Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Виникнення судового конституційного контролю у США

Название: Виникнення судового конституційного контролю у США
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: реферат Добавлен 02:36:03 04 апреля 2011 Похожие работы
Просмотров: 75 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

РЕФЕРАТ

Виникнення судового конституційного контролю у США

2010 р.


Будь-яке дослідження права США для повного досягнення поставленої мети має відбуватися у розрізі всієї правової системи. Враховуючи, що право судового конституційного контролю логічно випливає з принципу "розподілу влад", є однією з форм його функціонування, а також те, що формально-юридичною підставою виникнення і еволюції конституційного контролю в США став судовий прецедент, ми вважали за необхідне дослідити зв’язок судового конституційного контролю з такими важливими компонентами правової системи США, як принцип розподілу влад і судовий прецедент, яким присвячені п.п. 2.2 і 2.3 даного Розділу.

Питання про правові підстави конституційного контролю у США тривалий час було і залишається дискусійним. В радянській правовій науці не було єдиної точки зору стосовно питання, чи був конституційний контроль одним із трьох основних доктринальних принципів державно-політичної системи США (поряд з розподілом влади і федералізмом), передбачених Конституцією 1787 р.; або ж, навпаки, даний інститут не був передбачений Конституцією і Верховний суд США не був наділений повноваженнями здійснювати конституційний контроль. Так, наприклад, вчена Махненко О.О. вважала, що Конституція 1787 р. передбачала конституційний контроль, суб’єктами якого були суди штатів і Верховний суд США в якості апеляційного органу, але об’єктом такого контролю було лише законодавство штатів, а не національне [6, с. 17].

Більшість радянських вчених дотримувалась іншої позиції щодо цього питання, вважаючи, що Конституція США не наділила Верховний суд США повноваженнями по здійсненню конституційного контролю, що Верховний суд вийшов за рамки конституції і привласнив собі право перевірки не лише законів штатів, але і законів федерації (Бойченко Г.Г. [2, с. 51, 57], Гуценко К.Ф, Євдокімов В.Б. , Нудель М.А. та інші). Серед вчених, які займаються або займалися цією проблематикою упродовж останніх десятиліть, ця точка зору також має своїх прихильників. Так, наприклад, А.О. Мішин вказував на те, що Верховний суд США сам привласнив собі повноваження здійснювати конституційний контроль, які в майбутньому ніколи не оскаржувались [9, с. 36]. Вчена Нікіфорова М.А. відзначає, що модель судового конституційного контролю, яка діє в Сполучених Штатах, не є конституційним інститутом в прямому розумінні: на базі тлумачення основного закону держави її як інститут “сформував” Верховний суд США [11, с. 7]. Нижченаведений аналіз відомої судової справи Marbury v. Madison, якою було започатковано практику перевірки судами США конституційності федеральних законів, доводить, що окремі американські вчені дотримуються подібної точки зору щодо правових підстав конституційного контролю у США.

Аналіз Конституції США дозволяє зробити висновок про те, що вона не містить чітко висловленого посилання на судовий конституційний контроль, під яким згідно з американською доктриною розуміють повноваження судів Сполучених Штатів Америки визначати законність актів державних органів. Питанню судової влади в США присвячена ст. 3 Конституції США, в якій зазначено, що "судова влада Сполучених Штатів належить єдиному Верховному суду і тим нижчим судам, які час від часу може призначати й засновувати Конгрес…" і що "судова влада поширюється на всі справи, які вирішуються за законом і правом справедливості і які виникають на основі цієї Конституції та інших законів Сполучених Штатів, міжнародних угод, що укладені чи будуть укладені Сполученими Штатами; на всі справи, що стосуються послів, інших поважних представників та консулів; на всі справи адміралтейства та інші морські справи, в яких Сполучені Штати є однією із сторін; на всі спори між двома чи більше штатами, між штатом і громадянами іншого штату, між громадянами різних штатів, між громадянами одного штату за позовами про землі, даровані різними штатами, а також між штатом чи його громадянами та іноземними державами, громадянами чи підданими…"[12, с. 143]. Однак ще до прийняття Конституції США в 1787 р. під час обговорення її проекту розробники американської Конституції обговорювали ідею про надання судам можливості здійснювати судовий конституційний контроль. Про це свідчить збірка із 85 статей, опублікованих в період з кінця жовтня 1787 р. по травень 1788 р. в газетах штату Нью-Йорк під псевдонімом Публій і загальною назвою "Федераліст". Так, один із авторів цих статей О. Гамільтон активно виступав на сторінках цього видання з ідеєю про необхідність надання судам повноважень здійснювати судовий конституційний контроль, вказуючи на те, що жодний законодавчий акт, що суперечить Конституції, не може бути чинним: "Якщо ж хтось стверджуватиме, що законодавчий орган є сам конституційним суддею власних повноважень, а його тлумачення цих повноважень є остаточним для інших департаментів влади, то на це можна відповісти, що таке припущення не може бути природним, позаяк його неможливо виснувати з жодного положення Конституції… Набагато розумніше припустити, що суди покликані бути проміжним органом між народом і легіслатурою - для того, зокрема, щоб утримувати останню в межах, установлених для її повноважень. Справжня сфера компетенції судів, притаманна, лише їм, - тлумачення законів. Конституція має розглядатися й фактично розглядається суддями як основний закон. Відтак саме їм належить визначати її зміст, так само як і зміст будь-якого акта законодавчого органу. Якщо між Конституцією та законодавчим актом виникне непримиренна суперечність, перевагу, звичайно, слід віддавати тому документу, який має вищу обов’язкову силу та юридичну чинність, тобто Конституції має бути віддана перевага перед законом..." (Федераліст № 78) [13, с. 393 - 394]. Оскільки ця ідея викликала негативну реакцію більшості розробників Конституції США, повноваження судової влади по здійсненню судового конституційного контролю не були відображені в тексті Конституції. Головна причина негативної реакції полягала у побоюванні сильної центральної (федеральної) влади.

Проте слід врахувати, що у США застосовується доктрина прецедентного права (більш детальному аналізу якої присвячено підрозділ 2.3), відповідно до якої рішення, що приймаються судами США по конкретним справам, стають обов’язковими для майбутніх подібних справ, якщо тільки не будуть скасовані. Тому саме прецедент, створений в результаті розгляду знаменитої справи Marbury v. Madison 1803 року, заснував судовий конституційний контроль. Слід зазначити, що США - не єдина держава, в якій функція судового конституційного контролю не передбачена в положеннях Конституції, а встановлена судовою практикою. Наприклад, в Ізраїлі функція судового конституційного контролю щодо законодавчих актів була встановлена судом внаслідок розгляду справи United Mizrahi Bank Ltd. v. Migdal Coop. Vill., у 1995 році. Як зазначає А. Барак, в обох державах все ще є противники законності цих судових рішень. Якщо в США ця тенденція пішла на спад, то в Ізраїлі, на думку вченого, вона все ще має місце і пояснюється тим, що засновники Конституції Ізраїлю викладають свої позиції в рішеннях і ухвалах Верховного суду .

У 1800 р. на Президентських виборах у США переміг республіканець Томас Джефферсон, який замінив на цій посаді федераліста Джона Адамса. За декілька тижнів до того, як Джефферсон і Республіканці зайняли свої посади, Федералісти намагалися відшукати надійні засоби збереження свого контролю над судовою владою.

У грудні 1800 року Олівер Елсуорт, третій Головний суддя США, залишив свою посаду у Верховному суді. Після його відставки Джон Адамс призначив Джона Маршалла, який виконував повноваження Державного Секретаря Адамса і був лідером партії Федералістів, четвертим Верховним суддею США. 27 січня 1801 року Сенат затвердив кандидатуру Маршалла на цій посаді. На прохання Адамса Джон Маршалл продовжував виконувати повноваження Державного Секретаря до закінчення терміну Президентських повноважень Адамса.

З метою збереження контролю над судовою владою Федералісти приймають 13 лютого 1801 року закон про Федеральний Окружний Суд, яким передбачалось створення 16 нових окружних судів і відповідно посад суддів цих судів. Президент Адамс зробив спробу призначити на ці посади прибічників своєї партії і навіть встиг провести голосування по їх кандидатурам в Сенаті.

27 лютого 1801 року Конгрес приймає закон, яким було передбачено призначення 42 мирових суддів у судових округах Колумбії та Олександрії. Президент Адамс призначив на ці посади прибічників своєї партії і Сенат затвердив їх кандидатури 3 березня 1801 року, за день до приходу до влади Республіканців. Формальне призначення було здійснене шляхом вручення Державним Секретарем, повноваження якого виконував Джон Маршалл, патентів на звання мирових суддів. Але Джон Маршалл не встиг вручити патенти всім кандидатам.

Коли 20 січня 1801 р. до Білого Дому прийшов новий Президент США – Томас Джефферсон, то він по ряду причин, передусім політичних (він був представником Республіканської партії і хотів бачити на керівних державних посадах прибічників своєї партії), не став відправляти накази про призначення, які залишалися. Не отримав такого наказу і Вільям Марбері, який був затверджений Адамсом на посаді одного із 42 суддів в окрузі Колумбія.

Вільям Марбері, обурений діями республіканців, подав позов проти Державного Секретаря Джефферсона, Джеймса Медісона до Верховного суду США. Він заявляв, що підпадає під юрисдикцію § 13 Судового Акта 1789 року, за яким він мав право і на посаду, і на призначення.

Ця справа була вирішена не на користь Вільяма Марбері: суд не зобов’язав Джефферсона та його Державного Секретаря вчинити певні дії на користь позивача. Але при розгляді цієї справи суд постав перед необхідністю визначення відносин судової влади з державними органами. В результаті розгляду цієї справи судді заснували важливе повноваження Верховного суду: визначати конституційність актів виконавчої і законодавчої гілок влади. З того часу справа Marbury v. Madison вважається головним джерелом американської доктрини про судовий контроль за діями та актами органів законодавчої і виконавчої влади.

Обґрунтовуючи повноваження Верховного суду здійснювати судовий конституційний контроль, Маршалл використав аргументи, які неодноразово в американській юриспруденції були предметом дискусій з приводу їх недостатньої переконливості.

24 лютого 1803 року Головний суддя Маршалл представив суду свою думку у справі Marbury v. Madison [2].

Американські вчені Джон Новак і Рональд Ротунда зазначають, що, розглядаючи цю справу, Маршалла мав вирішити три ключових питання:

1) чи мав Марбері право бути призначеним на посаді мирового судді?

2) чи передбачали закони США судовий захист у разі обмеження цього права?

3) чи міг судовий наказ про виконання відповідачем вимог позивача бути предметом позову до Верховного суду

Маршалл спочатку визнав, що Марбері мав право бути призначеним, оскільки наказ про його призначення був підписаний Президентом США і скріплений печаткою Державного Секретаря США. Керуючись актом Конгресу, на підставі якого були здійснені призначення мирових суддів в окрузі Колумбія, Маршалл визнав, що призначення Марбері було "визнаним законом правом".

Аналізуючи суть наказу посадовій особі про виконання вимоги позивача, Маршалл заявив, що Верховний суд має право переглядати акти виконавчої влади. Враховуючи, що даний судовий припис є наказом посадовій особі вчинити певну дію, Маршалл поставив питання про те, чи може такий судовий припис бути використаний проти посадових осіб виконавчої влади.

Якщо Конституція чи федеральний закон покладають певний обов’язок на виконавчу владу, суд може вимагати його здійснення в примусовому порядку. У такому випадку немає втручання у владу, надану Президенту, а має місце лише перевірка законності його дій. Тому Маршалл заявив, що, по-перше, дії виконавчої влади є предметом судового контролю відповідно до Конституції і законів США і, по-друге, що федеральна судова влада може вимагати від виконавчої влади дотримання цих принципів.

Цей аналіз залишав відкритим питання про те, чи міг судовий наказ посадовій особі про виконання вимог позивача бути предметом позову в цій справі. Розглядаючи це питання, Маршалл заявив про неузгодженість між передбаченою законом юрисдикцією Верховного суду і юрисдикцією Верховного суду, що встановлена ст. 3 Конституції США. Маршалл визнав, що Розділ 13 Судового Акта 1789 року передбачав можливість подання до Верховного суду позовів з вимогами, подібними до вимоги Марбері.

На думку Маршалла, Конгрес міг змінювати юрисдикцію Верховного суду як апеляційної інстанції, але ст. 3 Конституції встановлювала юрисдикцію Верховного суду як І інстанції. Таким чином, мала місце неузгодженість між юрисдикцією, передбаченою законом і Конституцією. Це примусило Маршалла поставити питання про те, чи мав юридичну силу закон, який суперечив Конституції, і чи міг Верховний суд визнати такий закон неконституційним.

Суд мав вирішити, чи оголосити Конституцію вищим законом, норми якого є обов’язковими для всіх, чи дозволити законодавчому органу бути суб’єктом права з необмеженою владою. Маршалл констатував, що факт визнання народом письмової Конституції, в якій виписані обов’язки федеральної державної влади на майбутнє, є свідченням того, що Конституція має бути вищим законом, норми якого є обов’язковими для всіх. Якщо Конституція є вищим законом, тоді акт, несумісний з нею, має бути визнаний недійсним.

Відкритим залишалося питання про те, чи зобов’язані суди керуватися актом законодавства, який не узгоджується з Конституцією. Посилаючись на попереднє визнання Конституції найвищим законом нації, Маршалл заявив, що тлумачення Конституції, здійснені судом, є остаточними.

Маршалл сформулював декілька інших аргументів на підтвердження права судової влади визнавати закони недійсними, якщо вони суперечать Конституції. Оскільки суд має керуватися або законодавчим актом, або Конституцією в даній справі, нездатність суду відмовитись від застосування законодавчого акта на користь Конституції, зведе нанівець "затвердження письмової Конституції". Сам текст Конституції підтверджує це повноваження суду, оскільки Конституція поширює судову владу на "всі справи, які виникають на підставі Конституції".

Для обґрунтування своєї точки зору Маршалл заявив, що судді зобов’язуються присягою дотримуватися Конституції. Це означає, що судді повинні керуватися Конституцією, а не будь-яким іншим актом.

Маршалл звернув увагу суду також на п. 2 ст. 6 Конституції США про верховенство федерального права над правом штатів, зазначаючи про те, що ця норма явно свідчить, що Конституція є найвищим законом країни і що всі законодавчі акти США можуть бути визнані такими лише за умови, що "вони прийняті у повній відповідності з Конституцією". Тому, вважав Маршалл, судді повинні керуватися лише тими законами, які прийняті "на виконання Конституції" .

Розгляд справи Marbury v. Madison закінчився винесенням ухвали про те, що Верховний суд не уповноважений приймати до розгляду позов з вимогою про видачу судового наказу посадовій особі про задоволення вимог позивача, оскільки це не узгоджується з тією юрисдикцією суду, яка передбачена в ст. 3 Конституції США. Розділ 13 Судового Акта 1789 року, який містив норми, що суперечили Конституції США, був визнаний таким, що не має юридичної сили.

Незважаючи на те, що остаточне рішення у цій справі було винесено майже два сторіччя тому назад, інтерес до вивчення цієї справи і насамперед тих аргументів, які використовував Маршалл для доведення доктрини судового конституційного контролю, не зменшується. Багато вчених критикували Маршалла за слабкість тих аргументів, які він висував на користь судового конституційного контролю. Ця критика стосувалася в основному двох аспектів: 1) несхвалення того способу, в який Маршалл дійшов висновку про конституційну владу суду над іншими гілками влади; 2) аргументи Маршалла на користь судової влади сприймаються як прості твердження про наявність такої влади без достатнього обґрунтування.

Так, наприклад, щодо першого аспекту американські вчені Д. Новак та Р. Ротунда зазначають, що, визнаючи Конституцію вищим по відношенню до інших законів актом, Маршалл ставив питання про те, чи повинна судова влада керуватися законом, який суперечить Конституції. Маршалл доводив, що обов’язок судової влади полягає у тому, щоб дати тлумачення Конституції як закону, що має вищу юридичну силу, в разі виникнення неузгодженості між ним та іншим актом законодавства. Проте, на думку вчених, цей принцип не доводить, що саме суд є тим органом, якому належить право остаточно вирішити питання щодо конституційності певного законодавчого акта. На їх думку, суд міг відмовитись застосовувати законодавчий акт лише в цій справі, а не створювати доктрину загального застосування .

Незначним на думку цих учених є і той аргумент Маршалла на користь судового конституційного контролю, що судді згідно з Конституцією присягають дотримуватися її. На їх думку, якщо така присяга дає суддям право вирішувати, чи застосовувати окремий акт Конгресу при винесенні рішення, то це не означає, що вони наділені повноваженнями вищої сили по тлумачення Конституції, оскільки посадові особи законодавчої і виконавчої влад складають подібні присяги.

Стаття 6 Конституції США, на думку Д. Новака і Р. Ротунди, встановлює, що федеральні закони є вищими по відношенню до законів і Конституцій штатів; в ній нічого не сказано про відносини між федеральною судовою владою та іншими гілками влади. Аргумент Маршалла, що тільки ті закони, які прийняті у відповідності з Конституцією, можуть вважатися вищими законами нації, не є переконливим, оскільки породжує запитання: хто визначає, які законодавчі акти відповідають Конституції, а які ні .

Другий аспект критики аргументів Маршалла на користь судового конституційного контролю, відображено, зокрема, у роботі Лоуренса Трайба "Конституційне право Америки": "Ні Маршалл, ні будь-хто інший не довели переконливо, що незалежний судовий конституційний контроль безперечно узгоджується з текстом Конституції. Ніхто не сформулював безспірного аргументу на підтвердження того, що тлумачення Конгресу є остаточним… З огляду на це Конституція є невизначеною. Маршалл по суті розв’язав цю невизначеність шляхом прийняття без доказів твердження про те, що федеральні суди мають право незалежно тлумачити і застосовувати Конституцію; немає достатнього аргументу проти твердження Маршалла, який би доводив його хибність…" .

Незважаючи на те, що рішення у справі Marbury v. Madison неодноразово ставало об’єктом критики, слід визнати, що концепція судового конституційного контролю, яка була сформульована в цьому рішенні, є унікальним внеском до американської юриспруденції. Цю справу продовжують розглядати в якості головного джерела американської доктрини про судовий конституційний контроль щодо актів та дій як органів законодавчої, так і виконавчої влади, адже в цій судовій справі судді підтвердили свої повноваження визначати законність виконавчої поведінки та конституційність законодавства.

Слід зазначити, що судовий конституційний контроль у США бере свої витоки з права Англії. В Англії була створена Таємна рада - спеціальний орган, який здійснював контроль за рішеннями колоніальних асамблей та судів і мав право визнавати недійсними акти легіслатур колоній, що не відповідали колоніальним хартіям чи праву метрополії. У 1727 році Таємна рада рішенням у справі Winthrop v. Lechmere визнала недійсним закон колонії Коннектикут, що скасовував принцип майорату, оскільки він суперечив праву королівства та змісту хартії колонії . Практику Таємної ради продовжили американські суди, які ще з 1780 року почали визнавати закони штатів недійсними у зв’язку з їх невідповідністю Конституції штату . Так, наприклад, у 1780 році рішенням у справі Holmes v. Walton суд Нью-Джерсі вперше проголосив недійсним закон штату у зв’язку з його невідповідністю Конституції штату. У 1786 році рішенням у справі Trevett v. Weeden суд штату Род-Айленд визнав неконституційним закон штату, який передбачав введення паперових грошей і встановлював кримінальну відповідальність за відмову їх приймати. Після утворення федерації і прийняття Конституції США 1787 року суди штатів за період з 1787 по 1803 рр. ухвалили понад 20 рішень щодо неконституційності законів штатів, а федеральні суди за період з 1790 по 1800 рр. не менше шести раз розглядали питання щодо конституційності законів штатів . В окремих штатах були створені спеціальні органи, які повинні були здійснювати нагляд за дотриманням Конституції штату, в якому вони були створені. Так, згідно з Конституціями Пенсільванії 1776 р. і Вермонта 1777 р. нагляд за дотриманням Конституцій в цих штатах мали здійснювати ради цензорів - органи, що обиралися населенням штатів. Відповідно до Конституції Нью-Йорка 1777 р. у цьому штаті створювалась ревізійна рада, яка мала право накладати вето на закони, якщо вони суперечили духу Конституції чи загальному благу. В рішеннях у справах Hayburn’s Case і Hylton v. United States, які розглядалися у 1792 та 1796 рр. відповідно, Верховний суд США заявляв про право федеральних судів визначати конституційність актів Конгресу, але до 1803 р., коли розглядалася справа Marbury v. Madison, федеральні суди не визнали неконституційним жодного акта Конгресу . Історичне значення рішення у справі Marbury v. Madison у тому, що в цьому рішенні Верховний суд США вперше проголосив недійсність загальнофедерального закону у зв’язку з його невідповідністю Конституції США. Саме з цією датою у літературі пов’язується виникнення судового конституційного контролю і конституційної юстиції в США .

Після розгляду справи Marbury v. Madison Верховний суд США до 1857 р. не оголосив неконституційним жодного акта Конгресу. Лише у 1857 р. у справі Dred Scott v. Sanford Верховний суд висловився на користь збереження рабства, оголосивши неконституційним Місурійський компроміс 1820 р. . Проте внаслідок розгляду декількох наступних судових рішень 1810 – 1824 рр. остаточно утвердилась практика визнання неконституційними законів штатів на підставі їх невідповідності Конституції США чи іншим законодавчим актам Конгресу. Вчений В.Б. Євдокімов вказує на три таких справи, які Верховний суд США розглядав під головуванням Дж. Маршалла – справа Fletcher v. Peck (1810), McCulloch v. Maryland (1819) і Gibbons v. Ogden (1824).

Дискусійним в юридичній літературі є питання про те, яке із рішень Верховного суду США започаткувало здійснення судового конституційного контролю над діями Президента. Так, на думку американського вченого П. Хея, таким є рішення Верховного суду, пов’язане з “уотергейтською справою”. На його думку, це рішення (“United States v. Nixon”, 1974) за своїм значенням є рівнозначним рішенню у справі Марбері . Такої ж думки дотримується вчений В.М. Шумілов [16, с. 126]. Однак російський вчений С.О. Єгоров вважає думку П. Хея помилковою, вказуючи на те, що Верховний суд у 1974 р. лише використав давно існуючий в конституційному праві США принцип [5, с. 126]. Інший російський вчений П.Д. Баренбойм прямо вказує на те, що П. Хей допускає неточність, коли стверджує, що судовий контроль над Президентом не здійснювався до 1952 року. Вчений зазначає, що, хоча Верховний суд у випадку з Ф. Рузвельтом виступив проти Президента опосередковано – шляхом визнання неконституційними його програм, це не змінює політичну спрямованість цих рішень проти виконавчої влади [2, с. 84].


ВИСНОВКИ

верховний суд апеляційний конституційний

Ми вважаємо більш вірною останню позицію, оскільки прецедентне право США свідчить про те, що питання про конституційність актів Президента прямо чи опосередковано розглядались судами США ще задовго до розгляду судової справи 1974 року. Так, наприклад, у 1806 році Верховний суд США розглядав справу колишнього віце-президента Аарона Берра по звинуваченню в державній зраді. Своїм рішенням у цій справі Верховний суд США зобов’язав Президента Томаса Джефферсона надати суду секретні військові звіти, які стосувалися питання про роль Берра у військовій змові проти Сполучених Штатів . Іншим прикладом може бути рішення Верховного суду, винесене в 1952 році у справі про "захоплення" сталеливарних підприємств. Підставою для порушення справи став виконавчий наказ Президента Трумена від 8 квітня 1952 року, згідно з яким міністр торгівлі мав контролювати сталеливарні підприємства, на яких наступного дня мали розпочатися страйки. Президент обгрунтував свої дії тим, що внаслідок війни в Кореї держава знаходиться в надзвичайному стані. Конгрес не підтримав дії виконавчої влади, а Верховний суд визнав дії Президента неконституційними [2, с. 84].

Отже, є всі підстави не погодитись з думкою про те, що судовий конституційний контроль за актами Президента США був запроваджений у США внаслідок судового прецеденту, створеного під час розгляду справи United States v. Nixon, 1974 р. відомої під назвою “уотергейтської справи”.


ЛІТЕРАТУРА

1. Де Токвіль А. Про демократію в Америці. – К.: Всесвіт, 1999. – 590 с.

2. Джинджер Э. Верховный Суд и права человека в США. – М.: Юридическая литература, 1981. – 391 с.

3. Євграфова Є. Акти Конституційного Суду України в системі національного законодавства // Право України. - 2001. - № 10. - С. 66 – 68.

4. Евдокимов В.Б. Институт конституционного контроля в США в период империализма: Автореф. дис. … канд. юр. наук: 12.00.02 / Свердловский юридический институт. - Свердловск, 1972. - 27 с.

5. Евдокимов В.Б. К вопросу о возникновении института конституционного контроля в США // Сборник аспирантских работ. – Свердловск, 1970. – Вып. 12. – С. 67 – 73.

6. Евдокимов В.Б. Процедура осуществления конституционного контроля федеральными судами США // Сборник аспирантских работ. – Свердловск, 1972. – Вып. 14. – С. 368 – 376.

7. Егоров С.А. Современная наука конституционного права США. – М.: Наука, 1987. – 191 с.

8. Есаков Г. Т. Доусон против штата Джорджия. Казнь на электрическом стуле как жестокое и необычное наказание // Российская юстиция. – 2002. - № 7. – С. 66 – 68.

9. Жидков О.А. Верховный суд США: право и политика. - М.: Наука, 1985. - 221 с.

10. Зайчук О.В. Права человека и расовая политика США. – К.: Политиздат Украины, 1984. – 164 с.

11. Зайчук О.В. Правовая система США (историко-теоретический анализ). – К.: Наукова думка, 1992. – 136 с.

12. Иванов В.В. Принцип разделения властей в конституции США 1787 г. и Конституции Франции 1791 г.: Сравнительный анализ // Государство и право. - 2000. - № 12. - С. 80 – 84.

13. Иностранное конституционное право / Алебастрова И.А., Андреева Г.Н., Андреева И.А. и др.; Под ред. Маклакова В.В. - М.: Юристъ, 1996. - 512 с.

14. Каленский В.Г. Билль о правах в конституционной истории США. – М.: Наука, 1983. – 280 с.

15. Каррі Д.П. Конституція Сполучених Штатів Америки: Посібник для всіх / Пер. з англ. О. М. Мокровольського. – К.: Веселка, 1993. – 192 с.

16. Кейнс Э. Верховный суд США: арбитр конституционных конфликтов // США: экономика, политика, идеология. – 1991. - № 6. – С. 29 – 45.

17. Кельман М.С. Конституційний контроль як засіб захисту конституцій у національних правових системах континентального права: Дис. … канд. юр. наук: 12.00.02. - К., 2001. – 204 с.

18. Ковалев М.И. Право на жизнь и право на смерть // Государство и право. – 1992. - № 7. – С. 68 – 73.

19. Козюбра Н.И. Общеметодологические проблемы государственно-правовых исследований // Методологические проблемы юридической науки: сборник научных трудов. - К.: Наукова думка, 1990. - С. 5 – 19.

20. Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посібник / В.О. Ріяка, В.С. Семенов, М.В. Цвік та ін.; За заг. ред. В.О. Ріяки. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 512 с.

21. Конституційне право України: Підручник / Городецький О.В., Корнієнко М.І., Кравець Є.Я. та ін.; За ред. Погорілка В.Ф. – К.: Наукова думка, 2000. – 732 с.

22. Конституційне право України: Підручник / За ред. Ю.М. Тодики, В.С. Журавського. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2002. – 544 с.

23. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: В 4 т. / Под ред. Б. А. Страшуна. – М.: БЕК, 1995. - Т. 2: Общая Часть. – 438 с.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:50:02 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
10:23:49 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Виникнення судового конституційного контролю у США

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150062)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru