Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Політичне маніпулювання та можливості його обмеження

Название: Політичне маніпулювання та можливості його обмеження
Раздел: Рефераты по политологии
Тип: реферат Добавлен 01:14:22 25 апреля 2011 Похожие работы
Просмотров: 1002 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Політичне маніпулювання та можливості його обмеження


ЗМІСТ

ВСТУП

1. Поняття політичної комунікації

2. Засоби політичної комунікації

3. Політичне маніпулювання та можливості його обмеження

Висновок

Література


ВСТУП

У політичному житті велику роль грають комунікативні процеси, які наповнюють сенсом політичний процес, пов'язують між собою політичних авторів, інститути, забезпечують логічну послідовність політичних подій.

Політична комунікація є соціальною взаємодією через повідомлення, яке стосується управління і здійснення влади в суспільстві. Вона може мати як формальний (офіційні політичні виступи, дискусії, дебати), так і неформальний характер (обговорення політичних подій за чашкою кави в кафе).

Відправною точкою у вивченні політичної комунікації можна вважати 50-ті роки ХХ століття, коли почалися дослідження в галузі вивчення пропаганди в роки другої світової війни. Тоді ж і був сформульований сам термін "політична комунікація".

Надалі дослідження в цій області оформилися в самостійний напрям, особливо у другій половині ХХ ст., У зв'язку з розвитком кібернетичної теорії, зростанням ролі нових комунікаційних систем і технологій.


1. Поняття політичної комунікації

У сучасному політичному знанні існує кілька підходів до визначення політичної комунікації:

1. Політична комунікація - це постійний процес передачі політичної інформації, за допомогою якого політичні тексти циркулюють між різними елементами політичної системи, а також між політичною і соціальною системами.

2. Політична комунікація - це весь діапазон неформальних комунікаційних процесів у суспільстві, які надають саме різний вплив на політику.

3. Політична комунікація - це безперервний обмін політичними смислами між індивідами і політичними силами суспільства з метою досягнення згоди.

Політична комунікація має на увазі не односторонню спрямованість сигналів від еліт до маси, а весь діапазон формальних і неформальних комунікаційних процесів у суспільстві, які надають саме різний вплив на політику. Політичне життя в будь-якому суспільстві неможлива без усталених методів політичної комунікації. Кожній політичній системі відповідає своя система політичної комунікації, яка не в останню чергу залежить від рівня соціально-економічного прогресу, ступеня розвитку засобів масової інформації, домінуючого типу політичної культури. Хоча і сама комунікація надає неабиякий вплив на політичну культуру, відтворюючи норми і цінності, прийняті в даному суспільстві.

Важливим аспектом політичної комунікації є взаємини між суб'єктами політики шляхом обміну інформацією в процесі боротьби за владу і її реалізацію. Даний обмін відбувається за рахунок передачі політичних повідомлень, які можуть бути трьох основних типів:

- Спонукальні (наказ, переконання);

- Інформативні (які можуть нести в собі як реальні, так і вигадані відомості);

- Фактичні (відомості, пов'язані з встановленням і підтриманням контакту між суб'єктами політики).

Інформаційні потоки політичної комунікації мають три рівні:

1. Перший рівень - обслуговує органи влади і управління (на цьому рівні циркулює в основному службова інформація).

2. Другий рівень - це інформаційне середовище діяльності партій, профспілок, громадських рухів (тут політична комунікація здійснюється шляхом проголошення і обговорення програм, статутів та іншої інформації).

3. Третій рівень - це рівень громадської думки, масової свідомості та політичної поведінки.

Агентами або авторами політичних комунікацій можуть бути громадяни, медіа - структури і всілякі політичні організації (партії, групи тиску, терористичні організації). Всі вони організують інститути і структури суспільства, по-різному включені в інформаційне поле політики. Російський політолог А.І. Соловйов пропонує в якості агентів політичних комунікацій розглядати:

- Інформаційні структури держави (відділи та служби зв'язків з громадськістю різних відомств, прес - секретаріати тощо);

- Різноманітні корпоративні структури (інформаційні відділи партій, суспільно-політичних рухів, оформлених груп інтересів);

- Спеціалізовані інформаційні структури (консалтингові і рекламні агентства);

- Засоби масової інформації в їх політичне призначення (незалежно від того, чи є вони самостійними учасниками ринку інформації, або ж виражають інтереси інших акторів);

- Терористичні та інші організації, що займають в інформаційному просторі не визнані легально позиції;

- Спонсори, рекламодавці та медіа - магнати, які мають специфічні установки та відповідні виходи на інформаційний ринок;

- Різні (з точки зору участі в політичному житті) сегменти соціуму: "публіка", група політично активних громадян, які постійно перебувають в інформаційному контакті з владою; "громадськість", що вступає в контакт з владою в періоди гострого розвитку політичного процесу, і "суспільство ", тобто група громадян, практично не вступають у політичні контакти з владою.

Дані автори можуть бути різною мірою представлені в інформаційних потоках, їх цілі і наміри можуть взагалі не проникати на інформаційний ринок або, потрапивши туди, не викликати належного політичного відповіді. Тому, з точки зору комунікації, державу можна розглядати як інститут влади і управління, якому властива відома неузгодженість дій його повноважних органів в інформаційному просторі. Враховуючи те, що держава в інформаційному полі представлена великою кількістю різних суб'єктів, можна стверджувати, що інформаційні продукти, вироблені цими суб'єктами, можуть суперечити одне одному, не тільки провокуючи різноспрямовані політичні реакції населення, а й заважаючи реалізації цілеспрямованої стратегії розвитку суспільства. Тому владним структурам доводиться вирішувати досить специфічні завдання на інформаційному ринку за погодженням політичної та інформаційної складових системи державного управління, які покликані знизити можливий негативний комунікативний ефект.

Комунікація має свої закони, використання яких може посилити її ефективність. Людині недосвідченому схема комунікації представляється простий: якесь джерело (І) передає інформацію - якась аудиторія (А) її сприймає:


Однак, необхідно врахувати і такі фактори:

- джерело інформації завжди пов'язаний з наявністю феномена коментатора (К). Тобто важливо, як подається інформація і ким вона подається (ВВС: "Факт недоторканний, коментарі вільні").

- Інформація прокоментована є вже повідомленням, що мають ціннісні аспекти.

- Особливо значущим є контекст повідомлення. Інформацію, яку не можна промовчати, але вона не дуже вигідна з точки зору правлячої еліти, можна, наприклад, подати в блоці новин дуже побіжно, або змонтувати з рекламою жувальної гумки. Існують і більш складні прийоми, розраховані на об'єктивні закони людської психіки: інформація про політичних опонентів поміщається в контекст подій, що викликають тільки негативну реакцію у переважної більшості глядачів - насильство, голод, руйнування, катастрофи і т.д.

- Між джерелом інформації і комунікатором, а також між повідомленням і аудиторією, існують так звані "Перешкоди", "шуми".

Комунікатор може привнести в повідомлення навіть мимоволі (наприклад, за рахунок міміки) абсолютно несподівану забарвлення переданої інформації. З іншого боку, слухач може інтерпретувати одержуване повідомлення, незважаючи на всі зусилля комунікатора, по-своєму - з шкідливості, або тому, що на кухні закипів чайник (а поки він бігав його вимикати, прослухав частина повідомлення, що має головну смислове навантаження).

- І нарешті, важливим є вказівка на наявність референтних груп. Сприйняття переданого повідомлення часто залежить від того, перебував слухач в цей час наодинці з комунікатором або сприймав повідомлення в групі.

Політична комунікація виконує ряд функцій по відношенню до політичної системи і громадянського суспільства:

1. Інформаційну (розповсюдження необхідних знань про елементи політичної системи та їхнє функціонування).

2. Регулятивну (дозволяє виробити оптимальний механізм взаємодії як між елементами політичної системи, так і між політичною системою і громадянським суспільством).

3. Функцію політичної соціалізації (сприяє становленню важливих і необхідних норм політичної діяльності і політичної поведінки, готує громадськість до участі в політиці).

4. Маніпулятивну (сприяє формуванню громадської думки з найбільш важливих політичних питань).

Отже, політична комунікація є невід'ємним елементом політичної системи суспільства. Важливими властивостями політичної комунікації в ідеалі повинні бути вільні потоки точною, повною, завершеною і перевіреній інформації про політичні явища і процеси. Політико-комунікативні процеси повинні бути орієнтовані на діалог і досягнення взаєморозуміння, на домінуючі в суспільстві цінності, що визначає в кінцевому підсумку рівень стабільності та ефективності політичної системи.

2. Засоби політичної комунікації

Колективний характер реалізуються в політиці цілей передбачає їх обов'язкове усвідомлення і поділ усіма членами колективу (держави, нації, групи, партії тощо). Забезпечення цього неможливо тільки лише при прямому, контактній взаємодії акторів політичного процесу. Тому стає необхідним використання спеціальних засобів передачі інформації.

Під засобами політичної комунікації розуміють певні організації і інститути, що функціонують у рамках соціальної і політичної систем, за допомогою яких здійснюється процес обміну інформацією.

Таким чином, засобами масової комунікації можуть бути:

1. Засоби масової інформації (преса, телебачення, радіо, плакати, книги і т.д.).

2. Організації (партії, групи інтересів, які виступають в якості передавального ланки при здійсненні процесу комунікації).

3. Неформальні канали передачі інформації (засновані на використанні особистих зв'язків).

У політичній літературі в поле зору дослідників частіше за все потрапляють ЗМІ та неформальні канали комунікації.

Засоби масової інформації представляють собою установи, створені для відкритої, публічної передачі за допомогою спеціального технічного інструментарію різноманітних відомостей будь-яким особам.

До ЗМІ відносяться преса, масові довідники, радіо, телебачення, кіно-і звукозапис, відеозапис, а також індивідуальні засоби накопичення і тиражування інформації (принтери, касети, дискети, диски і т.д.).

Слід зазначити, що засоби масової інформації за своєю природою багатофункціональні, вони не тільки забезпечують політичну комунікацію, але також є частиною економічної інфраструктури суспільства у вигляді медіа - бізнесу та його соціальної сфери у ролі інституту освіти і культури. Тому ЗМІ лише частково виступають політичним інструментом влади в суспільстві як засоби переміщення політично значимої інформації.

З усіх перерахованих вище видів ЗМІ найбільшу увагу дослідників на сьогоднішній день приваблює телебачення, яке стало вельми привабливим як для споживача, так і для виробника політичної інформації. Телебачення має ряд дуже специфічних рис, які дозволяють виділяти його з загального виряджаючи ЗМІ.

По-перше, те, що відбувається на екрані сприймається телеглядачем як у високому ступені достовірне, а відчуття від побаченого прирівнюються до відчуттів очевидця, що знаходиться безпосередньо в умовах реальної ситуації. По-друге, телебачення має високий переконує ефект в силу специфіки самих передач, які передбачають діалог між глядачем і коментатором. І по-третє, якщо газети і радіо в більшості випадків несуть в собі чітку і конкретну інформацію, що залишає мало простору для співучасті і розуміння, то телебачення якраз створює поле недомовленості, яке передбачає розширення можливостей аудиторії для сприйняття повідомлень. До того ж, до друкованого тексту можна повернутися, перечитати та переосмислити його, що неможливо з телесюжетом.

На сьогодні стало очевидним, що жодна політична сила, політична партія, група, політичний інститут і т.д. не доб'ються успіху, якщо не апробують свої погляди і пропозиції на масовій аудиторії через ЗМІ; жоден кандидат у політичні органи не буде мати шансів на обрання, якщо не використовує у своїй передвиборчій кампанії можливості ЗМІ; групи професійних іміджмейкерів, використовуючи маніпуляційні можливості ЗМІ, можуть істотно вплинути на імідж того чи іншого політика.

ЗМІ зробили справжню революцію в політиці. У постіндустріальному суспільстві влада знань і інформації стає вирішальною в управлінні суспільством, відтісняючи на другий план вплив грошей та державного примусу.

Такий рівень значимості ЗМІ породив ряд серйозних проблем. Так, 70-80-і рр.. ХХ ст. пройшли під знаком політичної боротьби за встановлення нового міжнародного інформаційного простору. Країни, що розвиваються виступали за встановлення рівноправних відносин у сфері інформатики та обміну інформацією. Виникали суперечності в цій сфері і між розвиненими державами. Наприклад, міністр культури Франції Жак Ланг очолив загальнонародну компанію проти "культурної експансії" США, проти американізації французької культури. У результаті були прийняті спеціальні закони, що регулюють співвідношення американських і французьких фільмів у кінотеатрах, а також прийняті заходи державної підтримки національного кінематографу.

Високорозвинена індустрія кіно в США дозволяє використовувати її в політичних цілях. Багато американські фільми продаються до прокату в Єгипті, Сирії та Малайзії за абсолютно символічну ціну, оскільки важливішим є завоювання максимально широкого ринку ідей і цінностей. Завдяки цьому відбувається інтернаціоналізація культур, що частково вирішує завдання з формування уявлення про "природний" політичне партнерство.

Від ЗМІ зараз залежить:

- формування картини світу у кожного з нас. Картина світу виникає не на порожньому місці. Вона складається з безлічі поглядів, установок, уявлень, ціннісних орієнтацій. Якою вона буде - не в останню чергу залежить від ЗМІ.

- Прийняття політичних рішень, оскільки воно прямо залежить від повноти та різнобічності інформації, одержуваної в результаті соціологічних досліджень, роботи аналітичних центрів, розвідки, і яка надходить багато в чому через ЗМІ.

- Формування як національного, так і міжнародної громадської думки. Від того, яка інформація поширюється, як коментуються події, багато в чому залежить вирішення найважливіших людських проблем, міжнародний політичний клімат.

Інформаційна політика безпосередньо пов'язана з характером політичного режиму. Автократичний режим, тоталітарна система, за визначенням, зацікавлені в жорсткої фільтрації інформаційних потоків, в максимально контрольованому контакті із зовнішнім світом. Демократичне суспільство і економічно, і політично зацікавлений у плюралізмі (множинність через співіснування) думок, свободи обміну інформацією.

Смисловими складовими комунікації через посередництво організацій є:

• Забезпечення організаційної взаємодії органів управління, громадських організацій з колективами регіону, з усіма верствами населення;

• організація служб "паблік рілейшнз", які планують інформаційну діяльність для організацій, галузей, органів управління, громадських установ;

• прогнозування соціальних наслідків політичних новацій;

• розробка соціальних проектів та їх кваліфіковане інформаційне забезпечення.

Велику роль в цьому відношенні відводять "паблік рілейшнз", який можна розглядати як функцію управління, яка передбачає вивчення та аналіз настроїв суспільства, гармонізацію політики організації або особи з громадськими інтересами, що сприяє реалізації програми дій, спрямованої на досягнення громадянського порозуміння і схвалення.

Паблік рілейшнз як діяльність виникла в США наприкінці ХІХ століття. Це було обумовлено потребами великого бізнесу, який на той момент був жорстко розкритикований громадськістю за ігнорування потреб суспільства і експлуатацію найманих працівників. Результатом такого стану ставали численні виступи найманих працівників, переростали у відкриті зіткнення з поліцією. У відповідь на це уряд почав активно втручатися в економіку, щоб примусити капіталістів діяти в інтересах суспільства. Таким чином, представники великого бізнесу були змушені продемонструвати свою повагу до громадськості та відповідальність перед суспільством.

Перша світова війна стала першим масштабним експериментом у галузі паблік рілейшнз. Американському уряду, для того щоб вступити у війну на європейському континенті, необхідно було заручитися підтримкою населення, серед якого були сильні настрої ізоляціонізму. Багато жителів Америки добре пам'ятали своє минуле. Більшість з них були вихідцями з Європи і бігли від безробіття, злиднів, релігійних переслідувань. Америка була для них символом нового життя, свободи, багатства. Ніхто з них не хотів мати нічого спільного зі старою батьківщиною. Незважаючи на це, уряду вдалося не лише переконати населення взяти участь у війні, але ще й умовити його платити за військову кампанію у вигляді державних позик.

Паблік рілейшнз складається з трьох компонентів:

• рекламної діяльності, тобто інформування споживачів політичної інформації через пресу, телебачення чи наочну агітацію (листівки, плакати тощо) з метою підштовхнути їх до конкретних дій;

• діяльності прес-агентів, які розміщують у ЗМІ приховану політичну рекламу у вигляді новин або замовних сюжетів;

• пабліситі - діяльності, спрямованої на підвищення репутації лідера чи організації (корпорації) через активну публікацію в ЗМІ позитивних матеріалів.

Політичні організації, партії, групи тиску виступають в якості комунікаторів між владою і населенням, трансформують політичні сподівання, очікування різних соціальних груп у вимоги і чітко сформульовані положення програм, і передають їх на рівень владних структур. А також, дані актори політичного процесу можуть адаптувати і доносити до населення рішення влади, підтримуючи, таким чином, як горизонтальні, так і вертикальні канали комунікації.

Особливе місце серед засобів політичної комунікації займають неформальні засоби передачі інформації. Їх роль зросла останнім часом. На думку дослідників, це пов'язано з тим, що в суспільстві спостерігається падіння довіри до офіційних джерел інформації. Це обумовлює зростання значущості інформації, отриманої в процесі міжособистісного спілкування.

До неформальним засобам комунікації відносять славу, про чутки, плітки, анекдоти, а також графіті. Перераховані кошти, в якості джерела інформації, найчастіше впливають на формування негативної оцінки діяльності політичних лідерів і політичних інститутів.

В основі поговору, чуток, пліток завжди лежить вигадка. Цю вигадку породжує вже перший оповідач, оскільки він не може володіти повною інформацією, і тому намагається реконструювати інформаційні прогалини. Надалі, при передачі від людини до людини, вигадка розростається, доповнюється все новими "подробицями", емоційними оцінками (кількість яких збільшується там, де не вистачає достовірної інформації). Ця емоційна забарвлення робить чутку, слух чи плітку більш привабливою і яскравою для запам'ятовування, а також спрощує її сприйняття і доступність для всіх соціальних груп.

Особливе місце серед неформальних засобів комунікації займають чутки. Чутки розглядаються як різновид інформації, яка поширюється за неофіційними каналами і спрямована на задоволення реальної інформаційної потреби, яка не може бути задоволена іншим способом; це колективна спроба знайти відповідь на актуальне питання в умовах дефіциту інформації.

Чутки в більшості випадків не мають під собою достатньої і надійної інформаційної основи, і є різновидом психологічної особливості міжособистісної комунікації. На основі того, які емоційні потреби людей задовольняють чутки, можна виділити їх три основних типи: чутка-мрія, слух-лякало, слух-розділювач.

Чутка-мрія висловлює бажання і надії тих людей, в середовищі яких він з'явився і поширюється (прикладом таких чуток можуть бути чутки про воскресіння Леніна, які побутували в Радянському Союзі в кінці 20-х - початку 30-х років. З воскресінням Леніна пов'язували можливість наведення революційного порядку та покарання представників влади, які неправильно правлять). Чутка-страховище - це слух, що викликає страх і тривогу (наприклад, пораженські чутки під час другої світової війни, чи чутки про колапс економіки, кризу, голод і т.д.). І, нарешті, чутки-роздільники - це чутки, які викликають роз'єднаність між соціальними групами, що формують забобони і різко негативне ставлення до "інших" соціальним групам (чутки про циган, осіб "кавказької національності" і т.д.).

Чутки представляють досить цікавий матеріал для дослідження, оскільки багато в чому показують ефективність комунікації в суспільстві, а також ступінь довіри населення до існуючих інститутів влади.

3. Політичне маніпулювання та можливості його обмеження

Суспільство має віддавати собі звіт у потенційній можливості маніпулювання суспільною свідомістю, громадською думкою за допомогою різних прийомів, що використовуються ЗМІ.

Події 30 жовтня 1938 стали дуже показовими в цьому відношенні і змусили замислитися над маніпулятивними можливостями ЗМІ. За американським радіо транслювалася постановка за романом Г. Уеллса "Війна світів", зроблена режисером Орсоном Уеллеса як репортаж з місця подій. Максимально стилізований під реально відбувається подія, він породив масову паніку у слухачів, що кинулися рятуватися втечею. Знадобилося навіть втручання властей, щоб нормалізувати ситуацію.

Ефект правдоподібності того, що відбувається на екрані може викликати некритичне ставлення до одержуваної інформації. Глядач звикає до того, що він нібито все бачить на власні очі, не здогадуючись при цьому, що може потрапити в ситуацію, коли, здавалося б, "його власну думку" є насправді плодом вправного монтажу або мистецтва комунікатора.

Хоча ми розглядаємо засоби масової інформації як частина політичної системи суспільства, вони досить самостійні і мають власні, часто розходяться з потребами суспільства цілі діяльності, і використовують для їх досягнення різні методи.

Політичний вплив ЗМІ надають через вплив на розум і почуття.

У демократичних державах воліють переконувати людей за допомогою інформування та аргументації, побудованою у відповідності з законами логіки. Така система подачі інформації передбачає змагальність різних ЗМІ в боротьбі за увагу аудиторії. У таких державах заборонено використовувати ЗМІ для розпалювання расової, національної, класової та релігійної ненависті і ворожнечі, проте в них різні політичні сили можуть використовувати і методи емоційного впливу, особливо в рамках передвиборчої компанії.

Живе слово і зоровий образ володіють великою силою емоційного впливу на особистість, яку часто може затьмарити раціональні доводи та аргументи. Цим широко користуються тоталітарні, авторитарні і особливо етно критичні режими, рясно насичуючи політичну пропаганду емоційним змістом, переважною розум людини.

Незважаючи на важливість емоційного впливу, все ж таки головний вплив на політику ЗМІ здійснюють через інформаційний процес. Основними етапами цього процесу є одержання, відбір, коментування і поширення відомостей.

Від того, яку інформацію, в якій формі і з якими коментарями отримують суб'єкти політики, дуже багато в чому залежать їх подальші дії.

ЗМІ не тільки відбирають відомості, що поставляються інформаційними агентствами, але і самі видобувають і оформляють їх, а також виступають їх коментаторами і розповсюджувачами. Потік інформації в сучасному світі настільки різноманітний і суперечливий, що самостійно розібратися в ньому не в змозі ні окрема людина, ні навіть група фахівців. Тому відбір найбільш важливої інформації та її подання в доступній для масової аудиторії формі - важливе завдання всієї системи ЗМІ.

Одне з найважливіших засобів політичного впливу ЗМІ - визначення тем і напрямків дискусій, що концентрують увагу громадськості та уряду.

Незважаючи на всю серйозність оформлення та подання інформації, головна функція ЗМІ - розважальна. Якщо новини не цікаві, тобто не несуть у собі розважального компонента - їх ніхто не буде дивитися. Тому пріоритет віддається "видовищним" новин - катастроф, природних катаклізмів, нестандартних ситуаціях; в той час, як за кадром залишається проста, буденна, хоча й важлива, інформація, яка не буде "виглядати" з екрана.

При виборі публікацій або тим передач працівники ЗМІ зазвичай керуються такими загальними принципами:

1. Пріоритетність, важливість (дійсна чи уявна) і привабливість теми для громадян. Відповідно до цього принципу найбільш часто повідомлення ЗМІ стосуються таких, наприклад, проблем, як загроза миру і безпеці громадян, тероризм, екологічні та інші катастрофи.

2. Неординарність фактів. Це означає, що інформація про екстремальні події - голод, війни, надзвичайно жорстоких злочинах і т.д. - Домінує над висвітленням явищ буденного, повсякденного життя. Цим пояснюється, зокрема, схильність ЗМІ до інформації негативного характеру та сенсацій.

3. Новизна фактів. Привернути увагу населення більшою мірою повинні повідомлення, ще не отримали широкої популярності. Це можуть бути новітні дані про результати розвитку економіки або чисельності безробітних, про політ до інших планет, про нові політичні партії та їхніх лідерів і т.д.

4. Політичний успіх. Згідно з цим принципом, в передачі і статті потрапляють повідомлення про успіхи політичних лідерів, партій і цілих держав. Особлива увага приділяється переможцям на виборах чи у рейтингових опитуваннях. Культ зірок у політиці, мистецтві, спорті - типове явище для ЗМІ у ринковому суспільстві.

5. Високий суспільний статус. Чим вище статус джерела інформації, тим значніше вважається інтерв'ю чи передача, оскільки передбачається, що їх популярність за інших рівних умов прямо пропорційна суспільному положенню людей, які повідомляють відомості. З огляду на дії цього правила найбільш легкий доступ до ЗМІ мають особи, що займають вищі місця у політичній, військовій, церковній чи інших ієрархіях: президенти, воєначальники, міністри і т.д.

Дотримання ЗМІ правилами, орієнтованим лише на кількість аудиторії і перемогу в конкурентній боротьбі, зумовлює їх схильність до поверхового висвітлення політичних подій в гонитві за сенсацією і популярністю. Взяті ними на озброєння принципи відбору матеріалів погано сумісні з глибокими аналітичними повідомленнями, і часто перешкоджають створенню інформаційної картини світу, більш-менш адекватної реальності.

Але найбільшу небезпеку представляє собою використання ЗМІ для політичного маніпулювання - прихованого управління політичною свідомістю і поведінкою людей з метою примусити їх діяти (або не діяти) всупереч їх власним інтересам.

На сьогоднішній день теорія і практика політичного маніпулювання глибоко і ретельно розроблена. В основу маніпулювання найчастіше покладена практика впровадження у свідомість людей певних соціально-політичних міфів - ілюзорних ідей, які сприймаються на віру, без раціонально-критичного осмислення (наприклад, міфи про переваги соціалізму, нав'язувані суспільству в радянський час, міфи про "жахи" світу капіталу і т.д.).

Для укорінення в свідомості соціально-політичних міфів використовують різні техніки і методи: напівправда (коли аудиторії докладно повідомляється про малозначні факти, але при цьому замовчується про факти більш важливих, або дається з свідомо помилкова інтерпретація); наклеювання ярликів (коли для компрометації певних діячів їм дається непристойна визначення - "бандит", "фашист" і т.д., яке сприймається однозначно негативно масовою аудиторією). Також можливо вибудовування лінгвістичного низки залежно від симпатій телевізійного каналу. Так, одних і тих же людей, які зі зброєю в руках відстоюють своє право на свободу, можна назвати партизанами, бандитами, сепаратистами, бойовиками і т.д. Не менш дієвим способом формування негативного ставлення до певного діячеві може бути і демонстрація його в непривабливому ракурсі, або за допомогою ретельно змонтованих кадрів. Часто ЗМІ використовують для цілеспрямованого створення негативного іміджу того чи іншого політика, "ловивши" його незграбні рухи, застереження, подаючи його в невигідному ракурсі, искажающем риси обличчя.

Для іміджу політика, для політичної партії величезне значення має те, скільки часу їм приділяють ЗМІ. Чим частіше про них говорять і пишуть, тим більше враження їх політичної значимості і ваги виникає. У боротьбі за увагу ЗМІ використовуються будь-які засоби: зв'язки і вплив у журналістських колах, гроші, організовані шоу-скандали і т.д.

Велику роль у політичному маніпулюванні мають посилання та демонстрація результатів сфабрикованих опитувань громадської думки. Значній частині людей властиво примикати до більшості з страху залишитися в ізоляції, і тому така інформація може схилити людини прийняти не властиве йому рішення.

Певною мірою зняти маніпулятивний ефект представляється можливим тоді, коли в суспільстві існують дійсно незалежні ЗМІ, що працюють в умовах різноманітності і змагальності у завоюванні уваги і довіри аудиторії. При наявності різних підходів до висвітлення однієї і тієї ж проблеми, у глядачів виробляється критичний підхід до осмислення інформації, і тоді ЗМІ не формують установки громадян, а інформують їх про хід політичного процесу.

комунікативний політичний влада маніпулювання


ВИСНОВКИ

Отже, політична комунікація є невід'ємним елементом політичної системи суспільства. Важливими властивостями політичної комунікації в ідеалі повинні бути вільні потоки точною, повною, завершеною і перевіреній інформації про політичні явища і процеси. Комунікативний процес в політиці забезпечується за допомогою певних засобів і методів, які дозволяють сформувати гнучку й динамічну систему взаємодії всіх компонентів політичної системи. Політико-комунікативні процеси повинні бути орієнтовані на діалог і досягнення взаєморозуміння, на домінуючі в суспільстві цінності, що визначає в кінцевому підсумку рівень стабільності та ефективності політичної системи.


ЛІТЕРАТУРА

1. Гаджієв К.С. Політична наука: Навчальний посібник. - 2-е вид. - М.: Междунар.отношенія, 2008. - 400 с.

2. Політичний процес: основні аспекти і способи аналізу: Сб.учебн.матеріалов / За ред .. Мелешкіна Є.Ю. - М.: Изд. будинок "ИНФРА-М", Вид-во "Весь світ", 2007. - 304 с.

3. Політологія для юристів: Курс лекцій / За ред. проф. Н.І. Матузова і проф. А.В. Малько. - М.: Юрист, 2009. - 774 с.

4. Пугачов В.П., Соловйов А.І. Введення в політологію: Навч. для студ. висш.учебн.заведеній. - 3-е вид., Пере роб. і доп. - М.: Аспект Пресс, 2009. - 447 с.

5.Сморгунов Л.В., Семенов В.А. Політологія: учебн.пособіе. - СПб., 2006. - 206 с.

6.Соловьев А.І. Політична комунікація: до проблеми теоретичної ідентифікації / / Поліс. - № 3. - 2002. - С.5-18.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:14:45 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
10:36:58 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Політичне маніпулювання та можливості його обмеження

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150051)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru