14. Струков А.І. Сєров В.В. Патологічна анатомія. Підручник /Пер. З рос. 4-го вид. – Х.: Факт, 2000. – с.501.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:52:38 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
10:55:27 29 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Застосування водолікувальних процедур в реабілітації хворих при захворюваннях травної системи

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151098)
Комментарии (1843)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru