Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Збирання доказів у структурі кримінально-процесуального доказування

Название: Збирання доказів у структурі кримінально-процесуального доказування
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: реферат Добавлен 03:41:38 08 мая 2011 Похожие работы
Просмотров: 114 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

ТЕМА

Збирання доказів у структурі кримінально-процесуального доказування


Проголосивши людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю, держава визнала головним своїм обов’язком утвердження й забезпечення прав і свобод людини. Проблема ефективності доказування, до якого, зрештою зводиться уся процесуальна діяльність, є найбільш актуальною проблемою у кримінальному судочинстві. Злочин у кримінально-процесуальному праві розглядається як подія минулого. Тому слідчий досліджує його за допомогою слідів, що збереглися на момент розслідування. В цьому плані його діяльність схожа з роботою археолога, який відтворює давно минулу подію за слідами, що збереглися, і які несуть інформацію з минулого в сучасне, а від нього в майбутнє. Практика свідчить, що помилки у процесі кримінально-процесуального доказування, зокрема, у ході збирання доказів, досить поширені. В окремих випадках це призводить до не встановлення винних, винесення неправосудних вироків, а також до зволікання розслідування у цілому. Певною мірою це відбувається через відсутність єдиних наукових поглядів щодо сутності процесу доказування та у визначенні його змісту – основних складових елементів.

На наявність цілої низки проблем здійснення кримінально процесуального доказування, важливість їх вирішення звертали увагу й багато інших науковців. Разом з тим, існують різні точки зору щодо визначення поняття кримінально-процесуального доказування, його змісту та мети, кола суб’єктів доказування, їх класифікації. Подальшого дослідження й сучасного вирішення потребують проблеми, пов’язані зі збиранням доказів в досудових стадіях кримінального процесу.

Доказування в загальній теорії права прийнято тлумачити в широкому та вузькому розумінні цього слова. Так, у широкому розумінні доказування – це здійснення всієї пізнавальної діяльності суб’єктів, які беруть участь у кримінальному процесі, який охоплює не тільки оцінку, а й збирання та перевірку доказів. У вузькому розумінні доказування – це лише логічна діяльність з обґрунтування тези, що висувається.

Наприклад, професор С. С. Алексєєв доказування в широкому розумінні пов’язує з діяльністю, що спрямована на встановлення за допомогою доказів (збирання, дослідження та оцінка доказів) істинності обставин справи. А у вузькому – діяльність з обґрунтування доводів і заперечень, що виносяться для переконання тих або інших осіб в їх істинності [9, с. 247]. Відповідно до цих уявлень, процедуру доказування в кримінально-процесуальному праві прийнято також розглядати з двох сторін як обов’язок певних суб’єктів збирати, перевіряти та оцінювати докази з метою встановлення істини у справі, а з іншого боку, як обов’язок суб’єктів доказування обґрунтовувати свої висновки за допомогою доказів.

І. М. Лузгін розумів під доказуванням «…регламентированную нормами уголовно-процессуального права деятельность (прежде всего практическую) следователя, суда и других уполномоченных законом лиц и органов по собиранию, исследованию, оценке доказательств с целью решения всех вопросов, подлежащих установлению в процессе предварительного и судебного следствия и установления истины по уголовному делу».

О. М. Ларін зазначав, що шляхом доказування встановлюються факти, на основі яких слідчий будує і перевіряє версії, визначає напрямок попереднього слідства, приймає проміжні та остаточні рішення у справі. Доказування, на думку автора, є стрижнем кримінально-процесуальної діяльності, що обумовлює хід та кінцевий результат кримінального судочинства, досягнення мети кримінального процесу по кожній справі.

Відмінність між практичною діяльністю зі збирання та перевірки доказів і власне процесуальним доказуванням здавна помічається фахівцями. Під доказуванням розуміють саме логічні операції з використання доказів в обґрунтуванні процесуальних рішень перед судом, хоча при цьому вказується на важливу роль процесуального збирання і перевірки доказів. «Процес доведення, – писав М. Розін, – природно є вільним процесом логічного переконання, що складається по мірі розгляду усієї сукупності обставин даного випадку і на підставі такого розгляду» [2, с. 383]. Отже, поняття доказування принципово визначалось не його пошуковою спрямованістю, тобто можливістю встановлювати певні обставини справи, а призначенням бути засобом обґрунтування встановленого. З цього питання різні думки висловлені сучасними дослідниками. Наприклад, М. Нокербеков вказує, що пізнання у справі здійснюється у два етапи – під час дослідження (до притягнення особи як обвинуваченого), а також під час доведення (обґрунтування пред’явленого обвинувачення) [12, с. 9-11]. Прихильник цієї концепції Р. Домбровський зокрема зазначив, що пізнання передує доказуванню, за того, що раніше ніж викладати знання, особа повинна їх отримати.

На нашу думку, в даному випадку немає потреби встановлювати, що первинне – пізнання чи доказування. В гносеологічному плані, як справедливо зазначив М. М. Михеєнко, ці поняття рівнозначні між собою, оскільки вся пізнавальна діяльність слідчого або органу дізнання направлена на всебічне, повне і об’єктивне дослідження обставин події злочину і збір доказів по справі, тобто на реалізацію засвідчувальної сторони. З цією позицією солідарні З. З. Зінатуллін, М. С. Строгович, інші автори. Вони наголошують на діалектичній єдності між пізнанням і доказуванням і зазначають, що доказування в кримінальному процесі – це процесуальна форма пізнання обставин кримінальної справи, яка здійснюється слідчим, прокурором, судом за участю обвинуваченого, потерпілого, захисника та інших осіб, наділених відповідними правами і обов’язками.

Зокрема, М. С. Строгович у одній зі своїх робіт зазначає, що доказування полягає в установленні за допомогою доказів усіх фактів, обставин, які мають значення для вирішення кримінальної справи – вчинення чи не вчинення злочину, винність або невинність тієї чи іншої особи у вчиненні злочину та всіх інших обставин, що визначають відповідальність особи, яка вчинила злочин.

Доказування деякими науковцями розглядається як установлена законом діяльність органів дізнання й попереднього слідства, прокурора й суду зі збирання, перевірки й оцінки доказів з метою розкриття злочину, викриття особи, яка його вчинила й забезпечення справедливого покарання.

Досить поширеним є розуміння доказування як інформаційного процесу. Необхідність зняття інформаційної невизначеності щодо обставин конкретної події, злочину, вимагає діяльності компетентних органів з отримання, фіксації, накопичення, зберігання, опрацювання, оцінки та використання відповідної інформації. Така пізнавальна діяльність, що спрямована на встановлення обставин справи та нормативно регламентована, і являє собою доказування з точки зору адептів інформаційної концепції доказування.

Є. Д. Лук’янчиков та В. П. Євтушок зазначають: «В останній час термін «інформація» достатньо широко використовується поряд з терміном «докази», але має свій зміст і характерні ознаки». У зв’язку з тим, що докази у кримінальній справі теж розглядаються як «фактичні дані» (ст. 65 КПК України), автори приходять до висновку, що змістовну сторону судових доказів складає інформація, яка вилучена з джерел та у порядку, передбаченому законом, і саме цим пояснюють широке застосування даного терміна як у процесуальній літературі, так і у практиці [5, с. 49].

Розглянемо походження слова «інформація». Буквальний переклад з латини терміна information (інформація) – роз’яснення, викладення, повідомлення. Поняття інформації означає знання про щось чи про когось, інформація – це повідомлення про події, які мають місце як у зовнішньому по відношенню до системи середовищі, так і в самій системі [3, с. 76]. У зв’язку з цим Р. С. Бєлкін та О. І. Вінберг зазначали, що «информация всегда существует не вообще, а для кого-то и как таковая возникает только с появлением ее потребителя». Спираючись на ці методологічні передумови, не можна не погодитись з думкою професора В. Г. Лукашевича про те, що «в об’єктивній реальності не існує інформації взагалі. Її поява зумовлюється двома моментами: 1) відображенням – об’єктивною передумовою появи будь-яких змін в оточуючому середовищі та 2) активною пізнавальною діяльністю суб’єкта – споживача інформації».

У юридичній літературі процес доказування прийнято ділити на етапи або елементи. Так, на погляд В. Я. Лукашенка, кримінально-процесуальне доказування, насамперед, етап специфічної пізнавальної діяльності, тому допустимо вважати, що пізнання й доказування – це різні етапи єдиного процесу розслідування злочинів.

Але, здається, що термін «етапи» невдалий, тому що наводить на думку про чергування етапів та передбачає їх розрив у часі. Окрім цього зміна одного етапу іншим визначається тією стадією кримінального процесу, на якій здійснюється доказування. Враховуючи вищевикладене доцільним буде звернутися до етимології слів «етапи» та «елементи». Слово «етап» має декілька значень, одно з яких – «відрізок часу у розвитку якого-небудь руху, процесу». А одно із значень слова «елемент» – «складова частина якого-небудь складного цілого».

О. А. Давлетовим висловлена думка про те, що в структурі кримінально-процесуального доказування варто виділяти не елементи, а рівні пізнання. Однак ця концепція не позбавлена недоліків, тому що рівень – це «ступінь, що характеризує якість, висоту, величину розвитку чогось». У кримінально-процесуальному доказуванні не обов’язкова послідовна зміна його структурних елементів, що характерно для рівневого пізнання. Доказування відзначається складним переплетенням і взаємозв’язком структурних елементів, наявністю контролюючих і доповнюючих чинників. Доказування в розслідуванні кримінальної справи значною мірою є практичною діяльністю, а тому, такий підхід може бути застосовано переважно на теоретичному рівні.

Найбільш правильним, на нашу думку, поділяти процес доказування на елементи, оскільки цей процес нерозривний, в якому елементи можуть не лише чергуватися, але й періодично повторюватися.

Розуміючи усю складність і багатогранність проблемних питань, пов’язаних з процесом доказування, зосередимо свою увагу на дослідженні поняття збирання доказів, його структурних елементів та визначенні його місця у процесі кримінально-процесуального доказування.

В. М. Тертишник до складових елементів доказування відносить збирання, дослідження, перевірку й оцінку фактичних даних (доказів), а також використання їх у встановленні істини в справі, обґрунтуванні висновків і прийнятті рішень.

Деякі автори до елементів кримінально-процесуального доказування відносять побудову й динамічний розвиток слідчих версій, обґрунтування відповідних висновків у справі . Слідча версія – є одним зі способів пізнання істини в розслідуванні справи, частиною дослідження (перевірки) й подібно гіпотезі, містить попередню оцінку наявних доказів, дає змогу висувати припущення щодо істини, «підказуючи» шляхи до неї. Разом з тим, як вірно вказує М. М. Михеєнко, побудову (висунення) слідчих версій не можна вважати елементом кримінально-процесуального доказування, тому що версія, як форма мислення, розвитку людських знань, не є процесуальною категорією та не регулюється нормами права. Слідча версія може бути складовою частиною таких елементів доказування, як збирання, перевірка та є, на наш погляд, обґрунтованим фактичними даними припущенням слідчого як про відомі, так і не встановлені обставини, що підлягають поясненню чи з’ясуванню у зв’язку з розслідуванням кримінальної справи.

Н. Н. Єгоров зазначає, що регламентований законом процес доказування складається зі збирання, дослідження (перевірки), оцінки та використання доказів з метою встановлення обставин, які підлягають доказуванню, а також інших обставин, які мають значення для кримінальної справи.

З’ясування структурних елементів кримінально-процесуального доказування дає змогу розкрити зміст і призначення кожного з них при розслідуванні злочинів. Відповідно до чинного кримінально-процесуального закону лише порядок збирання і оцінки доказів регламентовані на законодавчому рівні (ст.ст. 66, 67 КПК України), інші ж елементи процесу доказування законодавець залишив поза увагою. Окрім цього, у кримінально-процесуальному законі відсутнє визначення самого поняття доказування. Це, на нашу думку, слід визнати прогалиною. У КПК РФ цілий розділ присвячений питанням доказування. Так, розділ 11 КПК РФ містить визначення поняття доказування і його структурних елементів (ст. 85), а також детальну регламентацію питань збирання, перевірки і правил оцінки доказів (ст.ст. 86,87,88).

Розглянемо у загальних рисах кожен структурний елемент кримінально-процесуального доказування.

Збирання доказів. Враховуючи те, що елементи збирання доказів законом не визначені, то різні автори вкладають у це поняття різний зміст.

За думкою О. В. Волинської, збирання доказів являє собою єдність виявлення та фіксації фактичних даних. Ю. К. Орлов виділяє у цьому процесі декілька етапів: пошук, отримання, процесуальне оформлення доказів (фіксацію). С. А. Шейфер говорить, що структура збирання доказів охоплює виконання уповноваженою особою пошукових, пізнавальних, засвідчувальних та правозабезпечувальних операцій. В. М. Тертишник вважає, що збирання доказів полягає у пошуці та виявленні джерел та носіїв доказової інформації, отриманні та закріпленні фактичних даних, які містяться у виявлених джерелах та носіях. За думкою Р. С. Бєлкіна, збирання доказів – це поняття комплексне, яке включає дії по виявленню, фіксації, вилученню та зберіганню доказів. Л. І. Слєпнєва включає у збирання доказів: пошук та виявлення доказів; фіксацію доказової інформації (документування, засвідчення, виготовлення різних копій та ін.); вилучення та зберігання; вивчення доказів (попереднє дослідження у ході слідчих дій за місцем їх провадження, а також у лабораторних умовах; експертне дослідження речових доказів); використання доказів для отримання нової криміналістично-значимої інформації.

Як видно із перелічених точок зору, все залежить від того, хто розглядає збирання доказів – процесуалісти чи криміналісти. Перші звужують змістовну частину збирання, зводячи її до формалізованих операцій; другі – розширюють, включаючи до нього дії, які, як правило, передують формалізованим операціям або супроводжують їх. Але процесуалісти, і криміналісти однієї думки стосовно того, що збирання доказів починається з виконання пошукових операцій, тому, можливо, найбільш вдалою назвою цього етапу буде пошук та виявлення доказів, що підкреслює пошуковий характер дій. Тим більше, що виконанню пошукових операцій передує складна розумова діяльність – моделювання події злочину з метою визначення місць можливого надходження доказів.

Отже, збирання доказів – це комплекс дій спрямованих на пошук та виявлення фактичних даних, які згодом можуть мати доказове значення. Відомо, що будь-яка діяльність, повинна мати власне підґрунтя – знання певних визначених закономірностей. У цьому ж випадку ними виступають закономірності процесу виникнення того, що необхідно відшукати, тобто збирання доказів стає діяльністю свідомою та цілеспрямованою.

Фіксація (закріплення) доказів один із елементів такої складової частини доказування як збирання доказів. Ця думка затвердилась у криміналістичній літературі після її обґрунтування у роботах А. І. Вінберга, який писав, що збирання доказів є сукупністю дій по виявленню, фіксації, вилученню й документуванню різних доказів [7, с. 302]. Але подібну точку зору мають не всі науковці. Так, дехто з авторів вважає, що фіксація – це не частина збирання доказів, а самостійний елемент доказування [9, с. 44].

У науці кримінального процесу закріпилась позиція, що доказування – це вираження пізнавальної та засвідчувальної діяльності суб’єкта доказування. Позиція вчених щодо наявності цих двох сторін процесу доказування однозначна. Що ж стосується проблеми їх співвідношення, погляди на це питання різні. Автори, які розмежовують пізнавальну та засвідчувальну сторони процесу доказування ґрунтують свою позицію на відношенні до них як до якісно різних й послідовно змінюючих одна одну за часовою ознакою сторін: засвідчувальна сторона доказування одержує реалізацію після завершення пізнання. У науці кримінального процесу існує позиція, що засвідчувальний аспект доказування проявляється тоді, коли пізнавальне значення доказування вже вичерпано, тобто після того, як об’єктивна істина вже встановлена й потрібно обґрунтувати, аргументувати висновки, тобто твердження, до яких прийшли основні учасники процесу з урахуванням всієї сукупності доказів. [11, с. 60]. Однак, здається, така думка не зовсім вірна. У процесуальному плані вираженням засвідчувальної діяльності суб’єкта доказування є фіксація доказової інформації. У процесі доказування суб’єкт доказування відшукуючи все нові фактичні дані, що надалі можуть бути використані як докази, фіксує їх у встановленій законом процесуальній формі для подальшої можливості оперування ними, тому говорити на цій стадії розслідування про встановлення об’єктивної істини було б не зовсім вірно. Процес пізнання в стадії збирання доказів не може бути вичерпаний, тому що пізнавальна сторона розслідування по кримінальній справі наявна та реалізується і на подальших стадіях провадження по справі.

Таким чином, при здійсненні кримінально-процесуальної діяльності не досить сприйняття інформації про подію злочину безпосередньо особою, яка виконує процесуальні дії. Пізнання у ході розслідування характеризується ще й тим, що отримані таким чином знання повинні стати доступними для інших осіб, будь-то посадові особи – прокурор, суддя – або такі учасники кримінального процесу, як свідок, потерпілий, обвинувачений тощо. Тому важливим напрямом є засвідчувальна сторона. Кримінально-процесуальна діяльність спрямована насамперед на закріплення у встановленій законом формі отриманої інформації з метою оперування нею як доказом і сприйняття іншими особами, які приймають участь в кримінальному судочинстві.

Ми підтримуємо вказану позицію і вважаємо, що засвідчувальна і пізнавальна сторони є нерозривними аспектами процесу доказування й перебувають у тісній взаємодії. «У судовому доказуванні, – зазначає М. С. Строгович, – пізнання не супроводжується засвідчувальною діяльністю, а включає її в себе». Здається, ця позиція є вірною. У процесі доказування пошук та збирання доказової інформації для суб’єкта доказування є проявом його пізнавальної діяльності, що має на меті отримання істинного знання про подію скоєного злочину. Але без закріплення доказів процес їхнього формування не може вважатися завершеним, тому що дані, отримані суб’єктом доказування можуть бути використані в доказуванні лише після перетворення їх у встановлену законом процесуальну форму. На думку Ю. М. Грошевого, специфіка пізнавальної діяльності в кримінальному процесі, що відбувається у формі доказування, виявляється в тому, що вона має дві сторони: пізнавальну та посвідчувальну. Остання означає, що фактичні дані (свідчення про факти), пізнані уповноваженими особами у ході розслідування справи, повинні бути зафіксовані у такій передбаченій законом процесуальній формі, яка гарантує їх достовірність, а також дає змогу будь якому суб’єкту кримінально-процесуальної діяльності користуватися ними незалежно від часу і місця їх формування.

«Доки доказ не розглянутий і не закріплений процесуально, – пише М. С. Строгович, – не можна стверджувати, що доказ дійсно виявлений, тому що ще невідомо, що саме виявлено й чи є дійсно доказом те, що виявлено». Але, крім засвідчення фактів, фіксація доказової інформації має на меті закріплення фактичних даних. Отже, на перший план у процесуальному розумінні фіксації доказів виступає суворо регламентована процесуальна форма посвідчення й закріплення фактичних даних.

М. Костін з цього приводу зазначає, що процесуальне закріплення фактичних даних не можна вважати самостійним елементом доказування, тому що воно є необхідною складовою будь-якої слідчої дії, що проводиться з метою збирання чи перевірки доказів.

Враховуючи викладене, слід визнати слушною думку С. Шейфера та інших вчених щодо умовності застосування терміна «збирання доказів». Дійсно, готових доказів у природі не існує, тому слідчий у ході провадження слідчих дій, відшукуючи відносну до справи інформацію (сліди злочину) і фіксуючи їх у процесуальних актах, швидше формує докази та їх процесуальні джерела.

Наступним елементом процесу доказування є перевірка доказів. Всі зібрані по справі докази повинні бути об’єктивно перевірені. Перевірка (дослідження) доказів провадиться шляхом їх аналізу, зіставлення з іншими доказами, а також шляхом проведення додаткових слідчих чи судових дій з метою відшукання нових доказів, підтвердження або навпаки, спростування доказів, вже зібраних по справі.

Професор Р. С. Бєлкін вказує на те, що термін «дослідження» є більш широким за змістом та значенням ніж термін «перевірка» доказів і включає в себе не тільки перевірку, а й пізнання тих фактичних даних, що складають зміст доказів, встановлення їх збігу з іншими доказами в справі, а тому вважає логічним його використання в доказуванні. Дослідження доказів є обов’язковим етапом процесу пізнання об’єктивної дійсності. Оцінюванню доказів та їх використанню в доказуванні завжди передує пізнання доказової інформації, тому що тільки таким чином може формуватися судження про цінність цієї інформації для справи та шляхи її використання з метою встановлення істини. Тому дослідження доказів для кожного акту доказування є необхідним процесом.

Сутність дослідження доказів полягає в тому, що пізнається їх змістовний бік, включаючи і перевірку вірогідності цього змісту, і встановлюється несуперечливість зібраних доказів між собою.

Слід зазначити, що вже при збиранні доказів створюються передумови їх подальшої повної, всебічної, об’єктивної перевірки, як і при перевірці – необхідні умови для розвитку подальшого процесу пізнання обставин злочину та забезпечення можливості оцінки сукупності доказів у кримінальній справі. Існуючі визначення «перевірка доказів» у теорії кримінального процесу мають менше розбіжностей, ніж «збирання доказів». Процес перевірки доказів умовно можна поділити на практичні дії (наприклад, слідчі дії) з пошуку нових доказів, а також логічні операції з дослідження зібраних у справі доказів.

Отже, збирання і перевірка доказів мають забезпечувальний характер щодо доказування і призначені підготувати для нього якісний матеріал.

По закінченню перевірки доказів починається їх оцінка. Вона є розумовою, логічною діяльністю особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суддів. Такий характер оцінки, природно, не дозволяє докладно врегулювати цю діяльність нормами права [5, с. 145]. Тому в ст. 67 КПК України «Оцінка доказів» законодавець лише закріплює принципові вимоги до вказаного процесу. Зокрема, виходячи з аналізу зазначеної правової норми, яка регламентує оцінку доказів, можна виділити наступні основні принципи оцінки доказів: а) суд, прокурор, слідчий, а також особа, яка провадить дізнання, вільні у оцінці доказів; б) при оцінці доказів вказані особи керуються законом і правосвідомістю; в) оцінка доказів суб’єктами доказування здійснюється за своїм внутрішнім переконанням; г) оцінка доказів повинна бути основана на розгляді усіх обставин справи у їх сукупності та викладена у формі мотивованого висновку про те, чому одні докази покладені в основу рішення, а інші відкидаються; д) ніякі докази не мають наперед встановленої сили.

Оцінка доказової інформації необхідна для того, щоб з’ясувати: чи припустиме використання цього інформаційного сигналу як доказу, чи не суперечить це закону, принципам доказування; чи відноситься до справи доказова інформація, яка підлягає оцінці і який характер її зв’язку з інформацією, що вже була попередньо оцінена; яке значення у справі має існуюча доказова інформація; яким чином може бути використана ця інформація надалі.

Дослідження доказів та їх оцінка – види пізнавальної діяльності. У філософії існує поняття «змістовного пізнання» і поняття «оціночного пізнання». Якщо предметом змістовного пізнання виступає сама об’єктивна дійсність, то предметом оціночного пізнання є встановлення можливості об’єктів матеріального світу задовольняти потреби людини. У будь-якій практичній діяльності, зазначає Р. Г. Кетхудов, оцінка є специфічним актом пізнання, що регулює людську діяльність та взаємовідносини особи з оточуючим середовищем. Оцінка неможлива без пізнання або, навпаки, знання об’єктивного змісту предмета чи явища, які необхідно оцінити.

Таким чином, оцінку доказів можна визначити, як відповідний інформаційно-логічний процес. Інформаційний, тому що він пов’язаний з переробкою і накопиченням інформації. Логічний, тому що за своєю суттю оцінка доказів – це розумова діяльність, яка пов’язана з судженням про цінність доказової інформації. Тому і закономірності останньої носять інформаційно-логічний характер, як закономірності отримання вихідного знання на базі дослідження доказової інформації. Тобто, для того, щоб оцінити докази, вони повинні бути досліджені і тільки після цього може бути визначено їх доказове значення.

Доказування, як розумова діяльність, не вичерпує пізнавальної діяльності слідчого – суб’єкта доказування. Логічним продовженням такої діяльності є одержання нових знань і фактичних даних для прийняття висновків і рішень у справі. Пізнання – це процес добування, осмислення та використання інформації, за допомогою якої і формується знання про об’єкт, який пізнається, – зазначає В. О. Образцов.

Об’єктом пізнання в розслідуванні кримінальних справ виступає система обставин, що підлягають обов’язковому встановленню. У розслідуванні, пізнання, як процес відображення об’єктивного світу, з включенням обставин і фактів щодо події злочину – це єдність почуттєвого та раціонального пізнання, які супроводжуються мисленням. Результати розумової діяльності знаходять свій прояв у формі суджень, оцінок і висновків. Це єдиний і взаємозалежний процес. Тому, підтримуємо позицію відносно того, що важко погодитися з тим, що оцінка доказів – це самостійна процесуальна категорія, яка не входить до поняття доказування та не є його складовою частиною, а саме доказування – це лише слідчі й судові дії зі збирання та закріплення доказів. Ми приєднуємося до точку зору про те, що без розумової діяльності, без оцінки зібраних доказів, кримінально процесуальне доказування не можливе. Як підтверджує практика, найчастіше помилки та порушення в розслідуванні кримінальних справ викликані нехтуванням чи недостатньою увагою слідчого саме до розумової, оцінюючої сторони доказування в розслідуванні кримінальних справ. Докази повинні бути оцінені для того, щоб виявити їх допустимість і віднесеність до справи, зв’язку доказів між собою, можливості використання в процесі подальшого судового дослідження. Всебічна оцінка доказів завершується побудуванням висновків по справі та обґрунтуванням прийнятих рішень – використанням доказів.

Під використанням доказів необхідно розуміти оперування ними з метою доказування. За своїм походженням процес оперування доказами також є логічним процесом, якому властиві всі закономірності логічного мислення. Оперування доказами може полягати в їх застосуванні з метою підтвердження доказанності тієї чи іншої обставини, воно необхідне для перевірки інших доказів, їх дослідження, використання доказів також може виявитися необхідним для отримання інших доказів і встановлення їх джерел.

Отже, використання доказової інформації передбачає її: пред’явлення для визнання тієї чи іншої обставини, встановленої у справі, доказаною; співставлення з іншою доказовою інформацією по справі з метою дослідження останньої; передачу адресату доказування, наприклад від слідчого до суду. Використання доказів, крім того, передбачає їх накопичення до такої межі, поки на їх основі не сформується впевнення у доказанності вже існуючих положень.

Отже, збирання доказів, є елементом кримінально-процесуального доказування, який являє собою врегульовану кримінально-процесуальним законом діяльність уповноважених суб’єктів з виявлення й фіксації у процесуальних документах та додатках до них матеріальних та ідеальних слідів злочину або інших фактичних даних, які мають значення для встановлення істини у справі.

доказування розслідування злочин


Література

1. Акинча Н. А. Подозреваемый и обвиняемый на предварительном следствии Н. А. Акинча. – Саратов : Приволж. кн. изд-во, 1964. – 165 с.

2. Аксенков С. Представление доказательств в уголовном процессе/ С. Аксенков, В. Пономарев // Законность. – 1997. – № 3. – С. 54 – 55.

3. Алейніков Г. Принцип змагальності сторін та діяльність адвоката-захисника щодо збирання доказів у досудовому слідстві / Г. Алейніков // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 1. – С. 100 – 105.

4. Алейников Г. И. Теоретические и практические вопросы деятельности защитника по собиранию доказательств в стадии досудебного следствия по законодательству Украины и России: дис. … кандидата юрид. наук : 12.00.09 Г. И. Алейников. – М., 2004. – 196 с.

5. Александрова З. Е. Словарь синонимов русского языка / З. Е. Александрова. – М. : Рус. яз., 1975. – 600 с.

6. Алексеев Н. С. Доказывание и его предмет в советском уголовном процессе / Н. С. Алексеев // Актуальные проблемы Советского государства и права в период строительства коммунизма. – Л. : Изд-во Ленингр. ун-та., 1967. – С. 428 – 429.

7. Алексеев Н. С. Очерк развития науки советского уголовного процесса / Н. С. Алексеев, Л. Д. Кокорев, В. Г. Даев. – Воронеж : Изд-во Воронеж. ун-та, 1980. – 160 с.

8. Алексеев С. С. Право : азбука – теорія – философия : Опыт комплексного исследования / С. С. Алексеев. – М. : Статут, 1999. – 470 с.

9. Алексеев С. С. Проблемы теории права. Т.2 / С. С. Алексеев. – Свердловск Изд-во Свердл. юрид. ин-та, 1973. – 359 с.

10. Арсеньев Б. Д. Вопросы общей теории судебных доказательств / Б. Д. Арсеньев. – М. : Юрид. лит., 1964. – 279 с.

11. Арсеньев В. Д. Доказывание фактических обстоятельств дела в советском уголовном процессе / В. Д. Арсеньев // Труды Иркутского университета. Серия юрид. – Иркутск, 1969. – Т. 45, вып. 8, ч. 4. – С. 7 – 27.

12. Астапенко О. В. Використання результатів оперативно-розшукової діяльності у процесі кримінально-процесуального доказування: проблеми теорії і практики / О. В. Астапенко // Матеріали всеукр. наук.-практ. конф. [«Актуальні проблеми взаємодії оперативних та слідчих підрозділів у протидії організованій злочинній діяльності»], Одеса, 18 квітня 2008 р. – Одеса, 2008. С. 210 – 214.

13. Астапенко О. В. Процесуальна форма витребування предметів і документів у порядку ч. 1 ст. 66 КПК України / О. В. Астапенко // Право України. – 2008. – № 1 – С. 92 – 96.

14. Астапенко О. В. Процесуальний порядок і правова регламентація подання доказів в порядку ч. 2 ст. 66 КПК України / О. В. Астапенко // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 12. – С. 148 – 152.

15. Барщевский М. Ю. Организация и деятельность адвокатуры в России : науч. – практ. пособие / М. Ю. Барщевский. – М. : Юристъ, 1997. – 320 с.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:22:10 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
10:40:55 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Збирання доказів у структурі кримінально-процесуального доказування

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150913)
Комментарии (1842)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru