Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Контрольная работа: Організація міжбюджетних відносин в Україні

Название: Організація міжбюджетних відносин в Україні
Раздел: Рефераты по финансовым наукам
Тип: контрольная работа Добавлен 16:28:15 27 февраля 2011 Похожие работы
Просмотров: 224 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Зміст

Вступ

Організація міжбюджетних відносин в Україні

Висновки та рекомендації

Використана література

Вступ

Тема дослідницької роботи "Організація міжбюджетних відносин в Україні".

В роботі проведено аналіз системи організації міжбюджетних відносин в Україні, висвітлено наявні проблеми, внесено пропозиції щодо вдосконалення механізмів регулювання фінансових відносин між центральною владою і органами місцевого самоврядування в контексті оптимального співвідношення централізації та децентралізації.

Забезпечення збалансованого соціально-економічного розвитку країни неможливе без створення обґрунтованої системи міжбюджетних відносин. І хоча її формування розпочалося з набуттям Україною незалежності, через значну неоднозначність та суперечливість даного питання воно остаточно не вирішене й досі. Отже, не випадково, що йому постійно приділяють увагу державні діячі, суб'єкти бюджетних правовідносин, дослідники у галузі державного управління та фінансів.

Проблеми організації міжбюджетних відносин, фінансового вирівнювання розвитку регіонів, зміцнення фінансової бази місцевого самоврядування входять до кола наукових інтересів багатьох учених. Зокрема, даній проблематиці присвячено праці вітчизняних науковців С. Буковинського, О. Василика, О. Кириленко, І. Луніної, В. Опаріна та інших. У своїх дослідженнях вони визначають теоретичні і практичні аспекти регулювання фінансових відносин між центральною владою й органами місцевого самоврядування, характеризують наявні у даній сфері проблеми, пропонують способи їх розв'язання, вносять пропозиції з реформування міжбюджетних відносин в Україні.

Основними завданнями даної роботи є обґрунтування об'єктивної необхідності існування системи міжбюджетних відносин, ретроспективний аналіз чинної в Україні практики їх реалізації, висвітлення невирішених питань і визначення механізмів регулювання фінансових відносин між центральною владою і органами місцевого самоврядування в контексті оптимального співвідношення централізації та децентралізації.

Організація міжбюджетних відносин в Україні

Чинна система міжбюджетних відносин в Україні пройшла два основних етапи свого розвитку.

Перший етап (з 1992 по 2001 рік) характеризувався домінуванням суб'єктивного підходу в розподілі доходів і видатків між окремими ланками бюджетної системи. В основу формування дохідної частини місцевих бюджетів було покладено систему нормативів відрахувань від загальнодержавних податків і зборів. І хоча ці стягнення були не єдиним джерелом доходів місцевих бюджетів, саме вони забезпечували левову їх частку. Для бюджетів обласного рівня використовувались як індивідуальні (окремий норматив для конкретного регіону), так і єдині (однакові для всіх регіонів) нормативи. Для інших бюджетів такі нормативи завжди встановлювалися індивідуально. Планування видатків визначалося наявністю об'єктів місцевого господарства, а також установ і організацій освіти, культури, охорони здоров'я, соціального забезпечення та соціального захисту, що підпорядковувалися відповідним місцевим органам влади.

Недосконалість даної системи обумовлювалася такими причинами:

а) вона слабо корелювала з реальними потребами бюджетів, чим утворювався дисбаланс між величиною фінансових ресурсів та обсягами владних повноважень відповідної адміністративно-територіальної одиниці;

б) вона не дозволяла місцевим органам належним чином планувати свою діяльність, запроваджувати програми розвитку на перспективу, оскільки нормативи відрахувань від загальнодержавних податків не були сталими (щороку переглядалися). За умови їх зниження діяльність та ініціатива органів влади взагалі могли бути паралізовані;

в) вона не давала можливості справедливо і неупереджено розподілити бюджетні кошти, оскільки не було чітких правил та процедур обчислення сум трансфертів; створювала передумови для суб'єктивних рішень і лобіювання інтересів.

Як наслідок, такий механізм не тільки гальмував діяльність органів місцевої влади, взаємовідносини між суб'єктами бюджетних правовідносин, а й негативно впливав на загальноекономічний розвиток країни. Певним удосконаленням існуючої системи стало запровадження з 1999 року щоденних нормативів відрахувань від загальнодержавних податків і зборів, що дозволило підвищити рівень виконання місцевих бюджетів за доходами.

Прийняття Бюджетного кодексу та набрання ним чинності ознаменували початок другого етапу розвитку міжбюджетних відносин в Україні, який принципово змінив порядок планування доходів і видатків місцевих бюджетів та організацію взаємовідносин між ними.

Суть основних нововведень зводиться до такого:

переглянуто склад доходів державного та місцевих бюджетів і проведено більш чітке розмежування видатків між ними;

запроваджено поділ надходжень і видатків місцевих бюджетів на такі, що враховуються, і такі, що не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, як основи для обчислення сум дотацій вирівнювання (вилучення коштів);

розроблено формулу для розрахунку сум міжбюджетних трансфертів;

здійснено перехід до прямих відносин між державним бюджетом і686 (станом на2009 рік) місцевими бюджетами - областей, АР Крим, міст обласного і республіканського значення та районів областей (АР Крим).

Очікувалося, що внесені до системи регулювання міжбюджетних відносин зміни зроблять її більш стабільною та прозорою, дозволять підвищити рівень автономії бюджетів, відповідальності влади і сприятимуть розвитку регіонів. Разом із тим нині уже очевидно, що самостійність місцевих бюджетів - це лише декларація про наміри, а становлення та подальший розвиток місцевого самоврядування досі перебувають під загрозою (табл.1).

міжбюджетний україна місцевий центральний


Таблиця1. Аналіз доходів і видатків місцевих бюджетів у2001-2009 роках

Показник 2002 2003 2004 2005 2006 2008 2009
Доходи місцевих бюджетів, усього,млн. грн. 24 850,0 28 247,4 34 306,5 39 604,2 53 677,3 74 015,8 103 004,9
Індекс зростання реальних доходів,% до попереднього року 121,0 108,2 112,5 100,3 108,9 120,1 114,4
Видатки місцевих бюджетів, усього,млн. грн. 24 788,0 27 731,4 33 770,1 40 396,7 53 547,2 75 781,6 100 807,7
Індекс зростання реальних видатків,% до попереднього року 120,7 106,4 112,8 103,9 106,5 123,3 109,3
Частка доходів місцевих бюджетів у доходах зведеного бюджету,% 37,33 36,11 33,14 26,63 23,68 24,12 28,51
Частка видатків місцевих бюджетів у видатках зведеного бюджету,% 36,36 36,24 32,21 24,81 22,3 24,39 26,77
Доходи місцевих бюджетів (без трансфертів),% доВВП 9,87 9,91 9,33 7,06 7, 20 7,62 8,80
Видатки місцевих бюджетів (без трансфертів),% доВВП 9,84 9,68 9,13 7,29 7,17 7,94 8,49
Частка міжбюджетних трансфертів у доходах місцевих бюджетів,% 29,1 31,2 34,2 42,5 43,5 46,1 43,4

Реальну самостійність місцеві бюджети можуть мати тільки за умови їх фінансової незалежності. І хоча, як видно з табл.1, у динаміці спостерігається зростання доходів та видатків місцевих бюджетів, - причому як номінальних, так і обчислених у порівнянних умовах, з використанням індексу-дефлятора ВВП, - що є позитивним, одночасно наростає негативна тенденція до надмірної централізації доходів у державному бюджеті. Частка доходів місцевих бюджетів у зведеному бюджеті знизилася з 37,33 % у 2002 році до 28,51 % у 2009-му, або на 8,82 процентного пункта. Аналогічна ситуація і з видатками: в2009 році за рахунок власних і закріплених коштів місцевих бюджетів здійснювалося лише26,77 % видатків зведеного бюджету проти36,36 % 2002-го. Зазначимо, що при обчисленні частки доходів (видатків) місцевих бюджетів у доходах (видатках) зведеного бюджету ми виходили лише з власних надходжень місцевих бюджетів і витрат, здійснених за рахунок виключно власних надходжень, не враховуючи при цьому зустрічного руху коштів між бюджетами. Розраховані у такий спосіб показники певним чином відрізняються від тих, що містяться у щорічних звітах Рахункової палати України, проте дозволяють точніше уявити та оцінити стан міжбюджетних відносин.

Наявний рівень централізації, за якого 71,49 % коштів спрямовуються до державного бюджету і лише 28,51 % - розподіляються серед приблизно 12 тис. місцевих бюджетів, не додає регіонам фінансової стабільності, залишаючи поза увагою їхні потреби та існуючі проблеми. Відбувається також зменшення часток доходів і видатків місцевих бюджетів уВВП; з2001 по2009 рік вони скоротилися відповідно з9,87 % до8,80 % і з9,84 % до8,49 %.

Про посилення залежності місцевих органів влади від центру яскраво свідчить і показник частки міжбюджетних трансфертів у доходах місцевих бюджетів: за останні шість років даний показник зріс з29,1 % до43,4%. До речі, за підсумками 2009 року, значення даного показника по регіонах коливалося від12 % у Києві до 68,7 % у Тернопільській області.

Такий стан речей, по-перше, веде до того, що місцеві органи влади займаються переважно виконанням делегованих державою повноважень, а не питаннями місцевого значення, а по-друге, надмірна частка трансфертів аж ніяк не стимулює їх до нарощування власної дохідної бази (втрачається їх зацікавленість у збільшенні надходжень від власних та закріплених дохідних джерел).

Для того щоб докорінно змінити дану ситуацію, слід переглянути існуючий склад доходів місцевих бюджетів. На сьогодні основні бюджетоформуючі податки (а саме податкові надходження забезпечують левову частку доходів бюджетів) концентруються у державному бюджеті. Передусім йдеться про податок на додану вартість і податок на прибуток підприємств, частка яких у податкових надходженнях зведеного бюджету становить близько 60 %. До місцевих бюджетів потрапляє лише податок на прибуток підприємств комунальної форми власності, при цьому він забезпечує менше 1 % суми податкових надходжень місцевих бюджетів. Фактично, основним податком, за рахунок якого наповнюються місцеві бюджети, є податок з доходів громадян, який забезпечує близько 70 % податкових доходів. Зрозуміло, що за такого порядку закріплення податків за бюджетами говорити про перспективи самофінансування місцевих бюджетів не доводиться. Іце при тому, що на зорі формування міжбюджетних відносин в Україні і ПДВ, і податок на прибуток не тільки формували кошти державного бюджету, а й надходили у певних пропорціях до місцевих бюджетів.

Як уже зазначалося, Бюджетним кодексом запроваджено поділ усіх надходжень і видатків на такі, що враховуються, і такі, що не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів. Отже, на практиці створюється два окремих кошики. Величину першого контролює вищий орган влади: за умови, що сума накопичених там коштів перевищує потребу в них, решта підлягає вилученню; коли ж наявних у даному кошику коштів недостатньо для фінансування всіх запланованих (обов'язкових) заходів, то бюджет відповідної адміністративно-територіальної одиниці має право на отримання компенсації (дотації вирівнювання). Кошти другого кошика є власністю відповідної громади, отже, вилученню не підлягають і використовуються на визначені даною громадою цілі. Зрозуміло, що розмір видатків з другого кошика обмежується сумою одержаних ним доходів. Що більше коштів збере місцева влада до цього кошика, то більше різних програм зможе профінансувати в інтересах жителів відповідної території. Видатки, заплановані понад ці доходи, відшкодуванню з бюджету іншого рівня не підлягають. Запровадження двох кошиків передбачало посилення ініціативи та відповідальності місцевих органів влади при формуванні та використанні бюджетних коштів і водночас мало стати перешкодою для центральної влади у можливому її бажанні профінансувати виключно делеговані повноваження (мінімально необхідний рівень видатків).

Місцеві органи влади в основному зацікавлені у збільшенні потенційних джерел доходів другого кошика, оскільки ці кошти залишаються у повному їхньому розпорядженні й не підлягають вилученню. Разом із тим, як доводить аналіз складу доходів зазначених кошиків, основні, найзначущі доходи, - зокрема податок з доходів фізичних осіб, єдиний податок, - включено до першого кошика. Натомість частка другого кошика в дохідній частині місцевих бюджетів є досить незначною, а отже, обмежено й кошти, якими бюджети можуть вільно розпоряджатися. Наприклад, у бюджетах Харківської області та Дзержинського району Харкова на 2009 рік співвідношення між доходами першого і другого кошиків становили відповідно78 % проти22 % і69 % проти31 %.

Бюджетним кодексом визначено чіткий перелік доходів місцевих бюджетів, наразі повної його незмінності забезпечити не вдалося: щороку в законі про державний бюджет їх склад і нормативи відрахувань від загальнодержавних податків переглядаються, що не додає стабільності дохідній базі адміністративно-територіальних одиниць.

Серед місцевих бюджетів, які мають міжбюджетні відносини з державним бюджетом, переважна більшість (близько 90%) є дотаційними (табл.2).

Як бачимо, у динаміці спостерігається подальше збільшення частки дотаційних бюджетів і, відповідно, скорочення бюджетів-донорів. Так, у 2002 році налічувалося 89 бюджетів-донорів, або 13 % від їх загальної кількості, а до 2008-го їх залишилося тільки 46, або 6,7 %. Бюджети-донори у різні роки забезпечували від 1,18 % до6,47 % дохідної частини державного бюджету. Основнимибюджетами-донорами виступають бюджети міст: у2008 році таких було40 із46. При цьому внесок різних бюджетів є неоднаковим (табл.3).

Дотабл. З було включено бюджети, частка яких у загальній сумі вилучень із місцевих бюджетів хоча б за один із розглядуваних періодів, дорівнювала або перевищувала 2 %. Найбільшу частку в складі міжбюджетних трансфертів дохідної частини державного бюджету за всі наведені роки забезпечував бюджет Києва (від 28,7 % до 76, 1%), вагомим також був внесок бюджетів таких обласних центрів, як Запоріжжя, Донецьк, Харків, Дніпропетровськ та деякі інші. У цілому проаналізовані бюджети у різні роки забезпечували від78 % до91,1 % трансфертних надходжень державного бюджету.

Незважаючи на те, що саме бюджет Києва формує значну частку доходів державного бюджету, зробити висновок про те, що столиця годує всю країну, буде абсолютно неправомірним. Відповідно до норм Бюджетного кодексу, до доходів бюджету Києва зараховується100 % податку з доходів фізичних осіб та плати за землю, тоді як до доходів бюджетів міст обласного (республіканського) значення - по75 %, а до доходів міст районного значення - відповідно25 і60 %. Таким чином, ситуація, коли певні адміністративно-територіальні одиниці виступають донорами, а інші - реципієнтами, не обов'язково означає кращий розвиток одних територій, вищий рівень сплати ними податків, продуктивнішу роботу відповідних органів влади і відповідно порівняно гірші показники інших територій; вона може визначатися суб'єктивно встановленими нормативами зарахування коштів до різних бюджетів.


Таблиця2. Склад бюджетів, які мали міжбюджетні відносини з державним бюджетом (2002-2008 роки)

Показник 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008
Усього бюджетів, що мають відносини з державним бюджетом 686 686 689 690 690 691 691
з них:
бюджетів-донорів, усього 89 77 56 55 41 46 46
ут. ч.
бюджетів міст - обласних центрів 23 16 12 12 10 10 11
бюджетів інших міст 55 52 37 38 27 32 28
бюджетів областей 3 4 3 2 1 1 1
бюджетів районів 7 4 3 2 2 2 5
бюджету Києва 1 1 1 1 1 1 1
Частка бюджетів-донорів у загальній кількості бюджетів,% 13,0 11,2 8,1 8,0 5,9 6,7 6,7
Частка дотаційних бюджетів у загальній кількості бюджетів,% 87,0 88,8 91,9 92,0 94,1 93,3 93,3
Частка міжбюджетних трансфертів у дохідній частині державного бюджету,% 6,47 4,30 2,26 1,39 1,18 2,62 н. д.

Таблиця3. Основні бюджети-донори та їх частка у загальній сумі міжбюджетних трансфертів дохідної частини державного бюджету (2002-2009 роки),%

Місцевий бюджет 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2009
Києва 35,4 28,7 49,7 73,0 76,1 35,4 28,7
Запоріжжя 8,9 8,7 5,7 2,8 2,2 8,9 8,7
Донецька 3,6 7,2 6,7 3,9 4,5 3,6 7,2
Маріуполя 5,2 6,9 6,3 2,9 1,8 5,2 6,9
Харкова 5,3 6,7 5,4 2,1 1.3 5,3 6,7
Дніпропетровська 5,0 6,7 6,0 3,9 3,9 5,0 6,7
Дніпропетровської області 3,6 3,9 1,5 - - 3,6 3,9
Кривого Рогу 2,9 3,3 - - - 2,9 3,3
Львова 2,6 3,0 2,3 1,6 1,2 2,6 3,0
Одеси 4,2 1,5 - - - 4,2 1,5
Донецької області - 1,4 - - - 1,4
Миколаєва 2,1 - - - - 2,1 -
Разом за наведеними бюджетами 79,0 78,0 83,7 90,2 91,1 79,0 78,0

Слід закцентувати увагу ще на одному показнику - на частці розрахункового обсягу доходів відповідних місцевих бюджетів, яка спрямовується до державного бюджету. У2009 році даний показник коливався в межах від0,05 % (бюджет Трускавця) до52,94% (бюджет Києва). У цілому 39,1 %, або 18 місцевих бюджетів, передають до державного бюджету до 10 % розрахункового обсягу своїх доходів; 19,6 %, або 9 бюджетів, - від 10 % до 20 % своїх доходів; 23,9 %, або 11 бюджетів, - від 20 % до 30 %; 7 %, або 4 бюджети, - від 30 % до 40 % і так само 7 %, або 4 бюджети - понад 40 % своїх доходів. До останньої групи належать, зокрема, бюджети Іллічівська, Южного, Борисполя та Києва. При цьому розрахований автором середньозважений показник вилучення коштів з бюджетів-донорів становить приблизно32,5 %4 .

В окремих випадках частка коштів, яка вилучається з відповідних бюджетів, є незіставною з їх часткою у формуванні трансфертної складової доходів державного бюджету. Наприклад, кошти, які надходять з бюджету Чопа у державний бюджет, дорівнюють 34,5 % від суми його розрахункових доходів і забезпечують лише 0,08 % у структурі міжбюджетних трансфертів дохідної частини держбюджету; по Козятину ці показники становлять відповідно 32,1 % і 0,16 %, Іллічівську - 40,5 % і 0,51 %5 . Виникає запитання, наскільки це обґрунтовано і чи не доцільніше було б використати зазначені кошти на місцях?

Отже, проаналізуємо склад дотаційних бюджетів у2008 році (табл.4).

Як бачимо, частка дотації вирівнювання у формуванні розрахункового обсягу дохідної частини місцевих бюджетів у середньому становить113,3 %, з коливанням від13,4% (бюджети обласних центрів) до277,0% (бюджети районів). За окремо взятими бюджетами такі відхилення будуть ще більшими - від0,3 % до1215,9 %. Зокрема, найвищі (понад1000 %) значення даного показника характерні для Шепетівського, Калуського та Острозького районів. Отже, найгірше фінансове забезпечення мають бюджети районів областей (99 % з них є дотаційними) і АР Крим, трохи краще - бюджети областей. І хоча23 з24 областей є дотаційними, частка дотації у розрахунковому обсязі доходів областей на кілька порядків нижча, ніж у доходах бюджетів районів, - 68,9 % проти277 %. Найменш фінансово залежними є бюджети обласних центрів: 14 із24 бюджетів претендують на дотації, частка якої у розрахунковому обсязі доходів становить13,4%. Відповідно загальна сума дотації вирівнювання з державного бюджету розподіляється в основному між бюджетами районів (66,3 %) і бюджетами областей (19,4%).

Таблиця 4. Склад дотаційних бюджетів, що мають міжбюджетні відносини з державним бюджетом, і значення дотації вирівнювання у формуванні розрахункового обсягу їх дохідної частини

Група місцевих бюджетів Кількість дотаційних бюджетів Частка дотації вирівнювання у розрахунковому обсязі доходів бюджетів,% Частка дотації вирівнювання, яка спрямовується до відповідної групи бюджетів, у загальній сумі дотації, %
усього у% до кількості бюджетів відповідної групи
Бюджети районів 483 99,0 277,0 66,3
Бюджет АР Крим 1 100,0 100,7 1,8
Бюджети областей 23 95,8 68,9 19,4
Бюджети інших міст 123 80,9 55,6 10,2
Бюджет Севастополя 1 100,0 25,2 0,3
Бюджети обласних центрів 14 58,3 13,4 2,0
Разом 645 93,3 113,3 100,0

Отже, сьогодні в Україні складається ситуація штучної дотаційності бюджетів, викликана чинним порядком зарахування доходів до бюджетів різних рівнів. При цьому кошти, вилучені з місцевих бюджетів на першому етапі, потім частково повертаються назад у вигляді міжбюджетних трансфертів, зокрема дотацій вирівнювання. За такої політики підривається автономія місцевих бюджетів, які стають надмірно залежними від центральної влади. При цьому завжди існує ймовірність того, що частина запланованих трансфертів так і не буде профінансована.

Ми проаналізували ситуацію, яка мала місце у2001-2010 роках, і побачили, що протягом зазначеного періоду планові показники надходжень коштів із державного бюджету до місцевих бюджетів не виконувалися в повному обсязі.

Причинами цього, зокрема, були:

несвоєчасне затвердження урядом нормативно-правових актів щодо надання окремих субвенцій;

зволікання окремих місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з прийняттям рішень щодо їх використання;

планування Міністерством фінансів України значних обсягів трансфертів з державного бюджету на кінець року.

Через окреслені причини мало місце неповне використання бюджетних коштів до завершення бюджетного року і відповідно повернення їх залишків до державного бюджету. Наведемо такий приклад. Статтею55 Закону України "Про Державний бюджет на2009 рік" передбачаюся, що видатки Києва на виконання функцій столиці здійснюватимуться за відповідною програмою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Але таку Програму було прийнято лише у травні, і тільки тоді сформувалися підстави для перерахування коштів. І хоча кошти з державного бюджету були виділені повністю, їх основна частина (понад50%) надійшла тільки у листопаді - грудні2009 року. Як наслідок, розпорядник коштів не встиг забезпечити їх освоєння до завершення бюджетного року, отже,63,1 млн. грн. були повернуті до державного бюджету.

А в окремих випадках мало місце недофінансування місцевих бюджетів. Надання трансфертів у менших від запланованих обсягах обумовлено, по-перше, прорахунками у плануванні необхідних коштів та виділенням окремих субвенцій у межах взятих місцевими бюджетами зобов'язань, а по-друге, нестачею фінансових ресурсів. Так, у2007 році за рахунок коштів спеціального фонду планувалося надати десять субвенцій місцевим бюджетам у сумі1,998 млрд. грн., а фактично місцеві бюджети отримали п'ять субвенцій у сумі1,445 млрд. грн., або72,3 % запланованої величини. У тому самому році недоотримання субвенцій на оснащення сільських амбулаторій та фельдшерсько-акушерських пунктів, придбання автомобілів швидкої медичної допомоги для сільських закладів охорони здоров'я становило 100 млн. грн.; на будівництво та розвиток мережі метрополітенів - 100 млн. грн.; на придбання шкільних автобусів для перевезення дітей, що проживають у сільській місцевості, - 70 млн. грн.; на придбання вагонів для комунального електротранспорту - 100 млн. грн.

З2001 року розрахунок дотацій вирівнювання і коштів, що передаються до державного бюджету, здійснюється за спеціально розробленою урядом формулою. Незважаючи на те, що її запровадження зробило механізм розподілу трансфертів простішим, а головне - прозорішим, і дозволило певною мірою відійти від ручного управління бюджетними коштами, чинний порядок розрахунку трансфертів не позбавлений недоліків. Так, у даній формулі при визначенні розрахункового обсягу доходів бюджету застосовують індекс відносної податкоспроможності адміністративно-територіальної одиниці. Даний показник характеризує рівень збирання податків з розрахунку на1 мешканця громади порівняно із середнім рівнем по країні. Що вищий рівень збирання податків забезпечують відповідні території, то більшим виходить показник розрахункового обсягу їх доходів, а натомість меншою стає сума дотації вирівнювання, належна до отримання відповідним бюджетом. Отже, замість того щоб заохочувати органи влади, їх фактично карають, зменшуючи суму належної допомоги. Крім того, індекс податкоспроможності є відносним показником, а тому в окремих випадках взагалі може давати викривлені результати. Так, якщо при скороченні рівня збирання податків на 1 мешканця громади відповідної адміністративно-територіальної одиниці зменшення сум зібраних у середньому по країні податків відбувається ще швидшими темпами, то індекс відносної податкоспроможності даної територіальної одиниці зростає. Відповідно в умовах послаблення дохідної бази бюджету сума дотації нелогічно зменшується, погіршуючи фінансовий стан даної територіальної одиниці.

Організація вилучення коштів із бюджетів є більш обґрунтованою: при обчисленні сум, які підлягають вилученню, передбачено застосування знижуючого коефіцієнта, значення якого коливаються від 0,6 до 0,9. Так, що вищим є індекс виконання розрахункових показників доходів місцевого бюджету, то більша частка коштів залишиться у розпорядженні даного бюджету. Такий порядок стимулює місцеві бюджети до покращення показників своєї діяльності. Правда, при визначенні рівня виконання показників доходів, на нашу думку, варто було б порівнювати не розрахункові та фактичні показники доходів, а фактичні показники суміжних років, що виключало б можливий прецедент штучного заниження розрахункових показників доходів і забезпечувало б більш виважені результати. Недосконалим у даній формулі є й механізм обчислення загальної величини обсягу видатків бюджету: порядок визначення базових для їх розрахунку показників - нормативів бюджетної забезпеченості - є завуальованим; має місце неузгодження соціальних (визначених Законом України "Про державні соціальні стандарти і державні соціальні гарантії") і бюджетних нормативів; застосовувані нормативи не завжди враховують досягнутий рівень фінансування, розвинутість мережі бюджетних закладів та вартість надання послуг.

Висновки та рекомендації

За результатами проведеного дослідження ми дійшли таких висновків.

1. Сьогодні становлення місцевого самоврядування в Україні перебуває під загрозою: брак власних фінансових ресурсів, викликаний обмеженим складом доходів місцевих бюджетів; недостатньо обґрунтоване розмежування доходів (тих, що враховуються, і тих, що не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів); щорічне істотне недофінансування - все це суттєво обмежує самостійність місцевих бюджетів, веде до залежності від центральної влади, створює штучну масову дотаційність бюджетів, гальмує темпи економічного і соціального розвитку регіонів.

2. Застосовувана в Україні система формування доходів місцевих бюджетів та фінансування видатків є досить недосконалою: обсяги функцій і повноважень, які покладаються на місцеві органи влади, не відповідають фінансовим можливостям їх реалізації; широкий перелік задекларованих державою соціальних зобов'язань не узгоджуються з наявними фінансовими ресурсами; має місце нечітке розмежування повноважень між органами державної та місцевої влади.

3. Процедура віднесення одних адміністративно-територіальних одиниць до складу реципієнтів, а інших - до донорів є доволі умовною і не завжди об'єктивно свідчить про кращий розвиток одних територій, вищий рівень сплати ними податків, продуктивнішу роботу органів влади, порівняно гірші показники інших територій. Це пов'язано з тим, що, по-перше, в Україні застосовується необґрунтована система надмірного вилучення доходів із місцевих бюджетів з їх наступним частковим поверненням у вигляді міжбюджетних трансфертів. Змінивши розподіл доходів між бюджетами, можна змінити й рівень їх фінансової забезпеченості. Таким чином, кількість статистичних дотаційних бюджетів при цьому буде зведена до мінімуму. А по-друге, не можна однозначно робити подібні висновки через відмінність нормативів вилучення коштів із різних бюджетів.

4. Застосовувана в нашій країні система фінансового вирівнювання є досить недосконалою, оскільки не створює необхідної зацікавленості місцевих органів влади в пошуку і мобілізації резервів зростання доходів та раціонального використання коштів: немає сенсу відшуковувати додаткові надходження та економити на видатках, якщо це призведе до перерозподілу доходів шляхом їх прямого вилучення. Неефективність такого механізму полягає ще й у тому, що, згідно з чинною практикою планування доходів і видатків місцевих бюджетів, визнання регіону донором зовсім не означає відсутність у нього власних фінансових проблем - просто на середньо українському тлі його показники виглядають краще. Не випадково, що території з потужнішою податковою базою відстоюють свої права і переваги у формуванні дохідної частини своїх бюджетів; а "бідні" території вимагають збільшення обсягів фінансової допомоги.

5. Незважаючи на всі вади механізму фінансового вирівнювання, повністю відмовитися від нього сьогодні неможливо: у нас надто нерівномірне територіальне розміщення продуктивних сил, значно диференційована податкова база регіонів, істотна відмінність у потребах різних територій, часто непорівнянні обсяги витрат у сфері надання державних і громадських послуг та їх вартість. Свій вплив також справляють природно-кліматичні, історичні, географічні та інші чинники. Фіскальні дисбаланси, що виникають під їх дією, вимагають відповідного врегулювання з боку держави, яка повинна забезпечити дотримання встановлених у країні соціальних гарантій, принаймні, на мінімальному рівні. При цьому завданням держави має бути не зрівняння дохідної спроможності бюджетів, а оптимальне поєднання необхідності забезпечити рівний доступ громадян до суспільних благ і послуг з наданням адекватної винагороди територіям, внесок яких у суспільний добробут більший.

Подальший розвиток місцевого самоврядування неможливий без зміцнення основ його фінансової незалежності, чого, на нашу думку, можна досягти шляхом:

1) перегляду груп надходжень, що закріплюються за місцевими бюджетами, у тому числі складу доходів, які враховуються і не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів. До складу доходів місцевих бюджетів доцільно було б включити, зокрема, частину податку на прибуток, додану вартість тощо, а у складі доходів, які не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, - передбачити певний відсоток податку з доходів фізичних осіб. Це дозволить збільшити частку коштів, що залишається у розпорядженні органів місцевої влади;

2) перегляду складу видатків місцевих бюджетів, у тому числі тих, що враховуються і не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів; узгодження бюджетних повноважень із наявними фінансовими ресурсами;

3) відмови від практики щорічного перегляду нормативів зарахування податків до відповідних бюджетів, що надасть діяльності органів влади більшої стабільності, створить передумови для середньо - і довгострокового планування;

4) удосконалення системи фінансового вирівнювання через узгодження соціальних та бюджетних нормативів, недопущення необґрунтованого вилучення доходів, одержаних на певній території, стимулювання місцевих органів влади нарощувати власну дохідну базу.

Механізм стимулювання бюджетів-донорів уже закладено у формулу, а стимулювання дотаційних бюджетів можна здійснювати шляхом:

спрямування певного відсотка зібраних понад фактичні показники попереднього звітного року податків у частині, що зараховується до місцевих бюджетів, до відповідного місцевого бюджету. Абсолютне значення частки, яка залишається у розпорядженні органів влади, можна диференціювати від 10 % до 50 % - залежно від досягнутого рівня зростання індексу податкоспроможності;

спрямування до дохідної частини відповідних місцевих бюджетів загальної суми податків новоутворених підприємств протягом перших трьох років їх діяльності, наприклад, за таким співвідношенням: до бюджету місцевого самоврядування - 50 %, до бюджету району - 25 %, до бюджету області - 25 %;

забезпечення цільового використання вилучених із місцевих бюджетів коштів на соціально-економічний розвиток регіонів, що забезпечили таке збільшення;

5) удосконалення системи місцевих податків і зборів, надання місцевим органам влади більших повноважень щодо їх запровадження і справляння.

Підвищуючи рівень фінансової забезпеченості територій, необхідно посилювати контроль за законністю рішень органів місцевого самоврядування у фінансовій сфері та їх відповідальність за формування і ефективне використання бюджетних ресурсів перед громадою, зокрема, шляхом запровадження обов'язкових, принаймні щоквартальних, друкованих звітів про результати діяльності.

Використана література

1. Висновки щодо виконання Державного бюджету України на 2009 рік // Постанова Колегії Рахункової палати України від 6 травня 2010 року № 9-6. - http://www.ac-rada.gov.ua.

2. Офіційні сайти Харківської обласної державної адміністрації (http://www.kharkivoda.gov.ua) і Дзержинського району Харкова (http://www.dzerzhrada. kharkov.ua).

3. Бюджетний кодекс України від21 червня2001 року. - К.: Атіка,2001. - 80 с.

4. Закон України '"Про Державний бюджет України на2009 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від28 грудня2008 року№ 107-VI - http://www.zakon. rada. gov.ua/cgi-bin/laws/.

5. Закон України "Про державний бюджет України на2009 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України". - http://www.zakon. rada.gov.ua/cgi-bin/laws.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:02:29 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
10:01:17 29 ноября 2015

Работы, похожие на Контрольная работа: Організація міжбюджетних відносин в Україні

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151188)
Комментарии (1843)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru