Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Аналіз системи соціального захисту на ринку праці України

Название: Аналіз системи соціального захисту на ринку праці України
Раздел: Рефераты по социологии
Тип: курсовая работа Добавлен 10:02:56 26 марта 2011 Похожие работы
Просмотров: 257 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1.ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НА РИНКУ ПРАЦІ УКРАЇНИ

1.1 Сутність, напрями та механізми соціального захисту на ринку праці

1.2 Державне регулювання системи соціального захисту на ринку праці України

РОЗДІЛ 2. ФАКТИЧНИЙ СТАН І ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НА РИНКУ ПРАЦІ УКРАЇНИ

2.1 Стан активної та пасивної політики сприяння зайнятості зайнятості населення

2.2 Сприяння зайнятості населення, яке потребує додаткових соціальних пільг

2.3 Соціальний захист незайнятої молоді

РОЗДІЛ 3. ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НА РИНКУ ПРАЦІ УКРАЇНИ

3.1 Напрямки покращення державної політики зайнятості

3.2 Напрямки удосконалення системи соціального захисту найбільш уразливих категорій населення

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

соціальний захист ринок праці

ВСТУП

Ринкова система господарювання змінює не тільки економічну політику керування господарством, але і вимоги до робочої сили, формує нову політику господарської мотивації. Процес переходу до нових цінностей у житті суспільства йде гладко. Постійно дає про себе знати гостре протиріччя між необхідністю проведення жорсткої економічної політики, розкріпачення ринкових механізмів і недостатнім запасом міцності соціального захисту людей.

На мою думку, сучасних умовах розвитку конкуренції й підприємництва, нагально постала проблема соціального захисту населення. Створення ринкової економіки супроводжується стрімким розшаруванням суспільства за матеріальним, соціальним статусами. Перед державою постала проблема забезпечення і підтримки малозабезпечених прошарків населення.

Актуальність цієї теми в тому, щоформування ринкового механізму господарювання неминуче веде і до необхідностіформування досконалої системи соціального захисту на ринку праці вУкраїні.

Отже, предметом дослідження даної курсової роботи є система соціального захисту незахищених категорій населення, об’єктом – система соціального захисту на ринку праці в Україні.

Теоретико-методологічні аспекти, проблемні питання сфери праці, передусім формування і функціонування ринку праці в Україні та її регіонах і управління зайнятістю висвітлені в працях С.І. Бандури, Т. Зайця, Д.П. Богині, В.М. Гріньової, В.В. Самойленка, О.А. Грішнової, В.С. Васильченка, М.І. Долішного, І.Я. Садової, Л.К. Семів, С.П. Калініна, М.Н. Кіма, А.М. Колота, О.Є. Кузьміна, О.Г. Мельника, Е.М. Лібанової, Н.Д. Лук'янченка, О. Мамедова, Г.В. Осовської, О.В. Крушельницької, В.М. Летюха, В.В. Васильченка, П.М. Василенка, Г.М. Скупаря, В.А. Панкова, А.Л. Єськова, В.А. Скуратівського, О.М. Палія, А.М. Уманського, В.Г. Сумцова, О.В. Стефанидин, А.У. Хомри, М.В. Шаленка, В.С. Литвиненка, В.П. Богданова, Г. Щокіна та багатьох інших вітчизняних економістів.

Важливу роль у дослідженні питання соціального захисту відіграють такі українські вчені, як О. Куценко, Ю. Саєнко, Л. Страхолєс, О. Яременко, канадський вчений Т.М. Гаслі, австрійський вчений К. Грільбергер та інші.

Метою даної роботи є грунтовне дослідження та аналіз системи соціального захисту на ринку праці України, а також розробка заходів щодо вдосконалення функціонування даної системи.

Відповідно до мети були поставлені завдання:

- вивчити сутність, напрями та механізми соціального захисту на ринку праці;

- вивчити сутність соціальних інститутів і механізм соціального захисту працівника;

- розглянути державне регулювання системи соціального захисту на ринку праці в Україні;

- проаналізувати активні та пасивні заходи сприяння зайнятості населення;

- проаналізувати соціальний захист незайнятої молоді;

- визначити напрямки покращення державної політики зайнятості;

- запропонувати напрямки удосконалення системи соціального захисту найбільш уразливих категорій населення.

Основними джерелами при написанні даної роботи були: законодавчі акти з питань соціального захисту населення України, підручники та навчальні посібники відомих вітчизняних та закордонних вчених, наукові праці, статті, періодичні видання, статистичні щорічники, статистичні дані офіційних сайтів всесвітньо відомої мережі Інтернет.

РОЗДІЛ 1.ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НА РИНКУ ПРАЦІ УКРАЇНИ

1.1 Сутність, напрями та механізми соціального захисту на ринку праці

Невід’ємними факторами кожної нормально функціонуючої соціальної системи є соціальний захист і соціальна-економічна підтримка населення. Розвиток ринкових відносин обумовлює формування науково обґрунтованої системи соціального захисту і соціальної підтримки населення, його найбільш уразливих верств.

Соціальний захист – необхідний елемент функціонування будь-якої досить розвиненої держави. Концепція соціального захисту виникла наприкінці XIX – початку XX в. і в широкому загальносоціологічному змісті відповідний термін уперше з'явився в США в 30-х роках і поступово поширився в західній соціології для позначення системи мір, що захищають будь-якого громадянина від економічного і соціального ущемлення внаслідок безробіття, втрати або різкого скорочення прибутку через хворобу, народження дитини, виробничої травми або профзахворювання, інвалідності, старості, утрати годувальника і т.п.

У наявних вітчизняних публікаціях зустрічається безліч трактувань поняття соціального захисту і реальності. Сама система соціального захисту в широкому змісті – це система правових, соціально-економічних і політичних гарантій, що представляють умови для забезпечення засобів існування:

· працездатним громадянам – за рахунок трудового внеску, економічної самостійності і підприємництва;

· соціально уразливим прошаркам – за рахунок держави, але не нижче встановленого законом прожиткового мінімуму.

Загалом, можна виділити такі напрями соціального захисту працівників на виробництві: створення безпечних умов праці, які б давали можливість заробляти кошти для гідного існування та виключали отримання травм і професійних захворювань працівників на виробництві; запровадження необхідних заходів щодо охорони праці та соціального захисту громадян у випадку професійних захворювань та нещасних випадків, доступ громадян до національних систем охорони здоров'я, реабілітації та професійної освіти; забезпечення працівників та членів їх сімей прожитковим мінімумом матеріальних засобів у разі безробіття, втрати або зниження доходу внаслідок хвороби, народження дитини, нещасного випадку в побуті, виробничої травми або професійного захворювання, інвалідності, старості, втрати годувальника. Роботодавець повинен нести відповідальність за працівника не тільки тоді, коли ця людина працює, але й у майбутньому, коли, віддавши всі свої сили на благо підприємства, людина втрачає працездатність

Соціальний захист має ряд ознак. По-перше, це система суспільних відносин, яка призначена для задоволення особистих матеріальних потреб громадян через індивідуальну форму розподілу зі спеціальних фондів. По-друге, соціальний захист здійснюється державою за рахунок коштів суспільства. По-третє, кошти надаються замість заробітної плати або як додаток до неї у випадках, передбачених законодавством, у разі втрати чи зниження заробітку, додаткових витрат або неможливості працевлаштування.

Система соціального захисту - це сфера життєво важливих інтересів населення. Її якісні і кількісні характеристики свідчать про рівень соціального, економічного, правового і культурного розвитку держави і суспільства.

У сучасних умовах система державного соціального захисту виконує такі функції: соціальні виплати і соціальне обслуговування одиноких, старих, інвалідів та інших подібних категорій. Вони засновані на принципі турботи держави про соціально незахищених членів суспільства, а також благодійності.

Окрім того, соціальний захист повинен поширюватися на всі категорії населення через систему соціальних гарантій, що являють собою механізм довгострокової дії, передбачені законом зобов’язання держави, спрямовані на реалізацію конституційних прав громадян.

Основою державних соціальних гарантій є мінімальні соціальні стандарти.Мінімальні соціальні стандарти - це установлені законодавством країни норми і нормативи, які закріплюють мінімальний рівень соціального захисту.Взаємозв’язані державні соціальні стандарти застосовуються у сфері: оплати праці; пенсійного забезпечення; освіти; охорони здоров’я; культури; соціального обслуговування; житлово-комунального обслуговування.

Законодавчо встановлюючи необхідний мінімум соціальних стандартів, держава робить обов’язковим їх забезпечення для виконавчої влади на всіх рівнях, а також для роботодавців і підприємців усіх форм власності.

Соціальний захист населення здійснюється через пасивні й активні заходи.

Активні заходи спрямовані на захист особи та її сім’ї від втрат доходу, пов’язаних з безробіттям, старінням, хворобою, а також сприяння освіті й підвищенню кваліфікації.

Активна політика - це спрямування дій на підвищення конкурентоспроможності робочої сили і розширення сфери докладання праці з метою запобігання безробіттю і збільшення чисельності зайнятих. Тобто вона спрямована на забезпечення роботою не зайнятих активних громадян.

Активна політика держави в галузі зайнятості реалізується за допомогою таких інструментів, як Державна та регіональні програми зайнятості населення, які передбачають низку активних заходів щодо розширення сфери докладання праці. Активні заходи державної політики - це комплекс організаційно-економічних і правових дій, безпосередньо впливаючих на зміну співвідношення попиту і пропозиції робочої сили.

На характер активної політики держави в галузі зайнятості впливають об’єктивні та суб’єктивні чинники. До об’єктивних чинників належать:економічний стан держави. Чим вищий економічний ріст, тим більші фінансові можливості для впровадження різноманітних активних заходів щодо розширення сфери докладання праці. І навпаки, із скороченням виробництва такі заходи обмежуються; ступінь відповідності національних трудових норм міжнародним. Чим він вищий, тим ефективніше впроваджуються активні заходи;політична стабільність. Вона забезпечує прогнозованість процесів і здійснення заходів довгострокового плану.

На мій погляд, суб’єктивним чинником, що впливає на характер активної політики держави в галузі зайнятості, є непрофесіоналізм окремих суб’єктів у виконавчих та в інших гілках влади, внаслідок чого не виконується комплексний підхід до проблем зайнятості з негативними наслідками.Розглянемо окремі найбільш впливові заходи активної політики держави в галузі забезпечення зайнятості населення.

В цілому до активних заходів відносяться: створення додаткових робочих місць, надання інформаційних та профорієнтаційних послуг; організація банку вакансій, пошук підходящої роботи, сприяння у працевлаштуванні громадян, допомога громадянам у відкритті своєї справи, працевлаштування неконкурентоспроможних верств населення на заброньовані робочі місця, сприяння самозайнятості та підприємницькій діяльності; поліпшення конкурентоспроможності робочої сили за рахунок організації професійного навчання, перенавчання та підвищення її кваліфікації; організація тимчасових громадських робіт, припинення вивільнення громадян на термін до шести місяців у разі неможливості їх працевлаштування, переселення в іншу місцевість та ін.

Пасивні заходи полягають у допомозі суспільства окремій особі або сім’ї, яка не має достатніх засобів існування. Соціальна допомога надається тим хто її потребує, тобто має адресну направленість [15, c.9].

Пасивна політика держави в галузі зайнятості передбачає її відповідальність за становище найманих працівників і роботодавців на ринку праці. У цьому випадку формується своєрідний ринковий державний патерналізм. Пасивна політика здійснюється пасивними заходами, до яких належать: реєстрація та облік безробітних і незайнятих громадян, які шукають роботу; організація системи надання допомоги по безробіттю; здійснення як грошових, так і негрошових форм підтримки безробітних і членів сімей, котрі знаходяться на їх утриманні. Ці заходи не впливають на співвідношення попиту та пропозиції робочої сили і в умовах нашого ринку праці не регулюють зайнятість населення.

Однак країни з ринковою економікою не застосовують окремо або активну або пасивну політику. Залежно від моделі ринку праці та економічного стану країни в державній політиці зайнятості присутні і активні і пасивні заходи з перевагою тих або інших. Оскільки найефективнішим соціальним захистом працездатних громадян є надання робочих місць усім бажаючим працювати, то перевагу в більшості країн з розвинутою ринковою економікою віддають активним заходам, спрямованим на розширення сфери докладання праці. На основі цього необхідно витримувати раціональні пропорції витрат на такі заходи. Витрати на активні заходи в розвинутих країнах складають від 20 до 40 %, а іноді і 50 % від загальних коштів, спрямованих на регулювання зайнятості.

1.2 Соціальні інститути і механізм соціального захисту працівника

У будь-якій державі є ціла система соціальних інститутів, які здійснюють соціальний захист громадян.. Соціальний інститут — це стійка форма організації спільної діяльності людей у виді організаційної структури або системи правил нормативно урегульованого порядку, у рамках чого відбувається розподіл соціальних ролей і статусів людей, які охоплені діяльністю відповідного інституту. Перші з названих видів (класів) соціальних інститутів називаються деякими соціологами соціально-организаційними інститутами, другі — соціально-нормативними.

Найважливішим і найбільш потужним соціально-організаційним інститутом є держава, що являє собою складну інституціональну систему, тобто складається з різних інститутів. Важливу роль у виконанні функцій соціального захисту грають такі інститути, як страхові компанії, різні спеціалізовані фонди, добродійні організації, а також суспільні і політичні організації, що здійснюють соціальний захист соціальних груп і верств населення.

Інститутами, покликаними захищати працівників, є професійні спілки. В наш час поряд із традиційними профспілками, що перетерпіли істотне відновлення, з'явилися нові працюючі організації, “незалежні” профспілки. Однак вважати тільки їх захисниками працівників найманої праці, а традиційні профспілки кваліфікувати як “офіційні” і відмовляти їм у праві виступати в якості захисника, несправедливо. Профспілки, що змінилися, по праву стали називатися незалежними, тому що вони виступають представниками працівників найманої праці, ведуть боротьбу за реалізацію їх вимог і не залежать від державних структур. Основна діяльність як “залежних”, так і незалежних профспілок на даному рівні соціально-економічних реформ перейшла в русло використання у своїй діяльності для захисту прав і інтересів працюючих форм і механізмів соціального партнерства. Даний механізм добре розроблений у країнах розвинутої демократії і зарекомендував себе з позитивного боку. Суть цього механізму перебуває не в конфронтації, а в проведенні переговорів із представниками роботодавців і держави, знаходження компромісу і вироблення на цій основі більш-менш прийнятних рішень.

Принципи соціального партнерства і тристороннього співробітництва знайшли своє інституціональне втілення в створенні Україною на загальнодержавному рівні тристоронньої комісії і відповідних органів, які знаходяться на нижчих щаблях ієрархічної градації. Ці інститути займають важливе місце в загальній інституціональній системі, що здійснює функції соціального захисту працюючих, можуть розглядатися як особливий різновид й називатися інститутами соціальної згоди.

Поряд із соціально-організаційними в суспільстві є безліч соціально-нормативних інститутів, що не втілюються в якійсь організації, а існують і функціонують самі по собі, граючи визначену роль у соціальному захисті. Кожна галузь права являє собою систему таких соціально-нормативних інститутів (трудове право, трудове законодавство). Важливим соціально-нормативним інститутом у системі соціального захисту найманих робітників стали в даний час тарифні угоди, контракти, колективні договори і т.д.

Розповсюджуючись на більш низькі рівні ієрархічної організації суспільства, інституціональна система соціального захисту досягає такої структури, як підприємство. Підприємства, установи, фірми, кооперативи й інші трудові організації самі є соціальними інститутами і грають важливу роль у суспільстві. А якщо їх розглядати під кутом зору соціального захисту, то їх роль і діяльність виявляються досить складними і суперечливими, що не дозволяють дати їм однозначну характеристику. Основна виробнича діяльність сама по собі не передбачає соціальний захист прав і інтересів працівників. Прагнення до досягнення основних цілей (підвищити ефективність виробництва, знизити собівартість, підвищити якість виробленої продукції і т.д.) може привести до порушення їх прав і інтересів. Тому необхідні спеціальні інститути соціального захисту працівників на підприємстві.

Головним інститутом соціального захисту, що охоплює своєю діяльністю весь колектив підприємства і має для цього необхідні права і можливості, виступає профспілкова організація. Підвищення захисної ролі цієї організації особливо необхідно в умовах ринку. Важливо забезпечити соціальний захист працівників у випадку банкрутства підприємства, його закриття або перепрофілірування. Та й при нормальному функціонуванні підприємства в умовах ринку потрібне різке посилення соціально-захисної функції профспілкових організацій.

Конкретним інструментом або інститутом соціального захисту працівників на підприємстві є колективний договір. Суть цього договору кардинально змінилася в наш час, тому що найманим робітникам потрібна надійна юридична база соціального захисту.

Іншим важливим соціально-нормативним інститутом, котрий все ширше входить у практику наших підприємств і різних організацій і який за певних умов може виступати засобом соціального захисту, є трудовий контракт. Його не можна однозначно і безумовно оцінити саме як інститут соціального захисту, але він може бути їм, якщо контрактна система на підприємстві (трудової організації) відрегульована таким чином, що передбачає спеціальну систему забезпечення прав працівників, якщо в ньому чітко обмовляється відповідальність роботодавця за недотримання зазначених у контракті соціально-економічних гарантій.

Усі перераховані вище соціальні інститути в тому або іншому ступені включені в систему соціального захисту. Процес формування системи соціального захисту в нашій країні йде безупинно і вже сьогодні можна говорити про три його компоненти: інституціональний, що використовує весь перелік існуючих інститутів соціального захисту; інструментальний, що включає використані засоби для вирішення завдань соціального захисту; діяльний, коли застосовуються різні форми діяльності інститутів з виконання функцій соціального захисту — нормотворча, організаційна, переговори соціальних суб'єктів і т.д.

1.3 Державне регулювання системи соціального захисту на ринку праці України

Проблемам державного регулювання і, зокрема, ринку праці приділяється значна увага, в тому числі: аналізу сутності, формам (активним, пасивним), функціям державного регулювання з точки зору практики до вирішення цих питань. Так, згідно із сучасною методологією, державне управління суспільством представляє собою вироблення та здійснення дії щодо цілеспрямованого свідомого впливу держави на суспільну систему загалом та її окремі ланки. Регулювання означає вносити порядок у певну діяльність, налагоджувати правильну взаємодію частин системи. Так, державне регулювання економіки, як вважають Л. Дідківська, Л. Головко – це вплив держави на соціально-економічний розвиток країни [9].

В економічній енциклопедії йдеться, що “втручання держави в регулювання купівлі-продажу робочої сили та її раціонального використання зумовлено неспроможністю ринкової економічної системи забезпечити виробництво робочої сили необхідної якості, а також воно покликано зменшити зростання безробіття й забезпечити значну частину безробітних засобами до існування.

Так, Т. Боярчук особливу увагу акцентує на захисті найманої праці, який включає можливості зайнятості, перекваліфікацію, реалізацію своїх професійних умінь і професійного зростання, відтворення професійних навичок, отримання заробітку, забезпечення безпеки і охорони праці. Для забезпечення такого захисту держава передусім повинна в законодавчому порядку встановити основні соціальні гарантії, механізм їхньої реалізації та функції надання соціальної підтримки [4, c.291].

Система функціонування ринку праці включає органи державного регулювання; організацію інфраструктурного сектора, що здійснюють функції наукової й інформаційної підтримки, професійного утворення, охорони здоров'я, культури, спорту та ін., організацію сфери трудового посередництва, підприємств і організацій, що здійснюють виробництво продукції, робіт, послуг, які використовують трудовий потенціал працівників.

Державні органи керування трудовими ресурсами включають сукупність органів державної законодавчої, судової, виконавчої влади, централізовано регулюючі основні соціально-економічні відносини в країні, а також методи керування й механізм їхнього використання. Їхніми завданнями є прийняття законів, контроль за їхнім виконанням, виробіток і реалізація державної політики в області соціально-трудових відносин, що охоплюють питання оплати й мотивації праці, регулювання зайнятості й міграції населення, трудового законодавства, рівня життя й умов праці, а також розгляду трудових суперечок.

Центральним органом виконавчої влади, що здійснює керівництво роботою з формування, використанню й розвитку трудових ресурсів, забезпеченню єдиної державної політики в області праці, зайнятості й соціального захисту населення й одночасно координуючу роботу із цих напрямків на Україні, є Міністерство праці і соціальної політики України (МПіСПУ).

Основними завданнями МПіСПУ є розробка пропозицій і реалізація основних напрямків і пріоритетів державної соціальної політики за рішенням комплексних проблем соціального розвитку, народонаселення, удосконаленню системи оплати праці й соціального партнерства, підвищенню рівня життя й доходів населення, розвитку соціального страхування, кадрового потенціалу, організації пенсійного забезпечення й соціального обслуговування, поліпшенню умов і охорони праці, удосконалення законодавства про працю, зайнятість і соціальний захист населення, забезпечення ефективної зайнятості населення й соціальних гарантій, соціального захисту родини, жінок, дітей, громадян літнього віку й ветеранів, інвалідів, громадян, звільнених з військової служби, і членів їхніх родин, здійсненню міжнародного співробітництва у встановленій сфері діяльності й наданню міжнародної гуманітарної допомоги становленню й розвитку державної служби зайнятості та ін.

Державний центр зайнятості забезпечує зайнятість населення й попередження масового і скорочення тривалого безробіття та створення умов, необхідних для розвитку трудових ресурсів.

Соціальні гарантії у сфері зайнятості передбачені Конституцією України, Законом України "Про зайнятість населення", Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", іншими нормативно-правовими актами.

Законом України "Про зайнятість населення" (стаття 11) гарантується право громадян на соціальний захист у сфері зайнятості та право на одержання допомоги по безробіттю особам, визнаним у встановленому порядку безробітними. Відповідно до статті 7 цього закону за рішенням місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних рад може встановлюватись транспортна доступність та інші критерії підходящої роботи, які посилюють соціальний захист населення.

Крім того, відповідно до статті 5 закону держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, у тому числі:

а) жінкам, які мають дітей віком до шести років;

б) одиноким матерям, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів;

в) молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних або вищих навчальних закладах, звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається перше робоче місце, дітям (сиротам), які залишилися без піклування батьків, а також особам, яким виповнилося п'ятнадцять років і які за згодою одного із батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;

г) особам передпенсійного віку (чоловікам по досягненні 58 років, жінкам — 53 років);

д) особам, звільненим після відбуття покарання або примусового лікування.

Для працевлаштування зазначених категорій громадян місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості встановлюють квоту робочих місць для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форм власності та організаційних форм з чисельністю працюючих понад 20 осіб для бронювання ними до 5 відсотків загальної кількості робочих місць, у тому числі з гнучкими формами зайнятості.

Реалізація державних гарантій соціального захисту громадян від безробіття забезпечується шляхом: загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; наданням гарантій працівникам, які втратили роботу у зв'язку зі змінами в організації виробництва та праці; наданням додаткових гарантій для окремих категорій громадян, які не здатні на однакових умовах конкурувати на ринку праці; наданням гарантій для осіб і обмеженими фізичними та розумовими можливостями; добровільної участі громадян у недержавному страхуванні від безробіття.


РОЗДІЛ 2. ФАКТИЧНИЙ СТАН І ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НА РИНКУ ПРАЦІ УКРАЇНИ

2.1 Стан активної та пасивної політики сприяння зайнятості зайнятості населення

Глобальна економічна криза також негативно позначилася на трудящих нашої країни у минулому році. На обліку у Державній службі зайнятості перебувало 2 143 348 осіб (у 2008 році – 2 500 733 особи). На кінець року кількість зареєстрованих безробітних становила 542 827 осіб, у 2008 році – 844 944 особи. У 2009 році службі зайнятості вдалося працевлаштувати лише кожного третього безробітного, у попередньому – майже кожного другого. В таблиці 2.1. наведена динаміка працевлаштування незайнятих трудовою діяльністю громадян за 2007 -2009 роки: Таблиця 2.1.Динаміка працевлаштування незайнятих трудовою діяльністю громадян України (станом на кінець періоду) [25]
Рік Працевлаштовано, тис. осіб Рівень працевлаштування, %1
2007 2008 2009 2007 2008 2009
Січень 63,7 64,5 39,3 6,7 8,0 3,8
Лютий 77,7 82,4 46,7 8,0 10,0 4,5
Березень 103,8 104,6 65,7 10,8 12,9 6,4
Квітень 113,9 113,9 93,5 12,3 14,5 9,4
Травень 111,3 107,4 73,1 12,6 14,3 8,0
Червень 112,0 105,4 72,2 13,7 15,0 8,6
Липень 95,4 97,5 59,9 12,1 14,3 7,8
Серпень 85,4 83,1 45,7 11,3 12,8 6,5
Вересень 96,0 97,5 56,8 12,9 14,4 8,3
Жовтень 107,2 107,2 70,3 14,5 15,1 10,6
Листопад 74,9 68,9 44,7 10,0 8,6 6,9
Грудень 57,3 42,1 34,7 7,5 6,1 5,13
Разом 3105,6 3082,5 2711,6 - - -
1.Розраховано як відношення чисельності незайнятих осіб, працевлаштованих державною службою зайнятості, до загальної чисельності осіб, які перебували на обліку впродовж звітного періодуОтже, як бачимо, в 2008 році було працевлаштовано на 23,1 тис.осіб менше ніж в 2007 році, в 2009 році - менше на 370,9 тис.осіб ніж в 2008 році. Загалом, за досліджуваний період чисельність працевлаштованих становила на 394 тис.особи менше, ніж на початку даного періоду, що становить –(-12,69%).Працевлаштування не зайнятих трудовою діяльністю громадян найбільше здійснювалося також по таким галузям: у 2009 році у сільське господарство працевлаштовано 153 034 особи ( у 2008 році – 203 693 особи), у переробній промисловості – 136 286 працівників ( у 2008 році – 232 196 працівників), у сфері торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів – 135 279 працівників (у 2008 році – 238 306 працівників), на будівництві – 25 894 робітника ( у 2008 році – 50 850 робітників).Станом на 1 травня 2010 року на обліку в центрах зайнятості перебувало 472,4 тис. незайнятих громадян. Серед них: 261,8 тис. осіб складали жінки; 210,6 тис. осіб – чоловіки; 186,3 тис. осіб – молодь; 49,7 тис. осіб – вивільнені працівники; 94,8 тис. – особи, які не здатні на рівних конкурувати на ринку праці. Статус безробітного мали 455,0 тис. осіб. Із загальної чисельності безробітних 173,4 тис. осіб проживали у сільській місцевості (281,6 тис. – у містах).Станом на 1 травня 2010 року кількість вакансій у базі даних державної служби зайнятості становила 76,6 тис., у тому числі: для робітників – 35,3 тис., для службовців – 28,3 тис. та 13,0 тис. – для осіб, які не мають спеціальної підготовки. Найпопулярнішими професіями, на які сьогодні є попит, є професії висококваліфікованих робітників – слюсарів, токарів, електрогазозварників, водіїв, кухарів, продавців та інших представників робочих професій. Мають попит фахівці з високим рівнем кваліфікації, топ-менеджери, а також економісти, лікарі, бухгалтери, юристи з відповідним досвідом роботи.Чисельність громадян, працевлаштованих за направленням державної служби зайнятості у січні-квітні 2010 року, становила 232,1 тис. осіб; проходили професійне навчання 80,8 тис. безробітних; в оплачуваних громадських роботах брали участь 103,2 тис. незайнятих осіб.Наведемо динаміку працевлаштування не зайнятих трудовою діяльністю громадян за регіонами впродовж 2008 – початку 2010 років (табл.2.2.): [25] Таблиця 2.2. Працевлаштування не зайнятих трудовою діяльністю громадян за регіонами
Працевлаштовано державною службою зайнятості
2008 рік 2009 рік січень–березень 2010
тис. осіб у % до тис. осіб у % до

тис. осіб

у % до

Загаль

ної кількості незайнятих гро

мадян

відповідного періоду 2007р.

Зага

льної кіль

кості незай

нятих гро

мадян

відповідного періоду 2008р.

загальної кіль

кості незай

нятих гро

мадян

відповідного періоду 2009р.
Всього 1084,0 43,3 98,7 702,7 32,8 64,8 137,5 16,7 90,6
Автономна Республіка Крим 39,4 45,3 100,1 27,8 36,0 70,6 4,3 15,5 83,0
Вінницька 46,5 42,0 99,6 30,6 33,5 65,9 4,9 12,6 91,4
Волинська 35,2 45,2 99,7 23,7 36,3 67,5 4,1 18,9 85,1
Дніпропетровська 73,7 45,4 98,8 36,9 25,9 50,0 10,2 18,7 117,3
Донецька 74,3 42,1 92,8 46,7 27,8 62,8 9,1 14,6 81,5
Житомирська 38,5 41,4 96,4 24,6 30,8 63,9 4,1 12,4 77,1
Закарпатська 30,3 45,3 100,4 19,2 35,5 63,3 4,1 19,5 98,6
Запорізька 43,1 41,2 95,9 23,7 25,9 55,0 4,9 13,0 100,7
Івано-Франківська 47,9 46,9 100,0 24,7 33,5 51,5 5,0 18,7 99,2
Київська 32,1 44,1 97,7 18,9 28,1 58,9 3,4 12,7 102,7
Кіровоградська 32,8 43,9 98,4 23,5 36,7 71,5 4,9 18,5 92,6
Луганська 45,8 43,0 100,1 34,5 37,6 75,4 7,3 23,7 98,4
Львівська 51,7 41,9 100,6 35,1 33,2 67,8 7,2 17,9 96,1
Миколаївська 31,6 42,6 100,4 25,6 38,2 80,9 4,3 16,2 82,1
Одеська 38,7 44,1 99,8 21,3 30,3 55,0 4,8 18,2 74,0
Полтавська 45,2 39,6 99,1 33,9 32,5 75,0 7,2 15,7 88,9
Рівненська 35,6 38,9 101,7 25,2 32,8 71,0 4,4 15,4 90,5
Сумська 37,1 43,0 100,1 19,6 27,6 52,7 3,3 11,6 76,6
Тернопільська 37,5 39,9 100,3 23,0 32,9 61,4 2,6 11,7 68,4
Харківська 59,5 43,7 97,7 41,7 34,2 70,1 9,8 19,9 97,4
Херсонська 33,2 47,0 97,8 16,0 32,7 48,3 1,9 11,9 54,0
Хмельницька 38,5 42,6 100,5 32,5 39,2 84,5 6,5 20,1 110,6
Черкаська 45,7 42,7 97,5 28,5 31,9 62,3 5,5 14,5 94,2
Чернівецька 19,3 38,3 96,1 8,9 25,0 46,1 1,1 7,8 67,1
Чернігівська 32,0 39,9 100,0 18,0 28,0 56,3 3,0 12,1 74,7
м.Київ 35,4 67,1 100,2 35,4 59,2 100,1 9,4 51,7 103,4
м.Севастополь 3,4 46,1 97,0 3,2 37,3 93,1 0,2 6,1 21,3
Отже, як бачимо, найбільший рівень працевлаштування громадян зберігається в великих містах, зокрема Києві, АР Крим, Севастополі.Слід зазначити, що впродовж2000–2008 рр. в Україні відмічаласяпозитивна динаміка щодо зростанняобсягів професійного навчаннянезайнятого населення, в тому числібезробітних. Навчання здійснювалося як під конкретні робочі місця, так із урахуванням можливостей самостійної зайнятості. Так, у 2000 р. назамовлення державної служби зайнятості навчалося 137,2 тис. осіб, або5,0%, тоді як у 2007 р. – 229, 4 тис. осіб,або 13,3%;у 2008 році – 245,2 тис. осіб, або13,8%[26].Відповідно зростав показникпрацевлаштування після завершеннянавчання: у 2000 р. – 53,5% від кількості осіб, які завершили навчання;у 2007 р. – 75,7%; у 2008. – 76,1%. Прицьому переважна кількість незайнятих громадян навчалася за робітничими професіями (наприклад, у2007 р. таких було 79,5%) [18, c.23].Необхідно зазначити, що до2005 р. для навчання за робітничимипрофесіями переважно використовувалася навчально-матеріальна базапрофесійно-технічних навчальнихзакладів. Однак останніми рокамиперевага надавалася організаціїнавчального процесу безпосередньона виробництві (для порівняння: у2001 р. використовувалася навчальната матеріально-технічна база 427 підприємств, де навчалося за робітничими професіями близько 29% слухачів;у 2007 р. – база 18 274 підприємств,що в 4,5 разу більше, ніж у 2001 р., дезгідно зі статистичними даними без-посередньо на виробництві навчалося вже 42,6% безробітних)Криза не оминула систему професійного навчання незайнятогонаселення івже негативно позначилася на його обсягах. (Станом на1 січня 2009 р. було відмічено скорочення кількості незайнятих громадян,направлених на навчання: всього210,3 тис. осіб, або 11,8% від кількостізареєстрованих, проти 204,9 тис. осіб,або 13,8% у 2008 р. У свою чергу, в І півріччі 2009 р. за офіційними данимипройшли навчання всього 99 тис.безробітних громадян, при тому що вУкраїні в цей період були незайнятими 2,1 млн. осіб.)В таблиці 2.3. наведена чисельність осіб, направлених на професійне навчання: Таблиця 2.3 Чисельність осіб, направлених на професійне навчання [25]
Роки

Чисельність осіб, направлених на професійне навчання, тис. осіб

2000 137,2
2007 229,4
2008 204,9
2009 135,3
Фахівці державної служби зайнятості вважають, що таке зменшення обсягів навчання безробітних зумовлене: скороченням кількості замовлень на підготовку кадрів з боку роботодавців; зменшенням надходжень до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та збільшенням витрат на допомогу по безробіттю.У громадських роботах у 2009 році взяло участь 240 440 безробітних, у 2008 – майже вдвічі більше: 426 825 осіб.Незайняте населення, яке пройшло професійне навчання у минулому році становить 135 332 особи, що на третину менше, ніж у 2008 році – 204 863 особи. За спеціальностями найбільше підготовлено електрогазозварників, кухарів, перукарів, продавців продовольчих товарів, операторів котельні та водіїв.Щодо пасивних заходів соціального захисту, слід відзначити таке.Із Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття впродовж аналізованого періоду були виділені кошти: Таблиця 2.4. Динаміка виплат допомоги по безробіттю за 2009 рік [25]
Місяці Витрати на допомогу по безробіттю, млн.грн.

Середньооблікова кількість безробітних, які отримали

допомогу по

безробіттю, тис.осіб

Середній розмір допомоги, грн
Січень 306,3 506,7 604,2
Лютий 402,2 658,9 610,44
Березень 366,1 606,0 610,44
Квітень 350,2 572,0 604,16
Травень 338,5 546,3 612,22
Червень 366,7 589,1 622,44
Липень 389,2 615,8 632,1
Серпень 312,5 484,1 645,45
Вересень 320,5 491,7 651,84
Жовтень 335,7 515,1 651,68
Листопад 260,3 399,9 650,97
Грудень 346,7 528,9 655,56

Для наочності представимо дану динаміку графічно: Рис.2.1. Динаміка витрат із Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття за 12 місяців 2009 року. Отже, як бачимо, найменший розмір витрат на допомогу по безробіттю був зафіксований в листопаді і найбільший в лютому місяці 2009 року.

Для організації підприємницької діяльності за 9 місяців 2007 року допомога по безробіттю виплачена одноразово понад 14,1 тис. безробітних. Із них понад 6,0 тис. осіб – жінки, понад 6,3 тис. – представники молоді до 35 років, більш ніж 1,0 тис. осіб, які потребують додаткових гарантій соціального захисту. Крім цього, допомога по безробіттю виплачена одноразово понад 3,5 тис. жителів малих міст. Серед осіб, яким допомога по безробіттю була виплачена одноразово, понад 4,1 тис. - мешканці села. Також протягом 9 місяців 2007 року допомога по безробіттю виплачена одноразово для організації підприємницької діяльності 167 військовослужбовцям, звільненим у зв’язку з реформуванням Збройних сил, та більше ніж 400 особам – членам безробітних сімей та одиноким особам.

Протягом 2007 року одноразову допомогу по безробіттю для організації підприємницької діяльності виплачено понад 25,5 тис. безробітних.

Протягом 2008 року надано допомогу по безробіттю шляхом одноразової її виплати для організації підприємницької діяльності більш як для 22,7 тис. осіб з числа безробітних, що на 15,4% більше, ніж за відповідний період 2007 року. Із них: майже 9,6 тис. осіб – жінки, 10,8 тис. осіб – молоді громадяни віком до 35 років, 1,6 тис. осіб – особи, які потребують додаткових гарантій соціального захисту, 5,8 тис. осіб – жителі малих міст [25].

У роботі державної служби зайнятості значна увага приділяється сприянню розвитку підприємництва у сільській місцевості, де особливо гостро відчувається безробіття. Серед безробітних, яким допомога по безробіттю була виплачена одноразово, понад 6,4 тис. осіб – мешканці села. Органи державної служби зайнятості тісно співпрацюють із сільськими (селищними) радами у питаннях сприяння сільським безробітним зайняттю підприємницькою діяльністю. Для жителів села постійно організовуються інформаційно-консультаційні семінари, на яких сільські жителі можуть ознайомитись з новітніми технологіями сільськогосподарського виробництва та особливостями організації бізнесу у сільській місцевості.

2.2 Сприяння зайнятості населення, яке потребує додаткових соціальних пільг

Увідомлюючи необхідність підтримки суспільством вразливих прошарків населення, які в силу психофізичних, соціальних або демографічних обставин не в змозі на рівних конкурувати на ринку праці, законодавець визначив такі соціальні групи нормою Закону України “Про зайнятість населення” (Стаття 5 “Додаткові гарантії для окремих категорій населення”).

До складу таких категорій включено:

1. Жінки, які мають дітей віком до шести років.

2. Одинокі матері, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів.

3. Молодь, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних або вищих навчальних закладах, звільнилась зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається перше робоче місце, дітям (сиротам), які залишилися без піклування батьків, а також особам, яким виповнилося п’ятнадцять років і які за згодою одного із батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу.

4. Особи передпенсійного віку (чоловіки по досягненні 58 років, жінки – 53 роки).

5. Особи, які звільнені після відбуття покарання або примусового лікування.

6. Інваліди, які не досягли пенсійного віку.

Центри зайнятості щомісяця проводять аналіз використання заброньованих робочих місць для працевлаштування осіб, які потребують соціального захисту, та вільних робочих місць з числа заброньованих. У разі відмови у прийнятті на роботу осіб, які підпадають під п’ятівідсоткову квоту, на заброньоване робоче місце, державна служба зайнятості стягує з підприємства штраф у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.

На той же час треба визнати, що протягом 2006-2009 років рівень працевлаштування осіб, які потребують соціального захисту, у тому числі на заброньовані місця, по таких соціальних групах як жінки, які мають дітей до 6 років та дітей-інвалідів, одиноких матерів, молоді після навчання в учбових закладах різного ступеню, нижче, ніж в цілому по службі. (Табл.2.5).

Таблиця 2.5 Рівень працевлаштування осіб, які потребують соціального захисту [10, c.14]

№№

з/п

Найменування показника 2006 рік 2007 рік 2008 рік 2009 рік
1. Чисельність осіб, що перебували на обліку у СЗ, тис. осіб 2700,4 2419,6 2500,7 2143,4
2. З них працевлаштовано, тис.осіб 1070,8 1098,6 1084,0 702,7
3. Рівень працевлаштування, % 39,7 45,4 43,8 32,8
4. Чисельність осіб, що перебувало на обліку у СЗ та мали додаткові гарантії, тис .осіб 407,9 347,6 354,7 333,5
5. З них працевлаштовано, тис. осіб 108,7 110,4 106,2 66,4
7. Працевлаштовано на заброньовані робочі місця, тис. осіб

37,8

30,8

29,9

16,2

8.

Рівень працевлаштування вразливих категорій громадян на заброньовані робочі місця,

Всього/ на заброньовані робочі місця %

26,6 / 9,3

31,8 / 8,9

29,9 / 7,4

19,9/

4,9

9.

У тому числі за категоріями громадян:

Жінки, які мають дітей віком до 6 років, %

30,5 / 10,3

34,4 / 9,4

33,2 / 8,4

21,8/

5,6

10. Одинокі матері за наявністю дитини до 14 років або дітей- інвалідів, % 30,3 / 8,7 33,2 / 7,8 31,5 / 7,8

20,7/

5,1

11. Молодь , яка закінчила або припинила навчання у загальноосвітніх школах, % 36,3 / 12,8 40,8 / 11,5 39,1 / 9,2

28,4/

5,1

12. Особи, як закінчили або припинили навчання у профісійно - технічних закладах освіти, %

33,9 / 13,8

39,7 / 12,7 36,2 / 10,0

22,2/

6,1

13. Особи, які звільнилися зі строкової або альтернативної служби, % 44,8 / 28,0 51,9 / 32,1 43,1 / 24,0

25,8/

12,2

14. Діти-сироти, які залишилися без піклування батьків, % 71,3 / 54,6 67,6 / 44,7 75,0 / 39,0

65,5/

40,4

15. Особи, яким виповнилося 15 років і приймаються на робоче місце, % 87,1 / 68,6 88,6 / 79,5 95,6 / 73,3

86,7/

73,3

16.

Особи передпенсійного віку

Чоловіки по досягненні 58 років, %

19,6 / 5,3 26,9 / 5,9 25,4 / 5,3

17,5/

3,2

17.

Жінки – 53 років, %

15,6 / 3,7 21,0 / 4,0 21,2 / 3,7

15,0/

2,7

18. Звільнені з установ, що здійснюють примусове лікування, % 40,8 / 12,2 37,5 / 12,5 50,0 / 41,7

20,0/

20,0

19. Звільнені з установ, що виконують покарання , % 29,8 / 16,6 33,7 / 17,4 33,3 / 16,0

20,9/

9,3

Наведені дані доводять, що серед працевлаштованих осіб із соціально вразливих соціальних груп лише для незначної частини з них були використані заброньовані робочі місця.

На підставі цього можна зробити висновки, що спеціалістами базових центрів зайнятості були неповною мірою використані можливості щодо направлення безробітних, які мали право на додаткові державні гарантії щодо працевлаштування, на заброньовані робочі місця, а державними інспекторами регіональних центрів зайнятості по районах (містах) було недостатньо приділено уваги щодо виконанням відповідної норми Закону про зайнятість. Безумовно, сама процедура бронювання робочих місць ускладнена визначеним законодавством порядком, за яким підприємству, на якому працюють 5% осіб, які належать до соціально вразливих категорій, квота не встановлюється. З року в рік вносяться для бронювання практично непридатні для цієї цілі робочі місця, як правило, з причин неналежних умов праці і оплати.

На вітчизняному ринку праці склалося стійке становище щодо зайнятості інвалідів по відношенню до усього зайнятого населення України на рівні 1,6%, а питома вага працюючих інвалідів до загальної їх чисельності у дорослому віці визначалася на рівні 15,4%. По зрівнянню: рівень трудової зайнятості в США складає 29,0%, в Великій Британії – 40,0%, Італії – 55,0%, Швеції – 60,1%.

Позитивна тенденція збільшення з року в рік кількості звернень інвалідів до державної служби зайнятості підтверджує підвищення рівня довіри до неї, засвідчує її важливе становище у вирішенні такої складної соціальної проблеми як соціально-трудова адаптація осіб з особливими потребами (див. табл. 2.6) [10].

Таблиця 2.6

Показники 2006 рік 2007 рік 2008 рік 2009 рік

Чисельність інвалідів, яка перебувала на обліку в державній службі зайнятості,

тис. осіб

17,4 22,2 30,0 34,1

З них мали статус безробітного,

тис. осіб

6,3 15,0 25,0 29,8

Чисельність інвалідів, працевлаштованих за сприянням державній служби зайнятості,

тис. осіб.

6,2 7,6 10,2 7,6
Чисельність інвалідів, які проходили професійне навчання, тис. осіб 0,2 1,0

2,7

1,6

Внесені до законодавства зміни потребують від державної служби зайнятості підвищення рівня відповідальності щодо сприяння працевлаштуванню з урахуванням їх здібностей і бажань та рекомендацій індивідуальних програм реабілітації інвалідів (ІПР), яки складаються медико-соціальним експертними комісіями (МСЕК), а також підготовки інвалідів до продуктивної праці шляхом навчання, перенавчання та підвищення кваліфікації.

Якісне обслуговування такого складного контингенту клієнтів може бути забезпечено фахівцями служби зайнятості лише за умови їх тісного співробітництва з соціальним партнерами, які опікуються питаннями соціальної адаптації інвалідів.

Перше за все – це медико-соціальні експертні комісії, які функціонують практично в кожному районі. Співпраця служби зайнятості з органами соціального захисту населення держадміністрацій та місцевого самоврядування повинна здійснюватися як інформаційний обмін про стан ринку праці та перспектив створення нових робочих місць. Така інформація повинна враховуватися при направленні інвалідів до центрів професійної реабілітації інвалідів для набуття ними нових професій і навичок з метою подальшого максимально можливого їх працевлаштування.

Внесені в діюче законодавство зміни значно змінили стосунки між державною службою зайнятості та структурами Фонду соціального захисту інвалідів ( далі - Фонд) в частині надання послуг інвалідам зареєстрованим як безробітні. Це в першу чергу надання освітніх послуг з навчання, перенавчання та підвищення кваліфікації за рахунок Фонду.

Крім того, систематичний обмін інформації між Фондом і службою зайнятості щодо створення нових робочих місць для інвалідів згідно Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” на підприємствах в рахунок 4% квоти, а також про кредитування, надання дотацій і допомог роботодавцям для створення спеціалізованих робочих місць за рахунок Фонду зможе значно підвищити ефективність роботи служби зайнятості в частині працевлаштування інвалідів.

Базові служби зайнятості можуть отримати чималу допомогу щодо соціальній та трудовій реабілітації інвалідів від громадських організацій і об’єднань інвалідів різної нозології (тобто типу захворювання або каліцтва), які мають досвід визначення потреб і можливостей таких осіб.

Найбільш складною і відповідальною роботою служби зайнятості була і залишається співпраця з роботодавцями. Треба відзначити, що при поданні інформації про вільні робочі місця та вакансії роботодавці визнають як правило право інвалідів на заняття найменш привабливих і низькооплачуваних робочих місць. Разом з цим, для людей з деякими обмеженнями але таких, що мають певну освіту і досвід, не завжди на заваді виконання робіт або функцій на робочих місцях загального користування, і тому вони можуть бути укомплектовані інвалідами.

Саме такій підхід покладено в основу проекту “Соціальна інтеграція людей з інвалідністю шляхом забезпечення доступу до зайнятості”, якій запроваджується в пілотних Київській міській та Чернігівській обласній службах зайнятості з 2009 року в рамках програми розвитку ООН в Україні та Міжнародної організації праці (МОП).

Цільовим завданням Моделі є визначення ділових зв’язків між усіма організаціями і установами, які опікуються проблемами інвалідів, а ключовим елементом – діяльність державної служби зайнятості.

2.3 Соціальний захист незайнятої молоді

Молодь – це окрема соціально-демографічна група, яка відрізняється за сукупністю вікових характеристик, особливістю соціального становища та обумовлених тим чи іншим набором соціально-психологічних якостей, що визначаються суспільним ладом, культурою, закономірностями соціалізації, вихованням в умовах певного суспільства.

В українському законодавстві молоддю вважаються громадяни віком від 14 до 35 років. За даними Державного комітету статистики, в Україні налічується близько 15 млн. людей молодого віку.

Визначальним та всезагальним для молоді є її входження до виробничо-трудової діяльності. Саме на цьому етапі свого життя молоді люди зіштовхуються з труднощами і потребують розуміння і допомоги як зі сторони старшого покоління, так і з боку держави. Водночас тривалі соціально-економічні трансформації на шляху до стабільного розвитку в Україні породили безліч нових і посилили дію старих соціальних проблем, зокрема пов'язаних із зайнятістю.

Вільна економіка, яка обумовлює свободу вибору, ставить перед молоддю досить гострі проблеми, пов'язані зі структурною перебудовою, станом роздержавлення та приватизації тощо, вирішення яких залежить від загального стану економіки країни. Саме ці фактори насамперед впливають на розвиток ринку праці, реальні можливості задоволення потреб його учасників.

Проблеми молоді на ринку праці обумовлені певними особливостями соціального стану і трудової поведінки, а саме: досить високим освітнім рівнем; наявністю професії або кваліфікації; низькою адаптованістю та вразливістю щодо навколишнього економічного та соціального середовища; підвищеними вимогами щодо працевлаштування (престижу, заробітку), змісту, характеру й умов праці; високою професійною і територіальною мобільністю, що зумовлена неусталеністю та слабкістю економічних і соціальних зв'язків молодої людини.

Держава, визначаючи конкретні шляхи становлення та розвитку суспільства, орієнтується передусім на молоде покоління віком 16-28 років, потенціал і знання якого, помножені на досвід попередніх поколінь, можуть стати запорукою прогресивного розвитку незалежної держави. Молодь – це головний стратегічний резерв суспільних реформ, які не можуть здійснюватися без виходу на якісно новий рівень розвитку суспільства.

Питання працевлаштування молоді регулюються статтею 7 Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді», відповідно до якої держава гарантує працездатній молоді рівне з іншими громадянами право на працю.

Отже, наведемо рівень економічної активності за віковими групами у розрізі поняття молодь (табл.2.7 - 2.8)

Таблиця 2.7. Рівень економічної активності населення за статтю, місцем проживання та віковими групами (% до загальної кількості населення відповідної вікової групи) у 2007 році [19]
Показники У тому числі за віковими групами
Всього 15-24 25-29 30-39
Економічно активне населення 62,6 41,8 82,2 85,8
жінки 57,1 36,6 73,8 80,9
чоловіки 68,9 46,8 90,5 90,8
міське населення 61,6 39,5 83,2 86,4
сільське населення 65,1 47,1 79,4 84,2
Таблиця 2.8. Рівень економічної активності населення за статтю, місцем проживання та віковими групами (% до загальної кількості населення відповідної вікової групи) у 2008 році [25]
Показники У тому числі за віковими групами
Всього 15-24 25-29 30-39
Економічно активне населення 63,3 43,0 82,2 86,1
жінки 57,5 37,7 72,7 81,2
чоловіки 69,8 48,1 91,4 91,1
міське населення 62,4 40,9 83,8 86,9
сільське населення 65,6 48,0 77,8 84,2

Найвищий рівень зайнятості населення спостерігається серед осіб віком 30–49 років, а найнижчий - у віці 15–24 роки та віком 60–70 років.

Проблема безробіття молоді існує і зараз. Причиною цього є, перш за все, неможливість працевлаштування після закінчення загальноосвітніх, вищих або професійно-технічних навчальних закладів. Тому значна частина молоді виїжджає за кордон, працювати на економіку інших країн. Дані Інституту демографії і соціальних досліджень НАН України обкреслюють пригноблюючу демографічну перспективу нашої країни. За останні декілька років близько 3 млн. наших працездатних громадян виїхали у пошуках кращої роботи, серед яких кожен восьмий – це молода людина у віці 25-29 років [16].

Тісна взаємодія ринку праці та ринку освітніх послуг залишається важливим фактором змін і появи нових тенденцій в освітньомупросторі, формування людського капіталу як основи ефективного економічного і соціального розвитку країни. Їхній вплив на професійненавчання та професійну орієнтацію населення, особливо молоді, є важливим та актуальним питанням національної безпеки держави. Без йоговирішення неможливе формування якісно нової робочої сили, забезпечення кваліфікованими кадрами економіки країни, зменшення обсягівбезробіття.На моюдумку, нині система вищої освіти орієнтується не на потреби економіки, а на необґрунтований попит молоді на певні «модні» спеціальності.Український ринок праці на сьогоднішній день переповнений випускниками вузів з юридичними і економічними дипломами, а такожфахівцями в області менеджменту. Це призводить до випуску фахівців в обсязі, що в декілька раз перевищує випуск робітничих кадрів. Врезультаті більшість підприємств відчуває потребу саме у кваліфікованих робітниках за виробничими професіями.Так, у 2008 році в Україні було зареєстровано майже 1 млн. випускників вузів, з яких направили на роботу за допомогою учбовихзакладів лише 19,5%. Таким чином, чотири випускника з п’яти були вимушені шукати роботу самостійно, що під час кризи дуже складно.Проте дефіцит робочих спеціальностей складає 200 тис. осіб і буде зростати не дивлячись на нинішній спад виробництва. Понад 90%працівників на виробничих підприємствах - це люди перед пенсійного віку. Частка ж працюючої молоді складає менше 7 % [27].Така тенденція спостерігається не тільки через відсутність престижності робочих спеціальностей, але і через низький рівень оплатипраці. Так, у 2007 році державною службою зайнятості було зареєстровано 2,2 млн. вакансій. Серед них 42% складали заробітну плату нижчепрожиткового мінімуму. Серед запропонованих у 2008 році 91,1 тис. вакансій - лише 8% складають заробітну плату, вищу за середню в регіоні.Також, при вирішенні запропонованої проблеми, слід констатувати той факт, що молодь має низький рівень конкурентоспроможностіна ринку праці. Це відбувається під впливом таких факторів як: брак професійних знань, кваліфікації і навичок; незрілість значної частинимолоді та її трудова нестабільність.

РОЗДІЛ 3. ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НА РИНКУ ПРАЦІ УКРАЇНИ

3.1 Напрямки покращення державної політики зайнятості

Система соціального захисту в Україні перебуває в кризовому стані. Соціальна політика будується за таким принципом: держава, визнаючи ринкові відносини, лише доповнює та коригує ринкові механізми перерозподілу ВВП, орієнтуючись при цьому на гарантоване задоволення лише мінімальних базових потреб і надання соціальної допомоги найбільш уразливим категоріям населення.

І ось результат: в Україні безліч проблем, пов'язаних з безробіттям, нереформованими системами заробітної плати і пенсійного забезпечення, не вирішеними питаннями щодо запобігання і подолання бідності, запровадження соціального страхування, адресної допомоги.

Тобто, склалася ситуація, коли можна без перебільшення стверджувати: негативні наслідки соціально-економічних перетворень відчула значна частина мешканців нашої країни.

Таким чином, в умовах ринкових відносин соціальна політика має відігравати важливу роль в успішному здійсненні перетворень.

Уряд вживає явно недостатніх заходів щодо пом'якшення ситуації в соціальній сфері. Як справедливо зауважують дослідники, кризова ситуація, у якій перебуває населення України, багато в чому пов'язана з тим, що вже протягом багатьох років у процесі здійснення реформ ігнорується соціальний чинник [20, c.252].

Через це назріла нагальність розроблення нової соціальної концепції і шляхів її реалізації.

В Україні прийнято ряд правових актів, які регулюють відносини в галузі соціального захисту населення. В Конституції України, Основах законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, інших законах, актах Президента України визначені основні форми і методи соціального захисту населення. Існує нагальна необхідність розробки і прийняття цілого ряду законодавчих та нормативно-правових актів з конкретних видів соціальних виплат і послуг.Ці акти повинні базуватися на науково обгрунтованих фінансово-правових основах. Вдосконалення законодавчих та нормативно-правових актів в сфері соціального захисту населення на науково обгрунтованих фінансово-правових основах вимагає ретельної підготовки та розробки їх проектів.Цим повинні займатися повсякденно науковці. Проте варто зазначити, що в Україні питаннями підготовки науково обгрунтованих фінансово-правових основ соціального захисту населення практично ніхто із науковців не займається. Але, питання науково обгрунтованих фінансово-правових основ соціального захисту населення пов’язані із вдосконаленням змісту актів, що приймаються Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України.

Державне регулювання ринку праці та соціальна політика в Україні мають базуватись на таких основних напрямах:

- підвищенні якості робочої сили, для цього необхідно створити передумови щодо істотного підвищення мобільності робочої сили (професійної, соціальної, територіальної) шляхом належної професійно-освітньої підготовки робочої сили відповідно до поточних та перспективних вимог економіки та створення реального ринку житла;

- реформування оплати праці, адже через обмеженість можливостей протягом найближчих років підвищити рівень заробітної плати за рахунок традиційних джерел необхідно повною мірою задіяти потенціал джерел, пов'яза-них із реструктуризацією собівартості та цін і збільшенням у них частки заробітної плати, інших видів доходів працюючих на основі зменшення податкового навантаження на фонди оплати праці з одночасним зростанням абсолютних розмірів останніх;

- поліпшенні соціального захисту безробітних:

- забезпечити масштабне збільшення населенню (не тільки безробітним, а й тим, хто звертається до центрів зайнятості ще до втрати роботи) профорієнтаційних та консультаційних послуг;

- розширити масштаби професійної підготовки та перепідготовки безробітних на замовлення роботодавців під конкретні робочі місця;

- використовувати сучасні методи інформування працедавців щодо пропозиції робочої сили, а населення – щодо попиту на неї.

Таким чином, трансформація політики ринку праці, в майбутньому,для України, має бути спрямована на забезпечення достойною роботою населення незалежно від місця проживання, на стимулювання його економічної активності, розвиток та реалізацію трудового потенціалу. Розв'язання питань зайнятості, підвищення рівня життя і соціального захисту людей можливе тільки при умові виходу держави з економічної кризи, і тільки це стане вагомим чинником дальшого економічного зростання країни загалом.

3.2 Напрямки удосконалення системи соціального захисту найбільш уразливих категорій населення

Аналіз трудового законодавства України свідчить, що при всіх успіхах залучення України до міжнародного прогресивного досвіду правового регулювання праці, все більшого використання міжнародних правових стандартів в правотворчості та правозастосовчій діяльності слід констатувати, що є питання, з яких наше законодавство не в повній мірі відповідає загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права.

В трудовому законодавстві України відсутнє положення Рекомендації № 166 МОП про обов’язкове звільнення працюючого протягом строку попередження про звільнення від роботи на певний час, надане без втрати у заробітній платі, з метою пошуку іншої роботи.

Конвенція № 158 МОП (ратифікована Постановою Верховної Ради від 04.02.1994 р.) передбачає, що розмір вихідної допомоги повинен залежати від трудового стажу; таку саму норму містить Рекомендація № 166 МОП. Проте, вказані норми не реалізовані в трудовому законодавстві.

Різноманітність форм та видів соціального захисту працівників та велика кількість нормативних актів, які визначають категорії громадян, що користуються особливим соціальним захистом в трудових правовідносинах, потребують систематизації та визначення нормами трудового права. Крім того, соціальний захист буде тоді належно реалізованим, коли обов’язок щодо поінформованості, по-перше, бере на себе держава шляхом правотворчості та правового всеобучу; по-друге, держава покладає обов’язок поінформувати про умови праці, суб’єктивні права працівника та гарантії їх забезпечення на роботодавця. Щоб обов’язок роботодавця не був лише декларативним, потрібно розробити чіткий механізм інформування з боку роботодавця шляхом встановлення певної форми інформування.

Проте, хочу зазначити, що все ж таки існують позитивні зрушення у системі соціального захисту вразливих категорій населення, зокрема молоді.Молодим людям, які звертаються до служби зайнятості, надаються проф.інформаційні та профконсультаційні послуги щодо вибору професії з врахуванням потреб регіонального ринку праці. Вони залучаються до участі у семінарах, що проводяться службою зайнятості. Профорієнтаційні, профінформаційні та профконсультаційні послуги отримують учні загальноосвітніх шкіл.

Молоді як окремій категорії населення, яка потребує соціального захисту, надана можливість за сприянням державної служби зайнятості працевлаштовуватися на підприємствах, в установах і організаціях на заброньовані робочі місця. Так, для молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах та у професійно-технічних закладах освіти, дітей (сиріт), які залишилися без піклування батьків, осіб, яким виповнилося 15 років, і які, за згодою одного з батьків приймаються на спеціалізовані робочі місця, на 2005 рік було заброньовано майже 25 тис. робочих місць.

Підтримка підприємницької ініціативи молоді, яка перебуває на обліку в службі зайнятості здійснюється шляхом виплати допомоги по безробіттю одноразово для організації підприємницької діяльності. Напрями економічної діяльності, що користуються попитом у молоді для започаткування власної справи, різноманітні: торгівля; транспортні перевезення; вирощування сільгоспкультур, домашніх тварин і птиці; бджільництво; ремонти: квартир, радіо- та телеапаратури, авто- та сільгосптехніки; фізкультурно-оздоровча діяльність; перукарські, юридичні, бухгалтерські послуги. Набувають розвитку народні промисли, такі як художня ковка металу, лозоплетіння, бляхарські роботи, влаштування свят в національних традиціях.

Дієвою формою підтримки молодіжної зайнятості стало працевлаштування молодих безробітних громадян шляхом надання роботодавцю дотацій. Це стимулює роботодавців взяти на роботу молоду людину, протягом року навчити, а служба зайнятості цілий рік виплачуватиме такому працевлаштованому заробітну плату. За цей час молода людина може стати фахівцем та закріпитися на виробництві.

Питання тимчасової зайнятості молоді, а також учнів та студентів у вільний від навчання час, вирішується спільно з органами місцевої влади та молодіжними організаціями. З метою тимчасового працевлаштування та одержання матеріальної підтримки службою зайнятості разом із місцевими органами влади організовуються громадські роботи.

Молоді, яка звернулася до служби зайнятості, і не може працевлаштуватись через відсутність або невідповідність набутої професії чи спеціальності вимогам ринку праці, пропонується підготовка та перепідготовка за професіями і спеціальностями, які користуються попитом у роботодавців.

Для молоді з вищою освітою регіональні служби зайнятості проводять таку форму підвищення кваліфікації як стажування, метою якого є розширення та поглиблення раніше здобутих професійних знань, умінь і навичок за раніше набутою професією, оволодіння новою технікою, технологією; засвоєння кращого вітчизняного та зарубіжного досвіду, набуття практичних умінь і навичок щодо виконання обов'язків на посаді, на яку претендує молодий безробітний. Це особливо важливо для випускників, які не мають практичного досвіду роботи.

Законом України "Про зайнятість населення" передбачено додаткові гарантії зайнятості окремим категоріям, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці. До цієї категорії громадян відносяться жінки, які мають дітей віком до 6 років, одинокі матері, які мають дітей віком до 14 років або дітей-інвалідів. Гарантії забезпечуються шляхом бронювання на підприємствах, в установах і організаціях до 5 відсотків загальної кількості робочих місць.

Жінкам, які звернулися до служби зайнятості, надаються профінформаційні та профконсультаційні послуги щодо вибору професії з врахуванням потреб регіонального ринку праці, вони залучаються до участі у семінарах, що проводяться службою зайнятості. Під час проведення цих семінарів приділяється увага формуванню у жінок впевненості у собі, своїх силах, розвитку вмінь самостійного пошуку роботи, опануванні технології само-презентацій, таких як співбесіда з роботодавцем, техніка телефонних дзвінків, написання резюме тощо. Така робота приносить позитивні результати. До безробітних жінок повертається впевненість у своїх силах, особливо, коли вони тривалий час шукають роботу. З метою тимчасового працевлаштування та одержання матеріальної підтримки для незайнятих та безробітних громадян службою зайнятості разом із місцевими органами влади організовуються громадські роботи.

Питання соціального захисту безробітної молоді недостатньо регулюються на законодавчому рівні. Так, на сьогодні діють наступнізаконодавчі норми, які регулюють сферу молодіжного працевлаштування: Закон України «Про забезпечення молоді, яка отримала вищу абопрофесійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотацій роботодавцю» (від 04.11.2004р №2150-ІV) та Закон України «Просприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» (від 05.02.1993р №2998-ХІІ з редакцією від 31.01.2009р на підставі 876-17).

Але й вони мають недоліки:- відсутність чітких напрямів вирішення працевлаштування молоді, які не мають освіти;- недостатній рівень зацікавленості потенційних роботодавців у забезпеченні робочих місць для молоді, через відсутністьзаконодавчо закріпленої системи стимулювання роботодавців у сприянні працевлаштуванню молоді;- відсутність дієвих механізмів підтримки молоді у започаткуванні власного бізнесу [27].

Рівень соціального захисту населення в нашій країні в умовах хронічної інфляції не дає змоги повною мірою задовольнити найсуттєвіші отреби людей з особливими потребами, які потерпають не лише від атеріальних нестатків, а в багатьох випадках також і від усвідомлення ласної нереалізованості та соціальної незатребуваності в суспільстві. У аких умовах все більше інвалідів намагаються змінити своє життя шляхом ошуку підходящої роботи та в разі потреби підвищити рівень своєї валіфікації або набути нової спеціальності для подальшого рацевлаштування.

Для ефективної реалізації проголошеного державою права на працю людей з особливими потребами та забезпечення отримання підходящої оботи інвалідами, які бажають працювати, особливої актуальності набуває постійна підтримка процесу їхнього працевлаштування та збільшення кількості зайнятих інвалідів у державних та громадських установах і на ідприємствах.

Підвищення якості надання соціальних послуг безробітним, які не здатні на рівному конкурувати на ринку праці і мають додаткові соціальні гарантії залежать від виконання базовими центрами зайнятості наступних заходів: [10, c.19]- вивчення реального стану і перспектив соціально-економічного розвитку відповідних територій, перше за все в частині створення нових робочих місць та розвитку підприємництва;- посилення співпраці центрів зайнятості із роботодавцями, державними адміністраціями та виконавчими органами місцевих рад з питань якісного бронювання робочих місць для категорій населення, які потребують додаткових соціальних гарантій згідно законодавства;- забезпечення взаємодії з Фондом соціального захисту інвалідів з питань працевлаштування інвалідів на робочі місця, визначених в рахунок 4-х відсоткового нормативу робочих місць, а також з питань навчання, перенавчання та підвищення кваліфікації безробітних – інвалідів за рахунок коштів Фонду;- впровадження індивідуалізації обслуговування осіб, які не здатні на рівному конкурувати на ринку праці, надання їм максимально можливого комплексу соціальних послуг.

ВИСНОВКИ

Отже, детально дослідивши систему соціального захисту на ринку праці України, я можу зробити певні висновки.

Соціальний захист - це система економічних, соціальних, правових, організаційних заходів, яка надає працездатним громадянам відповідні умови для поліпшення свого добробуту за рахунок особистого трудового внеску, а непрацездатним та соціально-уразливим верствам працездатного населення - гарантії у користуванні суспільними фондами споживання, пряму матеріальну підтримку, зниження податків.

Система соціального захисту - це сфера життєво важливих інтересів населення. Її якісні і кількісні характеристики свідчать про рівень соціального, економічного, правового і культурного розвитку держави і суспільства.

З розвитком економіки, стабілізацією грошової, кредитно, фіскальної, валютної сфери в Україні відбувається становлення і розвиток соціальної політики держави. Разам з трансформацією економіки відбувається створення системи соціального захисту населення з метою компенсації негативних проявів ринкової економіки. За роки незалежності розроблено і впроваджено в дію політику соціального захисту, страхування та забезпечення населення. Створено необхідні умови для нормального її функціонування, для постійного доповнення і вдосконалення.

Але разам з цим в соціальній сфері виявляються риси її недосконалості та невідповідності сучасним потребам людей ( це стосується співвідношення між мінімальною заробітною платою, розміром пенсій, стипендій та прожитковим мінімумом ).

Тому перед державою стоять першочергові завдання переходу від надання пільг та дотацій до адресної грошової допомоги, створення умов для досягнення розмірів середньої заробітної плати до розмірів прожиткового мінімуму, розширення мережі недержавних пенсійних фондів поряд з основним державним, проведення зваженої політики у сфері регулювання оплати праці, ринку праці та всієї сфери соціального забезпечення.

Другий розділ був присвячений фактичному стану та особливостям функціонування системи соціального захисту на ринку праці України. Проведено дослідження динаміки працевлаштування незайнятих трудовою діяльністю громадян України в розрізі років та по регіонам, проаналізованао рівень економічної активності населення за віковими групами, наведена чисельність осіб, направлених на професійне навчання та визначено кількість осіб, що приймали участь у громадських роботах. Особливу увагу приділено питанням працевлаштування населення, яке потребує додаткових соціальних пільг, а саме молоді, інвалідам та іншим верствам населення.

Після проведеного аналізу, можна зробити один загальний висновок –ринок праці в України дещо починає відходити від фінансової кризи.

В третьому розділі даної роботи наведені основні проблеми та пропозиції щодо підвищення ефективності функціонування системи соціального захисту на ринку праці України, зокрема обґрунтовані принципи соціальної політики у сфері зайнятості населення та наведені ропозиції щодо підвищення соціального захисту для людей з особливими потребами та молодіжного сегменту ринку праці.

Отже для поліпшення соціального захисту безробітних потрібно насамперед:

- забезпечити масштабне збільшення населенню (не тільки безробітним, а й тим, хто звертається до центрів зайнятості ще до втрати роботи) профорієнтаційних та консультаційних послуг;

- розширити масштаби професійної підготовки та перепідготовки безробітних на замовлення роботодавців під конкретні робочі місця;

- використовувати сучасні методи інформування працедавців щодо пропозиції робочої сили, а населення – щодо попиту на неї.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2000, N 22, ст.171 2. Закон України Про пенсійне забезпечення Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 3, ст. 10

3. Бараник З.П. Функціонування ринку праці: статистична оцінка. – К.: КНЕУ, 2007. – 392с.

4. Боярчук Т. Сутність нової парадигми соціального захисту в системі державної політики України / Т. Боярчук //Регіональні аспекти розвитку і розміщення продуктивних сил України : зб. наук. пр. кафедри управління трудовимиресурсами і розміщення продуктивних сил ТАНГ. – Тернопіль: Економічна думка, 2004. – Вип. 9. – С. 290–293

5. Виноградський М.Д., Бєляєва С.В., Виноградська А.М., Шкапова О.М. Управління персоналом. – К.: ЦНЛ, 2006 . – 504 с.

6. Гаркавенко Н. Напрями вдосконалення політики зайнятості населення у ринкових умовах //Україна: аспекти праці. – 2008. – № 6. – С. 26-32.7. Герасименко С., Свистун Л. Узагальнююча оцінка соціально-економічних явищ // Проблеми статистики: Зб. Наук. Праць. – К.: НДІ статистики Держкомстату України, 2000. – Вип. 2. – С. 14-19.8. Грішнова О.А.Економіка праці та соціально-трудові відносини: підручник /О.А. Грішнова. – К. : Знання, 2004. – 535 с.9. Дідківська Л.І.Державне регулювання економіки: навч. посіб. / Л. І. Дідківська, Л.С. Головко. – К. : Знання Прес, 2000. – 209 с.10. Дмитрієв-Заруденко В.В.Особливості працевлаштування громадян, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці: Навч.-метод. розробка – К.: ІПК ДСЗУ, 2010. – 22 с. 11. Завіновська Г.Т.Економіка праці: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2003. - 300 с.12. Заяць Т.А., Жаховська В.Л. Національний ринок праці та його молодіжний сегмент: методологія, практика, перспективи розвитку: Монографія, К.: Фенікс, 2008. – 312 с.13. Економічна статистика: Практикум / А.М. Єріна, О.К. Мазуренко, З.О.Пальян. – К.: ЕксОб, 2002. – 232 с.14. Колот А.М. Соціально-трудові відносини: теорія і практика регулювання:монографія / А. М. Колот. – К. : КНЕУ, 2005. – 230 с.15. Папієв М. Соціальний захист населення в умовах фінансово–економічної кризи в Україні //Україна: аспекти праці. – 2009. – № 2. – С. 7-13.

16. Петрова І.Л., Близнюк В.В., Куліков Г.Т., Галустян Ю.М., Лавриненко Л.М., Петрова Т.П. Український ринок праці: особливості розвитку та ефективність функціонування: монографія/За ред. І. Л. Петрової. – К.: Інститут економіки та прогнозування, 2009. – 368с.

17. Ринок праці України у 2007 р.: аналіт.-стат. зб. – К. : Державний центр зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, 2008. – 299 с.18. Скульська В.Є. Рівень безробіття обрахований за методикою Міжнародної організації праці. Професіійне навчання незайнятого населення в сучасних соціально-економічних умовах// Профорієнтаціія та професійне навчання. -2009. - С.22-24

19. Статистичний щорічник України / Держкомстат України / За ред. Осауленка. – К.: Консультант, 2008.

20. Стефанишин О.В. Зайнятість молоді в Україні: проблеми і шляхи їх розв’язання //Управління трудовими ресурсами: проблеми і перспективи розвитку: Збірник доповідей міжнародної науково-практичної конференції. Ч. 1. – Хмельницький: ТУП, 1997. – С. 251-253.21. Трудовое и социальное право зарубежных стран: основные институты. - М., 2002.22. Шевченко Л.С.Ринок праці: сучасний економіко-теоретичний аналіз: монографія / Л.С. Шевченко. – Х.: Видавець ФО-П Вапнярчук Н. М., 2007. – 336 с.

23. Шульга Н.М. Тенденції розвитку ринку праці та регулювання якості робочої сили. – Х. : Видавництво ХНЕУ, 2007. – 148 с.

24. Ярошенко І. С.Право соціального забезпечення: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 2005. - 232 с.

25. www.ukrstat.gov.ua. - інформація Державного комітету статистики України26. www.dcz.gov.ua – Державна служба зайнятості27. http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Prvs/2010_3/tom3/1048.pdfПроблеми безробіття молоді в Україні
Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:35:22 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
10:16:06 29 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Аналіз системи соціального захисту на ринку праці України

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150781)
Комментарии (1840)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru