Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Дипломная работа: Німецькомовні лексичні запозичення в сучасній українській мові у суспільно-політичній та економічній сферах

Название: Німецькомовні лексичні запозичення в сучасній українській мові у суспільно-політичній та економічній сферах
Раздел: Топики по английскому языку
Тип: дипломная работа Добавлен 04:56:31 28 марта 2011 Похожие работы
Просмотров: 3112 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД НАУКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ, ПРИСВЯЧЕНОЇ ПРОБЛЕМАМ ВИВЧЕННЯ ЗАПОЗИЧЕНОЇ ЛЕКСИКИ

1.1. Причини появи запозиченої лексики

1.2. Проблеми класифікації та встановлення хронології запозичень

1.3. Проблеми вивчення пристосування німецькомовних лексичних запозичень до системи мови-рецептора

1.4 Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ 2. НІМЕЦЬКОМОВНІ ЛЕКСИЧНІ ЗАПОЗИЧЕННЯ У СФЕРІ ПОЛІТИКИ ТА ЕКОНОМІКИ.

2.1. Поділ запозичень зі сфери політики та економіки на мікрогрупи, генеза запозичень

2.2. Пристосування запозичень до системи української літературної мови на фонетичному, морфологічному та семантичному рівнях

2.3 Висновки до розділу 2

ВИСНОВКИ

БІБЛІОГРАФІЯ


ВСТУП

Тема цієї дипломної роботи «Німецькомовні лексичні запозичення в сучасній українській мові у суспільно-політичній та економічній сферах».

Ця тема є актуальною, тому що різні народи, в тому числі й український, постійно контактують між собою. В процесі обміну інформації відбувається й обмін мовними елементами. Тому вивчення розвитку української мови вимагає дослідження іншомовних елементів, їх місця та ролі у мові, що приймає. Велику частку серед них посідають запозичення з німецької мови. Ціла низка лінгвістів займалася цим питанням, але й досі воно залишається вивченим лише частково.

Об'єктом нашого дослідження є німецькомовні лексичні запозичення в сучасній українській мові у суспільно-політичній та економічній сферах.

Предметом дослідження є предметно-тематичні мікрогрупи та шляхи пристосування німецькомовних лексичних запозичень до системи сучасної української мови у суспільно-політичній та економічній сферах.

Основна мета роботи – розглянути та дослідити німецькомовні лексичні запозичення в українській мові у суспільно-політичній та економічній сферах. У дипломній роботі поставлено такі завдання:

1) здійснити огляд наукової літератури з проблеми, що досліджується;

2) проаналізувати шляхи історичного розвитку німецьких запозичень в українській літературній мові;

3) поділити запозичення на мікрогрупи;

4) проаналізувати шляхи пристосування німецькомовних лексичних запозичень до системи сучасної української мови на різних рівнях у суспільно-політичній та економічній сферах.

Методи дослідження:

1)описовий метод, який передбачає спостереження, аналіз, узагальнення та класифікацію певних мовних фактів;

2)статистичний метод;

3)метод порівняльного аналізу;

4)семантичний метод, який сприяє відбору і класифікації певних явищ.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що німецькомовні лексичні запозичення в українській мові у суспільно-політичній та економічній сферах грунтовно не досліджені.

Теоретичне значення цієї роботи полягає в тому, що вона сприяє вирішенню проблеми щодо історичних шляхів становлення, формування та розвитку сучасної української мови. Щодо відкритості її структури для запозичень та її адаптуючих властивостей, щодо шляхів поповнення лексичного складу мови.

Практичне значення полягає в подальшому використанні наслідків роботи при вивченні теми "Запозичення" у вузі та школі.

Структура роботи. Відповідно до мети й встановлених завдань робота складається зі вступу, теоретичного, практичного та методичного розділів, висновків та бібліографії.

запозичення німецький український суспільний


РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД НАУКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ, ПРИСВЯЧЕНОЇ

ПРОБЛЕМАМ ВИВЧЕННЯ ЗАПОЗИЧЕНОЇ ЛЕКСИКИ

1.1 Причини появи запозиченої лексики

Загальновідомим є той факт, що запозичена лексика у складі сучасної української мови посідає значне місце і сягає своїм корінням у далеке минуле. Німецькі лексичні запозичення не є вийнятком. Дослідженням цього питання займалися такі лінгвісти як В.В. Акуленко, В.А. Височина, Н.А. Семенова, О.А. Лисенко та іншi [11]. Так, однією з проблем, які аналізує О.Г. Муромцева у монографії «Розвиток лексики української літературної мови у ІІ пол. ХІХ - на поч. ХХ ст.», є питання запозичень [6].

У сучасній мовознавчій літературі з питань запозичень розрізняють екстралінгвістичні та інтерлінгвістичні причини появи запозиченої лексики. До причин зовнішніх насамперед належать контакти між народами, зумовлені як близькістю географічного розташування (що не є обов'язковим), так і потребами спільного розв'язання певних політичних, економічних питань, культурним та науковим обміном.

Суто лінгвістичними причинами запозичування є:

а) потреба у поповненні, а то й створенні якоїсь лексико-семантичної групи, відсутньої або недостатньої в певний історичний момент у мові, що запозичає;

б) потреба у семантичному обмеженні питомого слова, усуненні його багатозначності;

в) вищий ступінь термінологічної визначеності запозичуваного слова, яка склалася в мові- (чи мовах)-джерелі, порівняно з існуючим у приймаючій мові відповідником.

Для української літературної мови важливою причиною запозичування була необхідність створити абстрактну лексику, здатну обслуговувати різні сфери суспільного життя. Відчувалась гостра потреба і в науковій термінології. Нарешті, на цей час припадають і перші спроби в українській художній літературі розширити межі охоплення дійсності, показати життя і побут інших народів. Важливу роль у появі запозичувань відігравала тенденція до диференціації слів за їх значенням і сферами вживання, зумовлена в свою чергу загальною тенденцією до досконалішого вираження понять.

У сучасній мовознавчій літературі широко вживається термін «мовні контакти», під яким розуміють використання двох (і більше) мов одними і тими ж людьми. Таких людей прийнято називати двомовними, а саму практику вживання двох мов — двомовністю. Вона властива, як правило, не цілим народам, а певним групам, окремим представникам його: державним і політичним діячам, письменникам, публіцистам. Володіючи одночасно двома мовами, вони переносять окремі елементи чужої мови в рідну і, внаслідок свого впливу на колектив, сприяють поширенню і засвоєнню цих елементів широким загалом. При цьому перенесення елементів чужої мови відбувається як усним шляхом, так і через посередництво писемної мови, найефективніше – через переклад.

Центральним питанням у вивченні запозичень є їх пристосування, адаптація до системи приймаючої мови. У науковій літературі з цього питання виділяються такі показники освоєності запозиченого слова:

1) фонетико-графічна передача іншомовного слова засобами мови, що запозичає;

2) фонетичне освоєння слова, яке не обов'язково повинно бути повним і в процесі якого можуть з'явитися нові фонеми або периферичні підсистеми фонологічної системи приймаючої мови;

3) граматичне освоєння, головними показниками якого є входження іншомовного слова до певного граматичного класу слів приймаючої мови і набуття у зв'язку з цим відповідних морфологічних і синтаксичних ознак;

4) словотвірна активність, яка полягає в здатності іншомовних слів служити базою для творення нових слів;

5) семантичне освоєння запозичень – це питання про включення їх в лексико-семантичну систему приймаючої мови. Це питання про віднесення нового слова до синонімічного ряду слів з подібним значенням і розмежування його – смислове або стилістичне – з іншими елементами цього ряду; поява у нього антонімічних опозицій на грунті нової мови; посідання ним певного місця в семантичних структурах і мікроструктурах нової мови і зміни в них, викликані його входженням;

6) нарешті, свідченням освоєності слова і одночасно умовою його адаптації є широке вживання іншомовного слова в літературній мові. Л.П. Крисін уточнює це положення, розрізняючи серед запозичень загальновживані слова і терміни, оскільки вони відрізняються і ступенем, і характером уживання. Можна сказати, що іншомовний термін запозичений даною термінологічною системою, якщо він регулярно вживається в мовній сфері, що обслуговується цією системою; іншомовне слово запозичене лексичною системою літературної мови, якщо воно вживається в різних, мінімум у двох, мовних жанрах [6].

1.2 Проблеми класифікації та встановлення хронології запозичень

Питання про місце і роль слів іншомовного походження, про межі їх уживання в українській мові неодноразово піднімалося протягом зазначеного періоду, зумовлюючись кардинальною проблемою того часу: створення такої літературної мови, яка б, не втрачаючи своєї народної основи, була б здатна обслуговувати вищі сфери людської думки, стати мовою нації, освіти. Можливості ж української мови щодо цього не викликали сумнівів у передової частини української й російської інтелігенції.

Проблема створення високорозвиненої літературної мови не могла бути розв'язана без створення наукової термінології, а остання, в силу своєї специфіки – обслуговувати спілкування в науковій сфері, що має інтернаціональний характер. Все це вимагало розв'язання питання про міру використання в ній лексики іншомовного походження. Ця спроба була зроблена журналом "Основа" у вигляді статей М.Т. Левченка "Заметка о русинской терминологии", П.С. Єфименка "По поводу заметки Левченка "О русинской терминологии". М.Т. Левченко вважав головним принципом творення термінології доступність і зрозумілість для народу. Тому терміни, запозичені з латинської, грецької або нових західноєвропейських мов М.Т. Левченко пропонує заміняти українськими відповідниками або словами з слов'янських мов – чеської, польської. При цьому він не відкидає й можливості творення неологізмів. Наприклад, анархія – безправність, аналіз – розбор, оригінал – переворот, перспектива – зглядность, механізм – сило дійство, результат – послідок, горизонт – позем, небосклон, інстинкт – побудка, елемент – первина, нейтральний – ніякий, нейтралітет – ніякость та ін.. В основному на аналогічних позиціях стояв і П.С. Єфименко, виправляючи у М.Т. Левченка лише форми слів, які не відповідають духові української мови: замість безправность треба безправ'я, замість розбор – розбір. Проте в своєму словникові П.С. Єфименко подає і ті терміни іншомовного походження, які вже були зафіксовані писемними джерелами раніше: амбіція, артикул, аспект та ін., хоча переважну більшість його термінів становлять слова новоутворені або перекладені: аргумент – довод, арієрград – задні, заднє військо, аудієнція – послухання. Анонім – неназваний, ненайменований. Продовжуючи традицію письменників і лексикографів першої половини ХІХ ст., П.С. Єфименко подає значну кількість іншомовних слів у тих формах, у яких вони засвоєні народною усною мовою: акація – окація, оксамит – оксамит, амуніція – амуніція, аренда – оранда і подiбне [6].

У 70 - х роках ХІХ ст. питання про ставлення до іншомовних слів, про принципи творення української термінології знайшло прогресивне розв'язання в працях М.П. Драгоманова. Він вважав, що утворення наукової термінології може відбуватися різними шляхами: "Тут можуть стати у пригоді й одноплемінні мови, і переклад слів, і виробка нових коренів, а часом потрібно буде зоставити і слова романські або германські, коли вони вже вжились скрізь, увійшли у громадську мову, прийняли народну фонетику і дали од себе походні". Головною засадою для тих, хто створює українську термінологію, повинна бути не ідея відрубності, а ідея зрозумілості її для народу, практичності. М.П. Драгоманов радив у тих випадках, коли відсутній відповідний термін в українській мові, звертатися до російської мови, як найближчої генетично до мови української. Виступаючи проти поглядів націоналістів на мову як "національну святощ", М.П. Драгоманов заявляв: "Мова все-таки слуга людини, а не пан. Мова мусить рости і перемінятися відповідно зросту людини, громади. Людина вільна вчити й уживати чужі мови".

Надзвичайно важливе прогресивне значення для розвитку української літературної мови мали погляди і мовна практика І.Я. Франка, який в своїх наукових працях, публіцистиці, активно використовував інтернаціональну лексику і, в силу свого полілінгвізму, вводив нові іншомовні слова, які або залишались на рівні екзотизмів, або приживалися на українському грунті. Разом з тим, дбаючи про творення наукової мови, І.Я. Франко намагався використати і багатство словника народної мови, і її словотворчі можливості: у своїх науково-популярних творах, розрахованих на широкого читача, для пояснення значень іншомовних слів він звертався до відповідників — уже існуючих слів української мови або до власних неологізмів. Наведені нижче приклади свідчать про копітку роботу письменника над тим, щоб зробити уживані ним іншомовні слова зрозумілими, співвіднести їх з адекватними власне українськими або новоутвореними словами: «Еволюція (розвиток), виходячи від первісної дикості чоловіка, містить в собі поступ яко головний і вироджування (дегенерацію) яко побічний, підрядний складник» (тут і далі розрядка авт.); "То значить, кожнім розвитку (чи поступовім, чи дегенераційнім) ідуть побіч і мішаються дві струї: різницювання (диференціація) частей однорідних і скупчування (інтеграція) частей різнорідних"; "… Повільна експропріація (вивлащення) більших фабрик, посілостей, домів по містах…" У працях І.Я. Франка знаходимо і приклади творення термінів шляхом калькування іншомовних слів, при цьому письменник часто вказує на джерело терміна: товариськість (die Geselligkeit), природні звуки (Naturlaunte), наклони суспільні (Socialistinkte), невольниче підданство (Leibeigenschaft) та ін.. Таким чином, І.Я. Франко своєю практикою вживання іншомовних слів фактично стверджував їх необхідність для утворення високорозвиненої літературної мови [6].

В аналізований період, починаючи з 70-х років ХІХ ст., в українській літературі спостерігається розширення сфери зображення, вихід за рамки змалювання самого лише життя селянства. П. Мирний, І.С. Нечуй-Левицький, І.Я. Франко, М.М. Коцюбинський, О.Ю. Кобилянська, Н.І. Кобринська та ін.. звертаються до зображення інтелігенції та інших верств населення. Все це вимагало введення нових словесних засобів, зокрема інтернаціональної лексики, що, безумовно, підносило українську літературну мову на вищий щабель порівняно з її попереднім етапом. Художні твори, публіцистик названих письменників дають цінний матеріал про семантичний склад запозичень, їх хронологію, ступінь активності вживання. Мовна практика передових письменників, таким чином, давала позитивну відповідь на питання про вживання іншомовних слів.

Проте це не означало, що питання про запозичення було знято з порядку денного. У 80 – 90 роках ХІХ ст. воно набрало нового характеру порівняно з постановкою його в 60-х роках у журналі "Основа". Це було пов'язано з виникненням дискусії про дальші шляхи розвитку української літературної мови, про забезпечення її єдності на всіх українських територіях. Центр ваги в питанні про іншомовні слова перемістився в основному на запозичення з російської і польської, почасти німецької мов, оскільки саме запозичення з цих мов відрізняли на той час східноукраїнську і західноукраїнську мовно-літературну практику.

Виразно пуристичну позицію щодо розвитку української літературної мови зайняв Б.О. Грінченко, який у статті "Галицькі вірші" докоряв галицьким поетам, що вони насичують свою мову "москалізмами", "полонізмами" та "провінціалізмами". Цю ж думку повторив він і в іншій статті. Наголосивши, що "…позичання річ дуже небезпечна і може пошкодити мові…" Б.О. Грінченко радив письменникам "пошукати, чи нема в народній мові справжнього нашого слова на те розуміння, на яке вони беруть слово польське чи московське" (там же). І.Я. Франко виступив з принциповою критикою пуристичних поглядів Б.О. Грінченка. Письменник у короткому нарисі історії розвитку Галичини переконливо показав, що мовні відмінності цієї України були зумовлені цілим рядом історичних причин. І.Я. Франко закликав ретельно вивчати говори на всій території України. Адже мова йде про створення єдиної літературної мови. Разом із тим письменник підкреслив, що мовні питання не повинні відволікати уваги від питань соціального, економічного, культурного розвитку народу, для якого мова є лише одним із способів спілкування [6].

А. Кримський наголосив на тому, що ті іншомовні слова, наприклад, польські чи російські, які "давно вже стали рідними", викидати не слід, бо народ їх розуміє краще, ніж деякі так звані "щиро-народні". Він не погоджується з закликом Б.О. Грінченка вишукувати усі потрібні слова лише в народній, діалектній мові і наводить арабську приказку "Зрозумілий барбаризм краще, ніж незрозумілий пуризм". "Нехай собі якесь "вибандурювати" буде щиро народним, а "визискувати" - польським, коли ж друге зрозуміти можна, а перше - ні!"

Дискусія про чистоту української літературної мови, про вироблення однакових для всієї території України норм відбулася і на початку ХХ століття. І в цій дискусії обговорювалось питання про вживання іншомовних слів. Наслідком усіх цих суперечок було вироблення прогресивних положень щодо розвитку української літературної мови і, зокрема, щодо вживання в ній слів іншомовного походження. Українська мова, як і всяка інша мова, не становить винятку в своєму розвитку: вона користується іншомовними словами на позначення нових предметів і явищ, для більш точного визначення наукових понять. Справа не в тому, власне слово чи чуже, а в тому, наскільки воно необхідне носіям мови. Дискусія, звичайно, не розв'язувала усіх важливих питань, що стосувалися унормування і забезпечення єдності української літературної мови. Це питання і не могло бути остаточно розв'язаним, оскільки у поглядах учасників дискусій відбивалися і їх соціально-політичні платформи, а вони були часто діаметрально протилежними. Проте думки передових сучасників щодо шляхів розвитку української літературної мови, пропозиції уніфікації правопису іншомовних слів на всій території України, зауваження з приводу значень звучання і правопису окремих запозичень були корисними і потрібними для свого часу, сприяючи виробленню норм літературної мови.

На досліджуваний період припадає найбільш інтенсивне збагачення словникового складу української літературної мови запозиченою лексикою: за відносно короткий історичний період в українську літературну мову ввійшли і утвердилися в ній найважливіші слова міжнародного характеру на позначення головних понять політики, науки, літератури, мистецтва. Це положення підтверджується порівнянням з відповідним процесом у російській літературній мові: в 30 – 40-х роках, коли нова українська література ще тільки набирала сил, в російську літературну мову вливається значна кількість слів іншомовного походження абстрактної семантики. В 60 – 70-х роках зростає кількість запозичень із сфери політики та різних галузей науки і техніки. Всього ж проягом зазначеного періоду російською мовою було засвоєно близько 2000 іншомовних лексем, що становило майже третину усіх нових слів цього періоду. В кінці XIX – на початку XX ст. процес запозичення нових лексичних одиниць у російській літературній мові затухає, натомість активізується процес освоєння раніше запозичених слів і морфем. Запозичення слів українською літературною мовою, на відміну від російської, відбувалося по висхідній лінії, відповідно до розширення можливостей для українського друкованого слова, розвитку публіцистичного та наукового стилів.

За підрахунками О.Г. Муромцевої, з 60-х років ХІХ ст. по перше десятиріччя ХХ ст. включно, в українську літературну мову ввійшло понад 1000 лексем інтернаціонального вживання для вираження різних понять суспільної, ідеологічної, філософської, культурної сфери. Якщо ж враховувати лексику інших груп, то ця цифра сягатиме близько 25000 лексем. Найбільш повне уявлення про обсяг запозиченої лексики дають спеціальні словники іншомовних слів (В.М. Доманицького та З.Ф. Кузелі, М.А. Чайковського).

У загальній характеристиці запозичень досліджуваного періоду виділяють найчастіше вживані предметно-тематичні групи, показують їх, поповнюють новими словами, намагаються встановити джерела запозичень. У досліджувальному періоді об'єктивно виділяються менші часові відрізки, протягом яких спостерігаються певні зміни в словниковому складі української літературної мови: 60 – 70 - ті та 80 – 90 - ті роки ХІХ - початок ХХ ст.

Окремо вона зупиняється на принципі встановлення джерела запозичень, оскільки переважна їх більшість має інтернаціональний характер, визначення джерела становить значні труднощі. При цьому йдеться не про первісне етимологічне джерело, а найближче – ту мову, в якій склалося дане значення слова і з якої воно потрапило з цим значенням безпосередньо або через посередництво іншої мови в мову приймаючу. Подібне розуміння джерела запозичення прийняте в сучасній мовознавчій науці і реалізується в працях Ю.С. Сорокіна, М.М. Шанського, О.Е. Біржакової, Л.А. Войнової, Л.Л. Кутіної, В.И. Христової, а також в деяких етимологічних словниках (зокрема, в "Этимологическом словаре русского языка" за редакцією М.М. Шанського). Наприклад, вказівка на латинський корінь слова інтеріалізм не дає уявлення про реальне джерело цього слова. Бо виникло воно як термін політекономії в англійській мові, спираючись на свідчення етимологічних словників, а також розвідок щодо етимології запозиченої лексики в український літературній мові другої половини ХІХ - початку ХХ ст. [6].

При розгляді сучасних теорій запозичення особливе місце займають теорії інтернаціоналізмів (інтернаціональних термінів), роль яких нині зростає.

За допомогою роботи В.В. Акуленка " Питання інтернаціоналізації словникового складу мови", нами було розглянуто питання інтернаціоналізації словникового складу мови. В своїй роботі автор зазначає, що інтернаціональність - це явище особливого роду серед різноманітних форм міжмовної спільноти, що зустрічаються серед мов Землі. Вона проявляється в подібності за лінією змісту, так одночасно і вираження лексичних знаків ряду дотичних мов, що зіставляються. В термінах теорії двомовності це означає, що до інтернаціоналізмів слід віднести будь - які омологічні поліморфеми, полілексеми і поліфраземи. Особливо часто такі знаки істотно зближують мови і грають важливу роль в процесах міжмовного обміну інформацією.

Якість інтернаціональності відносна, що проявляється і в питаннях кількості, соціальної бази, генетичних стосунків мов, і в співвідношенні їх форм і значень.

Інтернаціональність мовних знаків не існує в одній ізольованій мові. Ця міжмовна синхронічна категорія може бути виявлена тільки в декількох мовах, що зіставляються, проте не на найбільш абстрактному рівні мовної структури (resp. не шляхом застосування структурно-типологічного методу), а на рівні норми - шляхом застосування ареального і синхронно-порівняльного методів. Повністю ж реалізується ця категорія на рівні індивідуальної мови в ситуаціях двомовності і, зокрема, в процесах перекладу.

Подібність значень і форм інтернаціоналізмів не означає повної тотожності. Навпаки, разом із співпадаючими ознаками тут можливі в кожній мові специфічні відмінності, що не заважають практичному ототожненню міжнародних знаків. Диференціація, яка здійснюється шляхом зіставлення звучання, написання і синхронної мотивованості лексичних одиниць, дозволяє встановити типи інтернаціоналізмів Принципово можливі сім типів інтернаціоналізмів, причому усі можливості реалізовані в сучасних мовах: п'ять типів представлено в мовах усіх ареалів, тоді як два типи, пов'язаних із застосуванням ієрогліфічної писемності, зустрічаються в мовах зарубіжного Далекого Сходу. Міжнародна лексика і термінологія переважно греко-латинського походження, що традиційно привертала основну увагу дослідників (інтернаціоналізми у вузькому розумінні терміну) представляє лише приватний, хоча і особливо важливий випадок інтернаціоналізмів, що відносяться до чотирьох типів і властиві передусім мовам європейсько-американського ареалу.

Інтернаціональність - якість, що неминуче розвивається в будь-яких групах мов, які вступають в тривалі і досить інтенсивні контакти. Інтернаціоналізми виникали в різний час і зазвичай спонтанно в п'яти великих об'єднаннях мов Землі, образах п'яти основних ареалів (європейсько-американському, ближне- і средньосхідному, мовах народів СРСР, мовах Індостану і Індійського океану, зарубіжного Далекого Сходу) і цілому ряді субареалів. Разом із старими взаємозв'язками окремих ареалів сьогодні відбувається помітне зближення усіх ареалів за рахунок поширення у їх складі європеізмів, а також шляхом семантичного зближення інтернаціоналізмів різних ареалів і появи в них деяких універсальних відповідностей.

Місце російської мови на лінгвістичній карті і різноманіття її історичних зв'язків зумовили її активне приєднання до складу п'яти типів інтернаціоналізмів і передусім інтернаціональної лексики і термінології двох ареалів : європейсько-американського і мов народів світу СРСР. Группа, що має відношення до міжнародної лексики зв'язує російську мову також з мовами ближньо - і середньо-східного ареалу.

Інтернаціоналізація словникового складу мов виникає внаслідок їх конвергентного розвитку: в першу чергу вона пов'язана, хоча і не прямолінійно, а дуже складними шляхами, з процесами мовних контактів. Зокрема, появи і розвиток в мові інтернаціональної лексики і термінології не може бути зведено до результатів процесу запозичення слів. Складність шляхів виникнення зміни інтернаціоналізмів, нерідко призводить до полігенезису інтернаціоналізмів, до явищ збільшення етимологічних і історичних джерел і етимологічного матеріалу лексем.

У європейських мовах розвиток інтернаціональних елементів пов'язаний з декількома основними хвилями культурних і лінгвістичних взаємодій : з поширенням абстрактної лексики і термінології в період християнізації; пізніше - після виходу латині з міжнародного вживання - із становленням національних наукових термінологій; з середини XIX ст. - з процесом впровадження спеціальних термінів і абстрактної лексики в літературні мови у зв'язку з поширенням нових соціальних, філософських і наукових ідей і концепцій; нарешті, з середини XX ст. - з семантичним зближенням інтернаціоналізмів багатьох мов під час дуже швидких і інтенсивних мовних контактів. Основними джерелами впливів у цьому випадку є латина і французька мова, частково - німецька, італійська, іспанська, а сьогодні - передусім англійська і російська мови. Російська мова мала перші європеізми з X ст., з XVIII ст. вони активно опановувалися. У мовах народів СРСР найбільш суттєвим для їх інтернаціоналізації (разом з іншими, вторинними процесами) стало надзвичайно активне збагачення і розвиток їх словників в радянську епоху, в якому величезну роль мав вплив російської мови.

Особливе значення інтернаціоналізмів в розвитоку сучасних мов обумовлене тим, що вони є загальновизнаними природними формами лексико - семантичного вираження найважливіших понять сучасної культури. У прикладному аспекті з цим пов'язана їх роль в усіх основних шляхах подолання мовного бар'єру, будь то навчання мовам, переклад, який здійснюється людиною і, навіть машиною, створення міжнародних допоміжних мов.

Тому свідома орієнтація на інтернаціональні елементи в мовах неминуча в науково обгрунтованому мовному становленні. Спонтанність і неорганізованість процесів зближення мов у минулому призводили іноді до непотрібних ускладнень в мовленнєвому розвитку, небезпечного явища псевдоінтернаціональності. Облік інтернаціональних традицій і співвідношень виправдовує себе при створенні і нормалізації літературних мов, в роботах по культурі мовлення, по стандартизації термінологій, створенню писемності і реформуванню орфографії.

При цьому інтернаціоналізація ніколи не створювала і не може створювати загрози самобутньому розвитку мов, тому що в мовах, як і в усіх інших областях і формах людської діяльності, інтернаціональне не протистоїть національному, а утілюється в нім та складає разом з національно-специфічними рисами найважливішу складову частину національного.

Велика увага була приділена статті С.В. Гриньова щодо термінологічних запозиченнь, в якій автор зазначає, що питанню термінологічних запозиченнь в російській мові приділяється порівняно мало уваги, в нашій літературі досі немає дослідження, яке повною мірою розкриває питання запозичень, іншомовних термінів і терміноелементів, що відповідає запитам практичної роботи і базується на такому ж великому термінологічному матеріалі.

Автор зазначає, що існує багато класифікацій запозичень з урахуванням різних аспектів їх розгляду. Найбільш явними підставами класифікації є: час запозичення, мова - джерело запозичення і сфера вживання запозичень. Хронологічний аспект (час классфіксації запозичення в мові, що приймає і періоди запозичення) практично є в усіх роботах по запозиченню і покладений в основу цілого ряду досліджень з проблеми запозичень. Цей аспект, як правило, тісно пов'язаний з іншою основою класифікації - по мові - джерелу запозичення. Досить конкретною є і класифікація запозичень за областями людської діяльності (сферам вживання запозичень). При цьому, мабуть, можна виділити два основні класи лексики, які поповнюються таким чином: загальнорозмовна лексика і професійна лексика (термінологія).

Також Ю.В. Малахова у своїй роботі «Японські лексичні запозичення у контексті міжкультурної комунікації» умовно поділила всі запозичення на загальновживані та спеціальні, проте вона зазначає, що межа між ними нечітка, оскільки зміна умов життя ,моди й інших екстралінгвальних чинників сприяє тому,що запозичення з вузькоспеціальної сфери переходять до загальновживаної лексики.

Автор зазначає, що найбільше значення в сучасній теорії запозичення має класифікація запозичення, заснована на характері запозичуваного матеріалу. Так, традиційно прийнято виділяти два основні різновиди запозичення - пряме запозичення і калькування. При прямому запозиченні з чужої мови беруться і матеріальна форма (звукова або графічна) і значення слова - прототипу, а при калькуванні тільки значення, або семантична структура іншомовної лексичної одиниці.

Дуже близькою до наведеної вище класифікації є типологія запозичень, що базується на структурній диференціації запозичених слів. Згідно цієї типологією, автор виділяє три основні різновиди іноземних слів : а) слова без морфемної заміни, що переносять в мову, що запозичує, окрім значень, весь свій морфемний склад; б) слова з частковою морфемною заміною, або гібриди, напівзапозичення, що лише частково складаються з іншомовних елементів; в) слова з повною морфемною субституцією, тобто кальки або семантичні запозичення.

1.3 Проблеми вивчення пристосування німецькомовних лексичних

запозичень до системи мови-рецептора

Важливе місце в роботах лінгвістів має проблема адаптації запозичень у системі мови-рецептора. Л.В. Чурсіна у своїй роботі «Словотвірна валентність основ французького походження в сучасній українській літературній мові» підкреслює, що освоєння лексики іншомовного походження відбувається на різних рівнях – графічному, фонетичному, морфологічному, лексико-семантичному та словотвірному, також вона зазначає, що центром словотвірного аналізу є не похідне слово і не словотвірна модель, а твірна основа і її іманентна властивість сполучуватися з певним набором афіксів, інших дериваційних компонентів.

О.Г. Муромцева стверджує [6], що основним матеріалом для висновків про фонетичну адаптацію запозичених слів є графічна передача звуків мови-джерела в українських текстах. Оскільки український правопис розвивався в напрямку до його фонетизації, це дає підстави говорити в певних випадках про відповідність між окремими графемами і вимовою звуків, що ними позначаються, у словах іншомовного походження; однак ряд варіантних написань створює труднощі у визначенні звукових відповідників.

Німецькі голосні звуки в процесі пристосування до фонетичної системи української мови зазнавали майже повної субституції їх голосними української мови, що виявлялося у втраті таких особливостей звуків, як довгота і короткість, носовий характер, відкритість і закритість. Щодо більшості німецьких приголосних, то вони зазнали в українській мові повної субституції.

Основна маса запозичень ХІХ – ХХ ст. уживалась у сучасній граматичній формі. О.Г. Муромцева пояснює це тим, що пристосування граматичної форми відбувається швидшими темпами, воно тісніше пов'язано з відношеннями в межах національної морфологічної і словотвірної системи. Крім цього, спеціально для української мови надзвичайно важливого значення в цьому плані набувала роль російської мови як мови-посередника: в силу матеріальної спільності морфологічних засобів обох мов засвоєння запозичень українською мовою відбувалося значно швидше і з меншою кількістю варіантів, ніж це спостерігалося при звуковому засвоєнні запозичень. Варіанти, що йшли з Західної України, виглядали локальними, ненормативними, чужими для граматичної системи української мови [6].

У статті В.В. Скачкової [10] про деякі наслідки семантичного освоєння німецькомовних лексичних запозичень, автор зазначає, що якщо розподілити німецькомовний лексичний матеріал, який входить до складу сучасної української літературної мови, на групи з точки зору семантичних змін, то чітко вимальовуються дві значні групи слів. До першої з них увійдуть ті лексичні запозичення, які у мові-рецепторі функціонують у тому семантичному обсязі, що й у мові-джерелі. Причому маються на увазі як однозначні, так і багатозначні лексеми. До другої групи увійдуть слова, які в українській мові набули семантичних зрушень, а саме: а) запозичення, що зменшили кількість значень порівняно з кількістю значень у німецькій мові; б) лексеми, що збільшили кількість значень по відношенню до кількості значень етимону.

Автор розглядає кожну з груп окремо на предмет визначення наслідків семантичних процесів, які відбуваються з німецькомовною лексикою при її освоєнні в українській мові.

Першу групу німецькомовних лексичних запозичень становлять лексеми, які, як уже зазначалося вище, в українській мові існують у тому семантичному обсязі, що й у мові-джерелі. Щодо моносемічної лексики, то це найчастіше лексика термінологічна – як вузькоспеціального (наукового), так і більш широкого (побутового) характеру. У більшості випадків це назви реалій, що належать до військової, технічної, промислової, наукової і побутової сфер: колонтитул, станіоль, смальта, вашгерд, дюкер, вісмут, шніцель, страус, пудель, інцухт і т.і. Зустрічається також абстрактна лексика: ерзац, зумер, цугцванг. Найчастіше ж запозичена лексика не є однозначною. Отже, другу групу слів, запозичених українською мовою у семантичному обсязі, який вони мали в німецькій мові, становлять багатозначні слова. Вони належать до військової, технічної, промислової, будівельної, медичної, спортивної галузей: флянець, кронциркуль, візир, шліц, квартирмейстер, капсула, матриця, ордер, бункер, штатив, корнцанг, трензель, шприц, шротт, шнур і т.і.

На думку автора, слід відзначити, що не завжди німецькомовне багатозначне слово приходило в українську мову з усією сукупністю значень. Деякі слова запозичились в одному із значень, пізніше до цього значення приєднувалися інші, притаманні етимону. Так, слово шнур на першому етапі запозичування з'явилося у значенні "тонка мотузка". Пізніше воно запозичає з німецької мови значення "міра довжини, що відповідає приблизно 45м", яке застаріло на даний момент. На наступних етапах функціонування в мові лексема шнур паралельно набуває, як у мові-джерелі, так і в приймаючій мові, переносного значення "низка чого-небудь", наприклад, коралів, перлів і т.і. З розвитком електротехніки названа лексема знову-таки розширює семантичний обсяг паралельно в обох мовах, набуває змісту "електричний дріт із декількох ізольованих проводів".

Прикладом паралельного семантичного розвитку в обох мовних системах може служити також запозичення ландскнехт, яке на початку свого входження в українську мову мало значення "найманий солдат у Німеччині і інших країнах Західної Європи в XV - XVII століттях". Значно пізніше це слово починає вживатися в обох мовах з переносним значенням "продажний вояка, найманець".

До другої групи віднесено ті запозичення, які змінили свій семантичний обсяг у новому мовному оточенні. Серед них виділяємо значку кількість слів, що звузили в мові-рецепторі свій семантичний обсяг. Причому більшість запозичень, які існують в українській мові зі скороченим семантичним обсягом, проникла до нас в одному з вузьких обмежених значень, що у мові-джерелі розвинулось внаслідок відмежування від більш широкого, загального значення.

Таким є вживання слова штиб у значення "кам'яновугільне пилоподібне топливо", що в німецькій мові виступає як вторинне більш вузьке порівняно з його основним значенням "пил" і "прах" / нім. Staub /. Подібних прикладів можна навести безліч. Це лексема юнга, абшит, плац, дека, цуг, флінт, штрих, глет, люфт, блінт та ін.

Автором зафіксовано також ряд німецькомовних лексем, що розширили свій семантичний обсяг в українській мові. Аналізуючи їх, ми дійшли висновку, що розширення семантичного обсягу проходило різними шляхами. Найбільш типові з них це: а) перенесення за функціями, наслідком чого часто є перехід з однієї термінологічної сфери в іншу, з вузькоспеціальної до загальновживаної лексики і навпаки; б) метафоризація; в) метонімічне перенесення; г) поширення власних назв на назви реалій.

Прикладом запозичення, що розширило свій семантичний обсяг шляхом перенесення за функціями, можуть служити лексеми командир, штаб, які функціонують в німецькій мові у сфері військової справи. Проникнувши в українську мову з цими значеннями, вони значно розширили свій семантичний обсяг, стали фактично загальновживаними (порівняємо : командир будівельного загону, або "вона в нашій сім"ї за командира"; штаб трудових справ, штаб будівельного загону та ін.).

Спостерігається також зворотнє явище, а саме термінологізація загальновживаної запозиченої лексики. Так, внаслідок перенесення за функціями запозичення кабінет, фартук, футляр перейшли з побутової у спеціальні сфери, набувши значення термінів у різних галузях життя. Лексема кабінет прийшла свого часу в українську мову в значенні "робоча кімната". У сучасній німецькій мові це слово зазнало метонімічного перенесення, вживаючись у значенні "кабінет міністрів", а для поняття "робоча кімната" існує німецьке Arbeitszimmer. Значення ж "кабінет міністрів" розвивалося і у мові-рецепторі. Але, крім цих значень, лексема кабінет отримала подальший семантичний розвиток. Просторове її значення було перенесено і в інші сфери: кабінет лікаря / Sprechzimmer / , кабінет для занять / нім. Fachzimmer /, кабінет начальника / нім. Chefzimmer /. Отже, з побутової сфери, в яку лексема кабінет була запозичена спочатку, вона перейшла шляхом перенесення за функціями у сфери медицини, освіти, у виробничу галузь.

Як приклад розширення семантичного обсягу шляхом метафоризації автор подає лексеми флокени, калібр, зигзаг, шлейф, фраєр та ін. Так, запозичення фраєр / нім. Freier - "жених" /, існувало у значенні етимона в ХІХ - на початку ХХ століття на території Західної України, проте з часом воно переосмислилось і функціонує у сучасній українській мові зі зневажливо-насмішкуватим відтінком як метафора зі значенням "пустий, нікчемний чоловік".

Слід зазначити, що ряд німецькомовних запозичень набули переосмислення на мовленнєвому рівні / у розмовній мові, в текстах художньої літератури/ виконуючи певні експресивні функції. Це такі лексеми, як культуртрегер, орднунг, рейх, фюрер, ерзац, слово елемент обер - та ін. Увійшовши до української мови в період Великої Вітчизняної війни, ці слова набули негативного забарвлення як запозичення, пов'язані з мовою окупантів. Вони не стали фактами мови, залишившись на рівні історизмів, ці лексеми характеризують мову воєнного періоду для назв ворожих реалій та ін.

Менш поширене, ніж метафора (проте зустрічається серед німецькомовних запозичень), метонімічне перенесення. Як приклад автор наводить лексему верстат, що означає в мові-джерелі / нім. - Werstatt / "майстерня, цех", а в сучасній українській мові переосмислилась зі значенням "станок". Виявлено також невелику кількість прикладів розвитку значень шляхом перенесення, поширення власних назв на назви реалій: дрезина, / від німецького прізвища Drais / , зингер / німецька фірма "Singer"/, рентген / від німецького прізвища Röntgen /, цейс / німецька фірма "Zeiss" / і т.і. [10].

Також нами було розглянуто статтю В.В. Скачкової про німецькі лексичні запозичення в сучасній українській мові у сфері рослинного і тваринного світу. Ця лексика складає понад сорок одиниць і включає назви квітів, дерев, кущів, культурних рослин, різновидів грибів тощо: айстра, бавовна, барвінок, букс, вайда, гіацинт, денисена, едельвейс, імбир, квасоля, кольрабі, лакриця, люфа, мангольд, платан, померанець, рапс, спаржа (шпараги, шпаргаль), тамаринд, тмин (кмин), трюфель, цибуля, шпинат, штокроза, ясмин (застаріле); назви птахів та інших представників тваринного світу, в тому числі домашніх тварин: валах, вальдшнеп, гайстер (діалектне), гаршнеп, доберман, какаду, каплун, кроншнеп, мопс, пудель, страус, такса, фінвал.

Серед зазначених запозичень є такі, які потрапили в українську мову ще в ХV - ХVІ ст. Це імбир, бавовна, що були назвами товарів, які ввозилися до нас із закордону; імбир (у ХV ст. ингбирь, инбир) – "коріння тропічної трав'яної рослини і прянощі, виготовлені з неї"; бавовна (в ХV ст. - баволна) – рослина й тканина з неї. В цей час у давньоукраїнській мові з'являється запозичення цибуля ( нім. Zwibel), яке витіснило давньоруське лук (лоукь).

У ХVІІ ст. в літературних пам'ятках української мови фіксуються гіацинт, кмин (тмин), померанець, барвінок на позначення квітів і рослин, що були запозичені разом з назвами з німецької мови. У ХVІІІ ст. в українську мову надходять, з німецької слова пудель, мопс, вальдшнеп, каплун, шо є назвами порід собак, птахів, а також рослин, як то шпинат, айстра тощо. В ХІХ ст. в українській мові з'являються такі слова на позначення порід собак, як доберман, такса. Лексема мангольд є найпізнішим німецьким запозиченням, вона фіксується у словниках у ХХ ст. Частина цих лексем, як бачимо (барвінок, квасоля, айстра, мопс, пудель, такса тощо), позначають ті рослини та тварини, які органічно увійшли в життя українців. Зустрічаються серед них і ті, що називають екзотичні рослини і тварини, як то какаду, страус, тамаринд.

Досліджуючи генезу запозичень аналізованої предметно-тематичної групи, автор дійшла висновку, що німецька мова є генетичним джерелом для невеликої їх кількості: такса (нім. Dachshund, нім. Dachs, "борсук" + нім. Hund, "пес, собака"), доберман (нім. Dobermann – від прізвища німецького собаковода Л. Добермана), денисена (нім. Dönissens – від прізвища німецького селекціонера, який вивів цей сорт черешні), мангольд (нім. Mangold) та деякі інші.

Проте для більшості слів, що належать до предметно-тематичної групи рослинного і тваринного світу, німецька мова є історичним джерелом, генетично ж вони пов'язані з іншими мовами. Та саме в німецькій мові ці слова отримали ту звукову оболонку, відмінну від мови-джерела, з якою потрапили в українську мову. А отже, традиційно такі запозиченнх вважаємо німецькими. Це квасоля (c.- в.- нім. fasöl ← лат. phascolus "квасоля"), тамаринд (нім. Тamarinde ← араб. тамр "індійський фінік"), трюфель (нім. Trüffel ← лат. tuber), какаду (нім. Kakadu ← малай. kakatua), страус (нім. Strauss ← лат. struthio) і т.і.

Наведені приклади свідчать, що ці назви фонетично є ближчими до німецької мови, ніж до мови - генетичного джерела.

Переважна більшість аналізованих у статті запозичень належить до активного складу сучасної української мови (70%). Словами обмеженого вживання є 30% запозичень, як то лакриця, люфа, фінвал, мангольд, тамаринд, які характерні для мови фахівців. Зустрічаються й діалектні варіанти, як, наприклад, карп, дупель, гайстер, каплун, які наявні у вжитку населення окремих областей України [11].

1.4 Висновки до розділу 1

Отже, розглянувши літературу з цієї теми, можна зробити висновок, що німецькі запозичення мали великий вплив на розвиток української літературної мови. Проблеми дослідження запозиченої лексики не нові. Як бачимо, їм приділяється значна увага у проаналізованих вище роботах. Але й досі вони залишаються розглянутими лише частково.

Науковці зазначають, що лексичні запозичення є одним із способів поповнення словникового складу будь-якої мови протягом усієї історії її існування. Безпосередні контакти з закордоном, вивчення західноєвропейських мов, безумовно, сприяло проникненню іншомовних слів в українську мову і подальшому їх освоєнню. На ХІХ – початок ХХ століття припадає найбільш інтенсивне збагачення словникового складу української літературної мови запозиченою лексикою: за відносно короткий історичний період в українську літературну мову ввійшли і утвердилися в ній найважливіші слова міжнародного характеру на позначення головних понять політики, науки, літератури, мистецтва.

Важливе місце в роботах лінгвістів посідає проблема адаптації запозичень у системі мови-рецептора на фонетичному, морфологічному та семантичному рівнях. Основним матеріалом для висновків про фонетичну адаптацію запозичених слів є графічна передача звуків мови-джерела в українських текстах. Німецькі голосні звуки в процесі пристосування до фонетичної системи української мови зазнавали майже повної субституції їх голосними української мови. Основна маса запозичень ХІХ – ХХ ст. уживалась у сучасній граматичній формі. Запозичений лексичний матеріал, який входить до складу сучасної української літературної мови з погляду семантичних змін поділяють на дві групи. До першої з них відносяться ті лексичні запозичення, які у мові-рецепторі функціонують у тому семантичному обсязі, що й у мові-джерелі. До другої групи – слова, які в українській мові набули семантичних зрушень.


РОЗДІЛ 2. НІМЕЦЬКОМОВНІ ЛЕКСИЧНІ ЗАПОЗИЧЕННЯ У

СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІЙ ТА ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРАХ

2.1 Поділ запозичень з соціально-політичної та економічної сфер на

мікрогрупи, генеза запозичень

Під час дослідження нами було виявлено 75 запозичень з соціально-політичної сфери, які функціонують в сучасній українській літературній мові. До них належать: авторитет (нім. Autorität, франц. autorite, від лат. auctoritas – влада) – 1) Загальновизнаний вплив, що його роблять на переконання й поведінку людей певні особа, організація, вчення завдяки притаманним або приписуваним їм особливостям і заслугам. 2) Особа, що користується загальним визнанням, впливом. Агентура (нім. Agentur) – 1) Сукупність агентів будь-якої установи, підприємства або організації. 2) Мережа агентів, що створюється для збирання таємних відомостей, здійснення підривної роботи. Агітація ( нім.Agitation, лат. agitatio – приведення в рух, спонукання) – Поширення певних ідей або лозунгів за допомогою різноманітних засобів: бесід, виступів у пресі, по радіо, телебаченню, кіно, театру, образотворчого мистецтва, політичної та художньої літератури; один із засобів політичного впливу на маси, ідеологічна, зброя боротьби класів та їхніх партій. Агресор(нім. Aggressor, лат. aggressor – той, що нападає) – сторона, що нападає; держава, яка здійснює агресію, першою застосовує збройну силу проти іншої держави; загарбник. Аншлюс (нім. Anschluβ, букв. – приєднання) – імперіалістична політика загарбання Австрії Німеччиною; проводилась німецьким імперіалізмом після 1-ї світової війни, особливо після встановлення в Німеччині в 1933 р. фашистської диктатури. Практично А. було здійснено в 1938 р. Аскет (нім. Asket, грец. άοκητής – добренавчений) – 1) У давнину християнський подвижник, пустельник. 2) Переносно – людина, яка вкрай обмежує свої життєві потреби. Базис (нім.Basis, грец. βάσις – основа) – 1) Основа, база. 2) геод. Основна, точно виміряна на місцевості лінія, за якою визначають довжину інших ліній і роблять обчислення. 3) Б. економічний – сукупність виробничих відносин певного суспільства, що відповідають характерові й певному рівневі розвитку продуктивних сил. Блок (нім. Block) – угода, союз між державами, партіями, групами людей для досягнення спільних політичних цілей. Бундесвер (нім. Bundeswehr, від Bund – союз і Wehr – захист) – збройні сили Федеративної Республіки Німеччини (ФРН). Бундесрат (нім. Bundesrat, від Bund – союз і Rat – рада) – верхня палата парламенту Федеративної Республіки Німеччини (ФРН), а також у Німеччині в 1871 – 1918 pp., в Австрії в 1920-34 pp. Бундестаг (нім. Bundestag, від Bund – союз і Tag – день) – нижня палата парламенту Федеративної Республіки Німеччини (ФРН). Бунт (нім. Bund) - 1. Повстання. 2. В'язанка, пучок однакових речей. 3. Шість великих струн на бандурі. Бургомістр (нім. Burgermeister) – 1) Голова міського самоврядування середньовічних міст, що мали магдебурзьке право. 2) В деяких сучасних капіталістичних країнах – голова міського самоврядування. 3) В Німецькій Демократичній Республіці (НДР) – голова місцевої ради. Бюргер (від нім. Burger – городянин) – 1) Вільний житель середньовічних міст Європи. 2) Переносно – міщанин. Вербувати (нім. werben) – 1) Наймати людей на військову службу. 2) Набирати в якусь організацію, залучати до якоїсь справи. 3) Переносно – залучати до якоїсь діяльності. Герольд (нім. Herold) – у країнах Зах. Європи за середніх віків оповісник, парламентер, церемоніймейстер при дворах королів і великих феодалів. Г. відали також складанням гербів і родоводів (застаріле). Герцог (нім. Herzog) – 1) У давніх германців виборний військовий вождь племені. 2) В Зах. Європі в період раннього середньовіччя – племінний князь, в період феодальної роздробленості - великий феодал, який займав перше після короля місце у феодальній ієрархії. 3) Один з найвищих дворянських титулів у Зах. Європі, що й досі зберігся в деяких країнах, наприклад у Великобританії. Герб (польс. herb, від нім. Erbe – спадщина) – знак держави, міста чи роду. Гестапо (нім. Gestapo, скор. від Geheime Staatspolizei) – таємна державна поліція у фашистській Німеччині в 1933 – 45 рр, Здійснювала масовий терор у Німеччині та окупованих нею країнах. Міжнародний військовий трибунал у Нюрнберзі в 1946 р. визнав Г. злочинною організацією. Гетьман (пол. hetman, від нім. Hauptmann – начальник) – у 16 ст. – виборний ватажок козацького війська Запорізької Січі, від 17 ст. до 1764р. – начальник козацького війська та верховний правитель України (застаріле). Гофмаршал (нім. Hofmarschall) – придворний титул у ряді монархічних країн; як правило, відав двірцевим господарством. Гофмейстер (нім. Hofmeister) – придворна посада в 13 – 14 ст. в Німеччині (в 19 – на початку 20 ст. – почесний титул), придворний чин (і посада) у 18 – на початку 20 ст. в Росії. Граф (нім. Graf) – 1) У Західній Європі за раннього середньовіччя вищий королівський урядовець, у період феодальної роздробленості великий феодал, згодом спадковий титул вищого дворянства. 2) Спадковий дворянський титул. У Росії, запроваджений Петром І, існував до 1917 р. (застаріле). Гуманізм (нім.Humanismus, лат. humanus – людяність) – 1) Прогресивний ідейний напрям культури епохи Відродження, що утверджував право людини на земне щастя, боровся за визволення науки й людської особистості від церковних обмежень. 2) Ставлення до людини як до найвищої цінності, захист права особистості на свободу, щастя, всебічний розвиток і прояв своїх здібностей. Дезорієнтація (нім. Desorientierung – дезорієнтація) – 1) Введення в оману, позбавлення правильної орієнтації. 2)Втрата здатності орієнтуватися. Диктат (нім. Diktat, лат. dicto – диктую, наказую) – 1) В міжнародному праві – нерівноправний договір, нав’язаний однією державою іншій. 2) Політика нав’язування своїх умов, вимог, угод сильною імперіалістичною державою іншій, слабшій державі. Ерцгерцог (нім. Erzherzog) – титул австрійських принців до 1918 р. Ідеологія (Ideologie – ідеологія, образ мислення) – система політичних, правових, етичних, художніх, філософських, релігійних поглядів; суспільна свідомість. Кайзер (нім. Kaiser, лат. Caesar – Цезар) – назва імператора в т. зв. «Священній Римській імперії» (962 – 1806 pp.) та в Німеччині (1871 – 1918 pp.). Камер-колегія (нім. Kammerkollegium) – за феодалізму установа, що відала королівськими доходами. В Росії створена Петром І у 1721 p.; відала державними доходами, існувала до 1801 р. Камер-юнкер (нім. Kammerjunker) – у деяких монархічних державах, у тому числі в дореволюційній Росії, нижче придворне звання (чин). Камергер (нім. Kammerherr) – у деяких монархічних державах, у тому числі в дореволюційній Росії, придворне звання, на ступінь вище ніж камер-юнкер. Канцлер (нім. Kanzler, від лат. cancellarius – воротар) – 1) За середньовіччя в Західній Європі особа, що займала при дворі монарха високі посади (начальника канцелярії, охоронця державної печатки тощо). 2) У ряді буржуазних країн – назва деяких вищих державних посад, наприклад, у Великобританії К. державної скарбниці – міністр фінансів; в Австрії і ФРН федеральний К. – глава уряду; у Швейцарії К. Союзу – керівних секретаріату вищих федеральних органів влади й управління (Союзних зборів і Союзної ради). Колектив (нім. Kollektiv, від лат. collectivus – збірний) – суспільна форма об’єднання людей, що виникає на основі їхньої спільної праці, спільних громадських інтересів, яким підпорядковуються дії, вчинки, інтереси окремих осіб (напр., виробничий К., трудовий К.). Колективізм (нім. Kollektivismus) – характерна риса соціалістичних і комуністичних суспільних відносин, яка полягає в усвідомленні вищості громадських інтересів над інтересами окремої особи, підпорядкування її діяльності інтересам колективу. Один з основних принципів комуністичної моралі, основним змістом якого є класова солідарність, взаємодопомога, товариське співробітництво, свідома дисципліна. Кооператив (нім. Kooperative, від лат. cooperative – той, що співробітничає) – добровільне об’єднання людей, які на пайових засадах спільно займаються певним видом господарської діяльності. Кооптація (нім. Kooptation, від лат. cooptatio – довибори) – поповнення виборчого органу власним рішенням без проведення нових виборів. Космополіт (нім. Kosmopolit, від грец. κοσμοπολίτης – громадянин світу) – 1) Прихильник космополітизму. Людина, позбавлена почуття патріотизму, відірвана від інтересів своєї батьківщини, чужа своєму народові. 2) біол. Рослина й тварина, поширені в усіх частинах земної кулі. Кронпринц (нім. Kronprinz) – титул спадкоємця престолу в Німеччині і Австро-Угорщині за часів монархічного правління (до 1918 р.) Культуртрегер (нім. Kulturtrager, букв. – носій культури) – іронічна назва імперіалістів-колонізаторів, які прикривають пригноблення народів загарбаних ними країн брехливими заявами про насадження там культури. Курфюрст (нім. Kurfurst, від Kur – обрання і Furst – князь) – великий феодал, князь у т. зв. Священній Римській імперії, який мав право брати участь у виборах короля (імператора). Титул К. існував з 13 до 19 ст. Ландграф (нім. Landgraf) – за середньовіччя титул вельможних князів у Німеччині. Ландрат (нім. Landrat, від Land – земля і Rat – рада) – 1) Орган управління в деяких кантонах Швейцарії. 2) У ФРН виборна особа, що очолює районний орган місцевого управління. Ландтаг (нім. Landtag, від Land – земля, країна і Tag – збори) – 1) У феодальних князівствах середньовічної Німеччини збори або з’їзди представників від станів; з 19 ст. – виборні представницькі органи в державах, що входили до складу Німецького союзу, а пізніше – Німецької імперії. 2) Представницький орган у землях (адміністративно-територіальних одиницях) Австрії і ФРН. 3) В НДР до 1952 р. – законодавчий орган земель. 4) Однопалатний парламент у Ліхтенштейні. Лозунг (від нім. Losung – заклик) – 1) Заклик, у якому чітко, стисло виражено провідну ідею, завдання або вимогу політичної, громадської організації. 2) В давнину умовне секретне слово, що вживалося при сторожовій охороні військ, пароль. Маркграф (нім. Markgraf) – 1) В Імперії Каролінгів і в середньовічній Німеччині – правитель прикордонної області, пізніше – титул деяких князів у Франції, Італії, Німеччині, Іспанії. Маршал (франц. marechal, від старонім. marschalc – конюший) – 1) У Франкській державі королівський слуга, що наглядав за кіньми. 2) 3 12 ст. придворний радник у Франції, заступник конетабля. 3) Найвище військове звання в ряді країн, зокрема в СРСР з 1935 р. 4) В Польщі звання деяких цивільних службових осіб (напр., М. сейму, віце-М. сейму). Майоризувати (нім. majorisieren, від лат. major – більший) – використати більшість голосів для відхилення пропозицій меншості (наприклад у парламенті). Нацизм (нім. Nazismus, скор. від Nationalsozialismus – національний соціалізм) – назва фашизму в гітлерівській Німеччині. Нацисти, наці (нім. Nationalsozialisten, скор. Nazi) – члени гітлерівської фашистської партії в Німеччині в 1919–45 pp. З метою обдурення народних мас гітлерівська партія демагогічно назвала себе «націонал-соціалістичною», проте в дійсності гітлерівці – затяті вороги соціалізму й демократії, найзлісніші реакціонери. В 1933–45 pp., перебуваючи при владі, встановили в країні терористську диктатуру, розв’язали 2-у світову війну, яка завершилася розгромом фашистської Німеччини. Нейтралітет (нім. Neutralität, від лат. neutralis – нічийний) – 1) Невтручання в чужі суперечки, в боротьбу між двома сторонами. 2) В міжнародному праві становище держави, яка не бере участі у війні, зберігає з воюючими державами мирні відносини і не подає жодній з них воєнної допомоги. Офіціоз (нім. offizios – офіціозний, від лат. officciosus – послужливий, ревний) – газета, журнал, бюлетень або інше друковане видання, що офіційно не є органом уряду або правлячої партії, але виражає їхні погляди з питань внутрішнього й міжнародного життя. Паритет (нім. Parität, від лат. paritos – рівність) – 1) Рівність сторін у їхніх взаємовідносинах; принцип рівноправного представництва сторін під час розгляду будь-якого питання, що стосується інтересів обох сторін, тощо. 2) Співвідношення валют різних країн, вимірювання співвідношення золотого вмісту їх. Плакат (нім. Plakat, з франц. placard – об’ява, афіша) – 1) Вид образотворчого мистецтва, що служить завданням наочної, найчастіше політичної, агітації та пропаганди. 2) Оголошення, яке вивішується в громадських місцях з метою інформації, реклами, інструктажу тощо.

Поліцмейстер (нім. Polizeimeister) – у феодально-абсолютистських і деяких буржуазних державах посадова особа, яка керує міським управлінням поліції.

Президія (нім. Präsidium, від лат. praesideo – сиджу попереду, головую) – 1) Найвищий колегіальний орган державної влади СРСР, союзних та автономних республік. 2)Постійний керівний колегіальний орган профспілкових, наукових та інших організацій (напр., Президія АН УРСР). 3) Група осіб, обраних для ведення з’їзду, зборів тощо. Принц (нім. Prinz, від лат. princeps – глава, володар) – титул особи, яка належить до царюючого дому. Пріоритет (нім. Priorität, від лат. prior – перший) – першість у відкритті, винаході, висловленні ідеї. 2) Переважне право, значення чогось. Пролетаріат (нім. Proletariat, від лат. proletarius – незаможний громадянин) – один з двох (поряд з буржуазією) основних класів капіталістичного суспільства; клас найманих робітників, позбавлених власності на засоби виробництва і внаслідок цього змушених продавати свою робочу силу власникам засобів виробництва – капіталістам; П. – найреволюційніший клас суспільства. Протест (нім. Protest, від лат. protesto – публічно доводжу) – 1) Рішуче заперечення в усній або письмовій формі проти будь-яких дій, виступів, рішень. 2) В радянському праві – письмова вимога офіційних осіб, здебільшого прокурора, про скасування або заміну незаконних актів, вироку, рішення, ухвали чи постанови суду. 3) Морський П. – нотаріально складений на заяву капітана судна акт про аварію чи пошкодження вантажу внаслідок зіткнення кораблів. 4) П. векселя – засвідчений посадовою особою (нотаріатом) факт несплати за векселем або відмови платника від акцепту векселя. Путч (нім. Putsch) – збройний авантюрницький виступ групи змовників, що не мають підпори й співчуття в масах, з метою вчинити державний переворот. Рейхсканцлер (нім. Reichskanzler, від Reich – держава, імперія і Kanzler – канцлер) – імперський канцлер, назва глави уряду в Німеччині в 1871 – 1945 pp. Рейхсрат (нім. Reichsrat, від Reich – держава, імперія і Rat – рада) – 1) В Баварії (1818 – 1918 pp.) верхня палата ландтагу; титул члена цієї палати. 2) В Данії (до 1866 р.) і в Швеції (до 1772 р.) державна рада при королі. 3) В Австрії (1848 – 51 pp., 1861 – 67 рр.) та Австро-Угорщині (1867 – 1918 pp.) двопалатний парламент. 4) У Німеччині (1919 – 34 pp.) орган представництва земель. Рейхстаг (нім. Reichstag, від Reich – держава, імперія і Tag – збори) – 1) За часів середньовіччя у т. зв. «Священній Римській імперії германської нації» загальноімперський станово-представницький орган влади. 2) Парламент у Північнонімецькому союзі (1867 –71 pp.), Німецькій імперії (1871 – 1918 pp.) і т. зв. Веймарській республіці (1919 – 33 рр.). В період фашистської диктатури (1933 – 1945 pp.) втратив своє значення і існував лише формально. 3) Назва будинку в Берліні, де засідав парламент Німеччини. Статссекретар (нім. Staatssekretar, від Staat – держава і Sekretar – секретар) – у деяких країнах назва міністрів і вищих державних службовців. Суверенітет (нім. Souveranität, франц. souverainete) – незалежність держави, що полягає в її праві за власним розсудом розв’язувати свої внутрішні й зовнішні справи, без втручання в них будь-якої іншої держави. С. є необхідною політичною та юридичною ознакою держави. В експлуататорських державах С. здійснює державна влада в інтересах експлуататорів; у соціалістичних державах – в інтересах трудящих. Титул (нім.Titular, лат. titulus, букв. – напис) – 1) Спадкове або надане монархом звання (граф, князь, барон тощо), з яким пов’язані особливі права і привілеї. Система Т. найхарактерніша для феодальної ієрархії. 2) В бурж. юриспруденції – підстави якого-небудь права (напр., Т. купівлі – продажу). 3) В СРСР найменування кошторису капітального будівництва об’єктів, включених до титульних списків. 4) Перша сторінка книги, на якій вміщено заголовок, прізвище автора, назву видавництва, рік та місце видання.

Тотальний (нім. total, від лат. totus – весь, цілий) – повний, загальний, всеосяжний; т-а війна – імперіалістична війна, яка ігнорує норми міжнародного права, закони й звичаї війни і використовує всі без винятку ресурси та засоби, що ведуть до масового знищення не тільки збройних сил противника, а й мирного населення, матеріальних і культурних цінностей. Теорія «тотальної війни» була основою стратегії німецьких та італійських фашистів. Фальсифікація (нім. Falsifikation, лат. falsificatio – підробка) – 1) Умисне викривлення або неправильне тлумачення тих чи інших явищ, подій, фактів. 2) Вчинена з корисливих мотивів підробка чогось, зміна вигляду або властивостей предмета і надання йому такого зовнішнього вигляду, який на відповідає його справжній суті. Фальш (польс. falsz, нім. falsch, від лат. falsus – неправдивий, хибний, помилковий) – 1) Обман, підробка. 2) Неприродність, ненатуральність. 3) Нещирість, лукавство. 4) Невірно взята (виконана) нота музичного твору. Філістер (нім. Philister) – самовдоволена і обмежена особа з вузьким, міщанським кругозором і святенницькою поведінкою; обиватель. Ширма (нім. Schirm – заслона) – 1) Переносна перегородка з рам-стулок, обтягнутих матерією. 2) Переносно – те, що використовується як прикриття чогось у політичних та інших цілях. Штаб (нім. Stab) – орган управління військами в частинах (на кораблях), з’єднаннях і об’єднаннях усіх видів збройних сил, підпорядкований відповідному командуванню і очолюваний начальником штабу. Штат (від нім. Staat – держава) – 1) Самоврядна територіальна одиниця, складова частина ряду буржуазних держав з федеративною формою державного устрою (США, Бразилія, Мексика та ін.). 2) Постійний склад працівників підприємства, установи чи організації. Штатгальтер (нім. Statthalter, від statt – замість і Halter – керуючий) – 1) Намісник монарха в Нідерландах та їхніх окремих провінціях у 15 – 16 ст. 2) Голова виконавчої влади в республіці Об’єднаних провінцій (Голландії) до кінця 18 ст. 3) В Німеччині до 1918 р. – намісник, правитель області, провінції тощо.

Лексичні одиниці, які функціонують у даній сфері, можна поділити на такі мікрогрупи: лексеми, які позначають поняття, пов’язані з революційною боротьбою, з побудовою нового суспільства: агіттація, базис, герб, гуманізм, колектив, кооператив, лозунг, плакат, пролетаріат; запозичення, що відбивають відносини між народами, державами: блок, нейтралітет, паритет, протест, пріоритет, суверенітет; слова, що визначають спосіб життя людини, її місце у суспільстві: авторитет, аскет, кооператив, космополіт; запозичення, що мають відношення до виборів в державні установи: вербувати, кооптація, майоризувати; особи, що займають певне місце в державі: бургомістр, гетьман, поліцмейстер, статс-секретар, штатгальтер; найменування титулів і посад: герольд, герцог, гофмаршал, гофмейстер, граф, ерцгерцог, камер-юнкер, камергер, кронпринц, курфюрст, ландграф, маркграф, маршал, принц, титул; найменування організацій та установ державного управління: камер-колегія, президія; територіальні одиниці: штаб, штат; лексеми, які відображають процеси класової боротьби, соціального розшарування, особливості ідеології, засоби захоплення влади: агентура, агресор, бунт, дезорієнтація, диктат, ідеологія, колективізм, культуртрегер, офіціоз, путч, тотальний, фальсифікація, фальш, філістер, ширма. В окрему мікрогрупу можна віднести лексику, яка пов’язана з суспільно-політичним устроєм Німеччини в різні періоди історії: бюргер, кайзер, канцлер, рейхсканцлер; державні та війскові установи й організації: бундесвер, бундесрат, бундестаг, гестапо, ландрат, ландтаг, рейхсрат, рейхстаг; назви політичних договорів, військово-політичних течій у фашистській Німеччині: аншлюс, нацизм, наці.

Наступна, аналізована нами сфера, сфера економіки, нараховує 21 лексичну одиницю, а саме: аграрний (нім. agrar, лат. agrarius, від ager – земля, поле) – земельний, пов’язаний з землеволодінням, землекористуванням. Банк (нім. Bank, франц. banque, з італ. banco – лава, конторка, стіл міняйла) – 1)Особливий економічний інститут, що акумулює тимчасово вільні кошти, надає кредит, здійснює грошові розрахунки, випускає в обіг гроші, цінні папери. 2) Ставки у картярських іграх. Банкір (нім. Bankier, від франц. banquier) – у капіталістичних країнах банківський ділок, великий акціонер банку або власник банкірського дому. Бухгалтерія (від нім. Buch – книга і halten – тримати) – 1) Ведення бухгалтерського обліку. 2) Структурний підрозділ підприємства, установи, організації, який здійснює бухгалтерський облік і звітність, контроль за додержанням фінансової і кошторисної дисципліни. Біржа (нім. Börse) – 1) В капіталістичних країнах ринок оптової торгівлі товарами або цінними паперами чи купівля-продаж іноземної валюти. 2) Б. праці – установа-посередник між робітниками і підприємцями – капіталістами під час акту купівлі – продажу робочої сили. Вексель (нім. Wechsel) – письмове боргове зобов’язання встановленої форми, що дає позикодавцю незаперечне право вимагати від боржника сплати зазначеної в В. суми грошей у вказаний строк. Гросбух (нім. Großbuch, від groß – великий та Buch – книга) – головна книга в бухгалтерії. Декорт (нім. Dekort) – у капіталістичних країнах знижка ціни товару за дострокову оплату його. Застосовується також, коли якість товару нижча, ніж передбачено угодою, або товар іншого зразка. Інвестиція (нім. Investition, від лат. investo – одягаю) – довгострокове вкладання капіталу у різні галузі економіки (в межах країни або за кордоном) для одержання найвищого прибутку. Індосант (нім. Indossant, італ. indossante) – особа, яка робить передатний напис на звороті чеків, векселів та інших цінних паперів і несе солідарну відповідальність за цими цінними паперами. Індосат (нім. Indossat) – особа, якій передаються цінні папери (чеки, векселі тощо) за передатним написом. Капітал (нім. Kapital, фр. сapital, від дат. capitalis – головний) – економічна категорія, що виражає суспільно-виробничі відносини капіталістичного способу виробництва, вартість, яка внаслідок експлуатації робочої сили найманих робітників дає додаткову вартість. Переносно – значна сума грошей; те, що становить велику цінність. Капіталізм (нім. Kapitalismus) – суспільно-економічна формація, що приходить на зміну феодалізмові; останній в історії людства класово антагоністичний лад, що грунтується на приватнокапіталістичній власності на засоби виробництва та експлуатації найманої праці капіталом. Основним економічним законом К. є виробництво й привласнення додаткової вартості, джерелом якої є неоплачена праця найманих робітників. Соціальну структуру К. становлять два основні суспільні класи – робітників і капіталістів. Маклер (нім. Makler, з голл. makelaar) – професіональний посередник при укладанні торговельних і біржових угод у капіталістичних країнах. Опціон (нім. Option, з лат. optio (optionis) – вільний вибір) – умова, що включається в біржові угоди на строк, за яким одній з сторін надається право вибору між альтернативними елементами угоди. Паушальний (нім. pauschal) – взятий оптом, загалом; п-на сума – загальна сума зобов’язань або вимог, що випливають з розрахунків між державами, підприємствами, фірмами та окремими особами; при торговельній угоді – загальна сума обчислених податків без поділу її на окремі види оподаткування. Прейскурант (нім. Preis – ціна і фр. сourant – поточний, теперішній) – офіційний довідник цін на товари й різні послуги. Рабат (нім. Rabatt, від франц. rabattre – знижувати) – комерційна знижка з усієї суми грошей, що належить за товар; надається при сплачуванні готівкою, закупівлі товару оптом тощо. Рентабельний (нім. rentabel) – той, що дає прибуток, доход; доцільний з господарської точки зору. Такса (нім. Тахе, від лат. taxo – оцінюю) – встановлені державою або органами місцевого самоврядування стабільні розцінки на товари, оплату праці та послуг. Штраф (нім. Strafe, букв. – покарання) – грошове стягнення, що його накладає суд або адміністративний орган [18,19].

Наведений список запозичень говорить про значну кількість німецькомовних запозичень у наведених сферах. Серед них зустрічаємо дуже давні. Так, наприклад, з другої половини ХІV століття отримує розповсюдження слово бургомістр, у зв’язку з представленням багатьом містам України магдебургського права. У ХVІІ – XVIII ст. в українську мову потрапляють назви, пов’язані з титулами: граф, гофмаршал, гофмейстер; з територіально-адміністративними одиницями: штат; з органами управління: камер-колегія, президія; що пояснювалось реорганізацією Петром І центрального й місцевого управління, суспільно-політичного життя країни. У ХІХ ст. активізуються лексеми філістер, капіталізм, пролетаріат під впливом вчення Маркса і у зв’язку з розвитком капіталізму. Значна кількість німецькомовних запозичень у сфері суспільно-політичного життя з’являється у мові в радянський період: путч, агресор, дезорієнтація, фальсифікація та ін., у 30-ті роки ХХ ст.:диктат, початок 50-х років: аншлюс. Крім того, запозичення агресор є повторним, так як вперше воно з’явилось у ХVІІІ ст., але не закріпилось у мові, вдруге – 30-ті роки ХХ ст. внаслідок агресивної політики фашистської Німеччини. З подіями Великої Вітчизняної війни пов’язані запозичення фюрер, наці, гестапо, які зараз залишилися в українській мові на рівні історизмів

Цілий ряд запозичень у сфері політики та економіки є суто німецькими: аншлюс(нім. Anschluß); блок (нім. Block); вербувати (нім. werben); герольд (нім. Herold); герцог (нім. Herzog); граф (нім. Graf); камер-юнкер (нім. Kammerjunker); камергер (нім. Kammerherr); штаб (нім. Stab); штат (від нім. Staat); бухгалтерія (від нім. Buch – книга і halten – тримати); біржа (нім. Börse); вексель (нім. Wechsel); гросбух (нім. Großbuch); декорт (нім. Dekort); паушальний (нім. Pauschal); рентабельний (нім. rentabel); ширма(нім. Schirm), штат(нім. Staat); штраф (нім. Strafe).

Друга частина слів, які відносяться до сфери політики та економіки, має в якості джерела інші мови. Та саме в німецькій мові ці слова отримали ту звукову оболонку, відмінну від мови-джерела, з якою потрапили в українську мову, отже, традиційно такі запозичення вважаємо німецькими: диктат (нім. Diktat, від лат. dicto – диктую, наказую); кооператив (нім. Kooperative, від лат. cooperativus); кооптація (нім. Kooptation, від лат. cooptatio – довибори); майоризувати (нім. majorisieren, від лат. major – більший); нейтралітет (нім. Neutralität, від лат. neutralis – нічийний); офіціоз (нім. offizios – офіціозний, від лат. officciosus – послужливий, ревний); паритет (нім. Parität, від лат. paritos – рівність); президія (нім. Präsidium, від лат. praesideo); пріоритет (нім. Priorität, від лат. prior – перший); пролетаріат(нім. Proletariat, від лат. proletarius); протест (нім. Protest, від лат. protesto – публічно доводжу); суверенітет (нім. Souveranität, франц. souverainete); банк (нім. Bank, франц. banque, з італ. Banco); банкір (нім. Bankier, від франц. banquier); інвестиція (нім. Investition, від лат. investo – одягаю); індосант (нім. Indossant, італ. indossante); капітал (нім. Kapital, фр. сapital, від дат. capitalis – головний); маклер (нім. Makler, з голл. makelaar); опціон (нім. Option, з лат. optio (optionis) – вільний вибір); рабат (нім. Rabatt, від франц. rabattre – знижувати); такса (нім. Тахе, від лат. taxo – оцінюю). Разом з фонетичною оболонкою, що притаманна німецькій мові, ці слова прийшли також зі значенням, що сформувалося в ній. Наприклад, слово паритет – рівність сторін, держав, систем; кооператив – добровільне об’єднання людей. Тому ці запозичення можна вважати німецькими.

До третьої групи належать складні іменники, в яких один компонент є суто німецьким, а інший в якості генетичного джерела має інші мови, наприклад, прейскурант (нім. Preis – ціна і фр. сourant – поточний, теперішній).

Отже, всі ці приклади свідчать про те, що більшість слів саме в німецькій мові отримали ту звукову оболонку, з якою (чи близькою до неї) прийшли в українську мову [18,19].

Значна кількість суспільно-політичних лексем(81%) входять до складу активно функціонуючих в сучасній українській літературній мові. Це слова гуманізм, нейтралітет, паритет, пріоритет, канцлер, агресор, диктат, протест та ін.. Вони відомі широкому колу носіїв української мови. Частина слів вказаної групи існує в мові на рівні історизмів: курфюрст, ландграф, маркграф, камер-колегія, гетьман, штатгальтер, гофмаршал, гофмейстер. Вони складають до 19% від загального числа лексем, що аналізуються.

2.2 Пристосування запозичень до системи української літературної

мови на фонетичному, морфологічному та семантичному рівнях

Освоєння запозичених слів мовою, що їх приймає, супроводжується неодмінно і зміною їх матеріальної оболонки: звукового складу, морфологічної і словотворчої форми.

Німецькі голосні звуки в процесі пристосування до фонетичної системи української мови зазнавали майже повної субституції їх голосними української мови, що виявлялося у втраті таких особливостей звуків, як довгота і короткість, носовий характер, відкритість і закритість.

Коливання спостерігається у передачі німецького голосного [і] (короткий звук); [і:] (довгий звук), що передається на письмі літерою і. Звук [і] в німецьких запозиченнях виступає у двох вимовних варіантах — [і] та [и]. Це пояснюється впливом орфографічних форм української мови. Після букв, які позначають звуки [т], [д], [с], [ц], [ р], [ч], [ш] пишеться и (авторитет (нім. Autorität), майоризувати (нім. Majorisieren), паритет (нім. Parität), інвестиція (нім. Investition), диктат (нім. Diktat), колектив (нім. Kollektiv), нацизм (нім. Nazismus), принц (нім. Prinz), титул (нім.Titular), ширма (нім. Schirm), а після букв на позначення приголосних [п], [б], [в], [м], [ф], [г], [к], [х] (банкір (нім. Bankier), бургомістр (нім. Burgermeister), капітал (нім. Kapital), фальсифікація (нім. Falsifikation)), та у сполученні з о (пріоритет (нім. Priorität), oфіціоз (нім. Offizios), опціон (нім. Option)) пишеться і.

Також нам відомо, що особливістю німецької фонетичної системи є наявність дифтонгів. В українській мові фонем-дифтонгів немає. Тому важливо проаналізувати, як передаються вказані дифтонги у словах, що прийшли з німецької мови в українську. Аналіз лексем, що мають у мові-джерелі дифтонг [ае], показав, що в українській мові вони передаються двома варіантами звукосполучень: це звукосполучення [аі] (на письмі ай) – кайзер (нім. Kaiser) та звукосполучення [еі] (на письмі ей) – гофмейстер (нім. Hofmeister), поліцмейстер (нім. Polizeimeister), прейскурант (нім. Preis), рейхсрат (нім. Reichsrat). Дифтонги аи, еи в більшості запозичень відтворюються як сполучення голосних [а] і [е] з приголосним [в], в деяких випадках —[j] (графічно й) – нейтралітет (нім. Neutralität).

Щодо більшості німецьких приголосних, то вони зазнали в українській мові повної субституції. Так, німецький [ l ] має на сьогоднішній день в українській мові два варіанти. По-перше, це твердий плавний [л] у позиції перед [е] і твердий звук перед голосними заднього ряду: блок (нім. Block), ідеологія (нім. Ideologie), камер-колегія (нім. Kammerkollegium), колектив (нім. Kollektiv), ландтаг (нім. Landtag), лозунг (від нім. Losung), плакат (нім. Plakat). По-друге, часто на кінці слова: маршал (франц. marechal, від старонім. Marschalc), капітал (нім. Kapital), титул (нім.Titular). М’який [л`], характерний у всіх позиціях для мови - джерела. М’якість його позначається в українській мові на письмі літерами я, ю, і, ь: аншлюс (нім. Anschluβ), герольд (нім. Herold), космополіт (нім. Kosmopolit), культуртрегер (нім. Kulturtrager), нейтралітет (нім. Neutralität), вексель (нім. Wechsel), паушальний (нім. pauschal), рентабельний (нім. rentabel), фальсифікація (нім. Falsifikation), фальш (нім. falsch).

Німецьким фонемам [g] і [h] у більшості випадків відповідає українська фонема [г]: аграрний (нім. agrar), агресор(нім. Aggressor), бюргер (від нім. Burger), герольд (нім. Herold), герцог (нім. Herzog), гетьман (пол. hetman, від нім. Hauptmann), гофмаршал (нім. Hofmarschall), гуманізм (нім.Humanismus), камергер (нім. Kammerherr), гросбух (нім. Großbuch), лозунг (від нім. Losung).

Німецький звук ß в українській мовній системі передається тільки звуком [с], згідно з вимовою в німецькій мові: аншлюс (нім. Anschluβ), гросбух (нім. Großbuch).

Як короткі передаються в українській мові німецькі подвійні приголосні: агресор(нім. Aggressor), камергер (нім. Kammerherr), колектив (нім. Kollektiv), офіціоз (нім. Offizios), індосант (нім. Indossant), штатгальтер (нім. Statthalter).

Німецькі звукосполучення sp, st зберігають у більшості випадків в українській мові особливості артикуляції, які властиві мові-джерелу, (тобто в німецькій мові sp та st вимовляються на початку складу і слова як [шп] і [шт]: штаб (нім. Stab), штат (від нім. Staat), штраф (нім. Strafe), штатгальтер (нім. Statthalter).

Основна маса запозичень у досліджуваний період уживалась у сучасній граматичній формі. Ряд іменників, що мають нульове закінчення у називному відмінку однини у мові - джерелі, зберігають це закінчення: блок (нім. Block), паритет (нім. Parität), диктат (нім. Diktat), капітал (нім. Kapital), пріоритет (нім. Priorität), опціон (нім. Option), нейтралітет (нім. Neutralität), герольд (нім. Herold), герцог (нім. Herzog), гросбух (нім. Großbuch), камергер (нім. Kammerherr), банк (нім. Bank), штаб (нім. Stab), штат (від нім. Staat), штраф (нім. Strafe) та ін..

Німецькі імена на е зазнавали адаптації в двох формах: відпадіння е і підведення іменників під тип іменників чоловічого роду з основою на приголосний (штраф (нім. Strafe), кооператив (нім. Kooperative); надавання цим іменникам закінчення а на місці е і перетворення їх в іменники жіночого роду (біржа (нім. Börse), такса (нім. Тахе)).

На семантичному рівні німецькі лексеми у соціально-політичній та економічній сферах зазнали також впливу мови – рецептора. Типовим засобом введення їх у лексичну систему приймаючої мови є пояснення, тлумачення: «Біржою зветься такий великий будинок, у котрому збираються купці та хвабриканти, щоб справляти між собою свої річі». Запозичення з конкретним значенням у процесі свого розвитку змінюють свою семантику такими ж шляхами, як і слова питомі – за допомогою метафоричних і метонімічних перенесень значення. Якщо дослідити німецький лексичний матеріал, який маємо у складі сучасної української літературної мови у соціально-політичній та економічній сферах на групи із погляду семантичних перетворювань, то чітко вимальовуються дві значні групи слів. До першої з них входять ті лексичні запозичення, які у мові-рецепторі функціонують у тому семантичному обсязі , що й у мові-джерелі, наприклад: герольд, герцог, граф, камергер, кооптація, майоризувати, нейтралітет, маклер та ін.. Причина того, що українська мова прийняла безліч слів із їх вузькоспеціальними значеннями, є, як ми бачимо, потреба у поповненні термінологією певних сфер життя та діяльності людей, у виробленні чітких термінологічних значень для слів, що позначають різні спеціальні поняття.

До другої групи входять слова, які в українській мові набули семантичних зрушень, а саме :

а) запозичення, що зменшили кількість значень порівняно з кількістю значень у німецькій мові, наприклад: блок, диктат;

Більшість запозичень, які існують в українській мові зі скороченим семантичним обсягом, проникла до нас в одному з вузьких обмежених значень, що у мові - джерелі розвинулось внаслідок відмежування від більш широкого, загального значення.

Таким є вживання слова блок у значенні «угода, союз між державами, партіями, групами людей для досягнення спільних політичних цілей», що в німецькій мові виступає як одне зі значень поруч з «квартал», «блок циліндрів», «блокнот» (нім. Block).

б) лексеми, що збільшили кількість значень по відношенню до кількості значень етимону, наприклад: офіціоз, штаб, протест.

Шляхи розширення семантичного обсягу німецькомовних запозичень в українській мові такі: перенесення за функціями, результатом якого є перехід з однієї термінологічної сфери до іншої, з вузькоспеціальних сфер до загальновживаної лексики і навпаки; метафоризація; метономічне перенесення; поширення власних назв на назви реалій.

У процесі аналізу німецькомовних лексем у соціально-політичній та економічній сферах, які збільшили кількість значень в українській мові, зроблено висновок, що збільшення їх семантичного обсягу відбувалося шляхом перенесення за функціями, результатом якого є перехід з однієї термінологічної сфери до іншої, з вузькоспеціальних сфер до загальновживаної лексики і навпаки.

Прикладом запозичення, що розширило свій семантичний обсяг, можуть служити лексеми штаб , протест . Проникнувши в українську мову, вони значно розширили свій семантичний обсяг, стали фактично загальновживаними (порівняємо: морський протест, протест векселя, протест прокурора; штаб трудових справ, штаб будівельного загону та ін.) [18,20].


2.3 Висновки до розділу 2

У практичному розділі роботи розглянуто німецькомовні лексичні запозичення у сфері політики та економіки. Було виявлено і досліджено 23 лексичні одиниці, які функціонують в сучасній українській мові у сфері політики і 19 зі сфери економіки. Запозичення з цих сфер було поділено на мікрогрупи, було виділено генезу запозичень, проаналізовано їх пристосування до системи української мови на фонетичному, морфологічному та семантичному рівнях. Цілий ряд запозичень у сфері політики та економіки є суто німецькими, але є й такі, що в якості джерела мають інші мови. Та саме в німецькій мові ці слова отримали ту звукову оболонку, відмінну від мови – джерела, з якою потрапили в українську мову, отже, такі запозичення вважаємо німецькими. Досліджуючи пристосування запозичень до системи української мови, ми визначили, що німецькі голосні та приголосні звуки в процесі пристосування до фонетичної системи української мови зазнавали майже повної субституції.

Що стосується пристосування запозичень до системи української літературної мови на морфологічному рівні, то тут можемо відмітити таку особливість, що ряд іменників, що мають нульове закінчення у називному відмінку однини у мові-джерелі, зберігають це закінчення і у мові-рецепторі. Однак доволі велика кількість німецькомовних іменників змінюють свої закінчення, і частіше за все німецьке –е замінюється на –а .

На семантичному рівні німецькі лексеми зі сфери політики та економіки можна поділити на 2 групи: до першої з них входять ті лексичні запозичення, які у мові-рецепторі функціонують у тому семантичному обсязі, що й у мові-джерелі. До другої групи входять слова, які в українській мові набули семантичних зрушень, а саме: а) запозичення, що зменшили кількість значень порівняно з кількістю значень у німецькій мові; б) лексеми, що збільшили кількість значень по відношенню до кількості значень етимону.


ВИСНОВКИ

Отже, основна мета цієї роботи досягнута. Розглянуто та досліджено німецькомовні лексичні запозичення в українській мові у сфері політики та економіки.

Німецькі запозичення мали великий вплив на розвиток української літературної мови. Лексичні запозичення є одним із способів поповнення словникового складу будь-якої мови протягом усієї історії її існування. Проблеми дослідження запозиченої лексики не нові, але й досі вони залишаються розглянутими лише частково.

Для досягнення встановленої мети було виконано такі завдання:

· здійснено огляд наукової літератури з проблеми, що досліджується;

· проаналізувано шляхи історичного розвитку німецьких запозичень в українській літературній мові;

· поділено запозичення на мікрогрупи;

· проаналізувано шляхи пристосування німецькомовних лексичних запозичень до системи сучасної української мови у сфері політики та економіки.

Було виявлено і досліджено 23 лексичні одиниці, які функціонують в сучасній українській мові у сфері політики і 19 зі сфери економіки. Запозичення з цих сфер було поділено на мікрогрупи, було виділено генезу запозичень, проаналізовано їх пристосування до системи української мови на фонетичному, морфологічному та семантичному рівнях.

Запозичення зі сфери політики було поділено на мікрогрупи: запозичення, які відбивають відносини між народами, державами; запозичення, що мають відношення до виборів в державні установи; особи, що займають певні посади в державі; територіальні одиниці.

Проаналізувавши німецький лексичний матеріал, який маємо у складі сучасної української літературної мови у сфері політики та економіки із погляду семантичних перетворювань, тут чітко виділяються слова, що зазнали в українській мові семантичних змін, а саме: запозичення, які у мові - рецепторі функціонують у тому семантичному обсязі , що й у мові-джерелі; запозичення, які звузили у системі, яка приймає, кількість значень, порівняно з німецькою мовою; лексеми, що розширили кількість значень порівняно з семантичним обсягом етимонів.


МЕТОДИЧНИЙ РОЗДІЛ

Дослідження запозиченої лексики є дуже важливим. Кожна мова світу проходить довгий шлях розвитку і є продуктом багатьох поколінь. Кожне нове слово з’являється з виникненням нових явищ, ознак, предметів. Жодна мова світу не обходиться без слів іншомовного походження і українська мова не виняток, вона як і інші, запозичала і запозичає слова з багатьох мов.

Отже, проблеми вивчення розвитку української літературної мови, способів її збагачення зумовлюють необхідність системного дослідження іншомовних елементів у її складі, шляхів їх засвоєння, місця й ролі в лексико - семантичній системі української літературної мови. Велику частку серед них складають запозичення з німецької мови.

Крім того, дослідження цієї теми є не лише актуальним, а й корисним. ЇЇ можна широко застосовувати на уроках у школі, під час вивчення теми «Іншомовні слова». Учні повинні усвідомлювати, що вивчення мови неможливе без вивчення іншомовної лексики.

Необхідно вміти не тільки правильно вимовляти запозичення, (правильна ритмомелодика, вимова звуків, звукосполучень є обов'язковою умовою функціонування мови як засобу спілкування. Кожному вчителеві відомо, що припущення таких помилок, як, наприклад, змішування довгих і коротких голосних звуків може призвести до цілковитої зміни значення слова), а й правильно їх розуміти та використовувати. Адже надмірне або недоречне вживання часто робить нашу мову незрозумілою. Не знаючи походження та семантичного значення слова, можна зробити помилку у вимові та написанні, перекрутити слово або вжити його у неправильному контексті.

Про те, з якої мови походять запозичені слова та їх значення можна дізнатися в «Словнику іншомовних слів», в «Етимологічному словнику», а також інколи інформація про походження того чи іншого слова подається в тлумачних словниках.

На уроці у школі треба особливо звертати увагу на те, що деякі з запозичених слів, що давно вже вживаються і означають назви загальновідомих явищ і предметів, повністю сприймаються як українські. Наприклад: агітація, агресор, блок, бунт, гурб, гетьман,ідеологія, колектив, лозунг, плакат, титул, банк, біржа, капітал та ін. Від основ цих слів в українській мові творяться нові слова за допомогою різних словотвірних засобів. Наприклад: банк – банківський, банкомат, банкір.

Інші засвоєні слова, що означають назви понять і явищ, які не є загальновідомими і рідко вживаються в мові, мають виразні ознаки іншомовних слів, не властиві українській мові. Наприклад: аншлюс, бундестаг, бюргер, гестапо, гофмаршал, ерцгерцог, кайзер, ландтаг, рейхсканцлер, філістер, декорт, гросбух, маклер, рабат.

Хотілось би наголосити на тому, що вивчення запозичень з суспільно-політичної та економічної сфер не є важким для засвоєння учнями, оскільки ці лексеми вони використовують у повсякденному житті. Тому вправи викликають інтерес, активізують їх увагу, пробуджують емоції і пожвавлюють урок, вносять в нього елемент новизни.

Так, наприклад, при вивченні теми «Іншоовні слова» учням можна запропонувати ряд вправ.

Для початку слід назвати особливості запозичень, за якими учні могли б їх розпізнати в мовленні й на письмі:

1) на початку слова виступає а, е, і: аншлюс, ідеологія, ерцгерцог;

2) збігаються голосні: агресор, лозунг;

3) є важкі для вимови збіги приголосних: бургомістр, бухгалтерія;

4) корені багатоскладові: філістер, пролетаріат, суверенітет;

5) як правило, запозичення не мають споріднених слів, у них не буває чергування голосних.

Вправи на розпізнавання іншомовних слів:

Вправа1:

Серед поданих слів знайдіть українські слова та запозичення:

Стіл, спів, авторитет, статссекретар, решта, фальсифікація, захід, хліб, маршал, інвестиція, індосат, розбір, велетень, рейхсканцлер, ландтаг, безладдя, вада.

Ключ:

Іншомовні слова: авторитет, статссекретар, фальсифікація, маршал, інвестиція, індосат, рейхсканцлер, ландтаг.


БІБЛІОГРАФІЯ

1) Биржакова Е.Е., Войнова Л.Л., Кутина Л.Л. История лексикологии русского языка 18 ст. Языковые контакты и заимствования. – Львов: Наука, 1972, – С.430

2) Височина В.А., Семенова Н.А. Німецькі слова в українській мові // Дослідження з граматики і граматичної стилістики української мови: Збірник науковіх праць. – Дніпропетровськ : ДДУ, 1986, – С. 79 – 85

3) Гринев С.В. Терминологические заимствования // Вопросы заимствования и упорядочения иноязычных терминов и терминоэлементов. – М., 1982, – С.108- 135

4) Зиндер Л.Р. и Строева Т.В. Современный немецкий язык. – Л., 1941, С.319

5) Крысин Л.П. Иноязычные слова в современном русском языке – М., 1968, – С.207

6) Муромцева О.Г. Розвиток лексики української літературної мови в другій половині 19- на поч. 20 ст. – Харків: Вища школа, 1985, – С. 66 – 103

7) Огуй О.Д. Лексика німецької мови. – Вінниця: „Нова книга”, 2003, – С.24

8) Пилинський М.М. Мовна норма і стиль. – К: Наукова думка, 1976, – С.287

9) Скачкова В.В. Лексика німецького походження в українській художній літературі на воєнну тематику. – Х: Мовознавство, №6, 1989, – С.55 – 57

10) Скачкова В.В. Деякі наслідки семантичного засвоєння німецьких лексичних запозичень // Збірник наукових праць лінгвіст. кафедр «Лінгвістичні дослідження» ХДПУ ім.. Г.С.Сковороди. – Х: Слово, 1992, – С. 86 – 89

11) Скачкова В.В. Німецькі лексичні запозичення в сучасній українській мові у сфері рослинного і тваринного світу // Сборник научных статей «Филологические заметки» ХНПУ им.. Г.С.Сковороды. – Х., 2009. – С. 66 – 68

12) Степанова М.Д., Чернышева И.И. Лексикология современного немецкого языка. – М., 1962. – С. 65

13) Суперанская А.В. Род заимствованных существительных // Вопросы культ. Речи, № 6. – М.: Наука, 1965. – С.35 –38

14) Шанський М.М. Лексикология современного русского язика, - М.: Просвещение, 1964. – С.128 – 132.

15) Большой немецко-русский словарь. – 9-е изд., стеротип. – М.: Русский язык, 2002. – С.1045

16) Немецко-русский словарь. – 21-е изд., стереотип. – М.: Советская энциклопедия, 1970. – С.380

17) Русско-немецкий словарь. – 20-е изд.-М.: Советская энциклопедия, 1970. – С.556

18) Словник іншомовних слів. За ред.О.С. Мельничука – 2-е вид., випр. і доп. – К: гол.ред. УРЄ, 1985. – С.680

19) Словник іншомовних слів. За ред. Морозова – 2-е вид., виправлене і доповнене. – К., 2002. – С.480

20) Словник української мови: В 11 т. – К.: Наукова думка, 1970 – 1980.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:45:21 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
10:21:24 29 ноября 2015

Работы, похожие на Дипломная работа: Німецькомовні лексичні запозичення в сучасній українській мові у суспільно-політичній та економічній сферах
Особливості перекладу англійських та українських юридичних термінів
Київський міжнародний університет Бакалаврська робота на тему "Особливості перекладу англійських та українських юридичних термінів" Київ 2009 ЗМІСТ ...
Термінологічна лексика сучасної англійської мови складається з власних слів та запозичених мовних одиниць переважно лексем латинського походження.
Українська літературна мова стає на новий шлях свого поповнення й перероблення: коли не вистачало слів для позначення певного суспільно-політичного, юридичного поняття, те вона ...
Раздел: Топики по английскому языку
Тип: дипломная работа Просмотров: 8416 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 1 человек Средний балл: 4 Оценка: неизвестно     Скачать
Топоніми-американізми в сучасній українській мові
Вступ Як кожна сучасна наука мовознавство характеризується інтенсивним розвитком тих галузей, які стикаються з суміжними науковими дисциплінами. До ...
Потужний шар запозичених іспанських назв спричинив масову появу назв-гібридів, побудованих шляхом з'єднання іспанських і англійських лексем:
Інформація побудована на матеріалі англійської й української мов, однак в повній мері враховується й підкреслюється той факт, що читач може мати справа із власними іменами, що ...
Раздел: Топики по английскому языку
Тип: курсовая работа Просмотров: 637 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Збагачення словникового запасу молодших школярів під час засвоєння ...
Міністерство освіти і науки України Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка ДИПЛОМНА РОБОТА Збагачення ...
При звуженні обсягу значення назва стає конкретнішою.
Під час уроків читання у ньому, зокрема, збільшується питома вага лексики, яка відображає суспільно-політичні відносини (Батьківщина, Вітчизна, держава, Україна, столиця України ...
Раздел: Рефераты по педагогике
Тип: дипломная работа Просмотров: 7408 Комментариев: 1 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Проблеми адекватного перекладу українською та російською мовами ...
ЗМІСТ Вступ Розділ I. Визначення поняття та терміну "неологізм" або "інновація"та з"ясування його значеня І.1 Використання словників для з`ясування ...
Інтернетизація багатьох сторін повсякденного життя носіїв англійської мови супроводжується широкомасштабною детермінологізацією нової лексики, пов'язаної із сучасною технікою, або ...
У сучасній мові знайшли розповсюдження численні словосполучення із лексемою virtual.
Раздел: Топики по английскому языку
Тип: дипломная работа Просмотров: 4704 Комментариев: 1 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Новотвори Хмельницької області
Вступ День нинішній диктує вимоги: повернути гуманітарним предметам, і передусім літературі, втрачену провідну роль у навчально-виховному процесі ...
Номінація" за редакцією І.Онхайзер (Інсбрук, Ополє, 2003), а також у низці словників нової лексики в болгарській, польській, російській, сербській, чеській мовах.
Зразком втілення такої когнітивної структури є композитні прикметники, ономасіологічний базис яких виражає кінцева, а отже, серійна і неваріабельна в нормі основа -мов-н(ий), що ...
Раздел: Топики по английскому языку
Тип: курсовая работа Просмотров: 101 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
... мовознавства і порівняльно-історичного методу дослідження мов
Виникнення історичного мовознавства і порівняльно-історичного методу дослідження мов Передвісники порівняльно-історичного мовознавства. Новий етап в ...
Складається мова з двох частин, сторін: окремі слова, матерія мови (лексика), без якої мова взагалі не існує, і різноманітні форми і зв'язки, зміни цих форм і способи зв'язку, або ...
Окреслюючи цей спільний для споріднених мов основний лексичний фонд, Р. Раск звертає увагу і на те, що слова цього фонду надзвичайно стійкі, що, скажімо, займенники і числівники ...
Раздел: Топики по английскому языку
Тип: курсовая работа Просмотров: 5967 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Структура типових тематичних англійських назв груп і виконавців
Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова Гуманітарний інститут Кафедра прикладної лінгвістики ЗАТВЕРДЖУЮ: Завідуючий кафедрою ...
При виборі назв, фрейми володіють великою перевагою над семантичними полями, оскільки вони можуть містити висококласний відбірковий критерій елементів з певного поля, і також вони ...
У новій версії Lingvo 11 DSL-компілятор дозволяє створювати словники на 26 мовах, в оболонці Lingvo підтримується відображення всіх символів цих мов і сортування слів за алфавітом ...
Раздел: Топики по английскому языку
Тип: дипломная работа Просмотров: 694 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Концептуально-семантичні особливості вираження емоційного концепту ...
ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ІВАНА ФРАНКА БОРИСОВ Олексій Олександрович Концептуально-семантичні особливості вираження емоційного концепту ...
Окрім зазначених об"єднань лексики у межах парцел можуть виявлятися тематичні групи (ТГ) - угрупування лексем, що характеризуються наявністю екстралінгвістичної обумовленості та ...
Процедура аналізу закінчується на тому рівні семантичних складників, де було виявлено центральну одиницю - ідентифікатор поля, тобто лексему fear (простий семантичний складник ...
Раздел: Топики по английскому языку
Тип: дипломная работа Просмотров: 7599 Комментариев: 1 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Компетентність вчителя іноземних мов
ЗМІСТ ПЕРЕДМОВА 1. Проблема професійної компетентності вчителя в психолого-педагогічній літературі 1.1. Історія педагогічної думки про особливості ...
Сучасний учитель повинен одночасно усвідомлювати себе носієм національних цінностей і мати планетарне мислення.
Оскільки підготовка майбутніх учителів іноземних мов має за мету комплексну реалізацію практичної, виховної, освітньої та розвиваючої цілей, слід розглянути, які зміни мають мати ...
Раздел: Рефераты по педагогике
Тип: учебное пособие Просмотров: 7438 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Особливості розвитку англійської мови в Індії
... державний педагогічний університет імені Павла Тичини Інститут філології та суспільствознавства Факультет іноземної філології Кафедра англійської мови
І чим далі знаходиться територія, яка підлягає колонізації, тим більше завойовники будуть охороняти свою мову на новій землі, навіть маленька керована група може зберігати свою ...
Качру [там само, 9] наголошує, що нейтралітет англійської мови є одним з яскравих переваг її вживання: англійська мова незалежна від небажаних (етнічних та релігійних) конотацій ...
Раздел: Топики по английскому языку
Тип: дипломная работа Просмотров: 1721 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Все работы, похожие на Дипломная работа: Німецькомовні лексичні запозичення в сучасній українській мові у суспільно-політичній та економічній сферах (4676)

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(149897)
Комментарии (1829)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru