Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Відповідальність за порушення ліцензійного законодавства

Название: Відповідальність за порушення ліцензійного законодавства
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: реферат Добавлен 15:27:29 11 апреля 2011 Похожие работы
Просмотров: 122 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

РЕФЕРАТ

Відповідальність за порушення ліцензійного законодавства

Вступ

Ліцензування є одним із засобів державного регулювання, який покликаний забезпечити публічні та приватні інтереси, охорона яких забезпечується за допомогою юридичної відповідальності.

В спеціальній літературі під юридичною відповідальністю розуміється застосування до правопорушника передбачених санкцією юридичної норми заходів державного примусу, що здійснюється у формі позбавлень особистого, організаційного чи майнового характеру.

Засоби примусу через загрозу позбавити певних благ (наявних чи майбутніх) суб’єкта господарської діяльності, не тільки чинять стримуючий вплив на задоволення особистих інтересів суб’єкта, якщо вони не погоджуються з правовими вимогами, а також стимулюють, правда негативним способом, правомірну поведінку. Г.Д. Отнюкова зазначає, що господарсько-правова відповідальність «це різновид негативних наслідків, що полягають в позбавленні правопорушника майна, а також у забороні, припиненні права на здійснення підприємницької діяльності, примусовій реорганізації або ліквідації юридичної особи На сьогоднішній день питання відповідальності за порушення законодавства у сфері ліцензування вирішуються дуже суперечливо, і перш за все тому у Законі України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” регулювання такої відповідальності здійснено лише в загальних рисах, без необхідної конкретизації.

Відповідальність за порушення ліцензійного законодавства

ліцензування законодавство санкція

Відповідальність суб’єктів господарювання пов’язана з порушенням ліцензійних вимог може виражатися у відступі від порядку та умов набуття (збереження) статусу ліцензіата, у неналежному використанні прав, що надаються в ліцензійному порядку, та порушенні встановленого законодавством про ліцензування порядку здійснення господарської діяльності, включаючи порушення ліцензійних умов. В статті 22 Закону про ліцензування зазначається, що до суб’єктів господарювання за провадження господарської діяльності без ліцензії застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у розмірах, встановлених законом. А статтею 23 Закону про ліцензування передбачено, що шкода, заподіяна порушенням законодавства у сфері ліцензування, підлягає відшкодуванню за позовами заінтересованих осіб у порядку, визначеному законом. Отже, вказаними статтями для суб’єктів господарювання передбачені лише дві санкції – штраф та відшкодування збитків. На даний час загальної норми, що встановлює міру відповідальності суб’єктів господарської діяльності у вигляді фінансових санкцій (штрафів) за здійснення господарської діяльності без ліцензії немає. У ст.164 Кодексі Законів про адміністративні правопорушення[2] (в редакції закону від 6 вересня 2005 р. «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності»[5] зазначено, що провадження господарської діяльності без одержання ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, тягне за собою накладення штрафу від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини чи без такої. Якщо зазначені дії вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за те ж порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу від тридцяти до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини чи без такої. Вбачається, що зазначена норма розповсюджується на всі види господарської діяльності.

Мамутов В.К. підкреслює, що правове регулювання штрафної відповідальності здійснюється в розрізі окремих видів господарських зобов’язань. В законах, що регулюють здійснення окремих видів діяльності, ці санкції передбачаються по-різному. Так, ст.8 Закону України від 17 січня 2002р. «Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування»[5] передбачає застосування до суб’єктів господарювання за здійснення господарської діяльності по виробництву дисків для лазерних систем зчитування, матриц без ліцензії фінансових санкцій у вигляді штрафів, що стягуються у розмірі 200 відсотків вартості виробленої продукції, але не менше 5000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. При повторному порушенні ці санкції застосовуються у подвійному розмірі.

Положення Закону України від 14 жовтня 1994р. «Про відповідальність підприємств, їх об’єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування»[8] (ст.1) передбачають відповідальність у вигляді штрафу за здійснення окремих видів господарської діяльності у будівництві, що підлягають ліцензуванню, без отримання ліцензії – у розмірі плати за видачу ліцензії на відповідний вид господарської діяльності у будівництві, що становить 20 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Стаття 11 Закону України від 30 жовтня 1996 р. (в редакції від 6 вересня 2005р.) «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» [4] передбачає накладання штрафу у розмірі до 5000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян на юридичних осіб за діяльність на ринку цінних паперів без ліцензії, одержання якої передбачено чинним законодавством.

Закон України «Про автомобільний транспорт»[4] передбачає фінансові санкції за перевезення пасажирів та їх багажу без ліцензії – у розмірі двадцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, які застосовуються до суб’єктів господарювання (п.3 ст.69).

Аналіз норм зазначених законів дає підстави стверджувати про необхідність доповнення ч.1 ст.164 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі- КпАП КпАП)[2] після слів «від двадцяти до сорока неоподаткованих мінімумів доходів громадян» та ч.2 ст.164 КпАП після слів «від тридцяти до шестидесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян» положенням такого змісту «якщо інший розмір штрафу не передбачений законом», а далі за текстом.

Відповідно до ч.2 ст.203 ЦК України особа, що вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Об’єм цивільної правоздатності юридичної особи, яка отримала ліцензію та здійснює окремі види діяльності, що підлягають ліцензуванню, дещо відрізняється від універсальної правоздатності суб’єктів господарювання. Зазначені юридичні особи мають окрім універсальної ще і спеціальну правоздатність. Відповідно до ч.1 ст.227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Зазначені положення передбачають обмеження правочиноздатності юридичної особи у разі відсутності у неї відповідного дозволу (ліцензії) на вчинення певного правочину або правочинів певного типу. Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо дійсності правочину, які встановлені в ст.203 ЦК України, серед яких, наявність необхідного обсягу цивільної дієздатності. Основними наслідками визнання такого правочину недісним є двостороння реституція, яка передбачена ст.216 ЦК України. Вбачається, що є підстави стверджувати, що результатом вчинення правочину без ліцензії є його недійсність із такими наслідками:

- сторони повертають одна одній у натурі все, що одержали на виконання правочину;

- у разі неможливості повернення втраченого – відшкодовується вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування;

- обдурена сторона (стосовно права іншої сторони здійснювати правочин) також має право вимагати відшкодування їй моральної шкоди.

Можна зробити висновки про те, що законодавством передбачена відповідальність у вигляді штрафу за роботу без ліцензії:

- однаково для будь-якого виду ліцензованої діяльності, якщо суб’єктом виступає фізична особа-підприємець. Із цього загального правила для зазначених осіб є виключення, що передбачене спеціальними законами, які в деяких випадках розповсюджуються як на фізичних так і на юридичних осіб;

- для юридичних осіб єдиної норми, що передбачає відповідальність за роботу без ліцензії немає. Є окремі норми для деяких видів діяльності.

Вважається за необхідне доповнити ГК України статтею 241-1 такого змісту: «Провадження господарської діяльності без одержання ліцензії на здійснення певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, тягне за собою накладення штрафу від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо інший розмір не передбачений законом.

Якщо протягом року після застосування санкції, передбаченої ч.1, суб’єктом господарювання знову буде допущено подібне порушення, то до нього може бути накладено штраф від шістдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо інший розмір не передбачений законом».

У статті 46 Закону від 10 січня 2002р. «Про питну воду та питне водопостачання»[3] зазначаються порушення законодавства у сфері питної води та питного водопостачання, серед яких і «провадження діяльності з централізованого питного водопостачання та водовідведення без ліцензії або з порушенням ліцензійних умов». За порушення порядку здійснення такої діяльності передбачено зобов’язання відшкодувати збитки споживачам та компенсувати додаткові витрати у зв’язку з такими порушеннями.

Аналіз зазначених законів, дозволяє говорити про те, що зобов’язання відшкодувати шкоду завдану порушенням законодавства саме у сфері ліцензування не передбачена і не конкретизується жодним законом, лише містяться норми, що передбачають відшкодування шкоди та збитків, завданих порушенням законодавства у відповідній сфері господарської діяльності, у порядку передбаченому законодавством.

Стаття 239 Господарського кодексу України передбачає, що органи державної влади та місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб’єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції згідно поданого у цій статті переліку, з яких певні санкції стосуються лише сфер ліцензування, а саме: зупинення дії ліцензії на здійснення суб’єктом господарювання певних видів господарської діяльності; анулювання ліцензії на здійснення суб’єктом господарювання окремих видів господарської діяльності. Слід зазначити, що така адміністративно-господарська санкція як зупинення дії ліцензії на здійснення суб’єктом господарювання певних видів господарської діяльності передбачена лише ст. 239 Господарського кодексу України. Порядок її застосування не передбачено ГК України.

Закон про ліцензування не передбачає можливості зупинення дії ліцензії. В ст.4 Закону України „Про підприємництво”[14] в редакції від 25 лютого 1994 р. було передбачено зупинення дії ліцензії на певний термін у разі порушення суб’єктом підприємницької діяльності ліцензійних умов та невиконання суб’єктом підприємницької діяльності у визначений термін обов’язкових для виконання розпоряджень щодо додержання ліцензійних умов спеціально уповноваженого органу, або органу, що видав ліцензію. Однак, практика застосування ліцензування показала, що зупинення дії ліцензії має такі ж економічні наслідки для суб’єкта господарювання, як і анулювання. Зупинення дії ліцензії передбачалося законодавством на певний строк, а потім її або поновлювали, або анулювали. На період зупинення дії ліцензії, підприємство не мало права провадити свою звичайну діяльність. Якщо ж дію ліцензії поновлювали і суб’єкт господарювання через деякий час повертався до раніше здійснюваної діяльності, то у разі виявлення відповідних порушень ліцензія підлягала анулюванню. Отже, процес зупинення ліцензії, на наш погляд, виявився зайвим, таким, що його може замінити процедура анулювання ліцензії і співіснування цих двох санкцій не викликається реальними потребами.

Тим не менше, санкція зупинення ліцензії передбачена іншими законами та підзаконними актами. Так, наприклад, згідно зі статтями 26 та 27 Закону України від 22 квітня 1993р. «Про аудиторську діяльність»[1] за неналежне виконання своїх професійних обов’язків до аудитора Аудиторською палатою України можуть бути застосовані стягнення, зокрема, у вигляді зупинення та припинення дії ліцензії на строк до одного року. Підставами припинення ліцензії на аудиторську діяльність, що зазначенні в законі, є: встановлення неодноразових факторів низької якості аудиторських перевірок, систематичного чи грубого порушення чинного законодавства України, встановлених норм чи стандартів. Законом України „Про металобрухт”[2] (ст. 13 та ч.3 ст.15) також передбачається такий правовий захід як зупинення дії ліцензії у разі порушення ліцензійних умов без уточнення саме за які порушення.

Закон від 17 січня 2002р. «Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування»[5] також передбачає тимчасове припинення дії ліцензії на виробництво дисків для лазерних систем зчитування, матриц в разі виявлення порушень умов такої діяльності

Наведені правові норми про зупинення, тимчасове припинення та припинення дії ліцензії, що містяться в законах, які регулюють здійснення господарської діяльності того чи іншого виду, що ліцензується відповідно до Закону про ліцензування, суперечать положенням Закону про ліцензування як спеціального акту у сфері ліцензування мають бути відмінені.

І Господарський кодекс України і Закон про ліцензування та закони, що регулюють порядок здійснення окремих видів господарської діяльності, передбачають за порушення умов і порядку здійснення ліцензованої діяльності таку санкцію як анулювання ліцензії. Анулювання ліцензії - це позбавлення ліцензіата органом ліцензування права на проведення певного виду господарської діяльності[9]. Вважається, що підставою застосування такої санкції як анулювання ліцензії є факт правопорушення, чи принаймні факт неправомірної поведінки, а не той чи інший документ (акт) як це зазначено в ч.1 ст.21. Актом лише засвідчується факт правопорушення. Тому у відповідні пункти ч.1 ст.21 Закону про ліцензування треба внести зміни, виключивши з них «акти про….», і доповнити ч.1 цієї статті положенням такого змісту «Зазначені факти повинні бути підтверджені належними актами органів ліцензування».

Підставами для прийняття рішення про анулювання ліцензії як санкції за порушення вимог ліцензійного законодавства за текстом Закону є: акт про встановлення факту ненадання у встановлений строк повідомлення про зміну даних, зазначених у документах, що додавалися до заяви про видачу ліцензії; акт про виявлення недостовірних відомостей у документах, поданих суб’єктом господарювання для одержання ліцензії; акт про встановлення факту передачі ліцензії іншій юридичній або фізичній особі для продовження господарської діяльності; акт про невиконання розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов; акт про повторне порушення ліцензіатом ліцензійних умов; акт про відмову ліцензіата в проведенні перевірки компетентним органом виконавчої влади (ч.1 ст.21).

Акт про повторне порушення ліцензійних умов може бути складений тоді, коли протягом терміну дії ліцензії порушення певних ліцензійних умов було вчинено повторно, після застосування санкцій за аналогічне порушення.

Акт про виявлення недостовірних відомостей у документах, які суб’єкт господарювання подав для одержання ліцензії, складають у тому разі, якщо такі неправдиві відомості орган ліцензування виявив після видачі ліцензії. На нашу думку, такі випадки трапляються через те, що багато відомостей у документах, що подаються для одержання ліцензії, заявник фактично декларує.

Акт про встановлення факту передачі ліцензії або її копії іншій юридичній або фізичній особі для провадження господарської діяльності складається у разі виявлення такого порушення.

Акт про встановлення факту неподання у встановлений термін повідомлення про зміну даних, зазначених у документах, які додано до заяви про видачу ліцензії, складають у тому разі, якщо ліцензіат протягом десяти робочих днів від дня виникнення цих змін не подав до органу ліцензування письмового повідомлення про зміни разом з документами або їх нотаріально засвідченими копіями, що підтверджують зміни, а орган ліцензування виявив ці зміни. Як вбачається, необхідно зазначити, що тут є дві проблеми: для органу ліцензування проблематичним може виявитися виявлення факту змін та точної дати, з якої вони настали; для ліцензіата неподання відомостей про такі зміни може призвести до того, що на підставі нових даних орган ліцензування анулює ліцензію. У такому разі підставою для прийняття рішення про анулювання ліцензії є неспроможність ліцензіата (яка випливає з поданих у документах відомостей) забезпечити виконання ліцензійних умов, встановлених для того виду господарської діяльності, на який видано ліцензію.

Щодо акту про невиконання розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов, то на практиці органи ліцензування трактують його по-різному. Одні вважають, що цим актом, є акт про проведення повторної перевірки ліцензіата на предмет виконання попереднього розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов. На думку інших, акт про невиконання розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов складають за наслідками повторної перевірки та відповідного акту перевірки, де зазначено, що приписів попереднього розпорядження не виконано. Тому, незалежно від застосованого в органі ліцензування підходу суб’єкт господарювання, одержавши розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов, повинен припинити роботу філії, відокремленого підрозділу, де виявлено порушення, доти, доки не усуне цього порушення. Усунувши порушення, господарюючий суб’єкт повинен проінформувати про цей факт орган ліцензування»[2].

Закон вимагає, щоб питання про анулювання ліцензії на підставі згаданих актів (акту про виявлення недостовірних відомостей у документах, що їх подав суб’єкт господарської діяльності для одержання ліцензії; акту про встановлення факту передачі ліцензії іншій юридичній або фізичній особі для провадження господарської діяльності; акту про виявлення факту неподання у встановлений термін повідомлення про зміну даних, зазначених у документах, які додано до заяви про видачу ліцензії; акту про невиконання розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов) орган ліцензування має розглядати разом з ліцензіатом або з участю його представника. Такий порядок, на нашу думку, дозволяє уникнути випадків необґрунтованого анулювання ліцензії. Ліцензіат повинен мати можливість довести органу ліцензування недоцільність прийняття рішення щодо анулювання ліцензії. У деяких випадках порушення, допущені ліцензіатом, можуть бути виправлені без застосування процедури анулювання ліцензії.

Відповідно до зазначеної статті орган ліцензування приймає рішення про анулювання ліцензії протягом десяти робочих днів з дати встановлення підстав для її анулювання, яке вручається (надсилається) ліцензіату із зазначенням підстав анулювання не пізніше трьох робочих днів з дати його прийняття. Рішення про анулювання ліцензії набирає чинності через десять днів із дня його прийняття.

Відповідно до ст.7 Закону про ліцензування ліцензіат, який не погоджується з рішенням про анулювання ліцензії, має право звернутися зі скаргою до Експертно – апеляційної ради або безпосередньо до господарського суду із заявою про визнання недійсним рішення про анулювання ліцензії.

Якщо ліцензіат протягом десяти днів від дати прийняття рішення про анулювання ліцензії подає скаргу до експертно – апеляційної ради, дія рішення про анулювання ліцензії зупиняється до прийняття відповідного рішення спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування. Рішення експертно-апеляційна ради приймається більшістю голосів від загальної кількості членів експертно-апеляційної ради. За результатами звернень (апеляцій) приймається рішення експертно-апеляційної ради, яке оформлюється протоколом, що підписується головою та секретарем експертно-апеляційної ради. Рішення експертно - апеляційної ради з питань звернень (апеляцій) є підставою для видання спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування розпорядження про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування, допущених органом ліцензування. Згідно зі ст.5 Закону про ліцензування такі розпорядження спеціально уповноваженого органу є обов’язковими для виконання органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, юридичними особами всіх форм власності та фізичними особами – суб’єктами підприємницької діяльності.

Відповідно до ч.8 ст.21 Закону про ліцензування рішення про анулювання ліцензії може бути оскаржено у судовому порядку. Предметом судового розгляду може бути рішення про анулювання ліцензії, а також акт перевірки ліцензіата про встановлення порушень ліцензіатом – суб’єктом господарювання, який може бути оскаржено на підставі ч.7 ст.19 ГК України.

Відповідно до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13 лютого 1998р. №01 – 8/55[9] рішення про відмову у видачі ліцензії чи про її анулювання може бути оскаржено суб’єктом господарської діяльності в судовому порядку з дотриманням вимог ст.ст.1 і 2 розділу 3 Господарського процесуального кодексу України. У разі оскарження рішення про анулювання ліцензії в судовому порядку, це рішення все одно набирає чинності у встановленому законом порядку.

Запис про дату й номер рішення про анулювання ліцензії вносяться до ліцензійного реєстру не пізніше наступного робочого дня після набрання чинності рішенням про анулювання ліцензії.

Суб’єкт господарювання при застосуванні до нього санкції анулювання ліцензії може одержати нову ліцензію на право провадження відповідного виду господарської діяльності не раніше ніж через рік з дати прийняття рішення органу ліцензування про анулювання попередньої ліцензії (ч.7ст.21).

Оскільки, не маючи ліцензії, суб’єкт господарювання не може здійснювати відповідну діяльність, тут, по суті, має місце застосування санкції обмеження чи призупинення діяльності суб’єкта господарювання (ст.239 ГК України) на період не менше одного року з моменту прийняття рішення про анулювання ліцензії.

В ч.1 ст.21 Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” наведено підстави анулювання ліцензії як санкції за скоєне правопорушення. Такими є засвідчені відповідними органами ліцензування наступні обставини: повторне порушення ліцензіатом ліцензійних умов; виявлення недостовірних відомостей у документах, поданих суб’єктом господарювання для одержання ліцензії; встановлення факту передачі ліцензії або її копії іншій юридичній або фізичній особі для провадження господарської діяльності; встановлення факту неподання в установлений строк повідомлення про зміну даних, зазначених у документах, що додавалися до заяви про видачу ліцензії; невиконання розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов; неможливість ліцензіата забезпечити виконання ліцензійних умов, встановлених для певного виду господарської діяльності; відмова ліцензіата в проведенні перевірки органом ліцензування або спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування.

Аналіз положень ст. 21 Закону про ліцензування дозволяє дійти висновку, що наведений перелік є вичерпним, тобто не допускається анулювання ліцензії з підстав, не зазначених у цій статті. На нашу думку, до таких підстав, зокрема, можна також віднести: порушення ліцензіатом податкового законодавства; порушення ліцензіатом законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища.

В ст.21 Закону про ліцензування анулювання ліцензії регулюється без розмежування цього правового засобу як санкції за правопорушення і як елемента позитивного регулювання визначених відносин у сфері ліцензування. В останньому випадку підставами для анулювання є: заява ліцензіата про анулювання ліцензії; нотаріально засвідчена копія свідоцтва про смерть фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності; проведення державної реєстрації припинення суб’єкта господарювання (хоча в ст.21 Закону записано «рішення про скасування державної реєстрації суб’єкта господарювання», однак це суперечить ст.ст.33-41 Закону «Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб – підприємців»[56]; неможливість ліцензіата забезпечити виконання ліцензійних умов. На нашу думку, підстави анулювання ліцензії треба розглядати диференційовано. Вважається, що застосування анулювання ліцензії може бути тільки у випадках порушення законодавства про ліцензування господарської діяльності, а в інших випадках, які пов’язані з правомірними діями суб’єктів господарювання або подіями повинно бути застосовано припинення дії ліцензії. Тому Закон про ліцензування повинен бути змінений, а саме назву статті 21 «Анулювання ліцензії» змінити на «Припинення та анулювання дії ліцензії», в якій у частині 1 записати, що «Органи ліцензування припиняють дію ліцензії на здійснення господарської діяльності на підставі: заяви ліцензіата про припинення ліцензованої діяльності; нотаріально засвідченої копії свідоцтва про смерть фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності; закінчення строку дії ліцензії, що пов’язано із закінченням строку здійснення відповідного права, і втратою ліцензією сили; заяви про припинення суб’єктом господарювання своєї діяльності при ліквідації юридичної особи чи припинення дії свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи – підприємця». Відповідно ч.1 ст.21 вважати частиною 2 із редакції якої необхідно виключити такі підстави анулювання ліцензії як: заява ліцензіата про анулювання ліцензії; нотаріально засвідчена копія свідоцтва про смерть фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності; рішення про скасування державної реєстрації суб’єкта господарювання; неможливість ліцензіата забезпечити виконання ліцензійних умов.

Стаття 240 ГК України передбачає, що прибуток (доход), одержаний суб'єктом господарювання внаслідок порушення встановлених законодавством правил здійснення господарської діяльності, підлягає вилученню в доход відповідного бюджету в порядку, встановленому законом. Крім того, з суб’єкта господарювання стягується у випадках і у порядку, передбачених законом, штраф, але не більш як у двократному розмірі вилученої суми, а у разі повторного порушення протягом року після застосування цієї санкції - у трикратному розмірі вилученої суми.

Ліцензія має важливе правоутворююче значення: лише за її наявності можна займатися тими чи іншими видами господарської діяльності. Тим більше, якщо взяти до уваги положення ч. 3 ст. 3 Закону про ліцензування, відповідно до якої зайняття певним видом господарської діяльності, що відповідно до законодавства підлягає обмеженню, без виданої в установленому порядку ліцензії є незаконним і тягне за собою застосування передбачених законодавством України наслідків. Так, відповідно до ст.227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії) може бути визнаний судом недійсним. Власне таку позицію займає і Вищий господарський суд України у своєму роз’ясненні “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” від 12 березня 1999 р. № 02-5/111[11].

Відповідно до п.11 ст.10 Закону України від 4 грудня 1990 р. «Про державну податкову службу в Україні»[5] податкові органи подають до судів позови до підприємств, установ та організацій про визнання угод (в даному випадку угоди, укладеної при здійсненні діяльності, що підлягає ліцензуванню) недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами

В статті 216 ЦК України та ч.2 ст.208 ГК України зазначається, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків. У разі недійсності правочину кожна сторона зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Література

1.Господарське право / За заг. ред. Жука Л.А.– К.: Кондор, 2003.– 400 с.

2.Господарський кодекс України: Коментар.-Х.: Одісей, 2004.– 848 с.

3.Государственное регулирование страхового рынка в зарубежных странах // Финансовый рынок.– 2001.– №1.– С. 13-16.

4.Государственное управление: проблемы теории, истории, практики, преподавания.– Ростов – на - Дону, 1993.– с.

5.Готун Е. Лицензирование и реорганизация: проблемы и пути разрешения // Юридическая практика.– 2001.– № 2.– С. 7.

6.Грицай А. Ответственность за торговлю алкогольными напитками и табачными изделиями без лицензии // Всё о бухгалтерском учете.– 2000.– № 108.– С. 79.

7.Гурина М. Проблемы государственной регистрации предпринимательской деятельности // Вестник налоговой службу Украины.– 2000.– № 33.– С. 18-19.

8.Гущин А.В. Лицензирование в Российской Федерации: Правове и организационные основы.– М., 2004.– 166 с.

9.Державне управління: теорія і практика. /За заг. ред. д.ю.н., професора Авер’янова В.Б.– К.: Юрінком Інтер, 1998.– 432 с.

10. Довідник по ліцензуванню видів господарської діяльності в Україні / за ред.. С.І. Третьякова.– К., 2002.– 474 с.

11. Звіт за результатами фокус-групового дослідження «Сучасний стан та перспективи розвитку державного регулювання сфери ліцензування господарської діяльності в Україні»//http:www.uciprkiev.ua.

12. Економічна енциклопедія: у трьох томах. Т. 2 / Ред..кол.: С.В. Мочерний та ін.– К.: Академія,2004.– 848 с.

13. Ершова И.В. Предпринимательское право.– М., 2003.– 544с.

14. Загородній А.Г. Фінансовий словник.– К.: Знання, Львів: ЛБІ НБУ, 2002.– 566 с.

15. Зельдіна О. Спеціальний режим господарювання на територіальному і галузевому рівні // Право України.– 2000.– № 7.– С. 25-27.

16. Злотник П., Злотник Г. Проблемы правового регулирования лицензирования // Хазяйство и право.– 2000.– № 2.– С.90 – 94.

17. Ионова Ж.А. Правовые проблемы легитимации предпринимательства // Государство и право.– 1997.– №5.– С.46 - 50.

18. Ионова Ж.А. Правовые проблемы государственной регистрации и лицензирования предпринимательства: Дис. на соиск. уч. степени канд. юр. наук.– М., 1997.

19. Кашанина Т.В. Предпринимательство, правовые основы.– М.: Юридическая литература, 1994.– 176 с.

20. Кізіма Н. Економічні санкції, передбачені законодавством України, та їх родова належність // Право України.– 2002.– № 6.– С. 132-135.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:50:03 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
10:23:46 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Відповідальність за порушення ліцензійного законодавства

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151098)
Комментарии (1843)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru