Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Державний бюджет і державний борг

Название: Державний бюджет і державний борг
Раздел: Рефераты по финансовым наукам
Тип: курсовая работа Добавлен 22:59:41 23 февраля 2011 Похожие работы
Просмотров: 1050 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Курсова робота

На тему:

«Державний бюджет і державний борг»

м. Івано-Франківськ 2009


Вступ

Темою моєї курсової роботи є «Державний бюджет та державний борг». Ця тема є дуже актуальною, особливо в сучасних умовах для України, коли ми крім значного дефіциту бюджету маємо ще й досить великий державний борг. Розвиток суспільно-економічних відносин в Україні підтверджує необхідність якомога скорішого вирішення проблеми фінансової стабілізації як основи загальнодержавної стабілізації і виходу з економічної кризи.

Основу фінансової політики становить бюджетна політика, яка пов'язана насамперед із формуванням і виконанням бюджетів усіх рівнів, цільових загальнодержавних фондів. Державний бюджет – це головний фінансовий план країни, який віддзеркалює суспільно-економічний стан у державі. Бюджет тісно пов’язаний з іншими ланками фінансової системи, виступає координуючим центром і надає їм необхідну допомогу у формі бюджетник дотацій, субсидій, гарантій, забезпечуючи більш-менш нормальне функціонування інших ланок фінансової системи.

Останнім часом загострилась проблема відповідності ресурсів держави потребам у фінансуванні державних програм. Виникнення державного боргу є результатом фінансування дефіциту державного бюджету, який, в свою чергу, відображає перевищення бюджетних видатків над податками, зборами та іншими обов'язковими платежами до бюджету. При наявності дефіциту бюджету державою позичаються грошові ресурси, що призводить до виникнення та зростання державного боргу. Залежно від того, з внутрішніх чи зовнішніх джерел здійснюються запозичення, державний борг може бути внутрішній чи зовнішній.

Враховуючи, що з часу набуття Україною суверенітету державний бюджет затверджувався і виконувався з дефіцитом, з 1991 року відбувається зростання державного боргу.

При розгляді питання слід мати на увазі, що державний борг має дві складові: внутрішню та зовнішню. Кількісна оцінка внутрішнього боргу здійснюється в національній валюті, зовнішнього – в іноземній, як правило, в доларах США. Тому для співставлений результатів аналізу обидві складові боргу необхідно оцінювати за відповідним курсом валют на кожну конкретну дату о якійсь одній валюті.

За мету цієї курсової я ставлю дослідити проблеми бюджету, державного боргу, а також запропонувати свої шляхи вирішення цих проблем.

Моя курсова робота буде складатися з трьох розділів. В першому я надам необхідні теоретичні відомості стосовно державного бюджету. В другому – стосовно державного боргу. В третьому я опишу про шляхи подолання дефіциту бюджету та скорочення державного боргу в Україні, тобто про ті проблеми, які є дуже актуальними на даний момент.

1. Державний бюджет, його структура, функції

1.1 Суть і значення державного бюджету

Для виконання своїх функцiй держава повинна мати достатнi грошовi фонди. Цi фонди вона формує шляхом перерозподiлу валового внутрiшнього продукту. Найважливiшим засобом, через який держава здiйснює розподiл i перерозподiл внутрiшнього продукту є державний бюджет. Через бюджет держави вiдтворюється вся багатогранна її дiяльнiсть i забезпечується виконання її заходiв.

Розглядаючи бюджет як економiчну категорiю, слiд зазначити, що вiн вiдображає реальнi виробничi вiдносини, вiдтворює вiдносини розподiлу i перерозподiлу, концентрує рух грошової маси як самостiйної вартостi, що нiбито не пов'язана з рухом товарної маси.

Бюджет є важливим економiчним важелем держави, через який забезпечується контроль за станом виробництва в цiлому. Крiм того, органи державної влади й управлiння, що затверджують i виконують бюджет, мають можливiсть впливати через нього на фiнансову дiяльнiсть мiсцевих органiв влади i управлiння, якi складають, затверджують бюджети адмiнiстративно-територiальних органiв, останнi, як правило, потребують дотацiй i субвенцiй iз загальнодержавних дохiдних джерел.

Дохiдна база всiх бюджетiв формується за рахунок закрiплених законами держави джерел доходiв по вiдповiднiй ланцi бюджетної системи. Через бюджет фiнансова дiяльнiсть органiв управлiння отримує цiлком визначену в законодавчому i нормативному планi базу для залучення й витрачання грошових коштiв. Бюджет дає органам влади, якi його затверджують, можливiсть контролювати дiяльнiсть виконавчо-розпорядчих органiв, що складають i виконують бюджет. Хоча можливостi такого контролю обмеженi.

Конституцiєю України надано виняткове право затверджувати бюджет держави Верховнiй Радi, а адмiнiстративно-територiальнi бюджети – вiдповiдним представницьким органам. Пiсля затвердження державний бюджет набуває сили закону. Бюджети всiх рiвнiв складаються та виконуються згiдно з бюджетною класифiкацiєю. Бюджетна класифiкацiя – це єдина мiжнародна система функцiонального групування доходiв i видаткiв бюджету за однорiдними ознаками; вона забезпечує можливiсть порiвнювати бюджетнi данi рiзних бюджетiв, дає змогу визначитись щодо характеру регулюючих дiй держави по надходженню дохiдних джерел i напрямах використання одержаних коштiв.

Держава повинна мати централiзований фонд коштiв, з якого вона фiнансує заходи, передбаченi законодавчими чи нормативними актами. Для виконання цiєї функцiї держава регламентує всi вiдносини, пов'язанi з мобiлiзацiєю, розподiлом i використанням бюджету. Бюджетнi вiдносини не можуть провадитись в життя без бюджетного регулювання, тому що вони завжди мають державно-владний характер.

Бюджетне регулювання передбачає законодавче закрiпленi вiдсотковi вiдрахування вiд загальнодержавних податкiв, зборiв i обов'язкових платежiв, встановленi на данiй територiї, а також дотації i субвенцiї до бюджетiв адмiнiстративних територiй вiдповiдно до технiко-економiчних обгрунтувань, в якi включаються: статистичнi данi про економiчний, соцiальний, природний та екологiчний стан зазначених регiонiв; розрахунки необхiдних витрат для вирiвнювання економiчного, соцiального й екологiчного стану та ефективного використання природних ресурсiв територiй; iнформацiя про урядовi та регiональнi програми подолання нерiвностей мiж адмiнiстративними територiями, про виконанi в попереднi роки програми й досягнутi результати про дiючi програми та програми, що розробляються, з прогнозом наслiдкiв їх виконання.

Регулювання бюджетiв впорядковує суспiльнi вiдносини при мобiлiзацiї у бюджет коштiв i при їх розподiлi й перерозподiлi мiж ланками бюджетної системи, при фiнансуваннi видаткiв за рахунок одержаних доходiв та всього процесу виконання бюджету. Держава органiзовує бюджетнi вiдносини вiдповiдно до своїх iнтересiв.

Бюджетне регулювання охоплює всi форми впливу держави на проведення бюджетної полiтики, починаючи вiд прийняття закону про державний бюджет або рiшення мiсцевої ради народних депутатiв про мiсцевий бюджет i аж до їх застосування державними органами. У необхiдних випадках бюджетна полiтика держави здiйснюється в примусовому порядку (списання коштiв бюджету з пiдприємств-платникiв, недоїмка на вiдповiднi дати).

В цiлому проведення бюджетної полiтики здiйснюється за допомогою низки законодавче чи нормативне закрiплених дозволiв i заборон, що внутрiшньо пов'язанi мiж собою, наприклад, дозвiл на використання коштiв або заборона їх витрачати в рамках бюджетного фiнансування.

Бюджетне фiнансування – це безповоротне направлення коштiв вiдповiдних бюджетiв (державного, обласного, мiського, районного, селищного, сiльського) на утримання закладiв освiти, охорони здоров'я або iншi заходи згiдно з кошторисом видаткiв по кожному закладу, установi чи мiроприємству або згiдно зi зведеними кошторисами витрат по мiнiстерству, вiдомству, управлiнню.

Бюджетне фiнансування будується на принципах: обгрунтованостi величини витрат; чiткого цiльового використання коштiв; облiку виконання запланованих в бюджетi заходiв; контролю за ефективним використанням коштiв. Висвiтлення теми бюджету буде неповним, якщо не торкнутися питання про створення резервiв бюджету.

Бюджетнi резерви – це фонди непередбачених витрат, якi створюються у вiдповiдних бюджетах для безперебiйного фiнансування запланованих в бюджетах заходiв за умов зниження доходiв чи у разi фiнансування непередбачених витрат невiдкладного характеру.

Розмiри бюджетних резервiв залежать вiд спiввiдношення доходiв i видаткiв бюджетiв i, як правило, не перевищують 3% обсягiв бюджетiв. До бюджетних резервiв зараховують i оборотну касову готiвку – кошти, що резервуються у вiдповiдних бюджетах для покриття тимчасових касових розривiв, якi виникають у процесi виконання бюджетiв. Суми оборотної касової готiвки встановлюються при затвердженнi вiдповiдних бюджетiв. Обов'язковою умовою використання оборотної касової готiвки i повне її повернення на кiнець року. В цьому її вiдмiннiсть вiд iнших бюджетних резервiв, використання яких не передбачає безпосереднього їх вiдтворення, за винятком фiнансування заходiв на умовах повернення витрачених коштiв до бюджету, з якого вони були одержанi. Як доходи бюджету, так i видатки (бюджетне фiнансування) мають групуватися по однотипних ознаках, тобто класифiкуватися.

Бюджетна класифiкацiя – обов'язкове групування доходiв i видаткiв бюджету по пiдроздiлах (однорiдних ознаках) з наданням цим пiдроздiлам точних назв i порядкових номерiв (статтей). Бюджетна класифiкацiя забезпечує чiткiсть бюджетного планування i прогнозування, а також надає можливiсть об'єднувати як окремi iндивiдуальнi кошториси, так i складати зведені кошториси видаткiв по вiдповiдних ланках бюджетної системи. Без бюджетної класифiкацiї практично неможливо складати проекти бюджетiв, зiвставляти видатки по однотипних установах, якi фiнансуються iз бюджету, визначати рiвнi видаткiв по них чи аналiзувати бюджети за кiлька рокiв. Бюджетна класифiкацiя надає системностi даним окремих кошторисiв, бюджетiв i зведених бюджетiв.

Звiти про виконання кошторисiв i бюджетiв складаються за тiєю ж класифiкацiєю, за якою складаються кошториси й бюджети, це дозволяє провадити глибокi перевiрки i аналiзи використання коштiв за кошторисами видаткiв i бюджету в цiлому.

Основою бюджетної класифiкацiї доходiв i джерела доходiв, а основою класифiкацiї – цiльове використання коштiв. Данi групуються також по галузевих та вiдомчих ознаках, що вiдображає як зобов'язання, так i розмiри фiнансування.

В перiод побудови ринкової економiчної системи потрiбно вирiшувати питання дефiциту бюджету, неiнфляцiйних джерел фiнансування видаткiв, фiнансування витрат на соцiально-культурну сферу та соцiальний захист населення, стабiлiзацiю економiки, удосконалення податкової полiтики вiдповiдно до стану економiки i необхiдностi реального зростання валового внутрiшнього продукту.

Вирiшення цих питань повинно йти, в першу чергу, через збалансування бюджету за рахунок наповнення дохiдної його частини, ефективностi витрачення бюджетних коштiв, скорочення мережi бюджетних установ та удосконалення структури управлiння. Необхiдною умовою i зменшення навантаження на дохiдну частину бюджету за рахунок залучення позабюджетних джерел фiнансування.

На виконання як державного, так i мiсцевих бюджетiв впливають такi чинники: зростання валового внутрiшнього продукту, розширення пiдприємствами всiх форм власностi обсягiв випуску товарiв та їх реалiзацiї, збiльшення обсягу виробництва i закупок сiльськогосподарської продукцiї, зростання заробітної плати по установах, що фiнансуються з бюджету. Поряд з цим держава має проводити заходи по забезпеченню жорсткого режиму економiї коштiв, це дасть змогу зменшити видатки бюджетiв усiх рiвнiв та збiльшити видiлення коштiв на iнвестицiйну дiяльнiсть.

1.2 Структура державного бюджету

Структура державного бюджету в кожній країні має свої національні особливості. Вона залежить від характеру адміністративної системи, структурних особливостей економіки і ряду інших чинників. Державний бюджет є сукупністю бюджетів всіх рівнів державних адміністративно-територіальних керівництв.

Побудова бюджету заснована на дотриманні певних принципів:

Принцип єдності – означає існування єдиного розрахунку доходів і видатків кожної ланки бюджетної системи. Він забезпечується єдиними правовою базою, бюджетною класифікацією, формами бюджетної документації і т.д.

Принцип повноти – полягає у відображенні всіх доходів та видатків.

Принцип достовірності – це формування на основі реальних показників, науково обгрунтованих нормативів.

Принцип гласності – забезпечує висвітлення в засобах масової інформації показників і звітів про їх виконання.

Принцип наочності – це відображення показників у взаємозв¢язку із загальноекономічними показниками шляхом використання засобів максимальної інформативності результатів порівняльного аналізу, визначення темпів та пропорцій економічного розвитку.

Принцип самостійності – що забезпечується наявністю джерел закріплених та власних доходів, надходжень від яких достаньо для здійснення своїх функцій, та правом визначення напрямків їхнього використання відповідно до бюджетного законодавства.

Структура бюджету країни характеризується насамперед двома головними взаємопов'язаними складовими: доходами і видатками. Однак це не означає, що зміст бюджету зводиться до простого кошторису чи своєрідної каси, куди надходять і звідки витрачаються гроші. Він завжди був і залишається головним фінансовим планом держави, який є засобом досягнення економічної стабільності, і в ньому відбивається реальне життя суспільства. Його проект щороку розробляє виконавчий орган країни, обговорює і приймає законодавчий орган (парламент, конгрес). Затверджений бюджет реалізують виконавчі органи, які після завершення фінансового року звітують про відповідність його фактично досягнутих показників плановим, що встановлені законом.

Джерела, характер формування і напрями витрат державного бюджету в кожній країні відрізняються своїми національними особливостями. Це залежить від багатьох чинників адміністративної системи, структури і рівня розвитку економіки, конкретно втілюваної державної політики тощо. Попри всю різноманітність використовуваних у країнах способів бюджетотворення і підходів до нього, в цьому процесі існують й загальні риси та закономірності. Зокрема, доходна частина бюджетів в основному складається із податкових надходжень, а їхні видатки здебільшого пов'язані із забезпеченням соціальних послуг, що пом'якшує неминуче властиву для ринкової економіки диференціацію в доходах, рівні життя різних верств населення.

У структурі надходжень до централізованих бюджетів у країнах з розвиненою ринковою економікою провідну роль відіграє пряме оподаткування. Наприклад, у США і Канаді за рахунок особистого доходного податку формується 45–48 відсотків їх федеральних бютжетів. Це джерело доходу є найвагомішим і в західноєвропейських країнах (від 20 до 50 відсотків усіх бюджетних надходжень). Друге місце в централізованих бюджетних доходах належить внескам на соціальне страхування. їх називають податками на заробітну плату. Вони сплачуються найманими працівниками (у відсотках до сукупного заробітку) і кожним підприємством, фірмою (у відсотках до загального фонду оплати праці). Наступним за значимістю в бюджетотворенні йде податок на прибуток корпорацій (до 20 відсотків). Останнім часом в більшій частині західних країн ця частка урядових доходів набула тенденції до зниження. Кожна з інших категорій, що бере участь у формуванні бюджету, не перевищує, як правило, 4–5 відсотків його грошових надходжень.

1.3 Дефіцит державного бюджету та джерела його виникнення

Бюджетний дефіцит – це фінансове явище, що необов’язково відноситься до розряду надзвичайних подій. В сучасному світі немає держави, яка в ті чи інші періоди своєї історії не зіткнулася б з бюджетним дефіцитом. Однак якість самого дефіциту може бути різною:

· дефіцит може бути пов’язаний з необхідністю втілення крупних державних вкладень в розвиток економіки. В цьому випадку він відображає не кризову течію суспільних процесів, державне регулювання економічної кон’юнктури;

· дефіцити виникають в результаті надзвичайних обставин (війни, великомасштабних стихійних лих і т. п.), коли загальних резервів стає недостатньо і доводиться прибігати до джерел особливого роду;

· дефіцит може відображати кризові явища в економіці, неефективність фінансово-кредитних зв’язків, нездатність влади тримати під контролем фінансову ситуацію в країні. В цьому випадку він – явище надзвичайно тривожне, що потребує прийняття не тільки невідкладних економічних заходів, але і відповідних політичних рішень.

Звідси видно, що в умовах динамічної економіки із сталими, а головне – ефективними міжнародними зв’язками бюджетний дефіцит не страшний.

Нажаль, у вітчизняній економічній науці донедавна привілеював від’ємний погляд на бюджетний дефіцит. Він розглядався як вкрай від’ємна властивість, що характерна лише бюджетам буржуазних держав. В літературі стверджувалося, що в нашій економіці з її планомірним розвитком бюджетний дефіцит не є характерним. Відсутність глибоких наукових розробок про причини і соціально-економічні наслідки бюджетного дефіциту, порівняно низька загальна фінансова культура призвели до того, що економічні відомства країни виявились непідготовленими до управління бюджетним дефіцитом і капітулювали перед ним.

При здійсненні економічного аналізу фахівці оперують різними за змістом визначеннями дефіциту бюджету. Частіше використовують поняття традиційного (звичайного) або первинного дефіциту, рідше – операційного, поточного чи структурного. Бюджет повної зайнятості (структурний бюджет)визначається рівнем сальдо бюджету, який мав би місце за поточного реального рівня державних видатків і податкових ставок в умовах потенційного рівня випуску в економіці. Зміна бюджету повної зайнятості показує напрям, у якому фіскальна політика буде впливати на зміну сукупного попиту в економіці. Циклічний бюджетвідбиває вплив ділового циклу на державний бюджет, тобто показує, яким чином фаза економічного циклу впливає на доходи, видатки і сальдо бюджету. Фактичний дефіцит державного бюджету складається під впливом дискреційної бюджетно-податкової політики (структурний дефіцит) і циклічних коливань в економіці (циклічний дефіцит). Структурний дефіцит визначається як бюджетний дефіцит при діючих податкових ставках і потенційному рівні випуску. Перевищення фактичного дефіциту над структурним дає циклічний дефіцит, а перевищення структурного дефіциту над фактичним – циклічний надлишок. Зміна абсолютного розміру циклічного дефіциту визначається змінами в структурі податків і державних витрат, автоматична зміна яких відповідає змінам реального обсягу виробництва, інфляції та безробіття залежно від фази економічного циклу.

Дефіцитом бюджету у традиційному розумінні є перевищення видатків над доходами: Дефіцит = Видатки – Доходи.

Розмір дефіциту бюджету залежить від правильного віднесення операцій органів державного управління до основних категорій статистики державних фінансів, що складають її аналітичну, концептуальну основу, тобто до доходів, видатків та фінансування.

Досвід використання дефіцитів бюджету в антикризових та стимулюючих заходах у різних країнах і у різні періоди є досить суперечливим для того, щоб беззастережно використовувати цей інструмент як гарантію покращення економічного становища країни [1].

Основними причинами виникнення бюджетного дефіциту є надзвичайні події; кризові явища в економіці, її розвал; неефективність фінансово-кредитних зв’язків; нездатність влади тримати під контролем фінансову ситуацію в країні; недосконалість фінансового законодавства тощо [2].

Бюджетний дефіцит сам по собі не може бути надзвичайно негативним для розвитку економіки і динаміки життєвого рівня населення. Усе залежить від причин його виникнення і напрямів використання коштів.

2. Державний борг та його структура. Управління державним боргом

2.1 Державний борг та його структура

Державний борг (DG) – це загальний розмір накопиченої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг складається із внутрішнього та зовнішнього боргу держави. Внутрішній державний борг (D) – заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її урядом. Зовнішній державний борг (DI) – це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями.

Основними причинами створення і збільшення державного боргу є: збільшення державних видатків без відповідного зростання державних доходів; циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки; скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного корегування (зменшення) державних витрат; вплив політичних бізнес-циклів – надмірне збільшення державних видатків напередодні виборів з метою завоювання популярності виборців та збереження влади.

Існує позитивний взаємозв’язок між розмірами бюджетного дефіциту і державного боргу. Бюджетний дефіцит збільшує державний борг, а зростання боргу, в свою чергу, потребує додаткових витрат бюджету на його обслуговування і тим самим збільшує бюджетний дефіцит.

На обсягу бюджетного дефіциту відбуваються всі зміни у величині державного боргу, в тому числі обумовлені впливом інфляції. Саме тому важливо, щоб державна заборгованість вимірювалась також в реальних, а не лише в номінальних величинах.

Бюджетний дефіцит є різницею між державними витратами і доходами. Частина витрат – це відсоток, який сплачується по державному боргу і дорівнює i*DG, де DG – обсяг державного боргу, а i – номінальна процентна ставка. Реальні видатки містять лише реальний процент по державному боргу r. Згідно з рівнянням Фішера, реальний відсоток є номінальним за винятком проценту інфляції: r = i – p. Отже, реальна величина бюджетних видатків менша від номінальної на величину DG*p. Фактичний бюджетний дефіцит за винятком інфляційної частки процентних платежів (оперпаційний дефіцит) можна підрахувати за допомогою такої формули:

OBD = BD – DG*p, де

OBD – операційний бюджетний дефіцит;

BD – фактичний бюджетних дефіцит;

DG – розмір державного боргу на початок року;

p – темп приросту інфляції за рік, %.

В умовах інфляції оголошуваний у звітах бюджетний дефіцит завищується на величину DG*p. При високих темпах інфляції ця величина може бути досить значною. Як наслідок, можливі ситуації, коли спостерігається зростання номінального державного боргу при одночасному зниженні реальної заборгованості. Це утруднює оцінку бюджетно-податкової політики.

Бюджетний дефіцит ускладнюється явищем квазіфіскальних витрат і квазіфіскального дефіциту. У загальному вигляді можна вирізнити два типи квазіфіскальних витрат держави: зобов’язання держави по видатках та квазісубсидії центрального банку. Зобов’язання держави по видатках – це відкладені у часі бюджетні зобов’язання, тобто перенесені на майбутні витрати бюджету, які не враховуються в поточній бюджетній звітності. Такого роду зобов’язання виникають внаслідок прихованого державного субсидування імпорту або надання державних гарантій з високою вірогідністю платежів по них.

Квазісубсидії центрального банку – це діяльність центрального банку, яка стосується бюджетних операцій уряду і фінансується за рахунок його власних доходів. Воно охоплює окремі операції, пов’язані з державним боргом, фінансування збитків, що виникли внаслідок стабілізації валютного курсу, централізовані кредити економіці, рефінансування пільгових кредитних програм і преференцій.

Внаслідок квазіфіскальних операцій держави за межами бюджету справжні маштаби державних видатків і, відповідно, величини бюджетного дефіциту та державного боргу занижуються.

Абсолютний розмір державного боргу є не дуже показовим макроекономічним індикатором, оскільки борг зростає у міру збільшення ВВП, і на його величину впливає інфляція. Більш змістовними є відносні показники заборгованості, а саме: відношення боргу до ВВП; відношення суми обслуговування боргу до ВВП.

Відносна величина державного боргу («борг / ВВП») залежить від таких факторів, як рівні реальної процентної ставки, якою визначається розмір виплат по боргу, темп зростання реального ВВП та обсяг первинного бюджетного дефіциту. Зменшення відносної заборгованості в економіці можливе за умови, якщо темпи зростання реальної процентної ставки будуть нищими за темпи зростання реального ВВП, а частка первинного бюджетного надлишку відносно ВВП збільшуватиметься.

2.2 Проблеми управління державним боргом

Управління державним боргом є одним із напрямів фінансової діяльності держави. Відповідно категорію «управління державним боргом» можна розглядати через призму реалізації спеціальної компетенції органів державної влади та управління у сфері фінансів. У теоретичному аспекті, сьогодні є достатньо підстав визначати цю групу суспільних відносин як складову фінансово-правового інституту державного боргу. Проте спеціальних правових досліджень управління державного боргу в Україні та інших пострадянських державах ще не здійснювались. Сьогодні дуже важливо з’ясувати зміст управління державного боргу, а відтак усі організаційні, функціональні, методологічні аспекти цього процесу. Відсутність відповідних досліджень поглиблює правову невизначеність відносин державного боргу, зокрема управління ним.

Проблема управління державним боргом є дуже актуальною, хоч і привертала увагу багатьох поколінь науковців, особливо економістів. Ще Адам Сміт у своїй праці писав: «Коли державний борг акумулюється до відповідного рівня, то надзвичайно рідко, думаю, лише в поодиноких випадках, він чесно і повністю погашається. Звільнення державних надходжень, якщо воно колись і відбувається, то завжди за рахунок банкрутства – іноді відкрито визнаним, але завжди реальним, а часто фіктивною оплатою». Зважаючи на економічну природу відносин, що складають предмет фінансового права, доцільним вважаємо використання наукового доробку учених економістів та фінансистів.

У зарубіжній економічній літературі під управлінням державним боргом розуміють регулювання структури державних боргових зобов’язань при заданому сукупному обсязі заборгованості. Міжнародні та окремі національні дослідження визначають управління державним боргом як комплекс заходів, важелів і шляхів контролю та регулювання державного боргу (внутрішнього і зовнішнього) з метою пошуку надійних джерел його фінансування, а також зменшення і нейтралізації негативних наслідків. Основними напрямами управління держаним боргом є: пошук надійних джерел для виплати боргу та раціональне використання зовнішніх запозичень.

За визначенням експертів Світового банку, ефективне управління державним боргом включає в себе три специфічні взаємопов’язані процеси:

– вибір придатного виду фінансування;

– рішення про розмір запозичень;

– ведення повної та своєчасної звітності про існуючий борг держави.

Критерієм ефективності операцій з державним боргом є досягнення економії коштів державного бюджету. Сьогодні існує значна кількість нормативно-правових актів, які частково регулюють порядок утворення державного боргу, його обслуговування та погашення, проте слід констатувати, що вони не створюють цілісної системи, порядку, форм та методів ефективного управління державним боргом.

Досягнення ліквідності казни. Основним завданням компетентного органу з управління боргом є досягнення ліквідності казни. Це означає не лише гарантування обґрунтованого планування строків оплати державного боргу, а й забезпечення наявності необхідного капіталу для оплати урядом короткострокових зобов’язань, не застосовуючи емісію грошей. Наступні цілі є вторинними стосовно вказаної.

Підтримання балансу між витратами та стабільністю, беручи до уваги ризики, пов’язані з найнижчими витратами. Через те, що боргові зобов’язання з довшим терміном до сплати користуються більшим попитом, досягнути найнижчої вартості можна в основному беручи зобов’язання з коротшими строками сплати. Але це зумовлює підвищені ризики. Чим коротший термін оплати державного боргу, тим вразливіший державний борг до коливань в рівнях інфляції, попиту та грошового обігу.

Розвиток та забезпечення ефективно функціонуючого внутрішнього фінансового ринку. В державах з внутрішнім кредитним ринком, де уряд виступає основним позичальником, гарантування чесності та прозорості торговельних правил та правил кредитування є основним завданням для заохочення і інвесторів, і позичальників користуватися цим ринком.

Управління державним боргом (у широкому розумінні) – це один із напрямів фінансової політики держави в особі органів державної влади і управління щодо визначення боргової стратегії держави, зокрема цілей боргового фінансування; визначення вартості та обсягу державного боргу; організації планування, обліку, звітності та контролю державного боргу, з метою задоволення фінансових потреб держави та суспільства в режимі раціонального використання бюджетних коштів, економії ресурсів, опосередкованих борговими зобов’язаннями Уряду та мінімізації обслуговування боргу.

Управлінням державним боргом (у вузькому сенсі) – повноваження органів державного управління спеціальної компетенції щодо погашення та обслуговування державного боргу; оптимізації структури державного боргу та його динаміки; визначення джерел надходження позичкових коштів та кола позичальників; вибору видів запозичення, визначення їх обсягів, періодичності здійснення емісії та механізму реалізації; регулювання ринку державних цінних паперів; випуск, обслуговування та погашення всіх видів боргових інструментів Уряду; надання гарантій; здійснення заходів із визначення кредитних рейтингів; інформаційного забезпечення; звітності та контролю.

3. Шляхи подолання дефіциту бюджету та скорочення державного боргу в Україні

3.1 Основні напрями подолання дефіциту бюджету України

Бюджетний дефіцит сам по собі не може бути надзвичайно негативним для розвитку економіки і динаміки життєвого рівня населення. Усе залежить від причин його виникнення і напрямів використання коштів.

Виходячи із визначення дефіциту бюджету, очевидно, що для більшого збалансування бюджету необхідно певним чином збільшити дохідну частину бюджету або дещо зменшити видаткову, але в тих межах, які б не загрожували розвитку виробництва та не знижували б життєвий рівень населення та якість життя.

Зростання дохідної частини бюджету може відбуватись за умов проведення ефективної та оптимальної податкової політики. Також для збільшення дохідної частини бюджету слід провести реформи, пов’язані із збільшенням прибутків основної частини населення (наприклад, реформу заробітної плати).

Слідуючий напрям зменшення дефіциту бюджету – скорочення видаткової частини бюджету. До цього напряму слід віднести скорочення видатків на народне господарство, зменшення участі держави у виробничих інвестиціях. Доцільно перекласти фінансування розвитку виробництва, проведення інноваційної політики перекласти на самі підприємства, які можуть використовувати як джерело формування інвестиційних ресурсів і нерозподілений прибуток, і амортизаційні відрахування, і резервні фонди. Також напрямами скорочення видаткової частини бюджету є зменшення видатків на оборону за рахунок встановлення оптимальної чисельності військових та військової техніки та зменшення дотацій, субвенцій.

Скорочення бюджетного дефіциту здійснюється також за рахунок внутрішніх і зовнішніх позик, грошово-кредитної емісії. І саме вибір джерел фінансування дефіциту, а не його розмір є принциповим питанням щодо нормального функціонування економіки.

При наявності в населення вільних коштів і недостатності попиту на капітал з боку приватного сектору, високому рівні прихованого безробіття, збільшення державних видатків, що фінансується за рахунок внутрішніх позик, є чинником, що сприяє економічного розвитку країни. У випадку, якщо уряд України має можливість поширити серед населення і підприємств урядові цінні папери в розмірах, достатніх для покриття бюджетного дефіциту, це означає, що збільшення державних видатків відбувається за рахунок скорочення особистого споживання. Такий перерозподіл напрямів використання валового продукту є кращим і не становить небезпеки для економічного становища країни.

Утім результати емпіричних досліджень учених показують, що в Україні зберігається низька еластичність заощаджень по процентних ставках, а отже існує низька можливість збільшення добровільних заощаджень населення при бюджетному дефіциті [9].

Державний бюджет України в сiчнi-березнi 2009 року зведено з дефiцитом 333,4 млн. грн.

Фінансування бюджету дефіциту за рахунок зовнішніх позик можна розглядати двояко. З одного боку, воно дає можливість здійснення додаткових державних видатків без обмеження поточного споживання та інвестиційної діяльності приватного сектору. Проте, слід зважати на те, що повернення боргу буде відбуватись за рахунок майбутнього виробництва, а це вимагатиме в майбутньому збільшення імпортованих товарів і послуг.

Як окремий напрям подолання бюджетного дефіциту можна розглядати і секвестр, тобто пропорційне зменшення видатків щомісячно по всіх статтях бюджету протягом того часу, який залишився до кінця фінансового року. Секвестру не підлягають захищені статті бюджету (заробітна плата, стипендії, видатки на придбання медикаментів).

Підсумовуючи все вищесказане, можна зробити висновок про те, що проблема дефіцитності бюджету є досить актуальною для України. Класичними напрямами скорочення дефіциту бюджету є збільшення доходів бюджету, зменшення його видаткової частини, зовнішні і внутрішні запозичення емісійний дохід. Проте необхідно враховувати позитивні і негативні заходи застосування кожного з них та виробляти всередині кожного з цих інструментів ефективні заходи по стимулюванню зменшення дефіциту бюджету в Україні, серед яких проведення оптимальної податкової політики, оптимізація державних видатків, розумне поєднання внутрішніх і зовнішніх джерел фінансування бюджетного дефіциту, забезпечити фінансову підтримку малого і середнього бізнесу шляхом розробки і виконання цільових програм розвитку малого і середнього підприємництва, удосконалити інструменти залучення до інвестиційної сфери особистих заощаджень населення тощо.

3.2 Правові засади реструктуризації державного внутрішнього боргу України та механізми скорочення зовнішньої заборгованості в умовах боргової кризи

Механізми скорочення зовнішньої заборгованості в умовах боргової кризи.

Боргова криза – це криза зовнішньої заборгованості яка проявляється в неспроможності країни-боржника обслуговувати зовнішню заборгованість у повному обсязі, зокрема здійснювати виплати з обслуговування накопиченої суми боргу відповідно до початкових угод. Неплатоспроможність країн-боржників спричиняє падіння платоспроможності фінансових інститутів країн-кредиторів. Вихід з боргової кризи передбачає стабілізацію розмірів та зміну структури заборгованості, відстрочку сплати боргу або перегляд інших умов його повернення.

Традиційним методом зменшення боргу є його реструктуризація. При реструктуризації боргу умови його обслуговування (процент, сума, строки сплати) переглядаються.

Найпоширенішою є реструктуризація офіційного боргу, яка відбувається в рамках «Паризького клубу». Найбіднішими країнами-боржниками з метою полегшання боргового тягара пропонується вибір одного з варіантів допомоги з боку урядів-кредиторів, які є членами «Паризького клубу». Офіційні кредитори надають такі види допомоги: часткове анулювання боргу; подальше продовження термінів дії боргових зобов’язань; зниження відсотків за обслуговування боргу.

Зараз загальноприйнятим методом скорочення зовнішнього боргу є конверсія боргу (борговий своп), яка може набирати таких форм:

Викуп боргу – надання країні-боржниці можливості викупити власні боргові зобов’язання на вторинному ринку боргів. Викуп боргів здійснюється за грошові кошти зі знижкою з їх нормальної ціни.

Капіталiзація боргу, тобто обмін зовнішнього боргу на власність (акціонерний капітал) зі знижкою. Капіталізація боргу передбачає надання іноземним банкам можливості обмінювати боргові зобов’язання даної країни на акції її промислових, торговельних та ін. корпорацій. Іноземні небанківські організації отримують можливість купувати ці боргові зобов’язання на вторинному ринку цінних паперів зі знижкою для фінансування прямих інвестицій чи купівлі вітчизняних фінансових активів.

Конверсія «борг – борг», тобто заміна існуючих боргових зобов’язань новими борговими зобов’язаннями. У даному випадку змінюються умови боргових зобов’язань: відсоток доходу за новими цінними паперами може бути нижчим, ніж за старим, при збережені номінальної вартості облігацій; номінальна вартість нових зобов’язань може бути встановлена з дисконтом до номіналу старих боргових зобов’язань; може змінитися валюта боргу і т.п.

Капіталізація боргу і заміна існуючих боргових зобов’язань новими є інструментами оптимізації структури зовнішньої заборгованості держави. Викуп боргу країною-боржником означає останнє погашення її зобов’язань перед кредиторами. Втім, зазначені методи зменшення боргового тягара мають певні недоліки, що пов’язані насамперед зі скороченям валютних резервів країни-боржника та з інфляційним тиском конверсійних операцій.

Правові засади реструктуризації державного внутрішнього боргу України.

Поняття державного боргу, відносини, що складають його, у своїй динаміці органічно пов’язані з рядом фінансових та фінансово-правових інститутів і категорій: бюджет, бюджетний процес, бюджетна політика, бюджетний дефіцит, інфляція тощо. Можна стверджувати, що одне явище породжує інше і навпаки. В економічній літературі Заходу побутує одностайна думка, що загрозу економіці становить не стільки державний борг, особливо якщо він не відхиляється за своїми параметрами від узагальнюючих об’ємних макроекономічних показників, а зростання суми виплат процентів за державними позиками, особливо якщо вони прострочені. Адже виплати процентів за позиками посідають чільне місце серед витрат державного бюджету. Саме тому аналіз структури державного боргу та способи управління ним визначаються сьогодні як особливо актуальні.

Внутрішній борг України умовно можна поділити на боргові зобов’язання двох видів: ринкові, що існують у формі державних емісійних цінних паперів, та неринкові, що виникли за підсумками виконання державного бюджету, інші позики та зобов’язання. Сюди входить також заборгованість, утворена в результаті компенсації гарантованих заощаджень громадян чи інших державних боргових сертифікатів Радянського Союзу, розміщених свого часу серед населення тощо. В Україні виник специфічний державний борг перед населенням через несвоєчасну виплату заробітної плати, пенсій, стипендій, інші соціальні програми та виплати.

Згідно із Законом України «Про Державний внутрішній борг», Законом України «Про структуру Державного внутрішнього боргу України за станом на 1.01.1996 рік і граничний розмір державного внутрішнього боргу України на 1996 та 1997 роки», Постановою Верховної Ради України «Про структуру бюджетної класифікації» державний внутрішній борг має свою структуру та існують фінансові механізми для залучення державою додаткових фінансових ресурсів. Характер і умови таких зобов’язань у кожному конкретному випадку визначаються Урядом України за погодженням із Національним банком України.

В індустріально розвинутих країнах порівняно незначна частка сукупного державного боргу відноситься на зовнішній борг, переважна частина державного боргу припадає на вітчизняних інвесторів.

Так, державний внутрішній борг України в своїй структурі відображає заборгованість Уряду України і має таку структуру:

1. Заборгованість перед юридичними особами:

– сума заборгованості за внутрішніми позиками.

2. Заборгованість перед банківськими установами:

– Заборгованість перед Національним банком України;

– За позиками, одержаними для фінансування дефіциту бюджету поточного року;

– За позиками, одержаними для фінансування дефіциту бюджету минулих років;

– За іншими позиками та зобов’язаннями;

– За компенсаційними виплатами населенню в установах Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху;

– За залишками вкладів населення, централізованими колишнім Ощадним банком СРСР, та компенсаціями за ними;

– Заборгованість перед іншими банками.

3. Заборгованість сільськогосподарських підприємств за довгостроковими та короткостроковими позиками, віднесена на державний борг.

4. За сумами, спрямованими на індексацію оборотних коштів державних підприємств і організацій.

5. Iнша внутрішня заборгованість.

6. Заборгованість перед фізичними особами за цінними паперами та компенсаціями за ними.

Необхідно зазначити, що структура державного боргу згідно із Законом «Про державний внутрішній борг» повинна визначатися щорічно Верховною Радою України одночасно із затвердженням Державного бюджету України на наступний рік. Проте сьогодні державний борг України не розраховується централізовано, як це, зрештою, є законодавчо закріплено, і немає даних про спроби об’єднання зусиль різних державних інститутів, спрямованих на зведення всієї інформації про структуру та загальну суму державного боргу. Проблема обслуговування державного боргу є надзвичайно актуальною, адже йдеться про державні (бюджетні) видатки.

У процесі управління боргом необхідне дотримання оптимальної структури боргу з точки зору його сумарного обсягу та строків погашення. При виникненні труднощів у держави-позичальника в процесі обслуговування боргу чи неможливості його погашення держава може або відмовитись від виконання своїх зобов’язань, або спільно із кредиторами шукати варіанти врегулювання боргової кризи. В 1917 р. більшовики відмовилися від виконання боргових зобов’язань. Фактично це визнання державою своєї неплатоспроможності. Зрозуміло, що таке рішення призводить до ізоляції країни-боржника на міжнародному фінансовому ринку, спричиняє загострення економічної, грошової, соціальної кризи в середині держави. Світовий досвід доводить, що відмова від виконання боргових зобов’язань лягає плямою на фінансову репутацію позичальника. Наприкінці ХХ ст. Туреччині та Угорщині міжнародні фінансові організації пропонували списати борг, але вони відмовлялись і продовжували виконувати свої боргові зобов’язання. Тобто питання полягає не в тому, як не віддати борг, а як саме його віддати. При цьому це не лише економічна проблема, але однаковою мірою вона є соціальною і політичною. Відтак очевидно, що варіант урегулювання боргу із позичальниками є найбільш оптимальним.

Одним із таких способів є реструктуризація боргових зобов’язань. Реструктуризація боргу має на меті мінімізацію втрат кредиторів та розширення економічного розвитку країни позичальника. Всі боргові зобов’язання поділяють на дві групи: зобов’язання пріоритетного обслуговування і зобов’язання, що підлягають урегулюванню. Реструктуризація передбачає такі зміни параметрів боргу, які повинні забезпечити можливість виконання зобов’язань за рахунок зменшення тягаря боргу та підвищення жорсткості зобов’язань. Як правило, параметри реструктуризації є індивідуальними, але світовий досвід протягом останніх 10–12 років визначив ряд спільних особливостей чи закономірностей. Так, скорочення тягаря старого боргу може бути досягнуто за рахунок списання частини боргу або за рахунок зменшення розмірів процентних платежів.

Державний борг України формувався поетапно. За даними Міністерства фінансів, перший етап припав на період 1991–1994 р.р. У цей час основним кредитором Уряду був Національний банк України, а зовнішні позики залучалися безсистемно. Відтак на початок 1994 р. 70% боргу складав зовнішній державний борг. Другий етап – 1995–1996 р.р. – знаменувався початком випуску державних цінних паперів – облігацій внутрішньої державної позики та поступовим заміщенням ним прямих кредитів Національного банку України. Третій етап – 1997–1998 р.р. відзначався здійсненням активних запозичень як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Цей період характеризувався високою доходністю за облігаціями державної позики. Проте незадовільні приватизаційні процеси, недонадходження податкових платежів до бюджету призвели до зростання вартості запозичень. Крім того інвесторами виступали також і нерезиденти, тому державний внутрішній борг набував тенденції до трансформації у зовнішній борг. Наприкінці 1998 р. Уряд зіткнувся із серйозними труднощами щодо погашення боргових зобов’язань, за якими настав термін розрахунку. Тому вперше в Україні було започатковано комплекс заходів щодо скорочення темпів приросту державного боргу, здійснення конверсійних процедур та продовження середнього терміну погашення державних боргових зобов’язань шляхом проведення реструктуризації державного боргу України. Зокрема для зменшення тиску на видаткову частину держбюджету було здійснено конверсію облігацій державної внутрішньої позики. Це дозволило продовжити строк повернення залучених коштів, зменшивши тиск виплат у 1998–1999 р.р. 2000 рік вважається піком реструктуризації державного боргу України. Саме в цей період існувала найреальніша загроза того, що кредитори пред’являть вимоги щодо дострокової виплати всієї суми боргу за невиконання зобов’язань за позиками, що призвело б до дефолту. Однак на той час було успішно здійснено реструктуризацію зовнішнього комерційного боргу на суму близько 2,2 млрд дол. США. З іншого боку, Міністерство фінансів України, на підставі Закону України від 20 квітня 2000 р. «Про реструктуризацію боргових зобов’язань Кабінету Міністрів України перед Національним банком України» провело реструктуризацію боргових зобов’язань перед центральним банком. Згідно із цим Законом було реструктуризовано заборгованість за кредитами Національного банку України, отриманими для фінансування дефіциту Державного бюджету України у 1994–1996 р.р.

Одночасно реструктуризації підлягали державні цінні папери, випущені в 1998–2000 р.р. з терміном погашення у 2000–2004 р.р.

Загалом, можна визначити, що реструктуризація державного боргу України відбувалася шляхом трансформування зовнішнього державного боргу у внутрішній, реалізації конверсійних заходів, списання частини боргу у вигляді відсотків за кредитами НБУ. Однак необхідно усвідомлювати, що всі ці заходи можуть бути успішними за умови дотримання ряду поточних, проте стратегічно важливих умов: бездефіцитність державного бюджету; прозорість здійснення запозичень на стадіях їх залучення, використання та погашення; налагодження приватизаційних процесів; розроблення належного правового забезпечення у сфері формування, управління та обслуговування державного боргу. Значним кроком у визначенні напрямів боргової політики держави є положення Бюджетного кодексу України. Проте ця проблема визначається як спеціальна, що вимагає спеціального нормативно-правового акта – закону про державний борг України. [10].

державний бюджет борг реструктуризація

3.3 Державний борг України: поточний стан і ризики

Політика управління державним боргом включає такі важливі складові: формування боргової стратегії, націленої на забезпечення сталості та обґрунтованості рівня державного боргу, досягнення збалансованої структури боргу, активне управління ринковою частиною державного боргу, збереження потенціалу рефінансування боргу при зміні кон'юнктури фінансових ринків, виконання цільових орієнтирів щодо вартості обслуговування боргу і допустимого ступеня ризику; утримування заборгованості державного сектора економіки на економічно прийнятному рівні.

Надзвичайно важливим для визначення поточного рівня платоспроможності держави є використання традиційних показників боргової спроможності (відношення державного боргу до ВВП, доходів бюджету, відношення зовнішнього боргу до експорту, обслуговування боргу до експорту та доходів бюджету, тощо). Проте такий підхід не дозволяє оцінити потенціальний рівень боргового навантаження та перспективи збереження фінансової стабільності у країні при існуванні високовартісних і ризикових умовних зобов'язань Уряду. Досягнення помірного рівня державного боргу в таких умовах не убезпечує державні фінанси від боргових ускладнень.

В Україні, починаючи з 2002 р., платоспроможність держави істотно підвищилась, а боргове навантаження на економіку й державні фінанси – знизилось. Основними факторами поліпшення ситуації з державною заборгованістю у 2002–2007 рр. стали: динамічний розвиток національної економіки та зростання обсягів експорту товарів і послуг, які розширювали економічний потенціал для виплати нагромаджених боргів; зменшення деформацій грошово-кредитної системи України та підвищення кредитного рейтингу держави, що знижували вартість залучення нових позик; проведення зваженої бюджетно-податкової політики і досягнення помірного дефіциту бюджету.

У міжнародній практиці головним критерієм для оцінки боргової сталості є співвідношення державного боргу і обсягу ресурсів, якими володіє країна-позичальниця (тобто розміру ВВП), Цей показник відображає потенціальні можливості національної економіки розрахуватися з кредиторами. В Україні державний борг відносно ВВП скоротився з 45,3% у 2000 р. до 12,5% у 2007 р. На погашення і обслуговування державного боргу у 2002–2005 рр. витрачалося 14,1–15,4% доходів зведеного бюджету та 3,7–4,2% ВВП країни. У 2006 р. вказані співвідношення знизилися до 8,5% доходів бюджету і 2,5% ВВП, а у 2007 р. – відповідно, до 4,3% і 1,5%.

Обмеженість потенціалу для нарощування державного боргу України зумовлюється дією таких факторів:

– валовий зовнішній борг України (з урахуванням боргів корпоративних структур) уже досяг критичних розмірів;

– державний борг України, внаслідок високої частки заборгованості в іноземній валюті, істотно залежить від динаміки обмінного курсу гривні;

– Уряд України має великі умовні зобов'язання, які за певних обставин можуть значно збільшити розмір державного боргу.

Станом на 1 січня 2008 р., валовий зовнішній борг України сягнув 84,5 млрд. дол. (або 60,1% ВВП 2007 р.). За розрахунками експертів МВФ, максимально допустимим розміром зовнішнього боргу для країн з низьким і середнім рівнями доходів с 49,7% ВВП; при перевищенні цього показника імовірність розгортання фінансових криз зростає до 66,8%. Водночас ряд емпіричних досліджень свідчать, що при нагромадженні зовнішнього боргу понад 30–35% ВВП вплив зовнішньо-боргових операцій на економічне зростання стає негативним.

За останній рік валовий зовнішній борг України збільшився на 30 млрд. дол. При цьому заборгованість корпоративних позичальників сягнула 69,4 млрд. дол., збільшившись за 2006–2007 рр. на 43,1 млрд. дол. При високих обсягах зовнішньої заборгованості резидентів України посилювалася вразливість національної фінансової системи до зовнішніх шоків (погіршення умов торгівлі для національної економіки; девальвації національної валюти; зростання процентних ставок по іноземних позиках; зменшення доступності зовнішнього фінансування), що підвищувало імовірність поширення кризових явищ.

Найвагомішими умовними зобов'язаннями Уряду є зовнішні борги державних підприємств і зобов’язання щодо відшкодування вартості заощаджень громадян України. При включенні до складу державного боргу України заборгованості державних підприємств по іноземних кредитах (облігаційних позиках) і непогашеної заборгованості по знецінених заощадженнях громадян в Ощадному банку СРСР ї Держстраху СРСР сума боргу збільшиться з нинішніх 88,7 млрд. грн. до 248,8 млрд, грн. (або становитиме 35% ВВП 2007 р.).

Отже, на початок 2008 р., при використанні прийнятих у світі стандартів обліку боргових операцій, прямий державний борг України становив 10% ВВП. Однак врахування лише двох видів умовних зобов'язань держави (зовнішніх боргів державних підприємств і гарантій держави щодо компенсації знецінених заощаджень громадян) відразу ж збільшує суму її заборгованості до 35% ВВП. Тому твердження про можливість істотного нарощування державших запозичень без виникнення загроз для стабільності державних фінансів України є оманливими. Міжнародний досвід говорить: неплатоспроможність місцевих органів влади, державних підприємств, урядових установ і великих банків може поставити уряд країни перед необхідністю прийняття їх боргів на себе (тобто перекладання тягаря неочевидних умовних зобов'язань на бюджет).

В Україні відсутність єдиної методології обліку умовних зобов'язань держави та єдиної інтегрованої бази даних (яка б забезпечувала достовірний облік по всіх видах фактичних і потенціальних боргових зобов'язань Уряду, а також контроль за станом державного боргу в цілому) істотною мірою перешкоджає проведенню ефективної бюджетної політики та не створює надійних підстав для уникнення боргових ускладнень. З огляду на це, в даний час є гостра необхідність запровадити моніторинг і оперативний облік заборгованості держави по всіх видах фінансових зобов'язань, які потенціально можуть впливати на розмір державного боргу і стабільність державних фінансів України у середньостроковій перспективі, а також систему заходів, спрямованих на зменшення обсягу позикового фінансування ризикових і потенціально небезпечних форм.

Значний вклад у зміцнення стабільності державних фінансів у довгостроковій перспективі та у дотримання принципу справедливості при проведенні фіскальної політики повинні зробити аналіз ризиків і оцінка потенціальних наслідків для бюджету гарантій, наданих урядом. Теоретично порівняно з іншими формами субсидування державою підприємницького сектора надання урядом гарантій має такі переваги: у випадку реалізації самоокупних проектів держава надає підтримку підприємствам без використання бюджетних коштів; для підприємств необхідність повернення кредитів стає стимулом до максимально ефективного використання запозичених коштів. Однак в Україні вказані переваги повністю не реалізуються, а державні гарантії, в основному, виконують роль механізму відстроченого фінансування видатків бюджету.

По-перше, зовнішні позики державним підприємствам або установам під гарантії Уряду з самого початку надаються на умовах повернення за рахунок бюджетних коштів. Це стосується інституційних проектів МБРР і кредитів зарубіжних банків Державній службі автомобільних доріг України. Проте такий спосіб фінансування державних витрат важко назвати раціональним. Як справедливо вказує В. Кокорєв, кредиторові простіше надати позику безпосередньо уряду (і не зазнавати високих трансакційних витрат з вивчення й моніторингу інвестиційних проектів, а потім очікувати платежів, пов'язаних з виконанням гарантій уряду); як покупець державних облігацій кредитор набагато краще захищений з юридичної та етико-ідеологічної точок зору; урядові теж простіше не зв'язувати себе зобов'язаннями по конкретних інвестиційних проектах, а одержати незв'язаний кредит і витрачати кошти, що надійшли, відповідно до власних пріоритетів.

По-друге, щодо державних гарантій по кредитах на фінансування інвестиційних (самоокупних) проектів, то такі проекти у багатьох випадках виявляються неефективними, що покладає на державу тягар додаткових фінансових зобов'язань. Станом на 1 січня 2007 р, прострочена заборгованість підприємств перед державою по гарантованих кредитах сягнула 9,36 млрд. грн. Найбільшими боржниками виступали ВАТ «Макіївський металургійний комбінат» (885,5 млн. грн.), УЗТФ «Біомед» (640,2 млн.), ВАТ «Оріана» (1132,9 млн.), ВАТ «ЗалК» (395,6 млн.), корпорація «Украгропромбіржа» (753,9 млн,), концерн «Украгротехсервіс» (2033,2 млн. грн.).

Такі «результати» е закономірними з огляду на існування проблем «морального ризику» і «зворотного відбору», властивих процесові кредитування під гарантй Уряду. Тим часом державні гарантії належать до арсеналу методів інвестиційної політики держави, тому ігнорувати цей інструмент за наявності структурних диспропорцій в економіці, низького рівня інноваційної діяльності та критичного стану об'єктів матеріально-технічної інфраструктури є економічно недоцільним.

Для забезпечення повернення кредитних ресурсів позичальниками та підвищення іх заінтересованості у прибутковій діяльності надзвичайно важливе значення має розподіл кредитних ризиків між урядом, кредитором і позичальником. Міжнародний досвід і реалії України показують, що повне перекладання кредитних ризиків на уряд справляє деформуючий вплив на ринки, а такі гарантії з високою імовірністю пред'являються уряду для сплати. Тому гарантії Уряду України повинні покривати лише частину зобов'язань боржника: якщо ризики розподілятимугься між Урядом (гарантом) і сторонами кредитної угоди, то імовірність дефолту боржника по гарантованих кредитах істотно зменшиться.

Доцільним є встановлення верхньої межі відповідальності Уряду при настанні гарантійного випадку – 50–70% залучених коштів. Таким чином конкретний розмір державних гарантій по кожному кредитному договору слід встановлювати у процентному співвідношенні, а іх верхню межу – вказувати в абсолютному вираженні (не більшому від певної суми).

Слід зазначити: для гарантування стабільної ситуації у валютно-фінансовій сфері та забезпечення платоспроможності держави в середньостроковій перспективі державний борг України не повинен перевищувати 35% ВВП. Сьогодні, з урахуванням численних і ризикових умовних зобов'язань держави, дотримання такого обмеження вимагає забезпечення спрямованості її боргової політики на утримування стабільного співвідношення державного боргу і ВВП.

Отже, для забезпечення керованості боргових процесів в Україні слід дотримуватися економічно безпечного дефіциту бюджету та обмежити зростання умовних зобов'язань держави. З метою забезпечення стабільності державних фінансів України у середньостроковій перспективі та запобігання різкому зростанню боргових зобов'язань Уряду в період економічного спаду необхідно запровадити моніторинг і оперативний облік усіх видів фінансових зобов'язань держави, які потенціально можуть впливати на розмір державного боргу України, а також систему заходів, спрямованих на зменшення обсягу позикового фінансування ризикових і потенціальнео небезпечних форм.

Щоб приймати економічно обгрунтовані рішення при здійсненні фіскальної та боргової політики, необхідно завершити формування єдиної системи обліку заборгованості всіх рівнів державного управління та умовних зобов'язань уряду, запровадити інтегровану систему аналітичного обліку державних (гарантованих державою) і місцевих боргів, а також запозичень корпоративного сектора економіки.

З метою забезпечення повного врахування фінансових ризиків, пов'язаних з нагромадженням умовних зобов'язань, уряду доцільно на регулярній основі готувати «Звіт про умовні зобов'язання, податкові витрати та інші фіскальні ризики». Прикладом для наслідування щодо цього може слугувати відповідна звітність в Австралії, Канаді, Нідерландах, Новій Зеландії та США. Такі звіти повинні включати перелік джерел фіскальних ризиків, оцінку їх чутливості до різних подій та впливу на фінансову позицію уряду, а також наводити дані про алокативну ефективність і номінальну (прогнозовану) вартість державних витрат.

Реалізація зазначених заходів створить фундамент для проведення ефективної бюджетної політики та обмеження умовних зобов'язань держави, які потенціально можуть впливати на розмір державного боргу і стабільність державних фінансів України у середньостроковій перспективі. Утримування помірного розміру державного боргу України, збалансування його структури та оптимізація залучення позикових коштів для потреб держави, у свою чергу, сприятимуть зміцненню фінансової системи України й посиленню стимулюючого впливу держави на соціально-економічний розвиток країни. [12].

Висновки

Закінчуючи свою курсову роботу я б хотів зробити декілька висновків пов’язаних як з бюджетом, так і з державним боргом, вказати основні проблеми в Україні стосовно цих питань.

На мою думку основною проблемою є відсутність належного законодавчого регулювання бюджетних правовідносин та механізму відповідальності за порушення бюджетного законодавства, що викликає цілий ряд негативних соціально-економічних наслідків. Серед них найнегативніший вплив мають:

– постійне недовнесення протягом останніх років належних державному бюджету платежів і у зв'язку з цим недофінансування або затримка у фінансуванні окремих видів видатків;

– відсутність правового регулювання відповідальності розпорядників бюджетних коштів у випадках взяття зобов'язань, що перевищують обсяг виділених їм асигнувань;

– послаблення контролю за цільовим і ефективним використанням бюджетних коштів, що призводить до численних порушень, а відтак до втрат державних коштів;

– неповне відображення в бюджеті доходів, які одержують бюджетні установи, органи виконавчої влади від використання власності й здійснення позабюджетної діяльності, що створює систему неконтрольованості у використанні державних коштів та майна.

І щоб говорити про хоч якусь стабілізацію економіки України, а також про подальший розвиток бюджетної системи, потрібно перш за все вирішити ці проблеми.

Підсумовуючи статистику щодо державного боргу слід звернути увагу на те, що навіть до 1999 року спостерігався такий рівень показників, які характеризують рівень державного зовнішнього боргу України як безпечний та спроможність його відповідного обслуговування. Це дозволяє зараховувати Україну в коло країн, з малоймовірною можливістю виникнення боргової кризової ситуації. В той же час зменшення частки залучення коштів з боку міжнародних фінансових організацій, несприятливі умови запозичення коштів з зовнішніх ринків капіталу, слабкість внутрішнього ринку капіталу надає особливої гостроти виникненню боргової кризи, що підтверджується можливим зменшенням кредитних рейтингів України та висновками міжнародного фінансового співтовариства щодо ризикового стану державних фінансів України. Таким чином, поточна боргова криза в Україні в першу чергу обумовлена наступними чинниками:

– слабе законодавче та нормативне поле, неоптимальна організаційна структура управління державним боргом;

– неузгодженість фіскальної та монетарної політики;

– неузгодженість фіскальної політики в частині регулювання бюджетним дефіцитом та політики управління державним боргом;

– майже повна відсутність аналізу використання залучених з зовнішніх джерел коштів.

Отже, на мою думку, це і є основні проблеми сучасного несприятливого становища України, і щоб рухатись далі ми перш за все повинні справитись з наведеними вище проблемами.

Список використаних джерел

1. www.minfin.gov.ua

2. Сова О.Ю. Сутність та види дефіциту державного бюджету // Фінанси України. – 2005. – №9. – С. 20–25.

3. А.Г. Савченко та ін. «Макроекономіка» 1999

4. Є. Дж. Долан, Д. Линдсей «Макроекономіка» 1994

5. В. Горбачук «Макроекономічні методи» 1999

6. С. Будаговська та ін. «Мікроекономіка і макроекономіка» 1998

7. М. Бурда, Ч. Виплош «Макроекономіка, європейський контекст» 1998

8. Н.Г. Менкью «Макроекономіка» 1994

9. Невінчаний І.С. Основні шляхи подолання бюджетного дефіциту в Україні // Формування ринкових відносин. – 2007. – №6. – С. 98–101.

10. Ірина Заверуха «Правові засади реструктуризації державного внутрішнього боргу України»

11. Основи економічної теорії: Підручник / А.А. Чухно, П.С. Єщенко, Г.Н. Климко та ін.; За ред. А.А. Чухна. – К.: Вища шк., 2001. – 606 с.

12. Фінанси України – Т. Вахненко «Державний борг, поточний стан і ризики»

13. www.grinchuk.lviv.ua/book/91/2423.html

14. «Основи економічної теорії: політ економічний аспект» за редакцією Г.Н. Климка, В.П. Нестороненка. Київ – Вища школа – знання», 1997 р.

15. «Макроекономіка» Пол А. Семюелсон, Вільям Д. Нордгауз / К.: «Основи», 1995.

16. «Основи економічної теорії: політекономічний аспект» за редакцією Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка / К.: «Вища школа» – «Знання» 1997

17. «Основи економічної теорії: політекономічний аспект» за редакцією Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка / К.: «Вища школа» – «Знання» 1997

18. Финансы капитализма / под ред. Б.Г. Болдырева – М., 1990. – 140 с.

19. Финансы / под ред. В.М. Родионовой – М., 1995. – 344 с.

20. Русяйкина А.М. управление государственным долгом. – Пенза, 2001. – 108 с.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:53:12 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
09:55:27 29 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Державний бюджет і державний борг

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151281)
Комментарии (1843)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru