Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Роль і призначення міжнародних фінансів

Название: Роль і призначення міжнародних фінансів
Раздел: Рефераты по международным отношениям
Тип: курсовая работа Добавлен 05:59:38 10 мая 2011 Похожие работы
Просмотров: 225 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Курсова робота.

На тему:

«Роль і призначення міжнародних фінансів»


Зміст.

Вступ

1. Теоретико методологічні аспекти

2. Сутність і призначення міжнародних фінансів

3. Міжнародні фінансові організації та міжнародні фінансові інституції

4. Міжнародний фінансовий ринок

Висновки

Список використаної літератури


Вступ

Найхарактернішою рисою міжнародних фінансів є те, що вони призначені ефективно обслуговувати міждержавний рух товарів та послуг і перерозподіл грошового капіталу між конкуруючими агентами світового ринку. Вони ж вчасно подають сигнали про стан світової фінансової кон'юнктури, які служать певними орієнтирами для швидкого прийняття адекватних рішень суб'єктами міжнародних фінансів.

Особливу актуальність своєчасного реагування на зміни міжнародної фінансової кон'юнктури підкреслили події, пов'язані з серією валютно-фінансових обвалів (азійська криза 1998 р., події в Росії, згодом в Україні та інших країнах СНД). Саме в цей час гостро постала проблема необхідності більш чіткого регулювання міжнародних фінансів з метою їх стабілізації. Така необхідність стає особливо актуальною в умовах глобалізації міжнародних фінансових ринків.

Глобалізація — складна і багатоаспектна проблема, за якою стоїть багато реальних явищ і процесів, а також проблем, які зачіпають все людство. Сьогодні міжнародний фінансовий капітал може вільно, без будь-яких перешкод переміщуватися з внутрішнього на світовий фінансовий ринок і навпаки. Завдяки новітнім технологічним інноваціям у сфері міжнародних фінансів у світі сформувалися грандіозні потоки "гарячих" грошей, які шукають свого над прибуткового застосування і які сьогодні можуть бути миттєво переказані натисканням на клавіатуру комп’ютера з одного регіону в інший, з однієї валюти в іншу, чим здатні розладнати валютно-фінансову систему будь-якої країни, навіть найрозвиненішої.

Об’єктивний процес глобалізації економічного життя ,виявом якого є зростання обсягів світової торгівлі та руху капіталів , посилює значення міжнародних валютно-фінансових і грошово-кредитних відносин ,водночас загострюючи проблему зовнішнього фінансування суб’эктів системи світового господарства.[9]

Метою написання даної курсової роботи є розкриття економічної сутності міжнародних фінансів , вивчення міжнародного фінансового ринку , міжнародних фінансових організацій, та інституцій , а також функції та мету їх діяльності. Адже знання теоретичних та практичних засад функціонування міжнародних фінансів є необхідними для кожного молодого спеціаліста.


1. Теоретико-методологічні аспекти

Виникнення і розвиток міжнародних фінансів зумовлено глобалізацією економічних зв'язків, посиленням інтеграційних процесів у економічній, політичній та соціальній сферах.[1.]

Об’єктивний процес глобалізації економічного життя ,виявом якого є зростання обсягів світової торгівлі та руху капіталів , посилює значення міжнародних валютно-фінансових і грошово-кредитних відносин ,водночас загострюючи проблему зовнішнього фінансування суб’эктів системи світового господарства.[9]

Визначаючи міжнародні фінанси як економічну категорію, можна стверджувати, що це фонди фінансових ресурсів, які утворилися на основі розвитку міжнародних економічних (ринкових) відносин і використовуються для забезпечення безперервності й рентабельності суспільного відтворення на світовому рівні та задоволення спільних потреб, які мають міжнародне значення. З інституційної точки зору — це сукупність банків, валютних та фондових бірж, міжнародних фінансових інституцій, регіональних фінансово-кредитних установ, міжнародних та регіональних економічних організацій і об'єднань, через які здійснюється рух світових фінансових потоків.[10]

Міжнародні організації — це створені на основі міжнародного договору і статуту для виконання певних функцій об'єднання суверенних держав, які мають систему постійно діючих органів, володіють міжнародною правосуб'єктністю і засновані відповідно до міжнародного права.[4]

Співробітництво з міжнародними фінансовими організаціями ,зокрема МВФ,СБ,ЄБРР,ЄС допомогло запровадити програми фінансової стабілізації і залучити в економіку країни пільгові кредити .Співпраця із зазначеними організаціями і країнами стала для України принципово новою формою фінансово-економічних відносин.[2]

Оскільки на сьогодні функціонування ЄВС, як валютної зони ,що об’єднує найрозвиненіші країни, уже накопичило тривалий досвід створення союзних фіскальних процедур , то дослідження сучасних проблем фіскальної політики в зоні євро можна вважати актуальними ,зокрема у контексті євроінтеграційного курсу України.[14]

Частка України в статутному капіталі ЧБТР становить 135 млн. СПЗ (14%). Фінансовим посередником ЧБТР в Україні є «Мікрофінансовий банк України». Діяльність ЧБТР В Україні спрямована на підтримку таких секторів економіки, як енергетика , транспорт,суднобудування, машинобудування, банки, а також експортно-орієнтовані банки.[15]

Традиційно науково-технічна політика ЄС Базувалася на лінійній моделі «поштовху»,тобто поєднанні ринкового та державного підходу. Він передбачає підтримку фундаментальних досліджень державним фінансуванням, захист інтелектуальної власності законом.[11]

Євросоюз є найбільшою економічною спільнотою у світі, на частку якої припадає близько четверті світового виробництва товарів та міжнародної торгівлі. Малі та середні підприємства в ЄС посідають передові позиції в таких галузях, як оптова та роздрібна торгівля ,будівництво , ресторанний та туристичний бізнес, забезпечуючи дві третини від загальної кількості працівників і більше половини сукупного ВВП. Слід особливо зазначити, що на відміну від інших міжнародних економічних і фінансових структур в Європейському Союзі кардинально змінилися підходи до вироблення механізму реалізації спільних інтересів ЄС. Досить сказати, що в разі необхідності визначення спільної валютної політики у Раді Європейського центрального банку при голосуванні діє принцип "одна голова — один голос". [12]

Співпраця України із Світовим Банком у реалізації спільних проектів передбачає довгострокове фінансування проектів забезпечення українській стороні грошових надходжень необхідних для досягнення проектних цілей .І в подальшому підтримка СБ при підготовці і реалізації проектів гарантує досягнення стратегічної мети розвитку.[8]

Вступ України до Міжнародного валютного фонду забезпечив їй членство в МБРР (квоту — 10 678 акцій на загальну суму близько 5 млрд дол. США), що дає можливість нашій державі залучати іноземні інвестиції для вирішення таких актуальних проблем, як стабілізація економіки, її структурна перебудова, інтеграція України у світове господарство.Банк взяв участь у двох проектах : у 1994році інвестував 49 млн. євро у проект «ITUR»(кабельна система ,що з’єднує Італію, Туреччину, Україну та Росію) ,а в 1997році- 14млн.євро у приватне спільне підприємство «Українська хвиля» (розширення телефонної мережі у Львівській області , з використанням бездротової цифрової технології.[3]

Міжнародний фінансовий ринок нині є глобальною системою акумулювання вільних фінансових ресурсів та надання їх позичальникам із різних країн на принципах ринкової конкуренції. Сьогодні цей ринок набув величезних масштабів і перетворився в одне з найважливіших джерел фінансових ресурсів, став визначальним фактором господарського життя всіх без винятку країн світу.[13]

Валютний ринок — це: 1) підсистема валютних відносин у ході операцій купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів у іноземних валютах; 2) інституційний механізм (сукупність установ і організацій — банків, валютних бірж, інших фінансових інститутів), що забезпечують функціонування валютних ринкових механізмів.[4]

На ринку євробондів випускаються і продаються облігаційні зобов'язання, виражені в євровалютах. До його складу входять євроемісія і вторинний ринок. Євробонди гарантуються або виносяться на ринок на користь позичальника синдикатом банків із різних країн і розміщуються в країнах, які відрізняються від валюти позики. Ринок євробондів не має національних кордонів. В обігу переважають бонди з фіксованою відсотковою ставкою, меншу частину від загального обсягу складають бонди з плаваючою ставкою. Цей ринок розпочав свою діяльність у 1963 р.[5]

Проблема глобалізації міжнародних фінансів на сьогодні ще недостатньо викристалізувалася для того, щоб однозначно її тлумачити. За цим поняттям стоїть багато реальних явищ і процесів, а також складних проблем, які торкаються всього людства і які є вирішальною складовою сукупності глобальних проблем сучасності.[7]

2. Сутність і призначення міжнародних фінансів

глобалізація фінансовий міжнародний

Зарубіжна фінансова наука трактує фінанси взагалі досить широко, не обмежуючись конкретними чіткими рамками: де існують товар і гроші, там є й фінанси. У наукових дослідженнях зарубіжних авторів фінанси постають як категорія економічного життя, що випливає з об'єктивних процесів у економіці та є невід'ємною частиною ринкової економіки.

Саме таке розширене трактування переноситься і на категорію "міжнародні фінанси". Так, за визначенням Дж. Менвіла Херріса, міжнародні фінанси — це економічна сукупність часу і невизначеності щодо рішень, які стосуються декількох різних країн з урахуванням того, що кожна суверенна держава має власну валюту, свої закони бізнесу і політичні системи.

У сфері міжнародних фінансів, крім національних суб'єктів — держави, підприємств, громадян, виділяються наднаціональні суб'єкти — міжнародні організації і міжнародні фінансові інституції. На основі такого умовного поділу деякі вітчизняні автори дають досить звужене трактування міжнародних фінансів, вважаючи, що вони відображають тільки діяльність міжнародних організацій і фінансових інститутів.

Насправді міжнародні фінанси сьогодні є досить розгалуженою структурою з множинністю державних, приватних і власне мінжнародних елементів, через які здійснюються координація і регулювання міжнародних фінансових зв'язків.

Суб'єктами міжнародних фінансів виступають приватні юридичні особи, які беруть участь у кредитно-фінансових операціях: наданні банками кредитних ресурсів, одержанні кредитів, у операціях на міжнародних валютних ринках та ринках цінних паперів тощо.

Співробітництво тієї чи іншої країни з міжнародними кредитно-фінансовими структурами здійснюється через міжнародні організації універсального характеру системи ООН; міжнародні кредитно-фінансові інституції, такі як Міжнародний валютний фонд (МВФ) та група Світового банку (СБ); міжнародні організації регіонального характеру — регіональні банки розвитку та ін.

Крім того, активний процес регулювання міжнародних фінансів здійснюється сьогодні через щорічні наради "великої сімки" (нині— "велика вісімка"), яка приймає найбільш важливі стратегічні рішення; Паризький клуб, який об'єднує державних кредиторів, котрі регулюють і уніфікують підходи кредиторів до того чи іншого боржника; Лондонський клуб, який об'єднує найбільших приватних кредиторів, котрі виробляють спільну політику приватних комерційних банків стосовно боржників і т. ін.

З наукової точки зору, фінанси можна поділити, з певним ступенем умовності, на національно-державні та міжнародні, причому нетільки залежно від простору їх функціонування, а й від природи їх суб'єктів. Так, національно-державні, як правило, не виходять за межі території однієї держави, не залучають іноземних суб'єктів, здійснюються на основі національного законодавства і мають виключно внутрішньонаціональний характер. До них можна віднести внутрішні міжбанківські перекази, розрахунки між підприємствами, внутрішньодержавні кредити тощо. Міжнародні включають міждержавні й транснаціональні кредитно-фінансові відносини і характеризуються участю в них іноземного елементу. Причому міжнародні фінанси не можна розглядати як наслідок відносин у цій сфері абстрактних держав як монолітних блоків. Це співробітництво з метою раціональної розстановки внутрішніх сил для вироблення раціональних зовнішньо-економічних і політичних рішень.

Таким чином, фінансові відносини реалізуються у двох діалектичних формах: національно-державній і міжнародній. І хоч об'єктивно національно-державна виступає як первинна стосовно до міжнародної, все ж міжнародна форма може розглядатись як більш висока, досконала та краще системно структурована. Проте це твердження має дискусійний характер.Об'єктивною основою становлення і розвитку міжнародних фінансів виступають закономірності міжнародного кругообігу функціонуючого капіталу, на одному полюсі якого виникають тимчасово вільні кошти, на іншому — постійно з'являється попит на них.

З одного боку, невідворотно "старіючий" з демографічної точки зору розвинутий світ постійно шукає вигідні сфери вкладання заощаджень і намагається максимально диверсифікувати їх. З іншого боку, країни зі всіх куточків земної кулі, традиційно зараховані до категорії "ринків, що формуються", об'єднує характерна риса — вони гостро страждають від нестачі притоку довгострокових інвестицій. І саме сфера міжнародних фінансів дає змогу і розвинутим країнам, і тим, що розвиваються, а також постсоціалістичним задовольнити тією чи іншою мірою свої нагальні потреби.

Рух міжнародних фінансів здійснюється такими основними каналами:

1.Валютні операції.

2.Валютно-кредитне і розрахункове обслуговування купівлі-продажу товарів (у тому числі й особливого товару — золота).

3.Операції з цінними паперами і різними фінансовими інструментами.

4.Зарубіжні інвестиції в основний і оборотний капітал.

5.Перерозподіл частки національного доходу через бюджет у формі допомоги бідним країнам та внесків держав до міжнародних організацій та ін.

Таким чином, визначаючи міжнародні фінанси як економічну категорію, можна стверджувати, що це фонди фінансових ресурсів, які утворилися на основі розвитку міжнародних економічних (ринкових) відносин і використовуються для забезпечення безперервності й рентабельності суспільного відтворення на світовому рівні та задоволення спільних потреб, які мають міжнародне значення.[10]

З інституційної точки зору — це сукупність банків, валютних та фондових бірж, міжнародних фінансових інституцій, регіональних фінансово-кредитних установ, міжнародних та регіональних економічних організацій і об'єднань, через які здійснюється рух світових фінансових потоків.

Виникнення і розвиток міжнародних фінансів зумовлено глобалізацією економічних зв'язків, посиленням інтеграційних процесів у економічній, політичній та соціальній сферах.[1]

Міжнародна фінансова система, з одного боку, обслуговує міждержавний рух товарів, послуг та факторів виробництва, з іншого — відіграє самостійну роль, яка виявляється через функціонування міжнародних фінансових ринків.

Однією з новітніх тенденцій у розвитку міжнародних фінансів останнього часу є їх глобалізація, яка є складною, багатоаспектною проблемою, у зв'язку з чим породжує численні наукові дискусії. Саме тому проблема глобалізації міжнародних фінансів на сьогодні ще недостатньо викристалізувалася для того, щоб однозначно її тлумачити. За цим поняттям стоїть багато реальних явищ і процесів, а також складних проблем, які торкаються всього людства і які є вирішальною складовою сукупності глобальних проблем сучасності.

Значно активізували процеси глобалізації міжнародних фінансових потоків новітні технологічні інновації у цій сфері. Так, сучасні новітні засоби зв'язку підвищили швидкість здійснення міжнародних фінансових операцій та привели до швидкого зростання їх обсягів. Телекомунікації дають змогу банкам залучати заощадження практично з усього світу і направляти засоби позичальникам на умовах найвищого прибутку і найнижчих затрат. Інвестиційні банки мають змогу укладати угоди як в облігаціях, так і в іноземній валюті через систему СВІФТ. Комерційні банки також можуть направляти акредитиви через електронні системи платежів зі своїх штаб-квартир у закордонні представництва.

Такі зростаючі потоки міжнародного фінансового капіталу значно посилюють фінансову конкуренцію між країнами. Ця тенденція здійснює відповідний тиск на уряди окремих країн, примушуючи їх сприяти скороченню обсягів втручання держави в діяльність внутрішніх валютно-фінансових ринків, та призводить до подальшої лібералізації міжнародного руху капіталу.

Сьогодні міжнародний фінансовий капітал може вільно, без будь-яких перешкод переміщуватися з внутрішнього на світовий фінансовий ринок і навпаки. Фінансові інституції засновують свої філії у провідних фінансових центрах для виконання функцій запозичення, кредитування, інвестування та надання інших фінансових послуг.

Потенційно сам процес глобалізації надає значні переваги як інвесторам, так і позичальникам, оскільки, надаючи суб'єктам ринку максимально різнорідний вибір, дозволяє укладати більш ефективні, з точки зору їхніх потреб, угоди, а також завдяки глибині й високій ліквідності ринків швидко переключатися з одних операцій на інші, вчасно реагуючи на зміну фінансового довкілля в режимі реального часу. Однак тут невідворотно на повний зріст постає питання про адекватність премій, закладених у рівнях прибутковості інструментів, які мають обіг на ринку, а також про ризик, пов'язаний з цими вкладами. Мова йде про реальні економічні інтереси як кредиторів, так і позичальників.

Таким чином, глобалізація міжнародних фінансів — явище далеко не однозначне. Цей процес неминуче вступає в суперечність з діючими національними режимами регулювання і пов'язаний із серйозними макроекономічними обмеженнями і ризиками.

Крім того, в умовах вільного переміщення капіталів всякий відступ країни-емітента від суворої фінансової дисципліни жорстко карається чисто ринковими методами — перш за все відтоком засобів із фінансових активів, падінням їх котирувань і підвищенням вартості залучених у майбутньому фінансових ресурсів. Це особливо небезпечно для країн зі слабкими і неадекватними системами регулювання і нагляду, з недостатньою капіталізацією банківських систем.

І дійсно, міжнародні фінансові потрясіння останніх років (мексиканська криза 1994—1995 рр., азійська 1998 р., події в Росії, згодом в Україні та інших країнах СНД) безпосередньо були пов'язані з різкими змінами капітальних потоків. Характерно також і те, що ці події сталися головним чином у так званих трансформаційних ринкових економіках. Адже саме ці економіки, виступаючи головними центрами припливу іноземних інвестицій, одночасно стали й основними жертвами нагально наростаючої паніки, що призвела до поспішної втечі капіталів, кризи платіжних балансів і обмінних курсів, а також до цілого ряду інших негативних наслідків.

Становлення сучасної міжнародної фінансової системи було викликано цілою низкою об'єктивних економічних факторів, найважливішим з яких є інтернаціоналізація господарського життя. Стрибкоподібна активізація економічних зв'язків між країнами, національними компаніями, а також зміцнення транснаціональних корпорацій поставили на порядок денний необхідність відповідної перебудови і банківських послуг.

Сьогодні найбільші банки мають розгалужену мережу закордонних філій та відділень, через які вони контролюють фінансові операції на міжнародному рівні. Це — транснаціональні банки (ТНБ), основною клієнтурою яких є промислові транснаціональні корпорації (ТНК). Останні часто самі беруть активну участь у міжнародних фінансових операціях. Важливе місце серед учасників міжнародних фінансових операцій займають країни, які виступають як у ролі крериторів, так і позичальників. Ця діяльність також здійснюється як через національні, так і транснаціональні банки.

Крім того, існує ціла система міжнаціональних банківських інституцій, серед яких — група Світового банку (СБ), що спеціалізується на наданні кредитів окремим країнам для економічного розвитку. Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) здійснює кредитну підтримку країн Східної Європи. Банк міжнародних розрахунків. Процеси інтернаціоналізації господарського життя приводить до виникнення своєрідних виробничих комплексів. Ці комплекси інтегруються в єдину транснаціональну систему, в якій провідна роль переходить до торговельного і промислового капіталу до фінансового капіталу одержуючи прибуток зі всіх країн світу, ТНК досить швидко накопичує і такі резерви валют, які за своїми обсягами в декілька разів перевищують резерви всіх центральних банків світу разом узятих. І зрозуміло, що багато ТНК не відмовляються від спокуси одержати прибуток на обмінних валютних операціях, на операціях з цінними паперами, або на ринках державних запозичень

Настійна необхідність більш чіткого регулювання міжнародних фінансів із метою їх стабілізації особливо гостро постала після серії регіональних валютно-фінансових обвалів.

По-перше, як показує світовий досвід, країни, котрі залучають значні обсяги приватного капіталу, більш вразливі у разі несподіваної зміни рівня довіри інвесторів.

По-друге, за аналогією з "Великою депресією" (1929—1933 рр.) світова фінансова криза пов'язана з надвиробництвом. Диспропорція, що сформувалася протягом двох останніх десятиліть між постійно зростаючими можливостями нарощування виробництва і невідповідною йому базою споживання обернулася неймовірним збільшенням обсягів "гарячих грошей". Саме завдяки цьому Нові індустріальні країни Південно-Східної Азії, створивши найбільш динамічний виробничий потенціал, могли протягом тривалого часу абсорбувати у свої економіки стільки грошей, скільки було необхідно для потреб інвестиційного розвитку. Це дало можливість цим країнам завантажити світові ринки дешевою товарною масою, яка за обсягами значно перевищувала масштаби світового платоспроможного попиту.

І, по-третє найсуттєвіше полягає в тому, що світова фінансова криза з якихось причин вдарила насамперед по основних конкурентах США (мається на увазі Японія). Наслідком кризи стало те, що і необхідно було очікувати: світ повернувся обличчям до Америки, куди почали стікатися зростаючі потоки світових фінансів.

Світ стоїть сьогодні на порозі формування та утвердження нових правил гри, які, безперечно, зменшать значення стихійних сил ринку і підвищать регулятивну роль міжнародних фінансових інститутів та держав із метою зменшення впливу дестабілізуючого фактора міжнародних фінансів у сучасній світоглядній системі. Мова йде про спільну розробку світовим співтовариством новітніх стратегічних напрямків регулювання міжнародних фінансів, співзвучних сьогоднішній добі.[16]

3. Міжнародні фінансові організації і міжнародні фінансові інституції

Діяльність міжнародних організацій пов'язана з виконанням певних функцій, що визначаються їхніми статутами. Фінансове забезпечення таких функцій здійснюється через фонди, створювані цими організаціями. Це можуть бути узагальнені фонди, наприклад бюджет Організації Об'єднаних Націй, і цільові — під конкретні заходи і програми. Тому суб'єктами міжнародних фінансів на наднаціональному рівні виступають, з одного боку, міжнародні економічні організації, з іншого, — міжнародні фінансові інституції.

Міжнародні економічні організації вступають у взаємовідносини з урядами окремих країн з приводу формування власного бюджету чи інших фондів. Отримані кошти використовуються на фінансування централізованих заходів, проектів і програм цих організацій, на утримання їхнього апарату та на фінансову допомогу окремим країнам. Таким чином, кожна країна може отримувати кошти від міжнародних організацій як у вигляді прямого фінансування (як правило, тільки в окремих випадках), так і в опосередкованій формі через різні централізовані заходи, проекти і програми, що стосуються її чи поширюються на неї.

Міжнародні фінансові інститути можуть мати взаємовідносини як з урядами, так і з суб'єктами господарювання окремих країн. Взаємовідносини з урядами складаються за двома напрямами. Перший відображає процес формування статутного капіталу за рахунок внесків окремих країн. Другий характеризує кредитні взаємовідносини — надання кредитів урядам та їх погашення і сплату процентів. Взаємовідносини з підприємствами мають двосторонній кредитний характер. Міжнародні фінансові інститути фінансово забезпечують певні проекти, надають кредити окремим підприємствам, як правило, на конкурсній основі Отже, як міжнародні економічні організації, так і фінансові інститути забезпечують централізацію певної частини міжнародних фінансових ресурсів для забезпечення потреб світового господарства. Вони фінансують окремі проекти і програми, керуючись інтересами саме світового господарства в цілому, а не окремих країн, якими б важливими ті інтереси для цих країн не були. При цьому інтереси окремих країн на стадії розгляду та затвердження таких проектів і програм обов'язково присутні.

Наростання процесів інтеграції, інтернаціоналізації та глобалізації господарського життя зумовлює як посилення ролі діючих організацій та інститутів, так і створення нових, що, у свою чергу, веде до підвищення рівня централізації фінансових ресурсів, збільшення як їхньої маси, так і обсягів міжнародних фінансових потоків.

Міжнародні організації — це створені на основі міжнародного договору і статуту для виконання певних функцій об'єднання суверенних держав, які мають систему постійно діючих органів, володіють міжнародною правосуб'єктністю і засновані відповідно до міжнародного права.[6]

Найвідомішою такою організацією є Організація Об'єднаних Націй (ООН), яка функціонує понад півстоліття. Аналіз практики діяльності цієї організації показує, що поряд із всестороннім зростанням ролі світових політичних проблем, все більше місця в її діяльності відводиться вирішенню економічних і фінансових питань розвитку сучасного світу.

Значення економічної діяльності ООН зростає у зв'язку з ускладненням процесів, які відбуваються у всесвітніх економічних взаємовідносинах і міжнародному поділі праці, різноманітністю проблем, що виникають у світовій економіці, динамізмом міжнародного господарського життя. Усе це викликає необхідність прийняття вчасних і ефективних рішень.

І все ж слід зазначити, що здійснюючи економічну діяльність ООН залишається перш за все політичною організацією.

Економічна діяльність ООН включає в себе чотири головні напрями:

1.Вирішення загальних для всіх країн глобальних економічних проблем;

2.Сприяння економічному співробітництву держав із різними рівнями соціально-економічного розвитку;

3.Сприяння господарському розвитку країн, що розвиваються;

4.Вирішення проблем регіонального економічного розвитку

Основними структурними підрозділами системи органів економічного і фінансового співробітництва в рамках ООН є три із шести Головних органів, вказаних у Статуті: Генеральна Асамблея, Економічна і Соціальна Рада та Секретаріат.

Генеральна Асамблея (ГА) згідно з відповідними статтями Статуту несе відповідальність за виконання функцій ООН у сфері міжнародного співробітництва і керівництво конкретною діяльністю у цій сфері Економічної і Соціальної Ради. Головне завдання Асамблеї —служити вищим форумом у рамках Організації для обговорення найбільш важливих, ключових проблем економічного характеру. Свої функції в цьому напрямку Асамблея здійснює головним чином через Другий комітет (з економічних і фінансових питань), який є одним із головних комітетів Асамблеї.

Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР) є другим за старшинством органом у системі економічного механізму ООН і по суті координує всю діяльність Організації в соціально-економічній сфері. Членами Ради є 54 країни — члени ООН, яких обирає Генеральна Асамблея ООН, причому 5 постійних членів Ради Безпеки є незмінними членами Ради.

У діяльності Ради можна виділити три головні функції. Вона виступає як:

1.Відповідальний спеціалізований форум держав у рамках ООН для кваліфікованого обговорення міжнародних економічних і соціальних проблем і розробки принципової політичної лінії;

2.Координатор всієї діяльності ООН з економічних і соціальних питань та діяльності спеціалізованих установ ООН;

3.Організатор підготовки кваліфікованих досліджень із загальніх і спеціальних проблем економічного і соціального розвитку та міжнародного співробітництва.

Секретаріат ООН — третя основна ланка в системі органів економічного співробітництва. Це адміністративно-виконавчий орган ,який обслуговує нормальне функціонування інших ООНівських інститутів та установ і виконує конкретні доручення. Переважна більшість співробітників центрального апарату працюють на економічну службу. До складу економічного апарату ООН входять також декілька спеціальних підрозділів, найбільшим з яких є Департамент з економічних і соціальних питань.

Крім вищеназваних трьох головних органів економічного і фінансового співробітництва в рамках ООН успішно функціонують й інші організації ООН, діяльність яких у сфері економічних і фінансових , відносин досить активна і помітна. Серед них — Організація Об'єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО), Програма розвитку Організації Об'єднаних Націй (ПРООН) та регіональні економічні комісії.[21]

Організація Об'єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО) — спеціалізована установа ООН для сприяння індустріалізації країн, що розвиваються, їх промисловому розвитку шляхом мобілізації національних і міжнародних матеріальних і фінансових ресурсів. ЮНІДО була створена в 1966 р. її вищим органом є Генеральна конференція, яка скликається один раз на два роки. Керівні органи ЮНІДО — Рада з промислового розвитку і Комітет з програмних і бюджетних питань. Штаб-квартира знаходиться у Відні.

З початку 1986 р. ЮНІДО набула статусу спеціалізованої установи системи ООН, що привело до її реорганізації. Сьогодні ЮНІДО. має власний регулярний бюджет, який формується з обов'язкових внесків країн-членів і призначений головним чином для утримання Секретаріату ООН.

Фінансування оперативної діяльності здійснюється з коштів Програми розвитку ООН і Фонду промислового розвитку ЮНІДО, який складається з добровільних внесків країн — членів Організації.

Оперативна діяльність ЮНІДО згідно з резолюцією Генеральної Асамблеї ООН включає крім управлінських, науково-дослідницьких та технічних питань здійснення конкретних проектів, також розробку рекомендацій і надання конкретної допомоги країнам у підготовці програм індустріалізації з урахуванням політичних, економічних та фінансових обставин.

Якщо ЮНІДО має статус спеціалізованої установи ООН, яка працює з країнами, що розвиваються, то інша організація — Програма розвитку Організації Об'єднаних Націй (ПРООН) — є допоміжним органом Генеральної Асамблеї ООН, міжнародною програмою з надання багатосторонньої технічної і передінвестиційної допомоги країнам, що розвиваються, у найважливіших секторах економіки.

Допомога ПРООН фінансується за рахунок добровільних внесків і надається тільки урядами, через їх посередництво або за їхнім проханням.

Стосовно регіональних економічних комісій, то вони були створені згідно з резолюціями Економічної і Соціальної Ради (ЕКОСОР), яка координує їхню діяльність.

Європейська економічна комісія ООН (ЄЕК) була створена в 1947 р. як тимчасовий орган ООН з 5-річним строком повноважень для сприяння економічному відродженню післявоєнної Європи. Однак уже в 1951 р. ЄЕК отримала статус постійного органу ООН.

ЄЕК сприяла розвитку торгівлі, економічного і науково-технічного співробітництва. У її складі функціонує ряд галузевих комітетів — з питань сільського господарства, хімії та ін. — всього близько 15. В останні роки ЄЕК сконцентрувала свою діяльність головним чином у галузях екології, особливо в питаннях транскордонного характеру й ефективного використання енергії (програма "Енергетична ефективність в 2000 р."); транспорту (з позицій екології) і лісових ресурсів.

Економічна і соціальна комісія для Азії і Тихого океану (ЕСКАТО) створена в 1947 р. як регіональний орган. її членами є більшість країн регіону, включаючи США, Нідерланди, Велику Британію, Францію. Комісія провадить роботу в рамках програми дій з регіонального економічного і фінансового співробітництва в галузі передачі технології під інвестиційні проекти. Досягнуто певних результатів у рамках реалізації програми "Транспорт і зв'язок" і програми розвитку інфраструктури, які мають вкрай важливе значення для регіону, де мешкає більше половини населення земної кулі.

Економічна комісія для Латинської Америки і Карибського басейну (ЕКЛАК) створена в 1948 р. Вищий орган — сесія, а в період між сесіями — Комітет у складі представників усіх 40 країн-членів: країн Латинської Америки, СПІА, Канади, Великої Британії, Франції, Нідерландів, Іспанії. У складі ЕКЛАК діють постійні органи: Комітет з економічного співробітництва країн Центральної Америки; Комітет з розвитку і співробітництва країн Карибського регіону; Комітет з торгівлі; Комітет урядових експертів. Основні напрямки роботи ті самі, що й у вище перелічених комісій.

Економічна комісія для Африки (ЕКА) була створена в 1958 р. з метою сприяння африканським народам у вивченні й аналізі проблем розвитку континенту. ЕКА розробляє заходи щодо економічного розвитку цього регіону, надає консультативні послуги відповідно до запитів країн-членів. Комісія має чотири субрегіональні відділення.

У цілому, незважаючи на докладені зусилля міжнародного співтовариства щодо розв'язання проблем розвитку економічного і фінансового співробітництва через систему і механізми ООН, на сьогодні залишається багато принципових питань, до успішного вирішення яких поки що не знайдено відповідних підходів.

США і Канада в 1960 р. приєдналися до 18 європейських країн, підписавши Конвенцію про створення Організації економічного співробітництва і розвитку. Сьогодні до складу цієї організації входить 29 країн: Австралія, Австрія, Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксембург, Мексика, Нідерланди, Німеччина, Нова Зеландія, Норвегія, Польща, Португалія, Республіка Корея, США, Туреччина, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швейцарія, Швеція, Японія.

У країнах — членах ОЕСР проживає 16 % населення земної кулі, тоді як їхня частка у світовому виробництві становить дві третини, що підтверджує центральну роль цих країн у світовій економіці.

Основними напрямами діяльності ОЕСР є:

1.Сприяння ефективному використанню економічних і фінансових ресурсів, дослідженням і професійній підготовці в галузі науки і техніки;

2.Проведення політики забезпечення економічного зростання, а також внутрішньої і зовнішньої фінансової стабільності;

3.Зменшення або усунення перешкод на шляху обміну товарами, послугами, а також поточних платежів, подальша лібералізація руху капіталів;

4.Сприяння розвитку країн, що розвиваються з визначених конкретних спільних питань

Ця організація досить швидко відреагувала на перший "нафтовий шок", створивши у 1974 р. Міжнародне енергетичне агентство (МЕА), завданням якого є сприяння країнам в економії енергії і в розробці замінників нафти. Крім того, члени ОЕСР прийняли рішення про взаємний перерозподіл своїх нафтових ресурсів на випадок перебоїв у постачанні нафти, подібних до тих, що були викликані країнами ОПЕК наприкінці 1973 р. У межах ОЕСР з 1958 р. функціонує Агентство з ядерної енергії (АЯЕ), яке до 1972 р. носило назву Європейське агентство з ядерної енергії. З 1968 р. діє Центр досліджень і нововведень у галузі освіти (ЦДНО).

Крім того. Організація економічного співробітництва і розвитку виконує надзвичайно важливу функцію економічного прогнозування. Нею вироблені стандартні системи показників і підходи стосовно аналізу національних рахунків, рівня безробіття і паритету купівельної спроможності, що дає змогу економістам і фінансистам всього світу користуватися надійними і порівняльними статистичними даними з економіки провідних промислово розвинутих країн. На цій основі в ОЕСР було побудовано надзвичайно складну економетричну модель світової економіки, яка дозволяє два рази на рік робити прогнози стосовно економічного розвитку країн-членів на наступні два роки. "Економічні перспективи" ОЕСР, які публікуються два рази на рік, а також дослідження, які щорічно проводяться в кожній із країн-членів цієї організації, є чи не найважливішими довідниковими документами як для економістів і фінансистів, так і для урядів та суспільної думки провідних промислово розвинутих країн світу.

З 1995 р. в рамках ОЕСР ведеться підготовка Багатосторонньої угоди з інвестицій (БУІ) для регулювання прямих іноземних інвестицій у міжнародному масштабі, метою якої є:

1.Встановлення високих стандартів режиму і захисту інвестицій;

2.Вихід за рамки існуючих зобов'язань для досягнення нових стандартів лібералізації, які охоплювали б всі стадії інвестиційного процесу (до і після створення підприємств), з широкими зобов'язаннями у використанні принципу національного режиму та ліквідації наявних обмежень, використання принципу недискримінації і найбільшого сприяння нації, транспарантності (прозорості), привнесення необхідної дисципліни в ті сфери лібералізації, які недостатньо-забезпечуються чинними угодами ОЕСР;

3.Створення юридичного обов'язкового документа, який вміщував би положення з метою ще більшого посилення зобов'язань сторін;

4.Поширення сформульованих зобов'язань на всі країни, які приєдналися до багатосторонньої угоди з іноземних інвестицій, на всіх рівнях управління;

5.Розробка необхідних заходів у сфері взаємовідносин з регіональними інтеграційними організаціями економічного характеру;

6.Сприяння процесам врегулювання і забезпечення ефективного розв'язання інвестиційних суперечок з урахуванням уже діючих у цьому плані механізмів;

7.Прийняття до уваги міжнародних зобов'язань країн-членів з метою запобігання конфліктам з угодами, досягнутими в рамках СОТ податковими угодами і т. ін.

Таким чином. Організація економічного співробітництва і розвитку — це своєрідний клуб промислово розвинутих країн з ринковою економікою. Залежно від обставин цей клуб може бути або, з одного боку, просто місцем зустрічей, обміну думками, аналізу економічних перспектив, або, з іншого, — місцем проведення переговорів, погодження позицій і прийняття конкретних рішень, особливо з питань економічної і фінансової політики.[25]

Організація країн — експортерів нафти (ОПЕК) була створена в 1960 р. на конференції в Багдаді. її статут, затверджений у 1961 р., згодом неодноразово переглядався. Згідно зі статтею 7 Статуту повноправними членами цієї міжнародної економічної організації можуть бути тільки члени-засновники та країни, чиї заявки на членство були схвалені Конференцією. Будь-яка інша країна, що експортує нафту в значних кількостях і має інтереси, які в основному збігаються з інтересами країн-членів, може стати повноправним членом ОПЕК за умови, що її прийняття буде схвалено більшістю в 3/4 голосів, включаючи голоси всіх країн-засновниць. Статус асоційованого члена не може бути наданий жодній країні, яка не має інтересів і цілей, схожих у своїй основі з інтересами країн — членів цієї організації.

Головна мета діяльності ОПЕК:

1.Координація й уніфікація нафтової політики країн-членів та захист їхніх інтересів, у тому числі шляхом забезпечення їм сталих доходів;

2.Забезпечення стабільності цін на світовому ринку нафти та постачання нафтою країн-споживачів;

3.Забезпечення одержання справедливих доходів інвесторами від капіталовкладень у нафтову промисловість;

4.Забезпечення охорони навколишнього середовища;

5.Співробітництво з країнами — не членами ОПЕК з метою реалізації ініціатив щодо стабілізації світового ринку нафти.

Поряд із специфічними питаннями забезпечення та захисту економічних і фінансових інтересів країн-членів у нафтовій промисловості, організація у 1976 р. створила Фонд міжнародного розвитку (Фонд ОПЕК).

Метою діяльності Фонду є:

1.Здійснення фінансового співробітництва між країнами — членами ОПЕК та іншими країнами, що розвиваються, шляхом надання пільгових позик для фінансування платіжних балансів, для здійснення проектів і програм розвитку;

2.Сприяння або надання позик міжнародним агентствам, діяльність яких відповідає меті Фонду;

Основним напрямом діяльності Фонду вважається надання позик і субсидій на пільгових умовах (під низький процент). Фонд надає позики трьох типів:

Позики на здійснення конкретних проектів розвитку; національним банкам розвитку надаються також кредитні лінії для фінансування малих і середніх підприємств;

Позики для фінансування програм на відновлення або модернізацію певних галузей економіки, на закупівлю сировини, обладнання, запасних частин, список яких узгоджується з Фондом;

Позики для фінансування платіжних балансів, на імпорт продуктів харчування і споживчих товарів; на закупівлю обладнання для сільського господарства і виробництва споживчих товарів.

Позики доповнюються субсидіями, що надаються для фінансової підтримки, дослідницьких робіт, підготовки кадрів, продовольчої допомоги, допомоги при надзвичайних обставинах.

Окрім Фонду міжнародного розвитку, країни — члени ОПЕК створили інші спільні економічні й фінансові структури, серед яких сім багатосторонніх інститутів допомоги, шість двосторонніх інститутів допомоги розвитку та три трастових фонди.

Багатосторонні інститути допомоги ОПЕК: Арабське головне управління сільськогосподарських інвестицій і розвитку;Програма арабських держав Перської затоки для організації розвитку системи ООН; Арабський валютний фонд; Арабський фонд економічного і соціального розвитку; Арабська програма фінансування торгівлі; Арабський банк економічного розвитку Африки; Ісламський банк розвитку.

Двосторонні інститути допомоги розвитку ОПЕК:Фонд арабського економічного розвитку Абу-Дабі (Фонд Абу-Дабі);Організація з інвестицій, економічної і технічної допомоги Ірану (Організація Ірану);Іракський фонд розвитку зарубіжних країн (Іракський фонд);Кувейтський фонд арабського економічного розвитку (Кувейтський фонд);Саудівський фонд розвитку (Саудівський фонд).Венесуельський інвестиційний фонд.

Трастові фонди ОПЕК: Арабський нафтовий фонд; Трастовий фонд Нігерії;Венесуельський трастовий фонд.

До групи регіональних багатосторонніх економічних організацій належить НАФТА — Північноамериканська зона вільної торгівлі її створено на основі угоди, яка набрала чинності 1 січня 1994 р. між Канадою, США і Мексикою (підписана в 1992 р.).

Угода про створення НАФТА включає такі положення щодо режиму і гарантій іноземних інвестицій:

1.Кожна країна — член Організації надає інвесторам й інвестиціям іншої країни-члена не менш сприятливий режим, ніж той, який вона надає у подібних випадках власним інвесторам (тобто національний режим);у взаємовідносинах між країнами — членами Організації передбачається режим найбільшого сприяння;

2.Забороняється нав'язування будь-яких обмежень щодо умов функціонування капіталу, зокрема забороняється встановлювати мінімальну експортну квоту, розміри місцевого компонента в кінцевій продукції, імпортні обмеження, обмеження на ліцензування технології, виключні торговельні вимоги, вимоги валютного контролю;

3.Передбачається режим вільного переказу всіх видів платежів (прибутки, дивіденди, проценти, управлінські платежі, технічна допомога, виручка від продажу, включаючи повну або часткову ліквідацію) у вільно конвертованій валюті, за ринковим курсом на день переказу;

4.Передбачається поетапне регулювання інвестиційних суперечок між приватними інвесторами: на першому етапі — використання консультацій і переговорів; у випадку їх невдачі — створення умов для арбітражу при дотриманні принципу рівності щодо всіх інвесторів і відповідно до принципу міжнародної взаємності;

5.Допускається можливість націоналізації на недискримінаційній основі у випадку наявності відповідних суспільних інтересів згідно з чинними нормами і за умови виплати належної компенсації.

Відповідно до Угоди протягом 15 років майже всі торговельні та інвестиційні бар'єри між країнами — учасницями НАФТА мають бути ліквідовані, а митні збори відмінені.

Серед регіональних економічних організацій, у яких бере участь Україна, слід виділити Чорноморське економічне співтовариство (ЧЕС), яке офіційно засноване на початку 1988 р., а фактично почало функціонувати з 1992 р. У складі цієї організації 11 країн-членів: Азербайджан, Албанія, Болгарія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдова, Російська Федерація, Румунія, Туреччина, Україна. Секретаріат ЧЕС знаходиться у Стамбулі.

Основні напрями діяльності ЧЕС в економічній та фінансовій сферах:

1.Розвиток багатостороннього і двостороннього співробітництва у погоджених галузях; розширення диверсифікації співробітництва;

2.Поліпшення умов для підприємницької діяльності й стимулювання індивідуальних та колективних ініціатив підприємств і фірм;

3.Сприяння розвитку підприємництва шляхом стимулювання співробітництва між малими і середніми підприємствами, інвесторами, підприємцями і промисловцями.

Крім того, в рамках робочих груп проводиться робота з розширення і поглиблення співробітництва у сфері банків і фінансів, з питань уникнення подвійного оподаткування, захисту інвестицій, передачі статистичних даних і економічної інформації. Утворено Раду Чорноморського економічного співробітництва, яка складається з представників підприємницьких об'єднань і торговельних палат країн — членів організації. Україна бере активну участь у діяльності ЧЕС та Чорноморського банку торгівлі та реконструкцій.

Частка України в статутному капіталі ЧБТР становить 135 млн. СПЗ (14%). Фінансовим посередником ЧБТР в Україні є «Мікрофінансовий банк України». Діяльність ЧБТР В Україні спрямована на підтримку таких секторів економіки, як енергетика , транспорт,суднобудування, машинобудування, банки, а також експортно-орієнтовані банки.[15]

Іншою міжнародною економічною організацією регіонального характеру, в діяльності якої бере участь Україна, є Співдружність Незалежних Держав (СНД), заснована в 1991 р. Членами СНД є країн: Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Російська Федерація, Таджикистан, Туркменія, Узбекистан, Україна.

У 1993 р. країни — члени СНД підписали Угоду про створення Економічного союзу, яка передбачає:

1.Вільний рух товарів, послуг, капіталів і робочої сили;

2.Здійснення погодженої політики у таких сферах, як грошово-кредитні відносини, бюджети, ціни й оподаткування, валютні питання і митні збори;

3.Заохочування вільного підприємництва та інвестицій; підтримка виробничої кооперації і налагодження прямих зв'язків між підприємствами і галузями;

4.Узгодження господарського законодавства.

Однією з найхарактерніших особливостей функціонування фінансової системи Європейського Союзу є те, що на відміну від інших міжнародних економічних організацій ЄС має самостійний бюджет, який об'єднує переважну частину спільних фінансових фондів. Бюджет ЄС — основна фінансова база інтеграційних заходів у межах Союзу, важливий інструмент наднаціонального регулювання економіки країн-учасниць. Створення власної фінансової бази — безпрецедентний випадок в історії створення інтеграційних угруповань.

Бюджет ЄС концентрує понад 95 % усіх об'єднаних фінансових ресурсів Союзу. До кошторису Комісії ЄС входять усі бюджетні фонди — Європейський фонд орієнтації й гарантування сільського господарства. Європейський фонд регіонального розвитку. Європейський соціальний фонд, витрати на проведення науково-технічної і промислової політики ЄС та ін. Починаючи з 1971 р. до бюджету ЄС (разом із внесками країн-учасниць) почали надходити власні ресурси у вигляді сільськогосподарських зборів на аграрну продукцію, що ввозиться з третіх країн; митних зборів на ввіз промислової продукції в регіон ззовні; податку на додану вартість (ПДВ). Частина ПДВ з 1979 р. надходить до євробюджету на правах власних ресурсів Союзу. Щорічно встановлюється частка ПДВ, яка підлягає відрахуванню країнами — учасницями ЄС до його бюджету. Розмір податку, що перераховується кожною країною, не повинен перевищувати 1 % розрахованого податку, виходячи з передбаченої Європейським Союзом єдиної основи стягнення податку. Видаткова частина бюджету містить кошториси витрат усіх керівних інститутів ЄС.

Щодо національних бюджетів країн — учасниць ЄС, то практично із самого початку діяльності Співтовариства, згодом Союзу, було поставлено завдання гармонізації й уніфікації національних бюджетів, яке вимагало:

1.Вирівнювання частки бюджетних доходів у ВВП

2.Гармонізації структур бюджету;

3.Координації бюджетної політики;

4.Гармонізації податків податкової політики.

Усвідомлюючи всю складність вирішення цього завдання, керівництво ЄС (як і у вирішенні інших непростих питань перспективного розвитку) підходило до його реалізації поступово. На початку 60-х років Комісія ЄС розробила програму гармонізації національних бюджетів, яка передбачала вирішення чисто технічних питань — розробку рекомендацій щодо уніфікації бюджетної статистики і зближення структур національних бюджетів, зіставлення й аналіз бюджетів, розробку методики гармонізації бюджетної політики.

У 80-х роках перед економікою ЄС постали завдання зниження рівня інфляції, досягнення стійких темпів економічного зростання, підвищення рівня зайнятості, стабілізації платіжних балансів. Відповідно до нових завдань Комісія ЄС визначила основні напрями у сфері бюджетної політики: скорочення дефіцитів держбюджетів; збільшення частки бюджетних коштів, які направляються на інвестування; перекваліфікація робочої сили і зниження виробничих витрат; посилення контролю за рівнем соціальних витрат.

У цілому процес гармонізації бюджетної політики в межах ЄС характеризується певними суперечностями.

Оскільки на сьогодні функціонування ЄВС,як валютної зони ,що об’єднує найрозвиненіші країни, уже накопичило тривалий досвід створення союзних фіскальних процедур , то дослідження сучасних проблем фіскальної політики в зоні євро можна вважати актуальними ,зокрема у контексті євро інтеграційного курсу України[14]

Традиційно науково-технічна політика ЄС Базувалася на лінійній моделі «поштовху»,тобто поєднанні ринкового та державного підходу .Він передбачає підтримку фундаментальних досліджень державним фінансуванням, захист інтелектуальної власності законом»[11]

Євросоюз є найбільшою економічною спільнотою у світі, на частку якої припадає близько четверті світового виробництва товарів та міжнародної торгівлі. Малі та середні підприємства в ЄС посідають передові позиції в таких галузях,як оптова та роздрібна торгівля ,будівництво , ресторанний та туристичний бізнес, забезпечуючи дві третини від загальної кількості працівників і більше половини сукупного ВВП.[12]

Слід особливо зазначити, що на відміну від інших міжнародних економічних і фінансових структур в Європейському Союзі кардинально змінилися підходи до вироблення механізму реалізації спільних інтересів ЄС. Досить сказати, що в разі необхідності визначення спільної валютної політики у Раді Європейського центрального банку при голосуванні діє принцип "одна голова — один голос". Це тим більше викликає здивування, якщо врахувати, що до органу, який приймає рішення Ради ЄЦБ входить менша кількість членів, ніж число країн, які беруть участь у Валютному союзі країн ЄС. Мова йде про те, що члени Ради не представляють певну кількість голосів відповідно до економічного і фінансового потенціалу країни, а виступають дійсно як абсолютно незалежні представники інтересів усього Європейського Союзу, в даному випадку — у валютно-фінансовій сфері.

У червні 1994 р. міністри фінансів країн — членів ЄС домовились щодо основних положень нової Директиви про посилення контролю за діяльністю банків та інших фінансових інститутів. У ній ставиться вимога реєстрації фінансової компанії в тій же країні, де знаходиться її штаб-квартира. Директива розширила умови обміну інформацією і зобов'язала аудиторів сповіщати в контролюючі органи про будь-які порушення, виявлені ними в діяльності компанії. Спільно з Комісією по споживацькій політиці ЄС розроблено закони, якими регулюються відносини банків і споживачів.

Щодо регулювання ринку цінних паперів, то ще в 1985 р. було прийнято пакет директив, які стосувалися регулювання транспортних операцій, здійснюваних взаємними і спільними інвестиційними фондами; взаємного визнання терміну цінних паперів, допущених на фондові біржі; фондових операцій; питань інформування широкої публіки про передбачувані випуски цінних паперів.

Однак закони, принципово важливі для розвитку інвестиційних послуг, набрали чинності в 1993 р. Згідно з ними, як і в банківській сфері, встановлювалися принципи одної ліцензії, на основі якої можна надавати інвестиційні послуги на території будь-якої країни — учасниці ЄС, контролю діяльності фінансових інститутів країною походження (за винятком діяльності, пов'язаної із захистом прав споживачів).

З 1994 р. діє домовленість про використання компаніями національної документації при реєстрації переліку цінних паперів на фондових біржах інших країн.

З 1996 р. для фінансових інститутів вступив у дію принцип відповідності власних капіталів ризикам здійснюваних операцій.

Успішному функціонуванню фінансової системи ЄС активно сприяє діяльність Європейського інвестиційного банку (ЄІБ) та створених у його рамках фондів: Європейського інвестиційного фонду (ЄІФ), Тимчасового Единбурзького фонду кредитування (ЄФК) та Премії ЄІБ, а також Європейського фонду розвитку (ЄФР).

Європейський інвестиційний банк— головний інвестиційний інститут Європейського Союзу був створений у 1958 р. відповідно до Римського договору, підписаного в 1957 р. Статут ЄІБ є частиною Договору про Європейський Союз, а Банк — фінансово автономною і юридично самостійною організацією в рамках Союзу. Головні завдання банку визначаються на основі рішень Європейської ради. Із 15 членів ЄС до складу ЄІБ не входить лише Франція.

Головним завданням ЄІБ є сприяння вирівнюванню економічного розвитку країн ЄС шляхом фінансування проектів у менш розвинутих країнах, а також підтримка проектів загальноєвропейського масштабу в галузях транспорту, зв'язку, охорони навколишнього середовища, енергетики. Окрім країн — членів ЄС, банк надає кредити країнам, які підписали з Європейським Союзом угоди — учасникам Ломейської конвенції, країнам, що підписали угоди про співробітництво, а також перебувають в асоціації з ЄС

У рамках Європейського інвестиційного банку діє Європейський інвестиційний фонд, утворений у 1994 р. Цей фонд надає довгострокові гарантії для фінансування трансєвропейських транспортних та комунікаційних і енергетичних сіток, а також для розвитку малих і середніх підприємств.

Тимчасовий Единбурзький фонд кредитування був заснований згідно з рішеннями Європейської ради в місті Единбург (Велика Британія) у 1992 р. з метою прискорення фінансування проектів розвитку капітальної інфраструктури для сприяння економічному зростанню.

Європейський фонд розвитку здійснює фінансування стабілізаційних фондів і венчурного капіталу, надає спеціальну допомогу у випадку стихійних природних лих, фінансує допомогу біженцям, а також структурні перетворення в країнах, які здійснюють економічні реформи.

Співробітництво з міжнародними фінансовими організаціями ,зокрема МВФ,СБ,ЄБРР,ЄС допомогло запровадити програми фінансової стабілізації і залучити в економіку країни пільгові кредити .Співпраця із зазначеними організаціями і країнами стала для України принципово новою формою фінансово-економічних відносин.[3]

Наднаціональна координація міжнародних фінансів здійснюється міжнародними та регіональними валютно-фінансовими організаціями, які створюються на базі багатосторонніх угод між державами, їхня мета — сприяння розвитку зовнішньої торгівлі й міжнародного та регіонального валютно-фінансового співробітництва, підтримання рівноваги платіжних балансів країн, що входять до них, регулювання курсів їхніх валют, надання кредитів цим країнам та гарантування приватних позик за кордоном.

Найважливішу роль серед них у сучасний період відіграють Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), який сьогодні є головною установою Світового банку. Окрім МБРР до структури Світового банку входять: Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій (БАГІ) та Міжнародний центр із врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС).[22]

Міжнародний валютний фонд (МВФ) — міжнародна наднаціональна валютно-кредитна організація, що має статус спеціалізованої представницької установи Організації Об'єднаних Націй. МВФ розпочав свою діяльність з березня 1947 р. Місцеперебування — Вашингтон.

Згідно зі Статутом, метою створення МВФ було сприяння міжнародному валютному співробітництву та стабілізації валют, створення багатосторонньої системи платежів і розрахунків, підтримування рівноваги платіжних балансів країн — членів Фонду, вжиття системи заходів, спрямованих на регулювання валютних курсів, підвищення ступеня конвертованості валют, надання короткострокових кредитів країнам — членам Фонду для покриття тимчасового дефіциту їхніх платіжних балансів, на ліквідацію валютних обмежень, організацію консультативної допомоги з фінансових та валютних питань.

Оскільки МВФ є організацією акціонерного типу, то його ресурси складаються з внесків країн-членів, для кожної з яких вступна квота встановлюється залежно від частки країни у світовій торгівлі. Ця квота переглядається кожні 5 років. Квота країн — членів МВФ під час дії Бреттон-Вудської валютної системи складалася з 25 % у золоті й 75 % — у національній валюті даної країни, а з моменту введення в дію Кінгстонської валютної системи ця квота складається з 22,7 % —-у вільно конвертованій валюті й 77,3 % у національній валюті.

Керівні органи Фонду — Рада управляючих, Директорат, Секретаріат. Вищим органом є Рада управляючих, яка приймає у Фонд нових членів, затверджує зміни паритетів валют країн-учасниць, переглядає квоти, розподіляє чистий прибуток Фонду. Директорат займається поточним регламентуванням діяльності цієї організації.

Голоси в Раді управляючих МВФ розподіляються залежно від розміру квоти тієї чи іншої країни. Кожний член Фонду має в Раді 250 голосів плюс один голос на кожні 100 тис. СДР квоти. Тому США фактично володіють правом "вето" при вирішенні найважливіших питань діяльності МВФ, чим ставлять у залежність всі інші країни — члени Фонду. Так, частка США у загальній кількості голосів становить 17,7 %, а прийняття ключових рішень вимагає кваліфікованої більшості — 85 % голосів. Сполучені Штати Америки разом з країнами ЄС мають близько 44 % голосів у МВФ, а 56 % належить іншим країнам, які складають 86 % від загальної кількості членів Міжнародного валютного фонду.

Після проголошення незалежності Україна почала відчувати гостру потребу в кредитах і була дуже зацікавлена стати членом МВФ. Для цього Кабінет Міністрів розробив й затвердив "Програму економічних реформ і політики України" спеціально для подання Міжнародному валютному фонду. Ми пройшли всі етапи, необхідні для вступу до МВФ, і нарешті, 27 квітня 1992 р. Україна стала повноправним членом цієї впливової міжнародної організації.

Згодом, у 1995 р. між країнами — членами МВФ було досягнуто домовленості про створення механізму термінової фінансової допомоги окремим країнам на випадок фінансових криз, включаючи створення валютних стабілізаційних фондів. Ця допомога реалізується через політику траншів та механізм розширеного фінансування.

Політика траншів застосовується тоді, коли кредити Фонду надаються звичайними каналами країнам — членам МВФ у вигляді траншів, або часток, які становлять 25 % квоти відповідної країни у Фонді. Для одержання першого та наступних кредитних траншів,країни — члени МВФ повинні продемонструвати серйозні зусилля з подолання ними труднощів, пов'язаних зі станом платіжного балансу.

Механізм розширеного фінансування використовується тоді, коли Фонд підтримує середньострокові програми шляхом домовленості про розширене фінансування країн — членів МВФ з метою подолання труднощів з платіжним балансом, викликаних макроекономічними і структурними проблемами.

Вступний внесок України був визначений у розмірі 665 млн СДР, (майже 900 млн дол. США). Враховуючи гостру нестачу валюти, Україна скористалася Фондом запозичення, створеним при МВФ для країн-членів, які переживають фінансові труднощі. Борг оформлено як безстроковий і безпроцентний, який потрібно викупити в майбутньому.[19]

У 1944 р. на Міжнародній валютно-фінансовій конференції в Бреттон-Вудсі крім МВФ було утворено Міжнародний банк реконструкцій і розвитку (МБРР). Місцеперебування його — Вашингтон. Це одна з найбільших у світі міжнародних фінансово-кредитних установ, яка надає довгострокові кредити під державні програми тільки урядам та центральним банкам країн-членів. Членами МБРР можуть бути тільки члени МВФ.

Банк взяв участь у двох проектах для України: у 1994році інвестував 49 млн. євро у проект «ITUR» (кабельна система ,що з’єднує Італію, Туреччину, Україну та Росію) ,а в 1997році- 14млн.євро у приватне спільне підприємство «Українська хвиля» (розширення телефонної мережі у Львівській області , з використанням бездротової цифрової технології. [2,с.17-21]

Прийнято вважати, що МБРР є головною складовою Світового банку (СБ). Світовий банк і Міжнародний валютний фонд — це юридично самостійні міжнародні фінансово-кредитні установи з відмінними функціями, хоча вони і виникли практично одночасно.

Головним завданням Світового банку є сприяння сталому економічному зростанню, яке веде до скорочення бідності в країнах, що розвиваються, шляхом надання допомоги у зростанні виробництва через довгострокове фінансування проектів і програм розвитку. Світовий банк надає такі позики переважно бідним країнам

Співпраця України із Світовим Банком у реалізації спільних проектів передбачає довгострокове фінансування проектів забезпечення українській стороні грошових надходжень необхідних для досягнення проектних цілей .І в подальшому підтримка СБ при підготовці і реалізації проектів гарантує досягнення стратегічної мети розвитку[8]

МБРР на початку своєї діяльності був призначений, згідно з його Статутом, надавати потерпілим від війни країнам довгострокові кредити для відбудови їхньої економіки, а також гарантувати приватні інвестиції за кордоном.

Нині Банк надає технічну та фінансову допомогу більше ніж 100 країнам світу, які є членами Міжнародного валютного фонду. Основна маса кредитів направляється на розвиток виробничої інфраструктури та сільського господарства — галузей відносно малорентабельних, з високим строком окупності й витрат, куди не досить охоче вкладає кошти приватний капітал. МБРР фінансує як пріоритетні державні програми в галузях енергетики, імпорту обладнання для розвитку гірничої промисловості, інвестування проектів для будівництва нафто- і газопроводів, модернізацію підприємств тощо. Сьогодні налічується 180 держав — членів МБРР.

Позики МБРР надаються, як правило, на термін 15—20 років і мають п'ятирічний пільговий період. Ці позики надаються країнам, які продемонстрували певне економічне зростання та соціальний прогрес. Кожна позика надається урядові чи під його гарантії зацікавленій країні. Відсоткова ставка позик змінюється кожні шість місяців і орієнтується на рівень відсоткових ставок міжнародних ринків позикового капіталу Рішення про надання кредиту приймаються Банком на основі експертних оцінок МВФ та попередніх оцінок ефективності проекту, визначених експертною комісією МБРР, причому технічна допомога (експертиза) входить в умови надання кредитів. Обумовлюються також необхідність надання допомоги, типи тих чи інших проектів, потреба у фінансуванні тощо

Вступ України до Міжнародного валютного фонду забезпечив їй членство в МБРР (квоту — 10 678 акцій на загальну суму близько 5 млрд дол. США), що дає можливість нашій державі залучати іноземні інвестиції для вирішення таких актуальних проблем, як стабілізація економіки, її структурна перебудова, інтеграція України у світове господарство.

Першою позикою, наданою нашій країні після її вступу до цієї кредитно-фінансової організації була позика на підтримку програми реформ у розмірі 27 млн дол. США строком на 17 років, причому протягом перших п'яти років Україна мала сплачувати тільки стандартну плаваючу процентну ставку 7,43 %. За проектом позики залучаються також значні кошти на умовах гарантів інших фінансових організацій, загальним обсягом близько 17 млн дол. США.

Координатором проекту виступав Кабінет Міністрів України, а провідною організацією, що здійснювала фінансування — МБРР. Україна отримала експертно-консультаційні послуги, допомогу в підготовці та навчанні фахівців, необхідне обладнання для впровадження реформи у трьох пріоритетних галузях, визначених урядом. Це сприяло розвиткові приватного сектору, у тому числі приватизації державних підприємств, створенню приватної банківської системи, системи управління державними фінансами. Частину коштів було ефективно використано для підготовки та проведення аукціонів і приватизації великої кількості державних підприємств у Харкові.

У грудні 1994 р. Україна отримала реабілітаційну позику Світового банку в розмірі 500 млн дол. США (перший транш — 100 млн дол. — використаний на сплату боргів за газ Туркменистану).

У травні 1998 р. Світовий банк затвердив позику Україні в розмірі 200 млн дол. США на впровадження проекту реабілітації та розширення централізованого теплопостачання Києва. Позика надається терміном на 20 років, включаючи п'ятирічний пільговий період.

Загалом за останні роки Україна одержала від Світового банку 1,5 млрд дол. США.

Міжнародна асоціація розвитку (МАР) була створена як філія МБРР у 1960 р. з метою зберегти вплив розвинутих західних держав на країни, що розвиваються. Кредити МАР призначені найбіднішим і найменш платоспроможним країнам і виділяються з урахуванням розмірів їхньої території, річного доходу на душу населення, ступеня ефективності економічної політики. Тільки країни з річним доходом на душу населення, що становить менше ніж 1305 дол. США, можуть користуватися позиками МАР. Більшість кредитів МАР надає країнам з розмірами річного доходу на душу населення 800 дол. США або меншими.

Кожний фінансований МАР проект підлягає обов'язковій політико-економічній експертизі з метою найефективнішого використання фінансової допомоги. Кредити надаються в національній валюті держави чи її території.

У рамках програми спеціальної допомоги здійснюється підтримка країн, розташованих південніше Сахари, з низькими доходами і високими боргами., Членами МАР сьогодні є 159 країн світу.

Міжнародна фінансова корпорація (МФК) була створена в 1959 р. з ініціативи США. її мета — заохочування розвитку приватних підприємств у країнах, що розвиваються. Свою діяльність МФК здійснює у таких основних напрямках:

1.Інвестування приватного сектору (головним чином країн, що розвиваються);

2.Надання комплексних консультаційних послуг урядам і підприємствам у здійсненні приватизації;

3.Формування ринку капіталів у країнах з перехідною економікою.

Сьогодні до складу МФК входять 170 країн. У 1993 р. до МФК приєдналась Україна, що створило можливості надання нашій країні прямих інвестицій у приватний сектор економіки, фінансування проектів приватних компаній тощо. Експерти МФК вивчали можливості та потенційні механізми реалізації програм приватизації в Україні, взяли участь в організації першого аукціону з продажу малих підприємств у Львові, орендного підприємства в Одесі.

У 1988 р. країни — члени Світового банку створили Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій (БАГІ), яке страхує капіталовкладення від витрат, викликаних некомерційними ризиками. До його складу сьогодні входять 142 країни.

БАГІ доповнює діяльність інших міжнародних страхувальників і пропонує чотири основних типи гарантій: неконвертованість валюти, експропріація, війна та громадянські заворушення, порушення умов контрактів.

Неконвертованість валюти — це захист від втрат, які виникли у зв'язку з неможливістю конвертувати місцеву валюту в іноземну для її переведення за межі країни перебування.

Експропріація — захист від втрат, які викликані діями уряду країни перебування у зв'язку з обмеженням або ліквідацією права власності чи контролю над нею, а також права на застраховані інвестиції.

Війна і громадянські заворушення — це захист від збитків, завданих воєнними діями чи громадянськими заворушеннями, які призвели до руйнування чи завдання шкоди матеріальним активам підприємства або до створення перешкод для його діяльності.

Порушення умов контрактів — це відмова від зобов'язань за контрактом з одержувачем гарантій або його порушення з боку уряду країни перебування, коли: одержувач гарантій не має можливості звернутися до суду чи арбітражного суду для розгляду позову про відмову від контракту або порушення його умов; рішення суду не приймається в розумні терміни; таке рішення не може бути виконано.

Міжнародний центр із врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС) заснований у 1966 р. і призначений для сприяння зростанню потоків міжнародних інвестицій шляхом надання послуг з арбітражного розгляду і врегулювання суперечок між урядами й іноземними інвесторами; надання консультативних послуг; проведення наукових досліджень; надання інформації про інвестиційне законодавство. Послугами МЦВІС сьогодні користуються 119 країн — членів цієї організації.

Основним мотивом вступу країн до МВФ і Світового банку є можливість одержати зовнішні кредити та позики на більш сприятливих умовах порівняно з тими, що існують на міжнародних валютних ринках, як додаткові важливі валютні ресурси для врегулювання своєї заборгованості, для забезпечення рівноваги платіжного балансу. Крім того, ці країни можуть брати участь у конкурсних проектах зі спорудження різних об'єктів у інших країнах, що також відкриває додаткові можливості.

Членство в цих організаціях накладає на їх учасників певні зобов'язання. Вони повинні: Ставити до відома ці організації про вибраний країною правовий режим курсу національної валюти та про всі зміни в ньому; уникати маніпулювань валютними курсами або міжнародною валютною системою для врегулювання свого платіжного балансу та одержання несправедливих переваг над іншими країнами-членами; прагнути до відміни валютних обмежень та не запроваджувати нові; створювати умови для запровадження конвертованості національної валюти; у будь-який час бути готовими надати повну інформацію про стан своєї економіки з ряду показників.[23]

Специфічною міжнародною валютно-фінансовою організацією є заснований у 1930 р. Банк міжнародних розрахунків (БМР) з головною конторою у місті Базелі (Швейцарія).

Членами БМР є 33 країни Європи, Азії, США та ПАР. Згідно зі Статутом, на Банк міжнародних розрахунків покладено дві основні функції: сприяти співробітництву між центральними банками та забезпечувати сприятливі умови для міжнародних фінансових операцій; діяти як довірена особа або агент у проведенні міжнародних розрахунків своїх членів.

Свою основну функцію координатора центральних банків провідних розвинутих країн БМР успішно виконує і сьогодні. Крім того, він здійснює розрахунки між країнами — членами Валютного союзу країн ЄС, виконує функції депозитарію Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС), здійснює операції за дорученням Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР).

Отже, Банк міжнародних розрахунків активно сприяє міжнародному регулюванню валютно-кредитних відносин. Банк виконує такі операції:

1.Купівлю-продаж і зберігання золота;

2.Депозитно-позичкові операції з центральними банками;

3.Прийом урядових вкладів за особливими угодами

4.З валютою і цінними паперами (окрім акцій);

5.На світових ринках (валют, позик, цінних паперів, золота) як агент або кореспондент центральних банків;

6.Підписання угод з центральними банками з метою сприяння взаємним міжнародним розрахункам.

Головне джерело засобів БМР — короткострокові вклади (до трьох місяців) центральних банків у іноземній валюті або золоті.

Банк міжнародних розрахунків — велика світова валютно-кредитна організація як за кількістю учасників, так і за характером діяльності. Адже БМР— міжнародний банк центральних банків, агент і розпорядник у різних міжнародних валютно-розрахункових та фінансових операціях, центр економічних досліджень і форумів міжнародного валютно-кредитного співробітництва.[17]

4. Міжнародний фінансовий ринок

Головне призначення міжнародного фінансового ринку полягає в забезпеченні перерозподілу між країнами акумульованих вільних фінансових ресурсів для сталого економічного розвитку світового господарства й одержання від цих операцій певного доходу. Через структури міжнародного фінансового ринку тимчасово вільні фінансові ресурси переводяться із тих секторів світового господарства, де вони з'являються, у ті сектори, де в них у даний момент є потреба. Завдяки цьому стає можливим валютне, кредитне, розрахункове обслуговування міжнародної торгівлі товарами та послугами, закордонних інвестицій, урядових запозичень та ін.

Головною функцією міжнародного фінансового ринку є забезпечення міжнародної ліквідності, тобто можливості швидко залучати достатню кількість фінансових засобів у різних формах на вигідних умовах на наднаціональному рівні. Залучення ресурсів на міжнародному фінансовому ринку значно розширює фінансові можливості кожної країни і сприяє вирівнюванню економічного розвитку країн та створенню умов для підвищення суспільного добробуту.

Міжнародний фінансовий ринок нині є глобальною системою акумулювання вільних фінансових ресурсів та надання їх позичальникам із різних країн на принципах ринкової конкуренції. Сьогодні цей ринок набув величезних масштабів і перетворився в одне з найважливіших джерел фінансових ресурсів, став визначальним фактором господарського життя всіх без винятку країн світу[13].

Сучасний процес глобалізації національних фінансових ринків розвивається в умовах формування таких великих інституційних інвесторів як пенсійні й страхові фонди, інвестиційні компанії, взаємні фонди та ін. Цей процес відбувається під впливом таких чинників:

1.Інтенсивного впровадження електронних технологій, комунікаційних засобів та інформатизації;

2.Розширення кількості й обсягів пропонованих цінних паперів;

3.Посилення ролі фінансових ринків як основного механізму перерозподілу фінансових ресурсів як у національному, так і в глобальному масштабі;

4.Впливу приватизаційних процесів на потенційну пропозицію цінних паперів.[26]

Операції на міжнародному фінансовому ринку з деякою мірою умовності можна поділити на дві великі групи — кредитні й інвестиційні. Відповідно можна виділити і два сектори цього ринку: сектор кредитів і сектор цінних паперів, за допомогою яких здійснюється процес інвестування. З іншого боку, залежно від термінів реалізації майнових прав — короткі (до одного року) і тривалі, розрізняють грошовий (валютний) і фондовий ринок капіталів

Валютний ринок — це: 1) підсистема валютних відносин у ході операцій купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів у іноземних валютах; 2) інституційний механізм (сукупність установ і організацій — банків, валютних бірж, інших фінансових інститутів), що забезпечують функціонування валютних ринкових механізмів.[4]

Валютний ринок як економічна категорія — це система стійких економічних та організаційних відносин, пов'язаних з операціями купівлі-продажу іноземних валют та платіжних документів у іноземних валютах. На валютному ринку здійснюється широке коло операцій щодо зовнішньоторговельних розрахунків, туризму, міграції капіталів, робочої сили тощо, які передбачають використання іноземної валюти покупцями, продавцями, посередниками, банківськими установами та фірмами. Існує чотири групи суб'єктів валютного ринку:

1.Державні установи, основне місце серед яких займають центральні банки та казначейства окремих країн;

2.Юридичні та фізичні особи, що зайняті у різноманітних сферах зовнішньоекономічної діяльності;

3.Комерційні банківські установи, які забезпечують валютне обслуговування зовнішніх зв'язків, особливо брокерські контори.

4.Валютні біржі та валютні відділи товарних і фондових бірж.

Основні суб'єкти валютного ринку — великі транснаціональні банки, які мають розгалужену мережу філіалів і широко використовують в операціях сучасні засоби зв'язку, комп'ютерну техніку.

Банки та інші учасники валютного ринку пов'язані між собою у режимі реального часу за допомогою телефонних, телексних і комп'ютерних засобів зв'язку. За допомогою мережі кореспондентських рахунків банки здійснюють переведення платежів від імпортера до експортера, а сучасні електронні й телекомунікаційні можливості дають змогу переводити кошти у будь-яку точку планети за лічені хвилини.

Територіально валютні ринки, як правило, прив'язані до великих банківських і валютно-біржових центрів, оскільки в ряді країн поряд із міжбанківською торгівлею валютою існують і спеціальні валютні біржі, а встановлений на них курс називається офіційним валютним курсом.

Специфічним міжнародним ринком валют країн Західної Європи є ринок євровалют, де операції здійснюються у валютах цих країн, а сам ринок євровалют є одним із секторів євроринку. Суб'єктами ринку євровалют виступають великі та середні банки країн Західної Європи і США та деякі транснаціональні корпорації цих регіонів. Сьогодні ринок євровалют існує по всьому світі. Масштабні операції здійснюються з євровалютами не тільки в Європі, айв Азії, країнах Карибського басейну та інших регіонах світу.

Євровалютний ринок — це автономний і незалежний оптовий ринок, де оперують, як правило, великими сумами. Він майже не піддається регулюванню, не підлягає національному законодавству, майже не оподатковується. Євровалюти є джерелом дешевого кредиту для позичальника і високого прибутку для позикодавця.

Важливим інструментом валютного ринку виступає Співтовариство всесвітніх міжбанківських фінансових телекомунікацій —СВІФТ, яке було створено в 1973 р. 239 банками 15 країн. Сьогодні в системі СВІФТ бере участь понад 3000 банків із 80 країн (США, Канада, країни Західної Європи та деякі країни Східної Європи). Міжнародні центри розрахунків цієї системи знаходяться в Нідерландах, Бельгії, США. Для банків — учасників системи СВІФТ були розроблені міжнародні стандарти, які систематизують різноманітні вимоги до інформації, призначеної для електронної обробки. У більшості країн, банки яких беруть участь у системі, створені національні пункти, через які замовлення передаються в міжнародні розрахункові центри, а через їх посередництво національні пункти у свою чергу пов'язані один з одним. Саме завдяки цьому процес передачі інформації при здійсненні розрахунків скоротився до мінімуму (від 1 год до 20 хв).

У березні 1993 р. Україна стала 92-ю державою, яка ввійшла до системи СВІФТ і представлена в ній 10 українськими банками. Вступний внесок для кожного банку — 55 тис. дол. США, а перший внесок українських банків становив 250 тис. дол. США.

Міжнародні фінансові ресурси поділяються на офіційні й приватні, що формують борги і ті, що боргів не створюють. Останніми є безповоротні позики (дарунки або гранти), а також прямі іноземні інвестиції та частина портфельних інвестицій, вкладених в акціонерний капітал.[20]

Основним функціональним простором зовнішніх позичкових ресурсів виступає міжнародний ринок позичкових капіталів. Це ринок грошових ресурсів, учасниками якого є іноземні стосовно даної країни юридичні й фізичні особи (нерезиденти).

Міжнародний ринок позичкових капіталів — це сьогодні глобальна система акумулювання вільних фінансових ресурсів та їх надання позичальникам із різних країн приватними позикодавцями на принципах ринкової конкуренції. Виникнувши в 50-ті роки XX ст. і набувши значного розвитку в 60-ті роки, цей ринок до кінця 90-х років набрав величезних масштабів і такої сили, що перетворився в одне з найважливіших джерел ресурсів і визначальний фактор господарського життя.

Головним джерелом акумулювання грошових ресурсів виступають промислово розвинуті країни та їхні агенти. Вони ж є і головними одержувачами міжнародних фінансових ресурсів. Значним і динамічним сегментом міжнародного ринку позичкових капіталів виступає ринок синдикованих позик, принципом діяльності якого є створення синдикатів, пулів або консорціумів для надання великих банківських кредитів.

Другим сегментом міжнародного ринку позичкового капіталу виступають ринки міжнародних середньострокових і довготермінових цінних паперів — бондів (облігацій), векселів, акцій, купівля національних облігацій нерезидентами та ін.[18]

Міжнародні бонди, або облігації, поділяються на іноземні та євробонди.

Іноземні бонди продаються за межами країни-позичальника, у національному фінансовому центрі й у валюті країни-позикодавця.

На ринку євробондів випускаються і продаються облігаційні зобов'язання, виражені в євровалютах. До його складу входять євроемісія і вторинний ринок. Євробонди гарантуються або виносяться на ринок на користь позичальника синдикатом банків із різних країн і розміщуються в країнах, які відрізняються від валюти позики. Ринок євробондів не має національних кордонів. В обігу переважають бонди з фіксованою відсотковою ставкою, меншу частину від загального обсягу складають бонди з плаваючою ставкою. Цей ринок розпочав свою діяльність у 1963 р.

Останніми роками набули поширення бонди, конвертовані в акції, або з правом обміну на акції, як титули власності у формі національного капіталу. Значно зросла частка євробондів в ЕКЮ та євро. Серед позичальників на ринку облігацій зростає кількість приватних корпорацій і банків, а також регіональних організацій, у тому числі ЄС[5]

Отже, у сьогоднішніх умовах лібералізації міждержавного обміну товарів, послуг та капіталів відбувається інтенсивний процес глобалізації фінансових ринків.


Висновок

Проблема глобалізації міжнародних фінансів на сьогодні ще недостатньо викристалізувалася для того, щоб однозначно її тлумачити. За цим поняттям стоїть багато реальних явищ і процесів, а також складних проблем, які торкаються всього людства і які є вирішальною складовою сукупності глобальних проблем сучасності. Проте вже давно відомо, що глобалізація являється однією з основних причин виникнення міжнародних фінансів.[7]

На сьогодні весь світ зв’язаний сіткою взаємодіючих міжнародних організацій та міжнародних інституцій. Як міжнародні економічні організації, так і фінансові інститути забезпечують централізацію певної частини міжнародних фінансових ресурсів для забезпечення потреб світового господарства. Вони фінансують окремі проекти і програми, керуючись інтересами саме світового господарства в цілому, а не окремих країн, якими б важливими ті інтереси для цих країн не були. При цьому інтереси окремих країн на стадії розгляду та затвердження таких проектів і програм обов'язково присутні. До основних фінансових організацій відносяться : Економічна і соціальна комісія для Азії і Тихого океану (ЕСКАТО) Економічна комісія для Африки (ЕКА)Організації економічного співробітництва і розвитку. Міжнародне енергетичне агентство(МЕА),Організація країн— експортерів нафти(ОПЕК),НАФТА—Північноамериканська зона вільної торгівлі, Чорноморське економічне співтовариство(ЧЕС),Співдружність Незалежних Держав(СНД), Європейського Союзу, Європейський інвестиційний банк, Європейський фонд розвитку, Європейський інвестиційний фонд.

До основних фінансових інституцій відносяться: Банк міжнародних розрахунків (БМР), Міжнародний валютний фонд (МВФ),Міжнародний банк реконструкцій і розвитку(МБРР),Світовий банк(СБ),Міжнародна асоціація розвитку(МАР), Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій (БАГІ), Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Міжнародний центр із врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС).

Міжнародний фінансовий ринок є системою акумулювання вільних фінансових ресурсів та надання їх позичальникам із різних країн на принципах ринкової конкуренції.

Операції на міжнародному фінансовому ринку з деякою мірою умовності можна поділити на дві великі групи — кредитні й інвестиційні. Відповідно можна виділити і два сектори цього ринку: сектор кредитів і сектор цінних паперів, за допомогою яких здійснюється процес інвестування. З іншого боку, залежно від термінів реалізації майнових прав — короткі (до одного року) і тривалі, розрізняють грошовий (валютний) і фондовий ринок капіталів

Валютний ринок як економічна категорія — це система стійких економічних та організаційних відносин, пов'язаних з операціями купівлі-продажу іноземних валют та платіжних документів у іноземних валютах.

Міжнародний ринок позичкових капіталів — це сьогодні глобальна система акумулювання вільних фінансових ресурсів та їх надання позичальникам із різних країн приватними позикодавцями на принципах ринкової конкуренції.


Список використаної літератури

1 Політико-економічний журнал «Економіка України» за 2001р,№3,ст.13-21.В.Корнєєв. «Причини виникнення міжнародних фінансів»

2 Політико-економічний журнал «Економіка України» за 2002р.,№4 ст.17-21.Ю.Ковбасюк. «Участь Європейського Банку Реконструкції і розвитку в реформуванні економіки України»

3 Політико-економічний журнал «Економіка України» за 2002р,№4 ст.22-25.В.Струніна «У контексті співробітництва України з Міжнародними Фінансовими організаціями.»

4 Політико-економічний журнал «Економіка України» за 2002р. ,№ 5 ст.42-46. Грищенко А.А. «Валютний ринок,як частина міжнародного фінансового ринку.»

5 Політико-економічний журнал «Економіка України» за 2005р., № 7 ст.35-43 Редькін О.С. «Ринки міжнародних середньострокових і довготермінових цінних паперів , як другий сегментом міжнародного ринку позичкового капіталу»

6 Політико-економічний журнал «Економіка України» за 2007р ,№ 8 ст. 36-42. Парнюк В.О. «.Україна та міжнародні організації.»

7 Політико-економічний журнал «Економіка України» за 2007р,№ 12 ст112-117.Зражевська Н.В. «Глобалізація-неминучий процес сьогодення»

8 .«Фінанси України»,за 2004р.,№ 7 ст.36-46.Колосова В.П. «Стратегія допомоги Світового Банку».

9 .«Фінанси України», за 2004р.,№ 8 ст.19-24.Базілевич Д.С. «Проблематика зовнішнього фінансування :деякі теоретичні підходи.»

10 .«Фінанси України», за 2005р., № 5 ст. 130-140.Краснікова Н.О. «Формування системи міжнародних фінансів в умовах лібералізації економіки.»

11 .«Фінанси України» за 2005р,№ 5, ст..140-146.Кокісаров О.В. «Фінансові аспекти інноваційної політики ЄС»

12 .«Фінанси України», за 2005р.,№ 5 ст.147-154.Галан Н.І. «Державна підтримка малих та середніх підприємств в ЄС.»

13 .«Фінанси України» за 2006р.,№5 ст.21-31.Лютий І.О.Міщенко В.І. «Проблеми розвитку сучасного міжнародного фінансового ринку та інтеграційний курс України.»

14 ."Фінанси України." за 2006 рік, № 6 ст.57-61.Козюк В.В. «Фіскальна політика в Європейському валютному союзі: проблеми автоматичної стабілізації та корвенгенції.»

15 «Фінанси України» за 2006рік, № 12 ст.130-138. Колосова В.П. «Україна в Чорноморському банку торгівлі та розвитку: перспективи співробітництва»

16 Авдокушин Е.Ф. Международные зкономические отношения Учеб. пособие. — М.: ИВЦ "Маркетинг", 1997.-352с.

17 Бобров В.Я. Основи ринкової економіки: Підручник. — К.: Либідь, 1995.-225с.

18 Боринець СЯ. Міжнародні валютно-фінансові відносини. — К.: Т-во "Знання", КОО, 2002р.-267с.

19 Василик ОД. Теорія фінансів. — К.: НІОС, 2005.-178с.

20 Іванов В.М. Фінансовий ринок. — К.: МАУП, 2006.-223с.

21 Климко Г.Н. та ін. Проблеми інтеграції України в міжнародний поділ праці. — К.: Посередник, 1999.-345с.

22 Лютий І.О. Валютна політика та перспективи входження України в міжнародне економічне співтовариство. — К., 2004.-252с.

23 Міжнародні економічні відносини: Сучасні міжнародні економічні відносини: Підручник / А.С. Філіпенко, СЯ. Боринець, В.А. Вергун та ін. — К.: Либідь, 1996.-225с.

24 Міжнародні фінанси. Запитання і відповіді. — Одеса, 2007.-128с.

25 Моисеев АЛ. Международные кредитно-финансовые организации. Правовые аспекты их деятельности. — М.: НИМП, 2004.-367с.

26 Наговицын А.Г., Иванов В.В. Валютний курс. Факторы. Динамика. Прогнозирование. — М.: ИНФРА-М, 2007.-289с.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:26:35 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
10:43:15 29 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Роль і призначення міжнародних фінансів

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150895)
Комментарии (1842)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru