Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Реформування органів внутрішніх справ України як фактор розвитку функції забезпечення законності та правопорядку

Название: Реформування органів внутрішніх справ України як фактор розвитку функції забезпечення законності та правопорядку
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: реферат Добавлен 13:46:24 12 мая 2011 Похожие работы
Просмотров: 141 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Реформування органів внутрішніх справ України як фактор розвитку функції забезпечення законності та правопорядку

злочинність правоохоронний реформування


На сучасному етапі розвитку українського суспільства слід визнати функцію забезпечення законності і правопорядку однією з важливих основних внутрішніх функцій демократичної, соціальної, правової держави, сутність якої полягає у реформі системи правоохоронних органів, охороні конституційного ладу, захисті прав і законних інтересів громадян, охороні встановленого правопорядку та законності, боротьбі зі злочинністю “приведенні діяльності правоохоронних органів до європейських стандартів з посиленням функції громадського контролю” [2].

Як уже було зазначено, не існує законодавчого визначення поняття “правоохоронна функція держави”. Однак, аналіз Конституції України, Концепції (основ державної політики) національної безпеки України (1997 р.), і законів України – “Про основи національної безпеки України” (1999 р.), “Про міліцію” (1990 р.) уможливлює виокремити провідні завдання, що їх вирішує держава за допомогою функції забезпечення законності та правопорядку, зокрема: забезпечення конституційних прав і свобод людини і громадянина; боротьба із організованою злочинністю, зміцнення законності та правопорядку тощо.

Як правило, в юридичній літературі до ознак функції забезпечення законності та правопорядку відносять: а) спрямованість діяльності держави на охорону прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина, захист правопорядку; б) здійснення правоохоронної діяльності спеціально створеними органами, які комплектуються спеціалістами, відповідного профілю; в) застосування юридичних заходів впливу, у тому числі й заходів державного примусу; г) можливість застосування цих засобів лише в межах закону.

Систему правоохоронних органів в Україні, що реалізують функцію забезпечення законності та правопорядку, законодавче закріплено в Законі України “Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів”. Це – органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони та інші органи, які здійснюють правоохоронні та правозастосовні функції.

Реформування системи правоохоронних органів викликано низкою причин, пов’язаних з такими факторами: європейський вибір нашої країни, намагання інтегруватись в європейський демократичний простір; відсутність сильних та авторитетних правоохоронних органів, глибоких правових традицій у суспільстві; курс України на поглиблення реформ; наявність відголосів старого досвіду у діяльності державного механізму, а також кризові явища перехідного періоду, які нерідко ускладнюються бюрократизацією управлінських установ, криміналізацією суспільства, корупцією та діяльністю тіньових структур в економіці [1, с. 23].

Тому слід зауважити, що “сучасні українські правоохоронні органи і спецслужби у нинішньому вигляді не відповідають європейським стандартам і тим самим можуть гальмувати реалізацію євроінтеграційної стратегії нашої держави” [8, с. 62]. Тому реформа має бути спрямована на відмову від певних стереотипів, руйнування старих традицій, відмову від консервативних поглядів, вироблення нової ідеології та філософії [104]. Сьогодні реформу правоохоронних органів можна розглядати як стратегію життя, стратегія розвитку і діяльності держави. Йдеться, насамперед, про удосконалення роботи МВС, оптимізацію його структури, функціональних особливостей, приведення їх у відповідність до суспільних вимог, інтеграційних процесів, які відбуваються у світовому співтоваристві і в Європі, з тенденціями розвитку транснаціональної злочинності [10].

Вже сьогодні правоохоронні органи щонайменше в два рази перевищують за чисельністю Збройні сили України і становлять понад 1 % від населення України і це за умови, що армія і надалі буде скорочуватись. Натомість тільки загальна чисельність Міністерства внутрішніх справ України становить 324 400 осіб, у тому числі 240 200 осіб рядового і начальницького складу. Таким чином, нескладні підрахунки показують, що один працівник припадає приблизно на 120 громадян України, включаючи немовлят [292, с. 84]. У цьому дослідженні із усієї системи правоохоронних органів, ми більше уваги приділяємо аналізу органів внутрішніх справ. Ці органи є найчисельнішою ланкою у системі правоохоронних органів. Складовими органів внутрішніх справ є міліція, органи попереднього слідства, внутрішні війська; розподіл компетенції між міліцейськими структурами (підрозділи охорони громадського порядку, кримінальної міліції, транспортної міліції, державної автомобільної інспекції, міліції охорони, спеціальної міліції).

Сфера діяльності органів внутрішніх передбачає певні групи суспільних відносин, пов’язана із захистом особи та держави від злочинів й інших посягань, і містить забезпечення громадського порядку та громадської безпеки, захист об’єктів незалежно від форм власності; розкриття і розслідування злочинів; забезпечення дотримання правил перебування в Україні іноземців і осіб без громадянства. Це визначає відмінність в основних видах діяльності органів внутрішніх справ (адміністративна, оперативно-розшукова, кримінально-процесуальна); існуючі відмінності не впливають на загальну оцінку діяльності органів внутрішніх справ як правоохоронної. Така орієнтація більшості її функцій закономірна й зумовлена вирішенням переважно правоохоронних завдань [18, с. 25]. Роль органів внутрішніх справ у системі правоохоронних органів, визначається їх компетенцією з питань запобігання злочинам та іншим правопорушенням, охорони громадського порядку та громадської безпеки. Вони не тільки в організаційному, але й у функціональному плані посідають найважливіше місце в системі правоохоронних органів.

Міліція виконує: а) адміністративну; б) профілактичну; в) оперативно-розшукову; г) кримінально-процесуальну; д) охоронну; є) виконавчу та інші функції. Органи внутрішніх справ забезпечують реалізацію: а) правопорядку, особистої безпеки громадян, прав, свобод і законних інтересів; б) різних форм власності; в) екологічної безпеки; г) культурно-виховної діяльності держави та ін. Отже слід зазначити, що “... працівники органів внутрішніх справ безпосередньо здійснюють державні функції або створюють умови для їх здійснення іншими державними органами і посадовими особами” [5, с. 24].

Сьогодні назріла потреба “активного реформування” органів внутрішніх справ України, перетворити силове, мілітаризоване, авторитарне відомство, в діяльності якого переважають примус та каральний чинник, на справді у правоохоронний орган європейського зразка, який забезпечував би реалізацію наданих йому повноважень, здійснював відповідне обслуговування населення, виходячи з пріоритетності прав і свобод людини.

У цьому дослідженні особливу увагу буде приділено правоохоронній діяльності, одній із складових органів внутрішніх справ, а саме міліції. Реформування будь-якої системи починається зі структурних змін. Саме структурні формування – її основний елемент, вважає М. Корнієнко. Ось чому “до системи МВС основною структурною ланкою має ввійти національна міліція”. Міліція в Україні є кістяком системи Міністерства внутрішніх справ. Це та ланка, “яка здійснює запобігання злочинам, їх розкриття, займається розслідуванням, виконує адміністративні функції міліції, охорону громадського порядку, забезпечує безпеку руху на транспорті і вирішує цілий ряд інших життєво важливих питань” [4].

Саме на міліцію покладається здійснення функції державного примусу, що є важливою формою забезпечення виконання приписів законодавчої влади. Перед нею поставлено певні завдання й визначено основні принципи діяльності – справедливість, законність, гласність, гуманізм.

В українському суспільстві працівник міліції розглядається як посадова особа та представник влади, який має також певний обсяг специфічних, властивих саме цій категорії осіб ознак: “реалізує завдання, пов’язані з покладеним на нього обов’язків із захисту прав людини, інтересів суспільства та держави; обіймає посаду в державному озброєному органі виконавчої влади з відповідним обсягом владних повноважень та правом застосування заходів примусу; наділений повноваженнями, що дозволяють виконувати юридично значимі дії, обов’язкові для виконання іншими посадовими особами та громадянами; посадові повноваження працівника не обмежуються межами одного відомства; працівник захищений законом від втручання в його службову діяльність” [9, с. 60].

Для розв’язання поставлених завдань міліція орієнтується на охорону прав і свобод людини і громадянина. Права і свободи особи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності усіх державних і виконавчих органів. Рівень дотримання прав і свобод людини, їх практичної реалізації є головним критерієм, за яким оцінюється рівень демократії у державі.

Враховуючи ці вимоги, завдання щодо поліпшення рівня охорони правопорядку, захисту населення від злочинних посягань, дотримання законності, ставлення населення до діяльності міліції, діяльності органів внутрішніх справ набула в нашому суспільстві якісно нового змісту. Сучасні умови розвитку української державності вимагають принципово нових юридичних і моральних засад у діяльності органів внутрішніх справ, спрямованих на гуманізацією чинного законодавства, підвищення інтересу до загальнолюдських цінностей, поваги до гідності кожної окремої людини, визнання її надзвичайно високої цінності. Ці обставини вимагають від працівників міліції високої професійної та загальнолюдської культури, неупередженості у діях, слугувати людині, захисту її свободи та дотриманню справедливості.

У своїй діяльності міліція орієнтується на визначальну роль природного права в життєдіяльності суспільства, загальнолюдські цінності, вимоги чинної Конституції України. Крім того, діяльність міліції регламентується законами України: “Про міліцію” (1990 р.), “Про оперативно-розшукову діяльність” (1998 р.), “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців і керуючого складу органів внутрішніх справ” (2001 р.); положеннями: “Про Міністерство внутрішніх справ” (1993 р.), “Про проходження служби в органах внутрішніх справ України” (1997 р.), іншими нормативно-правовими актами. 22 лютого 2006 року Верховна Рада Україна ухвалила Статут органів внутрішніх справ.

Діяльність демократичної, соціальної, правової держави у реалізації функції забезпечення законності і правопорядку в процесі проведення реформи в системі правоохоронних органів розгортається за такими напрямами: охорона реальних прав і свобод людини і громадянина; реформування правоохоронних органів; реформування системи органів внутрішніх справ; посилення громадського контролю над діяльністю правоохоронних органів; боротьба із корупцією, організованою злочинністю, тероризмом; боротьба зі зловживаннями, хабарництвом серед працівників міліції; вдосконалення форм і методів діяльності міліції; підвищення авторитету міліції, довіри до неї з боку населення; інтеграція до системи європейських демократичних цінностей. Саме на міліцію покладається функція державного примусу, що є важливою формою забезпечення виконання приписів законодавчої влади.

У Законі України “Про міліцію” визначено основні функції, що їх виконує міліція у межах своєї компетенції і повноважень: адміністративна; профілактична; оперативно-пошукова; кримінально-процесуальна; виконавча; охоронна [7]. Відповідно до функцій на міліцію покладаються певні завдання і визначаються основні принципи діяльності – законності, гласності, гуманізму, справедливості, поваги до гідності людини та ін. Ураховуючи орієнтацію України на європейську інтеграцію, першочергову увагу держави має бути приділено визначенню місця і статусу міліції в українському суспільстві, що дозволить правильно будувати державну превентивну стратегію. В принципі основні вимоги, що ставляться до міліції, зумовлено європейським вибором нашої країни, процесом євроінтеграції. Серед принципів, які мають при цьому бути покладені за основу при реформуванні ОВС і, зокрема, міліції, особливо важливі такі: чітка узгодженість норм усіх галузей права, які регламентують діяльність працівників ОВС; остаточна департизація ОВС та поступова децентралізація управління з метою розширення ініціативи керівників у роботі з персоналом і розвиток форм громадянського контролю; орієнтація на громадську думку як на один з основних критеріїв ефективності діяльності ОВС; професіоналізм, компетентність та високі моральні якості як основна запорука кар’єри в системі органів внутрішніх справ; безконфліктне співіснування особистих, корпоративних та державних інтересів; проективний, випереджаючий підхід у розробленні заходів соціального захисту особового складу для нейтралізації криміногенного впливу; пріоритет індивідуальної відповідальності кожного працівника за виконання покладених обов’язків; інтегрованість ОВС України у систему міжнародних поліцейських асоціацій.

Серед правових заходів реформування органів міліції, насамперед, слід привернути увагу на максимально можливе приведення їх повсякденної роботи відповідно до міжнародних стандартів у галузі правоохоронної діяльності. З огляду на це актуальним стає питання, що потребує вирішення на рівні держави, це ратифікація фундаментальних програмних документів, якими є: Декларація про поліцію, прийнята у травні 1979 р. Асамблеєю Ради Європи, та Європейський кодекс поліцейської етики, прийнятий Комітетом міністрів Ради Європи у вересні 2001 р. [5, с. 359].

23 липня 2005 р. Президент України видав Указ “Про перепідготовку міліції та етику міліціонера”, яка по суті може бути тільки наближенням до вимог європейських стандартів правоохоронної діяльності [2, с. 24]. Одночасно на кардинальний перегляд заслуговує Закон України “Про міліцію”, де мають бути закріплено не тільки зазначені основні принципи роботи міліції у сучасному суспільстві, а й чітко сформульовані права та обов’язки працівників, умови їх реалізації для зведення до мінімуму небажаних дискреційних повноважень посадових осіб.

Традиційне розуміння міліції як силової структури державної влади від початку не передбачає можливості передачі частини владних послуг громадянам та недержавним юридичним особам, оскільки це потенційно небезпечно з огляду на можливість виникнення корупції та децентралізації влади. Саме тому європейські країни поступово трансформували силову функцію поліції у сервісну, задекларувавши надання послуг населенню як одну з пріоритетних завдань останньої у сучасному суспільстві. При цьому вважається неприпустимим змішування обслуговуючої функції з виконанням поліцією обов’язкових адміністративних завдань – безкоштовного консультування населення, видачі паспортів та посвідчень водія, охорони об’єктів тощо. Силовий стиль, на противагу сервісному, заважає міліції стати дійсно відкритою у своїй роботі для громадського контролю, що значно підвищує ризик виникнення серед працівників корупції та неетичної поведінки. Сьогодні діяльність працівників міліції України, хоча й зазнала реформаційних змін, однак залишається у межах традиційного силового підходу, орієнтованого на боротьбу зі злочинністю, як на основний вид правоохоронної діяльності.

При вирішенні питань реформуванні сфери діяльності міліції слід виходити з врахування тенденцій децентралізованого управління силами і засобами охорони громадського порядку, включаючи розширення самостійності територіальних підрозділів. Забезпечення законності, правопорядку, охорона прав, свобод і законних інтересів громадян – це предмет турботи не лише держави, й органів, організацій, установ та посадових осіб, а й органів місцевого самоврядування – специфічної форми публічної влади територіальної громади. Саме в системі місцевого самоврядування можна оперативніше, порівняно з органами державної влади, розв’язувати питання, пов’язані з охороною громадського порядку, реалізацією прав і свобод громадян. Адже заходи, які вживають правоохоронні та інші державні органи щодо посилення боротьби зі злочинністю, не завжди, з погляду врахування місцевих особливостей, адекватні наявній ситуації і тому недостатньо дійові.

У юридичній літературі обговорюється питання про необхідність і доцільність організації муніципальної міліції [5, с. 162]. Йдеться про місцеву міліцію, яку нерідко називають муніципальною. Але, оскільки муніципалітетів у нас немає, вона й називається місцевою. Місцева міліція “створюється в структурі органів регіонального самоврядування й повинна мати подвійне підпорядкування, бо фінансується з місцевих бюджетів” [14].

У громадянському суспільстві її функціонування дуже доречно підтримало б інститут самоуправління територіями і уможливило місцевій владі оперативно впливати на стан суспільного порядку на підлеглій території. Але сьогодні суперечним є питання стосовно місця місцевої міліції серед гілок державної влади. Згідно з п. 39 ч. 1 ст. 26 і п. 1 ч. 1 ст. 38 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”(1997 р., 2004 р.) місцеве самоврядування визнається однією з форм організації публічної влади на місцях [21]. Тому на конституційному рівні закріплено дві системи організації влади на місцевих рівнях: а) місцеві органи виконавчої влади (місцеві державні адміністрації); б) місцеве самоврядування – пристосовану до потреб територіальних громад форму автономного здійснення публічної влади, заохочувану і контрольовану державою відповідно до чинного законодавства.

До відання органів місцевого самоврядування належить питання про створення міліції, яка утримується за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету, затвердження і звільнення керівників та дільничних інспекторів цієї міліції, а відповідні пропозиції щодо цього вносяться на розгляд рад виконавчими органами сільських, селищних, міських рад.

Важливою є робота дільничних інспекторів – активно-дійового загону служби громадської безпеки. У зазначеній службі працювали інспектори, які стояли найближче до народу, а тому знали всі насущні проблеми його життя. Саме в особі дільничних жителі регіонів убачали своїх захисників та надійних помічників у біді. І тепер саме “українські шерифи” для мас визначають обличчя правоохоронців [10].

Крім того, згідно з Указом Президента України “Про місцеву міліцію” у нашій державі діє міліція громадської безпеки, яка частково фінансується з місцевого бюджету, а підпорядковується Міністерству внутрішніх справ України та органам місцевого самоврядування.

Місцева міліція створюється в структурі органів регіонального самоврядування й повинна мати подвійне підпорядкування, бо фінансується з місцевих бюджетів [14].

Згідно з Конституцією України органи місцевого самоврядування не належать до системи органів державної влади і тому вони, по суті, не можуть здійснювати керівництво міліцією як складовою органів внутрішніх справ, які є державною правоохоронною організацією. З огляду на це очевидною є необхідність узгодження законів України “Про міліцію” та “Про місцеве самоврядування в Україні” [7].

Останнім часом почали проявлятися нові деструктивні тенденції, природа яких пов’язана з намаганнями місцевих влад керувати міліцією виходячи з формально-бюрократичних уявлень про юстицію та правопорядок, а також з прагненням представників бізнесу, в тому числі кримінального та напівкримінального, поставити міліцію служити своїм утилітарним цілям та корпоративним інтересам [7, с. 84]. Проте, створювана “нова міліція” не повинна перетворитися для місцевих політиків на “кишенькову”.

Враховуючи це, небезпечно ставити місцеву міліцію у пряму залежність, наприклад, від голови відповідної ради. Це може призвести до зловживань даною (до того ж озброєною) правоохоронною структурою. Тому керівництво всією системою органів внутрішніх справ, у тому числі й місцевою міліцією, повинно здійснювати Міністерство внутрішніх справ. Крім того, це дозволить уникнути зайвих непорозумінь при взаємодії місцевої міліції з іншими підрозділами органів внутрішніх справ.

Таким чином, створення муніципальної міліції в її класичному вигляді в Україні стане можливим лише за умов стабільної соціально-економічної та політичної ситуації в державі, коли остаточно сформується система місцевого самоврядування, яка відповідатиме вимогам громадянського суспільства та правової держави. Отже, “створення муніципальної міліції на сьогоднішній день за умов протистояння політичних сил на всіх рівнях влади та дестабілізуючого впливу певних економічних, правових та соціальних чинників, вважають вітчизняні вчені, можна вважати передчасним ” [18, с. 24].

Сьогодні у всьому світі швидко зростають загрози міжнародного тероризму, організованої злочинності, спроб отримати політичні і економічні дивіденди на дестабілізації суспільно-політичної ситуації. Захист інтересів особи, суспільства і держави від цих загроз – є важливим завданням системи органів внутрішніх справ і, зокрема, міліції.

Тому у змісті функції забезпечення законності та правопорядку сформувались особливо важливі галузі діяльності сучасної держави, які можна називати підфункціями: боротьба з корупцією; боротьба з організованою злочинністю; боротьба з тероризмом.

Боротьба з корупцією є складовою змісту функції забезпечення законності та правопорядку демократичної, соціальної, правової держави і становить підфункцію.

Боротьба органів внутрішніх справ з корупцією здійснюється у таких напрямах: запобігання соціальним передумовам корупції та усунення причин і умов, що сприяють вчиненню корупційних діянь; удосконалення законодавства про відповідальність за корупційні злочини; контроль та нагляд за виконанням законодавства у сфері боротьби з корупцією; активізація діяльності державних органів щодо виявлення, розслідування, розгляду фактів корупційних діянь, притягнення винних у їх вчиненні до відповідальності [18; 175].

Цілеспрямована боротьба з корупцією не може бути успішною, якщо буде зводитися до разових і короткочасних кампаній будь-якого рівня активності. Отримання позитивних результатів боротьби з корупцією можливе тільки за умов довготривалих соціально-економічних, політичних і правових перетворень [4, с. 37]. Ці перетворення мають спиратись на поєднання як профілактичних, так і репресивних методах. Пріоритетна роль при цьому має надаватись саме профілактичним методам. Зокрема, потрібно утворити ефективну та прозору систему державного і громадського контролю за діяльністю чиновництва, засновану на добровільній основі із підключенням громадського контролю.

Вважаємо, що однією з основних складових ефективної протидії корупції є наявність в державі дійового антикорупційного законодавства. Тільки за умов існування в Україні такого законодавства, можна було б сподіватись, що боротьба з корупцією з проголошення політичного гасла перетворилась би в повсякденну результативну роботу відповідних структур держави.

Сьогодні в Україні питання боротьби з корупцією врегульовано величезною кількістю нормативно-правових актів, прийнятих за останні 10 років, оскільки акти, що були прийняті раніше або втратили чинність, або застаріли. До найбільш значущих, з погляду автора, слід віднести наступні нормативно-правові акти: Закон України “Про боротьбу з корупцією” (із змінами та доповненнями) (1995 р.); Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”.

Указ Президента України “Про національну програму боротьби з корупцією” (1997 р.); Указ Президента України “Про Концепцію боротьби з корупцією на 1998–2005 роки” (1998 р.) тощо. Відчутний вплив на розробку нормативного підґрунтя боротьби з корупцією в Україні, безперечно, мали й міжнародні документи з цього питання. Серед таких документів варто назвати, Декларацію Організації Об’єднаних Націй про боротьбу з корупцією і хабарництвом у міжнародних комерційних операціях від 20 листопада 1996 р., рішення Ради Європи, правові стандарти міжнародних організацій, Спільний проект Комісії Європейського товариства і ради Європи від 3 грудня 1997 р.

Однак, незважаючи на таку значну кількість прийнятих законів, постанов, указів Президента України категорично стверджувати, що в Україні створено достатню правову основу для ефективної протидії корупції, на нашу думку, передчасно. Зокрема, про це свідчить рівень боротьби з корупцією в Україні.

Крім того, постає питання про лобіювання у Верховній Раді України депутатами тих чи інших законів в інтересах кримінальних та напівкримінальних угруповань. Тому можна стверджувати, що корупція – продукт невдалого законодавства, непорядок у законодавчій і виконавчій владі. Закони приймали і приймають так, щоб чиновник міг діяти “в рамках закону”, а ще краще, “в рамках підзаконних актів”, що набули масштабу епідемії у владних структурах. Це пов’язано із політичною корупцією на виборах, кримінальною приватизацією державного майна представниками влади, нелегальним вивозом капіталів представниками влади в офшорні зони. Тому багато кримінальних олігархів, бізнесменів розглядають законодавчий орган і як забезпечення власної недоторканості, і як лобіювання неправих законів.

Найбільш поширеними формами прояву корупційної діяльності є: операції із державними закупками, із земельними ділянками, збір податків, операції із ПДВ, призначення на відповідальні посади в органах державної влади, ліцензування, реєстрація підприємницької діяльності, отримання державних цільових кредитів, оформлення імпортованих товарів на таможні, отримання експертних квот, будівництво за рахунок бюджетних коштів, реєстрація нерухомості, вступ до вузів на бюджетні кошти, топливно-енергетична галузь діяльності тощо [5, с. 61-62].

Згідно зі ст. 4 Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” “Про боротьбу з корупцією” (1998 р.) борються із організованою злочинністю у нашій країні такі підрозділи:

а) Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України; б) спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України; в) спеціальні підрозділи по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України.

У разі необхідності Верховною Радою України на постійній або тимчасовій основі можуть бути створені й інші спеціальні органи для боротьби з організованою злочинністю.

Крім того, до державних органів, які беруть участь у боротьбі з організованою злочинністю, належать: а) органи внутрішніх справ України і Служби безпеки України; б) органи прокуратури України; в) митні органи і підрозділи Прикордонних військ України; г) органи державної податкової служби та державної контрольно-ревізійної служби; д) органи і установи виконання покарань; е) розвідувальний орган Міністерства оборони України.

Основними складовими боротьби із організованою злочинністю є: а) створення правової основи, організаційних, матеріально-технічних та інших умов для ефективної боротьби з організованою злочинністю, організація міжнародного співробітництва у цій сфері; б) виявлення та усунення або нейтралізація негативних соціальних процесів і явищ, що породжують організовану злочинність та сприяють їй; в) запобігання нанесенню шкоди людині, суспільству, державі; г) запобігання виникненню організованих злочинних угруповань; д) виявлення, розслідування, припинення і запобігання злочинам, вчинюваним учасниками організованих злочинних угруповань, притягнення винних до відповідальності; ж) забезпечення відшкодування шкоди фізичним та юридичним особам, державі; з) запобігання встановленню корумпованих зв’язків з державними службовцями та посадовими особами, втягненню їх у злочинну діяльність; е) протидія використанню учасниками організованих злочинних угруповань у своїх інтересах об’єднань громадян і засобів масової інформації; и) запобігання легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом, використанню суб’єктів підприємницької діяльності для реалізації злочинних намірів [5, с. 66-67].

Проаналізувавши ці важливі ділянки діяльності держави, спрямовані на боротьбу із організованою злочинністю і корупцією, можна дійти висновку, що вона перебуває у початковому і перманентному стані. Здається, що це таке ж складне завдання, як і боротьба з корупцією, і яке потребує постійної уваги і зусиль держави, громадськості та кожного громадянина.

Оскільки ОВС і їх складова частина – міліція – виконують завдання з охорони громадського порядку, власності, особистих та інших конституційних прав громадян, боротьби зі злочинністю, їх повноваження мають переважно державно-владний примусовий характер. Але особливістю діяльності міліції в умовах громадянського суспільства має стати перевага в застосуванні методів переконання над примусом, тобто методів, спрямованих на активний, систематичний вплив на свідомість і поведінку людей з метою виховання суспільної свідомості, внутрішньої потреби, звички дотримуватися правових норм.

Реалізувати методи переконання можна в різних формах, які в більшості своїй відповідають суспільно-організаційним формам діяльності ОВС, специфіку яких ми вже розглядали. Особливості практичного здійснення роз’яснювальної, виховної, інформаційної, організаційної роботи визначатиметься високим рівнем індивідуальної свободи громадян, а також загальної інформованості населення про свої права і права органів внутрішніх справ, що, у свою чергу, вимагає від працівника міліції високого професіоналізму, компетентності у використанні практичних рекомендацій психології і соціології під час застосування різних форм переконання. Уже нині на рівні міністерства і обласних управлінь посилено кадрове забезпечення діяльності центрів громадських зв’язків, в яких працюють професіональні журналісти та інші спеціалісти, до компетенції яких належить підготовка матеріалів про роботу ОВС, які потім поширюються через засоби масової інформації.

Враховуючи темпи розвитку інформаційних технологій, зокрема, можливість передачі інформації по комп’ютерних мережах, слід передбачати можливість користування такою інформацією не тільки співробітниками міліції, але і підготовку та розповсюдження названої інформації для приватних користувачів комп’ютерних мереж.

Серед методів переконання важливе місце посідає метод заохочення громадян, які беруть участь в охороні громадського порядку. За часів СРСР основними видами заохочення були: подяка, грамота, дошка пошани, цінні подарунки і таке ін. Не заперечуючи, що в певних випадках таке моральне заохочення може бути доцільним, але все ж таки особливістю і гарантом ефективності такого методу має бути матеріальне стимулювання.


Література

1. Сокольський С.Л. Западногерманские социал-демократы о путях преодоления кризиса “социального государства”. – М., 2001. – 306 с.

2. Сокращение роли государства. Государственное управление и устойчивое человеческое развитие. – UNDP. Региональное бюро для Европы и СНГ. – Июль 1997. – 107 с.

3. Соловей Ю.П. Правовое регулирование деятельности милиции в Российской Федерации. – Омск, 1993. – 228 с.

4. Соловей Ю.П. Российское полицейское право: история и современность // Государство и право. – 1995. – № 6. – С. 80-87.

5. Социальное обеспечение в странах Запада: Франция, ФРГ, Италия. – М.: Книжный мир, 1994. – 143 с.

6. Социальное обеспечение: опыт и проблемы трансформации. – М.: НОРМА, 1998. – 96 с.

7. Соціальний кодекс України. Проект (на заміну раніше поданого) / В.О. Євдокимов, І.О. Плужников, В.В. Заєць. – К., 2005.

8. Сташків Б. Поняття права соціального забезпечення // Право України. – К., 2000. – № 5. – С. 24-27.

9. Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004–2015 рр.). Шляхом європейської інтеграції. – К., 2004. – 416 с.

10. Стратегія забезпечення економічної безпеки України // Економічна безпека держави: Зб. нормат.-правових док. – К., 2001. – С. 57-65.

11. Супрунюк Є.В. Функція забезпечення прав і свобод людини в Українській державі // Віче. – 2005. – № 9. – С. 16-21.

12. Сущенко В.Д Тіньова економіка та організована злочинність: Монографія. – К.: Політвидав, 1999. – 287 с.

13. Талапина Э.В. Вопросы правового регулирования экономической функции государства // Государство и право. – 1999. – № 1. – С. 70-74.

14. Темченко В. Особливості юридичного змісту термінів “захист” та “охорона”: механізм забезпечення прав і основних свобод людини // Право України. – 2005. – № 9. – С. 33-35.

15. Теория государства и права: Учебник для юрид. вузов и факультетов / Отв. ред. В.М. Корельский, В.Д. Перевалов. – М.: Изд. группа НОРМА– ИНФРА, 1999. – 612 с.

16. Теория и метод в социальных науках. – М.: РОССПЭН, 2004. – 288 с.

17. Теорія держави та права: Навч. посіб. / А.Ю. Олійник, С.Д. Гусарєв, О.Н. Слюсаренко. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 175 с.

18. Тихомиров Ю.А. Государство на рубеже столетий // Государство и право. – 1997. – № 2. – С. 3-18.

19. Тогонидзе Н.В. Предупреждение организованной и коррупционной преступности средствами реальных отраслей права // Государство и право. – 2001. – № 5. – С. 103-106.

20. Топорнин Б.Н. Сильное государство – потребность времени // Государство и право. – 2001. – № 7. – С. 3-25.

21. Угода про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими співтовариствами та їх державами-членами від 14 червня 1994 р. // Бюл. законодавства і юридичної практики України. – 2003. – С. 18-24.

22. Федькович О. Оновлені напрями діяльності органів юстиції у сфері правосуддя // Право України. – 2005. – № 6.

23. Фіолевський Д. Актуальні проблеми юридичної освіти // Право України. – 2004. – № 2. – С. 113-117.

24. Хайнц Л. Социальная рыночная экономика. Германский путь. – М.: Дело ЛТД, 1994. – 341 с.

25. Хальота А. Методи діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню реалізації прав людини // Право України. – 2001. – № 5. – С. 43-47.

26. Хропанюк В.Н. Теория государства и права. – М., 1996. – 158 с.

27. Цвєтков В.В., Кресіна І.О., Коваленко А.А. Суспільна трансформація і державне управління в Україні: політикоправові детермінанти: Монографія. – К., 2003.

28. Цивалидзе Д.Ю. Развитие экономических функций социалистического государства в современных условиях: Автореф. дис. ... д-ра экономических наук. – М., 1971. – 14 с.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:41:00 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
10:47:46 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Реформування органів внутрішніх справ України як фактор розвитку функції забезпечення законності та правопорядку

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150276)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru