Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Контрольная работа: Договір підряду на капітальне будівництво. Дисциплінарна та матеріальна відповідальність. Ліцензування в будівельній діяльності

Название: Договір підряду на капітальне будівництво. Дисциплінарна та матеріальна відповідальність. Ліцензування в будівельній діяльності
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: контрольная работа Добавлен 03:38:42 23 марта 2011 Похожие работы
Просмотров: 436 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Зміст

Вступ

1. Правова характеристика договору підряду на капітальне будівництво згідно нормам Цивільного законодавства

2. Дисциплінарна та матеріальна відповідальність робітників в трудовому законодавстві України

2.1 Дисциплінарна відповідальність працівників

2.2 Матеріальна відповідальність

3. Правове регулювання ліцензування в будівельній діяльності України

Висновок

Список використаних джерел

ВСТУП

В Україні найбільш поширеними способами будівництва різних об'єктів є підрядний (із залученням підрядної організації) та господарський (самостійне будівництво). Вибір залежить від різних факторів: кошторису і масштабу будівництва, наявності підрядної організації, що заслуговує довіри, власного досвіду підприємства і т. д. Певний вплив на вибір способу будівництва можуть надати і вимоги чинного законодавства в галузі права та оподаткування.

У силу зобов'язань щодо виконання робіт підрядник, який здійснює відповідну підприємницьку діяльність, зобов'язується виконати за завданням фізичної особи (замовника) певну роботу, призначену задовольнити побутові чи інші особисті потреби замовника, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити роботу. З іншого боку виготовлення, переробка (обробка) речі або виконання будь-якої іншої роботи повинні супроводжуватися передачею її результату замовникові. Відповідно до п. 2 ст. 703 ЦК за договором підряду, укладеним на виготовлення речі, підрядник поряд з передачею нової речі передає також права на неї замовнику. В інших випадках підрядник повинен передати замовнику результат виконаної роботи, який не виражений в новій речі, але є речовим. У зв'язку з цим передається підрядником замовнику результат не обов'язково повинен являти собою рухому або нерухому річ.


1. Правова характеристика договору підряду на капітальне будівництво згідно нормам Цивільного законодавства

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується виконати за завданням другої сторони (замовника) певну роботу і здати її результат замовникові, а замовник зобов'язується прийняти результат роботи і сплатити його (ст. 702 ЦК).

Договір підряду є двостороннім, консенсуальним і оплатним. На відміну від відплатних договорів про передачу майна у власність (інше речове право) чи користування договір підряду, з одного боку, регулює процес продуктивної діяльності, що супроводжується створенням певного уречевленої результату. Згідно з п. 1 ст. 703 ЦК договір підряду укладається на виготовлення або переробку (обробку) речі або на виконання іншої роботи. Отже, інтерес замовника в договорі підряду полягає в отриманні нової речі, виготовленої підрядником як стороною в даному договорі, або в поліпшенні якості та інших споживчих властивостей вже існуючої речі. Ще одним важливим відзнакою договору підряду від відплатних договорів про передачу майна у власність (інше речове право) чи користування є те, що його предметом завжди виступають при виготовленні - індивідуально-визначені речі, а при переробці (обробці) або виконання іншої роботи - конкретний уречевлена результат щодо індивідуально-визначених речей. 1Необходімость створення нових індивідуально-визначених речей або зміни їх споживчих властивостей передбачає здійснення підрядних робіт за завданням замовника. Згідно з п. 1 ст. 715 і п. 3 ст. 703 ЦК замовник має право в будь-який час перевіряти хід і якість роботи, виконуваної підрядником, не втручаючись, однак, в його діяльність. У свою чергу, підрядник самостійно визначає способи виконання завдання замовника, якщо інше не передбачено договором.

Сторонами договору підряду є замовник і підрядник. ЦК не встановлює будь-яких обмежень для окремих суб'єктів цивільного права на участь у підрядних відносинах як з боку підрядника, так і з боку замовника, орієнтуючись на загальні правила про участь громадян і юридичних осіб у цивільному обороті.

За загальним правилом, коли мова йде про виконання за договором підряду невеликого обсягу технічно нескладних робіт, вони виконуються особисто підрядником. Однак при виконанні складного комплексу робіт, особливо в сфері будівельного підряду, застосовується принцип генерального підряду. Згідно зі ст. 706 ЦК, якщо із закону або договору підряду не випливає обов'язок підрядчика виконати передбачену в договорі роботу особисто, підрядник має право залучити до виконання своїх зобов'язань інших осіб. У цьому випадку підрядник виступає в ролі генерального підрядника, а залучені ним для виконання окремих робіт особи іменуються субпідрядниками.

Разом з тим за згодою генерального підрядника замовник може укласти договори на виконання окремих робіт з іншими особами (прямі договори). Спеціальна норма регулює питання про участь у виконанні роботи декількох осіб. Як і в переважній більшості відплатних цивільно-правових договорів, єдиною суттєвою умовою договору підряду є його предмет. З аналізу ст. 702 ЦК випливає, що предметом договору підряду є як сама робота (виготовлення речі, її переробка або обробка, інші види робіт), так і її матеріалізований результат. При відсутності в договорі підряду умови про предмет або у разі недосягнення сторонами угоди про його предмет договір вважається неукладеним.

Враховуючи, що предметом договору підряду завжди виступають або індивідуально-визначені речі, або конкретний матеріалізований результат щодо індивідуально-визначених речей, найважливішою його характеристикою є якість. Якість виконаної підрядчиком роботи, тобто досягнутого їм результату, має відповідати умовам договору підряду, а за відсутності чи неповноті умов договору - вимогам, що звичайно ставляться до робіт відповідного роду. Згідно зі ст. 722 ГК гарантії якості результату виконаної роботи можна підрозділити на законні, тобто передбачені законом, іншим правовим актом або звичаями ділового обороту, і договірні, тобто прийняті на себе підрядником у силу договору підряду і передбачені в ньому. Гарантії якості результату роботи, якщо інше не передбачено договором підряду, поширюються на все, що становить результат роботи. Правила визначення ціни виконаних за договором підряду робіт встановлюються ст. 709 ЦК. У договорі підряду повинна вказуватися ціна підлягають виконанню робіт або способи її визначення. Приблизною є кошторис, від положень якої в ході виконання робіт можливі відступи (перевищення). Твердою вважається кошторис, від положень якої відступу (перевищення) не допускаються. Закон встановлює презумпцію узгодження сторонами твердого кошторису, оскільки за відсутності інших вказівок у договорі підряду ціна роботи вважається твердою. При суттєвому зростанні вартості матеріалів і обладнання, наданих підрядчиком, а також надають йому третіми особами послуг, які не можна було передбачити при укладенні договору, підрядник має право вимагати збільшення встановленої в договорі підряду як приблизною, так і твердої ціни (кошторису). У разі відмови замовника виконати цю вимогу він має право розірвати договір відповідно до ст. 451 ЦК. Ще однією важливою умовою договору підряду є строк. Відповідно до ст. 708 ДК у договорі підряду мають зазначатися початковий і кінцевий терміни виконання роботи. Однак за угодою сторін у договорі можуть бути передбачені також терміни завершення окремих етапів.

Договір підряду на капітальне будівництво повинен містити наступні умови:

• найменування сторін;

• місце і дата укладення договору;

• предмет договору (найменування об'єкта, обсяги і види робіт, передбачених проектом);

• терміни початку і завершення будівництва, виконання робіт. У договорі можуть встановлюватися як загальний термін виконання робіт, так і терміни виконання окремих етапів. Якщо терміни в договорі не встановлені, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, враховуючи суть зобов'язань, характер і обсяги робіт, а також звичаї ділового обороту;

• права та обов'язки сторін;

• вартість і порядок фінансування будівництва об'єкта (робіт). Вартість будівельних робіт, що включає суму відшкодування понесених підрядником витрат та плату за виконану ним роботу, може встановлюватися у вигляді фіксованої суми або шляхом зазначення способу її визначення, наприклад складання кошторису. Якщо вартість робіт не була обговорена в договорі, її (у випадку конфліктної ситуації) встановлює своїм рішенням суду на основі звичайних цін і з урахуванням необхідних витрат;

• порядок матеріально-технічного, проектного та іншого забезпечення будівництва;

• режим контролю замовником якості робіт і матеріалів;

• порядок приймання-передачі об'єкта (робіт). У випадках, передбачених законом або іншими нормативно-правовими актами, у прийманні-передачі об'єкта (робіт), повинні брати участь представники органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Передача робіт оформляється актом, який підписується обома сторонами;

• порядок розрахунків за виконані роботи, умови про дефекти і гарантійні строки. Замовник проводить розрахунок з підрядником у межах договірної ціни у відповідності з умовами договору за повністю завершені роботи або поетапно - проміжними платежами. У разі якщо договором передбачено аванс, його розмір, терміни перерахування та напрямки використання також визначаються договором. У відповідності зі статтею 321 ГКУ, якщо договором не передбачено авансування, замовник зобов'язаний сплатити підряднику визначену договором ціну після остаточної здачі об'єкта будівництва за умови, що робота виконана належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, достроково. Статтею 884 ЦКУ встановлено (якщо інше не передбачено в договорі), що підрядник гарантує відповідність об'єкта будівництва визначених у проектно-кошторисної документації показниками і можливість експлуатації об'єкта відповідно до договору протягом гарантійного терміну. Якщо більший гарантійний строк не встановлений договором або законом, він становить десять років від дня прийому-передачі об'єкта замовником. Гарантійний строк продовжується на час, протягом якого об'єкт не міг експлуатуватися внаслідок недоліків, за які відповідає підрядник;

• страхування ризиків, фінансові гарантії. Підрядник зобов'язаний укласти договір страхування об'єкта будівництва або комплексу робіт, якщо інше не встановлено договором. Сторона, на яку покладається обов'язок щодо страхування, має надати другій стороні в порядку, встановленому договором, докази укладення договору страхування, включаючи відомості про страхувальника, розмір страхової суми та застрахованих ризиках; 1 *

• відповідальність сторін (відшкодування збитків);

• порядок врегулювання спорів, підстави та умови зміни і розірвання договору.

ЗАМОВНИК - юридична особа будь-якої форми власності, яке видає замовлення на будівництво, укладає договір підряду (контракт) про виконання робіт на будівництві об'єктів, контролює хід його виконання, приймає та оплачує виконані роботи .


2 . Дисциплінарна і матеріальна відповідальність робітників у трудовому законодавстві України

Трудове право у своїй структурі передбачає два види відповідальності: дисциплінарну і матеріальну.

Відповідальність у трудовому праві - це окремий вид юридичної відповідальності, яка полягає у передбаченому нормами трудового права обов'язку працівника відповідати за вчинене трудове правопорушення і понести відповідні санкції.

Підставою такої відповідальності є трудове правопорушення, тобто, винна протиправна дія, що полягає у невиконанні або порушенні трудових обов'язків працівником.

Трудове правопорушення складається з двох різновидів: дисциплінарного проступку і трудового майнового правопорушення. Загальним для цих правопорушень є недотримання саме трудових обов'язків працівником.

Однак особливості кожного з вказаних видів правопорушення зумовлюють застосування двох видів відповідальності в рамках трудового права - дисциплінарної і матеріальної.

2.1 Дисциплінарна відповідальність робітників

Дисциплінарна відповідальність - це один з видів юридичної відповідальності. Вона полягає в обов'язку працівника відповідати перед власником (роботодавцем) або уповноваженим ним органом за скоєний ним дисциплінарний проступок і понести дисциплінарні стягнення, передбачені нормами трудового права. Тобто у трудових правовідносинах власник має дисциплінарну владу щодо працівника, і працівник несе дисциплінарну відповідальність саме перед власником (роботодавцем), а не перед державою (державним органом),як це має місце за адміністративної та кримінальної відповідальності.

Правовий механізм дисциплінарної відповідальності складається з правових норм, які передбачають підставу дисциплінарної відповідальності, дисциплінарні стягнення, порядок їх накладення, зняття та оскарження.

Дисциплінарна відповідальність може бути загальною і спеціальною.

Загальна дисциплінарна відповідальність настає на підставі норм Кодексу законів про працю України та Правил внутрішнього трудового розпорядку. Вона поширюється на переважну більшість працюючих, включаючи сезонних і тимчасових працівників, на яких не поширюється дія дисциплінарних статутів, положень про дисципліну та інших спеціальних нормативних актів. Навіть у тих галузях економіки, де діють статути чи положення про дисципліну, значна частина працівників несе загальну дисциплінарну відповідальність.

Спеціальна дисциплінарна відповідальність передбачена тільки для конкретно визначених категорій працівників на підставі статутів і положень про дисципліну і спеціальних нормативних актів.

Вона характеризується спеціальним суб'єктом дисциплінарного проступку, особливим характером дисциплінарного проступку, спеціальними видами дисциплінарних стягнень, особливим порядком накладення та оскарження дисциплінарного стягнення.

Спеціальним суб'єктом є працівник, який несе дисциплінарну відповідальність за певними нормативно-правовими актами - статутами, положеннями, законами. Спеціальна дисциплінарна відповідальність працівників відрізняється від загальної дисциплінарної відповідальності більш широким змістом дисциплінарного проступку і більш суворими санкціями. Так, для певних категорій працівників, вимоги морального змісту включені в трудові обов'язки. Це стосується суддів, прокурорів, державних службовців, працівників, які виконують виховні функції. Недотримання таких норм, аморальна поведінка не тільки під час роботи, але і в побуті є підставою для притягнення такого працівника до дисциплінарної відповідальності аж до звільнення з посади.

Законодавством, статутами і положеннями передбачено широке коло дисциплінарних стягнень. Так, до суддів застосовуються такі дисциплінарні стягнення: догана, пониження в класному чині;до адвокатів - попередження, зупинення дії свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю на строк до одного року, анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

На працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність згідно зі статутами, положеннями та іншими актами законодавства про дисципліну, дисциплінарні стягнення можуть накладатися не тільки органом, який відповідає за прийомом на роботу, а також спеціальними органами, зокрема - щодо суддів - кваліфікаційними комісіями суддів.

Частиною механізму реалізації державними службовцями своїх конституційних прав і обов'язків є інститут юридичної відповідальності. До зазначених осіб можуть застосовуватися різні види відповідальності, зокрема, заходи дисциплінарного стягнення.

Дисциплінарна відповідальність державних службовців складається з обов'язку відповісти за вчинене ними порушення трудової дисципліни і отримати дисциплінарні стягнення. Правовою підставою притягнення до дисциплінарної відповідальності є вчинення дисциплінарного проступку.

За порушення трудової дисципліни застосовуються особливі санкції - дисциплінарні стягнення, які накладаються власником (роботодавцем) або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявлення проступку, але не пізніше 1 місяця з дня його виявлення,не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням його у відпустці (не більше 6 місяців з моменту вчинення проступку). У правовідносинах щодо дисциплінарної відповідальності беруть участь два суб'єкти: суб'єкт відповідальності і суб'єкт дисциплінарної влади.

Загальним об'єктом дисциплінарного проступку є дисципліна роботи; об'єктом - правовідносини щодо дотримання внутрішнього трудового розпорядку певного підприємства (установи), безпосереднім об'єктом - окремі елементи внутрішнього трудового розпорядку: повне і ефективне використання робочого часу;ощадлива і правильна експлуатація споруд, приміщень, обладнання, машин, матеріалів, інструментів, інвентарю; правильна організація управління процесом роботи і технологією виробництва; охорона здоров'я та життя членів трудового колективу.

Певні особливості має спеціальна дисциплінарна відповідальність державних службовців. До таких суб'єктів застосовуються заходи дисциплінарного впливу, передбачені як ст. 147 КЗпП (догана і звільнення), так і ст.14 ЗУ «Про державну службу» (попередження про неповну службову відповідальність та затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду).

Спільними підставами для застосування дисциплінарних стягнень є: невиконання або неналежне виконання службових обов'язків; перевищення повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби;здійснення вчинку, який порочить особу як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.

Крім загальних підстав, передбачених законодавством про працю, підставою для звільнення або іншого усунення від виконання посадових функцій може бути вчинення зазначених у ст.ст.1 і 5 ЗУ «Про боротьбу з корупцією» корупційних дій з забороною займати посади в державних органах та їх апараті протягом трьох років з дня звільнення.

Невиконання покладених службових обов'язків може бути підставою для притягнення до декількох видів відповідальності, причому в основі складу проступку може лежати одне і те ж посадова дію (вчинок).

Крім того, до державних службовців можуть застосуватися більш жорсткі заходи дисциплінарного покарання, зокрема такі, які передбачені п. 1 ст. 41 КЗпП.Так, додатковою підставою розірвання трудового договору з ініціативи власника (роботодавця) або уповноваженого ним органу із службовими особами зазначених органів, крім підстав, передбачених ст. 40 КЗпП, є одноразове грубе порушення ними трудових обов'язків.

Головним недоліком правового регулювання дисциплінарної відповідальності є необхідність вдосконалення трудового законодавства. Застарілість норм КЗпП не відповідає сучасним умовам розвитку країни.

Саме тому, слід приділити значну увагу Проекту Трудового кодексу, який зараз знаходиться в процесі розробки.

2.2 Матеріальна відповідальність

Матеріальна відповідальність - один з видів юридичної відповідальності, що полягає у двосторонньому взаємному обов’язку працівника і власника або уповноваженого ним органу відшкодувати винною стороною другій стороні шкоду, заподіяну при виконанні трудових обов’язків у встановленому законом розмірі і порядку.

При заподіянні шкоди працівник відповідає перед власником, а власник - перед працівником в залежності від того, яка сторона заподіяла шкоду.

При заподіянні шкоди працівник відповідає перед власником, а власник – перед працівником в залежності від того, яка сторона заподіяла шкоду.

Згідно із трудовим законодавством власник або уповноважений ним орган зобов'язаний забезпечити здорові та безпечні умови праці, впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки і санітарно-гігієнічні умови, які запобігають виробничому травматизмові і виникненню професійних захворювань працівників (ст. 153 КЗпП). Порушення цих зобов'язань тягне настання матеріальної відповідальності власника перед працівником (ст. 11 Закону про охорону праці). Власник зобов'язаний також створити працівникам умови для забезпечення повного збереження дорученого їм майна (ст. 131 КЗпП).

З другого боку, працівник, який невиконанням або неналежним виконанням трудових обов'язків спричинив шкоду підприємству, з яким він перебуває у трудових відносинах, зобов'язаний відшкодувати цю шкоду.

Підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є скоєння стороною трудового договору винного протиправного порушення покладених на неї обов'язків, яке спричинило шкоду (майнову шкоду, трудове каліцтво або інше ушкодження здоров'я) другій стороні трудового договору.

Матеріальна відповідальність працівників регулюється главою IX КЗпП "Гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації". Серед керівних постанов у судовій практиці велике значення мають постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 р. №14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, завданої підприємствам, установам, організаціям їх працівниками" та від 31 березня 1989 року №3 "Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином і стягнення безпідставно нажитого майна".

Матеріальна відповідальність власника перед працівником за шкоду, завдану здоров'ю, регулюється Законом України про охорону праці від 14 жовтня 1992 р.; Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженнями здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р. №472 (із змінами і доповненнями). Відшкодування шкоди проводиться незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності за дії, якими заподіяна шкода підприємству.

Суб'єктом матеріальної відповідальності може бути лише той працівник, який перебуває у трудових відносинах з підприємством, якому заподіяна шкода. При цьому вік працівника не має юридичного значення. Слід зауважити лише, що письмові договори про повну матеріальну відповідальність з неповнолітніми працівниками до 18 років укладатися не можуть. У всіх інших випадках неповнолітні працівники з 15-16 років несуть матеріальну відповідальність на загальних підставах.

Працівники, які виконують роботу на даному підприємстві на підставі цивільно-правових угод (наприклад, за договором підряду) несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, за нормами цивільного законодавства.

Характерними особливостями матеріальної відповідальності працівників є наступне: у більшості випадків розміри відшкодування встановлюються по відношенню до заробітної плати працівника (а не до розміру матеріальної шкоди); стягненню підлягає тільки пряма дійсна шкода; працівник не несе відповідальності за шкоду, яку можна віднести до категорії нормального виробничо-господарського ризику.

Матеріальна відповідальність настає тільки за пряму дійсну шкоду. Під прямою дійсною шкодою слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати. Згідно із ст.130 КЗпП не одержані або списані в доход держави прибутки не можуть включатися до шкоди, яка підлягає відшкодуванню.

Як свідчить практика, найбільш типовими випадками прямої шкоди є: недостача і знищення цінностей; витрати, понесені на відновлення майнового стану. До зайвих виплат відносяться суми штрафів, заробітної плати, премій, незаконно виплачених працівникам тощо.

Пряма дійсна шкода може бути наслідком зіпсуття чи знищення майна підприємства (обладнання, транспортних засобів та ін.); недобором грошових сум, тобто неповним отриманням підприємством грошових надходжень, які йому належали, внаслідок недбалого ставлення працівника до своїх трудових обов'язків; знецінення документів внаслідок пропущення строку позовної давності і неможливості в зв'язку з цим стягнення по документах, які підтверджують наявність заборгованості; знеціненим документом є також неналежне складений акт на прийом продукції.

Норма ст.130 КЗпП, яка передбачає відшкодування тільки прямої дійсної шкоди, є суттєвою гарантією для працівників.

Протиправною визначається така поведінка працівника, коли він не виконує свої трудові обов'язки, які передбачені законодавством, правилами внутрішнього трудового розпорядку, трудовим договором, наказами і розпорядженнями власника або уповноваженого ним органу.

Працівники несуть відповідальність лише за заподіяну ними шкоду. Це означає, що відповідальність наступає тільки за шкоду, яка знаходиться у прямому причинному зв'язку з діями (бездіяльністю) працівника. Для встановлення причинного зв'язку у випадку необхідності на підприємстві утворюється спеціальна комісія або призначається експертиза.

Працівник визнається винним у заподіянні шкоди, якщо протиправне діяння (дія або бездіяльність) скоєно ним умисно або з необережності.

За загальним правилом обов'язок доказування вини працівника лежить на власникові або уповноваженому ним органі. Винятки складають випадки, коли відшкодування шкоди покладається на матеріально відповідальних працівників, які отримали цінності за разовими документами. Ці працівники вважаються винними, поки самі не доведуть протилежне - свою не винуватість у виникненні шкоди.

Законодавство передбачає обставини, які виключають матеріальну відповідальність: заподіяння шкоди в результаті нормального виробничо-господарського риску, крайньої необхідності і необхідної оборони.

Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно відшкодувати її повністю або частково, або із згоди власника передати рівноцінне майно чи поправити пошкоджене.

Види матеріальної відповідальності і порядок відшкодування шкоди.

Трудове законодавство передбачає два види матеріальної відповідальності: обмежену і повну.

Обмежена матеріальна відповідальність полягає в обов'язку працівнику відшкодувати заподіяну шкоду у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Це універсальний вид матеріальної відповідальності, який застосовується завжди, коли законом не встановлюється інше (ст.132 КЗпП).

Згідно із КЗпП обмежену матеріальну відповідальність несуть працівники за псування або знищення з необережності матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством працівникові у користування (п.1 ст.133 КЗпП). На підставі п.1 ст.133 КЗпП несуть відповідальність працівники, які допустили шкоду в ході трудового процесу.

Обмежену матеріальну відповідальність у межах середнього місячного заробітку несуть службові особи (майстри, технологи), якщо шкода від зіпсуття або знищення через недбалість зазначених цінностей заподіяна внаслідок їх неправильних службових дій (бездіяльності) (ст.133 КЗпП). Відповідальність у тому ж розмірі за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів покладається на працівника, якщо названі цінності були видані йому в користування у зв'язку з виконанням трудових обов'язків.

За випуск недоброякісної продукції службові особи, зазначені у ст.147 Кримінального кодексу України, можуть притягатись до кримінальної відповідальності, але це не звільняє їх від матеріальної відповідальності.

Обмежену матеріальну відповідальність в межах прямої дійсної шкоди, але не більше середнього місячного заробітку, несуть директори, начальники й інші керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, керівники та їх заступники будь-яких підрозділів, передбачених статутом підприємства чи іншим відповідним положенням, за шкоду, заподіяну зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберіганням матеріальних чи грошових цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоїв, випускові недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і зіпсуттю матеріальних чи грошових цінностей (п.2 ст.133 ч. ІІ КЗпП). Зазначені службові особи несуть матеріальну відповідальність за ту частину шкоди, яка не відшкодована її безпосередніми заподіювачами.

Випадки повної матеріальної відповідальності передбачені ст.134 КЗпП України. Перелік цей є вичерпним.

Повна матеріальна відповідальність наступає в таких випадках:

1. На підставі письмового договору, укладеного між працівником і власником, про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей, (п.1 ст.134 КЗпП).

Письмовий договір про повну матеріальну відповідальність укладається на додаток до трудового договору з метою конкретизації обов'язків адміністрації і працівника щодо забезпечення збереження цінностей. Письмові договори можуть укладатися лише з працівниками, яким безпосередньо довірені цінності для зберігання, обробки, продажу, перевезення при умові, що працівник досяг 18-річного віку і займає посаду (виконує роботу) передбачену у спеціальному переліку, затвердженому Постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС 28 грудня 1977р.

2. Майно та інші цінності були одержані працівником під звіт заразовою довіреністю або за іншими разовими документами (п.2 ст.134КЗпП).

Ця підстава передбачає одноразове завдання для працівника одержати цінності, а не постійну трудову функцію. У таких випадках адміністрація зобов'язана ознайомити працівника з правилами прийомки, транспортування або збереження цінностей. Виконання цих операцій не повинно доручатись особам, позбавленим за вироком суду права займати матеріально відповідальні посади протягом певного строку, а також особам, раніше засудженим за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, якщо судимість не знята і не погашена.

3. Шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку (п.З ст.134 КЗпП).

До позовних заяв про матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної злочином, повинні додаватись докази, які підтверджують, що вчинення працівником таких діянь встановлено у порядку кримінального судочинства (наприклад, вирок суду).

Слід зауважити, що матеріальна відповідальність на підставі п.3 ст.134 покладається і у тих випадках, коли працівник був звільнений від кримінальної відповідальності у зв'язку із спливом строку давності, акту амністії, притягнення до адміністративної відповідальності, передачею матеріалів у товариський суд, комісію у справах неповнолітніх або передачею винного на поруки. Разом з тим працівник не може притягатись до матеріальної відповідальності за п.З ст.134 КЗпП у разі винесення виправдувального вироку, припинення кримінальної справи за відсутністю складу або події злочину.

4. Шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані (п.4 ст.134 КЗпП).

Працівник, який знаходився у нетверезому стані, несе повну матеріальну відповідальність за заподіяну з його вини будь-яку пряму дійсну шкоду, в тому числі за зіпсуття з необережності сировини і матеріалів при виготовленні продукції, а також будь-якого іншого майна чи продукції.

5. Шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих працівникові підприємством, установою, організацією у користування (п.5 ст.135).

Наведений перелік співпадає з переліком, передбаченим п.1 ст.133 КЗпП, який встановлює обмежену відповідальність у межах середнього заробітку. Різниця полягає у формі вини працівника. Повна матеріальна відповідальність наступає за умисне заподіяння такої шкоди.

6. Відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків (п.6 ст.134 КЗпП).

Відповідно до п.6 ст.134 КЗпП матеріальна відповідальність у повному розмірі покладається на працівника у випадках, передбачених спеціальними законодавчими актами, і може бути покладена, зокрема, за шкоду, заподіяну викраданням, загибеллю або недостачею великої рогатої худоби, свиней, ін., належних колгоспам та іншим сільськогосподарським підприємствам; перевитратою пального, допущеною працівником автомобільного транспорту; одержанням службовою особою премій внаслідок зроблених з її вини викривлень даних про виконання робіт та ін.

7. Шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків (п.7 ст. 134 КЗпП). Така шкода може бути заподіяна як у вільний, так і в робочий час. Типовим прикладом заподіяння вказаної шкоди у робочий час є використання майна підприємства (устаткування, приладів, автомашин і т.п.) у власних цілях.

При визначенні розміру шкоди, заподіяної працівниками самовільним використанням в особистих цілях технічних засобів (автомобілів, тракторів, автокранів і т.п.), належних підприємствам, з якими вони перебувають у трудових відносинах, слід виходити з того, що така шкода, яка заподіяна не при виконанні трудових (службових) обов'язків, підлягає відшкодуванню із застосуванням норм цивільного законодавства (ст.203, 453 ЦК).

8. Службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу (п.8 ст.134 КЗпП).

Застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі п.8 ст.134 КЗпП, слід мати на увазі, що за цим законом покладається обов'язок відшкодувати шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з сплатою незаконно звільненому чи переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність

При спільному виконанні працівниками окремих видів робіт, пов'язаних із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника і укласти з ним індивідуальний договір про повну матеріальну відповідальність, може запроваджуватись колективна (бригадна) матеріальна відповідальність.

Така відповідальність встановлюється власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства. Письмовий договір укладається між власником і всіма членами колективу (бригади) (ст. 135-2 КЗпП).

При укладенні договору використовують Перелік робіт, при виконанні яких може запроваджуватись колективна (бригадна) матеріальна й відповідальність, і Типовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність, затверджені постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 14 вересня 1981 року (Бюлетень Держкомпраці СРСР, 1982, №1; 1993, №9). До Переліку включені такі роботи як виконання касових операцій, прийом від населення платежів, прийом і відпуск матеріальних цінностей на складах, базах, автозаправних станціях, продаж товарів тощо.

Шкода, яка підлягає відшкодуванню, розподіляється між членами даного колективу пропорційно місячній тарифній ставці (посадовому окладу) і фактично відпрацьованому часу за період останньої інвентаризації до дня виявлення шкоди.

Визначення розміру шкоди та порядок її покриття

Розмір заподіяної шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості майна з врахуванням зносу.

Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що розмір шкоди повинен визначатись із врахуванням чинного законодавства про ціни і ціноутворення. Вартість майна визначається на день виявлення шкоди, а у випадку зміни цін застосовуються ціни, що діють на день прийняття рішення про відшкодування.

Стаття 135 КЗпП України передбачає можливість кратного вирахування розміру шкоди, заподіяної підприємству розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір.

Покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середньомісячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника шляхом відрахування із заробітної плати працівника. Таке розпорядження має бути зроблене не пізніше двох тижнів 3 дня виявлення шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівника.

Покриття шкоди провадиться шляхом подання власником позову до районного (міського) суду. Такий позов може бути поданий протягом одного року з дня виявлення заподіяної шкоди. Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику стало відомо про наявність шкоди. Суд при визначенні розміру шкоди враховує ступінь вини і ті конкретні обставини, за яких було заподіяно шкоду.

Розмір шкоди, заподіяної з вини декількох працівників, визначається для кожного з них із врахуванням ступеня вини, виду і меж матеріальної відповідальності. Солідарна матеріальна відповідальність застосовується лише за умови, якщо вироком суду встановлено, що шкода підприємству заподіяна спільними умисними діями декількох працівників.

Матеріальна відповідальність власника перед працівником.

Власник зобов'язаний відшкодувати майнову шкоду, завдану працівникові при виконанні останнім трудових обов'язків.

Значна кількість трудових спорів виникає з приводу відшкодування шкоди, заподіяної в результаті трудового каліцтва на виробництві. Вони регулюються новим законодавством України.

Законом про охорону праці від 14 жовтня 1992р. і Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням ним трудових обов'язків, які були затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993р. №472 (із змін, і доп. від 18 липня 1994р., постанова №492).

Власник зобов'язаний відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну ушкодженням здоров'я, а також матеріальну шкоду, заподіяну потерпілому внаслідок фізичного чи психічного впливу небезпечних умов праці. Власник звільняється від відшкодування шкоди, якщо доведе, що шкода заподіяна не з його вини, а умови праці не є причиною матеріальної шкоди.

Доказом вини власника мають бути: акт про нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання; висновок службових осіб (органів), які здійснюють контроль і нагляд за охороною праці, щодо причин ушкодження здоров'я; медичний висновок про професійне захворювання; вирок або рішення суду, постанова прокурора, висновок органів попереднього слідства; рішення про притягнення винних осіб до адміністративної або дисциплінарної відповідальності та інші докази.

Відшкодування шкоди потерпілому складається з:

- виплати втраченого заробітку (або його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності;

- виплати одноразової допомоги потерпілому (членам сім'ї та утриманцям померлого);

- компенсації витрат на медичну та соціальну допомогу (посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо).

Ступінь втрати працездатності визначається медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) у відсотках до професійної працездатності, яку мав потерпілий до ушкодження здоров'я.

В разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди (одержання частини втраченого заробітку) мають особи, які перебували на утриманні потерпілого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Розмір відшкодування втраченого потерпілим заробітку встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності і середньомісячного заробітку, який він мав до ушкодження здоров'я.

Власник зобов'язаний розглянути заяву про відшкодування шкоди та прийняти відповідне рішення протягом 10 днів. Рішення оформлюється наказом (розпорядженням) власника, копія якого вручається протягом днів зацікавленим особам.

договір будівництво відповідальність ліцензування

3. Правове регулювання ліцензування в будівельної діяльності України

На сьогоднішній день ринок будівництва і житла в Україні розвивається нечуваними темпами. Щодня десятки нових компаній отримують ліцензію на будівельні та проектні роботи. Ці компанії пропонують своєму споживачеві різноманітні види будівельних та проектних робіт.

У широкому асортименті на ринку будівництва представлені роботи з внутрішньої обробки приміщень (штукатурні роботи, фасадні, покриття підлог і т.д.). Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.06.2000 року 1775-111 (далі Закон про ліцензування) визначає види господарської діяльності, які підлягають ліцензуванню в будівництві, порядок отримання ліцензії, державний контроль у сфері ліцензування в будівництві, відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування в будівництві. Пункт 30 статті 9 Закону про ліцензування в будівництві визначає будівельну діяльність (вишукувальні та проектні роботи для будівництва, зведення несучих і огороджувальних конструкцій, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж) як такі, що підлягають ліцензуванню. Вичерпний перелік видів робіт, що охоплюється будівельної ліцензії, зазначений у Ліцензійних умовах і наказі Державної архітектурно-будівельної інспекції від 19.02.2008 р. 24 "Про затвердження Переліку (кодифікатора) робіт провадження господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури". У пункті 3.02.00 (роботи з опорядження конструкцій та обладнання) міститься всі види внутрішніх оздоблювальних робіт, включаючи поклейку шпалер. Деякі суб'єкти підприємницької діяльності переконані, що даний вид робіт може проводитися і без отримання будівельної ліцензії. Це велика помилка, що може призвести до сумних наслідків. Держава суворо стежить за дотриманням законодавства суб'єктами підприємницької діяльності. Особи, які порушують Закон, несуть відповідальність. Тому компанії, що пропонують дані види робіт, повинні мати Будівельну ліцензію.

Є одне питання: чи має право генеральний підрядник (фізична особа-підприємець або юридична особа) укладати договори генерального підряду на виконання будівельних робіт не маючи ліцензії на право здійснення будівельної діяльності, за умови, що фактично всі роботи, передбачені цим договором, буде здійснювати інший суб'єкт господарювання (за договорами субпідряду), який має таку ліцензію.

Якщо будівельна ліцензія такого суб'єкта не потрібна, чи не суперечить укладення такого договору положенням статті 227 Цивільного Кодексу України, яка визначає, що правомочність юридичної особи, скоєне нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнано судом недійсним?

Тоді, відповідно до статті 17 Закону України "Про архітектурну діяльність" з 1 січня 2008 ліцензуванню у будівництві підлягає господарська діяльність, пов'язана із створенням об'єктів архітектури. Зазначені у листі роботи відносяться до зазначеної діяльності, і для їх виконання необхідно отримати ліцензію згідно з Порядком ліцензування в будівництві певних видів господарської діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 грудня 2007 р. 1396.

При цьому, у додатку до ліцензії повинен бути зазначений пункт 4.04.00 - "Генеральний підрядник у будівництві" (згідно з Переліком (кодифікатором) робіт, пов'язаних із створенням об'єктів архітектури, затвердженим наказом Держархбудінспекції від 19.02.2008 р. 24).

Приватні підприємці, службові та юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність без ліцензії, несуть адміністративну та кримінальну відповідальність. Так, стаття 49 Цивільного кодексу України передбачає: якщо угода укладена з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін (у разі виконання угоди обома сторонами) в доход держави стягується все одержане ними за угодою в разі виконання угоди однією стороною, з іншого "стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. Якщо умисел має місце лише в однієї зі сторін, все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою (або належне їй на відшкодування виконаного) стягується в доход держави. Провадження господарської діяльності без ліцензії в цьому випадку відноситься до угод, вчиненим з метою, яка суперечить державі і суспільству.

Постановою КМУ № 756 передбачено такий перелік документів для будівельної ліцензії:

¾ засвідчені в установленому порядку копії документів, що підтверджують рівень освіти і кваліфікації, необхідний для проведення відповідного виду господарської діяльності;

¾ інформація з підписом заявника - суб'єкта підприємницької діяльності про систему контролю та управління якістю виробництва на підприємстві відповідно до вимог державних будівельних норм і стандартів.

До цих документів у відповідності з Законом про ліцензування додаються: копія свідоцтва про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності (завірена нотаріально або органом, який видав оригінал); копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (засвідчена нотаріально або органом, який видав оригінал). Заява про видачу ліцензії та додані до нього документи приймаються органом ліцензування за описом, копія якого видається заявнику з відміткою про дату прийняття документів та підписом відповідальної особи. Орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову в її видачі не пізніше, ніж через 10 робочих днів з дати надходження пакету документів на отримання ліцензії. Такий термін встановлено ст. 11 Закону про ліцензування. Повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі надсилається (видається) заявникові в письмовій формі протягом 3 робочих днів з дати прийняття такого рішення.

Висновок

Саме висновок про проведення експертизи є основною складовою, що визначає вартість отримання будівельної ліцензії. Державна архітектурно-будівельна інспекція своїм Наказом № 325 від 17.07.2008 р. затвердила Методичні рекомендації щодо визначення вартості послуг з проведення ліцензійної експертизи суб'єктів будівельної діяльності щодо їх спроможності здійснювати господарську діяльність, пов'язану зі створенням об'єктів архітектури. Наказу ДАБІ, послуги експертної організації щодо проведення ліцензійної експертизи суб'єкта будівельної діяльності виконуються групою експертів, кількісний та кваліфікаційний склад яких визначається в кожному конкретному випадку з урахуванням робіт, заявлених на ліцензування, специфічних умов їх виконання, місця розташування суб'єкта будівельної діяльності і т.п ., і встановлюється керівником експертної організації чисельністю не менше двох експертів.

Таким чином, щоб уникнути негативних наслідків і спокійно займатися справою, яка приносить не тільки високий прибуток, але і моральне задоволення, необхідно отримати ліцензію. Для того щоб отримати ліцензію на будівельну діяльність, необхідно звернутися до органу ліцензування. що затверджено Постановою Кабінету міністрів України від 14.11.2000 року № 1698. Суб'єкт підприємницької діяльності, що бажає отримати ліцензію на будівельну діяльність, повинен безпосередньо сам або через довірену особу подати до органу ліцензування заяву на видачу ліцензії (заява повинна бути певного зразка) та документи, перелік яких зазначено у Постанові Кабінету Міністрів України від 04.07.01 № 756 "Про затвердження переліку документів, які додаються до заяви на видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності" ( Постанова КМУ № 756).

Список використаних джерел

1. Кодекс законов о труде Украины. Утвержден Законом N 322-VIII ( 322а-08) от 10.12.71//ВВР, 1971, приложение № 50.

2. Закон Украины «О государственной налоговой службы в Украине»// ВВР, 1991, № 6.

3. Закон Украины «О государственной контрольно-ревизионной службе в Украине //ВВР, 1993, № 13.

4. Абрамова А.А. Дисциплина труда в СССР. - М.: "Юридическая литература", 1999.

5. Адушкин Ю.С. Дисциплинарное производство.- Саратов, 1999.

6. Котюк В.О. Основи держави і права.-К.:Вентурі, 1998.-320 с.

7. Михайленко А.Р. Основы государства и права.-К.: Фемина, 1994.-118 с.

8. Основы государства и права. /Под общей ред. С.А. Комарова.-М.: Манускри, 1996.-316 с.

9. Основы государства и права. /Под общей ред. О.Е. Кутафина.-М.: Юрист, 1996.-360 с.

10. Дахно И.И. Словарь законодательных и нормативных терминов.-К.: «Блиц-Информ», 1998.-352 с.

11. Договір у цивільному і трудовому праві. Довідник у 2-х ч. ./За ред. Шемшученка Ю.С., Шемшученко Я.М. -К.:Вид. Дім ”Юридична книга”, 2000.-280 с.

12. Законодавство україни про охорону здоров’я.-К.:Юрінком Інтер, 2000.-528 с.

13. Законодавство України про працю.-К.: А.С.К.,2002.-304с.

14. Основи правознавства / За ред. С.В. Ківалова, М.П. Орзіх.-К.: Знання, 2001.-364 с.

15. Варфоломєєв Т.В., Пастухов В.П., Пеньківський В.Ф., Піцан О.М. Правознавство.-К.: Знання Прес, 2001.-327 с.

16. Демський С.Є., Ковальський В.С., Колодій А.М., Кулик О.Г., Олійник А.Ю., Опришко І.В. Правознавство.-К.:Юрінком Інтер, 2002.-736 с.

17. Трудове право України. /За ред. Н.Б. Болотіної, Г.І. Чанишевої.-К.:Знання,2001.-564 с.

18. Цивільне право України. В 2-х кн. /За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової.-К.:Юрінком Інтер, 2000.-784 с.

19. Цивільне право України. /За ред. Ч.Н. Азімова, С.Н. Приступи, В.М. Ігнатенка.-Х.:Право, 2000.-368 с.

20. О. Середа. Обов’язки работодавця та правові наслідки їх невиконання Право України. - № 9. 2001 р. - С.84.

21. Дмитренко Ю.П. Трудове право Украіни:Навч. Посіб.- К.:Школа, 2004.-С.192.

22. Кодекс законов о труде Украины утвержденный Законом УССР от 10 декабря 1971 года №322-VIII. Официальный текст с изменениями и дополнениями по состоянию на 31 мая 2008 года.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:28:49 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
10:15:26 29 ноября 2015

Работы, похожие на Контрольная работа: Договір підряду на капітальне будівництво. Дисциплінарна та матеріальна відповідальність. Ліцензування в будівельній діяльності

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150314)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru