Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Учебное пособие: Суть і основи організації фінансів підприємства

Название: Суть і основи організації фінансів підприємства
Раздел: Рефераты по финансовым наукам
Тип: учебное пособие Добавлен 04:58:07 23 апреля 2011 Похожие работы
Просмотров: 596 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

СУТЬ І ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ФІНАНСІВ ПІДПРИЄМСТВ

1) Суть і функції фінансів підприємств.

2) Фінансові ресурси підприємств.

3) Фінансова діяльність та зміст фінансової роботи.

4) Зміст та завдання управління фінансами підприємств.

СУТЬ І ФУНКЦІЇ ФІНАНСІВ ПІДПРИЄМСТВ

Фінанси підприємств - це система економічних відносин, які виникають у процесі формування, розподілу і використання фондів грошових ресурсів підприємства.

Фінанси підприємств обслуговують формування і кругообіг коштів у процесі підготовки виробництва, виготовлення і реалізації продукції, при утворенні і розподілі доходів і коштів матеріального заохочення й інших коштів.

Основне призначення фінансової системи підприємств – створення фінансових ресурсів, необхідних для поточної виробничої діяльності та подальшого виробничого і соціального розвитку.

Функції фінансів підприємств:

- формування фінансових ресурсів у процесі виробничо-господарської діяльності;

- розподіл та використання фінансових ресурсів для забезпечення операційної, фінансової та інвестиційної діяльності, для виконання своїх фінансових зобов'язань перед бюджетом, банками, суб'єктами господарювання;

- контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів у процесі відтворення.

До фінансів належать такі групи грошових відносин:

- пов'язані з формуванням статутного фонду суб'єктів господарювання;

- пов'язані з формуванням та розподілом грошових доходів: виручки, валового та чистого доходу, прибутку, грошових фондів підприємств;

- ті, що виникають у підприємств з державою з приводу податкових та інших платежів у бюджет та цільові фонди, бюджетного фінансування, одержання субсидій;

- які виникають між суб'єктами господарювання у зв'язку з інвестуванням у цінні папери та одержанням з ними доходів, здійсненням пайових внесків та участю в розподілі прибутку від спільної діяльності, одержанням і сплатою штрафних санкцій;

- які формуються в підприємств з банками, страховими компаніями у зв'язку з одержанням та погашенням кредитів, сплатою відсотків за кредит та інші види послуг, одержанням відсотків за розміщення та зберігання коштів, а також у зв'язку зі страховими платежами та відшкодуванням й за різними видами страхування;

- ті, що формуються в підприємств у зв'язку з внутрішньогосподарським розподілом доходів.

Об'єктом фінансів підприємств є економічні відносини, пов'язані з рухом коштів, формуванням та використанням грошових фондів.

Суб'єктами фінансових відносин є підприємства, його робітники, власники та акціонери, інвестори, держава, фінансово-кредитні установи (банківські установи, страхові компанії, позабюджетні фонди, інвестиційні фонди тощо), інші підприємства.

Фінансові відносини підприємства:

1. зовнішні:

- між підприємством і державою щодо платежів до бюджету та позабюджетних фондів й асигнувань з бюджету;

- між підприємством та його акціонерами щодо використання отриманого прибутку, нарахування та виплати дивідендів, напрямів вкладення капіталу тощо;

- між підприємством і його постачальниками та покупцями щодо виконання господарських договорів та зобов’язань, реалізації продукції, отримання виручки, здійснення платіжних розрахунків тощо;

- між підприємством та фінансово-кредитними установами з приводу обслуговування своїх платежів, отримання і повернення кредитів тощо.

2. внутрішні:

- між підприємствомі його засновниками (власниками) - з приводу формування Статутного капіталу, його використання, отримання частини прибутку на вкладений капітал тощо;

- між підприємством і його структурними підрозділами - з приводу розподілу фінансових ресурсів на фінансування формування необоротних і оборотних активів;

- усередині самого підприємства - з приводу розподілу прибутку, що залишається в його розпорядженні, напрямків його використання;

- між підприємством і його працівниками - з приводу формування фонду оплати праці, матеріального заохочення та стимулювання, використання частини фінансових ресурсів на виплату матеріальної допомоги, фінансування соціально-культурних заходів тощо.

В умовах ринку з'явились принципово нова група фінансових відносин:

- відносини, що пов'язані з банкрутством підприємства та призупиненням його поточних платежів;

- відносини, що виникають при злитті та поглинанні, а також розподілі самого підприємства.

Умови ефективного функціонування фінансів підприємств:

- різноманітність форм власності;

- свобода підприємництва та самостійність у прийнятті рішень;

- вільне ринкове ціноутворення та конкуренція;

- самофінансування підприємництва;

- правове забезпечення правил економічної поведінки всіх суб'єктів підприємницької діяльності;

- обмеження і регламентація державного втручання в діяльність підприємств.

ФІНАНСОВІ РЕСУРСИ ПІДПРИЄМСТВ

Матеріальним носієм фінансових відносин виступають фінансові ресурси.

Фінансові ресурси підприємства – це грошові нагромадження та доходи, які є в розпорядженні підприємства, створюються у процесі розподілу і перерозподілу виручки та прибутку і зосереджують ся у відповідних фондах для забезпечення безперервності розширеного відтворення й задоволення інших суспільних потреб.

Фінансові ресурси підприємства складаються з грошових фондів та частини грошових коштів, яка використовується в нефондовій формі.

Грошові фонди - це відокремлена частина грошових коштів, які мають цільове спрямування.

До грошових фондів належать:

- статутний фонд (капітал) – основне початкове джерело власних коштів, використовується підприємством для інвестування коштів в оборотні та основні засоби;

- резервний (страховий) фонд – використовується для покриття збитків, подолання тимчасових фінансових ускладнень;

- фонд оплати праці - для виплати основної та додаткової заробітної плати працівникам, матеріального заохочення працівників;

- інвестиційний фонд (фонд розвитку виробництва) – включає амортизаційні відрахування і кошти на розвиток виробництва та ін..

Кошти підприємства використовують не тільки у фондовій формі. Так, використання підприємством коштів для виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом та позабюджетними фондами, банками, страховими організаціями здійснюється в нефондовій формі. У нефондовій формі підприємства також одержують дотації та субсидії, спонсорські внески.

Класифікація фінансових ресурсів підприємства

1. За джерелами формування фінансові ресурси підприємств поділяються :

- власні кошти - статутний фонд, амортизаційні відрахування, валовий дохід та прибуток

- залучені кошти: позичковий капітал – передані підприємству у тимчасове користування кредити банків, кошти інших підприємств; бюджетні асигнування – гроші які виділяються з бюджету за цільовим призначенням

2. За участю у кругообігу фінансові ресурси поділяються:

- початкові : статутний фонд

- прирощені : прибуток

3. За використанням

- матеріалізовані : основні засоби

- в обігу : обігові кошти

Фінансові ресурси підприємств формуються:

1) під час заснування підприємств (внески засновників)

2) за рахунок власних та прирівнених до них коштів:

- надходження (амортизаційні відрахування, цільові надходження, стійкі пасиви, цільові внески трудового колективу тощо)

- доходи (валовий і чистий дохід, прибуток від основної діяльності, від іншої операційної діяльності, від фінансових операцій, від іншої звичайної діяльності і надзвичайних подій)

3) мобілізуються на фінансовому ринку (надходження коштів від емісії акцій, облігацій та інших видів цінних паперів; кредитні інвестиції)

4) надходять у порядку розподілу грошових надходжень (фінансові ресурси які надійшли від галузевих структур; страхові відшкодування; бюджетні субсидії тощо)

Обсяг виробництва, його ефективність визначають розмір, склад та структуру фінансових ресурсів підприємства. Від величини фінансових ресурсів залежить зростання виробництва та соціально-економічний розвиток підприємства. Від ефективного їх використання залежить фінансовий стан підприємства: платоспроможність, ліквідність, фінансова стійкість.

Пошук фінансових джерел розвитку підприємства, забезпечення найефективнішого інвестування фінансових ресурсів набувають важливого значення в роботі фінансових служб підприємства за умов ринкової економіки.

У процесі формування фінансових ресурсів підприємств важливу роль відіграє визначення оптимальної структури їхніх джерел. Підвищення питомої ваги власних коштів позитивно впливає на фінансову діяльність підприємств. Висока питома вага залучених коштів ускладнює фінансову діяльність підприємства та потребує додаткових витрат на сплату відсотків за банківські кредити, дивідендів за акціями, доходів за облігаціями, зменшує ліквідність балансу підприємства, підвищує фінансовий ризик.

Загальна сума фінансових ресурсів складається у кожного підприємства з таких елементів: статутний капітал; додатковий капітал (у тому числі капітальний дохід у вигляді фонду індексації основних засобів і нематеріальних активів); резервний капітал; централізовані кошти для фінансування капітальних вкладень; спеціальні фонди і цільове фінансування; фонд зносу необоротних матеріальних і нематеріальних активів; відстрочена податкова заборгованість; резерви наступних виплат і платежів; нерозподілений (тимчасово не використаний) прибуток у господарському обігу; довготермінові й короткотермінові кредити комерційних банків; позикові кошти від реалізації власних цінних паперів (облігацій та інших, крім акцій, бо виручка від їх продажу включається до статутних капіталів акціонерних товариств); кредиторська заборгованість усіх видів, включаючи заборгованість із бюджетних платежів, із відрахувань на соціальні заходи держави, на оплату праці, за виданими векселями, за одержаними авансами; інші кошти, які знаходять відображення в пасиві бухгалтерського сальдового балансу підприємства.

ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВ. ФІНАНСОВА РОБОТА НА ПІДПРИЄМСТВІ

Фінансова діяльність - це система форм і методів, які використовуються для фінансового забезпечення функціонування підприємств та досягнення ними поставлених цілей, тобто це практична фінансова робота, що забезпечує життєдіяльність підприємства, поліпшення її результатів.

Фінансову діяльність підприємства спрямовано на вирішення таких основних завдань:

- фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності;

- пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності та платоспроможності;

- виконання фінансових зобов'язань перед суб'єктами господарювання, бюджетом, банками;

- мобілізація фінансових ресурсів в обсязі, необхідному для фінансування виробничого й соціального розвитку, збільшення власного капіталу;

- контроль за ефективним, цільовим розподілом та використанням фінансових ресурсів.

Фінансова робота – це діяльність з управління фінансами підприємства, яка включає:

- планування і організацію фінансів;

- облік фінансових ресурсів;

- контроль і аналіз ефективності їх використання;

- регулювання доходів і видатків;

- стимулювання кінцевих результатів виробництва.

Ефективність роботи підприємства залежить від правильної організації фінансів. Основні принципи фінансової роботи підприємства :

- фінансова незалежність – підприємство має право самостійно визначати предмет своєї діяльності та всі напрями використання й розподілу коштів;

- самооплатність – повна, реальна самооплатність витрат на виробництво і реалізацію продукції, витрат на розвиток, розширення або відновлення виробництва за рахунок власних та залучених коштів;

- економічна відповідальність – відповідальність за своїми зобов’язаннями перед усіма суб’єктами за ведення виробничо-господарської діяльності та її фінансові результати;

- зацікавленість підприємства в результатах своєї діяльності (одержання максимального прибутку);

- формування системи фінансових фондів і резервів.

Напрями здійснення фінансової роботи на підприємстві:

- фінансове прогнозування та планування;

- аналіз та контроль виробничо-господарської діяльності;

- оперативна, поточна фінансово-економічна робота.

Здійснюючи фінансове прогнозування та планування на підприємстві визначається загальна потреба в грошових коштах для забезпечення нормальної виробничо-господарської діяльності та можливість одержання таких коштів.

Метою складання фінансового плану є визначення фінансових ресурсів, капіталу та резервів на підставі прогнозування величини фінансових показників: власних оборотних коштів, амортизаційних відрахувань, прибутку, суми податків.

Аналіз та контроль фінансової діяльності підприємства - це діагноз його фінансового стану, що дає можливість визначити недоліки та прорахунки, виявити та мобілізувати внутрішньогосподарські резерви, збільшити доходи та прибутки, зменшити витрати виробництва, підвищити рентабельність. Матеріали аналізу використовуються в процесі фінансового прогнозування, планування та управління.

Аналітичну роботу підприємства можна поділити на два блоки:

1) аналіз фінансових результатів підприємства та рентабельності здійснюється за такими основними напрямками:

- аналіз та оцінка рівня і динаміки показників прибутковості;

- факторний аналіз прибутку від реалізації продукції, робіт, послуг;

- аналіз фінансових результатів від іншої реалізації, позареалізаційної та фінансової інвестиційної діяльності;

- аналіз та оцінка використання чистого прибутку;

- аналіз взаємозв'язку витрат, обсягів виробництва продукції та прибутку;

- аналіз взаємозв'язку прибутку, руху оборотного капіталу та грошових потоків;

- аналіз та оцінка впливу інфляції на фінансові результати;

- факторний аналіз показників рентабельності.

2) аналіз фінансового стану підприємства проводиться за такими напрямками:

- аналіз та оцінка складу та динаміки майна;

- аналіз фінансової стійкості підприємства;

- аналіз ліквідності балансу;

- комплексний аналіз і рейтингова оцінка підприємства.

Сутність фінансового контролю зводиться до процесу вивчення, порівняння, виявлення, фіксації проблем змісту і відображення в обліку господарських операцій та вжиття заходів для їх розв'язання, усунення порушень, попередження в подальшому.

Поточна та оперативна фінансова робота на підприємстві спрямовується на постійне підтримування платоспроможності на належному рівні.

Зміст поточної оперативної фінансової роботи на підприємстві полягає в такому:

- постійна робота зі споживачами стосовно розрахунків за реалізовану продукцію, роботи, послуги;

- своєчасні розрахунки за поставлені товарно-матеріальні цінності та послуги з постачальниками;

- забезпечення своєчасної сплати податків, інших обов'язкових платежів у бюджет та цільові фонди;

- своєчасне проведення розрахунків із заробітної плати;

- своєчасне погашення банківських кредитів та сплата відсотків;

- здійснення платежів за фінансовими операціями.

УПРАВЛІННЯ ФІНАНСАМИ ПІДПРИЄМСТВ

Зміст управління фінансами (фінансового менеджменту) полягає в ефективному використанні фінансового механізму для досягнення стратегічних і тактичних цілей виробництва.

Фінансовий механізм - це система управління фінансами, призначена для організації взаємодії фінансових відносин і грошових фондів із метою оптимізації їхнього впливу на кінцеві результати виробництва.

Предметом фінансового управління є регулювання фінансових потоків.

Об'єктом управління фінансами є фінансові відносини у сфері грошового обігу, фонди фінансових ресурсів, що створюються і використовуються в усіх ланках фінансово-господарської роботи підприємства.

Суб'єктом управління фінансами підприємств є керівний та фінансовий апарат системи органів управління на підприємстві.

Головними завданнями управління фінансами є:

• виявлення фінансових джерел розвитку виробництва;

• визначення ефективних напрямків інвестування фінансових ресурсів;

• раціоналізація операцій з цінними паперами;

• налагодження оптимальних відносин із фінансово-кредитною системою, суб'єктами господарювання.

Значення управління фінансами підприємств полягає в такій організації роботи фінансових служб, яка дає змогу залучати додаткові фінансові ресурси на найвигідніших умовах, інвестувати їх із найбільшим ефектом, проводити прибуткові операції на фінансовому ринку.

Побудова ефективної системи управління фінансами підприємства передбачає створення відповідної фінансової служби підприємства. Враховуючи обсяги і складність завдань, що вирішуються на підприємстві, його фінансова служба може бути представлена:

- фінансовим управлінням - на великих підприємствах;

- фінансовим відділом - на середніх підприємствах;

- фінансовим директором або головним бухгалтером, який займається не тільки питаннями бухгалтерського обліку, а й питаннями фінансової стратегії, - на малих підприємствах.

Структура фінансової служби підприємства:

- бухгалтерія - веде бухгалтерський облік підприємства та формує його відкриту фінансову звітність відповідно до встановлених вимог і положень;

- аналітичний відділ зобов'язаний аналізувати й оцінювати фінансовий стан підприємства, виконання планових завдань щодо прибутку, обсягів виробництва та реалізації, підтримувати ліквідність та рентабельність підприємства.

- відділ фінансового планування розробляє плани та бюджети підприємства (баланс доходів і видатків, бюджет руху грошових коштів, баланс активів і пасивів тощо).

- оперативний відділ збирає рахунки, накладні, простежує їх оплату, забезпечує ефективні взаємовідносини з банками з приводу безготівкових розрахунків та отримання готівкових коштів; з контрагентами — з приводу оплати товарів, послуг, вирішення спірних питань; з державою — з приводу сплати податків, обов'язкових платежів, штрафів, пені та інших заходів економічного впливу на підприємство.

- відділ роботи з цінними паперами займається формуванням й управлінням портфелем цінних паперів, забезпечує його ефективність з позиції дохідності і ризику.

Начальник фінансового відділу, чи фінансовий директор, чи фінансовий менеджер підпорядковуються керівнику фірми чи заступнику з економічних питань і несуть відповідальність за:

- збереження власних оборотних засобів підприємства;

- виконання планів реалізації і прибутку;

- забезпечення ресурсами витрат, передбачених фінансовим планом;

- використання коштів за цільовим призначенням;

- дотримання фінансової і кредитної дисципліни.

Фінансовий відділ підприємства має право:

- контролювати інші відділи в питаннях, пов'язаних з виконанням покладених на нього обов'язків;

- вимагати від інших відділів матеріали, необхідні для виконання обов'язків;

- вибирати в бухгалтерії, плановому відділі, відділі маркетингу, технічному, капітального будівництва необхідні документи і матеріали для роботи.

Працівники фінансових відділів мають право вимагати:

- звіти і баланси;

- плани випуску і реалізації продукції;

- плани руху товарно-матеріальних цінностей;

- розрахунки економічної ефективності капітальних вкладень;

- кошториси.

Завданнями фінансової служби підприємства є:

- фінансування витрат на виробництво, капітальних вкладень і інших витрат;

- виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом, банками, постачальниками, працівниками, засновниками;

- пошуки шляхів збільшення грошових надходжень;

- забезпечення збереження і оборотності оборотних засобів;

- контроль за ефективністю використання основних фондів (ОФ);

- організація і вдосконалення форм грошових розрахунків.

ОРГАНІЗАЦІЯ ГРОШОВИХ РОЗРАХУНКІВ ПІДПРИЄМСТВ

1) Суть і види грошових розрахунків підприємств.

2) Види банківських рахунків і порядок їх відкриття.

3) Форми безготівкових розрахунків.

4) Готівково-грошові розрахунки на підприємстві.

СУТЬ І ВИДИ ГРОШОВИХ РОЗРАХУНКІВ ПІДПРИЄМСТВ

Основним способом здійснення розрахунків між контрагентами є переказ грошей. Переказ грошей у законодавстві України визначається як рух певної суми грошей з метою їх зарахування на рахунок отримувача або видачі йому в готівковій формі.

Розрахунки підприємств та організацій між собою, а також з органами фінансово-кредитної системи здійснюються готівкою та в безготівковому порядку.

Готівкова форма розрахунків застосовується для обслуговування населення: виплата заробітної плати, матеріального заохочення, дивідендів, пенсії, грошової допомоги.

Безготівкові розрахунки - це платежі, які здійснюються шляхом переказу коштів із рахунку платника в банку на рахунок одержувача, тобто шляхом проведення відповідних записів за рахунками учасників розрахунків.

Можливі також безготівкові розрахунки через залік взаємних вимог контрагентів, у тому числі за бартерними угодами. На відміну від готівкових розрахунків, коли платник зобов'язаний передати належну суму готівки безпосередньо одержувачу, безготівкові розрахунки здійснюються без реальної готівки.

Безготівкові розрахунки дають можливість значно зменшити витрати обігу, пов'язані з грошовими розрахунками в господарстві, звести до мінімуму суму грошей, яка перебуває в обігу.

Весь платіжний оборот підприємств (безготівковий і готівковий) поділяється на дві частини:

1) розрахунки за товарними операціями — це взаємні розрахунки підприємств за товарно-матеріальні цінності, виконані роботи, надані послуги. Від безперебійності та планомірності організації розрахунків за товарними операціями залежить фінансовий стан підприємства.

2) розрахунки за нетоварними операціями пов’язані з виконанням фінансових зобов'язань підприємств. Такі платежі бувають між:

- підприємством та органами загальнодержавних фінансів (платежі до бюджету, платежі до загальнодержавних цільових грошових фондів, інші податкові та неподаткові платежі на користь держави);

- підприємством і комерційними банками (одержання та повернення кредитів, сплата процентів за користування ними, оплата інших банківських послуг);

- підприємством і його вищим органом або його засновниками - юридичними особами (платежі коштів на створення централізованих фондів, одержання коштів із цих фондів, перерозподіл фінансових ресурсів, одержання та повернення тимчасової фінансової допомоги та ін.).

Розрахунки нетоварного характеру можуть бути також між підприємствами та організаціями (наприклад сплата та одержання штрафів за порушення господарських угод, за порушення правил транспортних перевезень, пожежної безпеки, санітарного контролю тощо).

Принципи організації розрахунків в Україні:

1. Грошові кошти господарюючих суб'єктів підлягають обов'язковому зберіганню на поточних, депозитних та інших рахунках у банківських закладах.

2. Всі розрахунки і платежі підприємства здійснюють переважно через банки у безготівковому порядку за документами, які передбачені правилами розрахунків. Ці документи можуть бути виготовлені на паперових носіях (паперовий документ) або в електронному вигляді. Електронний документ — документ, інформація в якому представлена у формі електронних даних, включаючи електронний цифровий підпис, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму чи на папері.

Сторони вільно обирають форми розрахунків з визначених НБУ; банківські установи не втручаються у договірні відносини контрагентів щодо форм розрахунків.

При здійсненні розрахунків підприємства можуть застосовувати електронну систему "клієнт-банк", яка забезпечує передачу повідомлень між клієнтом і банком у зашифрованому вигляді з використанням сертифікованих засобів захисту та автоматичного ведення обліку виконання розрахункових документів як у банку, так і в автоматизоване робоче місце клієнта. Юридичною підставою для входження клієнта в систему електронних платежів "клієнт-банк" та опрацювання його електронних документів є окремий договір між ним і банком, а програмне забезпечення системи повинно мати спеціальний дозвіл (сертифікат) Національного банку України.

3. Платежі за товарно-матеріальні цінності та послуги здійснюються після відвантаження (відпуску) товарів чи надання послуг, одночасно з ними або в порядку попередньої оплати.

4. Розрахунки за товари та послуги відбуваються за згодою платника після перевірки ним виконання постачальником договірних умов і лише за наявності достатніх коштів на рахунку платника. Якщо умови договору порушені, платник може відмовитися від оплати розрахункових документів, про що інформує безпосередньо одержувача у терміни, передбачені договором. Лише щодо документів за платежами у зв'язку із незаперечним стягненням коштів банкам дано право списувати кошти з рахунків платників у примусовому порядку. У такий спосіб стягуються кошти за виконавчими документами судів і арбітражних судів іншими виконавчими документами, визначеними чинним законодавством, у тому числі за розпорядженнями податкових органів. При цьому банки здійснюють подібні стягнення лише в межах коштів, які є у залишку на відповідних банківських рахунках боржників.

5. Контрагенти самостійно, без участі банківських установ контролюють виконання зобов'язань щодо своєчасності розрахунків. У разі затримки платежів платник повинен в обов'язковому порядку сплатити пеню в розмірі законодавче встановлених (або закріплених в угодах сторін) процентів від суми простроченого платежу на користь одержувача коштів за кожен день прострочення. Сума пені перераховується платником на користь свого контрагента платіжним дорученням, яке приймається банком до виконання за наявності у платника коштів на розрахунковому рахунку.

ВИДИ РАХУНКІВ ТА ПОРЯДОК ЇХ ВІДКРИТТЯ У БАНКАХ

Суб'єкти підприємницької діяльності (юридичні та фізичні особи) для зберігання коштів і здійснення всіх видів банківських операцій відкривають рахунки в банках на власний вибір і за згодою цих банків.

Кожне підприємство може відкривати безліч поточних рахунків у національній валюті та рахунки в іноземній валюті.

Відкриваючи рахунки підприємству, установа банку повідомляє про це податковий орган за місцем реєстрації власника рахунка та Національний банк протягом трьох робочих днів із дня відкриття рахунка. Форма і зміст такого повідомлення встановлюються центральним податковим органом України. Операції за рахунками здійснюються тільки після отримання повідомлення від податкового органу про взяття цих рахунків на облік.

Власник рахунків протягом трьох робочих днів із дня відкриття або закриття кожного наступного рахунка визначає один із них як основний (для обліку заборгованості, яка стягується в безспірному порядку) і повідомляє його номер податковому органу за місцем реєстрації та банкам, в яких відкрито додаткові рахунки в національній та рахунки в іноземній валютах. У свою чергу, банки, що в них відкрито додаткові рахунки в національній та рахунки в іноземній валютах, також протягом трьох робочих днів повідомляють про це банк, яркому відкрито основний рахунок.

Суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форми власності, а також їх відокремлені підрозділи, мають право відкривати наступні рахунки:

- поточні рахунки - відкриваються для зберігання грошових коштів та здійснення всіх видів банківських операцій;

- бюджетні - відкриваються підприємствам, яким виділяються кошти за рахунок державного або місцевого бюджетів для цільового їх використання;

- кредитні - відкриваються в будь-якій установі банку, котра має право видавати кредити (ці рахунки призначено для обліку кредитів, наданих способом оплати розрахункових документів чи переказу коштів на поточний рахунок позичальника відповідно до умов кредитної угоди);

- депозитні - відкриваються на підставі укладеного депозитного договору між власником рахунка та установою банку на визначений у договорі строк. Кошти на депозитні рахунки переказуються з поточного рахунка і після закінчення строку зберігання повертаються на нього ж. Відсотки на депозитні вклади перераховуються на поточний рахунок або зараховуються на поповнення депозиту. Проведення розрахункових операцій та видача коштів готівкою з депозитного рахунка забороняється.

Для відкриття поточних рахунків до установи банку подають:

- заяву на відкриття рахунка, підписану керівником та головним бухгалтером;

- копію свідоцтва (засвідчену нотаріально) про державну реєстрацію в органі державної виконавчої влади або іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію;

- копію статуту (положення), засвідчену нотаріально чи органом реєстрації. Установа банку, яка відкриває поточний рахунок, робить позначку про відкриття рахунка на тому примірнику статуту (положення) де стоїть позначка про взяття підприємства на облік у податковому органі, після чого цей примірник повертається власнику рахунка;

- копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік;

- картку зі зразками підписів осіб, яким надано право розпорядження рахунком та підпису розрахункових документів зі зразком відбитка печатки підприємства;

- копію документа про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України, засвідчену нотаріально або органом, що видав відповідний документ.

До вказаного переліку додаються інші документи (копії ліцензій, договорів оренди, протоколів загальних зборів тощо), якщо діяльність підприємства має особливості, що регулюються чинним законодавством.

Якщо підприємець здійснює свою діяльність без створення юридичної особи, поточний та інші рахунки відкриваються на його ім’я.

Для відкриття рахунка підприємець подає в установу банку:

- заяву про відкриття рахунка за своїм підписом;

- копію свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності;

- картку із зразком підпису, засвідчену нотаріально.

Право першого підпису грошових документів належить і керівникові підприємства, а також посадовим особам, уповноваженим керівником. Право другого підпису належить головному (старшому) бухгалтеру.

Банківські рахунки в іноземній валюті поділяються на:

поточні; депозитні (вкладні); кредитні.

Поточний рахунок в іноземній валюті відкривається підприємству для проведення розрахунків у безготівковій та готівковій іноземній валюті у разі здійснення поточних операцій.

Для відкриття поточного рахунка в іноземній валюті підприємство подає в банк ті самі документи, що і для відкриття поточного рахунка в національній валюті. Якщо поточний рахунок в іноземній валюті відкривається в тому самому банку, де відкрито поточний рахунок у національній валюті, підприємство подає тільки заяву про відкриття рахунка та картки зі зразками підписів і відбитком печатки.

ФОРМИ БЕЗГОТІВКОВИХ РОЗРАХУНКІВ

Підприємства в залежності від форми розрахункового документа використовують такі форми безготівкових розрахунків:

- платіжні доручення;

- - платіжна вимога доручення;

- чеки;

- - акредитиви;

- векселі;

- інкасові доручення (розпорядження)

Платіжне доручення - розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника банку, котрий його обслуговує, про списання зі свого рахунка зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок одержувача.

Доручення подається в банк не менше ніж у двох примірниках. Банк, що обслуговує отримувача, зобов'язаний зарахувати кошти на рахунок отримувача в операційний день, дата якого збігається з датою валютування.

Доручення приймаються до виконання банками протягом 10 календарних днів з дня виписки. День оформлення платіжного доручення не враховується.Платіжні доручення застосовуються в розрахунках за платежами товарного і нетоварного характеру.

Рис. Розрахунки платіжними дорученнями

1 - постачальник відвантажує продукцію (виконує роботи, послуги);

2 - постачальник виставляє рахунок-фактуру за продукцію, роботи, послуги;

3 - покупець подає до банку, що його обслуговує, платіжне доручення;

4 - банк покупця списує з його рахунка кошти;

5 - банк покупця повідомляє покупця про списання коштів;

6 - банк покупця передає електронним зв'язком або надсилає платіжне доручення на відповідну суму до банку постачальника;

7 - банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника;

8 - банк постачальника повідомляє постачальника про надходження коштів на розрахунковий рахунок випискою з розрахункового рахунка.

Платіжна вимога-доручення - це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин.

Верхня частина - вимога підприємства-постачальника до підприємства-покупця сплатити вартість товару, виконаних робіт чи послуг. Нижня частина - доручення покупця (платника грошових коштів) банку, який його обслуговує, перерахувати належну суму коштів з його рахунка на рахунок постачальника.

Цей розрахунковий документ заповнює постачальник (отримувач грошових коштів) і направляє покупцеві (платнику коштів). Покупець (платник коштів), коли він згоден оплатити товар (роботи, послуги), заповнює нижню частину цього документа і направляє його у свій банк (банк, який його обслуговує) для переказу акцептованої суми на розрахунковий рахунок постачальника.

Платіжні вимоги-доручення використовуються переважно в міжміських розрахунках за відвантажені товарно-матеріальні цінності, виконані роботи, надані послуги.


Рис. Розрахунок платіжною вимогою-дорученням

1 - постачальник відвантажує продукцію покупцеві;

2 - разом з документами на відвантажену продукцію постачальник передає платіжну вимогу-доручення на оплату;

3 - покупець передає платіжну вимогу-доручення й банк, який його обслуговує, для переказу коштів;

4 - банк покупця списує з рахунка покупця кошти;

5 - банк покупця сповіщає випискою покупця про списання коштів з його рахунка;

6 - банк покупця направляє в банк постачальника платіжну вимогу-доручення;

7 - банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника;

8 - банк постачальника сповіщає постачальника (власника рахунка) про надходження коштів на рахунок (випискою з рахунка).

Форма безготівкових розрахунків є малопоширеною. Недоліком розрахунків із застосування платіжних вимог-доручень є неможливість гарантії платежу. Несвоєчасна оплата рахунків платниками, відмова від акцепту сповільнює рух грошових коштів.

Чек - письмове розпорядження платника своєму банку сплатити зі свого рахунка пред'явнику чека відповідну грошову суму.

Розрахунковий чек - це документ стандартної форми з дорученням чекодавця своєму банкові переказати кошти на рахунок пред'явника чека (отримувача коштів). Розрахунковий чек, як і платіжне доручення, заповнює платник. На відміну від платіжного доручення чек передається платником підприємству - отримувачу платежу безпосередньо під час здійснення господарської операції. Отримувач платежу подає чек у свій банк для оплати.

Грошові чеки застосовуються тільки для отримання підприємствами з рахунків у банківських установах готівки для виплати заробітної плати, премій і винагород, дивідендів, коштів на відрядження, на господарські витрати.

Розрахункові чеки (чекові книжки) виготовляються на спеціальному папері Розрахункові чеки, брошурують у чекову книжку по 10,20,25 аркушів, є бланками суворого обліку.

Для гарантованої оплати розрахункових чеків чекодавець бронює кошти на окремому рахунку «Розрахунки чеками» у банку-емітенті. Для цього разом із заявою на видачу чекової книжки чекодавець подає до банку-емітента платіжне доручення для перерахування коштів на аналітичний рахунок «Розрахунки чеками». Банк-емітент видає чекову книжку на ім'я чекодавця на суму, що не перевищує залишку коштів на рахунку чекодавця.

Строк дії чекової книжки - один рік. Строк дії невикористаної чекової книжки може бути продовжено за погодженням з банком-емітентом.

Розрахунковий чек із чекової книжки пред'являється до оплати в банк чекодержателя протягом 10 календарних днів (день виписки не враховується). Підприємствам не дозволяється обмінювати розрахунковий чек на готівку та отримувати решту з суми чека готівкою.

Банк-емітент може відмовитися від оплати розрахункового чека, якщо він заповнений з порушеннями вимог чи виписаний чекодавцем на суму більшу, ніж заброньована на рахунку «Розрахунки чеками».

Невикористані розрахункові чеки після закінчення строку дії чекової книжки або вичерпання ліміту підлягають поверненню до банку-емітента, який їх погашає. Банк може продовжити строк дії чекової книжки або поповнити її ліміт.

У разі припинення клієнтом розрахунків користування чеками до закінчення строку дії чекової книжки та вичерпання ліміту чекодавець звертається до банку з платіжним дорученням для зарахування невикористаного залишку ліміту на той рахунок, з якого бронювались кошти.

Рис. Розрахунок чеком

1 - постачальник передає товар покупцеві;

2 - покупець передає чек постачальнику;

3 - постачальник передає чек у свій банк;

4 - банк постачальника направляє чек для оплати в банк покупця;

5 - банк платника списує кошти з рахунка покупця товару;

6 - банк платника повідомляє платника про списання коштів;

7 - банк платника переказує банку постачальника відповідні кошти;

8 - банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника;

9 - банк постачальника повідомляє постачальника про зарахування коштів на його рахунок.

Чекова форма розрахунків має переваги: відносне прискорення термінів розрахунків і надходження коштів на рахунок постачальника, що сприяє зменшенню дебіторської заборгованості. Недоліками такої форми розрахунків є недостатня гарантія платежу, оскільки на рахунку чекодавця може не бути потрібних коштів; неможливість розрахунків чеками на велику суму; складність оформлення чека.

Акредитив - це розрахунковий документ із дорученням однієї кредитної установи іншій здійснити за рахунок спеціально задепонованих коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажений товар.

Акредитив — це договір, що містить зобов'язання банку-емітента, за яким цей банк з доручення клієнта зобов'язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручити іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

Умови та порядок проведення розрахунків за акредитивами обумовлюються в договорі між бенефіціаром і заявником акредитива.

Види акредитивів:

Покритий – акредитив, який передбачає попереднє депонування коштів. Банк платника списує кошти з поточного рахунку платника і перераховує ці кошти в банк постачальника на окремий аналітичний рахунок

Непокритий — це акредитив, оплата за яким у разі тимчасового браку коштів на рахунку платника гарантується банком-емітентом наданням банківського кредиту.

Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом будь-коли без попереднього повідомлення беніфіціара.

Безвідкличний акредитив може бути анульований або умови якого можуть бути змінені тільки за згоди бенефіціара, на користь якого він був відкритий, і банку-емітента. Такий акредитив слід розглядати як тверде зобов'язання банку-емітента сплатити кошти в порядку та в строки, визначені умовами акредитива.

Вид акредитива (відкличний чи безвідкличний) зазначається на кожному акредитиві. Коли такої позначки нема, акредитив вважають безвідкличним.

Для відкриття акредитива до банку-емітента подається заява за відповідною формою. Для відкриття покритого акредитива, депонованого у виконуючому банку (коли він не є банком-емітентом), крім заяви подається платіжне доручення на перерахування коштів для бронювання їх у виконуючому банку.

Акредитив уважають відкритим після того, як здійснено відповідні бухгалтерські записи за рахунками та надіслано повідомлення про відкриття й умови акредитива.

Банк-емітент інформує виконуючий банк про відкриття акредитива електронним повідомленням (електронною поштою), а останній повідомляє про це бенефіціара протягом 10 робочих днів.

Після відвантаження продукції (ви конання робіт, надання послуг) бенефіціар подає виконуючому банку потрібні документи, що передбачені умовами акредитива. Після ретельної перевірки дотримання всіх умов банк списує кошти з аналітичного рахунка «Розрахунки за акредитивами» і перераховує їх на рахунок бенефіціара.

У всіх акредитивах передбачається зазначення дати закінчення строку і місця подання документів для платежу. Банки здійснюють контроль за строком дії акредитива. Після закінчення строку дії акредитива кошти з аналітичного рахунка «Розрахунки за акредитивами» переказуються банкові емітенту і зараховуються на той самий рахунок, з якого вони надійшли.

1 - покупець доручає банку, що його обслуговує, відкрити акредитив;

2 - банк покупця відкриває акредитив;

3 - банк покупця повідомляє покупця про відкриття акредитива;

4 - банк покупця повідомляє банк постачальника про відкриття акредитива постачальнику на конкретну суму;

Рис. Розрахунок з використанням акредитиву

5 - банк постачальника повідомляє постачальника про відкриття акредитива;

6 - відвантаження товару;

7 - покупець повідомляє банк про виконання умови акредитива, тобто дає наказ на розкриття акредитива;

8 - банк покупця переказує банку постачальника суму коштів з акредитива;

9 - банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника;

10 - банк постачальника повідомляє про це свого клієнта.

Вексель - це письмове безумовне зобов'язання, боргова розписка стандартної форми, що дає право її власнику вимагати сплати визначеної у векселі суми від особи, яка видала вексель, у відповідний строк і у відповідному місці.

Види векселів

- Простий вексель - це письмове зобов'язання, яке позичальник видає кредитору про сплату визначеної суми грошей після настання строку. Прості векселі бувають іменними та на пред'явника. У простому іменному векселі буде вказано, кому саме векселедавець зобов'язується виплатити гроші. У простому векселі на пред'явника ім'я векселедержателя не вказується.

- Переказний вексель є письмовим наказом кредитора позичальникові про сплату йому або тому, кого він укаже, певної суми грошей після настання строку. Цей вексель набуває сили зобов'язання лише після того, як позичальник акцептує його.

Забезпечений вексель — це вексель, гарантований заставою, яка передається кредиторові, банку або продавцю до моменту сплати боргу. Заставою може бути дебіторська заборгованість, товарні запаси, цінні папери, основні виробничі засоби, обладнання.

Товарний (комерційний) вексель використовується для кредитування торговельних операцій.


Рис. Механізм здійснення розрахунків із використанням векселя

1 - постачання товару;

2 - акцепт векселя в банку, який обслуговує покупця;

3 - передача векселя;

4 - платіжне доручення банку, який обслуговує постачальника, на оплату цього векселя;

5 - облік векселя (може бути наданий кредит) постачальника у межах облікової ставки;

6 - пред'явлення векселя до оплати у встановлений строк;

7 - отримання платежу.

Інкасове доручення (розпорядження) застосовується у випадках стягнення в безспірному порядку сум фінансових санкцій, недоїмки в бюджет із податків, штрафів, нарахованих державними податковими органами.

ГОТІВКОВО-ГРОШОВІ РОЗРАХУНКИ НА ПІДПРИЄМСТВІ

Касові операції на підприємстві пов'язані як з прийняттям, так і з видачею готівки. Порядок ведення касових операцій регламентується НБУ та поширюється на всі підприємства незалежно від форм власності, виду діяльності, а також на фізичних осіб.

Підприємства, що мають поточні рахунки в банку, зобов'язані саме там зберігати свої гроші.

Отримання готівки з поточного рахунка здійснюється з використанням грошового чека. При його оформленні не допускається виправлень, які можуть поставити під сумнів його достовірність.

Розрахунки готівкою підприємствами всіх видів діяльності та форм власності проводяться з оформленням таких документів: податкових накладних; прибуткових і видаткових касових ордерів; касового або товарного чека; квитанції; договору купівлі-продажу; актів про закупівлю товарів, надання послуг або інших документів, що засвідчують факти діяльності, які підлягають оплаті.

Готівкові розрахунки можуть проводитися як за рахунок коштів, одержаних із кас комерційних банків, так і за рахунок виручки, що надходить підприємствам від реалізації товарів (робіт, послуг), інших надходжень у готівковій формі.

Але обсяг готівкових розрахунків в Україні законодавче обмежується. Так, сума готівкових розрахунків підприємства з іншою юридичною особою протягом одного дня не повинна перевищувати 10 000 гривень (незалежно від кількості платіжних документів, які є підставою для розрахунків). Кількість підприємств, організацій, установ, з якими ведуться готівкові розрахунки протягом дня, не обмежується.

При проведенні готівкових розрахунків підприємства-одержувачі зобов'язані подавати підприємствам-платникам обліковий розрахунковий документ (рахунок-фактуру, товарний чек, акт про виконані роботи, надані послуги та ін.), який підтверджував би здійснення платежу готівкою.

Обмеження суми готівкових розрахунків не стосується: розрахунків з фізичними особами; розрахунків з бюджетом та іншими державними цільовими фондами; розрахунків за спожиту електроенергію.

Усім підприємствам, які мають рахунки в установах банків і здійснюють операції з готівкою, встановлюються ліміти залишку готівки в касі. Підприємства мають право мати в своїх касах готівку в межах ліміту. До встановлення ліміту каси на поточний рік діє ліміт попереднього року.

Ліміт залишку готівки в касі (на кінець дня) встановлюється обслуговуючим банком кожному підприємству і є обов'язковим для нього. Розмір ліміту обчислюється виходячи з обсягу касових оборотів підприємств, режиму та специфіки діяльності підприємств, їх віддаленості від банківської установи, графіка заїзду інкасаторів тощо. Усю готівку понад встановлені ліміти залишку готівки в касі підприємства зобов'язані здавати в банк для зарахування на їхні рахунки. За перевищення лімітів, що вважається порушенням касової дисципліни, підприємства несуть відповідальність, у тому числі у вигляді штрафів, які за поданням банківських установ накладаються податковими органами.

Виручку належить здавати в банк, як правило, у день її надходження, а якщо в населеному пункті дислокації підприємства немає установи банку, здачу виручки в банк слід здійснювати не рідше, ніж один раз за 5 днів.

Готівкові кошти можуть здаватися підприємствами в денні та вечірні каси установ банків, інкасаторам Національного банку або установ комерційних банків, підприємствам поштового зв'язку для переказів на їх поточні рахунки в установах банків.

За рахунок виручки підприємства мають право здійснювати готівкові розрахунки з урахуванням установлених обмежень, інші виплати, пов'язані з господарською діяльністю, на виплату заробітної плати лише за умови відсутності податкових боргів.

Для проведення розрахунків підприємства можуть за грошовими чеками одержувати готівку зі свого поточного рахунку в банку без будь-яких обмежень. У чеку вказується сума готівки й мета, з якою беруться гроші. При використанні одержаних у банку грошей не за цільовим призначенням законодавство передбачає стягнення штрафів.

Підприємства мають право зберігати готівку в своїй касі, що одержана в установі банку для виплат, пов'язаних з оплатою праці, пенсій, стипендій, дивідендів (доходу), понад установлений ліміт каси протягом трьох робочих днів, включаючи день одержання готівки в установі банку. Готівка, що одержана в установі банку на інші виплати, має видаватися підприємством своїм працівникам у той самий день. Суми готівки, що одержані в установі банку і не використані за призначенням протягом установлених вище строків, повертаються підприємством в установу банку не пізніше наступного робочого дня установи банку та підприємства або можуть залишатися в його касі (у межах установленого ліміту) і видаватися на ті самі цілі.

Для своєчасного одержання в установі банку потрібної суми готівки підприємства у встановлені банком строки мають попередити (письмово або усно) установу банку про необхідну суму коштів у банкнотах та розмінній монеті.

Видача готівки під звіт проводиться з кас підприємств за умови повного звіту конкретної підзвітної особи за раніше виданими під звіт сумами, тобто в разі подання до бухгалтерії авансового звіту про витрачені (частково витрачені) кошти та одночасного повернення до каси підприємства залишку готівки, виданої під звіт.

Підзвітні особи зобов'язані подати до бухгалтерії підприємства разом із невикористаним залишком готівки авансовий звіт про витрачання одержаних у касі сум у такі строки:

- за відрядженнями - протягом 3 робочих днів після повернення з відрядження ;

- на закупівлю сільськогосподарської продукції, продуктів її переробки та заготівлю вторинної сировини, крім металобрухту - протягом 10 робочих днів з дня видачі готівки під звіт;

- на господарські потреби — наступного робочого дня після видачі готівки під звіт.

Приймання готівки касами підприємств проводиться за відповідно оформленими (підписаними головним бухгалтером) прибутковими касовими ордерами. Видача готівки касами підприємств здійснюється за видатковими касовими ордерами або за належно оформленими платіжними (розрахунково-платіжними) відомостями.Усі надходження й видачі готівки в національній валюті підприємства реєструють у касовій книзі.

Приймання та облік готівки підприємствами сфери торгівлі проводиться з застосуванням касових апаратів або товарно-касових книг. Кожне підприємство, що має касу, веде тільки одну касову книгу. Записи до касової книги проводяться касиром після одержання або видачі грошей за кожним прибутковим касовим ордером і видатковим документом. Щоденно, наприкінці робочого дня, виводиться залишок грошей у касі на наступне число і передається до бухгалтерії як звіт. Контроль за правильним веденням касової книги покладається на головного бухгалтера підприємства.

На кожному підприємстві встановлено строки (не рідше одного разу в квартал) проведення ревізії каси. Залишок готівки в касі звіряється з даними обліку за касовою книгою.Перевірка касової дисципліни здійснюється органами ДПА, ДКРУ , фінансовими органами та установами банків.

Відповідальність за дотримання касової дисципліни покладається на керівників підприємств, головного бухгалтера, касирів.

До підприємств можуть застосовуватися штрафні санкції згідно з чинним законодавством України:

- за перевищення встановлених лімітів каси;

• неоприбуткування (неповне оприбуткування) у касах готівки;

• перевищення встановлених строків використання виданої під звіт готівки, а також за її видачу під звіт без повного звітування щодо раніше виданих коштів;

• витрачання готівки з виручки на виплати, пов'язані з оплатою праці, за наявності податкового боргу;

• використання одержаних в установі банку готівкових коштів не за цільовим призначенням;

• проведення готівкових розрахунків без платіжного документа, який підтверджував би сплату покупцем готівки.


ГРОШОВІ НАДХОДЖЕННЯ ПІДПРИЄМСТВ

1. Характеристика і склад грошових надходжень підприємств.

2. Доходи від реалізації продукції.

3. Витрати господарської діяльності. Виробнича собівартість

4. Грошові надходження від фінансово-інвестиційної та іншої діяльності.

ХАРАКТЕРИСТИКА І СКЛАД ГРОШОВИХ НАДХОДЖЕНЬ ПІДПРИЄМСТВ

У процесі виробничо-господарської діяльності підприємств постійно здійснюється кругооборот коштів. Кошти вкладаються у виробництво з метою виготовлення продукції і отримання виручки від її продажу.

Найважливішою стороною діяльності підприємств є забезпечення грошових надходжень, які потрібні для відшкодування витрат виробництва й обороту, своєчасного виконання фінансових зобов'язань перед державою, банками та іншими підприємствами, формуванням доходів і прибутку.

Грошові надходження - це кошти, які надходятьна поточні та інші рахунки підприємства у банках та в касу підприємств.

Вхідні грошові потоки підприємств за джерелами надходження можна поділити на:

1) внутрішні - кошти надходять з будь-яких джерел на самому підприємстві:

- виручку від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг. Вона залежить від основної діяльності підприємства, тому на неї припадає найбільша частка внутрішніх грошових надходжень;

- виручку від іншої реалізації. Підприємства можуть реалізовувати продукцію допоміжного виробництва, підсобного сільського господарства, непотрібну й надлишкову сировину, напівфабрикати та інші матеріали, основні засоби, що вибули з виробництва, та інше майно;

- доходи від позареалізаційних операцій. Вони формуються за рахунок штрафів і пені, прибутку минулих років, виявленому у звітному році, списаної раніше дебіторської заборгованості, що вважалася безнадійною, але яку було погашено у звітному періоді.

2) зовнішні – кошти надходять на поточний рахунок підприємства в банку, які мобілізуються на фінансовому ринку.

- доходи від фінансових інвестицій - купівлі і продажу цінних паперів, вкладання тимчасово вільних коштів на депозитні рахунки, лізинг, надання майна в оренду, валютних та інших операцій.

Структура вхідних грошових потоків залежить від сфери діяльності та організаційно-правової форми підприємства. У країнах з розвинутою ринковою економікою 60 - 70 % фінансових ресурсів надходить на підприємства за рахунок внутрішніх джерел.

Структура грошових надходжень залежить від сфери діяльності, виробничого напряму та організаційно-правової форми суб’єкта підприємницької діяльності.

Згідно з національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку підприємства здійснюють операційну (основну), фінансову та інвестиційну діяльність.

Операційна діяльність - це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, крім інвестиційної та фінансової.

Основна діяльність - операції, пов'язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу.

Інвестиційна діяльність - це сукупність операцій з придбання та продажу довгострокових (необоротних) активів, а також короткострокових (поточних) фінансових інвестицій, що не є еквівалентами грошових коштів.

Фінансова діяльність - це сукупність операцій, які призводять до зміни величини та (або) складу власного і позикового капіталу.

Операційна, інвестиційна та фінансова діяльність підприємства - це звичайна діяльність.

Звичайна діяльність - це будь-яка основна діяльність підприємства, а також операції, що забезпечують основну діяльність або виникають унаслідок її здійснення.

Крім звичайної діяльності, виділяють надзвичайні події.

Надзвичайна подія - це подія або операція, яка не входить у звичайну діяльність підприємства та настання якої не очікується періодично або в кожному наступному звітному періоді. Надзвичайними подіями вважають стихійне лихо (землетрус, зсув ґрунту, повінь тощо), експропріацію власності підприємства за кордоном.

Угрошових надходженнях підприємств найбільша питома вага належить доходам від операційної діяльності та іншим операційним доходам.

Грошові надходження підприємств:

1) доходи від звичайної діяльності:

а) доходи від операційної діяльності:

- доходи від основної діяльності: виручка від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг;

- доходи від іншої операційної діяльності – реалізація оборотних активів; іноземної валюти; від операційної оренди; операційних курсових різниць; одержані пеня, штрафи; від списання кредиторської заборгованості; одержані гранти, субсидії, інші доходи;

б) доходи від фінансових операцій – від спільної діяльності, інвестицій в асоційовані і дочірні підприємства, одержані дивіденди, одержані відсотки за облігаціями, інші доходи;

в) доходи від іншої звичайної діяльності – реалізація фінансових інвестицій, основних засобів, нематеріальних активів, інших необоротних активів, ліквідації необоротних активів, неопераційних курсових різниць, безоплатно отриманих оборотних активів, уцінки необоротних активів і фінансових інвестицій;

2) доходи від надзвичайних подій – відшкодування збитків від надзвичайних подій, інші надзвичайні доходи.

Грошові надходження підприємств значно перевищують отримувані підприємством доходи від різних видів його діяльності.

Грошові надходження підприємств відіграють значну роль у процесі кругообороту коштів. Відшкодовуючи авансовані у виробництво вкладення, формуючи доходи і грошові фонди, вони створюють економічні умови для нового циклу виробництва і реалізації продукції, удосконалення та розширення власного господарства, збільшення власного капіталу.

ДОХОДИ (ВИРУЧКА) ВІД РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ

Основним джерелом грошових надходжень на підприємство є виручка від звичайної діяльності, яка залежить від галузі функціонування підприємства, обсягів його діяльності, впровадження науково-технічних розробок, а отже, підвищення продуктивності праці, зниження собівартості, поліпшення якості продукції.

Основна маса грошових надходжень суб’єкти підприємницької діяльності одержують від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг.

Реалізація продукції - це кінцева стадія кругообігу коштів підприємства. Вона свідчить про завершення процесу виробництва та доведення продукції до споживача.

Для підприємства-виробника реалізація продукції є свідченням того, що вона за споживчими властивостями, за якістю та асортиментом відповідає суспільному попиту і потребам покупців. Несвоєчасне надходження виручки від реалізації паралізує роботу підприємства: воно не може своєчасно розраховуватися з постачальниками, затримує виплату заробітної плати, розрахунки з бюджетом.

Виручка від реалізації продукції – це вартість реалізованих товарів, робіт, послуг, це сума коштів, які надійшли на рахунок підприємства за реалізовану продукцію. Вона є основним джерелом доходів і фінансових ресурсів підприємств.

На практиці використовуються два методи визначення моменту реалізації продукції:

1) метод нарахування (продукцію відвантажено або відпущено споживачу);

2) касовий метод (одержано кошти на рахунок постачальника за реалізовану продукцію).

Фактори, які впливають на розмір виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг):

- у сфері виробництва: обсяг виробництва, кількість продукції, асортимент продукції, ритмічність випуску, інші;

- у сфері обігу: ритмічність відвантаження, своєчасне оформлення транспортних і розрахункових документів, строки документообігу, форми розрахунків, рівень цін;

- не залежать від діяльності: порушення строків договорів постачальниками, недоліки в роботі транспорту, несвоєчасна оплата продукції покупцями.

Планування виручки від реалізації необхідне для визначення валового доходу, прибутку, а також для складання оперативних, фінансових і касових планів. Якщо план реалізації є економічно обґрунтованим та успішно виконується, підприємство має в своєму розпорядженні грошові кошти, достатні для господарської діяльності. Несвоєчасне і неповне надходження виручки призводить до фінансових ускладнень та порушує нормальну діяльність підприємства.

Методи визначення планової виручки :

1) метод прямого рахунку : множенням кількості реалізованих виробів на їхню реалізаційну ціну і додаванням отриманих сум за всією номенклатурою:


В = Р * Ц,

де В – виручка, Р – кількість реалізованих виробів, Ц – ціна реалізації кожного виробу

У натуральному виразі обсяг реалізованої продукції (РП) визначається за формулою

Р = Зн + ТП - Зк,

де Р - обсяг реалізації у плановому періоді;

Зн - залишки готової продукції на початок планового періоду;

ТП - випуск товарної продукції у плановому періоді;

Зк - залишки готової продукції на кінець планового періоду.

Коли асортимент виробів надто великий, розрахунок плану реалізації можна здійснювати комбінованим методом. Виручку від реалізації основних видів продукції визначають методом прямого рахунку, а для підрахунку виручки від реалізації виробів іншого асортименту використовують укрупнений метод.

Метод прямого рахунку ґрунтується на гарантованому попиті, коли весь обсяг виробленої продукції припадає на попередньо оформлений пакет замовлень.

2) В умовах ринкової економіки, коли підприємство не має гарантованого попиту на свою продукцію, для планування виторгу застосовується розрахунковий метод , основою якого є обсяг реалізованої продукції, коригований на вхідні й вихідні залишки. Виторг від реалізації (ВРпл) визначається за формулою

Врпл = (Зн * Кпер + ТП – Зк) * Цпл

Кпер = Цпр * Спр


де Цпр – ціна реалізації продукції минулого періоду;

Спр - собівартість реалізованої продукції минулого періоду;

Зн - нереалізовані залишки готової продукції на початок планового періоду;

ТП - обсяг товарної продукції на плановий період;

Зк - заплановані залишки готової продукції на кінець планового періоду;

Цпл - планова ціна реалізації продукції.

Усі складові розрахунку виторгу від реалізації продукції, виражені в цінах реалізації: залишки на початок року в цінах, що діяли на період, попередній плановому; товарна продукція й залишки нереалізованої продукції - в цінах планового періоду.

В основі визначення вартості товарного випуску в діючих цінах реалізації лежить обсяг виробничої програми, яка складається на основі отриманих підприємством державних замовлень, укладених господарських договорів на постачання продукції і заявки споживачів.

При формуванні фактичного виторгу від реалізації продукції необхідно враховувати, що в суму грошових надходжень входить податок на додану вартість та акцизний збір

В = ∑(Рі * Ці) + ПДВ + АЗ

Надходження виручки на поточні рахунки підприємства являє собою завершення кругообороту коштів, то її використання є як початком нового кругообороту, так і стадією розподільних процесів.

Виручка, що надходить на поточний рахунок підприємства, відразу ж використовується на оплату рахунків постачальників сировини, матеріалів, напівфабрикатів, запасних частин, палива, енергії. З виручки здійснюються відрахування податків у бюджет, відрахування в позабюджетні фонди, виплата заробітної плати у встановлений термін, відшкодовується знос основних виробничих фондів, фінансуються витрати, передбачені фінансовим планом і не включені в собівартість продукції.

ВИТРАТИ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. ВИРОБНИЧА СОБІВАРТІСТЬ

В процесі господарської діяльності підприємства здійснюють матеріальні і грошові затрати.

Виробництво продукції (робіт, послуг) пов'язане з витратами виробництва.

Витрати виробництва - це спожиті у процесі виробництва засоби виробництва, які втілюють у собі минулу працю (сировину, матеріали, амортизацію основних засобів, працю робітників, зайнятих у процесі виробництва).

Витрати виробництва прямі витрати на виготовлення продукції та загальновиробничі (накладні) витрати.

Прямі витрати:

- матеріальні витрати - вартість сировини та основних матеріалів, що є основою для виготовлення продукції і які можуть бути безпосередньо віднесені на конкретний об'єкт витрат (сировина і матеріали, напівфабрикати, комплектуючі вироби, допоміжні матеріали);

- витрати на оплату праці - заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, які можуть бути безпосередньо віднесені на конкретний об'єкт витрат.

- інші прямі витрати - всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені на конкретний об'єкт витрат (відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація, витрати від браку тощо).

Загальновиробничі (накладні) витрати:

- витрати на управління виробництвом (оплата праці та відрахування на соціальні заходи і медичне страхування персоналу апарату управління виробничими підрозділами, оплата службових відряджень працівників виробничих підрозділів);

- амортизація основних засобів та нематеріальних активів загальновиробничого призначення;

- витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів та інших необоротних активів загальновиробничого призначення;

- витрати на вдосконалення технології та організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології та організації виробництва, поліпшенням якості продукції);

- витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інші витрати на утримання виробничих приміщень;

- витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу, відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників та працівників апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт і послуг);

- витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища;

- інші витрати (внутрішньогосподарське переміщення матеріалів, продукції на складах; нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей; оплата простоїв тощо).

Витрати на виробництво поділяються за календарними періодами на поточні, одноразові і довгострокові.

Поточні витрати зв'язані безпосередньо з одним циклом виробництва.

Одноразові витрати - це витрати, які здійснюються один раз (з періодичністю більше місяця) і направляються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого періоду.

Довгострокові витрати - це витрати, пов'язані з виконанням довгострокового договору (контракту, який планується закінчити не раніше ніж через 9 місяців з моменту здійснення перших витрат або отримання авансу чи передоплати).

За рівнем впливу обсягу виробництва на рівень витрат останні поділяються на змінні і постійні.

Змінні витрати - це витрати, абсолютна величина яких зростає зі збільшенням випуску продукції і зменшується з його зниженням. До таких витрат належать витрати на сировину та матеріали, покупні напівфабрикати та комплектуючі вироби, технологічне паливо та енергію, на оплату праці працівників, зайнятих на виробництві продукції (робіт, послуг) з відрахуваннями на соціальні заходи тощо.

Постійні - це витрати, абсолютна величина яких із збільшенням (зменшенням) обсягу випуску продукції суттєво не змінюються. До постійних витрат належать витрати, що пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю виробничих підрозділів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва в цілому.

За доцільністю проведення витрати поділяються на продуктивні і непродуктивні.

Продуктивні витрати передбачені технологією та організацією виробництва.

Непродуктивні витрати виникають в результаті певних недоліків в організації і технології виробництва.

Витрати, що включаються в собівартість виробленої продукції (проведення робіт, надання послуг), - це витрати, що пов'язані з їх виробництвом (проведенням) та включаються в собівартість.

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з їх виробничої собівартості, яка була реалізована протягом звітного (планового) періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

Витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати. Вони покриваються прибутком від реалізації продукції, робіт і послуг. При нестачі або відсутності прибутку для їх покриття збільшується збиток від операційної діяльності.

До адміністративних витрат належать такі загальногосподарські витрати, що спрямовані на обслуговування та управління виробництвом:

- загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо);

- витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу;

- витрати на утримання основних засобів та інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського призначення (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона);

- винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо);

- витрати на зв'язок (поштові, телефонні, телеграфні тощо);

- податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі (крім податків, зборів та обов'язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг);

- плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків.

Витрати на збут включають витрати, що пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг), які не відшкодовуються покупцями:

- витрати на пакувальні матеріали і тару для готової продукції, призначеної для реалізації;

- витрати на ремонт тари;

- оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут;

- витрати на рекламу та дослідження ринку;

- витрати на передпродажну підготовку товарів;

- витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом;

- витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов'язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, охорона складів готової продукції та магазинів);

- витрати на транспортування та страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договорів поставки;

- інші витрати, пов'язані зі збутом продукції, товарів, робіт і послуг.

До складу інших операційних витрат входять:

- собівартість реалізованої іноземної валюти з додаванням витрат, пов'язаних з її продажем;

- сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів;

- втрати від операційної курсової різниці, тобто від зміни курсу валюти за операціями, активами і зобов'язаннями, що пов'язані з операційною діяльністю підприємства; втрати від знецінення запасів;

- нестачі і втрати від псування цінностей; визнані штрафи пені, неустойки;

- витрати на утримання об'єктів соціально-культурного призначення; інші витрати операційної діяльності.

Витрати операційної діяльності групуються за такими економічними елементами:

1) матеріальні затрати - вартість витрачених у виробництві (крім продуктів власного виробництва): сировини та основних матеріалів; купівельних матеріалів та комплектуючих виробів; палива та енергії; будівельних матеріалів, витрачених на поточні ремонти; запасних частин; тари і тарних матеріалів.

2) витрати на оплату праці - заробітна плата за окладами і тарифами, премії та заохочення, матеріальна допомога, компенсаційні виплати, доплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу, а також інші витрати на оплату праці.

3) відрахувань на соціальні заходи - відрахування на пенсійне забезпечення, відрахування на соціальне страхування, страхові внески на випадок безробіття, відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства, відрахування на інші соціальні заходи.

4) амортизація - сума нарахованої амортизації на основні засоби та нематеріальні активи

5) інші операційні витрати - витрати діяльності, які не увійшли до складу вище перелічених витрат, зокрема, витрати на відрядження, на послуги зв'язку, плата за розрахункове-касове обслуговування тощо.

В процесі функціонування суб'єкти підприємницької діяльності несуть відповідні фінансові витрати , до складу яких входять витрати на сплату процентів за користування кредитами, за випущеними облігаціями, витрати, пов'язані з фінансовою орендою та інші витрати, що пов'язані із залученням позикового капіталу.

Втрати від участі в капіталі є збитками від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, які обліковуються методом участі в капіталі.

До складу інших витрат включаються витрати, які виникають в результаті звичайної діяльності (крім фінансових витрат), та не пов'язані безпосередньо з виробництвом і реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг). До них належать:

- собівартість реалізованих фінансових інвестицій (балансова їх вартість та витрати, пов'язані з їх реалізацією);

- собівартість реалізованих фінансових активів (залишкова їх вартість та витрати, пов'язані з їх реалізацією);

- собівартість реалізованих майнових комплексів;

- втрати від неопераційних курсових різниць;

- сума уцінки необоротних активів та фінансових інвестицій;

- витрати на ліквідацію необоротних активів (розбирання, демонтаж тощо);

- інші витрати звичайної діяльності.

Податки на прибуток також визнаються витратами у відповідності з П(С)БО 17 „Податок на прибуток".

Надзвичайні витрати включаються до фінансової звітності за вирахуванням суми, на яку зменшується податок на прибуток від діяльності підприємства внаслідок збитків від надзвичайних подій.

ГРОШОВІ НАДХОДЖЕННЯ ВІД ФІНАНСОВО-ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ТА ІНШОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

З переходом на ринкові умови господарювання зростає роль фінансової діяльності підприємств щодо пошуку найефективніших напрямків інвестування фінансових ресурсів.

Важливим напрямком фінансової діяльності підприємства за ринкової економіки є раціональне використання вільних фінансових ресурсів, пошук ефективних напрямків інвестування коштів, які даватимуть підприємству додатковий прибуток. Прибуткове інвестування грошових коштів здійснюється на фінансовому ринку.

Підприємства отримують доходи від таких видів фінансової діяльності:

- купівлею і продажем акцій, облігацій та інших цінних паперів;

- вкладанням тимчасово вільних коштів на депозитні рахунки;

- проведенням валютних операцій;

- участю у вигляді пайових внесків у діяльність інших підприємств;

- наданням майна в оренду;

- проведенням лізингових операцій.

При здійсненні фінансово-інвестиційної діяльності необхідно виходити з того, що інвестувати треба тільки надлишкові фінансові ресурси. При цьому у підприємства мають бути готівкові кошти на випадок надзвичайних обставин. Ця готівка може бути у формі грошового залишку на банківських рахунках або у високоліквідних цінних паперах.

При вирішенні питання про придбання акцій та облігацій інших підприємств необхідно проаналізувати їх діяльність з точки зору їх прибутковості. Цінність акцій (облігацій) визначається тими доходами, котрі очікується отримати підприємством у майбутньому у вигляді дивідендів (відсотків), тому стан справ підприємства, до цінних паперів якого виник інтерес, необхідно порівнювати із загальною ситуацією у відповідній галузі економіки. Підприємствам не рекомендується відмовлятися від придбання цінних паперів через невисокі дивіденди у випадках, коли забезпечується стабільність і тривалість їх отримання.

Сума дивідендів визначається фінансовими результатами роботи акціонерного товариства, а також часткою прибутку, що розподіляється на цінні папери, тому, вкладаючи відповідну суму коштів в цінні папери, необхідно мати достовірну інформацію про діяльність даного товариства. Не рекомендується вкладати грошові кошти, маючи не перевірену інформацію про діяльність акціонерного товариства, цінні папери якого планується придбати. Необхідно враховувати і те, що акціонерні товариства повинні публікувати баланси і звіти про свої доходи, тому не рекомендується купувати цінні папери фірм, які відповідним чином не оприлюднили даних про свою фінансово-господарську діяльність.

Тимчасово вільні грошові кошти підприємства можуть вкладати на депозитні рахунки в комерційних банках. На грошові вклади вкладникам нараховуються відсотки. Відсотки на депозит знаходяться у прямій залежності від суми депозиту, процентної ставки і терміну зберігання. Сума грошових коштів, одержаних від проведення депозитних операцій, визначається як різниця між майбутньою і початковою вартістю депозиту.

Підприємство може здавати в оренду рухоме і нерухоме майно (землю, будівлі, споруди, обладнання, техніку) і від цих операцій одержувати відповідні грошові надходження. Оренда базується на договірному строковому володінні відповідним майном за відповідну плату.

Орендна плата може включати:

- прибуток від оренди майна згідно з договором оренди, але не нижче банківського відсотка;

- амортизаційні відрахування, нараховані від вартості орендованого майна (їх розмір залежить від встановленого розподілу обоє 'язків з відтворення орендованого майна);

- кошти, що передаються орендатором орендодавцю для ремонту об'єктів після закінчення терміну оренди.

Лізинг передбачає передачу права користування майном іншому суб'єкту підприємницької діяльності на платній основі і на визначений термін. Лізингова плата залежить від виду майна, терміну лізингу, процентної ставки банку та інших умов договору. Як правило, сума лізингової плати є фіксованою і вноситься однаковими частками протягом усього терміну дії договору. Проте в договорі може передбачатися можливість періодичного збільшення лізингового відсотка.

У лізинговій угоді беруть участь три сторони: підприємство-постачальник, лізингова фірма (орендодавець), орендатор, який отримав нерухоме майно і користується ним протягом визначеного часу.

Види лізингу: фінансовий і оперативний .

Фінансовий лізинг передбачає виплату лізинговій фірмі вартості обладнання, яке замовлене орендатором, і передачу його в оренду. При фінансовому лізингу термін оренди майна відповідає терміну його амортизації. Це означає, що лізингодавець протягом чинності договору оренди повертає собі всю вартість майна і отримує прибуток від лізингової операції. Після закінчення терміну дії договору орендатор може викупити об'єкт лізингу за залишковою вартістю; повернути його лізингодавцеві: укласти новий контракт на оренду.

Оперативний лізинг укладається в більшості випадків на термін, менший за амортизаційний період майна. Після закінчення договору об'єкт лізингу повертається лізингодавцеві або знову здається в оренду.

В умовах платіжної кризи в суб'єктів підприємницької діяльності часто виникає дебіторська заборгованість за продай і товарно-матеріальні цінності, виконані роботи та надані послуги. В цій ситуації постачальник може оформляти товарний кредит. В такому випадку грошовим надходженням продавця виступає позичковий процент. Величина позичкового процента залежить від розміру банківського процента, терміну позики.

Підприємства можуть одержувати курсову різницю при проведенні операцій з іноземною валютою.

У процесі взаємовідносин між суб'єктами господарської діяльності порушуються умови виконання господарських договорів, фінансових зобов'язань, за що до порушників застосовуються фінансові санкції у вигляді: штрафу, пені, неустойки, відшкодовуються збитки, завдані підприємству при невиконані або неналежному виконанні відповідних договірних зобов'язань.

Неустойка - це визначена законом або договором грошова сума, яку одна сторона повинна сплатити іншій стороні в разі невиконання або неналежного виконання нею зобов'язань. Різновидами неустойки є пеня і штраф.

Пеня - це встановлене законом або договором грошове стягнення за порушення виконання зобов'язань при сплаті відповідних платежів і внесків за кожний день такого невиконання. Розмір пені визначається у відсотках до суми невиконаного зобов'язання.

Штраф - це грошове стягнення, що його накладає суд або відповідний уповноважений на це адміністративний орган у випадках і межах, встановлених законом.

Підприємствам можуть надходити грошові кошти, що надаються у вигляді відповідних бюджетних асигнувань як на його розвиток, так і на виконання відповідних цільових програм. Такі асигнування надаються у вигляді дотацій, субсидій та субвенцій.

ФОРМУВАННЯ І ВИКОРИСТАННЯ ПРИБУТКУ. РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ

1) Формування прибутку.

2) Розподіл і використання прибутку.

3) Суть і методи обчислення рентабельності.

ФОРМУВАННЯ ПРИБУТКУ

Кінцевою метою діяльності підприємства є отримання прибутку.

Прибуток – це частину чистого доходу, створеного працею робітників.

Прибуток також можна розглядати як плату за працю підприємця по управлінню та організації виробництва або як плату підприємцю за ризик.

Прибуток – це кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства становить собою різницю між загальною сумою доходів і витратами на виробництво й реалізацію продукції.

Функції прибутку:

1. Оціночна функція - через абсолютний розмір прибутку оцінюється робота підприємства. Недоліком цієї функції є те, що розмір прибутку залежить від рівня цін.

2. Стимулююча функція - прибуток є основним джерелом формування фондів економічного стимулювання на підприємстві. За рахунок прибутку підприємство фінансує витрати на розвиток і вдосконалення виробництва, поліпшує умови праці, здійснює матеріальне стимулювання працюючих.

Прибуток є основним узагальнюючим показником фінансових результатів виробничо-господарської діяльності підприємства.

Розрахунок фінансових результатів від реалізації продукції, робіт, послуг проводиться як за видами продукції, робіт та послуг, так і за галузями виробництва та і в цілому в господарстві.

Кінцевий фінансовий результат господарської діяльності за способом розрахунку виражається у вигляді:

- валового прибутку;

- прибутку (збитку) від операційної діяльності;

- прибутку (збитку) від звичайної діяльності до обкладання податком;

- прибутку (збитку) від звичайної діяльності;

- чистого прибутку (збитку).

Валовий прибуток – це прибуток, розрахований по реалізованій продукції у вигляді різниці між чистим доходом (виручкою без ПДВ, акцизів тощо) від реалізації продукції і собівартістю реалізованої продукції.

Валовий прибуток = Виручка – ПДВ – Акциз – Собівартість

Фінансовий результат від операційної діяльності визначається як алгебраїчна сума валового прибутку (збитку), іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат.

Прибуток від операційної діяльності = Валовий прибуток + Інші операційні доходи – Адміністративні витрати – Витрати на збут – Інші операційні витрати

Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування визначається як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від операційної діяльності, фінансових та інших доходів, фінансових та інших витрат.

Прибуток від звичайної діяльності до обкладання податком = Прибуток від операційної діяльності + Доходи від участі в капіталі + Інші фінансові доходи + Інші доходи – Фінансові витрати – Витрати від участі в капіталі – Інші витрати

Різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податку на прибуток дає кінцевий фінансовий результат - прибуток від звичайної діяльності.

Окремо від фінансових результатів від звичайної діяльності відображаються відповідно: невідшкодовані збитки та прибутки від надзвичайних подій (стихійного лиха, пожеж, техногенних аварій тощо).

Остаточний фінансовий результат діяльності підприємства за П(С)БО розраховується як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від звичайної діяльності та надзвичайного прибутку, надзвичайного збитку і податків з надзвичайного прибутку.

Чистий прибуток = Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування – Податок на прибуток + Надзвичайні доходи – Надзвичайні витрати - Податок з надзвичайного прибутку

Формування прибутку підприємства відповідно до стандартів бухгалтерського обліку

Прибуток підприємства
Прибуток (збиток) від звичайної діяльності Прибуток (збиток) від надзвичайних подій
Операційної діяльності Фінансових операцій Іншої звичайної діяльності
Основної діяльності Іншої операційної діяльності
реалізації продукції, товарів, робіт, послуг реалізація оборотних активів; іноземної валюти; доходи від операційної оренди; операційних курсових різниць; одержані пеня, штрафи; від списання кредиторської заборгованості; одержані гранти, субсидії, інші доходи доходи (втрати) від спільної діяльності, інвестицій в асоційовані і дочірні підприємства, одержані дивіденди, одержані відсотки за облігаціям, інші доходи реалізація фінансових інвестицій, основних засобів, нематеріальних активів, інших необоротних активів, ліквідації необоротних активів, неопераційних курсових різниць, безоплатно отриманих оборотних активів, уцінки необоротних активів і фінансових інвестицій Втрати від стихійного лиха, від технічних катастроф і аварій, відшкодування збитків від надзвичайних подій, інші надзвичайні доходи і витрати

Для підвищення ефективності роботи підприємств першочергове значення має виявлення резервів збільшення обсягів виробництва і реалізації, зниження собівартості продукції, зростання прибутку.

РОЗПОДІЛ І ВИКОРИСТАННЯ ПРИБУТКУ

Прибуток є важливим показником ефективності виробничо-господарської діяльності.

Об'єктом розподілу є прибуток підприємства. Під його розподілом розуміють направлення прибутку в бюджет і використання на підприємстві та за його межами.

Розподіл прибутку відбувається в два етапи:

1 етап - це розподіл загального прибутку. Учасниками розподілу є держава й підприємство. У результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку прибутку. Пропорція розподілу прибутку між державою і підприємствами має важливе значення для забезпечення державних потреб і потреб підприємств. Важливе значення при розподілі прибутку має податкова політика держави. Ця політика реалізується в кількості податків, що сплачуються за рахунок прибутку, у визначенні об'єктів оподаткування, ставок оподаткування, у порядку надання податкових пільг.

2 етап - це розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів до бюджету. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди для фінансування відповідних витрат.

Законодавчо розподіл прибутку регулюється в тій його частині, яка надходить до бюджетів різних рівнів у вигляді податків та інших обов'язкових платежів. Визначення напрямків витрачання прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства, структури статей його використання знаходиться в компетенції підприємства.

Принципи розподілу прибутку:

- прибуток, отриманий підприємством в результаті здійснення виробничо-господарської та фінансової діяльності, розподіляється між державою і підприємством;

- прибуток для держави надходить у відповідні бюджети у вигляді податків, обов'язкових платежів, ставки яких не можуть бути довільно змінені. Склад і ставки податків, порядок їх нарахування і внесення до бюджетів встановлюється законодавче;

- величина прибутку підприємства, що залишилася в його розпорядженні після сплати податків, не повинна знижувати його зацікавленості в зростанні обсягів виробництва та покращення результатів виробничо-господарської і фінансової діяльності;

- прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, в першу чергу, направляється на заощадження, забезпечення його подальшого розвитку, і тільки в іншій частині на потреби споживання.

Чистий прибуток, одержаний після сплати податків, залишається у повному розпорядженні підприємства, яке відповідно до установчих документів визначає напрями його використання.

Головні принципи розподілу чистого прибутку закріплені статутом підприємства. Фактично розподіл здійснюється відповідно до поточної та стратегічної політики, що визначається підприємством.

Напрями використання чистого прибутку:

- Відрахування на благодійні цілі (в межах від 2% до 5% оподатковуваного прибутку попереднього звітного періоду звільняється від оподаткування)

- Сплата штрафних санкцій

- Фонд виплати дивідендів

- Поповнення статутного капіталу

- Фонди накопичення: резервний фонд, фонд розвитку виробництва (технічне переозброєння, вдосконалення виробництва, розширення та оновлення виробництва, придбання нерухомості, приріст власних обігових коштів, витрати на проведення науково-дослідницьких робіт, підготовка і освоєння нових технологій, видів продукції, фінансові інвестиції тощо)

- Фонди споживання: фонд соціальної сфери, фонд матеріального заохочення (будівництво, реконструкцію і капітальний ремонт житлових будинків і об'єктів соціально-культурної сфери; утримання закладів, об'єктів соціально-культурної сфери (дитячих дошкільних, лікарень, будинків і баз відпочинку, клубів, і палаців культури тощо); проведення оздоровчих, культурно-масових заходів, у тому числі придбання путівок на відпочинок і лікування; виплата винагороди за загальні результати роботи за підсумком року, одноразове преміювання окремих працівників за виконання особливо важливих виробничих завдань, виплата премій за інші досягнення в роботі, надання одноразової матеріальної допомоги працівникам).

Нерозподілений прибуток , не використаний на збільшення капіталу, визнається фінансовим резервом і може використовуватися в майбутньому для покриття збитків, фінансування інвестиційних проектів та ін..

СУТЬ І МЕТОДИ ОБЧИСЛЕННЯ РЕНТАБЕЛЬНОСТІ

Абсолютна сума прибутку, отримана підприємством, не може характеризувати рівень ефективності господарювання.

Щоб зробити висновок про рівень ефективності роботи підприємства, отриманий прибуток необхідно порівняти зі здійсненими витратами.

Витрати можна розглядати як поточні витрати діяльності підприємства, тобто собівартість продукції (робіт, послуг). Витрати можна розглядати як авансовану вартість (авансований капітал) для забезпечення виробничої та фінансово-господарської діяльності підприємства.

Співвідношення прибутку з авансованою вартістю або поточними витратами характеризує таке поняття, як рентабельність.

Рентабельність це прибутковість або дохідність виробництва і реалізації всієї продукції (робіт, послуг) чи окремих видів її; дохідність підприємств, організацій, установ у цілому як суб'єктів господарської діяльності; прибутковістьрізних галузей економіки.

Рентабельність безпосередньо пов'язана з отриманням прибутку. Однак її не можна ототожнювати з абсолютною сумою отриманого прибутку. Рентабельність - це відносний показник , тобто рівень прибутковості, що вимірюється у відсотках.

Різні варіанти обчислень прибутку, поточних витрат, авансованої вартості зумовлюють наявність значної кількості показників рентабельності.

Класифікація показників рентабельності:

- рентабельність окремих видів продукції (робіт, послуг)

= прибуток від реалізації / собівартість * 100%

= прибуток від реалізації /(собівартість – матеріальні витрати)*100%

= прибуток від реалізації / вартість за цінами виробника * 100%

- рентабельність підприємств

= загальний прибуток / авансована вартість * 100%

= прибуток від основної операційної діяльності / поточні витрати (собівартість) * 100%

= прибуток від основної операційної діяльності / обсяг реалізації за цінами виробника * 100%

- рентабельність галузі

= прибуток галузі / авансована вартість * 100%

= прибуток галузі / поточні витрати * 100%

= прибуток галузі / обсяг реалізації * 100%

Показники рентабельності є важливими обов'язковими елементами порівняльного аналізу й оцінки фінансового стану підприємства. При аналізі виробництва показники рентабельності використовуються як інструмент інвестиційної політики й ціноутворення.

Основні показники рентабельності можна об'єднати в такі групи:

1) показники рентабельності продукції дана група показників формується на основі розрахунку рівнів рентабельності (прибутковості) за показниками прибутку (доходу), що відображалися у звітності підприємства (у відсотках):

Рп = Балансовий прибуток / Обсяг продажу * 100%

Рп = Оподатковуваний прибуток / Обсяг продажу * 100%

Рп = Прибуток від реалізації / Обсяг продажу * 100%

Рп = Чистий прибуток / Обсяг продажу * 100%

2) показники рентабельності капіталу (активів) дана група показників формується на основі розрахунку рівня рентабельності залежно від розміру і характеру авансованих коштів:

Рк = Балансовий прибуток / (Власні кошти + Довгострокові зобов'язання (інвестиційний капітал)) * 100%

Рк = Чистий прибуток / Акціонерний капітал * 100%

Рк = Чистий прибуток / Усі активи * 100%

3) показники, розраховані на основі потоків наявних коштів дана група показників формується на базі розрахунків рівнів рентабельності, аналогічно показникам першої і другої груп, але замість прибутку до розрахунку береться чистий потік грошових коштів (ЧПГК):

Р = ЧПГК / Усі активи * 100%

Р = ЧПГК / Інвестиційний капітал * 100%

Р = ЧПГК / Акціонерний капітал * 100%

ОПОДАТКУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ

1) Загальна система оподаткування:

- податок на прибуток

- податок з доходів фізичних осіб

- податки на майно

- ресурсні платежі

- податок на додану вартість

2) Спрощена система оподаткування

ЗАГАЛЬНА СИСТЕМА ОПОДАТКУВАННЯ

Система оподаткування в Україні складається з двох підсистем:

- загальнодержавних податків і зборів;

- місцевих податків і зборів.

До загальнодержавних податків і зборів належать:

- податок на додану вартість;

- акцизний збір;

- податок на прибуток підприємств;

- податок з доходів фізичних осіб;

- мито;

- державне мито;

- плата за землю;

- рентні платежі;

- податок на промисел;

- плата за торговий патент;

- податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

- збір за геологорозвідувальні роботи, що проводяться за рахунок Державного бюджету;

- збір за спеціальне використання природних ресурсів;

- збір за забруднення навколишнього середовища;

- збір на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

- збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

- збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

- фіксований сільськогосподарський податок;

- єдиний податок для суб'єктів малого бізнесу та інші.

Місцевими податками є:

- податок з реклами;

- комунальний податок.

До місцевих зборів належать:

- збір за припаркування автотранспорту;

- ринковий збір;

- збір за видачу ордера на квартиру;

- курортний збір;

- збір за участь у бігах на іподромі;

- збір за виграш у бігахна іподромі;

- збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

- збір за право використання місцевої символіки;

- збір за право проведення кіно- та телезйомок;

- збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

- збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

- збір з власників собак.

ПОДАТОК НА ПРИБУТОК

Платниками податку є:

- із числа резидентів - суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи і організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами, а також Їх філії, відділення та інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншій, ніж платник податків, територіальної громади.

- із числа нерезидентів - фізичні або юридичні особи, створені у будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи із джерелом їх походження з України, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичний статус або Імунітет згідно з міжнародними договорами України або законом.

- постійні представництва нерезидентів , які отримують доходи із джерел їх походження з України або виконують агентські (представницькі) функції щодо таких нерезидентів або їх засновників Оподатковуваний прибуток, який розраховується шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму скоригованих валових витрат платника податків на суму скоригованих амортизаційних відрахувань

Термін сплати податку за підсумками кварталу – на протязі 10-ти календарних днів наступних за граничним строком подання декларації. Платіжні доручення подаються до банку до настання терміну платежу

Декларація про прибуток підприємства і додатки до неї - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу.

Ставка податку на прибуток підприємства (загальна) 25%

Прибуток = валовий доход – валові витрати – амортизаційні відрахування

Валовий дохід - це загальна сума доходу підприємства від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, так і за її межами.

Дата збільшення валового доходу (перша подія):

- дата зарахування коштів від покупця на поточний рахунок підприємства в оплату товарів (робіт, послуг); дата оприбуткування готівки у касу підприємства;

- Дата відвантаження продукції (товарів); Дата фактичного надання результатів робіт (послуг)

Валовий дохід включає доходи від:

- продажу товарів (робіт та послуг), у томі числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не має статусу юридичної особи, цінних паперів (крім їх випуску та погашення)

- здійснення банківських, страхових операцій, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов’язаннями та вимогами

- товарообмінних операцій

- спільної діяльності та у вигляді дивідендів від нерезидентів, процентів, рояльті, володіння борговими вимогами, а також від здійснення операцій лізингу (оренди)

- доходи, не враховані в обчисленні валового доходу періодів, що передують звітному, та виявлені у звітному періоді

- доходи від інших джерел (суми безповоротної фінансової допомоги; суми штрафів, пені, неустойки, одержаних за рішенням сторін або суду, арбітражного чи третейського суду; сума коштів страхового резерву, який використаний не за призначенням).

Валові витрати - це сума будь-яких витрат підприємства у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, що здійснюють як компенсацію вартості товарів (робіт, послуг), які купують для використання у власній господарській діяльності.

Дата збільшення валових витрат (перша подія):

- дата списання коштів з поточного рахунку підприємства на оплату товарів (робіт, послуг); дата видачі готівки з каси підприємства;

- дата оприбуткування продукції (товарів); дата фактичного отримання результатів робіт (послуг).

Валові витрати включають витрати:

- суми будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які купуються, виготовляються для їх наступного використання у власній господарській діяльності;

- суми будь-яких витрат, сплачених або нарахованих протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), охороною праці;

- витрати на поточний і капітальний ремонт, реконструкцію, модернізацію, технічне переоснащення та інші види поліпшення основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 % сукупної балансової вартості груп основних фондів на початок звітного року. Витрати, що перевищують вказану суму, відносять на збільшують балансову вартість груп основних фондів пропорційно сукупній балансовій вартості таких груп на початок розрахункового кварталу;

- суми внесених або нарахованих податків, зборів (загальнодержавних і місцевих), установлених Законом України «Про систему оподаткування»;

- суму перевищення балансової вартості запасів покупних товарів, матеріалів, сировини, комплектувальних виробів та напівфабрикатів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції на початок звітного кварталу над їхню балансову вартість на кінець того самого звітного кварталу;

- суми витрат, не включених до складу валових витрат минулих звітних податкових періодів у зв'язку з утратою або псуванням документів чи з допущенням помилок у розрахунках податкового зобов'язання, виявлених у звітному податковому періоді;

- інші витрати.

На дозволяється включати до складу валових витрат платника податку такі витрати не пов'язані з веденням господарської діяльності

Амортизація основних фондів і нематеріальних активів - це поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку в межах норм амортизаційних відрахувань.

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачив поділ основних фондів на чотири групи:

1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, вартість капітального поліпшення землі;

2- автомобільний транспорт та запасні частини до нього; меблі; побутові, електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське обладнання та офісне устаткування;

3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 та 4;

4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, їх програмне забезпечення, телефони, мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів.

Для розрахунку амортизаційних відрахувань необхідно знати балансову вартість груп основних фондів і норму амортизації.

Суму амортизаційних відрахувань розрахункового кварталу визначають шляхом множення балансової вартості груп основних фондів на початок розрахункового кварталу на норму амортизації.

Балансова вартість груп основних фондів на початок розрахункового кварталу розраховують за такою формулою: Б 1 = Б0 + П0 – В0 – А0,де Б1, Б0 - балансова вартість групи відповідно на початок розрахункового кварталу і на початок кварталу, що передував розрахунковому; П0 - сума витрат на придбання ОФ, здійснення капремонту та інших поліпшень ОФ, що підлягають амортизації протягом кварталу, що передував розрахунковому; В0 - сума виведених з експлуатації Оф протягом кварталу, що передував розрахунковому; А0 - сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у кварталі, що передував розрахунковому.

Згідно з чинним законодавством норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних засобів.

по основним засобам виготовленим до 1.01.04. (на квартал)

1 група – 1,25 %; 2 група – 6,25 %; 3 група – 3,75 %; 4 група – 15 %

по основним засобам виготовленим з 1.01.04. (на квартал)

1 група – 2 %; 2 група – 10 %; 3 група – 6 %; 4 група – 15 %

ПОДАТОК З ДОХОДІВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ

Платниками податку є фізичні особи

- резиденти, які є громадянами України, або особами без громадянства, які постійно проживають в Україні й отримують доходи як із джерел походженням з території України, так і з-за кордону,

- неризиденти - громадяни інших держав, але одержують доходи з джерел їх походження з території України.

Об'єктом оподаткування резидента є: загальний місячний оподатковуваний дохід; чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального річного оподатковуваного доходу на суму податкового кредиту такого звітного року; доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті; іноземні доходи.

Ставка податку 15% від об'єкта оподаткування.

Податкова соціальна пільга - це економічна категорія, яка дозволяє зменшити щомісячний оподатковуваний дохід на встановлену законодавством суму.

Податкова соціальна пільга застосовується до доходу (заробітна плата) розмір якого не перевищує суми місячного прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 грн. Податкова соціальна пільга застосовується один раз з підстави, що передбачає її найбільший розмір.

Розмір соціальних пільг :

а) у розмірі мінімальній заробітній плати, встановленій на 1 січня звітного податкового року для будь-якого платника податку, що має право на соціальну пільгу;

б) у розмірі 150% мінімальної заробітної плати - для самотній матирі (батька) - у розрахунку на кожну дитину віком до 18 років; для батьків, які утримує дитину-інваліда - у розрахунку на кожну дитину віком до 18 років; для батьків, які мають трьох чи більше дітей віком до 18 років - у розрахунку на кожну дитину; є вдівцем або вдовою; є чорнобильцем 1 або 2 категорії; є учнем, студентом, аспірантом, ординатором, військовослужбовцем строкової служби; є інвалідом І або II групи, у тому числі з дитинства.

в) у розмірі 200% мінімальної заробітної плати - для Героїв України, Героїв, учасників бойових дій під час Другої світової війни; колишнім в'язнем концтаборів, гетто та інших місць примусового утримання під час Другої світової війни; особою, яка перебувала на блокаді території колишнього Ленінграда.

Прожитковий мінімум працездатних осіб на 2008р.:

з 1 січня – 633 грн., з 1 квітня – 647 грн., з 1 липня – 649 грн., з 1 жовтня – 669 грн.

Розмір мінімальної заробітної плати на 2008р.:

з 1 січня - 515 грн., з 1 квітня – 525 грн., з 1 жовтня – 545 грн., з 1 грудня – 605 грн.

В впродовж 2008 року податкова соціальна пільга застосовується до заробітної плати, якщо граничний розмір такої місячної нарахованої заробітної плати не перевищує 890 грн.

633 грн. * 1,4 = 886,2 ≈ 890

Розмір податкової соціальної пільги на протязі всього 2008 року:

100% - 257 грн. 50 коп. 150% - 386 грн. 25 коп., 200% - 515 грн.

Податковий кредит - сума чи вартість витрат, понесених платником податку-резидентом у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів-фізичних або юридичних осіб протягом звітного року (крім витрат на сплату податку на додану вартість та акцизного збору), на суму яких дозволяється зменшення суми його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року.

При нарахуванні доходів у будь-яких негрошових формах об'єкт оподаткування визначається як вартість такого нарахування, визначена за звичайними цінами, помножена на коефіцієнт, який розраховується за такою формулою:К = 100 : (100 - Сп), де К - коефіцієнт; Сп - ставка податку, встановлена для таких доходів на момент такого нарахування.

ПОДАТКИ НА МАЙНО

Земельний податок

Суб'єктом плати (податку) за землю (платником)є власник земельної ділянки або землекористувач, у тому числі орендар.

Об'єктом плати (податку) за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка знаходиться у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.

Підставою нарахування земельного податку є дані Державного земельного кадастру.

Сплата земельного податку починається з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. Виробники сільськогосподарської та рибної продукції і громадяни сплачують земельний податок рівними частинами у два строки - до 15 серпня та до 15 листопада, а всі інші платники – щомісячно до 30 числа наступного за звітним місяця.

Податкова звітність щодо земельного податку складається за формами та в порядку, що регулюється законодавством. До складу зазначених звітних форм входять: зведений розрахунок суми земельного податку; шість додатків, що розшифровують узагальнені показники Зведеного розрахунку щодо окремих земельних ділянок кожної категорії земель.

а) земельний податок, по землям грошову оцінку яких проведено

Сума податку = Пз * Го * Ст * Кц

Нз – площа земельної ділянки, м2 , га.

Го – грошова оцінка земельної ділянки, грн. / м2 , грн. / га

Ст – ставка податку у відсотках до грошової оцінки, %

Кц – коефіцієнт, який використовується залежно від цільового призначення земельної ділянки

б) земельний податок, по землям грошову оцінку яких не проведено

Сума податку = Пз * Ст * Кц * Кб * Кк * Км / 100

Нз – площа земельної ділянки, м2

Ст – ставка податку, коп. / м2 ,

Кц – коефіцієнт, який використовується залежно від цільового призначення земельної ділянки

Кб – коефіцієнт індексації ставок земельного податку, який встановлюється Законом “Про державний бюджет” на 2008 р. 3,1

Кк – коефіцієнт індексації ставок земельного податку, для населених пунктів віднесених до курортних

Км - коефіцієнт індексації ставок земельного податку, який встановлюється місцевими органами влади

Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів

Платниками податку з власників транспортних засобів є підприємстві установи та організації, які є юридичними особами, іноземні юридичні особи, і також фізичні особи, які мають зареєстровані в Україні власні наземні і водні транспортні засоби.

Об'єктами оподаткування податком з власників транспортних засобів є наземні й транспортні засоби, крім залізничного і трамвайного рухомого потягу та їх частин і обладнання, та невелика кількість позицій водних транспортних засобів, зазначені в товарних групах 87 та 89 Гармонізованої системи опису та кодування товарів.

Юридичні особи сплачують податок з власників транспортних засобів щоквартально рівними частинами до 15 числа місяця , наступного за звітним кварталом.

Платники податку подають Розрахунок суми податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів до органу державної податкової служби за формою, затвердженою центральним податковим органом України, за місцезнаходженням та за місцем постійного базування транспортних засобів протягом 60 календарних днів після останнього календарного дня звітного року , тобто не пізніше 1 березня (а у високосний рік - не пізніше 29 лютого) звітного періоду.

За придбані протягом року транспортні засоби Розрахунок подається до органу державної податкової служби у 10-денний термін після їх реєстрації у відповідних органах.

Платником податку з власників транспортних засобів Розрахунок може бути надісланий до органу державної податкової служби поштою з повідомленням про вручення не пізніше ніж за 10 днів (дата відправлення на поштовому штемпелі) до закінчення граничного терміну, встановленого для подання Розрахунку.

Сума податку, що підлягає сплаті, округляється до 1 грн. (менше 50 коп. відкидається, а 50 копійок і більше - округляється до 1 грн.) і розбивається платником податку на 4 рівні частини (кожна по 25 відсотків від загальної суми податку підсумкового рядка) та відображається в Розрахунку за поквартальними термінами сплати.

Сума податку = Об дв * Ст / 100

Об дв - об’єм двигуна (довжина корпусу водного транспортного засобу)

Ст - ставка податку в грн. за 100 см3 об’єму двигуна чи 1 см довжини корпуса

РЕСУРСНІ ПЛАТЕЖІ

Збір за використання водних ресурсів

Платники збору - підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують водні ресурси та користуються водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту

За спеціальне використання водних ресурсів стягується за використання води з водних об'єктів, що забрана із застосуванням споруд або технічних пристроїв, і скидання в них зворотних вод; за користування водами для потреб гідроенергетики; за користування водою, що пропускається через турбіни гідроелектростанцій; для підприємств водного транспорту - за користування водою під час експлуатації водних шляхів

Обсяг використаної води визначається на підставі спеціальних дозволів, виданих органами державної влади; первинних документів, які підтверджують використання води; документів оперативного обліку, в яких зафіксовані показники вимірювальних приладів; договір на поставку води; нормативних документів, які визначають нормативи збору; затвердженими лімітами використання водних ресурсів

Сума збору = Об в * Нз / 100

Об в – обсяг використаної води

Нз - норматив збору в коп. за 1 м3 використаних водних ресурсів

За понадлімітне використання водних ресурсів плата береться в п’ятикратному розмірі.

Збір за забруднення навколишнього середовища :

Платники збору - суб'єкти підприємницької діяльності, незалежно від форм власності; бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації; постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи в Україні: громадяни, які здійснюють на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони викиди та скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та розміщення відходів

Об’єктом оподаткування є: викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними та пересувними джерелами забруднення; скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти; розміщення відходів

Для стаціонарних джерел забруднення - обсяги забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря або скидаються безпосередньо у водний об'єкт, та обсяги відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах; для пересувних джерел забруднення - обсяги фактично використаних видів пального, в результаті спалення яких утворюються забруднюючі речовини

Первинні документи, які підтверджують кількість фактично використаного палива, скидів, відходів, нормативні документи, які визначають нормативи збору та коригуючи коефіцієнти, довідка про встановлені ліміти органом державної влади за місцем реєстрації платника збору, матеріально-сировинні баланси виробництва

Коефіцієнти переводу

- літрів пального в кілограми: бензин - 0,74 кг/ л; дизпалива - 0,82 кг/ л

- м3 побутових відходів (відходів 4 класу) в тонни - 0,21 т/ м3

а) за викиди пересувними джерелами забруднення

Сума збору = О п * Нз * Кнас * Кф

Оп – обсяг використано пального, тонни.

Нз – норматив збору за тонну, грн./т.

Кнас – коригуючий коефіцієнт, який враховує чисельність жителів населеного пункту

Кф – коригуючий коефіцієнт, який враховує народногосподарське значення населеного пункту

б) за розміщення відходів

Сума збору = О в * Нз * Кр * Ко

Ов – обсяг розміщених відходів, тонни

Нз – норматив збору за тонну відходів, грн./ т.

Кр - коригуючий коефіцієнт, який враховує розташування місця розміщення відходів

Ко - коригуючий коефіцієнт, який враховує характер місця розміщення відходів

За понадлімітне розміщення відходів плата береться в п’ятикратному розмірі.

Норматив збору починаючі з 2006 року індексується, обчислюється шляхом добутку базових нормативів збору, затверджених додатком 1 до Порядку, з урахуванням коефіцієнту 2,373, на коефіцієнт індексу споживчих цін (індекс інфляції) за 2006 рік - 1,116 та на коефіцієнт індексу споживчих цін (індекс інфляції) за 2007 рік - 116,6% . 2.373 * 1,116 * 1,166 = 3,088

ПОДАТОК НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ

Звітний (податковий) період – період, в якому платник податку зобов’язаний виконати розрахунки податку і сплатити його в бюджет.

Податкове зобов’язання – загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку у звітному періоді.

Податковий кредит – сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду. Податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва і основних фондів, або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Бюджетне відшкодування – сума, яка повинна бути повернена платнику податку з бюджету у зв’язку з лишком сплати податку.

Податкова накладна – документ, який дає право покупцю, зареєстрованому як платник ПДВ, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті ПДВ.

Платники податку

1. Особи, обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) яких протягом будь-якого періоду з останніх 12 календарних місяців перевищував 300 тис. грн.

2. Особи, які відповідають за внесення податку до бюджету за об'єктами оподаткування на залізничному транспорті, що визначені у порядку, установленому Кабінетом Міністрів України.

3. Особи, які надають послуги зв'язку і здійснюють консолідований облік доходів і витрат, пов'язаних з наданням таких послуг та отриманих (понесених) іншими особами, які знаходяться в їх підпорядкуванні.

4. Особи, які ввозять (пересилають) товари на митну територію України або отримують від нерезидента роботи (послуги) для їх використання або споживання на митній території України, за винятком фізичних осіб, не зареєстрованих як платники податку, у випадку коли вони ввозять (пересилають) товари (предмети) в обсягах, що не підлягають оподаткуванню згідно із законодавством.

Об’єкт оподаткування:

1. Операції з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, у тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оперативної оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальникові (кредиторові) для погашення кредиторської заборгованості заставника.

2. Операції з увезення (пересилання) товарів на митну територію України й отримання робіт (послуг), що надають нерезиденти, для їх використання або споживання на митній території України, у тому числі операції з увезення (пересилання) майна за договорами оренди (лізингу), застави та іпотеки.

3. Операції з вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України та надання послуг (виконання робіт) для їх споживання за межами митної території України

Ставки податку 20% - 0%

Строки сплати : на протязі 10-ти календарних днів наступних за граничним строком подання декларації; під час митного оформлення (за винятком випадків видачі податкового векселя)

Строки подачі податкової декларації з податку на додану вартість і додатки до неї – протягом 20 або 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця або кварталу.

Датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарiв (робiт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого вiдбувається будь-яка з подiй, що сталася ранiше:

- дата зарахування коштiв вiд покупця (замовника) на банкiвський рахунок платника податку як оплата товарiв (робiт, послуг), що пiдлягають поставцi, а в разi поставки товарiв (робiт, послуг) за готiвковi грошовi кошти - дата їх оприбуткування в касi платника податку, а при вiдсутностi такої - дата iнкасацiї готiвкових коштiв у банкiвськiй установi, що обслуговує платника податку;

- дата вiдвантаження товарiв, а для робiт (послуг) - дата оформлення документа, що засвiдчує факт виконання робiт (послуг) платником податку.

Право на податковий кредит виникає при дотриманні таких вимог: особа зареєстрована як платник ПДВ; вартість придбаних товарів, робіт, послуг включається до складу валових витрат або підлягає амортизації; придбані товари, роботи, послуги використовуються в операціях, що оподатковуються ПДВ; є податкова накладна або вантажна митна декларація, що підтверджують факт сплати ПДВ.

Датою виникнення права платника на податковий кредит є перша дата з двох подій:

- дата списання коштів із банківського рахунку платника податків на оплату товарів;

- дата одержання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником товарів.

ПДВ = Податкове зобов'язання - Податковий кредит

СПРОЩЕНА СИСТЕМА ОПОДАТКУВАННЯ

C прощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для суб'єктів малого підприємництва:

- фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень;

- юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень.

Середньооблікова чисельність працюючих для суб'єктів малого підприємництва визначається за методикою, затвердженою органами статистики, з урахуванням усіх його працівників, у тому числі тих, що працюють за договорами та за сумісництвом, а також працівників представництв, філіалів, відділень та інших відособлених підрозділів.

Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

У разі здійснення операції з продажу основних фондів виручкою від реалізації вважається різниця між сумою, отриманою від реалізації цих фондів, та їх залишковою вартістю на момент продажу.

Суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.

Якщо фізична особа - суб'єкт малого підприємництва здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких установлено різні ставки єдиного податку, нею придбавається одне свідоцтво і сплачується єдиний податок, що не перевищує встановленої максимальної ставки.

Якщо платник єдиного податку здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої праці або за участю у підприємницькій діяльності членів його сім'ї, ставка єдиного податку збільшується на 50% за кожну особу .

Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа, яка сплачує єдиний податок, звільняється від обов'язку нарахування, відрахування та перерахування до державних цільових фондів зборів, пов'язаних з виплатою заробітної плати працівникам, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї.

Для суб'єктів малого бізнесу - юридичних осіб можливе застосування двох систем оподаткування:

- загальна система оподаткування;

- спрощена система оподаткування (за єдиним податком).

Загальна система оподаткування, яку використовують без будь-яких застережень, включає сплату податку на прибуток, податку на додану вартість, акцизного збору та інших податків і зборів.

Суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа , яка перейшла на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, самостійно обирає одну з наступних ставок єдиного податку:

- 6% суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору у разі сплати податку на додану вартість згідно із Законом України "Про податок на додану вартість";

-10% суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

Підприємства, які перейшли на спрощену систему оподаткування за єдиним податком, не мають права застосовувати інший спосіб розрахунків за операціями з реалізації, крім готівкового та безготівкового розрахунків коштами.

Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах:

- до Державного бюджету України – 20%;

- до місцевого бюджету – 23%;

- до Пенсійного фонду України – 42%;

- на обов'язкове соціальне страхування – 15% (у тому числі до Державного фонду сприяння зайнятості населення – 4%) для відшкодування витрат, які здійснюються відповідно до законодавства у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, а також витрат, зумовлених народженням та похованням.

Для переходу на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єкт малого підприємництва подає письмову заяву до органу державної податкової служби за місцем державної реєстрації. Заява подається не пізніше ніж за 15 днів до початку наступного звітного (податкового) періоду (кварталу) за умови сплати всіх установлених податків та обов'язкових платежів за попередній звітний (податковий) період.

Рішення про перехід на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності може бути прийняте не більше одного раза за календарний рік .

Орган державної податкової служби зобов'язаний протягом десяти робочих днів видати безоплатно свідоцтво про право сплати єдиного податку або надати письмову мотивовану відмову.

Суб'єкт малого підприємництва — юридична особа зобов'язана вести Реєстр виданих та отриманих податкових накладних.

Суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів): податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків; податку на прибуток підприємств; податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб - суб'єктів малого підприємництва); плати (податку) за землю; збору на спеціальне використання природних ресурсів; збору на обов'язкове соціальне страхування; комунального податку; податку на промисел; збору на обов'язкове державне пенсійне страхування; збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; внесків до Державного фонду сприяння зайнятості населення; плати за патенти.

Не можуть бути платниками єдиного податку:

- суб'єктів підприємницької діяльності, на яких поширюється дія Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" в частині придбання спеціального патенту;

- довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи;

- суб'єктів підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частки, що належать юридичним особам — учасникам та засновникам даних суб'єктів, які не є суб'єктами малого підприємництва, перевищують 25 відсотків;

- фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними та тютюновими виробами, пально-мастильними матеріалами;

- спільну діяльність.

Відповідно до чинного законодавства, існує три системи оподаткування приватних підприємців:

- спрощена система оподаткування приватних підприємців (єдиний податок);

- оподаткування за фіксованим податком;

- традиційна система оподаткування.

Порівняльна характеристика систем оподаткування приватних підприємців

Показники Єдиний податок Фіксований податок Традиційна система оподаткування

Сфера

застосування

Будь-які види діяльності, крім торгівлі лікеро-горілчаними і тютю-новими виробами і пально-мастильним матеріалами, підприємницької діяльності у сфері грального бізнесу Діяльність із продажу товарів надання супутніх такому продажу послуг на ринках, крім торгівлі лікеро-горілчаними та тютюновими виробами

Необмежена

Розмір податку Від 20 до 200 грн. на місяць. Розмір єдиного податку збільшують на 50% за кожного най-маного працівника, який бере участь у підприєм-ницькій діяльності Від 20 до 100 грн. на місяць. Розмір фіксованого податку збільшують на 50% за кожного найманого працівника, який бере участь у підприємницькій діяльності

15% від суми сукупного чистого доходу

Умови застосування

1. Кількість осіб, які перебувають з приватним підприємцем у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї, не повинна перевищувати 10.

2. Розмір виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) не повинен перевищувати 500 тис. грн.

1. Кількість осіб, які перебувають із приватним підприємцем у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї, не повинна перевищувати 5.

2. Приватний підприємець здійснює діяльність із продажу товарів, послуг на ринках і є платником ринкового збору.

3. Валовий доход приватного підприємця від самостійного здійснення підприємницької діяльності чи з використанням найманої праці за останні 12 календарних місяців, що передують місяцю придбання патенту, не перевищує 7000

неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (7000 * 17 = 119000)

Ніяких умов законодавством не передбачено
Мінімальний термін роботи за обраною системою оподаткування Квартал Місяць не встановлено

Облік дохо

дів і витрат

Книга обліку доходів

і витрат за формою

№10

Книга обліку доходів і

витрат за формою

№10 не ведеться

Облік доходів і витрат обов'язково

повинні вести у

Книзі обліку доходів і витрат за формою №10

Податки і

збори, від

сплати яких

звільняють

приватного

підприємця

Звільнені від сплати:

податок з доходів фізик-них осіб; плати на землю; внеску до Фонду соціального страхування у зв'язку з тирчасомвою втратою працездатності; внеску до Фонду загально-обов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття;- внеску до Фонду соці-ального страхування від нещасних випадків на виробництві та про-фесійних захворювань

України; внесків до Фонду соціального захисту інвалідів; збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг

Звільнені від сплати: податку на промисел; збору до Пенсійного фонду; внеску до Фонду соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності; внеску до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; внеску до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних

захворювань України; плати за торговельний патент; збору за видачу дозволів на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; плати за патенти

Не звільняють

Використання РРО

РРО

не використовують

РРО

не використовують

Зобов'язані вико-

ристовувати РРО

на загальних під-

ставах

Використання

КОРО і РК

Не використовують

КОРО і РК, крім

випадків реалізації

підакцизних товарів

Не використовують

КОРО і РК, крім

випадків реалізації

підакцизних товарів

Використовують

КОРО і РК, на загальних підставах

ПДВ

Якщо обсяг оподатко-вуваних операцій до 300 тис. грн. на рік – не є платником ПДВ, якщо обсяг – більше 300 тис. грн. є платниками ПДВ

Не є платниками ПДВ

Є платниками ПДВ

на загальних підставах

Строки сплати До 20 числа місяця що передує звітному До 20 числа місяця що передує звітному Авансові внески сплачуються до 15.03, 15.05, 15.08, 15.11
Строки подачі звіту До 5 числа місяця наступного за звітним кварталом Декларація протягом 40 календарних днів наступних за звітним кварталом

Встановлено два способи визначення сукупного чистого доходу приватного підприємця, з якого сплачують прибутковий податок:

СД = Дв - Зд;

СД = Дв – Зн

де СД - сукупний чистий доход;

Дв - валовий доход (виручка у грошовому і натуральному вираженні);

Зд - документально підтверджені витрати, безпосередньо пов'язані з одержанням доходу;

Зн - витрати, визначені за нормами, передбаченими Інструкцією про прибутковий податок з громадян.

Підприємець самостійно приймає рішення про використання одного з двох способів визначення сукупного чистого доходу.

Валовими доходами підприємця вважаються доходи, які він отримує від здійснення будь-якої підприємницької діяльності, пов'язаної з виробництвом, реалізацією товарів, наданням послуг, а також доходи з інших джерел.

Витратами , які зменшують валовий дохід, визнаються витрати, які документально підтверджені та безпосередньо пов'язані з отриманням доходу.

Підприємець - фізична особа формує витрати за переліком статті «Валові витрати», «Амортизація». До декларації про доходи, отримані за звітний період, відносяться лише прямі валові витрати і суми амортизаційних відрахувань, що відповідають фактичній сумі отриманого в цьому періоді валового доходу в будь-якій формі від визначеного виду діяльності та підтверджені документально.

Лише факт отримання доходу може бути підставою для включення до валових витрат звітного періоду не всіх видатків, а тільки тієї їх частини, яка прямо цьому доходу відповідає.

Якщо фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності зареєстрований платником податку на додану вартість, то до складу валових витрат такого підприємця відноситься сума податку на додану вартість, внесена до бюджету (різниця між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту).Якщо витрати, пов'язані з отриманням доходу, не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами у відсотках до валового доходу.У разі зміни протягом року доходу підприємця в межах 50% і більше порівняно з очікуваними, податкові органи здійснюють перерахунок сум податку за термінами сплати, що не настали.

При остаточному розрахунку суми податку враховують суми плати за патент і суми авансованих платежів податку, сплачених протягом року.

ОБІГОВІ КОШТИ

1. Економічна сутність обігових коштів

2. Класифікація і принципи організації обігових коштів

3. Необхідність і способи визначення потреби в обігових коштах

4. Показники стану оборотних коштів

5. Показники ефективності використання оборотних коштів

ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ОБІГОВИХ КОШТІВ

Для здійснення власної фінансово-господарської діяльності підприємство повинно мати в своєму розпорядженні відповідні виробничі фонди. За характером своєї участі в процесі виробництва вони поділяються на основні і оборотні.

Оборотні фонди споживаються в одному виробничому циклі і їхня вартість повністю переноситься на вартість виготовленої продукції.

Оборотні (обігові) активи - це грошові кошти та їх еквіваленти, що необмежені у використанні, а також інші активи підприємства, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців із дати складання балансу.

Обігові кошти (оборотний капітал) - це кошти, витрачені на придбання чи виготовлення оборотних активів підприємства, які необхідні для забезпечення на підприємства безперервності процесу виробництва і реалізації продукції та отримання прибутку.

У зарубіжній економічній літературі окремі автори визначають оборотний капітал як оборотні активи за мінусом короткострокових зобов'язань.

Оборотний капітал проходить три стадії кругообігу: грошову, виробничу й товарну. На першій стадії під час авансування коштів здійснюється придбання й нагромадження необхідних виробничих запасів.

У виробничій сфері оборотний капітал (обігові кошти) авансується в оборотні виробничі фонди і фонди обігу.

Рис. 1. Склад і розміщення обігових коштів

Функції оборотних активів:

- виробнича - забезпечує безперервність процесу виробництва при постійному процесі формування на підприємстві запасів матеріальних ресурсів;

- платіжно-розрахункова - впливає безпосередньо на стан розрахунків і в цілому на грошовий обіг.

Склад оборотних активів - це сукупність окремих елементів оборотних виробничих фондів і фондів обігу.

Структура оборотних активів це питома вага вартості окремих статей оборотних виробничих фондів і фондів обігу в загальній сумі оборотних активів.

На кожному конкретному підприємстві склад і структура оборотних активів є різними і залежать від типу виробництва, складу витрат на виробництво продукції, що виготовляється, матеріально-технічного постачання тощо.

КЛАСИФІКАЦІЯ І ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБІГОВИХ КОШТІВ

Класифікація обігових коштів:

1) залежно від участі їх у кругообігу коштів:

- оборотні кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди;

- оборотні кошти, авансовані у фонди обігу.

Такий розподіл оборотних коштів зумовлений наявністю в кругообігу коштів двох самостійних сфер - сфери виробництва і сфери обігу. Що більша питома вага оборотних коштів, розміщених у сфері виробництва, то ефективніше використовується оборотний капітал.

2) за методами планування, принципами організації та регулювання:

- нормовані – визначаються нормативи, що дає можливість забезпечити нормальний процес виробництва та ефективне використання обігових коштів. До відносяться оборотні кошти у виробничих запасах, незавершеному виробництві та витратах майбутніх періодів, у залишках готової продукції на складах підприємств;

- ненормовані - за якими нормативи не обчислюються (грошові кошти в касі та на рахунках у банку, кредиторська заборгованість та ін.).

3) залежно від ліквідності:

- абсолютно ліквідні кошти;

- швидко реалізовані оборотні кошти (середньоліквідні);

- повільно реалізовані оборотні кошти (низьколіквідні).

4) залежно від ступеня ризику вкладення капіталу:

- оборотний капітал з мінімальним ризиком вкладення;

- з середнім ризиком вкладення;

- з високим ризиком вкладення.

Рис. 2. Класифікація оборотних коштів щодо ступеня ліквідності та ризику вкладення

Практика господарювання підтверджує, що найбільш ліквідними і з найменшим ризиком є кошти в касі, на розрахункових і валютних рахунках в установах банку, вкладені в цінні папери.

Менш ліквідною частиною з певним ризиком вкладення вважається відвантажена продукція і дебіторська заборгованість покупців. Остання, у свою чергу, може бути менш чи більш ліквідною. Це стосується строкової і простроченої дебіторської заборгованості щодо відвантаженої продукції.

Найменш ліквідними і з найбільшим ризиком вкладення є оборотні кошти в незавершеному виробництві; у витратах майбутніх періодів; у виробничих запасах; у готовій продукції (що її не відвантажено). Ця частина оборотних коштів найбільш віддалена від моменту реалізації і більше підлягає впливу змін кон'юнктури ринку, інфляційних процесів тощо. Отже, ліквідність поточних активів є головним фактором, який визначає ступінь ризику вкладання оборотних коштів.

Ступінь ліквідності в цілому оборотних активів і кожної їх групи визначається як відношення відповідної частки оборотних активів до короткострокових зобов'язань.

5) залежно від матеріально-речового утримання:

- предмети праці;

- готова продукція і товари;

- гроші і кошти в розрахунках.

6) за джерелами формування:

- власні кошти - це кошти що постійно знаходяться у підприємстві та строк користування ними не встановлюється;

Мінімальна потреба підприємства в оборотних коштах покривається за рахунок таких власних джерел:

- статутний фонд (пайові внески членів-засновників, внески іноземних учасників, надходження від емісії цінних паперів);

- відрахування від прибутку;

- цільове фінансування та цільові надходження (з бюджету, галузевих і міжгалузевих позабюджетних фондів);

- приріст сталих пасивів (мінімальна заборгованість із заробітної плати працівникам, відрахування на обов'язкове пенсійне страхування, на соціальне страхування, резерв майбутніх платежів, авансування покупців).

Сталі пасиви - це залучені підприємством кошти, що формально йому не належать, але за прийнятою системою розрахунків постійно перебувають у розпорядженні підприємства. До сталих пасивів належать: перехідна заборгованість із заробітної плати, відрахувань у страхові фонди, до бюджету (у межах встановлених термінів їх сплати), забезпечення майбутніх витрат і платежів тощо.

- залучені кошти - це кошти, що надаються підприємствам на визначений строк, після закінчення якого повинні бути повернені банку.

На підприємствах виникають проблеми з несвоєчасним надходженням коштів за відвантажену продукцію, нагромадженням на складі нереалізованої готової продукції, несвоєчасним і неповним виконанням договірних зобов'язань постачальниками та через інші обставини, що спричиняють потребу в додаткових коштах.

Покрити цю проблему практично неможливо та економічно недоцільно, тому підприємство вимушене залучати фінансові ресурси у вигляді короткострокових кредитів банку та інших кредитів, комерційного кредиту.

Призначення банківських кредитів - фінансування витрат, пов'язаних із придбанням основних і поточних активів, із сезонними потребами підприємства, тимчасовим збільшенням виробничих запасів, із збільшенням дебіторської заборгованості, податковими платежами та іншими зобов'язаннями.

Кредити банку дають змогу органічно поєднати всі джерела оборотних коштів і справляють активний вплив на раціональне формування запасів сировини, матеріалів, готової продукції та інших видів матеріальних цінностей.

Комерційний кредит. Використовується підприємствами за браком фінансових ресурсів у покупця і неможливості розрахуватися з постачальником. У цьому разі виникає необхідність відстрочки платежів. Постачальник дає згоду на надання відстрочки платежу за продукцію і від споживача замість грошей одержує вексель або інше боргове зобов'язання.

Порядок формування джерел створення оборотних активів на підприємствах залежить від форми власності, специфіки організаційної побудови підприємства та інших факторів.

Фактична наявність власних та прирівнюваних до них джерел формування оборотних активів визначається за балансом річного звіту підприємства як різниця між підсумком першого розділу пасиву балансу та підсумком першого розділу активу балансу.

Організація обігових коштів включає:

- визначення складу і структури обігових коштів;

- визначення потреби підприємства в обігових коштах;

- визначення джерел формування обігових коштів;

- розпорядження та маневрування обіговими коштами;

- відповідальність за зберігання та ефективне використання обігових коштів.

Принципи організації оборотних коштів:

- оперативна самостійність у використанні оборотних коштів - надання підприємствам самостійності щодо розпорядження, управління оборотними коштами;

- визначення планової потреби та розміщення оборотних коштів за окремими елементами й підрозділами - розрахунок оптимальної потреби в оборотних коштах, яка б забезпечила безперервність процесу виробництва, виконання планових завдань за ритмічної роботи (розробка норм тривалої дії та щорічних нормативів).

- коригування розрахованих і чинних нормативів з урахуванням вимог господарювання, що змінюються: обсягів виробництва, цін на сировину та матеріали; постачальників і споживачів; форм застосовуваних розрахунків.

- раціональна система фінансування оборотних коштів - формування оборотних коштів за рахунок власних ресурсів і залучених коштів у розмірах, що забезпечують нормальний фінансовий стан підприємства.

- контроль за раціональним розміщенням і використанням оборотних коштів - проведення аналізу ефективності кругообороту коштів, що використовуються, з метою прискорення їхнього обертання.

НЕОБХІДНІСТЬ І СПОСОБИ ВИЗНАЧЕННЯ ПОТРЕБИ В ОБІГОВИХ КОШТАХ

На практиці використовується два методи визначення потреби в оборотних коштах: прямий; економічний.

Визначення потреби в оборотних коштах прямим методом передбачає виконання розрахунків для кожного елемента оборотних коштів. Вони здійснюються на тривалий період, якщо раптово не змінюються асортимент продукції, технологія виробництва, умови постачання та збуту продукції. Обчислений методом прямого розрахунку норматив щорічно коригується підприємством з урахуванням змін виробничої програми і швидкості обертання оборотних коштів. Для корекції використовується економічний метод розрахунку.

Визначення потреби в оборотних коштах здійснюється через їх нормування.

Нормування оборотних коштів передбачає врахування багатьох факторів, які впливають на господарську діяльність підприємств. Це:

- умови постачання підприємств товарно-матеріальними цінностями (кількість постачальників, строки поставки, розмір транзитних партій, кількість найменувань матеріальних цінностей, форми розрахунків за матеріальні цінності);

- організація процесу виробництва (тривалість виробничого циклу, характер розподілу витрат протягом виробничого циклу, номенклатура випущеної продукції);

- умови реалізації продукції (кількість споживачів готової продукції, їх віддаленість, призначення продукції, умови її транспортування, форми розрахунків за відвантажену продукцію).

Нормування оборотних активів на кожному підприємстві відбувається відповідно до кошторисів затрат на виробництво і невиробничих потреб, бізнес-плану, який відображає всі сторони комерційної діяльності.

Норма оборотних коштів - це відносний показник, який обчислюється в днях, відсотках чи гривнях.

Норматив оборотних акти вів - це мінімально необхідна сума грошових коштів, що забезпечує підприємницьку діяльність підприємства.

Нормування оборотних коштів здійснюється в такому порядку.

1. Визначення норм запасів за статтями нормованих оборотних коштів.

2. Встановлення одноденного витрачення матеріальних цінностей, виходячи з кошторису витрат на виробництво.

3. Визначення нормативу оборотних коштів за кожною статтею у грошовому вираженні проводиться множенням одноденних витрат у грошовому вираженні на відповідну норму запасу в днях.

4. Розрахунок сукупного нормативу, або загальної потреби в оборотних коштах, на підприємстві проводиться підсумовуванням нормативів за окремими статтями.

5. Визначення норм та нормативів за окремими статтями оборотних коштів для підрозділів підприємств, де використовуються матеріальні цінності та виготовляється продукція.

У разі заниження розміру оборотних коштів можливі перебої в постачанні й виробничому процесі, зменшення обсягу виробництва та прибутку, виникнення прострочених платежів і заборгованості, інші негативні явища в господарській діяльності.

Надлишок оборотних коштів призводить до нагромадження надмірних запасів сировини, матеріалів; послаблення режиму економії; створення умов для використання оборотних коштів не за призначенням.

Значення нормування оборотних коштів:

1) правильне визначення нормативу оборотних коштів забезпечує безперервність і безперебійність процесу виробництва;

2) нормування оборотних коштів дає змогу їх ефективного використання;

3) від правильно встановленого нормативу оборотних коштів залежить виконання плану виробництва, реалізації продукції, прибутку та рівня рентабельності;

4) обґрунтовані нормативи оборотних коштів сприяють зміцненню режиму економії, мінімізації ризику підприємницької діяльності.

ПОКАЗНИКИ СТАНУ ОБОРОТНИХ КОШТІВ

Стан оборотних коштів характеризується наявністю їх на певну дату.

Порівняння фактичної наявності оборотних коштів з нормативом дає змогу визначити брак або надлишок власних оборотних коштів.

Брак власних оборотних коштів означає перевищення нормативу оборотних коштів над фактичною наявністю їх. Він може виникнути з вини самого підприємства, інших підприємств, у результаті зміни умов господарювання, не взятих до уваги своєчасно (як, наприклад, несвоєчасне фінансування приросту нормативу власних оборотних коштів), через стихійне лихо та з інших причин.

Основними причинами браку власних оборотних коштів можуть бути: погана робота маркетингової служби; невиконання планів прибутку; слабка відповідальність підприємств за формування і збереження власних оборотних коштів та їх нецільове використання; несвоєчасне фінансування приросту нормативу оборотних коштів; наявність дебіторської заборгованості (несвоєчасні розрахунки) тощо.

Брак власних оборотних коштів може виникати у зв'язку зі значним підвищенням цін у результаті інфляційних процесів.

Надлишок власних оборотних коштів створюється в підприємств у разі перевищення розмірів оборотних коштів понад визначені їх нормативи, необхідні для задоволення постійних мінімальних потреб виробництва в ресурсах. Він може виникнути внаслідок перевиконання плану прибутку; неповного внеску платежів до бюджету; безоплатного надходження (отримання) товарно-матеріальних цінностей від інших організацій; неповного використання прибутку на цілі, передбачені фінансовим планом, та ін.

Перевищення нормативу оборотних коштів може бути виправданим у разі перевиконання плану випуску продукції, але темпи зростання нормативних запасів не повинні випереджати темпів зростання обсягу виробництва.

За сучасних умов господарювання (зміна цін, інфляція, спад виробництва) перевищення фактичної наявності власних оборотних коштів над нормативом - явище в господарській діяльності підприємств досить рідкісне.

Порівнюючи на певну дату різних періодів фактичну наявність власних оборотних коштів, можна судити про абсолютну зміну їхніх величин.

Показник, що характеризує стан оборотних коштів - коефіцієнт реальної вартості оборотних коштів у майні підприємствар.в .) - визначається як відношення вартості оборотних коштів до вартості майна підприємства:

,

де Фн - фактична наявність (вартість оборотних коштів, грн.);

М - вартість майна підприємства, грн.

Коефіцієнт реальної вартості оборотних коштів показує, яку частку у майні підприємства вони займають. Залежно від типу виробництва, виду продукції та інших чинників ця частка може бути різною. Але бажано, щоб вона забезпечувала можливість ритмічного, безперебійного виробництва і, у разі необхідності, швидкої ліквідності оборотних активів.

Наявність власних оборотних коштів підприємства визначається як різниця між сумою підсумку І розділу пасиву балансу Ф.1 та рядка 330 і підсумком І розділу активу балансу Ф.1 та рядка 300.

ПОКАЗНИКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів на підприємствах використовуються різноманітні показники, найважливішим з яких є швидкість обертання . Вона обчислюється в днях і характеризується періодом, за який оборотні кошти підприємства здійснюють один оборот.

О = С * Д / Р,

де О - термін обертання оборотних коштів, днів;

С - середні залишки нормованих оборотних коштів, грн.;

Д - тривалість періоду, за який обчислюється обертання, днів;

Р - обсяг реалізації продукції, грн.

Тривалість обертання коштів - це синтетичний показник, здатний відображати одночасно результат процесу матеріального відтворення - обсяг реалізації створених товарів і наданих послуг за даний період - і ефективність використаних у цьому процесі матеріальних засобів і коштів. За сучасних умов він може використовуватись на рівні підприємств і на макрорівні для розробки комплексних економічних програм.

Обертання оборотних коштів обчислюється за планом і фактично. Порівнюючи фактичний час обертання з плановим, визначають прискорення або сповільнення обертання як щодо всіх нормованих оборотних коштів, так і щодо окремих їх статей.

Унаслідок прискорення обертання оборотних коштів із обороту вивільняється частина коштів, що обраховується множенням фактичного одноденного обсягу реалізації продукції на дні прискорення обертання оборотних коштів.

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів використовується коефіцієнт обертання , що визначається за формулою:


Ко = Р / С,

де Ко - коефіцієнт обертання оборотних коштів;

Р - обсяг реалізованої продукції, грн.;

С - середні залишки нормованих оборотних коштів, грн.

Цей показник характеризує кількість оборотів оборотних коштів за звітний період. Що більше оборотів здійснюють оборотні кошти, то ліпше вони використовуються.

Коефіцієнт завантаження оборотних коштів обчислюється за такого формулою:

Кз = С / Р,

де Кз - коефіцієнт завантаження оборотних коштів, коп.

Він характеризує величину оборотних коштів на 1 грн. реалізованої продукції. Чим менше оборотних коштів припадає на 1 грн. реалізованої продукції, тим ліпше вони використовуються.

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів може використовуватися коефіцієнт ефективності . Він обчислюється за формулою:

Ке = П / С,

де Ке - коефіцієнт ефективності оборотних коштів, коп.;

П - прибуток від реалізації товарної продукції, грн.

Цей показник характеризує, скільки прибутку припадає на 1 грн. оборотних коштів. Що більший він, то ефективніше використовуються оборотні кошти.

Поліпшення використання оборотних коштів підприємств і підвищення ефективності виробництва можна досягти через:

1) скорочення виробничих запасів товарно-матеріальних цінностей у зв'язку з переходом на оптову торгівлю та прямі економічні зв'язки з постачальниками;

2) прискорення обертання оборотних коштів за рахунок реалізації непотрібних, залежалих товарно-матеріальних цінностей.

Поліпшення використання оборотних коштів вивільняє їх. Це вивільнення може бути абсолютним і відносним.

Абсолютне вивільнення оборотних коштів - це пряме скорочення потреби в оборотних коштах проти попереднього періоду за одночасного збільшення обсягу виробництва (реалізації)..

Відносне вивільнення оборотних коштів виникає тоді, коли внаслідок поліпшення їх використання підприємство з тією самою сумою оборотних коштів або з незначним їх зростанням у плановому році збільшує обсяг виробництва.

За нинішніх умов господарювання через інфляційні процеси найбільш реальним є відносне вивільнення оборотних коштів.

фінанси грошовий прибуток оподаткування обіговий

КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ

1. Необхідність і суть кредитування підприємств

2. Функції кредиту.

3. Форми та види кредитів.

4. Принципи банківського кредитування.

5. Умови і порядок отримання банківського кредиту.

6. Порядок погашення банківського кредиту.

7. Суть факторингових операцій, їх класифікація.

НЕОБХІДНІСТЬ І СУТЬ КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ

Кредитні відносини передбачають наявність, з одного боку, тимчасово вільних грошових капіталів, власники яких готові позичити їх на відповідний термін під процент, а з другого боку – підприємців, які бажають тимчасово використати їх у своїй виробничій діяльності.

Кредит виник спочатку як явище випадкове, зумовлене особливими відносинами між товаровиробниками: коли продавцеві потрібно було продавати товар, а у покупця не було грошей, щоб його купити.

Економічні відносини між сторонами кредитної угоди виникають під час одержання позички, користування нею та її повернення. У цих відносинах беруть участь дві сторони (суб’єкти): позичальник і кредитор. Грошові чи матеріальні цінності, затрати чи проекти, стосовно яких укладається угода позички, є об’єктом кредиту.

Кредит - це економічні відносини між юридичними та фізичними особами, а також державами з приводу отримання позики в грошовій або товарній формі на засадах повернення, строковості, платності.

Виникнення і функціонування кредиту пов'язане з необхідністю забезпечення безперервного процесу відтворення, із тимчасовим вивільненням коштів у одних підприємствах і появою потреби в них у інших. При цьому виникнення кредитних відносин зумовлюється не самим фактом незбігу в часі відвантаження товару і його оплати, а узгодженням між суб'єктами кредитних відносин умови щодо відстрочки платежу шляхом укладання кредитної угод.

Об’єктивна необхідність кредиту обумовлена особливостями кругообігу капіталу:

- постійне створення грошових резервів і виникнення тимчасових додаткових потреб в них;

- різна тривалість обороту коштів в різних господарства;

- тісне переплетіння готівкового і безготівкового обігу коштів;

- відокремлення капіталу в рамках економічних суб’єктів.

В процесі кругообігу капіталу вільні ресурси, що вивільняються в одних господарських ланках, можуть бути використані в інших. Різниця в тривалості циклу виробництва і реалізації продукції, в швидкості обороту вимагає залучення кредитів для забезпечення безперервного процесу виробництва.

За браком власних оборотних коштів підприємства залучають банківські кредити, кошти інших кредиторів та комерційний (товарний) кредит. Кредит дає змогу доцільніше організувати оборот коштів підприємств, не витрачати значних фінансових ресурсів на створення зайвих запасів сировини й матеріалів.

Важлива роль кредиту в організації оборотного капіталу підприємств, що мають сезонні умови постачання, виробництва та реалізації. Кредит їм потрібен для формування тимчасових запасів.

Величина виробничих запасів підприємств постійно коливається в залежності від строків надходження сировини і матеріалів. Величина залишків готової продукції і необхідних підприємству грошових коштів також залежить від умов поставки, строків отримання платежів від покупців і оплати рахунків постачальників, строків виплати, заробітної плати тощо. Тому, незважаючи на рівномірний процес виробництва, у підприємств несезонних галузей в процесі господарської діяльності виникають потреби в додаткових коштах.

ФУНКЦІЇ КРЕДИТУ

Перерозподільча функція . Кредит виступає в ролі стихійного регулятора економіки, забезпечуючи задоволення потреб господарюючих суб’єктів в додаткових фінансових ресурсах.

Економія витрат обігу. Розрив в часі між надходженням і витрачанням грошових коштів суб’єктів господарювання може визначити не тільки надлишок, а й нестачу фінансових ресурсів. Саме тому широке розповсюдження отримали позики на поповнення тимчасової нестачі оборотних коштів, які забезпечують істотне прискорення обігу капіталу, а отже, економію загальних витрат обігу.

Прискорення концентрації капіталу. Процес концентрації капіталу є необхідною умовою стабільності розвитку економіки і метою будь-якого господарюючого суб’єкта. Реальну допомогу в цьому здійснюють позикові кошти, які дозволяють істотно розширити масштаб виробництва і таким чином забезпечити додаткову масу прибутку.

Обслуговування товарообороту. Кредит активно впливає на прискорення товарного і грошового обігу витісняючи з нього готівкові гроші.. Використання безготівкових розрахунків спрощує і прискорює механізм економічних відносин на внутрішньому і міжнародному ринках.

Прискорення науково-технічного прогресу . За рахунок фінансових ресурсів відбувається фінансування діяльності науково-технічних організацій, наукових центрів, що сприяє ефективності інноваційних процесів.

ФОРМИ ТА ВИДИ КРЕДИТІВ

Форми кредиту:

- грошова - гроші є загальним еквівалентом при обміні товарних вартостей, універсальним засобом обігу і платежу;

- товарна - використовується коли покупці одержують товари чи послуги з відстрочкою платежу, при оренду майна, прокаті речей;

- змішана - кредит був наданий в формі товару, а повернений – грошима, або навпаки (наданий грошима, а повернений в формі товару).

Кредитор, що надав товар з відстрочкою платежу, потребує повернення кредиту в грошовій формі.

Види кредиту:

Комерційний кредит – це товарна форма кредиту, яка оформлюється за допомогою векселів. Об’єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги щодо яких продавцем надається відстрочка платежу.

Погашення комерційного кредиту може здійснюватись шляхом:

- сплати боржником за векселем;

- передачі векселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній особі (крім банків та інших кредитних установ);

- переоформлення комерційного кредиту на банківській.

Лізинговий кредит – це відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди. Лізинг є формою майнового кредиту при цьому об’єктом лізингу є різне рухоме та нерухоме майно. Суб’єктами лізингу можуть бути лізингодатель (суб’єкт господарювання, що є власником об’єкта лізингу і здає його в оренду), користувач (суб’єкт, що домовляється з лізингодателем про набуття права володіння та розпорядження об’єктом лізингу у встановлених лізинговою угодою межах), виробник (підприємство, які здійснюють виробництво або реалізацію товарно-матеріальних цінностей).

Іпотечний кредит – це кредитів під заставу нерухомого майна. Кредиторами з іпотеки можуть бути іпотечні банки або спеціальні іпотечні компанії, а також комерційні банки. Позичальниками можуть бути юридичні та фізичні особи, які мають у власності об’єкти іпотеки, або мають поручителів, які надають під заставу об’єкти іпотеки на користь позичальника.

Споживчий кредит – кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам-резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і якій повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору. Строк кредиту встановлюється в залежності від цілей об’єкта кредитування, розміру позики, платоспроможності позичальника.

Бланковий кредит надається комерційними банками тільки в межах наявних власних коштів (без застави майна чи інших видів забезпечення – тільки під зобов’язання повернути кредит) із застосуванням підвищеної процентної ставки надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту і перевірений авторитет у банківських колах.

Консорціумний кредит – може надаватися позичальнику банківським консорціумом, коли необхідна сума кредиту не може бути забезпечена одним кредитором, такими способами:

- шляхом акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредитів суб’єктам господарської діяльності;

- шляхом гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків (кредитування здійснюється в залежності від потреби в кредиті);

- шляхом зміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумній операції.

Державний кредит – вид кредиту, при якому одним із суб'єктів кредитних відносин (як правило, позичальником) виступає держава.

Міжнародний кредит – вид кредиту, що обслуговує рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин.

Банківський кредит надається суб’єктам кредитування усіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Основними з них є: забезпеченість, повернення, строковість, платність та цільова направленість.

Класифікація банківських кредитів:

1. За строками користування:

- короткострокові (до одного року);

- середньострокові (до трьох років);

- довгострокові (понад трьох років)

2. За забезпеченням:

- забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

- гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);

- з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);

- незабезпечені (бланкові).

3. За ступенем ризику:

- стандартні кредити;

- кредити з підвищеним ризиком.

4. За методами надання:

- у разовому порядку;

- відповідно до відкритої кредитної лінії;

- гарантовані (заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов’язання).

5. За строками погашення:

- водночас;

- у розстрочку;

- достроково (за вимогою кредитора, або за заявою позичальника);

- з регресією платежів;

- після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

6. За відсотковою ставкою:

- кредити з плаваючою відсотковою ставкою;

- кредити з фіксованою відсотковою ставкою.

7. За валютою кредитування:

- кредити національній валюті;

- кредити в іноземній валюті.

8. За дотриманням строків погашення:

- кредити стандартні – кредити незалежні від виду забезпечення, строк погашення яких не настав; кредити, за якими своєчасно і в повному обсязі погашається основний борг, включаючи кредити, пролонговані у встановленому порядку, але не більше двох разів, із загальним строком пролонгації не більше 6 місяців.

- кредити нестандартні – кредити, пролонговані більш як 2 рази або з загальним строком пролонгації понад 6 місяців; прострочені до 60 днів забезпечені кредити, а також прострочені до 30 днів недостатньо забезпечені кредити.

- кредити сумнівні – прострочені до 30 днів незабезпечені кредити; прострочені від 30 до 60 днів недостатньо забезпечені кредити, а також прострочені від 60 до 180 днів забезпечені кредити.

- кредити небезпечні – прострочені від 30 до 60 днів незабезпечені кредити; прострочені від 60 до 180 днів недостатньо забезпечені кредити, а також прострочені понад 180 днів забезпечені кредити.

- кредити безнадійні – прострочені від 60 до 180 днів незабезпечені кредити і недостатньо забезпечені кредити, прострочені понад 180 днів.

ПРИНЦИПИ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯ

1. поверненість - необхідність своєчасного повернення отриманих від кредитора фінансових ресурсів після завершення їх використання позичальником;

2. строковість – необхідність повернення кредиту в точно визначений строк, зафіксований в кредитній угоді, або документі, якій її замінює. Якщо підприємство порушує строки погашення, то банк застосовує до нього штрафні санкції і може відмовити в повторній видачі кредиту.

3. платність – необхідність повернення не тільки отриманих позикових ресурсів, а й плати (у вигляді процента) за право їх використання. Витрати підприємств на оплату відсотків за кредит відносять до складу валових витрат виробництва і обігу, що зменшує суму оподатковуваного прибутку.

4. забезпеченість – необхідність забезпечення захисту майнових інтересів кредитора при імовірному порушенні позичальником прийнятих на себе зобов’язань;

5. цільовий характер – цільове використання коштів отриманих від кредитора.

6. диференційований характер кредиту – диференційований підхід з боку кредитної установи до різних категорій потенційних позичальників

УМОВИ І ПОРЯДОК ОТРИМАННЯ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУ

Види банківського обслуговування підприємства:

1. кредити:

- позика на строк - це кредит, який надається повністю негайно після укладення кредитної угоди. Погашається він або періодичними внесками, або одноразовим платежем у кінці терміну.

- кредитна лінія - це згода банку надати кредит протягом певного періоду часу в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовленої суми. Кредитна лінія відкривається, як правило, на рік, але її можна відкрити й на коротший період. Відкрита кредитна лінія дає змогу оплатити за рахунок кредиту будь-які розрахункові документи, передбачені у кредитній угоді, що укладається між підприємством та банком.

- контокорентний кредит (овердрафт) - короткостроковий кредит, що надається банком надійному підприємству понад залишок його коштів на поточному рахунку в межах заздалегідь обумовленої суми шляхом дебетування його рахунку.

- кредит під облік векселів - це короткостроковий кредит, який банківська установа надає пред'явнику векселів, обліковуючи (скуповуючи) їх до настання строку виконання зобов'язань за ними і сплачуючи пред'явнику номінальну вартість векселів за мінусом дисконту.

2. кредитно-гарантійні послуги:

- акцептний кредит - це позика, яка передбачає акцептування банком інкасованої підприємством-позичальником тратти за умови, що підприємство надає у розпорядження банку вексель до строку його оплати.

- авальний кредит - це позика, коли банк бере на себе відповідальність за зобов'язаннями підприємства у формі поручительства або гарантії

3. послуги кредитного характеру:

- факторинг

Виникнення кредитних відносин між підприємствами й банками можливе за таких умов.

1. Учасники кредитної угоди мають бути юридичними особами і функціонувати на принципах комерційного розрахунку.

2. Підприємство (позичальник) або має бути власником майна, або володіти правом на користування та розпорядження ним.

3. Необхідна наявність економічних і юридичних гарантій повернення кредиту після певного строку.

4. Кредитор має бути так само заінтересований у видачі кредиту, як підприємство - в його отриманні, тобто повинні збігатися економічні інтереси суб'єктів господарювання.

Процедура отримання кредиту підприємством:

1 етап - попередні переговори підприємство і банк ведуть переговори на предмет можливого укладення кредитної угоди. За позитивних наслідків переговорів банк готовий прийняти документи підприємства до розгляду.

2 етап - подання в банк заяви та інших документів на отримання кредиту .

Підприємство подає до банку такі документи:

1. Заяву про надання кредиту

2. Статут підприємства (нотаріально засвідчений).

3. Установчий договір (нотаріально засвідчений).

4. Реєстраційне посвідчення (свідоцтво) або патент (нотаріально засвідчені).

5. Фінансову звітність: форму № 1 Баланс підприємства"; форму № 2 "Звіт про фінансові результати і їх використання"; форму № 5 "Звіт про стан майна підприємства" за попередні 3 роки.

6. Техніко-економічне обґрунтування кредиту. Бізнес-план.

7. Документи, що підтверджують право власності на заставлене майно.

8. Інші документи на вимогу банку:

- ліцензію на проект, який кредитується (якщо така потрібна);

- підтвердження Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків України про наявність квоти;

- підтвердження наявності складських приміщень;

- підтвердження наявності виробничих площ і потужностей;

- підтвердження наявності застави або поручительство чи гарантію (один із цих документів);

- договір оренди або інші документи щодо права власності на землю або права тимчасового користування земельною ділянкою (нотаріально засвідчені);

- контракти (договори) між продавцем і покупцем, замовником і підрядчиком на виконання будівельно-монтажних робіт;

- довідку з банку про розмір сплаченого статутного фонду, а також витяги з поточного і валютного рахунків підприємства (позичальника);

- висновок аудиторської фірми щодо фінансового стану підприємства.

3 етап - оцінка банком ефективності кредитної угоди банк вивчає формальну й неформальну інформацію про підприємство; оцінює його ділову репутацію та імідж; аналізує кредитоспроможність підприємства, проводить поглиблене обстеження його фінансового стану і визначає міру ризику; визначає перспективи розвитку підприємства; перевіряє наявність джерел і гарантій погашення кредиту.

Комерційний банк здійснює оцінку фінансового стану підприємства перед наданням йому позики, а далі - щоквартально. Для оцінки фінансового стану підприємства - юридичної особи враховуються такі об'єктивні показники його діяльності: обсяг реалізації; прибутки і збитки; рентабельність; ліквідність; грошові потоки (рух коштів на рахунках клієнтів), склад і динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості.

На основі проведеного аналізу системи основних показників діяльності комерційним банком визначається клас надійності підприємства-позичальника.

На підставі оцінки кредитоспроможності позичальника й ефективності комерційної угоди (проекту) банк приймає рішення про доцільність видачі підприємству кредиту й укладає з ним кредитний договір.

Неодмінною умовою укладання банком кредитного договору є надання підприємством застави. Перевага віддається заставі рухомого і нерухомого майна. Угода про заставу укладається між підприємством-заставодавцем і банком-заставодержателем у письмовій формі і передбачає деталізацію заставних вимог: їх розмір, строки виконання зобов'язань з повернення кредиту і сплати відсотків за нього, склад (опис) та вартість заставленого майна, вид застави (заставлене майно залишається в заставодавця або передається у володіння заставодержателя), місце знаходження предмета застави, зобов'язання зі страхування заставленого майна тощо.

Такі форми забезпечення, як поручительство або гарантії юридичних осіб, використовуються лише за надання кредиту надійним підприємствам або в разі прийняття у забезпечення гарантій Уряду України, надійних банків тощо. Документи, що свідчать про забезпечення, підприємство подає в банк до отримання кредиту.

4 етап - згода банку на надання кредиту

5 етап - підписання кредитного договору

Зміст кредитного договору визначається підприємством і банком самостійно. У ньому вказується мета кредитування, умови, порядок надання й погашення позики, спосіб забезпечення кредиту, відсоткові ставки за кредит, права і відповідальність сторін та інші умови. Відповідно до договору банк бере на себе зобов'язання надати підприємству визначену суму грошових коштів у обумовлений термін. Підприємство зобов'язується: використати отримані кошти на зазначені в договорі цілі; своєчасно погасити позику; сплатити відсотки й надати можливість банку контролювати цільове використання кредиту, а також його забезпечення.

6 етап - надання кредиту

Після укладення кредитної угоди банк відкриває підприємству позиковий рахунок, на який зараховується відповідна сума кредиту. Кредити надаються підприємствам: у безготівковій формі - оплатою платіжних документів з позикового рахунку як у національній, так і в іноземній валюті, переказуванням коштів на поточний рахунок підприємства, у готівковій формі для розрахунків зі здавачами сільськогосподарської продукції.

7 етап - контроль за виконанням підприємством умов кредитної угоди.

ПОРЯДОК ПОГАШЕННЯ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУ

Порядок погашення кредиту - це спосіб погашення основної його суми і нарахованих відсотків.

Кредит погашають повністю після закінчення терміну кредитної угоди або поступово, частинами. Відсоток нараховується на суму непогашеного кредиту.

За способом погашення позики:

- до запитання строк повного повернення конкретно не визначається і погашення відбувається на вимогу банку.

- з погашенням у відповідний термін

- з довгостроковим погашенням (на вимогу кредитора або на бажання підприємства).

За характером погашення кредити поділяються на такі види:

- дисконтні передбачає утримання позикового відсотка (дисконту) під час видачі кредиту;

- позики, які погашаються поступово — щомісячно, щоквартально, раз на півроку, щорічно;

- періодичними внесками – певна частка основної суми кредиту сплачується однаковими внесками протягом терміну дії кредитної угоди, а більша частина його – після закінчення терміну кредиту

- позики, які погашаються одноразовим платежем після закінчення терміну позики, тобто підприємство одночасно сплачує банку суму основного боргу та нарахованих відсотків;

- амортизаційні - здійснюється поступова виплата основного боргу та відсотків рівномірними внесками. Погашення однаковими внесками передбачає, що кожен наступний платіж менший за попередній, оскільки відсоткові виплати з часом знижуються.

Можуть бути й інші способи погашення, які зазначаються у кредитному договорі (надання підприємству пільгового періоду кредитування, тобто відстрочки погашення кредиту):

- порядок погашення може бути пов'язаний з доходами від заходу, що кредитується (погашення кредиту з перервою, тобто з пільговим періодом, а регулярні внески для погашення здійснюються тільки тоді, коли проект починає давати дохід);

- внески для погашення основної суми кредиту здійснюються нерегулярно й неоднаковими сумами.

Джерелами погашення кредит:

- виручка від реалізації продукції, що її отримає підприємство в процесі реалізації проекту кредитування;

- виручка від реалізації продукції власного виробництва, не пов'язаного з проектом кредитування;

- інші надходження від господарської діяльності.

Умови погашення кредиту обумовлюються під час підписання договору підприємства з банком, виходячи з: цільового спрямування кредиту; обсягів та терміну позики; порядку та строків надходження коштів на рахунок підприємства; сезонності та циклічності виробництва; рівня платоспроможності та надійності матеріального забезпечення підприємства тощо.

Відсотки за користування кредитом нараховуються щомісячно в розмірі, передбаченому кредитним договором. Сплата відсотків здійснюється за фактичну кількість днів користування позикою.

Підприємство може звернутись до банківської установи з проханням переглянути графік погашення заборгованості та нарахування відсотків.

Банк може зважити на клопотання, якщо підприємство доведе об'єктивну неможливість отримання передбаченого бізнес-планом доходу в обсязі, достатньому для погашення позики. За згодою банку підприємство укладає з ним або додаткову кредитну угоду, або коригує лише графік зміни термінів часткових платежів.

Дострокове стягнення суми основного боргу та нарахованих відсотків може статися, якщо підприємство використовує кредит не за цільовим призначенням, подає до банку недостовірну звітність, має суттєві недоліки у веденні бухгалтерського обліку.

За несвоєчасне погашення боргу банк може стягнути з підприємства штраф.

СУТЬ ФАКТОРИНГОВИХ ОПЕРАЦІЙ, ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ

Факторинг - система фінансування, за умовами якої підприємство-постачальник товарів переуступає короткострокові вимоги за торговельними операціями комерційному банку.

Факторингові операції включають:

- кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог;

- ведення бухгалтерського обліку клієнта, зокрема обліку реалізації продукції;

- інкасацію заборгованості клієнту;

- страхування його від кредитного ризику.

В основу факторингової операції покладено принцип придбання банком рахунків-фактур підприємства-постачальника за відвантажену продукцію, тобто передачу банку постачальником права вимагати платежі з покупця продукції.

Підприємству відкривається факторинговий рахунок, де здійснюється облік усіх операцій з факторингу. Факторингом більше користуються малі та середні підприємства, оскільки їм частіше бракує оборотних коштів.

Класифікація факторингових операцій

1. За місцезнаходження суб'єктів факторингових операцій:

- Внутрішній факторинг - постачальник, його контрагент та банк перебувають у тій самій країні.

- Зовнішній факторинг - одна зі сторін факторингової угоди перебуває за кордоном.

2. За ступенем охоплення факторингом продукції, що реалізується

- Оплата всієї реалізованої продукції.

- Оплата частини реалізованої продукції

3. За способом повідомлення дебіторів підприємства

- Відкритий факторинг — це тип факторингу, коли підприємство-постачальник повідомляє підприємство-покупця (дебітора) про те, що права на одержання оплати переуступлені банку або факторинговій компанії.

- Закритий факторинг передбачає, що ніхто з контрагентів постачальника не знає про переуступку ним прав на одержання оплати банку чи факторинговій компанії.

4. За формою взаємовідносин підприємства і банку

- Факторинг з правом регресу дозволяє банку (факторинговій компанії) повернути підприємству-постачальнику розрахункові документи, від оплати яких відмовився покупець, і вимагати повернення підприємством-постачальником коштів.

- Факторинг без права регресу означає, що банк (факторингова компанія) бере на себе весь ризик щодо платежу.

5. За повнотою надання послуг

- Повний факторинг включає, крім суто факторингових послуг, і надання ряду . інших: аудиторських, обліку дебіторської заборгованості, повного управління борговими зобов'язаннями тощо.

- Частковий факторинг - це оплата банком (факторинговою компанією) лише рахунків-фактур постачальника.

6. За порядком оплати розрахункових документів постачальника

- Факторинг з попередньою оплатою передбачає негайну оплату розрахункових документів постачальника, як тільки їх буде надано банку (факторинговій компанії).

- Факторинг без попередньої оплати - це такий вид факторингу, коли банк (факторингова компанія) зобов'язується оплатити передані йому постачальником розрахункові документи лише в день , оплати документів боржником.

Факторингові послуги банк не надає:

- за платіжними зобов'язаннями бюджетних організацій;

- за платіжними зобов'язаннями збиткових і неплатоспроможних підприємств;

- за платіжними зобов'язаннями господарських організацій. оголошених некредитоспроможними;

- за компенсаційними або бартерними угодами;

- за договорами, умови яких застерігають право покупця повернути товар протягом певного часу, а також за договорами, які вимагають від продавця здійснення післяпродажного обслуговування;

- підприємствам, що мають велику кількість дебіторів, заборгованість кожного з яких є незначною.

Суть факторингу - банк купує у підприємства-постачальника право на стягнення дебіторської заборгованості покупця продукції (робіт, послуг) і перераховує постачальнику 70-90% суми коштів за відвантажену продукцію в момент подання всіх необхідних документів. Після отримання платежу від покупця банк перераховує продавцю залишок коштів (30-10%) за мінусом відсотків за факторинговий кредит та комісійної винагороди.

Перед укладенням факторингової угоди банк вивчає підприємство-постачальника з погляду відповідності таким вимогам.

1. Продукція має бути високої якості і користуватись попитом на ринку.

2. Постачальник повинен мати стійкі темпи зростання виробництва і дотримувати чітко встановлених умов продажу продукції.

3. Підприємство має бути фінансове стійким та мати добру репутацію.

Для здійснення факторингових операцій постачальник подає в банк такі документи:

1) заяву;

2) баланс на останню звітну дату;

3) копії розрахункових документів, виданих на покупця;

4) інші документи на вимогу банку.

Укладаючи факторингову угоду, підприємство повідомляє банку (факторинговій фірмі) такі дані:

- найменування, адресу кожного платника та умови торгівлі з ним;

- суму боргових вимог, що переуступаються;

- суму боргу кожного платника (з урахуванням сум за рахунками фактурами, сум недоплат);

- дані про умови платежів для кожного платника або стосовно різних видів рахунків;

- іншу інформацію, необхідну для інкасації боргових вимог, у тім числі листування з платником, інформацію про здійснені заходи щодо стягнення належних сум.

Плата за факторинг складається із плати за кредит та комісійної винагороди.

Фінансове забезпечення відтворення основних засобів

1. Основні засоби: суть, групи.

2. Показники стану й ефективності використання основних засобів.

3. Знос і амортизація основних засобів.

4. Суть і склад капітальних вкладень.

5. Джерела і порядок фінансування капітальних вкладень.

ОСНОВНІ ЗАСОБИ: СУТЬ, ГРУПИ

Основні засоби — це матеріальні цінності, що використовуються у виробничій діяльності підприємства понад один календарний рік з початку введення їх в експлуатацію.

Основні засоби – це частина майна підприємства, що переносить свою вартість на новостворений продукт частинами за декілька виробничих циклів.

До основних засобів належать : земельні ділянки, капітальні витрати на поліпшення земель, будинки, споруди та передавальні пристрої, машини та обладнання, транспортні засоби, інструменти, прилади, інвентар, робоча та продуктивна худоба, багаторічні насадження, інші основні засоби.

Класифікація основних засобів:

В залежності від участі в процесі виробництва:

- виробничі – це частина основних засобів, яка бере участь у процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому натуральну форму;

- невиробничі – це житлові будинки та інші соціально-культурного й побутового обслуговування, які не користуються в господарській діяльності, але перебувають на балансі підприємства. Невиробничі основні засоби не беруть участі в процесі виробництва і не переносять своєї вартості на вироблений продукт. Відтворюються вони тільки за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства.

За роллю у виробництві продукції

- активні – безпосередньо беруть участь в переміщенні і переробці сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих;

- пасивні – не беруть безпосередньої участі в процесі виробництва, але створюють необхідні для його існування умови (будівлі, споруди тощо).

За місцем у виробничому процесі (обладнання)

- основне обладнання – в процесі виробництва створюються матеріальні цінності;

- допоміжне обладнання – призначено для здійснення різних операцій, що забезпечують процес виробництва.

Не належать до основних засобів:

1) предмети терміном служби менше одного року незалежно від їх вартості;

2) предмети вартістю до 1000 гривень за одиницю (за ціною придбання) незалежно від терміну служби. При цьому гранична вартість предметів, що не належать до основних засобів, може змінюватися Міністерством фінансів України;

3) спеціальні інструменти і спеціальні пристосування підприємств серійного і масового виробництва певних виробів або для виготовлення індивідуального замовлення незалежно від їхньої вартості;

4) спеціальний одяг, спеціальне взуття, а також постільні речі незалежно від їхньої вартості і терміну служби;

5) формений одяг, призначений для видачі працівникам підприємства, незалежно від вартості й терміну служби.

Основні виробничі засоби з урахуванням специфіки їх виробничого призначення поділяються на такі групи:

1. Будівлі і споруди.

2. Передавальні пристрої.

3. Машини й устаткування (робочі машини й устаткування; вимірювальні й регулюючі прилади; лабораторне устаткування; обчислювальна техніка; транспортні засоби.

4. Виробничий і господарський інвентар.

5. Інші основні засоби.

Співвідношення окремих груп основних виробничих засобів становить їх структуру. Поліпшення структури основних виробничих засобів : підвищення питомої ваги активної їх частини, сприяє зростанню виробництва, зниженню собівартості продукції, збільшенню грошових нагромаджень підприємства.

Для обчислення амортизаційних відрахувань, відповідно до закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” основні засоби поділяють на такі групи:

Група 1 - будівлі, споруди, їхні структурні компоненти, передавальні пристрої, вартість капітального поліпшення землі;

Група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, різне конторське обладнання, устаткування та приладдя;

Група 3 — інші основні засоби, не включені до груп 1, 2 і 4.

Група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичної обробки інформації їх програмне забезпечення, пов’язані з ними засоби зчитування або друку інформації інші інформаційні системи; телефони, мікрофони та рації вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів.

Відтворення основних виробничих засобів - це процес безперервного їх поновлення.

Просте відтворення основних засобів здійснюється в одних і тих самих масштабах, коли відбувається заміна окремих зношених частин основних засобів або заміна старого устаткування на аналогічне, тобто тоді, коли постійно відновлюється попередня виробнича потужність.

Розширене відтворення передбачає кількісне та якісне збільшення діючих основних засобів або придбання нових основних засобів, які забезпечують вищий рівень продуктивності устаткування.

Процес відтворення основних виробничих засобів має характерні ознаки:

1) основні виробничі засоби поступово переносять свою вартість на вироблену продукцію;

2) у процесі відтворення основних виробничих засобів одночасно відбувається рух їх споживної вартості та вартості;

3) нарахуванням амортизаційних відрахувань здійснюється нагромадження в грошовій формі частково перенесеної вартості основних виробничих засобів на готову продукцію;

4) основні виробничі засоби поновлюються в натуральній формі протягом тривалого часу, що створює можливість маневрувати коштами амортизаційного фонду.

Просте відтворення основних виробничих засобів здійснюється у двох формах:

1) заміна зношених або застарілих основних виробничих засобів;

2) капітальний ремонт діючих основних засобів.

За простого відтворення у кожному наступному циклі відбувається створення основних виробничих засобів у попередніх обсягах та з однаковою якістю. Джерелом фінансування заміни зношених основних засобів є нарахована сума амортизації.

За розширеного відтворення кожного наступного циклу здійснюється кількісне і якісне зростання основних виробничих засобів. Джерелом фінансування таких змін є використання частини створеного додаткового продукту.

ПОКАЗНИКИ СТАНУ Й ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ

Показники стану й ефективності використання основних засобів можна об'єднати в три групи, які характеризують:

1) забезпечення підприємства основними фондами;

2) стан основних засобів;

3) ефективність використання основних засобів.

До показників, які характеризують забезпеченість підприємства основними фондами, належать:

1. Фондомісткість (Фм) дає можливість визначити вартість основних засобів на одну гривню виробленої продукції і характеризує забезпеченість підприємства основними фондами. За нормальних умов фондомісткість повинна мати тенденцію до зменшення.

Фм = Фк ÷ Вп

Фк - балансова вартість основних виробничих засобів;

Вп - вартість виробленої продукції;

2. Забезпеченість підприємства основними виробничими фондами визначається рівнем фондоозброєності праці (Фоз). Фондоозброєність розраховують як відношення вартості основних виробничих засобів до чисельності працівників підприємства.

Фоз = Фк ÷ Ч

Збільшення рівня фондоозброєності є позитивним фактором.

3. Коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства (Крв) визначається як відношення вартості основних виробничих засобів (за вирахуванням суми їхнього зносу) до вартості майна підприємства.

Крв = Фз ÷ М

Якщо коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства сягає критичної позначки (0,2 - 0,3), то реальний виробничий потенціал підприємства буде низьким і треба терміново шукати кошти для поліпшення становища.

Стан основних виробничих засобів характеризують через такі коефіцієнти:

1. Коефіцієнт зносу (Кз) характеризує частку вартості основних засобів, що списано на витрати виробництва в попередніх періодах. Коефіцієнт зносу визначається відношенням суми зносу основних засобів до балансової вартості основних засобів.

Кз = Зо ÷ Фк

Зо - сума зносу основних засобів;

Показник зносу основних засобів може визначатись також у відсотках на початок і на кінець звітного періоду і дає змогу оцінити стан основних засобів.

2. Коефіцієнт придатності основних засобів (Кп) розраховується за формулами:

Кп = 1 - Кз, або Кп = 100% - Кз

Коефіцієнт придатності показує, яка частина основних засобів придатна для експлуатації в процесі господарської діяльності.

3. Коефіцієнти оновлення (Ко) та вибуття (Кв) розраховуються за формулами:

Ко = Фв ÷ Фк Кв = Фу ÷ Фк

Фу - вартість уведених основних засобів за звітний період;

Фв — вартість виведених основних засобів за звітний період.

Коефіцієнт оновлення основних засобів характеризує інтенсивність уведення в дію нових основних засобів. Він показує частку введених основних засобів за визначений період у загальній вартості основних засобів на кінець звітного періоду.

Коефіцієнт вибуття показує інтенсивність вибуття основних засобів, тобто ступінь вибуття тих основних засобів, які або морально застаріли, або зношені й непридатні для дальшого використання.

4. Позитивною в діяльності підприємства є ситуація, коли вартість уведених в дію основних засобів перевищує вартість вибулих основних засобів. Для цього розраховується коефіцієнт приросту основних засобів .

Кр = (Фу – Фв) ÷ Фк

До показників, які характеризують ефективність використання основних засобів, належать:

1. Фондовіддача (Фв).

Фв = Вп ÷ Фк Фв = 1 ÷ Фм

Фондовіддача є величиною зворотною до фондомісткості.

За нормальних умов фондовіддача повинна мати тенденцію до збільшення.

2. Відносним показником ефективності використання основних засобів є рентабельність (Рф) .

Рф = Пб ÷ Фк * 100%


Пб - балансовий прибуток за звітний період;

3. Абсолютним показником ефективності використання основних засобів є сума прибутку на одну гривню основних засобів .

4. До показників ефективності використання основних засобів можна також віднести показник питомої ваги активної частини основних засобів у їх загальній сумі.

ЗНОС І АМОРТИЗАЦІЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ

У процесі виробництва основні засоби зношуються фізично і старіють морально. Ступінь фізичного зносу основних засобів визначається в процесі нарахування амортизації.

Фізичний знос - це поступова втрата основними фондами споживної вартості в процесі експлуатації, тобто суто матеріальний знос їх окремих елементів.

Фізичний знос залежить від багатьох факторів, зокрема: особливостей технологічного процесу; якості обслуговування основних засобів; кваліфікації робітників та їхнього ставлення до основних засобів у процесі використання, інтенсивності та умов їх використання.

Розрізняють повний і частковий знос основних засобів. Повний знос передбачає повну заміну зношених основних засобів через нове капітальне будівництво або придбання нових основних засобів. Частковий знос компенсується здійсненням капітального ремонту основних засобів.

Моральний знос - це знос основних засобів унаслідок створення нових, більш прогресивних і економічно ефективних машин та устаткування. Поява досконаліших видів устаткування з підвищеною продуктивністю робить економічно доцільною заміну діючих основних засобів іще до їх фізичного зносу.

Несвоєчасна заміна морально застарілих основних виробничих засобів призводить до того, що собівартість підвищується, а якість знижується порівняно з продукцією, виготовленою на досконаліших машинах та устаткуванні.

Амортизація - це процес поступового перенесення вартості основних виробничих засобів і нематеріальних активів з урахуванням витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення згідно з нормами амортизаційних відрахувань, установленими законодавчими актами.

Амортизаційні відрахування зменшують оподаткований прибуток.

За рахунок амортизаційних відрахувань фінансуються витрати:

- на придбання основних засобів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, у тім числі на самостійне виготовлення основних засобів для власних виробничих потреб (включно з витратами на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних засобів);

- на здійснення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших способів поліпшення основних засобів.

Розмір амортизаційних відрахувань залежить від балансової вартості основних засобів і норм амортизації та методів її нарахування.

Суми амортизаційних відрахувань звітного періоду визначаються множенням норм амортизації на балансову вартість груп основних засобів на початок звітного періоду.

А = Б * Н ÷ 100%

А – сума амортизаційних відрахувань, грн.;

Б – балансова вартість відповідної групи основних засобів на початок звітного періоду, грн.;

Н – норма амортизаційних відрахувань до балансової вартості кожної з груп основних засобів, %.

Згідно з чинним законодавством норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних засобів.

по основним засобам виготовленим до 1.01.04. (на квартал)

1 група – 1,25 %; 2 група – 6,25 %; 3 група – 3,75 %; 4 група – 15 %

по основним засобам виготовленим з 1.01.04. (на квартал)

1 група – 2 %; 2 група – 10 %; 3 група – 6 %; 4 група – 15 %

Балансова вартість груп основних засобів на початок звітного періоду розраховується за формулою:

Б = Б0 + П – В – А

Бо - балансова вартість відповідної групи основних засобів на початок періоду, що передував звітному, грн.;

П – сума витрат, понесених на придбання основних засобів, здійснення капітального ремонту, реконструкції та інші поліпшення основних засобів протягом періоду, що передував звітному;

В – вартість виведених з експлуатації основних засобів протягом періоду, що передував звітному;

А – сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у періоді, що передував звітному.

Підприємства всіх форм власності мають право проводити щорічну індексацію балансової вартості груп основних засобів та нематеріальних активів на коефіцієнт індексації, який визначається за формулою:

Кі = (Іі - 10%) ÷ 100%

Кі - коефіцієнт індексації балансової вартості основних засобів на початок звітного року;

Іі — індекс інфляції року, за результатами якого проводиться індексація.

Якщо значення Кі < 1, індексація основних засобів не провадиться. Якщо підприємство застосувало коефіцієнт індексації, воно зобов'язане визначити капітальний дохід у сумі, що дорівнює різниці між скоригованою балансовою вартістю відповідної групи основних засобів та балансовою вартістю такої групи основних засобів до індексації. Сума капітального доходу включається до складу валових доходів кожного звітного кварталу і дорівнює одній четвертій відсотка річної норми амортизації відповідної групи основних засобів від суми капітального доходу такої групи.

З метою створення фінансових умов для прискорення впровадження у виробництво науково-технічних досягнень та підвищення заінтересованості підприємств у поновленні активної частини основних засобів підприємства мають право самостійно застосовувати прискорену амортизацію основних засобів. Норми прискореної амортизації застосовуються тільки до групи 3 основних засобів (до цієї групи включається активна частина основних засобів, яка безпосередньо бере участь у процесі виробництва і зношується інтенсивніше, ніж інші основні засоби).

СУТЬ І СКЛАД КАПІТАЛЬНИХ ВКЛАДЕНЬ

Капітальні вкладення — це витрати на створення нових, реконструкцію і технічне переозброєння діючих основних засобів.

За допомогою капітальних вкладень здійснюється просте і розширене відтворення основних засобів.

Для визначення розміру капітальних вкладень на підприємстві складається бюджет капітальних витрат, тобто обрахунок запланованих витрат на капітальні вкладення.

Бюджет капітальних витрат включає такі дані:

- первісну вартість усіх основних засобів на початок планового періоду;

- наявність невикористаних амортизаційних відрахувань на початок планового періоду;

- суму амортизаційних відрахувань, яку буде нараховано протягом планового періоду;

- орієнтовний підрахунок вартості устаткування, яке підлягає заміні або продажу протягом планового періоду;

- орієнтовну суму амортизаційних відрахувань на придбані основні засоби протягом планового періоду;

- вартість основних засобів та суму амортизаційних відрахувань, яка буде в підприємства на кінець планового періоду.

На підставі бюджету капітальних витрат приймають рішення щодо здійснення капітальних вкладень.

При складання бюджету капітальних витрат і здійснення капітальних вкладень, потрібно враховувати структуру капітальних вкладень. Виділяють технологічну та відтворювальну структури капітальних вкладень.

Технологічна структура капітальних вкладень відображає співвідношення таких витрат:

- будівельні роботи;

- придбання устаткування, інструментів та інвентарю;

- монтаж устаткування;

- проектно-дослідні роботи;

- інші витрати.

Важливе значення для підвищення ефективності виробництва має поліпшення технологічної структури капітальних вкладень за рахунок збільшення питомої ваги витрат на придбання активної частини основних виробничих засобів.

Відтворювальна структура капітальних вкладень включає такі напрямки витрат:

- нове будівництво;

- технічне переозброєння та реконструкція діючих підприємств;

- розширення діючих підприємств;

- витрати на окремі об'єкти діючих підприємств.

Відтворювальна структура капітальних вкладень оцінюється як прогресивна, коли в її складі збільшується питома вага витрат на технічне переозброєння та реконструкцію діючих підприємств.

ДЖЕРЕЛА І ПОРЯДОК ФІНАНСУВАННЯ КАПІТАЛЬНИХ ВКЛАДЕНЬ

За ринкових відносин має важливе значення вибір оптимальної структури джерел фінансування капітальних вкладень. Фінансування капітальних вкладень здійснюється за рахунок власних і залучених коштів.

Структура джерел фінансування капітальних вкладень підприємства залежить від наступних факторів: оподаткування доходів підприємства; темпів зростання реалізації товарної продукції та їхньої стабільності; структури активів підприємства; стану ринку капіталу; відсоткової політики комерційних банків; рівня управління фінансовими ресурсами підприємства; суті стратегічних цільових фінансових рішень підприємства тощо.

Найприйнятнішим для підприємства є комплексний підхід до вибору джерел фінансування капітальних вкладень.

Основною передумовою визначення оптимальної структури джерел капітальних вкладень бути детальний аналіз:

- можливого обсягу внутрішніх джерел фінансування капітальних вкладень;

- можливого обсягу залучення додаткових коштів для фінансування капітальних вкладень.

Порушення оптимального співвідношення між власними і залученими джерелами фінансування капітальних вкладень може привести до погіршення фінансового стану підприємства. Фінансовий менеджер повинен визначити граничний розмір капітальних вкладень виходячи з розміру та питомої ваги кожного джерела фінансування, які можна залучити для фінансування капітальних вкладень.

Джерела фінансування капітальних вкладень:

1) власні фінансові ресурси: внески засновників підприємства, амортизаційні відрахування; кошти від продажу власного майна; кошти від здавання власного майна в оренду, заставу; прибуток; використання внутрішніх ресурсів у будівництві.

2) централізовані фінансові ресурси: кошти державного та місцевих бюджетів; кошти державних позабюджетних засобів; кошти благодійних засобів.

3) залучені та позичені фінансові ресурси: довгострокові банківські кредити; позики інших підприємств; кошти від випуску векселів та інших боргових зобов'язань; кошти від емісії та реалізації цінних паперів, які належать підприємству; іноземні інвестиції.

За рахунок державного бюджету фінансуються централізовані капітальні вкладення. Бюджетні кошти надаються підприємствам лише в тому разі, коли об'єкти включено до цільової комплексної програми, затвердженої Кабінетом Міністрів України.

Позичені та залучені кошти використовуються підприємством за браком власних фінансових ресурсів на капітальні вкладення.

Порядок фінансування капітальних вкладень залежить від способу проведення капітальних робіт:

1. підрядний спосіб будівництв а будівництво об'єктів здійснюється відповідними підрядними організаціями.

Підрядна організація добирає потрібне устаткування, замовляє його, монтує, виконує будівельні роботи і здає об'єкт. Замовник надає проектну документацію, купує і доставляє на будову устаткування, конструкції та деталі. Відповідальність за об'єкт будівництва покладається на генерального підрядчика, який виконує основні будівельні роботи, а для проведення спеціальних робіт (електромонтажні, санітарно-технічні) залучає за окремим договором спеціалізовані підрядні організації.

Підприємство-замовник і підрядчик укладають договір на будівництво із зазначенням: форми розрахунків; договірної вартості будівництва; об'єктів будівництва із вказівкою на наявність проекту й кошторису для кожного об'єкта; джерел фінансування будівництва; обсягів незавершеного будівництва, які є на день укладання договору; інвентарної вартості об'єкта; переліку підрядчиків і підрядних робіт та інших необхідних даних.

Фінансування будівництва й розрахунки згідно з договором можуть мати форму авансових платежів за виконані елементи робіт або здійснюватися після завершення робіт на об'єкті будівництва.

2. господарський спосіб будівництва застосовується за будівництва невеликих об'єктів, реконструкції та розширення діючих підприємств.

Підприємство самостійно, власними силами здійснює будівельно-монтажні роботи, тобто об'єднує функції і замовника, і підрядчика.

Розрахунки здійснюються за фактично виконані роботи, включаючи витрати на утримання підрозділів, зайнятих організацією будівництва. Після завершення будівництва підприємство визначає інвентарну вартість кожного введеного в експлуатацію елемента в складі об'єкта будівництва.

Коли капітальне будівництво здійснюється господарським способом, у підприємства утворюються специфічні джерела фінансування, які мобілізуються в процесі будівництва. До них належать: мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві, планові нагромадження від виконання будівельно-монтажних робіт господарським способом та економія від зниження їх собівартості.

ОЦІНЮВАННЯ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВ

1. Фінансовий стан підприємства, методи його оцінки.

2. Показники оцінки фінансового стану підприємства.

ФІНАНСОВИЙ СТАН ПІДПРИЄМСТВА, МЕТОДИ ЙОГО ОЦІНКИ

Фінансовий стан підприємства - є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.

Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної та фінансово-господарської діяльності. Тому на нього впливають усі ці види діяльності підприємства. На фінансовому стані підприємства позитивно позначаються безперебійний випуск і реалізація високоякісної продукції. Неритмічність виробничих процесів, погіршання якості продукції, труднощі з її реалізацією призводять до зменшення надходження коштів на рахунки підприємства, в результаті чого погіршується його платоспроможність.

Фінансова діяльність підприємства має бути спрямована на забезпечення систематичного надходження й ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової і кредитної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власних і залучених коштів, фінансової стійкості з метою ефективного функціонування підприємства.

Метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку.

Неефективність використання фінансових ресурсів призводить до низької платоспроможності підприємства і, як наслідок, до можливих перебоїв у постачанні, виробництві та реалізації продукції; до невиконання плану прибутку, зниження рентабельності підприємства, до загрози економічних санкцій.

Основними завданнями аналізу фінансового стану є :

- дослідження рентабельності та фінансової стійкості підприємства;

- дослідження ефективності використання майна (капіталу) підприємства, забезпечення підприємства власними оборотними коштами;

- об'єктивна оцінка динаміки та стану ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства;

- оцінка становища суб'єкта господарювання на фінансовому ринку та кількісна оцінка його конкурентоспроможності;

- визначення ефективності використання фінансових ресурсів.

Аналіз фінансового стану підприємства є необхідним етапом для розробки планів і прогнозів фінансового оздоровлення підприємств.

Кредитори та інвестори аналізують фінансовий стан підприємств, щоб мінімізувати свої ризики за позиками та внесками, а також для необхідного диференціювання відсоткових ставок.

У результаті фінансового аналізу менеджер одержує певну кількість основних, найбільш інформативних параметрів, які дають об'єктивну та точну картину фінансового стану підприємства.

При цьому в ході аналізу менеджер може ставити перед собою різні цілі: аналіз поточного фінансового стану або оцінку фінансової перспективи підприємства.

Аналіз фінансового стану — це частина загального аналізу господарської діяльності підприємства, який складається з двох взаємозв'язаних розділів: фінансового та управлінського аналізу.

За організаційними формами проведення виділяють два основних види фінансового аналізу: внутрішній та зовнішній

Особливостями зовнішнього фінансового аналізу є: орієнтація аналізу на публічну, зовнішню звітність підприємства; множинність об'єктів-користувачів; різноманітність цілей і інтересів суб'єктів аналізу; максимальна відкритість результатів аналізу для користувачів.

Основним змістом зовнішнього фінансового аналізу , який здійснюється партнерами підприємства, контролюючими органами на основі даних публічної фінансової звітності, є: аналіз абсолютних показників прибутку; аналіз показників рентабельності; аналіз фінансового стану, фінансової стабільності підприємства, його платоспроможності та ліквідності балансу.

Основним змістом внутрішнього аналізу фінансового стану підприємства є: аналіз динаміки прибутку та рентабельності підприємства і факторів, що на них впливають; аналіз кредитоспроможності підприємства; оцінка використання майна та вкладеного капіталу; аналіз власних фінансових ресурсів; аналіз ліквідності та платоспроможності підприємства; аналіз самоокупності підприємства.

Прийоми аналізу:

1) горизонтальний (часовий) аналіз — порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом;

2) вертикальний (структурний) аналіз — визначення структури фінансових показників з оцінкою впливу різних факторів на кінцевий результат;

3) трендовий аналіз — порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів та визначення тренду, тобто основної тенденції динаміки показників

5) порівняльний аналіз — внутрішньогосподарський аналіз зведених показників звітності за окремими показниками самого підприємства та його дочірніх підприємств (філій), а також міжгосподарський аналіз показників даної фірми порівняно з показниками конкурентів або із середньогалузевими і а середніми показниками;

6) факторний аналіз — визначення впливу окремих факторів (причин) на результативний показник детермінованих (розділених у часі) або стохастичних (що не мають певного порядку) прийомів дослідження. При цьому факторний аналіз може бути як прямим (власне аналіз), коли результативний показник розділяють на окремі складові, так і зворотним (синтез), коли його окремі елементи з'єднують у загальний результативний показник.

Предметом фінансового аналізу підприємства є фінансові ресурси підприємства, їх формування та використання.

Інформаційною базою для оцінювання фінансового стану підприємства є дані:

- балансу (форма № 1);

- звіту про фінансові результати (форма № 2);

- звіту про рух грошових коштів (форма № 3);

- звіту про власний капітал (форма № 4);

- дані статистичної звітності та оперативні дані.

Інформацію, яка використовується для аналізу фінансового стану підприємств, за доступністю можна поділити на відкриту та закриту (таємну). Інформація, яка міститься в бухгалтерській та статистичній звітності, виходить за межі підприємства, а отже є відкритою.

Звіт про фінансові результати відображає ефективність (або неефективність) діяльності підприємства за певний період. Якщо баланс відображає фінансовий стан підприємства на конкретну дату, то звіт про прибутки та доходи дає картину фінансових результатів за відповідний період (квартал, півріччя, 9 місяців, рік).

Дані фінансової звітності є підставою не тільки для оцінки результатів звітного періоду, а й для їх прогнозування. Так, інформація щодо фінансового стану та результатів діяльності часто використовується як підстава для прогнозування майбутнього фінансового стану.

ПОКАЗНИКИ ОЦІНКИ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

Показники оцінювання фінансового стану підприємства мають бути такими, щоб усі ті, хто пов’язаний з підприємством економічними відносинами, могли одержати відповіді на запитання, наскільки надійне підприємство як партнер у фінансовому відношенні, а отже прийняти рішення про економічну доцільність продовження або встановлення таких відносин з підприємством.

Існує досить велика кількість показників, які характеризують фінансовий стан підприємства.

Виділяють таки групи показників:

- прибутковості;

- оцінювання майнового стану підприємства;

- оцінювання джерел формування капіталу;

- ліквідності та платоспроможності;

- фінансової стійкості та стабільності підприємства;

- рентабельності підприємства;

- ділової активності.

Необхідна кількість та види показників обираються залежно від конкретної мети аналізу.

Аналіз платоспроможності та ліквідності підприємства :

Оцінку та аналіз ліквідності можна проводити з використанням абсолютних і відносних показників.

Сутність аналізу ліквідності за допомогою абсолютних показників – перевірити, які джерела коштів і в якому обсязі використовуються для покриття зобов’язань. Для цього необхідно перегрупувати статті балансу: активи по зменшенню ліквідності, пасиви по підвищенню терміновості зобов’язань.

Розрахунок коефіцієнтів ліквідності доцільно визначати з врахуванням здійсненої оцінки окремих активів за можливою сумою доходу. Коефіцієнти ліквідності визначаються відношенням величини ліквідного майна, тобто засобів, які можуть бути використані для оплати боргів до поточних зобов’язань. Ліквідність підприємства – це ліквідність його активів. Ліквідність визначається мірою покриття зобов’язань підприємства його активами, строк для перетворення яких в гроші відповідає строку погашення зобов’язань. В залежності від того, якими платіжними засобами (активами) підприємство має можливість здійснити оплату своїх зобов’язань, розраховують три рівні платоспроможності.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності розраховується за формулою:

Кал = грошові кошти та їх еквіваленти / поточні зобов’язання = (ряд.230 + ряд.240) / ряд.620

Коефіцієнт показує наскільки короткострокові зобов’язання можуть бути негайно погашені високоліквідними коштами. Теоретичне значення показника становить від 0,2 до 0,35.

Коефіцієнт поточної (проміжної) ліквідності розраховується за формулою:

К пл = (оборотні активи – запаси) / поточні зобов’язання = (ряд.260-ряд.(100-140)) / ряд.620

Теоретичне значення показника повинно бути не меншим 0,7 – 0,8. відповідно до міжнародних стандартів його значення повинно бути більшим від 1.

Коефіцієнт загальної ліквідності (покриття) розраховується за формулою:

Кп = поточні активи / поточні зобов’язання = ряд.260 / ряд.620

Коефіцієнт виражає платоспроможність підприємства не лише за умов своєчасних розрахунків з дебіторами і реалізації готової продукції, але також за умов продажу (якщо це потрібно) інших матеріальних оборотних засобів. Загальний коефіцієнт покриття показує скільки грошових одиниць оборотних активів припадає на кожну грошову одиницю поточних зобов’язань. Критичне значення коефіцієнта 1. При коефіцієнті покриття меншому за 1 підприємство має неліквідний баланс. Значення коефіцієнта покриття у межах 1 – 1,5 свідчить про те, що підприємство може своєчасно ліквідувати борги. Зростання показника вище 2 свідчить про неефективне управління грошовими коштами, що може негативно позначитись на доходності.

Аналіз платоспроможності підприємства передбачає також вивчення причин фінансових ускладнень. Такими причинами бувають: невиконання плану випуску та реалізації продукції (робіт, послуг); недостача власних джерел фінансування; високий рівень оподаткування; відвернення коштів у наднормативні запаси, готову продукцію і затрати.

Важливим показником, що характеризує рівень платоспроможності та ліквідності підприємства є рівень власного оборотного капіталу (ВОК).

ВОК = Пр1 + Пр2 + Пр 5 – Ар1

де, Ар1 – підсумок першого розділу активу балансу

Пр 1, Пр 2, Пр 5 – підсумок першого, другого, п’ятого розділу пасиву балансу відповідно

ВОК характеризують ту частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття поточних активів підприємства. У зв’язку з цим варто визначити, яку частку ВОК підприємство фінансує за допомогою власного капіталу. Для цього розраховують коефіцієнт маневреності власного капіталу, який показує, яка доля власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності.

Аналіз фінансової стійкість підприємства :

Фінансова стійкість підприємства пов’язана із перспективною його платоспроможністю, її аналіз дає змогу визначити фінансову можливість підприємства на відповідну перспективу.

Фінансова стійкість підприємства залежить від розміщення його активів та джерел їх формування. Оцінка фінансової стійкості підприємства має на меті об’єктивний аналіз величини та структури активів і пасивів підприємства і визначення на цій основі міри його фінансової стабільності й незалежності, а також відповідальності фінансово-господарської діяльності.

Від оптимізації співвідношення власних і залучених активів залежить фінансовий стан підприємства.

Фінансова стійкість підприємства характеризується:

- достатньою фінансовою забезпеченістю безперервності основних видів діяльності;

- фінансовою незалежністю від зовнішніх джерел фінансування;

- здатністю маневрувати власними коштами;

- достатнім забезпеченням матеріальних оборотних активів власними джерелами покриття;

- станом виробничого потенціалу.

Фінансово стійким можна вважати таке підприємство, яке за рахунок власних коштів спроможне забезпечити запаси й витрати, не допустити невиправданої кредиторської заборгованості, своєчасно розрахуватись за своїми обов’язками.

Узагальнюючим показником фінансової стійкості є надлишок чи нестача джерел коштів для формування запасів і витрат, що визначається у вигляді різниці величини джерел коштів і величини запасів і витрат.

За допомогою цих показників визначається трикомпонентний показник типу фінансової ситуації

Можливе виділення 4-х типів фінансових ситуацій:

1. Абсолютна фінансова стійкість - це крайній тип фінансової стійкості і відповідає наступним умовам: Фв ³ 0; Фт ³ 0; Фо ³ 0; тобто S = ( 1,1,1) власні оборотні активи повністю забезпечують запаси підприємства;

2. Нормальна фінансова стійкість гарантує платоспроможність: Фв < 0; Фт ³ 0; Фо ³ 0; тобто S = (0,1,1) запаси й витрати забезпечуються сумою власних оборотних активів та довгостроковими зобов’язаннями;

3. Нестійкий фінансовий стан характеризується порушенням платоспроможності, але зберігається можливість відновлення рівноваги за рахунок поповнення джерел власних коштів, за рахунок скорочення дебіторської заборгованості, прискорення оборотності запасів: Фв < 0; Фт < 0; Фо ³ 0; тобто S = (0,0,1) запаси й витрати забезпечуються за рахунок власних оборотних активів довгострокових та короткострокових кредитів і позик, тобто за рахунок усіх основних джерел формування запасів;

4. Кризовий фінансовий стан, при якому підприємство на грані банкрутства, оскільки в даній ситуації кошти, короткострокові цінні папери і дебіторська заборгованість не покривають навіть його кредиторської заборгованості: Фс < 0; Фт < 0; Фо < 0; тобто S = (0,0,0) запаси й витрати не забезпечуються джерелами їх формування і підприємство перебуває на межі банкрутства.

Визначення типу фінансового стану

1. Власні оборотні кошти (ВОК) ВОК = Пр1 + Пр2 + Пр5 – Ар1
2. Власні, довгострокові позикові кошти в обороті (Вк1) Вк1 = ВОК + Пр3
3. Власні, довгострокові, короткострокові позикові кошти в обороті (Вк2) Вк2 = Вк1 + ряд.530
4. Запаси і затрати (З) З = ряд.100 + ряд.110 + ряд.120 + ряд.130 + ряд.140
5. Надлишок або нестача власних оборотних коштів у запасах (Фв) Фв = ВОК - З
6. Надлишок або нестача власних оборотних коштів та довгострокових запозичених джерел формування (Фт) Фт = Вк1 – З
7. Надлишок або нестача загальної величини основних джерел формування запасів (Фо) Фо = Вк2 - З

Фінансова стійкість підприємства характеризується такими коефіцієнтами :

- коефіцієнт фінансової незалежності (автономії) характеризує ринкову стійкість підприємства. Він характеризується відношенням власних джерел до їх загальної суми

Кфн = власний капітал / валюта балансу = (Пр1 + Пр2) / ряд.640

Для підприємств, які працюють в умовах ринкових відносин, нормальним явищем, що забезпечує достатньо стабільний стан для інвесторів і кредиторів, вважається відношення на рівні 0,6%. У даному випадку ризик кредиторів зводиться до мінімуму, адже продавши майно, сформоване за рахунок власного капіталу, підприємство зможе погасити свої боргові зобов'язання. Теоретичне значення коефіцієнта фінансової незалежності повинно бути не менше 0,5. Збільшення показника свідчить про зростання фінансової незалежності та підвищення підприємством гарантії погашення своїх зобов'язань.

- коефіцієнт фінансової стійкості показує питому вагу в загальній вартості майна всіх джерел коштів, які підприємство може використати без втрат для кредиторів, і визначається додаванням до власного капіталу довготермінових позик за мінусом використаних позикових коштів і діленням цієї суми на валюту балансу

Кфс = (власний капітал + довготермінові позикові кошти - використання позикових коштів ) / валюта балансу

- коефіцієнт фінансової залежності характеризує залежність діяльності підприємства від позикового капіталу і розраховується шляхом ділення суми позикового капіталу на валюту балансу

Кфз = позиковий капітал / валюта балансу = (Пр 3 + Пр4) / ряд.640

Оптимальне значення цього показника дорівнює 0,4. Його збільшення негативно впливає на фінансовий стан підприємства.

- коефіцієнт фінансового ризику (Кфр) (коефіцієнт співвідношення позикового і власного капіталу) показує фінансову незалежність підприємства від залучення позикових коштів і визначається відношенням суми позикових коштів до власного капіталу

Кфр = позиковий капітал / власний капітал = (ряд.430 + ряд.480) / (ряд.380 + ряд.620)

Оптимальне значення коефіцієнта фінансового ризику визначено в межах 0,3-0,5. Критичним значенням цього показника вважається 1.

- коефіцієнт короткотермінової заборгованості характеризує частку короткотермінових зобов'язань в загальній сумі зобов'язань і обчислюється:

Ккз = (заборгованість за короткотерміновими кредитами + кредиторська заборгованість за розрахунками + поточні зобов'язання за розрахунками) / загальна сума зобов'язань

- коефіцієнт маневреності власних коштів (Км) розраховується за формулою:

Км = ВОК / власний капітал,

Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто вкладена в оборотні засоби, а яка - капіталізована. Даний показник може коливатись в залежності від структури капіталу та галузевої належності підприємства.

Для визначення фінансової стійкості в залежності від конкретної ситуації можуть розраховуватися також інші показники.

Аналіз прибутковості підприємства :

Економічна доцільність функціонування будь-якого підприємства, результативність його фінансової діяльності багато в чому оцінюється станом формування та використання прибутку.

Кінцевий результат роботи підприємства оцінюється рівнем ефективності його господарської діяльності: загальним обсягом одержаного прибутку та в розрахунку на одиницю ресурсів.

Дохідність підприємства характеризується абсолютними і відносними показниками. Абсолютний показник дохідності - це сума прибутку або доходів. Прибуток та відносний показник прибутку - рентабельність є основними показниками ефективності роботи підприємства, які характеризують інтенсивність господарювання. Життєдіяльність підприємства багато в чому залежить саме від того, якою мірою забезпечена фінансова віддача ресурсів та наскільки досягається рівень прибутковості в процесі формування витрат. Співвідносити витрати і доходи є головне завдання кожного учасника господарської діяльності.

Абсолютна сума прибутку не характеризує рівень ефективності господарської діяльності. Щоб зробити висновок про рівень ефективності господарювання, отриманий прибуток необхідно порівняти з понесеними витратами або активами, які забезпечують підприємницьку діяльність.

Прибуток підприємства для розрахунку показників ефективності його господарської діяльності може визначатися за величиною:

а) чистого прибутку - прибуток, що залишається підприємству для самостійного використання його власниками (ф. 2 ряд. 220 або 225);

б) прибутку за наслідками господарської (звичайної та надзвичайної) діяльності (ф. 2 ряд. 170 або 175 / ряд. 200 - ряд. 205).

Оцінку прибутковості підприємства доцільно проводити в два етапи. Спочатку необхідно провести детальний аналіз фінансових результатів підприємства, а потім розрахувати і проаналізувати відносні показники ефективності – показники рентабельності.

Відносні показники:

- рентабельність реалізованої продукції (рентабельність продажу) (Рпр):

Рпр = Прибуток від реалізації / Чистий дохід х 100% = ф.2 ряд.050 / ф.2 ряд.035 х 100%

Рентабельність продажу ще називають маржею прибутку. Вона показує, скільки прибутку приносить кожна гривня обсягів реалізації, її, як правило, визначають окремо за кожним видом діяльності або за кожною групою реалізованої продукції.

- рівень рентабельності підприємств (Рп):

Рп = Прибуток від реалізації / Собівартість х 100% = ф.2 ряд.050 ф. / ф.2 ряд.040 х 100%

- загальна рентабельність виробництва (рентабельність фондів) (Рф):

Рф = Фінансовий результат від звичайної діяльності / Вартість основних засобів виробничого характеру х 100% = ф.2 ряд. 170 / ф.№2 + ф.1 ряд.030 х 100% (2.19)

- рентабельність активів (Ра)

Ра = Чистий прибуток / Валюта балансу х 100% = ф.2 ряд.220 / ф.1 ряд.280 х 100%

- рентабельність власного капіталу (Рвк)

Рвк = Чистий прибуток / Власний капітал х 100% = ф.2 ряд.220 / ф.1 ряд.380 х 100%

- рентабельність діяльності (Рд)

Рд = Чистий прибуток / Чистий дохід х 100% = ф.2 ряд.220 / ф.2 ряд.035 х 100%

За умов інфляції важливо забезпечити об'єктивність показників фінансового стану та запобігти їх викривленню через постійну зміну цін. Аналіз проводиться за даними роботи за рік. Показники минулого року приводяться у відповідність із показниками звітного року за допомогою індексації цін.

Аналіз ділової активності підприємства :

Оцінка ділової активності – це та основа, на якій ґрунтуються раціональні й розумні рішення про обсяги та об’єкти витрачання майна (активів).

Ділова активність підприємства у фінансовому аспекті проявляється передусім у швидкості обороту його засобів. Аналіз її полягає у досліджуванні рівнів і динаміки різнобічних фінансових коефіцієнтів оберненості, які є відносними показники фінансових результатів діяльності господарюючого суб’єкта.

Ділова активність може характеризуватись динамікою показників ефективності виробничо-господарської діяльності в цілому. Позитивна динаміка цих показників сприятиме зміцненню фінансового стану підприємства.

Загальна оберненість усіх засобів складається з часткових показників оберненості окремих елементів цих засобів.

Коефіцієнт загальної оберненості капіталу (Коз) обчислюється як відношення виручки від реалізації до вартості загального капіталу за певний період

Коз = чистий доход / вартість капіталу = ф.2 ряд.035 / ф.1 ряд.640

Коефіцієнт оберненості мобільних засобів, коефіцієнт оборотності оборотних активів (Ком) обчислюється як відношення виручки від реалізації до величини мобільних засобів (запаси і затрати, грошові кошти, розрахунки, інші оборотні активи)

Ком = чистий дохід / оборотні активи = ф.2 ряд.035 / ф.1 ряд.260

Коефіцієнт оборотності запасів (Коз) обчислюється як відношення виручки від реалізації до вартості запасів і затрат по балансу

Коз = чистий дохід / запаси = ф.2 ряд.035 / ф.1 ряд. (100 – 140)

Коефіцієнт оберненості дебіторської заборгованості (Кодз) визначається як відношення виручки від реалізації до суми дебіторської заборгованості

Кодз = чистий дохід / дебіторська заборгованість = ф.2 ряд.035 / ф.1 ряд.(150-210)

Термін обороту дебіторської заборгованості (строк погашення дебіторської заборгованості) - тривалість періоду обороту в днях (Тобд) визначається як відношення календарного фонду часу за певний період до коефіцієнту оберненості дебіторської заборгованості

Тобд = тривалість періоду / коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості

Коефіцієнт оберненості кредиторської заборгованості (Кокз) як відношення виручки від реалізації до суми кредиторської заборгованості

Кокз = чистий дохід / кредиторська заборгованість = ф.2 ряд.035 / ф.1 ряд. (530-600)

Строк погашення кредиторської заборгованості (Тобк) як відношення календарного фонду часу за певний період до коефіцієнта оберненості кредиторської заборгованості за цей період

Тобк = тривалість періоду / коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості

Коефіцієнти оберненості дебіторської та кредиторської заборгованості свідчать про розширення або зниження комерційного кредиту, що надає підприємство і надається підприємству.

Коефіцієнт оборотності основних засобів (фондовіддача) (Фв) як відношення виручки від реалізації до величини основних засобів

Фв = чистий дохід / основні засоби = ф.2 ряд.035 / ф.1 ряд. 031

Коефіцієнт оборотності власного капіталу (Ковк) як відношення виручки від реалізації до вартості власного капіталу

Ковк = чистий дохід / власний капітал = ф.2 ряд.035 / ф.1 ряд.380

Аналіз ділової активності характеризується і якісними показниками. До них можна віднести широту ринку збуту продукції, репутацію підприємства, яка виражається, наприклад, в популярності користувачів його продукції або послуг.

Залежно від мети та завдань аналізу в кожному конкретному випадку вибирають оптимальний саме для цього випадку комплекс показників та напрямків аналізу фінансової стійкості підприємства.

Характеристика основних показників, які використовуються в процесі оцінки фінансової стійкості підприємства:

- коефіцієнт фінансової незалежності (автономії) характеризує частку власного капіталу в загальній сумі активів, авансованих у його діяльність, це коефіцієнт концентрації власного капіталу, чим вищий цей коефіцієнт, тим більш фінансово стійким і незалежним від кредиторів є підприємство; критичне значення коефіцієнта становить 0,5, але в умовах кризи даний показник може становити 0,8 - 0,9, тому що в кризовій ситуації залучати кредити дуже дорого;

- коефіцієнт концентрації залученого капіталу характеризує частку залученого (позиченого) капіталу в загальній сумі активів, він є доповненням до коефіцієнту фінансової незалежності, сума обох коефіцієнтів дорівнює 1 (чи 100%);

- коефіцієнт фінансової залежності є оберненим до попереднього коефіцієнту, коли його значення наближається до 1 (чи 100%), то це означає, що власник повністю фінансує своє підприємство;

- коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто яку вкладено в оборотні кошти, а яку капіталізовано;

- коефіцієнт довгострокових вкладень показує, яку частину основних коштів та інших необоротних активів профінансовано зовнішнім інвестором, тобто яка частина належить їм, а не власникам підприємства;

- коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів характеризує структуру капіталу, зростання цього показника – негативна тенденція, яка означає, що підприємство починає все сильніше залежить від зовнішніх інвесторів;

- коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів аналізується в динаміці - зростання цього показника свідчить про посилення залежності підприємства від кредиторів, тобто про зниження його фінансової стійкості, і навпаки;

- коефіцієнт покриття загальний, характеризує співвідношення поточних активів і поточних зобов'язань, для нормального функціонування підприємства цей показник має бути більше за одиницю; зростання його — позитивна тенденція, орієнтовне значення показника встановлює підприємство самостійно, воно залежатиме від щоденної потреби підприємства у вільних грошових ресурсах;

- коефіцієнт швидкої ліквідності обчислюється за вужчим колом поточних активів ніж коефіцієнту покриття, з розрахунку виключають найменш ліквідну їх частину — виробничі запаси; кошти, які можна отримати у разі вимушеної реалізації виробничих запасів, можуть бути суттєво меншими за витрати на їх придбання;

- коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності) є найбільш жорстким критерієм ліквідності підприємства і показує, яку частину короткострокових зобов'язань може бути за необхідності погашено негайно;

- частина власних оборотних коштів у покритті запасів - це вартість запасів, яка покривається власними оборотними коштами, має велике значення для підприємств торгівлі;

- коефіцієнт покриття запасів, розраховується як співвідношення величини стабільних джерел покриття запасів і суми запасів, якщо значення цього показника менше за одиницю, то поточний фінансовий стан підприємства вважають недостатньо стійким;

Показники оцінки фінансової стійкості підприємства мають бути такими, щоб усі ті, хто пов’язаний із підприємством економічними відносинами, могли одержати відповідь на запитання, наскільки надійне підприємство як партнер у фінансовому відношенні, а отже, прийняти рішення про економічну доцільність установлення таких відносин з підприємством.

В доброму фінансовому стані зацікавлене саме підприємство, а так як добрий фінансовий стан будь-якого підприємства формується в процесі його взаємовідносин із постачальниками, покупцями, акціонерами, банками та іншими юридичними і фізичними особами, то безпосередньо від підприємства залежить міра його економічної привабливості для всіх цих осіб, що завжди мають можливість вибору між багатьма підприємствами, спроможними задовольнити той самий економічний інтерес.

Тому необхідно систематично, детально і в динаміці аналізувати фінансовий стан підприємства, оскільки від його поліпшення підприємства залежить економічна перспектива діяльності підприємства.

Порядок розрахунку основних показників оцінки фінансової стійкості та стабільності підприємства

№ п/п

Показники оцінки

Порядок розрахунку або джерело одержання вихідних даних Нормативні значення показника
1 Коефіцієнт автономії (незалежності) Власний капітал ÷ Активи

> 0,5

2 Коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів Позикові кошти ÷ Власний капітал

< 1

3 Коефіцієнт довгострокового залучення капіталу (Довгострокові кредити + Довгострокові позики) ÷ (Власні кошти + Довгострокові кредити + Довгострокові позики)

< 0,5

4 Коефіцієнт маневреності власного капіталу (Власні кошти + Довгострокові кредити + Довгострокові позики – Необоротні активи) ÷ (Власні кошти + Довгострокові кредити + Довгострокові позики)

> 0,3

5 Коефіцієнт реальної вартості основних засобів у майні підприємства (Вартість основних засобів + Запаси) ÷ Активи 0,5 – 0,8
6 Коефіцієнт фінансової залежності Активи ÷ Власний капітал

< 2

7 Коефіцієнт концентрації залученого капіталу Залучений капітал ÷ Активи < 0,5
8 Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів Довгострокові зобов’язання ÷ (Довгострокові зобов’язання + власний капітал)

< 0,5

9 Коефіцієнт структури залученого капіталу Довгострокові зобов’язання ÷ Залучений капітал

< 0,5

10 Показник заборгованості кредиторам Заборгованість кредиторам ÷ Активи * 100%

за планом

11 Показник заборгованості акціонерам Усього заборгованість акціонерам ÷ Активи * 100%

за планом

12

Коефіцієнт покриття загальний Поточні активи ÷ Поточні зобов'язання > 1
13 Коефіцієнт забезпеченості запасів і витрат власними оборотними коштами Власні оборотні кошти ÷ Запаси і витрати

> 0,6 – 0,8

14

Коефіцієнт критичної оцінки

(Гроші + ринкові цінні папери + дебіторська заборгованість) ÷ Поточні пасиви

> 0,7

15 Коефіцієнт швидкої ліквідності (Грошові засоби, розрахунки та інші активи) ÷ Поточні зобов'язання

> 1

16 Коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможність) Грошові засоби ÷ Поточні зобов'язання

> 0,2

17 Частка виробничих запасів у поточних активах Запаси та витрати ÷ Поточні активи

< 0,5

18 Частка власних оборотних коштів у покритті запасів Власні оборотні кошти ÷ Запаси та витрати

> 0,8 -1

19

Коефіцієнт покриття запасів

Стабільні джерела покриття ÷ Запаси та витрати

> 1

20 Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості Чиста виручка ÷ Середньорічна дебіторська заборгованість

за планом

21 Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості Чиста виручка ÷ Середньорічна кредиторська заборгованість

за планом

22 Коефіцієнт мобільності всіх коштів підприємства Оборотні кошти ÷ Активи

> 0,3 – 0,5

23 Коефіцієнт мобільності оборотних коштів Грошові засоби ÷ Оборотні кошти

> 0,2

24 Коефіцієнт чистої виручки (Сума зносу + Чистий прибуток ) ÷ Чиста виручка ≥ нормальному рівневню рентабельності
25 Коефіцієнт фінансової стабільності Власний капітал ÷ Залучений капітал > 1

ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ НА ПІДПРИЄМСТВАХ

1. Зміст та задачі фінансового планування.

2. Принципи і методи фінансового планування.

3. Зміст фінансового плану та порядок його складання.

4. Зміст і значення оперативного фінансового плану.

ЗМІСТ ТА ЗАДАЧІ ФІНАНСОВОГО ПЛАНУВАННЯ

В умовах ранкової економіки широко використовується бізнес-планування для обґрунтування процесів освоєння нових сфер діяльності підприємства, створення нових видів продукції тощо. Для більшості українських підприємств пошук нових сфер діяльності є необхідним для виживання і подальшого розвитку. Саме тому зросло значення фінансового планування для забезпечення стійкого фінансового стану та підвищення ефективності діяльності підприємства.

Фінансове плануванням – це процес розробки системи фінансових планів і планових показників, що забезпечують розвиток підприємства необхідними фінансовими ресурсами і підвищення ефективності фінансової діяльності в наступному періоді.

Предметом фінансового планування є джерела грошових надходжень і основні напрями використання фінансових ресурсів, а також встановлення оптимальних співвідношень в розподілі прибутку.

Розробка фінансових планів є одним із засобів організації контактів із зовнішнім середовищем: постачальниками, споживачами, кредиторами, інвесторами. Від їх довіри залежить ефективність діяльності господарюючих суб'єктів в майбутньому. Тому фінансовий план повинен бути добре продуманим і обґрунтованим.

Від рівня обґрунтованості фінансових планів значною мірою залежать можливості досягнення планових показників господарської діяльності, кожен з яких потребує забезпечення фінансовими ресурсами.

Завдання фінансового планування на рівні підприємства:

- забезпечення нормального відтворювального процесу необхідними джерелами фінансування, їх формування та використання;

- дотримання інтересів акціонерів та інших інвесторів;

- гарантія виконання зобов’язань підприємства перед бюджетом та позабюджетними фондами, банками та іншими кредиторами;

- виявлення резервів та мобілізація ресурсів з метою ефективного використання прибутку та інших доходів, враховуючи й позареалізаційні;

- контроль за фінансовим станом, плато- і кредитоспроможністю підприємства.

Процес фінансового планування включає такі основні етапи:

- аналіз і оцінка фінансових показників за попередній період;

- розробка багатоваріантних прогнозів подальшого розвитку;

- аналіз і оцінка розроблених прогнозів;

- вибір і прийняття остаточного варіанту фінансового плану.

Система фінансового планування на рівні підприємства включає три основні підсистеми:

- перспективне (стратегічне) фінансове планування – розробка фінансової стратегії і фінансової політики за основними напрямками фінансової діяльності підприємства. період планування до 3 років;

- поточне фінансове планування – розробка фінансових планів за окремим аспектами фінансової діяльності. Період планування 1 рік;

- оперативне фінансове планування (бюджетування) – розробка бюджетів, платіжних календарів та інших форм оперативних планових завдань з усіх основних питань фінансової діяльності. Період планування – місяць, квартал

Розпочинається фінансове планування у визначення фінансової політика за основними напрямками фінансової діяльності, зміст якої конкретизується в поточних планах, а закінчується - розробкою оперативних фінансових документів як засобів контролю за дотриманням платоспроможності і оптимізації вхідних і вихідних грошових потоків.

Фінансове планування – це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямками їх цільового використання згідно з виробничими та маркетинговими показниками підприємства в плановому періоді.

ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ ФІНАНСОВОГО ПЛАНУВАННЯ

Методологія фінансового планування включає в себе організацію планування фінансів, що будується на наступних принципах:

- повноти - розроблені плани (бюджети) та показники повинні охоплювати всі сфери та види діяльності, реалізується у зведеному плані (бюджеті);

- обґрунтованості - орієнтація на існуючий фінансово-економічний стан, на соціально-економічні задачі й потреби ринку;

- реальності - врахування всіх лімітів фінансових ресурсів, на основі раціональних норм і нормативів, на використанні прогресивних методів їх розробки;

- інтегрованості - існує взаємозв'язок між різними видами планів (бюджетів), щоб виконання планів нижчого рівня сприяло виконанню планів вищого рівня. Кожний наступний план розробляється, виходячи із завдань попереднього плану;

- гнучкості - розроблена система планів може корегуватися при зміні фінансово-економічних умов у суспільстві;

- економічності - витрати на планування (бюджетування) повинні раціонально співвідноситись з отриманими результатами.

Головним інструментом фінансового планування є кошторисне планування (бюджетування).

Кошторис (бюджет) - це форма планового розрахунку, яка визначає докладну програму дій підприємства на майбутній період.

Останнім часом підприємства найчастіше застосовують систему бюджетного планування, яка впроваджується з метою економії фінансових ресурсів, скорочення невиробничих витрат, більшої гнучкості в управлінні і контролі за собівартістю продукції, а також для підвищення точності планових показників.

При розробці фінансового плану підприємства складаються наступні кошториси (бюджети): кошторис продажу; кошторис виробництва; кошторис прямих матеріальних витрат; кошторис витрат на оплату праці; кошторис непрямих загальновиробничих витрат; кошторис собівартості проданої продукції; кошторис поточних періодичних загальногосподарських витрат; кошторис прибутків та збитків; кошторис капітальних витрат; кошторис руху грошових коштів; кошторис статей активу і пасиву і т.д,

Крім того, кошториси поділяються на два види: кошториси основної діяльності підприємства і кошториси неосновних видів діяльності.

Методи планування:

- нормативний – при наявності норми (нормативу) і об'ємного показника, розраховують плановий показник, шляхом їх перемноження.

- розрахунково-аналітичний метод - розраховується обсяг витрат і потреба в ресурсах шляхом множення середніх витрат на індекс їх зміни у запланованому періоді. В основі цього, методу лежить використання експертної оцінки.

- балансовий - узгодження обсягу витрат і джерел розширення ресурсів (доходів), застосовується при плануванні розподілу прибутку та інших фінансових ресурсів, плануванні потреби в надходженні коштів до фондунакопичення, фонду споживання тощо.

- метод оптимізації - при складанні кошторису є багатоваріантність. З декількох кошторисів обирається найкращий з точки зору мінімальних затратчи максимального одержаного ефекту (результату). В розрахунках використовується критерій максимуму приведеного прибутку

- П – Ен * К → mах

де: П - прибуток, грн.; К - капіталовкладення,грн.; Ен - нормативний коефіцієнт ефективності капіталовкладень (Ен = 0,15).

- метод моделювання - аналіз функціональних зв'язків між різними елементами процесу виробництва. Наприклад, моделюється залежність прибутку від рівня витрат і обсягу реалізації продукції (виручки).

ЗМІСТ ФІНАНСОВОГО ПЛАНУ ТА ПОРЯДОК ЙОГО СКЛАДАННЯ

Фінансовий план - це заключна частина бізнес-плану, яка узагальнює всі попередні розділи у вартісному вигляді.

В фінансовому плані відображені дані про обсяг продажу і загальний прибуток, обсяг інвестицій, джерела фінансування, використання власних коштів, а також позикових (із зазначенням строків і джерел погашення заборгованості), строки окупності капіталовкладень, витрати виробництва та обігу, відсоткове співвідношення доходів та витрат, строки виплати дивідендів (якщо акціонерне товариство).

Фінансовий план складається з:

- прогнозу обсягів реалізації;

- балансу грошових надходжень та витрат;

- таблиці доходів та витрат;

- прогнозованого балансу активів та пасивів підприємства;

- розрахунку точки беззбитковості.

Складання фінансового плану починають з прогнозу обсягу продажу . Прогноз обсягу продажу складається за кожним видом продукції, як правило, на 3 роки: для 1 – го року – щомісячно, для 2 – го – щоквартально, для 3 – го – на рік в цілому.

Для досягнення синхронізації надходжень та видатків складають баланс доходів та видатків , він складається у формі таблиці, в якій відображають дані про наявність грошових коштів на початок періоду, їх надходження і витрачання в самому періоді та наявність коштів на кінець періоду.

Баланс активів та пасивів підприємства складають з метою оцінки тих видів активів, в які спрямовуються грошові кошти та тих видів пасивів, за рахунок яких планується фінансувати придбання чи створення цих активів.

При складанні фінансового плану також проводиться аналіз беззбитковості підприємства. Визначення точки беззбитковості здійснюється розрахунковим і графічним способами.

Тб = Зп ÷ (ВД – Ззмо – ПДВ)

Тб - точка беззбитковості

Зп - сума постійних витрат

ВД - дохід від реалізації одиниці продукції

Зимо - сума змінних витрат на одиницю продукції

ПДВ - сума податку на додану вартість з одиниці продукції

Підприємства самостійно складають фінансовий план в
будь-якій довільній формі, яку вони вважають для себе найбільш
прийнятною.

Мета складання фінансового плану полягає у взаємоузгодженні
доходів та витрат. За перевищення доходів над витратами сума перевищення може направлятися в резервний фонд. Коли витрати перевищують доходи, визначається сума фінансових ресурсів, якої бракує. Додаткові фінансові ресурси можна одержати за рахунок кредитів, позик, випуску цінних паперів тощо.

ОПЕРАТИВНЕ ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ

Управління виробничими процесами та регулювання розрахунків з покупцями, постачальниками, працівниками підприємства, фінансовою системою, кредитними установами, забезпечення платоспроможності підприємства залежать від організації оперативного фінансового планування.

Оперативне фінансове планування включає складання платіжного календаря, касового плану і розрахунок потреби в короткостроковому кредиті.

Розробка платіжного календаря заключається у визначенні конкретної послідовності та строків здійснення всіх розрахунків, що дозволяє своєчасно перерахувати платежі до державного бюджету і позабюджетних фондів та забезпечити фінансування нормальної господарської діяльності підприємства.

Платіжний календар складається на короткі проміжки часу (місяць, 15 днів, декаду). Строк визначається, виходячи з періодичності основних платежів підприємства. Найбільш доцільним є складання місячних планів з щодекадною розбивкою. Платіжний календар охоплює всі видатки і надходження коштів як в безготівковій, так і в готівковій формах, включаючи відносини з бюджетом та банками.

Платіжний календар дозволяє спостерігати за станом власних коштів, а також вказує на необхідність використання коштів у вигляді залученого капіталу.

Для розробки платіжного календаря використовується наступна інформація :

- план реалізації на квартал чи місяць з відповідним ступенем деталізації (декада, п'ятиденка);

- поточні витрати в розрізі основних видів;

- допущення про строки сплати дебіторської і кредиторської заборгованості;

- інформація про строки виплати заробітної плати, премій тощо;

- інформація про обсяги й строки сплати основних податків, податкових зборів і платежів;

- інформація про суми і строки отримання банківських кредитів, а також їх погашення і сплата відсотків за користування ними;

- виписки з банківських рахунків для визначення вхідного залишку грошових коштів на початку планового періоду.

Схема платіжного календаря:

Залишки грошових коштів на початок періоду + Надходження грошових коштів - Виплати грошових коштів = Залишок грошових коштів на кінець періоду

В процесі розробки платіжного календаря можна виділити три основних етапи:

1) розрахунок надходжень грошових коштів;

2) розрахунок поточних і одноразових виплат;

3) балансування притоку й відтоку грошових коштів.

На основі інформації, що міститься в платіжному календарі, можна визначити майбутні потреби підприємства в готівці і здійснювати тим самим дієвий контроль за платоспроможністю і ліквідність підприємства.

Підприємство складає касовий план - план обороту наявних коштів, в якому відображаються їх надходження і витрачання. Упорядкування і виконання касового плану забезпечують суворий контроль за спрямуванням наявних коштів, своєчасне їх одержання й ефективне використання.

Касовий план - це план обігу готівки підприємства, який необхідний для контролю за її надходженням і витрачанням. Він розробляється на квартал і у встановлений строк представляється до комерційного банку, з яким підприємство уклало договір про розрахунково-касове обслуговування.

Касовий план складається за типовою формою і містить чотири розділи:

1 - надходження готівки (крім грошей, отриманих в банку) на підприємство в плановому кварталі за конкретними джерелами надходження (торгова виручка, виручка залізничного, повітряного транспорту, комунальні платежі, квартплата, виручка підприємств побутового обслуговування, інші надходження). Із загальної суми надходжень необхідно зазначити суми, які витрачаються на місці з виручки і здаються до каси банку.

2 - види видатків підприємства готівкою (на заробітну плату, стипендії, постійні надбавки та інші види оплати праці, на виплату пенсій і допомоги по соціальному страхуванню, на господарські витрати та витрати на відрядження).

3 - розрахунок виплат заробітної плати та інших видів оплати праці на плановий квартал з врахуванням всіх можливих утримань (податків, платежів за спецодяг, погашення позик тощо). Якщо заробітна плата працівників перераховується до банків платіжним дорученням, то ці види перерахувань також відображаються у третьому розділі. Всі види утримань і перерахувань, вартість натуральних видач і пільг, цю обліковуються у фонді оплати праці, вираховуються із загального фонду оплати праці.

4 - календар видач заробітної плати працівникам і службовцям, де у встановлені строки (конкретні числа місяця) вказуються суми виплат підприємству готівкою. Ці суми відповідно до договору розрахунково-касового обслуговування банк видає підприємству за встановлену в договорі плату. Якщо фактично касова заявка в конкретні місяці перевищує суму, вказану в касовому плані, то банк, як правило, стягує підвищений відсоток за видачу готівки, що заздалегідь фіксується у договорі розрахунково-касового обслуговування.

Касовий план необхідний підприємству, щоб представити розмір зобов'язань перед працівниками підприємства по заробітній плати і розмір інших виплат. Банку, що обслуговує підприємство, також необхідний касовий план, щоб скласти зведений касовий план на обслуговування своїх клієнтів у встановлені строки.

Якщо підприємство має потребу в короткостроковому кредиті, то необхідні документи представляють в банк у відповідності до його вимог, в результаті чого і укладається договір про кредитне обслуговування. Однак потрібно, щоб цьому передував обґрунтований розрахунок розміру кредиту, а також тієї суми, яку необхідно повернути банку. Ефективність заходу, що кредитується, чи очікувана виручка від реалізації продукції повинна забезпечити своєчасне повернення кредиту і виключити штрафні санкції.

ФІНАНСОВА САНАЦІЯ ТА БАНКРУТСТВО ПІДПРИЄМСТВ

1. Фінансова санація, порядок її проведення.

2. Санаційний аудит.

3. Банкрутство підприємств.

ФІНАНСОВА САНАЦІЯ, ПОРЯДОК ЇЇ ПРОВЕДЕННЯ

Санація - це систему заходів, що здійснюються для запобігання банкрутству промислових, торгових, банківських монополій.

C анація - це комплекс послідовних, взаємозв'язаних заходів фінансово-економічного, виробничо-технічного, організаційного, соціального характеру, спрямованих на виведення суб'єкта господарювання з кризи і відновлення або досягнення його прибутковості та конкурентоспроможності в довгостроковому періоді.

Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення причин їх виникнення, поновлення або збереження ліквідності та платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

Санація може відбуватися:

- злиттям підприємства, яке перебуває на межі банкрутства з потужнішою компанією;

- випуском нових акцій або облігацій для мобілізації грошового капіталу;

- збільшенням банківських кредитів і наданням урядових субсидій;

- перетворенням короткострокової заборгованості на довгострокову;

- повною або частковою купівлею державою акцій підприємства, що перебуває на межі банкрутства.

Рішення про проведення санації приймають у таких випадках:

1. З ініціативи суб'єкта господарювання, що перебуває в кризі, коли існує реальна загроза неплатоспроможності та оголошення його банкрутом у недалекому майбутньому. Рішення про санацію приймається перед зверненням кредиторів до господарського суду із вимогою визнати це підприємство банкрутом.

2. Після того, як боржник з власної ініціативи звернувся до господарського суду із заявою про порушення справи про своє банкрутство (якщо підприємство є фінансове неспроможним або існує реальна загроза такої неспроможності). Право вибору умов санації (реорганізації) при цьому залишається за боржником. Одночасно з поданням заяви боржник повинен подати до господарського суду список кредиторівта дебіторів, бухгалтерський баланс, іншу інформацію, яка характеризує фінансово-майновий стан підприємства, а також вибрані ним умови проведення санації. Після закінчення місячного терміну з дня опублікування в офіційному друкованому органі Верховної Ради чи Кабінету Міністрів України оголошення щодо порушення справи про банкрутство даного підприємства в тому разі, коли надійшли пропозиції від фізичних чи юридичних осіб, які бажають задовольнити вимоги кредиторів до боржника та подали акцептовані комітетом кредиторів та арбітражним судом пропозиції стосовно санації (реорганізації) неспроможного підприємства, арбітражний суд приймає рішення про припинення процедури оголошення банкрутства та про проведення фінансової санації юридичної особи.

3. З ініціативи фінансово-кредитної установи. Згідно із Законом України «Про банки та банківську діяльність», банківська установа має право до клієнта, оголошеного неплатоспроможним, застосувати комплекс санаційних заходів, зокрема: передати оперативне управління підприємством адміністрації, сформованій за участю банку; реорганізувати боржника; змінити порядок платежів; направити на погашення кредиторської заборгованості виручку від реалізації продукції.

4. З ініціативи заставодержателя у разі невиконання зобов'язань, забезпечених іпотекою, заставодержатель має право здійснити передбачені договором заходи для оздоровлення фінансового стану боржника, включаючи призначення своїх представників у керівні органи підприємства, обмеження права цього суб'єкта господарювання розпоряджатися випущеною продукцією та іншим майном. Якщо санаційні заходи не привели до відновлення платоспроможності підприємства, то заставодержатель має право звернутися до арбітражного суду із заявою про стягнення заставленого майна.

5. З ініціативи Агентства з питань запобігання банкрутствам підприємств, якщо йдеться про державні підприємства. Після внесення боржника до реєстру неплатоспроможних підприємств Агентство вповноважене здійснювати управління його майном та розробляти пропозиції щодо проведення фінансової санації.

6. З ініціативи Національного банку України — якщо йдеться про фінансове оздоровлення комерційного банку. Режим санації є превентивним заходом впливу НБУ на комерційний банк перед застосуванням санкцій, передбачених Законом України «Про банки та банківську діяльність».

За джерелами мобілізації фінансових ресурсів , розрізняють:

- автономна санація передбачає фінансування оздоровлення підприємства за рахунок його власних ресурсів і коштів, наданих власниками та іншими особами (без залучення в санаційний процес сторонніх осіб).

- гетерономна (зовнішня) санація характеризується участю в ній сторонніх осіб, зокрема банків та інших кредиторів, клієнтів, держави.

Згідно з класичною моделлю процес фінансового оздоровлення підприємства починається з виявлення та аналізу причин фінансової кризи. На основі первинної інформації (первинні бухгалтерські документи, рішення зборів акціонерів, фінансові плани тощо) визначаються зовнішні та внутрішні фактори кризи, а також реальний фінансовий стан фірми.

У рамках внутрішнього аналізу поглиблено досліджується фінансовий стан на основі розрахунку ряду коефіцієнтів. Основними з них є показники платоспроможності, ліквідності, фінансового лівериджу, прибутковості тощо. Коли отримано необхідні дані щодо фінансового стану підприємства та причин фінансової кризи, згідно з класичною моделлю санації роблять висновок про можливість або недоцільність санації даної господарської одиниці. Якщо виробничий потенціал підприємства зруйновано, капітал втрачено, структура балансу незадовільна, то приймають рішення про консервацію та ліквідацію суб'єкта господарювання. Ліквідацію може бути здійснено на добровільній основі (злиття, продаж об'єкта цілком або частинами) та в примусовому порядку.

Коли підприємство має реальну можливість відновити платоспроможність, ліквідність та прибутковість, має достатньо кваліфікований управлінський персонал, ринки збуту товарів, а виробництво продукції відповідає пріоритетним напрямкам економіки країни, приймається рішення про проведення санації.

Окремим аналітичним блоком у класичній моделі є формування стратегічних цілей та тактики проведення санації. Стратегія є узагальненою моделлю дій, необхідних для досягнення поставлених цілей через координацію та розподіл ресурсів компанії. Кінцева мета санаційної стратегії полягає в досягненні довготривалих конкурентних вигод, які б забезпечили компанії високу рентабельність. Суть її - у виборі найліпших варіантів розвитку фірми та в оптимізації політики капіталовкладень.

Відповідно до вибраної стратегії розробляють програму санації - систему спрогнозованих, взаємозв'язаних заходів, спрямованих на вихід підприємства з кризи. Вона формується на основі комплексного вивчення причин фінансової кризи, аналізу внутрішніх резервів, висновків про можливості залучення стороннього капіталу та стратегічних завдань санації.

Наступним елементом класичної моделі оздоровлення є проект санації , який розробляється на базі санаційної програми і містить:

- техніко-економічне обґрунтування санації;

- розрахунок обсягів фінансових ресурсів, необхідних для досягнення стратегічних цілей;

- конкретні графіки та методи мобілізації фінансового капіталу;

- строки освоєння інвестицій та їхньої окупності;

- оцінку ефективності санаційних заходів;

- прогнозовані результати виконання проекту.

Розробка проекту фінансового оздоровлення здійснюється, як правило, фінансовими та контролінговими службами підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, представниками потенційного санатора, незалежними аудиторськими та консалтинговими фірмами.

Проект санації складається зі вступу та двох розділів.

У вступі відображаються: фактичний фінансовий стан підприємства (фактичний обсяг реалізації, величина прибутків (збитків), рівень заборгованості, коефіцієнти платоспроможності, ліквідності, фінансового лівериджу тощо); аналіз причин кризової ситуації; характеристика ринків збуту продукції; кадровий потенціал та інші вихідні параметри. Крім того, формулюються стратегічні цілі санації і стислий прогноз результатів проведення фінансового оздоровлення підприємства.

Перший розділ містить конкретний план фінансового оздоровлення, складовими частинами якого є:

а) план маркетингу та оцінка ринків збуту продукції . У цьому
підрозділі визначають умови збуту; галузеві ризики; ситуацію на суміжних товарних ринках, дається перелік можливих конкурентів, їхні переваги та недоліки, а також схема реалізації продукції, методи стимулювання реалізації та пропозиції щодо оптимального співвідношення реалізаційної ціни й собівартості. Дається оцінка діяльності підприємства з погляду антимонопольного законодавства;

б) план виробництва та капіталовкладень , який містить дані про використання обладнання, його знос, витрати, пов'язані з відновленням можливості оренди чи лізингу, характеризується виробничий процес, комерційні зв'язки з постачальниками сировини;

в) організаційний план , що в ньому відображають організаційну структуру підприємства, можливості реструктуризації, аналізують управлінський та кадровий склад, фактичну кількість працівників та пропозиції щодо її зменшення, можливості злиття, приєднання чи розукрупнення з урахуванням вимог антимонопольного законодавства;

г) фінансовий план , в якому треба подати прогноз обсягів випуску та реалізації продукції, баланс грошових надходжень та витрат, зведений баланс активів і пасивів (на початок та кінець поточного року), аналіз шляхів досягнення беззбитковості підприємства, оцінку потреб в інвестиціях, форми та джерела мобілізації фінансових ресурсів, графіки освоєння, окупності та повернення фінансових ресурсів (якщо їх було залучено на поворотній основі).

У другому розділі проекту санації деталізують очікувані результати виконання проекту, дають оцінку ефективності запропонованої форми оздоровлення , а також прогнозують можливий ризик та збитки. Основою для вибору тієї чи іншої форми санації є розрахунок її ефективності (Е), яку можна визначити за такою формулою:

Е = Прогнозований обсяг ÷ Розмір вкладень додаткового прибутку на проведення санації

Результати санації можна оцінити через додатковий прибуток підприємства (різницю між сумою прибутків після санації і розміром прибутків (чи збитків) до її проведення).

Мета санації вважається досягнутою , якщо з допомогою зовнішніх та внутрішніх фінансових джерел, проведення організаційних та виробничо-технічних удосконалень підприємство виходить з кризи (нормалізує виробничу діяльність та уникає оголошення банкрутом з наступною ліквідацією) і забезпечує свою прибутковість та конкурентоспроможність у довгостроковому періоді.

САНАЦІЙНИЙ АУДИТ

Рішення про проведення санації підприємства чи його ліквідацію приймається на основі висновків санаційного аудиту .

Мета санаційного аудиту - оцінювання санаційної спроможності підприємства, що досягається через вирішення таких завдань:

- проводиться причинно-наслідковий аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства;

- визначається глибина фінансової кризи;

- робиться порівняльний аналіз сильних та слабких сторін підприємства;

- здійснюється економіко-правова експертиза наявної в підприємства санаційної концепції;

- робиться висновок про доцільність санації чи ліквідації суб'єкта господарювання.

Санаційна спроможність - це наявність у підприємства, що перебуває у фінансовій кризі, фінансових, організаційно-технічних та правових можливостей, які визначають його здатність до успішного проведення фінансової санації.

Джерела інформації для проведення санаційного аудиту діляться на :

- внутрішні (баланси підприємства, звіти про фінансові результати, звіти про фінансово-майновий стан підприємства, про інвентаризацію, звіт про рух основних фондів, амортизацію, дані про наявність грошових коштів на банківських рахунках, кадровий склад підприємства, рівень заробітної плати та інше);

- зовнішні (статистичні дані, що характеризують діяльність галузі в цілому, висновки незалежних експертів, нормативні документи, аналіз ринків збуту, фінансові плани та інші прогнозні розрахунки).

Складові санаційного аудиту:

1. Аудит фінансової сфери включає: оцінювання динаміки і структури валюти балансу, аналіз джерел власних коштів, аналіз структури дебіторської (кредиторської) заборгованості та структуру активів, аналіз формування та використання прибутку.

2. Важливим елементом санаційного аудиту є аналіз виробничо-господарської діяльності підприємства та виявлення "слабких" місць у цій сфері, для чого проводиться така робота:

- вивчається загальна виробнича структура підприємства;

- оцінюється рівень існуючої технології виробництва;

- проводиться аналіз виробничих витрат;

- аналізується рух основних фондів та амортизаційних відрахувань;

- оцінюються показники праці.

Особлива увага приділяється аналізу витрат, що входять у собівартість продукції і не пов'язані з виробничою діяльністю. Аналізується також фактична наявність сировини, матеріалів, палива, покупних напівфабрикатів, інших товарно-матеріальних цінностей, які не мають відношення до виробничого процесу. На цій основі розробляються рекомендації до їх подальшого використання, вт. ч. продажу.

3. Дослідження ситуації підприємства на ринку факторів виробництва та збуту готової продукції включає:

- визначення попиту на продукцію та його прогнозування;

- вивчення конкурентоспроможності товарів;

- забезпечення відповідності рівня якості товарів вимогам ринку;

- розробка концепції життєвого циклу товарів (на стадіях запровадження, зростання, зрілості та спаду);

- управління товарним асортиментом (розроблення нових видів, модифікація існуючих, зняття з виробництва застарілих моделей);

- розрахунок прогнозних обсягів виробництва та визначення номенклатури продукції;

- розширення інноваційної діяльності, спрямованої на розроблення нових продуктів із урахуванням ринкових вимог та стратегії підприємства.

БАНКРУТСТВО ПІДПРИЄМСТВ

Банкрутство - це пов'язана з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи задовольнити в установлений термін пред'явлені до неї з боку кредиторів вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом.

Справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора до боржника сукупно складають не менше 300 мінімальних заробітних плат, які не були задоволені боржником протягом 3-х місяців після встановленого для їх погашення строку.

До боржника господарський суд може застосовувати такі типи процедур:

1) реорганізаційні (зовнішнє управління майном, санація та реорганізація);

2) ліквідаційні (добровільна чи примусова ліквідація підприємства);

3) мирову угоду (між боржником та кредиторами).

Господарський суд визнає боржника банкрутом за відсутності пропозицій щодо проведення санації або незгоди кредиторів з її умовами.

У постанові про визнання боржника банкрутом господарський суд призначає також ліквідаційну комісію (представників зборів кредиторів, банків, фінансових органів та Фонду державного майна - для державних підприємств), яка оцінює майно боржника, проводить роботу по стягненню дебіторської заборгованості, розраховується з кредиторами та складає ліквідаційний баланс.

З моменту визнання боржника банкрутом :

- припиняється підприємницька діяльність боржника;

- до ліквідаційної комісії переходить право розпорядження майном банкрута;

- строки всіх боргових зобов'язань банкрута вважаються такими, що минули, і припиняється нарахування пені та відсотків на усі види заборгованості банкрута.

Види банкрутства:

Реальне банкрутство .

Умисне банкрутство - це навмисне доведення суб'єкта підприємницької діяльності до стійкої фінансової неплатоспроможності через здійснення власником або посадовою особою підприємства з корисливих мотивів протиправних дій або через невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, що завдає істотної шкоди державним чи громадським інтересам або законним правам власників та кредиторів.

Навмисне доведення до банкрутства карається штрафом з позбавленням права посідати певні посади або здійснювати певну діяльність, позбавленням волі.

Фіктивне банкрутство – підприємство фактично не має ознак банкрутства, однак подає інформацію, яка свідчить про його фінансову неспроможність.

Цілі повідомлення неправдивої інформації :

- намагання запобігти ліквідації підприємства в рамках провадження справи про банкрутство;

- намагання провести ліквідацію, реорганізацію чи приватизацію підприємства з метою приховання незаконного витрачання коштів;

- надання недостовірних даних аудитору з метою одержання помилкового висновку про фінансовий стан підприємства.

Для запобігання вказаним негативним явищам законодавство встановлює покарання для підприємців чи відповідальних службових осіб державних підприємств.

Приховане банкрутство - навмисне приховання факту стійкої фінансової неспроможності через подання недостовірних даних, якщо це завдало матеріальних збитків кредиторам. Карається позбавленням волі або штрафними санкціями.

Мотиви та цілі приховування банкрутства :

- надія на поліпшення фінансового стану або на виконання фінансових зобов'язань особами, які, у свою чергу, є боржниками даної особи,

- спроба одержати банківський кредит для покриття заборгованості чи привласнення одержаних коштів з наступною ліквідацією підприємства,

- прагнення отримати вигідне замовлення на виробництво товарів, робіт, послуг від держави, інших замовників і т. д.

Кошти, виручені від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення претензій кредиторів у такій послідовності:

1 задовольняються вимоги, забезпечені заставою; виплата вихідної допомоги звільненим працівникам; витрати, пов'язані з провадженням справи про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії;

2 задовольняються вимоги щодо виплат працівникам підприємства (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного капіталу підприємства);

3 задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів;

4 задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою;

5 задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного капіталу;

6 задовольняються інші вимоги.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються після повного задоволення вимог попередньої. За недостатності коштів для повного задоволення всіх вимог однієї черги претензії задовольняються пропорційно належній сумі кожному кредиторові.

У разі реорганізації підприємства його права і обов’язки переходять до правонаступників.

Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, надалі він вважається вільним від боргів і може продовжити свою підприємницьку діяльність.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:18:55 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
10:39:19 29 ноября 2015

Работы, похожие на Учебное пособие: Суть і основи організації фінансів підприємства

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150579)
Комментарии (1836)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru