Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Договір майнового найму

Название: Договір майнового найму
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: курсовая работа Добавлен 11:55:14 14 марта 2011 Похожие работы
Просмотров: 1627 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Курсова робота на тему:

"Договір майнового найму"


Вступ

Актуальність теми. Як у процесі господарювання суб’єктів підприємницької діяльності,так і в побутовому житті громадян трапляється безліч ситуацій,коли ту чи іншу річ купувати обтяжливо або взагалі не вигідно(наприклад,у разі її тимчасової потреби).Поряд з тим деякі громадяни чи організації,що мають відповідне майно,тимчасово самі його не використовують. За таких обставин найліпшим способом задоволення потреб обох сторін видається укладання договору майнового найму(оренди),який слугує своєрідним засобом взаємодопомоги зацікавлених осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України (далі-ЦК) за договором найму(оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

На жаль,орендодавці,як правило,не надають належної уваги змісту договорів оренди,що укладаються. В більшості випадків договори оренди не містять додаткових механізмів,які б мінімізували або повністю виключали необхідність звертання в суд і,отже,мінімізували або повністю виключали в орендодавця збитки.

Так,якщо для несумлінного орендаря не має значення зміст договору,і достатньо,щоб орендодавець передав йому майно,то останньому необхідний такий договір,щоб він не тільки не міг бути визнаний неукладеним або недійсним,але й містив механізми,які б дозволяли орендодавцю швидко і з якнайменшими витратами захистити свої права та інтереси.

Як правило,захищаючи свої інтереси тільки з використанням засобів і можливостей,наданих чинним цивільним законодавством,орендодавці втрачають багато часу і засобів.

Практика орендних відносин свідчить про те,що в більшості випадків при укладанні договорів оренди орендодавці стикаються з проблемами невиконання або неналежного і/або невчасного виконання орендарями своїх зобов’язань. Перш за все,це несплата або невчасна сплата орендної плати. Природно,що орендодавець зацікавлений,щоб орендна плата сплачувалась,а зобов’ язання орендаря виконувались належним чином і вчасно.

Все сказане вище і зумовлює актуальність дослідження даної курсової роботи.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають в процесі передачі майна за договором майнового найму.

Предметом досліджуваної роботи є перехід відносин власності, які виникають при укладенні договору майнового найму.

Метою написання курсової роботи є дослідження і обробка кола проблем,які вирізняють поняття та значення договору майнового найму,його відмінність від інших цивільно-правових договорів на сучасному етапі розвитку українського законодавства та узагальнення висновків та відомостей,що стосуються даної проблеми.

Реалізація поставленої мети здійснюється шляхом вирішення кількох основних завдань:

1.Дослідити поняття та значення договору майнового найму в цивільному законодавстві України.

2.Висвітлити особливості договору майнового найму.

1. Історичні передумови виникнення договору майнового найму

1.1 Історичні аспекти виникнення договору майнового найму

Договір майнового найму існував не лише в нашій країні, але і в інших країнах світу. Але в кожній з них він мав свої особливості і відмінності.

У Стародавньому Римі договір майнового найму не мав таких різновидів, як в Україні: побутовий прокат, майновий найм, безоплатне користування майном. Там договір майнового найму відносився до консенсуальних договорів, які сформувались набагато пізніше від інших, і формалізм при їх укладанні був значно м’якший. Укладання договору майнового найму досягалось у Римі простою згодою сторін. У цю групу входили договори купівлі-продажу, найму (речей, послуг, роботи, доручення). Консенсуальні контракти також представляли собою замкнену групу. Ніякі інші угоди, навіть за ознакою відповідності консенсуальним контрактам, не могли бути сюди віднесені.

Основна ознака консенсуальних договорів, яка об'єднувала їх, полягала у настанні юридичних наслідків з моменту досягнення згоди про предмет договору без виконання яких-небудь додаткових формальностей.

Класичне Римське право знало три договори найму: найом речей (locatio-conductio rerum), найом послуг (locatiо-соnductiо ореrarum), найом праці (locatiо-соnductioо ореris). Між цими договорами є багато спільного, але є і суттєва різниця. Спільне полягає в тому, що у кожному з них одна сторона що-небудь передає другій у тимчасове користування за певну плату, а різниця у предметі договору - річ, послуга, праця. Разом з тим, існування трьох подібних договорів свідчить про різновидність найму, розвиток якого певною мірою обмежувався наявністю рабства. Всі необхідні роботи виконувалися рабами і звертання за послугами вільних осіб зустрічалося дуже рідко. Однак з розшаруванням вільних створюється прошарок незаможних селян, які потребують допомоги: малоземельні, безземельні селяни, міська біднота.

Ось такі три види договорів довгий час існували в Стародавньому Римі. Кожен зі своїми перевагами і недоліками, плюсами і мінусами. Але все ж і вони відіграли значну роль в історії становлення договору майнового найму.

Щодо нашої країни, то довгий час, задовго до виникнення оренди існували такі поняття як рента і чинш винайму.

Рентою називається частина доходу витвору (продукції) яку одержує властитель багацтв природи, приміром властитель землі, зужиткованої при тій продукції.

Треба відрізняти ренту від чиншу винайму. Часом у чинші міститься тільки сама рента, а частіше, рента є лише частиною чиншу. "Якщо винаймити такий грунт, що на його справлення властитель не видав нікому ані крейцаря і не вклав в нього ніякого капіталу, то річ ясна, що платиться лише за дари природи, котрі є його власністю, тобто платять лише за ренту. Отож, в цьому випадку, крім ренти нічого не ввійде в склад чиншу. Якщо ж властитель дає разом з землею і той капітал, що вложив в неї, тобто будинки економічні, знаряддя господарські, зерно під засів, худобу, то чинш, котрий треба платити, є не лише самою рентою, тобто платнею за користування з дарів природи, але є і зиском і доходом від вложеного капіталу"[23;с. 16].

Отже, можна сказати, що рента є деколи те ж саме, що і чинш.

У нашій країні до 1963 року розмежування між договором майнового найму, договором оренди і договором побутового прокату не було. Всі ці відносини майнового найму регулювалися Основами цивільного законодавства (ст. 53-55) і Цивільним кодексом (Глава 25.)[6; гл. 25].

Так за договором майнового найму наймодавець зобов'язується подати наймачеві майно у тимчасове користування за плату.

Обов'язковою умовою договору майнового найму є його оплатність. Наявність цієї умови і відрізняє його від договору про безоплатне користування майном.

Цивільний кодекс 18.07.1963 року встановлює відповідальність наймодавця перед наймачем за всякі недоліки в майні, крім тих, які були застережені ним при укладенні договору. Якщо за Цивільним кодексом 1922 року наймодавець міг бути звільнений від відповідальності за недоліки в майні, непомічені наймачем з його вини, наприклад, через неуважність при огляді найнятого майна, то за чинним законодавством за такі недоліки наймодавець повинен нести відповідальність при умові, що про них він не попередив наймача.Тобто, до уваги береться лише поведінка наймодавця - попередив він чи ні наймача про наявність даного недоліку в майні[5;c. 58]..

Разом з тим, слід мати на увазі, що до недоліків майна, за які несе відповідальність наймодавець належать не всі не застережені ним негативні властивості даного майна, а лише ті, в силу яких воно не відповідає умовам договору і своєму призначенню. Так, не можна вважати недоліком взятого на прокат майна те, що воно не нове, коли це майно справне і в договорі немає умови про надання наймачеві в користування нової речі.

Цивільний кодекс 1963 року до деякої міри обмежив право наймача здавати найняте майно в піднайом. Так, згідно ст. 168 Цивільного кодексу 1922 року наймач, як правило, міг здавати найняте майно в піднайом без дозволу наймодавця. Такий дозвіл вимагався лише тоді, коли це прямо було передбачено договором, а також при здачі в піднайм державного майна.

Глава 25 Цивільного кодексу 1963 р. регулювала всі види договору майнового найму.

1.2 Регулювання орендних відносин у вітчизняному законодавстві України

Одним з напрямів підвищення ефективності використання майна державних підприємств та організацій у сучасних умовах є передача його в оренду фізичним і юридичним особам. За допомогою оренди реалізуються як інтереси власника щодо отримання доходу з наявних у нього виробничих фондів, так і інтереси орендаря, який, не обтяжуючи себе щоразу придбанням необхідного обладнання, устаткування тощо у власність, має змогу ефективно використовувати найняте ним майно для здійснення своєї статутної діяльності.

Загальне поняття оренди сформульовано в ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 14 березня 1995 р.[8;cт.2]. Відповідно до цієї статті орендою визнається засноване на договорі строкове платне користування майном, що необхідне орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

З наведеного визначення випливає, що:

по-перше, орендні відносини мають виключно договірний характер і не можуть виникати на підставі планових завдань або інших адміністративно-управлінських актів;

по-друге, оренда передбачає передачу майна у користування (без надання права орендареві розпоряджатися орендованим майном);

по-третє, таке користування є платним, що забезпечується внесенням орендарем орендодавцеві орендної плати у визначених розмірах;

по-четверте, оренда передбачає передачу майна у строкове (тимчасове) користування. У разі закінчення строку, на який було укладено договір оренди, цей договір припиняється.

Майно, що передається в оренду, може використовуватися орендарем для здійснення як підприємницької (виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг, заняття торгівлею), так і іншої (задоволення лікувально-оздоровчих, просвітницьких, культурно-спортивних потреб тощо) діяльності.

Законодавство про оренду є одним з правових інститутів господарського законодавства України. Відносини щодо оренди майна регулює насамперед Закон України "Про оренду державного та комунального майна". Його особливість полягає в регулюванні двох груп відносин: організаційних, пов'язаних з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, їх структурних підрозділів; майнових між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Зазначений закон, незважаючи на його назву, має універсальний характер, оскільки його положеннями (якщо інше не передбачено законодавством та договором оренди) може регулюватися оренда майна інших форм власності (приватної та колективної).

Важливе значення для регулювання орендних відносин мають й інші акти законодавства України: декрети Кабінету Міністрів України "Про укладення договорів оренди приміщень підприємствами й організаціями торгівлі, громадського харчування та сфери послуг" від 29 грудня 1992 p. №20-92, "Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається" від 31 грудня 1992 р. №26-92, "Про впорядкування використання адміністративних будинків і нежитлових приміщень, що перебувають у державній власності" від 11 січня 1993 р. №5-93, "Про приватизацію цілісних майнових комплексів державних підприємств та їх структурних підрозділів, зданих в оренду" від 20 травня 1993 p. №57-93; Закон України "Про приватизацію державного майна" від 4 березня 1992 p.; постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Методики оцінки вартості об'єктів оренди, Порядку викупу орендарем оборотних матеріальних засобів та Порядку надання в кредит орендареві коштів та цінних паперів" від 10 серпня 1995 р. №629; Типові договори оренди, затверджені наказом Фонду державного майна України від 23 серпня 2000 p. №1774, та ряд інших нормативних актів.

Закон України "Про оренду державного та комунального майна" визначає, яке саме майно може бути об'єктом оренди. Насамперед об'єктами оренди, за цим законом, є цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць). Закон (п. 1 ст. 4) під цілісним майновим комплексом розуміє господарський об'єкт із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання.

Оскільки майно підприємства, крім основних фондів, становлять також оборотні кошти та інші цінності, законодавством встановлений спеціальний порядок передачі їх орендареві. Так, грошові кошти та цінні папери з урахуванням дебіторської та кредиторської заборгованості орендодавець надає орендареві на умовах кредиту за ставкою рефінансування Національного банку України. Надання орендареві в кредит коштів та цінних паперів здійснюється на підставі кредитного договору, який укладається одночасно з договором оренди. Строк надання кредиту не повинен перевищувати строку дії договору оренди. У разі розірвання кредитного договору, закінчення строку його дії або припинення договору оренди орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві надані йому кошти та цінні папери.

Інші оборотні матеріальні засоби (тобто негрошові кошти і нецінні папери) викуповуються орендарем згідно з договором купівлі-продажу, який укладається одночасно з договором оренди. Плата за придбані оборотні матеріальні засоби вноситься орендарем протягом 30 календарних днів з моменту укладання договору. Створеному членами трудового колективу господарському товариству орендодавець може продати оборотні матеріальні засоби в кредит за умови оплати ним не менш як 30 відсотків їхньої вартості. При цьому термін оплати оборотних матеріальних засобів не повинен перевищувати одного року з дати укладення договору купівлі-продажу. Розміри чергових внесків та строки їх сплати визначаються у договорі купівлі-продажу.

Об'єктами оренди, за Законом України "Про оренду державного та комунального майна", можуть також бути нерухоме (будівлі, споруди,.приміщення) та інше окреме індивідуально-визначене майно підприємств, а також майно, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації).

Разом з тим не можуть бути об'єктами оренди цілісні майнові комплекси державних підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць), що здійснюють діяльність, передбачену ч. 1 ст. 4 Закону України "Про підприємництво" (це діяльність, пов'язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів), а також цілісні майнові комплекси казенних підприємств.

Законодавчими актами України може бути доповнено перелік державних підприємств, майнові комплекси яких не можуть бути об'єктами оренди. Так, згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається" від 31 грудня 1992 р. №26-92 не допускається, зокрема, передача в оренду радіотелевізійних передавальних центрів та об'єктів, що становлять загальнодержавну систему зв'язку; магістральних ліній електропередачі, магістральних трубопроводів; магістральних залізниць, автомобільних шляхів державного значення, метрополітенів; гідро- і атомних електростанцій; протирадіаційних споруд тощо[24;c. 145].

2. Істотні умови договору майнового найму

2.1 Договір майнового найму

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК України).

Договір найму є найпоширенішим зобов'язанням з передачі майна у користування. У главі 58 ЦК України врегульовуються відносини з договору найму. Слід зауважити, що у законодавстві та науковій літературі поряд з терміном «найм» широко вживаються терміни «оренда», «лізинг», «прокат», якими позначають однотипні за своєю юридичною природою договори, кожен з яких має певні особливості, обумовлені предметом найму.

Договір майнового найму відрізняється від інших (суміжних) цивільно-правових договорів такими ознаками:

1) наймач отримує майно не у власність, а лише у тимчасове користування. Цим договір майнового найму відрізняється від договорів купівлі-продажу, міни, дарування, за якими одержувач майна стає його власником. Крім цього, оскільки користування майном за договором найму є тимчасовим, після закінчення строку договору або у разі його дострокового розірвання наймач зобов'язаний повернути майно у тому самому стані, в якому він його одержав;

2) оскільки надане наймачеві майно підлягає Поверненню, предметом договору найму можуть бути:

— річ, що визначена індивідуальними ознаками і зберігає свій

первісний вигляд при неодноразовому використанні, тобто неспоживна річ. Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Особливості найму окремих видів майна встановлюються нормами ЦК України та іншими законами;

— майнові права, наприклад земельні паї;

— підприємство як єдиний майновий комплекс (ст. 191 ЦК України).

Надаючи важливого значення змісту договору оренди майна, законодавець спеціально визначив істотні умови договору, тобто ті, які мають юридичне значення, впливають на формування і суть правовідносин, що виникають з цього договору. Значення визначення істотних умов полягає в тому, що в разі недосягнення сторонами домовленості хоч би за однією з них такий договір не вважається укладеним.
Відповідно до ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" істотними умовами договору оренди є:
об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації)[8;ст. 10].Оцінка об'єкта оренди здійснюється за Методикою оцінки вартості об'єктів оренди, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1995 р. №629. Зазначена Методика передбачає особливості оцінки вартості цілісного майнового комплексу (при цьому обов'язковим є проведення повної інвентаризації відповідно до Положення про інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються, а також майна державних підприємств та організацій, яке передається в оренду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 1993 р. №158), оцінки вартості будівель, споруд, приміщень, яка проводиться експертним шляхом згідно з Порядком проведення експертної оцінки при передачі в оренду державного майна, що затверджується Фондом державного майна України, та оцінки вартості іншого, окремого індивідуально-визначеного майна, яка проводиться з урахуванням вимог Методики оцінки вартості майна під час приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2000 р. №1554;
термін, на який укладається договір оренди, що визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки, має переважне право, за інших рівних умов, на продовження договору оренди на новий термін; орендна плата, що є платежем, який вносить орендар орендодавцеві незалежно від наслідків господарської діяльності. Методика розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 р. №7861. Відповідно до цієї Методики (Додаток №1 та Додаток №2) орендна ставка за використання цілісних майнових комплексів державних підприємств встановлена залежно від сфери діяльності цих підприємств і коливається у межах від 3 до 10 відсотків до залишкової вартості основних засобів. Орендні ставки за використання нерухомого майна також залежать від цільового призначення орендованого майна і коливаються від 1 до 20 відсотків до вартості нерухомого майна, визначеної експертним шляхом. Розмір річної орендної плати у разі оренди окремого індивідуально-визначеного майна встановлюється за згодою сторін, але не менш як 5 відсотків вартості орендованого майна, а у разі коли орендарем є суб'єкт малого підприємництва - не менш як 4 відсотки вартості орендованого майна.
У разі визначення орендаря на конкурсних засадах умовами конкурсу може бути передбачено більший розмір орендної плати. Строки внесення орендної плати, як правило, визначаються у договорі, проте зазначена Методика рекомендує в договорі оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства встановлювати, що сплата орендних платежів має проводитися щоквартально в 5-денний термін від дати, встановленої для подання квартальних бухгалтерських звітів (балансів), а за IV квартал - у 10-денний термін від дати, встановленої для подання річного бухгалтерського звіту (балансу)[25;187]. Методику розрахунку, граничні розміри та порядок використання орендної плати для об'єктів, що належать Автономній Республіці Крим, визначають органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, а для об'єктів, що перебувають у комунальній власності, - органи місцевого самоврядування.

Орендна плата встановлюється, як правило, у грошовій формі. Залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря за згодою сторін вона може встановлюватись у натуральній або грошово-натуральній формі. Розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін, а також на вимогу однієї зі сторін у разі зміни цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України. Орендар має право вимагати відповідного зменшення орендної плати, якщо з незалежних від нього обставин змінилися передбачені договором умови господарювання або істотно погіршився стан об'єкта оренди; порядок використання амортизаційних відрахувань.

У разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря останній зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди. Якщо орендар допустив погіршення стану орендованого майна або його загибель, він повинен відшкодувати орендодавцеві збитки, якщо не доведе, Що погіршення або загибель майна сталися не з його вини. Орендар має право залишити за собою проведені ним поліпшення орендованого майна, здійснені за рахунок власних коштів, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без заподіяння йому шкоди. Якщо орендар за рахунок власних коштів здійснив за згодою орендодавця поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від майна, щоб не заподіяти йому шкоди, орендодавець зобов'язаний компенсувати йому зазначені кошти, якщо інше не визначено договором оренди. Вартість поліпшень орендованого майна, зроблених орендарем без згоди орендодавця, які не можна відокремити без шкоди для майна, компенсації не підлягає; виконання зобов'язань за договором оренди, яке має здійснюватися відповідно до загальних вимог, встановлених Цивільним кодексом щодо виконання договорів.

Орендодавець зобов'язаний:

- передати об'єкт оренди орендареві у строки і на умовах, визначених у договорі оренди. У разі порушення цього зобов'язання орендар має право вимагати від орендодавця передачі об'єкта та відшкодування збитків, завданих затриманням передачі, або відмовитись від договору і вимагати відшкодування збитків, завданих йому невиконанням договору оренди;

- проводити за свій рахунок капітальний ремонт зданого в оренду майна, якщо інше не передбачено законом або договором.

За договором оренди орендаря може бути зобов'язано використовувати об'єкт оренди за цільовим призначенням відповідно до профілю виробничої діяльності підприємства, майно якого передано в оренду, та виробляти продукцію в обсягах, необхідних для задоволення потреб регіону. Орендар також зобов'язаний:

- використовувати та зберігати орендоване майно відповідно до умов договору, запобігати його пошкодженню, псуванню;

- вносити орендну плату своєчасно і в повному обсязі.

Договором оренди можуть бути встановлені й інші обов'язки сторін: відповідальність сторін за невиконання обов'язків за договором оренди, у тому числі за зміну або розірвання договору в односторонньому порядку, встановлена законодавчими актами України, а також конкретними укладеними договорами оренди;

За згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови.

2.2 Правові наслідки порушення умов договору майнового найму

Договір найму (оренди) припиняється у разі:

1) закінчення строку його дії;

2) смерті фізичної особи-наймача, якщо інше не встановлено договором або законом;

3) ліквідації юридичної особи, яка була наймачем або наймодавцем;

4) розірвання договору на вимогу однієї із сторін у випадках, передбачених законом.

Головною підставою припинення цього зобов'язання є закінчення строку договору. Однак якщо наймач і далі користується майном після закінчення строку договору найму, то, якщо немає заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який було раніше встановлено договором.

Від договору найму (оренди), укладеного на невизначений строк, кожна із сторін може відмовитися в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за 1 місяць, а у разі найму нерухомого майна — за 3 місяці. Договором або законом може бути встановлено інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк.

Договір найму (оренди), укладений на певний строк, може бути розірвано лише у випадках, встановлених законом. Зокрема, відповідно до ст. 783 ЦК, наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо:

1) наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі;

2) наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі;

3) наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі;

4) наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту було покладено на наймача[3;ст. 783].

Наймач має право вимагати розірвання договору найму, якщо:

1) наймодавець передав у користування річ, якість якої не відповідає умовам договору та призначенню речі;

2) наймодавець не виконує свого обов'язку щодо проведення капітального ремонту речі.

У разі припинення договору наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому її було одержано, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Інакше наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Цивільним кодексом встановлено загальне правило, за яким у разі переходу права власності на здане в найом майно від наймодавця до іншої особи договір найму зберігає чинність для нового власника. Стосовно оренди державного майна Законом України «Про оренду державного майна» встановлено, що рішення державного органу про приватиза¬цію об'єкта оренди є підставою припинення договору оренди. Доцільність такого правила не викликає сумніву, бо оренда майна не може бути перешкодою приватизації державної власності. Проте, як здається, це правило має стосуватися лише договору оренди без права викупу орендованого майна, бо оренда майна з правом майбутнього викупу є одним із способів приватизації державного майна. Крім приватизації орендованого об'єкта, договір оренди припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; викупу об'єкта оренди; загибелі об'єкта оренди. Договір оренди може бути розірвано достроково за згодою сторін, а на вимогу однієї із сторін він може бути достроково розірваний за рішенням суду, арбітражного суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавством. У разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження орендар зобов'язаний повернути об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди. З припиненням договору у сторін виникають певні права і обов'язки щодо поліпшень орендованого майна. На орендодавця покладається обов'язок компенсувати затрати орендаря на відповідні поліпшення, якщо він здійснив їх за згодою орендодавця і за рахунок своїх коштів, звичайно, якщо інше не визначено у договорі оренди. Якщо орендар здійснив поліпшення орендованого майна без відома орендодавця, орендодавець може, але не зобов'язаний, компенсувати проведені орендарем затрати. У разі відмови орендодавця від такої компенсації орендар має право привласнити ті поліпшення, які можуть бути відокремлені від орендованого майна без заподіяння йому шкоди. Вартість поліпшень, які зроблені орендарем без згоди орендодавця і які не можна відокремити без шкоди для майна, відшкодуванню не підлягає.

Законом про оренду не визначаються конкретні розміри і форми майнової відповідальності за невиконання обов'язків за договором, а лише констатується, що сторони несуть відповідальність, встановлену законодавчими актами України за договором. Це дає підстави стверджувати, що відповідальність за порушення умов договору, невиконання або неналежне виконання сторонами обов'язків може бути не тільки у формі відшкодування заподіяних збитків (шкоди), а й у формі оплати неустойки, передбаченої законом і обумовленої в договорі.

3. Загальна характеристика окремих видів договору майнового найму

3.1 Договір оренди

Одним із напрямів підвищення ефективності використання майна державних підприємств і організацій у сучасних умовах є передача його в оренду фізичним та юридичним особам. За допомогою оренди реалізуються як інтереси власника щодо отримання доходу з наявних у нього виробничих фондів, так і інтереси орендаря, який, не обтяжуючи себе щоразу придбанням необхідного обладнання, устаткування тощо у власність, має змогу ефективно використовувати найняте ним майно для здійснення своєї статутної діяльності.

Оренда — це один із видів майнового найму. Відносини оренди регулюються спеціальним нормативним актом — Законом України «Про оренду державного майна» (1995 р.). Крім того, деякі питання оренди регулюються Законом України «Про приватизацію майна державних підприємств» (1992 р.)/Земельним кодексом України (1992 р.) та іншими законодавчими актами, постановами і декретами Кабінету Міністрів України, рішенням Фонду державного майна України.

З наведеного визначення випливає, що:

• по-перше, орендні відносини мають виключно договірний характер і не можуть виникати на підставі планових завдань або інших адміністративно-управлінських актів;

• по-друге, оренда передбачає передачу майна у користування (без надання права орендареві розпоряджатися орендованим майном);

• по-третє, таке користування є платним, що забезпечується внесенням орендарем орендодавцеві орендної плати у визначених розмірах;

• по-четверте, оренда передбачає передачу майна у строкове (тимчасове) користування. У разі закінчення строку, на який було укладено договір оренди, цей договір припиняється.

Майно, що передається в оренду, може використовуватися орендарем для здійснення як підприємницької (виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг, зайняття торгівлею), так і іншої (задоволення лікувально-оздоровчих, просвітницьких, культурно-спортивних потреб тощо) діяльності.

Законодавство про оренду є одним з правових інститутів господарського законодавства України. Відносини щодо оренди майна регулює, насамперед, Закон України «Про оренду державного та комунального майна». Його особливість полягає в регулюванні двох груп відносин: організаційних, пов'язаних із передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, їх структурних підрозділів; майнових між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Об'єктами оренди за Законом «Про оренду державного та комунального майна» можуть також бути нерухоме (будівлі, споруди, приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно (машини, устаткування та інші облікові одиниці основних засобів, нематеріальні активи, малоцінні та швидкозношувані предмети, виробничі запаси, незавершене будівництво, готова продукція, незавершене капітальне будівництво та інші цінності, що виділяються в самостійний об'єкт оренди).

Закон «Про оренду державного та комунального майна» визначає, яке саме майно може бути об'єктом оренди. Насамперед, об'єктами оренди за цим законом є цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць). Закон (п. 1 ст. 4) під цілісним майновим комплексом розуміє окремі будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, інструменти, інші матеріальні цінності або ще наприклад господарський об'єкт із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання,

Зміст договору визначається сукупністю його умов. Закон про оренду встановлює, що у договорі оренди мають бути визначені об'єкт оренди (склад і вартість майна), строк, на який укладається договір оренди, орендна плата, порядок використання амортизаційних відрахувань, відновлення орендованого майна та умови його повернення. За згодою сторін у договорі оренди можуть бути й інші умови. Умови договору оренди зберігають свою силу і у випадках, коли після його укладення законодавством будуть встановлені правила, які погіршують становище орендаря. Реорганізація орендодавця не є підставою для зміни умов договору чи розірвання його. Договір оренди є консесуальним договором, бо він вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору, а передача об'єкта оренди орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.

До істотних умов договору належить орендна плата, що є фіксованим платежем, який орендар вносить орендодавцеві незалежно від наслідків господарської діяльності. Розмір орендної плати визначається з урахуванням вартості орендованого майна. Оцінка вартості майна проводиться за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Строк договору оренди визначається за погодженням сторін, тобто він може бути укладений на будь-який строк; укладення договору оренди без зазначення строку не допускається. При відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору він вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Орендар має переважне право на продовження строку дії договору.

3.2 Договір безоплатного користування майном

У цивільному праві існують відносини безоплатного користування майном. У Цивільному кодексі України 2003 р. договір безоплатного користування майном названо «позичкою». За договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.

Відмінність договору позички від схожого з ним договору позики полягає в такому. За договором позички право власності на річ зберігається за її власником, річ передається в тимчасове користування. За договором позики річ передається у власність. За договором позички передається індивідуально визначена річ, а за договором позики може бути передана річ, визначена родовими ознаками, і гроші. Крім того, договір позички завжди безоплатний, а договір позики може бути як безоплатним, так і платним. У ст. 827 ЦК України визначається, що до договору позички застосовуються положення гл. 58 ЦК України щодо майнового найму (оренди).

Сторонами за договором позички є позичкодавець і користувач. Позичкодавцем можуть бути юридичні особи приватного права, якщо інше не визначено законом або установчими документами, юридичні особи публічного права, якщо це відповідає їх правовому статусу, а також фізичні особи. Разом з тим позичкодавцем може бути як власник майна, так і особа, яка здійснює управління цим майном. Законодавством встановлено певні обмеження щодо можливості надання майна в позичку юридичними особами. Юридична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, не може передавати річ у безоплатне користування особі, яка є її засновником, учасником, керівником, членом її органу управління або контролю.

Відповідно до ст. 828 ЦК України договір позички між фізичними особами може укладатися усно, між юридичними особами, а також між юридичною та фізичною особами — у письмовій формі. Договір позички транспортного засобу, у якому хоча б однією стороною є фізична особа, укладається в письмовій формі. Деякі особливості має укладення договору позички будівлі, іншої капітальної споруди (ст. 793 ЦК України). Договір позички відносно нерухомості обов'язково укладається в письмовій формі, а якщо він укладається строком на один рік і більше, то підлягає ще й нотаріальному посвідченню.

Предметом договору позички можуть бути речі, визначені індивідуальними або родовими ознаками, що є споживаними, неспоживаними та оборотоздатними.

До істотних умов договору позички належать предмет та безоплатність договору.

Обов'язки позичкодавця за договором позички прямо залежать від того, є договір реальним або консенсуальним. У коисенсуальному договорі насамперед виникає обов'язок передати річ користувачу. Згідно зі ст. 830 ЦК України, якщо позичкодавець не виконує обов'язку передати річ у користування, друга сторона має право вимагати розірвання договору позички та відшкодування завданих збитків. Позичкодавець повинен передати річ у стані та комплекті, обумовленому договором, а також повідомити користувача про всі недоліки речі й попередити користувача про всі права третіх осіб на річ. Позичкодавець зобов'язаний за власний рахунок здійснювати капітальний ремонт речі, переданої в позичку. Користувач зобов'язаний у належний спосіб утримувати отриману в безоплатне користування річ. Користувач зобов'язаний користуватися річчю за її призначенням або відповідно до мети, визначеної в договорі. Невиконання цієї умови є підставою для розірвання договору на вимогу позичкодавця (п. 2 ст. 834 ЦК України). Користувач зобов'язаний користуватися річчю особисто, якщо інше не встановлено договором (п. 2 ст. 833 ЦК України). Після закінчення строку дії договору позички користувач зобов'язаний повернути позичкодавцю річ у такому самому стані, що був на момент її передання (п. З ст. 833 ЦК України).

Договір позички може бути розірваний користувачем у будь-який Час до спливу строку договору внаслідок повернення речі. Якщо річ потребує особливого догляду або зберігання, користувач зобов'язаний повідомити позичкодавця про відмову від договору не пізніше як за сім днів до повернення речі. Позичкодавець має право до закінчення строку дії договору розірвати договір, якщо у зв'язку з непередбаченими обставинами річ стала потрібною йому самому або якщо користування річчю не відповідає її призначенню та умовам договору чи річ самочинно передана в користування іншій особі або в результаті недбалого поводження з річчю вона може бути знищена або пошкоджена^ У п. З ст. 834 ЦК України передбачено, що особа, яка стала власником речі, переданої в користування, має право вимагати розірвання договору, який укладено без визначення строку. Про розірвання договору користувач має бути повідомлений заздалегідь у строк, що відповідає меті позички.

Згідно зі ст. 835 ЦК України договір позички припиняє існувати в разі смерті фізичної особи або ліквідації юридичної особи, якій річ було передано в користування, якщо інше не встановлено договором.

Законом передбачено, що коли після припинення договору користувач не повертає річ, позичкодавець має право вимагати її примусового повернення, а також відшкодування завданих збитків[27;c. 96].

3.3 Договір лізингу

Лізинг є специфічним різновидом найму (оренди), що в деяких випадках може поєднувати в собі ознаки купівлі-продажу (поставки). Підтвердженням цього є положення ч. 2 ст. 806 ЦК України, відповідно до яких до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду), купівлю-продаж та положення про договір поставки з урахуванням особливостей, встановлених спеціальним законодавством.
Використання лізингу в господарській практиці часто зумовлюється відсутністю або недостатністю коштів для придбання майна у власність. З огляду на це фахівці вважають лізинг одним з найбільш перспективних шляхів розвитку відносин власності та залучення інвестиційних коштів.

Загальне визначення лізингу міститься у ст. 292 ГК України, згідно з якою лізингом вважається господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або надувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів[4;ст. 292]. Фактично це визначення відтворене у ст. 806 ЦК України, який, щоправда, називає передачу у лізинг майна, що належить лізингодавцю, "прямим", а майна, що спеціально придбавається для передачі у лізинг відомому лізингоодержувачу - "непрямим" лізингом, по суті чітко виділяючи види лізингу:

1. Прямий лізинг - передбачає передачу лізингодавцем лізингоодержувачу власного майна, набутого без попередньої домовленості з лізингоодержувачем. Відносини прямого лізингу регулюються зазначеними вище загальними положеннями ГК, ЦК з урахуванням положень про найм (оренду), а також у відповідних випадках - загальних положень про купівлю-продаж та положень про договір поставки.

2. Непрямий лізинг - передбачає передачу лізингодавцем лізингоодержувачу майна, набутого ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача У відповідного постачальника (продавця) майна. На відміну від прямого лізингу, відносини непрямого лізингу регулюються, окрім загальних положень зазначених вище нормативних актів, актом спеціальним - Законом України "Про фінансовий лізинг", згідно з яким він називається, відповідно, "фінансовим лізингом". Згідно зі ст. 1 цього Закону за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

З огляду на суттєву різницю в правовому регулюванні видів лізингу ознаки лізингу розкриватимуться з урахуванням зазначеної класифікації.

Характеристика лізингу

Виходячи із положень ст. 292 ГК України, лізингом є господарська діяльність. Відтак, за змістом цього нормативного акта, остання повинна відповідати вимогам ст. З ГК України, зокрема, здійснюватися суб'єктами господарювання. Проте це положення правомірне лише щодо відносин прямого лізингу.

Із визначення фінансового лізингу, а також його суб'єктів, що містяться у спеціальному акті законодавства - Законі України "Про фінансовий лізинг" - випливає, що фінансовий лізинг не обов'язково являє собою господарську діяльність, а сторонами відповідного договору можуть бути особи, наявність статусу суб'єктів господарської (зокрема, підприємницької) діяльності у яких не є обов'язковою. Так, згідно зі ст. 4 цього Закону його суб'єктами можуть бути лізингодавець - юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу; лізингоодержувач - фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця; продавець (постачальник) - фізична або юридична особа, в якої лізингодавець набуває річ, що в наступному буде передана як предмет лізингу лізингоодержувачу; інші юридичні або фізичні особи, які є сторонами багатостороннього договору лізингу[9;ст. 4]. Тобто, у договорі фінансового лізингу мають право брати участь як фізичні та юридичні особи незалежно від наявності у них статусу суб'єктів господарської (підприємницької) діяльності (зокрема, органи влади, фізичні особи без статусу суб'єктів підприємницької діяльності тощо). Натомість, у договорі прямого лізингу мають право брати участь лише суб'єкти господарської діяльності, зважаючи на те, що Закон України "Про фінансовий лізинг" не поширюється на відповідні відносини.

Законом України "Про фінансовий лізинг" передбачена особливість стосовно одного з суб'єктів непрямих лізингових відносин - лізингодавця. Ним, відповідно до ст. 4 Закону, може бути виключно юридична особа. Інститут прямого лізингу таких обмежень не передбачає, дозволяючи фізичним особам - суб'єктам підприємницької діяльності бути лізингодавцями.

Із набранням чинності Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", який відніс операції фінансового лізингу до категорії фінансових послуг, практичного значення набуло виокремлення лізингодавців - юридичних осіб, здійснення операцій фінансового лізингу у яких є виключним видом діяльності (спеціалізовані лізингові компанії), та суб'єктів, які вступають у лізингові відносини, проте надання таких фінансових послуг не є для них виключним видом діяльності. Перші набувають статусу фінансових установ після внесення про них запису до Державного реєстру фінансових установ у порядку, передбаченому означеним Законом та Положенням про Державний реєстр фінансових установ, затв. розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28 серпня 2003 р. №41.

Для других набуття такого статусу, незважаючи на надання ними фінансових послуг у вигляді операцій фінансового лізингу, не є обов'язковим. Діяльність юридичних осіб, які систематично надають фінансові послуги, зокрема з фінансового лізингу, або уклали хоча б один договір про надання відповідних фінансових послуг на загальну суму, що перевищує 80 тис. грн., регулюється іншим нормативним актом - Положенням про надання окремих фінансових послуг юридичними особами - суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, затв. розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 22 січня 2004 р. №21. За змістом п. 2 цього документа юридична особа має змогу систематично (укладання трьох та більше договорів про надання фінансових послуг протягом календарного року) надавати фінансові послуги з фінансового лізингу в разі, якщо в її установчих документах зазначена діяльність з надання цього виду фінансових послуг за умови взяття на облік у Держфінпослуг та наявності:

- внутрішніх правил з надання фінансових послуг, затверджених уповноваженим органом юридичної особи, якому надано відповідні повноваження;

- кваліфікованих працівників, які безпосередньо здійснюють діяльність з надання фінансових послуг (укладення та виконання відповідних договорів), що не мають непогашеної або не знятої судимості за корисливі злочини.

За договором прямого та фінансового лізингу лізингодавець передає лізингоодержувачу майно (предмет лізингу).

Згідно з ч. З ст. 292 ГК України (ст. З Закону України "Про фінансовий лізинг") предметом договору прямого (фінансового) лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів. Іншими словами, предметом прямого (фінансового) лізингу може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів відповідно до Законодавства, в тому числі продукція, вироблена державними підприємствами (машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи телекомунікацій тощо), не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.

Майно, що передається у прямий лізинг, повинне бути власністю лізингодавця або набуватись ним у господарське відання.

Ця ознака є тим критерієм, за яким, як йшлося вище, прямий лізинг відрізняється від фінансового. Згідно з умовами прямого лізингу лізингодавець інвестує власні чи залучені фінансові кошти з метою придбання (отримання у господарське відання) майна без попереднього погодження з лізингоодержувачем. Власне, на момент набуття цього майна особа є лише потенційним лізингодавцем і може взагалі не ставити за мету передання майна в лізинг; відповідно, не існує відносин з особою - потенційним лізингоодержувачем.

При фінансовому лізингу лізингодавець набуває у власність річ, яка стає предметом лізингу, у продавця (постачальника) для наступної її передачі лізингоодержувачу[28;c. 8-11].

Лізингодавець у договорі фінансового лізингу набуває майно згідно із встановленими лізингоодержувачем специфікаціями та умовами. Тобто, на відміну від інститутів найму (оренди), а також прямого лізингу, які характеризуються наявністю у наймодавця (орендодавця, лізингодавця) предмета найму (оренди, прямого лізингу), лізингодавець за договором фінансового лізингу приймає від лізингоодержувача попереднє замовлення на відповідне майно, необхідне останньому, і, після виконання замовлення, передає йому це майно.

За договором прямого лізингу лізингодавець передає лізингоодержувачу майно у користування.

Користування предметом лізингу є квінтесенцією відносин, що складаються між сторонами договору лізингу як різновиду договору найму. Після закінчення строку договору фінансового лізингу майно, що складає предмет прямого (фінансового) лізингу, повертається лізингодавцю.

Прямий та фінансовий види лізингу передбачають строкове користування предметом лізингу. Проте, на відміну від прямого лізингу, щодо якого законодавством не встановлено чітких строків користування, законодавство про фінансовий лізинг чітко встановлює мінімальні межі такого строку - один рік. Максимальною межею строк користування предметом фінансового лізингу не обмежений.

Майно передається лізингоодержувачу за умови сплати останнім періодичних лізингових платежів. їх сума нормативно не встановлена і визначається за угодою сторін. Щоправда слід мати на увазі, що оскільки обидва види лізингу - прямий і фінансовий - є різновидами найму (оренди), на них поширюються обмеження, пов'язані з передачею в оренду державного та комунального майна, зокрема і щодо мінімальних розмірів орендної плати.

договір найм майновий позичка оренда

Висновок

Можна прокинутися вранці в орендованій квартирі, переглянути фільм, взятий вчора на прокат, поїхати на роботу на службовому автомобілі, взятим за договором лізингу, працювати на протязі дня в споруді, взятій в оренду в держави для ведення виробництва, а у вільний час грати в футбол на орендованій земельній ділянці. Чи не є це 100% доказом того, що інститут оренди в цивільному праві відкриває велику кількість можливостей для споживача та вигодонабувача? По-перше оренда у всіх своїх формах дозволяє користуватися тим чи іншим дорогим майном часто недоступним для купівлі. Це дозволяє інтенсивно розвивати економіку держави. По-друге оренда у всіх своїх формах і проявах дозволяє наймодавцеві отримувати плату, яку можна кваліфікувати, як прибуток. Це забезпечує ефективне використання ресурсів, якими власник скористатися не спроможний.

Все вищесказане навіває на думку про особливо важливу роль законодавства в регулюванні орендних відносин. Як бачимо Цивільний Кодекс 2004 у досить повному обсязі охопив оренду та всі її види. Для України, як країни, що стоїть на шляху розвитку, на шляху вступу до ЄС інститут оренди займає далеко не останнє місце, що не потребує доказів.

Слід зазначити,що поняття договору майнового найму існувало ще в часи Римської імперії. Класичне Римське право знало три договори найму: найом речей, найом послуг, найом праці

Отже, закріпимо найважливіші моменти даної курсової роботи:

1. орендні відносини мають виключно договірний характер і не можуть виникати на підставі планових завдань або інших адміністративно-управлінських актів;

2. оренда передбачає передачу майна у користування (без надання права орендареві розпоряджатися орендованим майном);

3. таке користування є платним, що забезпечується внесенням орендарем орендодавцеві орендної плати у визначених розмірах;

4. оренда передбачає передачу майна у строкове (тимчасове) користування. У разі закінчення строку, на який було укладено договір оренди, цей договір припиняється.

5. сторони в оренді: наймодавець і наймач, які наділені правами та обов’язками щодо оренди, треті особи.

6. до видів оренди зараховуються: оренда земельної ділянки, лізинг, прокат, оренда будівлі або іншої капітальної споруди, оренда транспортних засобів.


Список використаної літератури

1. Конституція України ВВР, 1996, №30, ст. 141 із змінами, внесеними згідно із Законом №2222-IV (2222-15) від 08.12.2004, ВВР, 2005, №2, ст. 44

2. Закон України «Про внесення змін до Конституції України» ВВР, 2005, №2, ст. 44)

3. Цивільний Кодекс України, ВВР, 2003, NN 40-44, ст. 356

4. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р., №436-ІV // ВВР України. –2003. –№18. –Ст. 144.

5. Цивільний кодекс Української РСР,1922

6. Цивільний кодекс Української РСР,1963 (Кодекс втратив чинність на підставі Кодексу №435-IV (435-15) від 16.01.2003, ВВР, 2003, NN 40-44, ст. 356)

7. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» вiд 28.12.1994 р.,№334/94-ВР // ВВР України. –1995. -№4. –Ст. 28.

8. Закон України”Про оренду державного та комунального майна”, ВВР, 1992, №30, ст. 416

9. Закон України «Про фінансовий лізинг»,ВВР, 1998, №16, ст. 68

10. Закон України “Про внесення змін до Закону України "Про лізинг"”,ВВР, 2004, №15, ст. 231

11. Закон України “Про приватизацію державного майна”,ВВР, 1992, №24, ст. 348

12. Закон України”Про приєднання України до Конвенції УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг»,ВВР, 2006, №16, ст. 138

13. Закон України Про оренду землі”, ВВР, 1998, №46-47, ст. 280

14. Декрет Кабінету Міністрів України „Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається” від 31 грудня 1992 р. №26-92.

15. Декрет Кабінету Міністрів України "Про укладення договорів оренди приміщень підприємствами й організаціями торгівлі, громадського харчування та сфери послуг" від 29 грудня 1992 p. №20-92,

16. Декрет Кабінету Міністрів України "Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається" від 31 грудня 1992 р. №26-92,

17. Декрет Кабінету Міністрів України "Про впорядкування використання адміністративних будинків і нежитлових приміщень, що перебувають у державній власності" від 11 січня 1993 р. №5-93,

18. Декрет Кабінету Міністрів України "Про приватизацію цілісних майнових комплексів державних підприємств та їх структурних підрозділів, зданих в оренду" від 20 травня 1993 p. №57-93

19. Декрет Кабінету Міністрів України Про додаткове регулювання орендних відносин. Від 15.12.92 року. №9-92

20. Цивільний кодекс України: Коментар. — X.: ТОВ «Одіссей», 2003.

21. Цивільне право України: Підручник. У 2-х кн. / За ред. О.В. Дзери та Н.С. Кузнецової. - К.Юрінком, 2001.

22. Цивільно-правові засоби захисту права власності в Україні. - К.Юрінком, 2001.

23. Берестова І. Е. Цивільне право України. - К.: НАВСУ, 2005

24. Борисов В.І. Цивільне право. - К.: Юрінком Інтер, 2004.

25. Пахалюк М.В. Цивільне право України. - Х.: Право, 2004.

26. Панченко М.І. Цивільне право - К.: Знання, 2005.

27. Щербіна В.С. Господарське право України: Навч. посібник. – 3-є вид., перероб. і доп. – К.: Юрінком Інтер, 2002.- 392 с.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:09:58 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
10:05:30 29 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Договір майнового найму

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150514)
Комментарии (1836)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru