Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Фінанси та їх структура

Название: Фінанси та їх структура
Раздел: Рефераты по финансовым наукам
Тип: курсовая работа Добавлен 04:03:23 31 мая 2011 Похожие работы
Просмотров: 363 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

КУРСОВА РОБОТА

на тему: "ФІНАНСОВА СИСТЕМА РИНКОВОГО ГОСПОДАРСТВА"


Вступ

Фінансова система є фундаментальною підвалиною цивілізації. Як і держава, ринок, гроші, власність, релігія вона – ефективне знаряддя здійснення державної політики, спрямованої на забезпечення життєдіяльності суспільства, і насамперед процесів розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту між різними верствами населення, окремими господарськими структурами й територіями, заохочення бізнесу, ділової та інвестиційної активності, мотивації до праці, підтримання рівня зайнятості, стабілізації економічного стану в державі.

Фінансова система – це сукупність окремих її ланок, що мають особливості в створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, які зосереджені в розпорядженні держави, не фінансового сектора економіки, певних фінансових інститутів, домогосподарств для фінансового забезпечення економічних і соціальних потреб в цілому, окремих його верств населення, господарських структур, окремих громадян.

Фінансова система є найважливішою ознакою незалежності держави. Тому вивчення витоків становлення і розвитку національних фінансів є особливо актуальним у період трансформаційних процесів в економіці та суспільстві.

Колишні соціалістичні країни (постсоціалістичні) завершують формування ринкової економіки сучасного типу.

У такій економіці діють механізми обох типів систем і водночас важливу роль відіграють неекономічні фактори розвитку. Тому є досить важливим виявлення тих факторів, які впливають на формування фінансової системи країни.

Фінансам належить провідна роль в економічній системі. Це зумовлено тим, що їх функціонування визначає кількісні й якісні параметри будь-якого економічного явища чи процесу, а також кінцеві результати діяльності.

Призначення фінансів – забезпечити необхідні умови для здійснення процесу створення, розподілу й використання валового внутрішнього продукту в державі. Це досягається шляхом створення й використання різноманітних фондів фінансових ресурсів на всіх етапах діяльності держави, підприємців і кожного громадянина.

В умовах ринкових відносин фінанси використовуються державою як ефективний регулятор усіх сфер економічного життя суспільства. Практично всі економічні інструменти господарювання (ціноутворення, оплата праці, кредитування, інвестиційна діяльність, бухгалтерський облік тощо) тісно пов'язані з фінансами.

Центральне місце як у фінансовій системі країни в цілому, так і в системі державних фінансів займас державний бюджет. Бюджетна система – це достатньо складний механізм, що відображає специфіку країни, особливості її соціально-економічного розвитку, державного устрою, тобто ця система формується на основі сукупності соціально-економічних, правових та інших особливостей тієї чи іншої держави.

Державний бюджет – це централізований фонд грошових ресурсів, що знаходиться в розпорядженні уряду для фінансування державного апарату, збройних сил, виконання соціально-економічних функцій. Бюджет служить також одним з найсуттєвіший важелів державного регулювання економіки, впливу на господарську кон'юнктуру, вжиття антикризових заходів.


1. Основне визначення фінансів

1.1 Історія розвитку фінансів

фінансовий система бюджет фонд

Термін «фінанси» з'явився у XIII столітті. Він походить від середньовічного латинського терміна «financia», що означає обов'язкову сплату грошей. Ця сплата пов'язувалася з передачею частини доходу громадянина в розпорядження монарха, короля або іншого правителя на його утримання та на інші витрати державного змісту. Так тривало майже до початку XVIII століття. Під фінансами розуміли державне публічне господарство або господарство будь-якого державного утворення нижчого рівня, як-от: земство, міська община тощо.

У цей же період у деяких державах, наприклад у Німеччині, слово «фінанси» мало негативне значення. Його пов'язували зі здирництвом, хабарництвом, вимаганням тощо. Вперше у сучасному тлумаченні термін «фінанси» став застосовуватися у Франції, де під фінансами розумілася сукупність коштів, необхідних для задоволення потреб держави та різних суспільних груп.

У XVIII столітті трактування поняття фінансів як державного господарства мало подальший розвиток. Державні утворення різного рівня стали називатися союзами публічного змісту, а фінанси – формами та методами добування коштів і їх витрачання цими союзами при виконанні покладених на них функцій. Форми та методи мобілізації коштів постійно змінювалися й удосконалювалися, що пов'язано з розвитком економіки держав.

У XIX столітті спостерігається бурхливий економічний розвиток. Поглиблюється і саме розуміння фінансів. Від спрощеного поняття фінансів як державного господарства переходять до розуміння_фінансів як самостійної галузі знань, що охоплює нові сфери їх функціонування і впливу. Це, зокрема, фінанси сфери виробництва, виконання робіт і надання послуг. Виникають фінансові ринки, набуває розвитку державний кредит й інші фінансові інститути. Фінанси перетворюються на вагомий фактор політичного та економічного життя в державі. Проблеми фінансів стають об'єктом постійних наукових досліджень, їх виникнення порівнюють із винаходом парової машини, колеса тощо. До певної міри це справедливо.

Найвищого розквіту фінанси досягли у XX столітті, коли функції держави набагато розширилися і вдосконалилися, а товарно-грошові відносини посіли головне місце в економічних системах. Фінанси перетворилися на універсальний і надзвичайно активний елемент економічного життя, розвинулися методи і форми мобілізації коштів та їх розподіл у державі з метою задоволення потреб населення, удосконалення виробничих та соціальних процесів.

1.2 Види фінансів

Фінанси підприємств – це регульовані у визначеному правовому полі за допомогою спеціальних методів, прийомів та інструментарію потоки коштів через створювану на мікрорівні систему грошових фондів, які забезпечують процес підготовки виробництва, виготовлення і реалізації продукції, утворення виручки, доходу і прибутку та забезпечення виробничого і соціального розвитку.

Забезпечуючи процес виробництва товарів і послуг фінанси підприємств формують певні економічні взаємовідносини між всіма учасниками виробничого процесу, які оцінюються розмірами частки коштів, яка спрямовується до кожного учасника.

Зовнішні:

виникають у підприємств з державою з приводу податкових та інших платежів у бюджет та державні цільові фонди, бюджетне фінансування, одержання субсидій;

– виникають між окремими підприємствами у зв'язку з спільними фінансовими інвестиціями у цінні папери та одержанням на них доходу, здійсненням пайових внесків, участю у розподілі прибутку від спільної діяльності, одержанням і сплатою штрафних санкцій;

– формуються у підприємств з банківськими установами у зв'язку з відкриттям банківських поточних рахунків у національній та іноземній валютах, одержанням та погашенням кредитів, сплатою відсотків за кредитними ресурсами;

– формуються у підприємств з страховими компаніями у зв'язку із сплатою страхових платежів;

– виникають між окремими підприємствами у вигляді розрахунків з постачальниками і покупцями.

Внутрішні:

– пов'язані з формуванням статутного капіталу та інших фондів підприємницьких структур;

– пов'язані із розподілом доходів і формуванням прибутку підприємства;

– пов'язані з розподілом чистого прибутку та його використанням;

– з формуванням та використанням фонду амортизаційних відрахувань.

Фінанси домогосподарств – це регульовані у визначеному правовому полі за допомогою спеціальних методів, прийомів та інструментарію потоки коштів через мікрорівневу систему грошових фондів, які забезпечують функціонування і розвиток людей як фізичних осіб, їх економічну діяльність з метою придбання житла, підтримання здоров'я, здобуття освіти, отримання пенсії, забезпечення інших аспектів людської діяльності

Домогосподарства, які мають надлишкові кошти, можуть виступати на фінансовому ринку як покупці фінансових активів, домогосподарства, що мають дефіцит коштів для здійснення своїх проектів, виступають як позичальники фінансових ресурсів.

Державні фінанси – це регульовані у визначеному правовому полі потоки коштів, які циркулюють у національній економіці через створювану на макрорівні систему централізованих грошових фондів, забезпечують вплив держави на економічний та соціальний розвиток країни через взаємозв'язок державних фінансових ресурсів з формуванням, розподілом, перерозподілом ВВП, національного доходу і національного багатства.

Сутність державних фінансів виражається через функції, які вони виконують:

1. Формування фінансових ресурсів для забезпечення загальнонаціональних потреб.

2. Використання коштів централізованих фондів для надання державою загальносуспільних (неподільних) послуг.

3. Контроль за раціональним розподілом фінансових ресурсів (державний фінансовий контроль).

Фінансові ресурси держави формуються через:

1. бюджет держави (зведений бюджет);

2. позабюджетні фонди цільового призначення;

3. державні запозичення;

4. фінанси державного сектора економіки.

Місцеві фінанси – це регульовані у визначеному правовому полі за допомогою спеціальних методів, прийомів та інструментарію потоки коштів, які циркулюють у національній економіці через створювану на місцевому рівні систему фондів фінансових ресурсів, забезпечують здійснення місцевими органами влади своїх повноважень, надання ними послуг соціального характеру та супроводжуються виникненням економічних відносин між всіма учасниками цих процесів.

Головними фінансовими фондами місцевих органів влади є: місцеві бюджети, резервні, позабюджетні валютні та цільові фонди, фонди грошових ресурсів комунальних підприємств та інші. Місцеві органи влади також можуть формувати фінансові ресурси шляхом отримання банківських кредитів, розміщення місцевих позик тощо.

Міжнародні фінанси – це регульовані у міжнародному правовому полі за допомогою спеціальних методів, прийомів та інструментарію потоки коштів, які циркулюють у глобальній економіці через створювану систему фондів валютних ресурсів і забезпечують здійснення процесів формування, розподілу, перерозподілу тієї частини світового ВВІ і, яка пов'язана із функціонуванням міжнародної економіки, та супроводжуються виникненням міжнародних економічних відносин між всіма учасниками цих процесів.

Міжнародні фінанси з інституційного погляду – це сукупність міжнародних банків, валютних та фондових бірж, міжнародних фінансових інститутів, регіональних фінансово-кредитних установ, міжнародних та регіональних економічних організацій і об'єднань, через які здійснюється рух міжнародних фінансових потоків.

1.3 Сутність фінансів та їх функції

Термін фінанси походить від лат. financia та в перекладі означає дохід, готівка. Фінанси виникли в період формування державності і становлення товарно-грошових відносин. Вперше цей термін почали використовувати у XIII ст. і пов'язували з розвитком державної скарбниці. В умовах ведення натурального господарства переважна частина доходів держави мала натуральний характер. Розвиток міст, різних видів ремесел, торгівлі привів до поширення грошових відносин. Державні фінанси все більше набували грошової форми вираження. У свою чергу, це стимулювало прискорення первісного нагромадження капіталу.

В умовах ринкової економіки термін «фінанси» використовують у значеннях «грошові доходи», «грошові платежі», «грошовий обіг». Разом з тим, паралельно з державними фінансами здійснювався розвиток фінансів громадян, недержавних підприємств, банківських установ, страхових компаній, об'єднань підприємств та ін. Утворилися акціонерні товариства, фондові біржі, довірчі компанії, інвестиційні фонди, міжнародні корпорації. Функції та роль фінансів помітно ускладнювалися. Важливі зміни в еволюції їх структури відбуваються в останні десятиріччя.

Фінанси (франц. finance – платити) – сукупність відносин економічної власності між фізичними і юридичними особами з приводу формування фінансових ресурсів у сфері обміну та розподілу і їх використання у всіх сферах і галузях суспільного виробництва.

Фінанси – це сукупність об'єктивно зумовлених економічних відносин, що мають розподільний характер, грошову форму вираження, матеріалізуються у грошових доходах і нагромадженнях, які зосереджуються в державних структурах і суб'єктах господарювання з метою розширеного відтворення, матеріального стимулювання працівників, задоволення соціальних потреб суспільства;

Фінанси – це регульовані у визначеному правовому полі за допомогою спеціальних методів, прийомів та інструментарію потоки коштів, вимірювані у грошовому еквіваленті, які циркулюють у національній економіці через створювану на макро – та мікрорівні систему грошових фондів і, в кінцевому рахунку, забезпечують здійснення процесів формування, розподілу, перерозподілу ВВП, національного доходу і національного багатства та супроводжуються виникненням економічних відносин між всіма учасниками цих процесів.

З одного боку, вони виражають відносини привласнення частини необхідного та додаткового прибутку, що виникають між державою, суб'єктами підприємницької діяльності і громадянами, з іншого – це грошові фонди, які опосередковують рух матеріальних, інформаційних, людських та інших ресурсів.

Фінанси є однією з найбільш важливих, складних та суперечливих економічних категорій. Правильне розуміння сутності цієї категорії є дуже важливим. Воно дозволяє формувати фінансову сферу та здійснювати фінансове управління адекватно до рівня розвитку національної та міжнародної економіки. Фінанси мають як видиму, так і приховану форму прояву. Видимість фінансів проявляється у потоках коштів, які рухаються між суб'єктами фінансових відносин, формують вміст фондів, забезпечують економічні трансакції. Прихована сторона фінансів пов'язана з обмінними та розподільчими відносинами, які виникають при формуванні, розподілі і перерозподілі валового внутрішнього продукту.

Фінанси не зводяться до грошових коштів, які суб'єкт має в своєму розпорядженні. Одержані доходи вважають фінансами в тому разі, якщо вони здійснюють обіг з метою забезпечення певної діяльності.

У випадках, коли кошти громадян використовуються з метою придбання цінних паперів, здійснення вкладень до статутних капіталів підприємств, депозитів у комерційні банки, оплати товарів та послуг з метою забезпечення підприємницької діяльності, вони можуть бути віднесеними до складу фінансів. А на макроекономічному рівні вони входять до загального обороту і сприяють більш раціональному використанню фінансових ресурсів держави.

Підприємницька діяльність також передбачає залучення, розподіл та використання коштів. При цьому, кошти здійснюють постійний обіг. Зокрема, мобілізація коштів проводиться з використанням певних джерел: власного капіталу, залучених ресурсів із фінансового ринку, внесків засновників, державних інвестицій та ін. Одержані кошти розподіляються та вкладаються у підприємництво: основні засоби, оплату праці, формування необоротних активів та ін. Далі капітал здійснює рух у процесі виробництва товарів або надання послуг, проведення посередницьких операцій та ін. Метою такої діяльності є одержання певних результатів: прибутку, приросту капіталу, досягнення соціального ефекту та ін. Адже в такому разі залучені кошти використовуються емітентами, підприємцями, фінансовими установами тощо з метою раціональнішого та ефективнішого їх розміщення. Такі операції як щодо окремого суб'єкта, так і держави в цілому належать до фінансів.

Фінансові операції відображають діяльність, пов'язану із здійсненням або забезпеченням здійснення платежів для проведення транзакцій. До фінансових операцій, зокрема, належать:

– переказ коштів з рахунку на рахунок;

– обмін валют;

– надання послуг із забезпечення проведення емісії цінних паперів;

– надання та отримання позик;

– вкладення (або знімання) коштів на депозитні рахунки;

– страхування;

– надання фінансових гарантій та зобов'язань;

– довірче управління фінансовими активами;

– проведення операцій фінансового лізингу;

– надання послуг з випуску, продажу, обслуговування чеків, векселів, платіжних карток та інших фінансових інструментів.

Суб'єктами фінансової сфери є державні центральні органи фінансового управління (Міністерство фінансів України, Національний банк України, Державна податкова адміністрація, Державна митна служба, Державна контрольно-ревізійна служба, Державне казначейство, Рахункова палата тощо), суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності, домогосподарства (громадяни і групи громадян, робітники та службовці тощо), фінансові посередники (інвестиційні та страхові компанії, комерційні банки, небанківські фінансово-кредитні установи), міжнародні фінансові організації. Основними суб'єктами фінансової системи в межах окремої країни є державні фінанси, фінанси суб'єктів господарювання (підприємств, фірм, компаній) і фінанси домогосподарств. З урахуванням фінансових зв'язків країни з іншими країнами та міжнародними фінансово-кредитними організаціями виокремлюють і міжнародні фінанси.

Предметом фінансів є операції суб'єктів, пов'язані з проведенням мобілізації, розподілу і використання фінансових ресурсів для реалізації поставленої мети і вирішення визначених задач. Кожен з цих напрямів передбачає здійснення конкретних операцій та використання певних важелів. Вивчення засад виконання таких операцій та використання можливих важелів при проведенні як господарської, так і негосподарської діяльності суб'єктів і входить до предмета фінансової науки.

Фінанси відіграють важливу роль в економічному і соціальному розвитку. Вони забезпечують залучення суб'єктами діяльності економічних ресурсів, розподіл ВВП і національного багатства, обіг економічних ресурсів, використання економічних важелів управління та контролю. За допомогою фінансів здійснюється організація ефективного використання залучених економічних ресурсів, створення резервів, використання майбутніх доходів з метою забезпечення поточної діяльності та ін.

Об'єктами фінансових відносин є фінансові ресурси. Фінансові ресурси – це сукупність активів, які використовуються для забезпечення діяльності суб'єктів і здійснюють обіг у грошовій формі. Фінансові ресурси завжди перебувають у власності тих чи інших осіб і використовуються для вирішення поставлених задач. До складу фінансових ресурсів входять активи, які залучаються для проведення господарських або негосподарських операцій. Обіг фінансових ресурсів між суб'єктами змінює обсяги і структуру зобов'язань. Зобов'язання відображають заборгованість, яка виникла внаслідок попередніх подій і погашення якої призведе до зменшення активів суб'єкта. Отже, операції з фінансовими ресурсами змінюють обсяги і структуру як активів, так і зобов'язань суб'єктів діяльності.

Функції фінансів.

В розподільчій концепції пропагується позиція про те, що на фінанси, які визначаються як сукупність економічних відносин, пов'язаних із обміном, розподілом і перерозподілом у грошовій вартості валового внутрішнього продукту, покладаються дві функції – розподільча і контрольна.

Сутність розподільчої функції фінансівполягає в тому, що фінанси виступають основним інструментом для розподілу валового внутрішнього продукту (ВВП) та національного багатства між суб'єктами національної економіки: окремими підприємствами, галузями виробництва, окремими регіонами, країнами, соціальними групами населення.

Сутність контрольної функції пов'язується із фінансовим контролем, який є елементом системи управління фінансами. Цс зумовлено тим, що фінанси надають можливість вартісного контролю за кожною господарською операцією, процесом, оскільки будь-який етап господарської діяльності може бути виражений через грошовий вимірник, а його параметри можуть бути порівняні з розрахунковими. Отже, за допомогою фінансових важелів і показників може бути організований контроль за діяльністю суб'єктів господарювання, організацій, установ як з боку держави, так і власників. Державний контроль – це контроль з боку державних органів управління за фінансовою діяльністю державних установ, юридичних і фізичних осіб. Власники підприємницьких структур здійснюють внутрішній контроль за фінансово-господарською діяльністю своїх підприємств шляхом аналізу звітів про фінансові результати, балансів, показників, які відображають фінансову стійкість, автономність, ліквідність, рентабельність тощо.

Фінанси виконують кілька важливих функцій у соціально-економічному розвитку країни. До них належать:

1) мобілізація ресурсів;

2) розподіл залучених ресурсів;

3) організація раціонального використання економічних ресурсів;

4) контроль за формуванням і використанням залучених ресурсів.

Мобілізація ресурсів полягає в тому, що за допомогою фінансових важелів суб'єкт діяльності залучає необхідні ресурси з метою вирішення певних задач. Мобілізація – це залучення, одержання, придбання ресурсів. Такі операції здійснюються за наявності різних умов і можливостей. Мобілізація ресурсів проводиться з використанням різноманітних інструментів. Навіть у випадках, коли мобілізація ресурсів здійснюється у товарній формі, фінанси відіграють важливу роль, оскільки оцінювання ресурсів, а також їх обіг відбуваються у грошовій формі. При цьому формуються певні фінансові активи і відповідно, зобов'язання між учасниками. Мобілізація коштів державою для фінансування державних видатків здійснюється за рахунок податків, зборів, платежів, надходжень від приватизації, одержання дивідендів на державні пакети акцій тощо.

Розподіл залучених ресурсів – це поділ мобілізованих ресурсів за різними напрямами використання з метою забезпечення певної діяльності. Так, розподіл ресурсів на рівні держави у процесі виконання державного бюджету передбачає використання доходів бюджету за встановленим призначенням. Це – фінансування освіти, охорони здоров'я, органів державного управління, проведення регулювання економіки, здійснення державних інвестицій та ін. Суб'єкти підприємницької діяльності поділяють мобілізовані ресурси на фонди, які використовуються з метою формування та поповнення необоротних і оборотних активів. Кожен із наведених елементів має певну структуру, яка визначається в процесі діяльності підприємства.

Фінансові ресурси розподіляють між різними групами населення. Зростає обсяг руху фінансових і економічних ресурсів між державами. У процесі розподілу коштів використовуються різні способи. Це – міжбюджетне регулювання, надання кредитів, створення спільних підприємств, фінансових груп, холдингових компаній та ін. Розподіл ресурсів між групами громадян проводиться шляхом надання державних дотацій, допомоги, кредитування (як споживчого, так і підприємницького), фінансування створення додаткових робочих місць, проведення перепідготовки кадрів та ін.

Функція контролю за формуванням і використанням ресурсів полягає в тому, що за допомогою фінансових важелів і показників здійснюється контроль за діяльністю суб'єкта. Такий контроль передбачає вивчення і прийняття рішень щодо доцільності й ефективності виконання функцій мобілізації, розподілу та використання економічних і фінансових ресурсів. Контрольну функцію здійснюють різні суб'єкти: власники підприємства, державні органи управління, громадські організації та ін.

Сутність фінансів повніше розкривають виконувані ними функції:

1) нагромадження необхідної кількості фінансових фондів (у тому числі капіталу) для здійснення процесу розширеного відтворення продуктивних сил і насамперед основної продуктивної сили (людини-працівника);

2) регулювання державою за допомогою фінансів розвитку економічної системи, зокрема технологічного способу виробництва та відповідних відносин власності;

3) розподіл значної частки національного доходу через державний бюджет з метою виконання різноманітних функцій держави (економічної, соціальної, оборонної та ін.). Акумулювання значної частини фінансових ресурсів та їх спрямування на конкретні цілі Дає змогу впливати на співвідношення між нагромадженням і споживанням, між І і II підрозділами суспільного виробництва, між попитом і пропозицією та ін.;

4) контроль, що передбачає здійснення перевірки дотримання підприємствами та організаціями процесів акумулювання і використання грошових ресурсів, виконання зобов'язань перед державою. Фінансовий контроль у розвинутих країнах здійснюють парламенти, спеціальні відомства державного контролю, міністерства фінансів та їх окремі управління, контрольно-ревізійні відділи місцевих органів влади та ін. Контроль з боку парламенту здійснюється в процесі розгляду і затвердження проекту державного бюджету, а також звіту про його виконання. Так, спеціальними органами здійснення фінансового контролю у США є Контрольно-ревізійне управління, у Франції, в Україні – Розрахункова палата тощо.


2. Фінансова система та її структура

2.1 Структура фінансової системи

Фінансова система – сукупність відносин економічної власності, зумовлених утворенням, розподілом і використанням фінансових ресурсів держави, суб'єктів господарювання і домогосподарств фінансовими установами відповідно до вимог економічних законів.

Фінансові системи мають певні характерні риси:

– кожна ланка фінансових систем має властиві їй методи мобілізації коштів для створення фондів фінансових ресурсів та свої напрямки й методи їхнього використання;

– кожна ланка фінансової системи є відносно самостійною, має власну специфічну сферу застосування;

– між ланками фінансової системи існують тісний взаємозв'язок і взаємна обумовленість, кожна ланка може успішно функціонувати лише при досконалості й ефективності системи в цілому;

– фінансова система держави досягає найбільшої ефективності лише тоді, коли відлагоджена та законодавче закріплена діяльність кожної її ланки;

– залежно від факторів, що впливають на організацію фінансів, насамперед на формування й використання фондів фінансових ресурсів, кожна ланка фінансових систем може поділятися на менші підрозділи.

Всi фiнансовi вiдносини в залежностi вiд ролi суб'єктiв у суспiльному виробництвi можна подiлити на такі сфери:

1) фiнанси суб'єктів господарювання;

2) державнi фiнанси.

Фінансова система в цілому являє собою сукупність різних сфер фінансових відносин, в процесі яких утворюються і використовуються різні грошові фонди, тобто реалізуються функції фінансів.

Головне призначення фінансового ринку – бути механізмом, який забезпечує рух матеріальних і грошових фондів товариства на взаємозалежної і збалансованій основі. Він виступає як умова ефективності економіки, як механізм горизонтального перерозподілу грошових ресурсів, внутрішньо-і міжгалузевого переливу капіталів на противагу вертикальному бюджетного методу.

Фінансова система – сукупність фінансових операцій, які проводяться суб'єктами фінансової діяльності з використанням певного фінансово-кредитного механізму. Розгляд фінансової системи за складом суб'єктів передбачає визначення підсистем такої діяльності. Такими підсистемами є державні фінанси, фінанси недержавних підприємств і установ, фінанси громадян, фінанси спільних підприємств, фінанси закордонних юридичних і фізичних осіб та ін. В свою чергу, кожен із наведених елементів охоплює певний комплекс фінансових операцій. Зокрема, до складу державних фінансів входять державний бюджет, фінанси державних цільових фондів, державний кредит, фінанси державних підприємств і установ та ін.

До фінансових установ належать міністерство фінансів (казначейство), місцеві фінансові управління, фінансові відділи державних підприємств, спеціальних фондів і контрольно-ревізійні управління. Ці установи складають і виконують бюджети, збирають податки і витрачають фінансові кошти, випускають державні позики, управляють державним боргом, розробляють фінансове законодавство тощо. Фінансовою системою також управляють парламенти (затвердження бюджету та звіту про його виконання, зміна існуючих ставок податків і впровадження нових, встановлення граничних розмірів державного боргу тощо).

2.2 Бюджет як основна частина фінансової системи

Головною ланкою фінансової системи є бюджетна система, яка організаційно залежить від форми державного устрою і, як правило, складається з державного та місцевих бюджетів. Відношення між державним і місцевими бюджетами будуються на основі єдності бюджетної системи і фінансової політики держави.

Бюджетна система – сукупність усіх бюджетів країни у взаємодії, а отже, взаємодоповненні, взаємопроникненні, взаємозапереченні тощо.

Цілісність бюджетної системи забезпечується детальною узгодженістю доходів і витрат уряду, закріпленою в юридичних нормах. Бюджетна система залежить від державного устрою країни, її економічної, політичної та інших підсистем і формується з двох або трьох ланок. Так, бюджетна система унітарних (єдиних) держав (Великобританії, Франції) складається лише з двох ланок – державного і місцевого бюджетів.

На державний бюджет (бюджет центрального уряду) покладено функції оборони, управління народним господарством, здійснення зовнішніх зв'язків держави, охорони кордонів, пошти, зв'язку, залізниці, грошового обігу та ін. Зростає роль державного бюджету у розвитку освіти, охорони довкілля, соціального забезпечення, перерозподілі національного доходу тощо.

Місцеві бюджети виконують функції розвитку комунального господарства, будівництва певних об'єктів економічної та соціальної інфраструктури, розвитку охорони здоров'я (частково), утримання поліції та ін.

До бюджетної системи федеральних держав входить ще третя (середня) ланка – бюджети членів федерації: у США – бюджети штатів, у Німеччині – земель, у Швейцарії – кантонів, у колишньому СРСР – республік. Після проголошення незалежності в Україні її бюджетна система стала змішаною. Наявність Автономної Республіки Крим, уряд якої складає і затверджує свій бюджет через власні виборчі органи, робить бюджетну систему України частково триступеневою. Усі інші ланки бюджетної системи двоступеневі.

Державний бюджет – система відносин економічної власності між різними гілками влади та іншими економічними суб'єктами з приводу вилучення частки виробленого необхідного {додаткового продукту та його витратна виконувані державою цілі.

У найпростішому вигляді державні бюджети – це заздалегідь розроблений урядом і затверджений законом кошторис усіх щорічних доходів і витрат держави.

Сутність бюджету кожної країни визначають соціально-економічний устрій суспільства, рівень розвитку продуктивних сил, природа типів і форм економічної власності, виконувані державою функції та інші фактори.

Державний бюджет сучасних зарубіжних країн виконує такі основні функції:

• перерозподіл національного доходу:

• державне регулювання і стимулювання економіки:

• фінансове забезпечення соціальної політики;

• контроль над утворенням та використанням централізованого фонду коштів.

Джерелом державних (центральних) бюджетів є такі види податків: подохідний, податок на прибуток компаній, акцизи, митні збори, доходи від випущених центральним урядом державних позик та об'єктів державної власності. Доходи місцевих бюджетів формують за рахунок окремих податків (здебільшого помайнового), муніципальної власності (наприклад, ренти від будинків), окремих акцизів, випуску позик, що розміщуються через різні фінансові інститути (банки, страхові компанії та ін.). Доходи бюджетів членів федерації (у США – штатів, Німеччині – земель) також формуються за рахунок податків (у США – непрямих, Німеччині – прямих), випуску позик.

У цілому суб'єктами бюджетних відносин виступають, з одного боку, держава, з іншого – юридичні і фізичні особи; об'єктом – ВВП і національне багатство. Отже, бюджетними відносинами охоплюються всі юридичні особи, кожен громадянин держави і кожна державна структура, при цьому відносини можуть мати двосторонній або односторонній характер. Характер і масштаби участі держави у розподільних процесах залежить від моделі фінансових відносин у суспільстві.

Призначення бюджету – забезпечити фінансовими ресурсами потреби економічного й соціального розвитку на основі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту в державі. Таке забезпечення має свої особливості. Фінансові ресурси, сконцентровані в бюджеті, не є основним джерелом розвитку економіки і соціальної сфери. На зазначені цілі спрямовуються насамперед власні ресурси й накопичення підприємницьких структур і населення. Кошти, сконцентровані в бюджеті, виступають як елемент регулювання, стимулювання і гарантії фінансової системи держави. Держава впливає на розвиток економіки шляхом прямої участі чи завдяки посередницькому регулюванню. Основними формами прямої участі є бюджетне фінансування конкретних загальнодержавних інвестиційних програм і кредитування за рахунок коштів бюджету.

Сутність бюджету держави можна визначити наступним чином:

1. За сутністю економічної категорії державний бюджет – це грошові відносини, які виникають між державою з одного боку, підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами – з іншого боку, з приводу утворення фонду грошових засобів і його використання на розширене відтворення.

2. За матеріальним змістом державний бюджет – це централізований фонд грошових коштів держави, які перебувають у постійному русі.

3. За формою державний бюджет – це основний фінансовий план держави.

4. За організаційною структурою державний бюджет – це центральна ланка фінансової державної системи, яка зумовлює розподіл і перерозподіл ВВП між галузями матеріального виробництва, виробничою та невиробничою сферами, окремими ланками бюджетної системи та окремими категоріями населення.

5. За характером державний бюджет – це обов’язковий документ.

Функціональна збалансованість бюджетної політики має надзвичайну вагу. Зосередження уваги переважно на фіскальних функціях бюджету при нехтуванні його стратегічними функціями веде до втрати стратегічних орієнтирів та руйнування потенціалу довгострокового економічного зростання. Акцент на завданнях антициклічного та структурного регулювання без врахування необхідності стимулювання економічної активності вестиме до економічної стагнації. Між тим, і неврахування власне фіскальної функції бюджетної політики на тлі амбіційних стратегічних орієнтирів містить у собі загрозу суттєвої макроекономічної дестабілізації.

Активізація фіскального тиску та посилення вилучення ліквідних ресурсів у підприємств та населення веде до зменшення децентралізованого інвестиційного потенціалу. Зазначені кошти, які потенційно могли б бути спрямовані на інвестування, перерозподіляються на поточне споживання. Водночас, зменшення розміру наявного доходу зменшує схильність населення до заощадження та підприємств до інвестування. Відтак жорстка фіскальна політика суттєво посилює відповідальність держави за використання вилучених ресурсів у спосіб, який максимально стимулюватиме економічний розвиток та інвестиційні процеси.

Найбільш загальне визначення бюджетного дефіциту передбачає зіставлення величини доходів і видатків бюджету. Зведення державного бюджету з дефіцитом має місце тоді, коли обсяги видатків перевищують суму доходів. У таких випадках для забезпечення балансу застосовується додаткове фінансування на суму нестачі доходів порівняно з видатками. Згідно з Бюджетним кодексом України (ст. 2) фінансування бюджету – це «надходження та витрати у зв'язку зі зміною обсягу боргу, а також зміною залишку готівкових коштів по бюджету, які використовуються для покриття різниці між доходами і видатками бюджету». Законом про державний бюджет на поточний рік визначається граничний обсяг дефіциту державного бюджету. Така вимога установлена Бюджетним кодексом України, оскільки бюджетний дефіцит може як позитивно, так і негативно впливати на розвиток країни.


3. Фінансова система України

3.1 Сутність фінансової системи України

В Україні перша фінансова система була сформована за часів Київської Русі. Казна князя називалася скотницею, а казначей – скотником. Для ведення фінансових операцій використовувались гривні. За гетьманування Б. Хмельницького була організована державна скарбниця, запроваджено податкову систему. Основну масу податків сплачували селяни, ремісники і купці, частково і рядові козаки. Доходи української шляхти, козацької старшини і православного духовенства не оподатковувались. Крім того, джерелами фінансових надходжень були земельний фонд гетьманського управління, промисли, винокурні, шинки і млини, що здавалися в оренду, мито за право торгівлі, яке сплачували міщани, митні збори від зовнішньої торгівлі та ін. Організатором казни та її управителем був Б. Хмельницький, безпосередньо казною відав підскарбій, у якого був помічник, що відповідав за оренду. Полковники і сотники управляли місцевими фінансами відповідних адміністративно-територіальних одиниць і військових підрозділів. Заохочувалися ввезення в країну золота і обмеження його вивозу, експорт товарів, встановлювались захисні ввізні та вивізні мита, що відповідало вимогам політики меркантилізму. За царювання Петра І скарбницю в Україні було ліквідовано, почався відплив фінансових ресурсів у Росію. Остаточно українську фінансову систему було ліквідовано за правління Катерини П.

Фінансова система України як адміністративно-територіальної складової СРСР існувала символічно, оскільки податкова система, бюджет та інші її елементи затверджувалися і управлялися урядом СРСР. З України продовжувався відплив фінансових ресурсів, який значною мірою компенсувався сприятливими для неї цінами на енергоносії, капіталовкладеннями та ін.

Після розпаду СРСР Україна почала формувати свою фінансову систему, її основними недоліками виявились переважання непрямих податків у структурі доходів державного бюджету (до 70%), надмірний централізм (у 1996 р. через державний бюджет перерозподілялося понад 80% національного доходу), несвоєчасне затвердження і недосконала методика формування бюджету, відсутність чітких пріоритетів при розподілі акумульованих коштів, низька питома вага місцевих бюджетів, розбіжності між статтями затверджуваних бюджетів та їх виконанням тощо.

Державні фінанси можна визначити як сукупність фондів фінансових ресурсів загальнодержавного призначення. За своєю структурою це дуже складна та багатопланова ланка фінансової системи. Державні фінанси охоплюють: державний та місцеві бюджети; централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення; фінанси підприємств і організацій державної та комунальної форм власності; державний кредит; державне особисте й майнове страхування. Провідне місце в державних фінансах належить бюджетам різних рівнів, які об'єднуються у зведеному бюджеті держави.

Зведений бюджет – це сукупність усіх бюджетів держави, що входять до бюджетної системи. Принципи побудови бюджетної системи регулюються бюджетним законодавством і залежать насамперед від її адміністративно-територіального поділу. Взаємовідносини між різними складовими бюджетної системи визначаються рівнем розвитку демократичних засад у державі.

Зведений бюджет України включає державний бюджет України, бюджет Автономної Республіки Крим і місцеві бюджети. Державному бюджету належить центральне місце в системі державних фінансів. Він охоплює всі сфери економічно діяльності держави. За своєю сутністю бюджет характеризує фінансове становище держави. Проте бюджет – дуже складна економічна категорія, до якої не можна підходити однозначно, як і використовувати його показники без детального аналізу структури бюджетної системи держави.

Централізовані та децентралізовані фонди України цільового призначення включають Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Фонд сприяння зайнятості, Фонд конверсії, Валютний фонд, позабюджетні фонди місцевих органів самоврядування. Вони певною мірою доповнюють державний бюджет, проте специфіка їх полягає у тому, що ці фонди мають строго цільове призначення і на інші цілі не використовуються. По суті, перелічені фонди є новою скла­довою державних фінансів України, яка перебуває на стадії становлення.

Державний кредит є заборгованістю держави перед своїми громадянами та господарськими структурами, іноземними кредиторами. Його величина свідчить про раціональність і ефективність фінансової політики держави та регулюється законодавством. Значний борг дає підстави для висновку, що держава живе за рахунок майбутніх поколінь. Велика сума боргу негативно впливає на видаткову частину бюджету, оскільки вимагає витрат на обслуговування.

Страхові та резервні фонди відіграють специфічну роль у фінансовій системі. Вони є сукупністю фондів фінансових ресурсів, основне призначення яких – покрити втрати, що виникли з непередбачених причин, або фінансового забезпе­чення заходів, які не були включені в плани фінансування, але є важливими для держави.

Страхові фонди створюються за рахунок страхових внесків юридичних та фізичних осіб і перебувають в розпорядженні страхових організацій і страхових компаній різних форм власності. Страхові фонди й резерви – об'єктивне явище в економіці держави, що пов'язане з наявністю ризиків у господарській діяльності та суспільному житті.

Наявність страхових і резервних фондів фінансових ресурсів дає можливість локалізувати втрати економіки та окремих громадян, пов'язані з фактами стихійного лиха і непередбачених обставин. Страхові фонди можуть використовуватися також як інвестиційний та кредитний ресурси в економіці до настання страхового випадку. Резервні фонди як на рівні держави, так і на рівні господарських структур сприяють підвищенню ефективності господарської діяльності.

Фінансовий ринок – ланка фінансової системи, яка створює і використовує фонди фінансових ресурсів у тих випадках, коли інші ланки фінансової системи не можуть діяти ефективно. Фінансовий ринок включає ринок грошей, кредитних ресурсів, цінних паперів і фінансових послуг.

Ринок грошей або валютний ринок – це створення фондів фінансових ресурсів для здійснення зовнішньоторговельних операцій. Тут має місце обмін валюти однієї держави на валюту іншої. При девальвації національної грошової одиниці підприємницькі структури та населення, власники національної грошової маси несуть втрати пропорційно темпам знецінення національної грошової одиниці, а власники валюти іноземної держави одержують додатковий дохід. Втім, девальвація національної грошової одиниці має й деякі позитивні ознаки. Вона, зокрема, впливає на зменшення імпорту і, отже, розширює ринок збуту для власних товаровиробників.

Ринок кредитних ресурсів є формою залучення тимчасово вільних коштів на інвестиційні та інші потреби. Ринок кредит­них ресурсів регулюється за допомогою облікової ставки національного банку.

Ринок цінних паперів – це мобілізація коштів на потреби господарської діяльності шляхом випуску й реалізації цінних паперів, які є гарантом повернення вкладених коштів і одержання доходу. Усі операції з реалізації цінних паперів здійснюються на фондовому ринку. Існує також позабіржова торгівля цінними паперами. Фонди фінансових ресурсів, мобілізовані на фондових біржах при продажу цінних паперів, суттєво впливають на рівень фінансового забезпечення розвитку економіки, зміцнення фінансового становища держави.

Фінанси домогосподарств є засобом створення та використання фондів фінансових ресурсів для задоволення особистих потреб громадян. Джерелом створення вказаних фондів є заробітна плата й інші джерела доходів кожного громадянина чи його сім'ї. До доходів домогосподарств належать доходи від продажу власного капіталу, землі, продукції підсобних господарств, доходи, одержані від здачі в оренду майна, відсотки на капітал, вкладений у цінні папери тощо.

До видатків домогосподарств належать витрати на придбання споживчих товарів, оплату наданих послуг і виконаних робіт, формування заощаджень, купівлю цінних паперів та інші витрати. Домогосподарства за своєю економічною суттю – це господарські структури виняткового типу, діяльність яких грунтується на створенні й використанні фондів фінансових ресурсів. Ця підсистема найбезпосередніше пов'язана з іншими підсистемами фінансової системи.

Так, домогосподарства одержують кошти з бюджету та від господарських структур у рахунок оплати праці та при одержанні безоплатних послуг від держави. Зі свого боку домогосподарства вносять платежі до бюджету та централізованих фондів, беруть участь у формуванні й використанні страхових фондів, є суб'єктами фінансового ринку. Економічна суть і призначення кожної із підсистем найповніше розкривається в їхній взаємодії та методах впливу на інші системи економіки держави.

Таким чином, фінансову систему України утворюють:

1) фінанси підприємств усіх форм власності, відрахування до бюджету та різних фондів;

2) державний і місцевий бюджети, або консолідований бюджет;

3) централізовані державні та інші фонди;

4) фондовий ринок.


3.2 Центральна ланка фінансової системи – державний бюджет

Структура бюджетної системи визначається Конституцією. В ній та в Законі про бюджетні права закріплюються права держави та місцевих органів влади і управління на затвердження своїх бюджетів, на диференціювання доходів своїх бюджетів, на диференціювання доходів і видатків між різними ланками бюджетної системи, порядок їх складання, розгляду та затвердження.

Основу фінансової політики становить бюджетна політика, яка пов'язана насамперед із формуванням і виконанням бюджетів усіх рівнів, цільових загальнодержавних фондів. Державний бюджет України – це головний фінансовий план країни, який віддзеркалює суспільно-економічний стан у державі. Економічна нестабільність і спад виробництва негативно впливають на формування доходів та фінансування видатків бюджету. Бюджет, його дохідна частина прямо пов'язані із Державною програмою соціально-економічного розвитку України на поточний фінансовим рік. І навпаки, виконання зазначеної програми залежить від її фінансового забезпечення. У ньому напрямку Державний бюджет виступає основою фінансування загальнодержавних програм та сприяє їх виконанню. Державна програма соціально-економічного розвитку України і Державний бюджет України мають своє особливе місце, роль і призначення в системі суспільно-економічних відносин.

Практика розвитку фінансових відносин ще раз підтверджує це і вимагає:

– по-перше, формувати Державний бюджет України і Державну програму соціально-економічного розвитку України на основі єдиної концепції суспільно-економічного розвитку й у контексті загальнодержавної фінансово-економічної політики;

– по-друге, досконалого аналізу та оцінки соціально-економічного стану регіонів і держави та розробки реальних макроекономічних показників розвитку на плановий рік і перспективу;

– по-третє, виконання Державного бюджету і Державної програми соціально-економічного розвитку має проходити ж руслі єдиних підходів, цілісного механізму, ефективних норм і методів організації фінансово-економічних відносин;

– по-четверте, підтримки загальних принципів економічного розвитку і, насамперед, принципу формування і виконання доходів бюджету за рахунок платежів, які активно й ефективно впливають на виробництва, виконання показників економічного розвитку, а не шляхом розширення кількості податків та зборів, як сьогодні відбувається, та використання емісійних джерел поповнення бюджету;

– по-п'яте, проведення належного, своєчасного контролю та піднесення рівня відповідальності за стан виконання доходів бюджету та показників соціально-економічного розвитку регіонів, міністерств (відомств), держави ж цілому.

Бюджетний устрій являє собою організацію і принципи побудови бюджетної системи, її структуру та взаємозв’язок між окремими ланками. Бюджетний устрій України визначається з урахуванням державного устрою та адміністративно-територіального поділу. Бюджетна система – це взаємопов’язаний комплекс політичних, юридичних, соціальних й економічних відносин, що забезпечує функціонування усіх його ланок з виконання завдань, визначених бюджетною політикою держав. Поняття бюджету дає Закон України «Про бюджетну систему України», який був прийнятий у 1991 році. Відповідно до даного закону бюджет – це план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які здійснюються органами державної влади України, Автономної Республіки Крим та місцевими радами народних депутатів. Крім поняття бюджету, вказаний вище Закон визначає бюджетний устрій та його принципи, бюджетний процес, бюджетний рік, види доходів і видатків бюджетів тощо.

Державні видатки – це сукупність грошових відносин, які складаються в процесі розподілу і використання централізованих і децентралізованих грошових ресурсів для фінансування основних витрат суспільства. Відповідно до законодавства України видатки республіканського бюджету спрямовуються на фінансування:

а) виробничого й невиробничого будівництва, геологорозвідувальних, проектно-пошукових та інших робіт;

б) заходів у галузі освіти, науки, культури, охорони здоров'я, фізичної культури, соціального забезпечення;

в) загальнореспубліканських програм підвищення життєвого рівня та заходів соціального захисту населення;

г) загальнореспубліканської програми охорони навколишнього середовища та ресурсозбереження;

д) утримання органів державної влади й державного управління, судів, прокуратури;

е) утворення резерву коштів для ліквідації наслідків стихійних явищ, аварій і катастроф;

є) створення республіканських матеріальних резервів і резервного фонду та ін.

Структура бюджетної системи та призначення бюджетної класифікації

Згідно з Бюджетним кодексом, прийнятим Верховною Радою України у червні 2001 р. структура бюджетної системи України будується на основі бюджетного устрою держави.

Склад бюджетної системи та основи взаємозв’язку між окремими її елементами в умовах переходу України до ринку визначені Бюджетним Кодексом, З огляду на це бюджетна система України має визначену основу та взаємопов’язані напрямки її побудови системи, становлять зведений бюджет України. Він використовується для здійснення державного регулювання економічного і соціального розвитку. Провідне місце у бюджетній системі України належить Державному бюджету. За його рахунок фінансуються витрати на державні заходи в галузі господарського і культурного будівництва, на охорону здоров’я, утримання органів державної влади та ін. Через Державний бюджет здійснюється перерозподіл 20% фінансових ресурсів держави. У загальному обсязі видатків майже 60% здійснюється через Державний бюджет України.

3.3 Функції бюджету України

До місцевих бюджетів належать бюджет Автономної Республіки Крим, обласні і районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування (бюджети територіальних громад, сіл, селищ та їх об’єднань).

Розподільча функція бюджету дозволяє сконцентрувати грошові кошти у розпорядженні держави та використовувати їх на задоволення загальнодержавних потреб. Їй притаманний багатовидовий (міжгалузевий, міжтериторіальний) та його багаторівневий розподіл коштів. Об’єктом бюджетного перерозподілу є національний дохід, іноді – національне багатство

Контролююча функція бюджету дозволяє дізнатися:

– наскільки своєчасно та повно фінансові ресурси потрапляють у розпорядження держави;

– чи відповідають розміри державних централізованих ресурсів її потребам;

– як фактично складаються пропорції у розподілі бюджетних коштів;

– чи ефективно використовуються бюджетні кошти.

Контролююча функція бюджету охоплює майже всіх учасників бюджетного процесу, відбиває економічні процеси, що відбуваються у всіх структурних ланках економіки, її об’єктом є рух бюджетних ресурсів, які відображаються у відповідних показниках бюджетних надходжень і витратних призначень.

Функція бюджету забезпечення існування держави дозволяє створити матеріально-фінансову базу існування держави на основі формування доходних статей бюджету.

Призначення бюджету в державі виявляється через систему економічних відносин між державою і підприємницькими структурами в процесі мобілізації доходів, накопичень і фінансувань з бюджету; між державою і населенням у процесі розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту; між ланками бюджетної системи при бюджетному врегулюванні.

Специфіка бюджетних відносин полягає в тому, що вони пов’язані з формуванням і використанням централізованого фонду грошових коштів, які використовуються для забезпечення загальнодержавних потреб, та виникають у розподільчому процесі, учасником якого є держава в особі відповідальних органів влади.


Висновок

Отже,фінанси є однією з найбільш важливих, складних та суперечливих економічних категорій. Правильне розуміння сутності цієї категорії є дуже важливим. Воно дозволяє формувати фінансову сферу та здійснювати фінансове управління адекватно до рівня розвитку національної та міжнародної економіки. Фінанси мають як видиму, так і приховану форму прояву. Видимість фінансів проявляється у потоках коштів, які рухаються між суб'єктами фінансових відносин, формують вміст фондів, забезпечують економічні трансакції. Прихована сторона фінансів пов'язана з обмінними та розподільчими відносинами, які виникають при формуванні, розподілі і перерозподілі валового внутрішнього продукту.

Узагальнений аналіз фінансової системи свідчить про її незбалансований характер: як за обсягом ресурсів, так і за роллю у суспільстві провідне місце посідають державні фінанси, насамперед бюджет, фінанси суб’єктів господарювання перебувають у стадії трансформації, фінансові інститути перебувають у стадії формування.

Одним із найболючіших питань є пошук шляхів збалансування фінансової системи. На загальнодержавному рівні уже робилися спроби у частині затвердження та виконання бюджету, хоча вони приводили лише до формальної відповідності, а на практиці – дефіцит та зростання державного боргу. На регіональному рівні ситуація також складається не найкраще, оскільки в різних регіонах дохідна та видаткова частини не співпадають. Звітність та подання інформації до реєстру банками не має досконалих механізмів оперативності і прозорості, це зумовлює високий рівень несприятливого вибору і морального ризику. Отже, на розвиток фінансової системи впливає чимало факторів, які потрібно вирішувати, щоб не допустити застою і кризових явищ. По-перше – налагодити функціонування грошової, кредитної, банківської систем. По-друге – всі сфери фінансів і їх ланок, діяльність органів та інститутів, які функціонують в сфері фінансів необхідно вдосконалити. Слід звернути більше уваги на проблеми економічного розвитку та зростання, розробці законодавчо-нормативної бази. Єдиним способом збалансування фінансової системи є застосування системи міжбюджетних розрахунків, хоча в деяких випадках він неефективний.

Першочерговим завданням розвитку фінансової системи в Україні є нарощування фінансового потенціалу банківської системи, створення групи потужних банків, зменшення податкового тиску, упорядкування фінансових потоків, структурно-інституційне перетворення банківської системи, ефективна реорганізація підприємств. На це повинні бути спрямовані всі зусилля органів законодавчої та виконавчої влади.

Глобалізація – явище, що має потужний ефект для усіх сторін життєдіяльності суспільства. Україна поступово інтегрується до міжнародних фінансових ринків і наслідки глобалізаційних процесів стають дедалі відчутними для української фінансової системи, тому потрібно запобігти негативним наслідкам цього процесу.

Підбиваючи підсумок, можна сказати що фінансова система України досить розвинута, але існує чимало проблем, які потребують вирішення в короткостроковому періоді і найближчим часом необхідно провести бюджетну реформу.


Список використаних джерел

1. Башнянин Г.І. Фінансові системи в економіці держави // Фінанси України, 2004, №10, С. 51–55.

2. Ващишин А.М., Яремко Л.А. Фінансова система і соціально-економічна стабільність // Фінанси України. 2005. – №10, С. 80–85.

3. Воробйов Ю.М. Теоретичні основи фінансового капіталу. // Фінанси України. – 2004. – №7. – С. 80–88.

4. Дорогунцов С., Горська О. Трансформація структури економіки: теорія і практика // Економіка України. – 2005. – №1. – С. 4–12

5. Кашенко О.Л. Роль фінансової системи в ринкової економіці // Економіка АПК, 2005, №3, С. 34–37.

6. Кравчук Н. Фінансова система держави: теоретична концептуалізація та проблеми структурування // Світ фінансів. – 2006. – Випуск 3 (8). – С. 81–89

7. Опарін В.В. Фінансова система: теоретичні засади та практичні аспекти її розбудови в Україні // Фінанси України, 2004, №9, С. 49–60.

8. Опарін В. Фінансові ресурси та суспільний капітал. // Вісник НБУ. – 2004. – №7. – С. 26–28.

9. Стоян В.І. Фінансовий ринок України: проблеми і перспективи розвитку // Фінанси України, 2005, №12, С. 135–141.

10. Стукало Н.В. Глобалізація та розвиток фінансової системи України // Фінанси України. – 2005. – №5. – С. 29–35 11. Шокун В.В., Пилипенко Л.П. Про питання вдосконалення фінансової системи України // Фінанси України, 2005, №10, С. 14–23.

12. Юрій Е.О. Фінанси. Навчальний посібник. – Чернівці: БДФА, 2004, С. 14–19.

13. Предмет фінансової науки як пізнання сутності фінансів [Електронний ресурс]:Фінанси /Юрій С.І., Федлсов В.М. // Підручник-2008–611 с.-Режим доступу: http://pidruchniki.com.ua/19991130/finansi/finansi

14. Сутність фінансів, їх функції та роль у суспільстві. Фінансова система [Електронний ресурс]:Фінанси /Лонард С.Л. // Навчальний посібник-2009 -384с-Режим доступу: http://pidruchniki.com.ua/15840720/finansi/finansi_-_londar_sl

15. Таблиця «витрати-випуск» за 2009 рік [Електронний ресурс]: Державний комітет статистики України – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:49:59 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
10:53:36 29 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Фінанси та їх структура

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150245)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru