Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Гештальтпсихологія: сутність та розвиток

Название: Гештальтпсихологія: сутність та розвиток
Раздел: Рефераты по психологии
Тип: реферат Добавлен 21:52:35 23 февраля 2011 Похожие работы
Просмотров: 391 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

ЗМIСТ

Вступ

РОЗДIЛ I. ГЕШТАЛЬТПСИХОЛОГIЯ

1.1 Походження гештальтпсихологii

1.2 Значення гештальтпсихологii

РОЗДIЛ II.ФIЛОСОФIЯ НОВОГО ЧАСУ

2.1 Значення фiлософii нового часу

2.2Фiлософiя Г.Лейбнiца, Монтеска, Вольтер Франсуа Марі Аруе

2.3 Фiлософiя Д.Дiдро

2.4 Фiлософiя Голбаха

ВИСНОВОК

Вкоритсана лiтература


Вступ

Гештальтпсихологія (Gestalt - цілісна форма, структура розвинулася внаслідок протесту проти бихевиоризма і що існували раніше психологічних напрямів. Якщо вдасться зрозуміти суть гештальтпсихології, то ми наблизимося і до розуміння когнітивної психології, так зробимо ж крок вперед і спробуємо розібратися, що це за напрям і до чого воно привело.

Слово гештальт означає "форма", "структура", "цілісна конфігурація", тобто організоване ціле, властивостей якого не можуть бути набуті з властивостей його частин. В цей час особлива увага приділялася проблемі цілого і частини. Багато учених підходили до розуміння, що якість цілісного утворення не зводилася до суми окремих елементів, що входять в ціле, і, що воно не може бути виведене з них. А ось саме ціле і визначає якісні особливості елементів, тому гештальтпсихологи вважають, що переживання цілісне і його неможливо просто розділити на складові частини

Гештальтпсихологами були проведені багато досліджень і роботи в області сприйняття і пам'яті. Учениця В. Келлера Г. Фон Ресторф провела ряд дослідів і вивела залежність успішності запам'ятовування від структури матеріалу.

У передвоєнні роки минулого століття школа гештальтпсихологии розпалася із-за нездатності розробити єдину схему аналізу психічної реальності. Але ідеї гештальтпсихологов все ще мають вплив, хоча і не такі популярні в сучасній психології.

Філософія Нового Часу історичними передумовами свого формування має утвердження буржуазного способу виробництва в Західній Європі, наукову революцію XVI - XVII ст., становлення експериментального природознавства.

Вона утверджувала свої засадні принципи в боротьбі з феодальною ідеологію, середньовічною схоластикою, релігією та церквою, продовжуючи духовні надбання епохи Відродження. Найсуттєвішою особливістю філософії Нового годині була орієнтація на природознавство, тісний зв'язок з проблемами методології наукового пізнання, в якому вона вбачала головний засіб морального і соціального оновлення людства, утвердження людської гідності, свободи і щастя.

Обґрунтування методології наукового пізнання філософи Нового годині шукають у загальнофілософських (метафізичних) засідках осмислення буття. На цій основі розробляється ще одна важлива проблема, фундаментальна категорія філософії Нового годині - субстанція як сутність буття. Якщо Б. Паскаль, обгрунтовуючи засадні принципи своєї методології пізнання, звертається до світоглядного осмислення людського буття, то переважна більшість його сучасників ці принципи шукають у сутності буття взагалі, зафіксованій у категорії субстанції. Субстанція - це істинне, суттєве, самодостатнє, самопричинне буття, яку породжує усю багатоманітність світу.

Субстанцію як Єдине, яка розумілась в епоху Відродження органічною і гармонійною єдністю духовного і природного, філософи Нового годині намагаються переосмислити та конкретизувати через призму нових досягнень наукового пізнання. Одним з перших таку спробу зробив Р. Декарт, троянд' єднавши Єдине на дві самостійні субстанції : природу, матерію, способом буття якої є механічний рух, а атрибутом - протяжність та мислення. Для Декарта природа - це величезний механізм, уся якісна багатоманітність якого зведена ним до кількісно визначених механічних відношень, а всі закономірності - до законів механіки. Друга самостійна субстанція - особлива, духовна - мислення. Декарт вважає, що матерія мислити не може, а між тим, мислення існує без сумніву і з самоочевидністю, отже, має існувати і відповідна субстанція. У підході до проблеми субстанції філософія Декарта має дуалістичний характер, складається з матеріалістичної фізики як вчення про матеріальну протяжну субстанцію та ідеалістичної психології як вчення про духовну мислячу субстанцію. Зв'язуючою оленицею між цими двома незалежними самостійними субстанціями є Бог, який вносити у природу рух і забезпечує інваріантність усіх її законів.

РОЗДIЛ I. ГЕШТАЛЬТПСИХОЛОГIЯ

1.1 Походження гештальтпсихологiї

Слово гештальт означає "форма", "структура", "цілісна конфігурація", тобто організоване ціле, властивостей якого не можуть бути набуті з властивостей його частин. В цей час особлива увага приділялася проблемі цілого і частини. Багато учених підходили до розуміння, що якість цілісного утворення не зводилася до суми окремих елементів, що входять в ціле, і, що воно не може бути виведене з них. А ось саме ціле і визначає якісні особливості елементів, тому гештальтпсихологи вважають, що переживання цілісне і його неможливо просто розділити на складові частини Як нам вже відомо, бихевиористи ставили поведінку основною задачею, згідно з гештальтпсихологии, поведінка - щось більше, ніж зв'язка рефлексів. Воно цілісне і, отже, цілісний підхід до психіки протиставлявся гештальтпсихологами дробовій усіх інших напрямів.

Зародившись одночасно з бихевиоризмом, гештальтпсихология спочатку займалася дослідженням відчуттів, образний же аспект психічного життя, незважаючи на усі зусилля, вислизав з рук, і це відбувалося тому, що не було теорії, яка могла якось пояснити отримані експериментальні дані. Гештальтпсихология сформувалася під час панування ідеалістичної філософії, що, природно, відбилося на її спрямованості.[1,25].

Слово гештальт означає "форма", "структура", "цілісна конфігурація", тобто організоване ціле, властивостей якого не можуть бути набуті з властивостей його частин. В цей час особлива увага приділялася проблемі цілого і частини. Багато учених підходили до розуміння, що якість цілісного утворення не зводилася до суми окремих елементів, що входять в ціле, і, що воно не може бути виведене з них. А ось саме ціле і визначає якісні особливості елементів, тому гештальтпсихологи вважають, що переживання цілісне і його неможливо просто розділити на складові частини.

Я думаю, можна вважати одним з "каменів фундаменту" школи гештальтпсихологии німецького філософа-ідеаліста Ф. Брентано. Він розвинув вчення про предметність свідомості як родову ознаку психічних феноменів, і став засновником цілої плеяди майбутніх основоположників гештальта. Його учень К. Штумпф був прибічником феноменології і передбачив основні ідеї гештальтпсихологии, і Г. Мюллер, який займався експериментальною психологією, психофізикою і пам'яттю.

Вони у свою чергу мали учня Э. Гуссерля, з Геттингенського університету, що є автором ідеї, згідно якої логіка має бути перетворена на феноменологію, мета якої розкрити фундаментальні феномени і ідеальні закони пізнання, а феноменологія повинна абстрагуватися від усього, пов'язаної з існуванням людини, і вивчати "чисті" суті. Для цього інтроспективний (від латів. introspecto - дивлюся всередину, самоспостереження) метод не годився, виникла необхідність його перетворення, в результаті з'явився феноменологічний метод.

На цій базі виникла школа гештальтпсихологии, представниками якої сталі М. Вертхеймер, В. Келлер і К. Коффка, що заснували в 1921 р. журнал "Психологічні дослідження", Д. Катц і Е. Рубин і багато інших учених.[2,17].

Гештальтпсихологами були проведені багато досліджень і роботи в області сприйняття і пам'яті. Учениця В. Келлера Г. Фон Ресторф провела ряд дослідів і вивела залежність успішності запам'ятовування від структури матеріалу.

У передвоєнні роки минулого століття школа гештальтпсихологии розпалася із-за нездатності розробити єдину схему аналізу психічної реальності. Але ідеї гештальтпсихологов все ще мають вплив, хоча і не такі популярні в сучасній психології.

З робіт одного з представників гештальтпсихологии Д. Катца "Побудова світу кольорів" і "Побудова світу свідомих сприйнять" ясна, що зоровий і дотиковий досвід набагато повніший, ніж його зображення в психологічних схемах, що обмежуються простими поняттями, тобто образ треба вивчати як самостійний феномен, а не як ефект стимулу.

Основною властивістю образу є його постійність за умов сприйняття, що змінюються. Чуттєвий образ залишається постійним при зміні умов, але постійність руйнується, якщо об'єкт сприймається не в цілісному зоровому полі, а ізольовано від н

Данський психолог Е. Рубин вивчав феномен "фігури і фону", що говорить про цілісність сприйняття і помилковості уявлення про нього як мозаїці відчуттів. Так, наприклад, на плоскому малюнку фігура сприймається як замкнуте, виступаюче вперед ціле, відокремлене від фону контуром, тоді як фон здається тим, що знаходяться ззаду.

По-різному сприймаються "подвійні зображення", де малюнок здається то вазою, то, двома профілями. Це явище назвали персептивной реструктуризацією, тобто реструктуризацією сприйняття. Згідно теорії гештальта, ми сприймаємо предмет як зв'язне ціле. Допустимо, випробовуваний описує своє сприйняття якого-небудь явища, а психологи вже розробляють гештальт-принципи, а саме: принципи схожості, близькості, оптимального продовження і замикання. Фігура і фон, константна - це, насправді, основні феномени в області чуттєвого пізнання. Гештальтисти відкрили в експериментах феномени, але треба було ще і пояснити

Школа гештальтпсихологии почала свій родовід від головного експерименту Вертхеймера, так званого, фи-феномена. Він за допомогою спеціальних приладів (стробоскопа і тахиостоскопа) експонував з різною швидкістю один за іншим два подразники (дві прямі лінії). При досить великому інтервалі, випробовуваний сприймав їх послідовно. При дуже короткому інтервалі лінії сприймалися одночасно, а при оптимальному інтервалі (близько 60 мілісекунд) виникало сприйняття руху, тобто око бачило переміщення лінії управо або вліво, а не дві лінії, дані послідовно або одночасно. Коли ж часовий інтервал перевищував оптимальний, випробовуваний починав сприймати чистий рух, тобто усвідомлювати, що рух відбувається, але без переміщення самої лінії. Це і був, так званий, фи-феномен. Було проведено багато подібних дослідів і завжди з'являвся фи-феномен, причому не як з'єднання окремих сенсорних елементів, а як "динамічне ціле". Це також спростовувало існуючу концепцію про складання відчуттів в цілісну картину.

Робота Келлера "Фізичні гештальти у спокої і стаціонарному стані" пояснювала психологічний спосіб за типом фізико-математичного. Він вважав, що посередником між фізичним полем і цілісним сприйняттям повинна стати нова фізіологія цілісних і динамічних структур - гештальтов. Келлер представив уявну фізіологію мозку у фізико-хімічному виді.

Гештальтпсихологи вважали, що принцип ізоморфізму (елементи і стосунки в одній системі взаємно однозначно відповідають елементам і стосункам в іншій) допоможе розв'язати психофізичну проблему, при цьому зберігши за свідомістю самостійність і відповідність матеріальним структурам.

Ізоморфізм не вирішував головні питання психології і наслідував ідеалістичну традицію. Психічні і фізичні явища представлялися ними за типом паралельності, а не причинним зв'язком. Гештальтисти вважали, що, спираючись на особливі закони гештальта, психологія перетвориться на точну науку типу фізики.[3,86].

Келлер, тлумачивши інтелект як поведінку, провів свої знамениті досліди над шимпанзе. Він створював ситуації, в яких мавпа для досягнення мети повинна була знайти обхідні шляхи. Сенс був в тому, яким способом вона вирішувала задачу, чи то це був сліпий пошук рішення шляхом проб і помилок, чи то мавпа досягала мети завдяки, раптовому "осяянню", розумінню ситуації.

Келлер висловився за друге пояснення, це явище було назване инсайтом (инсайт - схоплювання, розуміння), що дає можливість підкреслити творчий характер мислення. Дійсно ця гіпотеза розкрила обмеженість методу проб і помилок, але вказівка на инсайт ніяк не пояснювала механізм інтелекту.[4,29].

З'явилася нова експериментальна практика вивчення чуттєвих образів в їх цілісності і динаміці (К. Дункер, Н. Майєр).

1.2 Значення гештальтпсихологии

У чому ж причина, що гештальтизм перестав відповідати новим науковим запитам? Швидше за все, основна причина в тому, що психічні і фізичні явища в гештальтпсихологии розглядалися за принципом паралельності, поза причинним зв'язком. Гештальтизм претендував на загальну теорію психології, але насправді його досягнення торкалися дослідження однієї із сторін психічного, на яку вказувала категорія образу. При поясненні ж явищ, які не могли бути представлені в категорії образу, виникали величезні труднощі.

Гештальтпсихология не повинна була роз'єднувати образ і дію, образ у гештальтистов виступав у вигляді суті особливого роду, підпорядкованої власним законам. Методологія, заснована на феноменологічній концепції свідомості, стала перешкодою для достовірно наукового синтезу цих двох категорій.

Гештальтисти поставили під сумнів принцип асоціації в психології, але їх помилка була в тому, що вони розірвали аналіз і синтез, тобто відірвали просте від складного. Деякі гештальтпсихологи навіть заперечували взагалі відчуття як явище.

Але гештальтпсихология притягнула увагу до питань сприйняття, пам'яті і продуктивного, творчого мислення, вивчення якого і є основним завданням психології.

А благополучно забутий нами малюк, що досить підріс? Що сталося з ним, поки ми намагалися розібратися в таких складних хитросплетіннях гештальтпсихологии? Спочатку він навчився розрізняти образи і виражати свої почуття, отримувати відчуття приємні і неприємні. Він ріс і розвивався, тепер уже в руслі гештальтпсихологии.

Він швидше і краще запам'ятовував образи не в результаті асоціацій, а в результаті своїх поки що маленьких розумових здібностей, "осяянь", тобто инсайт. Але доки йому було ще далеко до досконалості, багато часу пройде перш, ніж він навчиться творчому мисленню. На усе потрібний час і усвідомлена необхідність.


РОЗДIЛ II.ФIЛОСОФIЯ НОВОГО ЧАСУ

2.1 Значення філософії Нового часу

Обгрунтування методології наукового пізнання філософи Нового годині Філософія Нового Часу історичними передумовами свого формування має утвердження буржуазного способу виробництва в Західній Європі, наукову революцію XVI - XVII ст., становлення експериментального природознавства.

Вона утверджувала свої засадні принципи в боротьбі з феодальною ідеологію, середньовічною схоластикою, релігією та церквою, продовжуючи духовні надбання епохи Відродження. Найсуттєвішою особливістю філософії Нового годині була орієнтація на природознавство, тісний зв'язок з проблемами методології наукового пізнання, в якому вона вбачала головний засіб морального і соціального оновлення людства, утвердження людської гідності, свободи і щастя.

Шукають у загальнофілософських (метафізичних) засідках осмислення буття. На цій основі розробляється ще одна важлива проблема, фундаментальна категорія філософії Нового годині - субстанція як сутність буття. Якщо Б. Паскаль, обгрунтовуючи засадні принципи своєї методології пізнання, звертається до світоглядного осмислення людського буття, то переважна більшість його сучасників ці принципи шукають у сутності буття взагалі, зафіксованій у категорії субстанції. Субстанція - це істинне, суттєве, самодостатнє, самопричинне буття, яку породжує усю багатоманітність світу.

Субстанцію як Єдине, яка розумілась в епоху Відродження органічною і гармонійною єдністю духовного і природного, філософи Нового годині намагаються переосмислити та конкретизувати через призму нових досягнень наукового пізнання. Одним з перших таку спробу зробив Р. Декарт, троянд' єднавши Єдине на дві самостійні субстанції : природу, матерію, способом буття якої є механічний рух, а атрибутом - протяжність та мислення. Для Декарта природа - це величезний механізм, уся якісна багатоманітність якого зведена ним до кількісно визначених механічних відношень, а всі закономірності - до законів механіки. Друга самостійна субстанція - особлива, духовна - мислення. Декарт вважає, що матерія мислити не може, а між тим, мислення існує без сумніву і з самоочевидністю, отже, має існувати і відповідна субстанція. У підході до проблеми субстанції філософія Декарта має дуалістичний характер, складається з матеріалістичної фізики як вчення про матеріальну протяжну субстанцію та ідеалістичної психології як вчення про духовну мислячу субстанцію. Зв'язуючою оленицею між цими двома незалежними самостійними субстанціями є Бог, який вносити у природу рух і забезпечує інваріантність усіх її законів. [5,89-90].

Важливе місце посідає вчення про субстанцію також у творчості Б. Спінози, яку має пантеїстичний характер. Субстанція, на його думання, єдина, вона є Богом, що співпадає з Природою, а атрибутами її є протяжність та мислення. Субстанція - це єдність Бога і Природи, єдність природи, що творити, і природи створеної. Бог - це універсальна причина світу, завдяки його нерозривній єдності з Природою. Природа є причиною самої собі (causa sui). Визначивши як основну властивість субстанції природи самопричинність (causa sui), Спіноза на цій основі виводить усі інші її властивості : вічність, безкінечність, неділимість, єдність і т.д. Субстанція єдина, проте вона виявляє свою єдність через атрибути, тобто необхідні вияви, яких, на думання Спінози, безкінечна кількість, але мі знаємо самоочевидно два - протяжність і мислення. Крім атрибутів, субстанція має також модуси, які, на відміну від атрибутів, характеризуються не необхідністю, а тільки можливістю існування. Тій чи інший модус субстанції може існувати, а може і не існувати. Основними модусами субстанції, на його думання, є рух і спокій, які визначають багатоманітність світу.

Субстанцію та її атрибути Спіноза називає природою, що творити, природою творчою, продуктивною, а модуси - природою створеною. Продуктивна природа є причиною окремих розмов, джерелом безкінечної дії і творчості, виражає єдність розмов, а створена - джерелом багатоманітності. Але і єдність, і багатоманітність є невід'ємними характеристиками єдиної природи - субстанції, тотожної Богові.

У природі усе суворо детерміновано, усе підпорядковано необхідності внаслідок того, що єдина природа є причиною самої собі. Спіноза переконаний, що випадковості не існує, схиляється до фаталізму, проте намагається подолати, пом'якшити останній своїм вченням про свободу. На його думання, необхідність не виключає свободи, а, навпаки, передбачає її. Колі б у природі панував хаос, і коли б людина як частина природи не підкорялась необхідності, вона не могла б пізнавати ні природу, ні власні вчинки. А не пізнаючи, не могла б керувати ними, була б рабом своїх вчинків та пристрастей. Завдяки ж пізнанню природи світу та своєї власної природи людина стає вільною, має свободу. Свободу Спіноза розуміє як дію лише за необхідністю власної природи, без будь-якого примусу зовні. Свобода протиставляється не необхідності, а примусу. Сама ж необхідність може бути як примусовою, так і вільною. Природа в цілому як субстанція співрівна Богові, як причина самої собі (causa sui) є свободою. Людина ж лише в тому випадку має свободу, коли діє за необхідністю своєї власної природи, без примусу, коли навчається підкоряти свої пристрасті розуму. А для цього необхідно пізнати свою природу. Свобода збігається з пізнанням необхідного у своїй природі. Свобода - це пізнана необхідність.

2.2 Фiлософiя Г. Лейбнiца, Монтеска, Вольтер Франсуа Марі Аруе

Ще одну концепцію субстанції розробляє відомий вчений-енциклопедист, один з найвідоміших філософів Європи кінця XVII - качану XVIII ст. Готфрід Лейбніц (1646-1716) Свою плюралістичну концепцію субстанції він розкриває у працях: "Міркування про метафізику" (1686), "Нові досліди про людське розуміння" (1705), "Теодицея" (1710), "Монадологія" (1714).

Центром філософії Г. Лейбніца є вчення про монади як прості неподільні субстанції - монадологія. Лейбніц наголошує, що субстанціймонад безкінечна кількість, сморід є носіями сили та активності і мають духовну природу. Кожна монада є самостійною одиницею буття, здатною до активної діяльності. Монада є духовною, оскільки матерія (у філософії XVII ст.) - пасивна, не здатна до саморуху та активної діяльності Монади вічні, сморід не виникають і не зникають природним шляхом, а є породженням безперервних "випромінювань божества". Монади є індивідуальними і неповторними, незалежними одна від одної, сморід не можуть впливати на внутрішнє буття одна одної. Єдність та узгодженість монад є результатом передбаченої Богом гармонії, яка перетворює кожну монаду в "живе дзеркало Всесвіту. Всі монади об' єднані Всемудрим Творцем. Кожна монада є певним "світом у собі" і в тій же година відображає і містить у собі увесь світовий порядок. Єдине відношення, яку існує між монадами - це гармонія. Завдяки внутрішній активній діяльності кожна монада зберігає свою самобутність, індивідуальність у світі мінливих явищ, має власну якісну визначеність і в тій же година, завдяки наперед установленій гармонії, органічно поєднана з універсумом, має своє місце в ньому.

Лейбніц розрізняє три відіа монад, поклад від їхньої досконалості, запрограмованої Богом: 1) найнижчі, що характеризуються "перцепцією", тобто пасивною здатністю до сприйняття; 2) монадидуші, умовах XVIII ст. географічний детермінізм Монтеск' є був, незважаючи на усю свою обмеженість, значним досягненням соціальнофілософської думання на шляху вироблення альтернативних теологічним поглядів на розвиток суспільства. Визнання такої суттєвої умови матеріального життя суспільства, як географічне середовище, було важливим кроком вперед у порівнянні з апеляціями до абстрактної "Людської природи" філософів XVII ст. Монтеск' є, характеризуючи психологічні особливості людської природи, починає розглядати її як таку, що сформувалася під впливом умів життя людей у певному природному середовищі, а якоюсь мірою навіть характеру їхньої трудової діяльності.[6,66-67].

Одним з найзначніших досягнень Монтеск' є була ідея співвідношення законів суспільного розвитку та природного середовища, врахування кліматичних умів, характеру грунту, площі, способу життя народів, що визначають не тільки "дух законів", а й державне правління. Він розрізняє три відіа державного правління : республіканське, монархічне та деспотичне. Монтеск' є висуває плідну установку: зрозуміти суспільство як певну цілісність і відмовитись від поверхового погляду на нього як на механічний агрегат індивідів та інститутів. Він характеризує соціальну цілісність через поняття "загального духу народів" як результату дії "багатьох розмов", що "управляють людьми": клімату, релігії, законів, принципів правління, прикладів минулого, звичаїв, традицій і т.д. Центральним елементом "загального духу народів" Монтеск' є вважав специфічні "Людські пристрасті", що спонукають людей діяти так, щоб суспільство та його структура мали стійке існування. У республіці таким центром є доброчесність як діяльна любов до вітчизни та рівності; у монархії - честь, як вигідні для правителя забобони окремих осіб та суспільних груп і станів; у деспотії - страх. Монтеск' є при цьому підкреслює, що республіки занепадають при послабленні в них доброчесності, монархії - честі, а деспотії - страху. Для шкірного способу правління шкідливим є також залучення до нього чужорідних принципів та спонукань до дії.

Отже, Монтеск' є поставивши і досліджував важливу проблему політичної значимості соціальнопсихологічних рис народів, проте роль цих рис ним занадто абсолютизувалась. Правда, ця абсолютизація зумовлена у Монтеск' є прагненням виявити об' єктивні детермінанти психології різних народів та властивих для них "Способів правління". Ці детермінанти, на його думання, походять від географічного середовища, це перш за усе клімат, грунт, рельєф місцевості і величина території. Перші два детермінують спосіб правління через вплив на формування психології народів, решта ж через вплив на організацію діяльності людей. Незаперечною заслугою Монтеск' є є також детальна розробка локківської ідеї поділу влад на законодавчу, виконавчу та судову. Лише за умови такого поділу, на його думання, можливий державний лад, за якого нікого не примушуватимуть робити ті, до чого не зобів' язує закон, і не робити того, що закон йому дозволяє.

Ще одну концепцію атеїстичної філософії просвітництва розробляє Вольтер ФрансуаМарі Аруе (1694-1779), головні ідеї якого викладені у працях: "Філософські листи" (1734), "Метафізичний трактат" (1734), "Роздуми про людину" (1737), "Філософський словник" (1764), "Філософія історії" (1765), "Досвід про звичаї та дух народів" (1769).

Матеріалістичний напрямок філософії Просвітництва представлень насамперед французьким матеріалізмом XVIII ст., що у своїх концепціях обстоює ідеї просвітництва, гуманізму, наголошує на пізнанні природи як головному засобі утвердження гуманізму в суспільному житті, прогресу розуму, прогресу моральності, свободи і реалізації Царства Розуму та самоутвердження людини.

Одним з визначних представників цього напрямку був Жюль'єн Офре де Ламетрі (1709-1751), який оголосив матеріалізм єдино правильним філософським напрямком, ворожимо спіритуалізму (читай ідеалізму) та релігії. Свої ідеї він розкриває у працях: "Трактат про душу" (1745), "Людинамашина" (1747), "АнтиСенека, або роздуми про щастя". Ламетрі намагається поєднати досягнення емпіризму та раціоналізму XVII ст., вирішити основні суперечності цих протилежних методологій наукового пізнання. Він підкреслює, що пізнання починається з чуттєвого сприймання, продовжується його подальшим досвідноекспериментальним дослідженням і завершується раціональним узагальненням дослідних даних. Ламетрі вважав, що розум є надійним керівником у пошуках істини, коли спирається на дані чуттєвого досвіду та перевіряється ним.

Деремо кроком філософських досліджень Ламетрі було створення матеріалістичного вчення про душу людини. Він оголосив здатність відчувати одним з атрибутів матерії, її невід'ємною властивістю. Матеріальною основою душі людини Ламетрі вважає мозок, проте підкреслює, що мозок необхідна, але не достатня передумова людської свідомості. Щоб свідомість сформувалась у своїх змістовних проявах, необхідне виховання та спілкування з іншими людьми.[7,80].

Хоч одна з основних праць Ламетрі має назву "Людинамашина", однак він наголошує на суттєвій відмінності людини від мехаінзмів. Людина, підкреслює він, - це, поперше, особлива машина, яка здатна почувати, мислити, розрізняти добро і зло; подрузі, це машина, яка сама собі заводити, органічно, шляхом надходження у дах "хілусу" - харчового соку, утвореного при перетравлюванні людським організмом їжі. Ламетрі вислювлює думання про хімічний характер процесу перетворення "хілусу" в енергію, яка вже потім механічно оживляє мускули і серце. Потретє, на відміну від годинникового механізму, який постійно фігурує у філософії Нового годині як образ ідеально відрегульованої самодіючої машини і з яким Ламетрі порівнює людське тіло, останнє продовжує функціонувати і після серйозних пошкоджень, навіть після втрати деяких органів. Ламетрі деремо у філософії Нового годині будував свої філософські узагальнення про природу не лише на основі механіки, а й осмислюючи результати біологічних та частково хімічних досліджень. Визначним досягненням Ламетрі було також усвідомлення ним того, що походження людства неможливо пояснити лише біологічними чинниками. Він висуває положення про необхідність суспільного життя як умови формування людини та її свідомості. Ламетрі вважає, що людині від народження притаманний "природний закон", суть якого полягає в умінні розрізняти добро і зло. Найважливішим виразом "природного закону" моральності, на його думання, є почуття вдячності за добро та почуття розкаяння за зло, вчинене у відповідь на добро.


2.3 Фiлософiя Д. Дiдро

Ще одним видатним філософом матеріалістом XVIII ст. був Дені Дідро (1713-1784), основні ідеї якого викладені у працях: "Думання про тлумачення природи" (1754), трилогії " Розмова Д'Аламбера з Дідро", "СонД'Аламбера", "Продовження розмови" (1769), "Філософські принципи відносно матерії та руху" (1770). Понад двадцять років Дідро присвятив праці над "Енциклопедією" (1751-1780), яка стала одним з величних культурних звершень того годині і відіграла значну роль у розробці та поширенні просвітницького світогляду та згуртуванні просвітителів. У проспекті "Енциклопедії" Дідро проводити думання, що в історії людства, особливо починаючи з епохи Відродження, вже спостерігається певний прогрес у пізнанні природи і що в майбутньому він стані ще значнішим, набуде неперервного характеру. При цьому він чітко розумів, що внаслідок безкінечності Всесвіту вичерпне пізнання природи неможливе.

Природу як об' єкт пізнання Дідро уподібнює неосяжній книзі, в якій вчені послідовно один за одним прочитують усе нові й нові сторінки, але ніхто ніколи не може розраховувати, що коли-небудь зможе перегорнути її останню сторінку. Проте ніяких конкретних між розвитку людського пізнання Дідро не ставив, будучи переконаним у можливості розгадати найскладніші "світові загадки". У теорії пізнання Дідро поєднує переваги як емпіризму, так і раціоналізму, підкреслюючи необхідність нової раціональності, яка б функціонувала в органічній єдності з чуттєвим пізнанням, визначаючи суть філософської методології як перевірку розуму розумом, контроль розумом та експериментом чуттєвого пізнання, відображення чуттєвим досвідом природи. На думання Дідро, по-справжньому адекватно тлумачити природу може лише мислитель, який органічно поєднає "раціональну" філософію з "експериментальною", що практично означало філософське осмислення природничо-наукового матеріалу.[8,134].

Важливим досягненням Дідро було вчення про універсальну внутрішню активність матерії. Рух не зводиться ним лише до механічного переміщення у просторі, а розуміється як будь-яка зміна, як активність взагалі. Рух, на його думання, є як в тілі, що переміщується, так і в тілі, яку перебуває в спокої.

Як і всі філософи просвітники, Дідро велику увагу приділяє критиці релігії. Аналізуючи особливості релігійної віри, він робить висновок, що вона не веде людину до справжніх істин, а підкоряє її свідомість дикунським забобонам. Релігійну віру Дідро порівнює з тугою пов'язкою на очах, яка робить людей сліпими, не здатними правильно визначити життєвий шлях до щастя, і тоді сморід потрапляють до рук священиків, які спрямовують їх на тернисту стьобання страждань. Лише розум, підкреслює Дідро, є єдиним дороговказом людині в пошуках благодатної істини, яка має вище вираження у філософському знанні. Дідро висунув широку антиклерикальну програму: усунення впливу церкви на уряд, секуляризація більшої частини церковного майна, знищення інституту чернецтва та контролю духівництва над системою освіти, що, на його думання, призведе до того, що релігія через два-три століття зникне сама собою. Дідро був прибічником повної ліквідації релігії і перетворення суспільства на атеїстичне. Проте атеїзм, на його думання, має базуватись на високих духовних цінностях, філософській аргументованості та моральносоціальній відповідальності. Дідро вважав, що соціальна справедливість, яка забезпечується законами "Просвітницького правління", є найважливішою об' єктивною передумовою для втілення моральних почав у житті народів. Дідро переконаний, що законодавчоюридичні заходь, спрямовані на забезпечення моральності громадян, необхідно органічно поєднувати з системою морального виховання та просвіти, інтелектуального розвитку особистості, яка при осмисленні людських відносин була б здатною зрозуміти, що для особистого щастя шкірного краще врешті -решт бути чесною і добродійною людиною.


2.4 Фiлософiя Голбаха

гештальтпсихологiя новий час матеріаліст

Особливе місце в системі поглядів просвітників-матеріалістів посідає творчість Поля Гольбаха - Пауля Дітріха Тірі (1723-1789), відображена у працях: "Система природи" (1770), "Універсальна мораль, або Права людини, основані на природі" (1776), "Етократія, або Правління, основане на моралі" (1776). Головна праця П. Гольбаха "Система природи" була своєрідним колективним кредо французького матеріалізму, де з енциклопедичною скрупульозністю подані основні принципи, методологічні засади та висновки матеріалістичного осмислення дійсності у XVIII ст.

Гольбах підходить до осмислення питання про відношення природи, матерії та духу, свідомості як центральної філософської проблеми Нового годині і виділяє два протилежні напрямки - натуралістичний та спіритуалістичний. Він також конкретизує та обгрунтовує вчення про субстанцію, наголошуючи, що субстанцією може бути лише матерія - вічна, безкінечна і самопричинна. У Гольбаха мі знаходимо одне з перших визначень матерії : матерія - це ті, що, діючи на наші органи чуття, викликає відчуття. Гольбах також наголошує на єдності матерії і руху. Рух є способом існування матерії, який не зводиться до простого механічного переміщення, а включає також фізикохімічні та біологічні зміни, що виявляються в народженні, зростанні, розквіті, старінні та вмиранні живих істот. Гольбах розрізняє зовнішній рух, що чуттєво сприймається як певна зміна у просторі та часі, і внутрішній, прихований рух, залежний від притаманної тілам енергії, тобто від їх сутності, від комбінації, дії та протидії невидимих молекул матерії, з яких складаються тіла. Цей "молекулярний" рух він розглядає як процес, що відбувається постійно і неперервно і викликає якісні перетворення в тілах. Гольбах підкреслює, що в тілах діють внутрішні сили дії та протидії, які як єдність протилежностей стимулюють процес руху, тобто він близько підійшов до розуміння руху як саморуху. У відносному спокої тіл Гольбах вбачає результат взаємного врівноваження протилежно спрямованих сил. Він намагається навіть в статичних взаємодіях виявити прояв внутрішньої активності матерії.

Завдяки органічній єдності матерії і руху Всесвіт, на думання Гольбаха, постає як неосяжний, безмежний та неперервний ланцюг причин та наслідків. Причина, з його точки зору, це тіло чи істота природи, що спонукає до руху інше тіло чи здійснює в ньому якісні зміни, а наслідок - це самі зміни, що здійснюються яким-небудь тілом в іншому за допомогою руху. Основою закономірностей природи Гольбах вважає детермінізм, зведений ним до причинно-наслідкових взаємозв’язків. Універсальну природну причинність він розумів як процес взаємодії між причиною та наслідком, відмежовуючись від однобічного її трактування, яку визнавало активність лише за причиною. Проте і сам Гольбах не уникав однобічності в розумінні природи. На його думання, в природі всі зміни, всі дії підкоряються лише необхідності, випадковість же виключається. У природі діє вічний, неминучий, необхідний порядок або неминучий зв'язок причин дії з похідними від них діями. Людина теж, будучи частиною природи, підкоряється цим універсальним необхідним закономірностям. Всі її вчинки підпорядковані фатальності, ніщо в ній, як і в природі в цілому, не є випадковим. Людина вважає собі вільною, оскільки не помічає істинного мотиву, який спонукає її до дії. Щоб бути щасливою, людина має пізнати свою природу і діяти відповідно до неї. Незнання ж своєї природи і природи світу веде до рабства та нещастя.

Праця "Система природи" починається гіркою констатацією, що людина нещасна. Рабство, деспотизм у суспільному житті, всі конфлікти та ваді, соціальне зло є продуктом неосвіченості, незнання людиною своєї природи. Завдання цієї праці Гольбах визначає як відкриття єдино правильного шляху до щастя. Щоб бути щасливою, людина має повернутися до природи, якої вона зреклася через своє невігластво. Отже, щоб досягти щастя, слід адекватно пізнати природу світу і природу людини. У світі ж немає нічого, окрім матерії, способом існування якої є рух. Універсальним же законом матеріального руху, на думання Гольбаха, є закон інерції. Усе в природі, в тому числі і людина, підкоряється цьому закону. У людському житті цей закон проявляється в тому, що кожна людина прагне самозбереження, відстоює своє буття і намагається продовжити його у безкінечність і вічність. Далі Гольбах робить висновок, що кожна людина відповідно до своєї природи намагається задовольнити свої власні особистісні інтереси, саме в цьому проявляється універсальний закон інерції як прагнення до самозбереження. Немає інших двигунів, інших мотивів діяльності, окрім власних інтересів. Зробіть так, щоб людина вбачала в суспільному інтересі свій особистісний інтерес, і тоді лише божевільні будуть аморальними. Отже, наголошує Гольбах, єдиним можливим шляхом до щастя є пізнання природи та створення відповідного законодавства, яку б враховувало природу людини, її прагнення до самозбереження як прояв універсального закону інерції та грунтувалося на органічній єдності й узгодженні особистісних та суспільних інтересів. Це єдиний шлях утвердження в суспільстві принципів Розуму і Справедливості. Але як цього досягти? На це питання спробував відповісти відомий філософматеріаліст XVIII ст. К.А. Гельвецій.

ВИСНОВОК

Гештальтпсихологія (Gestalt - цілісна форма, структура розвинулася внаслідок протесту проти бихевиоризма і що існували раніше психологічних напрямів. Якщо вдасться зрозуміти суть гештальтпсихологии, то ми наблизимося і до розуміння когнітивної психології, так зробимо ж крок вперед і спробуємо розібратися, що це за напрям і до чого воно привело.

Слово гештальт означає "форма", "структура", "цілісна конфігурація", тобто організоване ціле, властивостей якого не можуть бути набуті з властивостей його частин. В цей час особлива увага приділялася проблемі цілого і частини. Багато учених підходили до розуміння, що якість цілісного утворення не зводилася до суми окремих елементів, що входять в ціле, і, що воно не може бути виведене з них. А ось саме ціле і визначає якісні особливості елементів, тому гештальтпсихологи вважають, що переживання цілісне і його неможливо просто розділити на складові частини

Гештальтпсихологами були проведені багато досліджень і роботи в області сприйняття і пам'яті. Учениця В. Келлера Г. Фон Ресторф провела ряд дослідів і вивела залежність успішності запам'ятовування від структури матеріалу.

У чому ж причина, що гештальтизм перестав відповідати новим науковим запитам? Швидше за все, основна причина в тому, що психічні і фізичні явища в гештальтпсихологии розглядалися за принципом паралельності, поза причинним зв'язком. Гештальтизм претендував на загальну теорію психології, але насправді його досягнення торкалися дослідження однієї із сторін психічного, на яку вказувала категорія образу. При поясненні ж явищ, які не могли бути представлені в категорії образу, виникали величезні труднощі.

Гештальтпсихология не повинна була роз'єднувати образ і дію, образ у гештальтистов виступав у вигляді суті особливого роду, підпорядкованої власним законам. Методологія, заснована на феноменологічній концепції свідомості, стала перешкодою для достовірно наукового синтезу цих двох категорій.

Філософія Нового Часу історичними передумовами свого формування має утвердження буржуазного способу виробництва в Західній Європі, наукову революцію XVI - XVII ст., становлення експериментального природознавства. Вона утверджувала свої засадніпринципи в боротьбі з феодальною ідеологію, середньовічною схоластикою, релігією та церквою, продовжуючи духовні надбання епохи Відродження. Найсуттєвішою особливістю філософії Нового Часу була орієнтація на природознавство, тісний зв'язок з проблемами методології наукового пізнання, в якому вона вбачала головний засіб морального і соціального оновлення людства, утвердження людської гідності, свободи і щастя.

У природі усе суворо детерміновано, усе підпорядковано необхідності внаслідок того, що єдина природа є причиною самої собі. Спіноза переконаний, що випадковості не існує, схиляється до фаталізму, проте намагається подолати, пом'якшити останній своїм вченням про свободу. На його думання, необхідність не виключає свободи, а, навпаки, передбачає її. Колі б у природі панував хаос, і коли б людина як частина природи не підкорялась необхідності, вона не могла б пізнавати ні природу, ні власні вчинки. А не пізнаючи, не могла б керувати ними, була б рабом своїх вчинків та пристрастей. Завдяки ж пізнанню природи світу та своєї власної природи людина стає вільною, має свободу. Свободу Спіноза розуміє як дію лише за необхідністю власної природи, без будь-якого примусу зовні. Свобода протиставляється не необхідності, а примусу. Сама ж необхідність може бути як примусовою, так і вільною. Природа в цілому як субстанція співрівна Богові, як причина самої собі (causa sui) є свободою. Людина ж лише в тому випадку має свободу, коли діє за необхідністю своєї власної природи, без примусу, коли навчається підкоряти свої пристрасті розуму. А для цього необхідно пізнати свою природу. Свобода збігається з пізнанням необхідного у своїй природі. Свобода - це пізнана необхідність.

Використана література

1.Горфункель А.Х. Філософія епохи Відродження. - М., 1980. - С. 7-322.

2.Гулига А.В. Німецька класична філософія. - М., 1986. - С. 5-343.

3.Нарский И.С. Западно-европейская філософія XVII століття. - М., 1994. - С. 5-340.

4.Філософія / За загальною редакцією: проф. М. І. Горлача, проф. В.Г. Кременя, проф. В.К. Рибалка. - Харків, 2000.

5.Ярошевский М.Г.., Петровский А.В. ИСТОРИЯ ТЕОРИЯ ПСИХОЛОГИИ.-Т. 1-2.

6.Ждан А.Н. История психологииот античности к современности.- М.: 7.Педагогическое общество России, 2002.-512 с.

8.Основи психології / За ред., О,В, Киричука _ К., 1995. – 622 С.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:55:07 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
09:56:31 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Гештальтпсихологія: сутність та розвиток

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151322)
Комментарии (1844)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru