Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Дотримання морально-етичних норм у журналістиці

Название: Дотримання морально-етичних норм у журналістиці
Раздел: Рефераты по журналистике
Тип: реферат Добавлен 13:12:45 11 мая 2011 Похожие работы
Просмотров: 1987 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Зміст

Вступ

Розділ 1. Журналістські контакти і етика

1.1 Залежність ЗМІ від реклами і моральність 1.2 Морально-етичні норми журналіста щодо адресата інформації

1.3 Моральність журналіста у стосунках зі своїми персонажами і колегами

Розділ 2. Моральні аспекти у творчих пошуках рівненських репортерів 2.1 Аналіз публікації газети „Рівне вечірнє”

2.2 Аналіз матеріалів видання „Вісті Рівненщини”

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

За останні п`ятнадцять років, іншими словами, від часу, коли в нас в країні з`явилась незалежна журналістика, етичні питання її існування стають все гострішими. В нашому суспільстві встиг вже сформуватися негативний образ "жовтої преси", "продажних журналістів» і просто «журналюг». Багато в чому з`являються протиріччя. З одного боку, журналістика вважається престижною професією. С другого боку, зберігається відверто насторожене ставлення до журналістів з боку не тільки персон, які можуть бути об`єктами журналістського професійного інтересу, але й звичайних людей.

Все це нагадує складні взаємовідносини народу і А.Б.Пугачової: приму люблять, але одночасно постійно пліткують. Багато в чому негативне ставлення до журналістів виникає через стереотипи, які склалися, не в останню чергу, через деяких репортерів і оглядачів, які зробили стрімку кар`єру саме через фактичне ігнорування норм професійної етики. Які ж це стереотипи? «Журналісти наглі і безцеремонні». «Вони продажні: за гроші розмажуть будь-кого по асфальті». «Журналісти все перебрешуть і перекрутять». «Вони постійно ганяються за неймовірними фактами, але частіше самі ж їх і придумують, породжуючи дешеві сенсації».

Зараз тема дотримання морально-етичних норм у журналістиці дуже актуальна, адже вона стає “четвертою владою” не в тому розумінні, в якому хотілося б ( як орган контролю над іншими гілками влади), журналістика дає владу власникам ЗМІ ( найчастіше олігархи, політика, що в наш час одне й теж) над громадською думкою. Бо, якщо конкретний політик, власник, наприклад, газети, захоче, щоб вона подавала інформацію, як вигідно йому, може навіть використати видання для публікації чорного піару проти свого опонента.

Є декілька медійних босів, які не впливають на своїх працівників – журналістів, залишають свій засіб масової інформації ідейно незалежним. Та такі випадки – виняткові. Тому, зараз дуже важливо поставити питання чесності і совісності журналістики і тих людей, які в ній працюють.

Розділ 1. Журналістські контакти і етика

1.1 Залежність ЗМІ від реклами і моральність

Перед журналістами грюкають дверима; від їх телекамер відвертаються, закривають долонею власні обличчя. І не завжди тому, що людям є що приховувати. Найчастіше просто через недовіру. І тоді знову постає питання все тої ж зіпсованої етики: що робити в такому випадку? Не дати грюкнути дверима, відвести руку і продовжувати знімати? Можна керуватися тими нормативами, які були прийняті між народною журналістською спільнотою.

Їх не так багато і вони розвивають одні і ті ж ідеї. Перш за все це«Міжнародна декларація принципів поведінки журналістів» (Прийнята Конгресом МФЖ в 1954 році. Поправки внесені на Конгресі Міжнародної федерації журналістів в 1986), «Міжнародні принципи професійної етики журналіста» (прийняті на консультативній зустрічі міжнародних і регіональних організацій професійних журналістів в Парижі 20 листопада1983 року), а також український аналог: «Кодекс професійної етики журналіста». Звичайно, реалії українського життя внесли свої корективи в «кодекс честі» наших журналістів. Ми, на жаль, не маємо тої фінансової свободи, якою користуються західні колеги. Рідко який ЗМІ може існувати за власні кошти . Звідси залежність українських ЗМІ від «грошового мішка», як на постійній основі (коли останній є власником ЗМІ, так і епізодично. Звичайно, «спонсорами» можна вважати і рекламодавців, а отже реклама - головний біль будь-якого видання чи телепроекту. Рекламна справа була визнана несумісною із журналістикою, але пізніше ця несумісність була вилучена...

Дійсно, рекламна стаття, написана талановито, може вважатися літературним витвором і різновидом літературного жанру. Але якщо навіть відкинути в сторону чисто рекламні матеріали, залишається ще безліч матеріалів, які самі по собі не є рекламою, не закликають нічого придбати.

На жаль, існує тенденція спочатку орієнтуватися на спонсорів і рекламодавців. Вражає відверта наївність деяких «продюсерів», які мріють про черги рекламодавців, які стоятимуть біля дверей їх кабінету, як тільки з`явиться журнал чи телепередача. Звісно, ніякої черги немає. Видавши пару-трійку номерів, такі журнали тихо і непомітно зникають. Виходить, що деякі ЗМІ орієнтується, перш за все, на «спонсора», мріючи, кому б дорожче продатися (хоча б разово і частково), а інтереси читачів ставляться на останнє місце. Варто зрівняти «туристично-географічну» пресу Заходу і нашу вітчизняну, просто полистати журнали, ознайомлюючись із змістом. Порівняння буде явно не на користь нашої спеціалізованої преси. Виходить, що ТАМ головне Читач, а ТУТ – Рекламодавець.

В результаті ми маємо те, що маємо, плюс до всього - свідомо ігноруємо норми журналістської етики, з якими спробуємо розібратися детальніше.

В процесі своєї діяльності журналіст стикається з багатьма людьми, які можуть бути об`єктом його професійного інтересу. Звичайно, все залежить від «спеціалізації» журналіста, тобто від тої тематики, в рамках якої він працює. Тим не менше, вони будуть дуже широкими, оскільки для збору інформації журналістові доведеться спілкуватися з людьми різних соціальних статусів, різного культурного рівня.

Журналістські контакти можна розділити на офіційні і неофіційні. Зрозуміло, що брифінги, прес-конференції, презентації передбачають офіційне спілкування, навіть якщо закінчуються фуршетом, на якому все змішується. До цієї ж категорії відносяться інтерв`ю з офіційними людьми різного рівня – від прес-секретаря до президента. Звісно, офіційне спілкування зумовлює наявність певного регламенту, іноді надто жорсткого. Наприклад, в КНДР на офіційних заходах(на яких тільки й можна взяти в когось інтерв`ю) існує навіть спеціальна розмітка: тут треба стояти, звідси треба знімати прохід керівника, звідти – потиск рук і т.д. Та це, звичайно, крайнощі. В нормальних країнах все значно простіше і регламентація стосується в основному порядку ставлення запитань, хоча поняття «місце для преси» існує практично скрізь.

З неофіційними контактами все значно простіше. Вони взагалі можуть мати спонтанний характер. Але і в тому, і в іншому випадку стосунки журналіста і героїв повинні відповідати вимогам, які викладені як в міжнародному, так і в українському кодексах.

«Журналіст поважає честь і гідність людей, які стають об`єктами його професійної уваги, тактовний в спілкуванні з ними. Він не втручається в особисте життя, і не допускає оприлюднення відомостей такого роду, лише у випадках, коли це необхідно для захисту інтересів суспільства, прав і законних інтересів громадян».

1.2 Морально-етичні норми журналіста щодо адресата інформації

Стосунки журналіста з адресатом інформації (а точніше «ставлення до адресата») регламентується наступними нормами:

«Найперше завдання журналіста - гарантувати людям отримання правдивої і достовірної інформації шляхом чесного відображення об`єктивної реальності. Журналіст викладає факти добросовісно, зберігаючи їх реальний зміст, не допускає змін. Він максимально використовує свої творчі здібності для того, щоб громадськість отримала достатньо матеріалу, який дозволить сформувати точне уявлення про світ.»

«Журналіст несе відповідальність за передану інформацію. Він відповідає не тільки перед тими, хто контролює ЗМІ, але й, перш за все, перед широкою громадськістю, враховуючи різноманітні соціальні інтереси. Соціальна відповідальність журналіста потребує, щоб при будь-яких обставинах він діяв відповідно до своїх моральних норм ».

«Характер професії вимагає, щоб журналіст сприяв доступності інформації і участі громадськості в роботі засобів масової інформації. Це передбачає зобов`язання виправлення помилки і право на відповідь .»

«Професійні норми зобов`язують журналіста поважати інтереси суспільства, його демократичні інститути і громадську мораль».

МІЖНАРОДНІ ПРИНЦИПИ ПРОФЕСІЙНОЇ ЕТИКИ ЖУРНАЛІСТА

„Відмова від надто сенсаційної подачі матеріалів про відкриття і досягнення в області медицини, які можуть викликати у телеглядачів і радіослухачів невиправдані надії чи застереження”.

Крім того, проголошується ”прагнути до чистоти, правильності і образності української мови в телерадіомовленні, відмова від невиправданого, примітивного запозичення іноземних слів, вживання ненормативної лексики, сленгових і жаргонних виразів”. На жаль, саме цей принцип є найменш реалізованим. Наш телеефір занадто прислухається до громадських смаків, які мають тенденцію до примітивізації. Перш за все мова йде про так звані “молодіжні” передачі і телеканали. Про радіо взагалі мова не йде: режим прямого ефіру залишає мало шансів “прагнення до чистоти мови “і т.д.

Хартія Телерадіомовлення проголошує також інші принципи, які стосуються” достовірності інформації”:

- Швидке виправлення допущених у повідомленнях помилок і неточностей в такій формі, щоб телеглядачі і радіослухачі могли їх помітити.

- В усіх випадках критика і відповідь на критику повинні бути передані в однаковій формі.

- Публікувати інформацію, яка отримана лише з надійного джерела. Якщо виникають сумніви в її достовірності, робити необхідні заяви.

Найбільш вразливим місцем є “точне уявлення про світ, яке повинні давати журналісти своєму адресату. Особливо це стосується політики. Як показали результати президентських виборів 2004 року, преса сприяла швидше «рекламі» одного кандидата (В.Януковича), практично ігноруючи його основного конкурента. І аналогічних прикладів – безліч. Безумовно, це робиться абсолютно свідомо, при цьому мотиви у журналістів можуть бути різні: як корисливість, так і особисті політичні погляди. Але в цьому випадку гостро постає питання порушення норм професійної етики.

I. Вчинки, які порушують право громадян на отримання інформації:

Як порушення професійної етики, що не дозволяє громадянам отримувати інформацію, можуть бути кваліфіковані наступні випадки:

- якщо журналіст свідомо, не залежно від цілі, яку він поставив, обнародує неправдиву інформацію;

- якщо журналіст обнародує неправдиву інформацію в результаті нехтування обов`язком її перевірки;

- якщо журналіст, який отримав суспільновагому інформацію спеціально для публікації, через корисливі чи інші цілі приховує чи замовчує її;

- якщо журналіст фальсифікує інформацію, перекручує зміст документального чи іншого джерела, допускає смислову правку документа, який цитує;

- якщо журналіст свідомо бере участь в організації замовчування суспільновагомої події, явища чи факту;

- якщо журналіст під видом достовірної обнародує інформацію, яка основана на непідтверджених повідомленнях, слухах, а також отриману з невідомого джерела.

II. Вчинки, що утискують право громадян на свободу думки

Як порушення професійної етики, що утискують право громадян на свободу думки, можуть бути кваліфіковані наступні випадки:

- якщо журналіст через егоїзм, чи інші причини протидіє веденню дискусії чи обнародуванню тверджень, з якими він не згоден, порушуючи тим самим принцип плюралізму думок ;

- якщо журналіст протидіє обнародуванню критичних чи полемічних виступів з приводу опублікованого раніше матеріалу;

- якщо журналіст без достатніх доказів відмовляє в обнародуванні відповіді;

- якщо журналіст шляхом зміни і скороченню листа читача, глядача чи слухача перекручує смисл присланого тексту без згоди його автора;

- якщо журналіст вводить громадськість в оману шляхом фабрикації фіктивних листів читачів, глядачів чи слухачів або ж видає власний матеріал за точку зору і результат власної творчості другого реального автора .

Стосунки журналіста з джерелом інформації, перш за все повинні керуватись добросовісністю. А добросовісність журналіста – скрупульозна перевірка фактів, точна передача відомостей, взятих з документальних та інших джерел призначених для публікації; вона виключає підтасовку фактів, бездоказових суджень призначених для публікацій; вимисел і фабрикацію матеріалів. Журналістські кодекси говорять про те, що журналіст повинен розповсюджувати і коментувати лише ту інформацію, в правдивості якої він впевнений і джерело якої йому добре відоме. Він повинен прикладати всі зусилля, щоб уникнути нанесення шкоди кому-небудь неповнотою і неточністю інформації, яку він оприлюднює.

Журналіст повинен чітко розрізняти у своїх публікаціях факти, про які розказують і те, що складає думку, версію, підозри. В то й же час він не повинен у своїй професії бути нейтральним.

Журналіст зобов’язаний поважати прохання інтерв’юйованих не розголошувати офіційно деякі їхні слова.

Без сумніву саме способи отримання інформації (а також спотворення отриманої інформації) викликають найбільше нарікань на адресу журналістики в цілому. Отримання інформації обманним шляхом вже стало чимось звичним. Журналісті не дуже люблять і недовіряють їм.

Деякі країни побоюються невигідного висвітлення деяких аспектів їх життя. Наприклад, Індія дуже хворобливо реагує, коли показують знедолених, яких на вулицях індійських міст більш, ніж достатньо. Тому всі тележурналісти повинні здавати відзняті матеріали чиновникам з Міністерства інформації ще до виїзду з країни, що, природньо, нікого не влаштовує. Тому все частіше тележурналісти приїжджають в країну по туристичній візі, знімають все, що вважають за потрібне і озвучують матеріал так, як того потребує формат програми. Те ж саме відноситься до деяких мусульманських країн, які побоюються «невірних трактувань» зі сторони журналістів. Ті ж сумніви характерні для деяких африканських країн, які не хочуть, очевидно, щоб їх висміювали “ці білі”...

1.3 Моральність журналіста у стосунках зі своїми персонажами і колегами

журналіст моральний етичний публікація

Кодекс професійної етики українського журналіста з цього приводу каже:

«Журналіст поважає честь і гідність людей, які стають об’єктами його професійної уваги. Він утримується від будь-яких натяків і коментарів стосовно фізичних недоліків або хвороби людини. Він утримується від таких відомостей, за винятком тих випадків, коли ці обставини напряму пов’язані зі змістом публікації. Журналіст зобов’язаний уникати образливих висловів, які можуть спричинити шкоду моральному і фізичному здоров’ю людей.

Журналіст дотримується принципу, що кожна людина є невинною до тих пір, поки судом не буде доведене протилежне. В своїх повідомленнях він утримується називати по іменам рідних і друзів тих людей, які були обвинувачені або засуджені за скоєння ними злочину – за винятком тих випадків, коли це необхідно для об’єктивного викладення питання. З особливою суворістю дані норми виконуються, коли журналістське повідомлення може зачепити інтереси неповнолітніх. Тільки захист суспільства може виправдати журналістські розслідування, які передбачають втручання в особисте життя людини. Такі обмеження втручання виконуються, якщо мова йде про людей, які знаходяться в медичних та інших подібних установах ».

Хартія телевізійників має розділ «Захист прав і законних інтересів громадян і організацій, суспільного здоров’я і моральності», які озвучують наступні принципи:

Повага і дотримання недоторканості особистого життя. Збір, зберігання і використання інформації про особисте життя людини, включаючи, фото- і відеозйомку на приватній території, без його згоди не допускаються.

Під особистим життям розуміється: особиста

і сімейна таємниця, в тому числі подружні та інтимні стосунки, сексуальна орієнтація, релігійний світогляд, дружні відносини, способи проведення вільного часу, таємниця листування, телефонних розмов, поштових, телеграфних, комп’ютерних та інших повідомлень.

Під приватною територію розуміється

будь-яке жиле приміщення, будівля, включаючи присадибну ділянку; готельні номера, пансіонати, санаторії и т.п.; лікарняна палата».

Аналогічні принципи «Повага честі і достоїнства особистості» містить і Кодекс 1991 року:

«Журналіст поважає честь і гідність людей, які стають його героями, тактовні в спілкуванні з ними. Він уникає вторгнення в особисте життя і допускає обнародування відомостей такого роду лише у тих випадках, коли це необхідно для захисту інтересів суспільства, прав і законних інтересів громадян. Журналіст не повинен розповсюджувати неперевірені відомості і чутки, а також допускати вислови, які можуть підірвати репутацію людини, або заплямувати його честь”

Єдиним дієвим способом запобігання порушень цих норм може слугувати мораторій на використання в пресі і ефірі матеріалів, які протирічать журналістській етиці.

Перейдемо тепер до тих норм, які визначають так звану «корпоративну етику», тобто відносини з колегами і конкурентами. В будь-якому творчому колективі обов’язково присутній дух конкуренції. Заклик «візьмемось за руки, друзі!» прозвучить дещо лицемірно. Звичайно, кожен журналіст прагне до відомості та значимості. З самого початку свого творчого шляху він бачить конкурентів і тих, на кого варто рівнятися. Не можна сказати, що творчий колектив – клубок змій, але все ж зіткнення амбіцій уникнути важко. Для того, щоб не дати зіткненням перерости у війну, і виникла необхідність визначення принципів корпоративної культури в журналістиці.

«Суспільна роль потребує від журналіста високої професіональної чесності, яка передбачає його право утримуватись від роботи, що протирічить його переконанням, відмова розкрити джерела інформації прийняття рішень в тих органах масової інформації, де він працює.

Професійна чесність не дозволяє журналісту приймати особисті інтереси, які протирічать суспільному благу. В етичні принципи журналіста входить повага інтелектуальної власності, зокрема недопустимість плагіату.» (Міжнародні принципи професійної етики журналіста)

Кодекс професійної етики журналіста 1991 року каже:

«Якщо наказ видавця або керівника редакції вступає в протиріччя з суспільними правилами, то журналіст повинен відмовитися від його виконання. Журналіст може відмовитись від виконання завдання редакції, якщо воно протирічить його моральним переконанням.

Журналіст турбується про престиж професії, поважає честь і гідність колег, не допускає дій, які приносять шкоду авторитету журналістики. В творчому змаганні журналіст не дозволяє собі зловживати довір’ям своїх колег, заважати їм виконувати професіональні обов’язки, наносити їм будь-яку шкоду. Він сприяє розвитку творчих вмінь колег, підвищенню знань і майстерності, приходить на допомогу тим, хто потрапляє в біду. Професіональна солідарність не може слугувати виправданням посяганню на правду і справедливість.»

Як недотримання корпоративної культури, характеризуються наступні епізоди: «Якщо журналіст з корисних або інших низьких мотивів відмовляється від публікації конкретного матеріалу або окремих його частин, або публікує його, або схиляє своїх колег до його опублікування;

- якщо журналіст в будь-якій формі розкриває псевдонім, який належить іншій людині, без його згоди, за винятком випадків, коли псевдонім був розкритий публічно раніше;

- якщо журналіст, використовуючи чуже творіння, представив його повністю, або частково як своє, не вказує на його дійсного автора;

- якщо журналіст, не попереджуючи про це відповідні редакції, передає один і той же матеріал в дві або більше редакції або пропонує для обнародування раніше опублікований матеріал, за виключенням випадків, передбачених законом;

- якщо журналіст використовує свій професійний статус для збору інформації на користь чужої людини або організації, яка не є ЗМІ.

Як порушення службової етики і професійної солідарності журналістів можуть бути кваліфіковані наступні випадки:

- якщо журналіст, використовуючи посаду в редакції, шляхом редагування спотворює зміст матеріалу, підготованого його колегою, і без його згоди оприлюднює в такому вигляді;

- якщо журналіст, використовуючи свою посаду в редакції, нав’язує колегам, шляхом правки їх матеріалів свої смаки і суб’єктивні вподобання заважає їх професійному розвитку;

- якщо журналіст із кар’єристських, корисних мотивів представляє свого колегу в поганому світлі в очах інших журналістів або громадській думці;

- якщо журналіст з поганого розуміння творчого суперництва або інших мотивів свідомо ускладнює колезі виконання професійних обов’язків;

- якщо журналіст, використовуючи свою посаду в редакції, заважає діяльності журналістської організації, обмежує її самостійність ».

Що стосується плагіату, то за останній час з’явилась тенденція користуватись «інформацією з відкритих джерел». Іншими словами – з Інтернету. Чомусь багато журналістів і редактори телевізійних програм забувають, що у всіх текстів у всесвітній мережі також є автори. І «розкиданість» деяких найбільш вдалих текстів по ній зовсім не переводить їх в розряд фольклору, яким можна користуватись без згоди автора.

Розділ 2. Моральні аспекти у творчих пошуках рівненських репортерів

У теоретичній частині своєї бакалаврської роботи я розглядала ті морально-етичні основи діяльності ЗМІ, якими повинен керуватися кожен журналіст при створенні свого матеріалу. Але найголовнішою вимогою до журналіста є його моральність перед суспільством, бо, подаючи інформацію про явища життя, обговорюючи суспільні проблеми, журналісти обов'язково виступають у ролі суспільного експерта, формують ставлення, уявлення, погляди, прагнення. Функція ЗМІ як «четвертої влади» виявляється як роль суспільного консультанта для всіх соціальних суб'єктів.

Завдяки цьому ЗМІ беруть участь у створенні духовної атмосфери в суспільстві через формування масової свідомості у всіх її формах (світогляду, історичної свідомості, моральної свідомості та особливо суспільної думки). Причому роблять це в дусі турботи про загальне благо, реалізовуючи свої можливості організатора співробітництва задля становлення духу згоди шляхом стійкого розвитку всього суспільства. Водночас журналістика виявляється трибуною різноманітних думок, із широкого кола питань, задля реалізації права громадян на інформацію.

Спілкування журналістів (як представників певного соціального інституту та авторів текстів) з масовою аудиторією сповнене гуманістичного сенсу, який випливає із соціального призначення преси – правдиво й оперативно інформувати людей з актуальних, суспільно важливих питань.

У розділі «Соціальна відповідальність журналіста» «Міжнародних принципів журналістської етики» розкрито соціальну сутність професії журналіста. Зокрема сказано, що в журналістиці інформацію розглядають як суспільне благо, а не як предмет споживання. Журналіст несе відповідальність за передану інформацію і відповідає, передовсім, перед широкою громадськістю, а не тільки перед тими, хто контролює засоби масової інформації. Соціальна відповідальність журналіста вимагає, щоб за всіх обставин він діяв відповідно до своєї моральної свідомості.

Отже, зв'язок між суспільним благом і журналістською інформацією виникає за умови готовності працівників ЗМІ відповідати за якість інформації та забезпечувати її. Тому відповідальність є однією з головних категорій моральної свідомості у професійній етиці журналістів. Вона тісно пов'язана з поняттям професійного обов'язку як внутрішнього закону, що «керує» поведінкою журналістів. Сутність його полягає в тому, щоб правдивим словом допомагати людям орієнтуватися в тому, що відбувається.

Моральні аспекти діяльності журналістів розглядали , зокрема, дослідники журналістської професійної етики: Д. С. Авраамов, Р. Г. Бухарцев, Г. В. Лазутіна, О. Д. Кузнецова.

На думку Д. С. Авраамова, норми й принципи професійної моралі сприймаються журналістом залежно від його індивідуальної свідомості, що існує як система поглядів, переконань, моральних почуттів і потреб. Такі етичні категорії, як обов'язок, відповідальність, справедливість, він вважає предметом моральних почуттів журналіста [1, с. 23-25].

Р. Г. Бухарцев називає основним професійно-етичним регулятором діяльності журналіста моральний самоконтроль [2, с. 252].

Г. В. Лазутіна вважає найважливішими у професійній етиці журналіста такі категорії, як професійний обов'язок, професійна відповідальність, професійна совість, професійна честь і професійна гідність [3, с. 270].

Українська дослідниця професійної етики журналістів О. Д. Кузнецова називає етичними цінностями журналіста соціальну відповідальність, правдивість, об’єктивність, чесність і порядність.[[3, с.412].

Журналістський обов'язок слід розглядати як «сукупність обов'язків з усього спектру професійних відносин, система яких задана законами функціонування журналістики як особливого соціального інституту» [4, с.226]. Тому «простір обов'язковості» охоплює всі сфери праці (та, відповідно, свідомості) журналістів, жорстко пов'язаний із системою рольових функцій, що залежить від місця журналістики в житті суспільства. Якщо об'єктивний зміст ролей-обов'язків диктується соціально-історичною необхідністю, то суб'єктивне їх усвідомлення і характер виконання прямо залежать від уявлень про ідеал (суспільне благо), про засоби та норми його досягнення та відповідні особисті якості. Тому зрозуміло, як важливо журналістам мати чітке уявлення про ідеал, гідні форми журналістської поведінки, здатної приносити добро, уникаючи зла.

Звідси бере початок і проблема відповідальності як прийняття «до виконання» обов'язку журналіста перед суспільством. Відповідальність створює довіру, без якої журналісти не зможуть виконувати свою місію – інформувати людей. Причому «зовнішня» відповідальність визначається законодавство, іншими нормативним актами, а «внутрішня» - системою переконань самого журналіста. Якщо розглядати свободу слова як відповідальність журналістів перед суспільством, то вона передбачає, насамперед, тяжіння журналістів до тих професійних стандартів, які роблять ЗМІ об'єктивними, неупередженими, не заангажованими. Вони мають служити інтересам усього суспільства і всіх громадян, а не тільки приватних осіб.

Кожен із ЗМІ формує своє, наближене до реальних умові діяльності уявлення про професійний обов'язок, орієнтуючись на особливості відображення сфери дійсності, на склад і очікування аудиторії, на свою ідейно-політичну платформу тощо.

2.1 Аналіз публікації газети „Рівне вечірнє”

Аналіз публікацій газети «Рівне вечірнє» за січень-березень 2006 року показує, що «професійна відповідальність» - далеко не головний моральний аспект у творчих пошуках журналістів цього видання. Свідченням цього є постійна рубрика «Кримінальний огляд». У кожному номері газети обов'язково написано про те, хто кого вбив, спалив, зарізав. Причому, ця інформація подається на першій сторінці з подальшим продовження на наступній полосі. Матеріали пригнічують психологічно, насторожують. Складається враження, що життя в нас найгірше, найстрашніше, найнебезпечніше. Нам потрібно постійно бути на сторожі, остерігатися рідних і друзів.

Хтось скаже, що це - наша дійсність, реалії буденності. Не заперечую. Але це можна подати в іншому ракурсі – не такому «чорному». Наприклад, заголовок матеріалу за 5-те січня 2006 року наводить страх. «Брат вбив брата?» - така назва статті – наштовхує на роздуми. Адже складається враження, що тепер кожен з нас може стати жертвою рідного батька, брата, сина. Людська психіка спрацьовує однозначно: нам стає моторошно, ми боїмося за себе та за рідних, оскільки у вищеназваному матеріалі детально описується кількість переломів, ушкоджень, ран. І причина – горілка. Добре одне: може після прочитаного комусь вже не захочеться випивати надто багато?

Дев'ятого лютого 2006 року на першій сторінці газета публікує матеріал під назвою «Вбивство на Київській». Немає сумнів, що подібні журналістські тексти цікаві читачам, але ж вони не формують нічого позитивного і реципієнти звикають до подібної інформації. Ми стали своєрідним заручниками «вбивчих» фактів. На жаль, публікації на кшталт вищеназваної, сприяють такому розвиткові людського сприймання кримінальних історій.

Крім інформації про вбивства, газета «Рівне вечірнє» багато пише про смертельні випадки і злочини. Як приклад, публікація: «Смерть від сірника». Тут розповідається про те, що під час пожежі загинула п'ятирічна дитина. Відразу виникає запитання: «Чи хотілося б батькам цієї дитини читати про її смерть на сторінках газети?» Проте, як бачимо, довелося. І, на жаль, нікого не хвилює, в якому стані знаходяться батько і мати, що переживають і що відчувають. Журналіст же написав страшні факти, не думаючи про наслідки. До речі, ця інформація подана у газеті на першій сторінці.

«Чотири вінки по дорозі на Костопіль» - такий заголовок наступної публікації, яка розміщена на першій полосі газети «РВ» за 23-тє лютого 2006 року. Тут йдеться про автокатастрофу, в якій загинули четверо осіб (жінок) і тепер «...ще чотири вінки прикрасять і без того невеселий вигляд цієї автотраси, нагадуючи всій проїжджаючим про скороминучість їхній повсякденних клопотів» [5]. Далі автор Володимир Крушельницький детально описує ( зі слів очевидців) причину аварії.

Тут же, «не відходячи від каси» Жанна Пінчук описала історію вбивства жінки. Назва - «Зізнався, що зарізав дружину». У матеріалі описано крок за кроком те, як планував вбивство чоловік, що стало причиною, які методи були застосовані. Такий собі посібник для вбивці-початківця!

Холоне кров в жилах від історії під назвою «Вийняв очі сусіду по палаті». Йдеться про психічно хворих людей, один з яких і здійснив «процедуру» з очима сусіда по палаті. Тут вже присутня певна містика, адже, як пише автор Мирослава Шершень, «причиною такої його (нападника) несподіваної поведінки стали психічні розлади, бо, як пояснив сам хворий, він почув голос, який наказав йому саме так вчинити з сусідом» [6]. І хоч потерпілий залишився живим, повернути зір йому не вдалося.

Наступна публікація зумовлює і без того негативне ставлення до волоцюг. «Убивсто у притулку», 14 березня 2006 року – заголовок на першій сторінці. Автор Жанна Пінчук пише про те, як чоловік заколов ножем свого товариша через «чекушку». Історія, можна сказати, звична і не так шокує, як деякі інші. Пригнічує інше: сучасне суспільство і так не надто приймає людей подібних до цього волоцюги, а тепер і поготів ставлення до «нижчих» осіб буде ще гірше.

Ще один приклад байдужості людей до проблем інших – публікація «Смертельний вогонь ревнощів». Заголовок говорить сам за себе: зраджена дружина підпалила суперницю. Вражає інше. За словами автора, люди, які стали свідками інциденту, ніяк на нього не відреагували. Кажуть, що це звична справа у їхньому селі. Страшно подумати, що ж буде далі.

Жахлива історія описана у публікації «Уявляв себе Ромео, а повівся – як Отелло». Чоловік задушив дружину, хоча вони були розлучені. Але найгірше те, що залишилася без матері шестирічна дівчинка. Про це автор Олена Кузьменко пише на початку історії. Шкода, що через непорозуміння батьків страждають діти. А газети їм ще й не забувають про це нагадувати.

Таким чином, проаналізувавши публікації газети «Рівне вечірнє» висновок напрошується сам: криміналу в нас вдосталь, його не викоренити, а друковані ЗМІ обов'язково нам детально про все розкажуть.

Повернемося конкретно до «РВ». Складається враження, що тут вміють писати лише про вбивство, злочини, крадіжки і політику. Принаймні я побачила саме таку картину. Журналісти видання не надто переймаються морально-етичними основами діяльності ЗМІ. І можна тільки сподіватися , що в подальшій своїй професійній творчості журналісти братимуть за основу гуманізм і етику.

2.2 Аналіз матеріалів видання „Вісті Рівненщини”

На противагу газеті «Рівне вечірнє» хочу поставити видання «Вісті Рівненщини». Репортери «ВР» - постійно у творчому пошуку, про що свідчить різноманітність тематики їх публікацій – від інформації про політику, культуру, суспільне життя України до матеріалів про кримінальні справи.

З аналізу тематики матеріалів «ВР» можна зробити висновок, що журналісти цього видання в умовах формування демократичного суспільства відповідально ставляться до своїх обов'язків, прагнучи задовольнити смаки всіх верств населення, їх бажання отримати об'єктивну інформацію, але ніколи не опускаються до рівня «бульварної» преси. Їхні публікації відрізняються глибиною змісту, справедливістю, впливають на моральні почуття читачів, орієнтують на гуманістичні ідеали.

Про це свідчать матеріали, які закликають суспільство до благодійності (наприклад, акція «Не будьте байдужі до знедолених дітей», 24 березня 2006 року). Присутня постійна рубрика «Фестивалі». Про один з них, а саме – Міжнародний фестиваль-конкурс дитячого та хорового співу «Весняні дзвіночки» - написано у газеті. Подібні публікації формують позитивне ставлення дітей до мистецтва, любов до прекрасного.

10-го березня 2006 року автор Микола Пшеничний публікує блискучий матеріал під назвою «Добром зігріте серце» про життя і діяльність дуже хорошого вчителя. Цей матеріал цінний тим, що в сучасних умовах, коли вчителі не мають належної поваги, щирого ставлення до себе, вона привертає увагу суспільства до долі людини, яка все життя виховувала дітей.

Наступна публікація не менш захоплива і цікава. «Роки – не привід для печалі» - такий заголовок цього матеріалу. Тут автор розповідає про ветерана-спортсмена, який у свої 60 років активно займається поліатлоном, здобуває нагороди і підтримує хорошу фізичну форму. Герой публікації Петро Сидорчук – це приклад всім нам, адже не кожен чоловік у такому поважному віці може похвалитися відмінним здоров'ям, хорошою координацією рухів, гарним зором. Думаю, багато хто, прочитавши цей матеріал, замислиться над своїм фізичним станом, щоб і собі надалі бути активною і здоровою людиною.

Друкує газета «Вісті Рівненщини» також інформацію про різноманітні виставки. Так у публікації за 31 березня 2006 року під назвою «Культуру і духовність необхідно сповідувати, а не приватизувати», автор О. Білоус розповідає про народну творчість Миколи Огородника. Чоловік займається тим, що виготовляє різноманітні вироби із соломи, дерева і представляє їх на виставках. Герой хоче заохотити людей полюбити прості, але гарні речі, зроблені власноруч. Такий матеріал надзвичайно корисний. Адже він спонукає нас до праці, гарного ставлення до ручної роботи.

Газета не обминає увагою і проблему безпритульних. Так 31 березня 2006 року автор Тетяна Лященко друкує матеріал під назвою «Брак серця». Тема актуальна і злободенна: життя малого безпритульного хлопчика, який рано втратив маму, а згодом і сам помер «... від переохолодження в одному із міських під’їздів» [7].

На жаль, подібних ситуацій у друкованих ЗМІ описано безліч. Хочеться вірити, що вони не марні, і люди переймаються даною проблемою. Тим більше, якщо вона подана так, як у газеті «Вісті Рівненщини». Такі публікації спонукають ще раз замислитися над злободенними суспільними проблемами, викликають відповідні переживання.

Гарно поданий матеріал під назвою «Ефект великої родини», в якому показані всі «плюси» сім'ї, яка налічує більше трьох осіб. Така публікація змушує посміхатись і радіти за інших щасливих людей. Можливо, після прочитаного комусь теж захочеться завести більшу сім'ю, щоб в старості не бути самотнім.

Автор статті «Журналістів закликатимуть до моральності» Світлана Тубіна дуже вдало подала інформацію щодо етичних норм рівненських журналістів під час виборів. Зокрема вона описує інцидент, що стався під час візиту на Рівненщину міністра освіти і науки України Станіслава Ніколаєнка. В результаті опитування на телеканалі «Рівне – 1» щодо хабарництва у ВНЗ області, навпроти Національного університету «Острозька академія» стояла цифра – майже три сотні дзвінків. Хоча насправді дзвінків було лише чотири, до того ж - з одного й того ж телефону. Ректор університету Ігор Пасічник був надзвичайно обурений цим фактом і закликав журналістів до моральності під час виборчих перегонів.

Таким чином, проаналізувавши публікації газети «Вісті Рівненщини» можна ще раз з упевненістю констатувати, що журналісти цього видання дбають про моральний ріст своїх читачів, всіляко заохочують їх до етичної поведінки. Увага репортерів «ВР» до проблем суспільства у сфері моральності свідчить про їх серйозне ставлення до виконання професійного обов'язку. Відповідальність, правдивість – основні моральні аспекти їх творчої діяльності.

Висновки

Морально-етичні і морально-правові основи діяльності ЗМІ відіграють надзвичайно важливу роль у формуванні досконалої журналістики, суспільної думки і сповідуванню гуманістичних ідей в суспільстві. Кожен засіб масової інформації – газета, радіо чи телебачення – повинні, перш за все, відповідати тим нормам і законам, які б не порушували гармонію етики і моралі. Навпаки, кожна редакція, теле- і радіостудія мають ставити собі за мету будувати свою діяльність на суто позитивних принципах, не забуваючи, що саме від їхньої позиції залежить суспільна думка, суспільне благо, суспільний розвиток.

Кожен журналіст має усвідомити свою значущість у побудові демократичної „четвертої влади” в Україні, відстоювати мораль, честь і етичні принципи серед своїх колег. Тільки тоді жодна людина н зможе сказати, що журналісти нахабні і безцеремонні, продажні і брехливі, необ’єктивні і неосвічені. А таке, на жаль, в сучасному суспільстві чується нерідко.

Можливо, в нас було ще занадто мало часу для того, щоб відповідати тим стандартам, які так добре прижилися в інших країнах. Але це лише виправдання і від цього нам не стане легше. Не можна постійно тільки нарікати на обставини, які, начебто, не дозволяють нам бути кращими, ніж ми є. Врешті-решт, позитивних умов може взагалі не бути. Річ не в цьому. Головне – це зрозуміти свою важливість у величезному хаосі подій і постаратися якомога більше зробити для встановлення гармонії.

Не дарма були прийняті нормативи поведінки журналістів, які не так вже і важко сповідувати. І радує те, що є в нашій державі ЗМІ, які це активно поширюють, мають свого вдячного читача, глядача, слухача. І таких подібних засобів масової інформації повинно ставати більше, аби сприяти потужному розвиткові нашого суспільства.

Щодо видань Рівненщини, які я проаналізувала (а це були газети „Вісті Рівненщини” та „Рівне вечірнє”), то я спеціально обрала саме такі різні за змістом друковані ЗМІ. Як виявилося – не даремно. Адже різниця між ними очевидна: якщо „РВ” основною тематикою вважає політику і кримінал (який, до речі, подається на першій сторінці найчастіше), то „ВР” намагаються якнайбільше розказати і описати ті проблеми і питання, які виховують в аудиторії мораль і любов. Що зумовлює такі позиції цих двох газет – важко сказати. Можливо - гроші, можливо – бездуховність і навпаки – турбота про суспільне благо і етичну гармонію.

Як би там не було, кожне з цих видань - і „Рівне вечірнє”, і „Вісті Рівненщини” – мають свого читача. Інша справа, що цей читач отримує від вищеназваних газет. Головне – визначити для себе ті пріоритети, які є найважливіші, найдосконаліші, найкращі.

І знову ж таки, як не крути, а виходить, що ЗМІ є чи не найголовнішими „вчителями” кожної особистості окремо. Чи усвідомлюють вони всю відповідальність, яку на них покладено? Якщо так, то українська журналістика процвітатиме, а разом з нею - і моральність, і духовність, і гуманізм. А якщо ж бодай одне видання не прислухатиметься до принципів і норм етичної поведінки журналіста. То на нас чекає дисгармонія і деградація.

Не варто жити заради безрадісного майбутнього. Ми – молоде покоління української журналістики – робитимемо все для того, щоб наше суспільство було гуманним і справедливим, а разом з ним і засоби масової інформації.

Список використаної літератури

1. Авраамов Д. С. Профессиональная этика журналиста. – М.: Мысль, 1991. – 252 с.

2. Бухарцев Р. Г. Вопросы профессиональной этики журналиста. – Свердловск: Изд-во Уральского ун-та, 1971. – 31 с.

3. Ворошилов В.В. Журналистика. – Учебник. 3-е издание. – Санкт-Петербург. – 2001.

4. Корню Д. Етика засобів масової інформації. – К., 2004.

5. Кузнєцова О. Д. Журналістська етика та етикет: основи теорії, методики, дослідження трансформації незалежних видань України, регулювання моральних порушень: Монографія. – Л.: Світ, 1998. – 412 с.

6. Лазутина Г. В. Профессиональная этика журналиста. – М.: Аспект пресс, 1999. – 270 с.

7. Прохоров Е.П. Журналистика и демократия. – М.: РИП – Холдинг, 2001. – С. 226.

8. Білоус О. Культуру і духовність необхідно примножувати, а н приватизовувати // ВР. – 2006. – 31 бер.

9. Колодяжний М. Роки – не привід для печалі // ВР. – 2006. – 31 бер.

10. Крушельницький В. Чотири вінки по дорозі на Костопіль // РВ. – 2006. – 28 лют.

11. Крушельницькій В. Смерть від сірника // РВ. – 2006. – 14 лют.

12. Кузьменко О. Уявляв себе Ромео, а повівся, як Отелло // РВ. – 2006. – 18 бер.

13. Ляшенко Т. Брак серця // ВР. – 2006. – 31 бер.

14. Не будьте байдужими

15. Пінчук Ж. Брат вбив брата? // РВ. – 2006. – 5 січ.

16. Пінчук Ж. Вбивство на Київській // РВ. – 2006. – 9 лют.

17. Пінчук Ж. Зізнався, що вбив дружину // РВ. – 2006. – 23 лют.

18. Пінчук Ж. Смертельний вогонь ревнощів // РВ. – 2006. – 16 бер.

19. Пінчук Ж. Убивство у притулку // РВ. – 2006. – 14 бер.

20. Пшеничний М. Добром зігріте серце // ВР. – 2006. – 10 бер.

21. Тубіна С. Журналістів закликатимуть до моральності // ВР. – 2006. – 10 лют.

22. Шершень М. Вийняв очі сусіду по палаті // РВ. – 2006. – 12 бер.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:28:02 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
10:43:57 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Дотримання морально-етичних норм у журналістиці

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150405)
Комментарии (1831)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru