Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Дипломная работа: Особливості взаємовідносин у молодого подружжя: психологічний аспект

Название: Особливості взаємовідносин у молодого подружжя: психологічний аспект
Раздел: Рефераты по психологии
Тип: дипломная работа Добавлен 13:30:06 23 мая 2011 Похожие работы
Просмотров: 5906 Комментариев: 2 Оценило: 1 человек Средний балл: 4 Оценка: неизвестно     Скачать

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ПОДРУЖНІХ СТОСУНКІВ МОЛОДОЇ СІМ’Ї

1.1 Основні підходи у вивченні психології родинних стосунків

1.2 Молода сім’я : поняття, сутність, типи сімей

РОЗДІЛ 2. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ПОДРУЖНІХ СТОСУНКІВ

2.1 Психологічні особливості готовності молоді до подружніх стосунків

2.2 Особливості вибору шлюбного партнера

2.3 Психологічна сумісність та її рівні

2.4 Динаміка стосунків між чоловіком і дружиною

2.5 Формування стилю взаємодії членів родини під впливом психологічних розбіжностей

РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ДОСЛІДЖЕННЯ ВЗАЄМОВІДНОСИН МОЛОДОГО ПОДРУЖЖЯ

3.1 Динаміка подружніх стосунків у молодій сім’ї

3.2 Психологічні причини сімейних конфліктів

3.3 Специфіка психологічної допомоги молодим сім’ям

3.3.1 Просвітницька робота психолога з членами молодого подружжя

3.3.2 Особливості психологічної діагностики проблем молодого подружжя

3.3.3 Специфіка сімейного консультування в контексті покращення взаємостосунків молодого подружжя

3.4 Дослідження особливостей взаємовідносин молодих сімей

3.4.1 Організаційні аспекти дослідження

3.4.2 Результати дослідження та їх аналіз

3.5 Рекомендації психолога членам молодого подружжя щодо оптимізації стосунків

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ


ВСТУП

Сучасна сім’я та її проблеми є об’єктом дослідження ряду наук – психології, педагогіки, соціології, демографії, економіки. Вчені вивчають динаміку емоційних відношень в шлюбі, причини самотності в сім’ї та її розпад, особливості сімейного виховання дітей. Домінуючими в дослідженнях є подружні стосунки, які ґрунтуються на вільному виборі, саме вони є центральними у сім’ї.

В наш час нестабільна соціально-економічна ситуація загострила проблеми суспільства, в тому числі і проблеми молодих сімей. Низький матеріальний рівень, відсутність ринку праці, житла, прямо чи опосередковано впливають на народжуваність дітей, стабільність, психологічний клімат сім’ї. Єдність сім’ї досягається далеко не завжди і будь-який, навіть випадковий аспект внутрішньої, глибинної несумісності неминуче проявляється на поверхні у вигляді непорозумінь, що можуть призвести до конфліктних ситуацій.

За даними статистики можна виділити наступні загальні риси, які властиві сім’ям у сучасному суспільстві: зниження народжуваності, ускладнення міжособистісних відносин, зростання розлучень, як наслідок, ріст числа неповних сімей з нерідними батьками, збільшення кількості позашлюбних народжень.

У нашій країні нагальними є соціальні проблеми сім’ї: зниження її матеріального рівня, погіршення фізичного та психічного стану здоров’я дітей та батьків, збільшення чисельності поодиноких чоловіків та жінок похилого віку.

Дослідження показують, що різні молоді сім’ї по-різному протистоять життєвим труднощам. Для одних наслідком небажаних зовнішніх впливів буде підвищення кількості сімейних проблем: зростання конфліктності, зниження задоволеності сімейним життям, хвороби, розлучення тощо. Інші, навпаки, під дією стресу підвищують свою згуртованість та докладають більше для подолання кризи та збереження сім’ї. При цьому тип молодої сім’ї, а не наявність чи відсутність зовнішніх чи внутрішніх патогенних факторів визначає її здатність діяти конструктивно та справлятися з життєвими проблемами.

Вивчення та діагностика порушень взаємостосунків в молодій сім’ї є складними. В основі них лежать обставини, які залежать не лише від особистісних характеристик молодого подружжя, але й від їх загальної освіченості з приводу даного питання, володіння теоретичними основами, які б могли стати базою для покращення їх сімейного життя. Психологу доводиться не лише діагностувати та коректувати подружжя, а ще й займатися просвітницькою роботою, з метою профілактики подальших ускладнень. Це й обумовило актуальність нашого дослідження.

Об’єктом дослідження є стосунки молодого подружжя.

Предметом дослідження є психологічні труднощі у стосунках молодої сім’ї.

Гіпотезою дослідження є те , що детермінантами психологічних розладів у стосунках молодого подружжя є психологічна неготовність до майбутньої взаємодії, не вміння конструктивно взаємодія та вирішувати конфліктні ситуації, неусвідомлюваність майбутньої відповідальності.

Метою роботи є дослідити особливості взаємин в молодій сім’ї, психологічні проблеми та причини їх виникнення.

Досягнення мети та доведення гіпотези нашого дослідження обумовлює виконання наступних завдань:

1. проаналізувати науково-психологічну літературу щодо проблеми дослідження;

2. розглянути особливості сучасної молодої сім’ї;

3. виявити основні психологічні труднощі у взаємодії молодого подружжя;

4. розглянути основні напрямки роботи психолога з молодою сім’єю;

5. дослідити особливості взаємин молодого подружжя.

Для розв’язання поставлених завдань і перевірки гіпотези були використані наступні методи дослідження :

· теоретичні: аналіз, синтез, систематизація, узагальнення тощо;

· а також методи емпіричного дослідження: спостереження, бесіда, стандартизовані тестові методики.

Теоретична значущість роботи полягає у висвітленні та систематизації проаналізованої літератури з питань розвитку стосунків подружжя в молодих сім’ях, визначенні основних підходів у вивченні психології родинних стосунків, розкритті динаміки відносин між чоловіком та дружиною, розширенні теоретичних знання з питань взаємодії членів сім’ї в сфері сімейно-побутових відносин, питань конфліктності подружжя, а також засобів оптимізації подружніх взаємин.

Результати дослідження дозволяють психологам практикам оптимізувати процес консультування молодого подружжя, і досягти зростання його ефективності.

Мета і завдання обумовили структуру роботи , яка включає: вступ, три розділи, висновки, список використаних наукових джерел та додатки.


РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ПОДРУЖНІХ СТОСУНКІВ МОЛОДОЇ СІМ’Ї

1.1 Основні підходи у вивченні психології родинних стосунків

Сім’я - сама давня і стійка соціальна спільність. Виникнувши на зорі людства, вона пройшла через багатовікову історію, являючи собою унікальну опору суспільства.

Сім'я - це мала соціальна група, заснована на шлюбі та кровній спорідненості. Члени сім'ї об'єднані емоційними зв'язками, спільністю побуту, моральною відповідальністю, взаємодопомогою. Сімейні взаємини є офіційними за формою та неофіційними за змістом. Психологія сім'ї вивчає закономірності виникнення, становлення й руйнування родини як специфічної малої соціальної групи, умови та механізми її функціонування. Психологічному аналізові підлягають різні аспекти сімейного життя: витоки утворення сім’ї; формування готовності до шлюбу й подружніх стосунків; загальні тенденції розвитку сім’ї, особливості шлюбно-сімейних міжособистісних взаємин та інші соціально-психологічні проблеми. Психологія вивчає особистісні та соціально-психологічні чинники, що зміцнюють або дестабілізують шлюб.

До теперішнього часу можна виділити наступні направлення у вивченні психології родинних стосунків: еволюціонізм, функціоналізм, біологізм, емпіризм і сцієнтизм. [8,15]

Еволюційний підхід. Найбільший вклад в історичну реконструкцію родинних стосунків належить швейцарському історикові І.Я.Баховену, що випустив в світло в 1861 р. книгу «Материнське право. Дослідження гінекократії старого часу і її релігійної і правової природи», а також шотландському юристові Дж. Ф. Мак-Ленану, що опублікував в 1865 р. дослідження «Первісний шлюб». Обидва автори підкреслюють ідею мінливості форм шлюбу. Вже в античні часи були уявлення, як про «патріархальність» родинного устрою, так і про наявність безладного статевого зв'язку. [14,20]

Батьком «патріархальної теорії» називають Платона. Його ідеї патріархальності, що відповідають природі людини і слугують вихідною точкою держави, послідовно розвивав Аристотель. Всередині епохи Просвітництва патріархальна теорія царювала неподільно.

Дослідники прийшли до думки, що першою формою роду виявляється материнський рід, заснований на колективному господарстві і екзогамно-ендогамних шлюбних стосунках при парних союзах, що спостерігалися.

Як основна причина мінливості родинних відносин, пов'язаною з переходом від материнського роду до батьківського і виникненням моногамної сім'ї, за Л. Г. Морганом і Ф. Енгельсом вважаються розкладання колективної власності, отримання господарської самостійності і поява приватної власності і спадкоємства.

Таким чином, еволюціонізм пробивав собі дорогу в науку, борючись з ідеєю початкової даності патріархальної сім’ї.

Еволюціоністський підхід виходить з теорії початкового безладного статевого зв’язку екзогамним материнським родом, що змінявся. Пізніше теорія екзогамного роду доповнюється ідеєю про дуально-родову організацію, що виникає в ході з'єднання двох матрилінійних екзогамних племен або фратрій. Вважалось, що рід складався з двох половин, фратрій, в кожній з яких чоловіки і жінки не могли одружуватися один з одним, знаходили собі чоловіків та дружин серед чоловіків і жінок іншої половини роду.[14,21]

П. А. Сорокін вказує головні положення еволюціоністського підходу:

1) майже у всіх досліджених народів рахунок спорідненості по матері передував рахунку спорідненості по батькові;

2) на первинному рівні статевих стосунків, поряд з тимчасовими моногамічними стосунками, панує широка свобода шлюбних стосунків;

3) еволюція шлюбу полягала в поступовому обмеженні цієї свободи статевого життя;

4)еволюція шлюбу полягала в переході від групового шлюбу до індивідуального.

Згідно з еволюціонізмом родинні стосунки розвиваються в прогресивному напрямі: від нижчих форм до вищих, при цьому підкреслюється їх соціальна обумовленість, історична зумовленість і репрезентованість в родинній життєдіяльності і системі спорідненості. У зв'язку з цим вітчизняний соціолог А.І.Антонов іменує даний підхід концепцією інваріантності сім'ї, оскільки суть його зводиться до того, що люди завжди одружуватимуться, облаштовуватимуться дітьми і тим самим будуть брати участь в родинно-родинних стосунках. Швейцарський психолог А. Гуггенбюль-Крейг розглядає шлюб як вираження архетипічного начала, фундаментальнішого, ніж можна було б передбачати, судячи по соціальним і особистим проблемам, властивим шлюбу.

В рамках еволюціоністського підходу відома і інша точка зору, пов'язана з трактуванням родинних стосунків через призму «занепаду» культури і суспільства. Її прибічники підкреслюють негативні тенденції в розвитку родинних стосунків: ослаблення союзу батьків і дітей, подружжя і розпад родинного господарства.[14, 22]

А. І. Антонов вважає, що факт існування двох наукових парадигм - «ліберально-прогресивної», що затверджує виникнення на обламаннях старої, традиціоналістської сім'ї нових альтернативних родинних структур, і «консервативно-кризисної», застережливої про можливість зникнення родинного способу життя і необхідності, у зв'язку з цим, укріплення родинних основ буття, в рамках обговорення еволюції сім'ї є неусувним.

Функціональний підхід. Згідно з функціональним підходом родинні стосунки є похідними від способу життя сім'ї і родинного устрою, обумовлені соціокультурними функціями сім'ї і будуються на системі соціокультурних ролей, пов'язаних з шлюбами, спорідненістю і батьківством. Родоначальник структурно-функціонального напряму вивчення сім'ї Е.Дюркгейм сконцентрував зусилля наукових пошуків у механізмах згуртованості сім'ї, ролі кожного члена сім'ї в родинному житті, та взаємозв'язку розлучень і самогубств. Він звернув увагу на те, що ряд родинних функцій змінюється і навіть втрачається під впливом урбанізації.

Функціоналізм визнає шлюбні стосунки лише при появі вагітності і народженні дітей. Виділяється вплив добровільності шлюбу (замість шлюбу по договору батьків) на його нестабільність, а зменшення кількості сучасної сім'ї на родинну солідарність (3.Дюркгейм). Функціоналістам належить розробка проблем материнства і батьківства (Б.Маліновський).

У функціональному підході велика увага приділяється аналізу історичного переходу родинних функцій до інших соціальних інститутів. З ім'ям У. Огборна вперше пов’язують встановлення феномену переходу від сім'ї, заснованої на дотриманні соціокультурним розпорядженням, до сім'ї, в основі якої лежать міжособові переваги. У термінології Е. Берджесса це виражено як перехід від «сім'ї-інституту» до «сім'ї-товариства» (або шлюбу-партнерству). Вітчизняний соціолог А. І. Антонов обговорює цю термінологію як перебудову провідних мотивів висновку і збереження шлюбу.

У функціональному підході на відміну від еволюціоністського ключовим моментом виступає проблема відповідальності, що розуміється вузько - у внутрісімейних стосунках, і широко - в контексті суспільних стосунків. Міра відповідальності здатна задавати динаміку родинних стосунків. [14, 22]

Етологічний підхід. Витоки цього напряму слід віднести до появи книги Ч. Дарвіна «Походження людини і статевий відбір», вперше переведеною в Росії в 1873 р. Представники цього підходу оперують головним чином методами порівняльної етології, знаючись на прихованих, часто рудиментарних інстинктивних основах поведінки людини. Прибічники етологічного підходу відкидають проміскуїтет як початкову форму шлюбних стосунків, оскільки він протистоїть інстинктивній потребі дітей мати батьків і материнському (батьківському) інстинкту дорослих .

Згідно етологічному підходу історичний період застав людство з чотирма системами шлюбних стосунків груповим шлюбом, полігінією (один чоловік і декілька жінок), поліандрією (одна жінка і декілька чоловіків) і моногамією (один чоловік і одна жінка); остання в двох формах - довічна і допускається розлучення. Етологи констатують природний характер всіх перерахованих форм шлюбно-сімейних стосунків і їх мінливість. З біологічної точки зору різноманіття шлюбно-родинних стосунків - це дивний факт, оскільки шлюбна система - видова ознака і є константою.

В самий розпал біологічної еволюції людина вийшла з-під дії природного відбору тому, що головною умовою успіху стала не генетично передавана інформація, а внегенетично передавані знання, необхідність в соціалізації. [14, 23]

Емпіричний підхід. Згідно з емпіризмом сім'я розглядається як мала соціальна група, що має свою історію виникнення, функціонування і розпаду. Родинні відношення будуються на емоційній близькості членів сім'ї, на їх потребах і потягах.

Родоначальником емпіричного підходу вважають Ф. Ле Пле, розраховуючого спонтанну стійкість сім'ї при зміні поколінь завдяки схильності до солідарності і згуртованості. Як емпіричний метод дослідження Ле Пле широко використовував аналіз бюджету сім'ї як кількісного вираження різноманіття внутрішньосімейного функціонування і мікросередовища сім'ї, організація якої залежить від структурних змін родинних стосунків, пов'язаних з вихованням дітей.

Ле Пле підкреслював нестабільний характер родинних відносин, що виявилися під натиском індустріалізації і урбанізації, що виявляється в розрізненому існуванні батьків і дітей, в ослабленні батьківського авторитету.

Сцієнтистський підхід. Родинні стосунки розглядаються в нім у взаємозв'язку особи і суспільства. До творців і прибічників цього підходу відносять В. Джемса, Ч. Кулі, В. Томаса, Ф. Знанецкого, Же. Піаже, З. Фрейда і інших.

Міжособові стосунки, Я і Інший, значимий характер близьких стосунків, сім'я як «єдність взаємодіючих осіб» - ось ключові моменти теорій сцієнтистської соціально-психологічної спрямованості. [14, 23]

Окрім перерахованих підходів до історії вивчення психології родинних (значимих) стосунків існують немало інших. Великий вклад в аналіз теоретичних схем і концепцій дотримання сім'ї вніс американський соціолог Р. Хілл. Згідно Р. Хіллу, перші 5 підходів до вивчення сім'ї є такі:

1) інституційно-історичний підхід (еволюціонізм);

2) структурно-функціональний підхід;

3) інтеракціоністсько-рольовий аналіз, символічний інтеракціонізм;

4) ситуаційно-психологічний підхід;

5) дивелопменталістський підхід (заснований на розвитку життєвого циклу сім'ї).

Перші два підходи орієнтовано на вивчення сім'ї по меті і функціям, що виконуються в суспільстві, а також динаміки родинних структур і їх соціальних наслідків. Три подальших зводяться до теорії соціальної поведінки особи і груп. [14, 24]

Чільне місце відводиться дослідженню соціально-психологічних процесів, що відбуваються в сім'ї: сімейна комунікація та інтеракція, міжособистісна перцепція, рольова диференціація у взаєминах подружжя. [4,15]

Як соціальна група сім'я розв'язує завдання, котрі стосуються осіб, які її складають, а також ті, що торкаються безпосередньо суспільства. Завдяки репродуктивній функції сім'я забезпечує відтворення суспільства. Крім того, шлюб є схваленою суспільством формою задоволення сексуальних потреб людей. Дорослі члени сім'ї, виконуючи в суспільстві професійні функції, своєю працею створюють економічні основи існування родини, забезпечують її матеріальні та культурні потреби. Сім'я виконує обслуговуючу й опікунську функції щодо своїх членів, забезпечуючи їм надання різноманітних послуг, а також піклуючись про тих, хто потребує допомоги (діти, старі або хворі та інваліди). У такий спосіб в сім'ї задовольняються альтруїстичні потреби.

Сім'я виховує для суспільства нових громадян, передаючи їм мову, основні форми поведінки, національні традиції й звичаї, моральні та духовні цінності. Сім'я виконує соціалізуючу функцію. Соціалізації зазнають не тільки діти, які завдяки їй уростають у суспільство, а й саме подружжя, оскільки адаптація до шлюбних, батьківських та інших сімейних ролей - це також соціалізуючий процес. Водночас він задовольняє батьківські потреби у вихованні дітей і збагачує новим соціальним досвідом особистість шлюбних партнерів.

Сім'я сприяє збереженню психічного здоров'я суспільства завдяки виконанню психогігієнічної функції, яка полягає в забезпеченні почуття стабільності, безпеки, емоційної рівноваги, а також умов для розвитку особистості своїх членів. Стабільна, добре функціонуюча сім'я дає змогу кожній особі, яка її складає, задовольняти такі потреби, як любов, емоційна близькість, афіляція, розуміння і повага, визнання тощо. У такій сім'ї індивід має умови для самореалізації, самоствердження, збагачення й розвитку своєї особистості. Отже, сім'я суттєво впливає на своїх членів, задовольняючи їхні потреби - біологічні, емоційні, психосоціальні та економічні.

Кожна сім'я створює власну мікрокультуру на основі загальносімейних цінностей, традицій, звичаїв, норм і правил поведінки. Шлюбна пара, розбудовуючи власний стиль життя, спирається при цьому на установлені в конкретному суспільстві норми, а також ті, що запозичені з батьківських сімей і збагачені досвідом свого самостійного життя. [1,5,6]


1.2 Молода сім’я : поняття, сутність, типи сімей

Основою для формування сім’ї є шлюб як санкціонована суспільством форма стосунків між особами різної статі. В українській мові шлюбний союз позначається словом “шлюб”, що походить від давньослов’янського “сълюб”, що означає “урочисту обіцянку” (“сълюбитись” – домовлятись). [24]

Шлюб – це визнаний і схвалений суспільством союз між двома дорослими індивідами. Інститут шлюбу втілює певні соціальні норми, визнання певних прав та обов'язків подружжя по відношенню один до одного, до дітей, майна та оточення. Шлюбом є зареєстрований сімейний союз жінки і чоловіка. Релігійний обряд шлюбу, проживання однією сім'єю жінки і чоловіка без реєстрації подружніх відносин не є основою для виникнення у жінки і чоловіка прав і обов'язків подружжя. Шлюбна правоздатність в Україні виникає у чоловіків з 18 років, а у жінок – з 17. В деяких випадках вступати у шлюбні правовідносини дозволяється з 14 років, за умови письмового дозволу батьків та рішення суду.

Сім'я є більш складною системою відносин, ніж шлюб, оскільки вона об'єднує не тільки подружжя, але й їх дітей. За сімейним кодексом України сім’я – це певний союз осіб, що пов’язані відносинами шлюбу, родства чи усиновлення, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки

Складний процес формування внутрішньо-сімейних і позасімейних відносин, зближення звичок, уявлень, цінностей подружжя і інших членів сім'ї протікає вельми інтенсивно і напружено. Сімейна згода – ступінь емоційного зв'язку між членами сім'ї. При максимальному прояві цього зв'язку члени емоційно взаємозалежні. При мінімальному прояві має місце емоційна автономія кожного члена сім'ї.[28]

Сімейна адаптованість – характеристика того, наскільки гнучкі або, навпаки, стабільні відносини в сім'ї, що оптимальним є певний проміжний рівень стабільності. Кожна з цих двох глобальних характеристик сім'ї може мати чотири ступені: дві помірні і дві крайні.

Характеризуючи адаптованість сім'ї, виділяють наступні ступені: ригідна (вкрай стійка), стандартна (помірно стійка), гнучка (помірно нестійка), хаотична (вкрай нестійка). Так чотири ступені виділяються і в характеристиці емоційної залежності

З одного боку, сім'я – досить замкнуте об'єднання людей, які захищають свій внутрішній світ, свої таємниці і секрети, що протистоять зовнішнім впливам. Якщо сім'ю позбавити її внутрішнього світу, зробити все, що відбувається в ній, відкритим для суспільства, вона розпадеться. З другого боку, сім'я – об'єднання людей, відкрите для всього, що відбувається у суспільстві. Для неї характерні проблеми, якими живе суспільство [4].

Якою б замкнутою сім'я не була, вона пов'язана із суспільством. Кожний член сім'ї зберігає певну автономію і завдяки цьому входить у різні інші об'єднання людей, в різні соціальні групи: виробничі, навчальні колективи, дитячі та юнацькі організації, суспільні рухи, політичні партії та об'єднання, вступає у взаємовідносини з державними структурами, місцевою владою, сусідами та іншими спільностями. Відносини у сім'ї складаються не лише за волею її членів, а й під впливом зовнішніх умов, соціального життя суспільства.

Сім'я і шлюб – це форми стосунків, що по суті відносин подружжя, санкціоновані суспільством.

Сім'я – це суспільний інститут (з точки зору суспільного санкціонування шлюбно-сімейних відносин), водночас мала соціальна група, що має історично визначену організацію, члени якої пов'язані шлюбними або родинними відносинами, спільністю побуту та взаємною моральною відповідальністю, соціальна необхідність якої зумовлена потребою суспільства у фізичному та духовному відтворенні населення. Сім'ю становлять особи, які проживають сумісно, пов'язанні спільним побутом і мають взаємні права і обов'язки. Подружжя вважається сім'єю й тоді коли дружина або чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням необхідністю догляду за батьками, дітьми та за інших поважних причин не проживають разом [8].

Щодо типів сім'ї, то найбільш поширеною є проста, або нуклеарна сім'я (від лат. nucleus – ядро) – така сім'я складається з подружжя та дітей, які не перебувають у шлюбі. Нуклеарна (або проста) – складається з матері, батька (або когось одного з них) та дітей. Це найбільш поширена у світі сім'я.

При одруженні дітей утворюється інший тип сім'ї – розширена або складна сім'я. Вона включає три і більше поколінь або дві і більше нуклеарних сімей, які проживають разом і ведуть спільне господарство. Отже, тип сім'ї визначається станом родинних зв'язків.

Розширена (або складна) сім'я – сімейна група, що складається більше як з двох поколінь родичів, які проживають на спільній території (в одному будинку або дуже близько один від одного).

Повна сім'я – це сім'я, в якій є обидва члени подружжя. Неповна сім'я – сім'я, в якій тільки один із батьків (чоловік або жінка) виховує дітей.

Основою сім’ї є шлюбні відносини, в яких реалізуються як природна, так і соціальна сутність людини, матеріальна (суспільне буття), духовна (суспільна думка) сфера соціального життя.

Основними функціями сім'ї, на думку Гребенікова І. В.є:

1) репродуктивна (відтворення життя, тобто народження дітей, продовження роду);

2) економічна (спільний заробіток коштів для життя відновлення витрачених на виробництві сил дорослих членів, ведення домашнього господарства, наявність спільного бюджету організація споживчої діяльності);

3) виховна (формування особистості дитини, систематичність виховної взаємодії сімейного колективу на кожного її члена протягом всього спільного життя, постійний вплив дітей на батьків і інших дорослих членів сім'ї);

4) комунікативна (посередництво сім'ї в контакті членів із засобами масової інформації, літературою і мистецтвом, вплив сім'ї на різноманітні зв'язки її членів з навколишнім природним середовищем і на характер її сприйняття, організація внутрішньо-сімейного спілкування, дозвілля і відпочинку).[18]

Шлюб – це міжособистісна взаємодія між чоловіком та жінкою, яка виникає на основі укладення шлюбу, регулюється ним, а також моральними принципами та підтримується цінностями, які їй притаманні [14].

Американка Мюріел Джеймс, тривалий час працюючи шлюбним консультантом, виділяє наступні типи сімей:

- шлюб з розрахунку,

- духовний союз,

- романтичний шлюб,

- шлюб-товариство,

- шлюб, заснований на любові.

Як показує практика, чоловік і жінка можуть дотримуватися різних точок зору, що включають ті або інші елементи зі всіх перерахованих категорій шлюбу, або ж втілюють в життя своє бачення на основі однієї з них.

Шлюб з розрахунку. Люди, які одружуються з міркувань вигоди, найчастіше розглядають цей союз як практичне рішення якоїсь особистої проблеми.

Психологічну вигоду шлюбу деякі люди вбачають у порятунку себе від самотності. Вони намагаються одружитися через страх або занепокоєння за своє майбутнє.

Молоді люди, досягаючи того віку, коли більшість їхніх друзів одружуються, часто як би заражаються закоханістю, почувають потребу якомога швидше наслідувати їхньому прикладу. І те, що той партнер що поряд в даний момент, не завжди є підходящим, ними не враховується. Це й є корінням багатьох помилок, які згодом можуть істотно ускладнити все життя [5].

Звичайно, якщо люди прагнуть одружитися для забезпечення власної безпеки й психологічного комфорту, вони намагаються створити родину для задоволення своїх потреб. Несвідомо обирають такого партнера, що підходить для виконання очікуваної ролі. Якщо ж у майбутньому подружньому житті хтось із партнерів виявляється нездатним виконати призначену йому роль, то шлюб може розпастися.

Таким чином, вибираючи партнера, люди несвідомо намагаються компенсувати відсутні донині взаємини з лібідіозним об’єктом, або власну неповноцінність. Нерішучій людині потрібен партнер, що вміє приймати рішення. І це також є важливою передумовою для створення сім’ї з метою досягти психологічного комфорту.

Як відомо, існують сімейні та релігійні традиції, які забороняють дошлюбні інтимні відносини. Тому багато дівчат відмовляються від інтимних відносин до весілля й не мають можливості адекватно оцінити переваги й недоліки свого партнера. Це призводить до того, що, відчуваючи сильний, який часом не піддається контролю статевий потяг, молоді люди прагнуть якомога швидше одружитися, не замислюючись про поспішність свого рішення. А воно, можливо, прийшло під тиском власних миттєвих сексуальних бажань, а також під впливом установок свого потенційного партнера [19].

Однієї з головних причин шлюбу з розрахунку, що поєднує чоловіка й жінку для спільного життя, можна вважати прагнення до створення сім’ї. Якщо неодружена жінка, чекає дитину, то найчастіше згодом вона вступає у шлюбні відносини з її батьком. Іноді це роблять з метою уникнення суспільного осуду. Спонукальною причиною шлюбу може стати бажання чоловіка й жінки дати дитині ім'я, страх того, що вона буде незаконно народженою. Шлюб, укладений заради створення родини - явище досить часте.

Шлюби заради зручності, часто забезпечують практичне рішення самих різних проблем. Вони можуть зберігати свою міцність і стабільність протягом довгого часу, доти, доки взаємини між чоловіком і дружиною будуть залишатися вигідними для обох партнерів. Іноді комфорт, набутий у шлюбі, стає все більш стабільним, а самі подружні стосунки поступово починають включати елементи романтизму. У результаті відносини партнерів переростають у щиру любов.

Духовний шлюб. Духовний початок особистості становить реальну внутрішню суть людини, здатну приймати різні форми і являється основою людської особистості.

Внутрішня згуртованість сучасної родини залежить в основному від психологічних передумов. Провідну роль тут грають сімейні зв'язки, засновані на любові, прагненні чоловіка й жінки до гармонійних відносин, на єдності поглядів стосовно головних питаннь життя всіх членів родини, на взаєморозумінні, повазі, взаємній відповідальності й люб'язності, на єдності вимог подружжя до дітей [12].

Сім’ю створюють дві особистості, кожна з яких має своє «я», свою індивідуальність. Родина поєднує «я» в «ми», «моє» - в «наше». При цьому необхідна така єдність, у якій, з одного боку, сімейні інтереси, природно, є першочерговими, а з іншого боку - самі інтереси сім’ї неодмінно містять у собі задоволення особистих інтересів кожного з її членів. Саме цей якісний стрибок, пов'язаний з переходом «я» в «ми», повинен стати для людей, що створюють родину, джерелом радості й задоволення. Однак він разом з тим становить головні психологічні труднощі в житті сім'ї, оскільки життя в ній вимагає від людини відкритості, постійної самовіддачі, здатності піклуватися про іншу людину, жити її інтересами, радощами, турботами. І тут все вирішує спрямованість особистості, її провідні мотиви [6].

Між багатьма подружжями встановлюється невербальний, емоційний зв'язок - партнери відчувають один одного, ніби налаштовані на одну хвилю, відчуваючи повне споріднення душ.

Подружжя докладають багато зусиль, щоб зробити своє сімейне життя щасливим. Вони мужньо зустрічають нещастя, фрустрації і навіть жорстокість. Розлучення вони розглядають найчастіше як порушення клятви. Дозволивши собі лише подумати про розлучення, ці люди переживають почуття провини. Духовні взаємини чоловіка й жінки в духовному шлюбі носять досить стійкий характер і такий шлюб важко зруйнувати. Слід зазначити, що і в духовному шлюбі, як у будь-якому іншому можна знайти певний розрахунок, так само багато шлюбних партнерів, що не дотримуються традиційних поглядів на шлюб, однаково шукають духовний момент у своєму союзі. Вони можуть дати обітницю подружньої вірності, тому що вважають щастям і великою таємницею життя свою зустріч, що дала їм можливість жити один для одного [8].

Романтичний шлюб. Мюріел Джеймс розглядає романтичну любов, як любов у якійсь мірі ідеалізовану, близьку до стану великої закоханості, пристрасті, що переповнюється сильними, хвилюючими еротичними почуттями. Іноді пристрасть переростає в справжню любов на все життя, але може так і залишитись лише пристрастю.

Нерідко подружні пари, що вступили у шлюб з такими почуттями, скаржаться згодом на те, що «у них зовсім не залишилося романтики», що «зник жар пристрасті». Закінчення медового місяця у такого подружжя означає як би завершення періоду романтичної пристрасті.

Романтика любові включає визнання й відношення до коханого як до особливого й прекрасного, але не як до ідеалізованої людини. Романтика необхідна для реального повсякденного життя чоловіка й жінки, але вона повинна бути заснована на повному розумінні один одного як у соціальних, так і в інтимних напрямках подружнього союзу.

Шлюб-дружба. Якщо романтичні шлюби найчастіше створюються на ґрунті мрій і страждань, шлюб-дружба набагато ближче до реального життя.

Шлюб-дружба нерідко зустрічається між подружжям, для яких романтичні відносини самі по собі не є цінними, в них інтимні відносини не приносять радості й задоволення, а сексуальні бажання згасли в результаті хвороби або з яких-небудь інших причин. Саме «товариство» припускає збереження суворої відповідності між привабливістю «половинок» подружніх пар, пару, що зустрічаються на побаченнях, і навіть членів тісних дружніх компаній. Це пов'язане з тим, що люди схильні вибирати собі друзів і особливо одружуватися з тими, хто є їм рівнею не тільки в інтелектуальній площині, але й за рівнем привабливості. Експерименти підтверджують цей феномен «рівності».

З часом співдружність, товариство чоловіка й жінки стає для них найбільш важливим елементом шлюбу. Для людей похилого віку це особливо важливо, коли поруч є людина, з якою можна ділити всі радощі й прикрості життя, про яку можна піклуватися, завдяки якій людина не почуває себе самотньою. Отже, шлюб, заснований на дружбі, створюється на основі спільних інтересів обох партнерів.[2]

Шлюб-співдружність зустрічається не тільки серед людей похилого віку. Багато молодих пар спочатку довго перевіряють один одного, іноді навіть якийсь час живуть разом, а потім, виявивши, що їхні відносини можуть слугувати основою для створення сім’ї, вони вирішують одружитися.

Відкритий шлюб. Такий шлюб побудований на добровільному прийнятті парою обох партнерів принципів і бажань, що їх влаштовують. «Учасники» такого шлюбу перестають сповідати сексуальну моногамність, прив'язаність до одного партнера.

Психологи визначили фактори, які сприяють оформленню такого союзу. Насамперед для того, щоб «відкритий шлюб» був життєздатний, чоловіка й жінку не повинні турбувати ревнощі; сексуальний фактор усередині такого союзу для чоловіка й жінки, як правило, уже не стоїть на першому місці. Стимулом оформлення «відкритого шлюбу» є незадоволеність якимись рисами шлюбного партнера, у тому числі й сексуальна. Для багатьох звернення до норм «вільної» поведінки є пошук порятунку від монотонності сімейного життя, спроба перебороти повсякденність у сексі й любові - головна небезпека, що очікує пари, які протягом тривалого часу живуть разом. Еротичне підживлення «з боку» дозволяє збагатити й власні шлюбні відносини [17].

Безумовно умовою «вступу» у «відкритий шлюб» є й психологічна схильність. Психологи й соціологи, окреслюючи соціальний тип осіб, схильних до «відкритого шлюбу», стверджують, що більш ліберальний погляд на подружню вірність сповідають або ті, хто змушений подовгу перебувати поза будинком, або представники богеми. Дослідження показали, що тут у першу чергу відіграють роль індивідуальні переваги.

Прихильники таких союзів різко й чітко розділяють фізичну прив'язаність, періодично відчуваючи до різних партнерів і те щире почуття, що вони відчувають один до одного. В ідеалі «відкритий шлюб» здатний провести пари крізь всі перипетії життя й привести їх разом до спокійної старості. Але це тільки в ідеалі. На ділі ж «відкритий шлюб» чреватий багатьма непередбаченими небезпеками. Немає впевненості , як у тій або іншій ситуації поведеться навіть самий перевірений на «відкритість» партнер. Тому «відкритий шлюб» – явище тонке й делікатне.

Шлюб заради любові. Почуття, що виникають між чоловіком і жінкою, які проявляють один до одного інтерес, можуть породжувати дійсну взаємну любов навіть тоді, коли інтерес приймає замасковану форму якої-небудь вигоди. Зацікавлені один у одному люди потенційно здатні створити свою сім’ю і задля любові. У шлюбі звичайно любов проявляється більш повно й сильно. Вона концентрується на певній людині, зв'язуючи воєдино внутрішню суть двох людей.

Однак шлюби, засновані тільки на любові, нерідко недовговічні, що, можливо, пов'язане з емоційною природою любові. Дійсно, уже після двох років заміжжя чоловік і жінка говорять про вдвічі меншу закоханість один в одного, ніж у той час, коли вони були молодятами. Після чотирьох років заміжжя відсоток розлучень найвищий. Якщо ж тісний зв'язок вистоїть проти всіх негод і любовні відносини тривають, вона стає більш рівною і стійкою й навіть зберігає легку романтичність. Такий зв'язок близький по своїх параметрах до «шлюбу-товариства».

Якщо оцінювати шлюб зі споживчих позицій, то завжди виникає питання про те, який шлюб найміцніший і що надає йому стійкості [3].

Нерідко трапляється, що чоловік і жінка згодом змінюють свої уявлення про шлюб. Такі зміни можуть бути викликані різними причинами. Серед них постійний духовний і моральний розвиток, зміна особистості в ході досягнення нею зрілості, і можливі емоційні потрясіння й кризи, і незадоволеність своїм партнером, і усвідомленням того, що в шлюбі могли б бути й інші перспективи, ніж ті, які представлялися на початку сімейного життя.

Найбільш довговічні й вдалі ті шлюби, у яких почуття й розум не замінюють, а доповнюють один одного. Дошлюбна любов обов'язково повинна перерости в любов подружню [15].

На сучасному етапі розвитку суспільства існують різноманітні моделі побудови шлюбних відносин. Найбільш часто виникають змішані моделі шлюбів, але при цьому можна виділити особливості певних шлюбів.

Громадянський шлюб (спільне проживання без реєстрації) створюється за спільною згодою як модель тимчасового союзу. Громадянський шлюб заснований перш за все на почутті потягу і любові, і часто реалізується в якості “пробної” форми спільного життя для молодих людей. Вони можуть фіксувати особистісні установки на випробування своїх почуттів на міцність: «Ми хочемо пожити якийсь час разом і подивитись, чи зможемо ми бути разом, побудувати сім’ю? Якщо спільне життя налагодиться, ми оформимо відносини». Але при зниженні любовної енергії люди, як правило, розлучаються.

Чоловік і жінка, як правило, надають певного значення тому, який статус має як чоловік (для жінки), так і жінка (для чоловіка). Вони добре розрізняють шлюбні ролі жінки (коханка) або чоловіка (коханець). Статус жінки в очах чоловіка значно вищий, оскільки він відображає його бажання до стабільності і постійності [14].

Юридичний шлюб. Звичайно штамп в паспорті – це не гарантія успішного шлюбу. Але все ж юридична реєстрація шлюбних відносин – це потяг партнерів до серйозного і довготривалого спільного життя, а також демонстрація власних відносин перед родичами і знайомими. Офіційний шлюб – це ще і підвищення соціального статусу чоловіка і жінки: перший – голова сім’ї, друга – берегиня домашнього вогнища. Довіра оточуючих до сімейних людей значно вища, ніж до одиноких, оскільки ті, хто має сім’ю, на роботі і в житті проявляють відповідальність і потяг до стабільності.

Церковний шлюб. В останній час молоді вінчаються в церкві. Однак у більшості випадків проявляється певна мода на вінчання. Дослідження психологів показали, що не має великої різниці в якості спільного життя людей, які оформили свої відносини в РАЦСі чи церкві. Причиною даного положення виступає той факт, що недостатньо пройти тільки вінчання, необхідно і подальше спільне життя будувати як духовно-релігійне. Важливо при цьому не стільки додержання постів і ритуалів, а перш за все, потрібно слідувати моральним законам життя.

Візитний шлюб. Є декілька варіантів подібних шлюбів:

- вона живе в своїй квартирі зі старшою дитиною, а він – в своїй квартирі з молодшою (вихідні, свята і відпочинок проводять всі разом);

- вона з дітьми живе у великій квартирі, а він живе окремо в своїй квартирі (чоловік регулярно приходить до жінки і дітей, матеріально допомагає їм чи повністю їх утримує);

- вона з дітьми живе в своїй квартирі, а він живе із матір’ю (він регулярно зустрічається з сім’єю, в них є спільні сімейні (стосунки) справи);

- вона з дітьми живе в одному місті, він – в іншому;

- вона з дітьми живе в будинку, він – в міській квартирі (постійно їздять один до одного, мають спільних знайомих і спільне господарство) [2].

Батьківський шлюб. Такі шлюби виникають тоді, коли один партнер є набагато старшим за іншого. Оптимальна різниця у віці між подружжям складає не менше 15-17 років.

У батьківському шлюбі можуть бути дві ситуації. Чоловік значно молодший своєї жінки. Фактично жінка могла б бути йому матір’ю, якщо мати на увазі тільки вік. Для молодого чоловіка цей шлюб – повторення відносин з матір’ю. В таких шлюбах часто не буває дітей.

Жінка значно молодша за свого чоловіка. Він міг би бути їй батьком за фактом свого віку. Спільне для таких шлюбів – батьківські, опікунські стосунки більш старшого з подружжя до більш молодшого.

Партнерський шлюб, на наш погляд, більш сучасний і потенційно успішний. Основні параметри такого шлюбу [13]:

- в партнерському шлюбі визначається рівність обох з подружжя;

- відсутні очікування того, що повинна робити жінка, а що – чоловік;

- немає суперечок на тему “Чоловіку все дозволено, а жінці не дозволено нічого”;

- дозволяється обом те, що знаходиться в рамках дозволеного;

- є визнання рівних прав і обов’язків;

- в партнерському шлюбі є взаємоповага подружжя і визнання значимості один одного;

- в такому шлюбі неважливо, хто готує їжу, прибирає чи прасує, а хто заробляє гроші;

- кожен робить те, що відповідає певній конкретній ситуації. Якщо жінка приходить з роботи пізно, домашні справи починає виконувати чоловік і навпаки, якщо він затримується на роботі, в господарські справи включається жінка;

- в партнерському шлюбі є умови для особистісного, інтелектуального і професійного розвитку і просування подружжя;

- в ньому немає конкуренції і протиборства;

- подружжя живе за принципом: перемога і успіх одного – спільні, поразки і невдачі – теж спільні;

- в такому шлюбі розвинуті взаємна підтримка і взаємодопомога;

- він більше побудований на дружбі-любові, ніж на коханні-пристрасті.


РОЗДІЛ 2. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ПОДРУЖНІХ СТОСУНКІВ

2.1 Психологічні особливості готовності молоді до подружніх стосунків

психологія подружній сімейний конфлікт

Психологічна готовність до шлюбу і сімейного життя – багатоаспектна проблема, яка базується на психологічній сумісності партнерів та включає в себе питання формування статевої ідентифікації особистості, її розвиток, оволодіння стереотипами чоловічої і жіночої поведінки тощо. Благополуччя сім’ї залежить від специфіки засвоєння ролей чоловіка і дружини, батька і матері, знання і уявлення про себе як людину певної статі із специфічними потребами, ціннісними орієнтаціями, мотивами, інтересами і формами поведінки, а також уявленнями про сімейне життя, що служить психологічною основою шлюбу і впливають на міжособистісні відносини подружжя [17]. Для кожної дорослої людини шлюб означає збагачення, наповнення свого життя новим значенням і змістом. Молоді люди вірять в те, що життя стане кращим, цікавішим після того, як вони візьмуть шлюб. Такі сподівання лежать в основі сім’ї, яку вони вирішили створити [25].

Втішає те, що цінність родини у свідомості сучасної молоді продовжує залишатися пріоритетною впродовж останніх років. Зокрема, дані соціологічного дослідження, проведеного Державним інститутом проблем сім’ї та молоді (2003) показують, що на шкалі загальнолюдських цінностей для переважної більшості молодих людей на першому місці стоїть “хороша сім’я” (88% респондентів). Серед інших найбільш важливих цінностей для молоді є: здоров’я (85%), діти (82%), матеріальне забезпечення (78%), кохання (72%). Названі цінності безпосередньо пов’язані з сім’єю, її життєдіяльністю, оскільки реалізувати їх можна передусім саме в ній.

Міцність сім’ї багато в чому залежить від її соціально-економічної та правової захищеності. Водночас причини окремих сімейних проблем часто залежать від особливостей виховання та культури сімейного спілкування, від індивідуальних характеристиках членів сім’ї тощо [23].

Сьогодні процес трансформації сучасної сім’ї як соціального інституту супроводжується тривожними ознаками її дезорганізації – збільшенням кількості розлучень, сімейно-побутових конфліктів, зниженням рівня народжуваності, послабленням виховного потенціалу тощо.

На жаль, мрії та уявлення про “хорошу сім’ю” не здійснюються у значної частини у молодому подружі вже в перші роки спільного життя, про що свідчать офіційні статистичні дані.

Проблематика дослідження особливостей готовності молоді до подружнього життя набуває значного поширення як у соціологічній, так і в психологічній науці.

У сучасній науково-методичній літературі виокремлюється поняття готовності особистості до шлюбу і сімейного життя, яке включає, зокрема, такі компоненти:

– фізична і фізіологічна зрілість майбутнього подружжя, коли чоловік стає здатний зачати, а жінка виносити й народити здорову дитину; при цьому існує реальна суперечність між юридично встановленим шлюбним віком, що свідчить передусім про фізичну зрілість майбутнього подружжя, і їх соціальною зрілістю, яка найчастіше настає значно пізніше;

– соціальна готовність, яка означає, що майбутні шлюбні партнери є рівноправними членами суспільства, які спроможні виконувати соціальні ролі та обов’язки, усвідомлюють правову основу шлюбу, готові взяти на себе відповідальність одне за одного і за своїх дітей, здатні матеріально забезпечити сім’ю;

– етико-психологічна готовність, що передбачає сформованість адекватних шлюбно-сімейних стосунків, уявлень майбутнього подружжя про шлюб і сім’ю, подружні і батьківські обов’язки, розуміння співвідношення між любов’ю і шлюбом; уміння цінувати особисті якості партнера, об’єктивно оцінювати власні почуття і ставлення до обранця; спрямованість на іншу людину; розуміння основ формування психологічно здорової сім’ї, створення сприятливого соціально-психологічного клімату сім’ї і наявність відповідних умінь; при цьому для того, хто бере шлюб, важливо вміти спроектувати реальну модель майбутньої сім’ї, її уклад з урахуванням впливу способу життя батьківських родин, матеріально-економічних можливостей, шляхів реалізації спільних планів на майбутнє;

– сексуальна готовність, орієнтація на спільність сексуально-еротичних переживань з коханим партнером іншої статі, якому людина довіряє і на чию довіру здатна відповідати, з якою вона хоче й може поділяти відповідальність за спільну працю, продовження роду й відпочинок для того, щоб забезпечити можливості сприятливого розвитку дітей; при цьому важливе значення має наявність знань з анатомії і фізіології, культури статевого спілкування.

Психологічна готовність відіграє особливу роль у формуванні готовності до створення сім’ї. Саме вона зумовлює здатність до шлюбу, тобто спроможність: турбуватися про іншу людину; співчувати, співпереживати іншому; спілкуватися на основі співпраці з іншим; бути терпимим (толерантним), сприймати іншу людину з її індивідуальними особливостями, звичками, навіть протилежними власним, вміти пристосовуватися до них [7].

Психологічна готовність людини до шлюбу визначає подальші сімейні взаємини – їх успішність або ж конфліктність. Без зазначеного компонента готовності перехід від неформальних взаємин емоційного характеру (кохання) до формальних – регламентованих і обов’язкових стосунків між партнерами по шлюбу – пов’язаний зі значними труднощами.

Рівень готовності до подружнього життя визначає в подальшому стабільність і тривалість існування сім’ї. На жаль, результати соціологічного опитування свідчать про недостатній рівень соціально-психологічної готовності сучасної молоді до створення сім’ї. Високий рівень розлучень свідчить про нестабільність і вразливість сім’ї. Зменшується кількість зареєстрованих шлюбів, спостерігається поширення консенсуальних шлюбів, відкладення шлюбів до “кращих часів”. У молоді змінюється світогляд, а разом з ним і погляди на сім’ю та сімейне життя, послаблюються установки на вступ у шлюб в цілому. Зменшення частки приросту молодих подружніх пар призводить до зниження темпів молодшання шлюбно-сімейної структури населення та негативно впливає на демографічну ситуацію в Україні [23].

З психологічного погляду стабільність ще не означає успішність шлюбу і сім’ї. Стабільний шлюб і сім’я дають задоволення людині від перебування її в цих соціальних інститутах, створюють умови для особистого щастя, особистісного розвитку кожного з їх членів. Багато в чому стабільність шлюбу і сім’ї залежить від таких чинників, як вік одруження, термін знайомства, який передує шлюбу, соціальний статус подружжя. Про стан взаємин партнерів і, відповідно, про перспективність шлюбних стосунків наочно свідчить мотивація тих респондентів, які вирішили зареєструвати свій шлюб. Стан взаємин між партнерами яскраво характеризує і мотиви того, чому чоловік і жінка вирішили не реєструвати свій шлюб. Для повних сімей (ідеться про консенсуальний шлюб) знов-таки характерним є те, що їх цілком влаштовує їхнє становище, представники цих сімей задоволені своїми взаєминами (“не вважаю це за потрібне”, “нам і так непогано”, “реєстрація закоханим не потрібна”) і не бачать доцільності в офіційній реєстрації шлюбу, яка, на їхню думку, аж ніяк не вплине на їхні стосунки (“штамп у паспорті нічого не вирішує”). Отже, представники повних сімей не прагнуть реєструвати шлюб перш за все в ситуації, коли зовнішні примуси або сподівання стосовно реєстрації відсутні, а внутрішня ситуація (взаємини з партнером) цілком благополучні [13].

Інші мотиви небажання укладати шлюб пов’язані із усвідомленням відповідальності за майбутнє сім’ї. Чоловік і жінка не поспішають укладати шлюб, якщо в їх життєвій ситуації мають місце перешкоди для благополучного сімейного життя – незадовільне матеріальне становище, незавершене навчання, а також коли вони прагнуть поближче пізнати одне одного. Така позиція свідчить про відповідальне ставлення до шлюбу, до майбутнього сімейного життя.

Зовсім інші мотиви домінували у чоловіків та жінок з неповних сімей. Головною причиною того, чому не відбулася реєстрація шлюбу, ця категорія респондентів називає небажання партнера (головним чином – чоловіка) або батьків. Тобто мали місце погані стосунки з близькими людьми, що й стало на перешкоді не тільки офіційній реєстрації, але й, як показав час, – самого сімейного життя.

Невдалий шлюб стає причиною певних змін в уявленні про мотиви вступу людей у шлюб та пріоритетність певних функцій сім’ї. Відповідно в особи, яка сподівається створити сім’ю знову, змінюються вимоги до майбутнього партнера, а також очікування, пов’язані з повторним шлюбом. Представники неповних сімей перебувають у ситуації, яку можна розглядати як потенційно передшлюбну. Порівняльний аналіз свідчить, що їх уявлення про головні мотиви вступу людини в шлюб дещо відрізняються від точки зору подружжя з повних сімей [10].

Передусім слід відзначити, що для представників з неповних сімей важливішими є можливість жити з людиною, яка поділяє твої погляди, смаки, життєві цінності, отримати статус одруженої особи та реалізувати себе в сім’ї. Підвищена актуальність зазначених мотивів цілком зрозуміла для самотньої людини. Однак, крім впливу суто психологічних чинників, має місце також дія соціально-економічного фактора. Представники з неповних сімей набагато більшого значення надають можливості фінансового забезпечення з боку подружжя і, певною мірою, можливості змінити соціальне оточення, підвищити свій соціальний статус.

Однак було б несправедливим приписувати представникам неповних сімей тільки меркантильні очікування від шлюбу. Вони, на відміну від подружжів із повних сімей, надають трохи більшого значення й духовним сторонам сімейних стосунків, а саме: задоволенню потреб у коханні, особистому щасті та почутті захищеності від негараздів зовнішнього світу, духовному спілкуванню та особистісному розвитку членів сім’ї [18].

Отже, хоч би як змінювалися сьогодні ціннісні орієнтації молоді в бік більш приземленого або й цинічного світосприйняття, якими б не були теоретично демократичними їхні погляди на шлюб і сім’ю та ліберальними міжстатеві стосунки, створення родини для них залишається головною передумовою і складовою щасливого життя.

Рівень соціальної готовності молоді до подружнього життя визначається усвідомленням важливості й відповідальності щодо цього кроку і необхідністю ґрунтовного обговорення питань майбутнього життя з партнером. Краще усвідомити актуальні проблеми і труднощі в сімейному житті, виробити перші спільні плани, глибше пізнати і зрозуміти молодим людям одне одного можна в процесі цілеспрямованого спілкування.

Значна частина майбутніх шлюбних пар (майже третина) взагалі не обговорювала питання сімейного життя. Рівень освіти респондентів також не впливає на усвідомлення ними важливості спілкування. Чим ширше коло обговорюваних питань, чим частіше молоді люди вдаються до їх обговорення, тим більша ймовірність побудови ними в майбутньому гармонійних відносин у родині. Відповіді опитуваних свідчать, що навіть такі традиційно важливі проблеми, як наявність житла й матеріальна забезпеченість, обговорювалися не всіма молодими подружжями і не достатньо активно. Це при тому, що вже в статусі подружжя переважну більшість із них (59%) не задовольняє матеріальне становище і 52% не влаштовують житлові умови.

Третє місце в рейтингу актуальних проблем посіли теми сімейного відпочинку, взаємин з друзями. І тільки наступне місце займає тема народження дитини. Цією проблемою переймалося менше половини респондентів.

Виявляється, що 23% молодих людей зовсім не обговорювали тему, яка стосується саме виховної функції сім’ї. Теми, які зовсім не обговорюються молодими людьми до одруження, в подальшому призводять до конфліктних взаємин у сім’ї, часто – до розлучення.

Майже 80% усіх новонароджених дітей в Україні народжуються саме в молодих сім’ях і в перші 5 років шлюбного життя. За даними Державного комітету статистики частка дітей, народжених жінками, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі, зросла в Україні з 10,8% у 1989 році до 17,3% у 2000 році, до 19% у 2003 році у відношенні до загальної кількості новонароджених. Це призводить до збільшення кількості неповних сімей, в яких виховна функція ускладнюється [23].

Перші 5 років подружнього життя у цьому розумінні є найскладнішими і найвідповідальнішими – відбувається взаємна адаптація шлюбних партнерів, висуваються зустрічні вимоги, виробляються спільні погляди і взаємоприйнятні моделі поведінки. Спроби перевиховання одного партнера іншим, як правило, руйнують довіру і любов. Ці обставини сімейного життя молодого подружжя потребують особливої уваги у зв’язку з тим, що саме в цей період у них спостерігається найбільше розлучень і найвища народжуваність, що безпосередньо впливає на виховання дітей.

Аналіз отриманих даних відносно віку дітей засвідчує, що в неповних сім’ях (з числа опитаних) їх виховується: до 1 року – 5%; від 1 до 3 років – 18%; від 3 до 5 – 21%.

З огляду на сказане, одним із важливих напрямів роботи з молодими сім’ями має стати підвищення рівня усвідомленої готовності до виконання виховної функції молодої сім’ї. Сьогодні особливо важливим є формування культури сімейних відносин, гуманне виховання в сім’ї, підвищення відповідальності батьків за сім’ю та виховання в ній дітей.

Недостатньо уваги приділялося таким потенційно гострим ділянкам сімейного життя як взаємовідносини з батьківськими сім’ями та хто буде головою в родині. Лише кожне четверте молоде подружжя активно обговорювало ці питання, а майже половина з опитуваних взагалі їх не торкалася. І як наслідок недалекоглядності молодих людей саме ці теми є найпоширенішими причинами суперечок і конфліктів. На їх наявність вказало 43% подружжя [3].

Найрідше молоді люди обговорювали світоглядні питання, які прояснювали їхнє ставлення до релігії та національних проблем. Хоча у 28% опитаних сімей члени подружжя належать до різних національностей, тільки 6% приділили увагу питанням дотримання національних традицій у родині. Невизначеність у цих питаннях решти респондентів може спричинити серйозні конфлікти у майбутньому і особливо загостритися у період народження і виховання дітей.

Питання, що стали предметом підвищеної уваги, передбачають психоемоційну напруженість бесід, адже актуальною є передусім тематика деструктивного контексту – перерозподіл обов’язків та обмеження витрат: хто буде головою в сім’ї; хто буде розпоряджатися грошима; матеріальна забезпеченість майбутньої сім’ї; проблеми розподілу домашніх обов’язків та поєднання освіти й турбот про сім’ю; взаємовідносини з батьківськими сім’ями; сексуальні стосунки, а також вибір та застосування засобів та методів запобігання вагітності [23].

Тож, для створення повної сім’ї, необхідно частіше обговорювати із своїм майбутнім чоловіком/дружиною “конструктивні” питання, позитивні в психоемоційному плані: час народження дитини, кількість дітей; характер сімейного відпочинку, коло друзів. Особливо показовим є те, що найбільші розбіжності спостерігаються в актуальності таких питань: хто буде головою в сім’ї і хто буде розпоряджатися грошима. Якщо серед партнерів точиться суперечка за лідерство, це свідчить про наявність наочного або прихованого конфлікту в стосунках у майбутньому подружжі, вона є симптомом підвищеного ризику розпаду сім’ї.

Недостатня готовність молоді до виконання подружніх і батьківських обов’язків, що в подальшому сімейному житті спричинює особливо численні сімейні конфлікти.

Певним свідченням соціальної готовності молодих людей до самостійного сімейного життя є наявність у них належної матеріальної бази. Це дає підстави стверджувати, що переважна більшість молодих людей у матеріальному плані не готова утримувати власну сім’ю і відповідальність за неї перекладає на плечі батьків [30].

Чинником, який свідчить про недостатню підготовленість значної частини молоді до сімейного життя, є відсутність у неї власного житла. Тільки 34% молодих сімей мають власне окреме житло, а отже й можливість самостійно вирішувати свої сімейні проблеми, 28% змушені наймати квартиру чи мешкати в гуртожитку. Більше третини молодих сімей мешкає на житловій площі батьків або інших родичів (37%). Житлова залежність і ведення спільного з батьками господарства стримує процес дорослішання, набуття навичок самостійного життя, формування відповідальності за родину, вміння покладатися на власні сили у вирішенні складних проблем.

Недостатня продуманість і зваженість сучасних шлюбів серед молоді вказує на низький рівень усвідомлення правової основи шлюбу. Звідси й великий відсоток розлучень, які супроводжуються судовими процесами й розподілом майна та особливо негативно позначаються на вихованні й долях дітей.

Для переважної більшості молоді характерні поверхневі й приблизні уявлення про сімейне право, правові основи шлюбу. Про це, зокрема, свідчить слабке впровадження у практику традиції укладання шлюбного контракту, який визначає не лише майнові чи інші проблеми подружнього життя, а й чітко регламентує права, обов’язки кожного з подружжя стосовно одне одного, а також стосовно дітей у випадку розлучення. Таким чином, дослідження сучасної сім’ї свідчать про недостатній рівень готовності подружжя до шлюбу. І як наслідок – малодітність і розлучення. Дві третини розлучень припадають на перші п’ять років шлюбу. Це спричиняється багатьма факторами: завищеними очікуваннями від шлюбу, особистісною незрілістю подружжя, комунікативною некомпетентністю і т. ін.. [7].

Актуальною на сьогодні є спеціальна підготовка молоді до шлюбу і сімейного життя, яка передбачає [13]:

– підвищення відповідальності молоді у шлюбно-сімейних стосунках, а також з питань батьківства;

– формування здорового способу життя через роз’яснення залежності сексуальності, можливості мати дітей, чи розвитку безпліддя від наявності шкідливих звичок (куріння, алкоголізму, вживання наркотиків);

– формування психологічної компетентності з приводу особливостей взаємин у сім’ї;

– висвітлення питань раціонального ведення господарства, ефективної організації бюджету сім’ї.

2.2 Особливості вибору шлюбного партнера

У формуванні подружньої пари розрізняють два періоди: дошлюбний (до прийняття парою рішення про вступ у шлюб) і передшлюбний (до моменту укладення шлюбного союзу).

Емпірично доведено, що джерелом труднощів в сімейному житті можуть стати особливості вибору партнера, характер дошлюбного і передшлюбного залицяння, ухвалення рішення про вступ у шлюб.

Психологи впродовж багатьох років намагалися розібратися: яким чином люди обирають шлюбного партнера? Проте єдиним змістовним узагальненням може стати визнання того, що цей процес набагато складніший, ніж представляється на перший погляд.

Одним з перших став замислюватись над причинами вступу до шлюбу засновник класичного психоаналізу 3.Фрейд. Його психоаналітична теорія спирається на припущення про потяг, який діти відчувають до одного з батьків протилежної статі. Завдяки складному несвідомому процесу вони можуть переносити любов, що переживається ними до первинного лібідіозного об’єкта, на інші, суспільно схвалювані об'єкти - на свого потенційного подружнього партнера.[31] Саме тому багато хлопців хотіли б зустріти майбутню супутницю свого життя, схожу на їх матір, і дуже часто дівчата звертають увагу на хлопців, схожих на їх татусів. Бажання пояснити механізм шлюбного вибору привело до створення ряду концепцій.

Найбільше розповсюдження і популярність в зарубіжній соціальній психології отримали теорії комплементарних потреб Р.Уінча, теорія «стимул-цінність-роль» Б.Мурстейна, інструментальна теорія вибору подружжя Р.Сентерса, теорія «фільтрів» А.Керкгоффа і К.Девіса, «кругова теорія любові» А. Рейса, прихильники теорії гомогамії А.Най та Ф.Беррардо.

Теорія комплементарних потреб (доповнюючих потреб) Р.Уінча ґрунтується на старому принципі, про те, що протилежності притягуються. Р.Уінч пише, що у виборі подружнього партнера кожен індивід шукає того, хто на його думку максимально задовольнить його потреби. Закохані повинні бути схожими в соціальних рисах і психологічно доповнювати один одного. Задоволення і винагорода розглядаються як сили, які сприяють зближенню майбутнього подружжя. Ця теорія не стверджує, що кожен може знайти партнера, який би повністю задовольнив його потреби. Вона допомагає розібратися, чому кожен вважає лише деяких зі всього «поля кандидатів» привабливими. Згідно цієї теорії, наприклад, привабливою для владного чоловіка може бути покірна жінка, а спокійному і м'якому чоловікові подобаються енергійні і прямі жінки [23].

Інструментальна теорія вибору подружнього партнера, розроблена Р.Сентерсом, також приділяє першочергову увагу задоволенню потреб, але при цьому стверджує, що одні потреби важливіші, ніж інші, деякі з них частіше зустрічаються у чоловіків, ніж у жінок, і навпаки. Згідно Р.Сентерсу, людина притягується до того, чиї потреби схожі з його власними або доповнюють їх [28].

Теорія «стимул-цінність-роль», або «обмін і максимальна вигода», Б.Мурстейна набула, мабуть, найбільшого поширення серед дослідників. Вона ґрунтується на двох найважливіших посиланнях. Перша полягає в тому, що на кожній стадії розвитку взаємин партнерів міцність відносин залежить від так званої рівності обміну. Іншими словами, відбувається своєрідний облік плюсів і мінусів, активів і пасивів кожного партнера. В результаті, хоча партнери можуть і не усвідомлювати цього, встановлюється певний баланс позитивних і негативних характеристик кожного. Якщо активи, або стимули вступу, в шлюб перевищують пасиви, то ухвалюється рішення про вступ до подружнього союзу. Друге посилання полягає в тому, що шлюбний вибір включає серію послідовних стадій, через які повинні пройти молоді люди. Той, хто не відповідає умовам кожної стадії, вибуває з «гри» [21].

Першу стадію Б.Мурстейн назвав «стимул». Коли чоловік і жінка бачать один одного вперше, складається перше враження стосовно зовнішності іншої людини, її інтелекту, уміння триматися. Також відбувається сприйняття і оцінка тих характерних якостей, які можуть бути привабливими для іншої людини. Якщо між партнерами виникла атракція – перше враження було позитивним, то пара переходить до другої стадії – порівняння цінностей. Партнери обговорюють свої погляди на життя, шлюб, чоловічі і жіночі ролі в сім'ї, на виховання дітей і т.п. Чоловік і жінка або підкріплюють взаємні симпатії, або, зрозумівши, що у них мало спільного, розлучаються один з одним. Якщо взаємна привабливість, що виникла на першій стадії, підкріплюється схожістю цінностей, то взаємини партнерів переходять в третю стадію – ролеву [25].

На третій стадії – рольовій – партнери перевіряють, чи відповідає рольова поведінка одного очікуванням іншого. Звичайно, є люди, які, закохавшись один в одного, одружуються після нетривалого знайомства, без всяких тривог і побоювань, підкорюючись лише відчуттю. Проте більшість партнерів прагнуть усвідомити як достоїнства, так і недоліки один одного і, ретельно зваживши всі «за і проти», ухвалюють остаточне рішення.

Ідея існування декількох стадій в процесі вибору шлюбного партнера лежить і в основі теорії «фільтрів» А. Керкгоффа і К. Дэвиса. Схематично даний процес можна представити як послідовне проходження через серію фільтрів, які поступово відсівають людей з безлічі можливих партнерів і звужують індивідуальний вибір. Перший фільтр – місце проживання – відсіває тих потенційних партнерів, з якими людина ніколи не зможе зустрітися. Потім фільтр гомогамії виключає тих, хто не підходить один одному за соціальними критеріями. На цьому етапі людина вступає в контакти з людьми, які здаються йому привабливими. На подальших стадіях встановлюються схожість цінностей і сумісність рольових очікувань. Результатом проходження через всі фільтри є вступ до шлюбу [12].

«Кругова теорія любові» А. Рейса пояснює механізм вибору шлюбного партнера через реалізацію чотирьох послідовних взаємопов'язаних процесів.

1. Встановлення взаємозв'язку. А саме легкість спілкування двох людей, іншими словами – наскільки «в своїй тарілці» вони почувають себе поряд один з одним. Це залежить як від соціально-культурних чинників (соціального класу, освіти, релігії, стилю виховання), так і від індивідуальних здібностей людини вступати в контакт з іншими людьми.

2. Саморозкриття. Відчуття взаємозв'язку з іншою людиною породжує відчуття розслаблення, довіри і полегшує розкриття себе перед іншим. Тут також великий вплив роблять соціально-культурні чинники.

3. Формування взаємної залежності. Поступово у чоловіка і жінки виникає і розвивається система взаємопов'язаних звичок, з'являється відчуття необхідності один одному.

4. Реалізація основних потреб особи, якими, на думку А.Рейса, є потреби в любові, довірі, стимуляції кимось її амбіцій і ін. Розвиток відчуття любові йде у напрямі від першого процесу до четвертого. Безумовно, що пропуск одного з них негативно позначається на розвитку або стабільності любовних відносин.

Німецький учений Р. Зідлер також вважає, що наміру одружитися у більшості людей в європейських промислово-розвинених країнах передує тривалий процес орієнтації і соціокультурного налаштування людини на шлюб і сім'ю [15].

Вибір шлюбного партнера можна представити, на думку Р. Зідлера, як процес фільтрації. Спочатку визначається категорія соціально відповідних партнерів. Це відбувається майже «непомітно» для людини в соціальному середовищі, де він перебуває. Потім здійснюється специфічний вибір з «сукупності» можливих партнерів відповідно до психологічних, сексуально-еротичних і естетичних механізмів. При цьому велике значення надається враженням, винесеним з рідної сім'ї, освіті і ранній професійній кар'єрі молодих людей.

Певні стадії вибору партнера виділяє і американський соціальний психолог Д. Адамі, який вивчав міцні студентські пари впродовж шести місяців. На думку ученого, первинне ваблення засноване на зовнішніх особливостях, таких, як фізична привабливість, товариськість, врівноваженість і спільні інтереси. Відносини, що зав'язалися, зміцнюються завдяки реакціям оточуючих, отриманню статусу пари, відчуттю затишку і спокою в присутності один одного і дії інших подібних чинників. Потім пара вступає в стадію взаємних зобов'язань і близькості, що ще більше притягає партнерів один до одного. Зв'язавши себе взаємними зобов'язаннями, вони вивчають погляди і цінності один одного. На цій стадії пари як правило вже готові до того, щоб ухвалити рішення про вступ до шлюбу.

У вітчизняній психології проблема вибору партнера, як і специфіка дошлюбного і передшлюбного періодів, украй рідко була предметом теоретичного і практичного досліджень. Окремі її аспекти освітлювали в роботах Б.Ю. Шапіро, А.М. Волковї, В.І. Штільбанс, Л.Я. Гозмана, Л.П. Панкової, В.А. Сисенко, М.А. Абалакіної.

Так, М.А. Абалакіна [18] обґрунтувала теоретичну модель співвідношення процесів міжособистісного сприйняття і динаміки дошлюбних відносин. Автор виділяє три стадії позитивного розвитку відносин в дошлюбній парі. На першій стадії відбувається зустріч партнерів і формування перших вражень один про одного. Друга стадія починається, коли відносини переходять в стійку фазу, тобто і самі партнери, і їх оточуючі сприймають діаду як достатньо стабільну пару. Відносини стають більш менш інтенсивними і характеризуються високою емоційністю. Третя стадія виникає після рішення партнерів про вступ до шлюбу. Знижується ступінь ідеалізації, зростає задоволеність відносинами з партнером. Між першою і другою стадіями стимульними є чисто зовнішні параметри, зокрема фізична привабливість поступаються місцем порівнянню мотиваційній, ціннісній або рольовій сфер особистості партнера.

Зарубіжні і вітчизняні теорії вибору шлюбного партнера обмежуються в основному двома ідеями. По-перше, майже всі вони базуються на принципі соціально-культурної гомогамії. По-друге, механізм вибору партнера представлений як система фільтрів (стадій). Вони послідовно звужують круг можливих обранців, відсіюючи невідповідних. Таким чином, на завершальному етапі залишаються лише ті пари чоловіків і жінок, які теоретично повинні добре підходити один одному як подружні партнери. К. Мелвіл, уподібнює процес вибору партнера торговій операції, причому «валютою» в обміні служать такі соціальні цінності двох індивідів, як соціальне походження, економічний стан, освіта і особисті якості (вік, зовнішність) [28].

Прихильники теорії гомогамії [26] стверджували, що «одруженими» можуть бути не будь-які чоловік і жінка, а лише ті, які володіють однаковими «соціальними цінностями», або гомогамією. Фактично до числа можливих обранців входять кандидати з однаковими характеристиками, що мають важливе значення з погляду шлюбного вибору (раса, віра, соціальний клас, наближеність освітнього рівня, шлюбний статус, територіальна близькість проживання).

2.3 Психологічна сумісність та її рівні

Сумісність - досить давнє поняття в словнику соціальної психології, але наукове вивчення явища, що позначається цим поняттям, зацікавило дослідників порівняно недавно. Сьогодні досить важко встановити, в якій саме області соціально-психологічної проблематики вперше зайшла мова про сумісність. При вивченні групових конфліктів, психологічного клімату в групах, ефективності групової діяльності, при дослідженні процесів і результатів комунікацій, динаміки міжособистісних відносин і інших явищ було виявлено, що вони певним чином обумовлені відношенням особистісних і інших психологічних властивостей взаємодіючих людей. У одних випадках це співвідношення негативно позначається на явищі (знижує ефективність діяльності групи, погіршує клімат тощо), що вивчається, в інших - позитивно. Поєднання характеристик, які роблять позитивний вплив на явище, що вивчається, стало визначатися як міжособистісна сумісність [8].

Багато психологів вважають, що подружня сумісність - найважливіша умова стабільності і благополуччя подружньої пари. Сумісність частково визначається її дослідниками через задоволення: «Якщо для спрацьованості симпатія - другорядний елемент оцінки взаємодії, то для сумісності симпатія (як задоволеність відносинами) - головний елемент» [15]. «Сумісність може бути описана в основному двома характеристиками: показниками суб'єктивної задоволеності партнером (психологічна ознака) і показниками эмоційно-енергетичних витрат індивіда, учасника спілкування (фізіологічна ознака)». При цьому емоційний фон відносин супроводжується деякими, можливо, максимально эмоційно-енергетичними витратами партнерів, що спілкуються». В умовах неформальних відносин (інтимно-емоційних) оптимальною взаємодією буде така, яка характеризується максимальною задоволеністю партнерів взаєминами, тривалістю зв'язку, частотою контактів.

Обозова А.Н. [15] виділила чотири аспекти подружньої сумісності, необхідність розділення яких, на її думку, обґрунтована відмінністю властивих ним критеріїв, закономірностей і проявів:

1. духовна сумісність - характеризує узгодженість цілепокладаючих компонентів поведінки партнерів: установок, ціннісних орієнтацій, потреб, інтересів, поглядів, оцінок, думок і т.ін. (основна закономірність духовної сумісності - схожість, подібність духовних устроїв подружжя);

2. персональна сумісність - характеризує відповідність структурно-динамічних особливостей партнерів: властивостей темпераменту, характеру, емоційно-вольової сфери: один з критеріїв персональної сумісності - безконфліктне розподілення міжособистісних ролей. Основна закономірність цього аспекту сумісності подружжя - додатковість структурних характеристик партнерів;

3. сімейно-побутова сумісність - функціональні особливості шлюбних партнерів: узгодженість уявлень про функції сім'ї і відповідний устрій, узгодженість рольових очікувань і домагань при реалізації цих функцій. Критерій - ефективність виховання дітей;

4. фізіологічна сумісність. Ознаками фізичної, зокрема сексуальної, сумісності є гармонія ласк чоловіка і жінки, тілесного контакту, задоволеність від близькості [7].

Таке розуміння подружньої сумісності близьке до поняття задоволеності шлюбом. Дійсно, в даному випадку сумісність трактується як узгодженість установок, схожість духовних устроїв подружжя, відповідність характеру, узгодженість уявлень про функції сім'ї - тобто, в принципі, все це можна позначити як уявлення про сімейне життя, а реалізація цих уявлень в шлюбі і визначає оцінку подружжям власного шлюбу, їх задоволеність сімейними відносинами.

Виходячи з виділених. Обозовою А. Н аспектів подружньої сумісності, всі дослідження з цієї проблеми можна розділити на три групи:

1. Структурний підхід орієнтований на вивчення персональної сумісності - співвідношення різних статичних характеристик подружжя: характерологічних, інтелектуальних, мотиваційних і т.п. В цьому випадку сумісність подружжя виражається в здатності утворити гармонійну пару: структуру, що володіє ознаками цілісності, врівноваженості, завершеності. Підставою для подібних досліджень послужила гіпотеза Р. Вінча про такзвану комплементарність (взаємодоповнюваність), по якій потреби партнерів, членів малої групи (в даному випадку такою групою є сім'я), повинні доповнювати один одного за якістю їх особистісних властивостей.

Найбільш відомим дослідженням, проведеним в напрямку даного підходу, є дослідження психологічної сумісності Аугустінавічюте А. [2]. Було вивчено 50 подружніх пар, 19 з яких - абсолютно безконфліктні, вони відмінно кооперуються, в них жодного разу не піднімалося питання про розлучення. Ці благополучні шлюби показали виражену закономірність в підборі партнерів. 17 пар утворено з психологічно доповнюючих один одного партнерів (у дослідженнях використовувалася методика Юнга К.) [18]. У кожній з них, застосовуючи термінологію К. Юнга, якщо один з подружжя відносився до розумового типу, то інший до емоційного, якщо один має «сенсорний» тип, то інший - «інтуїтивний». Крім того, один з партнерів завжди був екстравертом, другий , як правило -- інтровертом. Можна відзначити в даному випадку прояв принципу комплементарності, тобто щасливі сім'ї були утворені подружжям з взаємодоповнюючими ознаками по типології К. Юнга [18].

Ще один приклад, підтверджуючий гіпотезу Р. Вінча, - дослідження Т. Карцевой [27] пара друзів і недругів. Вона виявила, що в таких парах з'єднуються самі різні люди. Більше половини друзів виявилася людьми досить замкнутими, приблизно половина з них володіла однаково високим, а інша - контрастним рівнем інтелекту (хоча взагалі-то люди з однаково високим інтелектом частіше стають ворогами); трохи більше половина друзів за «домінантністю» потрапила в розряд контрастних, але схильні домінувати над іншими людьми зазвичай потрапляють в недруги. Виявилося, що друзями рідко бувають двоє розсудливих, обережних, а також дві боязких і нерішучих людей. Таким чином, в даному випадку гіпотеза взаємодоповнюваності знову отримала підтвердження.

Цікавим виявилося дослідження поведінки в даному руслі Галкіної Т. В. і Ольшанської Д. В. [12]. Вони спробували скласти «адаптаційну модель» мотивації вибору партнера по діаді у відносинах любові і дружби. У «любовній» діаді (відносини обома визначаються як «любов») опинилися люди, що відносяться у всіх випадках до прямо протилежного (на крузі Айзенка) темпераменту: всі холерики вибирали флегматиків, всі сангвініки - меланхоліків, і навпаки. У відносинах же, які визначались обома людьми як «дружба» (незалежно від статі), всі, окрім флегматиків, обирали партнерів «свого» темпераменту: холерики (окрім одного випадку) - холериків, всі сангвініки - сангвініків, меланхоліки - меланхоліків в половині випадків, в іншій половині - флегматиків, флегматики взагалі виявилися «універсальними партнерами», обираючи для дружби представників будь-яких темпераментів, окрім свого. Через рік дружні відносини збереглися в 75% випадків, любов привела до укладення шлюбного союзу в 40% випадків, до розриву - в 20%. У решті випадків відносини зберігали шлюбну перспективу. Таким чином, у виборі партнера (друга або чоловіка) велике значення грає принцип взаємодоповнюваності темпераментів, тобто у відносинах, що позначаються як «любов», спрацьовує принцип комплементарності. У інших відносинах гіпотеза Р. Вінча не отримала свого підтвердження.

У дослідженні Андреевої Т. В. і Толстової А. В. [24] вивчався вплив особливостей темпераменту і інших чинників на сумісність подружжя. Об'єктом дослідження були добре адаптовані люди (вчителі, інженери, робочі), що живуть в стабільному першому шлюбі. Опитано сорок подружніх пар (80 чоловік), стаж шлюбу був вище 5 років. У цих подружніх союзах ніколи не піднімалося питання про розлучення, подружжя чудово кооперувалося. Отримані як загальні закономірності, що стосуються сумісності подружжя, так і особливості проблем конкретних подружніх пар, при різному співвідношенні темпераментних особливостей.

Перш за все з'ясувалося, що в стабільному шлюбі з достатньо великим стажем живе подружжя з самим різним поєднанням темпераментів. Найбільш висока задоволеність шлюбом і сімейними відносинами, спостерігається в тих парах, в яких подружжя володіє протилежним темпераментом (сангвінік-меланхолік, флегматик-холерик). Виявлено, що партнери з протилежними темпераментами статистично значно частіше одружуються по взаємній любові у поєднанні з таким мотивом, як загальні інтереси, погляди.

Оптимальні відносини (найбільша задоволеність шлюбом, безконфліктний розподіл ролей) складаються в тих союзах, в яких чоловік є сангвініком, а дружина - меланхоліком (10% сімей). Більш того, їх малюнки «ідеальної сім'ї» нічим не відрізняються від тієї сім'ї, в якій вони живуть зараз. Таким чином, можна припустити, що існуючі в їх сім'ї на сьогоднішній день відносини влаштовують: обох партнерів.

Було встановлено, що в парах, що складаються з холерика і сангвініка, тобто при некомпліментарних відносинах, подружжя часто конкурують за владу один над одним, багато сперечаються, кожен наполягає на своєму, спостерігаються труднощі в досягненні єдиної думки. Як правило, один з партнерів «перемагає», відстоюючи свою точку зору або інтереси, другому ж доводиться змиритися з прийнятим рішенням.

У парах, в яких подружжя володіє меланхолійним і флегматичним темпераментами, також спостерігається нижча задоволеність шлюбом, чим в парах з протилежними темпераментами. Проте потрібно відзначити, що пар з таким поєднанням особистісних особливостей у вибірці опинилося майже 25% (це значно перевищує теоретичну вірогідність існування таких союзів), причому стаж їх сімейного життя в середньому склав 13 років. Виходячи з цього, не дивлячись на труднощі міжособистісної взаємодії, подружжю вдається налагоджувати позитивні відносини в сім'ї. Можливо, таке поєднання навіть сприяє стабільності відносин.

Дуже складні відносини в тих подружніх парах, в яких зустрічаються холерик і меланхолік. Це пов'язано з тим, що обоє партнерів нестримані в своїй поведінці і висловах, але в той же час обидва вразливі і важко переживають будь-які ситуації, в яких, на їх думку, виявляється зачепленою їх самолюбство. Таке поєднання темпераментів приводить до конкурентних відносин.

У шлюбному союзі флегматика і сангвініка спостерігаються різноманітні конфлікти, незадоволеність один одним, які зазвичай виникають на ґрунті емоційної близькості подружжя. Можливо, це пов’язано з тим, що одному партнерові (флегматику) важко розкрити свої почуття і емоції, а у іншого (сангвініка) емоційні переживання швидко змінюють одне одного.

У сім'ях, в яких подружжя володіє однаковими темпераментами (за нашими даними, особливо якщо в парі зустрічається таке поєднання, як флегматик-флегматик), відносини найбільш складні. У даних сім'ях часто трапляються тимчасові розриви відносин між подружжям, причому навіть наявність дітей не є стримуючим чинником.

Отже, в союзах з різним поєднанням темпераментів з'являються різні проблеми, які більш менш успішно вирішуються партнерами. Можна говорити про тенденцію до різної задоволеності шлюбними відносинами при різному поєднанні темпераментів, але не про сумісність – несумісність, як про якийсь, раз і назавжди даний стан. До того ж існує такий «фільтр», як передбачений відбір, при якому, ймовірно, велика частина індивідів з мало сумісними особливостями (наприклад, два холерики), відкидає один одного.

Ряд авторів указують на необхідність схожості світобачення, ціннісно-орієнтаційних аспектів для сумісності подружжя. Г. Навайтис [22] наводить приклад розбіжності цінностей (на матеріальне благополуччя і на цінність дитини), із-за якої виявилося неможливим консультування пари і запобігання розлученню. Автор вказує, що багато пар ціннісні орієнтації погоджують ще до шлюбу. Тому конфлікт такого роду виникає або при нових, непередбачених обставинах (у даному прикладі - народження хворої дитини), або етапах розвитку сім'ї, що успадковують, коли визначається напрям соціалізації дитини (зазвичай в етнічно змішаних сім'ях).

2. Функціональний підхід заснований на представленні особи через її ролі і функції в групі. Стосовно шлюбу функціональний підхід виражається в дослідженні співвідношення психологічних сімейних ролей подружжя, їх уявлень про сім'ю. Сумісність при цьому виступає як узгодження, схожість уявлень, очікувань партнерів про сімейне життя, несуперечливість ролей в подружній парі. Саме таке розуміння сумісності, близько до розуміння задоволеності шлюбом.

Прихильники функціонального підходу вважають, що якщо члени сім'ї по-різному розуміють свої ролі і пред'являють один одному неузгоджені, відкидані партнером очікування і відповідні їм вимоги, сім'я є свідомо малосумісною і конфліктною. Тут йдеться про рольовий конфлікт, або, більш широко, про конфлікт уявлень [21].

Цим, зокрема, і пояснюється необхідність дослідження співвідношення сімейних уявлень подружжя, розподіл сімейних ролей. Основна частина робіт, проведених в даному напрямку, присвячена вивченню розподілу сімейних ролей подружжя.

Так, в дослідженні, проведеному Ю. Е. Альошиною і І. Ю. Борисовим [30], показано, що структура сімейних ролей значно міняється в ході циклу розвитку сім'ї, відбуваються і значні зміни в плані традиційності - егалітарності розподіли ролей між подружжям, і якщо, як показало дослідження, деяке зрушення в бік більш традиційних відносин сприяє підвищенню задоволеності шлюбом на певних етапах циклу розвитку сім'ї, то в інші періоди підвищенню задоволеності шлюбом, навпаки, сприяє збільшення егалітарності (тобто розподілу ролей між чоловіком і дружиною переважно порівну, незалежно від статі) подружніх відносин.

Цікава робота в даному напрямку була проведена Гурко Т. А. [30]. Нею виявлено, що в тих випадках, коли жінки задоволені участю чоловіка в домашніх справах, вони частіше задоволені шлюбом (50%, не задоволені - 19%). Навпаки, незадоволеність відношенням чоловіка до господарських справ чітко корелює з незадоволеністю сімейним життям (12% і 58% відповідно). По характеру розподілу обов'язків всі сім'ї розподілені на 3 групи: із значною, помірною і слабкою участю чоловіка в домашній роботі. Виявилося, що число незадоволених шлюбом жінок значно збільшується при переході від першої до другої і третьої груп сімей, а число задоволених, навпаки, скорочується.

Цікаво, що в тому ж напрямі, хоч і не так істотно, змінюється рівень задоволеності шлюбом у чоловіків. Мабуть, якщо чоловік відстороняється від роботи по господарству, дружина постійно виражає незадоволеність із цього приводу [30].

Багато авторів пов'язують стабільність шлюбу з успішністю батьківських сімей, а сумісність в шлюбі - з моделями устрою в прасім’ях і із статусом сиблінгів у сім'ї.

В рамках системної сімейної терапії існує погляд на вибір чоловіка із-за схожості в їх сімейній історії, внаслідок чого одружуються люди з вражаюче схожим дитинством або з одним і тим же набором сімейних проблем (у їх батьківських сім'ях) [30].

У дослідженні московського психолога Димнової Т. И. (на вибірці 800 батьківських сімей студентів педагогічного вузу) вивчалася залежність характеристик подружніх сімей від батьківських. Виявилось, що важливу роль на створення і подальший розвиток молодих сімей надають батьківським сім'ям, причому цей вплив позначається на стабільності і благополуччі подружньої пари. Порівняння структурного стану батьківських і подружніх сімей в дослідженні Димнової показало їх яскраву залежність. Так, 72% подружжя стабільних сімей походили з повних сімей, тоді як у розведених вихідці з повної сім'ї складали всього 20%. Розведені батьки в обох з подружжя були лише в 4% випадків у осіб, що зберігали стабільний шлюб до 3 років, і у 20% розведених молодих людей.

Аналіз особливостей тих клієнтів служби знайомств, які навіть при отриманні безлічі пропозицій познайомитися (понад 15 у жінок і 25 у чоловіків) не змінили свого сімейного статусу, показав, зокрема, що у них був недостатній приклад сімейного життя в дитинстві - 83% обстежених жінок і 79% чоловіків вихідці з неповних сімей, 85% жінок і 81% чоловіків не мали братів і сестер [17].

Багато авторів на основі практичного досвіду показали наявність в шлюбі неусвідомленої тенденції до повторення сім'ї своїх батьків, що може чинити значний вплив на відносини між подружжям. Деякі автори вважають головною моделлю батьківську сім'ю, інші - сім'ю близьких родичів [19].

3. І нарешті, третій підхід до вивчення сумісності - адаптивний - орієнтується на вивчення слабких, проблемних аспектів подружніх відносин, що викликають конфлікти, розбіжності, нерозуміння. Цей підхід є, з одного боку, загальним для двох вищезгаданих, і в той же час особливим напрямом. Його завдання - пошук резервів адаптації подружжя один до одного шляхом гармонізації подружнього союзу. Якнайповніше цей підхід реалізується в практичній роботі по наданню психологічної допомоги сім'ї, а саме сімейної консультації.

Е. Г. Эйдеміллер і В. В. Юстицький виділяють декілька підходів до розуміння власне подружньої сумісності представлених в зарубіжній соціальній психології: мотиваційний, психодинамічний, соціокультурний і біхевіоральний. Кожний з вказаних підходів пропонує власне специфічне розуміння подружньої сумісності і пов'язаних з нею феноменів.

В рамках мотиваційного [14] підходу сумісність визначається як стани задоволення потреб в міжособистісній взаємодії. У основі розуміння якого лежить уявлення про те, що індивіди мають різні потреби, задоволення яких змінюється при груповій взаємодії. У сумісних особистостей в ході міжособистісної взаємодії потреби задовольняються, і цим забезпечується гармонія в їх відносинах.

У даній парадигмі представлена теорія «додаткових потреб» Р. Вінча [6]. Вибір шлюбного партнера, на його думку, пояснюється прагненням до тієї людини, від якої суб'єкт чекає максимального задоволення власних потреб. Початкові потреби, на думку автора, узгоджуються за принципом компліментарності. При цьому поведінкові моделі взаємодії детермінуються особистісними властивостями, які визначає сумісність (безконфліктність) або несумісність між людьми.

Більш узагальнений погляд на даний феномен був запропонований у вітчизняній психології в рамках структурно-рівневої концепції сумісності подружжя Н. М. Обозова [15]. Даний підхід розглядає сумісність як складне, багаторівневе явище. Розбіжності в подружньому житті, на думку автора, можуть формуватися на кожному з вказаних рівнів. Саме це і приводить до формування суб'єктивної незадоволеності шлюбом в тій або іншій сфері сімейного життя. Н. М. Обозов виділяє 5 основних рівнів подружньої сумісності:

1. Фізіологічний – на цьому рівні розглядаються вікові особливості партнерів, особливості метаболічних процесів організму і т.п.. Порушення фізіологічного рівня сумісності виявляються в розладах і дисгармоніях сексуального життя подружжя.

2. Психофізіологічний: ґрунтується на взаємодії особливостей темпераменту, потреб і емоційних особливостей партнерів. Наслідком порушення даного рівня є неузгодженість еротичних контактів, що мають психологічну природу.

3. Психологічний: припускає узгодженість характерів, мотивів поведінки, особистісних якостей партнерів. Розлади приводять до відчуження подружжя, високому рівню конфліктності пари, складнощам в розподілі верховенства у середині сім'ї. Симптомами порушення психологічної сумісності є: стомлення і роздратування один одним, неможливість знайти прийнятні способи спілкування, затяжні порушення психологічного клімату в сім'ї.

4. Соціально-психологічний: більш інтегрований рівень взаємодії, передбачає узгодження соціальних ролей, інтересів, ціннісних орієнтації. На даному рівні формується сімейно-рольова узгодженість взаємодії партнерів, відповідність рольових очікувань і домагань подружжя [8].

За даними останніх досліджень невідповідність рольових установок багато в чому є причиною неуспіху шлюбу. Всі уявлення про рольові обов'язки подружжя глибоко індивідуальні. Якщо члени сім'ї по-різному розуміють свої ролі і пред'являють один одному їх неузгоджено, відкидаючи очікування інших, сім'я свідомо є малосумісною і конфліктною. Таким чином, соціально - психологічна сумісність може розглядатися як біопсихосоціальна відповідність уявлень і домагань партнера очікуванням іншого.

5. Духовний: припускає схожість соціальних установок щодо найважливіших фактів дійсності, пов'язаних з реалізацією групових і особистісних інтересів. Н. М. Обозов і А. М. Обозова [15] виділяють три види духовної сумісності: ціннісно-орієнтаційний, функціонально-рольовий і структурний. Вищим і найбільш складнішим рівнем духовної сумісності є ціннісно-орієнтаційна єдність сім'ї. Порушення даного рівня можуть виявлятися в конфлікті термінальних (незгода подружжя з приводу визначення головного і другорядного, хорошого і поганого) і інструментальних (незгода з приводу способів досягнення мети) цінностей.

Отже, поняття подружньої сумісності так чи інакше визначається через поняття задоволеності шлюбом, його стабільності, при цьому багато дослідників під подружньою сумісністю розуміють щось статичне. Проте не можна забувати, що кожна сім'я унікальна, і психологічної закономірності, поширюваної на всіх без виключення, не існує. Таким чином, на сьогодні в літературі представлено достатньо багато підходів до розуміння подружньої сумісності

2.4 Динаміка стосунків між чоловіком і дружиною

Хороша сім’я створюється не за один день, а будується поступово. Багато душевних сил вкладається при підготовці до шлюбу і після його заключення. Виникають житлово-побутові труднощі, матеріальні, економічні, які можна подолати лише за умови міцних подружніх стосунків, підтримки, допомоги з боку держави.

Створення міцних відносин, що ґрунтуються на довірі, повазі один до одного, повинно виховуватися не на початку сімейного життя, а ще у батьківській сім’ї.

Часто люди говорять „Я хочу одружитися”, проте не замислюються над труднощами, з якими доведеться зіткнутися. [18]

Майже п’ятдесят відсотків молодих сімей, які одружилися за останні п’ять років, розпалися. Аналіз причин цього явища досить складний, але одним з аспектів є сімейні конфлікти. Вони пов’язані з неправильним розумінням сутності шлюбу та сім’ї, з відсутністю кохання, з проблемами виховання та нездатністю зрозуміти дітей, збагатити їхній духовний світ.

Від того наскільки молоді люди будуть сумісні, вступаючи в шлюб, залежить згуртованість сім’ї. При цьому сумісність однієї людини з іншою означає схожість ціннісних орієнтацій, інтересів, поглядів на життя. Чоловік і дружина повинні розуміти один одного, іти на поступки.

Подружня сумісність багатопланова. Виділяють такі види подружньої сумісності: соціальну, психологічну, сексуальну, сімейно-побутову. Соціальна сумісність – особливий погляд людини на світ, ціннісні орієнтації. Вона полягає в розумінні сенсу життя, суспільній активності, відносинах до себе і до інших людей. Дуже важко витримати таку несумісність у шлюбі протягом усього життя. Для психологічної сумісності подружжя важливе значення має взаємопізнання і взаємоузгодження індивідуальних ціннісних орієнтацій кожного з них, вироблення на їх основі загальносімейних цінностей. При цьому мають значення не тільки схвалення й прийняття загальносімейних цінностей, а й позитивне ставлення кожного з подружжя до ціннісних орієнтацій партнера. Гармонійність, відповідність потреб у інтимному спілкуванні обох сторін подружжя забезпечує сексуальна сумісність, яка формується на знаннях з анатомії і фізіології людини, на культурі і техніці статевого спілкування. Сімейно-побутова сумісність означає єдність поглядів на стиль життя, на призначення сім’ї, на сімейні ролі. Якщо партнери будуть мати схожі огляди на побутові питання, то у сім’ї завжди буде панувати комфорт і затишок [18].

Різні види сумісності взаємопов’язані і доповнюють один одного. Тому у сімейних відносинах потрібно враховувати кожен аспект, щоб не порушувати злагоди, яка так важко здобувається. Високий рівень подружньої сумісності значно збільшує вірогідність подружньої гармонії, але вирішальною все ж таки є загальна культура партнерів, яка полягає у толерантності, вмінні не розпускатися, контролювати і стримувати негативні емоції, у розумінні того, що добрі стосунки, а не порядок, затишок і смачна їжа є головною цінністю сімейного життя. При наявності такої культури подружня несумісність мало помічається і не псує подружніх стосунків, тоді, коли у неврівноважених, нестриманих, агресивних та грубих партнерів вона викликає постійні конфлікти.

Для забезпечення психологічного комфорту в сім'ї та успішного її функціонування суттєве значення має те, як складаються взаємини і взаємодія принаймні у трьох складових: між самим подружжям, між батьками й дітьми, між братами й сестрами, якщо в родині зростають двоє і більше дітей. Основним чинником, який зумовлює характер взаємин і взаємодії в усіх ланках сім'ї, є ставлення подружжя один до одного та їхні батьківські установки щодо дітей.

Вчені виділяють декілька кризових періодів в розвитку родини:

- Перший рік подружнього життя характеризується конфліктами адаптації один до одного, коли два «Я» стають одним «Ми». Відбувається еволюція почуттів, закоханість зникає і подружжя з'являються один перед одним такими, які вони є. Відомо, що в перший рік життя родини імовірність розлучень велика, до 30% загального числа шлюбів .

- Другий кризовий період пов’язаний із народженням дітей. Народження дитини є серйозним випробуванням для сім’ї. В подружжя з’являються нові обов’язки по догляді за дитиною і його виховання. У зв’язку з цим в них суттєво зменшуються можливості для професійного росту і для реалізації своїх інтересів. В цей період можливі зіткнення поглядів подружжя і їх батьків по питаннях виховання дитини. Втомленість дружини доглядом за дитиною, може призвести до тимчасової дисгармонії в сексуальних стосунках.

- Третій кризовий період співпадає із середнім віком спільного життя подружжя (10 – 15 років спільного життя), який можна охарактеризувати як взаємне насичення один одним і поява дефіциту почуттів.

- Четвертий період конфліктності стосунків подружжя настає після 18—24 років спільного життя. Його виникнення часто збігається з наближенням періоду інволюції, виникненням почуття самітності, зв'язаного з відокремленням дітей, що підсилюється емоційною залежністю подружжя, їх переживаннями з приводу можливого прагнення одного з партнерів до сексуального виявлення себе на стороні, “поки не пізно”.[15, 2]

Не кожна людина може похвалитися тим, що вміє аналізувати почуте чи здатна легко поставити себе на місце іншого. Загальновідомо, що найкраще розуміють партнера, а, отже, повноцінно спілкуються в родині ті люди, хто має хист спостережливості та проникливості. Проникливість визначає ступінь та швидкість заглиблення у внутрішній світ людини. Інтуїція та спостережливість грунтуються на вмінні виділяти нюанси поведінки інших та інтерпретувати її. Г. Олпорт визначив якості, які потрібні для проникливої людини:

1. Досвід, під яким розуміється зрілість. Він є результатом обдуманої, проаналізованої протягом багатьох років взаємодії 3 різними категоріями людей. Для цього людина повинна вміти робити висновки, бути схильною до інтуїтивного прозріння та проникливості.[17]

2. Схожість. Це особливий різновид досвіду: чим більше людина схожа на тебе (вік, стать, професія тощо), тим більше загальних рис вас об'єднує, що, як наслідок, допомагає формулювати об'єктивні судження про неї.

3. Інтелект. Особливо потрібний в оцінюванні незнайомих людей. Допомагає зрозуміти зв'язки між тим, що людина говорила і робила вчора та сьогодні, між мімікою, експресією та відвертістю, між характером та долею.

4. Розуміння себе є обов'язковою умовою розуміння інших. Власні помилки та омани переносяться на інших людей і часто стають психологічним бар'єром.

5. Відстopоненість. Хворі і самотні люди мають більше можливостей розмірковувати про складність людської природи. Вони здатні не звертати увагу на зайві деталі, які сковують почуття; подивитися на речі й події очима стороннього, об'єктивно підійти до нової людини.

6. Складність. Люди не можуть зрозуміти тих, хто складніший і «тонший» за них. 3а Г. Олпортом прямолінійний розум не має співчуття до хвилювань розуму культурного і різнобічно розвиненого ... Дві душі жили в душі Фауста, і лише одна у його помічника Вагнера, але саме Фауст був здатний зрозуміти значення людського життя.

7. Естетичні схильності. Людина з естетичними схильностями і подібним складом мислення шукає гармонію в усьому, і це сприяє майстерності її оцінок.

8. Соціальний інтелект. Особливо важливо володіти цим даром тим, хто безпосередньо взаємодіє з людьми. Той, хто більше спирається на власну уяву (письменник, художник), може його не мати.

Г. Олпорт зауважує, що соціальний інтелект пов'язаний зі здатністю висловлювати швидкі, майже автоматичні судження про людей. Водночас соціальний інтелект належить швидше до поведінки, ніж до оперування поняттями: його продуктом є соціальне пристосування, а не глибина розуміння.

Таким чином, прониклива людина повинна володіти, принаймні, вісьмома якостями, які будуть відрізняти її від пересічної.[17]

Спілкуючись, слід пам'ятати про важливість дотримання «меж і території» або «особистого простору» співрозмовників. Кожна територія складається із зон.

Інтимна зона (від 15 до 46 см) – охороняється як власність, і перебувати там дозволяється лише близьким. Інакше людина почувається некомфортно, прагне «захиститися» від «Чужинця» (відступає назад, схрещує руки перед грудьми тощо).

Особистісна зона (від 16 см до 1,2 м) - це відстань, якої дотримуються під час офіційних прийомів, на вечірках, спілкуючись з друзями.

Соціальна зона (1,2 - 3,6 м) - доцільна в спілкуванні з малознайомими людьми і тими, хто не подобається,

І, нарешті, суспільна зона (більше, ніж 3,6 м) не створює дискомфорту завдяки своїй протяжності. Саме її характеризує вислів «тримати дистанцію». Дотримуючись правил у зонах спілкування, ми забезпечуємо собі та співрозмовнику максимальний комфорт.

У подружньому спілкуванні переважає інтимна зона. Тому воно має максимально відвертий, близький, духовний характер, що зайвий раз свідчить про потребу унікального (саме для нас) партнера, цінність якого як особистості не викликає жодних сумнівів. Маючи такий статус, людина не боїться показати свої недоліки та слабкості, а, отже, вона відверта.

Психолог Гофман пропонує розглядати подружнє спілкування з трьох позицій: як авансцену, закулісне життя та кімнату відпочинку.

На авансцені чоловік і дружина поводяться відповідно до прийнятих соціальних норм і правил. Це може стати грою, яка схвалюється оточенням, але зовсім не віддзеркалює дійсних стосунків. Вам, мабуть, доводилося бачити подружні пари, які публічно поводяться природно, а, залишившись наодинці, змінюють поведінку на протилежну.

Закулісне життя існує для розв'язання сімейних проблем, з'ясування стосунків, розв'язання конфліктів.[17] Це справа лише двох, ніхто не має права втручатися в неї без дозволу. Чим швидше подружня пара навчиться самостійно розв'язувати свої проблеми, тим кращими будуть перспективи її спільного життя.

Кімнату відпочинку має незначна кількість сімей. Головна їх ознака - інтимне, спокутне спілкування, яке дозволяє хоча б іноді зняти із себе маску соціальної ролі, не боятися бути собою (можливо, не таким сильним, суворим, дорослим) і мати впевненість, що інший ніколи цим не скористається в корисливих цілях. Такі сім'ї набагато стабільніші порівняно з тими, які не мають такої «кімнати». Побудувати відверті стосунки можуть ті подружні пари, в яких визнається цінність партнера. Вони здатні до продуктивної духовної адаптації, партнерських стосунків, взаєморозуміння, готові виправляти помилки одне одного.

Розмірковуючи про цінність спілкування, В. Куніцина вважає, що рівень його сформованості залежить від певних особистісних та комунікативних якостей. Так, спілкування сором'язливих, невротизованих, жорстко авторитарних людей хоча і може мати зовнішні ознаки довірливості та відкритості, насправді ж рідко досягає повного психологічного контакту через їх фрустраційність (внутрішню напруженість) і низьку самоповагу. Спокійні, дружелюбні, малоагресивні і неконфліктні люди, незважаючи на комунікабельність, можуть почуватися самотніми, непотрібними, переживати глибоку невдоволеність стосунками з партнером. Як наслідок, вони можуть стати менш успішними в довірливому спілкуванні, ніж ті, хто таких почуттів не має. Важливе місце в довірливому спілкування посідає психологічна близькість. Справжня психологічна близькість невідома людям, які звикли маніпулювати іншими, або занадто занурені у власні переживання, зосереджені на своїх інтересах, егоцентричні. [17]

Досить часто в подружньому спілкуванні виникають маніпуляції. Серед них є такі, які не спрямовані на зиск, а лише привертають увагу, підтримують інтерес між партнерами. Наприклад, дружина бачить, що чоловік звик до неї: не виявляє уваги, не помічає нову зачіску, перестає бачити в ній жінку. Доречно, якщо на деякий час вона штучно обмежить інтенсивність спілкування, імітуватиме байдужість, що сприятиме свіжості їх стосунків та позбавить буденності.

Протилежні маніпуляції є психологічним впливом на партнepa і спрямовані на пошук одностороннього зиску, що ілюструється словами «обдурити», «прибрати до рук», «підкорити». Маніпулятор залишає в партнера ілюзію самостійного прийняття рішення .

Стиль сімейного спілкування залежить від типів темпераментів подружжя. Наприклад, холерики невгамовні, нетерплячі, мають величезні запаси нервової та психічної енергії, працездатні, рухливі, активні. Вони швидко висловлюються, мають багату міміку, жестикуляцію. Водночас імпульсивні: спочатку скажуть, а потім думають; емоційні, пристрасні, афективні, слабко керують своїми почуттями, довго пам'ятають образи. Як наслідок, частіше спричиняють конфліктні ситуації.

Сангвініки комунікативні, урівноважені, швидкі, здебільшого мають сприятливий рівний настрій. Швидко забувають образи, легко орієнтуються в нових ситуаціях і так само знайомляться з людьми.

Флегматики врівноважені, спокійні, замкнуті, миролюбні та неемоційні. Часто стають миротворцями, у спілкуванні надійні, вибіркові та неініціативні.

Меланхоліки чутливі, уразливі, швидко втомлюються та подразнюються, вирізняються делікатністю. Близько все приймають «до серця» бояться когось образити. Розмовляють тихо, малослівні, недостатньо використовують жести та міміку, нерішучі. Схильні до самоаналізу та самозвинувачень.

Приймаючи рішення, холерики квапляться, сангвініки гнучкі, флегматики їх обґрунтовують, а меланхоліки обережні. Холерики найчастіше загострюють конфлікти, звинувачуючи оточення, але не себе. Сангвініки поступливі, шукають спільні позиції та згоду. Флегматики прагнуть розглянути ситуацію всебічно. Для меланхоліків конфлікти значущі та складні: частіше уникають прийняття рішення, пасивні; схильні до компромісу, прагнуть перекласти відповідальність на інших.

Оптимальним шлюбним партнером за типом темпераменту є флегматик, характеристики якого дозволяють знайти спільну мову з будь-яким представником іншого типу. Потрібно обережно ставитися до шлюбів з особами протилежних типів (холерик - меланхолік), оскільки їх динамічна несхожість може спричинити суб'єктивні непорозуміння та невиправдані міжособистісні проблеми. [10, 25]

2.5 Формування стилю взаємодії членів родини під впливом психологічних розбіжностей

Виникнення порушень у сімейних взаєминах, як правило, пояснюється наявністю значної дистанції між членами родини, пов'язаної з прагненням уникнути контакту, неприйняттям особистості партнера або надмірною емоційною зосередженістю на ньому, що виявляється в опіці, захисті, надмірній вимогливості та спробі будь-що підігнати його під уявлюваний образ чоловіка, дружини або дитини. Це саме простежується нерідко і в сім'ях з однією дитиною, на якій сфокусовані всі почуття й турботи батьків. У пізніших фазах подружнього життя та в його кризові періоди джерелом сімейних чвар частіше виступає емоційна дистанція. Реалізація тих чи інших установок подружжя в сімейних взаєминах створює певну соціально-психологічну картину родинного життя, яка виявляється у специфічному її укладі. Усталилася думка, що кожна сім'я має притаманний тільки їй одній індивідуальний стиль родинних стосунків (систему прийомів впливу один на одного та ін.). Дослідження стилю взаємин у сім'ї передбачає їх класифікацію для надання цілеспрямованої психологічної допомоги в налагодженні сімейних стосунків. [12,27]

Виділяють кризові, конфліктні, проблемні і невротичні родини :

Кризова родина. Протистояння інтересів і потреб подружжя носить гострий характер і захоплює важливі сфери життєдіяльності родини. Подружжя займає непримиренні і навіть ворожі позиції по відношенню одне до одного, не погоджуючись ні на які компроміси. До кризових шлюбних союзів можна віднести всі ті, котрі чи розпадаються, чи знаходяться на грані розпаду.

Конфліктна родина. Між подружжям існують постійні сфери, де їхні інтереси зіштовхуються, породжуючи сильні і тривалі негативні емоційні стани. Однак шлюб може зберігатися завдяки іншим факторам, а також компромісним рішенням конфліктів.

Проблемна родина. Для неї характерно тривале існування труднощів, здатних завдати відчутного удару стабільності шлюбу. Наприклад, відсутність житла, тривала хвороба одного з подружжя, відсутність засобів на утримання родини, осуд на тривалий термін за злочин і ряд інших проблем. У таких родинах ймовірне загострення взаємин, поява психічних розладів в одного чи обох партнерів.

Невротична родина. Тут основну роль грають не спадкові порушення в психіці партнерів, а нагромадження впливу психологічних труднощів, з якими зустрічається родина на своєму життєвому шляху. У партнерів відзначається підвищена тривожність, розлад сну, емоції з будь-якого приводу, підвищена агресивність і так далі. [15,2]

Одним із факторів, що спричиняють сімейні сварки є помилкові егоїстичні поняття про наміри іншого. Чоловіки та жінки сприймають по-різному одну і ту ж саму міміку на обличчі. Жінка вбачає невдоволення та образу там, де чоловік бачить рішучість.

Критикуючи дружину за поспішність та необдуманість вчинків, чоловік не підозрює, що більша половина представниць слабкої статі ведуть себе так само. Проте жінки часто засмучуються і ображаються на чоловічу нерішучість. З точки зору жінки, яка володіє прискореними реакціями на будь-які події, які відбуваються, найменший сумнів чоловіка може означати відмову від спільного вирішення проблеми.

Підкреслений спокійний стан чоловіка під час конфлікту неймовірно дістає жінку, якщо вона сильно схвильована. "Мирна" поведінка чоловіка здається їй зверхньою, сприймається як демонстрація своєї величності. Єдине, до чого прагне жінка в такій ситуації, - отримати у відповідь на свої емоції розуміння та співчуття. В іншому випадку з її сторони може посліпуватим зрив неподобства та різка реакція на його спокійне питання або репліку.

Багато дослідників серед приводів для сварок у жінок називають два основних фактори: неприємності на роботі, непомірний об'єм негативної або несуттєвої інформації. Не витримавши цієї непідсильної ноші, жінка виплескує негативні емоції на свого чоловіка. Який, в свою чергу за невдачі в сімейному житті виплескує свій гнів на співробітників; а серед них знову ж таки є жінки ... так що коло негативних емоцій замикається, і ми стаємо його полоненими. [5,16]

Сварки навіть між дуже люблячими парами виникають через різні причини: накопичена втома, неспівпадання поглядів або смаків, бажання обов'язково довести свою правоту. Темпераментним людям не бажано накопичувати негативні емоції, так як руйнуюча сила наносить велику шкоду організму, якщо не відбувається своєрідної розрядки. Потім розум або інтуїція підкажуть шляхи примирення та дозволять вирізнити миттєвий зрив від затяжного ворогування.

Звичайно, щоб позбутися від небажаних зайвих емоцій, не обов'язково кричати один на одного, доводячи себе до сказу. Адже при цьому не скільки звільняєшсь від негативних емоцій, скільки ще більше попадаєш під їх вплив. Набагато більше полегшення принесуть інші форми розрядки.

Страх і неспокій можуть маскувати спалах люті. Ми нерідко приховуємо від близьких справжні причини своїх вчинків. Цей психологічний феномен отримав спеціальну назву - "Захисні механізми" поведінки людини, або "маски". У кожного свій захист від оточуючих. Але існує і найбільш розповсюджені маски.

"Я - найкращий". Одягаючи цю маску, ми даємо зрозуміти одне одному, що не потребуємо їх допомоги. Відчуваючи себе досконалим, людина в кінці кінців втрачає зацікавленість до інших людей і в результаті залишається самотньою.

"Я хороший - ти поганий". Використовуючи цю маску, ми не стільки демонструємо свою позитивність, скільки намагаємося довести іншим, які вони тупі, егоїстичні, ліниві.

"Ти хороший - я поганий". Цей засіб захисту часто супроводжується приниженням власної значимості. Такі люди насамперед знімають з себе відповідальність за власні вчинки, шукають виправдання своєму без діянню.

"Я - жертва" (обставин, фатуму, несправедливості). Під цим приховується: "Не просіть мене щось робити, тому що нічого не можна змінити".

"Я ранимий". Часто ця маска проговорює: "Не чіпайте мене, не порушуйте мого спокою".[18,17]

"Я все це знаю". Маска властива людям, які дуже спрощують реальність. Більш за все вони бояться схибити із-за свого незнання або невміння. Демонстративно оголошуючи про своє всезнання, вони хочуть, в першу чергу, обмежити себе від запитань і не надати приводу оточуючим осоромити себе. За цією причиною вони часто люблять повчати когось.

Як відмічає американський психолог Е. Берн, метою використання масок є, по-перше, отримання вигідної позиції для себе у спілкування. По-друге" маски допомагають здійсненню таємних бажань. Але не можна забувати, що надягаючи маску, ви і партнера примушуєте зробити теж саме. [18]

Дослідник Р. Келлі упродовж 20 років спостерігав і регулярно тестував 300 подружніх пар - вони 20 років жили разом. Експеримент Келлі взяли за основу американські вчені Г. Каспі, М. Хербнер і Б. Озер. Вони хотіли встановити, чи люди після тривалого спільного проживання подібні одне до одного й у психологічному плані.

Дослідження показало, що у своєму виборі ми надаємо перевагу партнерові, який не дуже відрізняється від нас - ні фізичною привабливістю, ні здібностями, ні рівнем інтелектуального розвитку і темпераментом. Такий партнер викликає довіру. Він здебільшого походить із того ж соціального середовища, орієнтується, відповідно, на ті ж життєві ідеали і з найважливіших питань думку має, аналогічну з нашою. Він і вона, як правило, мають такий же освітній рівень. У 20-річному експерименті Р. Келлі перше тестування пар проводилося відразу ж після заручин.[18, 16]

Досліджувалося співпадання поглядів у п'ятьох сферах соціальною життя: економічній, естетичній, політичній, релігійній і теоретичній. До останньої ділянки належали питання, що стосувалися шлюбу: подружньої вірності, сексу до шлюбу, загальних інтересів і занять у шлюбі, норм і правил повсякденного життя (в тому числі домашнього господарства і виховання дітей). Результати виявилися позитивними й ніяк не сенсаційними: 36% заручених пар мали подібні погляди на соціальні цінності, а 21 % опитаних сходилися у поглядах на шлюб.

Через двадцять років спільного життя, здавалося б, мали відбутися якісь особливі зміни. Одначе, на диво дослідників, і через двадцять років ці показники були приблизно такі ж. Ніби нічого й не змінилося. Учені дійшли висновку, що найміцніше цементує шлюб спільно набутий життєвий досвід. І навіть не досвід сам собою, а спільне долання малих і великих конфліктів.

Джон Готмен вважав, що існує три типи подружніх пар.

- Перший - це «шукачі компромісу». Як каже вже сам термін, вони за будь-яких обставин шукають компромісу і до спільного задоволення спокійно обговорюють свої розбіжності у поглядах.

- Другий тип - «підривники», це пари, які будь-якої миті й без усякого переходу ладні затіяти несосвітенний бешкет, а то й бійку.

- І, нарешті, «виборці конфліктів», які вважають, що поганий мир кращий від доброї сварки. При цьому вони, правда, ніколи не сядуть «по-домашньому» поговорити одне з одним про свої розбіжності у поглядах.

Легко припустити, що останні два типи пар не можуть довго втриматись у шлюбі. Як висловлені, так і невисловлені, загнані всередину конфлікти здатні зруйнувати будь-які сімейні зв'язки. Як не парадоксально, «підривники» настільки ж щасливі у шлюбі, як і «шукачі компромісів». Дж. Готмен вважає, що в скандальні пари об'єднуються люди дуже подібні між собою, які вважають, що шлюб зміцнює їхні індивідуальні позиції в житті. [18, 16]

«Скандалісти» дужче за всіх довіряють одне одному, тому відкрито висловлюють як свої позитивні, так і негативні емоції. Такі стосунки не можуть партнерові надокучити, бо обидва сповнені пристрасті й напруги, тому, як свідчить статистика, якраз серед, «скандалістів» найменше подружніх зрад. Основне, стверджує Дж. Готмен, щоб у своїх гарячих дискусіях «підривники» не переступали межі, за якою вони перестають поважати почуття іншого. Якщо навіть під час найгучнішого скандалу ці пари не торкаються «больових місць» партнера, вони дуже довго можуть прожити, як це не дивно, «у мирі та злагоді». [18, 17]

У сім'ї часто виникає феномен «буденності» , і запобігти йому може лише повноцінне спілкування. Свого часу законодавець Стародавньої Греції Лікург видав указ, за яким для запобігання охолодження в подружніх стосунках подружжя має зустрічатися потайки, у затишних місцях, подалі від людського ока. Використовуючи ефект «забороненого плоду» він прагнув штучно зберегти свіжість почуттів, запобігти подружній втомі. [9, 23]

РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ДОСЛІДЖЕННЯ ВЗАЄМОВІДНОСИН МОЛОДОГО ПОДРУЖЖЯ

3.1 Динаміка подружніх стосунків у молодій сім’ї

Динаміка сім'ї — це зміна її структури та функцій в залежності від етапів життєдіяльності. Сім'я не статичне утворення, на протязі часу вона розвивається. Розвиток сім'ї відображається в фазах її життєвого циклу (ЖЦС). Зазвичай дослідження ЖЦС починається з вивчення формування сім'ї в період залицяння та шлюбу. Після цього в більшості випадків вона спочатку розширюється за рахунок дітей, що ростуть в ній, а потім скорочується, коли діти покидають будинок, щоб вступити в самостійне життя.

Дослідження, присвячені подружньому вибору, вказують на те, що люди схильні вибирати схожих на себе партнерів. Відзначається позитивне вибіркове зближення (або вибірковий шлюб) у відношенні інтелектуального рівня, цінностей і диспозицій, при цьому термін «вибіркове зближення» означає всього лише, що утворення пар відбувається не випадково. Подібність чоловіка й жінки може відображати як соціальні, так і особистісні фактори. Як правило, люди частіше зустрічаються з схожими на них людьми, що пояснюється впливом родини, освітнім рівнем, економічним статусом, обраною професією. Особисті переконання, цілі, інтеріорізовані норми й переваги можуть підсилювати подібність. Люди шукають схожих на себе людей, а в інших - те, що цінують у собі. Подружжя дійсно згодом стають більше схожими один на одного в плані інтелектуального функціонування й когнітивного стилю [30].

Цілком ймовірно, що якість відносин відбиває й пом'якшує вплив особистісних характеристик партнерів на психосоціальне функціонування. Стресові події, що відбуваються в період шлюбу, і те, як пари справляються із цими важкими обставинами, не менш важливі, ніж стійкі особистісні несприятливі фактори, які чоловік і жінка вносять у шлюб. Позитивність між партнерами не тільки зміцнює подружній союз, але й полегшує перехід до виконання батьківських функцій, а також сприяє встановленню позитивних відносинах між батьками й дітьми.

Виконання батьківських обов'язків викликає багато труднощів. Справа не тільки в тім, що виникають нові відносини - взаємини з дитиною, змінюється весь сімейний устрій. З народженням дітей змінюються відносини між подружжям, взаємодія з родичами. Прийняття подружньої парою рішення про народження дитини - ще одне підтвердження впливу особистого вибору на психосоціальне рішення.

Те, як сприймаються й виражаються емоції в спілкуванні подружжя й батьків з дітьми, впливає не тільки на подружній союз, але й на розвиток дитини. Виховання дітей - це емоційний досвід, у якому є присутнім більше радості, більше любові, більше гніву, і занепокоєння, ніж у будь-яких інших сферах життя. Якщо позитивні відчуття сприяють близькості й помірному стресу, то негативні емоції провокують конфлікт і підсилюють негативний вплив напруги .

Розрізняють наступні психологічні характеристики подружнього спілкування :

- довіра один до одного без побоювань взаємного неприйняття й осуду;

- подібність у стосунках до навколишнього світу, людей;

- рівень несловесної комунікації, що виражається в правильному розумінні міміки, поз, поглядів, жестів один одного;

- наявність загальних символів, наприклад, своїх слівець, ласкавих звернень, а також сімейних традицій;

- часті задушевні розмови;

- часта демонстрація подібності в розумінні сімейних ролей, рольових очікувань, повсякденних функцій, обов'язків;

- безоціночне взаємне прийняття один одного;

- високий рівень співчуття, співпереживання;

- щиросердечна допомога, підтримка один одного у важких ситуаціях.

У найбільш повній формі, властивій насамперед людям холеричного і сангвінічного темпераменту, емоційне взаємовідношення чоловіка й жінки періодично проходить п’ять стадій, що відрізняються один від одного величиною емоційного порушення, спрямованістю емоцій, характером поведінки чоловіка й жінки, роллю, значенням їхньої безпосередньої близькості, контакту в їх взаєминах.

Перша стадія - період глибокої жагучої закоханості людини, коли вона повністю перебуває під впливом позитивної установки («партнер - герой»): коли партнер повністю поглинає всю увагу людини, не дозволяючи їй адекватно сприймати оточуючу дійсність, викликаючи часом навіть зорові й слухові галюцинації, не покидаючи ні на хвилину думки люблячої «половини».

На другій стадії настає деяке охолодження: образ улюбленої людини все рідше спливає в її відсутність, однак лише її поява викликає сильний наплив позитивних емоцій, любові, ніжності до неї.

Саме цей кризовий період (1-5 років подружнього життя) пов'язаний із зміною образу партнера, з зниженням його психологічного статусу. Якщо на початку сімейного життя він чи вона здавались „самими - самими", то у ході кризи наступає момент, коли на перший план виступають недоліки партнера. Сімейне життя, як маятник, на початку життя відхилився до позитивного полюсу, а потім, як при русі маятника, різко - до негативного.

Реально ж ні перший, надпозитивний образ близької людини, ні другий, наднегативний, не є справжніми. Вони виступають результатом емоційного та упередженого ставлення. Тобто, спочатку більшість людей захоплюють свою близьку людину, а потім переходять до другої крайності - різко та несправедливо критикують свого шлюбного партнера. Конструктивно переживають кризи ті пари, які перестають критикувати один одного, переходячи до середнього, збалансованого стану та спокійно визначають як переваги, так і недоліки один одного. При цьому акцент у своїх стосунках роблять на переваги.

На третій стадії відбувається подальше охолодження емоційних відносин. Тепер вже при відсутності одного партнера, інший переживає своєрідний психологічний дискомфорт, почуває себе погано. При одній тільки його появі ніжність, любов не спалахує. Тепер для цього необхідний стимул: він має зробити щось приємне, що доводить його любов, від нього тепер очікують пестощі, ніжні слова, подарунки, які-небудь послуги тощо. Це - стадія звикання.

Якщо на цій стадії не знизити інтенсивність спілкування, починається період, коли присутність дружини викликає неусвідомлене роздратування, коли ті або інші її особливості - у зовнішності, поведінці, звичках - сприймаються вже як недоліки, і створюються передумови для непорозумінь. Людина починає підпадати під вплив негативної установки. Кожне слово, жест або вчинок партнера сприймається тепер з недоброзичливих, ворожих позицій, безневинна помилка його розглядається як навмисне злодіяння; вона шукає й знаходить злий намір у всій його поведінці, нинішній і минулій. Їй хочеться піти від нього. При ньому її залишають усякі сили, нічого не хочеться робити. Але як тільки він «пішов геть» - рівновага відновлюється.

На п’ятій стадії людина повністю перебуває під впливом негативної установки. Тепер партнер знову цілий день «не виходить» із голови, але він уже не той ангел, яким він був кілька місяців тому, тепер він нарешті відкрив своє «справжнє» обличчя «мерзотника й лиходія». Тепер забуті всі його приємні слова й вчинки, зате виразно виступає й виростає до гігантських розмірів. вибудовується в єдиний і нескінченний ланцюг все негативне в ньому, спільне життя «втрачає всякий сенс».

Цей етап найнебезпечніший і супроводжується відповідними відносинами, коли вже хочеться бігти не від нього, а до нього, щоб поборотися з ним та сильніше вколоти його, щоб «всю правду в очі йому» - і про нього, і про його рідню й друзів. Спілкування потім тимчасово припиняється, чоловік і жінка відпочивають один від одного, і поступово тьмяніють образи, дрібними починають здаватися прірви, що розділяли, вертається перший етап їх взаємин - у всякому разі, вищий для даної пари [30].

Звичайно, важко провести чітку межу між двома сусідніми стадіями у тієї самої людини, а тим більше не можна ототожнювати положення, стан, самопочуття, поведінку на одній і тій же стадії в різних людей. У перший рік періоду спаду емоційного притягнення можуть ще не виникати сварки, справа може обмежитися лише глибокими зітханнями одного й тихими слізьми іншої. Надалі починається вже неусвідомлений пошук приводів для сварки, що може виникати навіть через те, що взуття у вітальні хтось поставив непаралельно один одному .

Коли виникає напруга у відносинах один з одним, а конфлікт не реалізується (наприклад, люди добре виховані, стримані), у чоловіка й жінки з'являється прагнення усамітнення. Це може лякати молодого чоловіка й жінку, та й не дуже молодим це здається дивним, але прагнення це цілком природно. Настає своєрідне перенасичення, з'являється потреба в емоційному відпочинку - явище зовсім природне й настільки ж необхідне, як звичайний сон, відпочинок людини від діяльності, від сприйняття інформації. Періодична емоційна, комунікативна втома й породжена нею негативна установка на сприйняття близької людини виступають у ролі провокатора, який дуже вміло й підступно "нацьковує" людину на його партнера, коханого. І багато хто у своїй поведінці в родині, на жаль, підкоряються, вірять йому. Далеко не всяка, навіть розумна й порядна людина уміє поставити під сумнів не свого партнера, а саме своє нове відношення до нього, негативну думку про нього [15].

Ці періодичні охолодження у взаєминах чоловіка й жінки за походженням - явище природне і, як всяке явище, воно не може бути беззастережно віднесене тільки до шкідливих факторів. Сигнал про необхідність відпочинку від близької людини, від спілкування з нею переживається на емоційному рівні у вигляді нудьги, потім роздратування, ворожості до неї, і це може призвести до сварок і конфліктів .

Дюваль Е. перший опублікував роботу з проблем розвитку сім'ї та підрозділив ЖЦС на вісім стадій, пов’язаних з її розвитком [8]:

0. Залучення. Зустріч майбутнього подружжя, їх емоційне тяжіння один до одного

1. Подружні пари без дітей. Задачі стадії: сформувати шлюбні відносини, задовольняючі обох членів подружжя; врегулювати питання, що стосуються вагітності та бажання стати батьками; ввійти до кола родичів.

2. Поява в сім'ї дітей (вік дитини — до 2,5 років). Задачі стадії: адаптація до ситуації появлення дитини, турбота про адекватний розвиток немовлят; організація сімейного життя, що задовольняє як батьків, так і дітей.

3. Сім'я з дітьми-дошкільнятами (вік старшої дитини — від 2,5 до 6 років). Задачі стадії: пристосовування до основних потреб і схильностей дітей з врахуванням необхідності сприяння їхньому розвитку; подолання труднощів, пов’язаних з втомою та відсутністю особистого простору.

4. Сім'ї з дітьми — молодшими школярами (вік старших — від 6 до 13 років). Задачі стадії: приєднання до сімей з дітьми шкільного віку; активізація дітей до досягнення успіхів у навчанні.

5. Сім'ї з підлітками (старша дитина — від 13 до 20 років). Задачі стадії: встановлення в сім'ї рівноваги між свободою та відповідальністю; створення у подружжя кола інтересів, не пов’язаних з батьківськими обов'язками, вирішення проблем кар’єри.

6. Відхід молодих людей з сім'ї (від відходу першої дитини до моменту, коли наймолодша дитина покине будинок). Задачі стадії: ритуалізація звільнення молодих людей від батьківської опіки; збереження духу підтримки як основи сім'ї.

7. Середній вік батьків (від «порожнього гнізда» до відходу на пенсію). Задачі стадії: перебудова подружніх відносин; підтримка зв’язків із старшим і молодшим поколінням.

8. Старіння членів сім'ї (від відходу на пенсію до смерті обох членів подружжя). Задачі стадії: пристосовування до відходу на пенсію; розв'язання проблем важкої втрати та поодинокого життя; збереження сімейних зв'язків і пристосовування до старості.

При проходженні сім'ї від стадії до стадії вона переживає закономірні кризи розвитку, подібно тим, які в своєму становленні переживає організм, особистість та соціальні групи. На відміну від ситуативних, стреси, пов’язані з кризами розвитку, в літературі визначаються як «нормативні».

Дослідження ЖЦС показали, що в моменти нормативних стресів сім'ї нерідко повертаються до ранніх моделей функціонування (механізм «регресії») або зупиняються в своєму розвитку, фіксуючись на визначеному етапі (механізм «фіксації»). Тому був зроблений висновок про необхідність уважного вивчення перехідних періодів від однієї стадії ЖЦС до іншої. Нерідко сімейні проблеми бувають пов’язані не з яким-небудь зовнішнім стресогенним чинником, а з регресією й фіксацією на попередній фазі ЖЦС.

Важливого значення дослідники надають наступним перехідним періодам.

0-1 p. Прийняття на себе подружніх обов'язків.

1-2 p. Освоєння подружжям батьківських ролей.

2-3 p. Ухвалення факту появи в сім'ї нової особистості.

3-4 p. Включення дітей в зовнішні соціальні структури (дитячі дошкільні та шкільні заклади).

4-5 p. Ухвалення факту вступу дитини в підліткови період.

5-6 p. Експериментування сім'ї з незалежністю підлітка.

7-8 p. Відхід дітей з сім'ї та необхідність для подружжя знову залишитися удвох.

8-9 p. Ухвалення факту відходу на пенсію та старості.

ЖЦС можна також описати, розглядаючи сім'ю як систему з декількох поколінь, взаємно впливаючих одне на одне. В цьому зв'язку 3. Картер й М. Макголдрік виділили шість наступних стадій ЖЦС [2]:

1. Рання дорослість за відсутності прив’язаностей. Основні задачі стадії — вибір професії та члена подружжя. Для їхнього вирішення необхідно пережити процес поступового відділення молодої людини від батьківської сім'ї за рахунок досягнення емоційної зрілості та розвитку самоідентичності. Тривала залежність та надмірна прихильність до батьків примушують молоду людину обирати професію та партнера, виходячи з батьківських очікувань. У разі гострого емоційного розриву з сім'єю рішення часто приймаються з протиріччя чи випадково. Ускладнює ситуацію і надмірна прихильність батьків до дітей, що може заважати їх відділенню (наприклад, коли діти стабілізують нещасливий шлюб). Частими також бувають випадки, коли батьки на момент відходу дітей зайняті проблемами хвороби або смерті своїх власних батьків, і тоді ще один відхід їх емоційно ранить та викликає протест.

2. Надбання нових родичів в результаті шлюбу. Одружившись, молодята приєднуються до двох складних, розширених батьківських систем. Тепер подружжя повинно не тільки пристосуватися один до одного, але також зрозуміти, які традиції батьківських сімей потрібно зберегти, а які створити по-новому. Необхідно також переглянути свої відносини з батьками, братами, сестрами та іншими рідними. Налагодження зв'язку з сім'єю чоловіка — один з найбільш складних аспектів взаємного пристосування. Якщо подружжя розриває відносини з батьківськими сім'ями, то стають дуже сприйнятливими один до одного, втративши можливість відреагувати напругу, що накопичилася в молодій сім'ї. Якщо один або обидва члени подружжя надмірно прив’язані до батьківської сім'ї, то це також може внести складнощі в їхні відносини, оскільки думки батьків можуть домінувати над їхніми власними; існує вірогідність того, що батьки будуть напряму втручатися в життя молодої сім'ї [12].

3. Сім'я з маленькими дітьми. Поява нових родичів, дітей, також вносить напругу в сімейне життя. По-перше, народження дитини нерідко приводить до охолоджування стосунків між подружжям по типу: «виховання дітей залишає мало часу для себе». По-друге, вираження емоційної близькості дитини з матір'ю послабляє її зв'язок з батьком. Постійна втома, що накопичується, апатія заважають досягненню згоди як у відносинах між подружжям, так і в питаннях виховання. Допомога бабусь та дідусів, народження другої дитини і формування підсистеми сиблінгів частково сприяють зниженню напруги. Задачі на стадії виховання дитини полягають в стабілізації відношень в молодій сім'ї, координації суперечних потреб кожного її члена та взаємній підтримці.

4. Сім'я з дітьми-підлітками. Наявність підлітка як члена сім'ї спонукає його близьких відмовлятися від ряду сімейних традицій або їх перегляд. Сім'я стоїть перед необхідністю навчитися конструктивно вирішувати конфлікти між батьками та дітьми-підлітками.

- Контроль — свобода.

- Відповідальність батьків — загальна відповідальність.

- Загальні цінності — розумові цінності.

- Стабільність — мінливість.

- Прагнення до миру та спокою — обговорення проблем (включаючи відкриту критику).

- Осмислення життя — відмова від зобов'язань.Успіх чекає сім’ю, якщо вона буде заохочувати незалежність підлітка, але заперечувати вседозволеність. Ступінь підготовленості підлітка до життя в більшості сімей визначається його здатністю уникнути пияцтва, наркоманії, венеричних захворювань, ранньої вагітності та інших поведінкових відхилень.

Існує безліч чинників, які заважають сім'ї розібратися в проблемах підлітка (невдалий шлюб батьків і їх спроб знайти партнера поза сім'єю, дуже велика зайнятість на роботі, необхідність догляду за родичами похилого віку тощо). У всіх цих випадках підліток відчуває, що ним не цікавляться, йому не довіряють, його засуджують — і стає самотнім, депресивним і ворожим [12].

5. Відхід дітей з сім'ї та подальше життя подружжя. Коли діти йдуть, змінюються фізичні та емоційні особливості сім'ї. Відмова від батьківських ролей іноді дає подружжю відчуття свободи, можливість здійснити бажання та реалізувати свої приховані можливості. Проте в інших випадках це може зруйнувати сім'ю, привести до відчуття батьками втрати та дезінтеграції. Ускладнює ситуацію недієздатність або смерть прабатьків — подружжя стає старшим поколінням в сім'ї, повинне пристосуватися до цієї ситуації.

6. Сім'я на закінченні життя. Дуже тісна близькість між старим подружжям нерідко вносить в їхні відносини надлишкову напругу. Це ускладнює проблеми старіння: пристосовування до відходу на пенсію, звуження соціальних зв'язків, хвороби, смерть одного з членів подружжя. Старість та хвороби ставлять старих людей в залежність від тих, хто їх доглядає. Сім'я може надати підтримку літній самотній людині. Але нерідко їх втручання в життя інших поколінь є дестабілізуючим чинником і навіть може зруйнувати їх сімейне життя.

Отже, наукові дослідження ЖЦС показує, що пристосування до перехідних періодів розвитку нерідко переноситься хворобливо, дестабілізує життя сім'ї в трьох поколіннях і виступає як причина її дисфункції.

3.2 Психологічні причини сімейних конфліктів

Чим докладніше вчені вивчають подружні стосунки, тим більше переконуються у неможливості існування безконфліктних сімей.

Загалом, конфлікт - це порушення міжособистісних стосунків на рівні поведінки та інтелекту. Він розгортається в часі за своїми законами, стосується всіх сторін особистості і може мати тяжкі наслідки для подальших стосунків.

Кожен конфлікт, незалежно від причин його виникнення, має чотири фази [17]:

1. Латентна - конфліктність, як правило, не усвідомлюється, проте виникають сумніви щодо надійності й порядності партнера, поступово зникають порозуміння та довіра. Якщо опоненти, які втягуються до конфлікту, виявлять бажання зрозуміти одне одного, вони можуть легко вирішити проблеми й повернутися до попередніх стосунків.

2. Демонстративна - розпочинається, коли конфліктуючі сторони незадоволені одне одним. Якщо в латентній фазі опоненти намагалися робити вигляд, що в них усе гаразд, то тепер спілкування відбувається на підвищених тонах, супроводжується сварками. Якщо опоненти дійдуть консенсусу на цій стадії, то можуть легко повернутися до нормального спілкування. Якщо цього не станеться, то конфлікт переходить у наступну фазу.

З. Агресивна. Конфліктуючі не спілкуються, уникають одне одного, виношують агресивні плани, часто порушують моральні норми. На цій фазі конфлікт іноді припиняється, але звичайно він переходить у заключну фазу - батальну.

4. Батальна - передбачає реалізацію агресивних планів, початок бойових дій. Опоненти прагнуть перемогти за будь-яку ціну, дискредитуючи інтереси протилежної сторони. Досягти порозуміння на цій фазі практично неможливо. І навіть перемога будь-кого з конфліктуючих не означає остаточного вирішення проблеми, оскільки переможена сторона неодмінно намагатиметься помститися.

Тому так важливо розв'язувати конфлікти на початку, коли ненависть ще не охопила супротивників і вони можуть знайти конструктивне рішення.

Сімейні конфлікти - це протиборство членів сім'ї на основі зіткнення протилежно спрямованих мотивів і поглядів. [17]

У людських взаєминах, особливо у стосунках закоханих, багато емоцій, почуттів. Дійти згоди в подружньому житті непросто. Найбільш відповідальним періодом у житті подружжя можна вважати початковий, коли перед молодятами постають не інтимні і приємні проблеми, а сімейно-побутові. Період «притирання» характерів - дуже складний етап у стосунках, оскільки між подружжям існує багато відмінностей: в освіті, моральних уявленнях, ставленні до службових обов'язків, домашніх справ тощо, які, зіштовхуючись, спричиняють конфлікти. Великий знавець людських стосунків Андре Моруа дуже влучно й образно змалював складнощі подружніх стосунків: два кораблі, які наблизились і розгойдуються на хвилях, борти їх зіштовхуються й риплять.

Конфлікти в шлюбі зостаються, коли ми вимагаємо від свого партнера стільки, як від себе. Здавалося б, усе чесно. Але ні. На думку психологів, між чоловіком і жінкою існує значна психобіологічна різниця. Уже в дошкільному віці бачимо різні глибинні властивості: хлопчики потребують рухатися, вони швидше бігають, захоплюються спортом. Дівчата спостережливіші, спритніші, мають вправніші пальці. Суттєво відрізняються навіть малюнки дітей. Хлопчики малюють людину в загальних рисах, а дівчата ретельно вимальовують усі деталі - сукенку з прикрасами, зачіску. [7,15]

У залежності від суб'єктів взаємодії сімейні конфлікти підрозділяються на конфлікти між подружжям, батьками і дітьми, подружжям та батьками, бабусями (дідусями) і онуками.

Ключову роль у сімейних стосунках відіграють подружні конфлікти. Вони частіше виникають через незадоволення потреб подружжя. Виходячи з цього В.П.Ратніков вважає, що найбільш типовими причинами конфліктів можуть стати такі:

– претензії на лідерство;

– розподіл домашніх справ;

– претензії на управління бюджетом; авторитарний, жорсткий тип взаємовідносин, які склалися в сім’ї;

– наявність важких матеріальних проблем, які практично не можливо розв’язати;

– авторитарне втручання родичів в подружні відносини;

– наявність протилежних інтересів, прагнень, обмеженість можливостей для задоволення потреб одного із членів сім’ї (на його думку);

- психосексуальну несумісність подружжя;

- незадоволення потреби в значимості свого «Я», неповага почуття гідності з боку партнера;

- незадоволення потреби в позитивних емоціях: відсутність ласки, турботи, уваги і розуміння;

- пристрасть одного з подружжя до надмірного задоволення своїх потреб (алкоголь, наркотики, фінансові витрати тільки на себе і т.д.);

- незадоволення потреби у взаємодопомозі і взаєморозумінні з питань ведення домашнього господарства, виховання дітей;

- розбіжності в потребах по проведенню дозвілля, захопленнях. [15,1]

Розглянемо коротко зазначені причини конфліктів у молодих сім’ях.

Лідерство в сім’ях. Дружина чи чоловік (або навіть обидва) можуть сформуватися лідерами до шлюбу. Лідер може вести сім’ю за собою вдало, або ж придушувати ініціативу іншого, формуючи в його душі внутрішній протест, який рано чи пізно виллється у конфлікт. Виходом із такої ситуації будуть лояльні відносини до альтернативної думки іншого члена сім’ї, спільне вирішення сімейних питань.

Домашні справи. Деякі сімейні пари ділять домашню роботу на жіночу і чоловічу – це вічна проблема і причина багатьох конфліктів. Необхідно взяти собі за правило, що в домі всі справи спільні і всі є досить серйозними і вагомими. Сварка через те, кому що робити, може призводити до конфліктних ситуацій. Якщо є потреба, щоб чоловік виконав якусь незначну роботу по дім, не варто звертатися до нього в приказковому тоні – а доцільніше висловити прохання. Наприклад: „на вечерю не має хліба. Милий, можливо ти підеш в магазин?!” приготувати йому пакет і гроші та побажати щасливої дороги, а по приходу поцілувати і сказати йому який він добрий. У разі відмови чоловіка не варто роздувати скандал і читати „проповіді”, адже може відмова чоловіка є приводом до сварки, в основі якого лежать зовсім інші причини.

Сімейний бюджет. Проблеми з цього приводу можуть виникати у тому разі, коли дружина заробляє значно більше і при цьому чоловікові постійно нагадує про цей факт, принижуючи, або тоді, коли одному із подружжя здається, що інший член сім’ї необдумано витрачає сімейні кошти, купляючи речі без яких можна обійтися. Конфліктів буде менше, тоді коли витрати будуть узгоджені між подружжям.

Родичі і друзі. У важких життєвих ситуаціях подружжя користується порадами родичів чи друзів. Якщо друзі чи родичі розумні і розважливі особи, то вони порадять разом з іншою стороною обговорити проблему. Але, якщо родичі чи друзі стануть на сторону однієї із сторін, („Ну, я б в такій ситуації, знаєш як поступила....”) то в результаті можлива конфліктна ситуація.

Перевага. На першому етапові спільного життя можливе прагнення одного довести свою перевагу над іншим. Наприклад, чоловік, будучи в гостях дає певні не дуже хороші характеристики дружині, і в жартівливій формі звертається до дружини „Чи не так, дорогенька?”. Дружина потрапляє в невигідне становище, її настрій погіршується, вона прагне реваншу. В нормальній сім’ї чоловік і дружина знаходяться в рівних відносинах, вони поважають один одного, тобто чим швидше вони відмовляться від взаємних звинувачень один одного, тим кращим буде їх спільне життя.

Інтимно-статева адаптація вимагає від подружжя досягнення морально-психологічного і фізіологічного задоволення один одним. Якщо один із членів сім’ї отримує незадоволення від інтимної близькості, незадоволеність від її результатів, проблему не треба залишати, щоб вона вирішилась сама по собі. На негативні результати інтимної близькості можуть впливати безпідставні страхи за свою статеву слабкість, незадоволеність. Гармонія статевого життя подружжя служить терапевтичним засобом для виходу із різних психологічних стресів. Якщо проблеми такого роду не будуть подолані на початку спільного життя то дадуть про себе знати в самих негативних проявах. [16]

Значний вплив на імовірність виникнення подружніх конфліктів роблять також і зовнішні фактори: надмірна зайнятість одного з подружжя (чи обох) на роботі; неможливість нормального працевлаштування одного з подружжя; тривала відсутність свого житла; відсутність можливості влаштувати дітей у дитячу установу й інші.

Конфліктна поведінка партнерів може виявлятися в схованій і відкритій формах. Показниками схованого конфлікту є: демонстративне мовчання; різкий жест чи погляд, що говорить про незгоду; бойкот взаємодії в якійсь сфері сімейного життя; підкреслена холодність у стосунках. Відкритий конфлікт виявляється частіше через відкриту розмову в підкреслено коректній формі; взаємні словесні образи; демонстративні дії (ляскіт дверима, биття посуду, грюкотіння кулаком по столі), образа фізичними діями й ін. [15, 3]

Перелік факторів конфліктності родини був би неповним, якщо не назвати макрофактори, тобто зміни, що відбуваються в сучасному суспільстві, а саме: ріст соціального відчуження; девальвація моральних цінностей, у тому числі традиційних норм сексуальної поведінки; зміна традиційного статусу жінки в родині (протилежними полюсами цієї зміни є повна економічна самостійність жінки і синдром домогосподарки); кризовий стан економіки, фінансів, соціальної сфери держави.

Дослідження психологів показують, що в 80—85% родин є конфлікти. В тих, що залишилися (15—20%) фіксують наявність «сварок» з різних приводів.[13,16,21]

Людина так уже створена, що їй завжди хочеться чогось свіжого непізнаного. Така властивість нашого мозку, який не генерує емоцій при спілкуванні зі звичним повсякденням. Нова інформація та відчуття здатна збуджувати емоції. Тому так і виходить, що після 15-20 років подружнього життя до нас раптом навідується романтичне кохання. Це не просто вибрик зрілого чи літнього чоловіка, це симптом перехідного віку. Чоловік у цей час потребує своєрідного «допінгу», хоча сам цього й не усвідомлює. Близькість із молодою жінкою дає йому змогу відчути себе молодим, повертає спогади, підігріває самолюбство. А що спонукає молодих жінок іти назустріч сивоголовим джентльменам? Часто це матеріальний розрахунок, коли красуня, в обмін на молодість і привабливість отримує матеріальний достаток.

Майже всі супутниці літніх чоловіків признаються, що з ними набагато цікавіше. Вони більше бачили і читали, більше знають. У літніх чоловіків розвиненіший смак, вони досягають того, чого повинні були досягти, відшліфували своє світосприйняття.

Молоді ж чоловіки повинні усвідомлювати ці переваги старших і зробити все, щоб уникнути драм в особистому житті. Опріч ввічливості й вихованості, треба навчитися гарних манер, правил здорового способу життя і доброго тону, що мають досить велике значення. Звичайно, йдеться не так про те, в якій руці ви тримаєте виделку і ніж, як про ставлення до себе, повагу до інших. Слід пам'ятати, що виховання значно вище від освіти. Якщо ви поважаєте себе, то й інші поважатимуть вас. [2,13]

Конфліктні ситуації можуть, зазвичай, зумовлювати розлучення. Досліджуючи причини розлучень, шведські сімейні психологи виявили дуже цікаву закономірність. Виходить, здебільшого сім'ї розпадаються тому, що мають неправильне уявлення про те, на чому ґрунтується щаслива родина. Вони висунули досить, цікаві найпоширеніші неправильні уявлення, що можуть зруйнувати сім'ю:

1. Достатньо лише любові для створення сім'ї. Це зовсім не так. Сама тільки закоханість не повинна бути причиною одруження. Важливе інше - чи співпадають у вас уявлення про життя і чого хотілося б разом досягти. Перш ніж зважитися на шлюб, замисліться, що ще, опріч кохання, вас об'єднує.

2. Протилежності притягуються. Неправда. Спочатку сором'язлива дівчина захоплюватиметься своїм сміливим розкутим обранцем, який завжди в центрі уваги. Але з часом вона, людина, яка надає перевагу затишним домашнім вечорам удвох, напевне, не буде щаслива з тим, кому дужче подобається допізна гаяти час з друзями.

3. Мене зробить щасливою він, а я його. Неправильно. Не думайте, що чоловік зобов'язаний зробити вас щасливою. для досягнення гармонійних стосунків у сім'ї вам буде не зайвою частка розумного егоїзму. Це означає, що своє щастя повинні створювати якраз ви. Бо коли будете щасливі ви, то щасливий буде і ваш чоловік! А він, у свою чергу, теж повинен опікуватися своїм щастям.

4. Якщо в сексі добре, - значить, усе добре. Ні. Пристрасть, сама собою, дуже нестійкий фундамент. Важливіші довір'я, розуміння, на яких і повинні будуватися сімейні стосунки.

5. Люди звикають одне до одного. Невірно. Якщо деякі риси характеру вашого обранця (наприклад, скупість) вас дратують, то вступаючи в шлюб, ви підписуєте собі присуд на розлучення. Спочатку внутрішнє незадоволення затемнюється закоханістю, але з часом воно виявлятиметься все яскравіше.

6. Чоловік повинен відповідати моєму ідеалові. Оманливо. У своєму прагненні підігнати чоловіка під ідеал, який ви собі створили, ви відмовляєтесь сприймати будь-які якості партнера, які не відповідають його вданому образові, а тим більше слабості.

7. Головне не в роті, а в голові. Це не гак. Постійні турботи про хліб насущний руйнівні для сімейних стосунків. І навіть велике кохання може не витримати цих труднощів. Фінансові проблеми відбирають простір, необхідний для уваги одне до одного.

Ось яких правил радять дотримуватися при сварці психологи і психотерапевти.

І ще одне правило, яке повинно запам'ятати подружжя: у суперечці ніколи не слід «відіграватися на тілесних недугах партнера й особливо акцептувати увагу на інтимних моментах вашого життя». Все це може поглибити конфлікт, і ніякі подальші вибачення та бажання відновити подружнє життя вже не допоможуть. [3, 30]

3.3 Специфіка психологічної допомоги молодим сім’ям

3.3.1 Просвітницька робота психолога з членами молодого подружжя

Просвітницька діяльність орієнтована на молоду людину (віком від 15 до 28 років), молоду сім'ю, групу осіб молодіжною віку, а також на працівників різного роду установ і служб, які працюють із молоддю.

Конкретними завданнями просвітницької роботи психолога є:

· пропаганда й рекламування діяльності соціально-психологічної служби, а також інших служб для молоді;

· поширення знань із питань психології особистості, самопізнання, саморозвитку, психофізіологічних проблем статі, міжособистісних стосунків, у тому числі шлюбно-сімейних;

· ознайомлення молоді з сучасними методами саморегуляції, само навчання та самовдосконалення, поліпшення міжособистісних стосунків, підвищення працездатності та розвитку професійно важливих якостей;

· підвищення професійної компетентності працівників установ і служб, які працюють із молоддю, через ознайомлення з основами вікової, педагогічної та соціальної психології, з особливостями роботи з особами, що визначаються девіантної поведінкою або повернулись з місць ув’язнення, молодими інвалідами та ін.;

· формування інтересу до психологічних знань, потреби й звички користуватися ними в інтересах особистого розвитку та професійної діяльності.

Просвітницька робота з молоддю здійснюється як у приміщенні СПС, так і за місцем навчання, роботи, проживання, проведення вільного часу (у клубах, спортивних секціях, гуртках і т. д.). Що стосується форм роботи, то вони мають вибиратися з урахуванням специфіки молодого віку і будуватися на механізмах, що полегшують спілкування. Це означає, що перевагу слід надавати бесідам, дискусіям, диспутам, соціально-психологічними тренінгам, індивідуальним груповим консультаціям.

3.3.2 Особливості психологічної діагностики проблем молодого подружжя

Одна із гострих проблем сімейного консультування - отримання повної, об'єктивної, достатньої інформації про ситуацію у сім'ї клієнта. Від цієї інформації залежить точність постановки діагнозу, вибір методів і напрямку корекційної роботи і ефективність допомоги. А.Н. Волкова, Т.М. Трапезнікова вважають, що збір інформації передбачає наявність у консультанта певної моделі сім'ї і шлюбу, можливих джерел їх дестабілізації. Однак теорія сім'ї і шлюбу є ще далекою до завершеності. Це породжує значні розходження у методах і характері інформації, яка збирається, її інтерпретації і використанні [8].

Психологічна діагностика - це наука і практика постановки психологічного діагнозу, тобто виявлення наявності і ступеня вираження у людини певних психологічних якостей [5].

Психодіагностика у сімейному консультуванні існує у двох основних формах:

1. Психодіагностика, яка дозволяє здійснити аналіз взаємин у сім'ї і реалізовується за допомогою бесіди, питальників, проективних методів.

2. Психодіагностика, яка реалізовується під час корекційного впливу, тобто у процесі консультування, психотерапії, психокорекції. Реакція клієнта на психолога чи на інших клієнтів, поведінка в процесі психотерапії - все це стає важливим психодіагностичним матеріалом, на основі якого визначається тактика консультування [30].

Аналіз літератури з даної проблематики дає підстави стверджувати, що різні теоретичні підходи до психотерапії та консультування сім'ї в основному однаково оцінюють крайні варіанти сімейних взаємин, але акцентують увагу на різних особливостях життєдіяльності сім'ї і помітно розходяться у розумінні завдань та способів психодіагностики сім'ї. Такий стан психодіагностики сім'ї не задовольняє практику консультування сім'ї, ускладнює об'єктивну оцінку його результативності, а також перешкоджає удосконаленню і розвитку теорії. Тому фахівці роблять спроби побудувати діагностичні схеми, які б поєднували методики діагностики, що спираються на принципи різних теоретичних підходів [27].

Навайтіс Г. зазначає, що спроби еклектично поєднати елементи психодіагностики сім'ї навряд чи можуть достатньо відповідати задачі її пізнання, так як невирішеним залишається питання про більш загальні парадигми діагностики, про теоретичні і методологічні передумови, на які має спиратися дослідження. Автор виділяє такі парадигми психодіагностики сім'ї.

1. Теоретико-практичні парадигми. У літературі, присвяченій сімейній психотерапії, виділяються моделі сім'ї, які є узагальненням досвіду консультування. Зазвичай, таким способом описуються моделі сім'ї, в яких фіксується лише якийсь один аспект сімейних стосунків, а більшість сімей відноситься до середнього типу.

2. Парадигми послідовності-повторюваності. Оцінювання сімейних взаємин відбувається шляхом встановлення взаємозв'язків у середині сім'ї, у тому числі і причинної зумовленості.

3. Структурно-процесуальні парадигми. Дослідження структури сім'ї здійснюється для того, щоб віднести її до певної моделі сімейних взаємин.

4. Сімейно-індивідуальні парадигми. Моделі сімейної психодіагностики можуть з'ясовувати зв'язки, стосунки між членами сім'ї чи умови їх перебування у сім'ї, вплив сім'ї на особистісний розвиток.

5. Парадигми минулого - теперішнього - майбутнього. Кожна сім'я має свої етапи розвитку і об'єднання її членів. Тому у психодіагностиці сімейних взаємин часові парадигми набувають особливого значення.

6. Конкретно-метафоричні парадигми. Факти сімейного життя, зазвичай, оцінюються вербально. Особливості отриманої від сім'ї інформації впливають на логіку виділення сімейних моделей. Метафорична оцінка сім'ї дозволяє розкритися почуттям, які слабо усвідомлюються.

7. Якісно-кількісні парадигми. При описі соціальних об'єктів нерідко виникає дихотомія якісних і кількісних оцінок, тобто у конкретних дослідженнях сім'ї можна побачити переважання однієї чи іншої парадигми.

8. Зовнішньо-внутрішні парадигми. Обговорюючи питання пізнання сім'ї, дослідники мають на увазі внутрішні критерії, які відображають установки і самопочуття її членів, а також зовнішні оцінки, які відображають висновки сімейного психотерапевта.

9. Суб'єктивно-об'єктивні парадигми. Основним способом отримання суб'єктивних даних про сім'ю є самоспостереження членів сім'ї. Об'єктивні дані - це однозначні факти сімейного життя, хронології її розвитку, фіксовані результати спостереження за сімейними взаєминами [27].

Важливо наголосити, що більшість сімейних консультантів оцінюють функціонування сім'ї, не використовуючи стандартну форму і тестування, а лише базуючись на даних клінічного інтерв'ю. У першому інтерв'ю терапевт виявляє моделі взаємодій всередині сім'ї [30].

На думку Смєхова В.А., психологічне значення способів спілкування у конфліктних ситуаціях повноцінно розкривається лише у межах клінічного аналізу сімейних взаємин і глибинних психологічних особливостей учасників суперечок. Наявність у конфліктному спілкуванні та його причинах неусвідомлюваних компонентів значно ускладнює становище партнерів і роботу психолога-консультанта. Для досягнення корекційного ефекту психолог має володіти не лише спеціальними способами розуміння, але й особливими прийомами донесення до клієнтів психологічної суті конфлікту, шляхів виходу з нього [30].

Особливу увагу дослідники звертають на те, що психодіагностику у сімейному консультуванні здійснювати нелегко через низку причин. До них, насамперед, відносять наступні:

1. Відсутність єдиного підходу до діагностики сімейних стосунків. Кожна теоретична модель консультування пропонує своє розуміння діагностики і власні техніки діагностування.

2. Досвід психолога і клієнтів, їх цінності, розуміння смислу сімейного життя великою мірою визначають оцінку сімейних взаємин. Професійний психолог повинен усвідомлювати ці обставини і критично розглядати свої висновки.

3. Діагностиці сімейних взаємин заважають різні пояснення їх динаміки партнерами.

На думку вчених, супротив сім'ї дійсному пізнанню взаємин у ній може бути обумовлений також змінами психологічного клімату сім'ї: у кожній сім'ї можливі періоди більшої емоційної близькості і деякого віддалення, які змінюють один одного. У психологічну консультацію конфліктні сім'ї найчастіше звертаються у період умовної стабільності. Внаслідок цього, точно діагностувати емоційний фон сімейних взаємин, зазвичай, вдається після тривалого спостереження. Згадані обставини дозволяють стверджувати, що діагностика сімейних взаємин продовжується стільки, скільки триває консультування сім'ї [28].

Ще одну цікаву точку зору на діагностичні проблеми отримання інформації про сім'ю знаходимо у Ейдеміллера Е.Г., Юстіцкіса В., які виділяють наступні проблеми:

а) проблема інтимності: у відповідності з моральними і естетичними нормами деякі галузі життя сім'ї приховані пеленою інтимності і тому важкодоступні для чужих людей;

б) проблема повноти інформації: багато подій сімейного життя протікають швидко, не затримуючи на собі уваги;

в) проблема розкиданості даних: багато явищ, які представляють інтерес для сімейного психотерапевта, існують у різних сферах життєдіяльності сім'ї і проявляються лише в окремі моменти її життя.

Особливу увагу дослідники звертають на конкретні діагностичні методи, які дозволяють психологу здійснити аналіз подружніх взаємин. Серед них значною ефективністю відрізняються наступні:

а) поетапна методика вивчення сім'ї Г.М. Андрєєвої;

б) техніка спрямованої рефлексії конфліктної події В.А. Смєхова;

в) методика діагностики психологічного здоров'я сім'ї, розроблена В.С. Торохтій;

г) методика діагностики міжособистісних взаємин Т.Лірі;

д) Вісбаденський питальник, розроблений Н. Пезешкіаном;

е) кольоровий тест взаємин у сім'ї;

є) методика діагностики міжособистісного сімейного конфлікту, розроблена В.П. Левкович, О.Е. Зуськова;

ж) модифікація тесту Роршаха для діагностики порушення сімейного спілкування.

Різноманітні схеми діагностики сімейних взаємин дозволяють сім'ї по-новому подивитися на власні стосунки, розкривають часто недостатньо усвідомлені аспекти спілкування і взаємодії.

3.3.3 Специфіка сімейного консультування в контексті покращення взаємостосунків молодого подружжя

Сутність психологічного консультування конфліктних родин полягає у виробленні рекомендацій зі зміни негативних психологічних факторів, що утрудняють життя родини, особливо при переході родини з однієї стадії розвитку в іншу.

Основні задачі психологічного консультування:

- індивідуальні і групові консультації особистостей, що звернулися до фахівця з метою рішення складних проблем, набуття психологічних знань вирішення конфліктів;

- виявлення конфліктних родин і проведення з ними консультацій;

- надання допомоги подружжю у виявленні їхніх помилок і виборі правильної поведінки у важких ситуаціях сімейного життя;

- навчання методам саморегуляції психічного стану.

Сімейне консультування розглядається як одна з форм подружньої терапії, оскільки мова йде про більш прості, поверхневі і короткочасні психотерапевтичні впливи, в основному в конфліктних і кризових ситуаціях. Консультації дозволяють знайти вихід з конкретних конфліктних ситуацій. [15,6]

Етапи психологічного консультування:

- Визначення необхідності консультування і прогноз ефекту впливу на родину — це початкова діагностична стадія корекції подружніх відносин. Діагностична стадія може включати структурний, описовий, динамічний, генетичний і прогностичний рівні. Для діагностики подружнього конфлікту рекомендується використовувати методику аналізу конфліктної ситуації — МАКС . Вона являє собою вільний опис конфлікту у виді відповідей на питання, що об'єднані в одинадцять рефлексивних планів. Важливо представити внутрішню картину конфліктної події хоча б одного з його учасників. Ефективне використання методики можливо після встановлення психотерапевтичного контакту.

- Другим етапом консультування конфліктних родин є відновлення подружніх відносин. Успішність переходу до нього залежить від зниження психічної напруженості клієнта. Іноді в подружньому конфлікті сформовані відносини сприймаються як неминучі, через що з'являються почуття занепокоєння, безвихідності, жалості до себе. Важливо прагнути змінити песимістичне відношення подружжя до ситуації.

Психологічне консультування сполучене з визначеними труднощами:

1. Проблема часу. Психолог повинний за короткий термін визначити причини, мотиви, умови конфлікту, показати подружжю можливості відновлення їхніх відносин;

2. Різний ступінь конфліктності сімейного життя подружжя. Значна частина сімей які звертаються за психологічною допомогою — це молоді люди які недавно одружилися. Для них корекція психологічної несумісності ефективна. Однак нерідко психолог має справу з родинами, що неминуче еволюціонують до розводу. Ефективність їхнього психологічного консультування незначна.

Ще одна група — люди із суперечливою системою мотивів, що як перешкоджають, так і сприяють збереженню подружніх відносин. Перша група мотивів обумовлює збереження конфліктів, аж до готовності йти на розлучення, у той час як мотиви, що сприяють збереженню родини, удосконалюють психологічну корекцію подружніх відносин.

3. Підвищена агресивність стосовно подружжя і консультанта. Особливість конфліктних родин, що знаходяться на стадії розлучення, — спрощене мотивування такого рішення. Це ускладнення повної діагностики подружніх відносин. Важливо зацікавити подружжя у більш глибокому розкритті їх сімейних і особистих, проблем, а також трансформувати ситуацію, де психолог проводить експертизу взаємин подружжя у ситуацію, коли самі вони за допомогою психолога переосмислять мотиви конфлікту.[15,7]

4. Наявність неусвідомлюваних компонентів конфліктної поведінки подружжя значно ускладнює положення консультації і роботу психолога-консультанта .

При нормалізації подружніх відносин під час консультування важливо:

- не допустити нового загострення конфлікту в присутності психолога (обвинувачень, образ, брутальності);

- не стати на сторону одного з подружжя, тому що нерідкі спроби включити консультанта в якості «союзника» у конфлікті;

- с самого початку прагнути до розширення розуміння подружжям конфліктної ситуації, оцінки її з позиції опонента;

- терпляче відноситися до повільної, але позитивної еволюції, відновленню подружніх відносин;

- шанобливо відноситися до норм і цінностей, що приймаються чи відстоюються подружжям;

- не прагнути давати поради, а допомагати знайти правильне рішення самим;

- дотримувати делікатність і анонімності, особливо в тих питаннях, що стосуються інтимних стосунків подружжя.

Психологу-консультанту не завжди вдається нормалізувати стосунки подружжя, що звернулися по допомогу. Р. Мей підкреслює необхідність психологу-консультанту розвивати в собі те, що А. Адлер назвав мужністю недосконалості, тобто уміння мужньо приймати невдачу.[15,8]

Крім загальних рекомендацій, психологи пропонують правила «техніки сімейної безпеки», щоб захистити сімейний шлюб від руйнівної дії сварок. Боротьба із синдромом сімейної сварки вимагає рішучого подолання деяких глибоко вкорінених звичок і переконань. Наші близькі не можуть бути точно такими, якими ми б хотіли їх бачити. Ми не маємо права навіть очікувати цього від них, а не те що вимагати. Пам'ятайте: людина важливіша за предмети - жодна річ не варта великого скандалу.

Що робити, коли все ж таки сім'ї погрожує чергова сварка?

1. Коли хтось намагається втягнути вас у сварку, розпочинайте свої репліки з «ти», а не з «я». (Ти, звісно, образився, що я не випрала тобі сорочку ... » , а не «Я зовсім не зобов'язана це робити!».

2.Якщо ви зрозуміли, що шанси на перемогу в суперечці незначні, вийдіть з кімнати; дозвольте собі й іншим «дозріти» на самоті. Іноді саме це може погасити сварку в самому зародку.

3.Відкладіть «дискусію», поки не заспокоїтесь. Якщо є претензії до когось із членів сім'ї, поговоріть з ним, коли охолонете. Не створюйте ситуацію, яка змусить його захищатись від несподіваної різкої атаки з вашого боку.

4.Якщо партнер спеціально «зачіпає», не дайте йому спровокувати себе. Коли в суботу після обіду чоловік лягає на диван з газетою і заявляє, що йому розхотілось йти на цей фільм, скажіть спокійно: «А я все-таки хочу обов'язково його подивитись». І йдіть самі. Декілька таких випадків - і чоловік змінить свою поведінку.

5.Намагайтеся зупинити спалах гніву - порахуйте до 60, перш ніж почнете говорити.

6.Практично всі сварки в сім'ї відбуваються через те, що ми забуваємо про необхідність розуміти й любити людей такими, якими вони є. Відмовтесь від очікувань, що кохана людина стане точно такою, якою ви хотіли б її бачити, - цього вимагає кохання.[17]

Безконфліктною сім' я стає за таких умов:

1. Коли конфлікт набув латентного характеру через взаємну байдужість: кожен живе власним життям, власними інтересами. Формально сім'я зберігається, люди живуть разом, але фактично окремо. Зовнішні конфлікти ніби відсутні, оскільки загалом конфлікт набув хронічного прихованого характеру.

2. Коли сім'я щасливо проіснувала так довго, що подружжя без слів розуміє одне одного.

Там, де подружжя прагне до вдосконалення стосунків, конфлікти неминучі. Розв'язання конфлікту сприяє розвитку сім’ї, новому рівню спілкування, стиранню відмінностей [6].

3.4 Дослідження особливостей взаємовідносин молодих сімей

3.4.1 Організаційні аспекти дослідження

У нашому дослідженні брали участь сім подружніх пар, стаж сімейного життя яких до шести років. Кожній подружній парі пропонувалося виконати по дві методики (чоловіку і дружині окремо), спрямованих на дослідження самооцінки конструктивної взаємодії в подружніх відносинах та рівня спілкування та відвертості в подружній парі.

Для визначення самооцінки конструктивної взаємодії в подружніх відносинах я використала методику «Самооцінка конструктивної взаємодії в подружніх відносинах», яка дозволила скласти загальну картину поведінки партнерів у процесі взаємодії один з одним. Характер подружніх відносин багато в чому залежить від ступеня узгодженості сімейних цінностей чоловіка і дружини, ролевих уявлень про те, хто і як має поводити себе в новому аспекті, а також від здатності подружжя взаємодіяти, не включаючи конфліктні ситуації. А «Методика исследованиясупружескихотношений» дозволяє визначити на якому рівні в даний час знаходиться спілкування та відвертість партнерів, і чи є необхідність хоч у одного з них ділитись своїми проблемами та переживаннями за межами сімейного кола.

3.4.2 Результати дослідження та їх аналіз

Методика №1 Методика №2
жінка чоловік жінка чоловік
4,1 3,3 10 7
3,3 2,4 5 5
3,5 4,3 8 10
3,7 4 7 4
4,3 4,5 11 11
4 3,8 8 9
3,2 4,6 9 12

Пара №1. Методика №1. Результат даної методик показав, що у чоловіка та дружини готовність до конструктивної взаємодії, виключаючи конфліктність у стосунках, є різною: у дружини вище середнього, у чоловіка середній. Це може бути обумовлено невмінням та неготовністю переглянути та змінити позиції власної поведінки, пристосуватись до іншого.

Методика №2. Результат даної методики показав, що рівень спілкування та відвертості партнерів є однаковим (високим). Це дає можливість стверджувати, що кожен з подружжя ділиться тим, що його турбує, а інший його уважно вислуховує. У них немає потреби ділитись з кимсь іншим: друзями, родичами, тому що їх вдома розуміють найкраще.

Пара №2. Методика №1. Результат даної методик показав, що у чоловіка та дружини готовність до конструктивної взаємодії, виключаючи конфліктність у стосунках, є різною: у дружини середній, у чоловіка низький. Такий показник є досить негативним, оскільки відносини в даній сім’ї є досить конфліктними. Це може бути обумовлено невмінням та неготовністю переглянути та змінити позиції власної поведінки, пристосуватись до іншого.

Методика №2. Результат даної методики показав, що рівень спілкування та відвертості партнерів є однаковим (високим). Це дає можливість стверджувати, що кожен з подружжя ділиться тим, що його турбує, а інший його уважно вислуховує. У них немає потреби ділитись з кимсь іншим: друзями, родичами, тому що їх вдома розуміють найкраще.

Пара №3. Методика №1. Результат даної методик показав, що у чоловіка та дружини готовність до конструктивної взаємодії, виключаючи конфліктність у стосунках, є різною: у дружини середньою, у чоловіка вище середнього. Це може бути обумовлено невмінням та неготовністю переглянути та змінити позиції власної поведінки, пристосуватись до іншого.

Методика №2. Результат даної методики показав, що рівень спілкування та відвертості партнерів є однаковим (високим). Це дає можливість стверджувати, що кожен з подружжя ділиться тим, що його турбує, а інший його уважно вислуховує. У них немає потреби ділитись з кимсь іншим: друзями, родичами, тому що їх вдома розуміють найкраще.

Пара №4. Методика №1. . Результат даної методик показав, що у чоловіка та дружини готовність до конструктивної взаємодії, виключаючи конфліктність у стосунках, є однаковою: у дружини та у чоловіка середньою. Це дає можливість врівноважити та налагодити стосунки. Але все ж такий рівень готовності до конструктивної взаємодії може бути обумовлений невмінням та неготовністю переглянути та змінити позиції власної поведінки, пристосуватись до іншого.

Методика №2. Результат даної методики показав, що рівень спілкування та відвертості партнерів є однаковим (високим). Це дає можливість стверджувати, що кожен з подружжя ділиться тим, що його турбує, а інший його уважно вислуховує. У них немає потреби ділитись з кимсь іншим: друзями, родичами, тому що їх вдома розуміють найкраще.

Пара №5. Методика №1. Результат даної методик показав, що у чоловіка та дружини готовність до конструктивної взаємодії, виключаючи конфліктність у стосунках, є однаковою: у дружини та у чоловіка вище середнього. Це дає можливість врівноважити та налагодити стосунки. Але все ж такий рівень готовності до конструктивної взаємодії може бути обумовлений невмінням та неготовністю переглянути та змінити позиції власної поведінки, пристосуватись до іншого.

Методика №2. Результат даної методики показав, що рівень спілкування та відвертості партнерів є однаковим (низьким). Це дає можливість стверджувати, що в такій сім’ї зовсім не прийнято ділитись один з одним своїми проблемами. Але обов’язково є ряд речей про які можна і треба було б поговорити. Але цього не відбувається. Існують питання про які обоє не говорять і не наважуються заговорити. А це веде до відчуження, тому що кожен відчуває необхідність мати поряд людину, яка б його розуміла. И таку людину шукають на стороні…

Пара №6 . Методика №1. Результат даної методик показав, що у чоловіка та дружини готовність до конструктивної взаємодії, виключаючи конфліктність у стосунках, є різною: у дружини вище середнього, у чоловіка середній. Це обумовлено невмінням та неготовністю переглянути та змінити позиції власної поведінки, пристосуватись до іншого.

Методика №2. Результат даної методики показав, що рівень спілкування та відвертості партнерів є однаковим (високим). Це дає можливість стверджувати, що кожен з подружжя ділиться тим, що його турбує, а інший його уважно вислуховує. У них немає потреби ділитись з кимсь іншим: друзями, родичами, тому що їх вдома розуміють найкраще.

Пара №7. Методика №1. Результат даної методик показав, що у чоловіка та дружини готовність до конструктивної взаємодії, виключаючи конфліктність у стосунках, є різною: у дружини середньою, у чоловіка вище середнього. Це може бути обумовлено невмінням та неготовністю переглянути та змінити позиції власної поведінки, пристосуватись до іншого.

Методика №2. Результат даної методики показав, що рівень спілкування та відвертості партнерів є різним: у жінки високим, а у чоловіка низьким. Така ситуація є досить складною, оскільки в представленні дружини сімейне спілкування є досить відвертим, і не потрібним стороннього втручання, а у представленні чоловіка не відвертим: оскільки його не розуміють, і він намагається знайти підтримку за межами сімейного кола. З таким подружжям потрібна робота психолога для встановлення нормальної внутрішньої взаємодії та контактування.

Тож аналіз результатів проведеної методики №1 показав, що у більшості з досліджуваних подружніх пар рівень самооцінки конструктивної взаємодії у відносинах є досить різним, в більшості середнім. Це дає можливість стверджувати, що така взаємодія є насиченою конфліктами та обумовленою невмінням та неготовністю переглянути та змінити позиції власної поведінки, пристосуватись до іншого, можливо, невмінням взаємодіяти в зв’язку з невеликим стажем сімейного життя.

Аналіз результатів проведеної методики №2 показав, що рівень спілкування та відвертості в подружній парі, у більшості з досліджуваних, є однаковим - високим. Таким чином можна стверджувати те, що взаємодія відбувається відверто, на одному рівні, та проблем і спілкування в них не буде (при умові, що рівень буде один і той же).


3.5 Рекомендації психолога членам молодого подружжя щодо оптимізації їх стосунків

Основними засобами оптимізації можуть бути роботи з сімейними психологами, Центри сімейного консультування, Центри соціальних служб для молоді, відділи сім’ї та молоді, Служби у справах неповнолітніх, Спілки захисту сім’ї та особистості, Центр екології сім’ї та ін.

Саме ними розроблено багато рекомендацій з нормалізації подружніх взаємин, попередженню переростання спірних ситуацій в конфліктах. Більшість з них зводиться до наступного:

- Поважай себе, а тим більше іншого. Пам’ятай, що він (вона) найближча для тебе людина, батько (мати) твоїх дітей. Намагайся не збирати помилки, образи і «гріхи», а відразу реагуй на них. Це виключно нагромадження негативних емоцій. [15,2]

- Не прагніть у подружньому спілкуванні домінувати. Багато людей вважає, що можуть не тільки вказати партнеру на помилку, але й покарати його за це, не розуміючи, що спочатку слід визначити, що є і не є помилкою. Повчати в сучасній сім’ї жоден з подружжя не має права. Способи нав’язати своє главенство в сімейних стосунках справедливо сприймаються як агресивні й отримують різку відсіч.

- Не прагніть до перемоги в конфлікті, оскільки ваша перемога – це поразка коханої вам людини.

- Намагайтеся не пам’ятати про суперечку. Спеціалісти стверджують, чим швидше забувається погане, тим щасливіша сім’я. Найнебезпечніше для сім’ї, її благополуччя є накопичення образ, «гріхів», помилок тощо.

- Не робіть зауважень один одному в присутності інших (дітей, знайомих, гостей і так далі). Це принижує гідність людини, боляче б’є по самолюбству.

- Не перебільшуй власні здібності і досягнення, не вважай себе завжди і у всьому правим.

- Більше довіряй і ревнощі зводь до мінімуму. У сімейному житті іноді краще не знати правду, чим будь-що-будь намагатися встановити істину.

- Не опускайся, піклуйся про свою фізичну привабливість, працюй над своїми недоліками.

- Ніколи не узагальнюй навіть явні недоліки партнера, веди розмову тільки про конкретну поведінку в конкретній ситуації.

- Стався до захоплень партнера з інтересом і повагою. Будь уважним, умій слухати і чути партнера.

- Намагайтеся знаходити час для того, щоб хоча б іноді відпочити один від одного. Це допоможе зняти емоційно-психологічну перенасиченість спілкуванням. [15,3]

Конструктивність усунення подружніх конфліктів, як ніщо інше, залежить в першу чергу від уміння партнерів розуміти, прощати й уступати.

Одною з умов завершення конфлікту люблячого подружжя - не домагатися перемоги. Перемогу за рахунок поразки коханої людини важко назвати досягненням. У суперечці ніколи не слід «відіграватися на тілесних недугах партнера й особливо акцептувати увагу на інтимних моментах вашого життя». Все це може поглибити конфлікт, і ніякі подальші вибачення та бажання відновити подружнє життя вже не допоможуть.[3, 30] Важливо поважати іншого, яка б провина не лежала на ньому. Потрібно бути здатним чесно запитати в самого себе (і головне, чесно відповісти собі), що ж тебе насправді хвилює. При аргументації своєї позиції намагатися не виявляти недоречний максималізм і категоричність. Краще самим прийти до взаєморозуміння і не втягувати у свої конфлікти інших — батьків, дітей, друзів і знайомих. Тільки від самого подружжя залежить благополуччя родини. [15, 4]

Необхідно вчитися мистецтву спільного життя, оскільки сварки спалюють вщент те, що колись було сім'єю, домом. Для цього необхідно оволодіти найважливішими сферами, якими є організація сімейного життя і вміння спілкуватися.

Чеський психолог М. Плзак пропонує організовувати сімейне життя таким чином:

1. Ведення домашнього господарства й бюджету. Дружина приймає рішення з усіх питань, пов'язаних із домашнім господарством, сама розпоряджається грошима «на кожен день». Зате чоловік розподіляє заощадження на придбання великих речей, поїздку у відпустку тощо. Необхідно також визначити обов'язки чоловіка по господарству. Крім цих обов'язків, дружина не повинна давати йому додаткових доручень.

2. Виховання дітей. Оптимальний варіант, коли дружина визначає, які обов'язки покласти на дітей, а чоловік слідкує за заняттями, особливо пов'язаними з індивідуальними схильностями.

3. Проведення відпочинку. У вільний час подружжю краще вести так зване «відкрите життя» : кожен має право хоч би один день на тиждень робити все, що заманеться. При цьому бажано бути поряд, проте без активного спілкування (наприклад, чоловік дивиться телевізор, а дружина читає). Необхідно відпочити одне від одного.

Якщо в сім'ї немає хорошої організації, то навіть дуже сильне дошлюбне кохання може згаснути на початку сімейного життя. Кохання не витримує конкуренції з емоціями, викликаними невлаштованим шлюбом. Ось чому організація окремих сфер сімейного життя залежить насамперед від уміння, знань подружжя. Коли спільне життя дезорганізоване, навіть виховані, культурні люди поводять себе у конфліктних ситуаціях неналежним чином.

Уміння спілкуватися - найважливіший момент подружніх стосунків, оскільки комунікативна культура в сім'ї проходить найбільше випробування. [17]

Окремо варто зупинитися на такому радикальному способі усунення подружніх конфліктів, як розлучення. На думку психологів, йому передує процес, що складається з трьох стадій:

а) емоційне розлучення, що виражається у відчуженні, байдужності партнерів одне до одного, втрата довіри і любові;

б) фізичне розлучення, що приводить до роздільного проживання;

в) юридичне розлучення, що вимагає правового оформлення припинення шлюбу.

Багатьом розлучення приносить рятування від ворожості, обману і того, що затьмарювало життя. Звичайно, воно має і негативні наслідки. Вони різні для тих хто розлучається, дітей і суспільства. Найбільш уразлива при розлученні жінка, у якої звичайно залишаються діти. Вона більше, ніж чоловік, піддана нервово-психічним розладам.

Негативні наслідки розлучення для дітей набагато значніші в порівнянні з наслідками для самих батьків. Дитина втрачає одного (часом улюбленого) із батьків, тому що в багатьох випадках матері перешкоджають батькам зустрічатися з дітьми. Дитина часто зазнає утиску однолітків із приводу відсутності в нього одного з батьків, що позначається на його нервово-психічному стані. Розлучення веде до того, що суспільство одержує неповну родину, збільшується число підлітків з поведінкою, що відхиляється, росте злочинність. Це створює для суспільства додаткові труднощі. [15,4]

Сучасна психологічна наука пропонує більш досконалі способи «боротьби» з буденністю та рутиною, але наголошує на безмежності цього процесу і вимагає від людини максимальної віддачі, уміння цінувати партнера.

Перше правило - прийняття близької людини такою, якою вона є, з усіма її недоліками та перевагами (ідеальної людини немає, і кожна далека від ідеалу). Головним чинником при цьому є духовна адаптація, завдяки якій відбувається абсолютне визнання цінності іншого.

Друге правило - подружнє спілкування має стати джерелом партнерського «прогладжування», тобто повинні мати місце повсякчасна підтримка разом із співчуттям, схвалення вчинків, поведінки.

Третє правило - надавати перевагу педагогіці схвалення і позбуватися звички користуватися педагогікою покарання. На питання: «Що легше - карати чи заохочувати?» - більшість людей відповість: «Карати». Роками створювалася система покарань, яка тримала нас в страху й покірливості. Страх став частиною свідомості більшості. Завдяки йому існують цілі держави і невігласи керують народами «…а братія мовчить собі, витріщивши очі, неначе так і треба». Батьки карають своїх дітей, щоб вони не сміли суперечити, мати власну точку зору. Не дай Боже, критикували батьків, нaвiть коли ті неправі. І, наслідуючи їх, уже дорослі діти вчиняють так само. Існує навіть cycпiльнa думка, що хороші батьки повинні карати дитину, щоб вона стала справжньою людиною. «Забиті» змалечку, уже дорослі люди, починаючи працювати, цілком нормально починають сприймати суцільні покарання. У народі навіть з'явився чорний гумор, що лише на власному похованні можна почути схвальні слова про себе. Завчену змалечку спрямованість на покарання переносять на партнера й у більшості випадків її об'єктом стають дрібниці, абсолютно непринципові моменти сімейного життя: не так подивився, не там став, не так зробив. «Звинувачений», розуміючи мізерність приводу для невдоволень, починає захищатися, виникає конфлікт, якого могло б зовсім не бути.

За І. Трухіним, різновидом «караючої» педагогіки є прагнення перевиховати партнера. Відомо, що звички завжди мотивуються, формуються тривалий час, стають частиною самоповаги, позитивного ставлення до себе. Тоді будь-яка невиправдана критика принижує гідність іншого, не дозволяє йому почуватися повноцінним, самодостатнім. Закономірно, що тут починає працювати механізм самозахисту, який часто змінює почуття до партнера на протилежні. [17]

Для оптимізації подружніх взаємин можна використовувати діагностику подружжя, а саме за допомогою таких методик:

- «Методика на визначення оцінки сумісності характерів». Ця методика включає 16 питань в тестовому вигляді, результат яких підраховують за допомогою таблиці та співвідносять з ключем. За її допомогою можна визначити рівень сумісності характерів у подружжя, що складають 3 рівні : гармонійна пара, можливі труднощі та складна пара.

- «Бланк самооцінки конструктивної взаємодії в подружніх відносинах». За допомогою цього бланку, а саме чесних відповідей на його запитання, можна визначити рівень готовності до конструктивної взаємодії в подружніх відносинах, та засоби поліпшення її готовності.

- «Методика К.Томаса на визначення стратегій поведінки особистості в конфліктних ситуаціях». За допомогою цієї методики можна визначити власний стиль поведінки в ситуації непорозуміння. Включає 30 тестових запитань. Результати визначаються ключем.

- «Методика исследования супружеских отношений». За допомогою цієї методики визначають характер спілкування в сімейній парі. Має 10 питань, опрацювання результатів відбувається за ключем. Виділяється 2 види спілкування: сім’ї, в якій прийнято розповідати про свої проблеми, та сім’я, в якій певний ряд питань замовчується.

- «Методика «Общение в семье» (Алешина Ю.Е., Гофман Л.Я., Дубовская Е.М). Методика призначена для визначення характеру спілкування між подружжям. Складається з 39 тестових запитань, результати визначаються за ключем. Характер спілкування визначають мірою розвитку шести складових :

- Довірливе спілкування;

- Взаєморозуміння між подружжям;

- Схожість у поглядах подружжя;

- Загальні символи сім’ї;

- Легкість спілкування між чоловіком і дружиною;

- Психотерапевтичне спілкування.

ВИСНОВКИ

1. Аналіз науково-методичної літератури щодо теми курсової роботи показав актуальність досліджуваної проблеми. Свої роботи дослідженню цієї проблеми присвятило багато вітчизняних (В. П. Меньшутін, А. М. Волкова, М. М. Обозов, А. М. Обозова, С. В. Ковальов.) та зарубіжних (Л. Б. Шнейдер, Мюріел Джеймс) вчених.

Вони розглядають подружжя, як міжособистісну взаємодію між чоловіком та дружиною, що врегульовується моральними принципами та підтримується, цінностями, які йому притаманні. Сім’я ж є більш складною системою відносин, ніж шлюб, оскільки вона, як правило, об’єднує не лише подружжя, але і їх дітей, а також інших родичів та близьких.

2. Сім'я – це суспільний інститут (з точки зору суспільного санкціонування шлюбно-сімейних відносин), водночас мала соціальна група, що має історично визначену організацію, члени якої пов'язані шлюбними або родинними відносинами, спільністю побуту та взаємною моральною відповідальністю, соціальна необхідність якої зумовлена потребою суспільства у фізичному та духовному відтворенні населення. Сім'ю становлять особи, які проживають сумісно, пов'язанні спільним побутом і мають взаємні права і обов'язки. Подружжя вважається сім'єю й тоді коли дружина або чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням необхідністю догляду за батьками, дітьми та за інших поважних причин не проживають разом [8].

Особливостями сучасних молодих сімей є те, з яких причин вони утворюються та в якій формі існують:

- шлюб з розрахунку,

- духовний союз,

- романтичний шлюб,

- шлюб-товариство,

- шлюб, заснований на любові.

3. Цілком ймовірно, що якість відносин відбиває й пом'якшує вплив особистісних характеристик партнерів на психосоціальне функціонування. Стресові події, що відбуваються в період шлюбу, і те, як пари справляються із цими важкими обставинами, не менш важливі, ніж стійкі особистісні несприятливі фактори, які чоловік і жінка вносять у шлюб. Позитивність між партнерами не тільки зміцнює подружній союз, але й полегшує перехід до виконання батьківських функцій, а також сприяє встановленню позитивних відносинах між батьками й дітьми. Негативність має досить великий ряд причин виникнення, але може підлягати усуненню за допомогою досить тривалої та виснажливої роботи партнерів. Чим докладніше вчені вивчають подружні стосунки, тим більше переконуються у неможливості існування безконфліктних сімей. Тому так важливо розв'язувати конфлікти на початку, коли ненависть ще не охопила супротивників і вони можуть знайти конструктивне рішення.

4. Сім’я є досить складним утворенням. Вирішення проблем та налагодження відносин в сім’ї, особливо в молодій, є тяжким та тривалим процесом. Позитивному перебігу та прискоренню цього процесу може допомогти психолог. В даний час робота психолога є досить потрібною та поширеною. По відношенню до роботи з молодими сім’ями психолог працює в таких напрямках :

· просвітницька діяльність,

· психологічна діагностика,

· сімейне консультування.

Уміле поєднання цих методів дасть змогу вирішити досить велику кількість сімейних питань та допоможе подружжю справитись з проблемами.

5. В ході проведеного мною дослідження та аналізу результатів проведеної методики №1 показало, що у більшості з досліджуваних подружніх пар рівень самооцінки конструктивної взаємодії у відносинах є досить різним, в більшості середнім. Це дає можливість стверджувати, що така взаємодія є насиченою конфліктами та обумовленою невмінням та неготовністю переглянути та змінити позиції власної поведінки, пристосуватись до іншого, можливо, невмінням взаємодіяти в зв’язку з невеликим стажем сімейного життя.

Аналіз результатів проведеної методики №2 показав, що рівень спілкування та відвертості в подружній парі, у більшості з досліджуваних, є однаковим - високим. Таким чином можна стверджувати те, що взаємодія відбувається відверто, на одному рівні, та проблем і спілкування в них не буде (при умові, що рівень буде один і той же).

Такі результати дають можливість підтвердити гіпотезу дослідження про те, що детермінантами психологічних розладів у стосунках молодого подружжя є психологічна неготовність до взаємодії, конфліктність через невміння конструктивно взаємодіяти та вирішувати конфліктні ситуації, та неусвідомлюваність майбутньої відповідальності.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Андрєєва Г.М. Спілкування і оптимізація спільної діяльності. - М.:МГУ,1987р.

2. Бєлатов С.А. Дев'ять правил чвари подружжя. // АІФ. Україна. - 2000.- №7.

3. Витек К. Проблемы супружеского благополучия . - М.: Прогресс. - 1988г.

4. Гребенников И.В. Основы семейной жизни: Учебное пособие для студентов пед. институтов // М.: Просвещение. – 1991 г.

5. Катина Л. Надежды маленький оркестрик // Света. 1996. - №10

6. Курсова робота на тему « Конфлікти в сім’ї» // http://referatu.net.ua/ referats/23/5143/?page=0

7. Либина А. Уроки семейных скандалистов // Семья и школа. - №7.

8. Обозов Н.М. Психологія між особистісних відносин. - К. - Либідь. - 1990р.

9. Петровский А.В. Психология о каждом из нас и каждому из нас о психологии. // М. Российский государственный гуманитарный университет. - 1996г.

10. Причини конфліктів в сім’ях//http://studentam.net.ua/content/view/4122/86/

11. Психологія. // Видання третє, стереотипне. За ред. члена-коресподента АПН України Ю.Л.Трофімова. - Київ . - Либідь. - 2001р.

12. Психологія / под. ред. Ю. Трофімова. – К.: Либідь, 2000. – 558 с.

13. Психологія сім’ї. Навчальний посібник за заг. ред. В.М.Поліщука // Суми.- «Університетська книга». – 2008 р.

14. Рінінська М. Сімейні чвари. // Сім'я. - 2000.- № 9.

15. Романов К.В. Нравственный мир молодой семьи. – Ленинград, Семья и школа, 1985. – 185 с.

16. Сатир В. Как строить себя и свою семью // Перевод с английского. - М. -

Педагогика. - 1992г.

17. Семейно-опытовая культура. – Минск, Манускрипт, 1987. – 372 с.

18. Семья в психологический консультации.//Под ред. А.А. Бодалева, В.В. Столина.– М., 1989.– 321 с.

19. Степан Геник. Людина, сім'я, Україна. // Л. - 2000р.

20. Степан Геник. Усе починається з родини. // Л. - 2000р.

21. Сыменко В.А. Супружеские конфликты . - 2-е изд., перераб. и доп. // М.-

МЬІСЛЬ, 1989г.

22. Сысенко В.А. Супружеские конфликты. – М.: Наука, 1989. – 266с.

23. Татаркевич В. О счастье и совершенстве человека. – М.: Просвещение, 1981. – 361 с.

24. Татенко Вбб. Ідеологія, психологія, педагогіка: від конфлікту о гармонії // Психолого-педагогічна наука і суспільна ідеологія. –Київ, 1998. – 112 с.

25. Уткин Э. Конфликтология - М.: Наука, 1998. – 372 с.

26. Хасан Б., Сергопанов П. Ситуация обучения как продуктивный конфликт // Вопросы психологии. – 1999. – № 5.– С. 79-86.

27. Хектаузен Х. Психология мотивации достижения. – СПб.: Питер, 2001г. – 412 с.

28. Хорни К. Наши внутренние конфликты. – М.: Бахрах, 2000 – 289 с.

29. Шуман С.Г. Школьный конфликт глазами психолога // Педагогика. – 2001. - № 9.– С. 46-51

30. Л.Б. Шнейдер Психология семейных отношений. - Курс лекций. - Кафедра психологи // ЭКСМО. - Пресс. -2000 г.

31. Юнг К. Архетип и символ. - СПб., 1991.

ДОДАТКИ

Додаток 1

Методика самооцінки конструктивної взаємодії в подружніх відносинах

Інструкція: Проаналізуйте і оцініть за п’ятибальною шкалою свою поведінку у взаємодії з чоловіком (дружиною) за 15 позиціями, представленими в наступній матриці:

Тестовий матеріал:

Таблиця Б.1.

Позиція Оцінка
Я поважаю себе, і тим більше чоловіка (дружину) 5 4 3 2 1
Я завжди пам’ятаю, він (вона) 5 4 3 2 1
Я намагаюся не накочувати помилки і образи, а зразу реагую на них 5 4 3 2 1
Я ніколи не роблю сексуальних докорів 5 4 3 2 1
Я ніколи не роблю зауважень чоловікові (дружині) у присутності чужих людей, в тому числі і в присутності дітей

5 4 3 2 1

Я ніколи не перебільшую власні здібності і переваги 5 4 3 2 1
Я не вважаю себе завжди і в усьому правим (ою) 5 4 3 2 1
Я ніколи не ревную і завжди довіряю дружині (чоловіку) 5 4 3 2 1
Я завжди уважний, вмію слухати і чути дружину (чоловіка) 5 4 3 2 1
Я постійно працюю над своїми недоліками турбуюсь про свою фізичну привабливість 5 4 3 2 1
Я ніколи не говорю про недоліки дружини (чоловіка), а веде розмову про конкретну поведінку в конкретній ситуації 5 4 3 2 1
Я завжди відношуся до захоплень дружини (чоловіка) з цікавістю і повагою 5 4 3 2 1
Я не намагаюся, щоб не сталося, встановити істину в сімейних стосунках, якщо є можливість не робити цього 5 4 3 2 1
Я намагаюся знаходити час для того, щоб іноді відпочивати один від одного, надаю таку можливість дружині (чоловіку) 5 4 3 2 1
В конфлікті я іноді не роблю ставку на перемогу і завжди готовийпоступитися 5 4 3 2 1

Оцінка результатів:

1. Підрахуйте суму отриманих балів за всіма 15-а позиціями і знайдіть середнє арифметичне від цієї суми.

2. Якщо отриманий результат складає від 4,5 до 5 балів, то ваша готовність до конструктивної взаємодії в подружніх відносинах висока і виключає конфлікт.

3. Якщо отриманий результат складає від 4 до 4,5 балів, то рівень вашої готовності до конструктивної взаємодії вище середнього. Щоб виключити конфліктність у відносинах з чоловіком (дружиною), вам необхідно переглянути окремі позиції вашої поведінки.

4. Якщо отриманий результат складає від 3 до 4 балів, то рівень вашої готовності до конструктивної взаємодії середній, а отже, ймовірність конфліктів з чоловіком (дружиною) досить високий. Вам необхідно серйозно переглянути деякі позиції вашої поведінки.

5. Якщо результат менше 3-х балів, то рівень вашої готовності до конструктивної взаємодії низький, а ймовірність конфліктів з чоловіком (дружиною) дуже висока. Вам необхідно дуже серйозно переглянути більшість позицій вашої поведінки, вказаних в тексті, і активно працювати над собою.

Додаток 2

Методика исследования супружеских отношений

Назначение теста: диагностика характера общения в семейной паре.

Инструкция к тесту: Внимательно читайте каждое утверждение и выбирайте один из трех предлагаемых вариантов ответов.

Тестовый материал

1. Есть ли у Вас чувство, что необходимо серьезное выяснение отношений (да – 1 очко, нет такой необходимости – 0, это бесполезно – 2).

2. Когда Вы хотите задать какой-то деликатный вопрос, можете ли Вы сделать это прямо, без обиняков (да – 0, да, но нужна благоприятная обстановка – 1, об этом не может идти речи –2).

3. Считаете ли Вы, что Ваш партнер многое умалчивает из того, что его тяготит (да – 1, не имею представления – 2, я в курсе всех его проблем – 0).

4. Можете ли Вы разговаривать со своим партнером о серьезных вещах в любое время (да – 1, не всегда, нужен нужный момент – 1, в большинстве случаев нет, потому что он не имеет времени – 2).

5. Когда Вы разговариваете друг с другом, то следите за тем, чтобы Ваши формулировки были точные (да, я обдумываю, взвешиваю свои слова – 1, нет, мы говорим прямо, то, что думаем – 2, высказываю свое имя, но прислушиваюсь и к чужому – 0).

6. Когда Вы делитесь с партнером своими проблемами: нет ли у Вас такого чувства, что Вы тем самым обременяете его (да, так часто бывает – 2, он просто не вникает в мои проблемы – 1, он всегда проявляет участие – 0).

7. Принимает ли кто-то важное решение, которое касается его самого, не советуясь с другим (случается и так – 2 очка, мы вместе обсуждаем это, но последнее слово каждый оставляет за собой – 1, мы решаем и обсуждаем все вместе – 0).

8. Не задумывались ли Вы над тем, чем предпочитаете чаще поделиться с друзьями, чем со своим спутником жизни (иногда это случается – 1, нет – 0, друзья меня лучше понимают – 2).

9. Не бывает ли так, когда партнер разговаривает с Вами, Вы думаете о чем-то другом (бывает и так – 2 очка, нет, я слушаю внимательно – 0, если я чувствую, что рассеян (на), то стремлюсь сосредоточить свое внимание – 1).

10. В разговоре Вы пытаетесь, прежде всего, высказаться сами (непременно – 2 очка, обычно даю партнеру высказать все, что его волнует – 0, считаю, что мы оба должны делиться своими проблемами – 1).

Баллы за каждый ответ начисляются в соответствии с таблицей:

Ключ к тесту:

12345678910

A 1010122122

B 0121211000

C 2202000211

Интерпретация результатов теста:

от 0 до 10 баллов: в Вашей семье принято рассказывать о своих проблемах. Каждый из вас делится тем, что его тяготит, и партнер его внимательно выслушивает. У вас нет потребности делиться с кем-то другим: друзьями, родственниками, потому что дома вас понимают лучше.

от 11 до 29 баллов: нельзя сказать, что в Вашей семье совершенно не делятся друг с другом своими проблемами. Но есть ряд вещей, о которых Вам нужно и можно было бы говорить. Но вот этого не происходит. Существуют вопросы, о которых Вы не говорите, и Вы оба не решаетесь обсуждать их. А это ведет к отчуждению, потому что каждый чувствует необходимость иметь рядом человека, который бы его понимал. И такого человека ищут…

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:45:58 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
10:50:50 29 ноября 2015

Работы, похожие на Дипломная работа: Особливості взаємовідносин у молодого подружжя: психологічний аспект
Шпоры по Госам МСХА
... Она состоит из общих основ эк теории, микрои макроэкономики и интерэкономики (мировой экономики). В общ осн эк теории дается: хар-ка понятия общества ...
Эт-пы СП: опре-е миссии пред-я; формул-е целей и задач функ-ния пред-я; ан и оц внеш среды; ан и оц внутрен структуры пред-я; разраб-ка и ан стратегич альтернатив; выбор стратегии ...
5)Обесп-ся соблюд-е интер-в акц-в и др. инвест-в.6)Контр-ся фин. сост-е, пл/сп-ть и кр/сп-ть пр-я.
Раздел: Остальные рефераты
Тип: реферат Просмотров: 2892 Комментариев: 5 Похожие работы
Оценило: 4 человек Средний балл: 3.3 Оценка: неизвестно     Скачать
Экономическая система
1. Эк-я с-ма - ед-во ч-ка и общ-го пр-ва В любой ЭС существует 2 вида отношений: 1-отношение людей к природе; 2. отношение людей друг к другу. В ...
Различия издержек от себ-ти: - себ-ть - это часть издержек пр-тия и т.к статьи издержек, к-е входят в себ-ть, устан-т гос-во себ-ть представляет собой нормиров-е издержки пр-тия ...
1-иннова-ая дея-ть всегда несет в себе заряд деструктивности, нарушает сложив-ся порядок вещей, содержит угрозу равновесию и стабильности сложившейся с-мы.2 - лавиннобразный рост ...
Раздел: Рефераты по экономике
Тип: шпаргалка Просмотров: 1654 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Шпоры по финансовому менеджменту
Билет 1 1. Сущ-ть, содерж-е и виды фин. рисков Под фин риском предп-ия поним вероятность возник-ия неблагоприятных фин последствий в форме потери ...
Ст-ть доп кап-ла, привлек-ого за счет эмиссии простых акций ССКпа = (Ка*Дпа*ПВт*100)/(Кпа*(1-ЭЗ)), где Ка - кол-во доп-но эмитир-х акций; Дпа - Ѭ див-дов, выплач-х за 1 простую ...
Кредитосп-сть - это возмож-ть, имеющаяся у предп-я для своевременного погаш-я кредитов и % за него.
Раздел: Рефераты по менеджменту
Тип: реферат Просмотров: 5458 Комментариев: 3 Похожие работы
Оценило: 2 человек Средний балл: 5 Оценка: неизвестно     Скачать
Психология как научная дисциплина
1. Понятие о личности. Теории личности в зарубежной психологии Личность - индивид как субъект социальных отношений и сознательной деятельности ...
Этические пр-пы: компетентность, порядочность, проф-я и научная ответ-сть, уважение к правам ч-ка, соц. ответ-ть, забота о благополучии других.
... общения и взаимодействия людей - в частности, роль общения в системе отношений общественных и межличностных; 2) П. групп, изучающую псих-е харак-ки соц. групп - больших и малых; 3) ...
Раздел: Рефераты по психологии
Тип: шпаргалка Просмотров: 2564 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Социальная работа как знание, деятельность и специальность
1. С.р. как знание, деят-ть и специальность. 27 октябряподдержки соц. работни_ 2000г. Президент РФ В. В. Путин издал Указ (№ 1796) об установлении нов ...
Мед-ая модель (индивид-ая соц-ая р-а) - взаимод-ие соц-го р-ка с клиентом: сбор фактов; соц-ый диагноз; соц-ая терапия: (непосредственный метод лечения, косвенный метод лечения ...
2) соц.обслуживание - пред.собой дест-ть по оказ.различ-х видов соц.услуг, предоставляемых б/п или на льготных условиях в стационарных или не стационарных уч-ях соц.обслуж-я. Эк-ка ...
Раздел: Рефераты по социологии
Тип: шпаргалка Просмотров: 2808 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Билеты по философии (кандидатский минимум)
1. Античная философия, ее генезис, основные проблемы, концепции и понятия (Космос, Природа, Логос, Эйдос, Душа и т.д.) Др. гр.ф (дгф) возникла в ...
Ценность может рассматриваться как предмет, удовлет ту или иную потребность, как идеал, как соц норма, положительная как значимость чего-либо для ч-ка или группы.
Если сначала природа воспринималась как господин, в новое время как слуга, то теперь она должна стать партнером ч-ка.
Раздел: Рефераты по философии
Тип: реферат Просмотров: 4032 Комментариев: 8 Похожие работы
Оценило: 3 человек Средний балл: 4.3 Оценка: неизвестно     Скачать
Ответы на госудаственные экзамены по психологии ЮУрГУ
1. Принцип единства сознания и деятельности как конкретизация принципа детерминизма Деятельность - динамическая система взаимодействий субъекта с ...
Понятие "действие" выводит Д-ть ч-ка в предметный мир, т.е. действия ч-ка предметны: они реализуют соц., производственные и культурные цели.
Процесс становления Л-ти связан с осознанием иерархий мотивов (Выготский-характеризовал соц. среду Т-я подр-ка -необ-сть Т-я их интересов => устойчивая иерархия мотивов ...
Раздел: Рефераты по психологии
Тип: шпаргалка Просмотров: 2589 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Внутрифирменое планирование
Основы внутрифирменного планирования 1.Понятие и содержание ВП 2.Этапы разв-я сис-м ВП в странах рыночной экономики 3.Развитие сис-мы внутризаводского ...
Рассчит-ся произ-ая мощ-ть цеха(уч-ка) в натуральном выражении путем умножения кол-ва изделий по программе на принятый коэф-т произв-ой мощ-ти.
... го цикла, изг-й прод-и в днях на среднесуточный расход данного мат-ла в натур-х ед-х изм-я. При наличии данных о величине незаверш-го произ-ва на нач-о и ко-ц план-го периода, потр ...
Раздел: Остальные рефераты
Тип: реферат Просмотров: 515 Комментариев: 3 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Шпоры к ГОСу по менеджменту
Менеджмент (шпоры к ГОСу) 1. Перечислите и охарактеризуйте "краеугольные камни" эффективного бизнеса. Почему они могут являться "основой" для создания ...
Психологи, соц.психологи и мен-ры утв., что мен-р д.б. "социальной личностью", т.к. в св.работе он "через других становится самим собой" и "продолжает себя в других".
P"-политика (влияние полит. ситуации на общ. и конкретн. бизнес-деят-ть, положение и отн-е людей в рез. воздействия полит. факторов на покупат. способность, изменения во вкусах ...
Раздел: Рефераты по менеджменту
Тип: реферат Просмотров: 1263 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 1 человек Средний балл: 5 Оценка: неизвестно     Скачать

Все работы, похожие на Дипломная работа: Особливості взаємовідносин у молодого подружжя: психологічний аспект (1613)

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151015)
Комментарии (1843)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru