Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Доклад: Прокурорський нагляд у досудовому провадженні

Название: Прокурорський нагляд у досудовому провадженні
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: доклад Добавлен 13:13:40 15 апреля 2011 Похожие работы
Просмотров: 268 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Прокурорський нагляд у досудовому провадженні


Вступ

Теоретична дискусія щодо проблеми процесуальних функції прокурора на досудовому провадженні ведеться давно, але й на даний час вона не одержала свого завершення. Не заглиблюючись в історію полеміки, зупинимося лише на 2-х основних конкуруючих позиціях. Точка зору одних науковців заснована на запозиченні досвіду правових систем англосакських держав і полягає в тому, що прокурор повинен здійснювати тільки кримінальне переслідування і процесуальне керівництво органами розслідування, у тому числі підтримувати обвинувачення в суді . Інші вчені вважають, що при визначенні функції прокурора слід виходити перш за все з історичних традицій, національних особливостей і потреб сучасного розвитку країни, тому прокуратура розглядається ними як універсальний державно-правовий інститут, що здійснює нагляд за законністю .

Роль прокуратури в досудових стадіях кримінального процесу характеризується насамперед тим, що саме прокурор є його учасником. Основне ж призначення цього процесу – здійснення нагляду за виконанням законів органами досудового слідства, дізнання, а також за законністю оперативно-розшукової діяльності .

Статтею 5 ЗУ „Про прокуратуру” на прокурора покладено виконання 4-х функцій: (а) підтримання державного обвинувачення в суді; (б) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; (в) нагляд за додержанням законів органами, які провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; (г) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Кримінальне переслідування не позначено як кримінально-процесуальна функція. Законодавець закріпив лише функцію підтримання державного обвинувачення в суді. Цю функцію прийнято розглядати як процесуальну діяльність уповноважених на те органів та осіб, спрямовану на викриття суб’єкта у вчиненні злочину, з тим щоб врешті-решт забезпечити засудження винного й застосувати щодо нього справедливе покарання [8, с. 44].

Закон чітко не вказує на те, чи є рівнозначними категорії „кримінальне переслідування” й „обвинувачення”. Перша ще з дореволюційних часів активно вживається в процесуальній літературі, хоча правники неоднаково тлумачать зміст поняття „кримінальне переслідування” й по-різному співвідносять його з терміном „обвинувачення”.

Одним з поширених поглядів, висловленим ще в 1912 р. І.Я. Фойницьким, а потім підтриманим М.С. Строговичем, є ототожнення понять „кримінальне переслідування” і „обвинувачення” . Ця позиція зазнала критики не тільки тому, що немає необхідності позначати різними термінами одну й ту ж діяльність, а й за те, що при подібному підході за рамками обвинувальної функції залишається, зокрема, діяльність по викриттю особи до пред'явлення їй обвинувачення. Нам видиться, що категорії „кримінальне переслідування” й „обвинувачення” співвідносяться як загальне й частина

Зміст кримінального переслідування становить діяльність учасників кримінального судочинства з боку обвинувачення. Залежно від етапу кримінального судочинства кримінальне переслідування реалізується спочатку у викритті особи, яка вчинила злочин, потім набуває форму підозри, й нарешті – обвинувачення. Із цього можна зробити висновок, що як діяльність кримінальне переслідування включає систему будь-яких дій і рішень, передбачених кримінально-процесуальним законом і здійснюваних стороною обвинувачення з метою викриття підозрюваного (обвинуваченого) у вчиненні злочину. Ті ж дії й рішення, що приймаються судом або стороною захисту, не є проявами кримінального переслідування.

Указана діяльність провадиться стосовно конкретної особи, вже поставленої в положення підозрюваного (обвинуваченого). Якщо поняття кримінального переслідування досліджувати в поєднанні з іншими нормами, зокрема, з тими, що визначають процесуальне положення підозрюваного (обвинуваченого), то цілком очевидним є висновок, що кримінальне переслідування розпочинається з моменту: а) порушення кримінальної справи щодо конкретної особи; б) затримання особи за підозрою у вчиненні злочину; в) застосування стосовно неї запобіжного заходу до пред'явлення обвинувачення; г) притягнення особи як обвинуваченого. Таким чином, поняттям „кримінальне переслідування” не охоплюється порушення кримінальної справи за фактом.

У процесуальній літературі момент, з якого починається кримінальне переслідування, чітко не означено проте навряд чи правильно безмежно розширювати розглядуване поняття. Так, деякі правники відносять до кримінального переслідування також діяльність, здійснювану на стадії порушення кримінальної справи, і навіть не процесуальну . На нашу думку, кримінальне переслідування є діяльністю процесуальною і тому за рамками кримінального судочинства (наприклад, при здійсненні оперативно-розшукових або адміністративних заходів) існувати не може. Якщо розглядати кримінально-процесуальну діяльність на стадії порушення кримінальної справи, то її призначення полягає не у викритті особи, яка вчинила злочин, а лише у встановленні необхідних передумов для початку провадження по кримінальній справі, у тому числі і для здійснення кримінального переслідування.

На наше переконання, кримінальне переслідування розпочинається з моменту порушення кримінальної справи й завершується набранням вироком законної сили [8, с. 68]. На досудовому провадженні йому властива низка форм, як-от: (а) порушення кримінальної справи; (б) вжиття заходів по встановленню події злочину й викриттю особи (осіб) винної (-их) у вчиненні злочину; (в) висунення стосовно неї обвинувачення в останньому; (г) формулювання і пред'явлення їй (їм) обвинувачення у вчиненні злочину; (д) доведення обвинувачення; (е) направлення кримінальної справи з обвинувальним висновком до суду [3, с. 36–37]. З моменту порушення кримінальної справи й до закінчення досудового слідства кримінальне переслідування здійснюється прокурором, уповноваженим наглядати за додержанням законів органами, які провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, а після передачі кримінальної справи до суду – прокурором, який підтримує державне обвинувачення.

Отже, під кримінальним переслідуванням ми маємо на увазі кримінально-процесуальну функцію уповноважених законом учасників судочинства, яка полягає в обов'язку в кожному випадку виявлення ознак злочину вжити заходи по встановленню події злочину, викриттю особи (осіб), винної (-их) у його вчиненні. З метою виключення подвійного розуміння обвинувачення (як кримінально-процесуальної функції і як твердження про вчинений особою злочин), а також для відмежування його від „кримінальне переслідування” і в законі, і в теорії кримінального процесу слід іменувати цю кримінально-процесуальну функцію „кримінальне переслідуванням”.

Що стосується позначення дізнавача, слідчого, прокурора як представників однієї сторони – обвинувачення, то це позбавляє, на думку деяких процесуалістів, підстави для здійснення прокурором нагляду, так би мовити, за самим собою [17]. Подібна точка зору видиться не цілком справедливою, оскільки на досудовому провадженні призначення прокурора інше, ніж інших учасників кримінального судочинства з боку обвинувачення: він здійснює нагляд за процесуальною діяльністю органів дізнання й органів досудового слідства, тому в системі правоохоронних органів його положення на більш високому рівні.

Прокурор здійснює кримінальне переслідування й на досудовому провадженні, і в суді. На відміну від інших учасників – представників сторони обвинувачення, він, з одного боку, володіє ширшим баченням судової перспективи кримінальної справи, а з другого – заінтересований у якісному законному провадженні по ній. Таким чином, прокурор, наділений правом і обов'язком підтримувати державне обвинувачення в суді, виступає провідним, головним органом кримінального переслідування.

У реалізації кримінального переслідування на досудовому провадженні роль прокурора достатньо специфічна. По справедливому зауваженню О.Б. Соловйова і О.Г. Халіуліна, на відміну від інших органів кримінального переслідування, прокурор виступає гарантом законності розслідування, дотримання прав і законних інтересів учасників кримінального процесу. Саме через призму забезпечення законності й належить розглядати його діяльність при здійсненні кримінального переслідування. Прокуророві зовсім не обов'язково у всіх випадках самому порушувати кримінальні справи, притягати осіб до кримінальної відповідальності; він повинен втручатися в процес розслідування лише з метою попередження, виявлення й усунення порушень закону [9, с. 39–40].

У теорії прокурорського нагляду і в процесуальній правовій літературі достатньо докладно висвітлені поняття й сутність прокурорського нагляду, його завдання й основні напрямки (галузі) .. Прокурорський нагляд становить собою самостійний вид державної діяльності, яка провадиться: (1) від імені держави; (2) з метою забезпечення верховенства закону, єдності і зміцнення законності, захисту прав та свобод людини і громадянина, охоронюваних законом інтересів суспільства й держави; (3) єдиною системою органів прокуратури [3, с. 5]. Це і є її відмітні ознаки. Ці ж ознаки властиві й нагляду за виконанням законів органами дізнання й досудового слідства. Такий нагляд прокурора становить передбачений законом напрямок його діяльності щодо попередження, виявлення й усунення порушень закону з метою забезпечення точного й неухильного дотримання принципів і порядку кримінального судочинства зазначеними органами при порушенні кримінальної справи та її розслідуванні.

Специфіка цієї галузі прокурорського нагляду полягає в наступному: (1) незаконне або необґрунтоване рішення слідчого прокурор не опротестовує, а скасовує своєю владою; (2) він здійснює нагляд стосовно слідчого, який володіє процесуальною самостійністю в достатньо широких межах при вирішенні найважливіших питань розслідування, пов'язаних з оцінкою доказів та основними процесуальними рішеннями по кримінальній справі; (3) нагляд – невід'ємна частина досудового провадження (так, постанова слідчого про порушення кримінальної справи фактично набуває юридичної сили лише після отримання згоди прокурора), хоча прокурор і знаходиться на більш високому рівні, забезпечуючи попередження, виявлення й усунення порушення закону в процесуальній діяльності органів дізнання й досудового слідства; (4) прокурор виступає в кримінальному судочинстві представником сторони обвинувачення і разом з наглядом здійснює кримінальне переслідування.

На думку деяких науковців, особливість прокурорського нагляду полягає також у тому, що нагляд за процесуальною діяльністю органів дізнання й органів досудового слідства включає процесуальне керівництво розслідуванням, здійснюваним цими органами [1]. Саме з процесуальним керівництвом кримінально-процесуальною діяльністю слідчих з боку прокурора прихильники даної концепції пов'язують наявність у цього суб’єкта кримінального судочинства владно-розпорядчих повноважень (скасування постанов слідчого, дача йому письмових вказівок, проведення окремих слідчих дій або розслідування в цілому) [7, с. 353]. Як відзначає В.М. Савицький, процесуальне керівництво розслідуванням служить єдиним способом забезпечити законність дій відповідних органів, без чого неможливий повноцінний нагляд за виконанням законів [2, с. 45]. У зв'язку з цим у юридичній науковій літературі існує точка зору, прихильники якої пропонують передбачити в ЗУ „Про прокуратуру” і в КПК повноваження прокурора по здійсненню процесуального керівництва діяльністю органів дізнання і слідства по кримінальних справах [9].

Існує й інша позиція щодо співвідношення прокурорського нагляду і процесуального керівництва прокурором розслідуванням злочинів. Ці види його діяльності розглядаються як самостійні процесуальні функції, де перша виступає основною, а друга – додатковою .Аналіз повноважень, наданих КПК прокуророві (ст. 227 та ін.), дійсно дозволяє стверджувати, що він наділений значними можливостями по втручанню в процесуальну діяльність слідчого й спонуканню його змінювати перебіг розслідування, ухвалювати правосудні (з погляду прокурора) рішення. До числа аргументів на користь таких широких повноважень прокурора щодо процесуальної діяльності слідчого можна віднести те, що, зрештою, саме він, а не слідчий зобов'язаний після закінчення розслідування ухвалити остаточне рішення про направлення кримінальної справи до суду, а потім уже в перебігу судового розгляду підтримувати державне обвинувачення. От чому прокурор має необмежений вплив на досудове провадження, де для нього, як для майбутнього державного обвинувача, готується доказова база, якою він оперуватиме в суді [4].

Практика свідчить, що прокурори фактично здійснюють процесуальне керівництво розслідуванням, підміняючи при цьому слідчого й начальника слідчого відділу. Подібна ситуація багато в чому пов'язана з тим, що начальники слідчих відділів не повною мірою виконують свої обов'язки по процесуальному контролю за кримінально-процесуальною діяльністю підлеглих слідчих.

Багато процесуалістів заперечують проти концепції процесуального керівництва прокурором діяльністю слідчого, вважаючи, що прокурор лише наглядає за законністю розслідування злочинів, а керівництво останнім з його боку обмежує процесуальну самостійність слідчого і знижує відповідальність начальника слідчого відділу за якість розслідування кримінальних справ. Крім того, прихильники цієї точки зору сумніваються, що може бути ефективним прокурорський нагляд за діяльністю, якою прокурор керує [8; 170].

Розвиваючи вказану позицію, В.В. Николюк і Ю.В. Деришев доводять, що проблема процесуального керівництва – природний результат розвитку радянського кримінального судочинства, однією з тенденцій якого є примат адміністративної влади над владою судово-слідчою. У результаті цього в Україні у тому числі відбулося переродження досудового слідства в прокурорське дізнання, а процесуально самостійного суб'єкта процесу – в повністю залежного від прокурора дізнавача, який лише зберіг колишнє найменування „слідчий” [5, с. 151]. Заперечення цих правників проти процесуального керівництва прокурором розслідуванням злочинів привели їх до висновку про неприпустимість і прокурорського нагляду за провадженням розслідування, оскільки прокурор, як представник виконавчої влади, не повинен наглядати за досудовим слідством, похідним від судової влади [1, с. 152–154].

З нашого погляду, прокурор є органом нагляду за законністю процесуальної діяльності органів дізнання й досудового розслідування і його не повинні цікавити питання керівництва розслідуванням конкретних кримінальних справ. Для нього важливе забезпечення законності й обґрунтованості провадження процесуальних дій та ухвалення процесуальних рішень, здійснення слідчих дій, реалізація прав і законних інтересів учасників кримінального судочинства.

Прокурор успішно й достатньо ефективно виконає своє державне призначення – нагляд за додержанням законів органами, що здійснюють дізнання й досудове слідство, якщо використовуватиме з цією метою тільки наглядові повноваження без повсякденного оперативного втручання в діяльність слідчого, не підміняючи начальника слідчого відділу по керівництву підлеглими слідчими [7, с. 121–131].

Процесуальне керівництво прокурором розслідуванням не тільки ущемляє процесуальну самостійність слідчого, перетворює начальника слідчого відділу на зайвого фігуранта, непотрібного в системі процесуального контролю й нагляду на досудовому провадженні. Спроби прокурора керувати всім і всіма чревате його необ'єктивністю при виконанні іншої кримінально-процесуальної функції – нагляду за процесуальною діяльністю органів дізнання й органів досудового слідства.

Проте, важливо підкреслити тісний взаємозв'язок, взаємозалежність і взаємопроникнення функції прокурора по нагляду за процесуальною діяльністю і процесуального керівництва розслідуванням. Здійснюючи нагляд за законністю, прокурор має попередити, виявити й усунути порушення закону, використовуючи при цьому засоби процесуального керівництва, у тому числі й повноваження, надані начальникові слідчого відділу. Інакше складається ситуація, коли начальник слідчого відділу недостатньою мірою виконує свої функції по керівництву розслідуванням і не може забезпечити його законне й обґрунтоване провадження. Саме в таких випадках прокурор вимушений брати на себе керівництво розслідуванням, однак подібна практика з винятку не повинна перетворюватись на правило.

Ось чому в ст. 227 КПК прокуророві надані повноваження, що мають управлінську природу: (а) вилучати від органу дізнання й передавати слідчому будь-яку справу; (б) передавати справу від одного органу досудового слідства іншому, а також від одного слідчого іншому з метою забезпечення найбільш повного й об'єктивного розслідування; (в) усувати особу, яка провадить дізнання, або слідчого від подальшого ведіння дізнання або досудового слідства, якщо вони допустили порушення закону при розслідуванні справи (пункти 9, 10 ч. 1ст. 227 КПК).

У зв'язку із цим видиться обґрунтованою думка О.В. Смирнова й
К.Б. Калиновського, які вважають, що керівництво прокурора розслідуванням може бути конкретним проявом і його наглядової функції, і повноважень по кримінальному переслідуванню. Тому це питання слід розглядати в площині співвідношення не нагляду й керівництва розслідуванням, а нагляду й кримінального переслідування [4, с. 126]. Наведена теза про здійснення прокурором процесуальних повноважень, перш за все з метою нагляду за процесуальною діяльністю органів дізнання й досудового слідства, а не керівництва розслідуванням кримінальних справ, підтримується і в законі, де знаходять своє відбиття норми, спрямовані на посилення процесуальної самостійності слідчого. У цьому випадку йдеться про перелік процесуальних рішень, щодо яких слідчий має право не погодитися зі вказівками прокурора про їх провадження (саме в таких вказівках, як правило, і виявляється керівництво розслідуванням). Оскільки вказане право, по суті, є єдиною можливістю слідчого обстояти свою процесуальну позицію з ключових питань розслідування (ч.2 ст. 114 КПК).

Розглядаючи повноваження прокурора на досудовому провадженні, вкажемо на системний характер його діяльності, взаємозв'язок і взаємодію виконуваних ним процесуальних функцій. У процесуальних джерелах класифікації, як правило, зазнають повноваження прокурора й засоби (форми) прокурорського нагляду [23]. Разом з формами останнього, в теорії розрізняють і його види залежно від об'єктів нагляду: (1) за законністю порушення або відмови в порушенні кримінальної справи; (2) дотриманням закону при провадженні невідкладних слідчих дій, спрямованих на отримання і процесуальне закріплення початкової доказової інформації; (3) за законністю оперативно-розшукової діяльності; (4) за виконанням закону при затриманні й забезпеченні прав підозрюваного; (5) за додержанням законності при притягненні особи як обвинуваченого, при арешті й забезпеченні прав обвинуваченого; (6) за забезпеченням прав потерпілого; (7) за всебічним, повним та об'єктивним дослідженням обставин злочину; (8) за виконанням закону при закінченні розслідування по кримінальній справі [8, с. 69, 80–174].

Р.X. Якупов і В.М. Галузо вважають, що прокурорський нагляд може поділятись на епізодичний, поетапний і завершуючий [1, с. 136–137]. Основним видом прокурорського нагляду, на нашу думку, є поетапний, що здійснюється при перевірці постанов слідчого на основних відрізках руху кримінальної справи, а також при дачі згоди на провадження слідчих дій і вжиття заходів процесуального примусу, які обмежують конституційні права громадян. Епізодичний прокурорський нагляд застосовується при розгляді скарг у порядку ст. 235 КПК, завершальний – при виконанні прокурором повноважень по кримінальній справі, що надійшла з обвинувальним висновком, і при дачі згоди на закриття справи у випадках, установлених статтями 71 і 72 КПК.

У наукових юридичних джерелах питання про місце прокуратури в системі державно-правових інститутів завжди викликало дискусії. Із прийняттям Конституції України, яка проголосила поділ влади принципом державного будівництва й позначила суд носієм самостійної гілки державної влади, проблема належності прокуратури до тієї чи іншої гілки влади залишилася невирішеною. Цілком очевидно, що прокуратура не входить до механізму судової влади, вона не чинить правосуддя, її повноваження не укладаються в прерогативи судової влади. Прокуратура – самостійний державний орган, основне призначенням якого сформульовано в Конституції України й відповідному законі „Про прокуратуру”.

Спроби правознавців віднести прокуратуру до тієї чи іншої гілки влади робилися вже неодноразово. Так, одні з них вважають, що прокуратура, як орган нагляду за виконанням законів, має належати до законодавчої влади [4; 147]; другі переконані, що вона повинна перейти в судове відомство [11]; треті пропонують включити прокуратуру в організаційну структуру Міністерства юстиції, тобто віднести її до виконавчої влади ; четверті виступають за надання їй статусу одного з елементів механізму ефективної реалізації державної влади, яку в Україні втілює Президент ; існує також думка, що прокурорська влада становить собою особливу владу юстиції або її потрібно вважати різновидом четвертої – контрольної або наглядової влади [4].

Підкорення прокуратури законодавчій, виконавчій або судовій гілкам влади, як вбачається, може порушити систему стримувань і противаг, що склалася в державі. Виконавча й судова гілки так чи інакше застосовують закони. І якщо не мати незалежного від них прокурорського нагляду, то практично випадає одна з провідних ланок механізму реагування на порушення закону судами й органами виконавчої влади, оскільки прокуратура не може здійснювати нагляд за тими органами, до складу яких входить сама. Із цієї ж причини недоцільно відносити її до влади законодавчої. Прокуратура, виконуючи функцію нагляду за відповідністю нормативних актів, що видаються в країні, значною мірою формує єдиний правовий простір, гарантуючи законність у всіх сферах державного й суспільного життя.

При посиланнях на зарубіжне законодавство і практику його застосування слід враховувати специфіку національної правової системи й національних традицій [2]. Прокурорський нагляд в Україні практично не знає прямих аналогів у світовій історії правоохоронної діяльності. У даний час прокуратура поєднує в собі багатопланові функції: елементи конституційного нагляду, кримінальне переслідування, нагляд за виконанням законів і т.д. Незважаючи на деякий перерозподіл функцій прокуратури на користь інших органів, перш за все судів, вона не втратила своєї своєрідності.

Цей орган не вписується в систему поділу влади, його не можна віднести ні до однієї з її гілок. Основне призначення прокуратури полягає в тому, що вона встановлює і вживає заходів до усунення будь-яких порушень закону, від кого б вони не виходили. При цьому вона сприяє взаємодії гілок влади, їх злагодженому функціонуванню як єдиної державної влади, заінтересованої в дотриманні законів. Ці властивості й дозволяють віднести прокуратуру до системи стримувань і противаг, на чолі якої стоїть Президент України, який відповідно до ст. 102 Основного Закону є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, прав та свобод людини і громадянина.

За своєю державно-правовою природою прокурорський нагляд, як бачимо, є основною формою вищого державного нагляду за додержанням законів на всій території країни. Діючи в межах компетенції, встановленої законом, прокуратура виконує покладені на неї завдання і функції в суворій відповідності Конституції України й законам незалежно від органів законодавчої, виконавчої й судової гілок влади.

Процесуальна самостійність слідчого у взаємовідносинах з прокурором має бути реальною гарантію законності й обґрунтованості процесуальних рішень слідчого, оскільки дозволяє йому в межах установленої кримінально-процесуальним законом компетенції самому формулювати висновки й думки на підставі перевірених і достовірних доказів. Визначальним чинником у цій ситуації служить те, що ніхто краще за нього не може вникнути в сутність досліджуваних матеріалів, оцінити їх у сукупності й ухвалити законне рішення щодо кожного правового питання.

Вважаючи, що прокурор (за загальним правилом) не повинен здійснювати процесуального керівництва діяльністю слідчого, потрібно враховувати, що й наглядові його повноваження стосовно слідчого обмежені. Так, одним з аспектів такого обмеження є право останнього не погодитися з вказівками прокурора (ч. 2 ст. 114 КПК).

Дійсно, при вирішенні найважливіших питань розслідування, позначених у ч. 2 ст. 114 КПК, прокурор не вправі нав'язати свою волю слідчому й зобов'язати його вчинити дії всупереч своїй совісті й переконанням Тому при незгоді з його вказівками слідчий має право не виконувати їх і направити справу зі своїми письмовими запереченнями вищестоящому прокуророві, який зобов’язаний скасувати ці вказівки, або передати кримінальну справу іншому слідчому. Проте навіть передача останньої іншому слідчому не означає, що той повинен вести досудове слідство відповідно до вказівок прокурора. Якщо цей слідчий дійде такого ж висновку, що й перший, то він також може скористатися правом, закріпленим у ч. 2 ст. 114 КПК.

Дане повноваження, однак, на практиці рідко використовується слідчими. Причинами цього є не стільки сумніви в правосудності їх рішення або брак прагнення обстоювати перед прокурором свою позицію, скільки складність і тривалість процедури оскарження, відсутність часу, небажання вступати в конфлікт з прокурором.

У більшості випадків при поданні слідчим кримінальної справи вищестоящому прокуророві з викладенням своїх заперечень проти одержаних указівок про провадження процесуальних дій цей прокурор, керуючись відомчими інтересами, не скасовує вказівок прокурора нижчого рівня, а доручає розслідування цієї справи іншому слідчому. Цілком очевидно, що таке право прокурора на свій розсуд передавати кримінальну справу від одного органу розслідування іншому обмежує незалежність слідчого, дозволяє усувати його від справи й передавати її іншому слідчому, який ухвалить потрібне рішення.

Однак згідно з ч. 3 ст. 227 КПК письмові вказівки прокурора слідчому, надані в установленому законом порядку, є обов'язковими. Іншими словами, по основній масі вказівок прокурора про провадження тих чи інших процесуальних дій слідчий позбавлений можливості припинити їх виконання навіть при незгоді з ними й поданні матеріалів справи вищестоящому прокуророві. У цих випадках оскарження здійснюється в порядку ст. 236 КПК вищестоящому прокуророві. Як вбачається у зв'язку із цим зміцненню процесуальної самостійності слідчого могло б служити право оскаржити дії й рішення прокурора в судовому порядку. А тому з урахуванням наведеного, вважаємо, що в КПК слід було б передбачити право слідчого оскаржувати в суді незаконні й необґрунтовані з його погляду рішення або вказівки прокурора у випадках, передбачених ч. 2 ст. 114 КПК.

Наглядові повноваження прокурора обмежені процесуальною самостійністю начальника слідчого відділу, тобто його свободою у виборі процесуальних засобів контролю за кримінально-процесуальною діяльністю слідчого. Разом із тим прокурор, здійснюючи нагляд за розслідуванням кримінальних справ слідчим, знаходить і усуває недоліки й у процесуальному контролі начальника слідчого відділу. Останній несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання покладених на нього законом обов'язків, за порушення норм кримінального закону (притягнення завідомо невинуватого до кримінальної відповідальності, незаконне звільнення від кримінальної відповідальності, незаконне затримання, фальсифікацію доказів тощо), а також за ситуації, пов'язані з так званою завищеною кваліфікацією злочинів, відповідальність за порушення слідчим приписів КПК, які не були виявлені й усунені начальником слідчого відділу [8, с. 46].

На попередження, виявлення й усунення вказаних порушень і спрямовано прокурорський нагляд щодо начальника слідчого відділу. Прокурор наглядає також за тим, щоб начальник слідчого відділу в порядку відомчої підлеглості не примушував слідчого до ухвалення процесуальних рішень і не брав на себе функцій, які не випливають з кримінально-процесуального закону [8 с. 47].

Представляється, що вказівки, які надаються прокурором слідчому, обов'язкові для начальника слідчого відділу і він повинен вжити заходів по забезпеченню їх виконання .

судочинство прокурор закон слідство


Висновки

Аналіз норм чинного процесуального законодавства і наведених вище точок зору дозволяє сформулювати певні висновки з цього приводу.

По-перше, предметом нагляду прокурора виступають не орган дізнання й орган досудового слідства, не дізнавач і слідчий (у цьому випадку межі наглядових повноважень були б безмежні), а виконання (дотримання) ними законів.

По-друге, прокурорський нагляд здійснюється за законністю й обґрунтованістю як процесуальних дій (бездіяльності) органів досудового слідства, так і їх процесуальних рішень.

По-третє, до змісту предмета прокурорського нагляду за виконанням (додержанням) законів зазначеними органами входять 2 основні взаємозв'язані елементи: (а) законність, точна відповідність вимогам закону професійної діяльності цих органів, і (б) дотримання прав та свобод людини і громадянина. Таке формулювання предмета нагляду підкреслює правозахисний, а не репресивний характер повноважень прокурора на досудовому провадженні.

Предмет прокурорського нагляду на досудовому етапі не можна визначити, лише спираючись на приписи ЗУ „Про прокуратуру”. Варто звернутися до КПК, де це питання вирішено трохи інакше. У ч. 1 ст. 227 КПК йдеться про нагляд прокурора в межах його компетенції за виконанням законів органами дізнання й досудового слідства. У зв'язку з цим вбачається неточною позиція деяких дослідників, що дотримання прав та свобод людини і громадянина, встановлений порядок вирішення заяві повідомлень про злочини, проведення розслідування, законність рішень органів розслідування є предметом нагляду прокурора на досудовому етапі кримінального судочинства [20]. Не можна погодитися і з Р.X. Якуповим і В.М. Галузо, які вважають, що прокурорський нагляд здійснюється не лише за виконанням законів органами дізнання й досудового слідства, а й за проведенням розслідування по кримінальних справах у цілому .

Згадувана ч. 1 ст. 227 КПК дозволяє зробити висновок, що предметом прокурорського нагляду на досудовому провадженні може бути будь-яка процесуальна діяльність органів дізнання й досудового слідства.

Таке доволі широке розуміння предмета прокурорського нагляду зумовлено тим, що процесуальна діяльність на досудовому провадженні суттєво зачіпає конституційні права і свободи осіб, залучених у сферу кримінального процесу. Тому жодна інша галузь прокурорською нагляду не включає необхідності перевірки законності й обґрунтованості такої значної кількості дій (бездіяльності) і рішень піднаглядних органів.

Важливо відзначити, що предмет прокурорського нагляду співпадає з предметом процесуального контролю начальника слідчого відділу, щодо підлеглих йому слідчих. Водночас у цих форм процесуального контролю й нагляду на досудовому провадженні суттєво розрізняється як статус контролюючих суб'єктів і сутність контрольно-наглядової діяльності, так і засоби її здійснення.

На наше переконання в кримінально-процесуальному законі необхідно передбачити норму, яка дозволяла б заявникам (за їх проханням) користуватися можливістю ознайомлюватися з матеріалами перевірки в тій частині, яка безпосередньо стосується їх інтересів [8].

Треба визнати, що прокурора часто обвинувачують в необ'єктивності розгляду скарг [4, с. 19]. На нашу думку, потрібно зберегти вказані його повноваження. Це зумовлено не тільки тим, що більшість скарг надходить саме в прокуратуру і при цьому близько чверті з них задовольняються. Прокурор, здійснюючи нагляд за процесуальною діяльністю органів досудового слідства, обізнаний про стан провадження по кримінальній справі, може ретельно й (що надзвичайно важливо) оперативно провести перевірку за скаргою й ухвалити законне й обґрунтоване рішення.


Література

1. Корнуков В.М. Обеспечение и защита прав личности как основная задача и концептуальная основа реформирования российского уголовного процесса / В.М. Корнуков // Актуальные вопросы обеспечения прав личности в уголовном судопроизводстве : межвуз. сб. науч. ст. / отв. ред. В.М. Корнуков. – Саратов : Изд-во ГОУ ВПО „Саратовская государственная академия права”, 2005. – С. 8-24.

2. Корнуков В.М. Теоретические и правовые основы положения личности в уголовном судопроизводстве : дис. … д-ра юрид. наук : 12.00.09. – Саратов, 1987. – 415 с.

3. Короткий тлумачний словник української мови / відп. ред. Л.Л. Гумецька, уклад. Д.Г. Гринчишин, Л.Л. Гумецька, В.Л. Карпова [та ін.]. – К. : Рад. шк., 1978. – 296 с.

4. Коротков А.П. 900 ответов на вопросы прокурорско-следственных работников по применению УПК РФ / А.П. Коротков, А.В. Тимофеев. – М. : ЭКЗАМЕН, 2004. – 576 с.

5. Костенко Н.И. Место прокуратуры в государственном механизме / Н.И. Костенко // Государство и право. – 1995. – № 11. – С. 12–21.

6. Кримінальний процес України : підруч. для студ. юрид. спец. вищ. закл. освіти / Ю.М. Грошевий, Т. М. Мірошниченко, Ю.В. Хоматов [та ін.] ; за ред. Ю. М. Грошевого, В.М. Хотенця. – Х. : Право, 2000. – 496 с.

7. Кримінальний процесуальний кодекс України : проект підготовл. робочою групою Нац. комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права (станом на вересень 2008 р.)

8. Кримінально-процесуальний кодекс України [Електронний ресурс] : проект, внес. в Верхов. Раду України нар. деп. України В.Р. Мойсиком, О.М. Бандуркою, І. В. Вернидубовим, С. Б. Гавришем, М.А. Маркуш: реєстрац. № 3456-д від 18 листоп. 2005 р. – Режим доступу : http://gska2.rada.gov.ua/

9. Кримінально-процесуальний кодекс України [Електронний ресурс] : проект, внес. в Верхов. Раду України нар. деп. України В. Р. Мойсиком, І.В. Вернидубовим, С.В. Ківаловим, Ю.А. Кармазіним : реєстрац. № 1233 від 13 груд. 2007 р. – Режим доступу : http://gska2.rada.gov.ua/

10. Кримінально-процесуальний кодекс України : науково-практичний коментар / за заг. ред. В.Т. Маляренка, Ю.П. Аленіна. – Х. : Одісей, 2008. – 944 с.

11. Кузьменко Ю.В. Проблемы реализации уголовно-процессуальной ответственности при избрании меры пресечения в виде заключения под стражу и пути их решения / Ю.В. Кузьменко // Рос. следователь. – 2007. – № 19.– С. 5–7.

12. Курс советского уголовного процесса : Общая часть / под ред. А.Д. Бойкова, И.И. Карпеца. – М. : Юрид. лит., 1989. – 640 с.

13. Лазарев В.А. Возбуждение уголовного дела как акт правового реагирования на преступные посягательства : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.09 / В.А. Лазарев. – Саратов, 2001. – 24 с.

14. Лазарева В.А. Судебная защита в уголовном процессе РФ : проблемы теории и практики : автореф. дис. … д-ра юрид. наук : спец. 12.00.09 – Уголовный процесс ; Криминалистика и судебная экспертиза ; Оперативно-розыскная деятельность / В.А. Лазарева. – М., 2000. – 420 c.

15. Лазаревский Н.И. Русское государственное право. Конституционное право : учебник / Н.И. Лазаревский. – 3-е изд. – СПб. : Тип. СПБ акц. общ.„Слово”, 1913. – Т. 1. – 272 с.

16. Ларин А.М. Прокурорский надзор и руководство расследованием / А. М. Ларин // Социалист. законность. – 1978. – № 10. – С. 56–57.

17. Ларин А.М. Расследование по уголовному делу: процессуальные функции / А.М.Ларин. – М. : Юрид. лит., 1986. – 159 с.

18. Ларин А.М. Что будет с судебной реформой / А.М. Ларин // Государство и право. – 1994. – № 10. – С. 45–46.

19. Ларин А.М.Уголовный процесс России : лекции – очерки / А.М. Ларин, Э.Б.Мельникова, В.М. Савицкий ; под ред. В.М. Савицкого. – М. : Бек, 1997. – 324 с.

20. Лебедев В. Судейская беспристрастность и социальный контроль за судом / В. Лебедев // Рос. юстиция. – 2001. – № 7. – С. 2–4.

21. Лебедев В.М. Судебная власть на защите конституционного права граждан на свободу и личную неприкосновенность в уголовном процессе : автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 - Уголовный процесс ; Криминалистика ; Теория оперативно-розыскной деятельности / В. М. Лебедев ; Науч. рук. Г. И. Загорский ; Московская государственная юридическая академия. – М., 1998. – 23 с.

22. Либус И.А. Презумпция невиновности в советском уголовном процессе / И. А. Либус ; Отв. ред. И.Л. Петрухин. – Ташкент : Узбекистан,1981. – 232 с.

23. Личность, общество и государство. / Под ред. В.Ф. Котока и В.С. Тадевосяна. – М. : Наука, 1966. – 248 с.

24. Лобанов А.П. Функции уголовного преследования и защиты в российском судопроизводстве / А.П. Лобанов. – Тверь : Изд-во Тверского ун-та, 1996. – 242 с.

25. Лобойко Л.Н. Уголовно-процессуальное право : учеб. пособие / Л.Н. Лобойко. – Х. : Одиссей, 2007. – 672 с.

26. Ломовский В. Какой власти принадлежит прокуратура? / В. Ломовский // Рос. юстиция. – 2001. – № 9. – С. 21-22.

27. Ломовский В.Д. О соотношении прокурорского надзора и ведомственного контроля на стадии предварительного расследования. В сб. : Труды ташкентской школы МВД СССР. – Ташкент, 1980. – 234 с.

28. Лопаткина Н.А. Становление института судебного контроля в УПК РФ: его преимущества и недостатки / Н.А. Лопаткина // УПК РФ – проблемы практической реализации : материалы Всеросс. науч.-практ. конф., г. Сочи, 11-12 окт. 2002 г. – Краснодар : Право, 2002. – С. 162-165.

29. Лук’янчиков Є.Д. Методологічні засади інформаційного забезпечення розслідування злочинів : монографія / Є.Д. Лук’янчиков. – К. : Нац. акад. внутр. справ України, 2005. – 360 с.

30. Лукашева Е.А. Правовое государство и обеспечение прав человека / Е.А. Лукашева // Права человека: проблемы и перспективы / отв. ред. Е.А. Лукашева. – М., 1990. – С. 39-64.

31. Магновський І.Й. Гарантії прав і свобод людини та громадянина в праві України (теоретико-правовий аспект) : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.01 / І.Й. Магновський ; Нац. акад. внутр. справ України. – К., 2003. – 192 с.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:01:59 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
10:30:11 29 ноября 2015

Работы, похожие на Доклад: Прокурорський нагляд у досудовому провадженні

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150052)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru