Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Службовий етикет як засіб впливу на формування мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців

Название: Службовий етикет як засіб впливу на формування мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців
Раздел: Рефераты по этике
Тип: реферат Добавлен 20:25:05 19 апреля 2011 Похожие работы
Просмотров: 1749 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Службовий етикет як засіб впливу на формування мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців


Вступ

У сучасній Україні роль і значення державної служби постійно зростають. Вона вимагає не лише спеціальних знань, професійних навичок, а й глибокої ерудиції, уміння комплексно, зважено вирішувати складні проблеми суспільного розвитку.Мотивація діяльності спеціальних категорій державних службовців має бути зорієнтована на норми демократичного громадянського суспільства і повинна стати дієвим інструментом побудови такого суспільства. І сьогодні виявляється, щоб вирішити ці проблеми, необхідно зробити наголос на формуванні високої культури праці спеціальних категорій державних службовців. Для того, щоб державна служба впливала на формування та розвиток прогресивної культури в суспільстві, вона сама має формуватися як етична система, бути носієм прогресивної суспільної моралі та її цінностей.

Сучасний період розвитку суспільства вимагає значного вдосконалення процесів мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців і органів виконавчої влади [2, с. 141]. Культура спілкування людей ґрунтується на дотриманні певних правил, вироблених людством протягом багатьох століть.

Слово “етикет” походить з французької і перекладається як “манера поведінки”, а ще – як “ярлик, етикетка”. Сформовані норми моральності є результатом тривалого процесу становлення відносин між людьми як у суспільному, так і в сімейному житті. Без дотримання цих норм політичні, економічні, культурні та сімейні відносини неможливі. До етикету належать, насамперед, правила ввічливості, прийняті в певному товаристві. Сучасний етикет увібрав у себе звичаї і традиції багатьох народів від сивої давнини до наших днів. Ці правила поведінки є загальними, оскільки їх дотримуються не тільки представники якогось певного товариства, а й різних соціально-політичних систем. Водночас, вимоги етикету не є абсолютними: їх дотримання залежить від місця, часу й обставин. Поведінка, неприпустима в одному місці і за певних обставин, може бути доречною в іншому місці та за інших обставин [6, с. 253].

Норми етикету, на відміну від норм моралі, є умовними

Вони наче неписані угоди про те, що саме в поведінці людей вважати прийнятним, а що ні. Кожна культурна людина має не лише знати й дотримуватися основних норм етикету, але й розуміти необхідність визначених правил відносин. Манери багато в чому відображають внутрішню культуру людини та її моральні й інтелектуальні якості. Уміння правильно поводитися у товаристві має дуже велике значення: воно полегшує встановлення контактів, сприяє досягненню порозуміння, створює дружні та стійкі стосунки [7, с. 246].

Етикет дуже тісно пов’язаний з етикою, яка відрізняється від нього тим, що розглядає моральну сторону життя людини, а етикет зводиться лише до зовнішньої поведінки. Етикет – це набір правил поведінки, прийнятих у суспільстві. Етичні почуття – це духовне джерело кожної людини, його рушій, природна невід’ємна якість. Сутність цього почуття полягає в тому, що потреба в тих чи інших діях виникає в особи внаслідок необхідності досягнення внутрішньої духовної рівноваги через доброчинну діяльність та втілення справедливості. Стимулом до добра є саме добро, а не право вимоги іншої особи на певні дії. Професійна етика у діяльності правоохоронних органів є історично сформованою сукупністю моральних наказів, вимог, наукових теорій про поведінку, зумовлену специфікою професійних обов’язків. Говорити про професійну етику будь-якої професійної групи можна тоді, коли вже склалися певні традиції її діяльності [18, с. 57].

Специфіка мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців, у тому числі й міліцейської служби, зумовлює необхідність дослідження її моральних аспектів. Діяльність міліції регламентована правовими дисциплінарними нормами, закріпленими в Законі України “Про міліцію”, Дисциплінарному статуті, присязі, наказах і інструктивних актах. Але тільки правових норм мотивації діяльності для регулювання поведінки співробітників міліції (як і для всіх громадян) недостатньо. Соціальні функції правових норм обмежені, оскільки в суспільстві існують відносини, пов’язані з неповторністю прояву поведінки особистості, та й зростаюча динаміка громадського життя зумовлює швидке зростання і зміну характеру потреб. Тут нерідко вступають у сферу регуляції моральні норми, що порівняно з правовими, більш універсальні у своїх суспільних функціях, нерідко в професійних групах вони мають назву “неписаних законів” у мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців,.

Етика мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців базується на законах України, що стосуються діяльності правоохоронних органів, у тому числі ОВС (закони про міліцію, ОРД, пенсійне забезпечення працівників міліції тощо). На основі законів видаються нормативні акти МВС України, статути, положення, накази та інструкції. Деякі з них затверджує Кабінет Міністрів України. Наприклад, на сьогодні видано Дисциплінарний статут ОВС України, Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України, Присяга працівника ОВС України, Кодекс честі працівника ОВС України, Директива № 8 “Про питання службового етикету працівників ОВС України” та ін. Певну роль у регулюванні мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців відіграють накази, розпорядження та рішення колегій УВС та структурних підрозділів МВС (Етичний кодекс працівника ОВС України) [5].

Найбільш повно питання службового етикету в нормативних актах ОВС України розроблені в директиві № 8 “Питання службового етикету працівників органів внутрішніх справ України”. Вона визначає основні засади дотримання працівниками міліції правил службового етикету, субординації, взаємної поваги та ввічливості у стосунках із громадянами і є обов’язковою для виконання всіма без винятку особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України [17].

Кожний працівник зобов’язаний виконувати службові обов’язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Дисципліна зобов’язує, зокрема, кожну особу рядового і начальницького складу: додержуватися законодавства, виконувати вимоги присяги, статутів та наказів начальників; додержуватися норм професійної етики (етикету), не вчиняти дій, що можуть призвести до втрати незалежності й об’єктивності при виконанні службових обов’язків; постійно вдосконалювати свою професійну кваліфікацію, підвищувати рівень культури в роботі; сприяти начальникам у зміцненні дисципліни та забезпеченні статутного порядку, виявляти повагу до начальників, старших по службі й за званням, бути ввічливим, додержуватися правил носіння встановленої форми одягу і віддавання військової честі; з гідністю та честю поводити себе поза службою, бути прикладом у додержанні громадського порядку, утримувати інших від порушень правопорядку, що, у свою чергу, є рушійною силою мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців [7].

Вищевикладене дає підстави стверджувати, що однією з найважливіших складових службової дисципліни в системі мотивації діяльності є дотримання службового етикету.

Етикет спеціальних категорій державних службовців – складова їх морально-естетичної культури, що включає регламентовані форми поведінки і спілкування зі своїми колегами та громадянами. Етикет регулює манери, а манери – це здатність тримати себе, зовнішня форма поведінки особливості мови (інтонація), жести, міміка, хода.

Службовий етикет у загальному розумінні – це звід правил і норм, що регулюють порядок відносин працівників між собою та працівників із громадянами. Відмітною рисою службового етикету спеціальних категорій державних службовців є його нормативний характер. Порядок відносин регламентований законами та підзаконними нормативно-правовими актами, виконання яких є обов’язковим. При цьому основними принципами службового етикету спеціальних категорій державних службовців є: сувора службова субординація; свідома дисципліна; взаємна повага; повага до старших за спеціальним званням, посадою, віком; ретельність, пунктуальність, ініціатива, витримка, спокій, що виражається в позитивній мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців [4].

Водночас досить цікавою і такою, що заслуговує на увагу є думка В. Темченко про те, що дисциплінарний і етичний кодекси мають різну природу. Перший – правову (імперативно-атрибутивну), а другий етичний кодекс, – це завжди додатковий професійний обов’язок, що має суб’єктивно-ціннісний характер і механізм реалізації, тому в ньому не може бути норм правового характеру, яким притаманна загальнообов’язковість і застосування способів і засобів зовнішнього примусу та юридичної відповідальності [19, с. 26].

Він пропонує і із цим не можна не погодитися, розглянути та віднести до основних системоутворювальних принципів та деяких норм етичного кодексу, що виступають як норми мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців, такі: етична норма – це обов’язок особи, що не передбачає взаємних етичних вимог і обов’язків та їх матеріальну зацікавленість; вони опосередковані принципом прагнення до ідеалу, не об’єктивовані і не мають зовнішнього державного чи суспільного примусу; етичний обов’язок – це внутрішня потреба людини в необхідності чинити добро, справедливість, досягнення особистої духовної рівноваги, що може перебувати в межах правового обов’язку чи доповнювати його, але вибір здійснюється односторонньо та диспозитивно за власним бажанням; зміст цього обов’язку полягає в певній моделі поведінки етичного характеру, яка опосередкована етичними почуттями особи; сутність етичного обов’язку – в самоусвідомлюваній установці до дії ціннісного характеру (особиста воля), що виражає глибокі почуття особистої гідності, етичної рівноваги й досконалості; етична відповідальність особи не має характеру зовнішнього примусу і пов’язана з особистим усвідомленням добра, зла, справедливості та відповідальності за дії (відсутність судової, дисциплінарної чи іншої правової процедури притягнення до відповідальності за неетичний вчинок); етична мета – це і добродійний вчинок, і його результати (наприклад, соціальна допомога багатодітним сім’ям, де батьки зловживають спиртними напоями, не повинна створювати матеріальних можливостей для збільшення цих сімей); реалізація етичної мети обумовлює, але не покладає обов’язки на адекватні дії іншої сторони етичного відношення; співробітник міліції завжди використовує принцип етичних очікувань, маючи на увазі, що юрист-професіонал покладає на себе обов’язок не застосовувати недосконалість соціально-нормативного регулювання відносин, а використовувати свої знання для досягнення справедливості; реалізація етичного почуття за наявності заборони іншої сторони спростовує саму етичну сутність дії (наприклад, приниження благодійністю), принцип взаємної етичної упередженості передбачає визнання за кожною людиною природної якості й потреби у справедливості та доброчинній діяльності (презумпція доброчинності); співробітник міліції у своїй діяльності керується почуттям особистої етичної гідності, рівноваги й потреби у досконалості та визнає це за іншими [14, с. 27-28].

Отже, аналіз джерел професійної етики, що регламентують мотивацію діяльності спеціальних категорій державних службовців, дає уявлення про те, які моральні якості мають бути притаманні співробітникам міліції, що в подальшому буде впливати на мотивування діяльності кожного правоохоронця. Переважна більшість джерел наголошує, що сучасний працівник органів внутрішніх справ має володіти цілим рядом особистісних якостей, які й формують мотивацію особистості до правоохоронної діяльності. Це чесність, освіченість, особиста мужність і висока культура; сумлінне ставлення до службового обов’язку й емоційна стійкість; принциповість і спостережливість; висока професійна майстерність; висока працездатність; гуманізм, нетерпимість до найменших порушень закону і норм моралі, чуйне й уважне ставлення до людей [12, с. 124].

Працівник міліції у ставленні до громадян має виявляти повагу, звертатись на “Ви”, свої вимоги та зауваження викладати в переконливій формі. Звертаючись до громадянина, він має привітатися, після чого, приклавши руку до головного убору, назвати йому своє прізвище, звання та пред’явити на його вимогу службове посвідчення й повідомити мету [1, с. 131].

Працівник міліції у будь-якій ситуації зобов’язаний з честю та гідністю нести свою почесну службу, бути прикладом високої культури поведінки і дисципліни, увічливого ставлення до громадян, кожним своїм вчинком і словом сприяти зміцненню авторитету міліції України і глибокої поваги до неї з боку населення [2, с. 143].

У випадку порушення працівником міліції прав та законних інтересів громадянина передбачено публічне вибачення. Ця моральна дія має глибокий зміст. Вона дисциплінує, змушує критично оцінювати власну поведінку й застерігає від подібних вчинків, що в подальшому негативно впливає на мотивацію діяльності спеціальних категорій державних службовців. Спеціальні категорії державних службовців повинні мати високі особисті, ділові та моральні якості, освітній рівень, оскільки при виконанні службових обов’язків вони керуються законом, їх правозастосовна діяльність повністю залежить не тільки від правової культури, а й від особистої дисципліни, фахового рівня, що відображається в мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців [15].

Сьогодні виникає нагальна проблема підвищення авторитету спеціальних категорій державних службовців, зміна негативного ставлення до них з боку населення на доброзичливі партнерські відносини.

Отже, службовий етикет спеціальних категорій державних службовців – це система встановлених законами та підзаконними нормативно-правовими актами правил і норм, які регулюють порядок відносин спеціальних категорій державних службовців між собою та з громадянами та дотримання й виконання яких є обов’язковим. Слід пам’ятати, що дотримання всіма без винятку особами рядового і начальницького складу спеціальних категорій державних службовців правил службового етикету, службової субординації, увічливості у стосунках з колегами по службі та громадянами є невід’ємною складовою і запорукою формування позитивного іміджу спеціальних категорій державних службовців, необхідною передумовою поглиблення партнерських відносин з населенням.

Ці вимоги засновані на моральних нормах.Етика державного службовця – це система норм поведінки, порядок дій і правил, відносин і принципів у державно-службових відносинах, що являють собою сукупність найбільш придатних, глибоко усвідомлених і конкретизованих, які належать даному суспільству і є нормами загальнолюдської моралі.Етика спеціальних категорій державних службовців тісно пов’язана із соціальною структурою конкретного суспільства і чітко визначається нею. У цьому, як правило, відображаються традиційні уявлення суб’єктів того чи іншого суспільства про статус свого суспільства в цілому, про перевагу своєї цивілізації тощо. Разом з тим етика державної служби являє собою об’єднання універсальних правил, що застосовуються в усьому цивілізованому світі [16, с. 149].

Керівник органу виконавчої влади зобов’язаний за будь-яких умов залишатися стриманим, тактовним, ввічливим, контролювати свою поведінку та володіти своїми настроєм і почуттями, у тому числі в процесі мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців,.Керівників, які вміють працювати з людьми, в органах виконавчої влади більшість. Однак на практиці ще трапляються факти грубого адміністрування, які допускають окремі керівники. Це виникає здебільшого через невміння поводити себе в конкретній ситуації через нестачу культури і знань. Неприпустимо, щоб керівник втрачав самоконтроль, щоб його поведінка ставала брутальною [14, c. 180–181].

У науковому плані проблема службового етикету як засобу впливу на формування мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців хоч повністю і не піддавалась комплексному дослідженню, але багато її аспектів розглядались. Спочатку ця тема осмислювалась переважно дореволюційними російськими вченими, які займались поліцейським правом. У працях І.І. Андрієвського, В.Ф. Дерюжинського, В.В. Івановського, І.Т. Тарасова та інших “поліцеїстів” аналізувались проблеми професійної підготовки кадрів поліції, їх матеріальної забезпеченості та деякі інші питання.

У зв`язку з викладеним зауважимо, що використання досягнень досоціалістичної правової думки в сучасній юридичній теорії і практиці є принципово важливим. Як правильно зазначено, багато досліджень того періоду обігнали час, перевершили західноєвропейський рівень, а головне – виразили моральні й гуманістичні традиції вітчизняної філософії [6, с. 230]. Зараз ці праці більш цінні, ніж радянські, оскільки вони є об’єктивними, адже науковці тих часів керувалися не єдино правильним вченням, а науковою методологією мотивації діяльності.

На сьогодні ще наївно розраховувати, що спеціальні категорії державних службовців, які вчинили порушення, будуть звільнені від відповідальності або яких незаслужено звинуватять у перевищенні службових повноважень, можуть скористатися правом оскарження.

Для цього треба витратити не тільки час і сили, перебороти помилкову сором’язливість, бути готовим до певної напруженості у відносинах з власним керівництвом, але й мати достатню юридичну підготовку не нижче тієї, яку мають представники контрольних і наглядових інстанцій [8, с. 21].

Відсутність віри в закон, правова нестійкість, небажання, а часом і невміння боротися за свої права за всіма правилами закону призводить до того, що державний службовець, намагається неправовими засобами вирішити конфлікт, що виник. Такі дії можуть виражатись у негативній мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців. У цьому випадку, як відомо, сила права уже не працює, а дії працівника часом межують уже з правопорушеннями [18, с. 140; 17, с. 103].

В умовах формування в Україні правової держави і громадянського суспільства взаємодія спеціальних категорій державних службовців і населення стає власне формою соціального контролю за діяльністю державних органів. Сьогодні загальновідомі факти нетактовної поведінки, бездушності та безкультурності під час виконання службових обов’язків, порушення законності, зволікання при розгляді заяв і повідомлень про правопорушення, зловживання владою, що наявні серед особового складу спеціальних категорій державних службовців, іноді набувають значного резонансу, підривають мотивацію діяльності спеціальних категорій державних службовців, довіру до неї, викликають законні скарги з боку громадян. Саме тому необхідність створення системи соціального контролю за діяльністю органів правопорядку диктується потребами захисту прав і свобод громадян, що зростають [2, с. 7].

Виховання кадрів – це важливий елемент роботи і складова кадрової функції. Сьогодні вона потребує особливої уваги. У зв’язку з ліквідацією підрозділів політико-виховної роботи створився певний вакуум у здійсненні такої складової кадрової функції, як виховання. Так, наприклад, згідно з наказом МВС України “Про підвищення рівня загальної і професійної культури, службової етики працівників органів внутрішніх справ та роль керівників в організації виховної роботи” від 12.09.92 р. в органах внутрішніх справ мають розроблятися комплексні програми, спрямовані на підвищення загальної і професійної культури особового складу [19]. Відповідальність за стан виховної роботи з особовим складом покладена на керівників органів внутрішніх справ, їх заступників, начальників структурних підрозділів і служб. Зазначено також, що особиста участь керівників у вихованні підлеглих є невід’ємною складовою їх службової діяльності. Методичне забезпечення цієї діяльності покладено на апарати по роботі з особовим складом. У Концепції розвитку системи Міністерства внутрішніх справ, на жаль, проблемі виховання не приділено належної уваги, у цій Концепції навіть відсутній сам термін “виховання”. Без вирішення цієї проблеми сподіватися на значне покрашення роботи органів внутрішніх справ важко [8].

Виконання складних і відповідальних завдань базується, перш за все, на дотриманні особовим складом службової дисципліни. Саме цей чинник забезпечує належну мотивацію діяльності спеціальних категорій державних службовців, організованість і готовність до швидких і рішучих дій з охорони правопорядку. А ефективний результат боротьби зі злочинністю – це запорука престижу спеціальних категорій державних службовців, у тому числі на міжнародній арені, тому важливість цих питань постійно зростає. Будь-яке відхилення працівника від норм поведінки тягне втрату довіри до спеціальних категорій державних службовців, стримує звернення громадян до наших органів [12, с. 108].

Особливе місце в системі комунікативних якостей правоохоронців займає толерантність, тобто вміння неупереджено оцінювати людей, їх вчинки, події, явища, які часто мають суперечливий характер. Толерантність дає змогу відзначати позитивні та негативні риси подій і явищ, співвідносячи власні погляди з усією наявною інформацією і не віддаючи при цьому переваги у кінцевій оцінці власному ставленню. Толерантність правоохоронця – це ознака його розуму, культури, професіоналізму. Ядром системи якостей правоохоронця, “констант”, що визначають його професіоналізм, є особистісний блок мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців [9, с. 108]. Треба відзначити, що в науковій літературі не існує єдиного уніфікованого набору таких якостей, проте більшість дослідників підкреслюють необхідність наявності в структурі особистості правоохоронця таких елементів, як здатність співчувати іншій людині; доброзичливість; чутливість; безкорисливість; терпимість; полегкість щодо різних нестандартних проявів поведінки, зовнішнього вигляду і способу мислення будь-якої людини; принципова вимогливість до себе та інших; переконаність у необхідності служіння народу в цілому, а не окремим його прошаркам; творчий склад розуму; здатність прораховувати варіанти можливих наслідків дій людей, їх протистоянь чи, навпаки, об’єднань. До того ж підкреслимо, що така діяльність потребує великого самовладання навіть у найскрутніших ситуаціях, співвідносити свою поведінку, спрямовану на інших людей, із суспільними моральними та правовими нормами в процесі мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців.

Таким чином, константні елементи феномену професіоналізму (сукупність професійно-особистісних характеристик) визначають необхідні та достатні суб’єктивні умови його становлення, тобто створюють “форму” мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців. Наповнити же цю “форму” реальним “змістом”, розкрити механізм формування та реалізації професіоналізму в правоохоронній діяльності можна лише завдяки варіативним елементам – професійній культурі та етиці [7, с. 109].

У науковій літературі існує декілька трактувань поняття професійної культури правоохоронця. Одні автори визначають її як сукупність властивостей і якостей (загальнодюдських, класових, професійних тощо), що знаходять зовнішній прояв у правоохоронній діяльності [14, с. 157]; інші – прихильники діяльнісного підходу: до професійної культури відносять кваліфіковане, сумлінне і ретельне виконання трудових процесів [5, с. 98]; треті додають туди ще елементи психологічної та педагогічної культури [1]. Ми розглядаємо професійну культуру спеціальних категорій державних службовців як рівень оволодіння співробітником знаннями, способами та методами правоохоронної діяльності та використання їх на практиці відповідно до рівня розвитку власної мікрокультури в мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців.

Як вважає Н.П. Матюхіна, головним напрямком соціальної роботи з особовим складом спеціальних категорій державних службовців є: створення адекватних соціальних умов для професійної діяльності працівників, їх відпочинку; організація виховної, культурно-дозвільної та спортивно-оздоровчої роботи; участь у профорієнтаційні діяльності та профвідборі; сприяння професійній адаптації працівників; профілактика явищ професійної деформації в їх середовищі; проведення медико-соціальної роботи; соціальна реабілітація працівників, що зазнали психічної та фізичної травми, стресу, переживають кризові ситуації; забезпечення дієвого соціального та правового захисту особового складу; соціальний патронаж ветеранів похилого віку, працівників, що отримали поранення, сімей загиблих; забезпечення в підрозділах спеціальних категорій державних службовців морально-психологічного клімату, формування у працівників певних соціальних умінь та навичок [15, с. 65-70].

У ст. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України зазначено, що службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов’язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати й охороняти від протиправних замахів на життя, здоров’я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесним, об’єктивним і незалежним від будь-якого впливу громадян, їх об’єднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов’язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку [8].

Дисциплінарна відповідальність полягає в накладенні на спеціальних категорій державних службовців, які порушили службову дисципліну, дисциплінарних стягнень, передбачених Дисциплінарним статутом. Слід зауважити, що підстави дисциплінарної відповідальності спеціальних категорій державних службовців у науковій літературі визначаються по-різному. Найчастіше такою підставою називається дисциплінарна провина, під якою розуміється як порушення встановлених службових правил поведінки, так і порушення норм права чи етики в побуті, що, у свою чергу може негативно впливати на мотивацію діяльності спеціальних категорій державних службовців [8, с. 11].

Дисципліна охоплює всі напрями та форми діяльності спеціальних категорій державних службовців, виконання працівниками службових обов’язків; поведінку їх у побуті, громадських місцях. Тому ми погоджуємося з думкою Ю.П. Битяка, який зазначає, що “і поза часом виконання службових обов’язків державний службовець зобов’язаний дотримуватися службової етики” [3, с. 97-103]. Вважаємо, що підвищені вимоги до способу життя, мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців у позаслужбовий час пояснюються підвищеною увагою громадян до діяльності цих органів. В очах пересічних громадян діяльність спеціальних категорій державних службовців поєднує в собі риси як громадянина, так і суб’єкта державної діяльності (посадової особи державних органів) з урахуванням специфіки останньої у правоохоронній сфері та пов’язаних з цим особливих вимог.

Повсякденна діяльність спеціальних категорій державних службовців відбувається на очах у населення, і авторитет цих органів багато в чому залежить від поведінки їх працівників, що особливо виявляється під час спілкування з людьми. Керівники органів і підрозділів спеціальних категорій державних службовців повинні орієнтувати особовий склад на те, щоб він особливо уважно і тактовно поводився під час спілкування з населенням. Саме в спілкуванні з населенням формується авторитет працівника зазначених органів. Вимоги щодо тактовного ставлення спеціальних категорій державних службовців до громадян містяться в Етичному кодексі, що, у свою чергу є позитивним мотивом в діяльності спеціальних категорій державних службовців, України [5].

Зокрема, у ньому зазначено, що при виконанні своїх функціональних обов’язків співробітники спеціальних категорій державних службовців зобов’язані: ставитися до громадян справедливо, уважно, доброзичливо, неупереджено, з почуттям поваги до їх людської гідності, не допускаючи при цьому жодних проявів дискримінації на ґрунті статі, раси, віку, мови, релігії, національності, громадянства, соціального походження, освіти, матеріального стану, політичних та інших переконань; не допускати проявів жорстокого або принизливого ставлення до людей, поважати їх природне право на життя, законні права на свободу думки, совісті, самовираження, збереження здоров’я, мирного зібрання, володіння майном тощо; повсякчас бути готовими до надання людям допомоги і захисту в межах службових повноважень та виходячи із загальнолюдських морально-етичних позицій; у службових та позаслужбових стосунках з людьми, в особистій поведінці бути зразком чесності, чемності, тактовності, зовнішньої охайності й внутрішньої дисциплінованості, культури спілкування, зокрема мовної [4].

До того ж у Кодексі честі співробітника органів внутрішніх справ України говориться: “своїми вчинками і поведінкою, способом життя підтверджувати високі принципи безкорисливості, чесності і скромності в суспільному та особистому житті, нетерпимо ставитись до яких-небудь аморальних проявів” [7].

Як відомо, ефективне правове регулювання певних груп суспільних відносин адміністративно-правовими нормами може бути досягнуто лише внаслідок одночасного вдосконалення змісту й форми нормативно-правових приписів, тобто шляхом здійснення їх систематизації, у тому числі й норм, які передбачають дисциплінарну відповідальність різних категорій державних службовців, і, крім іншого, мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців. Звичайно, робота із систематизації нормативно-правових актів через свою особливість займає багато часу, практика правозастосування та її узагальнення відстає від нормотворчого процесу в окремих галузях управління. Звідси цілком зрозуміла циклічність у розвитку нормативно-правового регулювання інститутів юридичної відповідальності в Україні [8, с. 177].

Слушною видається також думка В.Б. Авер’янова щодо здійснення поетапної кодифікації за окремими сферами або підгалузями й інститутами адміністративно-правового регулювання та створення в найближчій перспективі Кодексу поведінки і дисциплінарної відповідальності державних службовців, а в подальшій перспективі – Кодексу державної служби, що будуть позитивно впливати на мотивацію діяльності спеціальних категорій державних службовців [1, с. 71].

Потреба у проведенні виховної роботи, підвищенні професійного, культурного та освітнього рівня працівників визначала в наказі МВС України “Про підвищення рівня загальної та професійної культури, службової етики працівників органів внутрішніх справ та ролі керівників в організації виховної роботи” від 12.09.92 р. Підкреслюючи значення та відповідальність виховної діяльності в ОВС, у наказі зазначалось, зокрема, що участь керівників у вихованні працівників потрібно вважати невід’ємною складовою їх службової діяльності. Відповідно до наказу, керівний склад органів, підрозділів та навчальних закладів МВС України зобов’язувався проводити індивідуальну виховну роботу з підлеглими, контролювати питання підвищення професійного, освітнього та культурного рівня працівників, поведінку на службі та в побуті, застерігати від небажаних та таких, що компрометують, зв’язків [19].

На думку Н.П. Матюхіної, у роботі з особовим складом рекомендувалось активно використовувати різні форми професійного навчання і службової підготовки, інструктажі, аналітичний розгляд конфліктних ситуацій, наставництво. Від підлеглих вимагалося підвищувати рівень культури спілкування і поведінки у громадських місцях, покращувати стройову виправку і зовнішній вигляд, виявляти турботу про духовний і моральний стан працівників. У наказі зверталась увага також на необхідність розвивати та вдосконалювати такі форми етичного й естетичного виховання працівників ОВС, як школи і університети культури, читацькі конференції і клуби за інтересами, фестивалі самодіяльної творчості тощо[16, c. 18-19].

Важливе місце в процесі підвищення мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців має займати система виховної та соціально-психологічної роботи, яка сьогодні створюється, її треба розуміти як комплекс заходів, що здійснюються практичними органами, а також спеціальними психолого-педагогічними підрозділами з таких питань: професійно-орієнтаційна робота серед населення з метою пропаганди діяльності правоохоронних органів та професійний відбір кадрів для навчання та роботи спеціальних категорій державних службовців; психолого-педагогічна підготовка співробітників; психолого-педагогічний супровід діяльності працівників на всіх етапах навчання та служби; психологічне забезпечення заходів з охорони громадського порядку, розробка текстів звернень, листівок, пам’яток; проведення переговорів з населенням; навчання учасників таких заходів методам та прийомам самомобілізації; розробка рекомендацій з формування готовності особового складу до дій в екстремальних умовах; психологічна реабілітація співробітників, що постраждали при виконанні службових обов’язків; соціально-психологічний захист працівників та їх сімей тощо [21, с. 65].

Слід зазначити, що виконання спеціальними категоріями державних службовців своїх оперативно-службових та виховно-профілактичних функцій проходить сьогодні в умовах постійно підвищеного психоемоційного напруження, характеризується частим виникненням екстремальних ситуацій, що зумовлює значне зростання психічних навантажень на кожного співробітника. Так, навантаження на основний оперативний склад органів внутрішніх справ за минулий рік збільшились у 2–5 разів і в середньому по Україні в 2–3 рази перевищують науково обґрунтовані норми. Наприклад, на одного слідчого припадає в середньому 80 справ, що перебувають у провадженні. За даними МВС України, щоб зменшити навантаження на одного працівника органів внутрішніх справ, потрібно виділити 124 тисячі штатних одиниць. Вирішення цієї проблеми, підбір та підготовка кваліфікованих кадрів у бажаній кількості займе, звичайно, багато часу. Тому необхідно шукати шляхи позитивної мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців щодо формування у майбутніх працівників психологічної стійкості до можливих фізичних та психічних перевантажень [9, с. 48].

Як відомо, діяльність спеціальних категорій державних службовців належить до категорії найбільш стресових явищ. Якщо частоту стресових ситуацій виразити залежно від професії за десятибальною системою, то, згідно з проведеними дослідженнями, професія міліціонера займає друге місце – 7,7 бала (професія шахтаря – 8,3 бала). Дійсно, діяльність багатьох служб спеціальних категорій державних службовців, перш за все оперативних, пенітенціарних, проходить у мінливих умовах, характеризується частим виникненням екстремальних ситуацій, пов’язана з ризиком для життя. Вплив цих умов, психічні перевантаження призводять співробітників до стану, який називається “стрес”. Він виникає в період небезпеки, страху, невдач, втрати надії, перспективи, спричинює вкрай негативний вплив на організм, гальмує продуктивну діяльність співробітника, принижує його працездатність, травмує психіку, а через неї й інші системи організму, і в цілому веде до психологічної та професійної деформації [9, с. 49].

етикет службовець кадри мотивація


ВИСНОВОК

Отже, дослідивши це питання, можна зробити висновок, що дотримання правил етикету допоможе спеціальним категоріям державних службовців досить успішно визначати свою поведінку в повсякденному спілкуванні на роботі, вдома, у громадських місцях, створить імідж інтелігентної людини та кваліфікованого юриста-професіонала та впливати на успішну мотивацію діяльності спеціальних категорій державних службовців, Суворе дотримання правил етикету – важлива умова високої культури поведінки спеціальних категорій державних службовців, але навіть скрупульозне знання і дотримання правил етикету не гарантує належної поведінки людини, бо конкретні обставини настільки різноманітні, що жодні правила й норми не в змозі охопити їх повністю. Щоб уникнути всіх помилок в мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців, необхідно виробити в собі відчуття емоціонального співпереживання людям; це називають тактом, і лише розвинуте почуття такту дасть змогу правоохоронцю визначити належні міру в словах і вчинках, у вияві інтересу і поваги до громадян нашого суспільства.На сьогодні при закріпленні комплексу службових обов’язків і прав спеціальних категорій державних службовців приписи закону ґрунтуються на принципі поваги і дотримання прав людини, що відповідає нормам Кодексу поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку, який було затверджено Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 17.12.79 р. Оцінюючи свої можливості стосовно служби в правоохоронних органах, молодь приміряє їх не стільки до всієї системи правоохоронних органів в цілому, скільки до мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців.


ЛІТЕРАТУРА

1. Пєтков С.В. Ефективний менеджмент в органах внутрішніх справ : монографія / С.В. Пєтков. – Сімферополь : Таврія, 2004. – 564 с.

1. Пєтков С.В. Сучасні менеджери і менеджмент у державному управлінні / С. В. Пєтков // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2003. – №4.– С. 84–94.

2. Пєтков С.В. Шляхи підвищення ефективності управлінських рішень в ОВС України / С. В. Пєтков // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2005. – №3. – С. 48–56.

3. Положення про Національну раду з питань державного управління та місцевого самоврядування : затверджено Указом Президента України від 03.05.2006 р. № 340/2006 [Електронний ресурс] – Режим доступу: www.rada.gov.ua.

4. Положення про організацію виховної роботи з особовим складом органів і підрозділів внутрішніх справ України : затверджене наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.11.2003 р. №1458 [Електронний ресурс] –

5. Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів : затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 р. № 309 [Електронний ресурс] – Режим доступу : www.rada.gov.ua.

6. Савченко А.В. Мотив і мотивація злочину : монографія / А. В. Савченко. – К. : Атіка, 2002. – 144 с.

7. Серьогін С. Організація кар’єри державного службовця як засіб попередження і запобігання корупції / С. Серьогін, В. Хлуткова // Вісник УАДУ. – 1999. – № 4 . – С. 100–105.

8. Синявська О.Ю. Організаційно-правові засади забезпечення життєдіяльності персоналу органів внутрішніх справ України : автор. дис. на здобуття наукового ступеня докт-ра. юр. наук за спец. : 12.00.07 / О.Ю. Синявська ; Харківський нац. ун-т внутрішніх справ. – Х., 2008. – 42 с.

9. Сливка С.С. Професійна етика працівника міліції / С.С. Сливка. – Л., 1995. – 97 с.

10. Тейлор Ф.У. Наукова організація праці / Ф.У. Тейлор // Наука управляти: з історії менеджменту. Хрестоматія : навч. посібник / [упоряд. Л. І. Козій, М. І. Матрохіна, П. Л. Пироженко]. – К. : Либідь, 1993. – 304 с .

11. Темченко В. Психологічні основи теорії та принципи етики працівників міліції / В. Темченко // Право України. – 2002. – № 5. – С. 26–28.

12. Типове положення про відділ (відділення, групу) роботи з особовим складом управлінь, відділів роботи з персоналом ГУ МВС України в Автономній Республіці Крим, місті Києві та Київській області, УМВС України в областях, м. Севастополі та на транспорті : затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.11.2003 р. № 1458 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.mvs.gov.ua.

13. Тищенко М.В. До проблеми адаптації курсантів спеціалізованих вищих навчальних закладів МВС України до умов навчання та службової діяльності / М. В. Тищенко, В. Г. Лукашевич // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2001. – № 4. – С. 3–11.

14. . – №4. – С. 252–256.

15. Шмаленко Ю. І. Особливості службового етикету працівників міліції / Ю. І. Шмаленко // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2005. – №3. – С. 245–251.

16. Щербина В.І. Дисциплінарна відповідальність державних службовців органів внутрішніх справ : автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук : 12.00.05. / В. І. Щербина ; Університет внутрішніх справ. – Х., 1998. – 22 с.

17. Щодо посилення взаємозв’язку відомчої науки з практичною діяльністю підрозділів МВС України : розпорядження МВС України від 10.09.2003 р. № 461 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.mvs.gov.ua.

18. Юхновець Г.О. Проблеми психолого-педагогічного забезпечення діяльності органів внутрішніх справ / Г. О. Юхновець // Матеріали науково-практичної конференції “Наукові розробки Академії по вдосконаленню практичної діяльності та підготовки кадрів органів внутрішніх справ”. – К., 1994. – С. 65–68.

19. Веснин В. Р. Основы менеджмента : курс лекций / В. Р. Веснин. – М., 1996. – 440 с.

20. Взаємодія міліції та громадськості в Україні : навчальний посібник [за заг. ред. А. Дж. Бека, О. Н. Ярмиша]. – Х. : Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2001. – 200 с.

21. Вивчення громадської думки як внесок до адміністративної реформи / [пер. з анг. С. Ю. Полянського]. – К. : Вид-во УАДУ, 2000. – 192 с.

22. Висновки та пропозиції // Національна безпека і оборона. – 2000. – № 5. – С. 25–28.

23. Воронько О. А. Керівні кадри: державна політика та система управління : навчальний посібник / О. А. Воронько. – К. : Вид-во УАДУ, 2000. – 156 с.

24. Ворушило В. П. Здійснення контролю за діяльністю міліції як основний засіб забезпечення законності / В. П. Ворушило // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2003. – №1. – С. 124–136.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:00:36 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
10:29:27 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Службовий етикет як засіб впливу на формування мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151180)
Комментарии (1843)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru