Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Види та роль емоцій у творчості та житті людини

Название: Види та роль емоцій у творчості та житті людини
Раздел: Рефераты по психологии
Тип: курсовая работа Добавлен 06:57:18 28 марта 2011 Похожие работы
Просмотров: 545 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. І.І. Мечникова

Інститут математики, економіки та механіки

Кафедра загальної та соціальної психології

Курсова робота

на тему

Види та роль емоцій у творчост і та житті людини

студентки ІІ курсу

відділення психології

Калантерної Анастасії

Дмитрiвни

Одеса 2009

ВВЕДЕННЯ

На даний момент підхід у вивченню емоцій людини дуже актуальний в психодіагностіке людину. Вивчення емоцій допомагає виявити їх роль структурі особи; дозволяють розкрити творчий потенціал людини, його здібності. Від емоційного фону залежить і загальний психічний стан людини. Для діагностики психічного стану людини психологами дуже широко використовуються проектні методики. Адже навіть вибір того або іншого кольору, спосіб зображення і багато дуг аспекти можуть вказати на емоційний стан людини. Розвиток цього напряму в психології надалі дозволить поліпшити діагностику психічного стану людини.

Об` єктом дослідження даної роботи є емоції людини.

Предметом дослiдження є теоретичний підхід до психологічного дослідження емоцій в творчості людини

Мета даної роботи: виявити вплив емоцій на творчу діяльність людини.

Завдання, які поставлені в роботі:

1. Визначити види і роль емоцій в житті людини

2. Прослідкувати розвиток психологічних теорій емоцій

3. Виявити вплив емоцій на особу

4. Визначити поняття творчої особи по Е. Фромму

5. Проаналізувати особливості творчого мислення

6. З'ясувати прояв емоцій в музиці і художній творчості

емоція психологічна творчість

РОЗДІЛ 1. Теоретичні питання вивчення емоцій

1.1 Види і роль емоцій в житті людини

Емоції — особливий клас суб'єктивних психологічних станів, що відображають у формі безпосередніх переживань, відчуттів приємного або неприємного, відносини людини до світу і людей, процес і результати його практичної діяльності. До класу емоцій відносяться настрої, відчуття, афекти, пристрасті, стреси. Це так звані "чисті" емоції. Вони включені у всі психічні процеси і стани людини. Будь-які прояви його активності супроводжуються емоційними переживаннями.

Життя без емоцій так само неможливе, як і без відчуттів. Емоції, затверджував знаменитий природодослідник Ч.Дарвин, виникли в процесі еволюції як засіб, за допомогою якого живі істоти встановлюють значущість тих або інших умов для задоволення актуальних для них потреб. Емоційно-виразні рухи людини — міміка, жести, пантоміміка — виконують функцію спілкування, тобто повідомлення людини інформації про стан того, що говорить і його відношення до того, що в даний момент відбувається, а також функцію дії — роботи певного впливу на той, хто є суб'єктом сприйняття емоційно-виразних рухів. Інтерпретація таких рухів сприймаючою людиною відбувається на підставі співвідношення руху з контекстом, в якому йде спілкування. Емоції виступають як внутрішня мова, як система сигналів, за допомогою якої суб'єкт дізнається про потребностной значущість того, що відбувається. Особливість емоцій полягає в тому, що вони безпосередньо відображають відносини між мотивами і реалізацією такою, що відповідає цим мотивам діяльності. Емоції в діяльності людини виконують функцію оцінки її ходу і результатів. Вони організовують діяльність, стимулюючи і направляючи її.

У критичних умовах при нездатності суб'єкта знайти швидкий і розумний вихід з небезпечної ситуації виникає особливий вид емоційних процесів — афект . Один з істотних проявів афекту полягає в тому, що він, "нав'язуючи суб'єктові стереотипні дії, є певний спосіб "аварійного" дозволу ситуацій, що закріпився в еволюції: втечу, заціпеніння, агресію і т.п.".

На важливу мобілізаційну, інтеграційно-захисну роль емоцій свого часу указував П.К. Анохин. Він писав: "Проводячи майже моментальну інтеграцію (об'єднання в єдине ціле) всіх функцій організму, емоції самі по собі і в першу чергу можуть бути абсолютним сигналом корисної або шкідливої дії на організм, часто навіть раніше, ніж визначені локалізація дій і конкретний механізм у відповідь реакції організму” [2, 173] Завдяки вчасно виниклій емоції організм має можливість надзвичайно вигідно пристосуватися до навколишніх умов. Він в стані швидкого, з великою швидкістю відреагувати на зовнішню дію, не визначивши ще його тип, форму, інші приватні конкретні параметри.

Чим складніше організована жива істота, ніж вищий ступінь на еволюційних сходах воно займає, тим багатше та гамма всіляких емоційних станів, які воно здатне переживати. Найстаріша за походженням, простіша і найбільш поширена серед живих істот форма емоційних переживань — це задоволення, що отримується від задоволення органічних потреб, і незадоволення, пов'язане з неможливістю це зробити при загостренні відповідної потреби. Практично всі елементарні органічні відчуття мають свій емоційний тон. Про тісний зв'язок, який існує між емоціями і діяльністю організму, говорить той факт, що всякий емоційний стан супроводжується багатьма фізіологічними змінами організму.

Певна залежність між специфікою емоційних відчуттів і органічними реакціями все ж таки є. Вона виражається у вигляді наступної, такої, що отримала експериментальне підтвердження зв'язку: чим ближче до центральної нервової системи розташовано джерело органічних змін, пов'язаних з емоціями, і чим менше в нім чутливих нервових закінчень, тим слабкіше суб'єктивне емоційне переживання, що виникає при цьому. Крім того, штучне пониження органічної чутливості приводить до ослаблення сили емоційних переживань.

Основні емоційні стани, які випробовує людина, діляться на власне емоції, відчуття і афекти. Емоції і відчуття передбачають процес, направлений на задоволення потреби, мають ідеаторний характер і знаходяться як би на початку його. Емоції і відчуття виражають сенс ситуації для людини з погляду актуальної в даний момент потреби, значення для її задоволення майбутньої дії або діяльності. Емоції можуть викликатися як реальними, так і уявними ситуаціями. Вони, як і відчуття, сприймаються людиною як його власні внутрішні переживання, передаються іншим людям, сопережіваются.

Емоції і відчуття — особові утворення. Вони характеризують людину соціально-психологічно. Підкреслюючи власне особове значення емоційних процесів, В. К. Вилюнас пише: "Емоційна подія може викликати формування нових емоційних відносин до різних обставин... Предметом любові-ненависті стає все, що пізнається суб'єктом як причина задоволення-незадоволення" [4, 14].

Емоції зазвичай слідують за актуалізацією мотиву і до раціональної оцінки адекватності йому діяльності суб'єкта. Вони є безпосереднє віддзеркалення, переживання відносин, що склалися, а не їх рефлексія. Емоції здатні передбачати ситуації і події, які реально ще не наступили, і виникають у зв'язку з уявленнями про пережитих раніше або уявних ситуаціях.

Відчуття ж носять наочний характер, зв'язуються з уявленням або ідеєю про деякий об'єкт. Інша особливість відчуттів полягає в тому, що вони удосконалюються і, розвиваючись, утворюють ряд рівнів, починаючи від безпосередніх відчуттів і кінчаючи вищими відчуттями, що відносяться до духовних цінностей і ідеалів. У індивідуальному розвитку людини відчуття грають важливу соціалізуючу і мотивуючу роль. Вони виступають як значущий чинник у формуванні особи, особливо її мотиваційної сфери. На базі позитивних емоційних переживань типу відчуттів з'являються і закріплюються потреби і інтереси людини.

Афекти — це особливо виражені емоційні стани, що супроводжуються видимими змінами в поведінці людини, яка їх випробовує. Афект не передує поведінці, а як би зрушений на його кінець. Це реакція, яка виникає в результаті вже довершеної дії або вчинку і виражає собою його суб'єктивне емоційне забарвлення з погляду того, в якому ступені у результаті здійснення даного вчинку вдалося досягти поставленій меті, задовольнити потребу, що стимулює його.

Афекти сприяють формуванню в сприйнятті так званих афектних комплексів, що виражають собою цілісність сприйняття певних ситуацій. Розвиток афекту підкоряється наступному закону: чим сильнішим є початковий мотиваційний стимул поведінки і ніж більше зусиль довелося витратити на те, щоб його реалізувати, чим менше підсумок, отриманий в результаті всього цього, тим сильніше виникаючий афект. На відміну від емоцій і відчуттів афекти протікають бурхливо, швидко, супроводжуються різко вираженими органічними змінами і руховими реакціями. Афекти, як правило, перешкоджають нормальній організації поведінки, його розумності. Вони здатні залишати сильні і стійкі сліди в довготривалій пам'яті. На відміну від афектів, робота емоцій і відчуттів зв'язана по перевазі з короткочасною і оперативною пам'яттю. Емоційна напруженість, що накопичується в результаті виникнення аффектогенних ситуацій, може підсумовуватися і рано чи пізно, якщо їй вчасно не дати виходу, привести до сильної і бурхливої емоційної розрядки, яка, знімаючи напругу, часто спричиняє за собою відчуття втоми, пригніченості, депресії.

Одним з найбільш поширених в наші дні видів афектів є стрес. Він є станом надмірно сильної і тривалої психологічної напруги, яка виникає у людини, коли її нервова система отримує емоційне перевантаження. Стрес дезорганізовуватиме діяльність людини, порушує нормальний хід його поведінки. Стреси, особливо якщо вони части і тривалі, роблять негативний вплив не тільки на психологічний стан, але і на фізичне здоров'я людини. Вони є головними "чинниками ризику" при появі і загостренні таких захворювань, як серцево-судинні і захворювання шлунково-кишкового тракту. Кожний з описаних видів емоцій усередині себе має підвиди, а вони, у свою чергу, можуть оцінюватися по різних параметрах: інтенсивності, тривалості, глибині, усвідомленості, походженню, умовам виникнення і зникнення, дії на організм, динаміці розвитку, спрямованості (на себе, на інших, на світ, на минуле, сьогодення або майбутнє), за способом їх виразу в зовнішній поведінці (експресії) і по нейрофізіологічній основі.

У історії психологічних досліджень робилися також спроби їх об'єднання за загальними ознаками в компактнішу систему. Одна з таких спроб належить В. Вундту. "Всю систему відчуттів, — писав він, — можна визначити як різноманіття трьох вимірювань, в якому кожне вимірювання має два протилежні напрями, що виключають друг друга"1 (мал. 59).

Мал. 59. Основні вимірювання емоційних процесів і станів (по В. Вундту)

У системі координат, що задається цими трьома вимірюваннями, можна розташувати і по відповідних параметрах характеризувати всі відомі емоційні процеси і стани.

Таким чином, емоції є класом суб'єктивних психологічних станів людини, без якої неможлива його життєдіяльність. Емоції підрозділяються на відчуття і власне емоції. Відчуття носять наочний характер, пов'язані з уявленням або ідеєю про деякий предмет, виконують мотивуючу роль. Емоції виступають як безпосереднє віддзеркалення, переживання відносин, що склалися, менш опредмечени, чим відчуття. Емоції тривалі, мають велику глибину, чим відчуття. Особливим видом емоційного стану є афект – особливо виражений емоційний стан, що супроводжується видимими змінами в поведінці людини, яка їх випробовує. Одним з найбільш поширених в наші дні афектів є стрес.

1.2 Теоретичний огляд психологічних теорій емоцій

Численними фізіологічними змінами в організмі супроводжується всякий емоційний стан. Впродовж історії розвитку даної області психологічних знань не раз робилися спроби зв'язати фізіологічні зміни в організмі з тими або іншими емоціями і показати, що комплекси органічних ознак, супроводжуючі різні емоційні процеси, дійсно різні.

1.2.1 Еволюційна теорія Ч. Дарвина

У 1872 р. Ч. Дарвин опублікував книгу "Вираз емоцій у людини і тварин", яка з'явилася поворотним пунктом в розумінні зв'язку біологічних і психологічних явищ, зокрема, організму і емоцій. У ній було доведено, що еволюційний принцип застосовний не тільки до біофізичного, але і психолого-поведінкового розвитку живого, що між поведінкою тварини і людини непрохідною пропасти не існує. Дарвін показав, що в зовнішньому виразі різних емоційних станів, в експресивно-тілесних рухах багато загального у антропоїдів і сліпонароджених дітей. Ці спостереження лягли в основу теорії емоцій, яка отримала назву еволюційної. Емоції згідно цієї теорії з'явилися в процесі еволюції живих істот як життєво важливі пристосовні механізми, сприяючі адаптації організму до умов і ситуацій його життя. Тілесні зміни, супроводжуючі різні емоційні стани, зокрема, пов'язані з відповідними емоціями рухи, по Дарвіну, є не що інше, як рудименти реальних пристосовних реакцій організму.

1.2.2 Психоорганічні теорії Джемса-Ланге і Кеннона-Барда

Ідеї Ч. Дарвина були сприйняті і розвинені в іншій теорії, що здобула в психології широку популярність. Її авторами з'явилися У. Джемс і К. Ланге. Джемс вважав, що певні фізичні стани характерні для різних емоцій — цікавості, захоплення, страху, гніву і хвилювання. Відповідні тілесні зміни були названі органічними проявами емоцій. Саме органічні зміни по теорії Джемса — Ланге є першопричинами емоцій. Відбиваючись в голові людини через систему зворотних зв'язків, вони породжують емоційне переживання відповідної модальності. Спочатку під дією зовнішніх стимулів відбуваються характерні для емоцій зміни в організмі і тільки тоді — як їх слідство — виникає сама емоція.

Альтернативну точку зору на співвідношення органічних і емоційних процесів запропонував У. Кеннон. Він одним з перших відзначив той факт, що тілесні зміни, спостережувані при виникненні різних емоційних станів, вельми схожі один на одного і за різноманітністю недостатні для того, щоб цілком задовільно пояснити якісні відмінності у вищих емоційних переживаннях людини. Внутрішні органи, із змінами станів яких Джемс і Ланге зв'язували виникнення емоційних станів, крім того, є досить малочутливі структури, які дуже поволі приходять в стан збудження. Емоції ж зазвичай виникають і розвиваються досить швидко.

Найсильнішим контраргументом Кеннона до теорії Джемса — Ланге опинився наступний: припинення надходження органічних сигналів, що штучно викликається, в головний мозок не запобігає виникненню емоцій. Положення Кеннона були розвинені П. Бардом, який показав, що насправді і тілесні зміни, і емоційні переживання, пов'язані з ними, виникають майже одночасно.

У пізніших дослідженнях виявилося, що зі всіх структур головного мозку власне з емоціями понад усе функціонально зв'язаний навіть не сам таламус, а гіпоталамус і центральні частини лімбічеськой системи. У експериментах, проведених на тварин, було встановлено, що електричними діями на ці структури можна управляти емоційними станами, такими, як гнів, страх (Х. Дельгадо).

1.2.3 Активаційна теорія Ліндсея-Хебба

Психоорганічна теорія емоцій (так умовно можна назвати концепції Джемса—Ланге і Кеннона—Барда) отримала подальший розвиток під впливом електрофізіологічних досліджень мозку. На її базі виникла активаційна теорія Ліндсея—Хебба. Згідно цієї теорії емоційні стани визначаються впливом ретикулярної формації нижньої частини стовбура головного мозку. Емоції виникають унаслідок порушення і відновлення рівноваги у відповідних структурах центральної нервової системи. Активаційна теорія базується на наступних основних положеннях:

1. Електроенцефалографічна картина роботи мозку, що виникає при емоціях, є виразом так званого "комплексу активації", пов'язаного з діяльністю ретикулярної формації.

2. Робота ретикулярної формації визначає багато динамічних параметрів емоційних станів: їх силу, тривалість, мінливість і ряд інших.

Услід за теоріями, що пояснюють взаємозв'язок емоційних і органічних процесів, з'явилися теорії, що описують вплив емоцій на психіку і поведінку людини. Емоції, як виявилось, регулюють діяльність, виявляючи цілком визначений на неї вплив залежно від характеру і інтенсивності емоційного переживання. Д.О. Хеббу вдалося експериментальним шляхом отримати криву, що виражає залежність між рівнем емоційного збудження людини і успішністю його практичної діяльності (мал. 62).

Мал. 62. Залежність успішності діяльності людини від сили його емоційного збудження (по Д.О. Хеббу)

Представлена на цьому малюнку крива показує, що між емоційним збудженням і ефективністю діяльності людини існує криволінійна, "колоколообразная" залежність. Для досягнення найвищого результату в діяльності небажані як дуже слабкі, так і дуже сильні емоційні збудження. Для кожної людини (а в цілому і для всіх людей) є оптимум емоційної збудливості, що забезпечує максимум ефективності в роботі. Оптимальний рівень емоційного збудження, у свою чергу, залежить від багатьох чинників: від особливостей виконуваної діяльності, від умов, в яких вона протікає, від індивідуальності включеної в неї людини і від багато чого іншого. Дуже слабка емоційна схвильованість не забезпечує належної мотивації діяльності, а дуже сильна руйнує її, дезорганізовуватиме і робить практично некерованою.

1.2.4 Когнітивна теорія Л. Фестингера

У людини в динаміці емоційних процесів і станів не меншу роль, чим органічні і фізичні дії, грають когнітивний-психологічні чинники (когнітивні означає ті, що відносяться до знань). У зв'язку з цим були запропоновані нові концепції, що пояснюють емоції у людини динамічними особливостями когнітивних процесів.

Однією з перших подібних теорій з'явилася теорія когнітивного дисонансу Л. Фестінгера. Згодне їй позитивне емоційне переживання виникає у людини тоді, коли його очікування підтверджуються, а когнітивні уявлення утілюються в життя, тобто коли реальні результати діяльності відповідають наміченим, узгоджуються з ними, або, що те ж саме, знаходяться в консонансі. Негативні емоції виникають і посилюються в тих випадках, коли між очікуваними і дійсними результатами діяльності є розбіжність, невідповідність або дисонанс.

Суб'єктивний стан когнітивного дисонансу зазвичай переживається людиною як дискомфорт, і він прагне якнайскоріше від нього позбавитися. Вихід із стану когнітивного дисонансу може бути двояким: або змінити когнітивні очікування і плани так, щоб вони відповідали реально отриманому результату, або спробувати отримати новий результат, який би узгоджувався з колишніми очікуваннями.

У сучасній психології теорія когнітивного дисонансу нерідко використовується для того, щоб пояснити вчинки людини, його дії в різних соціальних ситуаціях. Емоції ж розглядаються як основний мотив відповідних дій і вчинків. Лежачим в їх основі когнітивним чинникам додається в детермінації поведінки людини набагато більша роль, нiж органічним змінам.

Виходячи з вищесказаного, ми бачимо, що впродовж всього розвитку вчення про емоції робилися спроби пояснити їх суть, їх виникнення і їх основи. Першою такою спробою була еволюційна теорія Дарвіна, згідно якої Емоції з'явилися в процесі еволюції живих істот як життєво важливі пристосовні механізми, сприяючі адаптації організму до умов і ситуацій його життя. Ідеї Ч. Дарвина були сприйняті і розвинені в психоорганічній теорії, що здобула в психології широку популярність. Її авторами з'явилися У. Джемс і До. Ланге. Джемс вважав, що певні фізичні стани характерні для різних емоцій — цікавості, захоплення, страху, гніву і хвилювання. Відповідні тілесні зміни були названі органічними проявами емоцій. Альтернативну точку зору на співвідношення органічних і емоційних процесів запропонував У. Кеннон. Він одним з перших відзначив той факт, що тілесні зміни, спостережувані при виникненні різних емоційних станів, вельми схожі один на одного і за різноманітністю недостатні для того, щоб цілком задовільно пояснити якісні відмінності у вищих емоційних переживаннях людини. Услід за теоріями, що пояснюють взаємозв'язок емоційних і органічних процесів, з'явилися теорії, що описують вплив емоцій на психіку і поведінку людини (О. Д. Хебб, теорія когнітивного дисонансу Фестінгера).

1.3 Вплив е моц i й на особист i сть

Емоції, якими б рiзними вони не здавалися, неотд`емні від особи. "Те, що радує людину, що його цікавить, засмучує, хвилює, що представляється йому смішним, понад усе характеризує його суть, його характер, індивідуальність" [7, 108]

С.Л. Рубинштейн вважав, що в емоційних проявах особи можна виділити три сфери: її органічне життя, її інтереси матеріального порядку і її духовні, етичні потреби. Він позначив їх відповідно як органічну (афектно-емоційну) чутливість, наочні відчуття і узагальнені світоглядні відчуття. До афектно-емоційної чутливості відносяться, на його думку, елементарні задоволення і незадоволення, переважно пов'язані із задоволенням органічних потреб. Наочні відчуття пов'язані з володінням певними предметами і заняттями окремими видами діяльності. Ці відчуття відповідно їх предметам підрозділяються на матеріальні, інтелектуальні і естетичні. Вони виявляються в захопленні одними предметами, людьми і видами діяльності і в огиді до інших. Світоглядні відчуття пов'язані з мораллю і відносинами людини до світу, людей, соціальних подій, етичних категорій і цінностей.

Емоції людини перш за все пов'язані з його потребами. Вони відображають стан, процес і результат задоволення потреби. Цю думку неодноразово підкреслювали практично всі без виключення дослідники емоцій, незалежно від того, яких теорій вони дотримувалися. По емоціях, вважали вони, можна безумовно судити про те, що в даний момент часу хвилює людину, тобто про те, які потреби і інтереси є для нього актуальними.

Люди як особи в емоційному плані відрізняються один від одного по багатьом параметрам: емоційній збудливості, тривалості і стійкості емоційних переживань, що виникають у них, домінуванню позитивних (стенічеськіх) або негативних (астенічних) емоцій. Але понад усе емоційна сфера розвинених осіб розрізняється по силі і глибині відчуттів, а також по їх змісту і наочній отнесенності. Це обставина, зокрема, використовується психологами при конструюванні тестів, призначених для вивчення особи. По характеру емоцій, які у людини викликають представлені в тестах ситуації і предмети, події і люди, судять про їх особові якості.

Експериментальним шляхом було встановлено, що на виникаючі емоції великий вплив роблять не тільки супроводжуючі їх вегетативні реакції, але і навіювання — упереджена, суб'єктивна інтерпретація вірогідних наслідків дії на емоції даного стимулу. Через психологічний настрій, когнітивний чинник виявилося можливим в широких межах маніпулювати емоційними станами людей. Це лежить в основі різноманітних систем психотерапевтичних дій, що розповсюдилися в нашій країні за останні роки (на жаль, більшість з них науково не обгрунтовані і з медичної точки зору не перевірені).

Питання про зв'язок емоцій і мотивації (емоційних переживань і системи актуальних потреб людини) представляється не таким простим, яким може показатися на перший погляд. З одного боку, прості види емоційних переживань навряд чи володіють для людини вираженою мотивуючою силою. Вони або безпосередньо не впливають на поведінку, не роблять його цілеспрямованим, або зовсім його дезорганізовуватимуть (афекти і стреси). З іншого боку, такі емоції, як відчуття, настрої, пристрасті, мотивують поведінку, не тільки активізуючи його, але направляючи і підтримуючи. Емоція, виражена у відчутті, бажанні, вабленні або пристрасті, поза сумнівом містить в собі спонуку до діяльності.

Другий істотний момент, пов'язаний з особовим аспектом емоцій, полягає в тому, що сама система і динаміка типових емоцій характеризує людину як особу. Особливе значення для такої характеристики має опис відчуттів, типових для людини. Відчуття одночасно містять в собі і виражають відношення і спонуку людини, причому те і інше в глибокому людському відчутті зазвичай злиться. Вищі відчуття, крім того, несуть в собі етичний початок. Одним з таких відчуттів є совість. Вона пов'язана з етичною стійкістю людини, його ухваленням на себе моральних зобов'язань перед іншими людьми і неухильним проходженням їм. Останнє особливе людське відчуття, яке характеризує його як особа, — це любов. Про сенс цього відчуття в його вищому, духовному розумінні добре сказав Ф. Франкл. Справжня любов, на його думку, і є вступом до взаємин з іншою людиною як духовною істотою. Любов є входженням в безпосередні відносини з особою коханого, з його своєрідністю і неповторністю.

Таким чином, з вищевикладеного ми бачимо, що емоції грають дуже важливу роль в житті людини. Вони більшою чи меншою мірою визначають спрямованість його поведінки; відображають стан, процес і результат задоволення потреби; емоція, виражена у відчутті, бажанні, вабленні або пристрасті поза сумнівом містить в собі спонуку до діяльності. Система і динаміка типових емоцій характеризує людину як особу. Особливе людське відчуття – любов – визначає найвищий духовний і естетичний початок в людині.

РОЗДІЛ II. Теоретичні питання вивчення творчості

2.1 Поняття творчої особи по Е . Фромму

Коли мова заходить про творчість, це поняття розглядається, принаймні, в двох різних аспектах. По-перше, під цим словом подразумеваєтся процес створення якого-небудь доступного для сприйняття глядачів або слухачів нового витвору мистецтва: картини, скульптури, симфонії, вірша або романа. В той же час і стан особи людини, створення, що робить можливим, їм згаданих творів, теж визначається як творчість. При цьому даний стан необов'язково повинен привести до появи чогось нового і відчутного. Якщо говорити про творчість в першому значенні слова, тобто про творчу діяльність художника, то воно припускає наявність цілого ряду різноманітних чинників: обдарованості (вірніше сказати, генетично закладених здібностей), освіти, старанності, певних економічних і соціальних умов, що дозволяють людині через навчання і старанні тренування розвивати свої здібності. Предметом же нашого розгляду стане інша творчість, а саме — творчий початок особи, тобто творчість як особливість характеру людини.

Що ми розуміємо під творчістю як станом душі людини? На мою думку, найправильніше було б визначити його таким чином: це здатність людини свідомо сприймати і правильно реагувати на побачене. Дане визначення може показатися дуже простим. Деякі можуть відмітити:

«Якщо так розуміти творчість, то я, абсолютно свідомо сприймаючи і речі, і людей і точно на них реагуючи, без сумніву, є натурою творчої. Хіба я не сприймаю все, що зустрічається мені по дорозі на роботу? Хіба я не реагую адекватно на те, що все відбувається навколо мене? Хіба в спілкуванні з людьми я не посміхаюся їм привітно? Хіба я не помічаю своєї дружини і не відповідаю на її побажання?»

Практично всі люди думають саме так, проте в цьому полягає їх неправота. Насправді більшість людей майже нічого усвідомлено не сприймають і майже ні на що не реагують належним чином. В першу чергу розглянемо природу сприйняття і реагування і постараємося виявити відмінність творчого підходу в цьому процесі від нетворчого.

Уявимо собі, що людина бачить троянду і заявляє: «Це — троянда» або: «Я бачу троянду». І ви вважаєте, що він насправді її сприймає? Зовсім необов'язково. Відносно когось це є справедливим, проте якщо говорити про більшість — тодi нi.

Що є досвідом більшості людей? Здається, його можна охарактеризувати так. Дивлячись на який-небудь предмет (як на троянду в нашому прикладі), людина заявляє, що даний предмет відповідає поняттю «троянда» і, отже, висновок «Я бачу троянду» вірно. На перший погляд здається, що акцент робиться на процесі бачення, насправді тут має місце чисте когнітивне сприйняття предмету, пізнавання і його словесний вираз. Заявляючи, що він бачить троянду, людина лише виявляє свою здатність говорити. Він навчений дізнаватися певний предмет і відповідним чином його класифікувати. Через це в даному випадку ми маємо справу лише з якимсь процесом розпізнавання, а зовсім не із справжнім баченням, що виражається в сприйнятті, спогляданні або оцінці. Але що ж є баченням, або спогляданням, в своєму дійсному значенні? Напевно, мені простіше буде це пояснити, знову звернувшись наприклад. Жінка, що очищає на кухні від стручків горох, захоплено говорить своєму знайомому: «Сьогодні вранці я випробувала дивовижне відчуття: я вперше побачила, як котиться горошина». Почувши таке, багато хто, безумовно, відчує незручність, вирішивши, що з жінкою відбувається щось недобре. Чому ж тут дивуватися, спостерігаючи за горошиною, що котиться? Для багатьох це само собою зрозуміле явище. Спостерігаючи, як котяться горошини, ці люди знаходять лише підтвердження своїх повсякденних знань, згідно яким круглі предмети скачуватимуться з похилою і щодо гладкої поверхні. Вони не сприймають цей процес повноцінним чином і не переживають його, для них він зводиться лише до фіксації їх знань. Значна відмінність в реакції на м'яч, що котиться, можна спостерігати, порівнюючи поведінку дорослої людини і дворічної дитини. Дитина може, не знаючи втоми, сотні разів підкидати і ловити м'яч, супроводжуючи поглядом його політ і переживаючи від цього радість. Чим можна це пояснити? Якщо ж за м'ячем спостерігаємо ми, дорослі, то нам досить подивитися на нього один раз, бо ми не отримаємо ніякої нової інформації про нього, тому що в оцінці даного процесу бере участь лише наш розум. Інакше кажучи, нам нудно спостерігатиме за м'ячем знову і знову. Дитина ж, навпаки, не ставить перед собою завдання отримати який-небудь осмислений досвід; саме споглядання підскакуючого м'яча і отримання задоволення від гри є для нього найважливішими. Втім, спостерігаючи за м'ячем при грі в теніс, багато дорослих також здатні переживати від цього радість. Дивлячись на дерево, усвідомлено сприймаючи всю повноту його справжнього буття, співчуваючи всім серцем умовам, в яких воно росте, чоловік отримує досвід, що є основою для того, щоб зуміти це дерево намалювати. Інше питання, чи володіє він необхідними технічними навиками, які дозволили б йому займатися живописом і відображати свої переживання. Але абсолютно ясне одне: жоден художник ніде і ніколи не зміг би створити жодної картини, що стояла, передавши у фарбах об'єкт, що зображається, належним чином заздалегідь його не вивчивши і не усвідомивши його особливості. Постараюся пояснити різницю в пізнанні під іншою точкою зору. Сприймаючи дерево в рамках якихось категорій, людина розглядає його лише як один з предметів, що відносяться до біологічного вигляду під назвою «дерево», тобто для нього воно є абстракцією, поняттям («якесь дерево», «одне з дерев») і відповідно позбавлено в його очах який би то не було конкретики. І навпроти, при справжньому живому сприйнятті абстрактний підхід неможливий. В цьому випадку дерево стає абсолютно конкретним і неповторним. Такого дерева не відшукати у всьому світі, бо саме його бачить око, саме воно знаходить віддзеркалення в свідомості людини, і тим самим він опиняється з ним в певних взаєминах, стаючи як би його творцем. Сприйняття людей аналогічно нашому сприйняттю предметів. Дивлячись на людину вперше, ми, як правило, вважаємо, що бачимо його. Проте очевидно, що в першу чергу наша увага зосереджується лише на поверхневих, другорядних подробицях — таких, як колір шкіри, стиль одягу, виховання, соціальне положення, розташована або недружелюбність до нас, завдяки яким ми виявляємося здатні певним чином цю людину класифікувати — аналогічно тому, як ми класифікуємо квітку, відносячи його до троянд. При цьому наше сприйняття людини не дуже відрізняється від того, як він сприймає себе сам. При знайомстві він в першу чергу відповість, що звуть його Джон. Якщо ми натякнемо, що цього нам недостатньо, швидше за все, він скаже, що по професії він лікар, одружений і має двоє дітей. Якщо ж комусь і цього покажеться мало, то таку людину або визнають не дуже кмітливою, або дорікнуть в зайвій цікавості. Для мене кожна окрема людина є абстракцією, так само як і я для нього. При цьому ні мені, ні йому не потрібно більшого. Більш того, ми схильні навіть якійсь загальній фобії, що виражається в тому, що ми випробовуємо страх перед взаємним зближенням, ми боїмося проникнути в суть іншої людини, відмовившись від його поверхневого сприйняття. Через це ми прагнемо обмежити наші знання про людину лише мінімумом, потрібним для сьогохвилинного спілкування з ним. Подібне прагнення до отримання лише поверхневого знання про іншу людину є ознакою якнайглибшої взаємної байдужості. Але справа цим не обмежується: наше сприйняття іншої людини не просто поверхнево за своєю природою. Здібність до перенесення робить його відірваним від реальності. Наприклад, якщо людині властиві прояви гніву, дана риса його вдачі переноситься їм на інших людей, яких він вважає подібними до себе в цьому відношенні. Якщо ж він соромливий за вдачею, він проектує цю властивість і на інше. При всьому цьому, наділяючи інших якостями, як купою ганчір'я, яке не бажаний носити самі, ми не віддаємо собі звіту в тому, що за ним ховається жива людина, а не наряджений нами манекен. Окрім цього, ми не тільки переносимо риси своєї вдачі на іншого індивіда; наше сприйняття спотворюється, не дозволяючи нам під впливом наших емоцій, нашого настрою бачити людину таким, який він є насправді. До цього нас підштовхують три основні властивості нашої особи — жадність, дурість і гнівлива, в рамках етики буддиста що розглядаються як три основні «гріхи». Не потребує особливих доказів той факт, що, якщо відносно якої-небудь людини у нас є корисливі цілі, ми виявляємося нездібними об'єктивно його оцінювати, бо наша користолюбна уява, обмеженість мислення і злобна натура роблять на наше сприйняття визначальний вплив. Але що означає поглянути на іншу людину творчо? Це означає побачити його об'єктивно, без спотворень і надуманих якостей, уникаючи перенесення на нього рис вдачі інших людей. В першу чергу це припускає позбавлення від власних «гріхів», що неминуче обумовлюють виникнення ефекту перенесення і спотворення сприйняття. Творче сприйняття будить людину від ледачого заціпеніння і готує до дійсного розуміння самої суті речей. Творчий стан душі і творче життя виявляються досяжними лише у випадку, якщо людина досягає внутрішньої зрілості і зводить до мінімуму прагнення до перенесення і спотворення реальності. Пізнання людини у всій його цілісності подібно до раптового відкриття, що деколи вражає несподіванкою одкровення. Трапляється так, що при зустрічі із знайомою людиною вас раптом відвідує осяяння: вам здається, що раніше ви його толком і не бачили і лише зараз дізналися по-справжньому. Його обличчя, очі, жести, хода, голос сприймаються тепер по-новому, яскравіше і виразно, і перед вами предстає той, що так відрізняється від колишнього його абсолютно новий образ. Стає ясною різниця між поняттями «бачити» в сенсі дивитися і «бачити» в значенні побачити; іншими словами, відмінність простого, бездумного споглядання від бачення як виявлення, усвідомлення, відкриття. Знайома з дитинства місцевість, знаменита на весь світ картина або який-небудь інший відомий об'єкт можуть поставити людини в подібну ситуацію. Необхідно відзначити, що побачити людину або який-небудь предмет в цілісності, облиште і багатогранності його природи — неодмінна умова правильного сприйняття. У реальному житті, як правило, переважають невірні реакції, так само як і помилкові сприйняття; обмежені рамками буденної свідомості, вони поверхневі за своєю природою. Наприклад, читаючи в газеті статтю про те, що в Індії люди голодують, людина практично ніяк на це не реагує. Максимум, чого можна чекати, — якоїсь подібності співчуття: «Який жах!» Якщо ж він бачить чиїсь страждання своїми очима, його реакція абсолютно інша. Він переживає почуття співчуття, бажання надати допомогу, що і намагається зробити. Проте, навіть якщо він бачить страждаючого, в цілому його реакція достатньо поверхнева. Він вважає, що переживає ті почуття, які повинні у нього виникнути відповідно до даної ситуації, і робить те, що прийнято робити; в той же час він певним чином дистанціюється від того, що відбувається. Реагувати ж повнокровно означає привести в дію всі людські ресурси, за допомогою яких чоловік може сприймати дійсність: здатність переживати почуття радості і співчуття, любові і ненависті. Його реакція при цьому обумовлена не розумом, а відчуттями, тобто тим, що він бачить і чує, його реакція на іншого індивіда адекватна, бо сприйняття направлене на його суть, завдяки чому він реагує на нього належним чином. Він сприймає людину немов всією своєю істотою, всією своєю натурою; створюється відчуття, ніби в процесі мислення бере участь не мозок, а все тіло, і бачить він не очима, а серцем. Якщо це насправді так, то, направляючи до сприйманого ним об'єкту всі свої думки, відчуття і здібності, людина перестає бути лише спостерігачем, тоді як те, що він сприймає, перестає бути просто об'єктом. Вони стають чимось єдиним, відбувається абсолютне взаємопроникнення, яке виражається в тому, що що бачить і видиме їм, існуючи як окремі суб'єкти, в той же час зливаються в єдине ціле.

Які ж умови необхідні для того, щоб людина знайшла такий творчий стан, при якому його сприйняття навколишнього світу було на рівні інтуїції, було б подібно до осяяння? Першою умовою є здатність людини дивуватися. Як правило, більшість людей втрачають здатність дивуватися під впливом виховання і освіти. Здивування вони розглядають як прояв неуцтва, бо вважають, що повинні всі знати. Навколишній світ для них більш не чудовий і дивовижний, а сприймається як щось буденне. Між тією необхідною умовою будь-якої творчої діяльності і яких би то не було відкриттів в області науки або мистецтва якраз є збереження людиною здатності дивуватися. Як точно відмітив французький математик Раймонд Пуанкаре, здатність допустити неймовірне є відмінна риса геніальності в науці . Здатність зосередитися — це друга відмінна риса творчої особи , що досить рідко зустрічається в західній культурі. Постійно зайнята західна людина найчастіше не концентрується на ділі, яким він зайнятий в даний момент, а думає про те, чим він займеться після закінчення цієї роботи. Для людини, здатної зосередитися, справа, якою він зайнятий в даний момент, представляється найважливішим. Йому здається неймовірно значним саме те, чим він зайнятий тут і зараз: чи читає він, розмовляє або просто прогулюється по вулиці. Людина живе тут і зараз, тому справжнє сприйняття їм реальності і його справжня реакція на нього можливі лише у разі, коли він повністю віддається тому, що він в цю мить відчуває і робить. Здібність людини до самопізнання є третьою відмінною рисою творчої особи. Відчувати себе центром світу, причиною і рушійною силою подій, що відбуваються, може лише людина, що дійсно усвідомлює своє самозвеличання, своє «я». Саме це я розумію під словом «оригінальність», причому я маю на увазі головним чином різні стани душі, причина яких в мені самому.

Самоідентифікація, відчуття свого «я» необхідні для кожної людини. Що втратив це відчуття може загрожувати безумство. У різних культурах самосвідомість виявляється різно. У примітивному суспільстві людина, що ще не стала «індивідуальністю» і що ототожнює себе з своєю групою, могла описати своє его як «я — це ми». В процесі еволюції він усвідомлює свою індивідуальність і перестає ідентифікувати себе з своєю групою, вчившись відчувати своє «я».

Наступна відмінна риса творчої особи — правильне відношення до конфлікту. Йдеться про здатність зустрітися з конфліктом лицем до лиця і умінні його вирішити. Конфлікти — це джерело прагнення людини до самоудосконалення, розвитку його сил і основа становлення його характеру. Людина, що уникає конфліктів, уподібнюється добре відладженому механізму, в якому вмить приглушається будь-який емоційний порив, або машині, що автоматично упорядковує всі відчуття і спонуки.

Однією з найважливіших умов, що визначають наявність творчого початку в людині, є свідоме відношення до випадковостей, здатність з свідомою готовністю зустрічати можливість конфлікту. Людина не є творчою особою, якщо він заперечує конфлікт або відноситься до нього поверхнево, керуючись буденною свідомістю за принципом «все, що не робиться, — до кращого» і не сприймаючи ситуацію на емоційному рівні. Крім того, людині властиве прагнення ігнорувати не тільки конфлікти, але і існуючі суперечності в своєму характері. І якщо на індивідуальному рівні можна говорити про протилежність темпераментів, то на рівні соціуму в першу чергу йдеться про протилежність статi.

Підведемо підсумки. Під творчістю, як станом душі людини, подразумеваєтся здатність свідомо сприймати і правильно реагувати на побачене. Що означає поглянути на іншу людину творчо? Це означає побачити його об'єктивно, без спотворень і надуманих якостей, уникаючи перенесення на нього рис вдачі інших людей. Умови, які необхідні для отримання такого творчого початку людиною наступні: здібність людини дивуватися, здатність зосередитися, здатність до самопізнання, правильне відношення до конфлікту (т.е. здатність з свідомою готовністю зустрічати можливість конфлікту). Готувати людину до життя — означає готувати його до творчості, і тому формування творчого початку в особі необхідно зробити універсальним виховним принципом.

2.2 Особливості творчого мислення

Творче мислення має свої відмінні риси:

- воно пластичне, тобто творчі люди пропонують безліч рішень в тих випадках, коли звичайна людина може знайти лише одне або два;

- воно рухоме, тобто для творчого мислення не складає труднощів перейти від одного аспекту проблеми до іншого, не обмежуючись одной-едінственной точкою зору;

- воно оригінальне, воно породжує несподівані, небанальні, незвичні рішення.

Наукова і технічна творчість виявляється в пошуку і знаходженні принципово нового рішення наукової або технічної проблеми, причому структура розумового процесу вирішення проблеми складна, але незмінно успіху, «осяянню», знаходженню нового рішення сприяє емоційна захопленість проблемою, віра в успіх, емоційна позитивна стимуляція.

Наукова творчість і особлива творчість в мистецтві спирається на уяву, яка, у свою чергу, нерозривно пов'язано з емоціями і відчуттями людини.

Уява – психічний процес, що полягає в створенні нових образів (уявлень) шляхом переробки матеріалу сприйнять і уявлень, отриманих в попередньому досвіді. Уява як своєрідна форма віддзеркалення дійсності здійснює розумовий відхід за межі безпосереднього сприйманого, сприяє передбаченню майбутнього, «пожвавило» те, що було раніше.

Уява може бути пасивною (сновидіння, марення) і активною, яке, у свою чергу, розділяють на те, що відтворює (створення образу предмету по опису) і творче (створення нових образів, що вимагають відбору матеріалів відповідно до задуму). Мрія – вид творчої уяви, пов'язаної з усвідомленням бажаного майбутнього.

Етапи творчої уяви:

1. виникнення творчої ідеї

2. «виношування» задуму

3. реалізація задуму.

Таким чином, творче мислення має свої відмінні риси: пластичність, рухливість і оригінальність. Наукова творчість і творчість в мистецтві в першу чергу спирається на уяву, яка, у свою чергу, нерозривно пов'язано з емоціями і відчуттями людини. Воно може бути пасивним і активним. Активне розділяють на те, що відтворює і творче. Один з видів творчої уяви є мрія.

2.3 Прояв емоцій в музиці

Вираз емоцій засобами музики має давню традицію, висхідну до учення про етос і про афекти у стародавніх греків. Згідно Арістотелю, музика відтворює рух, всякий же рух несе в собі енергію, що містить етичні властивості. Подібне прагне до подібного, і тому людина отримуватиме насолоду від музики в тій мірі, в якій музика відповідає його характеру або настрою в даний момент. Для стародавніх греків - Арістотеля, Платона, піфагорійців - музика була засобом, який врівноважував зовнішню сторону протікання життя з психологічним станом самої людини.

Дослідники теорії афектів встановлювали, за яких обставин треба використовувати ті або інші способи музичного виразу, щоб порушити в слухачах ту або іншу емоцію.

Так, теоретик Кванц в одному з своїх трактатів залишив нам докладний опис виразу відчуттів в музиці. Він позначив ознаки, на підставі яких можна визначити, який панує в музиці афект. Це можна дізнатися по тональності – мажорная вона або мінорна. Мажор звичайно уживається для виразу веселого, бадьорого серйозного, піднесеного, мінор же для виразу ласки, сумуй і ніжності. Зв'язані, близько лежачі інтервали виражають ласку, засмучуй, ніжність. Напроти того, ноти стисло уривисті, такі, що складаються з окремих стрибків, виражають веселе і грубе. Пунктирні і витримані ноти виражають серйозне і патетичне, а змішення довгих нот, цілих і половинних з швидкими, – величне і піднесене. Відчуття можна зрозуміти по дисонансах. Вони проводять не однакове, але завжди відмінні один від одного дії.

Аналізуючи закінченості музичної виразності з погляду теорії афектів, англійський дослідник Дж. Харріс відзначав, що виразима в музиці емоція завжди пов'язана з певною ідеєю і що сама ідея несе в собі певний настрій.

Мета музики - порушувати афекти, які можуть відповідати ідеї. На основі внутрішньої природної схожості певні ідеї порушують в нас певні афекти, під впливом яких, у свою чергу, виникають відповідні ідеї.

Виходячи з вищесказаного ми бачимо, що вираз емоцій за допомогою музики йде корінню глибоко в старовину. Музика була засобом, який врівноважував зовнішню сторону протікання життя з психологічним станом самої людини. По тональності музики, розташуванню інтервалів, дисонансам можна зрозуміти, який з афектів переважає в музиці. Мета музики - порушувати афекти, які можуть відповідати ідеї.

2.4 Прояв емоцій в художній творчості

Емоції людини виявляються у всіх видах людської діяльності і особливо в художній творчості. Власна емоційна сфера художника відбивається у виборі сюжетів, в манері листа, в способі розробки вибраних тим і сюжетів. Все це разом узяте складає індивідуальна своєрідність художника. Емоції входять в багато психологічно складних станів людини, виступаючи як їх органічна частина. Такими комплексними станами, що включають мислення, відношення і емоції, є гумор, іронія, сатира і сарказм, які також можна трактувати як види творчості, якщо вони набувають художньої форми. Гумор — це емоційний прояв такого відношення до чого-небудь або до кого-небудь, яке несе в собі поєднання смішного і доброго. Це сміх над тим, що любиш, спосіб прояву симпатії, привертання уваги, створення гарного настрою. Іронія — це поєднання сміху і нешанобливого відношення, частіше всього зневажливого. Таке відношення, проте, ще не можна назвати недобрим або злим. Сатира є викриття, засудження об'єкту, що безумовно містить. У сатирі він, як правило, представляється в непривабливому вигляді. Недобре, зле понад усе виявляється в сарказмі , який є прямим знущанням, насмішкою над об'єктом. Окрім перерахованих складних станів і відчуттів, слід назвати ще трагізм . Це емоційний стан, що виникає при зіткненні сил добра і зла і перемозі зла над добром.

Таким чином, емоції входять в багато психологічно складних станів людини, виступаючи як їх органічна частина. Такими комплексними станами, що включають мислення, відношення і емоції, є гумор, іронія, сатира і сарказм, які також можна трактувати як види творчості, якщо вони набувають художньої форми. Власна емоційна сфера художника відбивається у виборі сюжетів, в манері листа, в способі розробки вибраних тим і сюжетів. Все це разом узяте складає індивідуальна своєрідність художника і визначає особливості його творчості.

Висновок

Емоції є класом суб'єктивних психологічних станів людини, без якої неможлива його життєдіяльність. Емоції підрозділяються на відчуття і власне емоції. Відчуття носять наочний характер, пов'язані з уявленням або ідеєю про деякий предмет, виконують мотивуючу роль. Емоції виступають як безпосереднє віддзеркалення, переживання відносин, що склалися, менш опредмечени, мають велику глибину, триваліші чим відчуття. Особливим видом емоційного стану є афект – особливо виражений емоційний стан, що супроводжується видимими змінами в поведінці людини, яка їх випробовує. Одним з найбільш поширених в наші дні афектів є стрес.

Впродовж всього розвитку вчення про емоції робилися спроби пояснити їх суть, їх виникнення і їх основи. Першою такою спробою була еволюційна теорія Дарвіна, згідно якої емоції з'явилися в процесі еволюції живих істот як життєво важливі пристосовні механізми, сприяючі адаптації організму до умов і ситуацій його життя. Ідеї Ч. Дарвина були сприйняті і розвинені в психоорганічній теорії, що здобула в психології широку популярність. Її авторами з'явилися У. Джемс і До. Ланге. Джемс вважав, що певні фізичні стани характерні для різних емоцій — цікавості, захоплення, страху, гніву і хвилювання. Відповідні тілесні зміни були названі органічними проявами емоцій. Альтернативну точку зору на співвідношення органічних і емоційних процесів запропонував У. Кеннон. Він одним з перших відзначив той факт, що тілесні зміни, спостережувані при виникненні різних емоційних станів, вельми схожі один на одного і за різноманітністю недостатні для того, щоб цілком задовільно пояснити якісні відмінності у вищих емоційних переживаннях людини. Услід за теоріями, що пояснюють взаємозв'язок емоційних і органічних процесів, з'явилися теорії, що описують вплив емоцій на психіку і поведінку людини (О.Д. Хебб, теорія когнітивного дисонансу Фестінгера).

Емоції грають дуже важливу роль в житті людини. Вони більшою чи меншою мірою визначають спрямованість його поведінки; відображають стан, процес і результат задоволення потреби; емоція, виражена у відчутті, бажанні, вабленні або пристрасті поза сумнівом містить в собі спонуку до діяльності. Система і динаміка типових емоцій характеризує людину як особу. Особливе людське відчуття – любов – визначає найвищий духовний і естетичний початок в людині.

Емоції також нерозривні з творчим процесом. Під творчістю , як станом душі людини, подразумеваєтся здатність свідомо сприймати і правильно реагувати на побачене. Що означає поглянути на іншу людину творчо? Це означає побачити його об'єктивно, без спотворень і надуманих якостей, уникаючи перенесення на нього рис вдачі інших людей. Умови, які необхідні для отримання такого творчого початку людиною наступні: здібність людини дивуватися, здатність зосередитися, здатність до самопізнання, правильне відношення до конфлікту (т.е. здатність з свідомою готовністю зустрічати можливість конфлікту). Готувати людину до життя — означає готувати його до творчості, і тому формування творчого початку в особі необхідно зробити універсальним виховним принципом.

Емоції знаходять свій вираз перш за все в музиці і художній творчості. Вираз емоцій за допомогою музики йде корінню глибоко в старовину. Музика була засобом, який врівноважував зовнішню сторону протікання життя з психологічним станом самої людини. По тональності музики, розташуванню інтервалів, дисонансам можна зрозуміти, який з афектів переважає в музиці. Мета музики - порушувати афекти, які можуть відповідати ідеї.

Емоції входять в багато психологічно складних станів людини, виступаючи як їх органічна частина. Такими комплексними станами, що включають мислення, відношення і емоції, є гумор, іронія, сатира і сарказм, які також можна трактувати як види творчості, якщо вони набувають художньої форми. Власна емоційна сфера художника відбивається у виборі сюжетів, в манері листа, в способі розробки вибраних тим і сюжетів. Все це разом узяте складає індивідуальна своєрідність художника і визначає особливості його творчості.

ЛІТЕРАТУР А

1. Аболін Л.М. Психологические механізми емоційної стійкості людини. — Казань, 1987.

2. Анохин П.К.Эмоции // Психологія емоцій: Тексти. - М., 1984.

3. Вартанян Р.А., Петров Е.С. Эмоции і поведінка. — Л., 1989.

4. Вілюнас В.К.Основные проблеми психологічної теорії емоції // Психологія емоцій.

5. Гуревич П.С. «Криза психоаналізу. Дзен-буддизм і психоаналіз». М.: Айріс-прес, 2004 р.

6. Додонов Би.І. В світі емоцій. — Київ, 1987.

7. Крюгер Ф. Сущность емоційних переживань // Психологія емоцій: Тексти. - М., 1984.

8. Леонтьев А.Н. Діяльність. Свідомість. Особа. — М., 1982 (1975).

9. Леонтьев А.Н.Потребности, мотиви, емоції // Психологія емоцій: Тексти. - М., 1984

10. Рубінштейн С.Л.Основы загальній психології: У 2 т. - М., 1989. - Т. II.

11. Селье Г. Стресс без дістресса. — М., 1982

12. Симонов П.В. Потребностно-мотивационная теорія емоцій //Вопросы психології. - 1982. - №6.

13. Симонов П.В. Эмоциональный мозок. Фізіологія, Нейроанатомія. Психологія емоцій. — М., 1981.

14. Тігранян Р. А. Стресс і його значення для організму. — М., 1988

15. Фромм Э. Искусство любити: Дослідження природи любові. - М., 1990

16. Чистякова М.І. Психогимнастіка. — М., 1990.

17. Якобсон П.М. Эмоциональная життя школяра. — М., 1966.

18. Ярошевский М.Г., Петровский А.В. Психологія. Словник 2-е видавництво, іспр. І доп. М.: Політіздат, 1990. с.494Рзмещено на

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:44:25 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
10:20:51 29 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Види та роль емоцій у творчості та житті людини

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151190)
Комментарии (1843)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru