Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Дипломная работа: Театр як механізм формування особистості

Название: Театр як механізм формування особистості
Раздел: Рефераты по социологии
Тип: дипломная работа Добавлен 10:03:24 02 апреля 2011 Похожие работы
Просмотров: 4193 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Міністерство освіти і науки України

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова

Інститут соціології, психології та управління

Кафедра теорії та методогії соціології

БАКАЛАВРСЬКА РОБОТА

на тему:

Театр як механізм формування особистості

Виконала студентка групи

Рабощук В.М .

Київ – 2010

Вступ

Актуальність теми роботи. Сучасний період трансформацій українського суспільства впливає на всі складові культурної сфери. Особливо яскраво ці процеси прослідковується у театрально-художній діяльності, яка вивела на перший план значимість соціальних факторів, обумовивши необхідність перегляду моральних цінностей. Це посилило необхідність дослідження мистецтва та впливу його на формування особистісті.

Мистецтво — одна з форм суспільної свідомості; вид людської діяльності, що відображає дійсність у конкретно-чуттєвих образах відповідно до певних естетичних ідеалів. Мистецтво служить не тільки для розваги та відпочинку, але й формує світогляд, виступає як знання й просвіта, як формування цілісної особистості та як аналіз стану світу.

В свою чергу, видом мистецтва, в якому розкриваються суперечності часу та внутрішнього світу людини є театр. Він займає особливе місце в системі формування цінностей.

Потреба в соціологічних вимірах театру обумовлена його особливістю, що пов'язана з безпосередньою його залежністю від соціальних умов, бо театр не лише включається всіма своїми елементами в соціум, а і розглядається як соціальний інститут. Особливу актуальність дослідженню феномену театрального дійства надає соціологічне обгрунтування впливу театру на формування системи духовних цінностей, становлення морально-естетичного ідеалу суспільства. Театр впливає на формування особистості: світогляду, моралі, на проблеми комунікаціі, виховання та ін.

Основи соціології театру в закладалися з давніх давен соціологічномислячими театральними критиками, котрі через синтетичність художніх засобів театру (використання різних видів мистецтва) аналізують соціологічну функцію театру в широкому соціокультурному контексті. Тому соціологія театру часто постає за враженням як найбільш «непрофесійна» соціологія, що сягає широкого культурного обрію, є культурно найбільш всебічною.

Театр є різновидом культурного дозвілля. Дозвілля є вагомим фактором соціалізації особистості, оскільки він охоплює фактори соціалізації, а також тим, що при проведенні вільного часу активно діють психологічні та соціально-педагогічні механізми соціалізації.

Аби зрозуміти природу перетворень, що відбуваються у сучасному театральному житті, необхідний комплексний підхід, побудований на методах, напрацьованих соціологічними дослідженнями.

Об'єктом дипломної роботи є театр як соціальний інститут.

Предметом дослідження система формування особистості театром.

Метою даної дипломної роботи є комплексне соціологічне дослідження соціального впливу театру на формування особистості.

Реалізація основної мети передбачає вирішення наступних завдань:

- Історіографія розвитку та вивчення досліджуваної проблематики;

- Розкрити проблеми соціальної природа та історичної обумовленості мистецтва та театра;

- Дослідити розвиток і структуру соціології театру;

- Дослідити вплив театру на формування особистості.

- Дослідити театр як комунікація

- Дослідити сутність та особливості вільного часу в контексті соціалізації особистості

- Дослідити місце театру в дозвіллі.

У ході дослідження було використано такі методи: аналітичний – у визначенні методологічних підходів до розгляду феномена театру як соціокультурного явища; для з’ясування закономірностей, що спричинюють його функціонування як соціального інституту; системний, який дозволив узагальнити художньо-естетичні параметри театральної діяльності та виявити її онтологічні характеристики; емпіричні та соціологічного спостереження (опитування, експертних оцінок, їх контент-аналізу тощо; теоретичний та прогностичний – для підведення підсумків дослідження й обґрунтування пропозицій щодо розв’язання тих завдань, що постали перед театром за сучасних умов.

Структура дипломної роботи визначена метою і завданнями дослідження та включає в себе вступ, три розділи, висновки та список використаних джерел.


Розділ 1. Соціальна природа та історична обумовленість мистецтва, історіографія розвитку та вивчення досліджуваної проблематики

театр соціологічний мистецтво особистість

1.1 Мистецтво як засіб формування особистості

Одним із засобів формування особистості є мистецтво. Воно разом з іншими суспільними інститутами і формами включає особистість в систему інтересів і потреб суспільства.

Соціальна значимість мистецтва визначається рівнем впливу на систему потреб, цінностей, цінністних орієнтацій, мотивацій особистості. Так , Л.С. Виготський відзначав, що мистецтво втягує в коло соціального життя найінтимніші і найособистіші складники нашої істоти. Для цього мистецтво володіє значним арсеналом специфічних засобів, відсутніх в інших формах людської свідомості. Ідеологічні аспекти в художньому творі, будучи органічно вплетеними в тканину живих, зримих художніх образів, впливають на свідомість людини непомітно, як і на розум, почуття, волю. [14].

Мистецтво як предмет соціологічного аналізу є сукупністю структур, процесів, пов'язаних з функціонуванням суспільства на різних рівнях розвитку, системою контролю за соціальною поведінкою (система соціальних структур і соціальних відносин щодо феномену, особливості взаємодії мистецтва як соціального інституту із суспільством).

Функціональний підхід розглядає основним елементом мистецтва цінності. На думку Т. Парсонса, мистецтво — це відповідно організована, стабільна система цінностей. Конфліктологіний підхід. Аналізує мистецтво як динамічну, суперечливу систему, арену конфліктів, породжених соціальною нерівністю. Зокрема К. Маркс розглядає її як похідну економічних відносин.

Технологічний підхід. Розглядає мистецтво як технічно-цивілізаційне явище, продукт людської діяльності, сукупність створених людством матеріальних та духовних цінностей. Був поширений у вітчизняній філософській та соціологічній літературі до середини 60-х років XX ст.

Діяльнісний підхід. В його основі ідея розвитку творчого начала мистецтва. Зосереджуючись на продукуванні нових цінностей, ідей, концепцій, особливостях їх поширення, виявляє не меншу увагу до особистості. Відповідно мистецтво вважає людським, особистісним виміром історії, процесом і засобом самовизначення розвитку та самореалізації людини. Ці процеси під час засвоєння мистецтва реалізуються як індивідуалізація особистості.

Науково-технічний прогрес та активний розвиток засобів комунікації зумовили формування масового мистецтва, яке апелює до всіх, поширює цінності, доступні більшості людей, розрахована для масового вжитку. Завдяки своїй смисловій та художній спрощеності, технічній доступності воно помітно витіснить високе і народне мистецтво. Масове мистецтво є зв'язуючою ланкою між стабільним і змінюваним, оскільки орієнтоване на цінності та норми переважної більшості. За сучасних умов зростає інтерес до традиційного народного мистецтва. Традиції особливо яскраво виявляються у сфері духовного виробництва, фольклорі, містять у собі стабілізуючі елементи, завдяки яким регулюють життєдіяльність людини. Але їм притаманні й інновації. Збереження традиційного національного мистецтва пов'язане з мораллю. Розглядаючи соціальну функцію мистецтва ми використали іінтерпритацію з двох напрямів. З одного боку, соціальна функція мистецтва безпосередньо пов'язана з суспільно-політичними процесами у державі, з іншого – вона потребує більш загальнотеоретичного осмислення і врахування специфіки природи мистецтва. Мистецтво виконує соціальну функцію, реалізуючи через систему художніх образів поставлене перед ним «соціальне замовлення».

Мистецтво як соціальний інститут реалізує свою діяльність через певні функції [29]:

- Суспільно-перетворююча функція (мистецтво як діяльність). Виявляється у тому, що художній твір здійснює ідейно - естетичний вплив на людей, включає їх у цілісно спрямовану діяльність і тим самим бере участь у переоформленні суспільства.

- Пізнавально-евристична (мистецтво як знання та просвіта).

- Художньо-концептуальна (мистецтво як аналіз стану світу).

- Функція передбачення ("кассандрівське начало"). У даному випадку мова йде про використання інтуїції.

- Інформаційна та комунікативна (мистецтво як повідомлення і спілкування)

- Функція навіювання (сугестивна). Мистецтво здатне навіювати спосіб мислення, почуття, майже гіпнотичне впливає на людську психіку.

- Виховна ("формування цілісної особистості).

- Естетична ("формування ціннісних орієнтацій). Під впливом мистецтва формуються естетичні смаки, пробуджується творче начало особистості, її бажання творити за законами краси.

- Гедоністична ("функція насолоди). Ця функція пов'язана з тим, що існує ігровий аспект художньої діяльності. Гра як вияв свободи приносить естетичну насолоду, радість, духовне натхнення

Основою мистецтва, як і інших форм суспільного пізнання, є зв'язок:

Суб’єкт – об’єкт; Митець – дійсність;

Специфіку пізнання у мистецтві визначають суб'єктивний характер відображення, метафоричне ставлення до дійсності, активне використання емоційно-чуттєвого начала, що сприяє створенню художньої картини світу.

Сугестивна функція (навіювання) пов'язана з певною гіпнотичною дією, впливом на людську психіку.

Сугестивна функція споріднена з виховною. Безперечно між ними існують певні спільні риси, проте ототожнювати сугестивну і виховну функції не можна у зв'язку з тим, що виховна орієнтована на сферу свідомого, тоді як сугестивна пов'язана з позасвідомим людської психіки.

Сугестивна функція мистецтва набуває особливо важливої ролі в напружені, важкі години випробування долі і життя народу.

У мистецтві надзавданням виховної функції є формування цілісної гармонійної особистості, використання різних механізмів впливу для досягнення цієї мети.

Аналізуючи феномен мистецтва, науковці підкреслювали його комунікативну перевагу над іншими формами суспільної свідомості. Загальномистецький зв'язок Митець – Аудиторія уможливлює саме комунікативна функція. Існують види мистецтва, в яких комунікативні можливості обмежені мовним бар'єром. Це передусім література, театр, кінематограф, тоді як архітектура, скульптура, живопис та хореографія «володіють» універсальним комунікативним кодом. Структурі проблеми функціональності пов'язана з функцією передбачення – «кассандрівським началом». У мистецтві функція передбачення виявляє себе як у прямій, так і в опосередкованій формах. Найяскравішим прикладом такого «прямого варіанта» є жанр фантастики в літературі і кінематографі. Логіку його еволюції можна простежити від творів Ж. Верна («Таємничий острів», «Двадцять тисяч льє під водою», «З Землі на Місяць») до романів С. Кінга; Опосередкований варіант» «кассандрівської функції» мистецтва репрезентовано, зокрема, в творах експресіоністичної орієнтації. Показовим щодо цього став образ «загубленого покоління» у творчості Е. М. Ремарка.

Художньо-концептуальна функція, (мистецтво як аналіз стану світу). Гегель вважав, що мистецтво підпорядковано філософії і релігії як нижча форма осягнення абсолютної ідеї, як менш досконала форма пізнання істини. Він писав: «...релігія, як всезагальна свідомість істини складає істотну передумову мистецтва...» Проте, твір мистецтва не є ілюстрацією до філософських або політичних ідей. Художник відбиває у свідомості власні спостереження й роздуми над життям, створюючи цілісну художню концепцію. Компенсаційна функція дає змогу людині у процесі сприймання художнього твору пережити ті почуття, яких вона була позбавлена в реальному житті. Естетична функція, (мистецтво як формування творчого духу і ціннісних орієнтацій). Естетична функція нічим не замінила специфічна властивість мистецтва:

1) формувати естетичні смаки, здібності і потреби людини;

2) формувати ціннісні орієнтації людини у світі;

3) пробуджувати творчий, творче начало особистості, бажання і вміння творити за законами краси.

Естетична функція мистецтва забезпечує соціалізацію особистості, формує її соціально-творчу активність. Ця сутнісна функція пронизує і дублює вплив усіх форм суспільної свідомості на всі інші функції самого мистецтва. Науково-технічний прогрес та активний розвиток засобів комунікації зумовили формування масового мистецтва, яке апелює до всіх, поширює цінності, доступні більшості людей, розрахована для масового вжитку. Завдяки своїй смисловій та художній спрощеності, технічній доступності воно помітно витіснить високе і народне мистецтво. Масове мистецтво є зв'язуючою ланкою між стабільним і змінюваним, оскільки орієнтоване на цінності та норми переважної більшості. За сучасних умов всеж-таки зростає інтерес до традиційного народного мистецтва. Традиції особливо яскраво виявляються у сфері духовного виробництва, фольклорі, містять у собі стабілізуючі елементи, завдяки яким регулюють життєдіяльність людини. Але їм притаманні й інновації. Збереження традиційного національного мистецтва пов'язане з мораллю, але, крім позитивних, негативною її рисою може бути, наприклад, вендета (кривава помста), що збереглася як традиційна мораль. На початку XXI ст. істотно змінюється розуміння та роль мистецтва в суспільстві. Значно свідомішим є використання науки, освіти, технічної, фізичної, духовної, моральної культури в організації та нормалізації трудової та суспільної діяльності людей. З перших кроків життя людина опиняється під впливом домінуючих у суспільстві норм, цінностей, зразків поведінки, соціальних інститутів, за допомогою яких діє мистецтво. Суб'єктом дії мистецтва є особи, що пристосувалися до культурних зразків, цінностей і моделей, є носіями способу мислення та життя.

Завдяки мистецтву особистість пізнає духовні цінності суспільства, вони ж у свою чергу стають надбанням її власного досвіду. Тим самим мистецтво залучає суб'єкта сприйняття до світу художньої реальності, формує його світогляд. У формуванні світогляда, який ґрунтується на розумінні самоінності людської особистості, почуття власної гідності, національної самосвідомості, повазі до інших народів значну роль відіграють емоційні форми ставлення людини до навколишнього світу. Світогляд — це не лише система «чистих», абстрактно-логічних знань. Це система поглядів на життя, природу і суспільство, яка є емоційно-забарвленою і, виражає життєву позицію соціального суб'єкта, концентрує в собі й органічно поєднує разом думки, почуття, прагнення, внутрішню готовність діяти.

Це підтверджує і структура світогляду, що складається з елементів:

- світорозуміння,

- світовідчуття,

- світоставлення,

- світосприймання.

Ці складові наведеної структури відтворюють емоційно-почуттєвиіі прошарок світогляду, який закріплює у свідомості людини знання, перетворюючи їх в особистіші переживання, стереотипи поведінки та відображає загальнокультурний зміст світоглядної свідомості, яка надана окремим індивідом.

Слід підкреслити, що впливові мистецтва властива відносна "невідчутність", точніше — не негайний впливовий результат: коли людина опановує художні цінності, неможливо відчути віддачу відразу ж, оскільки нагромадження особою духовного потенціалу відбувається поступово.

Глибокими є "наслідки впливу" мистецтва, коли воно здатне схилити людину до рішучих вчинків і навіть змінити її життя, а по відношенню до суспільства — викликати значні переміни в настроях, переконаннях і діях тих чи інших соціальних груп. Встановлення гармонії між запитами і потребами людини, з одного боку, і її ідейно-моральним розвитком, з іншого, значною мірою залежить від мистецтва. Науковцями доведено тісний зв'язок між прихильністю людини до мистецтва і сформованістю її ідейно-моральних позицій.

Мистецтво формує особистість, сприяє розвиткові творчого підходу до всіх явищ дійсності. Почуття прекрасного, піднесеного стає основним стимулятором діяльності людини. Моральна краса робить людину привабливою для інших людей, здатною впливати на їхні думки і поведінку сприяє розвиткові творчого підходу до всіх явищ дійсності. Мистецтво становить стрижень духовної культури, є колективною пам’яттю людства, яка здійснює зв’язок поколінь, різних народів, різних культур.

Мистецтво являється засобом формування особистості. Для цього мистецтво володіє значним арсеналом засобів, через які реалізує свою діяльність та впливає на особистість. Мистецтво визначається як знання та просвіта, як аналіз стану світу, як повідомлення і спілкування, формування цілісної особистості, формування ціннісних орієнтацій.

Завдяки мистецтву особистість пізнає цінності суспільства, вони ж у свою чергу стають надбанням її власного досвіду. Тим самим мистецтво залучає суб'єкта сприйняття до світу художньої реальності, формує його світогляд.

1.2 Соціальна природа та історична обумовленість театру

Соціальний порядок підтримується різними механізмами, які діють у масштабах суспільства в цілому. Насамперед йдеться про соціальну структуру — стійку сукупність соціальних суб'єктів у вигляді класів, прошарків, груп, категорій населення і правил їхньої взаємодії. Маються на увазі також соціальні інститути й організації, які обумовлюють, санкціонують і контролюють поведінку окремих або об'єднаних у формальні й неформальні спільноти індивідів. На макрорівні соціальної системи помітний вплив на перебіг суспільних процесів справляє культура, яка задає суспільству домінуючі ідеали й ціннісні ієрархії, а також надає легітимності ціннісним критеріям колективної й індивідуальної свідомості. Специфічним макромеханізмом є масова комунікація. Значною мірою саме вона забезпечує цілісність людської спільноти [41, с. 211].

Як відомо з особистого досвіду кожного, є різниця між зовнішністю людини та її особистісною сутністю, між намаганням здаватися кимось і справді бути кимось. Звичайно, людина може справляти враження дружньої прихильності до іншої і не бути їй другом. Проте в теоретичному аналізі Е. Гоффмана між справжнім другом і тим, хто лише грає таку роль, немає суттєвих відмінностей, оскільки обидва зайняті "виробленням враження" дружби [41, с. 309]. Синтетичним і узагальнюючим видом мистецтва є театр — вид мистецтва, який акумулює драматургічний твір, тобто літературу, слово, пластичний рух, хореографію, музику, художнє оформления, світло та архітектурно-простороверішення сцени. Театр — це колективна творчість, оскільки у спектаклі об'єднуються зусилля драматурга, режисера, акторів, композитора, художника. Дослідники роблять висновок про вплив соціально можливостей особистості на характер і реалізацію театральних потреб і разом з тим визначають зовнішні та внутрішні причини й передумови, які стримують реалізацію цих потреб або породжують «відчуження від театрального життя». Крім матеріальних та організаційно-побутових проблем, пов'язаних зі способом життя, до зовнішніх причин реципієнти відносять «відсутність інтересу до театру в колі свого спілкування. Суб'єктивними (особистісними) причинами найчастіше називаються втомленість після роботи та естетична непідготовленість.

Публіка театру розглядається на різних рівнях: то як «просторово-часова єдність», то як «театральна громадськість», то як «асистент» акторського ансамблю (Г. Адорно). Дослідники виділяють її публічну «форму» (соціологічна данність існування), «зміст» (аналіз психологічного результату її масового буття) та «смисл» (характер глядацької діяльності в театрі).

Суспільство ж має потребу в публіці, бо завдяки повноцінній театральній комунікації усвідомлюються міра досконалості й вади змісту і стилю спілкування та взаєморозуміння в суспільстві людей, відбувається емоційна і соціальна розрядка, зменшується соціальна напруженість, зростає згуртованість і солідарність публіки, що, в кінцевому підсумку, дає певні підстави німецьким дослідникам оцінювати театр як «засіб соціального контролю», формування соціальної толерантності. Однак дослідники не враховують зумовленості театрального сприйняття залежно від соціального становища глядачів, здатності театру за законами соціальної спільності не тільки об'єднувати, а й роз'єднувати публіку методом «розколювання» публіки Б. Брехта. Театральні дійства зародилися дуже давно, коли люди відтворювали побутову подію, фіксували їі у мистецькому еквіваленті. 3 часом театральне дійство розвивалось і збагачувалось, набирало усталених форм. На високий рівень його вивели стародавні греки, які ввели класичну триєдність, що стала нормативною та обов'язковою — єдність дії, місця і часу. Це зумовлювалось абсолютною прагматикою, бо старогрецький театр не мав завіси, куліс, задника. Спектакль відбувався у природному середовищі, тому змінити час і місце дії було неможливо.

Соціологія театру розглядається як одна з розвинених галузевих соціологій мистецтва, яка зароджується в Україні на поч. ХХ ст. і набуває найбільш інтенсивного свого розвитку, зосереджуючись насамперед, на вивченні глядача, у 20-і р. ХХ ст. Цей період виділяється майже одночасним існуванням розгалуджень протосоціології театру та театральної соціології, які переростали у соціологію театру і характеризувалися зосередженістю на завданні формування нової театральної аудиторії у зв’язку з розвитком нового мистецтва. Соціологія театру в Україні сформувалася під визначальним впливом концепції Л.Курбаса, реалізованої не тільки театральним об’єднанням “Березіль”, але і в дослідженнях, які проводились у театрах Одеси, Дніпропетровська, Харкова. З’ясовано, що відбувається розширення тематики досліджень у межах всієї театральної системи, яка охоплювала сільського глядача і театральну самодіяльність, явище самодіяльної “теакритики”, ефективність втручання глядача в театральний процес. Соціотеатральні дослідження активно впливали на театральний процес. Соціологія театру інституалізується і досягає у 20-і р. високого рівня, хоч її досвід ще цілком не освоєний наукою і практикою досьогодні (А. Лягущенко). У 60-і р. поновлення соціологічних досліджень театру відбувається як шляхом соціологічної орієнтації у підготовці спеціалістів з організації, планування та управління театральною справою у Київському державному інституті театрального мистецтва ім. І.К. Карпенка-Карого (І. Безгін) та із допомогою спорадичного вивчення театральної публіки (Запоріжжя, Чернівці, Київ).

У 70-і р. соціологія театру інституціонально формується (секція соціологічних досліджень театру при Українському театральному товаристві, а з 1975 р. Рада з питань економіки, соціології і організації театру, лабораторія організації творчих процесів Міністерства культури України – І.А.Зазюн), складається емпірична основа її розвитку на базі досліджень глядача та наукової організації театрального процесу. У 80-і р. відбувається поворот досліджень до цілісного вивчення театрального життя в Україні, до їх зв’язку з практикою, вивчення динаміки соціокультурних змін в українському театрі. Вивчається роль театру в соціалізації молоді (С. Паламарчук). Завершується в основних рисах формування соціології театру як самостійної галузевої соціології, предметом якої постає нова театрально-художня реальність і її показники.

У 90-і р. за єдиною програмою продовжується порівняльне дослідження динаміки соціокультурних показників діяльності українських драматичних театрів, розпочате у 80-і р. (І. Безгін, В. Ковтуненко, О. Семашко). В ці роки Н.М. Корнієнко розкриває соціокультурне підгрунття постмодерністських тенденцій в українському театрі 80-90-х р. ХХ ст., продовжуються дослідження публіки та нового соціокультурного контексту. В ці роки завершується формування соціології театру.

Значною подією в театральному житті України стало проведення в березні—травні 1958 р. фестивалю "Перша українська театральна весна", участь в якому взяли майже всі театри, активно включившись у творче змагання за право показу глядачам кращого доробку. Пожвавлення в національно-культурному житті активізувало інтерес суспільства до театрального мистецтва. В Україні в 1965 р. працювало 60 театрів, які протягом року відвідували близько 15,5 млн глядачів. Протягом 1958—1965 pp. кількість глядачів у театрах республіки збільшилася з 14,3 до 15,5 млн на рік. У співдружності з театрами плідно працюють українські драматурги. Лише за вказаний період у театрах поставлено 100 їхніх п'єс. Схвалення громадськості дістали вистави "Фауст і смерть" О. Левади, "Веселка" М. Зарудного, "Нащадки запорожців" О. Довженка, "Де твоє серце" О. Коломійця та ін. Проте, як зазначалося на засіданні колегії Міністерства, падіння престижу професії актора, режисера та інших пов'язане з вкрай низькою заробітною платою, соціальною незахищеністю та побутовою невлаштованістю їх представників.

3 розвитком суспільства театральне мистецтво збагачувалось і ускладнювалось, віднаходилися нові жанри і види. До епохи Відродження переважали драма і народний театр, в епоху Ренесансу зародилась опера, яка з часом у Франції, Німеччині, пізніше в Росії стала дуже популярною [12, с.77].

1.3 Взаємодія соціології театру з театром як інститутом соціології

Інтерес до театру підвищується, відповідно підвищується і значущість театру як соціального інституту через здійснення властивих йому функцій.

Театр є соціальним інститутом, який має комплекс правил поведінки, принципів, культурних норм, охоплюють певну сукупність людей (глядачів), забезпечуючи відносну стійкість соціальних відносин. Театр як інститут реалізує комплекс базових потреб щодо соціалізації особистості, трансляції соціальних норм і культурних цінностей, соціального досвіду.

Соціальні інститути класифікують на основі різних критеріїв. Найпоширенішою є класифікація за критерієм цілей (змістових завдань) і сферою дії. У такому разі прийнято виокремлювати економічні, політичні, культурні та виховні, соціальні комплекси інститутів:

— економічні (власність, гроші, банки, господарські об'єднання різного типу) — забезпечують виробництво і розподіл суспільного багатства, регулюють грошовий обіг;

— політичні (держава, Верховна Рада, суд, прокуратура) — пов'язані з встановленням, виконанням і підтриманням певної форми політичної влади, збереженням і відтворенням ідеологічних цінностей;

— культурні та виховні (наука, освіта, сім'я, релігія, різні творчі установи) — сприяють засвоєнню і відтворенню культурних, соціальних цінностей, соціалізації індивідів;

— соціальні — організовують добровільні об'єднання, регулюють повсякденну соціальну поведінку людей, міжособистісні стосунки.

Отже театр являється соціальним інститутот і разом культурним. Але за критерієм способу регулювання поведінки людей у межах інституту являється неформальним. На це вказує відсутність чіткої нормативної бази, тобто взаємини в межах театру як соціального інтитуту не закріплена формально. Є результатом творчості волевиявлення громадян. Соціальний контроль встановлюється за допомогою норм, закріплених у громадській думці, традиціях, звичаях.

Головні функції інституту:

— регулятивна функція — полягає у регулюванні за

допомогою норм, правил поведінки, санкцій дій індивідів у межах соціальних відносин;

— функція відтворення, безперервності суспільних відносин — завдяки їй театр транслює досвід, цінності, норми культури з покоління в покоління;

інтегративна функція — полягає у згуртуванні прагнень, дій, відносин індивідів, що в цілому забезпечує соціальну стабільність суспільства;

— комунікативна функція — спрямована на забезпечення зв'язків, спілкування, взаємодії між людьми за рахунок.

Перелічені функції притаманні кожному інституту. Крім них, соціальні інститути можуть виконувати конкретні, які притаманні саме цьому інституту як явні (формальні), так і латентні (неформальні). Явні функції зафіксовані в нормативних документах, усвідомлені й прийняті причетними до певного інституту людьми, підконтрольні суспільству. Та саме для театру характерні латентні (приховані) функції є офіційно незаявленими, але насправді здійснюються.

Одна з найважливіших функцій театру – це пізнавальна функція. Завдяки ній здійснюється передача соціального досвіду від одного покоління до іншого, від одних країн і народів до інших.

Разом з пізнавальною функцією сценічного мистецтва правомірно існує і ряд інших (естетична, розважальна, комунікативна, така, що соціалізує, компенсаторна, ігрова, нормативна і багато інших), театр полифункционален, тому і займає таке важливе місце в житті суспільства.

Функція розваги включає орієнтацію на незвичність постановки, зустріну з улюбленими акторами, яскраве видовище постановки (музика, світло, декорації, костюми). Ця функція тісно переплітається з функцією комунікативної. Театр, видовище виросли з народного свята, обряду, яскравими моментами якого була активність всіх його учасників і колективність дійства. Так, в землеробських святах видовище поєднувалося з дією. Учасники того або іншого обряду – цього стихійного фольклорного театру – були одночасно і дійовими особами. Характерна і інша сторона традиційних фольклорних святкувань: колективність переживання, відчуття, дії. Звідси можна припустити, що саме ці традиційні фольклорні риси – потреба в емоційному спілкуванні всіх учасників – повинні позначитися в оцінці сьогоднішнього театру.

Співпадаючи в деяких відносинах з компенсаторною і розважальною функціями театру, ігрова функція робить вплив на багато сторін соціальної регуляції.

Приймаючи правила гри, глядач відволікається від насущних життєвих проблем і отримує компенсацію за нереалізовані устремління в соціально значущій діяльності. Гра як розвага виконує важливу функцію зниження рівня психологічної напруженості, що виникає через соціальне або політичне протистояння різних сил і партій.

Театр як інститут виконує виховні та культурні функції, які створені для забеспечення розвитку культури, передачі культурних цінностей. У свою чергу вони поділяються на соціокультурні, виховні ( механізми та засоби морально-етичної орієнтації, нормативно-санкціонуючі механізми регуляції поведінки).

Соціологія розглядає театр як послідовне поєднання мінідрам, адже кожна соціальна взаємодія — це певний вид спектаклю з його власними правилами. Спектакль — уся діяльність індивіда, яка відбувається протягом тривалого часу перед колом спостерігачів і впливає на них, а також зазнає зворотного впливу. Під час спектаклю індивід цілеспрямовано чи мимоволі використовує виражальні засоби стандартного виду — особливе оточення, певну зовнішність і манеру поведінки, які формують "обличчя" спектаклю.

Отже, театр — вид мистецтва, який акумулює драматургічний твір, тобто літературу, слово, пластичний рух, хореографію, музику, художнє оформления, світло та архітектурно-простороверішення сцени.

Зі всіх видів мистецтв саме театр як мистецтво, колективне за своєю природою, оскільки у спектаклі об'єднуються зусилля драматурга, режисера, акторів, композитора, художника, що імітує міжособові контакти, що привертає людей до співпереживання і співпраці, дає людині можливість якимсь чином злитися з іншою особою, встановити з нею глибші, тісніші і різноманітніші відносини. Так комунікативна функція театру відповідає за підтримку цілісності суспільства.

Комунікація значає повідомлення, передача, що виникло з потреб людей у суспільному житті. Це спілкування між індивідами, групами, елементами інституту, в процесі якого вони обмінюються повідомленнями, власними і чужими думками за допомогою символічних знаків, символів і, перш за все, мови, яку можна визначити, як систему комунікації. І система функціонує завдяки засобам масової комунікації. Це систематичне розповсюдження інформації через відповідні засоби.

З одного боку, мас-медіа виступає як «об'єктиватор» громадської думки, як елемент влади, соціального контролю. З іншого боку, масова комунікація враховує інформаційні, комунікативні, ціннісні потреби та інтереси аудиторії. Масова комунікація, таким чином, укорінюється у повсякденність, залучаючи суспільство до інформації, і виконує особливі функції у суспільному розвитку. Перш за все вона «засвідчує» образи соціальної структури, цінності соціального розшарування, культивує іміджі соціальних страт і статусів, здійснює соціокультурну структуризацію аудиторії, є невід'ємним елементом соціальної мобільності. Соціальні інститути, забезпечуючи відносну стійкість соціальних відносин, є подвійним соціальним утворенням: за формою — це організаційний механізм (сукупність організацій, спеціалістів, матеріальних та інформаційних засобів), за змістом — це функціональний механізм (сукупність соціальних норм у конкретній сфері соціальних відносин).

Інституціалізація — процес виникнення і становлення соціальних інститутів як ключових структурних елементів суспільства.

Як і будь-який інший складний суспільний процес, інституціалізація є тривалою і поступовою. Для її здійснення необхідні такі умови:

1. Об'єктивна потреба, усвідомлювана в суспільстві як загальнозначуща, загальносоціальна. Її задоволення можливе тільки у процесі соціальної взаємодії. Якщо така потреба стає незначною або зникає зовсім, тоді існування соціального інституту стає неактуальним, навіть гальмівним.

2. Наявність особливого, притаманного конкретному інституту культурного середовища (субкультури) — системи цінностей, соціальних норм і правил. Театр як соціальний інститут має свою систему цінностей та правил (нормативних очікувань), які визначають мету його діяльності. Діючи в межах інституту, а також всередині різних соціальних ролей, пов'язаних із специфічними соціальними позиціями (статусами), ці норми дозволяють, пропонують або забороняють певні види поведінки, що робить дії людей доцільними, корисними та односпрямованими.

3. Наявність необхідних ресурсів (матеріальних, фінансових, трудових, організаційних), які суспільство повинне стабільно поповнювати шляхом капіталовкладень у них та підготовкою кадрів.

Розглядаючи театр як інститут соціології, не можна не обійти й систему соціального контролю, що є одним із елементів механізму соціалізації. Театр виконує контролюючу, впливову, регулюючу функції, що зводиться до певного «соціального контролю»

Важливими атрибутами та елементами соціального контролю є цінності, норми, звички, звичаї, санкції, які виникають та існують внаслідок дії соціальних інститутів.

Загальні цінності і норми, що формує театр, є інструментами соціального регулювання в суспільстві, проміжною ланкою, що пов'язує поведінку індивіда і соціальні інститути.

Найчастіше соціальні норми поділяють на соціальні приписи і технічні правила (регулюють взаємодію людини і природи).

Соціальні приписи — норми, що визначають соціальне становище індивіда. Вони служать реалізації загальної мети, яка відповідає інтересам широкої спільноти, навіть усупереч інтересам окремих її членів. Поважне ставлення до них у суспільстві забезпечують різні чинники — від виховання до санкцій.

Серед соціальних приписів фігурують: право, звичай, правила пристойності, мода, мораль. Що стосується театру, то він формує мораль. через внутрішні психологічні механізми. Норми моралі формуються з розвитком суспільства, висувають до особистості вищі вимоги, ніж правові. Сфера моралі ширша, ніж сфера права, а тривалість моральних санкцій довша, ніж правових. Мораль відіграє визначну роль у забезпеченні соціальної солідарності.

Соціалізуюча функція театру пов'язана з модою і престижем споживання театральної продукції. Подивитися модну постановку, «сходити» на відомого актора – завжди мало, продовжує мати і сьогодні статусне значення.

Підтриманню функціональності театру як соціального інституту сприяють:

— наявність соціальних норм, приписів, які регулюють поведінку людей;

— інтеграція інституту театру в соціальну систему суспільства, що забезпечує йому підтримку самого суспільства;

— можливість здійснювати соціальний контроль за дотриманням норм поведінки;

— наявність матеріальних засобів та умов для підтримки діяльності інституту.

Якщо цих умов не дотримуватися, то театр як соціальний інститут стане дисфункціональним, у його роботі виникнуть збої, порушення, що може дестабілізувати суспільство.

Серед найпоширеніших дисфункцій виділяють:

— невідповідність театру конкретним потребам суспільства (нечіткість інституціальної діяльності);

— розмитість, невизначеність функцій, вироджування їх у символічні, неспрямовані на досягнення раціональних цілей;

— зниження авторитету театру в суспільстві;

— персоналізація діяльності інституту, яка означає, що він перестає діяти відповідно до об'єктивних потреб, змінює свої функції залежно від інтересів окремих людей, їх особистих рис.

Театр як соціальний інститут має свою структуру та свої завдання. Театр сприяє засвоєнню і відтворенню культурних, соціальних цінностей, соціалізаціїї особистості. Виконує соціальну функцію як організовує добровільне об’єднання (глядачі), регулює соціальну поведінку людей, міжособистістні стосунки. Комунікативна функція театру дозволяє суспільству відноситися до театру як до особливої соціальної цінності, необхідної якщо не окремому індивідові, то суспільству в цілому.

Розділ 2. Театр як механізм формування особистості

2.1 Соціологічні виміри театру

Соціологія театру належить до найбільш соціальних і «соціологічних» різновидів галузевої соціології мистецтва і художньої культури, бо театр за своєю природою — це певний аналог, художній зліпок суспільства і сягає глибин пізнання його мінливої сутності. Аналізуючи вплив театру на глядачів, перш за все потрібно виділити вплив на формування особистості.

Особистість, взаємодіючи із суспільством, виявляє свої характерні риси: самосвідомість, ціннісні орієнтації, соціальні відносини, автономність, внутрішню духовну структуру (потреби, інтереси, цінності, мотиви, соціальні норми, переконання, світоглядні принципи, смаки, звички та ін.). Соціологічний підхід до структури особистості враховує передусім особливості й механізми її соціальної поведінки. Вона має певні спонукальні чинники, до яких належать потреби та інтереси.

Найважливішим критерієм аналізу особистості є потреби — внутрішні стимули її активності, те, що забезпечує її існування і самозбереження. Американський соціолог Абрахам-Харолд Маслоу виробив ієрархічну теорію потреб, поділивши їх на базові (постійні) та похідні (змінювані). Базові потреби розташовуються, згідно з принципом ієрархії, у висхідному порядку від нижчих (переважно матеріальних) до вищих (переважно духовних):

— фізіологічні та сексуальні потреби (у відтворенні людей, їжі, диханні, русі, одязі, житлі, відпочинку);

— екзистенціальні (у безпеці свого існування, впевненості у завтрашньому дні, стабільності суспільства, гарантованості праці);

— соціальні (у належності до колективу, групи чи спільноти, у спілкуванні, турботі про інших та увазі до себе, в участі у спільній трудовій діяльності);

— престижні (у повазі з боку інших, їх визнанні та високій оцінці своїх якостей, у службовому зростанні й високому статусі в суспільстві);

— духовні (у самовираженні через творчість).

Потреби відображають об'єктивну залежність людини від зовнішнього світу, соціального середовища, їх ще класифікують на природні та соціальні (створені суспільством). Природні потреби характеризують людину як біологічну істоту (потреба одягу, житла, їжі тощо), соціальні — продуктом суспільного життя, рівня розвитку людини (потреби духовної культури, спілкування з іншими людьми, необхідність трудової діяльності).

Отже театр задовольняє в людині, як соціологічній істоті, потреби духовної культури, спілкування з іншими людьми та ін.

Тісно пов'язаний з потребою інтерес. Він також має об'єктивно-суб'єктивну природу і є усвідомленням потреб.

Потреби й інтереси виступають об'єктивною стороною діяльності й поведінки особи. Разом вони є основою ціннісного ставлення особистості до навколишнього світу і використовуються для дослідження регуляторів соціальної поведінки. Існують два типи інтересів – соціальні та колективні. Перші характеризують особистість як таку, поза зв’язком з конкретним джерелом інформації. Але вступив в постійний зв’язок з джерелом, він стає споживачем та в цій якості проявляється через колективні (групові) інтереси.

Відношення глядача і джерела інформації (театром) постійно розвивається, змінюються, набувають нової форми, можуть перериватись та поновлюватись. Тому для відвідувачів театру цінністне значення набуває не тільки зміст інформації, але і його носія.

Суть соціологічного підходу до проблеми цінностей полягає в з'ясуванні їх ролі як з'єднувальної ланки між поведінкою особистості, з одного боку, та соціальними групами, спільнотами і суспільством — з іншого. Зведення ж соціального підходу до функціонального і ототожнення їх збіднює розуміння функцій театру, які залежать не лише від потреб публіки, а й насамперед від естетичних характеристик, образної системи театральних спектаклів як об'єктивних можливостей. Не можна також зрозуміти і акт художньої комунікації без урахування об'єктивного соціального становища її суб'єктів, як і не слід радикально розводити естетичний рівень функціонування (установлення духовної художньої цінності театру, визначення його матеріалу, форми і змісту як вихідного масштабу подальшого вимірювання) і соціологічний (позаестетичні відносини, соціальний ефект дії мистецтва). Тому не можна вважати соціологічно значимими в театрі лише позаестетичні фактори, так як, зазначимо, насправді соціальна ефективність театру зумовлена його естетичними характеристиками, хоч і не зводиться до них.

Сукупність індивідуальних і суспільних, особистих, групових і спільнісних, засвоєних особистістю цінностей формує систему її ціннісних орієнтацій, якими вона керується у житті. З цієї точки зору театр формує соціальні цінності, які спрямовують як на діяльність, так і соціальну поведінку особистості і поділяються нею. Також формує найважливіші компоненти структури особистості — пам'ять, культура і діяльність. Накопичується систему знань , яку особистість засвоює в процесі перегляду театральної вистави. Вона є відображенням дійсності. Виступає впливом на формування сукупності соціальних норм і цінностей. Діяльність театру цілеспрямова на вплив суб'єкта на об'єкт. Історія соціологічних досліджень театру — це історія насамперед зворотного зв'язку, який «сигналізує», як сприймається театральне видовище публікою і з яким ефектом та як впливає «соціальне» й «соціологічне» на художні здобутки театру. Не звертаючись до багатоманітної історії соціології театру в різних країнах і в історичному часі, зосередимо увагу на основних сучасних проблемах, відображених у західній соціолого-театральній науці, насамперед Німеччини [34, c. 55].

Європейська традиція соціологічного вивчення театру має свої особливості в кожній країні:

- англійська традиція пов'язана з ідеями ритуальності театру кембріджської культурантропології (В. Браун, Ф. Фергюсон);

- французька школа виділяє жанр соціально-історичного та філософсько-мистецтвознавчого опису соціального контексту функціонування театру (Г. Гурвич, І. Дювіньо);

- німецькому напрямку притаманний методолого-теоретичний аналіз на базі інтенсивного розвитку загальної теорії соціології театру в руслі традицій німецької соціальної філософії, хоч багатьом побудовам притаманне поєднання кількох напрямів (позитивізму, функціоналізму, інтеракціонізму і т. д.), певний еклектизм.

Упродовж семи десятиліть свого розвитку німецька соціологія театру пройшла традиційні для галузевої соціології етапи:

- на першому фіксується багатоманітність зв 'язків між театром і суспільством;

- на другому — відбуваються якісні зрушення в установленні соціальної

- зумовленості театру за особливостями відображення їх у художніх творах, складається «соціологічна естетика театру» з намаганням, часто спрощеним, загально-соціальної постановки всього можливого спектру проблем;

- на третьому — відмежовуючись від міжпредметного розмиваючого пограниччя, створювана «строга соціологія театру», розглядає театр в системі соціуму, в процесах взаємодії її суб'єктів між собою і з суспільством.

Виходячи з положень німецької формальної (аналітичної) школи соціології (Г. Зіммель, Л. фон Візе та ін.), театр розглядається дослідниками як форма колективної поведінки, масового спілкування, «комплекс міжлюдських взаємодій» з вихідною передумовою вивчення, насамперед, включення театру в соціальний контекст (А. Зільберман, X. Фюген та ін.). Вони виділяють, по-перше, аналіз концепції зумовленості здобутків театру соціальними реаліями, по-друге, концентрують основну увагу на вивченні впливу театральної діяльності на суспільство.

До соціології театру входять як її складові два рівні — «соціальний» і «соціологічний», хоч провідним і за предметом, і за методом є соціологічний, а соціальний — це тло і спосіб пояснення дії соціологічних механізмів. «Соціологічне» в мистецтві зводиться до того, що піддається методам емпіричного аналізу, тобто до аналізу поведінки людей, які споживають мистецтво в процесі його функціонування, а «соціальне» розуміється як відображення соціального контексту і суспільних проблем у внутрішньому змісті театру, у художній структурі.

Структурно німецька соціологія театру поділяється на:

- «професіональну» соціологію театру, в основі якої лежить розуміння театру як виробництва;

- специфічну соціологію театру, в якій базовою є проблема театру як інституту культурного посередництва.

Значна увага при такому підході приділяється ролі, статусу, функціям, соціально-психологічному вивченню акторського колективу та комунікативно-соціологічному аналізу публіки. Деякі дослідники особливо виділяють підрозділ соціології акторства. На їх думку, акторам притаманна подвійність соціального становища, яка породжується поєднанням позицій вільної творчої професії і функціонера соціальної культуріндустрії.

Що ж стосується соціальної ролі, то розглядаючи театр, Е. Гоффман в своїй моделі визначив особистість як соціальний актор творить своє життя. Він відповідальний та вільний суб'єкт свого життя, тому наскільки вдало воно складається, залежить і від його драматургійних здібностей. Е. Гоффман найчастіше називає ососбистість виконавцем (performer), оскільки той виконує певну роль і справляє своїми виражальними діями певне враження. Актор дає виставу перед публікою (або глядачами, аудиторією). У театральній моделі остання посідає центральне місце: по-перше, без публіки театр взагалі не існує; по-друге, вона має велику владу над результатом рольової гри, адже успіх театру визначається тим, схвалить чи не схвалить публіка спектакль, виконання і той образ ролі, який створив актор.

Виконання розглядається як активність певного учасника за певних обставин взаємодії, яка має на меті певним чином вплинути на інших учасників. Партія, або шаблон, — це наперед визначений склад дій, які розгортаються в процесі виконання і можуть виконуватися актором за інших обставин. Соціальна роль — приведення до дії прав і обов'язків, пов'язаних з певним статусом. Соціальна роль містить одну або кілька партій, і кожну з них виконавець може зіграти за низки обставин перед аудиторією одного і того самого типу.

Відомо, що в театрі спектакль завжди виконується театральною трупою. У повсякденному житті також часто не окремі індивіди виступають перед глядачами, а двоє і більше, тобто команда. Команда — це будь-який набір індивідів, які кооперуються щодо постановки окремих повсякденних діяльностей. У цьому разі індивід діє не як самостійний і незалежний виконавець, а як член команди (сім'ї, компанії друзів, професійної групи, клубу, спортивної команди), виконуючи обов'язкову, приписану йому роль, дотримуючись лінії поведінки команди, а не власної. Усі ми граємо спеціалізовані, парні ролі в сім'ї (наприклад, батьків і дітей, брата і сестри, чоловіка і дружини), у колі друзів, серед сторонніх (водій і пасажир, покупець і продавець), на роботі, у школі тощо.

Кожний спектакль має просторове оформлення — сцену, де виконавець і його партнери грають свої партії перед глядачами, і залаштунковий простір, де актори відпочивають і готують виставу [40, 312 с.].

Аналізує всі атрибути театру, знаходимо їх аналоги у повсякденному житті. Теорія пробуджує уяву, надає соціологічного змісту поняттям театрального лексикону, залучаючи їх до повсякденної мови людей.

Відзначим, що на всіх соціологічних рівнях формування особистості, театр виконує ролі, які впливаєть на особистість. Театр впливає на формування не тільки духовної структури: потреби, інтереси, цінності, мотиви, соціальні норми, переконання, світоглядні принципи, а й на такі риси взаємодії з суспільством як самосвідомість, ціннісні орієнтації, соціальні відносини.

2.2 Театр як комунікація

Театр як мистецтво, колективне за своєю природою, що імітує міжособові контакти, привертає людей до співпереживання і співпраці, дає людині можливість якимсь чином злитися з іншою особою, встановити з нею глибші, тісніші і різноманітніші відносини.

Комунікація виникла з потреб індивідів у суспільному житті між людьми, в процесі якого вони обмінюються повідомленнями, думками – за допомогою мови чи інших знаків.

Комунікація – передавання інформації від однієї системи до інщої за допомогою сигналів чм спеціальних носіїв. Так у театрі використовується всі види комунікації:

- вербальна (передача інформації за допомогою усних чи друкованих слів акторів);

- візуальна (одна з «конкретно театральних», за допомогою образного ряду);

- орієнтована на сприйнятя за допомогою слуху (музична);

- невербальна (коли одержувач інформації інтерпретує міміку, жести, символи тощо;

- комбінована.

Комунікація – це двосторонній процес. З одного боку публіка, з іншого – актор. Серед публіки виділяють так звану «кадрову публіку», яка має усталені традиції і звичку постійного спілкування з театром, підкріплену з дитинства сімейними традиціями відвідування театру. Близька до цієї групи публіка «навколотеатрального» процесу, яка прямо або опосередковано його організовує (критики, театрознавці, меценати) [41].

Дедалі більша увага приділяється театру як засобу комунікації та соціалізації глядача, а сам театр все частіше розглядається як публічно-видовищна форма спілкування з культурою, у процесі якої зовнішня форма діалогізування глядача зі спектаклем наповнюється полілогічним, опосередкованим спілкуванням з драматургом, режисером, акторами, іншими глядачами на основі художнього співпереживання.

Вистава розглядається як своєрідний канал зв'язку, як знакова система, що несе інформацію. При цьому інформаційні можливості художньої мови виявляються значно ширшими, мова мистецтва більш зрозуміла, метафорична, емоційно сильніша, ніж розмовна.

Спілкування глядача і театру в сучасних умовах визначається такою духовно-практичною діяльністю, в якій реалізується цілий комплекс духовних потреб людини, і перш за все потреба в мистецтві. Внаслідок того, що в спілкуванні глядача з театром реалізується цілий набір потреб сучасної людини, задовольняються різноманітні запити і устремління особи, особовий характер спілкування театру з глядачем багато в чому визначається художньою потребою суспільства в цілому; ця потреба тісно пов'язана з соціальними функціями театру. Функції, здійснювані театром, створюють канву багатобічних взаємодій з суспільством. Як засіб комунікації театр організовує і координує різні групи людей, пов'язані з трансляцією художніх цінностей, а населення є його потенційним агентом. Актор, взаємодіючи з партнерами на сцені, використовує той же арсенал засобів, які має в своєму розпорядженні людство для встановлення безпосередньої соціальної комунікації, перш за все це мова і жест. Спілкування на сцені нічим не відрізняється від безпосередньої взаємодії в житті, хіба що підвищене емоційне забарвлення інтонації і жесту збільшує ефективність комунікації. Мистецтво актора – це мистецтво життєвого спілкування. Масова комунікація – систематичне та одночасне поширення однотипних повідомлень у великих аудиторіях з метою інформування та здійснення ідеологічного, політичного, економічного, психологічного, організаційного впливу на думки, оцінку і поведінку людей. Таким чином ми говоримо про театр як масову комунікацію. Свій вплив і поширення інформації здійснюється за допомогою всіх складових притаманих масовій комунікації.

Комунікація, хоч і пов’язана з передачою інформації, але не обмежується лише цим. Тому часто розмежують поняття масової комунікації та масової інформації. Масова комунікація – стереотипізована інформація, яка оперативно та регулярно поширюється на велику аудиторію.

Інформація і комунікація є двома рівнями процесу спілкування. Отже на цих рівнях розглянемо театр:

Пізнавальний (когнітивний) – пов’язаний з поширенням соціально важливих відомостей серед широкої аудиторії. На цьому рівні театр як комунікація, що несе в собі інформацію до глядача, створює умови для пізнавальної діяльності, є пізнавальним ресурсом при формуванні уявлень, ціннісних орієнтирів, стереотипів поведінки тощо.

На другому рівні процесу спілкування публіки з театром, одержана інформація поєднується з системою існуючих норм і цінностей, регулює контакти з оточуюючим середовищем, передусім соціальним.

За цих умов комунікація має безпосереднє відношення до соціальної дії. Це свідчить що комунікація театру суттєво впливає на функціонування соціуму (в данному значенні відвідувачів театру).

Загальні особливості впливу театру через комунікативну функцію на особистість:

- широта аудиторії, спрямованність і швидкість інформаційного впливу;

- Сила, комунікативність, постійність і багатофакторність впливу;

- Єдність пропагандистського, виховного та інформаційного впливу;

- Багатство методів і форм впливу;

- Достіпність, поширеність, динамічність інформації.

Через комунікацію театр виконує такі функції:

- інформаційна – спрямована на задоволення інформаційних потреб публіки;

- комунікативна – полягає в організації інформаційної взаємодії між особистостями, що складають відвідувачі театру, також між громадскістю про поширення інформації про діяльність театру;

- виховна – пов’язана з форуванням, зміною установок та ціннісних орієнтацій особистостей, заохочення аудиторії, формування суспільно значущих рис;

- управлінська – виявляє себе в конторі за взаєминами між члеланими театральної публіки, а також між ними і системою керівних органів;

- соціальної адаптації та орієнтації – спирається на потреби аудиторії в інформації для орієнтування у соціальних процесах та явищах, адаптації до змін умов життя;

- соціальної ідентифікації – базується на потребі глядача відчувати свою спільність із певними соціальними групами, верстами тощо.

- Відтворення певного емоційно-психологічного тонусу – спрямована на зняття психологічної напруги, тощо.

У процесі театрального спілкування формуються здібності і навички міжлюдської комунікації, так як «потреба висловлювати свою думку пов'язана із здібністю це зробити» (Б. Хечквіст). Дослідники звертають увагу на те, що, в якості відповіді на цю нагальну потребу, з'являється така театрально-експериментальна форма, як психодрама. Ця рольова гра не тільки допомагає зсередини зрозуміти мотивацію людських вчинків, а й формує навички та бажання спілкуватись, а тому стає ефективною формою театрально-культурної соціалізації. Соціологи театру своїми засобами вивчають цілісність театрального впливу на публіку залежно від тривалості і глибини таких його фаз, як докомунікативна, рецептивна (час сприйняття спектаклю) та після (пост) комунікативна. Все це дає емпіричну базу не тільки для визначення ефективності впливу театру на духовний світ особистості та на окремі групи публіки, а й впливу реакцій публіки на розвиток театру, на його репертуар і творчу спрямованість.

У театрі все ґрунтується на активному емоційному взаємоспілкуванні тих, хто створює в цей вечір на сцені художній твір, і тих, для кого воно створюється. Кінцевим ефектом сприйняття спектаклю є формування певних особистісних характеристик, особистісна визначеність людини. Театр — засіб просвітництва (передача досвіду, фактів) і освіти (передача навичок мислення, узагальнення системи поглядів). Комунікативна функція театру відповідає за підтримку цілісності суспільства. Саме ця функція дозволяє суспільству відноситися до театру як до особливої соціальної цінності, необхідної якщо не окремому індивідові, то суспільству в цілому

Розд іл 3. Місце театру в дозвіллі

3.1 Шляхи вирішення досліджуваної проблематики

Загальна програма базового комплексного соціологічного дослідження, проведеного у 80-90х роках включила вивчення обєктивних показників діяльності театрів, опитування театральної публіки, провідних акторів драмтеатрів, режисерів , рядових акторів. Це експертне опитування театральних критиків і театрознавців, потенційної публіки.

Отримані вперше в тодішньому СРСР і в Україні соціологічні дані по трьох масивах:

І) «провідні актори», «інші актори театрів», «керівництво театрів»;

2) експертна визначеним трьом типам театрів за рівнем художньої діяльності («відмінно», «добре», «посередньо» і нижче);

3) аналіз експертних оцінок реального поточного репертуару та «ідеального репертуару» за 8 показниками (репертуарна відповідність запитам публіки, громадянська актуальність, художній рівень спектаклю, режисури, гри акторів, оцінка прийому спектаклю публікою і критикою).

Ці дані дали змогу описати ряд моделей театрально-художніх відносин, виявити рівень погодженості цільових установок основних учасників театрального процесу в управлінському механізмі, певну суголосність, єдність спільної мети і вимог соціаль-но-інституалізованого суб'єкта (критика, управління, реклама тощо) і безпосереднього партнера театру — публіки.

Вивчення показало значну залежність рівня художніх досягнень театру від орієнтації його суб'єктів на позитивні соціальне значимі цілі, на вияв особистісного ставлення до дійсності, усвідомлення себе і глядача як морально і соціальне відповідальної особистості. Трупи високохудожніх театрів значно більшою мірою орієнтовані у своїй діяльності на формування особистості, на «емоційне, інтелектуальне, моральне виховання».

В структурі мотивів художнього освоєння театру публікою провідними є мотиви споживацького ставлення до мистецтва, пов'язані з рекреативними його можливостями, тобто театр тепер задовольняє насамперед неспецифічні для мистецтва потреби [48, c. 22] .

В часи застою знизився інтерес публіки до української класики і класичних радянських п'єс і зріс інтерес до зарубіжної драматургії.

Причини труднощів розвитку театру його працівники вбачають у тому, що театр має надто вузький репертуар і тяжіє до традиційності, тоді як рівень художньої культури глядача, як і його театральних потреб, зріс і часто не знаходить задоволення. Театр надто орієнтується на невибагливі смаки і цим обмежує широту своїх художніх пошуків.

Виявлена значна залежність соціально-театральних характеристик від художнього рівня театру. Чим вищий цей рівень, тим вища міра задоволеності працівників театру сукупністю умов життя, тим вищий їх оптимізм в оцінках різних явищ дійсності. Високий рівень задоволеності умовами життя визначається в акторів провідних театрів успішністю основної професійної діяльності. Між тим в акторів провідних театрів разом із значною вимогливістю до себе зростає інтерес до проблем естетики, мистецтвознавства, удосконалення своєї професійної майстерності, їм притаманна вища задоволеність виконуваною громадською роботою. Ефективність діяльності театру, як свідчать чисельні соціологічні дослідження, значною мірою залежить від реалізації творчих потенцій актора, від його соціального і художнього статусу. У порівняльних оцінках митців творчих спілок України соціальний престиж професії актора оцінений найнижче. Для акторів характерним є ранній вибір професії, переважно міське культурне середовище (75 % провідних акторів — вихідці з великих міст). Чим вищий художньо-професійний статус актора, тим ширший діапазон його діяльності. Соціально-творче становлення актора відбувається в діалектиці процесів художнього покликання і визнання його таланту. Хоч більшість провідних акторів вважають, що їхні творчі молодіжні плани реалізувались або продовжують реалізовуватись, проте майже третина мають проблеми в реалізації свого покликання.

Увага театру до свого актора — важливий соціальний стимул його творчості, достатність якого, однак, визнає лише чверть провідних акторів, хоч більшість їх вважають, що отримали достатнє визнання «постійних глядачів театру», «колег-акторів» та «широкої публіки, громадськості». Однак для більшості провідних акторів таке визнання з боку театрально! критики та адміністрації театру залишається недостатнім. Існує проблема «своєчасності творчого визнання» митця як стимулу його художнього зростання, безперервності розвитку таланту. Останнє значною мірою залежить в театрі від творчої зайнятості.

За даними соціологічних студій, максимальна творча зайнятість (отримання ролей) припадає на вік 25-40 років, досягаючи апогею у віці 35-40 років. Характерно, що чим талановитіший актор, тим більша його творча зайнятість з раннього віку (у провідних акторів до ЗО років). Віковий період збігу максимальної зайнятості і найбільшої творчої задоволеності роботою в театрі — 30-40 років. Спостерігається різке падіння як зайнятості, так і задоволеності роботою в театрі після 45 років [41, c. 63].

Комунікативна природа театральної діяльності породжує і систему специфічних соціальних творчо-художніх відносин та зв'язків, які увиразнюються постійним спілкуванням провідних акторів з працівниками інших видів мистецтва (близько половини) і непостійним спілкуванням (близько третини). Така висока потреба в різнобічному творчому спілкуванні сприяє збагаченню на особистісному рівні театру досвідом інших видів мистецтва. Не менш значними за регулярністю є їхні творчі зв'язки і спілкування з іншим полюсом театрального мистецтва — глядачем.

Соціологічне важливо виділити особливу групу глядачів, творчо і контактно особистісно найбільш близьких акторові, тих, що на основі визнання творчості актора стали його шанувальниками і друзями. Коло шанувальників, як соціально-художнє відображення, дзеркало таланту становить серцевину ядра театральної публіки, яке впливає на формування всього її складу. Понад третини акторів постійно спілкуються з «колегами по роботі в інших театрах» та з «товаришами по навчанню», майже чверть (що характерно для художніх професій) зберігає з викладачами за спеціальністю творчо-комунікативні зв'язки, які сприяють «відлагодженню» майстерності провідних акторів. Водночас провідні актори виконують соціальну художньо-творчу «учительську» роль, спілкуючись з учасниками театральної самодіяльності (чверть мають постійні і чверть нерегулярні зв'язки), що сприяє не тільки розширенню соціальної бази їхньої творчості, зростанню кількості глядачів, а й взаємозбагаченню професійного і народного театрів.

Такі самі зв'язки існують між акторами і тією особливою сферою театрально-художнього життя, яка виконує функції оцінки і регулювання їхньої діяльності (критики, естетики, журналісти). Ці соціальні факти є ознаками соціокультурних інтеграційних процесів.

Система спілкування тісно пов'язана з професіями акторів, які перебувають у шлюбі (половина сімей провідних акторів — шлюбні). З урахуванням викладеного вище, соціологи фіксують трансформації у свідомості працівників театру в період перебудовчої соціокультурної модернізації, як передумови успішності змін в театральній сфері. Перебудова дала значний поштовх змінам у мистецькому середовищі, однак тільки мізерна кількість соціологів оцінює їх безумовно позитивно. Характерними для цього періоду є:

- посилення протистояння і боротьби різних угруповань, які раніше себе не маніфестували (40,3 % — «важко знайти спільну платформу», понад третина вважають, що «відбулось загострення міжгрупових суперечностей»; четверта частина відзначає посилення «ідейної конфронтації в середовищі художньої інтелігенції»);

- поступ мистецтва відбувається в горнилі протистоянь, творчого утвердження;

- «дискусії, боротьба думок утверджуються як нові демократичні форми побутування мистецтва».

Реальні зрушення в художньому житті, як традиційно фіксує класична соціологія театру, значною мірою залежать від соціальної позиції, активності митця. Культурно-модернізаційні зміни в художній сфері породжують складний спектр ставлення до них — від повного прийняття до активного заперечення [41, c. 55].

Формується складний морально, художньо та ідеологічно напружений характер протікання модернізаційних процесів у сфері театру.

За короткий період перебудови стався переворот в особистісних вимірах свободи творчості митця, яка раніше, за даними соціологічних досліджень, існувала в межах служіння комуністичному ідеалові. Тепер на перше місце вийшла теза «межі творчої свободи митець визначає сам». І хоч третина митців і поділяє думку, що «рамки творчої свободи обмежені нормами і цінностями суспільства, в якому вони живуть», проте четверта частина їх схильна до анархіст-ськоіндивідуалістичного трактування цих обмежень («ніяких меж у свободі творчості не існує, інакше це не свобода»).

Соціологічний вимір дає змогу частково визначити еволюцію ставлення театральних діячів до нещодавно безроздільно пануючого соціалістичного реалізму, на якому акцентують увагу тільки трохи більше чверті опитаних.

За творчими можливостями провідним і перспективним виявився «критичний реалізм» (близько половини виборів). Вужчим, ніж у митців інших видів мистецтва, виявився діапазон виділених перспективних творчих методів (імпресіонізм, поп-арт та інші).

Театральні діячі визнають посилення ідеологічного протистояння і роблять вибір його на користь пріоритетів загальнолюдських цінностей.

Стосовно того, який суспільний лад створює найбільш оптимальні умови для художньої творчості, театральні діячі вважають, що це і не капіталізм, і не соціалізм, а якесь нове, справді гуманне «відкрите» суспільство (майже три чверті голосів).

Тепер, хоч більшість і вважає, шо «реалізувати творчі плани якоюсь мірою вдається», трохи менше п'ятої частини опитаних вважають можливості свого творчого зростання добрими..

На творчий розвиток митця помітно впливає позиція театру. Театральні діячі вважають, що український театр часто йде шляхом задоволення невибагливих потреб («неповноцінний репертуар», «немає зв'язку з глядачем», «театр став доступним, втратив ореол таємничості»). В оцінках акторів слабких театрів виявляється ремісницьке становлення, заниження критеріїв соціальних цілей своєї діяльності. Дослідження виявили, що механізм зворотного зв'язку з публікою недостатньо ефективний, поверховий, а це гальмує зростання соціальної активності театру. Актори провідних театрів вважають, «що підвищується рівень художньої культури та потреб публіки, а театр не може їх задовольнити» (58 %) і що «театр має вузький репертуар, яким не може зацікавитись публіка» (50 %). Певною мірою це залежить від стану української драматургічної творчості, в якій до недавнього часу брали участь 2,3 % письменницького загалу, твори яких були мало звернені до актуальних проблем сучасності. Стосовно структури сприйняття репертуару працівники театру вважають, що серед публіки зростає популярність комедії та музичних спектаклів, а інтерес до трагедії та фольклорних спектаклів — зменшується. Незмінним є ставлення глядачів до драми та літературних інсценізацій, спостерігається зростання уваги глядача до сучасної зарубіжної драматургії [44, c. 32] .

Низькими є оцінки ролі та функцій адміністрації театру, як і рівня зв'язку театру із соціальними інститутами. До цього слід додати, що стан театральної критики не відповідає завданням розвитку театру. Критика значною мірою має компліментарний характер і не користується достатнім авторитетом, внаслідок чого руйнується один з найважливіших каналів зворотного зв'язку між театром та його потенційною аудиторією. Особливо «критичне» становище місцевої (регіональної) театральної критики, так як її невисокі об'єктивність та професійний рівень, на думку працівників театру, мало сприяють контактуванню публіки з театром. Це призводить до того, що один з найважливіших каналів залучення потенційного глядача в поле дії театру стає малоефективним, а іноді починає відігравати протилежну роль. На думку працівників театру, не сприяє поліпшенню становища низька соціально-правова захищеність професії критика, як і працівника театру. До цього додаються визначені експертними оцінками невисокі матеріальний і соціальний статус та престиж театральних працівників і незадовільний рівень підготовки критиків, акторів та режисерів. Суспільство шукає нових шляхів виходу театрального процесу з кризового стану, так як матеріальні негаразди різко скоротили можливості реалізації публікою своїх потреб, можливості доступу до театру, породили нову структуру публіки, в якій зростає частка престижно орієнтованої багатої верстви і замикає тонкий прошарок театралів з гуманітарної та інтелектуальної еліти, що не може не впливати на характер і рівень реакцій і оцінок зали. Збагачуються репертуар, розширюється діапазон творчих пошуків, з'являються постмодерніст-ські тенденції, зростає роль творчого експерименту, особливо на малих сценах, оновлюється національна театральна спадщина. І все ж стан театру є кризовим і вимагає нових рішень. З метою активізації театрального процесу спілкою театральних діячів була прийнята програма «Основні напрями розвитку і перебудови театральної справи в Україні», ефективність виконання якої, як і рівень театрального життя, була оцінена учасниками пленуму Спілка театральних діячів. Сучасна театральна ситуація, яка швидко змінюється в умовах динамічної культурно-естетичної реальності, характеризується:

- «розкріпаченням» театральної критики, новою виразністю і сміливістю пошуків і оцінок, вищим аналітичним рівнем;

- публіка стає більш критичною у своєму виборі, менш категоричною в оцінках і толерантною, соціальна визначеною;

- театр, «перенапружений» в експерименті, намагається чіткіше визначитись «у собі», своїй позиції, зростає диференціація між типами театрів, а театральне життя стає різноманітнішим;

- починають зароджуватися нові взаємини між театром, публікою і критикою, вони стають більш вимогливими і жорсткими;

- радикально змінюються відносини театру і держави (влади), яка дає свободу, однак майже не дає фінансової підтримки;

- з 'являється постать (ще така не визначена) спонсора і мецената;

- формується не стільки нова театральна громадськість, скільки патронаж вузького кола осіб.

Серед актуальних проблем розвитку театральної творчості на першому плані постають організаційно-економічні проблеми театру, а також перегляд культурної політики, реформа театральної педагогіки і театральної освіти в цілому, якісне підвищення професіоналізму, особливо режисерів, піднесення престижу театру в суспільстві. Вступивши в XXI cт. український театр набуває нової форми і змісту свого буття.

3.2 Сутність та особливості вільного часу в контексті соціалізації особистості

Дозвілля і вільний час ототожнюються. Вільний час визначається як “частина позаробочого часу (в межах доби, тижня, року), що залишається в людини (групи, спільноти), якщо відняти різного виду невідкладні, необхідні затрати. Межі вільного часу визначаються на основі виділення у складі загального часу життєдіяльності людей власне робочого (включаючи додаткову працю з метою заробітку) і позаробочого часу та виділення у складі останнього різних елементів зайнятого (невільного) часу”. Тут же визначаються дві основні функції вільного часу:

1) функція відновлення сил людини, затрачених на працю та інші обов’язкові заняття;

2) функція духовного (ідейного, культурного, естетичного і т.д.) і фізичного розвитку людини.

Можна вивести наступні основні характеристики дозвілля:

- дозвілля має яскраво виражені фізіологічні, психологічні і соціальні аспекти;

- дозвілля засноване на добровільності при виборі роду занять і ступеня активності;

-дозвілля припускає не регламентовану, а вільну творчу діяльність;

- дозвілля формує і розвиває особистість;

-дозвілля сприяє самовираженню, самоствердженню і саморозвитку особи через вільно вибрані дії;

- дозвілля стимулює творчу ініціативу;

- дозвілля є сфера задоволення потреб особистості;

- дозвілля сприяє формуванню ціннісних орієнтацій;

- дозвілля формує позитивну «Я - концепцію»;

-дозвілля забезпечує задоволення, веселий настрій і персональне задоволення;

- дозвілля сприяє самовихованню особистості;

Таким чином, можна констатувати, що суттю дозвілля є творча поведінка (взаємодія з навколишнім середовищем) людей у вільному для вибору роду занять і ступеня активності просторово-часовому середовищу, детермінований внутрішньо (потребами, мотивами, установками, вибором форм і способів поведінки) і зовні (чинниками, що породжують поведінку).

Як соціально-історична категорія вільний час характеризується трьома основними параметрами:

1) обсяг (величина) – залежить в першу чергу від тривалості праці, що характерна для конкретного суспільства, тобто від загальної величини поза робочого часу;

2) структура – основу класифікації складає характер діяльності людини з точки зору її впливу на розвиток людської особистості, зокрема:

- активна творча (в тому числі громадська) діяльність;

- навчання, самоосвіта;

- культурне (духовне) споживання, що має індивідуальний (читання преси, книг і т.д.) та культурно-масовий (відвідування кіно, театрів, музеїв і т.д.) характер;

- фізичні заняття (спорт і т.п.);

- любительські заняття типу хобі;

- заняття, ігри з дітьми;

- зустрічі з друзями, спілкування з іншими людьми;

- пасивний відпочинок;

- затрати часу, що співпадають з явищами антикультури (наприклад, зловживання алкоголем).

3) зміст – його становлять конкретні заняття людини та їх якість в рамках тієї чи іншої діяльності.

Поняття “дозвілля” у науковій літературі трактується, як частина вільного часу, використання якого пов’язано з активним освоєнням культурних цінностей, розважальною діяльністю та фізичною активністю. Сумісна дозвільна діяльність на основі творчих інтересів орієнтує особистість на вільне експериментування. В стильових та структурних особливостях використання дозвілля закладені передумови диференціації педагогічного керівництва то поступового його переходу до самокерівництва, самоосвіти. Зміст культурних потреб та форм їх задоволення у сфері дозвілля – показник міри смаку особистості. Наявність розважальних, ігрових елементів модулює і певні цінності. Певною мірою форми проведення дозвілля залежать від дотримання традицій, звичаїв, наслідування моді [16, с. 72-78].

Автор “Прикладної соціології” Е.М.Бабосов розрізняє “побут” і “дозвілля”. Він визначає їх так: “побут являє собою сферу повсякденної життєдіяльності людей, орієнтовану на задоволення матеріальних потреб і засвоєння духовних благ, на спілкування, відпочинок і розваги, які встановлюються і змінюються під впливом матеріального виробництва, суспільних відносин, рівня культури, етнонаціональних особливостей соціальних спільнот людей”. Подібно до того, як в ході історичного розвитку в людей виробляється комплекс прийомів, умінь і навичок виробничої діяльності, так і в процесі споживання матеріальних благ у них формується комплекс прийомів, звичаїв, обрядів, традицій, які у своїй сукупності становлять внутрішній уклад життя певної соціальної чи територіальної спільноти (класу, нації, міста, села), її побут. Дозвіллям він називає частину неробочого часу, яка залишається в людини після виконання невідкладних невиробничих обов’язків, наприклад, переміщення на роботу і з роботи [16, с. 71, 81].

Про деякі аспекти сучасної концепції вільного часу говорить у “Соціології” В.Г.Городяненко, який теж розділяє поняття “вільний час” і “дозвілля” – як складову вільного часу. Він стверджує, що людина використовує час на трьох рівнях – фізичному, біологічному та соціальному. Поняття “соціальний час” характеризує як людську діяльність і соціальні відносини під час суспільних процесів. Соціальний час характеризується тривалістю, послідовністю, становленням. Тривалість – це період, протягом якого тривають соціальні процеси, явища соціального життя. Послідовність – порядок виникнення та реалізації соціальних процесів і явищ. Категорія “становлення” використовується для розкриття змін, які відбуваються у соціальних процесах. Соціальний час охоплює дві основні сфери життя людини і суспільства – виробничу і невиробничу. Виробничий час є узаконеним обов’язком людини, яка повинна працювати, щоб задовольнити свої потреби. Однак не меншою цінністю , ніж виробничий, є неробочий час, тобто час за межами праці людини на виробництві чи в організації. Значний теоретичний та практичний інтерес становить питання про вплив вільного часу на особистість. В.Г. Городяненко виділяє такі функції вільного часу:

рекреаційну – відновлення для продуктивної праці;

розвиток особистості;

задоволення потреб;

спілкування;

передача життєвого досвіду

Складним є питання про показники, які характеризують реалізацію цих функцій. Найповніше розроблені показники реалізації рекреаційної функції. До них належать показники продуктивності праці, стан здоров’я, самопочуття тощо. Але й вони потребують конкретизації та подальшої розробки. Показники ефективності діяльності людини у вільний час, задоволення її потреб, розвиток її сил, дії вільного часу на конкретні соціальні групи вивчені недостатньо [35, с. 263-264].

Вільний час є вагомим фактором соціалізації особистосты, оскільки він охоплює собою мега-, макро-, мезо- та мікрофактори соціалізації, а також тим, що при проведенні вільного часу активно діють психологічні та соціально-педагогічні механізми соціалізації.

До соціально-педагогічних механізмів соціалізації віднесять наступні:

Традиційний механізм соціалізації (стихійної) являє собою засвоєння людиною норм, еталонів поведінки, поглядів, стереотипів, які характерні для її сім’ї і найближчого оточення (сусідського, приятельського та ін.). Це засвоєння проходить, як правило, на неусвідомленому рівні з допомогою закарбування в пам’яті, некритичного сприйняття пануючих стереотипів. Ефективність традиційного механізму досить рельєфно проявляється тоді, коли людина знає, “як треба”, “що треба”, але це її знання суперечить традиціям найближчого оточення. У такому випадку виявляється правий французький мислитель Мішель Монтень, який писав: “...Ми можемо скільки завгодно твердити своє, а звичай і загально прийняті життєві правила тягніть нас за собою”[18, с. 79].

Ефективність традиційного механізму проявляється в тому, що ті чи інші елементи соціального досвіду, засвоєні, наприклад, в дитинстві, але які згодом не були у запиті які були блоковані в силу змінених умов життя (наприклад, переїзд із села у велике місто), можуть “виплисти” в поведінці людини при черговій зміні життєвих умов чи на наступних вікових етапах;

Інституційний механізм соціалізації, як слідує із самої назви, функціонує в процесі взаємодії людини з інститутами суспільства і різними організаціями, як спеціально створеними для її соціалізації, так і такі, що реалізують соціалізуючи функції попутно, паралельно зі своїми основними функціями (виробничі, громадські, клубні та інші структури, а також засоби масової інформації). У процесі взаємодії людини з різними інститутами та організаціями відбувається наростаюче накопичення нею відповідних знань і досвіду соціально схвалюваної поведінки, а також досвіду імітації соціально-схвалюваної поведінки і конфліктного чи безконфліктного уникнення виконання соціальних норм.

Засоби масової комунікації як соціальний інститут (друковані видання, радіо, кіно, телебачення) впливають на соціалізацію людини не лише з допомогою трансляції певної інформації, але і через представлення визначених зразків поведінки героїв книг, кінофільмів, телепередач. Ефективність цього впливу визначається тим, що, як тонко помітив ще в ХVІІІ ст. реформатор західноєвропейського балету французький балетмейстер Жан Жорж Новер, “оскільки пристрасті, які переживають герої, відзначаються більшою силою і визначеністю, ніж пристрасті людей звичайних, їх легше і наслідувати”[18, с.83].

Люди у відповідності з віковими та індивідуальними особливостями схильні ідентифікувати себе з тими чи іншими героями, сприймаючи при цьому властиві їм зразки поведінки, стиль життя і т.д.

Стилізований механізм соціалізації діє в рамках певної субкультури. Під субкультурою у загальному вигляді розуміють комплекс морально-психологічних рис і поведінкових проявів, типових для людей певного віку чи певного професійного чи культурного прошарку, який в цілому створює визначений стиль життя і мислення тієї чи іншої вікової, професійної чи соціальної групи. Але субкультура впливає на соціалізацію людини постільки і в тій мірі, наскільки і в якій мірі її носії (групи людей –– ровесники, колеги і т.д.), референтні (значимі) для неї.

Міжособистісний механізм соціалізації функціонує в процесі взаємодії людини із суб’єктивно значимими для неї особами. У його основі лежить психологічний механізм між особистісного переносу завдяки емпатії, ідентифікації і т.д. Значимими особами можуть бути батьки (у будь-якому віці), будь-який дорослий, якого людина поважає, друг-ровесник своєї чи протилежної статі та ін. Звичайно, важливі люди можуть бути членами тих чи інших організацій і груп, з якими людина взаємодіє, а якщо це ровесники, то вони можуть бути і носіями вікової субкультури. Але не є рідкістю, коли спілкування із значимими особами в групах та організаціях може здійснювати на людину вплив, не ідентичний впливові самої групи чи організації. Тому доцільно виділяти між особистісний механізм соціалізації як специфічний.

Механізми відіграють різну роль в аспектах соціалізації. Так, якщо мова йде про сферу дозвілля, то провідним часто є стилізований механізм, а стиль життя нерідко формується з допомогою традиційного механізму [25. с. 12-14].

Діяльність суб’єкта пов’язується з одного боку, з активним його включенням в різноманітні суспільні відносини, з другого –– з виявленням для кожного суб’єкта особливо значущих аспектів життєдіяльності. Визначений головний вид діяльності підпорядковує всі інші види діяльності, що сприяє розширенню можливостей особистості саме як суб’єкта діяльності.

З діяльністю тісно пов’язане спілкування, яке в контексті соціалізації розглядається з позиції його розширення і поглиблення. Діти і молодь є представниками різних соціальних груп: формальних і неформальних , малих і великих, первинних і вторинних, в яких відбувається різне за характером спілкування. Саме воно певною мірою задовольняє соціальні і психологічні потреби особистості і формує систему регуляції поведінки, впливає на її ціннісні орієнтації, погляди, переконання [34, с.48].

Отже, можна констатувати, що сутністю вільного часу є цілеспрямована творча поведінка особистості у вільному для вибору занять і ступені активності особистісно-організаційному та просторово-часовому середовищі, детермінованому внутрішніми потребами, мотивами, установками, зовнішніми факторами, які породжують відповідну діяльність.

Дозвілля відіграє важливу роль в соціалізації особистості. Через свої функції відновлення сил людини, затрачених на працю та інші обов’язкові заняття; функцію духовного (ідейного, культурного, естетичного і т.д.) і фізичного розвитку людини.

3.3 Соціологічне дослідження «Вплив театру на дозвілля»

У процесі житедіяльності обистсость набуває всі необхідні соціальні ознаки та риси, котрі допомагають ій жити і діяти в соціальному середовищі, сприймати його і вносити свої впливові корективи у процесі діяльності. Формування особистості, процес набуття певних соціологічних якостей відбувається під впливом створення та функціонування соціальніих інститутів.

Дозвілля – діяльність у вільний час поза сферою суспільної і побутової праці, завдяки якій індивід відновлює свою здібність до праці і розвиває в собі в основному ті уміння і здібності, які неможливо удосконалити у сфері трудової діяльності. Раз дозвілля – діяльність, то це означає, що він не порожній час провождение, не просте байдикування і разом з тим не за принципом: «що хочу, то і роблю». Це діяльність, здійснювана в руслі певних інтересів і цілей, які ставить перед собою людина. Засвоєння культурних цінностей, пізнання нового, любительська праця, творчість, фізкультура і спорт, туризм, подорожі – ось чим і ще багатьом іншим може бути зайнятий він у вільний час. Всі ці заняття вкажуть на досягнутий рівень культури дозвілля.

Вільний час є одним з важливих засобів формування особистості. Вын безпосередньо впливає і на його виробничо-трудову сферу діяльності, бо в умовах вільного часу найсприятливіше відбуваються рекреаційно-відновні процеси, що знімають інтенсивні фізичні і психічні навантаження. Використання вільного часу є своєрідним індикатором культури, круга духовних потреб і інтересів конкретної особистості або соціальної групи.

Культурний простір надає дію на розвиток і формування особистості, оскільки не тільки створює умови для задоволення потреб дозвілля, але і через ціннісно-орієнтаційну складову впливає на їх формування. При цьому воно змінюється і само – перетворюється під впливом творчої активності людини. Для розкриття власне соціокультурної ситуації у сфері дозвілля необхідно звернутися до його змісту, до тих видів діяльності, яким люди віддають перевагу в годинни дозвілля. В даний час соціокультурна ситуація характеризується цілою низкою негативних процесів, що намітилися у сфері духовного життя, – втратою духовно-естетичних орієнтирів, відчуження від культури і мистецтва дітей, молоді і дорослих, істотним скороченням фінансової забезпеченості установ культури. Театр, як різновид культурного дозвілля, є основним і чи не єдиним фактором морального, естетичного, цивільного виховання особистості. Театр впливає на свідомість, емоційний світ людини, ( тим самим формуває його цілісний вигляд; активно сприяє духовному росту, виховує ідейні й моральні переконання, стимулює діятельність, що підвищує політичну культуру, культуру праці и побута). Соціологи, визначаючи потребу людини в театрі, вказують на прагнення до наслідування, смак до гри як серед дітей, так і дорослих, початкову церемоніальну функцію, потребу розповідати історії і безкарно сміятися над тим або іншим станом суспільства.

Духовні цінності в житті людини та суспільства виступають соціально значущими орієнтирами діяльності суб'єктів, забезпечують духовно-вольову єдність суспільства, відповідний рівень самосвідомості та організованості його членів.

Об’єкт дослідження : є жителі м.Київ

Предмет дослідження : - місце театру у дозвіллі.

Ціль дослідження : дослідити місце та роль театру в системі дозвілля.

Завдання дослідження:

1) Визначити переваги занять у вільний час;

2) Виявити вплив на вибір проведення дозвілля;

4) Виявити місце театру в виборі дозвілля;

4) Визначити роль та причини відвідування театру;

4) Зробити необхідні висновки

Анкета (Див. Додаток 1)

Результати опитування

Співвдношення занять у вільний час показало, що друзі займають більше половини респондентів(60%), при чому не залежно від віку та статі. Спортом займаються 28% респондентів і лише 12% вибрали театр як улюблене заняття у вільний час. Таким чином театр поступається місцем іншим видам захопленні і проведення часу як молоді, так і людей старшого віку. Це може бути зумовлено тим, що дуже великі ціни на квитки до театрів зробили їх недоступними для значної більшості людей, особливо молоді. І зараз практично єдиним каналом, який забезпечує широкий доступ абсолютної більшості людей до художніх цінностей вітчизняної та світової культури, стало телебачення.

Вплив на вибір дозвілля розрізнилось по віку. Більш зрілі люди покладаються на себе в виборі (39%) , тоді як для молоді (більш з них студенти) друзі є головним чинником в виборі дозвілля (58%) і лише на 3% респондентів великий вплив на вибір визначють батьки..

Серед переваг мистецтв лідируюче місце поділили музика і телебачення 34% та 35%, література – 27% і лище 4% припало театру.

Серед опитуванних знайшлись і такі, які взагалі не відвідують театр.

Із опитуваних, які всеж-таки відвідують театр лише 3% відвідують його кожного тижня, 26% раз в один-два місяці і 71% раз на рік і рідше.

На питання : З якою метою Ви відвідуєте театр 42% опитуваних визначили комунікативну функцію. Ще 39% - виховну та 19% відповідей було віддано освітній функції.

Комедія утверджується як лідер уподобань (6% респондентів) проте на друге місце глядачі ставлять драму 34% і трагедію 10%.

Сьогодні молодь у віці 21-24років становить переважну більшість зали – 65%; Середнє покоління 24%, а старше всього 11%.

Лише близько однієї третини (34%) відвідувачі театру – чоловіки. Тоді як жінки складають 66%

Основну частину аудиторії складають студенти (46%) та працівники (39%). Бізнесмени – 13% та 2% пенсіонери.

До впливу соціального середовища людина ставиться вибірково. Та зазначим, що культурне дозвілля за допомогою видів мистецтв формую людини з середини. У даній роботі був простеженний вплив та місце театру на дозвілля.

Важлива специфічна особливість театру, яка відрізняє його переважно від усіх видів мистецтва та, відповідно, культурного дозвілля, полягає у тому, що глядач має змогу стати свідком процесу художньої творчості, спостерігати створення художнього образу власними очима.

Читаючи книгу, коштуючи перед мальовничим полотном, читач, глядач не бачать письменника, живописця. І тільки в театрі людина очі в очі зустрічається з художником, що творить, зустрічається з ним у момент творчості. Він угадує виникнення й рух його серця, разом з ним живе всіма подіями, що відбувалися на сцені.

Читач на самоті, наодинці із заповітною книгою, може пережити хвилюючі, щасливі миті. А театр не залишає свого глядача на самоті. У театрі все ґрунтується на активному емоційному взаємоспілкуванні тих, хто створює в цей вечір на сцені художній твір, і тих, для кого воно створюється.

Слід зазначити, що відвідування театру, це такий же обов'язок, як і відвідування навчального закладу, з тою лише різницею, що ця форма не нав'язує суспільством, саме тому жителі Києва рідко відвідують театри.

Тому із часом функція театру як основного місця провождения в системі дозвілля втрачається з кожним днем.

Звичайно театр не можливо зрівняти з кінотеатром, це зовсім різні напрямки показу, але все-таки завдяки розвитку кінематографа й підвищенню ролі кіно, театр поступово втрачає відвідувача, а молодь активно відвідуэ кінотеатри, тому що це більш приваблива пропозиція, ніж театр.

Театр стає для глядача переважно засобом розваги, відпочинку, відходу від повсякденних турбот, підвищення тонусу емоційного життя і, значно меншою мірою, отримання естетичної насолоди, пізнання життя, самовиховання та ін. Зростає роль театру у функції задоволення потреб, престижних амбіцій і світського спілкування. Хоча виконує також виховну функцію. На сам перед на рівні підсвідомості, тому глядач не розглядає зовнішньо цей вплив. Можна відзначити, що виховна функція являється чи не найважливішою. Але за останні роки при недостатньому рівні стану драматургії, особливо вітчизняної, відбувається зниження виховної ролі театру і уваги громадськості до нього.

Театр впливає на формування світогляду. Це підтверджує і структура світогляду, що складається з елементів: світорозуміння, світовідчуття, світоставлення, світосприймання.

Таким чином, підсумувавши, можна сказати, що театр один з найважливіших видів культурного дозвілля, який виконує значний вплив на формування особистості.

Висновок

Аналізуючи соціальну природу мистецтва і театру можна сказати, що сфера театру, як частина суспільства, зумовлена суспільством не лише зовнішньо, а й внутрішньо. Театр розглядається як форма колективної поведінки, масового спілкування, «комплекс міжлюдських взаємодій» з вихідною передумовою вивчення, насамперед, включення театру в соціальний контекст. Розглядаючи атрибути театру, знаходимо їх аналоги у повсякденному житті. Театр є соціальним інститутом, який має комплекс правил поведінки, принципів, культурних норм, охоплюють певну сукупність людей (глядачів), забезпечуючи відносну стійкість соціальних відносин. Театр як інститут реалізує комплекс базових потреб щодо соціалізації особистості, трансляції соціальних норм і культурних цінностей, соціального досвіду. Театр задовольняє потреби і інтереси, вони є основою ціннісного ставлення особистості до навколишнього світу і використовуються для дослідження регуляторів соціальної поведінки.

Разом з тим театр розгдядається як механізм формування особистості, а елементами впливу є: соціальне пізнання, оволодіння певними навиками практичної діяльності, засвоєння певних норм, позицій, ролей та статусів, вироблення ціннісних орієнтацій та установок, а також включення особистості в активну творчу діяльність. Отже, за допомогою впливу театру формується духовна сфера та поведінка особистості, накопичується система знань, яка засвоюєтья нею в процесі перегляду театрального дійства. Одночасно відбувається процес формування компонентів структури особистості — пам'ять, культура і діяльність.

Функції, які здійснюється театром, створюють взаємодію з суспільством. Як засіб комунікації театр організовує і координує соціально-демографічні групи пов'язані з трансляцією художніх цінностей, які є його потенційним агентом. Інформація і комунікація є двома рівнями процесу спілкування. Отже на цих рівнях розглядували театр:

На першому рівні процесу спілкування, театр несе в собі інформацію до глядача, створює умови для пізнавальної діяльності, є пізнавальним ресурсом при формуванні уявлень, ціннісних орієнтирів, стереотипів поведінки тощо. На другому рівні процесу спілкування публіки з театром, одержана інформація поєднується з системою існуючих норм і цінностей, регулює контакти з оточуюючим середовищем, передусім соціальним.

За цих умов комунікація має безпосереднє відношення до соціальної дії. Це свідчить про те, що комунікація театру суттєво впливає на фунуціонування соціуму (в данному значенні відвідувачів театру), відповідає за підтримку цілісності суспільства, дозволяє суспільству відноситися до театру як до особливої соціальної цінності, необхідної якщо не окремій особистості, то суспільству в цілому. Аналіз наукової літератури свідчить, що дозвілля (або вільний час) є важливих засобом формування особистості, оскільки в реалізації комунікації найбільш сприятливо проходять реакційно-відтворюючі процеси, які, в свою чергу, знімають інтенсивні фізичні, інтелектуальні, психічні навантаження. Дозвілля розглядається як соціальна цінність, як важливий чинник всебічного розвитку людини, її потреб, інтересів, нахилів. Дозвілля є вагомим фактором соціалізації особистості, оскільки при проведенні вільного часу активно діють психологічні та соціально-педагогічні механізми соціалізації. Театр, як різновид культурного дозвілля, є основним фактором морального, естетичного виховання особистості. Аналіз соціологічно дослідження показує, що функція театру як основного місця провождения в системі дозвілля втрачається з кожним днем. Досить мала частина суспільства вибирає театр як улюблений вид мистецтва. Хоча глядачі розуміють, що театр, через соціальні функції, впливає на процес формування особистості. Але досить багато відвідувачів театр, визначають його комунікативну та виховну функцію. Сьогодні спілкування з театральним мистецтвом стає більш поверхневим, ніж в радянську епоху, слабшає тому, що його розвиває і посилюється розважально-релаксаційна роль. Якщо раніше театр був лідером суспільної думки, то сьогодні для публіки першорядне значення має театр як місце відпочинку.

Для того, щоб міг реалізуватися весь потенціал театру, необхідно забезпечити відповідні умови для розповсюдження і освоєння театральної продукції, яка повинна сприяти підвищенню якості дозвілля населення. Для вдосконалення діяльності інституту театру істотну роль грають соціологічні дослідження. У умовах переходу сучасного українського суспільства до ринкових відносин, зміни соціальній ролі театру в житті суспільства, зміни типів взаємодії театру з іншими соціальними інститутами – політичними, економічними, освітніми, культурними і отримання ним нових соціальних функцій в умовах становлення соціальних відносин нового типу, вивчення соціокультурного інституту театру набуває особливої важливості. Театр, що виконує ряд важливих соціальних функцій потребує суспільної і державної підтримки, в ухваленні закону про театр, у формуванні нової системи найму акторів і в розробці соціальної політики, що стосується всіх учасників взаємодії «театр-глядач».


Додаток 1

Просимо Вас приділити нам декілька хвилин і відповісти на питання нашої анкети

АНКЕТА

1. Яке ваше улюблене заняття у вільний час?

1. Спорт

2. Друзі

3. Театр

2. Що впливає на вибір Вашого дозвілля?

1. Батьки

2. Друзі

3. Я сам(а)

3. Яким видам мистецтва Ви віддаєте перевагу?

1. Театр

2. Література

3. Телебачення

4. Музика

4. Чи відвідуєте Ви театр?

1. Так

2. Ні

5. Як часто Ви відвідуєте театр?

1. Кожного тижня

2. Раз в один-два місяця

3. Раз на рік і рідше

6. З якою метою Ви відвідуєте театр?

1. Виховною

2. Освітньою

3. Комунікативною

7. Який Ваш улюблений театральний жанр?

1. Драма

2. Комедія

3. Трагедія

8. Яка сфера Вашої діяльності?

1. Бізнес, підприємництво

2. Робочий/інженер

3. Студент

4. Безробітний

5. Пенсіонер

9. Ваш вік

1. 15-20

2. 21-24

3. 25-30

4. 31-40

10. Ваша стать

1. Жіноча

2. Чоловіча


Додаток 2

Глосарій

Мистецтво — одна з форм суспільної свідомості; вид людської діяльності, що відображає дійсність у конкретно-чуттєвих образах відповідно до певних естетичних ідеалів.

Соціальну структура — стійка сукупність соціальних суб'єктів у вигляді класів, прошарків, груп, категорій населення і правил їхньої взаємодії.

Соціальним інститут – історично установлена форма організації, яка має комплекс правил поведінки, принципів, культурних норм, охоплюють певну сукупність людей, забезпечуючи відносну стійкість соціальних відносин.

Неформальні інститути – ті, в котрих функції, засоби, методи дій не знайшли виразу у формальних правилах, нормативах тощо.

Інституціалізація — процес виникнення і становлення соціальних інститутів як ключових структурних елементів суспільства.

Соціальний контроль – це спосіб саморегуляції соціальної системи, який забеспечує впорядкованість взаємодій між людьми завдяки нормативному регулюванню.

Соціальні приписи — норми, що визначають соціальне становище індивіда. Вони служать реалізації загальної мети, яка відповідає інтересам широкої спільноти, навіть усупереч інтересам окремих її членів.

Потреби — внутрішні стимули її активності, те, що забезпечує її існування і самозбереження.

Цінність — суспільне ставлення особистості, яке переносить її потреби та інтереси на матеріальні та духовні явища, надає їм визначальних соціальних рис.

Систему ціннісних орієнтацій - сукупність індивідуальних і суспільних, особистих, групових і спільнісних, засвоєних особистістю цінностей.

Соціальні настанови — соціально визначені загальні орієнтації особистості, які відображають можливості особи діяти відповідно до об'єкта дії. Людину як суб'єкта окреслюють мотиви, які характеризують її ставлення до інтересів і ціннісних орієнтацій

Соціальна роль — приведення до дії прав і обов'язків, пов'язаних з певним статусом. Соціальна роль містить одну або кілька партій, і кожну з них виконавець може зіграти за низки обставин перед аудиторією одного і того самого типу.

Партія, або шаблон — це наперед визначений склад дій, які розгортаються в процесі виконання і можуть виконуватися актором за інших обставин.

Команда — це будь-який набір індивідів, які кооперуються щодо постановки окремих повсякденних діяльностей.

Комунікація – передавання інформації від однієї системи до інщої за допомогою сигналів чм спеціальних носіїв.

Масова комунікація – систематичне та одночасне поширення однотипних повідомлень у великих аудиторіях з метою інформування та здійснення ідеологічного, політичного, економічного, психологічного, організаційного впливу на думки, оцінку і поведінку людей.

Культура - сукупність наукового знання, практичних навичок, побутової й теоретичної свідомості, високої духовності, необхідних для розвитку суспільства і людини, формування особистості.

Культура особистості - сукупність соціальних норм і цінностей, якими вона керується в процесі практичної діяльності.

Діяльність — цілеспрямований вплив суб'єкта на об'єкт. Поза відносинами суб'єкта та об'єкта діяльність не існує. Вона завжди пов'язана з активністю суб'єкта, яким у всіх випадках є людина або персоніфікована нею соціальна спільнота.

Дозвілля – діяльність у вільний час поза сферою суспільної і побутової праці, завдяки якій індивід відновлює свою здібність до праці і розвиває в собі в основному ті уміння і здібності, які неможливо удосконалити у сфері трудової діяльності.

Театр - вид мистецтва, в якому розкриваються суперечності часу та внутрішнього світу людини. Він займає особливе місце в системі формування цінностей.

Театр - форма колективної поведінки, масового спілкування, «комплекс міжлюдських взаємодій» з вихідною передумовою вивчення, насамперед, включення театру в соціальний контекст.

Театр - соціальний інститут, який має комплекс правил поведінки, принципів, культурних норм, охоплюють певну сукупність людей (глядачів), забезпечуючи відносну стійкість соціальних відносин. Театр як інститут реалізує комплекс базових потреб щодо соціалізації особистості, трансляції соціальних норм і культурних цінностей, соціального досвіду.

Театр - механізм формування особистості, а елементами впливу є: соціальне пізнання, оволодіння певними навиками практичної діяльності, засвоєння певних норм, позицій, ролей та статусів, вироблення ціннісних орієнтацій та установок, а також включення особистості в активну творчу діяльність.

Театр - різновид культурного дозвілля, є основним фактором морального, естетичного виховання особистості.

Театр - колективне мистецтво, що імітує міжособові контакти, привертає людей до співпереживання і співпраці, дає людині можливість якимсь чином злитися з іншою особою, встановити з нею глибші, тісніші і різноманітніші відносини.


Список використаної літератури

1. Австрійський театр у Львові (1789 - 1872): історія, музичний репертуар, оперне виконавство, культурний контекст: Автореф. дис... канд. мистецтвознав.: 17.00.03 [Електронний ресурс] / Т.Л. Мазепа; Нац. муз. акад. України ім. П.І. Чайковського. — К., 2003. — 16 с.

2. Актуальні проблеми організації театральної справи: Тематичний зб. наук.праць / Київський ін-т театрального мистецтва ім. І.К.Карпенка-Карого / І.Д. Безгін (ред.). — К., 1994. — 169с.

3. Антонович Д. Театр // Загал. Укр. енцикл. («Книга Знання»). Т. III. С. 509-518.

4. Антонович Д. Триста років українського театру. - К.: Либідь, 1993. – 228с.

5. Андрущенко В.П., Волович В.І., Горлач М.І., Головченко Г.Т., Д'яченко М.В. Соціологія: Підручник для вищої школи. - 3.вид., перероб. і доп. — К., 1998. — 622 с.

6. Баглай Йосип. Із театром - сорок років: Статті, рецензії, нариси / Ужгородський держ. ін- т інформатики, економіки і права. Кафедра української мови, української і світової літератури. — Ужгород, 1997. — 145с.

7. Бальме Крістофер. Вступ до театрознавства / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. Факультет культури і мистецтв / Володимир Кам'янець (пер.). — Л. : ВНТЛ-Класика, 2008. — 269с. : іл. — Бібліогр.: с. 250-263

8. Безверха Г.І., Гончаренко Л.Г., Грищенко Н.І., Корнілов В.С., Курбатов С.В., Мокляк М.М. Соціологія. — К.: НАУ-друк, 2009. — 116с.

9. Безгін Ігор Дмитрович, Семашко Олександр Миколайович, Ковтуненко Валерій Іванович. Театр і глядач в сучасній соціокультурній реальності / Київський держ. ін-т театрального мистецтва ім. І.К. Карпенка-Карого. — К. : Наука, 2002.

10. Беккет Сэмюэл. Театр: Пьесы:Пер.с англ. и фр. / В. Лапицкий (сост.). — С.Пб. : Азбука, 1999. — 347с.

11. Биструшкін Ярослав Олександрович. Діяльність київських театральних установ в контексті соціокультурних змін 80-90-х років ХХ століття: автореф. дис... канд. мистецтвознавства: 26.00.01 / Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв. — К., 2009. — 19с.

12. Бокань В. Культурологія: Навч. посіб. — 3-тє вид., стереотип. — К.: МАУП, 2004. - 77 с

13. Бочарникова Э.В. Большой театр. — М.: Моск. рабочий, 1987. — 187 с.

14. Виготський Л.С. Зібрання творів: У 6-ти т. - М., 1983.

15. Винничук Л.Люди, нравы, обычаи Древней Греции й Рима. - M., 1988., с. 71, 81

16. Воловик А., Воловик В. Педагогіка дозвілля.-Харків, 1999., 72-78

17. Волович ВІ., Головченко Г.Т., Горлач М.І., Жиленкова І.М., Кремень В.Г. Соціологія. — Х.: Видавничий будинок "Фактор", 2006. — 767 с.

18. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. К., 1993., с79

19. Веселовська Г.І.. Історія українського театру (від джерел до початку XX ст.): Програма курсу лекцій / Ніжинський держ. педагогічний ін-т ім. М.В. Гоголя. Кафедра історії культури, літератури та народознавства. — Ніжин, 1997. — 32с.

20. Герасимчук А.А., Палеха Ю.І., Шиян О.М. Соціологія. — К.: Видавництво Європейського університету, 2004. — 245 с.

21. Г.М. Хоткевич і українська театральна культура кінця XIX - початку XX століття: Автореф. дис... канд. мистецтвознавств.: 17.00.01 [Електронний ресурс] / Я.В. Партола; Харк. держ. акад. культури. — Х., 2003. — 23 с.

22. Городяненко В.Г., Гілюн О.В., Демічева А.В., Легеза С.В., Липовська Н.А. Соціологія. — К.: Видавничий центр "Академія", 2005. — 560 с.

23. Дрожжина С.В. Культурна політика сучасної полікультурної України: соціально-філософський та правовий аспекти. — Донецьк: ДонДУЕТ, 2005. — 198 с.

24. Жоль К.К. Соціологія. — К.: Либідь, 2005. — 440 с.

25. Кисилева Т.Г. Методика социально-культурного проэктирования. -М.,1998. с. 12-14

26. Ковальчук А.С. Социально-культурная деятельность. — Орел: Орловский гос. ин-т искусств и культуры, 2000. — 172 с.

27. Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів. - Житомир: ЖІТІ, 2002. — 564 с.

28. Клочко В.П. Глобалізація: економічні та соціально-культурні аспекти. — К.: ДАКККіМ, 2005. — 189 с.

29. Кучерюк А.Ю. Социальные функции искусства

30. Кушерець Т.В. Соціологія. — Ніжин: НДУ ім. М.Гоголя, 2008. — 220с.

31. Лукашевич М.П., Туленков М.В. Соціологія. — К.: Каравела, 2006. — 407 с.

32. Маковецький А.М. Соціологія: Навч. посіб. - Чернівці: Рута, 2000. — 92 с.

33. Мартен Д.М., Жан-Люк, П.Ф. Метаморфози світу: Соціологія глобалізації. — К.: Видавничий дім "КМ Академія", 2005. — 304 с.

34. Некрилова А.Ф. Русские народные праздники, развлечения й зрелища. -М.,1988. с.48.

35. Новатиров Б.Е. Организаторы досуга. - М.,1987. с. 263-264

36. Осипов Г.В., Москвичев Л.Н., Кабыщей А.В., Черный Л.С., Тульчинский М.Р., Андреенков В.Г. Социология. Основы общей теории. — М.: НОРМА, 2008. — 911с.

37. Піча В.М. Соціологія. Загальний курс: Навч. посіб. для студ. вищих закл. освіти України. — К.: Каравела, 2000. — 248 с.

38. Ричков М.О. Соціологія. Курс лекцій: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. - Ірпінь: Академія ДПС України, 2001. — 224 с.

39. Рущенко І.П. Загальна соціологія. — Х.: Видавництво Національного університету внутрішніх справ, 2004. — 524 с.

40. Семашко О.М., Піча В.М., Погорілий О.І., Ніколаєнко Л.Г., Гавриленко І. М. Соціологія культури. — К.: Каравела, 2002. — 334 с.

41. Соціологія: Навч. посіб. / За ред. СО. Макеева. — 3-тє вид., стер. — К.: Т-во "Знання", КОО, 2005. — 211 с

42. Сірий Є.В. Соціологія: загальна теорія, історія розвитку, спеціальні та галузеві теорії. — К.: Атіка, 2004. — 480 с.

43. Соціологія / І.Д. Єрьоміна. — Суми: Довкілля, 2005. — 284с.

44. Філософія і соціологія в контексті сучасної культури. — Д.: РВВ ДНУ, 2005. — 188 с.

45. Танчин І.З. Соціологія. — К.: Знання, 2008. — 351с

46. Україна в системі духовних, економічних та політичних координат глобалізованого світу: Матеріали [V] наук.-практ. конф./ М.М. Єрмошенко (ред.кол.), Л.І. Буряк (упоряд.) — К., 2006. — 280 с.

47. Червінська Т.Г. Соціологія. — К.: МАУП, 2007. — 248c.

48. Черниш Н. Соціологія. Вип. 5: Соціологія культури (тема 11); Соціологія політики (тема 12); Соціологія праці і управління (тема 13).—Львів: Кальварія, 1996.— 73 с.

49. Штомпка П. Социология. Анализ современного общества. — М.: Логос, 2008. — VII, 656с.

50. Юрій М. Ф. Соціологія. — К.: Дакор, 2004. — 548 с.

51. Яценко А.М. Організаційно-культурні ресурси і механізми соціального управління. — О.: Астропринт, 2003. — 205 с.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:43:42 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
10:20:29 29 ноября 2015

Работы, похожие на Дипломная работа: Театр як механізм формування особистості
Билеты по философии (кандидатский минимум)
1. Античная философия, ее генезис, основные проблемы, концепции и понятия (Космос, Природа, Логос, Эйдос, Душа и т.д.) Др. гр.ф (дгф) возникла в ...
Поэтому необходимо предполагать в субст такие св-ва, из кот могли бы быть выведены основные физ хар-ки тел.
Изучение социальной мобильности имеет важное значение для полного представления о происхождении соц перемещений, надо знать их причины и последствия, чтобы контролировать процесс в ...
Раздел: Рефераты по философии
Тип: реферат Просмотров: 4032 Комментариев: 8 Похожие работы
Оценило: 3 человек Средний балл: 4.3 Оценка: неизвестно     Скачать
Шпоры по Госам МСХА
ЭКОНОМИЧЕСКАЯ ТЕОРИЯ 1. Эк теория и ее структура. Она состоит из общих основ эк теории, микрои макроэкономики и интерэкономики (мировой экономики). В ...
Сп-бы реал-и сх прод-и различ-ся по месту ее приемки и усл-ям транспор-ки к местам перер-ки (хр-я). Большинство сх пред-й доставл прод-ю к местам реал-и собствен транспортом.
1. по отраслям произв-ва 1.1) сфера произв-ва товаров и услуг;1.2)по отдельным отраслям, охват. всю страну; 2.по секторам эк-ки (группам единиц, выполняющих различ функц-ую роль в ...
Раздел: Остальные рефераты
Тип: реферат Просмотров: 2892 Комментариев: 5 Похожие работы
Оценило: 4 человек Средний балл: 3.3 Оценка: неизвестно     Скачать
Проблемы философии
(шпаргалка) 1.Ф.как форма общ.созн.,предм.ф.Становл.ф.,отл.от миф.,религ. Ф. (любовь к мудрости) зарод. ок.2500 лет наз. в странах др. мира (Индия ...
Колич. и кач. опред-сть, структ. и прич.-следств. связи и др. св-ва, связи относятся ко всем сферам дейст-сти: природе, о-ву, сознанию.
А. отриц. объ. диал-ку, т.к. не призн. противоречий в действ-сти: бытие диалектично, пока возм-сть не реализовалась, на уровне формы диал-ки нет.
Раздел: Рефераты по философии
Тип: шпаргалка Просмотров: 412 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Ответы на госудаственные экзамены по психологии ЮУрГУ
1. Принцип единства сознания и деятельности как конкретизация принципа детерминизма Деятельность - динамическая система взаимодействий субъекта с ...
Д-ти: формирование след. психич. св-в и функций реб.:- познават. спос-ти; - ЗУН по конкретным предметным дисциплинам; - сис-му представлен, и понятий, образующ. общ. научн. картину ...
Процесс становления Л-ти связан с осознанием иерархий мотивов (Выготский-характеризовал соц. среду Т-я подр-ка -необ-сть Т-я их интересов => устойчивая иерархия мотивов ...
Раздел: Рефераты по психологии
Тип: шпаргалка Просмотров: 2589 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Билеты и ответы по туризму и экскурсиям
БИЛЕТ № 1 Школы научного управления: общая характеристика, значение для сферы сервиса и туризма. Порядок образования туристской фирмы. Туристский ...
альных и других причин, которые заставляют его реагировать определенным образом на рекламу.
Основ. функц. т.м. - целенаправ. воздействие на формир. рекреац. потребн., спроса, коммерч. цен, сегментации рынка, развитие ассорт. тур услуг.
Раздел: Рефераты по туризму
Тип: реферат Просмотров: 11943 Комментариев: 21 Похожие работы
Оценило: 20 человек Средний балл: 4.2 Оценка: 4     Скачать
Психология как научная дисциплина
1. Понятие о личности. Теории личности в зарубежной психологии Личность - индивид как субъект социальных отношений и сознательной деятельности ...
Этические пр-пы: компетентность, порядочность, проф-я и научная ответ-сть, уважение к правам ч-ка, соц. ответ-ть, забота о благополучии других.
... общения и взаимодействия людей - в частности, роль общения в системе отношений общественных и межличностных; 2) П. групп, изучающую псих-е харак-ки соц. групп - больших и малых; 3) ...
Раздел: Рефераты по психологии
Тип: шпаргалка Просмотров: 2564 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Шпаргалки к госэкзаменам по Банковсому Делу
Банковская система РФ. (2) БС - форма орг-ции ф-нирования в стране специализированных кред. уч-ий, сложивш. исторически закреплена законами. Понятие ...
2)Оборот рынка - произвед. курс. ст-ти ц.б. на кол-во ц.б., по кот. фактич-ки совершены сделки.
Д\этого необх. развитый вторич. рынок ц.б., его функц-е обесп-т ликв-ть кап-ла ип. банков.
Раздел: Рефераты по банковскому делу
Тип: реферат Просмотров: 1515 Комментариев: 5 Похожие работы
Оценило: 4 человек Средний балл: 4.5 Оценка: неизвестно     Скачать
Экономическая система
1. Эк-я с-ма - ед-во ч-ка и общ-го пр-ва В любой ЭС существует 2 вида отношений: 1-отношение людей к природе; 2. отношение людей друг к другу. В ...
Соц-я эф-сть -соот-вие рез-тов хоз-й д-сти соц-м целям общ-ва.
Гл. цель - обеспеч-е высокой эк-й и соц-й эфф-сти функц-ния пр-тия.
Раздел: Рефераты по экономике
Тип: шпаргалка Просмотров: 1654 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Все работы, похожие на Дипломная работа: Театр як механізм формування особистості (493)

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151081)
Комментарии (1843)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru