Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Особливості призначення неповнолітнім окремих видів покарань, не пов’язаних з позбавленням волі

Название: Особливості призначення неповнолітнім окремих видів покарань, не пов’язаних з позбавленням волі
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: реферат Добавлен 12:25:42 24 апреля 2011 Похожие работы
Просмотров: 118 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Особливості призначення неповнолітнім окремих видів покарань, не пов’язаних з позбавленням волі

Особливості призначення неповнолітньому штраф

Штраф (ст. 53 КК) серед видів покарання є найменш тяжким покарання і відповідно до закону є грошовим стягненням, що накладається судом у випадках і в межах, встановлених законом. У переліку видів покарань (ст. 51 КК України) він названий першим. Приблизно третина норм особливої частини КК передбачає можливість застосування штрафу як основного виду покарання. Цей вид покарання – один з найстародавніших, і, більш того, один з найпоширеніших в кримінальному праві. Як вже наголошувалося, накладення штрафу (віри) було найчастішим покаранням за більшість злочинів за «Російською Правдою». В подальшому його роль знижувалася, а в роки радянського періоду воно взагалі зникло з системи покарань, з’явившись знову тільки в Основах кримінального законодавства Союзу РСР і республік 1958 р. (ст. 21) і, відповідно, в ст.ст. в 23, 32 КК України 1960 р.

Штраф направлений на утиск приватної власності засудженого і направляє дію переважно на матеріальні сторони ціннісної орієнтації його особи. В той же час, суди повинні звертати увагу, перш за все, на матеріальне становище засудженого, оскільки штраф не повинен перетворюватися ні на засіб відкупу (багатий засуджений), ні на засіб розорення (бідний засуджений).

Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості скоєного злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від 30 (510 грн.) до 1000 (17000 грн.) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, якщо статтями КК не передбачено вищого розміру штрафу.

У КК 1960 р. була передбачена можливість застосування штрафу не тільки тоді, коли це було передбачено нормою закону, але і при застосуванні статей 45, 46-1 КК України 1960 р., тобто попереднє законодавство передбачало застосування штрафу як виду покарання як у порядку, передбаченому Загальною частиною КК, так і відповідно до санкцій Особливої частини КК.

Слід особливо виділити, що штраф може призначатися як основне і як додаткове покарання лише у випадках, коли його передбачено у санкції Статті КК, за якою кваліфіковано злочин засудженого. Якщо ж санкція статті не передбачає можливості призначення штрафу, він може бути призначений як основне покарання тільки в порядку переходу до більш м’якого покарання за наявності підстав, передбачених ст. 69 КК України. При призначенні покарання із застосуванням ст. 69 КК суди повинні мати на увазі, що менше 510 грн. суд призначити штраф не має права.

Як додаткове покарання штраф передбачений лише в двох статтях КК України: ч. 1 ст. 144 «Насильницьке донорство» та ч. 2 ст. 367 «Службова недбалість».

Деякі санкції статей (їх частин) передбачають покарання у виді штрафу без зазначення його мінімального розміру. Наприклад, ч. 1 ст. 126 КК передбачено можливість застосування штрафу до 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Якщо у санкції не вказаний нижній розмір штрафу, то це значить, що штраф може бути призначений починаючи від його мінімального розміру, зазначеного у ст. 53 КК, тобто від 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Штраф до неповнолітніх може застосуватися і як основне, і як додаткове покарання. Як додаткове покарання штраф може призначатися лише в сукупності з іншим видом основного покарання. Інакше кажучи, штраф як основне покарання (призначений, наприклад, замість іншого, більш тяжкого основного покарання) не може бути призначений одночасно з таким же додатковим покаранням.

Мінімальний розмір штрафу, який призначається неповнолітнім, такий само, як і щодо дорослих засуджених, – 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 2 ст. 53 КК України). Штраф у меншому розмірі не може призначатися, і, відповідно до ст. 69 КК України, – при призначенні більш м'якого покарання, ніж передбачено законом.

неповнолітній покарання штраф виправний

Максимальний розмір штрафу для неповнолітнього визначається санкцією статті Особливої частини КК, але не може перевищувати 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 2 ст. 99 КК України), що значно менше, ніж для повнолітніх осіб.

У разі неможливості сплати штрафу суд, відповідно до ч. 4 ст. 53 КК України, може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку: десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством неоподатковуваних мінімуми доходів громадян. Однак тривалість громадських робіт для неповнолітнього і в цьому випадку не може перевищувати 120 годин, а виправних робіт - одного року (ч. 1 та ч. 2 ст. 100 КК).

У літературі справедливо визнається, що у разі скоєння майнових та корисливих злочинів винні мають, як правило, мету – матеріальне збагачення, тому судам у цих випадках доцільно призначати саме майнові покарання, зокрема штраф. Адже покарання повинно відповідати скоєному злочину. А найкращий спосіб розмірити покарання зі злочином є той, коли саме покарання виводиться зі злочину, його природи [17, с. 49]. У зазначених випадках застосування штрафу буде досить ефективним, оскільки в такий спосіб суд «б’є винного по кишені», робить скоєний злочин ніби невигідним для самого засудженого [1, с. 78].

Думається, буде доцільним за прикладом ст.ст. 46, 88 КК РФ щодо неповнолітніх передбачити скорочення мінімального розміру штрафу.

Аналіз статистичних даних за 2002 р. засвідчив, що 13508, або 67,2 % від усіх засуджених неповнолітніх були звільнені від покарання з випробовуванням із застосуванням ст. 104 КК України. До позбавлення волі засуджено 4569 неповнолітніх, або 22,7 %. Інші види основних покарань застосовуються до неповнолітніх рідко. Так, арешт призначено 98 неповнолітнім, виправні роботи - 48, громадські роботи - 81, штраф - 307. Додаткові покарання у виді штрафу застосовано до двох неповнолітніх, 10 осіб позбавлено права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Згідно ст. 22 КК відповідальність за крадіжку (ст. 185 КК) передбачена при виповненні особі 14 років, незалежно від того, за якою частиною цієї статті кваліфіковані її дії. Згідно ч.1 ст. 185 КК таємне викрадення чужого майна карається штрафом або виправними роботами, або позбавленням волі на строк до 3 років. Але штраф, відповідно до ст. 99 КК, застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний дохід, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення. Виправні роботи згідно зі ст. 100 КК України можуть бути призначені неповнолітньому лише у віці від 16 до 18 років. Відповідно до ч. 2 ст. 185 нового КК України крадіжка, скоєна повторно або за попередньою змовою групою осіб, карається обмеженням волі на строк до 5 років або позбавленням волі на той самий строк. Але обмеження волі відповідно до ст. 61 КК до неповнолітніх не застосовується. Таким чином, законом передбачено два види покарання для дорослих – обмеження волі або позбавлення волі, а до неповнолітніх – лише позбавлення волі. Таке дискримінаційне ставлення до неповнолітніх вимагає внесення змін до чинного КК України.

У суддів виникають також труднощі при призначенні виду та міри кримінального покарання за ч. 1 ст. 296 КК України неповнолітнім особам, які скоїли зазначений вид злочину у віці від 14 до 16 років. Відповідно до ч. 1 ст. 296 КК України хуліганство карається штрафом або арештом, або обмеженням волі. Але штраф, як зазначалося вище, застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний дохід, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення. Таких неповнолітніх практично немає, тому що приймають на роботу за трудовим договором, як виняток, осіб, яким виповнилося 15 років, і у віці до 16 років за згодою одного з батьків. Згідно зі ст. 101 КК України арешт може застосовуватися лише до неповнолітнього, який на момент постановлення вироку досяг 16 років. Звісно, що обмеження волі до неповнолітніх взагалі не застосовується (ст. 61 КК України).

Ст. 99 КК України містить певні застереження щодо застосування до неповнолітніх такого виду покарання, як штраф.Відповідно до вимог цієї статті штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний дохід, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення. Тому застосування такого виду покарання є обмеженим. Призначаючи зазначену міру покарання до неповнолітніх, суди не завжди з'ясовують, який їх майновий стан, чи мають вони самостійний дохід або власні кошти і майно. Ось приклад – за період з 1 вересня 2001 р. по 1 вересня 2002 р. у Хмельницькій області до 11 неповнолітніх місцеві суди застосували таку міру покарання, як штраф. При цьому суди не врахували, що засуджені неповнолітні ніде не працюють і не мають власних коштів та майна, на які може бути звернено стягнення. На час проведення узагальнення такі вироки судів щодо сплати штрафу не виконані. Подібні випадки допущені також судами Харківської області та інших областей.

Частиною 2 ст. 99 КК України встановлено, що розмір штрафу, який призначається неповнолітнім, не може перевищувати 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Ця вимога закону судами, в цілому, виконується. Але не всі з них враховують, що мінімальний розмір штрафу, відповідно до ч. 2 ст. 53 КК України, становить 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Так, Шепетівським міським судом Хмельницької області неповнолітньому К. за ч. 2 ст. 263 КК України призначено штраф у розмірі 51 грн.

Статтею 101 КК України передбачено, що арешт як міра кримінального покарання призначається неповнолітнім, яким на момент постановлення вироку вже виповнилося 16 років, строком від 15 до 45 діб. Порівняно з дорослими засудженими, тривалість арешту для неповнолітніх істотно зменшена. З матеріалів судів вбачається, що покарання у виді арешту неповнолітнім призначалося в деяких випадках з порушенням ст. 101 КК України. Зокрема, вироком Слов'янського районного суду Донецької області від 12 червня 2002 р. неповнолітні Б. та І. засуджені до арешту відповідно на 3 і 6 місяці [7; 118].

Особливістю цього покарання щодо неповнолітніх могла б бути вказівка в законі щодо обов’язку неповнолітнього, який сплатив штраф, прозвітуватись перед судом про джерело отриманих грошей. Такою вказівкою буде виключена можливість сплати штрафу за неповнолітнього іншими особами.

Особливості призначення неповнолітнім покарань у виді громадських робіт

Громадські роботи (ст. 56 КК) полягають у виконанні засудженим у вільний час роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. Це, наприклад, збирання сміття, озеленення вулиць, ремонт та фарбування парканів, допомога особам похилого віку, виконання суспільно корисної роботи для неприбуткових організацій тощо.

Громадські роботи як покарання, не пов’язане з позбавленням волі, було введено в середині 70-х років ХХ століття в цілому ряді країн Європи після вивчення переваг цього покарання над іншими видами покарань. Метою громадських робіт була профілактика злочинності і сприяння ресоціалізації правопорушника через примусову безоплатну працю і виконання суспільно корисної роботи для неприбуткових організацій [19]. У країнах Європи, де застосовується такий вид покарання, дійшли висновку, що така діяльність засудженого сприяє вдосконаленню самодисципліни, покращенню мотивації поведінки.

Цей вид покарання є новелою в порівнянні з КК України 1960 р., хоча його подібність існувала ще в царській Росії (громадські роботи призначалися волосними судами).

За задумом законодавця, громадські роботи, відкриваючи перелік видів покарання, так чи інакше обмежуючих свободу, повинні виступати як найбільш щадний спосіб безпосередньої дії на особу, пов’язані з обмеженням свободи. Це покарання застосовується тільки як основне.

Змістом цього виду покарання за ч. 1 ст. 49 є безкоштовна праця, від кількості, характеру і умов здійснення якої засуджений відхилитися не має права.

В Особливій частині КК України застосуванняпокарання у виді громадських робіт передбачене лише у 14 статтях (123, 124, 125, 126, 128, 132, 134, 137, 145, 213, 225, 226, 229, 303) із 447, що становить 3 % від загальної кількості статей. Для порівняння: питома вага громадських робіт у структурі кримінальних покарань країн Західної Європи становить 10-12 %. У 2002 р. судами України були засуджені до громадських робіт 1794 особи, що становить 0,9 % від загальної кількості засуджених. Частіше цей вид покарання призначався судами Донецької (236), сумської (235), Кіровоградської (136), Херсонської (121), Дніпропетровської (114), Луганської (111) та Миколаївської (110) областей, у м. Севастополі таке покарання було застосоване тільки щодо трьох осіб. На погляд, В.Т.Маляренко, громадські роботи могли би бути передбачені законом і в інших випадках. Наприклад, за злочини, передбачені статтями: ч. ст. 134, ч.1 ст. 137, ст. 174, ст. 178, ст. 179, ст. 180, ч. 1 ст. 185, ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 192, ст. 193, ч.1 ст. 194, ст. 195, ст. 197, ст. 198, ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 229, ст. 247, ч. 1 ст. 248 та ін. [116, с. 53-54].

Громадські роботи неповнолітнім можуть бути застосовані у випадках:

- заміни штрафу при неможливості його сплати (ч. 4 ст. 53 КК);

- призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено у санкції відповідної статті КК (ч. 1 ст. 69 КК);

- заміни покарання або невідбутої його частини більш м’яким покаранням на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85 КК).

Згідно ч. 1 ст.ст. 56, 100 КК, виконання покарання у виді громадських робіт провадиться у вільний від роботи чи навчання час. Вільним від роботи чи навчання часом є вихідні, святкові дні, а також денний час, що залишається після робочого часу.

Відповідальність за ухилення від виконання покарання у виді громадських робіт особи можуть нести згідно з ч. 2 ст. 389 КК України.

Громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому з врахуванням обмежень, встановлених у ч. 1 ст. 100 КК. Вони стосуються віку особи, якій призначається таке покарання, мінімальної і максимальної загальної тривалості громадських робіт для неповнолітніх, їх щоденної тривалості.

Слід зазначити, що на сьогодні більшість КК зарубіжних держав також передбачає такий вид покарання. Так, його передбачено в КК Республіки Білорусь (ст. 48), КК Голландії (статті (9, 77h), Кримінальному законі Латвійської Республіки (ст. 36), КК Франції (ст. 131-3), КК Російської Федерації (ст. 49) [215; 213; 214; 208; 216].

В ст. 100 КК встановлено особливості застосування цього покарання до неповнолітніх. Вдвічі скорочено мінімальний та максимальний строк цього покарання, порівняно з дорослими. Таким чином, неповнолітнім це покарання може бути призначене на строк від 30 до 120 годин. Також вдвічі скорочено щоденну тривалість цього покарання. Для неповнолітніх вона не може бути більше, ніж дві години на день.

Особливості призначення неповнолітнім покарань у виді виправних робіт

Дуже цікава історія виникнення і розвитку цього виду покарання у вітчизняному законодавстві.

До 1933 р. це покарання йменувалось «примусові роботи», а Виправно-трудовим кодексом 1933 р. – «виправно-трудові роботи». До цього вказівка на виправні роботи зустрічається в перших актах радянського періоду з кримінального права (Декрети «Про суд», Інструкції революційних трибуналів і ін.).

У порівнянні з КК 1960 г., були внесені деякі зміни в регламентацію виправних робіт - статті 27 и 28 КК об’єднанні в одну - 50 КК, відбування покарання було обмежене місцем роботи засудженого, введені нові підстави і порядок заміни даного виду покарання більш суворим, виключені будь-які підстави для заміни даного виду покарання відносно осіб, які визнанні непрацездатними.

Каральні властивості виправних робіт проявляються в тому, що вони призначаються на певний строк, протягом якого із заробітку засудженого відраховуються певні суми в доход держави, і, таким чином, змінюють у несприятливий бік правовий статус засудженого [5].

Якщо суд у вироку не зазначив термін покарання або розмір відрахування із заробітку засудженого в доход держави, покарання вважається непризначеним, вирок підлягає скасуванню.

Цей вид покарання широко застосувався судами на практиці. У 2002 р. до виправних робіт було засуджено 10346 осіб, або 5,1 % від загальної кількості засуджених. У 2002 р. кількість засуджених до цього виду покарання зменшилося майже вдвічі і становила 4390 (2,3 %). Зменшення застосування виправних робіт поясняється тим, що КК 2001 р. передбачено більш широкий перелік покарань, не пов’язаних з позбавленням волі. Крім того, зі змісту ст. 57 КК випливає, що цей вид покарання може бути застосований тільки за місцем роботи, тобто не може застосовуватись до безробітних, яких на сьогодні велика кількість. Однак, на практиці деякі суди призначають це покарання і тоді, коли особа, що вчинила злочин, не працює, що суперечить чинному КК України. Призначаючи виправні роботи, суд повинен мати на увазі, до КК України 2001 р. не передбачає, як це було за КК України 1960 р., відбування покарання в інших місцях, що визначаються органами, які відають застосуванням виправних робіт, а лише в районі проживання засудженого. Те, що виправні роботи можуть призначатися тільки працюючим, є стримуючим фактором для їх застосування.

Виправні роботи призначаються, як правило, за злочини, що не є тяжкими, і щодо осіб, які не становлять великої суспільної небезпеки і не потребують покарання, пов’язаного з позбавленням волі. Призначення такого покарання, з урахуванням усіх обставин справи і даних про особу засудженого, є ефективним засобом виправлення правопорушника шляхом його трудового перевиховання. Правильне вирішення питання про застосування виправних робіт, особливо у тих випадках, коли закон передбачає й інші види покарання, значною мірою залежить від ретельного з’ясування даних про особу підсудного (працездатність, ставлення до праці, сімейний стан, наявність дітей, поведінка на роботі і за місцем проживання тощо).

Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому, який на момент призначення покарання з дотриманням вимог глави ХIII Кзпп прийнятий на роботу за трудовим договором (контрактом) постійно чи тимчасово на строк, який відповідає, принаймні, тривалості призначеного покарання. У той же час, не може призначатися таке покарання непрацюючим неповнолітнім, тим, при прийнятті яких на роботу не дотримані вимоги трудового законодавства, які виконують роботуза цивільно-трудовим договором, а також працюють тимчасово на термін, менший від тривалості виправних робіт.

Виправні роботи призначаються неповнолітнім, які досягли 16-річного віку.

Суворість обмежень, якими супроводжуються виправні роботи, для неповнолітніх менша, ніж для дорослих: до одного року зменшений максимальний строк такого покарання; менші розміри відрахування із заробітку засудженого в дохід держави (від п’яти до десяти відсотків).

Особливості відбування виправних робіт неповнолітніми встановлюються ст. 100 КК України. Однак при цьому мають дотримуватися пільги, встановлені для неповнолітніх законодавством про працю.

Особливості призначення неповнолітнім позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю

Цей вид покарання може бути призначений лише у випадках, коли скоєння злочину було пов’язане з посадою підсудного або із зайняттям певною діяльністю.

Прийнявши рішення про позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, суд у вироку повинен це сформулювати так, щоб засуджений не мав права обіймати вказані посади в будь-якій галузі господарства або сфері діяльності, а також був позбавлений можливості обіймати посади або займатися діяльністю, що за своїм характером і обсягом повноважень є однакові з тими, використовуючи які він скоїв злочин (наприклад, касирів або комірників - займати посади, пов’язані з веденням обліку товарно-матеріальних цінностей). До посад, на обіймання яких можлива заборона, можуть належать платні і безоплатні, постійні і тимчасові, виборні й ті, що обіймаються за призначенням. Сфера застосування покарання, передбаченого ст. 55 КК, може стосуватися не тільки посадових чи службових осіб, воно поширюється на необмежене коло професій (водії авто- і електротранспорту, програмісти тощо).

Рішення про позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю має бути чітко сформульоване в резолютивній частині вироку, з тим, щоб не виникало ніяких сумнівів при його виконанні. Якщо в санкції статті Особливої частини КК зазначено характер посад або вид діяльності (наприклад, ст. ст. 286, 287 КК України), рішення про призначення додаткового покарання, наведене в резолютивній частині вироку, повинно відповідати змістові цієї санкції.

Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як основне покарання може бути призначене судом тільки тоді, коли воно вказане у санкції закону, за яким особа визнана винною, або в порядку переходу до більш м’якого покарання (ст. 69 КК України).

Як додаткове покарання, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може призначатися як тоді, коло воно прямо зазначене у санкції статті, за якою засуджено винного, так і тоді, коли воно у санкції прямо не передбачено, а суд за характером скоєних винним злочинів визнає неможливим збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. У цих випадках суд має керуватися ст. 55 КК України і в мотивувальній і резолютивній частинах вироку посилатися на неї.

Значення цього виду покарання полягає в тому, що засудженому перекривається доступ до тієї посади чи діяльності, які були використані при скоєнні злочину. При цьому слід мати на увазі, що позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю застосовується до винних осіб незалежно від того, де працював засуджений (на підприємстві, в установі, в організації будь-якої форми власності).

Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може призначатися як додаткове покарання і в тих випадках, коли санкція статті передбачає його як основне покарання альтернативно з іншими покараннями. Якщо суд у даному випадку призначить як основне інше покарання, не позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, то суд з посиланням на ст. 55 КК України може призначити це покарання як додаткове.

Та обставина, що на момент постановлення вироку підсудний уже не обіймав посади або не займався діяльністю, з якою було пов’язане скоєння злочину, не є перешкодою для застосування названого додаткового покарання (наприклад, був звільнений з посади чи переведений на іншу роботу). Позбавлення прав керувати транспортними засобами може бути призначене як додаткове покарання незалежно від того, що особа вже позбавлена такого права в порядку адміністративного стягнення. Разом з тим, суд не може призначити таке додаткове покарання, якщо особа взагалі не мала права керувати транспортними засобами, в тому числі і тоді, коли особа навчалася на курсах водіїв і мала отримати посвідчення на право керування транспортними засобами.

Якщо в санкції статті Особливої частини КК України вказано про обов’язкове застосування додаткового покарання - позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ч. 2 та 5 ст. 143), то суд може не застосовувати його лише за умов, передбачених ч. 1 ст. 69 КК України, про що чітко вказано у ч. 1 цієї статті.


Література

1. Басецкий И.И., Савченко С.М., Федосеев Ю.Г. К вопросу о реализации принципа неотвратимости наказания за совершение преступления // Пути и средства повышения эффективности оперативно-розыскной деятельности органов внутренних дел: Межвузовский сб. науч. трудов. – Минск: МВШ МВД СССР, 1989. – С. 8–12.

2. Беккария Ч.О. О преступлениях и наказаниях. – М.: Госюриздат, 1939. – 289 с.

3. Беца О., Панасюк М., Шкадюк В. Впровадження альтернативних видів покарань в Україні: Посіб. / Ред О.В. Беца. – К.: МП “Леся”, 2003. – 116 с.

4. Беца О.В. До питання про створення служби пробації в Україні // Проблеми пенітенціарної теорії і практики: Щорічний бюлетень Київського ін-ту внутрішніх справ. – К.: КІВС; МП Леся, 2002. – С. 34–42.

5. Богатирьов І.Г. Виправні роботи як вид покарань: Кримінальні, кримінологічні та кримінально-виконавчі проблеми: Монографія. – К.: МП Леся, 2002. – 139 с.

6. Богатирьов І.Г. Деякі проблемні питання застосування альтернативних покарань в Україні // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 6. – С. 79–84.

7. Богатырев И.Г. О некоторых проблемах воспитательно-профилактического воздействия на осужденных, состоящих на учете инспекций исправительных работ // Проблемы и пути совершенствования исправительных работ горрайонов внутренних дел на современном этапе: Материалы Всесоюз. науч.-практ. конф. – Чернигов, 1990. – С.56–59.

8. Бойко І. Ув’язнення і альтернативні міри покарання // Юридичний вісник України. – 2002. – 21–27 грудня. – С. 9–11.

9. Б олдырева Ю.А. История развития уголовного законодательства об ответственности несовершеннолетних.// Юридический вестник РГЭУ, 2003. - № 4. - С. 56 -62.

10. Боровиков С.А. О месте принудительных мер воспитательного воздействия в системе мер уголовно-правового характера // Уголовно-исполнительная система: право, экономика, управление. – 2006. – № 3. – С. 30–34.

11. Борьба с преступностью в детском и юношеском возрасте. Социально-правовые очерки / Люблинский П.И. - М.: Юрид. изд-во Наркомюста, 1923. - 301 c.

12. Борьба с преступностью в Украинской ССР 1917-1925 гг.: В 2 т. – К.: РНО при МООП УССР, 1966. – Т. 1. – 832 с.

13. Бурдін В.М. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх в Україні: (Монографія). – К.: Атіка, 2004. – 240 с.

14. Бусурин С.В. Криминологические проблемы правовой социализации несовершеннолетних: Автореф. дис. на соиск. учен. степ. кандидата наук (12.00.08) / Акад. М-ва внутр. дел Рос. Федерации.. — М., 1995. — 24 с.

15. Васильев А. Оценка судом доказательств исправления осужденного // Советская юстиция. – 1969. – № 9. – С. 16.

16. Васильев А.И., Павлухин А.Н. Использование уголовных наказаний, не связанных с мерами исправительно-трудового воздействия на осужденных: [Учеб. пособие] / А. И. Васильев, А. Н. Павлухин; М-во внутр. дел СССР, Рязан. высш. шк.. — Рязань : РВШ МВД СССР, 1988. — 81 с.

17. Верин В.В., Карманов М.А. Факторы повышения уровня преступности несовершеннолетних и причины ее детерминации в условиях социальных перемен / Верин В.В., Карманов М.А.. — М. : Диалог-МГУ, 1999. — 31 с.

18. Восстановительный подход в работе с несовершеннолетними правонарушителями: зарубежный опыт / сост. Р.Р.Максудов; науч. ред. Л.М. Карнозова. - М.: Полиграф сервис, 2005. — 208 с.

19. Восстановительное правосудие в России: технология взаимодействия общества и государства / под ред. Максудова Р. Р., науч. ред. Пашин С.А. — М.: МОО Центр “Судебно-правовая реформа”, 2001. - 78 с.

20. Время. – 2006. – № 47 (15607). – 22 апр.

21. Гаверов Григорий Степанович. Проблемы наказания несовершеннолетних преступников / Г.С. Гаверов. — Иркутск : Изд-во Иркут. ун-та, 1986. — 231 с.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:07:37 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
10:33:12 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Особливості призначення неповнолітнім окремих видів покарань, не пов’язаних з позбавленням волі

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150884)
Комментарии (1841)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru